Методичка АВТОМАТИЧНА КОМУТАЦІЯ НА МЕРЕЖАХ ЗВ'ЯЗКУ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІНФРАСТРУКТУРИ ТА

ТЕХНОЛОГІЙ
Кафедра телекомунікаційних технологій та автоматики
О.А. Герцій, І.О. Саяпіна
АВТОМАТИЧНА КОМУТАЦІЯ НА МЕРЕЖАХ ЗВ’ЯЗКУ
Методичні вказівки
щодо виконання лабораторних і практичних робіт
та організації самостійної роботи
для студентів спеціальності 151 «Автоматизація
та комп’ютерно-інтегровані технології»
денної та заочної форм навчання
Київ 2019
2
УДК 621.395
Герцій О.А., Саяпіна І.О.

Автоматична комутація на мережах зв’язку: Методичні вказівки
щодо виконання лабораторних і практичних робіт та організації самостійної
роботи для студентів спеціальності 151 «Автоматизація та комп’ютерно-
інтегровані технології» денної та заочної форм навчання. – К.: ДУІТ, 2018. –
73 с.
Методичні рекомендації містять завдання до лабораторних і

практичних робіт та рекомендації щодо їх виконання. Також наведені
загальні рекомендації щодо організації самостійної роботи з дисципліни,
зокрема щодо виконання теоретичних завдань контрольної роботи.
Наводиться система поточного та підсумкового контролю знань студентів і
список рекомендованої літератури.
Призначені для студентів спеціальності 151 «Автоматизація та
комп’ютерно-інтегровані технології» денної та заочної форм навчання і
відповідають програмі курсу “Автоматична комутація на мережах зв‘язку”.
Методичні рекомендації розглянуті та затверджені на засіданні
кафедри (протокол № 1 від 7 вересня 2018 р.) та на засіданні науково-
методичної комісії факультету ІРСЗ (протокол № від р.).
Укладачі: О.А. Герцій, кандидат технічних наук, доцент, зав. кафедри АКІТТ
І.О. Саяпіна, кандидат технічних наук, доцент кафедри ТТА
Рецензенти: М.Г. Давиденко, кандидат технічних наук, доцент кафедри

електроенергетики, електротехніки та електромеханіки
Українського державного університету залізничного
транспорту;
Г.М. Голуб, кандидат технічних наук, доцент кафедри
«Автоматизація та комп’ютерно-інтегровані технології
транспорту» Державного університету інфраструктури та
технологій.
2
3
ЗМІСТ
Загальні положення…………………………………………………….. 4
Частина І. Лабораторні роботи …………………………………..…... 5
Лабораторна робота 1 ……………………………………………………….. 5
Лабораторна робота 2 ………………………………………………………. 15
Частина ІІ. Завдання для контрольної роботи ………………………. 52
Завдання 1 ………………………….………………………………………… 52
Завдання 2 …………………………….……………………………………… 56
Частина ІІІ. Завдання для самостійної роботи …………..……..…… 61
Розрахункове завдання для самостійного виконання …………………….. 65
Список рекомендованої літератури ……………………...…………... 71
4
Загальні положення
Методичні рекомендації щодо виконання лабораторних і практичних

робіт та організації самостійної роботи студентів з дисципліни “Автоматична
комутація на мережах зв’язку” розроблені відповідно до навчальної та
робочої програм дисципліни і призначені для студентів спеціальності 151
«Автоматизація та комп’ютерно-інтегровані технології».
Вивчення дисципліни “Автоматична комутація на мережах зв’язку”
передбачає засвоєння навчального матеріалу під час аудиторних занять, а
також у формі самостійної та індивідуальної навчально-дослідної роботи
(контрольної та курсової роботи), призначеної формувати практичні навички
роботи студентів зі спеціальною літературою, орієнтувати їх на інтенсивну
роботу, критичне осмислення набутих знань та глибоке вивчення
теоретичних і практичних проблем, з якими пов’язана діяльність інженера з
автоматики та автоматизації на залізничному транспорті.
Самостійна робота над засвоєнням навчального матеріалу з дисципліни
може виконуватися у бібліотеці, навчальних кабінетах і лабораторіях, у
домашніх умовах. Раціональна організація самостійної роботи вимагає від
студента вмілого розподілу свого часу між аудиторною та позааудиторною
роботою. Виконання завдань із самостійної та індивідуальної роботи є
обов’язковим для кожного студента.
Методичні рекомендації щодо виконання лабораторних і практичних
робіт та організації самостійної роботи студентів містять: завдання до
лабораторних робіт, завдання для контрольної роботи та рекомендації щодо
їхнього виконання. Також надані загальні рекомендації щодо організації
самостійної роботи з дисципліни, зокрема щодо виконання теоретичних
завдань контрольної роботи. Наводиться система поточного та підсумкового
контролю знань студентів; список рекомендованої літератури.
5
Частина І. Лабораторні роботи
Лабораторна робота 1
Вивчення телефонних апаратів та їх параметрів
1. Мета роботи
Вивчити конструкцію, класифікацію, принцип дії, схеми телефонних
апаратів, а також дослідити їхні параметри та характеристики, ознайомитись
із сучасними тенденціями з вдосконалення телефонних апаратів.
2. Література [1, 2, 4, 9]
3. Загальні теоретичні відомості

