Прийменник як службова частина мови

Зміст навчального елемента.

1. Загальне поняття про прийменник.
2. Походження і морфологічний склад прийменників.
3. Семантичні типи прийменників.
4. Синонімія прийменникових конструкцій.
5. Морфологічні властивості прийменника.
6. Синтаксичні властивості прийменника.
7. Особливості вживання та перекладу деяких
прийменників.
8. Правопис прийменників.

Ключові слова: службові частини мови, службові слова,

незмінність, сполучна функція, релятивне значення, граматичне
значення, препозиціоналізація, непрямі відмінки, підрядний зв’язок,
синтаксичні відношення.

1. Загальне поняття про прийменник

Прийменник – це службова частина мови, яка разом з
непрямими відмінками оформляє залежність одного повнозначного
слова від іншого у словосполученні чи реченні й тим самим
виражає відношення тих предметів, дій, станів чи ознак, які
передаються цими словами.
Відношення передаються як залежність керованих
відмінкових форм іменників, займенників, субстантивованих
прикметників або числівників від керуючих дієслів, іменників,
прикметників, займенників, числівників, прислівників; зв'язковою
ланкою між ними виступає прийменник: сиджу за партою, пісня
про героя, двоє з них, близький до істини, кожен з учнів, далеко від
дачі.
Прийменники виконують релятивну функцію – виражають
підрядні відношення між словоформами в словосполученнях і
реченнях.
Вказуючи на синтаксичні зв'язки між членами речення,
прийменники у різних конструкціях виражають також просторові,
часові, причинові та інші відношення між предметами і відношення
статичної й динамічної ознаки до предмета.
У реченні прийменники вживаються у препозиції щодо
залежного непрямого відмінка іменника, крім прийменника ради,
який у деяких випадках може стояти і після іменника: Лейтенант
озирнувся порядку ради (І. Ле).
Прийменник без іменника не функціонує, недаремно
академік В.В.Виноградов назвав прийменник аглютинативним
префіксом непрямого відмінка. Про спільне походження
прийменників і префіксів, про близькість їх значення свідчить і той
факт, що й дотепер більшість префіксів має свої відповідники серед
прийменників.
Прийменники допомагають виявити значення відповідної
форми іменника і його синтаксичну роль у реченні.
Роль прийменника подібна до ролі службових морфем,
зокрема відмінкових флексій, але прийменник не дублює її,
прийменники диференціюють значення відмінкових форм, у цьому
й полягає їх службова роль; інколи вони навіть виступають єдиним
виразником значення відмінка, наприклад, у незмінних словах —
для шимпане (Род. відм.), на шимпанзе (Місц.відм.), із шимпанзе
(Орудн.відм.), про шимпанзе (Знах.відм.); або коли відмінкові
форми однозвучні — землі (Род., Дав.); на землі (Місц. відм.) тощо
Прийменники належать до категорії найбільш частотних слів.
Установлено, що в стосунку до загальної кількості вжитих у тексті
слів прийменники становлять 11–12%. Найчастіше у мові
вживаються 5 прийменників: в / у, на, з, до, за.
Таким чином, прийменник не поєднує однорідні сова і
предикативні частини складних речень. Це функція сполучника. А
прийменник – це така службова частина мови, яка виражає
різноманітні підрядні відношення керованого іменника,
займенника, числівника до інших слів у словосполученні й реченні.

2. Походження та морфологічний склад прийменників

Прийменники сучасної української мови складають певну
систему і класифікуються залежно від їхнього походження,
морфологічного складу та значення. Загальна кількість
прийменників в українській мові порівняно з іншими частинами
мови невелика — понад 220 слів (І.Р. Вихованець), однак цю
систему не можна вважати абсолютно застиглою, позбавленою
динаміки розвитку. "Прийменники поповнюються за рахунок
морфологізованих та аналітичних прислівників. Звичайно, нові
прийменники впливають на загальний формальний склад цієї
категорії, видозмінюють його. Проте визначальними при
класифікації прийменників виступають не формальні, зовнішні,
характеристики, а функціональні особливості" [Вихованець 1980:
61].
За походженням прийменники неоднорідні і поділяються на
первинні, або непохідні, та вторинні, або похідні.
Донедавна первинними вважалися непохідні від інших слів
прийменники, а вторинними — похідні від повнозначних слів.
Точно поділити прийменники за цим критерієм не можна, тому що
їх етимологічні і синхронічні характеристики не завжди
збігаються. Так, деякі з них, зокрема крізь, крім, ради, завдяки та
ін., деетимологізувалися, тобто в сучасній мові зникли слова, від
яких вони утворилися, внаслідок чого почали сприйматися як
непохідні.Тому поділ прийменників на первинні і вторинні
пропонується здійснювати із синхронічної точку зору:
прийменники, що не мають у сучасній мові співвідносних
повнозначних слів, — первинні, а ті, що мають співвідносні
омонімічні повнозначні слова, — вторинні.
Первинних прийменників відносно загальної кількості
небагато (близько 80 одиниць): на, у (в), за, від (од), над, до, без,
для, з, між, крізь, під, по, при, ради, через, о та ін. Вони становлять
своєрідний центр у загальній прийменниковій системі,
відрізняються від вторинних більшим ступенем абстрактності й
узагальненості значень, давністю походження, повною чи
частковою втратою джерел утворення.
Первинні прийменники нерідко є спільними для всіх
слов'янських мов, наприклад: без є в українській, російській,
білоруській, болгарській, сербській та ін., на — в українській,
російській, білоруській, польській і чеській мовах.
Первинні прийменники багатозначні, здебільшого, в тому
розумінні, що вживаються з кількома відмінками і виражають різні
синтаксичні зв'язки, наприклад: в, з, за, між: та ін.; кожен з них
об'єднує різноманітні значення. Вторинні – перважно однозначні.
Вторинними (похідними) є прийменники, які утворилися
від різних частин мови, від слів з конкретним лексичним значенням
порівняно недавно, наприклад: близько, спереду, поперек, ззаду,
посеред та ін. Вони певною мірою зберігають зв'язки із
самостійними словами. Деякі з цих прийменників можуть
виступати то як прислівники чи іменники, то як прийменники (пор.:
Ми вийшли назустріч (присл.) і Назустріч (прийм.) ночі летить
пісня. Прийменник назустріч вимагає від іменника ніч давального
відмінка).
 Залежно від генетичної спорідненості з тією або іншою
частиною мови вторинні (похідні) прийменники поділяються на
такі розряди:
а) прислівникові — близько, всупереч, вздовж, подовж,
вслід, довкола, навкруги, неподалеку, осторонь та ін.: всупереч долі,
близько лісу, вздовж дороги тощо. Вони становлять найбільшу
групу. До них належать прийменники, утворені від прислівників,
які, у свою чергу, походять від іменних частин мови. Одні з них —
омонімічні з прислівниками, наприклад: близько, навкруги,
довкола, навпроти, спереду, напередодні, впоперек, навколо та ін.

Прислівники Прийменники
Сніжно навколо. Навколо школи квітник.
Дрова складали вздовж Дрова складали вздовж
і впоперек. і впоперек підлоги.
Машини під’їхали Машини стояли близько
близько. фабрики.

Інші не бувають омонімічними з прислівниками, вживаються

тільки як прийменники (крім сестри, біля хати, поверх даху та ін.);
б)відіменникові — край, кругом, шляхом, з нагоди, на
випадок та ін.: коло двору, шляхом переговорів, на випадок
нещастя;
в)віддієслівні — завдяки, виключаючи, незважаючи.
Наприклад: Коли Леся вийшла, Сергієві, незважаючи на веселий
вечір, стало журно.
Переходячи у прийменники, ці самостійні слова втрачають
не лексичне значення, а категоріальне (належність до тієї чи іншої
граматичної категорії: прислівника, іменника, дієслова); лексичне
піддається складному процесові якісних змін. Перехід інших
частин мови у прийменники називається препозиціоналізацією.
Саме вторинні прийменники, утворені таким шляхом, крім
віддієслівних, виявляють виразну тенденцію до поповнення
новотворами.
За структурними ознаками та морфологічною будовою
розрізняють прийменники:
прості — з однією кореневою основою (за, перед, на, коло,
між, з, до, над, через та ін.); до них належать усі первинні
прийменники та деякі вторинні: коло, край, круг, кінець та ін;
 складні — утворені з двох чи більше первинних
прийменників (поверх, заради, поза, щодо, повз, із-за, поміж, з-під,
з-поперед, з-поміж та ін.);
складені — ті, що утворилися з різних категорій
повнозначних слів і прийменників (у напрямі до, незважаючи на,
слідом за, згідно з, під час, з метою, у зв'язку з, в напрямі та ін.),
наприклад: На рівні з вікном тьмяно біліли припорошені пилом
розквітлі акації (О.Гончар).

Морфологічні властивості прийменника

Прийменники вживаються тільки при іменних частинах
мови, які мають форму непрямого відмінка (при іменниках,
займенниках, субстантивованих прикметниках, дієприкметниках,
числівниках), тому вони і називаються прийменниками.
Прийменник, як і інші службові частини мови, належить до
незмінюваних слів, тому не має флексії. Оскільки лексичне
значення прийменників не пов’язане з предметністю, то їм не
властива ні категорія числа, ні категорія роду.
Прийменники не мають і категоії відмінка. Вони лише
уточнюють значення відмінка іменника, до якого мають стосунок.
Граматичне значення прийменника – це непрямий
відмінок, який прийменники виражають разом із закінченням
іменників.
Прийменник може вживатися з формою одного непрямого
відмінка (наприклад: без, біля, від, для, до, з-за (із-за), з-під, проти,
серед уживаються тільки з родовим) або сполучатися з двома
відмінками, (наприклад: над, під, перед, поза — зі знахідним та
орудним відмінками; на, о (об), по — зі знахідним і місцевим
відмінками) чи із трьома (напри лад: з, за, між — з родовим,
знахідним, орудним відмінками; в (у) — з родовим, знахідним,
місцевим відмінками). Детальніше див. "Таблицю вживання
прийменників".
Кожен прийменник має визначене коло зв'язку з
відповідними відмінками і виражає певні відношення тільки з
відповідною формою.
Так, з одним відмінком, наприклад, з родовим, уживаються
прийменники біля, близько, коло, що виражають:
—місце дії, близькість до чогось (рости біля тину, стояти
коло школи, поставити близько вогню). Прислівниковий
прийменник близько може мати ще й значення приблизності у
будь-яких вимірах: пробути близько години, лишилося близько
кілометра шляху;
від (од), що виражає:
– просторові відношення віддалення: відійшов від криниці;
– причину: плакати від щастя, помер від хвороби;
– порівняння при вищому ступені порівняння: солодший від меду,
вищий від брата (паралельно: солодший за мед);
до, який вказує на:
– кінцевий пункт напряму дії: піти до школи, поїхати до Львова;
– час або мету дії: читав до ранку, дожив до старості;
– об'єкт дії: взятися до роботи, до книжки, до науки.
Прийменник через уживається тільки зі знахідним
відмінком і виражає:
– рух упоперек чогось, серединою або зверху: перелізти через
перелаз, перепливти через річку;
– причину: все через тебе;
– засіб, посередництво: переказав через брата;
– надмірність у прислівникових зворотах: прийти через силу,
перевалити через міру.
З двома відмінками вживаються такі
прийменники:
На зі знахідним і місцевим відмінками:
зі знахідним відмінком на означає:
– місце або предмет, на який спрямована дія: сів на віз; На галяву
виходить Хо (Коц.);
– мету: пішов на полювання, винести на обговорення;
– призначення: зерно на посів, відро на воду;
з місцевим відмінком на означає:
– місце, де відбувається дія: жити на Кавказі, косив на полі;
– оточення, в якому відбувається дія: бути на людях, працювати на
шахті, на фабриці;
– час: на днях, на канікулах, на перерві;
– перебування в якомусь стані, положенні: стояти на варті, бути
на утриманні;
– рясність чогось: слива на сливі, латка на латці.
Прийменник над (наді) вживається із знахідним і орудним
відмінками: зі знахідним відмінком означає:
– напрям дії, місце: полетів над море, над гори;
– ступінь порівняння: Розумнішого над нього немає;
– іноді – "більше", "поверх": Дідові було над сто років;
з орудним відмінком означає:
– просторові відношення: над дорогою, над водою, над гаєм;
– об'єкт думки, праці, уваги, суму, жалю тощо: Думала над сірим
життям своїм (В.Стефаник).
Прийменник під (піді) вживається із знахідним і орудним
відмінками, означає напрям руху (під низ) предмета або місце під
його нижньою частиною: (поклав під камінь, сидимо під вербою,
піднялись під хмари);
– з орудним відмінком означає просторову близькість: під лісом, під
Києвом (зі значенням біля);
– зі знахідним відмінком означає час: під Новий рік, діло було під
весну;
– чинність дії: танцювати під музику.
Прийменник по вживається із знахідним і місцевим
відмінками. Зі знахідним відмінком по означає:
– місце дії: розійшлися по хатах, покотився по полю;
– спосіб дії: сказати по правді, зробити по добрій волі;
– час (зі значенням після): прийшов по обіді, по роботі заспівали;
–підставу для розпізнавання певної дії, ознаки: Видно пана по
халявах (Нар. те.); бачити по очах.
З трьома відмінками вживаються такі прийменники:
з (із, зі, зо) — з родовим, знахідним та орудним відмінками.
З родовим відмінком з (із, зі, зо) означає:
– напрям руху з якоїсь точки чи середовища: зійшов з місця,
вийшов із села, повернувся з фронту;
– матеріал: прапор з шовку (шовковий прапор), іграшки з паперу
(паперові іграшки);
– причину: заплакав з радості, зробив з переляку;
– стосунок до певної галузі науки, мистецтва, техніки: вправи з
граматики, лекції з літератури;
зі знахідним відмінком з (із, зі, зо) означає:
– приблизність: прочитав книжок з п'ять, перебував з місяць(зі
значенням близько, біля, коло);
з орудним відмінком з (із, зі, зо) означає:
– сукупність осіб, предметів: мати з дочкою, батько з сином;
–наявність чогось у чомусь: книжка з малюнками; робота з
помилками.
Прийменник за вживається з родовим, знахідним, орудним
відмінками.
З родовим відмінком за означає:
– час (період): за минулих часів, за студентських років;
зі знахідним відмінком за означає:
– просторові відношення: поїхав за місто, пішов за річку;
– річ або особу, про яку згадують: згадав за брата;
– часові відношення: повернутися за тиждень;
– віддалення: за п 'ять кілометрів;
– тимчасову чинність, непостійність, несталість дії, ознаки тощо:
був за вчителя, служив за писаря;
– "більше, поверх": йому вже за сорок .
З орудним відмінком за означає:
– чергування, порядок, послідовність: іде за мною;
– причину: За дурною головою і ногам нема спокою (Нар. тв.).
Прийменник у(в) вживається з родовим, знахідним і місцевим
відмінками.
Зі знахідним у (в) означає:
– простір, предмет, усередину якого спрямована дія: поїхав у
місто, в’їхав у село, у ліс;
– новий стан особи: пішов у солдати;
– час: у вівторок, у середу;
– міру, вартість: вагою в три кілограми;
з родовим відмінком у (в) означає:
– належність: у мене;
з місцевим відмінком у (в, уві) означає:
– місце, всередині якого відбувається дія: слухати лекції в
університеті, живе в лісі;
– час: у червні місяці, у 1945 році;
– стан: бути у сварці, перебувати в жалобі; бачив уві сні.

6. Синтаксичні властивості прийменника

Останнім часом вчені все більше говорять про синтаксичні
властивості прийменників, хоча, як відомо, службові частини мови
не виконують синтаксичної функції самостійно. Ми уже говорили
про те, що прийменник разом з непрямим відмінком утворює
єдиний член речення. Проте ми вважаємо за доцільне розглянути
теорію Горпинича, вченого, який доводить, що прийменник, окрім
лексичного та граматичного значень, виконує і синтаксичні
функції.
Зокрема вчений зауважує, що прийменники не можуть
самостійно утворювати речення, бути членом речення, але можуть
входити до складу додатка, підмета, неузгодженого означення і
обставини, напр.: Батько з матір’ю придбали у місті будинок з
верандою для сина (у місті – обставина, з верандою – неузгоджене
означення, для сина – додаток, батько з матір’ю – підмет).
 Основна синтаксична функція прийменників – з’єднувати
різнозначні словоформи в словосполучення за способом керування:
сидіти на стільці, відштовхнутися від берега.
У словосполученні прийменники завжди знаходяться у
препозиції до іменних частин мови, тобто до тих частин мови, які
мають систему словозміни і можуть бути об’єктом у реченні
(будинок біля річки, придбав для себе, ділиться на два).
З відповідними іменниками, займенниками і числівниками
прийменники з’єднуються за способом прилягання, оскільки не
мають форм словозміни: стояти посеред поля, лину до тебе, рахую
до п’яти.
Прийменники формують прийменниковий тип
словосполучень і тим самим протиставляють їх
безприйменниковим. У цій ситуації прийменник стає
диференціальною ознакою поділу словосполучень на дві групи –
прийменникові і безприйменникові словосполучення.
Прийменники вживаються в словосполученні після опорних
компонентів, виражених такими частинами мови, які можуть
спричинити залежний компонент із прийменником.
Такими частинами мови є:
— дієслово: знаходитися біля річки, їхати через
поле;
— дієприслівник: знаходячись біля річки, їдучи через
поле;
— дієприкметник: написаний на стіні,
розташований біля річки;
— іменник: боротьба з недоліками, читання про
себе;
— прикметник: блідий від болю, радий за тебе,
добрий для всіх;
— займенник: дехто з присутніх, свій серед чужих;
— зрідка прислівник у певній позиції: швидше о
лікаря, негайно в ліжко.
Отже, прийменник своїми синтаксичними функціями
відрізняється від сполучника і частки.

