1

ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО

«ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ»

Навчально-науковий інститут міжнародних відносин і соціальних наук

Кафедра Міжнародних відносин та організації туристичної діяльності

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Країнознавство»

на тему: «Економіка Аргентини: сучасний стан, участь у міжнародних

інтеграційних процесах, проблеми та перспективи розвитку»

Виконав : студент групи С-9-18-Б1МВЄс

спеціальності 291 «Міжнародні відносини, суспільні комунікації та
регіональні студії»
Кириченко Олександр Олександрович

Керівник : д. політ. н., проф. Гольцов А. Г.

Київ 2021
 2

ЗМІСТ

ВСТУП ..................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. СТАН ЕКОНОМІКИ АРГЕНТИНИ …………………...............5
1.1. Становлення та розвиток економіки Аргентини .........................................5
1.2.Сучасний стан економічного розвитку Аргентини ….................................8
РОЗДІЛ 2. УЧАСТЬ АРГЕНТИНИ У МІЖНАРОДНИХ
ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ .....................................................................13
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ
АРГЕНТИНИ ..............................................................................….…...............18
3.1. Основні економічні проблеми Аргентини…………………………….....18
3.2. Перспективи розвитку економіки …………………………......................21
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………….24
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………….........26
 3

ВСТУП

Актуальність теми моєї курсової роботи обумовлюється в наступних

факторах:
Аргентина одна з найбільш аграрно-індустріальних держав Америки. Її
економіка швидко перебудовується відповідно до вимог часу.
Основою економічного розвитку країни є значні земельні ресурси, що
визначило спеціалізацію країни на зерновому господарстві і тваринництві на
природніх пасовищах. У сільському господарстві зайнято лише 2 %
працюючих, але Аргентина повністю забезпечує себе продовольством і є одним
з провідних експортерів яловичини, зерна (пшениця, кукурудза), сої, соєвої олії,
вина і тютюну. Країна є першою з латиноамериканських країн, що створила
сучасну потужну індустріальну базу.
На початку 20-го століття Аргентина досягнула піку розвитку і стала
однією з найбагатших країн світу, вона ввійшла до країн «Великої двадцятки».
Проте, економічні показники країни мають велику нестабільність: високий
економічний ріст чергується із серйозними рецесіями, нерівномірним
розподілом доходів та зростанням бідності в останні десятиліття. Незважаючи
на те, що до середини століття змогла зберегти своє місце серед провідних
країн світу, зазнавши тривалого і стійкого зниження, тепер це лише країна з
середнім рівнем доходу. Аргентина вже кілька років не може відновити темпи
зростання економіки і входить в число країн з найвищою інфляцією.
Протягом останніх 5-ти років спостерігається зниження обсягу ВВП в
Аргентині, зокрема в 2020 році ВВП впав до 8 433 $/душу населення. Економіка
Аргентини в даний момент переживає кризу, ситуація ускладнюється
карантином і обмеженнями на економічну діяльність, введеними через
коронавірус.
Саме тому в даній роботі предметом дослідження є сукупність
теоретичних, методичних і практичних питань, пов’язаних із станом та
перспективами розвитку аргентинської економіки.
 4

Об’єктом дослідження в курсовій роботі є економічний розвиток

Аргентини та його особливості.
Мета курсової роботи полягає у визначенні тенденцій економічного
розвитку Аргентини, порівняння їх з роками становлення країни та з іншими
країнами Латинської Америки, щоб виявити специфіку аргентинської
економіки та перспективи її розвитку.
Завдання курсової роботи:
- проаналізувати економічне положення Аргентини в минулому;
- розкрити сучасний стан економіки Аргентини;
- охарактеризувати участь Аргентини в міжнародних інтеграційних
процесах;
- визначити основні економічні проблеми Аргентини на етапі формування
економіки та в останні роки;
- визначити перспективи подальшого розвитку економіки країни.
При написанні курсової роботи були використані такі методи
дослідження: спостереження (збирання інформації про Аргентину та її
опрацювання), узагальнення (формування висновків), аналізу і синтезу
(розділення інформації на частини, для більш детального дослідження), аналогії
(порівняння з іншими країнами Латинської Америки), вимірювання та
порівняння (визначення основних показників та їх співвідношення за різні
роки).
Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного із
розділів, загальних висновків та списку використаних джерел (25 найменувань).
Загальний обсяг курсової роботи становить 27 сторінок.
 5

РОЗДІЛ 1. СТАН ЕКОНОМІКИ АРГЕНТИНИ

1.1. Становлення та розвиток економіки Аргентини

Використовуючи природні умови, естенсьеро (власники великих

пасовищ) постійно збільшували поголів’я великої рогатої худоби. На 1922 р.
воно досягло 37 млн. голів. Експорт Аргентини на 98% складався з
сільгосппродуктів. Це надзвичайно посилило залежність Аргентини від
світового ринку.
Після війни експорт сільгосппродуктів скоротився з 615 млн. доларів до
49 млн. доларів. Землею володіли, в основному, латифундисти та іноземні
компанії. Більшість селян не мали землі і змушені були її орендувати. Число
батраків на селі постійно зростало. Промисловий розвиток Аргентини дещо
пожвавився в роки Першої світової війни, з’явились текстильні, скляні,
електротехнічні, хімічні та інші підприємства. Можна навіть говорити про
випередження Аргентиною у промисловому розвитку інших
латиноамериканських країн. Зауважимо, що 2/3 усіх її підприємств і транспорт
належали іноземному капіталу. До того ж наплив іноземних промислових
товарів зростав. Це вело до закриття аргентинських заводів і фабрик, які не
витримували конкуренції. Наслідком цього було зростання безробіття, цінна
сільгосппродукти (в середньому на 150-200%), на одяг та предмети домашнього
вжитку – майже в 3 рази[1, с. 45-46].
Президентом країни у 1916-1922 рр. був І. Ірігойєн – один із засновників
Радикальної партії і незмінний її лідер упродовж двох десятиріч. Він захищав
інтереси національної буржуазії, заохочував розвиток промисловості, намагався
обмежити привілеї латифундистів, а також по можливості обмежити діяльність
іноземних монополій. Профспілки отримали право на свою діяльність, була
заборонена робота в недільні дні. В опозиції до Ірігойєна знаходилась
Консервативна партія, яка представляла інтереси латифундистів, католицької
верхівки і воєнних[1, с. 60].
 6