Телефонний апарат (ТА) призначений для передачі і прийому сигналів
виклику та розмови, містить розмовні і комутаційні прилади та пристрої
виклику.
До пристроїв виклику належать пристрої посилки виклику і набору
номера (індуктор, номеронабирач) і приймачі виклику (дзвінки, акустичні
сигналізатори), до розмовних – мікрофон і телефон, змонтовані в
мікротелефонній трубці (мікротелефон), і телефонний трансформатор. У
деяких видах апаратів розмовні прилади доповнюються підсилювальними
приладами. Мікротелефон з’єднується зі схемою апарата трьох- або
чотирьох-провідним шнуром. Телефонні трансформатори служать для
створення розмовної схеми ТА, узгодження його вихідного опору з вхідним
опором лінії, а також для розділення кіл живлення мікрофону і телефону,
оскільки наявність постійного струму в колі телефону може призвести до
насичення його магнітної системи та її розмагнічування. У апаратах
застосовуються трансформатори і автотрансформатори, що мають від трьох
до п’яти обмоток. До комутаційних пристроїв ТА належать контактний
перемикач важеля і в деяких типах спеціальних апаратів, наприклад, для
оперативного технологічного залізничного зв’язку, – кнопки і
мікротелефонні клапани.
6
Контактний перемикач важеля SA (рис. 1.1, а і б) керує включенням
розмовних приладів (ПР) і приладів виклику (ПВ) таким чином, щоб при
покладеному на важіль мікротелефоні (на рис.1 це відмічено стрілкою) в
лінію були включені ПВ, а при знятому з важеля мікротелефоні – ПР.
У спеціальних апаратах оперативно-технологічного зв’язку в рукоятці
мікротелефона вмонтовуються групи контактних пружин і клавіша (тангента)
для їх комутації. Ці контактні групи використовуються для перемикання
розмовних пристроїв під час передачі і прийому розмови.
Рис. 1.1. Схеми включення розмовних приладів та приладів виклику

в телефонних апаратах
Телефонні апарати класифікують:

- за призначенням;
- за способом електроживлення мікрофонів;
- за типом телефонних станцій, для яких вони призначені;
- за способами включення розмовних приладів і приладів виклику;
- за видом сигналів виклику;
- за конструктивним оформленням.
До телефонних апаратів висувають такі вимоги:
- висока якість прийому і передачі викликаючих і розмовних
сигналів;
- надійність в роботі;
- зручність користування;
- естетичність конструкції;
- технологічність виробництва.
7
Прилади виклику. Прилади виклику ТА служать для посилання на
телефонну станцію сигналів виклику або набору номера від абонентів, а
також прийому викликаючих сигналів з боку телефонної станції.
Тип ПВ, які використовуються в телефонних апаратах, визначається
системою виклику, прийнятою для цих апаратів. У ТА системи центральної
батареї (ЦБ) сигнал виклику на станцію посилається при знятті абонентом
мікротелефона, внаслідок чого контактами перемикача важеля замикається
коло постійного струму живлення мікрофона ТА і реле виклику на станції.
Крім того, в ТА ЦБ АТС для автоматичного набору номера абонента, що
викликається, застосовується номеронабирач. Як приймач виклику в ТА ЦБ
використовується поляризований дзвінок змінного струму або перетворювач
струму виклику.
У ТА системи місцевої батареї (МБ) загального користування як
передавач виклику застосовують індуктор, а як приймач виклику –
поляризований дзвінок змінного струму. У спеціальних ТА системи МБ, що
використовуються в оперативно-технологічному зв’язку, залежно від їхнього
призначення, датчика виклику може не бути або замість нього передбачена
кнопка виклику, а як приймач виклику служить спеціальний пристрій, який
включає дзвінок постійного струму.
Індуктором є генератор змінного струму, що приводиться в дію
вручну. Застосовуються індуктори з нерухомим магнітом (ТАІ) і з рухомим
магнітом (ІМ). У індукторі ТАІ (рис. 1.2, а) якір з обмоткою 2 обертається в
полі постійного магніта 1 з полюсними надставками 3; вісь якоря пов’язана з
рукояткою для обертання зубчатими шестернями. У індукторі ІМ (рис. 1.2, б)
застосований 12-полюсний магніт 2, який рукояткою обертають навколо
нерухомих обмоток 1. Ця конструкція робить непотрібною зубчату передачу.
8
Рис. 1.2. Індуктори Рис. 1.3. Поляризовані дзвінки
Поляризований дзвінок змінного струму складається з дво- або

однокотушкового (рис.1.3, а) електромагніта 1, постійного магніта 2 з
полюсними надставками 3, якоря 4, до якого прикріплений бойок 5, і
металевих чашок 6. При проходженні по обмотці електромагніта змінного
струму відбувається поперемінна зміна магнітного потоку в зазорах між
кінцями якоря 4 і полюсними надставками 3. Внаслідок цього якір 4
притягується то одним, то іншим кінцем до полюсних надставок, а бойок
вдаряє по чашках дзвінка. Рівень гучності звуку, що створюється дзвінком,
залежить від сили притягування якоря сердечником електромагніта і має
бути не менше 70 дБ на відстані 0,5 м від дзвінка при напрузі 50 В, струм
виклику частотою 25 Гц. Чутливість дзвінка визначається найменшою
потужністю, що здається, необхідною для його нормальної роботи і складає
приблизно 75 мВ*А для струму частотою 25 Гц. Опір дзвінків постійному
струму приблизно 2000 Ом.
Дзвінок постійного струму (рис. 1.3, б) складається з електромагніта з
двома сердечниками 4, якоря 3 з прикріпленим до нього бойком 5, плоскою
пружиною 2 і металевих чашок 6, по яких вдаряє бойок під час роботи.
Пружина 2, сполучена з якорем 3 і дотична з контактним гвинтом 1, утворює
переривник дзвінка.
При замиканні кола постійного струму через обмотки дзвінка якір
притягується до правого сердечника, і бойок ударяє по лівій чашці.
Одночасно розмикається контакт між пружиною 2 і гвинтом 1, внаслідок
чого розривається коло струму і якір приходить в початкове положення,
9
ударяючи при цьому по правій чашці. Потім знову створюється коло струму
через обмотки електромагніта, якір знов притягується і так далі. Для напруги
4-6 В застосовують дзвінки опором 40 Ом, для напруги 24 В – опором 500
Ом.
Перетворювач виклику є пристроєм, що включається в ТА замість
дзвінка і служить для перетворення струму виклику частотою 25 Гц у струм
тональної частоти. Перетворення частоти може здійснюватися з
використанням автоколивального контура, в якому застосовується
п’єзоелектричний елемент, або із застосуванням генераторів тональної
частоти, керованих струмом виклику.
Протимісцеві схеми ТА. ТА будуються за протимісцевими схемами,
які забезпечують ослаблення так званого місцевого ефекту, що проявляється
в прослуховуванні людиною власної мови в своєму телефоні внаслідок
відгалуження в нього частини переданого розмовного струму. Місцевий
ефект небажаний, оскільки збільшує стомлюваність слуху абонента
(адаптація) і підвищує поріг чутливості, що призводить до зменшення
розбірливості мови, а отже, зниження дальності та якості зв’язку.
Широке застосування знайшли мостова і компенсаційна протимісцеві
схеми ТА. У мостовій схемі (рис. 1.4) мікрофон ВМ і телефон BF включені в
діагоналі 2 – 2 і 4 – 4 мости, які для отримання протимісцевого ефекту мають
бути збалансованими, тобто Z1Zа = Z2Zб.
Рис. 1.4. Мостова схема телефонного апарата
Мостові схеми ТА систем ЦБ і МБ можуть бути виконані із

