Professional Documents
Culture Documents
цитатна характеристика майстер корабля
цитатна характеристика майстер корабля
«То-Ма-Кі — це звуть так мене — Товариш Майстер Кіно — найвище звання для
кінематографіста. Я устаю від кани, одсуваю завісу перед невеличким екраном і заземлюю
один дріт».
«Родини я не маю. Розлетілися всі по світі, розійшлися. Тепер старший син відбуває
повітряні рейси Оде — Індія.[…] У мене в стіні є ніша. Там стоїть урна з прахом дружини.
Раз на рік я ставлю дорогий попіл на стіл і розмовляю з ним, плачучи й приказуючи.[…]
Потім я дістаю звістку від мого молодшого сина, чиє народження щільно зв'язалося із
смертю матері. У мене немає до нього гіркості. Я люблю його. Він подібний до покійної
дружини. Професія мого сина — писання книжок».
«Моїх років людина живе мозком. Це довершена жива істота, яку я ототожнюю з собою. Я
тільки стежу за тим, щоб мій мозок отримував належну йому частку їжі і щоб жили
нормально його клітини. Почуття в мене вельми умовні: я тільки по звичці люблю чи не
люблю когось, поважаю чи не поважаю певний учинок».
«Уявіть собі юнака — невисокого і стрункого, з сірими очима і енергійним ротом, погляд
насмішкуватий і впертий, руки, що люблять доторкнутись до забороненого й відчути
приємність там, де страшно. Руки, що люблять жінок і їхнє тіло, люблять парус і
гвинтівку, а іноді полишають те й інше для любовного вірша. Людина без ідеалів, бо не
знає авторитетів, без ворогів, бо вважає, що друг і ворог — два обличчя одного тіла,
егоїст, бо не знає нікого не егоїста, цинік, бо так називають людей з їхніми думками,
працівник і ледар в один час, бо думає, що людина працює для ліні й лінується для того,
щоб працювати. Ці відомості трохи показують характер нового редактора».
«Тайах танцює в захваті. Вона показує Йосифові свою любов і силу. Одіж на ній лиш
підкреслює довершеність жіночих форм, її обличчя блідне навіть крізь пудру. Вища
статева насолода танка сходить на неї. Вона — в нестямі».
«Біля вікна сиділа жінка — білоголова, стрижена, в англійській блузці, поклавши довгі
ноги на стілець перед собою. Вона палила, дмухаючи в вікно, і ледве подивилася на
мене».
«Землячка, не встаючи з місця, простягла мені руку. Я її взяв — безвольну, трохи холодну
й гладеньку. Жінка мені рішуче не сподобалась».
«Вона почала ходити по хаті. Я одразу став забувати своє незадоволення. З нею мені
захотілося погуляти по вулицях, міцно притиснувши до себе її лікоть. Вона трималася так,
ніби їй шлейф несли пажі».
«Я відчуваю себе степом, у який падає зерно і пісня жайворонка, я відчуваю себе
полониною, в яку ллються води, я бачу себе лісами, які збирають світло сонця. І я падаю
йому в обійми, відчуваю його холодну шию — ні, це ліхтар на площі біля мого дому, — і
плачу, плачу».
« — Фух! Це ви? — сказав Богдан. — А мене випустили, і я з радощів ледве доліз сюди.
Між іншим — приїхала вже ваша рижа видра, бо вона ввесь час ходила тут по вулиці,
розшукуючи вас».
«Дівчина — одна на мільйони. Це авантурниця з ніг до голови. Вона тонко все відчуває,
знає життя, зазнала жорстоких днів, і це її піднесло й підносить далі. Скрізь шукає людей
з прозорими, а не скляними очима. Падає, піднімається, але вперто й сильно йде. Може
бути сентиментальною, як дівчина, може жорстоко карати й стріляти».
«Богдан один був без документа, і його забрали несподівані гості з собою. Ми
попрощалися з ним, потиснувши йому руку. Коли Богдан відчиняв двері, рукав його
куртки трохи одкотився, і якір побачили ми на його руці».
«Мені подобається твій Богдан. Це неймовірний оптиміст. Він належить до тих людей, з
якими всі одвічні питання спрощуються до розмірів однієї фрази. Народження чи смерть
— вони сприймають так примітивно, що це зовсім не стає для людини на перше місце і не
затуляє бадьорості й радості. За такими людьми мимоволі йдуть. З ними дуже легко жити.
Вони сприймають життя в цілому, в нещасті знаходять радість, у болі — чують натхнення,
в страхові — знають сміх. Їх натовп висуває наперед. Вони — співаки, що знають силу
пісень і співають їх у такт ході».