Правопис прийменників
Прийменники завжди вживаються з іменними частинами
мови (у непрямих відмінках), стоять, як правило, перед ними і
пишуться від них окремо, наприклад: у лісі, на березі, між
соснами та ін.
Разом пишуться:
а)складні прийменники, утворені сполученням одного або
двох (іноді — трьох) прийменників із будь-якою частиною мови:
щодо, внаслідок (унаслідок), впродовж (упродовж), напередодні,
наприкінці та ін.;
б)складні прийменники, утворені з двох простих
прийменників: задля, заради, навпроти, окрім, поза, поміж,
посеред, проміж, поперед та ін.
Через дефіс пишуться складні прийменники з початковими
з-, із-: з-за (із-за), з-над, з-перед, з-під (із-під), з-поза, з-проміж, з-
поміж, з-попід, з-посеред.
Окремо пишуться складені прийменники, утворені із
самостійних частин мови і прийменників: у зв 'язку з, згідно з,
залежно від, на шляху до, незважаючи на, під час, під кінець, що ж
до, в напрямі до, в результаті, в силу, поряд з, у відношенні до та ін.

Отже, службові слова, що разом з формами непрямих

відмінків виражають залежність іменника чи його еквівалентів від
інших слів у реченні, вказуючи на підрядні відношення між
словами, називаються прийменниками. Прийменники виявляють
вищий ступінь абстракції, ніж повнозначні слова, але не досягають
такої міри узагальненості, яка властива, скажімо, відмінкам.

Схема морфологічного розбору прийменника:

1. Речення з прийменником
2. Аналізоване слово.
3. З якою частиною мови вживається?
4. З якою відмінковою формою сполучається?
5. Значення в реченні (просторове, часове, причинове
тощо).
6. Група за походженням: первинний (непохідний),
вторинний (похідний).
7. Група за морфологічним складом: простий, складний,
складений.
Зразок:
А вздовж тину, за старою повіткою, росли великі кущі
смородини, бузини (О.Довженко).
 Вздовж – прийменник, вживається з іменником тину в
родовому відмінку, виражає просторові відношення, вторинний,
утворений від прислівника, складний.

Практикум

1. У поданому тексті підкресліть прийменники; визначте, з

якими частинами мови вони вживаються та які відношення
виражають (просторові, часові, причинові, мети тощо).
Мороз пече, під ногами шкварчить і співає соловейком
сніг. Сонце полум’яніє, по-зимовому низько стоячи над головою.
Місяць висить на протилежному боці неба, як білясте крижане
денце, надгризене на третину. Мороз дошкуляє. Останній день
старого року, чепурний і яскравий, хоче залишити по собі спогад
перед тим, як прийде йому на зміну Щедрий вечір.
Проти сонця у затишку легенька пара притулилась до
таловинка. Еге, та це ж і водичка там! Стане напитися горобцеві на
Новий рік. Прикмета показує на врожай.
А сонце вже низенько над обрієм. Червоні смуги, що стелить
воно на білому снігу, помітно гублять яскравість кольорів. Голі
дерева й електричні стовпи кладуть упоперек вулиці сині тіні.
Місяць трохи ожив, не дочекається, щоб сонце зовсім скотилося за
гору. Пливтиме тоді він гордий через усю новорічну ніч...
А навкруги пливе вечір, новеньким золотом поблискує у
височині місяць, мороз притискає й паморозить іскристу від снігу
землю. Над селом у морозяному повітрі народжуються чарівні
звуки.
Місячна морозяна ніч завмирає, прислухаючись до кроків
Нового року (Ю.Яновський).
 
2. Перепишіть текст. Знайдіть прийменники і вкажіть, з
яким відмінком кожний з них уживається і що виражає.
Скульпторові перехопило дух. Те, що він побачив перед
собою, на мить приголомшило і осліпило його: на широчезній
рівнині, скільки сягав зір, яскраво золотились соняшники...
Із глибини золотистих плантацій білою чаєчкою виринула
чиясь косинка... За нею з’явилась друга, третя... Дівчата рухалися
міжряддями, повільно наближаючись до шляху. Там, де вони
проходили, з соняшниками творилось щось дивовижне. Втрачаючи
свій царський дрімотний спокій, вони зненацька оживали, золоте
тарілля, здавалось, само розігнавшись, летіло стрімголов назустріч
одне одному, і, з’єднавшись на мить в поцілункові, знову
розліталось врізнобіч, і вже знову вільно сміялося...
В передній із дівчат скульптор впізнав Меланію (О.Гончар).

 
4. Визначте прийменники за походженням і морфологічним
складом.
Всупереч, через, з-перед, об, про, поряд з, залежно від, з-
поміж, понад, у, поза, на шляху до, збоку, навпроти, під час, на,
попереду, по, внаслідок, з метою, шляхом, назустріч, із-за, край, за
рахунок, вздовж, на випадок, серед, задля, незважаючи на, з-поза, о,
відповідно до, поряд, за винятком, до, задля, круг, з.
 
 
5. Складіть речення, в яких би подані нижче слова виступали
б то самостійними частинами мови, то прийменниками.
Кінець, збоку, навпроти, шляхом, близько.
 

Контрольний модуль-тест

1. У якому рядку всі прийменники за будовою прості:

1. Під, на, попід, із.
2. З-під, з-над, перед.
3. В, на, у, при, через.
4. Над, під, попід.
5. З-під, з-поміж, на, у.
2. У якому рядку всі прийменники за будовою складні:
1. Понад, у, з-під, коло.
2. Поміж, з-за, попід, з.
3. Від, понад, з-за.
4. Понад, поміж, із-за, щодо.
5. По, об, між, із.
3. У якому рядку всі прийменники за будовою складені:
1.Понад, у, з-під, коло.
2.Поміж, з-за, попід, з.
3.Від, понад, з-за.
4. Згідно з, у відношенні до, незважаючи на.
5. Понад, попід, поміж.
4. У якому рядку всі прийменники за походженням первинні:
1. Коло, на, об, під.
 2. Від, мимо, над.
3. О, об, під, крім.
4. Протягом, на, у, в.
5. Край, під, на, по.
5. У якому рядку всі прийменники за походженням вторинні:
1. Край, коло, протягом, мимо.
2. О, об, під, на.
3. Протягом, мимо, попід.
4. На, від, коло.
5. мимо, від, у.
6. У якому рядку є прийменник іменникового походження:
1. Сидить батько кінець стола, на руки схилився.
2. Немає в світі нічого радіснішого і приємнішого, ніж
людська праця.
3. Кінець - справі вінець.
4. Синь і синь над полями без краю, в’яне серце від осені
слів.
5. По обіді все завмирало.
7. У якому реченні є прийменники прислівникового
походження:
1. Ген за лісом, за морем щастя билося з горем.
2. У нас там на городах пахне кропом.
3. Горами-ярами туман налягає, поміж тими туманами
сивий голуб літає.
4. Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі.
5. А на горбі край села стоїть кузня немала.
8. У якому реченні вжитий складений прийменник:
1. Цвіти, цвіти, барвіночку, з весни до зими.
2. Ой за гаєм, гаєм, гаєм зелененьким, там орала бідна
вдова воликом сивеньким.
3. Довкола буяла природа: все цвіло, розвивалося.
4. А в мого коня золотая грива, срібнії копита.
5. Незважаючи на шалений опір проімперських сил,
демократія в Україні збереглася.
 НЕ 1.2. Сполучник як службова частина мови

Зміст навчального елемента.

1. Сполучники як службові слова, що виражають
зв’язок між словами та реченнями.
2. Характеристика сполучників за походженням та
морфологічним складом.
3. Групи сполучників за способом уживання.
4. Сполучники сурядності і підрядності
5. Сполучники і сполучні слова.
6. Багатозначність і синонімія сполучників.

1. Сполучники як службові слова, що виражають зв’язок

між словами та реченнями
Традиційно сполучником називається незмінювана
службова частина мови, яка служить для зв’язку членів речення або
частин складного речення. Проте застосування триєдиного
критерію (семантичного, морфологічного і синтаксичного) до
класифікації частин мови свідчить про нечастиномовний статус
сполучників, оскільки вони не мають лексичного значення, тобто
позбавлені номінативної функції, є незмінними, характеризуються
відсутністю будь-яких морфологічних категорій і не бувають
членами речення.
Саме тому доцільніше кваліфікувати сполучники як
службові слова, що виражають граматичні відношення між
членами речення або окремими реченнями. Наприклад: Хай же й
темнеє серце твоє оживе І на спів мій веселий озветься, Бо на
нього озвалося все, що живе, В тебе ж серце живе, бо ще б’ється!
(Леся Українка).
Сполучник – незмінне службове слово, яке виражає
синтаксичні зв’язки речень або слів і семантико-синтаксичні
відношення між ними. Вираження синтаксичного зв’язку є
основною функцією сполучника.
 Морфологічні ознаки сполучників виявляються в тому, що
вони:
 не мають системи словозміни, чим
протиставляються іменникам;
 не впливають на форму слів, які поєднують
однорідні члени речення (батьки і діти; добрий, але
вимогливий), чим протиставляються прийменникам;
 утворюються від морфологічних одиниць – інших
частин мови: якщо (як+що), зате (за+те), проте (про+те),
ніби (ні+би), якби (як+би).

Синтаксичні властивості сполучників:

 Сполучники з’єднують однорідні члени речення:
Як байка, так і життя ціниться не за довжину, а за зміст
(Сенека);
 Сполучники з’єднують предикативні частини
складних речень: Спори давніх філософів були постійно мирні,
а спори богословів завжди криваві і буйні (К.Гельвецій);
 Сполучники з’єднують рівнозначні слова: іменник
+ іменник, прикметник + прикметник, дієслово + дієслово,
прислівник + прислівник (війна і мир, вимогливий, але
добрий, читав і підкреслював, тихо і мирно), чим
протистоять прийменникам, які поєднують у словосполучення
різнозначні слова: дієслово + іменник, дієприслівник +
іменник, прикметник + іменник (пишу в зошиті, проживаючи
в місті, червоний від сорому);
 Сполучник реалізує зв’язкову функцію автономно,
незалежно від граматичної форми сполучуваних слів і навіть
незалежно від їх частиномовної належності: сполучник і,
наприклад, поєднує і іменники (студенти і викладачі), і
прикметники (червоний і чорний), і дієслова (лежав і думав), і
прислівники (тепло і зручно);
 Сполучники в тексті вживають ізольовано від
членів речення, чим протиставляються прийменникам, які
поєднуються з іменниками в препозиції за допомогою
прилягання (у місті, до школи);
 Сполучники не є членами речення, але
позначають сурядний зв'язок між членами речення і сурядний
та підрядний між частинами складного речення, чим
протистоять сполучним словам, які є членами речення і
 вказують, крім того, ще й на особу, ознаку, обставину: Люди
перестають мислити, коли перестають читати (Д.Дідро).
Отже, сполучник як окрема частина мови має
категоріальний статус, морфологічні ознаки та синтаксичну
функцію.

Характеристика сполучників за походженням та

морфологічним складом
У давньоукраїнській мові існувала порівняно незначна
кількість сполучників, але вже тоді їх розподіляли на первинні та
вторинні.
До первинних (непохідних) належать сполучники, які не
мають у сучасній українській мові співвідносних повнозначних слів
і не членуються на морфеми, а деякі — навіть на склади, прості за
будовою. Ця група невелика і об'єднує сполучники і (й), та, а, але,
чи, бо, напр.: Новітнє українство, віднаходячи і усвідомлюючи в
собі свою національну істоту, звертається до джерел традиції,
глибше, повніше та істотніше схоплюючи її зміст і форму
(О. Ольжич); Володарями українських думок були Винниченко й
Олесь (Є.Маланюк).
Вторинними (похідними) є сполучники, що утворилися
різними способами з інших частин мови. Одні з них є результатом
злиття двох повнозначних слів або повнозначного та службового
слова. Здебільшого поєднувалися займенники і прислівники з
прийменниками та частками, пор.: якщо = як (прислівник) + що
(займенник), якби = як (прислівник) + би (частка), проте = про
(прийменник) + те (займенник), зате = за (прийменник) + те
(займенник), щоб = що (займенник) + б (частка). Їх називають
складними сполучниками. Напр.: Якби зросли низесенько, Чи то
ж би доспіли? (Леся Українка); [Інгігерда:] Зазнали ми тоді гіркої
втрати... Багато сліз сама я пролила... Зате тепер навчилась
шанувати Любов і мир родинного житла (І. Кочерга); Ми
народились в муках, щоб родити, Синами обезсмертити свій рід,
Щоб квітував на диво всьому світу Козацький геніальний родовід!
(В. Симоненко).
Більшість вторинних сполучників утворена поєднанням
деяких повнозначних слів з прийменниками, сполучниками та
частками. Найчастіше поєднуються відмінкові форми займенника
той або слова інших частин мови зі сполучниками що, щоб та з
прислівником як: тому що, через те що, для того щоб, задля
того щоб, між тим як, тоді як, тим часом як, з того часу як, у
міру того як, до того як, після того як, подібно до того як,
незважаючи на те що, перш ніж та ін. Такі вторинні сполучники
називають складеними. Напр.: І минуле було прожите для того,
щоб ствердити майбутнє (М.Стельмах).
Частина вторинних сполучників є наслідком
кон'юнкціоналізації (переходу інших частин мови у сполучник). У
сполучники можуть переходити:
 Іменники (раз, правда);
 Прислівники (ледве, скоро, поки, доки);
 Дієслова (часом деформовані) (мов,
немов, хоч, будь);
 Частки (хай, нехай, аж, бо, ніби).
Будеш, батьку панувати, поки живуть люди, поки сонце з
неба сяє, тебе не забудуть (Т.Шевченко).
Первинні сполучники, як і первинні прийменники,
здебільшого полісемантичні. Коло тих відношень, які вони
виражають, досить велике. Вторинні сполучники частіше
однозначні. Наприклад: Спочиваєш ти, наш батьку, тихо в
домовині, Та збудила твоя пісня думки на Вкраїні (Леся Українка);
Запахла осінь в'ялим тютюном та яблуками, та тонким туманом,
і свіжі айстри над піском рум'яним зоріють за одчиненим вікном
(М.Рильський).

Групи сполучників за способом уживання

Залежно від способу поєднання з предикативними частинами
в складному реченні та з однорідними членами в простому реченні
сполучники поділяють на три групи: 1) одиничні, або одномісні;
2) повторювані, або багатомісні; 3) парні, або двомісні.
Одиничні (одномісні) вживаються між поєднуваними
предикативними частинами або однорідними членами речення, не
повторюючись при них і не являючи собою парних утворень.
Одномісний спорлучник виступає в реченні як засіб вираження
замкненості однорідного ряду або складної структури. До них
належать сполучники і (й), а, але, та, зате, проте, щоб, якби, бо,
тому що, адже, так що, аби, тільки, як тільки, ледве, дарма
що, незважаючи на те що та ін., напр.: Пречисті засніжені степи
біліють без кінця-краю, а дерева понад шляхом стоять незрушні,
виблискують кришталево... (О. Гончар); Сонце, мабуть, упливло за
обрій, і в лісі ходив уоюе важкий присмерк (М. Хвильовий); Усе іде,
але не все минає над берегами вічної ріки (Л. Костенко); Своїми
борканими крильми вони [вітряки] ловили дужу силу повітряного
океану, вбирали снагу студених потоків, щоб вірно слугувати
людям. Можливо, марили вони й про небо, прагнули злетіти у
висоту, та ба, не судилося... У кожного вітряка своя доля, яка
тісно й нерозривно переплелася з долею людською, бо лс люди,
немов ті вітряки, оісивуть на вітровінні, не знаючи спокою, а іноді
й падають на землю від свавільних вихорів з потрощеними крилами
(І. Цюпа).
Повторювані (багатомісні) сполучники вживаються при
кожній предикативній частині або кожному членові речення,
поєднуючи їх в одне складне або просте речення. Серед них
сполучники і... і, ні... ні, то ... то, або ... або, чи ... чи, не то ... не
то, чи то ...чи то, хоч ... хоч та ін., напр.: Чого тільки немає у
Даниловому лантусі: тут і ніж, і ложка, і шматок дроту, і
казанок; пшоно і сало, цибуля й борошно, картопля й сіль, хліб і
сухарі... (Григір Тютюнник); Ні постійні переслідування уряду, ні
заслання до Архангельської губернії не змогли охолодити його
[Чубинського] відданості Україні... ("Наука і культура"); Скільки з
уст народу нашого можна почути легенд, переказів, скільки пісень,
приказок, співаночок, оповідок — трагічних і смутних, веселих і
безжурних,— скільки всіх цих багатств можна записати по наших
українських селах, хуторах! Ані ліку їм, ані віку (С. Носаль).
Парні (двомісні) сполучники складаються з двох частин,
кожна з яких розподіляється між членами речення чи його
частинами, виражаючи парний взаємозв'язок. Найуживаніші парні
сполучники: хоч – але, як – так, не стільки – скільки, не тільки –
а й, не тільки – але й, якщо – то, чим – тим. Наприклад: Чим
більше грошей має, тим більше плаче (Нар. тв.); хоч слів тих ніхто
на щиті не носив, та в серці носив до загину (Леся Українка).