застосуванням диференціальних трансформаторів Т (рис. 1.5). У схемі
апарата ЦБ (рис. 1.5, а) мікрофон ВМ включений гальванічно в одну
10
діагональ моста, а телефон BF – індуктивно в іншу. Плечима моста є обмотки
Л і Б, лінія Л і балансний контур БК. Підбором опору БК міст
врівноважують. Схема апарата МБ (див. рис. 1.5, 6) відрізняється від схеми
апарата ЦБ тим, що мікрофон ВМ з МБ включений індуктивно в одну
діагональ моста, а телефон BF – гальванічно в іншу.
Рис. 1.5. Схеми телефонних апаратів
Протимісцева схема мостового типу може бути виконана без

диференціального трансформатора – на резисторах. Безтрансформаторні
протимісцеві схеми застосовують в деяких типах ТА з підсилювачами
передачі і прийому.
Елементами компенсаційної протимісцевої схеми включення
розмовних приладів ТА системи ЦБ (рис. 1.6) є мікрофон М, телефон Т,
автотрансформатор Т, компенсаційний опір ZK і конденсатор С. Обмотки Л,
Т і Б автотрансформатора включені відповідно. Це означає, що магнітний
потік, що створюється струмом, який проходить по одній з обмоток,
посилюється потоком, порушуваним струмом, що протікає по іншій обмотці
в тому ж напрямі.
Рис. 1.6. Компенсаційна схема телефонного апарата
При передачі мови (рис. 1.6, а) змінний струм Ім, порушуваний

мікрофоном М, розгалужується на струм Іл, що надходить в лінію через
11
обмотку Л, струм Ік, що проходить через опір ZK, і струм Іт, що надходить в
обмотку телефону Т. Струми Іл і Іб проходять по обмотках Л і Б в
протилежних напрямах і індукують в телефонній обмотці Т електрорушійні
сили Елт і Ебт, протилежні за знаком. Результуюча ЕРС в обмотці телефону
Ет=Елт - Ебт.
Струм Ік, що проходить через опір ZK, створює на ньому падіння
напруги Uк. Підбором числа витків обмоток автотрансформатора і опору ZK
можна добитися відсутності струму в телефоні, якщо результуюча ЕРС Е т
рівна за значенням і протилежна за фазою падінню напруги на
компенсаційному опорі ZK. Таким чином, умова досконалої протимісності
визначається виразом:
ЕЛТ  ЕбТ  U К . (1.1)
При прийомі мови (див. рис. 1.6, б) струми І л, Іт, Іб у обмотках
автотрансформатора однаково направлені, внаслідок чого ефект компенсації
не виникає і в телефоні прослуховується мова, що приймається. Разом з тим
ЕРС, що індукуються в обмотках Т і Б, створюють струми І к1 і Ік2, що
проходять через опір ZK в протилежних напрямах. Підбираючи елементи
схеми, можна добитися рівності цих струмів, тобто відсутності струму в
опорі ZК при прийомі мови. Конденсатор С виключає проходження
постійного струму через обмотку телефону і ZК, крім того, використовується
як елемент балансного контуру.
Найбільшого поширення набула протимісцева схема мостового типу,
яка забезпечує кращі характеристики, широкі можливості застосування
підсилювачів і більш технологічна у виготовленні.
Основні параметри і характеристики ТА. Якість ТА оцінюють за
електричними, електроакустичними, телефонометричними, механічними і
кліматичними параметрами, які нормуються.
Електричні параметри. Вхідний опір апарату змінного і постійного
струму – один з основних параметрів. Значення модуля вхідного опору
апарату на частоті 1000 Гц в положенні прийому Z 1000=(700210) Ом. Вхідний
12
опір ТА постійного струму Zвx не повинен перевищувати в робочому режимі
600 Ом.
Робочі загасання ТА:
при передачі:
Em2
aпер  10 lg , (1.2)
4 Rm I Л2 Z Л
Em2
де – потужність, що віддається мікрофоном в узгоджене з ним
4 Rm
навантаження; I Л2 Z Л – потужність, що віддається мікрофоном в лінію через

схему ТА;
при прийомі:
U Л2
aпр  10 lg , (1.3)
4 Z Л IТ2 ZТ
U Л2
де – потужність, що віддається лінією опором Zл в узгоджене
4Z Л
навантаження; IТ2 ZТ – потужність, що віддається тією ж лінією телефону

через схему ТА;
місцевого ефекту:
Em2
a ме  10 lg , (1.4)
4 Rm IТ2. ме ZТ
2
де IТ . ме ZТ – потужність місцевого ефекту, що виділяється в телефоні при
передачі.
При конструюванні ТА прагнуть до зменшення апер і апр, тобто до
зниження втрат енергії в схемі телефонного апарата і до збільшення аме.
Робоче загасання при прийомі апр має більшу нерівномірність, ніж при
передачі апер, оскільки модуль вхідного опору лінії Z л із зростанням частоти
зменшується, а модуль опору телефону Z T збільшується. Найбільше значення
(35-37 дБ) аме має на розрахунковій частоті балансного контура (fр = 1400 Гц).
Допустиме значення аме має бути не менше 14,8 дБ.
13
Еквіваленти загасання по гучності ТА передачі аэз пер, прийому азз пр і
місцевого ефекту азз ме при загасанні абонентської лінії 4,34 дБ повинні мати
такі значення:
aзз пер  10, 4 дБ ; aзз пр  5, 2 дБ ; aзз ме  17, 0 дБ .
Чутливість ТА за потужністю до викликаючого струму частотою 25 Гц

