Даша херня:

Білет 1

1. Перші методичні посібники :

• «Основи методики викладання на духових інструментах» (1935) Розанов

• М. Платонов «Пути развития исполнительского мастерства» (1958)

• Кванс «Метод гри на поперечній флейті»

• В. Попп «Школа гри на флейті»

• Цибін «Техніка гри на флейті»

Велика роль в історії створення вітчизняної методики зіграла діяльність російського музиканта і педагога Сергія Васильовича Розанова.
В своєму посібнику він сформував ряд принципів, які лягли в основу методики :

• розвиток технічних навичок повинен проходити в тісному зв’язку з художнім розвитком

• домагатися свідомого засвоєння матеріалу

• засвоєння анатомії.

2. Постановка – сукупність правил, які відносяться до взаємозв’язку корпусу, голови, рук та ніг виконавця.

Задача постановки – допомогти досягнути високих виконавських результатів при найменшій затраті сил. При раціональній постановці
виконавський аппарат музиканта функціонує у найбільш комфортних та природніх умовах, що допомагає уникнути непотрібної напруги.

Існує декілька правил, за допомогою яких можна досягти вільної манери гри:

• правильне положення голови (голова повинна триматися рівно, без жодних відхилень)

• правильне положення корпуса

• правильне положення рук та пальців (руки не слід притуляти до тулуба, слідкувати за тим, щоб вони не були сковані, пальці повинні
бути трохи зігнуті, знаходитися у природньому положенні, у момент гри не повинні високо підніматися, треба звернути увагу на опорні
пальці)

• правильне положення ніг при грі (рекомендовано трохи розставити, одну ногу трохи вперед, а в сидячому стані не завидувати ногу на
ногу)

• основним критерієм при оцінці правил постановки має бути почуття комфорту.

Білет 2

1. Методичні посібники останніх років :

• Б. Діков (1962) «Методика обучения игры на духовых инструментах»

• Платонов «Методика навчання грі на флейті»

• Апатський «Опыт экспериментального исследования дыхания и амбушура духовика»

1. Основною формою накопичення знань в початковому навчанні – це заняття під наглядом вчителя, у вигляді систематичних
уроків.

«Урок» (з нім. «час для заняття») як термін заснував чеський теоретик Ян Каминський. Основою уроку є творча діяльність. В процесі
занять формуються свідоме сприйняття матеріалу. Урок повинен сприяти розвитку художнього мислення, виконавських навичок учня.
На уроці учень отримує нові знання та закріплює вже набуті навички.

Структура уроку :

0. Перевірка Д/з та повтор пройденого матеріалу

0. Повідомлення нових знань та робота над помилками

0. Д/з

В основному урок складається з гам, вправ, етюдів та п’єс. На уроці учитель повинен повністю вислухати перший варіант п’єси, не
зупиняючи. Потім розповісти про помилки та пояснити їх і повторно зіграти цей твір. Вчитель повинен показувати на своєму прикладі те
чи інше місце.

Білет 3
2. Ланцюжок (кора головного мозку) :

Бачу- видобуваю – чую – аналізую

М. Павлов – радянський вчений, який найбільше дослідив процеси головного мозку та рефлекси людини.

2. Після вияснення загальних музичних і фізичних даних учня, вчитель починає навчання на духовому інструменті. Спочатку треба
розповісти деякі деталі про інструмент (інструменти повинні бути у доступному для дітей поясненні). Потім показати учню, як слід
поводитися з інструментом (збір, розбір), далі показати як звучить інструмент. Розказати правила постановки. Починати потрібно з
найбільш легких для видобування звуків (середній регістр, найбільш проста аплікатура). Учень має сконцентрувати свою увагу на
відображенні звуку, якості, чіткої атаки. На перших уроках слід звертати увагу на довгі звуки, але не звертати уваги на ноти. Для
пояснення тривалості нот слід почати з четвертної, а не з цілої ноти. Вивчати аплікатуру потрібно поступово та в строгій послідовності.
На мідних інструментах вивчення аплікатури слід починати з куліси або вентильного механізму. Потрібно якомога раніше почати
вивчення творів.