Серед робітничого класу, 30% якого складали емігранти з Європи і країн

Латинської Америки, були поширені анархо-синдикалістські ідеї. Вимоги
"повалення буржуазії" вживалися з закликами до класового співробітництва і
угод з підприємцями. Профспілки об’єднували до 100 тис. робітників.
У листопаді 1918 р. в Буенос-Айресі почався страйк 2,500 робітників
металургійного заводу, який належав англійській фірмі. Страйкарі вимагали 8-
годинного робочого дня, підвищення зарплати. Страйк тривав понад 2 місяці. 7
січня 1919 р. господарі заводу викликали військо і кінну поліцію, які під час
зіткнень з робітниками вбили 6 чоловік і 30 поранили. Після цього почався
загальний страйк робітників столиці[1, с. 56].
Криваві бої робітників з урядовими силами тривали до 15 січня. За ці дні
загинуло більше 1500 робітників. В Аргентині було оголошено стан облоги.
Цей тиждень відомий в історії під назвою "кривавого" або "трагічного" тижня.
Робітники в цих битвах потерпіли поразку.
     Страйковий рух не спадав. У січні 1919 р. страйкувало понад 80 тис.
залізничників, моряків. Сільгоспробітники підпалювали склади зерна і
продуктів харчування. Селяни отримали 8 млн. га землі. На хвилі піднесення
страйкового руху в грудні 1920 р. була утворена Комуністична партія
Аргентини, яку очолили В. Кадовілья і Р. Гіольді[2, с. 19].
У квітні 1922 р. президентом Аргентини був обраний М. Альвеар, лідер
правих радикалів. Між ним і Ірогейєном виникли суперечки, які призвели до
розколу Радикальної партії. Прибічники Альвеара виступили проти
персональної диктатури Ірогейєна. Економічний курс Альвеара був
зорієнтований на заохочення національного виробництва. У зовнішній політиці
Альвеар пішов на ще більше зближення з Англією, знизив мита на англійські
промислові товари, підтримав Англію в її протистоянні з США на
панамериканській конференції в Сант-Яго (1928 р.).
У 1928 р. в Аргентині відбулися президентські вибори. Перемогу здобув
Ірігойєн. Він, навпаки, орієнтувався на США, хоч робив деякі кроки по
обмеженню їх експансії. Аргентина відмовила американській нафтовій компанії
 7

"Стандарт Ойл" в одержанні нафтових концесій Патагонії, а в 1930 р. Конгрес

прийняв закон про націоналізацію нафтової промисловості. Аргентина різко
виступила на панамериканській конференції в Гавані (1928 р.) проти високих
митних зборів на сільгосппродукти в США[2, с. 30].
З СРСР Аргентина не бажала встановлювати дипломатичні відносини.
Лише в 1926 р. був покладений початок торговельним відносинам обох країн.
У січні 1928 р. в Аргентині загострилася економічна криза. Різко знизився
вивіз пшениці і інших зернових продуктів, скоротилася зовнішня торгівля,
державний борг зріс у 3 рази. Розорення дрібної буржуазії набуло загрозливих
розмірів, у такій же мірі росло безробіття. Зарплата робітників знизилась на
20%.
Робітничий клас Аргентини чинив опір монополіям. Страйки харчовиків,
портовиків, мебельників та інших категорій трудящих переростали в загальні
страйки і політичні страйки. У березні 1930 р. через страйк залізничників був
паралізований залізничний рух у країні. Страйки мали місце в таких провінціях,
як Кордова, Санта-Фе, Тукуман та ін[2, с. 31].
Уряд Ірігойєна пішов на поступки. Було введено 8-годинний робочий
день, прийнято закон про мінімум зарплати. Невдоволення реакційних сил
такими діями Ірігойєна наростало.
У 1931 р. на президентських виборах переміг генерал А. Хусто (правий
радикал), який керував Аргентиною до 1938р. У зовнішній політиці Хусто
пробував обмежити експансію США, уладнати з Англією проблему закупівлі
м’яса. У 1933 р. ця проблема була вирішена, 85% аргентинського м’яса
закупляла Англія.
На президентських виборах у 1938 р. ліві сили виступали роз’єднано.
Президентом Аргентини був обраний Ортіс (1938-1940 рр.), колишній директор
американської фірми "Уніон телефонік". Він знизив тарифи на американські
промислові товари, сприяв росту американських капіталовкладень в економіку
Аргентини. Політична ситуація в Аргентині дещо пом’якшала, репресії
зменшились[2, с. 25-26].
 8

1.2.Сучасний стан економічного розвитку Аргентини

Сучасна Аргентина — індустріально-аграрна країна. Основні галузі

економіки: харчова, автомобільна, текстильна, хімічна та нафтохімічна,
металургійна[11].
Висока інфляція — слабкість економіки Аргентини на десятиліття —
знову стає неприємною проблемою, яка в 2017 році становила 24,8 %. Розподіл
доходів, який поліпшився з 2002 року, класифікується як «середній», все ще
значно нерівний. Аргентина займає 78-те місце серед 180 країн світу в Індексі
сприйняття корупції Transparency International в 2020 році. Аргентина
врегулювала давню кризу з зовнішнім боргом після виборів Маурісіо Макрі, що
дозволило їй вперше за десять років вийти на ринки капіталу.
Основні показники стану економіки Аргентини в 2020 році представлені
в табл. 1.1.
Таблиця 1.1
Темп приросту ВВП, в постійних цінах -11,8%
ВВП за ПКС 924,54 B $
ВВП на душу населення 8 433 $
ВВП за ПКС на душу населення 20 370 $
ІСЦ 53,5 %
Рівень безробіття 11 %
Баланс рахунку поточних операцій, дол. США 2,6 B $
Баланс рахунку поточних операцій,% до ВВП 0,7 %
Сукупний державний борг 96,7 %
Рівень бідності 1,3 %
Міжнародні резерви 45 B $
Рівень інфляції на березень 2021 року становить 42,6%, порівняно з цим
же місяцем цього минулого року він зріс. Базовий рівень інфляції в Аргентині
становить 43.7% в лютому 2021 (зріс на 2,3% порівняно з попереднім місяцем).
Індекс споживчих цін в Аргентині зріс до 436 інд. п. в березні 2021.
Максимальний рівень сягав 436 інд. п., а мінімальний 100 інд. п. [25].
Рівень інфляційних очікувань в Аргентині зріс на 50% в березні 2021.
Зростання цін в Аргентині за підсумками 2020 року склало 36,1%. Такі
дані оприлюднив Національний інститут статистики та перепису республіки.
 9

