2.Проблема класифікації методів навчання (В.В.Голубков, Т.Ф.Бугайко,М.І.Кудряшов, Б.І.

Степанишин, Є.А.Пасічник та ін.).

Методи навчання – важливий елемент цілеспрямованого процесу взаємодії учителя і учнів, в

результаті якого вони засвоюють соціальний досвід, нагромаджений суспільством. Засвоєння
змісту освіти, його виховний вплив і розвиваючий характер становлять мету навчання, а
методи – це способи досягнення цієї мети. Зрозуміло, що кожен з методів у конкретному
випадку може мати різну міру ефективності, тому одним з найважливіших завдань учителя-
словесника є вміння обрати відповідні методи та прийоми навчання, зважаючи на зміст
навчальної інформації, вікові особливості учнів, їхній розвиток, можливості для
найефективнішого засвоєння програмового матеріалу.

Одним з найважливіших питань методичної науки є проблеми класифікації методів навчання.

Сучасні методисти дали наукове обґрунтування таким методам навчання, як бесіда,
самостійна робота, лекція вчителя.

Історія розвитку нашої школи яскраво переконує в тому, що не можна універсалізувати один
метод навчання, нехтуючи іншими. Яким би зручним здавався той чи інший метод,
найкращий результат дає не один, а творче використання різних методів, оптимальне для
досягнення певної навчальної мети.

Методи викладання навчального предмета залежать від його специфіки. Специфіка

художньої літератури як виду мистецтва визначає зміст шкільного курсу літератури, як її
навчальної моделі. В основі шкільного курсу літератури лежить вивчення, аналіз окремого
літературного твору. Тому методи викладання літератури тісно пов’язані з
літературознавчими методами аналізу художнього твору.

Т.Ф. Бугайко та Ф.Ф. Бугайко у своєму курсі методики визначають як основні методики:

1. виклад учителя (лекція)

2. бесіду;

а також говорять як про методи:

- про коментоване читання

- демонстрацію з використанням екранних засобів наочності;

- учнівські доповіді;

- самостійну роботу учнів;

- екскурсії.
За Б. Степанишиним, метод – це спосіб передачі учням літературних знань, спосіб розвитку
їхніх розумових сил, естетичної наснаги і навичок самостійного здобування знань.

Педагогічний процес двоєрідний, вирішальна роль у цьому процесі насамперед належить

учителю, який вибудовує належну структуру уроку, керує пошуковою діяльністю учнів,
підтримує на рівні їх працездатність. Учень нині розглядається у педагогіці не як об’єкт
навчально-виховного процесу, а як суб’єкт його, як співучасник.

Це не пасивна фігура процесу учіння і навчання. Це активний суб’єкт, який під мудрим
керівництвом учителя здобуває знання, оволодіває літературними знаннями, виховується.

Тому від методів навчання залежить уся результативність навчання з літератури, його
ефективність.

Тому питання удосконалення методів, проблема підбору найбільш оптимальних методів на

уроці літератури було і залишається в центрі уваги методистів – науковців, учителів –
практиків.

Спостерігаються різні підходи у вирішенні питання класифікації методів навчання, кладуться

в основу різні підходи, різні принципи.

Усі методи навчання, вивчення літератури класифікують:

1. В залежності від джерел знань учнів.

2. На основі внутрішніх рівнів їх пізнавальної самостійності, логічних форм мислення.

Методисти минулого теж працювали в даному науковому напрямку і мають деякі

досягнення. Стоюнін обгрунтував бесіду, як основний метод вивчення
літератури; Водовозов – більше уваги звертав самостійній роботі над
текстом; Острогорський – виділяв лекцію і саме їй, лекції, живому слову учителя надавав
перевагу; Є. Пасічник – виділяє методи: 1) лекція; 2) бесіда; 3) самостійна робота; 4)
семінарські заняття.

Б. Степанишин: три групи: словесні, наочні і практичні.