Білет 4

1. Є три групи духових інструментів :

• Лабіальні або свистячі (лабіум з лат. Губи) – флейта, сопілка, окарина, флейта пана. На свистячих звук утворюється за рахунок
коливання повітряних ступенів, які розрізаються об лабіум.

• Язичкові – кларнет, гобой, фагот, саксофон. Джерелом звуку є тростина.

• Мідні (мундштукові) – труба, тромбон… Джерелом звуку є губи виконавця, прикладені до мундштука.

1. При складанні навчальної програми на учня враховуються конкретні задачі даного періоду навчання:

• рівень підготовки

• ступінь художнього та технічного рівня

Білет 5

1. Виконавський аппарат – взаємодія губ, язика і дихання.

Щоб оволодіти технікою гри на інструменті, в першу чергу слід добре усвідомити основні правила постановки виконавського апарату,
під якою розуміється раціональне взаєморозташування і взаємодія всіх його компонентів (дихання, губ, язика, пальців, рук). Постановка
виконавського апарату включає в себе:

0. Загальна постановка;

0. Постановка виконавської дихання;

0. Постановка амбушюра;

0. Артикуляційна постановка;

0. Аплікатурна

Формування губного апарату :

• спочатку на всіх інструментах грали на посмішці, а потім губи повинні зводитися до купи

• потрібно розвивати гнучкість губ (перехід з одного стану губ в інший), витривалість (для мідних)

1. Гра Д7, зменшених увідних, а також творів великої форми. Твір великої форми : великий обсяг музичного матеріалу, розвиває
фізичну витривалість, також участь у конкурсах.

Більш складним в технічному плані є підготовка учня до вступу до вищих начальних закладів.

Білет 6

Виконавські засоби під час гри :

• засоби якості звука (атака, тембр, інтонація, вібрація)

• засоби технічного порядку (техніка язика, губ, пальців, виконавське дихання)

• загально-музичні засоби виразності (темп, динаміка, агогіка, штрихи, мелодія)

1. Принципи організації самостійних занять учня :

• регулярність

• послідовність
• свідоме засвоєння знань

Білет 7

1. Дихання – це нормальний фізіологічний процес, який не контролюється нашою свідомістю.

Виконавське дихання – це процес контролюємий та усвідомлений.

Має 2 фази :

• короткий, глибокий вдох

• повільний, помірний видих, регулюємий нашою свідомістю

В фізіологічному диханні обидві фази рівні, а в виконавському диханні фаза видиху набагато довша.

Типи виконавського дихання :

• грудне (реберне) – плечі піднімаються вверх. Недоліки : не можемо управляти таким диханням.

• брюшне (діафрагмальне) – не повне дихання, дихання береться вниз або вверх живота. Недоліки : може бути грижа.

• змішане (грудо-брюшне). Недоліки : може виникнути грудна жаба.

Всі флейтисти повинні використовувати грудо-брюшне дихання, бо тільки так можливе використання всіх типів м’язів для повного
глибоко вдоху.

1. Типові недоліки виконання гам та тризвуків :

• не ритмічне виконання

• відсутність рівності звучання

• неточність інтонування при грі

• відсутність виразності виконання

Види гам :

• діатонічні (цілотонові та хроматичні )

Види арпеджіо :

• в прямому русі

• в оберненні

• ломані

Робота над етюдами :

Етюд (з франц.вправа, вивчення) – п’єса, основна мета якої розвиток та набуття ряду технічних навиків, без яких неможливе набуття та
удосконалення майстерності.

Різна мета та різні завдання етюдів.

Особливості роботи над етюдами :

• виділення найбільш важких у технічному відношенні місць

• регулярне повторення.

Білет 8

1. Дихання – нормальний фізіологічний процес, який не контролюється нашою свідомістю. Виконавське дихання – це процес
контролбємий та усвідомлений. Виконавське дихання має 2 фази :

• короткий, глибокий вдох

• повільний, помірний видих, регулюємий свідомістю.

У виконавському диханні фаза видоху набагато довша за фазу вдоху.

Техніка виконавського дихання передбачає розвиненість дихального апарату, вміння грати на опорі, швидко, своєчасно і в достатньому
обсязі вдихнути і здійснити відповідного характеру музики видих.

