Штучні алмази

Синтетичні алмази або штучні алмази (також відомі як

алмази, створені в лабораторії або лабораторно вирощені
алмази) — це алмази, отримані в результаті штучного процесу,
на відміну від натуральних алмазів, що утворюються під час
геологічних процесів.
Чому назвали саме штучні алмази
Синтетичні алмази також широко відомі як HPHT-алмази
або CVD-алмази, названі так на честь двох популярних
методів виробництва синтетичних алмазів. HPHT
розшифровується як high-pressure high-temperature
(«високі тиск і температура»), а CVD — chemical vapor
deposition («хімічне осадження з пари») .
Термін «синтетичні» вважається досить невдалим.
Федеральна торгова комісія США запропонувала
альтернативні терміни: «вирощені в лабораторії»,
«створені в лабораторії», і «створені
[назва_виробника]». За їх словами, ці терміни «будуть
точніше описувати походження каменю», оскільки термін
«синтетичні» зазвичай асоціюється у споживачів з
продуктами, що імітують оригінал, тоді як зроблені
штучно алмази є автентичними (тобто чистим вуглецем, що
кристалізувався в тривимірній ізотропній формі).
Історія винекнення
Безліч заяв про синтез алмазів було задокументовано
між 1879 і 1928 роками; більшість із них було ретельно
проаналізовано, але жодна з них так і не підтвердилася.
У 1939 році радянський вчений Овсій Лейпунський
обчислив необхідні для успішного результату дослідів
величини тиску: мінімум 60 000 атмосфер. У 1972 році
йому видано диплом за відкриття закономірності
утворення алмазів з пріоритетом, датований серпнем 1939
року. У 1940-х у США, Швеції та СРСР почалися
систематичні дослідження з вирощування алмазів за
допомогою методів CVD і HPHT. Ці два методи і донині
домінують у виробництві синтетичних алмазів.
Вперше відтворюваний синтез проведено 1953 року:
шведський учений Бальцар фон Платен сконструював
установку, в якій кубічний зразок стискався шістьма
поршнями з різних боків. 15 вересня 1953 року в ній
отримано перші в світі штучні алмази.
Штучні алмази можутьт перетворювати ядерні відходи на
джерело енергії
Вчені Брістольського університету знайшли спосіб
перетворення ядерних відходів певного виду на алмазні
ядерні батареї, які здатні виробляти невеликий
електричний струм і робити це протягом терміну, що
перевищує існування людської цивілізації.
"Ми припускаємо, що такі батареї можуть бути
використані в ситуаціях, коли неможливо провести
підзарядку акумуляторів із будь-яких зовнішніх джерел
енергії... Алмазні ядерні батареї зможуть стати
джерелом енергії для малоємнісних електронних
пристроїв, вони зможуть постачати енергією протягом
дуже тривалого часу висотні безпілотні літальні
апарати, космічні кораблі і багато іншого", -
розповідає професор Том Скотт.
Брістольські дослідники виявили, що більша частина
вуглецю-14 зосереджена всередині графітових блоків
нерівномірно, природно, велика частина радіоактивного
ізотопу є в тих частинах блоків, які перебували ближче
всього до уранових паливних стержнів. Тому вчені
нагріли графітові блоки з більш радіоактивної боку до
температури, коли радіоактивний вуглець покинув графіт
у вигляді газу. Це газ був зібраний, охолоджений і під
високим тиском перетворений в штучний алмаз. Алмаз є
речовиною, яка під впливом певних видів радіоактивного
випромінювання виробляє невеликий електричний струм. А
в даному випадку алмаз, що складається переважно з
радіоактивного вуглецю, сам є джерелом цієї радіації.
Тому алмазна ядерна батарея не має жодних рухомих
частин, вона поглинає створювану нею ж радіацію і не
вимагає ніякого обслуговування.
Штучні алмази, виготовлені з вуглецю-14 достатньо
радіоактивні, тому вони "вдягнені" в шар із звичайного
нерадіоактивного штучного алмазу. Цей шар утримує бета-
випромінювання досить добре, знижуючи його
інтенсивність практично до нуля, а висока міцність
алмазу дозволяє йому виступати в ролі захисту, що
забезпечує збереження внутрішнього радіоактивного ядра
батареї.
Брістольські вчені вже створили перший дослідний
зразок алмазної ядерної батареї з ядром, у складі якого
є радіоактивний ізотоп нікель-63. А зараз вони
приступають до виготовлення такої самої батареї з ядром
на основі вуглецю-14, яка буде більш ефективна, ніж
нікелева батарея. Більш за те, через дуже тривалий
період напіврозпаду вуглецю-14, батарея на його основі
зможе через 5 730 років виробляти половину від її
початкової потужності.
Технологія виробництва
Для виробництва штучних алмазів використовується
декілька технологій. Історично перша, і основна на
сьогодні, завдяки відносно невисокій вартості, —
використання високого тиску і високої температури (high
pressure high temperature — HPHT). Устаткування для
цього методу — багатотонні преси, які можуть розвивати
тиск до 5 ГПа за 1500 °C. Другий метод — хімічне
осадження з газової фази (chemical vapor deposition —
CVD) — коли над підкладкою створюється плазма з атомів
вуглецю, з якої атоми поступово конденсуються на
поверхню, утворюючи алмаз. Третій метод використовує
формування нанорозмірних алмазів за допомогою ударної
хвилі від вибухівки.
На фермі використовується метод HPHT (high-pressure
high-temperature). Це розробка російських вчених, яка
визнана у всьому світі. У природі алмази зароджуються
при застиганні магми на глибині від 100 до 200
кілометрів. HPHT метод просто імітує природний процес,
але значно прискорюючи його. Для вирощування алмазів в
спеціальних контейнерах підтримується температура
приблизно 1 500 градусів Цельсія. Крім того, процес йде
під високим тиском в 50-70 тисяч атмосфер.
НРНТ-спосіб
HPHT - Термобарический метод, заснований на
кристалізації алмазу з розплаву вуглецю при високій
температурі і при високому тиску, за участю металевих
каталізаторів. Такий спосіб дозволяє отримувати окремі
кристали - в основному жовтого, блакитного або рожевого
кольору.
На фермі використовується метод HPHT (high-
pressurehigh-temperature). Це розробка російських
вчених, яка визнана у всьому світі. У природі алмази
зароджуються при застиганні магми на глибині від 100 до
200 кілометрів. HPHT метод просто імітує природний
процес, але значно прискорюючи його. Для вирощування
алмазів в спеціальних контейнерах підтримується
температура приблизно 1 500 градусів Цельсія. Крім
того, процес йде під високим тиском в 50-70 тисяч
атмосфер.
Всередину контейнера поміщають розплавлений металевий
сплав, який зазвичай складається з заліза, нікелю,
кобальту та інших металів, і графіт. У контейнер
поміщається підкладка з невеликими кристалами алмаза -
запал. Далі через камеру пропускається електричний
струм, при якому метал служить каталізатором
кристалізації вуглецю на затравки - так ростуть
дорогоцінні камені. На фермі один великий алмаз або
кілька дрібних виростають за 12-13 днів.Але це залежить
від розиірів кристала , якого ви хочеье виростити .