У грудні інфляція склала 4%, що стало найвищим показником за рік. За

даними укладачів доповіді, найбільше зростання цін за місяць зафіксовано в
сфері медичних послуг, розваг і транспорту[3].
В цілому за рік в Аргентині найбільше зросла вартість одягу і взуття
(60%), послуг в сфері розваг (48%) і продуктів харчування (42,1%).
Аргентина кілька років не може відновити темпи зростання економіки і
входить в число країн з найвищою інфляцією.
Сукупний експорт з Аргентини складав 65 млрд доларів в 2019 році. У
вартісному вираженні збільшення поставок товарів з Аргентини порівняно з
2018 роком склало 5,77% . Експорт товарів зріс на 3,55 млрд доларів (в 2018 з
Аргентиною було поставлено товарів на суму 61 млрд доларів) [4].
Основними напрямками експорту товарів з Аргентини в 2019 році були:
Бразилія з часткою 15,9% (10,3 млрд $); Китай з часткою 10,4% (6,81
млрд $); США з часткою 6,31% (4,1 млрд $); Чилі з часткою 4,71% (3,06 млрд
$); В'єтнам з часткою 4,3% (2,8 млрд $); Індія з часткою 3,31% (2,15 млрд $);
Нідерланди з часткою 2,77% (1,8 млрд $); Швейцарія з часткою 2,59% (1,68
млрд $); Індонезія з часткою 2,49% (1,62 млрд $); Перу з часткою 2,43% (1,58
млрд $)[4].
ТОП-10 експортованих з Аргентини товарів в 2019 році:
13,1% (8,56 млрд дол.): 2304 - Макуха та інші тверді відходи, одержані
під час добування соєвої олії, мелені або мелені, негранульовані або
гранульовані.
9,13% (5,94 млрд дол.): 1005 - Кукурудза
5,25% (3,42 млрд дол.): 8704 - Моторні транспортні засоби для
перевезення вантажів.
5,22% (3,4 млрд дол.): 1201 - Соєві боби, подрібнені або неподрібнені
5,02% (3,26 млрд дол.): 1507 - Олія соєва та її фракції, рафіновані або
нерафіновані, але без зміни хімічного складу.
3,54% (2,3 млрд дол.): 0202 - М'ясо великої рогатої худоби, заморожене
3,52% (2,29 млрд дол.): 1001 - Пшениця і жито.
 10

2,98% (1,94 млрд дол.): 7108 - Золото (включаючи золото з покриттям із

платини) у необробленому або напівобробленому вигляді, або у вигляді
порошку.
1,71% (1,11 млрд дол.): 2709 - Нафта або нафтопродукти сирі, отримані з
бітумінозних мінералів [4].
Сукупний імпорт в Аргентині склав 49 млрд доларів в 2019 році.
Скорочення поставок товарів в Аргентину в вартісному вираженні склало 24%,
у порівнянні з 2018 роком. Імпорт товарів зменшився на 16,3 млрд доларів (в
2018 в Аргентину було завезено товарів на суму 65 млрд доларів).
Найбільшими торговельними партнерами по імпорту товарів в Аргентину
в 2019 році стали:
Бразилія з часткою 20% (10 млрд $); Китай з часткою 18,8% (9,25 млрд $);
США з часткою 12,7% (6,27 млрд $); Німеччина з часткою 5,63% (2,76 млрд $);
Парагвай з часткою 3,35% (1,64 млрд $); Болівія з часткою 2,78% (1,36 млрд $);
Таїланд з часткою 2,41% (1,18 млрд $); Італія з часткою 2,29% (1,12 млрд $);
Мексика з часткою 2,29% (1,12 млрд $); Іспанія з часткою 1,98% (977 млн $)[4].
Структура імпорту в Аргентині в 2019 році була представлена
наступними основними товарними групами:
15,4% (7,6 млрд USD): 84 - Реактори ядерні, котли, обладнання і
механічні пристрої; їх частини.
13% (6,39 млрд USD): 85 - Електричні машини і устаткування та їх
частини; звукозаписувальна та звуковідтворювальна апаратура, апаратура для
запису або відтворення телевізійного зображення і звуку, їх частини та
приладдя.
11,4% (5,63 млрд USD): 87 - Засоби наземного транспорту, крім
залізничного або трамвайного рухомого складу, їх частини та приладдя.
8,52% (4,19 млрд USD): 27 - Енергетичні матеріали, нафта та продукти її
перегонки; бітумінозні речовини; воски мінеральні.
4,82% (2,37 млрд USD): 29 - Органічні хімічні сполуки.
4,35% (2,13 млрд USD): 39 - Пластмаса та вироби з них.
 11

4,23% (2,08 млрд USD): 30 - Фармацевтична продукція.

