Текст № 1

В історичних і краєзнавчих музеях України зберігається багато

прикрас, предметів розкоші та домашнього вжитку, які відображають
побут і художні смаки стародавніх слов’ян — від початку заселення
території України до утворення Київської Русі. Розвиток українського
народного мистецтва поділяють на три основні етапи. У перший
період (ХІV — перша половина ХVІ ст.) відчувається вплив
давньоруських традицій, а другий (друга половина ХVІ — перша
половина ХVІІ ст.) характеризується розквітом ремесел і заснуванням
ремісницьких цехів. На цих етапах декоративно-ужиткове мистецтво
було селянським та родинним. Речі виготовлялися для домашнього
вжитку. Третій період (друга половина ХVІІ–ХХ ст.) — час найвищого
розквіту художніх промислів. Саме тоді було створено найвидатніші
пам’ятки декоративно-ужиткового мистецтва.
Серед багатьох видів народного мистецтва значне місце належить
різьбярству. Різьблення по дереву було поширене в усій Україні,
особливо в лісовій смузі. Ним прикрашалися найважливіші деталі
житла: різні дерев’яні півні сиділи на дахах, квіти оплітали одвірки
й вікна. Різьбленими були й полиці-мисники. Особливо вражала
багатством різьблених прикрас народна архітектура карпатських сіл.
Гуцульські майстри використовували геометричні орнаменти, на
лемківських витворах оживали виноградне, дубове й калинове листя,
квіти соняшника (За В. Скляренко).

Текст № 2
Кераміка — один із давніх видів декоративно-ужиткового мистецтва
України. Археологічні розкопки показують, що гончарний посуд на
території України виготовлявся ще в період неоліту. У давньому
Києві в Х–ХІІ ст. працювали талановиті гончарі, що створювали
поливну кераміку й керамічні вироби, прикрашені кольоровими
емалями. Створенню й розвитку гончарних промислів сприяла
велика кількість місцевих глин.
Перший фаянсовий завод в Україні було створено в 1799році у
Міжгір’ї під Києвом. Пізніше фаянсові вироби стали виготовляти у
Будах. У ХІХ столітті відкриваються приватні порцелянові заводи в
Чернігівській губернії, де виготовляють з місцевого каоліну вироби,
прикрашені ліпленням та живописом. Косовські виробничо-художні
майстерні Художнього фонду України виробляють кухонний посуд.
Для прикрас інтер’єру гуцульські майстри випускають панно й
анімалістичну скульптуру. У місті Косове виготовляють кахель для
печей, розписаний гуцульським орнаментом. Матеріалом для
майолікових виробів є місцеві червоні глини. Для оздоблення
використовують ангоби і глазурі (За Р. Бардіною).

Текст № 3
Початок скловиробництва на українських землях припадає на Х
століття. У цей час основною продукцією скловарних майстерень були
браслети, намиста та персні, які виготовляли способом ліплення,
витягування, розкачування. Найбільш поширеним виробництво скла
і виробів з нього стало на Чернігівщині (у ХVІІІ столітті тут
працювало понад 120 скловарних майстерень), Київщини, Волині, де
були для цього всі необхідні матеріали — кварцовий пісок, вапно,
крейда, деревина і запаси води. Ремісники-склярі виготовляли різні
сорти «простого», зеленого, синього, димчастого скла, а також
кришталь, віконне й лампове скло, свічники, люстри, кухонний та
горілчаний посуд (пляшки, баклажки, штофи, чарки, стакани).
Стародавній український фігурний посуд, у якому насамперед має
значення його ужиткова роль, не має аналогів у світі.
З ХVІІ ст. склодуви прикрашали свої вироби густим декором
(скляними джгутами, стрічками, бризками), розмальовували
емалями та золотом. У наш час раз на три роки Міжнародний
симпозіум гутного скла, що проходить у Львові, називає кращих
майстрів, серед яких чимало українців (Зенц.).