Відомі педагоги Лернер і Скаткін на основі характеру і рівня пізнавальної діяльності учнів
виділяли методи:

Ä пояснювально-ілюстративні (інформаційно-рецептивні)

Ä репродуктивні

Ä проблемного викладу
Ä частково-пошукові (еврестичні)

Ä дослідницькі

М.Кудряшов розробляє свою систему класифікації методів, яка мала багатьох прихильників

(враховує особливості вивчення літератури як предмета):

- метод творчого читання

- репродуктивний

- евристичний

- дослідницький

Для першого методу характерні такі види навчальної діяльності: читання учнями художнього
твору вдома і в класі, виразне читання, прослуховування твору, художня розповідь,
переказування, ілюстрування прочитаного малюнками, складання відгуків.

Репродуктивним методом не слід нехтувати, зауважував Кудряшов, бо знання часто даються

учням і в готовому вигляді.

Учні повинні запам’ятати певну інформацію, записати основні моменти з лекції учителя,
зробити певні висновки.

Дослідницький метод стимулює пошукову діяльність, привчає їх до постійного пошуку. Це і

самостійний аналіз творів, які вивчаються учнями у школі за програмою, окремі краєзнавчі
дослідження.

Але ця класифікація Кудряшова має окремі зауваження. негативним є те, що вона мало
відбиває спосіб передачі вчитеем знань.

У педагогічній літературі, зокрема, в дидактиці, виділяють методи навчання на основі

внутрішнього логічного шляху засвоєння знань учнями, тобто як проходять мислительні
операції під час набуття учнями нових знань:

1. метод індукції, дедукції;

2. метод аналізу, синтезу;

3. абстрагування, конкретизації

4. метод аналогії
5. моделювання

6. узагальнення

7. зіставлення

Психологи наголошують, що без врахування відповідної операційної сторони навчальної

діяльності учня, важко говорити про набуття нових знань.

Деякі вчені виділяють методи навчання на основі зовнішньої форми їх вияву:

1. слухова – зовнішня форма їх вияву (читання, лекція, бесіда, пояснення)

2. зорова (спостереження)

3. практична форма набуття знань

3.Основні методи викладання української літератури.

Лекція

Учителі-словесники часто на уроці літератури звертаються до лекції –найбільш зручного та

економного засобу передачі складного, великого за ягом навчального матеріалу. Педагогічна
енциклопедія дає таке визнання: "Шкільна лекція – це систематичний, послідовний виклад
учителем вчального матеріалу, застосовується у старших класах". Автори низки педагогічних
праць називають лекцію зовнішньою формою, інші різновидом усного викладу. Водночас
методисти літератури (В.В.Голубков, І.Ф.Бугайко, О.Р.Мазуркевнч, В.Я.Неділько,
Є.А.Пасічник) одностайно вважають лекцію одним з провідних методів у викладанні
літератури, особливо в старших класах. Це підтверджує і практична робота школи.
Застосування методу шкільної лекції диктується не лише навчально-виховними завданнями
та характером дидактичного матеріалу, але й віковими особливостями учнів, рівнем їхньої
підготовки. Сприймання лекційного викладу вимагає від учнів широкого кола знань, уміння
зосереджуватись під час слухання, запам’ятовувати основне. Рівень розумового розвитку
старшокласників дозвол вільно користуватися лекцією як ефективним методом вивчення
літератури.

Шкільна лекція –це "один з найекономічніших способів передачі інформації: за короткий час
можна охопити значний за обсягом матеріал, викласти його послідовно, аргументовано,
доказово, зробити певні висновки" (Пасічник)

Види шкільної лекції:

- вступна
- настановча

- оглядова

- лекція – розповідь

- підсумкова (узагальнююча)

Вимоги до шкільної лекції (Шкільна лекція у поєднанні з ін.видами та прийомами

викладання літератури: Методичний лист//Склала Шевченко З.О. – К.:Рад.шк. 1986 – 44с):

1. Зміст лекції повинен відповідати найновішим досягненням літературознавчої науки.

2. Лекція повинна стимулювати пізнавальні сили учнів.

3. Зв’язок навчального матеріалу з минуличи уроками.

4. Лекція мусить бути емоційно насиченою.