CVD0-спосіб
CVD (ХПО - CVD, chemical vapor disposition) - Синтез
алмазів за методом CVD відбувається всередині вакуумної
камери, заповненої Углеродним газом, наприклад
метаном. Джерело енергії, мікрохвильової промінь,
руйнує молекули газу, вуглець з яких притягується до
затравочним пластин. Кристалізація займає кілька
тижнів.
Синтетичні алмази CVD - це точна копія своїх
природних аналогів. Такі алмази створюються штучним
шляхом, але при цьому зберігається структура кристалів,
склад хімічних елементів і властивості каменю.
Люди знайомі з алмазами вже кілька тисячоліть. Однак
природа цих унікальних каменів стала ясна лише в кінці
18 століття. Ці знання довго втілювалися в життя, і,
щоб отримати перші алмази синтетичного типу,
знадобилося ще півтора століття. Крупнозернистий алмаз
був вперше синтезований в 1950 році. Це вдалося зробити
фахівцям шведської компанії ASEA.
Довгий час вчені вважали, що штучні алмази можна
отримувати тільки за допомогою високої температури і
високого тиску - технології HPHT. Перший штучний камінь
ювелірної якості був виготовлений саме таким способом.
У 1956 році виробник синтетичних алмазів компанія
Дженерал Електрик представила гідні зразки цієї
продукції.

БАРС-спосіб
Третій, найдосконаліший тип пресів для вирощування
алмазів — БАРС (БАРС = Безпресова Апаратура високого тиску
«Розрізна Сфера»), розроблена в 1989—1991 вченими з
Інституту геології і мінералогії ім. В. С. Соболєва
сибірського відділення РАН. Преси цієї конструкції найбільш
компактні, ефективні, економічні серед установок для
вирощування алмазів. У центрі пристрою міститься керамічна
циліндрична капсула об'ємом близько 2 см3, в якій
відбувається вирощування. Капсулу оточує кераміка на базі
пірофіліту, що передає тиск, яка стискається пуансоном
першого ступеня з твердого матеріалу, наприклад, карбіду
вольфраму або сплаву ВК10
Восьмигранна збірка пуансонів першого ступеня стискається
за допомогою восьми сталевих пуансонів другого ступеня.
Після складання конструкція укладається між двох півсфер
діаметром близько метра, що фіксуються разом напівмуфтами.
Проміжок між напівсферами і сталевими пуансонами
заповнюється гідравлічним маслом під тиском, передаючи
зусилля через пуансони до капсули. Капсула нагрівається за
допомогою вбудованого коаксіального графітового нагрівача, а
температура контролюється за допомогою термопари.