не повинна перевищувати 10 мВ*А.
Електроакустичні параметри. Коефіцієнт передачі апарату Кпер
визначається відношенням значення напруги, що діє, В, на лінійних затисках
ТА, до значення звукового тиску, що діє, Па, виміряного в точці розміщення
мікрофону. В середньому на частоті 1000 Гц маємо Кпер = 0,3 В/Па.
Коефіцієнт прийому апарата Кпр визначається відношенням значення
звукового тиску, що діє, Па, апарата, що розвивається телефоном, в камері
«штучного вуха», до значення напруги, що діє, В, прикладеному до лінійних
затисків телефонного апарата через послідовно включену лінію загасанням
4,34 дБ. В середньому на частоті 1000 Гц Кпр = 3,2 Па/В.
Складова розбірливість, що забезпечується ТА при з’єднанні їх
трактом загасанням 30,4 дБ при рівні шуму в приміщенні 60 дБ, має бути не
менше 75%.
Рівень гучності викличного акустичного сигналу на відстані 0,5 м від
апарата має бути не менше 70 дБ при напрузі (50±2) В викликаючого
змінного струму частотою (25±2) Гц на лінійних затисках ТА.
Механічні параметри. Ці параметри характеризують віброміцність,
ударну міцність і термін служби окремих деталей – перемикача важеля,
номеронабирача.
Кліматичні параметри. Ці параметри оцінюють можливість
безвідмовної роботи апарата в інтервалі температур від -10°С до +45°С при
відносній вологості навколишнього повітря (90±2) % (для температури 25°С).
Сучасні тенденції з вдосконалення ТА. ТА можуть доповнюватися
автоматичним визначником номера (АОН) абонента, що викликає, і
автовідповідачем. Пристрій АОН записує в пам’яті номери абонентів, які
14
телефонують, з висвітленням цих номерів на спеціальному табло.
Автовідповідач є магнітофонним пристроєм, який може записувати, а потім
відтворювати повідомлення від абонента, який телефонує. Випускаються ТА
з мініатюрною ультракороткохвильовою радіостанцією і виносним радіо-
мікротелефоном, за допомогою яких встановлюється безпровідний зв’язок
абонента з основним ТА на відстані 50 м.
4. Порядок виконання роботи

1. Ознайомитися із призначенням та принципом дії телефонних
апаратів. Розібратись із пристроями виклику та розмовними пристроями.
2. Розглянути схеми включення розмовних приладів та приладів
виклику в телефонних апаратах та розібратися у їхній роботі.
3. Ознайомитися із критеріями класифікації телефонних апаратів.
4. Вивчити вимоги, які пред’являються до телефонних апаратів.
5. Ознайомитися із принципом роботи, зовнішнім виглядом пристроїв
виклику та вивчити їх основні параметри.
6. Розглянути будову протимісцевих схем телефонних апаратів.
Вивчити умову досконалої протимісності.
7. Вивчити основні параметри і характеристики, розглянути частотні
характеристики робочих загасань телефонних апаратів.
8. Ознайомитися із сучасними тенденціями вдосконалення ТА.
9. Зробити висновки.
5. Контрольні запитання
1. Пояснити принцип дії телефонних апаратів.
2. Класифікація телефонних апаратів.
3. Які вимоги висуваються до телефонних апаратів?
4. Які основні параметри і характеристики, частотні характеристики
робочих згасань телефонних апаратів?
15
Вивчення основних характеристик звуку, властивостей слуху та
розрахунок основних величин та характеристик телефонів
Вивчити основні характеристики звуку та властивості слуху, методи
визначення якості телефонної передачі, методи розрахунку числа
з’єднувальних засобів і приладів, а також розв’язати три задачі по розрахунку
величин та характеристик.
2. Література [1, 2, 9, 10]

Для розв’язування задачі 1 потрібно вивчити основні характеристики
звуку та властивості слуху.
Людина здатна сприйняти як звук коливання частотою від 20 до
20000 Гц. Найменша інтенсивність Іmin або звуковий тиск Pmin = 2*10-5 Па, при
яких виникає слухове відчуття, називаються порогом чутливості. Поріг
чутливості визначає чутливість (гостроту) слуху і залежить від частоти. На
рис. 2.1 частотна залежність порогу чутливості відповідає бінауральному
слуханню; при моноуральному слуханні крива порогу чутності
розташовується вище, оскільки гострота слуху при цьому знижується.
Рис. 2.1. Пороги слухового Рис. 2.2. Частотні характеристики

сприйняття чутливості телефону
16
Значення інтенсивності звуку Іmax або звукового тиску Рmах = 20 Па, при
яких відчувається біль, називається порогом больового відчуття. Область
звукових коливань, розташована між кривими порогів чутливості і тиску Р =
2*10-3 / 2 Па, називається областю слухового сприйняття. Пороги слухового
сприйняття враховуються при розробці конструкцій телефонів, гучномовців і
виборі акустичної потужності, що випромінюється ними, для створення
оптимальних умов прийому мови.
Напруга на заданій частоті визначається із формули для коефіцієнта
чутливості телефону (2.1):
РТ
SТ  , (2.1)
UТ
де Рт – звуковий тиск, що розвивається в камері штучного вуха, Па;