5. Дотримуватись орієнтовної структури лекції:

û вступ, мотивація завдань, тема і мета лекції;

û визначення навчальної проблеми, чи низки цих проблем;

û зміст лекції, виклад навчальної інформації;

û запитання до учнів; відповіді на запитання учнів;

û підсумки, узагальнення.

6. Не забувати про виховний потенціал шкільної лекції.

7. Піклуватися про зворотній зв’язок (від учнів) через питання, окреме виконання письмових
завдань, щоб попередити наближення порогу втомленності, планування змісту лекції, або
тезування викладу учителя.

Острогорський надавав перевагу лекції. Лекції належну увагу приділяли: К.Ушинський,

М.Рибникова, Т.Ф.Бугайко, О.Мазуркевич.

Але, констатує Є.Пасічник "при всіх своїх позитивних якостях лекція утруднює зворотний
зв’язок учителя й учнів, індивідуальну роботу з ними. Учень виступає переважно об’єктом
впливу, а не суб’єктом дії. Лекція мало ефективна і в плані формування в учнів потрібних
навичок. Тому поряд з лекцією вчителі практикують бесіду".
Проте метод шкільної лекції часто піддається критиці за те, що під час його використання
передаються "готові" знання. Більшість наукових праць, які вивчаються в середній школі, –
дидактично оброблені, доступні для учнів. Це закономірно, адже у процесі навчання
неможливо кожного разу під час одержання нових понять проходити весь той шлях пізнання,
який пройшло людство. Багато з того, що пізнане, перевірено практикою, оформлено в
наукових поняттях, засвоюється, зазвичай, в готовому вигляді.

Усний виклад дає можливість передати старшокласникам доцільно організовану, світоглядно

цілісну інформацію, використовуючи різноманітні засоби – різні друковані джерела, наочні
посібники, технічні засоби навчай тощо. Учитель відбирає з величезного арсеналу знань ту
інформацію, яка необхідна для розв'язання педагогічних завдань, враховуючи вже набуті
учнями знання, вікові особливості, звертаючи при цьому увагу не тільки на повідомлення
фактів, але й на роз'яснення теоретичних положень, з'ясування причин, виявлення
закономірностей. У процесі пояснення, використовуючи доведення, наукові оцінки,
показуючи хід міркування, вчитель тим самим активізує мислення учнів, ведучи їх до
розуміння діалектичної сутності явища.

Використання методу шкільної лекції на уроках літератури дозволяє також здійснювати

глибокий вплив на емоційну сферу учнів, стимулює до власної пізнавальної діяльності. На
етапі пояснення здійснюється лише первинне засвоєння світоглядних понять, далі йде оцінка
літературних фактів, явищ, оволодіння знаннями за допомогою різного роду завдань,
самостійної роботи творчого характеру, що забезпечує органічний зв'язок з пошуковими та
дослідницькими методами, їх поєднання, активізацію мислення учнів, оволодіння
конкретними знаннями, застосування їх на практиці.

У початкових та середніх класах частіше використовується розповідь учителя, яка

відрізняється від лекції невеликим обсягом, простотою побудови, з використанням опису,
переказу, виразного читання, унаочнення, технічних засобів тощо. Це зумовлено віковими та
психологічними особливостями школярів, які ще не володіють уміннями зосереджувати
увагу протягом тривалого часу. У старших класах виклад учителя змінюється за своїм
змістом, структурою і наближається до класичної лекції з широкими узагальненнями
світоглядного характеру, виявленням причиновонаслідкових зв'язків, елементами аналізу,
оцінки, висновками. Зв'язний, цілісний послідовний виклад, побудований на методологічних
засадах, внутрішньо пов'язує і цементує окремі його частини, своїми доведеннями,
аргументацією забезпечує переконаність і тим самим робить викладені знання глибоко
усвідомленими.

