Походи і договори

Володимир Великий був великим полководцем і флотоводцем. Його головні військові походи і перемоги пов'язані в
першу чергу з флотом; і київську державу князь зміцнював як морську країну. При князі Володимирі Святославовичі
флот динамічно розвивався і займав чільне місце не лише як військова сила. У більшій мірі Володимир
використовував флот у справі військово-дипломатичній.

Спочатку він погляд свій спрямував на Захід. На початку 980 років походом у Прикарпаття він повертає зайняті чехами
етнічні галицькі землі до Перемишля включно. Потім, приборкавши радомичів на сході, він направляє своє військо і
флот на волзьких булгар. У цій війні княжий флот виступає головним транспортним засобом, яким перевозиться навіть
кіннота. В 984 році флотилія князя з'являється на Оці, а згодом - на Волзі. Волзькі булгари були скорені, проте
Володимир вирішив укласти з ними мирну угоду і направив свій флот на хозар, які після поразки від його батька князя
Святослава почали піднімати голову і загрожувати безпеці київській державі.

Після цього походу хозари і їх держава назавжди зникли з політичної карти, а натомість на північному Кавказі, на
землях нинішньої Кубані, починає формуватися Тмутараканське князівство.

Далі князь Володимир зайнявся південними справами .Вони відігравали головну роль у першу чергу в торгово-
економічних відносинах України-Русі з Візантією. Судячи зі всього, на той час торговий шлях Дніпром занепав і
Володимир, для наведення там порядку, в 986 році спорядив похід свого флоту "на пороги". Літописи не описують
конкретні заходи князя на порогах але, як показав час, Володимир поновив торгівельний шлях "із варяг у греки" і
забезпечив собі свободу комунікацій Дніпром до Криму і Царгорода.

Започаткування шлюбної дипломатіі.Корсунський похід. У кінці 987 року до київського князя з проханням про
військову допомогу звернувся візантійський імператор Василь, проти якого в Малій Азії підняв повстання Фока.
Володимир погодився, але виставив умову, щоби імператор видав заміж за нього свою сестру Анну. Не маючи іншого
виходу імператор погодився. Незабаром княжі дружини і грецькі легіони розбили військо Фоки, а сам претендент в
імператори загинув у бою.

Хрещення Русі. Повернувшись із кримського походу, князь Володимир у 988 охрестив і український народ, в житті
якого розпочалася ера християнської цивілізації. Похід на Крим став останнім морським бойовим походом флоту
князя Володимира Великого. Але князь постійно зміцнював свої дружини та флот і завжди тримав їх напоготові. В
останні роки життя Володимира Великого до кордонів київської держави зі сходу підійшла велика печенізька орда.
Але боротьба з нею вже стала справою його синів і онуків.

Становище Русі серед інших країн регіону

Внаслідок Володимирового хрещення Русі виник своєрідний історико-культурний феномен, що не мав аналогів у
слов’янському світі. Держава, яка в той час за соціально-економічним і політичним укладом була близькою до Чехії й
Польщі, що прийняли християнство з Рима й увійшли в коло цивілізації та культури латинської Європи, в культурному
відношенні зблизилася з південнослов’янськими народами Балканського півострова, які знаходилися у сфері впливу
Візантії й розвивалися за візантійською моделлю.  
Він успішно запобіг спробам візантійців зробити Київську Русь залежною від себе державою. Налагодивши зв’язки з
Папою Римським, він змусив Візантію, яка не бажала розширення сфери його впливу на Русь, ставитися до русичів, як
до рівних.
Наприкінці X — на початку XI ст. Київська Русь досягла небаченої могутності, зміцнилося її внутрішнє становище та зріс
міжнародний авторитет. 
Князювання Володимира Великого (980-1015) вважається початком розквіту Київської Русі. Це був один із
найяскравіших політичних діячів Європи того часу
Високий рівень економіки, культури, вдала дипломатична діяльність на міжнародній арені, підкріплювана силою
зброї у боротьбі проти іноземних загарбників, широке використання здобутків світової цивілізації висунули Русь на
провідні позиції у Європі й принесли їй глибоку пошану найрозвинутіших країн тогочасного світу.

Головні зовнішньо політичні вектори і методи зовнішньої політики

Зовнішня політика Володимира. Наявність величезної підвладної території диктувала суттєву зміну зовнішньої
політики: далекі походи, захоплення нових земель поступаються місцем захисту власних кордонів.
У відносинах з сусідніми державами спирався не лише на силу зброї, а й на активні дипломатичні контакти з багатьма
державами.
Головним напрямом зовнішньої політики стала боротьба проти печенігів. Для відсічі їх нападів зміцнював кордони зі
степом, будував міста на Десні, Рубежі, Сулі й Стугні. Це були справжні богатирські застави з постійними військовими
гарнізонами, які відіграли вирішальну роль у стабілізації становища на півдні Русі.
“Повість минулих літ” та інші джерела повідомляють про сім переможних походів проти печенігів Володимира (990
p., 992 р. (двічі), 996 p., 997 p., 1001 p., 1004 p.).