3,41% (1,67 млрд USD): 12 - Насіння і плоди; інше насіння, плоди і зерно;
технічні або лікарські рослини для технічних цілей; солома і фураж.
2,82% (1,38 млрд USD): 90 - Прилади та апарати оптичні, фотографічні,
кінематографічні, контрольні, вимірювальні, прецизійні, медичні або
хірургічні; їх частини та приладдя.
2,7% (1,33 млрд USD): 38 - Інші продукти хімічної промисловості[4].
 12

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1
У розвитку господарства Аргентини виразно виділяється 7 послідовних
періодів [11].
XVI-XVIII ст.
створення натурального господарства
кін. ХVIII ст. - 1860 р.
формування загальнонаціональної економіки
1860 - 1930 рр.
етап переважного експорту зерна і худоби
1930 - 1945 рр.
створення промислової бази в містах
1945 - 1975 рр.
розвиток економіки з опорою переважно на внутрішні ресурси і
перебудова економіки при провідній ролі держави
1976 -1983 рр.
фаза економічної нестабільності в період військової диктатури
1984 - теперішній час
фаза поступової стабілізації економіки і її структурної перебудови,
направленої на розвиток ринкових відносин

На кінець Першої світової війни Аргентина була аграрною країною з

високо-розвинутим сільським господарством. В економіці Аргентини панував
англійський капітал, що контролював залізниці, телеграфний і телефонний
зв’язок, комунальне господарство міст, м’ясохолодобійні та ін.
Аргентина є індустріально-аграрною країною. Основними галузями
економіки країни є - харчова, автомобільна, текстильна, хімічна та
нафтохімічна, металургійна.
Обсяг експорту в країні переважає обсяг імпорту. Економіка Аргентини
скорочується вже два роки, а пандемія коронавірусу погіршує ситуацію.
Рівень безробіття з кожним роком поступово збільшується через падіння
економіки та зниження фінансових результатів діяльності підприємств.
 13

РОЗДІЛ 2. УЧАСТЬ АРГЕНТИНИ У МІЖНАРОДНИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ

ПРОЦЕСАХ
Прагнення уряду Аргентини вирватися з економічної відсталості і стати
на шлях стабільного економічного розвитку дало поштовх до економічної
інтеграції, яка розвивається на субрегіональному та регіональному рівнях.
Першим кроком на шляху до економічної інтеграції стало політичне
співробітництво з державами Західної півкулі. У вересні 1947 р. 20 країн
Америки підписали в Ріо-де-Жанейро Міжамериканський договір про
взаємодопомогу.
У 1959 р. було створено Міжамериканський банк розвитку. У 1960 р.
Аргентина, Бразилія, Уругвай, Чилі, Парагвай і Перу створили
Латиноамериканську асоціацію вільної торгівлі (ЛАВТ) [7].
У 1980 р. ЛАВТ було реорганізовано у латиноамериканську асоціацію
інтеграції (ЛАІ).
Незважаючи на таку кількість організацій, реальна інтеграція Аргентини
та країн Латинської Америки залишається мрією. Воєнні диктатури, революції,
перевороти, партизанські рухи, міждержавні конфлікти, амбіції окремих лідерів
стримують цей процес.
Першим інтеграційним угрупуванням стала Латиноамериканська зона
вільної торгівлі – ЛАФТА (Latin America Free Trade Agreement – LAFTA),
створена на основі Договору Монтевідео, метою якого було формування зони
вільної торгівлі в західній півкулі. До її складу увійшли 11 країн: Мексика,
Аргентина, Болівія, Бразилія, Чилі, Колумбія, Еквадор, Парагвай, Перу,
Уругвай, Венесуела. Угрупування об'єднало 85% країн Латинської Америки і
Карибського басейну, які намагались за допомогою інтеграції пришвидшити
індустріалізацію економік і розширити ринки збуту. У його рамках була
створена система взаємних торговельних преференцій, основу яких складали,
перш за все, товари, що не були предметом взаємного експорту. Проте,
величезна економічна диференціація між країнами не дозволила повністю
реалізувати проект[8].
 14

Нова хвиля ініціатив, спрямованих на інтеграцію, здійнялась у 1980-их

роках внаслідок розчарування латиноамериканських країн в допомозі США
після війни Аргентини та Великобританії за Фолклендські острови. Йшлося про
зближення латиноамериканських держав на регіональній основі, економічну
співпрацю та взаємну інтеграцію економік в рамках вільного ринку. Першим
кроком на шляху до створення такого ринку стала угода про вільну торгівлю,
підписана Аргентиною та Бразилією у 1986 році. У 1990 році до цієї угоди
приєднались Парагвай та Уругвай[8].
У 1991 р. Асунсьйонським договором був створений Меркосур (Спільний
ринок країн південного конуса), членами якого стали Аргентина, Бразилія,
Парагвай та Уругвай, Болівія, Чилі, Колумбія, Перу та Еквадор; у 2009 р. –
Венесуела, яка розпочала процедуру вступу ще з липня 2006 р., мала стати
повноправним членом, проте отримавши підтримку бразильського парламенту,
але не залучившись згодою парагвайської сторони, на сьогодні повноправне
членство країна у організації не здобула[7].
«Асунсьйонський договір» гарантує просування активів, послуг, капіталу
і відміну мита для Аргентини та інших учасників та запровадження спільного
митного тарифу для інших країн на 85 % товарних позицій. 1994 р. країни
створили зону вільної торгівлі. У 1995г. був створений митний союз з
введенням загального митного тарифу (із ставками 0-20%).
Проте, зберігаються нетарифні обмеження, проблеми в торгівлі цукром і
машино-технічною продукцією; вживання антидемпінгових процедур у
взаємних стосунках, різні правила походження, що негативно позначається на
принципі вільної торгівлі товарами і вільного транзиту.
На даний час спрощені формальності щодо перетину кордону фізичними
особами (створюються спільні прикордонно-митні пункти, підписана угода про
взаємне визнання документів про початкову та середню освіту,
запроваджується обов'язкове вивчення португальської мови у школах
Аргентини та іспанської – в Бразилії).
 15

