2.

Інноваційні професійні компетентності в умовах суспільства знань як цільовий імператив

освітньої діяльності вищої освіти.
У кінці ХХ ст. ООН прийняла концепцію розвитку людського потенціалу, в основу якої
покладена ідея про те, що вищий сенс і мета економічного розвитку будь-якого сучасного
суспільства полягає в забезпеченні можливості кожної людини реалізувати свій потенціал,
вести повноцінне і творче життя. У цьому контексті кожна людина розглядається не лише як
важливий фактор соціального розвитку, але і як споживач результатів та досягнень усього
суспільства, що обумовлює розширення практичних можливостей інтелектуального,
соціокультурного, економічного і політичного вибору, доступного кожній людині. Сьогодні
ООН висуває положення, пов’язані з розвитком людського потенціалу, що передбачають
наявність не лише максимально широких матеріальних можливостей задоволення потреб
людини у продуктах харчування, одязі, житлі, але й знаннях. Освіта завжди була соціальним
інститутом, що формує головну продуктивну силу. Як свідчить світовий досвід, економічні,
соціальні та культурні показники вищі у тих країнах, де більш розвинута освіта, де активно
впроваджується система неперервної освіти. Остання розглядається як освіта від початку і до
кінця життя людини. Організація економічного співробітництва та розвитку визначила
основні напрями системи неперервної освіти: · визнання результатів усіх форм навчання,
включаючи формальне, неформальне, інформативне; · розвиток базових навиків, що
розуміються значно ширше традиційного набору і включають стимулювання мотивації до
навчання та розвитку здібностей до самонавчання; · розподіл фінансової відповідальності
між різними зацікавленими учасниками освітнього процесу; · зміцнення взаємодії між
широким колом зацікавлених учасників освітнього процесу, включаючи заклади освіти,
державні органи тощо. Рівень освіти в Україні постійно зростає, проте він ще далекий від
реальних потреб.
Для порівняння зазначимо, що, скажімо, у країнах так званого золотого мільярду серед
зайнятого населення вищу освіту мають від 40 до 60%. В Україні цей показник становить
лише 26%. Ці дані свідчать про необхідність нарощування в нашій державі як освітнього
потенціалу в цілому, так і зумовленого розвитком вищої освіти зокрема. Вибір стратегії при
цьому, як свідчить досвід багатьох країн, є більш успішним за умов, коли враховуються не
лише національні особливості, але й міжнародні аспекти освітньої політики, актуальні
напрями розвитку економіки загалом, соціальної, культурної, сфери молодіжної політики,
охорони здоров’я тощо. Необхідність розвитку неперервної освіти посилюють інноваційні та
глобалізаційні процеси. За міжнародною стандартною класифікацією, неперервна освіта
включає, крім ступенів освіти, на наш погляд, і самоосвіту.
Незважаючи на те, що в системі неперервної освіти вища освіта має позитивну динаміку,
вона, як і всі інші ланки, потребує модернізації. Адже постійне оновлення професійної
культури, навиків практичної діяльності протягом усього життя стає необхідністю,
імперативом сьогодення. Від успішної реалізації стратегії неперервної освіти в цілому і вищої
зокрема залежить економічний розвиток країни, її інноваційна спрямованість.
До речі, інновації в освітніх закладах набувають статусу основного індикатора модернізації
освіти, а власне освітні заклади мають освітній ефект лише при інноваційному підході.
Вперше термін інновація використано французькими дослідниками ще 1297 року. Нині це
поняття, як і якість освіти, об’єднує декілька значень. У сучасній науковій літературі
інновація розглядається в двох аспектах: як результат і як процес. Останнім часом все
активніше вживається й термін інноваційний процес, що розглядається як: · усвідомлення чи
прогнозування суспільних потреб; · пошук концепції розв’язання соціально-економічних
проблем; · дослідження зазначених проблем; · розробка, освоєння і поширення нового; ·
впровадження нового в норми чи зразки предметів тощо. У системі неперервної освіти поряд
із поняттями інновація та інноваційний процес використовується інноваційна діяльність.
