Ренесанс) — одна із найважливіших в історії людства, золотий вік не тільки європейської, а й світової культури. Під Ренесансом (від франц. renaissanse — відродження) розуміють перехідну добу в розвитку європейської культури від Середньовіччя до Нового часу. Класичною країною Відродження стала Італія. Саме в ній народилися нові форми суспільного життя, відбулися зрушення у світогляді й культурі, виникли вільні міста — поліси. Рим став резиденцією Папи — намісника Бога на землі і серцем усього культурного світу.Слово «Ренесанс» вперше було вжите італійцем Джорджо Вазарі в його книзі «Життєопис великих італійців, скульпторів і зодчих», яка вийшла у 1550 році. Термін Ренесанс, або Відродження, вживався у двох значеннях: у вузькому і широкому. У вузькому значенні він означав відродження класичної освіти, тобто нового життя античного мистецтва, а в широкому — відродження людської особистості.
Доба Відродження охоплювала період з XV по XVII ст. і поділялася на
раннє — XV ст., високе — 90-ті роки XV ст. — перша третина XVI ст., пізнє — друга половина XVI ст. і серед. XVII ст. Для доби Відродження були властиві такі ознаки:
• пробудження наукового духу й історичної точки зору;
• тяга до знань шляхом дослідження природи і
життя людства за пам’ятками літератури;
• відчуття особистістю своєї самотності;
• добір пам’яток античного світу;
• піднесення науки;
• піднесення деяких можливостей і дій людини до рівня Бога;
• розвиток індивідуалізму, емансипація особистості;
• світський характер мислення й суспільної поведінки.
Доба Відродження утворила новий тип митця. Це яскраво виражена
індивідуальність, своєрідна, неповторна особистість зі своїм світом почуттів.
Література Відродження стала найбільшим досягненням культури
Ренесансу, оскільки саме в ній проявилися нові уявлення про людину і світ. Об’єктом зображення стало земне життя у всьому його розмаїтті, що й відрізняло літературу Відродження від літератури Середньовіччя. Провідними темами стали боротьби людини за щастя і любов.
Ознаки літератури:
• глибокий інтерес до особистості;
• сатиричний елемент і духовний протест;
• уславлення краси людини;
• зв’язок з життям;
• проникнення в людську природу і висвітлення внутрішнього її світу;
• прагнення відгукнутися на питання людського буття;
• звернення до національної історії і легендарного минулого;
• створення творів національними мовами;
• пошук нових поетичних форм.
У період Відродження з’явилися нові літературні жанри: сонет, новела,
публіцистика, реалістичний роман. Трансформувалися і набули остаточної форми антична ода, елегія, епіграма. Ренесанс відкрив трагедію і комедію, змінив сюжет творів — утвердження міфологічного, історичного і сучасного. Широкого розповсюдження набув жанр пасторалі. У різних формах представлено епос: поемою й лицарським романом.