Сполучники сурядності і підрядності

Синтаксичні зв'язки сполучники виражають не самостійно, а
в поєднанні з предикативними частинами або їхніми конденсатами.
Вони передають два типи синтаксичних зв'язків — сурядний і
підрядний, залежно від чого їх поділяють на сурядні й підрядні.
Сурядні сполучники оформляють сурядний зв'язок, яким
поєднуються граматично рівноправні, незалежні одна від одної
предикативні частини в складносурядне речення або однорідні
члени, що є конденсатами згорнених предикативних частин
складного речення. Водночас сурядні сполучники виражають різні
типи семантико-синтаксичних відношень між предикативними
частинами складносурядного речення або між однорідними
членами в простому реченні, але в останньому вони більш
завуальовані, ніж у складносурядному реченні. Залежно від типу
виражених семантико-синтаксичних відношень сурядні сполучники
поділяють на такі різновиди:
1. Єднальні: і (й), та (у значенні і), а (у значенні і), і... і, ні...
ні, ані... ані. Зауважимо, що сам термін "єднальні" є умовним, бо,
власне, кожен сполучник з'єднує. Сполучники і, й, та, а
уживаються і як одиничні, і як повторювані; сполучники ні…ні,
ані…ані – тільки як повторювальні. Напр.: За своє коротке
життя Маруся Чурай пізнала чимало: і смерть покараного у
Варшаві батька, і палке кохання козака, і його зраду... Переж:иті
горе й радість, гіркий сум і солодкий щем, боротьба з шляхтою —
все вилилося в піснях. Люд підхоплював їх і не давав їм стихнути
ані тоді, ані тепер... ("Наука і суспільство"); Ні просіки в ньому
[лісі], ні просвітку, ні стежки, ні сліду людського (І. Муратов).
2. Протиставні: а, але, та (у значенні але), зате, проте,
однак та ін. За допомогою цих сполучників виражаються
відношення протиставлення або зіставлення, іноді з різними
додатковими відтінками (невідповідності, обмеження, компенсації
тощо). напр.: Літа ніколи не повертаються до людини, а людина
завоісди повертається до своїх літ (М. Стельмах); Липа — це
примхливий, але надзвичайно важливий літній медонос (М. Ткач);
Світ ... широкий, Та нема де прихилитись В світі одиноким
(Т.Шевченко); Розкішні наші бори, гаї, зелені луки та оболоні,
однак на них воює добряче погуляв двадцятий вік (Ю. Мушкетик);
Хати були великі, просторі, тільки темні та чорні (Панас
Мирний). Зазначимо, що автори теоретичної морфології
української мови городенська та Вихованець в окремий тип
виокремлюють зіставний сполучник а напр.: Стояла в травах ніч,
а трави пахли літом (М. Вінграновський); Твоя душа — блискуча
ліра, а серце — огнище у млі (Г. Чупринка).
3. Розділові: або, чи, хоч, або ... або, чи ... чи, хоч ... хоч,
то ... то, не то ... не то, чи то...чи то та ін. Ці сполучники
частіше вживаються як повторювані. Речення з ними передають
значення несумісності, взаємовиключення, чергування тощо. Напр.:
Поглянуть іще раз на синій Дніпро,— Там жити чи вмерти, мені
все їдно (Леся Українка); Чи то так сонечко сіяло, чи так мені
чогось було — мені так любо, любо стало (Т. Шевченко); І чується
той самий поклик жвавий: Хоч згинути, а хоч добути слави
(В.Самійленко); Він [листок] кружляє на галявині, то вгору
підноситься, то хилиться до землі (Остап Вишня).
 4. Приєднувальні: та й, а також:, і навіть, а й, ще й, та ще,
та ще й. Приєднувальні зв'язки вказують на деяку неоднорідність
об'єднуваних конструкцій. Друга, приєднувальна частина містить
якесь додаткове повідомлення. Напр.: Це засвідчує, зокрема, його
[Сагайдачного] постійна турбота про розвиток шкіл та освіти на
Україні, а також власноручна праця "Розмова про унію"
(В. Антонович); Породила мене мати В зеленій діброві, Дала мені
личко біле Ще й чорнії брови (Укр. нар. пісня); Любов —... тиха
змова Душі, печалі та безсоння, Та ще ласкаве, добре слово, Та ще
палка, мов жар, долоня (Г. Чубач).
5. Градаційні: не лише – а й, не стільки – скільки, не те
щоб – але, хоча й – але, не тільки – але й, не лише – але й. Усі ці
сполучники парні, за допомогою них передається відношення
градації, тобто підсилення, чи, навпаки, послаблення значення
другого компонента порівняно з першим. Напр.: Він прийшов до
Києво-Печерської лаври сімнадцятирічним юнаком і назавжди
залишився тут, щоб стати не тільки монахом-чорноризцем, а й
батьком української історії (М. Слабошпицький); ...у період
держави – Київської Русі наше слово ... було відкрите не лише для
близьких сусідів, а й для найвіддаленіших земель, збагачувалося
іншими мовами й збагачувало себе (Б. Харчук);
Підрядні сполучники виступають засобами вираження
підрядного зв'язку, який вказує на залежність підрядної частини від
головної в складнопідрядному реченні. Вони функціонують у
складнопідрядних реченнях різної семантико-синтаксичної
структури та різними типами підрядного зв'язку між підрядною і
головною частинами. Більшість підрядних сполучників виражає
підрядний детермінантний зв'язок, яким поєднується підрядна
детермінантна частина з головною частиною в цілому.
Функціонально вони уподібнюються до прийменників, тому
що ставлять підрядну частину в залежну прислівникову
(детермінантну) позицію щодо головної частини. Крім того, вони
передають різні типи семантико-синтаксичних відношень, зокрема
причинові, наслідкові, часові, умовні, цільові, допустові,
порівняльні та ін.
1. Виразниками причинових семантико-синтаксичних
відношень між підрядною і головною частинами є причинові
сполучники бо, тому що, оскільки, через те що, завдяки тому
що, у зв'язку з тим що, напр.: Так, він [Шевченко] є непогасним
вогнем сьогодні й таким буде завтра, бо серед темної ночі
самодержавства він сам з 'явився в образі вогню із вулканічних
розпашілих надр народної боротьби, з'явився таким бунтарським
месником-вогнем, що небо кріпацької України забагровіло від його
поезії (О. Гончар); Краса природи здасться нам старшою,
оскільки сама природа старша за техносферу і більше освоєна
естетично ("Наука і суспільство"); Зовсім нема чого ставити
питання про перемогу того чи іншого діалекту, адже літературна
мова мусить витворитись з усіх діалектів (Леся Українка).
2. Цільові відношення передають такі сполучники мети, або
цільові: щоб, аби, для того щоб, з тим щоб, за тим щоб. Хотіла
б я піснею стати у цію хвилину ясну, Щоб вільно по світі літати,
Щоб вітер розносив луну (Леся Українка); Пішла б і в неволю, аби
доля прийшла (Панас Мирний).
3. Умовні семантико-синтаксичні відношення між підрядною
і головною частинами в складнопідрядному реченні виражають
умовні сполучники якщо, якби, коли, коли б, раз та ін., напр.: І
якщо впадеш ти на чужому полі, Прийдуть з України верби і
тополі, Стануть над тобою, листям затріпочуть, Тугою
прощання душу залоскочуть (В. Симоненко); Якби-то далися
орлинії крила, за синім би морем милого знайшла (Т. Шевченко);
Як радісно було б нести Цю світлу до землі причетність, Коли б не
відчайдушна злобність, Не вічний поклик висоти! (Г.
Світлична); ...нема тобі назад вороття, раз уже перейшла ту кладку і
заборонені води, що відділили тебе від попереднього життя... (О.
Гончар).
4. Допустові: хоч, хоча, хай, нехай, незважаючи на те що,
дарма що, правда. Дарма що сніг хрумкотить під ногами, весна
своє бере (М.Коцюбинський); Не стануть святвми ніколи будні,
хоч як би там не мудрували трутні (Д.Павличко).
5. На часові семантико-синтаксичні відношення між
підрядною і головною частинами складнопідрядного речення
вказують часові сполучники (сполучні слова) коли, як, поки,
допоки, доки, відколи, відтоді як, з того часу як, до того як,
перед тим як, перш ніж, після того як, тільки ... як, як тільки,
тічьки-но ...як, щойно, ледве, поки не, аж: поки, але доки та ін.,
напр.: Дзвенять німою тугою ліси, Коли їх ніч тремтлива обнімає І
від очей у ревності ховає Принади їх первісної краси
(В. Симоненко); Як я умру, на світі запалає Покинутий вогонь моїх
пісень (Леся Українка); Поки мова не здобуде місця у вищій школі,
поки вона не служить органом викладання в університетських та
інших навчальних закладах, поки вона не стала знаряддям наукової
праці у викладанні і літературі, доти суспільство, народність, що
розмовляє цією мовою, почуватиме себе на становищі "нижчої",
культурноиеповноцінної нації (М. Грушевський); Моря перелетиш і
не впадеш, Допоки буде в серці рідна мова (Д. Павличко); Після
того як 'Дощечки Ізанбека" були розшифровані й перекладені, вони
одержали назву "Велесова книга" (М. Слабошпицький); Та тільки-
но він спустився, як гучно загули сирени (Я. Баш); Так літував Іван
у полонині, аж поки вона не спустіла (М. Коцюбинський).
6. Наслідкові семантико-синтаксичні відношення передають
сполучники так що, аж напр.: Теплий туман... налив балку по
самі вінця, так що дерева потопали в ньому (М. Коцюбинський).
7. Порівняльні : як, мов, немов, немовби, наче, неначебто,
ніби, нібито. Литаври мідні й мукзика органа в одно злились, як
віоди у ріці (М.Сингаївський); Над голубими вітряками плив
журавлиний караван, неначе кликав у дорогу (В.Сосюра).
8. Об'єктні, або з'ясувальні: що, рідше як, ніби. Подібні
сполучники вказують на залежність підрядної частини з об'єктною
функцією від дієслівного присудка головної частини. Це означає,
що праця повинна полонити серце, перетворитися на творчість,
оточену ореолом краси, гордості, особистої гідності
(М.Сухомлинський).
М.Я.Плющ усі підрядні сполучники поділяє на з'ясувальні та
обставинні, а обставинні у свою чергу на часу, мети, умови,
допустові, способу дії, порівняльні, причини, мети, міри і ступеня,
наслідку.
Периферію сполучникової системи становлять
пояснювальні сполучники тобто, а саме, як-от, зокрема, цебто,
або що виражають відношення тотожності між двома
позначеннями того самого явища. Напр.: Відтак люди намагалися в
цей день [четвер] обов'язково вмитись або скупатись, тобто
очиститися од гріхів (В. Скуратівський); Перший шлях ішов повз
Черкаси, Корсунь, Київ, прямуючи до Львова, і звався Чорним;
другий від Очакова, повз Бар, теж: до Львова, цей шлях звався
Кучманським, або Кучманом; третій шлях — теж: до Львова поза
Дністром і звався Волоським, або Покутським (М. Костомаров).

Сполучники і сполучні слова

Крім підрядних сполучників, з'єднувати частини
складнопідрядного речення можуть і сполучні слова. Сполучними
словами називаються займенникові слова, в яких поєднуються
властивості самостійних і службових частин мови. З одного боку,
сполучні слова можуть бути членами речення, як повнозначні
частини мови, з іншого, виступаючи засобом зв’язку, виконують
функцію службової частини мови – сполучника.
У ролі сполучних слів виступають відносні займенники:
хто, що, який, чий, котрий, скільки і займенникові прислівники
на зразок як, де, куди, звідки и та ін. І займенники, і прислівники
можуть сполучатися з частками, наприклад: хто б не, скільки б не,
куди б не, як би не, а займенники – також з прийменниками: від
чого, до якого, через що.
Сполучні слова, за О.О.Потебнею, інколи ще називають
сполучниками повної (чистої) відносності. Чистою відносністю
називається такий зв'язок між компонентами складного речення,
при якому відносний займенник або прислівник у функції
сполучника цілком збігається обсягом свого змісту з пояснюваним
словом у головній частині. Нарпиклад: В твоїх очах купаюсь, як в
потоці, в якому чиста аж до дна вода (Я. Галан).
Враховуючи традиційний підхід, висвітлений у сучасних
вузівських і шкільних навчальних посібниках і підручниках,
вважаємо за доцільне також розмежовувати сполучники і сполучні
слова.
Основна відмінність між сполучниками та сполучними
словами полягає в тому, що останні, з'єднуючи підрядне речення з
головним і виражаючи певні семантико-синтаксичні відношення
між ними, виступають тим чи іншим членом речення. Так, відносні
займенники хто, що, який, чий, котрий, скільки у називному
відмінку виконують роль підмета у підрядній частині: Ви лише
промовте єдине слово, яке у серці бродить як вино (Я.Галан). У
непрямих відмінках відносні займенники виступають додатками:
Все, чим образили поета, акумулюється в слова (Л.Костенко).
Прислівники, виконуючи роль сполучного засобу, зберігають
синтаксичну функцію обставини: Там, де зорі сяють з-за гори, над
водою гнуться явори (А.Малишко).
Крім того, сполучні слова, на відміну від сполучників,
здебільшого співвідносяться з якими-небудь коррелятами у
головному реченні, деколи можуть замінюватися іншими
(синонімічними) сполучними словами, часто вимовляються з
логічним наголосм, нерідко підрядну частину з ними можна
перетворити на питальне речення: Мого життя не вистачить мені
для діл, що їх у задумах лелію (Д.Павличко) (сполучне слово що
співвідноситься з іменником діл, виступає додатком, його можна
замінити сполучними словами які, котрі) або Хто бідному дає,
той вдесятеро прибдає (Нар.тв.) (сполучне слово хто несе на собі
логічний наголос, підрядну частину можна трансформувати у
питальне речення).
Проте однозначно визначити, де сполучне слово, а де
підрядний сполучник, інколи буває важко, особливо у тих
випадках, коли останні є похідними від окремих займенників чи
прислівників. Це стосується насамперед слів що, як, коли.
Слушні зауваження з приводу тонго, як розрізняти
синонімічні сполучники і сполучні слова, робить І.І.Слинько. Так,
на думку вченого, сполучне слово що переважає у
складнопідрядних означальних реченнях: Шматок чорного
засохлого хліба, що ви ледве вгризете його зубами, здається
кращим найсолодшого медяника (Панас Мирний), тоді як для
складнопідрядних з'ясувальних, навпаки, більш характерним є
сполучник що: Ми не боїмося, що нагадування про тяжкі дні війни
затьмарить безхмарну радість наших дітей (В.Сухомлинський).
Подібно тлумачиться і вживання слів коли, як: у
складнопідрядних означальних – це сполучні слова, у реченнях
інших типів – переважно сполучники.

Схема морфологічного розбору сполучника:

1. Речення зі сполучником.
2. Аналізоване слово.
3. Службова функція (сполучає однорідні члени
речення чи частини складного речення).
4. Група за походженням (непохідний чи похідний).
5. Група за морфемним складом (простий, складний чи
складений).
6. Група за вживанням (одиничний, повторюваний,
парний).
7. Розряд і група за значенням (сполучники сурядності
чи підрядності).
8. Написання (для складних і складених).

Зразок:
Якби мені дістати струн живих, потужну пісню я б на
струнах грала (Леся Українка).
Якби – сполучник, сполучає частини складного речення,
похідний (як – прислівник, би – частка), складний, одиничний,
підрядний, пишеться разом.
  
Практикум

1. Охарактеризуйте наведені сполучники за структурою і

способом уживання.
Бо, хоч...хоч, для того щоб, в міру того як, дарма що,
чи...чи, чим – тим, ані...ані, проте, якщо, як тільки, та, коли б, хоч –
але, нібито, зате, або, не то...не то, хай, та й, причому, адже, тому
що, ледве, після того як, якби, аби, як, й, не стільки – скільки.

4. З наведених текстів випишіть сполучники, розподіливши

їх за значенням на сурядні і підрядні.
І. Коли француз, німець, поляк та інші відомі всьому світу,
ми, мов яке дике плем’я, забуте і затерте, починаємо піднімати з
темряви голову й лізти на гору, на слизьку гору, щоб звідтіля і нас
побачили. А ті, що раніше вилізли і зайняли свої місця в світовій
колисці, – не пускають нас, бо бояться, що ми зіпсуємо
мізансцену...
Горе наше, що ми не маємо ще сильної інтелігенції, що ще
багато людей вважають нашу мову мужицькою і соромляться
скрізь нею говорити. Джерело, з котрого тече ця мова, чудове й
величезне – тридцять мільйонів народу, який, правда, ще не знає,
хто він, але обов’язково дізнається! (І.Карпенко-Карий).
 
 
6. Складіть речення з парними градаційними сполучниками:
не тільки – а й, хоч – але й, не стільки – скільки, не лише – але й.
 