Формування нової зовнішньополітичної доктрини Аргентини почалося з

приходом до влади Кіршнера в 2002 році, де її основні принципи у
зовнішньополітичній доктрині простежуються і сьогодні[16, с.70].
Особливе значення для Аргентини мали якісні зміни відносин з лідером
регіону – Бразилією, які почалися з приходом до влади нових політиків – це
Сільва Лулу та Кіршнера.
На сьогодні між країнами підписані десятки угод, на основі яких
реалізуються крупніші в Латинський Америці спільні проекти по створенню
транспортних систем, єдиний енергетичний проект, договори по спільній
видобутки нафти, спільні проекти по дослідженню космосу та використанню
атомної енергетики. У лютому 2008 року президенти обох країн підписали
угоду о співробітництві у боротьбі з бідністю, голодом, сприянню соціальної
справедливості[7].
У 2004 р. на третьому саміті президентів країн Південної Америки було
ухвалено рішення про формування Південноамериканського співтовариства
націй (South American Community of Nations, SACN) у складі 12 країн, що
входять в Меркосур і Андське співтовариство (наприкінці 2009 р. з’явились
заяви щодо доцільності виходу країни з співтовариства через політичні
розбіжності), Еквадор, Перу, а також Сурінама, Чилі, Гайани. Спостерігачами
стали Мексика і Панама[8].
У 1990-і стримування інфляції здійснювалось збільшенням імпорту,
регулювання тарифної політики сприяло «гальмуванню» темпів економічного
спаду (в Аргентині та Бразилії).
У 2008 році Аргентина та Бразилія прийняли рішення про відмову від
використання американського долара у міждержавних платежах, перейшовши
на взаємний обіг бразильських реалів та аргентинських песо. Такий крок
сприятиме зростанню фінансової незалежності об’єднання та запобіганню
негативних наслідків можливого обвалу американського долара.
Продукція сільського господарства складає основну частку в експорті
Аргентини, Уругваю, Бразилії, Парагваю (в середньому 35%). Найбільшими
 16

статтями експорту МЕРКОСУР, є: шерсть, шкіра та вироби з них (зокрема

виробництво взуття, Бразилія). Аргентина, Бразилія є крупним постачальником
риби та інших морепродуктів. Крім того, Аргентина займає лідируючі позиції в
світі за експортом пшениці, сої та кукурудзи, експортує також соєву олію[7].
Новою складовою експорту країн МЕРКОСУР все більше виступає
продукція машинобудування (15%), зокрема автомобілі (Аргентина), виробниче
обладнання (Бразилія, Аргентина), сільськогосподарська техніка (Аргентина,
Бразилія, Уругвай). До 10% припадає на експорт продукції чорної та кольорової
металургії та хімічної промисловості (Бразилія, Аргентина)[15, р. 10].
Основними партнерами по експорту виступають країни МЕРКОСУР, інші
країни Латинської Америки, США, країни ЄС, Китай, Росія. Причому у випадку
Аргентини 20-25% експорту надходить до інших країн-членів МЕРКОСУР.
Аргентина сумісно з Бразилією являючись «локомотивами»
латиноамериканської інтеграції, стала ініціатором створення Банку Півдня.
Створення такого інституту вважав аргентинський уряд може стати першим
кроком на шлях створення власної незалежної фінансової системи, для котрої
пріоритетом є подолання бідності та структурної відсталості[14, р. 7].
Наступні напрямки зовнішньої політики Аргентини, які дають
можливість їй надавати вплив та визначає її роль на Латиноамериканському
континенті це – її відносини з ЄС. Аргентина має широкі та глибокі зв’язки з
Євросоюзом, серед всіх латиноамериканських країн. Відносини з Європою
мають глибокі історичні корні. І цей вектор має пріоритет і в сучасному
зовнішньополітичному курсі країни. Двостороння співдружність будується на
достатньо широкій правовій базі. Сьогодні між ЄС та Аргентиною існують
десятки угод. Саме в більшому завдяки зусиллям Аргентини МЕРКОСУР має
ряд двосторонніх угод з ЄС.
 17

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2
Пріоритетними напрямками зовнішньої інтеграційної політики
Аргентини є:
- поглиблена інтеграція
- активна участь в МЕРКОСУР
- співпраця з країнами ЄС
- підтримання добросусідських відносин з прикордонними країнами для
розвитку регіонального співробітництва
- розвиток відносин з іншими країнами і міжнародними організаціями на
двосторонній і багатосторонній основі з метою розвитку міжнародного
економічного співробітництва
- презентація Аргентинської Республіки за кордоном.
В період економічного застою в Бразилії місцева промисловість змогла
вижити в значній мірі завдяки доступу на ринок Аргентини, економіка якої в
той час була на підйомі. А в умовах економічного спаду в Аргентині, рятівним
колом для неї став доступ на динамічно розвинений ринок Бразилії.
Аргентина будуючи свої відносини з ЄС та європейськими країнами
активно захищає економічні інтереси країн регіону в Європі. Країна виступила
проти угоди «Про зону вільної торгівлі між МЕРКОСУРОМ та ЄС (ЗВТ)», тому
як вважає що умови запропоновані ЄС є дискредитуючими для країн регіону.
Така позиція Аргентини сприяє росту її авторитета на континенті. Посилення
впливу Аргентини на процеси які відбуваються на латиноамериканському
континенті зв’язані, на мій погляд, з одного боку послабленням позиції США в
регіоні та характером двосторонніх відносин з США та Аргентини з іншого.
Також Аргентина входить до складу таких міжнародних організацій:
ОАД, Союзу південноамериканських націй, СОТ, ООН, МАГАТЕ, МВФ,
Велика двадцятка, Група 77, Група Ріо, Асоціація латиноамериканської
інтеграції, Латинський союз, Міжамериканський банк розвитку, Міжнародна
фінансова корпорація, ВООЗ, ЮНЕСКО.
 18

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

АРГЕНТИНИ
3.1. Основні економічні проблеми Аргентини
За президента Нестора Кірхнера (2003-2007 рр.) економіка зростала,
підтримувана підвищенням попиту на переважно сировинний експорт (близько
35-40% якого складають соя, продукти з сої та кукурудза). Проте його дружина
– і наступниця на посаді президента – Крістіна Кірхнер проводила відверто
популістську політику, в якій в негараздах Аргентини звинувачувались США,
західні інститути та ринки[16]. Великі підприємства було націоналізовано,
введено значні податки на експорт та імпорт. Штучно занижені, завдяки
державним субсидіям, ціни на газ, електроенергію та пальне перетворили
Аргентину з експортера на імпортера цих товарів. Нарощення державних
витрат призвело до значного фіскального дефіциту (близько 6% ВВП). Після
дефолту 2001 року зовнішні ринки залишались недоступними аж до 2016 року,
тому фінансування дефіциту відбувалось за рахунок внутрішніх ресурсів, у
тому числі “друку” грошей.
Офіційна статистика систематично занижувала реальні показники
інфляції: за незалежними оцінками, споживчі ціни у 2014 році зросли
приблизно на 32,4%, тоді як уряд звітував про зростання на 23,9%. У тому ж
році ВВП знизився на 2,5%, а кожен третій аргентинець опинився за офіційною
межею бідності[17].
За таких умов президентом було обрано Маурісіо Макрі. Колишній
очільник футбольного клубу «Бока Хуніорс» та міський голова Буенос-Айресу
пообіцяв здійснити швидкі й болючі реформи з лібералізації економіки,
залучити інвесторів, знизити інфляцію та побороти бідність.
Новообраний президент швидко послабив обмеження на рух капіталу,
повернув Аргентину на міжнародні фінансові ринки та відмінив деякі
обмеження на зовнішню торгівлю. Проте його спробу негайно скасувати
державні субсидії, що утримували ціни на газ та електроенергію для населення
 19