Головна мета лекції – не опис фактів і явищ літературного процесу, а глибоке розуміння його
розвитку, формування в учнів старших класів навичок зв'язного і цілісного засвоєння
літературних знань як могутнього фактора естетичного виховання. Школярі вчаться
схоплювати логічну структуру іекції, що допомагає їм самим правильно будувати усні
відповіді, писати твори, висловлювати оцінні судження, що важливо в подальшому житті – в
адаптації до сприймання вузівської лекції та лекцій з різних проблем науки і мистецтва.
В умовах сучасної школи на перший план виступає найскладніший вид лекції – проблемний
виклад. У процесі його учні стежать за ходом міркування вчителя – як розгортається і
доводиться думка. Мислительна діяльність старших школярів характеризується досить
високим рівнем розвитку спостереження, уваги, пам'яті, що дозволяє узагальнювати
одержану інформацію, відшукувати причини для пояснення явищ, аргументувати їх,
доводити істинність окремих положень, зв'язувати вивчене в певну систему. Велике значення
має вибір навчального матеріалу для лекційного викладу. Це може бути лекція-вступ до
певного періоду розвитку літературного процесу, перед текстуальним вивченням великого
епічного твору; оглядова лекція, яка розглядає творчість одного або кількох письменників,
які не вивчаються монографічно; окремий художній твір, що не вивчається текстуально;
підсумкова (або узагальнююча), яка висвітлює значення великого за обсягом художнього
твору, всієї творчості письменника, цілого розділу курсу літератури тощо.

Бесіда

З метою розвитку розумової діяльності учнів на уроках літератури широко використовується

метод бесіди. Вона дає можливість організувати індивідуальну роботу з учнями за
допомогою запитань, спрямованих на відшукання відповідей.

Бесіда – найбільш активний метод вивчення літератури. Бесіда це живе спілкування вчителя з
учнями. Переваги бесіди:

- має великі можливості для індивідуальної роботи з учнями;

- упродовж бесіди учитель має можливість виявити безпоседерні читацькі реакції учнів і їх
рівень осягнення твору;

- під час бесіди здійснюється безпосередній зв’язок учителя й учнів;

- формує самостійність, удосконалює вміння зіставляти і узагальнювати, аргументувати

власні думки;

- бесіда – це живе спілкування вчителя і учнів, внаслідок чого розвивається зв’язне мовленнч
учнів;

- бесіда формує вміння слухати і полемізувати; спонукає до розмірковувань. Бесіда створює

таку навчально-виховну ситуацію, за якої учень своїми словами висловлює власну думку.

"Бесіда, на думку Б.Степанишина, звільняє від лабет догматизму, від звички говорити

завчено, - так, як книжка пише; коли на світ народжуються міркування, не передбачені ні
підручником, ні вчителем. Коли ж бесіда переходить у дискусію – це торжество усієї
методики вчителя".
Бесіда може мати як репродуктивний, так і евристичний характер. У процесі репродуктивної
бесіди поповнюються знайомі учням факти, явища тощо. Евристична бесіда являє собою
керовану вчителем систему глибоко продуманих логічно взаємозв'язаних запитань, що ведуть
учнів на основі запасу знань до самостійного пошуку істини, до певних висновків і
узагальнень. Отже, евристична бесіда забезпечує вміння учнів під керівництвом учителя
здійснювати частковий пошук у розв'язанні пізнавальних завдань.

Така бесіда виховує в учнів активність думки, самостійність суджень. У старших класах
бесіда може набувати форми диспуту, тоді вона сприяє залученню до роботи всього класу.
Водночас метод бесіди має і свої обмежені можливості. Не можна, наприклад, подавати
методом бесіди незнайомий учням або складний, великий за обсягом навчальний матеріал.