7. З’ясуйте, в яких реченнях і (й) виступає сполучником, а в
яких – часткою.
1. Вже й мого коня кують, час нам у дорогу (Народна
творчість). 2. Хочеться самому жити й любити, бажаєш кожному
щастя (Панас Мирний). 3. Певно, в цьому і є та найважча провина
моя (Я. Галан). 4. І відчула: доросле й маля, І вода і трава, і земля –
Все любов’ю тобі промовля (А.Малишко). 5. Де ти, фантазіє, там
радощі й весна (Леся Українка). 6. Як не буде птахів, то і людське
серце стане черствим (М.Стельмах). 7. Пішла б і в неволю, аби доля
прийшла (Панас Мирний). 8. Де рідний край, там і під ялиною рай
(Народна творчість).
 8. Випишіть підрядні сполучники, вкажіть їх розряд. Які з
цих сполучників є синонімічними?
1. Слово приходило в часи найбільшої скрути. Тоді, коли
здавалося, що втрачено все (О.Гончар.). 2. Зрадів, як сирота сонцю
(Народна творчість). 3. До тебе, мила, знову я іду, Бо хто у цьому
світі я без тебе (Я. Галан). 4. Зорі мигтіли, тріпотіли по обрію, мов
живі (О.Гончар). 5. Треба нахилитися, щоб з криниці води
напитися. 6. Не шукай правди в других, коли в тебе її нема
(Народна творчість). 7. Поки розум од біди не згірк ще, – не будь
рабом і смійся, як Рабле (Л.Костенко). 8. Хоч я вам кривди не
робив, Та все-таки між вами жив... (Т.Шевченко) 9. Якщо ти
байдужий до матеріалу, якщо не відкрив у довколишньому живу
іскру поезії, тобі не час братися за перо (О.Гончар). 10. Якби-то
далися орлинії крила, за синім би морем милого знайшла б...
(Т.Шевченко). 11. Доки сонце зійде, роса очі виїсть (Народна
творчіть) 12. Вона засоромилась вся, аж сльози заблищали на очах.
13. Уся ця копітка праця необхідна для того, щоб зелену свічку
життя не загасили палючі вітри (В.Сухомлинський). 14. Побудьте,
мамо, коло мене, Допоки сонця я нап’юсь... (Д. Павличко). 15.
Шумлять гомінливі міста, неначе співає небес висота, де линуть
хмарки пурпурові (В.Сосюра). 16. Теплий туман слався по полю і
налив балку по самі вінця, так що дерева потопали в ньому
(М.Коцюбинський).
 
9. Складіть декілька речень, в яких би слово як виражало
різні семантико-синтаксичні відношення. Як називається таке
явище?
 
10. Розподіліть підрядні сполучники на розряди за значенням
(часу, причини, мети, умови та ін.).
Оскільки, незважаючи на те що, немов, що, як-от, як тільки,
щоб, коли, затим щоб, коли б, так що, раз, начебто, через те що, як,
аби, перш ніж, в міру того як, тому що, щойно, хай, якщо, з того
часу як, дарма що, адже, тобто, хоч, у зв’язку з тим що, а саме.
 
11. Спишіть речення. Підрядні сполучники підкресліть
однією рискою, сполучні слова – двома. Визначте синтаксичну
функцію сполучних слів.
1. Той, хто переборов труднощі, подібний до альпініста, який
здолав вершину (В.Сухомлинський). 2. Взявся за гуж – не кажи, що
не дуж. 3. Куди вітер дме, туди й гілля хилиться (Народна
творчість). 4. Я взяв золото від богів, щоб не вмирали з голоду
люди (М.Стельмах). 5. Не стало вже й розкішних кущів, з якими
пов’язано стільки спогадів, які годували його ціле життя
(М.Коцюбинський). 6. Ти станеш справжньою людиною лише тоді,
коли узнаєш, що значить трудно (В.Сухомлинський). 7. Як дуб
листочки пожовтілі ховає на своєму гіллі аж до травневого розмаю,
отак і я своє кохання, зимою вбите спозарання, у серці юному
ховаю (Д.Павличко). 8. Не жаль мені, що я тебе кохаю, Та в нас
дороги різко розійшлись (Леся Українка). 9. Як сумно тій людині
жить, яка в житті не знала суму (М.Рильський). 10. Згадай, як ми
співом стрівали світання (Леся Українка). 11. Про людей слід
судити з того, в чім вони мали успіх, а не з того, в чім вони зазнали
невдачі (О.Довженко). 12. Яка пшениця, така й паляниця (Народна
творчість). 13. Певне, в кожного є заповітні пороги, звідки нас
проводжали в життя матері (М.Сингаївський). 14. Добрий харч
тоді, коли димком пахне (І.Цюпа). 15. Якщо бажаєш стать
заможним, у праці будь непереможним (Народна творчість). 16. 
Благословенне світло дня і ночі, мисль, у якій засвічуєшся ти
(Д.Павличко).
 
12. З’ясуйте, у яких реченнях що є сполучником, а в яких –
сполучним словом. Доповніть своїми прикладами.
1. Але я знав, що до народу наш голос, друзі, долетить...
(М.Рильський). 2. Роби тільки те, що гідне шани, хоча б і дочекавсь
догани (Народна творчість). 3. Моя душа ніколи не забуде Того
дарунку, що весна дала; Весни такої не було й не буде, Як та була,
що за вікном цвіла (Леся Українка). 4. І спали люди, і не знали
люди, Що відтепер святого вже нема (Я. Галан). 5. Дорога є, а
друзів тих немає, що так її любили у житті (А.Малишко).
6. Вірилось, що бажання уже стає дійсністю (М.Стельмах). 7. Я, що
тебе любив, тобі назустріч плив (Т.Шевченко). 8. І я вже знаю, що
вона зуміє, Свою судьбу мережити добром (Я.Галан).
 
13. Доберіть із художніх текстів складнопідрядні речення з
такими компонентами: те...що, той...хто, такий...який,
там...де, так...як.

14. Розкрийте дужки, напишіть слова разом або окремо.

Поясніть, якими частинами мови вони виступають.
1. Умій дякувати старшим за(те), що вони повчають тебе
(В.Сухомлинськиц). 2. Хоч голий, за(те) в поясі. 3. Багач норовить,
як(би) бідного з ніг збить (Народна творчість). 4. Хотіла б я... так
заридати, що (б) зорі почули, що(б) люди вжахнулись на сльози мої
(Леся Українка). 5.І все йому, як Богу, розповім Про(те), що я йому
буду молитись (Я.Галан). 6. Справжній учитель не може жити без
творчості, повторюючи одне і те(ж) усе своє життя (І.Цюпа).
7. Як(би) сам був білий, то не чорнив би другого (Народна
творчість). 8. Коли(б) його пустити з косою просто, він обкосив би
всю земну кулю, а(би) тільки була добра трава та хліб і каша
(О.Довженко). 9. Справжнє почуття хоча ні на кого й не зважає,
про(те) й не ображає нікого... (О.Гончар) 10. Чисте полуденне небо,
і тихо-тихо, немов(би ) все заснуло (О.Довженко). 11. Батьківщино-
мати, ти така, як день! Як(же) не співати радісних пісень!
(В.Сосюра). 12. Як (же) до тебе знову прилину, забудем лихо в тую
годину (Народна творчість). 13. Хоча (б) над тобою було сто
вчителів – вони будуть безсилі, як(що) ти не можеш сам змусити
себе до праці (В.Сухомлинський). 14. Далека, небезпечна путь, –
гей, не зважай, матросе! Та(ж) хвилі приязно гудуть, міцні, надійні
троси. 15. Про що (б) не писав поет – про тварин, чи про дерева, чи
про гірські ручаї, – він завжди кінець кінцем пише про людину,
про людське, для людини (М. Рильський).
 
15. Запишіть сполучники, знявши риску. Поясніть написання.
З виділеними словами складіть речення.
Ні/би/то, тим/то, не/зважаючи/на/те/що, за/те, не/мов/би,
при/чому, при/цьому, дарма/що, так/що, тільки/но, як/тільки,
як/що, то/ж, ані/ж, за/тим/що, тим/часом/як, не/наче/б/то, ото/ж.
 
16. Зробіть морфологічний аналіз сполучників за схемою.
Григорій Сковорода переніс проблеми загальної філософії в
сферу етики (морального вчення), а вся його творчість – один
великий заповіт чи послання не тільки людям свого часу чи свого
народу, але людям усіх часів і земель. Однак він був і залишається
перш за все сином рідного народу... Його переконували стати
ченцем, обіцяючи вигоди й шану. Але він відмовився, бо його не
приваблювали вигоди, сите життя, фарисейство. Він прагнув жити
зі своїми моральними переконаннями, тобто залишатися морально
чистим (В.Шевчук).
Контрольний модуль-тест
1. У якому рядку всі сполучники прості:
1. Або, також, проте, як.
2. Чи, що, ніби, але.
 3. І, а, та, бо.
4. Теж, й, тому що.
5. Якби, хоч, начебто, зате.
2. У якому рядку всі сполучники складні:
1. Та, але, зате, бо.
2. Так, проте, що, адже.
3. Неначе, і.
4. Щоб, якщо, якби, мовби.
5. Аби, нібито, і, але.
3. У якому рядку всі сполучники складені:
1. Незважаючи на те, якби, що, проте.
2. Тому що, через те що, для того щоб, тим часом як.
3. Так як, оскільки, та, і.
4. Та, чи, бо, мовбито, тим часом як.
5. Аби, як, хоч, щоб.
4. У якому рядку всі сполучники сурядні:
1. Та, також, і, й.
2. Теж, якщо, мовби, бо.
3. Якби, аби, бо, як.
4. Проте, однак, але, щоб.
5. Аби, як, хоч, щоб.
5. У якому рядку всі сполучники підрядні:
1. Хоч, аби, і, та.
2. Нібито, зате, але, однак.
3. Так як, все ж, однак, якщо ... то.
4. Тим часом як, чи, ні.
5. Що, щоб, бо, оскільки.
6. У якому рядку всі сполучники єднальні:
1. Чи, або, то, одначе.
2. І, та, також, чи.
3. Хоч ... хоч, ні ... ні, та, або.
4. Теж, також, ще й, і.
5. Як, але й, зате.
7. У якому рядку всі сполучники протиставні:
1. Та, одначе, зате, проте.
2. І, теж, та, то, чи.
3. Також, або, й, а.
4. Чи, однак, хоч...хоч, то...то.
5. Чи, зате, а, але.
8. У якому реченні вжиті лише сполучники підрядності:
 1. Тільки в слові ніколи не вмира краса, бо мова - плоть
живого духу, бо мова - мислі вільна плоть.
2. Червона пороша в останнім промінні упала на трави і
канула в роси.
3. Все йде, все минає, і краю не має.
4. Пташка красна своїм пір’ям, а людина - своїм знанням.
9. У якому рядку вжито речення з підрядним сполучником
часу:
1. Вода в озері стояла нерухомо, немов закам’яніла.
2. Поки сонце зійде, роса очі виїсть.
3. Ти не лякайся, що свої ніженьки вимочила в росу.
4. Тихо й затишно.
5. Косарі затягли пісню так, що аж луна пішла понад
ставом.
10. У якому реченні вжито підрядні сполучники причини:
1. Якби ви тільки знали, як я рад, що я живу.
2. Треба знати, що сказати.
3. Однакові для мене рай і пекло, бо я не вірю в них.
4. Коли на боці людини правда, їй нічого не страшно.
5. Мудрий не все каже, що знає, а дурень не все знає, що
каже.
11. У якому реченні вжито сполучник умови:
1. То не вугіль, що в забої.
2. Рожевий шпак, що живе на півдні України, знищує за
день 200 г сарани.
3. Я жив би двічі і помер би двічі, якби було нам два
життя.
4. Далекий рідний мій Донбас встає, мов із туману.
12. У якому з речень вжито сполучник мети:
1. Слово в мене, як річка у лузі: і леліє, і грає, й тече.
2. Якщо прийде журба, то не думай її рознести у
веселощах буйних.
3. Щоб жить, ні в кого права не питаюсь.
4. Кажуть, що й стіни вуха мають.
5. Вітер якийсь надзвичайно теплий, наче вдень.

Перелік ІНДЗ
І. Реферати
1. Частиномовний статус сполучників в українській мові.
2. Сполучники та сполучні слова.
3. Функціонування сполучників у різних стилях мовлення.
4. Підрядні сполучники в українській мові.
5. Особливості перекладу англійських (німецьких, французьких,
румунських, російських) сполучників українською мовою.

ІІ Науково-пізнавальна діяльність
1. Наукова розвідка «Походження сполучників»
2. Самостійно розроблена система вправ і завдань на тему
«Сполучник як службова частина мови».
3. Наукова розвідка «Функціонування сполучників у різних
типах складних речень».
4. Наукова розвідка «Функціонування сполучників у простих
ускладнених реченнях з однорідними членами».
5. Розробка проблематики „Сполучник як частина мови” на
сторінках журналів „Мовознавство”, „Дивослово”,
„Українська мова й література в середніх школах,
гімназіях, ліцеях та колегіумах”, „Українська мова”.

Список рекомендованої літератури

Основна література
1. Бабій І.М., Вільчинська Т.П. Службові слова в
сучасній українській мові. – Тернопіль: Навчальна книга –
Богдан, 2004. – С. 31 – 43.
2. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський
В.М. Граматика української мови. Морфологія. – К., 1993. –
340 с.
3. Вихованець І., Городенська К. Теоретична
морфологія української мови. ― К., 2004. – С. 346 – 356.
4. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-
граматичному аспекті. – К.: Наукова думка, 1988. – С. 23 – 30.
5. Вільчинська Т.П., Бабій І.М.СУЛМ. Морфологія.
Практикум. Частина 2.- Тернопіль, 2002.- С. 187 – 191.
6. Городенська К.Г. Граматичний словник
української мови: Сполучник. – Херсон: Вид. ХДУ, 2007. –
340 с.
7. Горпинич В.О. Морфологія української мови:
Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: ВЦ
"Академія", 2004. – С. 274 – 285.
8. Загнітко А.П. Основи функціональної морфології
української мови. ― К., 1991.
 9. Кучеренко І.К. Теоретичні питання граматики
української мови: Морфологія. – Ч. 2. – К.: Вид-во КДУ, 1964.
– С. 178 – 182.
10. Медведева Ф.П. Система сполучників в
українській мові. – К., 1962.
11. Слинько І.І. Сполучник чи сполучне слово? //
Українська мова і література в школі. – 1984. – №4. – С. 31 –
36.
12. Сучасна українська літературна мова / За ред.
І.Білодіда. ― К., 1969. – С. 514 – 524.
13. Чередниченко І.Г. Нариси загальної стилістики
сучасної української мови. – К.: Наукова думка, 1962. – С. 76 –
79.
14. Шахматов А.А. Синтаксис руського языка, вып. 2.
– Л., 1927. – С. 98.

Додаткова література
1. Булаховский Л.А. Союзы и союзные слова. – К.,
1947. – С. 13 – 14.
2. Виноградов В. Русский язык. – М., 1947. – с. 245.
3. Горпинич В.О. Українська морфологія.-
Дніпропетровськ: ДДУ, 2000.
4. Грищенко А.П. та ін. Сучасна українська
літературна мова К. 1997.
5. Гуйванюк Н.В., Кардащук О.В., Кульбабська О.В.
Українська мова. Схеми, таблиці, тести: Навчальний посібник.
– Львів: Світ, 2005. – С. 42 – 143.
6. Гуйванюк Н.В. Формально-семантичні
співвідношення в системі синтаксичних одиниць. – Чернівці:
Рута, 1999. – С. 76 – 81.
7. Доленко М.Т. та ін. Сучасна українська мова. – К.,
1987.
8. Жовтобрюх М.А., Кулик В.М. Курс сучасної
української літературної мови. – Ч.1. – К., 1972.
9. Леонова М.В. Сучасна українська літературна
мова: Морфологія. – К.: Вища школа, 1983. – С. 252 – 257.
10. Основи українсько-російського перекладу.
Практикум: Навчальний посібник / За редакцією
проф.НямцуА.Є. – Чернівці: Рута, 2008. – С. 87 – 89.
11. Русская грамматика: В 2-х т. – Т.1. – Москва:
Высшая школа, 1980. – С. 713 – 722.
 12. Сучасна українська літературна мова /За ред.
А.П.Грищенка. ― К.,1993.
13. Сучасна українська літературна мова / За ред.
М.Я.Плющ. – К., 1994.
14. Сучасна українська літературна мова / За ред.
О.Д.Пономарева. – К., 1987.
15. Українська мова. Енциклопедія. – К., 2000. – С. 633
– 634.
16. Український правопис. – К. Наукова думка, 1993. –
С. 41 – 42.

Н.Е.1.3. Частка як службова частина мови

У порівнянні зі сполучниками і прийменниками, які

виконують певну службову функцію – виявляти відношення, що
реально існують між явищами і предметами, – головною рисою
 часток в українській мові є їх семантико-синтаксична функція:
виражати загальні логіко-смислові, емоційні і модально-вольові
відтінки окремого слова, словосполучення або речення в цілому.
М.А.Жовтобрюх, Б.М.Кулик

Зміст навчального елемента.

1.Місце часток у системі частин мови.
2.Класифікація часток за роллю у слові та функцією
(функціональним спрямуванням).
3.Класифікація часток за походженням.
4.Класифікація часток за будовою.

Ключові слова: частка, службова частина мови,

аналітична синтаксична морфема, модальні (фразові) частки,
словотвірні та формотвірні частки, похідні та непохідні частки,
партикуляція, прості, складні та складені частки.