Останнє прийнято розглядати як на рівні колективного, так й індивідуального суб’єкта.
Ефективність інноваційної діяльності в системі неперервної освіти визначається: · рівнем
інноваційного потенціалу всіх ланок неперервної освіти; · готовністю колективу до створення
нового та його сприйняття; · рівнем залучення інновацій колективом навчального закладу в
свою діяльність; · інноваційною орієнтованістю як керівника, так і освітян у цілому; · рівнем
розуміння цілей та значущості нововведень; · упровадженням демократичного стилю
керівництва навчальним закладом і навчальним процесом; · бажанням і намаганням
колективу надавати освітні послуги, що відповідають запитам учнів, слухачів, студентів
тощо.
Об’єктивні процеси розвитку суспільства (глобалізація і прискорення світових процесів
суспільного розвитку, перехід суспільства до інформаційної стадії свого розвитку,
демократизація суспільних відносин, інтеграція суспільних систем та ін.), зокрема ті з них,
що здійснюються в напрямі забезпечення поступового та неухильного зростання
матеріального добробуту і духовності людини, підвищення рівня її захищеності від
можливих суспільних, техногенних і природних небезпек, невпинно і разюче змінюють світ,
в якому ми живемо. В теперішні часи зміни в техніці і провідних технологіях, в економіці та
суспільному житті, відбуваються досить швидко – навіть швидше, ніж тривалість життя
одного покоління людей. Серед технологій, які суттєво змінюють сучасний світ людського
буття варто, передусім, назвати інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ). Ці технології
поступово, активно і невпинно вкрапляються та інтегруються в усі сфери діяльності людини і
суспільства, стають могутнім каталізатором і визначальним джерелом їх об’єктивного
розвитку. Цей процес називають інформатизацією суспільства, а саме суспільство набуває
ознак інформаційного, визначаючи тим самим ІКТ – своєю провідною технологією. Широке
використання сучасних ІКТ з метою надання вільного доступу до інформації та знань є
базовим принципом інформаційного суспільства, проголошеним Генеральною Асамблеєю
Організації Об’єднаних Націй. Зазначимо, що терміни інформаційно-комунікаційні,
електронні, цифрові технології сьогодні використовуються як синоніми (наприклад,
електронні освітні ресурси – цифрові освітні ресурси, інформаційне, електронне суспільство
– цифрове суспільство).
Інформаційне суспільство розглядається як етап переходу до нового перспективного стану
свого соціально-економічного і науково-технічного розвитку – до суспільства знань,
знаннєвого суспільства. Суспільство знань (СЗ) – концепція постіндустріального суспільства,
завершальний етап формування ІС, історична фаза розвитку цивілізації, в якій головними
ресурсами і одночасно продуктами виробництва є інформація і знання. В знаннєвому
суспільстві головним джерелом існування і розвитку, основним ресурсом функціонування і
рушійною силою прогресивних перетворень стають знання, які вже накопичило і
продовжуватиме здобувати і акумулювати людство і які ефективно використовуються
практично усіма підсистемами суспільства, переважною більшістю його членів для
розв’язування своїх професійних і побутових, повсякденних і перспективних завдань.
Формування СЗ безпосередньо пов’язується з четвертою промисловою революцією, з
формуванням Суспільства 4.0. (Перша промислова революція – перехід від ручної праці до
машинної. Друга – використання електроенергії. Третя, сьогоднішня – час комп’ютерів та
інформаційних технологій). Клаус Шваб, засновник і беззмінний президент Всесвітнього
економічного форуму в Давосі, у вступі до своєї книги «Четверта промислова революція» [2],
зокрема, вказує: «З безлічі різних і захоплюючих задач, що стоять перед сучасним
суспільством, найбільш важливою і вражаючою є усвідомлення і формування нової
технологічної революції, яка передбачає як мінімум перетворення людства. Ми стоїмо у
джерел революції, яка фундаментально змінить наше життя, нашу працю і наше спілкування.