UT – змінна напруга, що діє, прикладена до клем телефону, В.
Звуковий тиск на порозі чутності можна визначити з графіка рис. 2.1, а
коефіцієнт чутливості телефону ТК-67 – за рис. 2.2.
Основною величиною, що характеризує властивості телефону, як
перетворювача електричних коливань в звукові в діапазоні передавальних
частот є його чутливість Sт, яка визначається згідно з виразом (2.1) як
відношення звукового тиску Рт, що розвивається телефоном в камері
«штучного вуха», до напруги UT, прикладеної до його затисків і вимірюється
в Па/В. «Штучним вухом» є вимірювальний прилад, акустичні параметри
якого відповідають вуху людини.
Частотні характеристики чутливості телефонів (рис. 2.2) залежать від
їхньої конструкції. Телефони з яскраво вираженими резонансними
характеристиками (старий капсуль ТК-47) називають резонансними. Вони
мають значну середню чутливість, але вносять великі частотні спотворення.
Нерівномірність характеристик обумовлена резонансом мембрани телефону
на частотах 700-1000 Гц і резонансом мас повітря в акустичній системі
телефону. Для поліпшення рівномірності характеристик в діапазоні частот в
17
телефонах передбачають акустичні резонатори і захисні м’які прокладки
(ТА-4, ТК-67, ДЕМК-7Т). Такі телефони називають широкосмуговими.
Для деяких типів телефонів в смузі частот 300 – 3400 Гц значення ΔSт і
Sср приведені у таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Тип телефона ТК-47 ТК-67 ТА-4 ДЕМК-7Т
Sср, Па/В 17 15 6 22
SТ , дБ 35 20 14 8
У задачі 2 потрібно розрахувати розбірливість формант, що

забезпечується телефонним трактом місцевого зв’язку між двома
абонентами, включеними в різні АТС. Телефонний тракт включає два ТА, дві
абонентські лінії, дві автоматичні телефонні станції і одну міжстанційну
лінію.
Задачу рекомендується розв’язувати в такій послідовності:
1) передавальний діапазон частот ділиться на 20 артикулярних смуг;
2) для середньої частоти кожної смуги обчислюється ефективний
рівень відчуття формант;
3) для кожної смуги визначається коефіцієнт сприйняття;
4) обчислюється сумарна розбірливість формант;
5) за графіками залежно від розбірливості формант визначається
розбірливість звуків, складів, слів, фраз.
При розрахунках розбірливості формант використовують спосіб
ділення діапазону частот на різні по ширині смуги, але так, щоб максимально
можлива розбірливість формант була б однаковою для кожної смуги; весь
діапазон прийнято ділити на 20 смуг. Рівноартикуляційні межі смуг та їхні
середні частоти приведені в таблиці 2.2.
Розрахунок ефективного рівня відчуття формант в дБ виконується за
формулою (2.2):
E '  B ' p  K  (aТР  М )   0 , (2.2)
18
де B ' p – спектральний рівень формант;
К – логарифмічна ширина критичної смуги;
 0 – рівень порога чутливості;
атр – остаточне згасання розмовного тракту;

М – маскування слуху.
Значення величин B ' p , К,  0 визначаються з таблиці 2.2.
Таблиця 2.2
Середня Середня
№ Границі Рівень № Границі Рівень
частота частота
смуг смуги, форман сму смуги, формант
смуги смуги
и Гц т Вф, дБ ги Гц Вф, дБ
fср, Гц fср, Гц
1960-
1 100-420 250 55 11 2050 45
2140
2140-
2 420-570 500 55 12 2250 44,7
2320
2320-
3 570-710 650 53 13 2425 44,5
2550
2550-
4 710-865 800 51,2 14 2725 43,8
2900
865- 2900-
5 950 49,7 15 3100 42,8
1030 3300
1030- 3300-
6 1125 48,4 16 3500 41,8
1220 3660
1220- 3660-
7 1300 47,4 17 3850 41,2
1410 4050
1410- 4050-
8 1500 46,5 18 4550 39,9
1600 5010
1600- 5010-
9 1700 45,8 19 6150 37,3
1780 7250
1780- 7250-
10 1875 45,3 20 8600 35,1
1960 10000
Залишкове загасання тракту в дБ визначається для перших 15 смуг за

формулою:
aТР  a АЛ 1  a АЛ 2  aЗЛ  a АТС 1,2  20 lg  K ПЕР  K ПР  , (2.3)
де a АЛ 1 , a АЛ 2 , aЗЛ – власне загасання абонентських ліній і з’єднувальної лінії;
19
a АТС 1,2 – загасання, що вноситься апаратурою АТС, прийняти рівним 1,3 дБ
для кожної АТС;

K ПЕР , K ПР – відповідно коефіцієнти передачі і прийому ТА на середніх
частотах смуг.
Для розрахунку власного загасання лінії необхідно використовувати
дані кілометричного кабелю різних марок (рис. 2.3):
Рис. 2.3. Дані кілометричного загасання кабелю різних марок
Коефіцієнти передачі і прийому телефонного апарата приведені на рис.

2.4. Крива 1 – коефіцієнт передачі; 2 – коефіцієнт прийому.
Маскування слуху, що створюється шумом, є функцією ефективного
рівня відчуття шуму Z. Величина Z в дБ визначається за формулою:
Z  Вш  К   0 , (2.4)
де Вш – спектральний рівень результуючого шуму на середніх частотах смуг,
визначається за графіком (рис. 2.5).
20
Рис. 2.4. Коефіцієнти передачі та прийому телефонного апарату
Рис. 2.5. Спектральний рівень Рис. 2.6. Значення

результуючого шуму на середніх маскування М
частотах смуг
Маскування слуху: M = Z+D,

де D  10 lg  1  10  – поправочний коефіцієнт для невеликих рівнів відчуття
0,1 z
шуму.
При значеннях z  10 дБ приймають M = Z.
Значення маскування М залежно від розрахованих значень Z
визначаються за графіком (рис. 2.6).
21
При M  Z  Вш  К   0 формула розрахунку ефективного рівня відчуття
формант має вигляд:
E '  B ' p  aТР   Ш . (2.5)
Після обчислень значень Е’ за графіком рис. 2.7 визначають коефіцієнт
сприйняття.
Рис. 2.7. Ймовірність Рис. 2.8. Графіки розбірливості