Самостійна робота

Істотну роль у підвищенні ефективності викладання літератури має доцільно організована

самостійна робота учнів, сутність якої полягає у самостійному виконанні школярами
навчальних завдань репродуктивного чи творчого характеру під безпосереднім чи непрямим
керівництвом учителя. На уроках літератури самостійна робота сприяє розвитку в учнів умінь
навичок працювати з додатковою літературою, зіставляти літературні факти, образи, художні
твори, давати їм оцінку, робити узагальнення, висновки. Все це значно підвищує якість їхніх
знань, позитивно впливає на формував особистості, вибору ними певних естетичних ідеалів,
розвиває творчі здії ності. Однак, зважаючи на важливість самостійної роботи, не можна
механічно збільшувати її питому вагу в процесі навчання: вона повинна ґрунтуватися на
врахуванні ступеня підготовки учнів де певних видів такої діяльності. Учень не завжди
спроможний самостійно зробити потрібні висновки, узагальнення, взяти з твору максимально
важливе і необхідне для майбутнього життя. Самостійна робота доповнюється бесідою, а
також живим словом учителя, учні обмінюються думками, почуттями.

Плануючи самостійну роботу, необхідно для кожного конкретного випадку визначити її

функціональне призначення та її місце в системі роботи учня. Самостійна робота може
виступати як джерело знань, що забезпечує перше знайомство з художнім твором, як засіб
поглибленої роботи над твором, виконання пізнавальних завдань після його читання,
відшукування цитат на підтвердження думок, підготовка рефератів, повідомлень та ін.
Самостійна робота може проводитись і з метою закріплення, перевірки одержанні знань
(складання плану, тез, конспекту, відповіді на запитання, написання творів, письмових
творчих робіт), в організації самостійної роботи важливу роль відіграє використання у певній
системі методичного апарату підручників. На перших етапах літературної освіти учнів
питома вага самостійної роботи ще незначна. Поступово її роль збільшується. Уже в 7-8
класах за умови попередньої підготовки учні можуть самостійно проаналізувати невеликий і
нескладний за змістом художній твір. У 9-11 класах змінюється характер самостійної роботи,
вона стає більш складною, творчою. Учні можуть самостійно опрацювати навчальний
матеріал, розв'язати поставлене завдання, підготувати самостійно доповідь, реферат тощо.
Навчальні семінари

У практиці роботи шкіл різного типу все частіше зустрічається така форма роботи, як
навчальні семінари. Ця форма навчання пройшла довгий і складний шлях, її доцільно
використовувати в гімназіях, ліцеях, профільних класах загальноосвітньої школи. На відміну
від вузівського шкільний семінар вимагає ретельної підготовки учнів під керівництвом
учителя, враховуючи їхні вікові та індивідуальні особливості, відносно обмежене коло знань,
умінь інавичок, на які вони можуть спиратися в самостійній пошуковопізнавальній
діяльності. У школі семінари практикуються як для засвоєння знань, так і для навчання учнів
самостійне вчитись, тобто функція методу і функція організаційної форми зливаються.

У стародавніх Афінах і Римі семінари застосовувалися переважно як засіб навчання прийомів

ведення полеміки, володіння "мистецтвом діалектики". Такі заняття становили певну
формулу: виступи учнів + коментарі та висновки вчителя. Причому комунікативна діяльність
учасників семінару мала характер турнірних змагань. Оволодіваючи прийомами словесної
комунікації, учні водночас обмінювалися думками, а отже поширювали знання.

Семінари етично виконували подвійну функцію – організація навчання в групах з кількох

учнів і оволодіння прийомами застосування засвоєного у процесі комунікації. Протягом
останніх років значно зріс інтерес до навчальних семінарів у зв'язку з проблемою розвитку в
учнів творчої активності, комунікабельності, здатності самостійно здобувати нові знання.
Семінар проводиться як підсумкове науково-теоретичне заняття, його мета – систематизація,
узагальнення, розширення знань, умінь і навичок з виучуваної теми. Як форма занять семінар
має багато спільного з уроком – універсальною формою навчання в школі: він проводиться з
усіма учнями в години, відведені розкладом для даного предмета, Але щодо способу
діяльності учнів і вчителя семінари відрізняються від уроку тим, що основним видом
діяльності учнів на них є самостійна робота, виконання якої вимагає значних розумових сил,
самостійних суджень, ініціативи і творчості. Істотною властивістю семінару є також
колективне обговорення результатів самостійної роботи кожного учня, що створює широкі
можливості для прояву пізнавальних емоцій. Умовно семінарські заняття за способом
проведення поділяються на семінаррозгорнуту бесіду, семінаркоментоване читання,
семінардиспут, дискусія, комбіновані та змішані семінари. На жаль, словесники часом
плутають терміни й поняття, не розрізняють форми і методи навчання, внаслідок того
з'являються "уроки-семінари", "нестандартні уроки", "урок-гра" і т.ін. Урок – це стандартна
форма навчання зі своїми дидактичними вимогами.