1.Місце часток у системі частин мови

Лінгвістичний статус частки як частини мови остаточно не
з’ясований. Найбільш поширеним є розуміння частки як
неповнозначної, службової частини мови, що надає окремим
словам чи реченням додаткових смислових, емоційно-
експресивних та модальних відтінків, бере участь у творенні
граматичних форм та нових слів. Проте погляди мовознавців на
кваліфікацію цього класу слів надзвичайно різні.
У граматиці термін „частка” мовознавці витлумачують у
двох значеннях: широке розуміння часток запропонував
В.Виноградов, який виділив категорію часток мови, що об'єднала
власне частки, зв’язки, прийменник та сполучник [Виноградов
1947: 663], тобто всі службові слова. Частками мови він назвав
класи таких слів, які не мають цілком самостійного реального або
матеріального значення, а надають здебільшого додаткових
відтінків значенням інших слів, груп слів, речень або ж слугують
для вираження граматичних (а отже, і логічних, і експресивних)
відношень [Виноградов 1947: 663]. Таку саму позицію знаходимо у
праці М.Жовтобрюха та Б.Кулика. Однак, цей підхід не отримав
підтримки в граматиці й застарів.
У вузькому розумінні термін „частка” вживається на позна-
чення окремої службової частини мови. У межах такого підходу
класифікаційний статус часток визначають неоднаково. Більшість
мовознавців ставить частки в один ряд з іншими класами
службових слів зважаючи на те, що вони так само не
співвідносяться з поняттями, не мають власного лексичного
значення, виконують тільки синтаксичні функції, яка полягає у
наданні словам та реченням додаткових семантичних відтінків або
граматичних значень (А.Грищенко, О.Пономарів, М.Плющ).
Відома й така категорична думка, що всі службові слова, зокрема й
частки, мають лексичне значення, бо слів без лексичного значення
не буває (І.Кучеренко, В.Горпинич).
Останнім часом частки кваліфікують як аналітичні
синтаксичні морфеми (І.Вихованець, К.Городенська,
В.Русанівський, О.Безпояско), які подібно до морфем не мають
лексичного значення, але, на відміну від них, функціонують не в
складі морфологічного слова, а обслуговують здебільшого сферу
синтаксичного слова та синтаксичної одиниці-конструкції,
виділяючи тему або рему при актуальному членуванні чи
створюючи тип речення за комунікативною настановою.

2. Класифікація часток за роллю у слові та функцією

(функціональним спрямуванням)
За роллю у слові та функцією частки поділяють на
формотвірні, словотвірні та фразові (модальні).
Формотвірні частки використовуються для творення
граматичних форм дієслова: би / б – умовного способу (читав би,
читала б); хай / нехай – наказового способу (хай працює, нехай
пишуть).
Словотвірні частки виконують словотвірну функцію,
функцію творення нових слів у сполученні з іншими словами. Так,
заперечна частка ні служить для творення заперечних займенників
(ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки) і прислівників,
похідних від займенників (ніде, ніколи, ніяк, нізвідки, нітрохи);
частка не функціонує як префікс, за допомогою якого творяться
прикметники і похідні від них прислівники (високий – невисокий –
невисоко); частка ся перетворилася на постфікс (вітати —
вітатися); так само частки аби, ані, де, чи, що, як, будь, небудь,
казна, хтозна та деякі інші, що служать для творення займенників і
прислівників, зближуються з суфіксами та префіксами (абихто,
абиколи, деякий, деінде, чимало, щодня, якнайскоріше, будь-що,
будь-коли, скільки-небудь, як-небудь, казна-що, хтозна-де). Частки
бо, но, то, от, таки, як правило, постфіксальні, пишуться через
дефіс: скажи-но, іди-бо, все-таки, але все ж таки.
 Модальні частки вживаються для оформлення певних типів
речень, для надання окремих смислових відтінків словам чи
реченням (здивування, сумніву, заперечення, оцінки тощо). Серед
них виділяють:
питальні: чи, чи не, хіба, невже;
окличні: як, що за, що то за;
вказівні: ось, от, он, ген, це, оце, то, ото;
стверджувальні: так, еге, авжеж, атож;
підсилювальні: же (ж), аж, адже, і, навіть, та й, таки;
видільні: тільки, лише (лиш,), хоча (хоч);
обмежувальні: майже, чи не, трохи не, мало не;
спонукальні: годі, ну, нумо, бодай, бо, но;
заперечні: не, ні;
означальні: саме, якраз, точно;
оптативні: хоч би, тільки б, коли б, як би;
власне модальні, що виражають упевненість, сумнів,
припущення: мов, ледве чи, навряд чи, нібито.
Як бачимо, модальні частки виступають організаторами
комунікативних типів речень за метою висловлювання (розповідні
питальні, спонукальні, бажальні, окличні); увиразнюють актуальне
членування речення на тему і рему. Для виділення теми
використовується постпозитивна частка же (ж), для реми – тільки,
лише, навіть, саме, якраз тощо.

Правописні моменти. Більшість часток пишуться окремо від

слів, до яких вони відносяться. Частки бо, но, то, таки пишуться
через дефіс, якщо стоять безпосередньо після слова, до якого
належать, в інших випадках вони також пишуться окремо.
У сумнівних випадках (наприклад, егеж, якраз, невже)
доцільно вдатися до прийому заміни синонімом – частками так,
саме, хіба. Якщо така заміна можлива, то слово слід писати разом.
Порівняйте: Тоді якраз (саме) починалися жнива. — Ми почули, як
раз щось сильно стукнуло.
Не і ні – найчастіше вживані частки. Вони можуть уживатися
з різними частинами мови. Написання цих часток регулюється
низкою правил.
Не пишеться разом, якщо: слово будь-якої частини мови без
не не вживається: немовля, неозорий, нехтувати, ненароком; коли
не надає слову протилежного значення, яке може бути виражене
іншим словом, без не: недруг (ворог), недалекий (близький),
невиразно (туманно). У цих випадках не є префіксом або частиною
кореня.
Не пишеться окремо, якщо: у реченні є протиставлення,
заперечення: Не далекі краї його приваблювали, а можливість
учитися; слово (іменник, прикметник, прислівник) виступає в
реченні присудком і не стосується відсутнього дієслова-зв'язки: Він
мені не (є) друг; Ставок не (є) глибокий, але купатись у ньому
можна. У таких реченнях не – заперечна частка.
Ні пишеться разом, якщо: слово без ні не вживається:
нікчемний, нісенітниця, нівроку; входить до інших слів як
словотвірний префікс: ніхто, ніякий, ніде.
Ні пишеться окремо, якщо: є заперечною часткою: Не
лишилось ні клаптика незасіяної землі; є повторюваним єднальним
сполучником із заперечним значенням: Не буде у думах моїх ні
мук, ні страждань, ні плачу (Рильський).

3. Класифікація часток за походженням

За походженням частки неоднорідні, оскільки сформовані на
основі різних класів слів. Виділяють первинні, або непохідні, та
вторинні, або похідні, частки. До первинних (непохідних)
належать ті частки, які в сучасній українській мові не виявляють ні
живих словотвірних зв’язків, ні формальних співвідношень зі
словами інших класів (би, же, не, ні, ну, хай).
До вторинних належать частки, які мають структурно-
семантичний зв’язок зі словами інших класів. Сюди належать
частки:
відзайменникового походження: но, що, це, собі, то, ото;
відприслівникового походження: ось, так, тут, зовсім,
прямо, рівно, приблизно, просто;
відсполучникового походження: і, й, або, а, та, також,
однак, проте, зате;
віддієслівного походження: знай, дай, давай, мов, мовляв;
відвигуковго походження: о, ну, ой та ін.
Утворення вторинних часток відбувається шляхом
партикуляції – морфолого-синтаксичного способу словотвору,
суть якого полягає у переході однієї частини мови в іншу.

4. Класифікація часток за будовою

За будовою частки поділяють на прості, складні і складені.
Простими є первинні частки, що мають елементарну будову, а
також вторинні однослівні частки. Сюди належать: би, б, же, ж,
бо, ні, не; ось, он, о, дай тощо.
Складні частки утворюються з двох або більше простих,
наприклад: хтозна, осьде, авжеж, неначебто та ін.
Складені частки – це аналітичні одиниці, у структурі яких
прості частки підсилюються або іншою простою часткою, або
сполучником, або прийменником, або прислівником: тільки б,
тільки і (й), хіба тільки, лише (лиш) тільки, лиш би, хоч би, хай би,
що за, що то за, трохи не, мало не, хіба ж, невже ж, навряд чи,
далеко не, до чого (ж), на що (вже), от би, ледве чи не, як не та
тощо.

Схема морфологічного розбору частки:

1.Речення з часткою.
2.Аналізоване слово – частка.
2.Розряд за роллю у слові та функцією (словотвірна,
формотвірна чи фразова).
3.Якщо частка фразова (модальна), визначаємо тип:
питальна, спонукальна, стверджувальна, заперечна, обмежувальна,
підсилювальна, оклична тощо.
4.Стосунок частки до слова чи до всього речення
відноситься, визначаємо місце частки (препозитивна чи
постпозитивна).
5.За походженням: непохідна чи похідна. Якщо похідна
(вторинна), вказуємо походження (відзайменникове,
відсполучникове, віддієслівне, відприслівникове, відвигукове).
6.За будовою (проста, складна, складена).
Зразок:
1.Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є. Моя душа й від цього
вже світає (Л.Костенко).
Й – частка, фразова, видільна, препозитивна, стосується
сполучення слів (від цього), похідна, відсполучникового
походження, проста.

2. А по ідеї: жінка ж – тільки жінка. Смаглява золота

віолончель. Справляло б тіло пристрасті обжинки колисками і
лагодом ночей (Л.Костенко).
 Ж – частка, фразова, підсилювальна, постпозитивна,
стосується слова жінка, непохідна, проста.
Б – частка, формотвірна, постпозитивна, беое участь у
творенні грамеми умовного способу, непохідна, проста.

Практикум

1. З поданих речень випишіть частки та охарактеризуйте їх

за функцією, виділивши модальні (фразові), словотвірні та
формотвірні частки.
1. Чудно, так чудно ходити по камені цім (О.Ольжич). 2.Я
хотів би вас тихо приспати на руці, на листочку трави і у сні вам не
сни, а метеликів дати, щоб спочили натомлені ви (Олександр
Олесь). 3.І хай собі від злости мій брат позеленів. І хай усі колеги
жахаються м’ячів (О.Ольжич). 4.Нічого в світі так я не люблю, як
саджати що-небудь у землю (О.Довженко). 5.У свою душу бояться
заглядати хіба що злочинці (Д.Павличко). 6.Хтось має-таки думати
про вічність, де б не прийшов ти в світ і де б не жив
(В.Коротич).7.Обличчя її в сутінках аж голубе (О.Гончар). 8. Кому
ж се вона таку писанку хорошу та гарну придбала? (Г.Квітка-
Основ’яненко). 9.А дрохва таки справді дуже полохлива і дуже
сторожка птиця (Остап Вишня). 10. А що ти сидиш тут, Устинко? –
питає. – Чи обідала ти? (Марко Вовчок). 11. Ах, яка пісня! Ритм
який! (Є.Плужник).

2. Визначте розряд модальних (фразових) часток.

1.Ще ліс зелену одіж береже, вітрець ще водить з нею ігри
жваво. Та все прозоріш сонечко ласкаве, до осені береться вже
(Т.Севернюк). 2. Ні сісти з ким, ні з ким поговорити
(П.Карманський). 3. Що за золота у вас дитина! (А.Тесленко). 4.Ти
зовсім близько, але так далеко, як ніч від дня (Т.Севернюк). 5. Не
грайся хлібом, то ж бо гріх (М.Рильський). 6. Що б не сталося,
однак перемагає слово чесне (М.Нагнибіда). 7. І ось переді мною
уже зростають стіни палаців небувалих (М.Бажан). 8. Може, і я тут
притин свій знайду (Т.Севернюк). 9. А сини десь на війні. Хоч би ж
вісточку якусь отримати (І.Цюпа). 10. Хлопчик не знав, як назвати
це почуття, ще неясне, несміливе, але було воно тепле, хороше, як
початок великої дружби (О.Довженко). 11. Була б лиш охота,
наладиться кожна робота (Народна творчість). 12. – На нього тоді
великі об’язаності покладаються. За все хазяйство відповідає. Так я
кажу чи не так? – Авжеж, так (Є.Гуцало). 13. – А ви, бабо? Глухі на
праве вухо? – Та ні (Є.Гуцало). 14. Поведу з вишневим променем
танок веселково-смерековий, аж терпкий (Т.Севернюк). 15. Оце ж я
нібито маю в Італію їхати (Леся Українка).16. Хоч на щастя життя
багате, але кожну людину ждуть і печалі, і сум, і втрати, і не можна
їх обминуть (В.Симоненко). 17. Невже ж ти така наївна, що
повірила, нібито дирекція дійсно шукає злагоди з нами? (Ірина
Вільде). 18. Ох, да який же він красний, ненечко моя! Да який же
він ясний та убраний (Ю.Федькович).

3. Охарактеризуйте формотвірні частки, визначте

комплекс граматичних значень, який вони виражають.
Обґрунтуйте суть аналітичного способу вираження
граматичного значення в українській мові.
1.Пішов би я в Україну, пішов би додому, там би мене
привітали, зраділи б старому (Т.Шевченко). 2. Хай літають вітри,
хай сміються громи, – ми не звернем з своєї дороги (Олександр
Олесь). 3. Коли б я навчився працювати, як бджола, скільки міг би
правди назбирати у життя (П.Воронько). 4. Нехай те вже давно
минуло, а серце любить, поки не заснуло те світло, що живе і без
зорі (Леся Українка). 5. Воліла б стати не собою, скоритись…
втративши свідомість, аби відчути невагомість бою (Т.Севернюк).
6.Все стерпить – докори, сором, лихо, – лиш би вмерти на землі
батьків! (В.Симоненко). 7. Але я зібрав би всіх титанів і сказав би,
знявши капелюх: я не буду вам співать пеанів і хвальбою лоскотати
слух (В.Симоненко). 8. Хай заляжеться тиша навколо, й знову
стану, як ви, німим, але в серці моїм ніколи не замовкне весняний
грім (В.Симоненко). 9. – А може б, ви увійшли би до хати?
(О.Кобилянська).

4. Охарактеризуйте частки за походженням: непохідні чи

похідні (відзайменникого, віддієслівного, відприслівникового,
відсполучникового чи відвигукового походження). Пригадайте суть
морфолого-синтаксичного способу словотвору, вкажіть
особливості партикуляції.
1.А малі діти, дивлячись на старих, давай собі плакати
(Г.Квітка-Основ’яненок). 2.Розвели нас дороги похмурі, і немає
жалю й гіркоти, тільки часом у тихій зажурі випливаєш з-за обрію
ти (В.Симоненко). 3.Дівчина було говорить спокійно (Марко
Вовчок). 4.Рівно ж тільки тепер я довідалась, що Ви посилали мені
„Громадський голос” (Леся Українка). 5. Ой доле людськая, чом ти
неправдива, що до інших дуже щира, а до нас зрадлива (Народна
творчість). 6.Щоб ти був багатий, як земля (Номис). 7. А мої
сандалі, перлами цятковані! А мій плащ велюровий! А мої коралі,
Рузьо золотенька (Марко Черемшина). 8.Дивлюсь, цар підходить до
найстаршого… та в пику його як затопить! (Т.Шевченко). 9. А який
сніп волосся у неї! (М.Стельмах). 10.Вийшов оце у ліс і, здається,
почув, як кує зозуля (П.Туріненко). 11. Що доля нелегка, – в цім
користь і своя є. Блаженний сон душі мистецтву не сприяє
(Л.Костенко). 12. Дитячий світ – немов барвінку цвіт
(М.Рильський). 13. Поезія – це завжди неповторність, якийсь
безсмертний дотик до душі (Л.Костенко). 14. Бачимо перед собою
ніби якусь гру: то море підкрадається до хлоп’яти, то хлоп’я весело
крадеться до моря (О.Гончар). 15. Усе так звично: синь ріки…
Летять над Ворсклою лелеки, і ген над гаєм – літаки (І.Муратов).
16. І що воно за вода пішла? (О.Корнійчук).

Самостійно підберіть речення зі словами, які залежно від

контексту можуть належати до різних частин мови, як-от: Лози,
висип, кручі, ліс – все блищить на сонці (О.Довженко). У поданому
реченні виділене слово виступає означальним займенником.
Вечорами все до нас ходив (Г.Тютюнник). У цьому контексті все –
похідна частка, займенникова за своїм походженням.

5. Визначте роль часток в організації комунікативної

настанови речення, виокремити питальні, розповідні, спонукальні,
оптативні та окличні частки. Охарактеризуйте частки за місцем
у реченні (препозитивні чи постпозитивні).
1.Отак би жити синім квітнем під небом зоряно-рясним, на
око – зовсім не помітним, на слово – дивно голосним (А.Малишко).
2. Як, не вийде до мене? (Ірина Вільде). 3. Що ж, вечеря готова?
(Марко Вовчок). 4. Хіба не знаєш ти, що дух любові єднає не тіла, а
скорбні душі, що тільки кров твоя жадала крові, а дух блукав на
сіверськім воздушші! (Д.Павличко). 5. Та хто ж він такий був, той
пан Кулинський? (А.Свидницький). 6. Хоча б скоріше почало
світати! (Ірина Вільде). 7. [Ізоген:] Коли той друг тобі оселю
спалить, невже й тоді він все ще буде другом? (Леся Українка). 8. А
скажіть, а чи там аеродромів багато, га? (І.Багряний). 9. Що се
може бути? Чи вмер хто, чи яке нещастє скоїлось? (Т.Бордуляк).
10. Може б, поруч зо мною така краля засідала, га? (Марко
Вовчок). 11. Так, я була сьогодні в катакомбах (Леся Українка). 12.
І що ж то за такі славні часом казки, що то за смішні такі! (Марко
Вовчок). 13. Який сьогодні чудовий день! (Розмовне мовлення). 14.
Бодай кати їх постинали, отих царів, катів людських (Т.Шевченко).
15. Тільки б відкрутилася неділя пустотливим листом у траву.
Тільки б пережити це безділля, а роботу я переживу (Б.Мельничук).
16. Хоча б коли до нас у гості прийшли онуків відвідати
(Г.Тютюнник).17. Ану-бо! А який же бо! Для мене любенький!
Прошу тебе, друже! Оце який боязкий! Ану почнемо вкупі! Ану-бо,
ну! (Марко Вовчок).