Дихання необхідно брати :

• під час цезур (розділ між частинами музичної форми)

• під час пауз (але не дуже частих)

• в кінці фраз

• після довгих нот

• при повторенні музичного матеріалу

• при різкій зміні динаміки

• при зміні гармонії, тональності

• при зміні регістрів або при стрибках

• не можна брати дихання після ввідного тона, за вийнятком перед заключною нотою.

• ліга не являється перешкодою для вдоху.

Білет 9

1. Методи тренування дихального апарату :

• без інструмента

• фізичні вправи для розвитку м’язової системи

• грати на інструменті без звуку

1. Платонов «Школа гри на флейті»

Цезар Чіарді «Школа гри на флейті»

Кьоллер

Цибін

Переваги шкіл :

• послідовне викладання матеріалу (від простого до складного )

• наявність як художнього так і інструктивного матеріалу

• наявність методичних пояснень.

Білет 10

1. Губний аппарат (амбюшур) – це губні м’язи, слизова оболонка(епітелій) та слизові залози.

• В процесі гри на духових інструментах найголовнішим м’язом є круговий. Він придає губам відповідну форму.

• Щічний м’яз (трохи нижче)

• Скуловий м’яз (великий лицевий)

• М’яз сміху (м’яз трубачів)

• Трикутний м’яз

• Квадратний м’яз

Формування губного апарату:

• спочатку на всіх інструментах грали на посмішці, а потім губи зводилися до купи

• потрібно розвивати гнучкість губ (перехід з одного стану губ в інший), витривалість (для мідних).

1.

• М. Платонов «12,20,24,30 етюдів»

• Кьоллер «Ктюди для флейти»

Білет 12

1. Губний аппарат (амбюшур) – це м’язи губ, слизової оболонки (епітелій) і слизові залози.

Губи при грі виконують функцію плотини. Існують вправи на розвиток витривалості (п’єси на витривалість) та рухомості губного апарату
(вправи на інтервали та тризвуки).

1. Навчальна документація включає :

• учбову програму, затверджену Міністерством культури (найголовніший документ 1972 р.) (вступне слово про задачі які стоять перед
педагогом; перелік рекомендованих творів для всіх інструментів)

• індивідуальний план (журнал), складається на півріччя (конкретні задачі даного періоду навчання)

• особова картка

• медична довідка

• заява від батьків

Білет 13

1. Взаємозв’язок :

• губи є вершиною повітряного стовпа, основою якого є опора на діафрагму

• губи виконують функцію плотини при опертому диханні

• без чистого інтонування не можливо високохудожнє відтворення музики

Вібрато – це засіб музичної виразності, періодичне коливання звуку з частотою 5-7 коливань за секунду. Існує два типи вібрато –
динамічне та звуковисотне, але чистих типів вібрато не існує. Буває діафрагмальне і гортанне, брюшне. Джерело вібрації у тромбоністів
є куліса, у тростинкових і мідних – губи або механічне джерело вібрації.

1. План складається індивідуально для кожного учня, спираючись на учбову програму. Враховується конкретні задачі даного
періоду навчання (рівень підготовки, ступінь художнього та технічного рівня)

Білет 14

1. При грі на духових інструментах язик виконує важливу роль разом з диханням. Виконуючи роль клапана язик регулює рух
видихаючого струменя повітря в інструмент, забезпечує чіткий і ясний початок звуку. Язик граючого на духових інструментах
повинен володіти великою рухомістю, завдяки ряду язикових м’язів, які скорочуються. Ящик складається з продольних,
поперечних і вертикальних м’язів. Продольний – забезпечує граючому активні дії язика (вперед, назад), ці дії вважаються
основними. Поперечний – утворює конфігурацію язика в сторони. Вертикальний – робить звук більш плоским і рихлим, шо сприяє
пом’якшенню атаки звуку. Поперечні і вертикальні м’язи язика забезпечують граючому зміни положення язика.

