Одеський 

національний університет імені І.І. Мечникова

РЕФЕРАТ

  з дисципліни “Вступ до слов’янської філології”

на тему: «Вісло-дніпровська гіпотеза походження слов’ян»

Виконала:

Студентка першого курсу

Факультет української філології

Швець Анастасія Юріївна

м. Одеса 2021р.

ЗМІСТ
ВСТУП
Достовірні свідчення про слов’ян з’явилися в першій половині І тис. н. е., а
багатовікову попередню історію слов’янська філологія відтворює завдяки
спільним зусиллям археологів, етнографів, фольклористів, мовознавців.

Чільне місце у слов’янській археології посідає проблема слов’янського

етногенезу. Вона вбирає в себе питання походження слов’янського етносу,
формування його території, розселення в Європій, визначення характеру
матеріальної та духовної культур на різних етапах розвитку, рівня економіки.

Проблема походження слов’ян та їхньої мови надзвичайно складна. Вона

здавна хвилювала представників гуманітарних галузей науки (істориків,
археологів, мовознавців та ін.) і не втрачає своєї актуальності вже багато
століть.

Реконструйована ними і наявна в писемних пам’ятках інформація дає досить

повне уявлення про час і місце зародження слов’ян, їхню історію та зв’язки з
іншими давніми етносами, а також про відображені в мові матеріальну й
духовну культури.

Міркування про давні території слов’ян спостерігаються ще в працях

античних авторів та у «Повісті временних літ» Нестора Літописця. З
розвитком порівняльно-історичного мовознавства в XIX—XX ст. виникло до
десятка відомих теорій прабатьківщини слов’ян: середньоазійська (Ф. Бопп,
Ф. Енгельс), євразійська (С. Младенов, К. Мошинський), прибалтійська (О.
Шахматов), задеснянська, або задніпровська (Я.-М. Розвадовський),
дунайська (літописець Нестор, О. Трубачов, Г. Півторак), карпатська (В.
Іванов, Ю. Удольф), надчорноморська (Ю. Карпенко), вісло-одерська
(Й.Костржевський, Т. Лер-Сплавінський, В. Маньчак), вісло-дніпровська, або
середньо-наддніпрянська (Л. Нідерле, М. Фасмер, Ф. Філін, В. Петров,
Г. Годловський) та ін.

ВІСЛО-ДНІПРОВСЬКА ГІПОТЕЗА ПОХОДЖЕННЯ СЛОВ’ЯН

Значний вплив на активізацію наукових досліджень в пошуках

прабатьківщини слов’ян мала праця видатного чеського славіста Л. Нідерле
«Слов’янські старожитності», видана в Празі у 1902 р.

В ній узагальнено досягнення різних наук — лінгвістики, історії, етнографії і

топоніміки. Вчений локалізував прабатьківщину слов’ян між басейном
середньої Вісли і Карпатами на заході, Нарвою і Прип’яттю на півночі, в
районах над Середнім Дніпром на сході, а також над верхнім Бугом,
Дністром, Прутом і Серетом на півдні. Центр слов’янської території
знаходився, на думку Л. Нідерле, на Волині. З слов’янами ототожнювалися
племена неврів,

будинів та скіфів-землеробів Геродота. На його думку, праіндоєвропейська

мова розпалася ііа'-оїф'еііі мойи н а початку II тис.

до н. е. ■До-4'їис~до”н. е. існувала стлБігаТ5алт о - сл о вЬгнеька мова.

Слов’янська мова виділилася у самостійну десь у І тис. до н. е.

[ГШегІе, 1902].

ДКонцепція Л. Нідерле лягла в основу так званої Вісло-Дніпровської теорії

походж ення слов’ян^ Я к слушно зазначив Г. ЛовмянськїйрНвона стала
вихідним пунктом для різних концепцій,

згідно яких слов’яни "розміщувалися у двох протилежних від Вісли

напрямках, 0 д н і дослідники, приймаючи за вихідну географічну лінію
басейн Вісли, розміщували батьківщину найдавніших

слов’ян у басейнах Прип’яті та Дніпра (Ю. Ростафінський,

Ю. Розвадовський, М. Ф асмер), інші пересували її на захід Від

Вісли у Вісло-Одерське межиріччя (Ю. Костшевсьйий, Т. ЛерСплавінський).

Треті, до яких відноситься більшість радянських

вчених •післявойнногп чдру. покгттгутптті ту д г т~ ччї і 'ТГїїтрт^к-тУ

прабатьківщину слов’ян від басейну Одри на заході до Подніпров’я на сході

(А. Д. Удальцов, А. І. Тереножкін, П. Н. Третьяков, Б. О. Рибаков]).