6. З’ясуйте роль часток чи, хіба, невже у витворенні

питальної семантики. Визначте емоційні та стилістичні
забарвлення питальних речень.
1. – Чи не можна, щоб фіра поїхала, а ти заночувала і вранці
повернулась у Вільхівці? (Ірина Вільде). 2. – Хіба хочеш так
пропасти, як і батько твій? (Г.Квітка-Основ’яненко). 3. Чи ти у лісі
загубився, чи голову загубив? (Л.Яновська). 4. Та хіба їй більше
треба, ніж комусь іншому? (Є.Гуцало). 5. [Борис:] Невже ти й досі
дивишся на мене як на панича-дурисвіта? (М.Кропивницький). 6. 
–Чи жива то вона ще? (Г.Квітка-Основ’яненко). 7. – Та невже ж ви
могли говорити Козуріну те саме, що й мені? (П.Загребельний) 8.
– Чи зуміє ж хто з вас мене зачесати, ушнурувати? (Марко
Вовчок). 9. – Чи не покинуть нам, небого, вірші нікчемні
віршувати? (Т.Шевченко). 10. Невже ж не було в нас весни, та ще
якої?! (Б.Лепкий).

7. У поданих реченнях окресліть смисловий діапазон часток,

систематизуйте частки за семантикою: захоплення, сумнів,
бажаність, раптовість дії, підсилення інформації, несподіваність,
підсумок, висновок, обмеження, запит, оклик, заперечення тощо.
1.І в клекотінні виру – лише твій шал щитом проти навал
(О.Ольжич). 2. Ой, що ж то за шум учинився? (Народна творчість).
3. Той ніколи не доскочить слави, хто задля неї на землі живе
(В.Симоненко). 4. – Перед нами ще далека путь, – усміхнувся
молодий. – Хіба?.. (В.Підмогильний). 5. – Він, зрештою, непоганий
хлопець, але в’їдливий безмежно. – Невже? (В.Підмогильний). 6.
Найстрашніше, мабуть, тільки тиша карає, коли поруч з тобою
повзе по житті (В.Симоненко). 7. Розкажіть, розкажіть мені, хмари:
ви чого це тікаєте далі (П.Тичина). 8. Тільки якась пташка сама собі
щебече, наче моя душа бідолашна (Марко Вовчок). 9. Ой зроди ж,
велика туго, ярую пшеницю (М.Куліш). 10. – Чи ви посилали що з
ваших праць куди-небудь? – Ні. – Ні? (О.Кобилянська). 11. Хай
анти ждуть за річкою в тумані, мене не зрадять крицеві долоні. І
тільки образ голубий на грані не осінить мої гарячі скроні
(О.Ольжич). 12. – Що ж до народу, то на двісті мільйонів може
бути ворогів і кілька мільйонів. – Та-ак?.. (І.Багряний). 13. І лиш
годинник холодно й спокійно рахує дні, розтрачені дарма
(В.Симоненко). 14. Ой ті плавання невеселі (Як від правди себе
втаю?) – розіб’ється човен об скелі, об гранітну байдужість твою
(В.Симоненко).

8. Поясніть правопис поданих слів, знявши риску.

Сформулюйте основні правила правопису слів, у яких наявні
словотвірні частки.
Отакий/то, який/сь, чий/небудь, іди/бо, аби/як, що/сили,
так/от, ані/трохи, що/б, чи/мало, що/небудь, як/най/дужче,
аби/з/ким, де/котрий, хоч/не/хоч,тільки/но, ні/би/то, казна/що,
тим/то, скажи/но, де/що, ані/що, котрий/сь, все/таки, таки/дістав,
не/наче/б/то, будь/де, стільки/то, отож/то, хтозна/скільки,
котрий/будь, казна/при/ кому, як/не/як, як/небудь.

9. Поясніть правопис частки не та ні з різними частинами

мови.
Не/вибагливий, не/слава, не/добачати, не/забаром, не/засіяне,
не/дотягнути, не/настанний, ні/трохи, не/здужати, не/зважаючи на,
не/впам’ятку, не/дарма, не/хотя, не/Європа, ні/до/чого,
не/спростований, не/спростований ні/ким факт, не/письменний,
не/стямитися, не/докрів’я, ні/звідкіля, не/мовля, не/долюблювати,
ні/з/ким, не/доказаний, не/ук, не/покоїтися, не/вчитися,
не/вгасимий, не/абихто, ні/защо, не/випрана, не/випрана досі,
не/зовсім, ні/на/що, не/старий, а новий, не/від/того, не/інші,
ні/се/ні/те, не/врожай.

Проілюструйте самостійно підібраними прикладами

правопис частки не з дієприкметниками та прикметниками.

10. Підберіть слова з часткою не, які:

1) без частки не не вживаються;
2) пишуться з часткою не тільки окремо;
3) можуть писатися разом і окремо.
 11. Визначте частки, їх походження та будову (прості,
складні та складені, скласти з ними міні-текст (опис, роздум,
розповідь).
Ні, онде, ось-ось, хіба не, навряд чи, бо, таки, собі, авжеж,
що то за, лише, же, і навіть не, хтозна, як же, зовсім, атож, осьде,
би, справді, давай, ще, якраз, рівно, саме, куди, тільки ж, ну, собі,
так, також.

12. Виконайте повний морфологічний аналіз часток,

виписавши їх із запропонованого тексту.
Класична українська література, починаючи від Шевченка чи
навіть ще й від Котляревського, показала нам приклад того, як
треба ставитися до народної мови, цього ясного і справді цілющого
для художника джерела. Гоголь, захоплено відкриваючи красу
фольклору, колись висловив думку, що саме народні пісні, може,
навіть більше, ніж праці історико-документальні, виповідають нам
справжню історію народу, розвиток його моралі, психології,
глибинні процеси духовного життя.
Це ж можна сказати й про творчість народу в царині мови, у
довготривалій розбудові тієї найскладнішої сфери, яка не перестає
дивувати нас своєю чутливістю, незрівнянною здатністю
вловлювати весь гомін світу.
Коли йдеться про майстерність письменника, про його
професійну підготовленість до нелегкої й відповідальної творчої
праці, коли хочемо визначити справжність таланту, що йде в
літературу, то неодмінною ознакою тут буде, мабуть, саме це:
вміння душею сприймати й відчувати народне слово, його
інтонаційні відтінки, всю його багатобарвність, розмаїття, красу,
часом глибоко приховану. Бо ж і у тім-то й місія майстра, щоб цю
красу видобути, викресати зі слова навіть найбуденнішого,
створивши йому відповідне сусідство, надавши слову таке місце у
творі, де б воно само оновилося, набуло свіжості, сяйнуло, розвітло
(О. Гончар).

Контрольний модуль-тест

1. У якому рядку правильно подано визначення частки?

1. Часткою називається службова частина мови, яка
вживається для зв’язку частин складного речення і виражає
смислові зв’язки між ними.
 2. Часткою називається службова повнозначна частина мови,
яка виражає смислові зв’язки між словами і реченнями.
3. Часткою називається службова незмінна частина мови, яка
виконує певні синтаксичні функції і служить для утворення
окремих граматичних форм.
4. Часткою називається службова частина мови, яка надає
реченню чи окремим його членам певних відтінків значення або
служить для утворення окремих граматичних форм.
5.Часткою називається повнозначна частина мови, яка надає
додаткових смислових відтінків словам і реченням.
2.У якому рядку правильно подано відповідь на запитання:
на які групи за функцією поділяються частки?
1. Формотвірні, заперечні, вказівні.
2. Заперечні, модальні, питальні.
3. Стверджувальні, заперечні, вказівні.
4. Спонукальні, питальні, стверджувальні.
5. Формотвірні, словотвірні, модальні.
3. У якому рядку всі частки модальні (стверджувальні)?
1. Годі, майже, лише, нехай, власне.
2. Ото, ген, що то, тільки, хіба.
3. Не, чи, би, саме, собі.
4. Так, еге, еге ж, атож, авжеж.
5. Справді, точно, що за, -но, ж.
4. У якому рядку всі частки вказівні?
1. Он, як, тільки, же, би.
2. Ось, от, це, ото, оце.
3. Чи, хіба, не, чи не, таки.
4. Ген, якраз, еге, ну, ані.
5. Аж, тільки, майже, атож.
5. У якому рядку всі частки видільні?
1. То, хоча б, приблизно, мов, давай.
2. Ні, саме, собі, -бо, лиш.
3. Лише, аж, таки, навіть, тільки.
4. Якраз, майже, ну, еге, що за, ані.
5. Годі, ніби, уже, мовби, власне.
6.У якому рядку всі частки спонукальні?
1. Чи, хіба, невже, ледве не, атож.
2. Саме, якраз, справді, власне, -бо.
3. Як, що за, та, що то, тільки.
4. Мов, ніби, майже, егеж, нумо.
5. Годі, бодай, давай, ну, -но.
 7. У якому рядку вжито формотвірну частку?
1. Ні, не марно я жив, – я боровся, шукав ідеала
(М.Вороний).
2. Чи весняні здійсняться мрії? Чи літо не обманить їх? Чи
по степу їх не розвіє, мов пух на вербах золотих? (М.Рильський).
3. Хай же та мрія із думкою вкупці лине в незнані світа,
крил не втинай сизокрилій голубці, хай вона вільно літа (Леся
Українка).
4. Що то за сон був, чарівний, незабутній (О.Гончар).
5. Без неї рими точні й милозвучні не варті навіть драного
гроша – слова звучать примусить сильно й гучно лише одна
поетова душа (В.Симоненко).
8.У якому рядку морфологічний аналіз виділеного слова
виконано правильно? Від берега, під вербами, вода була наче
зеленаста (М.Коцюбинський).
1. Наче – сполучник, підрядний, порівняльний.
2. Наче – сполучник, підрядний, модальний.
3. Наче – частка, модальна (висловлення непевності).
4. Наче – частка, модальна (видільна).
5. Наче – сполучник, підрядний, з’ясувальний.
9. У якому рядку всі частки пишуться через дефіс?
1. Так/таки, навряд/чи, аби/хто, хтозна/як, все/таки.
2. Майже/вчасно, казна/що, будь/який, не/дуже,
зайшов/би.
3. Давай/но, як/от, важкий/таки, якось/то, іди/бо,
не/Європа.
4. Таки/зробили, ну/й, вдарили/ж/таки, тим/то,
коли/небудь.
5. Ні/на/якому, не/людина, який/небудь, будь/чий,
казна/при/кому.
10. Вкажіть, у якому рядку допущено помилку в правописі
частки ні.
1. Ніхто, нівроку, нізвідки, ні з ким, ні сліз.
2. Ні один, ніякий, ніщо, нісенітниця, ніколи.
3. Нікого, нівкого, ніяк, ні шелесту, ні до чого.
4. Ні для кого, ніяковість, ні з чим, анітелень, ні те ні се.
5. Нічийому, ні птаха, ніскільки, ніде, нікчемний.
11. Частки -бо, -но, -то, -от, -таки пишуться:
1. Разом.
2. Окремо.
3. Через дефіс.
 12. Формотвірна частка хай та оклично-підсилювальні
частки що за, що то за здебільшого виступають:
1. Препозитивними.
2. Постпозитивними.
3. Вільнопозитивними.
13. Частки -ся (сь), аби-, будь-, -небудь, казна-, хтозна- є:
1. Фразовими.
2. Формотвірними.
3. Словотворними.
14. Формотвірні частки використовуються для творення:
1. Граматичних форм умовного та наказового способу.
2. Неозначених займенників.
3. Комунікативної настанови речення.
15. Віддієслівні частки знай, дай, давай ускладнюють
структуру:
1. Підмета.
2. Присудка.
3. Поширюючих членів речення.
16. Частки так, тут, ось, де, зовсім, прямо, рівно, точно,
куди, приблизно, просто за походженням:
1. Відзайменникові.
2. Відсполучникові.
3. Відприслівникові.
4. Віддієслівні.

Перелік ІНДЗ
І.Реферати
1. Сучасні українські граматичні концепції про склад та
систему частин мови.
2. Проблема частиномовної природи частки.
3. Функціональна спеціалізація часток.
4. Частки як організатори комунікативної настанови
речення.
5. Частки як засоби комунікативної актуалізації.
6. Чи є частки в англійській (німецькій, французькій,
румунській) мові?

ІІ.Науково-пізнавальна діяльність
1. Самостійні частини мови та нечастиномовні слова-морфеми
у працях І.Вихованця та К.Городенської.
2. Статус слів-речень у працях І.Вихованця та К.Городенської.
 3. Наукова розвідка „Функціонування часток у поетичному
тексті”.
4. Творча робота „Якою частиною мови хотілося б мені бути?”.
5. Самостійно розроблена система вправ і завдань на тему
„Частка як службова частина мови ”.
6. Тематичний підбір матеріалів на тему „Частка як службова
частина мови” на сторінках журналів „Мовознавство”,
„Дивослово”, „Українська мова й література в середніх
школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах”, „Урок української”.

Список рекомендованої літератури

Основна література
1. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М.
Граматика української мови. Морфологія: Підручник. – К.:
Либідь, 1993. – 336 с.
2. Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Теоретична морфологія
української мови: Академ. граматика укр. мови /За ред.
І.Вихованця. – К.: „Пульсари”,2004. – 400 с.
3. Горпинич В.О. Морфологія української мови. – К.: „Академія”,
2004. – 336 с.
4. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української
літературної мови. – К.:Рад.шк., 1961. – Ч.І. – 407 с.
5. Леонова М.В. СУЛМ: Морфологія. - К.: Вища школа, 1983. –
264 с.
6. СУЛМ: Морфологія / За заг. ред. І.Білодіда. – К.: Наук. думка,
1969. – 584 с.
7. Сучасна українська літературна мова: Підручник / За
ред.А.П.Грищенка. – К.: Вища шк., 2002. – 439 с.
8. Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред.
М.Я.Плющ. – К.: Вища шк., 2006. – 430 с.
9. Українська мова. Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В. М.,
Тараненко О. О. (співголови), М. П. Зяблюк та ін. – К.: Укр.
енцикл., 2000. – 752 с.
10. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна
мова: Навч. посібник. – К.: Літера, 2000. – 688 с.
11. Ющук І.П. Українська мова. – К.: Либідь, 2003. – 640 с.

Додаткова література
1.Виноградов В.В. Русский язык: Грамматическое учение о
слове / В.В.Виноградов. ―М.: Высшая школа, 1972. ― 614 с.
 2.Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному
аспекті. ― К.: Наук, думка, 1988. ― 256 с.
3.Гальона Н.П. Функції модальних часток // Українська мова
і література в школі. ― 1990. ― №11. ― С. 23-27.
4.Давиденко М.О. Частки української мови з погляду їх
складу, функцій та семантики: Автореф. дис. ...канд. філол. наук. ―
Одеса, 1993. ―17 с.
6.Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови:
Морфологія. ― Донецьк: ДонДУ, 1996. ― 435 с.
7.Корогоднікова С.А. Мовний статус модальних часток //
Семантика, синтактика, прагматика мовленнєвої діяльності. ―
Львів: Літопис, 1999. ― 405с.
8.Кривоносов А.Т. О семантической природе модальних
частиц // Филологические науки. ― 1982. ― №5. ― С.50―58.
9.Николаева Т.М. Функции частиц в высказывании. — М.:
Наука, 1985. ― 168 с.
10.Частка як службова частина мови : навчально-методичний
посібник для студентів 3-4 курсів спеціальності „Українська мова і
література” / укл. Н.В.Гуйванюк, В.А.Чолкан. ― Чернівці : Рута,
2004. ― 60 с.
11.Чолкан В.А. Речення з суб’єктивно-модальними формами
в сучасній українській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. ―
Івано-Франківськ, 2001. ― 19 с.
13.Чолкан В.А. Частки – модальні модифікатори предикатів
(на матеріалі буковинських говорів) // Науковий вісник
Чернівецького університету: 36. наук. праць. — Вип. 106. ―
Слов'янська філологія. ―Чернівці: Рута, 2002. ― С. 177―184.
14.Чолкан В.А. До питання про морфологічний статус частки
// Південний архів. Філологічні науки: Збірник наукових праць.
Випуск XIV. ― Херсон: Айлант, 2002. ― С. 194―196.
 Н.Е.1.4. Вигук як окрема частина мови

Вигуки становлять у сучасній мові живий і багатий шар

суто суб’єктивних мовних знаків, які слугують для вираження
емоційно-вольових реакцій суб’єкта на дійсність, для
безпосереднього емоційного вираження переживань, відчувань,
афектів, вольових виявлень. Виражаючи емоції, настрої, вольові
спонукання, вигуки не означають і не називають їх.
В.В.Виноградов

Зміст навчального елемента.

1.Проблема статусу вигуків в українському мовознавстві.
2.Класифікація вигуків за значенням.
3.Класифікація вигуків за походженням.
4.Вигуки і звуконаслідувальні слова.

Ключові слова: вигук, частина мови, емоційні вигуки, вигуки

волевиявлення, етикетні вигуки, звуконаслідувальні слова, непохідні
та похідні вигуки, інтер’єктивація.