За масштабом, обсягом і складністю четверта промислова революція немає аналогів у всьому
попередньому досвіді людства». І далі, у передмові: «Нам доведеться побачити
приголомшуючі технологічні прориви у самому широкому спектрі галузей, включаючи
штучний інтелект, роботизацію, автомобілі-роботи, тривимірний друк, нанотехнології,
біотехнології і багато іншого». Клаус Шваб визначив такі двадцять три глибинні зміни, що
мають відбутися в результаті реалізації четвертої промислової революції і характеризувати
Суспільство 4.0: імплантовані технології, наша цифрова присутність, «цифробачення» як
новий інтерфейс, мобільний Інтернет, розподілені обчислення, суперкомп’ютер у вас в
кишені, сховище для всіх, Інтернет речей і для речей, підключений дім, «розумні» міста,
«великі данні» для прийняття рішень, автомобілі без водія, штучний інтелект і прийняття
рішень, штучний інтелект і робочі місця для «білих комірців», робототехніка і сервіси,
Bitcoin і ланцюг блоків транзакцій, економіка спільного використання, уряд і ланцюг блоків,
3D-друк і 3Dвиробництво, 3D-друк і охорона здоров’я, 3D-друк і споживчі товари,
спроектовані істоти, нейротехнології. Окремі розділи книги автор присвятив питанням місці і
ролі людини в Суспільстві 4.0: в розділі «Суспільство» – нерівність і середній клас та
співтовариство; в розділі «Окрема особистість» – ідентичність, мораль і етика, підключеність
людини, управління громадською і приватною інформацією.
У такому соціальному середовищі може сформуватися новий, більш досконалий рівень
освіти, здійснюватися її прогресивний еволюційний розвиток: від сучасної, ІКТ-орієнтованої
– до відкритої освіти прийдешнього суспільства знань. Саме за таких умов, на такому шляху
забезпечуватиметься максимально можлива реалізація принципів відкритої освіти, що у своїй
системній сукупності відображатимуть погляди найбільш відомих у світі і прогресивно
налаштованих державних діячів, вчених і освітян щодо розвитку освітніх систем. Саме
відкрита освіта, з одного боку, спиратиметься на досягнутий рівень світового науково-
технічного прогресу, соціально-економічного та духовно-морального розвитку знаннєвого
суспільства і значною мірою характеризуватиме його, а з іншого, – суттєво його зумовить.
Цифрова гуманістична педагогіка – наука про закономірності опанування освітнього досвіду,
що відбувається у фізичній і віртуальній реальностях на основі використання цифрових
технологій [3]. Цифрову гуманістичну педагогіку варто розглядати як новий еволюційний
етап розвитку електронної педагогіки (е-педагогіки), яка розробляє специфічні завдання
створення та ефективного впровадження в освітню практику ІКТ, зокрема завдання
педагогіки відкритої освіти.
Цифрова гуманістична педагогіка – не просто новий шлях навчання. Її поява зумовила
виникнення нової освітньої парадигми, а також становлення наукової сфери, що швидко
розвивається і мотивує виникнення дискусій в суспільстві та формування нового
педагогічного мислення. Водночас необхідно усвідомлювати, що із зміною освіти змінюється
сама людина і суспільство в цілому.