сприйняття формант складів і формант
Сумарна розбірливість визначається за формулою:

E '  B ' p  aТР   Ш . (2.6)
За графіком рис. 2.8 (крива 1 – українська мова; крива 2 – англійська
мова) залежно від розбірливості формант визначається розбірливість звуків.
Для розв’язання задачі 3 необхідно вивчити методи розрахунку числа
з’єднувальних засобів і приладів. Умовою задачі передбачається розрахунок
числа ліній на ступені абонентського пошуку (АП). Тут утворюється неповно
доступний пучок ліній, що блокується.
Для розрахунку числа ліній такого пучка використовується формула:
У Р  У Д У Д  УО
v  ,
У Р  УО Д (2.7)
vН
де УР – розрахункове навантаження, що надходить на пучок ліній від всієї

групи блоків АП при вихідному зв’язку;
УД – пропускна спроможність повнодоступного пучка ліній, що не
блокується, при доступності Д, УД=11,1 Ерл.
22
Телефонне навантаження – загальна тривалість заняття обслуговуючих
приладів протягом певного проміжку часу. За одиницю вимірювання
навантаження прийнято називати одне годино-зайняття.
Під інтенсивністю навантаження розуміють навантаження за одиницю

часу, як правило – за 1 год. За одиницю вимірювання інтенсивності
навантаження прийнято Ерланг (Ерл):
1 Ерл = 1 годино-зайняття / годину.
У формулі (2.7) також прийняті позначення:
УО – навантаження, що надходить від блока АП при вхідному зв’язку;
Д – доступність блока АП при вихідному зв’язку (Д = 20, див. табл.2.7);
vн – число ліній неповнодоступного пучка, що не блокується,
визначається за формулою:
vН  1,3У Р  5, 6. (2.8)
Величина УО визначається залежно від суми вихідного розрахункового
навантаження одного блока АП:
У О  У р вих АП  У р вих АП (2.9)
Слід користуватися значеннями УО, наведеними у таблиці 2.3.
Таблиця 2 .3
У рвих АП  У р вих АП , Ерл У O , Ерл

8 10,8
10 10,72
12 10,7
14 10,58
23
Задача 1
Визначити на заданій частоті напругу, яку необхідно прикласти до
клем телефону ТК-67, щоб звук, що створюється його мембраною, був
почутий. Значення частот приведені у таблиці 2.4.
Таблиця 2.4
Друга цифра шифру 1 2 3 4 5 6 7 8 9 0

Частота f напруги, яка
0,5 3 0,8 2,1 0,7 2,8 0,9 2,6 0,6 0,3
прикладається, кГц
Задача 2
Розрахувати формантну розбірливість телефонного тракту місцевого
зв’язку. Вихідні дані приведені в табл. 2.5, 2.6 і на рис. 2.1, 2.2, 2.3, 2.4.
У розмовному спектрі звуку є основний тон і характерні для нього
посилені області частот або форманти.
Таблиця 2.5
Перша цифра шифру

Вид лінії 1 2 3 4 5 6 7 8 9 0
Довжина, км
Абонентська АЛ1 2,7 1,6 4 3,5 2 0,5 0,9 1,5 1,9 1,4
Абонентська АЛ2 2 4,2 1,9 2,4 1,8 3,8 1,6 0,8 2,6 1,6
З’єднувальна ЗЛ 10 14 6 13 9 12 15 8 11 15
Таблиця 2.6
Друга цифра шифру

Вид лінії 1 2 3 4 5 6 7 8 9 0
Марка кабелю та діаметр жил, мм
Абонентська ТГ ТГ ТГ ТГ ТГ ТГ ТГ ТГ ТГ ТГ
АЛ1 0,7 0,4 0,5 0,4 0,7 0,5 0,4 0,7 0,4 0,5
Абонентська ТГ ТГ ТГ ТГ ТГ ТГ ТГ ТГ ТГ ТГ
АЛ2 0,4 0,7 0,7 0,5 0,4 0,5 0,7 0,5 0,7 0,4
З’єднувальна ТГЗ ТГЗ ТГЗ ТГЗ ТГЗ ТГЗ ТГЗ ТГЗ ТГЗ ТГЗ
ЗЛ 0,8 1,2 0,9 0,1 0,8 0,9 0,1 0,9 0,8 1,2
24
Задача 3
Розрахувати число ліній, які виходять із ланки абонентського пошуку
(АП). Вихідні дані приведені в таблиці 2.7.
Таблиця 2.7
Перша цифра шифру

Найменування даних
1 2 3 4 5 6 7 8 9 0
Число блоків АП у
6 7 8 9 10 6 8 7 10 9
групі навантаження
Розрахункове вихідне
навантаження одного 4,3 5,4 4,9 4,7 5,1 4,8 5,2 4,6 4,5 5,2
блока АП, У р вих АП
Розрахункове вхідне
навантаження одного 4,7 5,5 5,1 4,8 5,3 5 5,4 4,8 4,6 5,6
блока АП, У р вх АП
Доступність блока Д = 20
Коефіцієнт втрат Р = 0,005

1. Ознайомитися із характеристиками звуку та властивостями слуху.
2. Розглянути методи визначення якості телефонної передачі
(використовуючи допоміжну літературу).
3. Розглянути методи розрахунку числа з’єднувальних засобів і
приладів (використовуючи допоміжну літературу).
4. Розв’язати запропоновані задачі. Початкові дані до задач
приймаються за двома цифрами шифру, заданого викладачем.
1. Які основні характеристики звуку та властивості слуху?
2. Методи визначення якості телефонної передачі.
3. Методи розрахунку числа з’єднувальних засобів і приладів.
25
Вивчення принципів побудови АТС
Вивчити види і принципи побудови комутаційних станцій, а також
загальну побудову АТС.
2. Література [1, 2, 3, 10]