Досвід роботи переконує, що найбільшою популярністю користується семінардиспут, на

якому мають місце дискусія і полеміка. Ці поняття теж слід розрізняти і вчителю, і учням.
Так, диспут передбачає суперечку, в процесі якої відстоюється певна позиція, полеміка – не
просто суперечка, а з елементами конфронтації, протистояння у поглядах, дискусія містить у
собі, крім суперечки, ще й міркування вголос. Як бачимо, всі ці поняття хоч і мають спільне
(обговорення певної проблеми), але не збігаються. Під час обговорення художнього твору
цілком можлива дискусія або диспут без полеміки: учні вільно висловлюють своє розуміння
ними художнього твору, але не обов'язково доходять одностайної думки. Слід застерегти, що
семінари-диспути або дискусії ніякою мірою не заміняють собою складну і багатогранну
роботу з учнями над текстом виучуваного твору, що передує його обговоренню.

У підготовці семінарського заняття слід враховувати такі фактори:

для семінарського заняття відбираються теми, що викликають підвищений інтерес

старшокласників, важливі у виховному та освітньому аспекті,котрі повинні стати предметом
міркувань кожного школяра;

тема семінару має бути досить широкою (5-10 годин за програмою) ібазуватися на
знаннях, одержаних раніше;

розв'язання проблеми, винесеної на обговорення, повинно вимагатицілеспрямованих

пошуків і розумової діяльності учнів, що передбаченоучителем;

джерела додаткових знань, необхідних для розв'язання проблеми, повиннібути

різноманітними за своїм характером (літературно-критичні праці,мемуари, періодика тощо);

завдання для учнів по можливості повинні вимагати застосування творчої праці для
відповіді на запитання, які не мають прямої відповіді;

діяльність учнів на семінарі повинна бути різноманітною і включатипрослухування і

обговорення доповідей, дискусію, розв'язання проблемтощо.

Семінарські заняття повинні мати чітко визначену розвиваючу мету: виховання допитливості,
формування вміння давати оцінку літературному факту й явищу, виробляти гнучкість
мислення, уміння відстоювати свою думку, але відмовитися від неї, якщо вона хибна,
наполегливість у виконанні самостійної роботи, аргументованість, доказовість власного
судження.

Слід враховувати і фактори організаційного характеру:

частота проведення семінарів не повинна перевищувати у 9 класі – 2-3рази на рік, у 10-

11 класах – 1-2 рази на чверть;

необхідна координація календарних планів з інших предметів у межах

навчального року;

виділення необхідної кількості годин для проведення семінарських занять;

удосконалення з цією метою програм з літератури;

підвищення майстерності вчителів-словесників.

Учителі повинні вміти під час підготовки і ведення семінару створити иаксимально
комфортну атмосферу для вільного обміну думками на занятті. Оцінки виставляються не
лише за правильні відповіді, але й за вміння дискуіувати, за повагу до чужої думки, за
доброзичливість. Уперте відстоювання іибних позицій, помилкових суджень слід піддавати
детальному аналізу.

Названі методи і форми навчання ще не визначають характеру діяльності учнів у процесі

оволодіння знаннями, ступеня осмислення ними навчального матеріалу Свідоме засвоєння
знань вимагає активної робота думки, яка щатна перетворити знання у переконання, які потім
виявляються у вчинках, дальності, поведінці учнів.

Кожна з класифікацій з різного боку розкриває зміст поняття метод навчання. Відомо, що
істина складається із сукупності усіх сторін явища, дійсності та їх взаємовідношення. Тому
підхід до наукового обґрунтування методів навчання повинен бути всебічний.