Створюються відкриті комп’ютерно орієнтовані інформаційноосвітні середовища навчальних
закладів, забезпечується їх оснащення апаратними засобами навчання (ІКТ-засобами
електронних мобільних комунікацій та комп’ютерного опрацювання навчальних матеріалів):
• комп’ютерними класами на базі десктопів і ноутбуків; • ПЕК (мобільними Інтернет-
пристроями: сматфонами, планшетами, ультрабуками); • мультимедійними засобами
підтримування інтерактивної групової навчальної взаємодії (мультимедійні дошки,
електронні панелі); • засобами забезпечення мережних Інтернет-комунікацій; • комп’ютерно
орієнтованими засобами оснащення предметних кабінетів загальноосвітнього та
професійного навчання. Засоби і технології відкритого інформаційно-освітнього простору
системи освіти забезпечують комп’ютерно-технологічну підтримку не тільки
навчальнопізнавальної діяльності учнів, але й інформаційно-комунікаційну підтримку всіх
інших категорій учасників освітнього процесу як в інтересах навчальних закладів, органів
державної влади і місцевого самоврядування, так і сім’ї, тобто: • учням; • учителям,
викладачам; • батькам тих, які навчаються; • керівникам і організаторам навчально-виховного
процесу в навчальних закладах; • керівникам і працівникам органів управління освітою і
наукою усіх рівнів; • науковцям під час проведення психолого-педагогічних досліджень та
експериментів як в окремих пілотних навчальних закладах та експериментальних
майданчиках, так і в процесі здійснення широкомасштабних педагогічних експериментів на
рівні регіонів і країни в цілому; • науково-практичним працівникам під час проведення
міжнародних досліджень стану і досягненої результативності, а також шляхів і тенденцій
розвитку національних освітніх систем. Ці засоби і технології можуть використовуватися для
визначеного електронного інформування інших категорій членів українського суспільства і
світової спільноти як про поточне функціонування і результати діяльності вітчизняних
навчальних закладів, так і системи національної освіти в цілому.
Практичне використання методів досліджень цифрової гуманістичної педагогіки означає
здійснення наукового пошуку на перехресті цифрових та традиційних гуманістичних засобів і
технологій, що відбувається двома способами. З одного боку, застосовуються цифрові
інструменти та технології для проведення традиційних гуманістичних досліджень. З іншого
боку, гуманістичні методи дослідження застосовуються для вивчення педагогічних явищ, що
відбуваються у змішаному або віртуальному середовищах, створених цифровими
технологіями. Важливим напрямом досліджень цифрової гуманістичної педагогіки є творча
реалізація особистості у віртуальному просторі. При цьому, для педагогів важливо
усвідомити особливості перебігу педагогічних явищ під час конвергенції фізичного і
віртуального просторів різних видів навчання, забезпечити розширення навчально-
пізнавальних можливостей учнів, що відкриваються в сучасних умовах. Для отримання більш
повного уявлення про навчання з використанням ІКТ, зокрема мережі Інтернет,
застосовується навчальна аналітика, що об’єднує комп’ютерні технології (дані і аналіз тексту,
візуалізація даних) з педагогікою, соціальними науками та психологією.
Щоб забезпечити високу якість підготовки висококваліфікованих фахівців, необхідно
забезпечити: · модернізацію структури та оновлення змісту професійної освіти; ·
вдосконалення економічних механізмів, законодавчої і нормативної бази діяльності
навчальних закладів; · поліпшення професорсько-викладацького складу, підвищення
кадрового потенціалу всієї системи неперервної освіти. В усіх навчальних закладах необхідно
підвищити не лише рівень професійної підготовки, але й виховання. Майбутні фахівці у
стінах навчального закладу мають відчути відповідальність за майбутнє своєї галузі та країни
в цілому. В основу виховання слід покласти принципи моральності, а не ідеологічні. А для
цього в кожній освітній ланці, кожному навчальному закладі потрібно сформувати культуру
освітнього середовища, яка сприятиме виробленню у майбутніх фахівців уміння брати на
себе відповідальність за результати праці, формування в кожного учня, слухача, студента
бажання вчитись і постійно працювати над собою, тобто займатись самоосвітою.
Демографічна ситуація докорінно змінює роботу вищих навчальних закладів із школами в
рамках профільного навчання. Переважний вступ молоді у ВНЗ ІІІ–ІV рівнів акредитації і
зменшення – у заклади І–ІІ рівня може призвести до значних кадрових проблем, зокрема на
підприємствах реального сектору економіки.
Випускник ХХІ ст. має відповідати вимогам євроінтеграційного процесу, який зумовлює
необхідність оперативного корегування змісту навчання з урахуванням вимог соціально-
економічного прогресу з метою забезпечення професійної компетентності випускників.