Види і принципи побудови комутаційних станцій
Вид комутаційної станції залежить від виду комутованих повідомлень
(мова, телеграми, передача даних); комутаційних приладів, які в ній
застосовуються; призначення мережі зв’язку (міська, сільська, міжміська).
Залежно від виду комутованих повідомлень можна виділити:
автоматичні телефонні станції, автоматичні телеграфні станції, центри
комутації пакетів (ЦКП) і інтегральні станції. Останні дозволяють
комутувати тракти, по яких передаються мовні і телеграфні повідомлення,
здійснюється передача даних.
За видами комутаційних приладів можна виділити електромеханічні,
квазіелектронні та електронні АТС.
Електромеханічні АТС бувають декадно-крокові, координатні і
релейні. Декадно-крокові АТС (АТСДК) будують на основі щіткових
шукачів, в яких комутаційним елементом є щітка і ламель контактного поля.
У координатних АТС (АТСК) використовують спеціальні з’єднувачі, що
отримали назву багатократних координатних з’єднувачів (БКЗ), в яких
комутаційний елемент утворюється рухомими контактними пружинами і
нерухомими вертикальними шинами. Координатні АТС можна також
будувати на базі інших з’єднувачів.
У релейних АТС комутація здійснюється з використанням окремих
електромагнітних реле. Внаслідок великих розмірів релейні АТС
використовують для малих груп абонентів (ємність 10-20 номерів). Частка
таких станцій на мережі зв’язку залізниць дуже мала.
У квазіелектронних АТС (АТСКЕ) комутація забезпечується
малогабаритними швидкодіючими комутаційними приладами з
герметизованими контактами. До таких приладів відносяться герконові реле з
електричним або магнітним утриманням контактів в замкнутому стані і з
відкритими контактами, МІНІ-БКЗ (miniswitch), реле ЕСК. У АТСКЕ
застосовуються управляючі електронні пристрої.
У всіх електромеханічних і квазіелектронних АТС використовується
просторове розділення каналів.
У електронних АТС (АТСЕ) комутаційні прилади і пристрої керування,
виконані з електронних елементів. Ці АТС будують з просторовим і з
часовим розділенням каналів. У аналогових АТСЕ (з просторовим
розділенням каналів) комутаційними приладами є аналогові електронні
контакти, які не відповідають вимогам за показниками К к або Rв. Аналогові
АТСЕ будують зазвичай ємністю до 200 номерів. Електронні АТС з часовим
розділенням каналів здійснюють комутацію цифрових сигналів (сигнали
імпульсно-кодової модуляції – ІКМ), внаслідок чого отримали назву цифрові
АТС (АТСЦ). Найбільша частина електронних АТС – цифрові.
Загальна побудова АТС. Незалежно від вигляду до складу кожної
АТС входить таке устаткування: комутаційне поле, що складається з
комутаційних приладів і служить для утворення електричних трактів
передачі повідомлень; узгоджуючі комплекти, забезпечують спільну роботу
АТС з різними периферійними пристроями мережі (ТА, прилади сусідніх
АТС тощо); пристрої прийому і передачі на інші станції цифр номера;
пристрої управління роботою станції; генераторне устаткування, що
виробляє різні електричні сигнали, зокрема, які слугують для сповіщення
абонентів про етап встановлення з’єднання (сигнал відповіді станції,
«зайнято», посилка і контроль виклику); крос (головний щит перемикань), на
якому здійснюються довготривалі з’єднання між лінійними (абонентські,
сполучні лінії) і станційними (входи і виходи станційних приладів) колами;
пристрої електроживлення станції.
Розглянемо узагальнену структурну схему АТС (рис. 3.1), на прикладі
якої визначимо основні функції АТС.
Рис. 3.1. Узагальнена структурна схема АТС
На схемі дані такі пристрої: КП – комутаційне поле; АК і ШК –

абонентський і шнуровий комплекти, що забезпечують роботу з ТА; ВК і
ВхК – вихідний і вхідний комплекти сполучних ліній (СЛ), які служать для
взаємодії з іншими телефонними станціями; Р – регістр, який приймає номер
абонента, що викликається; ПУ – пристрої управління станцією, формуючі і
передавальні сигнали управління до різних пристроїв станції, а також різні
сигнали, що приймаються від них, які характеризують етапи з’єднання і
роз’єднання; ГУ – генераторне устаткування; крос – К; ПЕС – пристрої
електроживлення станції; АЛ – абонентська лінія; В – виклик.
Алгоритм встановлення з’єднання між двома ТА, включеними в АТС,
включає етапи, подані на рисунку 3.2.
На етапі 1 абонент знімає з телефонного апарата (ТА абонента А)
мікротелефонну трубку і на АТС передається виклик (В, див. рис. 3.1).
Виклик фіксується в АК і сигнал про виклик передається в ПУ. На етапі 2
(див. рис. 3.2) ПУ встановлює через КП (див. рис. 3.1) з’єднання з регістром
по такому шляху: АЛ А – АК – КП – Р. Із Р абонентові передається сигнал
відповіді станції (частота 425 Гц, безперервно), що означає, що абонент може
набирати цифри номера. Під час набору номера цифри приймаються і
запам’ятовуються в Р. Після закінчення набору номера цифри передаються з
Р в ПУ, після чого регістр звільняється, а сполучний шлях від АЛ А до Р
порушується. Керуючі пристрої за прийнятими цифрами визначають стан АЛ
абонента (АЛ Б), що викликається, і з’єднувальних шляхів: АЛ А – АК – КП
– ШК – КП – АК – АЛ Б. Якщо абонент Б вільний і є хоча б один вільний
сполучний шлях від АЛ А до АЛ Б, утворюється обраний сполучний шлях (у
комутаційному полі включаються відповідні комутаційні прилади). На етапі
6 з ШК у бік АЛ Б передається сигнал виклику (частота 25 Гц, 1 с – виклик, 4
с– виклик, 4 – інтервал).
Рис. 3.2. Схема алгоритму встановлення з’єднання