1. Проблема статусу вигуків в українському мовознавстві

В українському мовознавстві досить спірною залишається
проблема статусу вигука.
У традиційній класифікації частин мови його зараховують
до морфологічних одиниць, але виводять із системи повнозначних і
службових частин мови. Він визначається як окремий та особливий
розряд слів, що не має номінативної функції і слугує для
безпосереднього вираження різних емоцій і волевиявлень. Цей
підхід став панівним у підручниках для середньої та вищої школи.
Із традиційним підходом найтісніше пов’язаний другий, бо
він також тлумачить вигуки як слова. Водночас його автори
застерігають, що вигуки, на противагу повнозначним словам, не
мають лексичного значення, тому що їм невластива поняттєво-
предметна, поняттєво-процесуальна та поняттєво-ознакова
співвіднесеність. Незважаючи на негативні граматичні й
словотвірні показники вигуків, представники цього підходу все-
таки виділяють їх в окремий лексико-граматичний клас слів на тій
підставі, що вони характеризуються виразною специфічністю
семантики, граматичних ознак і стилістичних функцій (Л.Мацько).
 Автори третього підходу також підтримують традиційну
думку про вигуки як лексико-граматичний клас слів, що стоїть поза
повнозначними частинами мови і службовими словами, але
вважають їх еквівалентами синтаксично нечленованих речень.
Вигуки виконують важливу комунікативну функцію, суть якої
полягає в тому, що вони беруть участь у створенні таких оцінно-
модальних планів висловлення, як позитивна або негативна реакція
мовця на певну ситуацію чи категоричне вираження спонукання.
В. Виноградов вважав вигуки водночас еквівалентами слів і
еквівалентами речень, суто суб'єктивними мовленнєвими знаками,
що служать для вираження емоційно-вольових реакцій суб'єкта на
дійсність, для безпосереднього емоційного вираження переживань,
відчуттів, афектів та вольових виявів.
Четвертий підхід розвиває концепцію реченнєвої природи
вигуків. В українському мовознавстві її теоретичні засади розробив
І.Вихованець, зараховуючи вигуки до периферії речення. Реченнєва
природа вигуків має свої особливості, які виявляються у тому, що
вигуки, виражаючи емоції мовця, лише опосередковано
пов'язуються із судженням, що свідчить про їхню віддалену
співвіднесеність із судженням, тому вигуки – це слова-речення.
Вигуки вирізняються серед інших частин мови своїм
спрямуванням у сферу мовлення. Переважання мовленнєвих ознак
спричиняється до посилення ролі інтонації та контексту. Усі вигуки
супроводжуються специфічною інтонацією видільності, а значна їх
частина ще й окличною інтонацією. Семантика вигука може
доповнюватися невербальними засобами (жестами, мімікою).
Вигук як мовна одиниця не виражає значення. Воно
створюється контекстом, конкретною ситуацією мовлення, що
свідчить про мовленнєву природу вигуків.

2. Класифікація вигуків за значенням

У питанні про значення вигуків мовознавці вважають, що
вигуки не мають лексичного значення в тому розумінні, в якому
має його слово. Звідси випливає, що вигуки мають значення, але
якогось іншого характеру. Вони не називають, а виражають
індивідуальне ставлення мовця до ситуації; передають надзвичайно
широкий спектр емоцій і почуттів, які створюються не самими
вигуками, а контекстом та інтонацією. Отже, вигуки за значенням
класифікують на:
1) емоційні;
2) спонукальні, або вигуки волевиявлення;
 3) етикетні тощо.
За допомогою емоційних вигуків мовці передають радість,
захоплення, піднесення, сум, тугу, горе, жаль, жах, страх, переляк,
зневагу, огиду, осуд, докір, закид, обурення, презирство, гнів,
невдоволення, досаду, співчуття, уболівання, вагання, сумнів,
рішучість, відчай, безвихідь, певність, висміювання, іронію тощо.
До емоційних належать вигуки а! є! і! о! у! ай! ой! ій! ах! ех! ох! іх!
ух! ат! еч! іч! ич! ет! ба! ге! гі! тю! фе! фу! ха! хе! хо! ху! гай! пхі!
пхи! тьфу! тьху! хху! ага! ого! гм! хм! брр! матінко! о матінко! ой
матінко! пене! о непе! ой пене! Господи! о Господи! ой Господи!
Боже! о Боже! ой Боже! Боже ж мій, Боже! Боже ж мій милий!
о Боже ж мій милий! ой Боже ж ти мій, Боже! боронь Боже!
леле! ой леле! лелечко! ой лелечко! жах! страх! ґвалт! слава! хвала!
горе! біда! ой біда! ой горе! ой горе, горенько! от горе! ох, горе,
горенько мені! лихо! ой лихо! ой лишенько! ой лишечко! ох, лихо моє
тяжке! оце так лихо! біда та й годі! от тобі й маєш! от тобі
йраз! де там! куди там! та ін.
Меншу групу становлять вигуки волевиявлення, які
передають наказ, розпорядження, спонукання, заклик, заохочення
до якоїсь дії, оклик, звертання, бажання привернути чиюсь увагу до
когось або чогось. І.Вихованець та К.Городенська поділяють такі
вигуки на наказово-спонукальні та апелятивні вигуки.
Наказові вигуки виражають наказ, вимогу припинити якусь
дію. До них належать геть! годі! цить! марш! тс! тсс! цс! цсс! чш!
буде! Спонукальні вигуки спонукають до якоїсь дії. Серед них ну!
нум! нумо! ану! гайда! та ін.
Апелятивні вигуки — це насамперед ті, за допомогою яких
привертають увагу людей, звертаються до них, пор.: агов! алло! ей!
гов! гей! агей! агу! Напр.: Агов! Мій хлопчику русявий, В саду
веснянім зупинись! (Г. Чубач,). Друга підгрупа апелятивних вигуків
використовується для прикликання або відганяння свійських
тварин і птахів, а також для поганяння деяких свійських тварин:
киць-киць-киць! кось-кось-кось! на-на-на! цю-цю! ціп-ціп-ціп! вуть-
вуть-вуть! тю-тю-тю! агуш! гиля! дзусь! киш! гей! цоб! цабе!
тпру! но!
До етикетних вигуків належать ті, що виражають
привітання, пробачення, подяку, прощання, просьбу, божбу тощо:
здрастуйте! добрий день! добридень! добрий вечір! добривечір!
здоровенькі були! доброго здоров'я! привіт! увага! до побачення!
прощайте! прощавайте! бувайте здорові! бувай! щасливо! на
добраніч! дякую! спасибі! вибач! вибачте! пробач! пробачте!
даруй! даруйте! прости! простіть! Їй-Богу! Їй-Бо! та ін.
Зауважимо, що такі вигуки автори „Теоретичної морфології
української мови” зараховують до апелятивних вигуків.

3. Класифікація вигуків за походженням

Переважна більшість вигуків української мови має досить
коротку, сконденсовану структуру, що дорівнює одному складові
слова, рідше – двом. Їх називають первинними. Залежно від свого
звукового складу І.Вихованець та К.Городенська виділяють кілька
груп первинних вигуків:
1. Вигуки, представлені одним голосним звуком: а! і! о! у!
2. Вигуки, що складаються з голосного і приголосного звука:
ай! ей! ой! ах! ех! ох! іх! ух! ат! ов! ет! ба! га! ге! гі! го! на! но! ну!
тю! фе! фу! ха! хе! хо!
3. Вигуки, до складу яких уходить один голосний і два
приголосних звуки: гай! гей! гой! гов! гоп! пхе! пхі! тьфу!
4. Вигуки, утворені з двох голосних і одного чи двох
приголосних звуків, або двоскладові: ага! агей! агій! агу! агось!
ану! люлі! нате! нумо! овва! ого!
5. Вигуки, що складаються лише з приголосних звуків: гм!
хм! брр!
У певних комунікативних ситуаціях для посилення емоцій і
волевиявлень деякі первинні вигуки вимовляються подовжено,
подвоєно, пор.: а-а! а-а-а! еге-ге! гай-гай! ну-ну! ой-ой-ой! ох-хо-хо!
ану-ну! годі-годі!
Морфемна структура решти вигуків збігається з однією із
форм повнозначних слів – іменників, дієслів, займенників та
прислівників або з кількома формами різних частин мови, що
становлять єдине ціле – фразеологічну одиницю. Такі вигуки є
вторинними, або похідними, утворилися в результаті
інтер’єктивації.
Відіменникові вигуки співвідносяться здебільшого з кличним
відмінком деяких іменників, пор.: Боже! Господи! матінко! леле!
лелечко! нене!, рідше — з формою називного відмінка іменників,
пор.: біда! ґвалт! горе! жах!лихо! слава! страх! хвала! Досить
часто такі відіменникові вигуки поєднуються з препозитивними
первинними вигуками о! ой! ох!, за допомогою чого підсилюється
значення вигуковості, пор.: о Боже! о Господи! о (ой, ох) матінко!
о (ой) леле! о (ой, ох) горе! о (ой, ох) горенько! о (ой, ох) лихо!
Віддієслівні вигуки збігаються з формами 2-ї особи однини й
множини дієслів наказового способу (пор. гляди! диви! глянь!
бувай! бувайте! даруй! даруйте! стривай! стривайте! постій!
прощайте! прощавайте! рятуйте! вибачте! вибачайте! бач!) і
зрідка — з цими ж особовими формами, але теперішнього чи
майбутнього часу (пор. знаєш! знаєте! маєш!маєте! подумаєш!).
Напр.: – Стривай! Чого це я тут раптом опинився? (П.Колесник).
Займенникові форми мають вигуки отаке! отакої! Напр.:
Куди ж писати? – Отакої! Не знає куди!.. Адреса відома
(О.Гончар).
Запозичені вигуки з інших мов, пор.: алло! (фр.), браво!
(італ.), капут! (нім.), караул! (тюрк.), полундра! (рос), стоп! (англ.).
Інші вигуки, або вигукові фразеологізми, мають різноманітну
структуру, утворюються поєднанням первинних і похідних
відіменникових або віддієслівних вигуків: о матінко! ой матінко!!
їй же Богу! боронь Боже! Боже збав! Боже ж мій! ой Боже ж ти
мій, Боже! Боже мій, Боже! Боже мій милий!

4.Вигуки і звуконаслідувальні слова

Звуконаслідувальні слова, за допомогою яких відтворюються
звуки навколишнього світу, мають реченнєву природу, тому що
вони співвідносяться із судженням, виступають логічною основою
речення. Так, наприклад, звуконаслідування Тьох-тьох! Хлюп-
хлюп! Хі-хі! Цок-цок! позначають у позамовній дійсності ситуації,
які передають відповідно речення Соловей тьохкає, Вода хлюпає,
Людина сміється (хіхікає), Годинник іде (цокає). На відміну від
вигуків-речень вони позначають лише позамовну ситуацію, а не
емоції мовця, опосередковано пов’язані з цією ситуацією. Ця
об'єктивна ситуація не має ніякого зв’язку зі світом мовця, з його
суб'єктивним ставленням до неї. Вона може стосуватися:
1) звукових виявів домашніх тварин, птахів та звірів: Гав! Ґе-ґе-ґе!
Ґел-ґел! Кар! Ках! Круі Ку-ку! Курли! Ку-ку-ріку! Ме! Му! Мур-мур!
Няв! Пугу! Гу-у-у! Сюр-сюр! Тьох-тьох! Цвірінь! Тук-тук! та ін., 2)
звукових ознак предметів і явищ дійсності: Гу! Брязь! Дзень! Дзінь!
Тік-так! Ту-ту! Фур! Ш-ш! Шу-шу! Чах-чах! та ін., 3) звукових
ознак дій та рухів: Бах! Бух! Кап! Лусь! Трісь! Рип! Хлюп!
Хрусь! та ін.
У лінгвістичній традиції звуконаслідувальні слова мають
здебільшого статус слова. Їх розглядають або як окрему групу
вигуків (саме цю позицію вважаємо найбільш прийнятною), або як
слова, що стоять поряд з ними чи після них.
Звуконаслідувальні слова відрізняються від вигуків і як мовні
одиниці. Вигуки є соціально усвідомленими і загальновизнаними в
мові певного народу зразками вираження емоцій, почуттів та
волевиявлень, хоч реалізація їхнього семантичного потенціалу
залежить від мовленнєвого контексту й ситуації спілкування.
Звуконаслідувальні слова характеризуються значною довільністю
мовця, що зумовлено його акустичними та артикуляційними
можливостями, а також особливостями його образного
звукосприймання та звуковідтворення. Вони формуються на основі
своєрідної кореляції між сприйманими людиною звуками і
фонетично-виражальними можливостями мови. Так, тонові
звучання передають за допомогою голосних (а-а-а! і-і-і!), шумові
— шумних глухих (шш!), шумо-тонові — сполучень шумних, з
голосними (хі-хі!), миттєві звукові вияви — поєднань проривних з
голосними (бах! пах!). Саме тому іноді ставлять під сумнів тезу про
те, що звуконаслідувальні слова є безпосереднім звуковим виявом
реального світу: явищ, дій, предметів природи і вважають їх лише
матеріалізованим у звуковому вияві певної мови відображенням
звукових ознак дійсності через уявлення мовця.

Схема морфологічного аналізу вигука

1.Речення з вигуком для аналізу.
2.Аналізоване слово.
3.Група вигуків за значенням: емоційний, спонукальний,
етикетний.
4.Група за походженням: первинний чи вторинний
(похідний). Якщо вторинний, вказати походження (від іменника,
від дієслова, займенника).
Зразок:
1. – Боже! Чого це я стою? – спохватилася мати
(Г.Тютюнник).
Боже – вигук, за значенням – емоційний, за походженням –
вторинний, відіменниковий.
2. – Алло! Алло! – сказала дівчина. – Хто зі мною говорить
(М.Трублаїні).
Алло – вигук, за значенням – етикетний, за походженням
вторинний, запозичений з французької мови.

Практикум
 1. З поданих речень випишіть вигуки у такій послідовності:
емоційні вигуки; вигуки волевиявлення; етикетні вигуки. Вкажіть
сферу використання вигукових структур.
1. – Цить! – крикгула Пріська (Панас Мирний). 2. – Ех,
земляче, земляче, – каже, – якби ти знав, яке мені горе, ти б не
сердився (А.Тесленко). 3. – Ох, ох, ох, – застогнала Кайдишиха
(І.Нечуй-Левицький). 4. Гай-гай, за ними й чорт не похопиться
(Ю.Яновський). 5. – Ой, поганяй швидше воли! – крикнула
Кайдашиха на чоловіка (І.Нечуй-Левицький). 6. – Спасибі, друже
(О.Довженко). 7. – Цур вам! Пек вам! Поставлю хату через сіни, та
про мене там хоч голови собі поскручуйте (І.Нечуй-Левицький).
8. Хай Бог боронить! (О.Ольжич). 9. Геть, думи сумні (Леся
Українка). 10. – Тпру, сірий! Тпру, муругий! – кричав Кайдаш
(І.Нечуй-Левицький). 11. – Добрий день, Михайле Михайловичу!
Завертайте сюди (І.Цюпа). 12. О, вір у відваги ясне багаття
(О.Ольжич). 13. – Овва! Не вихоплюйся, синку, з нерозумним
словом, бо назад ніяково вертатися (М.Коцюбинський). 14. – Боже,
боже! – заплакала дівчина. – Чому ми такі нещасливі?
(Ю.Федькович). – Вам треба доконче женитися. – Ха-ха-ха!
(Ю.Федькович).

2. Охарактеризуйте вигуки за походженням: первинні та

вторинні. З-поміж вторинних (похідних) вигуків визначте
відіменникові, віддієслівні, відзайменникові, відприслівникові вигуки
та стійкі фразеологізовані вигукові сполучення. Поясніть явище
інтер’єктивації. Окремо випишіть слова, утворені від вигуків,
визначивши особливості словотворення.
А, ага, о боже, ай, амінь, ну, хо, ух, браво, ойкати, стоп, ех,
цить, ой нене, слава, нявкати, їй-право, подумаєш, мерсі, до
побачення, тьфу, алло, пхе, господи, вйокати, на, бач, слава богу,
цабе, полундра, їй-богу, рятуй, гей, хіхікати, так, горе, кукурікати,
на добраніч, отакої, гавкати, гм, тс, ура, фі, бійся бога, на тобі,
гайда.

3. Перепишіть та охарактеризуйте вигуки й

звуконаслідувальні слова у поданих реченнях. Поясніть правила
орфографії та пунктуації.
1.Еге-еге! Таж цілий ключ журавлиний (М.Коцюбинський).
2. Заридала Катерина та бух йому в ноги (Т.Шевченко). 3. Віють
вітри, віють буйні, аж дерева гнуться; О, як болить моє серце, а
сльози не ллються (І.Котляревський). 4.Ах, нікого я так не люблю,
як вітра вітровіння, його шляхи, його боління і землю, землю свою
(П.Тичина). 5.Геть, привиди війни! (М.Рильський). 6.Те „хха”
зупинило його серед хати (М.Коцюбинський). 7. Не співа на
добраніч пташина (Леся Українка). 8.В саду дзвінко били синиці:
тінь-тінь-тінь, і долітав голос Раї (Ю.Мушкетик). 9. Ой, там за
скиртами, повз верби, я знаю простий шлях в село (О.Ольжич).
10. О, казнь незримої руки! О, четвертована Вкраїно (Ю.Клен).
11.Ух, як важко тримати язик за зубами
(О.Донченко).12. Обізвалась зозуля в діброві, розсипа сумовите
„ку-ку” (О.Донченко). 13. Безмежне поле в сніжному завою, ох, дай
мені обширу й волі! (І.Франко). 14. Скрізь тільки й чути було: фінь-
фінь, – коротка мовчанка, і а-ха-ха!.. Фінь-фінь, а-ха-ха!..
(О.Донченко).