Водночас у кожному навчальному закладі слід створити умови, що дозволяють студентам
оволодіти додатковими професійними програмами. Надзвичайно актуальною залишається
необхідність підняття культу знань, культури професійної освіти. Важливим напрямом у
цьому контексті є швидке і системне оновлення змісту і технологій навчання, розробка та
освоєння нового покоління державних стандартів, які побудовані на компетентному підході
до професійної освіти. Назріла також необхідність у подальшій оптимізації, оновленні
переліку професій і спеціальностей, переході до інтегрованої та мобільної універсальної
підготовки фахівців. Світова практика підтверджує, що підвищенню якості підготовки кадрів
сприяє створення нових типів і видів навчальних закладів, зокрема університетських
комплексів, освітніх холдингів, які формуються на соціально-економічному імперативі.
Якість підготовки кадрів безпосередньо залежить від економічного стану навчального
закладу, його фінансового забезпечення.
Незважаючи на певне зростання фінансових ресурсів на розвиток освіти, неперервна освіта в
цілому потребує додаткових ресурсів, у тому числі на правах приватно-державного і
соціального партнерства. В умовах недостатніх бюджетних ресурсів, спаду економіки
пріоритет у фінансуванні навіть з боку держави має, на наш погляд, належати навчальним
закладам, які готують кадри з урахуванням формування інноваційної моделі економіки.
Досвід свідчить, що капіталізація інвестицій і ресурсів на базі таких навчальних закладів – це
реальний потенціал покращення якості ринку праці, зростання економіки в період виходу її із
кризи.
Платне навчання, яке останнім часом набуло значного поширення, призвело до деформації
структури підготовки кадрів, негативно вплинуло на якість навчання. Тому нині в умовах
формування інноваційної економіки важливим є забезпечення: · компетентного підходу до
навчання, що передбачає проектування сукупної міри оцінки якості підготовки спеціаліста у
певній предметній сфері. Для цього повинна бути виділена певна рамкова конструкція, що
характеризує проектований системоутворюючий результат у вигляді передбачуваних
компетенцій, які можна перевірити та змінити; · наявності такої моделі випускника, що
базується на професійній діяльності. Вона може бути представлена переліком компетенцій,
виявлених на основі спеціально проведеного дослідження, які дозволяють у ході реалізації
освітнього процесу підготувати спеціаліста, затребуваного на ринку праці; · формування
такої моделі неперервної освіти, що має сприяти здійсненню індивідуалізації освітнього
процесу, який дозволяє особистості в подальшому органічно „вписатись” у стрімко
змінюваний світ з максимальною користю для суспільства та збереження власної
індивідуальності. Індивідуалізація має доповнюватись оптимізацією процесу навчання та
виховання за критерієм максимального результату при мінімальних витратах; · гуманізації
освітнього процесу, що розглядається як важлива умова підвищення ефективності освіти, та
проблемно-цільової орієнтації освітнього процесу.
Все це сприятиме модернізації неперервної освіти, розвитку інноваційної економіки та
підвищенню її ефективності.

Література:
1, Биков В.Ю. Суспільство знань і освіта 4.0 // Освіта для майбутнього у світлі
викликів ХХІ століття (польська, EDUKACJA W KONTEKŚCIE ZMIAN
CYWILIZACYJNYCH). – Bydgoszcz : Widawnictwo Uniwersytetu Kazimierza
Wielkiego, 2017. – С. 30-45.
2, Клаус Шваб. Четвертая промышленная революция / World Economic Forum, 2016. – Режим
доступу: http://bookz.ru/authors/klaus-6vab/4etverta_880/1- 4etverta_880.html. – Заголовок з
екрана.
3, Биков В.Ю., Лещенко М.П. Цифрова гуманістична педагогіка відкритої освіти // Теорія і
практика управління соціальними системами: філософія, психологія, педагогіка, соціологія /
Щоквартальний науково-практичний журнал. – Харків: НТУ "ХПІ", 2016. – № 4. – С. 115-130.