значно нижчими від економічно обґрунтованих, заблокував Верховний суд – і

дозволив лише після продовження періоду підвищення цін[9].
Зіткнувшись із опором та з наближенням парламентських виборів 2017
року, Макрі сповільнив реформи для того, щоб уникнути, за його словами,
значного болю для населення. Для цього були й об’єктивні причини, адже деякі
цілі, наприклад, підвищення штучно занижених цін та приборкання інфляції
суперечили одна одній у короткостроковій перспективі. Крім того, Макрі не
мав більшості у парламенті і мусив зважати на опозицію у федеральних округах
Аргентини.
Як наслідок, економічне становище дещо покращилось, але позбутись
низки проблем, в т. ч. фіскального дефіциту та інфляції, не вдалось. Після
незначного падіння у 2016 році ВВП зріс на 2,86% у 2017 році із прогнозами
зростання на 2018 рік. Показники первинного фіскального дефіциту все ще
були слабкими, хоча відбувся незначний поступ: у 2017 році дефіцит знизився
до 4,2% ВВП із запланованими 3,2% на наступний рік. Почав діяти режим
інфляційного таргетування – але у 2017 році ціни зросли на 24,8%, суттєво
перевищивши ціль у 17%[17].
Та попри побоювання щодо невирішених макроекономічних проблем та
сповільнення реформ, експерти та представники як аргентинського, так й
іноземного бізнесу переважно схвалювали політику Макрі – і сподівалися, що
він зможе продовжити рішучі реформи після обрання на другий
президентський термін у 2019 році. Відмова від більш рішучого скорочення
дефіциту посилювала залежність Аргентини від зовнішніх запозичень. На
перший погляд, попри зростання, відношення зовнішнього боргу до ВВП (37%
у 2017 році) не було загрозливим. Проте коливання припливу капіталу з-за
кордону особливо суттєво впливають на валютний курс аргентинського песо,
оскільки порівняно незначну роль у забезпеченні валютою відіграє зовнішня
торгівля: експорт у 2017 році дорівнював лише 11% ВВП. Ціни та попит на
сільськогосподарський експорт, як і погодні умови, змінюються з року в рік,
 20

тому він не є передбачуваним джерелом валютної виручки – як і підтвердило

нинішнє знецінення песо[10].
Попит на аргентинські боргові папери впав. У квітні іноземні інвестори
почали масово продавати деноміновані у песо короткострокові (35 днів)
облігації центрального банку. Лише за один день, 25 квітня, центральний банк
продав $1,5 млрд для підтримки курсу песо, а загалом за березень-квітень
міжнародні резерви впали від $62,5 млрд до $48,1 млрд. Зросли побоювання
щодо здатності Аргентини здійснити виплати або поновити у 2018 та 2019 році
майже $50 млрд зовнішнього боргу. [10]
Щоб зупинити падіння песо, Макрі був змушений вдатись до не надто
популярного в Аргентині кроку – залучити фінансування від МВФ. Програма
співпраці передбачала негайне виділення $15 млрд із наступними
щоквартальними траншами – загалом $50 млрд – за умови посилення
незалежності центрального банку та більш швидкого скорочення дефіциту
бюджету. Але ані початок співпраці з МВФ, ані заміна голови центрального
банку та кількаразове підвищення основної процентної ставки не змогли
зупинити падіння песо, що від початку року знецінилось вже майже вдвічі.
Підвищення ключової процентної ставки до 60% наприкінці серпня стало
рекордним і мало би сигналізувати рішучість уряду робити необхідні кроки.
Але для багатьох такий крок став швидше ознакою розгубленості влади – як і
телевізійне звернення Макрі напередодні, в якому президент пообіцяв
пришвидшити виділення коштів МВФ для припинення паніки на валютному
ринку. Підтвердження з боку МВФ, та й то лише щодо готовності переговорів,
надійшло лише через дев’ять годин. До того часу песо втратило ще майже 8%
своєї вартості – і продовжило падіння в наступні дні[25].
Національна валюта вже декілька років по відношенню до долару – падає,
зараз курс становить 92,97 аргентинського песо = 1 дол. Рівень інфляції на
березень 2021 року становить 42,6%, порівняно з цим же місяцем цього
минулого року він зріс[21].
 21

3.2. Перспективи розвитку економіки

Економіка Аргентини виграє від наявності багатих природних ресурсів,
високоосвіченого населення, експортоорієнтованого аграрного сектору, а також
диверсифікованої індустріальної бази.
У сучасній аргентинській стратегії модернізації проглядаються дві ідеї:
підвищення ролі держави і диверсифікація економіки. Поєднання цих двох
підходів особливо чітко проявляється в області світогосподарських зв'язків
Буенос-Айреса[22].
Можливості та переваги зовнішньоекономічної діяльності стали
використовуватися для підвищення національної конкурентоспроможності та
забезпечення стійко високих темпів економічного зростання.
У посткризовий період почала формуватися нова система державного
регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Зросло значення держави в
створенні сприятливих умов для світогосподарчої експансії місцевої бізнес-
спільноти, був вироблений комплекс заходів, що підвищують
зовнішньоторговельну компетентність і стимулюючих вихід національних
товаровиробників на зовнішні ринки. Важливе місце зайняли зусилля держави в
сфері інформаційно-консультаційної та організаційної підтримки експортерів, а
також пряме політико-дипломатичне лобіювання та супровід міжнародних
проектів і угод за участю аргентинських підприємств. Все це сприяло
підвищення ступеня еластичності національної економіки до зовнішніх
імпульсів (як позитивним, так і негативним) [17].
Політика диверсифікації економіки стала для Буенос-Айреса
пріоритетною. Диверсифікація не означає відмови від розвитку тих секторів, де
у країни є порівняльні переваги, вона передбачає переважання в даному
випадку сільськогосподарської спеціалізації та розширення сегмента
нетрадиційних товарів і послуг, включаючи вироби глибокої переробки і
наукомістку продукцію. Особливо важлива інноваційна диверсифікація, що
дозволяє якісно поліпшити параметри міжнародної спеціалізації[10].
Країна виходить на старт чергового модернізаційного ривка.
 22