• Атака – початковий момент звуковидобування. Він потребує строгого узгодження між атакою язика і початком видиху струму повітря.
Атака буває тверда, м’яка і комбінована. Тверда – забезпечується енергійним відштовхуванням язика від краю верхніх зубів з
одночасною вимовлю складів «та, ту, ті». М’яка – забезпечується за допомогою менш енергійного язика з вимовою складів «да, ду, ді».
Комбінована – чередування атаки та-ка, да-га. Відмінність між атакою твердою і м’якою заключають я в різній силі та самого
направлення струменю повітря. Форма язика і губ в процесі гри постійно змінюється в залежності від висоти сили звуку і від
індивідуальних особливостей учня.

• Артикуляція (з лат. Розділена ясна вимова) – робота язика, губ та дихальних органів, необхідна для видобування та послідовності
виконання музичних звуків на духових інструментах.

1. Аналіз :

• рекомендовані твори

• збірники творів, етюдів

• приклади перевідних і випускних програм

• кількість гам, етюдів і творів, які повинні зіграти учні за рік.

Білет 15

1. Штрих (з нім.риска, лінія) – знак, який стоїть над чи під нотами, вказує на характер виконання, знаходиться в тісному
взаємозв’язку з динамікою, тривалістю звучання. Це засіб музичної виразності. Поділяються на акцентовані і не акцентовані.

• Неакцентовані :

⁃ Деташе (з франц.відокремлюючи) спеціального позначення не має. Атака тверда, сила звуку дещо послаблюється до закінчення.
⁃ Легато (з італ.звязно) позначається лінією над чи під нотами. Перша нота грається з атакою, перехід від одного звуку до іншого
відбувається плавно, без поштовхів. Штрих ліричного характеру.

⁃ Стакато (з італ.коротко, відривчасто) – атака тверда, звучить приблизно в половину тривалостей, позначається крапкою над чи під
нотою.

⁃ Портато(з італ.нести) – позначається рисками з лігою над чи під нотами. Атака м’яка, не помітна на склад дю, тривалість звуків
витримується до кінця. Штрих кантиленного характеру.

⁃ Тенуто(з італ.витримано) – позначається рисками над чи під нотами. Штрих дуже схожий на деташе. Атака тверда, на відміну від
деташе звук не затухає.

⁃ Нонлігато(з італ.не звязно) – атака пом’якшена, між нотами створюється невеликі паузи, позначається лігою над точками.

• Акцентовані :

⁃ Маркато (з італ.підкреслений) – акцентований початок з послідуючим затуханням звуку. Позначається галочками над чи під нотами.

⁃ Мартеле(з франц.відчиканюючи) – акцентований початок звуку, але звук не затузає.

Найбільш вживані стакато, легато і деташе.

1. Є початковий етап навчання і старші класи. Складається з урахуванням особливостей класу (оркестрові партії, чистка нот з листа,
ансамблі, участь у конкурсі).

Білет 16

1. Техніка пальців – це добре розвинена здібність до швидких чітких погоджених дій, а також вміння музиканта застосовувати різні
варіанти аплікатури. Особливості – тільки в сповільненому русі можна прослідкувати весь хід виконавського процесу, встановити
причину невдач, намітити шляхи подолання труднощів. Робота над розвитком техніки є процесом звільнення від всього зайвого
(зайвих рухів, скованості, напруженості).

Умови розвинення техніки пальців :

• правильна постановка рук (пальці повинні бути напів зігнуті, не підніматися високо)

• робота пальців узгоджена з роботою язика, губ і дихання.

• робота над гамами, арпеджіо, розвиває координацію пальців, губ і язика

• Спеціальні вправи, а також етюди.

1. Характеристика на учня включає в себе 3 важливі моменти :

• охарактеризувати музичні дані учня (слух, ритм, пам’ять) – перша частина

• відношення учня до праці (як відвідував заняття )

• виконання учбової програми і задач (як справився з програмою ) – в кінці року.

Білет 17

1. Музичний слух – здібність людини відчувати і відтворювати різні звуки. Духові інструменти не мають абсолютно точної темпераціі
і встановленого тембру. Створенню якісного звуку сприяє розвинений навик виконання завчасно передчуваного звучання, яке
повинно виникнути, крім того треба добре знати особливості роботи м’язів язика і дихання. Музичний слух посилає нервові
імпульси до слухової зони кори головного мозку, звідти йдуть сигнали розпорядження відповідним органам. Добре розвинений
музичний слух дає можливість виконавцю з одної сторони завдяки уявленню звучання формувати його характерні особливості, а
з іншої сторони контролювати фактично звучанням і управляти діями виконавського апарату.