Вибір методу зумовлюється багатьма факторами: змістом навчального матеріалу, завданням,

яке ставить учитель на уроці, віковими особливостями, бюджетом часу, інтелектуальним
рівнем класу, майстерністю учителя тощо.

3. У практиці шкільного навчання методи в їх "чистому" вигляді майже не зустрічаються.

Навряд чи буде ефективним використання одного методу без іншого. Експериментальні
дослідження, а також передовий досвід учителів-словесників свідчить, що тільки завдяки
вмілому поєднанню вчителем різноманітних методів навчання можна домогтися високої
ефективності навчання. Знайти вдале поєднання обраного методу з іншими – це означає
досягти поставленої мети найбільш оптимальним у даних умовах шляхом. Оскільки в процесі
навчання роль учителя керівна, він повинен ретельно вивчити і проаналізувати всі позитивні
якості обраного ним методу, визначити вид поєднання його з іншими на даному уроці.

Шлях пізнання об'єктивної реальності включає в себе діалектичну єдність живого

споглядання, абстрактного мислення і практику, при цьому повинні органічно поєднуватися
чуттєве і раціональне, конкретне і абстрактне, індуктивне і дедуктивне. Іншими словами,
цілісний підхід до методів навчання повинен забезпечити сприйняття навчальної інформації,
організацію мислительної діяльності репродуктивного і пошукового характеру та
навчальнопрактичної діяльності.

Лише за цієї умови створюються реальні можливості для глибокого і міцного оволодіння
знаннями, практичними вміннями, навичками, для посилення виховного впливу уроків
літератури, формування в учнів наукового підходу, розвитку їх різнобічних інтересів і
здібностей.
Навчальна діяльність – це, перш за все, творче поєднання кількох методів. що виконують
кожний свою функцію. Методи немов би взаємопроникають. У них виявляється взаємодія
учителя з учнями. Чим більше знають учителі-словесники про багатогранність методів та
вплив їх на учнів, тим дійовішим, усвідомленішим буде обраний ними комплекс методів. При
цьому необхідно зважати на багатофункціональність методів. Вони повинні стимулювати
всебічний розвиток особистості, тобто забезпечувати високий рівень знань, формування
потрібних умінь і навичок, посилювати виховний вплив уроків літератури, розвивати в учнів
пізнавальні інтереси.

Сукупність методів буде відносно цілісною, якщо в неї буде входити принаймні три групи
методів: методи організації і самоорганізації навчальнопізнавальної діяльності, методи
стимулювання мотивації учіння, методи контролю і самоконтролю ефективності навчання.

Методи навчання нерозривно пов'язані з прийомами, що виступають як їх складові частини і

елементи. Прийоми – це теж способи навчальної діяльності, але на відміну від методів, вони
служать лише для виконання окремих дій. Кожний метод може включати багато прийомів,
проте це не просто сума, а система прийомів, об'єднана певною логікою, структурний
елемент або деталь методу. Одні прийоми можуть включатися у різні методи, по-різному
поєднуватися з одним і тим же методом, складати різні його варіанти. Методи і прийоми
взаємопереходять одні в одні. Так, бесіда є методом вивчення літератури, але вона може бути
і методичним прийомом у складі іншого методу, наприклад, лекції. Лекція може також
включати виразне читання, різні види унаочнення та аудіо, відеозасоби, прийоми самостійної
роботи: прослухування учнівських повідомлень, рефератів, складання плану, тез, конспекту
тощо. Всі ці прийоми виступають як допоміжні, що відіграють активізуючу роль і тим самим
підвищують ефективність лекції, збагачують її.

Перед методикою літератури стоїть завдання дальшого удосконалення методів, створення

нових технологій у напрямі активізації їх дієвості з метою підвищення ефективності
навчальновиховного процесу. Сучасний урок літератури вимагає обґрунтованого підходу до
вибору методів, засобів і форм навчання. Важливо обирати для кожного етапу уроку
оптимальне поєднання словесних, наочних і практичних методів, використовувати такі
засоби навчання, що забезпечували б ефективність розв'язання основних завдань кожного
етапу уроку, кожної літературної теми.