Новий етап повинен повністю розкрити потенціал аграрно-сировинного

комплексу Аргентини, що включає АПК, виробництво енергоносіїв і швидко
зростаючий майнінговий сектор. Модернізація цих галузей на основі інновацій
може забезпечити більш ефективне використання конкурентних переваг у
виробництві різних видів продовольства, носіїв енергії (включаючи її
поновлювані джерела) і гірничорудної сировини, що, в свою чергу, дозволить
направляти зростаючі доходи на розвиток високотехнологічних галузей
промисловості і сфери послуг. Результатом має стати таке позиціонування
Аргентини в світовій економічній системі, при якому інноваційно насичені
традиційні сектора будуть органічно поєднуватися з новими галузями, що
розвиваються на основі фронтальної диверсифікації виробництва.
Великі надії і на більш активний розвиток в країні іноземного туризму,
який повинен стати локомотивом розвитку багатьох інших галузей економіки.
Все необхідне для цього в країні є.
 23

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3
Не зовсім зважені рішення в фіскальній політиці та засуха, обумовили
ключові сучасні проблеми економіки Аргентини. Інвестори почали припиняти
свою діяльність в країні, і перенаправили свої активи у більш надійні ринки.
Аргентина найбільш постраждала, поряд з Туреччиною, від відпливу
капіталу з ринків, що розвиваються, на тлі більш жорсткої монетарної політики
у США.
Досвід Аргентини вже дозволяє зробити певні висновки. По-перше,
шкода, якої завдає популістська політика, утримується роками. Міжнародна
ізоляція, надмірні державні витрати, спотворення цін, гостра поляризація
населення – все це породжує довготривалі проблеми. В Аргентині Макрі
значною мірою став заручником попередніх невдалих дій і не встиг вивести
економіку з кризи.
Внаслідок хибної сільськогосподарської політики Аргентина стала
заручником монокультури, тому в разі прогнозованого на майбутнє спаду
попиту на генномодифіковану сою, що буде обумовлене сьогоднішніми
світовими тенденціями орієнтації на екологічно чисті продукти, швидко
відновити гармонію в сільському господарстві та наростити потужності інших
галузей їй буде складно.
В цілому країна вибирає «економіку знань», але при цьому не
відмовляється від опори на традиційні галузі господарства, які адаптуються до
вимог сьогоднішнього дня і наповнюються досягненнями «нової економіки».
Для виведення Аргентини на траєкторію сталого зростання, необхідно
вирішувати фундаментальні проблеми розвитку республіки, які тягнуть назад
всю економіку країни. І в числі цих проблем - інфляція, зростання споживчих
цін, які періодично заводять республіку в глухий кут і сильно ускладнюють
проведення ефективної і послідовної макроекономічної політики.
Одночасно допомогти виходу з тривалої кризи країні могла б і
сприятлива кон'юнктура зовнішніх товарних і фінансових ринків.
 24

ВИСНОВКИ
Економіка Аргентини досить розвинена. Аргентина є індустріально-
аграрною країною, однією з найбільш швидко розвинених в економічному
відношенні держав Латинської Америки. За індексом людського розвитку
Аргентина займає 45 місце в світі. ВВП на душу населення становить 8433 дол.
Аргентина має різноманітну матеріально-сировинну базу. До недавнього часу
потреби Аргентини в енергоносіях (перш за все сирої нафти) в цілому
задовольнялися за рахунок власного видобутку. Однак в умовах економічного
зростання намітилася тенденція нестачі своїх енергоносіїв, що веде до
розширення їх імпорту (в першу чергу газу).
У своїй економічній політиці адміністрація часто вдається до неринкових
методів економічного регулювання: диференційоване оподаткування,
субсидування деяких секторів і галузей економіки, а також введення кількісних
квот на експорт м'яса. Широко поширена практика укладання урядом угод з
виробниками, оптовими і роздрібними торговими мережами про стримування
цін на різні товари і послуги (як правило, ті, які споживає середній клас). У цих
умовах помітно падає інвестиційний престиж країни.
Незважаючи на успіхи аргентинської економіки, наслідки економічної
кризи все ще надають на неї істотний вплив.
Економічні реалії Аргентини певною мірою підтверджують постулати
теорії залежного розвитку. Прихильники теорії залежного розвитку з повною
підставою можуть стверджувати, що країна стала жертвою економічних
інтересів промислово розвинених країн, чиїм вимогам вона виявилася не в змозі
протистояти. Особливо велика залежність Аргентини від британських і
американських транснаціональних корпорацій. Розвиток економіки Аргентини
підтверджує правильність ряду положень теорії неокласичної контрреволюції,
зокрема, про помилкове введення різних обмежень економічної діяльності,
неефективне державне підприємництво, упередженні проти
експортоорієнтованого виробництва і згубні наслідки бюрократичного засилля.
 25