Встановив тісні контакти з Візантією, Священною Римською імперією, Польщею, Швецією, Чехією, що свідчило про її
великий міжнародний авторитет.
Розширення території Київської держави відбувалося за рахунок сусідніх племен та володінь інших держав. Вдалими
були походи на дулібів та білих хорватів. Успішно здолав князь опір в’ятичів та радимичів, які піднімали повстання та
відмовлялися платити данину. Підкоривши плем’я ятвягів (західнобалтійське плем’я), звів фортецю Берестя (нині
місто Брест, Білорусь).
У боротьбі з Польщею відвоював Червенські міста ( Белз, Червен, Перемишль та інші) і включив їх до складу Київської
держави. У 985 році здійснив вдалий похід проти Волзької Булгарії та уклав вигідний для Русі торговельний договір.
Відбувся обмін посольствами з папою римським та з Німеччиною.

Внесок у дипломатію Русі

На період князювання Володимира Великого припадає активізація дипломатичних відносин з Візантією і Римом,
пов'язаних з проблемою хрещення Русі. Історія зберегла до наших днів імена кількох київських дипломатів доби
Володимира I та Ярослава I — боярина Добрині і його сина Костянтина Путяти, воєводи Вишати, боярина Івана
Твориловича та інших.
Володимир Великий (979-1015 рр.) значну увагу приділяв формуванню зовнішньополітичних союзів для забезпечення
стабільного існування держави та її процвітання. В Русі-Україні дипломатія мала значну вагу, у тому числі така її
форма, як «шлюбна дипломатія».
Через шлюби, які укладались між правлячими династіями, європейські (та азійські) правителі знаходили підтримку
серед держав свого кола.
Серед перших 4-х дружин князя Володимира Великого дві були іноземками: чешка та болгарка. А приймаючи
хрещення, князь Володимир одружився з дочкою візантійського імператора Анною. Європейські правителі вважали
за честь поріднитись з київським престолом.
Звичайно, і Володимир Великий застосовував війну, силові методи як невід’ємні засоби політики, проте “шлюбна
дипломатія» слугувала запорукою миру і процвітання.

Оцінка успішності
Київська Русь і Польща перестали ворогувати, і Володимир навіть одружив свого сина Святополка з дочкою
польського князя Болеслава Хороброго.
Все це свідчило насамперед про його дипломатичний хист. Володимир також встановив загалом дружні стосунки з
поляками, угорцями і чехами. Імовірно, були встановлені зв’язки з Німеччиною, що також мала провідне становище в
Європі. В основі цієї західної орієнтації лежало його прагнення підпорядкувати собі головні торгові шляхи на
Константинополь – важливий політичний, культурний, торговий центр тогочасної епохи.
Внаслідок виваженої політики володіння князя стали найбільшими в Європі. Вони загалом охоплювали близько 800
кв. км.

Підсумки
Підсумовуючи зазначене, хочемо сказати що Князь Володимир Великий по праву вважається одним з найвидатніших
правителів Київської Русі. За князя Володимира Руська держава пепетворилась на імперію.
За часів його князювання були проведені кардинальні реформи у всіх сферах життя держави, він зміг не лише
побудувати сильну монархію, а й нарешті поставити крапку в «цивілізаційному виборі» країни, впровадивши
християнство. Найбільший вплив на розвиток країни мала релігійна реформа Великого князя. Розуміючи, що держава,
яка сповідує язичництво, не сприймається на Європейській арені серйозно, він вирішив об’єднати все населення під
знаменами однієї віри.
Зовнішня політика князя була спрямована на укріплення кордонів країни та покарання племен, які відмовлялися
підпорядковуватись київській державі. Так Володимир Великий зміг підпорядкувати своїй владі в’ятичів, ятвягів,
радимичів, хорватів та волжських болгар.
Міжнародна політика князя містила в собі й шлюбну дипломатію – він сам укладав шлюби з іноземними принцесами
й одружував своїх дітей з представниками європейських королівських сімей. Київська Русь за часи Володимира
Великого вперше за всю історію держави стала на один рівень з розвиненими Європейськими країнами. Завдяки
прийняттю християнства, країну перестали вважати спільнотою язичницьких племен, а шлюб із представником княжої
родини став почесним для будь-якого європейського двору.