4. Систематизуйте звуконаслідувальні слова за такими

рубриками:
пташині крики, звукові сигнали;
крики, звукові сигнали домашніх тварин та звірів;
звуки, що виникають при падінні живих і неживих
предметів;
звуки-дії різноманітних механізмів;
звуки-дії фізіологічних процесів;
шуми різноманітних природних явищ (свист чи шум вітру,
дощу, грому).
Ку-ку, кахи, тра-та-та-та, чхи, хрю-хрю, цвірінь-цвірінь,
гав-гав, апчхи, дзинь, стук, няв-няв, бабах, хі-хі, куд-кудах, му,
трісь, ку-ку-рі-ку, тр-р-р-р, хрусь, га-га-га, ме, у-у-у, дзинь, кра-кра,
ха-ха, шась-шась, гу-гу.

5. Визначте смисловий діапазон вигуків (слів-речень) у

діалогічному мовленні, вкажіть роль невербальнх засобів в усно-
розмовному мовленні.
1. – Буду студіювати медицину!.. – Ого-го! Не так скоро, моя
панно! (Ірина Вільде). 2. – Фі, замість сліпнути над фігурами, хай
би краще йшов у зал між гурт (Ірина Вільде). 3. – Ого, то веселі
речі! (Ірина Вільде). 4. – Овва! Хай тільки Зілинський реалізує наші
папери, то суми перестануть лякати нас! (Ірина Вільде). 5. – Фе,
Нелько, фе! Як можна було так зробити! (Ірина Вільде). 6. – От,
знайшовся мені фраєр! (Ірина Вільде). 7. – Пхе, яка задуха! (Ірина
Вільде). 8. – Ай! – зойкнула Несторова. – Ай, мовчи! Не розказуй
мені більше того бруду, бо і так…(Ірина Вільде). 9. – Ото-то, –
зрадів Броник, – масові розрухи, – розумієш? (Ірина Вільде). 10. –
Ей, – засвітились очі у Меланії, – чи не доктор Мажарин? (Ірина
Вільде). 11. – Геть! Геть! Не давайте йому слова! (О.Довженко).
12. – Чому не доповів, що порожній? Марш! (О.Гончар). 13. – Е-е,
бабо, – скривився міліціонер. – І навіщо ото воно? – І поклав їй
руку на плече – лапату, з жовтими закуреними нігтями. – Годі,
бабо, годі (Є.Гуцало). 14. – Старе, вусате, а й досі воює, на коняці
їздить. – Тьху, прости господи, і вас, бабо, зачіпає, щоб його за
живе зачепило! (Є.Гуцало).

6. Визначте особливості вживання етикетних вигуків,

охарактеризуйте комунікативні ситуації вітання, прощання,
подяки, побажання, прокльону, лайки, заспокоєння тощо.
1. – Драстуйте, – каже чоловік. – Драстуй, – одказує
Дробаха (Є.Гуцало). 2. – Здоров, гімназисте! (І.Цюпа). 3. – До
побачення, дорогесенька (О.Довженко). 4. – До зустрічі в Києві! –
гукали делегати із сивих тамбурів. – Щасливої дороги! (І.Цюпа).
5. – Щасти тобі! (А.Головко). 6. Гей, почуйте, добрі люди, заздрить
мені треба (В.Симоненка). 7. – Так чого ж плачеш? Гей, якби
Маріка виділа, що такий легінь, мосьпане, плаче, тото ж би
сміялася, – а хто ж бо таке видів? (Ю.Федькович). 8. Най вас хоть
пошануємо в своїй хаті – буде нам здаватися, що наші діти…коли
нам не дав бог утіхи з Манолія…Ох, вайльо, вайльо! Вайльо,
вайльо! (Ю.Федькович). 9. – Забожися, що не будеш. – Бігме, не
буду (Ю.Федькович). 10. – Да бог з тобою, доню! (Ю.Федькович).
11. – Та цур тобі! – Благословіте, ненько, на дорогу та й на весілля.
– Най вас бог благословить та й веселить (Ю.Федькович). 12. – Як
маєшся, брате Іване? Здоров? – Здоров, славити бога! А ти? –
Здоров, друже мій (Ю.Федькович).

7. Поставте розділові знаки у реченнях із вигуками, поясніть

правила пунктуації.
1. – Ох Марочку серце моє коби ж то ти знав, як він б’є!
Ох да як же він мене б’є, б’є! – Тоній!!! О, мій Тоній!.. – та й упала
мов мертва мені на руки, неначе та квіточка косов підтята
(Ю.Федькович). 2. Ох тії очі темніші ночі (І.Франко). 3. О не один
нащадок Прометея блискучу іскру з неба здобував (Леся Українка).
4. Ну взяла собі невісточку (І.Нечуй-Левицький). 5. – Боже боже
каже, в яку я годиночку народився (Ю.Федькович). 6. – Ох
Васильку мій! ох Василечку мій! ох Василиченьку мій!
(Ю.Федькович). 7. – Ненечко, – каже (та й справляє пальчиком у
віконце), – ах матіночко моя адіть – о-о!.. Ох ненечко моя любко!
(Ю.Федькович). 8. І серце велике стискається з жалю ох в неріднім
цім краю (Гулак-Артемовський). 9. Гей рубали ворогів та на всіх
фронтах (П.Тичина). 10. – Що господи? Що? Ніби мене твій
Господь здойме! Іди собі, кажу, до дідке, бо буду ґвалт кричати! От
таки зараз кричу, – ну! (Ю.Федькович).

8. Підготуйте систему вправ для пояснення розділових

знаків у реченнях із вигуками та частками. Приміром: О ні,
розлуки вічні, як вічний подих далини (П.Воронько). Ой ти, дівчино,
ясная зоре (І.Франко). Виділені слова виступають частками, а тому
комами не виділяються. О, як нам гарно йти проти вітру в ранній
час (П.Тичина). Ой, летіла горлиця через сад, через сад, гей
(Народна творчість). Виділені слова – вигуки.

9. З поданого тексту випишіть звуконаслідувальні слова.

Дайте відповідь на питання, що споріднює їх з вигуками, яку
функцію вони виконують в усно-розмовному та художньому стилі.
Охарактеризуйте роль службових частин мови у писемному
тексті.
Йшли лугом, понад мілким озерцем, де трави і лоза вилягли в
один бік – їх похилила повінь, вдихали запахи болотного зілля,
одквітлої лози, материнки. Стежечка повела їх угору, між піщані
кучугури, порослі лозами й молоденькими, років чотири тому
посадженими соснами. Вони зупинилися на горбі, розглядалися.
Позад них громадилися ще більші кучугури, цілі піщані гори, за
ними темно-зеленою хмарою вставав сосновий бір, праворуч за
кущами верболозу синіла затока, над нею мріяв дубовий лісок.
Посеред Десни – острів.
В якийсь момент острів затихав. Але тиша німувала недовго.
Її проламував найнахабніший, найсміливіший, найбезталанніший
голос. Мабуть, володар того голосу знав, що в інший час його ніхто
не слухатиме. „Дзінь-дюр, дзінь-дюр-трьох”, – оце і вся пісня.
Поспішливо обзивався в другому кінці острова інший, трохи
вдатніший, але теж невисокого польоту співак. Мабуть, брався
вчити нездару. „Тьох-тьох, дзінь, лясь-лясь”. Тоді враз, мабуть
ображені, зривалися кілька... Тут перемішалися всі школи, тут
змагалося безліч напрямків. І аж тоді, десь посередині острова,
мабуть, на білій грушці, озивався справжній маестро. І хоч на ту
мить острів дзвенів од співу, його пісня не губилася. Він озивався
мовби ліниво, знехотя: тіох, тіох. Тоді захоплювався, віддавався на
волю власного співу й бив у небо дзвінко, аж вставала в берегах
луна: тіур-тіур-тіур, фіть-фіть-фіть, лясь-лясь-лясь-лясь! І цим
останнім звуком запечатував вуха (Ю.Мушкетик).

Контрольний модуль-тест
1.У якому рядку всі слова – вигуки?
1. Ох-ох, ой, дзень, агов, хоч.
2. Тпру, ку-ку, невже, будь ласка, ж-ж-ж.
3. Ух, ай, ціп-ціп, їй-богу, гей.
4. Давай, нехай, ха-ха, дякую, слово честі.
5. Дзень, ого, іч, геть, щодо.
2. У якому рядку морфологічний аналіз виділеного слова
виконано правильно? О, як горить душа моя тривожна і тому
сумно, любі, так мені (В.Сосюра).
1. О – вигук, емоційний, виражає почуття радості.
2. О – вигук, волевиявлення.
3. О – вигук, звуконаслідувальне слово.
4. О – вигук, емоційний, виражає почуття суму.
5. О – вигук, емоційний, виражає почуття захоплення.
3.У якому рядку допущено пунктуаційну помилку в реченнях
із вигуками?
1. Гей, лети, мій коню, степом і ярами, розбий мою тугу в
бою з ворогами (Народна творчість).
2. Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої земні
(М.Коцюбинський).
3. Кує зозуля. Б’є молоточком у кришталевий великий дзвін –
ку-ку! ку-ку і сіє тишу по травах (М.Коцюбинський).
4. Ой летіла горлиця через сад, через сад гей! Розпустила
пір’ячко на весь сад гей, на весь сад! (Народна творчість).
5. Віть-віть-віть, тьох-тьох-тьох, ай-я-я, ох-ох-ох! – там
соловейко щебетав (Народна творчість).
4. У якому рядку допущено помилку в правописі вигуків?
1. Няв-няв, тс-с-с, алло, гав-гав, а-а-ах.
2. Ой-ой-ой, ку-ку, ме-е-е, на добраніч, кра-а-а.
3. Ж-ж-ж, брязь, бом-бом, киш, ціп-ціп.
4. Др-р-р, та-ра-ра-ра, хо-хо, допобачення, прощавайте.
5. Сюр-сюр, вйо, добридень, нумо, пу-гу-у-у.
5.У якому рядку допущено помилки в правописі службових
слів?
1. Не можна, хіба що, з-поміж, внаслідок, овва.
 2. До побачення, не полоханий ніким звір, вйо, не
пробачивши, поки що.
3. Надобраніч, атож, не зважаючи на, немовбито.
4. Нелегкий, нітрохи не, неначебто, з-посеред, ій-Богу.
5. Непродумана тема, незліченний, не дев’ятий, що за, чи
не.
6. Звуконаслідувальні слова на зразок Собаче „гав” на
клапті тишу рве (Д.Білоус) зараховують:
1. До іменників.
2. До прислівників.
3. До вигуків.
7.На письмі вигуки виділяються:
1. Тире.
2. Комами або знаком оклику.
3. Комами й тире одночасно.
8. До якого розряду за значенням належить вигук марш!?
1.Емоційний.
2.Спонукальний.
3.Етикетний.
9. Виділені слова у реченні А хлопчик на Свиню: – Чу-чу, чу-
чу! – кричить (Л.Глібов) належать до:
1.До спонукальних вигуків.
2.До етикетних вигуків.
3.До звуконаслідувальних слів.
4.До часток.
10.Виділене слово у реченні Раптом – фурр!.. Перепелиця
пурхнула перед самою Харитею (М.Коцюбинський) належить до:
1.До спонукальних вигуків.
2.До етикетних вигуків.
3.До звуконаслідувальних слів.
4.До часток.

Перелік ІНДЗ
І.Реферати
1. Звуконаслідуальні слова-речення.
2. Вигуки і слова-речення.
3. Контекстна зумовленість значень вигуків.
4. Звукова і морфемна структура вигуків.
5. Вигуки як засоби національної ідентифікації.
6. Вигуки та нечленовані комунікати.
 ІІ.Науково-пізнавальна діяльність
1. Наукова розвідка „Звуконаслідувальні слова та вигук”.
2. Самостійно розроблена система вправ і завдань на
тему „Вигук як окрема частина мови”.
3. Твір на тему „Чи можна обійтися без вигуків?”.
4. Виписати прислів’я з вигуками (30). Наприклад: Нуте,
браття, або перемоги здобути, або дома не бути (Нродна творчість).
5. Розробка проблематики „Вигук як частина мови” на
сторінках журналів „Мовознавство”, „Дивослово”, „Українська
мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та
колегіумах”, „Українська мова”.

Список рекомендованої літератури

Основна література
1.Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М.
Граматика української мови. Морфологія: Підручник. – К.: Либідь,
1993. – 336 с.
2.Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Теоретична морфологія
української мови: Академ. граматика укр. мови /За ред.
І.Вихованця. – К.: „Пульсари”,2004. – 400 с.
3.Горпинич В.О. Морфологія української мови. – К.:
„Академія”, 2004. – 336 с.
4. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української
літературної мови. – К.:Рад.шк., 1961. – Ч.І. – 407 с.
5.Леонова М.В. СУЛМ: Морфологія. - К.: Вища школа,
1983. – 264 с.
6.СУЛМ: Морфологія / За заг. ред. І.Білодіда. – К.: Наук.
думка, 1969. – 584 с.
7.Сучасна українська літературна мова: Підручник / За
ред.А.П.Грищенка. – К.: Вища шк., 2002. – 439 с.
8.Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред.
М.Я.Плющ. – К.: Вища шк., 2006. – 430 с.
9.Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська
літературна мова: Навч. посібник. – К.: Літера, 2000. – 688 с.
10. Ющук І.П. Українська мова. – К.: Либідь, 2003. –
640 с.

Додаткова література
 1. Бабій І.М. Службові частини мови в українській мові
[навч.посібник] / І.М.Бабій, Т.П.Вільчинська. ― Т. : Богдан, 2011.
― 96 с.
2. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису
української мови / І.Р.Вихованець. ― К.: Наукова думка, 1992. ―
222с.
3. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному
аспекті. – К.: Наук. думка, 1988. – 256 с.
4. Городенська К.Г. Семантична структура імператива /
К.Г.Городенська // Актуальні проблеми граматики: зб.наук.пр. ―
Кіровоград, 1996. ― Вип. 1. ― С.63―68.
5. Дудик П.С.Синтаксис сучасного українського розмовного
літературного мовлення: Просте речення, еквіваленти речення. ―
К.: Наукова думка, 1973. ― 288 с.
6. Кучеренко І.К. Теоретичні питання граматики української
мови: Морфологія. – Вінниця: „Поділля”, 2003. – 464 с.
7. Мацько Л.І. Інтер’єктиви в українській мові
[навч.посібник] / Л.І.Мацько. ― К. : КДПІ, 1981. ―130 с.
8. Украинская грамматика. ― К.: Наукова думка, 1986. ―
360с.
9. Українська мова. Енциклопедія / Редкол.: Русанівський
В. М., Тараненко О. О. (співголови), М. П. Зяблюк та ін. – К.: Укр.
енцикл., 2000. – 752 с.
10. Шабат-Савка С.Т. Нечленовані комунікати як
маркери мовленнєвих інтенцій // Науковий часопис Національного
педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Серія 10.
Проблеми граматики і лексикології української мови: Збірник
наукових праць / Відп.редактор М.Я.Плющ. – К.: НПУ імені
М.П.Драгоманова, 2008. – Випуск 4. – С.101 – 105.
 Перелік питань до змістового модуля
„Службові частини мови та вигук”

1. У чому полягає службова функція прийменника? З’ясуйте його

частиномовний статус.
2. З якими частинами мови вживаються прийменники?
3. Назвіть основні семантичні типи прийменників.
4. З якими відмінками вживаються прийменники? Які з них
використовуються з одним відмінком, двома, трьома?
5. На які групи поділяються прийменники за походженням?
6. Розкрийте суть явища препозиціоналізації.
7. Наведіть приклади простих, складних і складених
прийменників.
8. Як ви розумієте багатозначність прийменників?
9. На прикладах проілюструйте синоніміку прийменникових
конструкцій.
10. У чому особливість правопису прийменників?
11. Розкрийте статус сполучника у сучасній граматиці. Чому
сполучники кваліфікують як службові слова?
12. У чому різниця між сполучниками сурядності і підрядності?
13. Назвіть усі групи сурядних і підрядних сполучників.
14. З’ясуйте функції сполучних слів.
15. Чим розрізняються сполучники і сполучні слова?
16. У чому полягає багатозначність і синоніміка сполучників?
17. Як пишуться складні і складені сполучники?
18. Розкрийте відмінність у написанні сполучників і однозвучних з
ними сполучень слів.
19. Дайте визначення частки.
20. Який статус має частка в українській граматиці?
21. На які групи поділяються часки за місцем і роллю у слові?
22. Класифікація фразових часток.
23. Модальні частки і комунікативні типи речень?
24. Які фразові частки виражають ставлення мовця до змісту
речення?
25. Правопис словотвірних часток.
26. Правопис частки не з різними частинами мови.
27. Що таке партикуляція ?
28. Які частки належать до формотвірних? У творенні яких
граматичних форм вони беруть участь?
29. Які частки належать до словотвірних? Якого статусу вони
набувають у структурі слова?
30. Дайте визначення вигука.
31. Місце вигука в системі частин мови.
32. Класифікація вигуків за походженням.
33. Вторинні вигуки та інтер’єктивація.
34. Класифікація вигуків за значенням
35. Емоційні вигуки.
36. Спонукальні вигуки.
37. Етикетні вигуки.
38. Звуконаслідувальні слова.
39. Суть апелятивних вигуків.
40. Словотвірний потенціал вигуків.
Відповідальний за випуск
доктор філологічних наук, професор Н.В.Гуйванюк

Автори:
кандидати філологічних наук, доценти кафедри
сучасної української мови:
Агафонова Алла Миколаївна,
Шабат-Савка Світлана Тарасівна.