Найбільш гостро недоліки моделі заміщення імпорту почали проявлятися

в середині 70-х рр. Проблеми виникали в зв'язку з надмірним захистом
внутрішнього ринку від впливу світової економіки, з відсутністю необхідної
конкуренції в промисловому секторі, з незбалансованістю митних тарифів. В
кінцевому підсумку, погіршення економічного становища країни позначилося в
політичній і соціальній сферах. Зрештою, поступаючись тиску в зв'язку з
еволюцією концепції в цій галузі, в середині 80-х років Аргентина почала
реалізацію помірної програми лібералізації зовнішньої торгівлі.
Розгляд трьох десятиліть, що передують періоду 2000-х рр., відображає
той факт, що економічний розвиток Аргентини характеризується відсутністю
стабільності і різкими змінами стратегій розвитку. Маючи на увазі цю ситуацію
нестабільності, досить важко пояснити причини і фактори, які стимулювали
економічне зростання в ці десятиліття. Цілком очевидно, що до них не можна
віднести ні експорт, ні інвестиції. Фактично неможливо визначити єдину або
пануючу стратегію розвитку, яка протрималася б більше трьох або чотирьох
років. Єдиною чітко вираженою стратегією, використовуваної в Аргентині і
служила в якості бази моделі заміщення імпорту, була та, яка сприяла генерації
доходів промислового сектора за допомогою використання високих
протекціоністських бар'єрів, які робили цю галузь високо рентабельною.
Оцінюючи весь період аж до 2020-року, що характеризується
турбулентністю, можна відзначити, що зовнішній вплив протягом 2000-х років
істотно поліпшили умови доступу до ринків капіталу і кредиту. Протягом
усього десятиліття 2000-х років зовнішні умови виявлялися в різних формах і
справляли помітний вплив на аргентинську економіку. З ще більшою
інтенсивністю на економіці Аргентини відбилися фінансові наслідки
мексиканської девальвації. Одночасно, можна відзначити і позитивний вплив
на зовнішню торгівлю країни деяких факторів, пов'язаних з розширенням
бразильської економіки в цей період і позитивною зміною умов
зовнішньоторговельного обміну.
 26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е. изд – М., 1987 –
611с.
2. Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464 с.
3. АРГЕНТИНА // МИРОВОЙ АТЛАС ДАННЫХ. – URL:
https://trendeconomy.ru/data/h2/Argentina/TOTAL (дата звернення: 15.03.2021).
4. Импорт и экспорт Аргентины // Годовая статистика международной торговли
товарами. – URL: https://trendeconomy.ru/data/h2/Argentina/TOTAL (дата
звернення: 15.03.2021).
5. Fasciglione L. Comentario a Gabriel I. Anitua (dir.): La Policía Metropolitana
de la Ciudad Autónoma de Buenos Aires // Delito y Sociedad. 2016. № 30. P. 139-
141.
6. Сотрудничество Аргентины с Бразилией. – URL:
http://www.mid.ru/bricf.nst/WEBforumBRIC (дата звернення: 08.04.2021).
7. ЕС и МЕРКОСУР: трудности сближения. – URL: http://rodon.org/polit-
100723102810 (дата звернення: 08.04.2021).
8. Н. В. Гаврилова АРГЕНТИНА У ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКІЙ СИСТЕМІ
МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН. – URL: https://pgu.ru/upload/iblock/e5d/Eksport-
stranits-CH-15.pdf (дата звернення: 20.03.2021).
9. Важливі аргентинські уроки для економіки України. – URL:
https://ua.news/ua/vazhlyvi-argentynski-uroky-dlya-ekonomiky-ukrayiny/ (дата
звернення: 08.04.2021).
10. Нескінченне танго: причини валютної кризи в Аргентині та її уроки для
України. – URL: https://voxukraine.org/uk/neskinchenne-tango-prichini-valyutnoyi-
krizi-v-argentini-ta-yiyi-uroki-dlya-ukrayini/ (дата звернення: 15.04.2021).
11. Аргентина. – URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Аргентина (дата звернення:
10.03.2021).
12. Argentina, un país sin datos oficiales // URL:
http://internacional.elpais.com/internacional/2015/06/24/actualidad/1435099251_541
614.html (дата звернення: 09.04.2021).
 27

13. Ванчук Г.П. Внешняя политика Аргентины. – URL:

www.agriagency.com.ua/news/10202.html (дата звернення: 19.03.2021).
14. Rodríguez Virgili J., Fernández C.B. Infopolítica en campañas críticas: el caso
de Argentina, España y Venezuela en 2015 // Comunicación y Hombre. 2017.
№ 13. P. 15-22.
15. Vommaro G. «Unir a los argentinos»: el proyecto de «país normal» de la nueva
centroderecha en Argentina // Nueva Sociedad. 2016. № 261. P. 4-12.
16. Яковлев П. П. Аргентинский бизнес семьи Киршнер / П.П. Яковлев
// Международная жизнь. – 2008. – № 6. – С. 70.
17. Способна ли Аргентина на экономический прорыв?. – URL:
https://interaffairs.ru/news/show/21436 (дата звернення: 20.04.2021).
18. Латинская Америка и Карибы. Политические институты и процессы
/ Отв. ред. З. В. Ивановский. – М.: Наука, 2000. – С. 15 - 18.
19. Яковлев П.П. Какую экономику унаследует новое правительство
Аргентины? // Латинская Америка. 2011. № 10.
20. Яковлева Н.М., Яковлев П.П. Аргентина: экономика и геополитика в год
выборов // «Год планеты. Экономика. Политика. Безопасность». Ежегодник.
Выпуск 2015 года. ИМЭМО. М.: 2015. – С. 26 – 32
21. Trade and integration monitor 2013: After the boom Prospects for Latin America
and the Caribbean in South-South Trade. Giordano Paolo, Jeremy Harris, Alejandro
Ramos, Barbara Ramos. 2013. Inter-American Development Bank. – 323 Р.
22. Argentina – EE.UU.: La única política exterior possible. – Mode of access:
http://www.geocities.com/CapitolHill/Congress/4359/mercosur.html.
23. Jonas J. Argentina: The Anatomy of a Crisis. 2002. – P. 6–7.
24. Войтенко И.А., Мурадян Л.О., Лусеро П.Ф. Аргентина в контексте
региональной и мировой геополитики. Гуманитарные науки. Вестник
Финансового университета. 2020. – С. 87-90
25. Ministerio de Economía. – URL: https://www.argentina.gob.ar/economia (дата
звернення: 20.03.2021).