Взаємозв’язок між слухом, роботою губ і дихання :

• через мозок регулюється ступінь напруження губ і дихання (динаміка, вібрація)

Взаємозв’язок між слухом і роботою язика і пальців :

• слухом перевіряють точність, чіткість атаки, твердість чи м’якість

Взаємозв’язок з пальцями :

• ритмічність.

Білет 18

1. Види слуху :
• Відносний – зустрічається частіше, допомагає визначати дані звуки тільки після переднього зіставлення їх з вже знайомими.

• Абсолютний – дає можливість пізнавати висоту звука одразу, основна перевага залежить в тому, що музикант з абсолютним слухом
уявляє висоту звука ще до початку його реального звучання.

Розвиток :

• сольфеджування, виявлення на слух різних акордів та запис диктантів дуже корисні і для виконавців на духових інструментах

• головним є систематичні заняття на інструменті.

1. • До гри на духових інструментах не можуть бути допущені люди, які мають ясно виражені зовнішні признаки професійної
непридатності (відсутність передніх зубів, неправильно поставлених губ -заяча губа, ненормальний розвиток або відсутність
пальців)

• Викладач дивиться на музичні здібності учнів (музичний слух, музична пам’ять, відчуття ритму)

• Визначення стану здоров’я, віку, фізичного розвитку, особливості устрою щелепи, зубів, губ, язика та пальців.

Білет 19

1. Музична пам’ять – поняття систематичне, яке вклбчає в себе слухову, моторну, зорову та інші види пам’яті.

У музиканта повинна бути добре розвинена :

• слухова – служить основою для успішної роботи в любій області музичного мистецтва

• Логічна – пов’язана з розумінням змісту твору, закономірностями розвитку музичної думки

• Моторна – пов’язана з аплікатурою

• Зорова – при розучуванні творів важливо розрізняти частини твору, повтореність, секвентність

• Внутрішньо слухова пам’ять

Методи розвитку :

• запис нотами

• Транспонування в інші тональності

• Гра з любого місця

• Знання форми твору

На музичну пам’ять впливає декілька факторів :

• зацікавленість в предметі

• Переживання

• Втомленість

• Кількість повторів

Види пам’яті :

• короткочасна

• Довготривала

Білет 20

1. Розвиток ритму зводиться до необхідності внутрішньої пульсації. Методи розвитку :

• гра гам, етюдів, різні вправи

Помилки :

0. Відсутність опори на сильну і відносно сильну долі, виділення слабких долей

0. Не витримана тривалість звуків, пауз

0. Прискорення дрібних тривалостей при черговому їх збільшенні

0. Прискорення чи уповільнення музичного руху зі зміною динаміки

0. Спотворення пунктирного ритму і ритму в складних розмірах

0. Не втілюваний ритм синкоп і тріолей.

В своїх «Основах методики преподавания и игры на духовых инструментах» Розанов написав що вік для початку навчання, в залежності
від фізичного розвитку, рекомендований від 12 до 18 років, на флейті, трубі, валторні з 12 років, на гобої і кларнеті з 14 років, на
тромбоні не раніше 18 років. Але ця вікова градація доволі умовна, тому що вона не відповідає практиці навчання молодих музикантів.
Багато музикантів починали навчання з менших років.

Таким чином найбільш підходящий вік для навчання – 11-12 років, навчання на тромбоні, баритоні, тубі слід з 13-15 років тому що в
меншому віці у дітей не достатньо розвинуті губи, руки, грудна клітина тощо.

Вибір інструмента :

Інструмент повинен відповідати природнім даним учня. Допомогти вибрати правильний інструмент може:

• Форма і стрій губ

• Стрій зубів та щелепи

• Форма язика

• Стрій рук та пальців

• Враховувати власну зацікавленість учня, бажання навчатися

• Врахувати те, що не завжди учні виявляють свої здібності, тому на протязі першого півріччя навчання слід придивлятися до учня.