При відповіді абонента Б (абонент знімає мікротелефонну трубку)
сигнал відповіді приймається в ШК. Припиняється посилка виклику і
абоненти розмовляють. Під час розмови з ШК в обидві АЛ надходить
напруга живлення ТА. Коли будь-який з абонентів кладе мікротелефонну
трубку, сигнал відбою приймається в ШК і передається в ПУ. Пристрої
управління порушують з’єднувальний шлях, утворений між АЛ А і АЛ Б
(вимикаються комутаційні прилади), що призводить до роз’єднання (етап 10).
Абоненту, що не передав відбій, з АК його лінії передається сигнал
«зайнято». Після відбою другого абонента його АК приходить в початковий
стан. Якщо на етапі 7 немає жодного вільного сполучного шляху (СШ) або
абонент Б зайнятий, то абонентові А з АК передається сигнал «зайнято».
Надалі абонент А передає на станцію відбій. Якщо абонент, якого
викликають, не відповідає на виклик (етап 8), то абонент А передає на
станцію відбій, сигнал якого приймається в ШК. На АТС відбувається
роз’єднання (звільнення ШК, виключення комутаційних приладів в КП).

1. Ознайомитися з теоретичним матеріалом.
2. Привести узагальнену структурну схему АТС і її короткий опис.
3. Привести схему алгоритму встановлення з’єднання між двома
телефонними апаратами, включеними в АТС, та її короткий опис.
1. Класифікація АТС залежно від виду повідомлень, що комутуються.
2. Класифікація АТС залежно від виду комутаційних пристроїв.
3. Загальний принцип побудови АТС.
Вивчення потоків виклику та їх класифікація
Вивчити види потоків викликів та їх класифікацію.
2. Література [1, 2, 3]

Потоки викликів і їх класифікація. Потоком викликів є дискретний
випадковий процес, тобто послідовність однорідних подій, які наступають
через випадкові інтервали при безперервному відліку часу. Потоки викликів
класифікуються з погляду стаціонарності, ординарності та післядії.
Стаціонарність потоку означає незмінність його імовірнісного режиму
в часі, тобто ймовірність надходження деякого числа викликів за певний
проміжок часу залежить тільки від довжини цього проміжку і не залежить від
моменту початку цього проміжку.
Ординарність потоку виражає собою умову практичної неможливості
появи двох та більше викликів на часовому відрізку   0 . Якщо через
Pi  2    позначити ймовірність надходження двох та більше викликів на
інтервалі довжиною  , то ординарність потоку означає, що при   0 маємо:

lim Pi  2     0    , (4.1)
де 0    – величина вищого порядку малості щодо  .

Відсутність післядії означає, що умовна імовірність надходження i
викликів за проміжок часу [t, t +  ], обчислена при довільному припущенні
про надходження викликів до цього проміжку часу, збігається з безумовною
ймовірністю тієї ж події.
Потік викликів є потоком з післядією, якщо ймовірність надходження
того чи іншого числа викликів за певний проміжок часу залежить від процесу
надходження викликів до початку цього проміжку.
Випадкові потоки викликів можуть мати часткову післядію.
Розрізняють обмежену і просту післядії.
Під потоком з обмеженою післядією мають на увазі потік викликів, у
якого послідовність проміжків часу між викликами Z1, Z2, Z3, …, ZN є
послідовністю взаємно незалежних випадкових величин, що мають будь-які
функції розподілу. До таких потоків відносяться потоки Пальма, Ерланга і
Бернуллі.
Основною характеристикою потоку з простою післядією є залежність
параметра потоку від стану R(t) комутаційної системи в будь-який даний
момент часу t.
Потік з простою післядією – це ординарний потік, для якого у будь-
який момент t існує скінченний параметр потоку, залежний тільки від стану
R(t) комутаційної системи у момент t і незалежний від процесу
обслуговування викликів до моменту t. До потоків з простою післядією
відносяться примітивний потік і потік з повторними викликами.
Найпростішим потоком викликів (потоком Пуассона) називається
стаціонарний ординарний потік без післядії. Простий потік повністю
визначається розподілом Пуассона:
 t 
k
Pk  t   e  t , (4.2)
k!
де Pk  t  – ймовірність надходження k викликів за інтервал часу t;

 – параметр найпростішого потоку.
Інтенсивність  потоку Пуасона чисельно дорівнює його параметру  .

Ймовірність надходження не менше k викликів за час [0, t):
 t 
i

Pi k  t    e  t . (4.3)
i k i!
Дана функція табульована в довідкових джерелах. При її самостійному

обчисленні можна обмежуватися 4-5 членами ряду.
Приклад. На АТС надходить простий потік викликів з інтенсивністю
  0,8 викликів/хв. Знайти ймовірність того, що за 2 хв:
а) не прийде жодного виклику,
б) прийде рівно один виклик;
в) прийде хоча б один виклик.
Розв’язання:
 t   1, 6 
0 0
а ) P0  t   e  t
; P0  t   e 1,6  0, 202;
0! 1
 t 
1
б ) P1  t   e  t ; P1  t   1, 6  0, 202  0,323;
1!
в ) Pi 1  t   1  P0  t   0, 798.
Проміжок часу між двома послідовними моментами надходження

викликів не залежить від інших проміжків і розподілений згідно із законом:
F  t   P  zk  t   1  e   t . (4.4)
Середня величина проміжку:
1
z . (4.5)

Нестаціонарний пуасонівський потік – це випадковий ординарний
потік без післядії, для якого у будь-який момент часу t існує скінченний
параметр  (t ) , який залежить від моменту t.
Вірогідність надходження k викликів на інтервалі  , відліченому від
моменту t:
   t ,      t , 
k
Pk  t ,    e , (4.6)
k!
t 
де   t ,      u  du, – середнє число викликів, що поступають на інтервалі

t
 , відліченому від моменту t.
Неординарний пуасонівський потік – це випадковий стаціонарний

неординарний потік викликів без післядії. Для такого потоку слід розрізняти
потік моментів виклику і потік викликів.
Потік моментів виклику описується ймовірністю надходження k
моментів виклику на інтервалі t і визначається за формулою Пуассона (4.2).
У кожен момент виклику надходить l викликів  0  l  r , r    .
Величина l, яка називається характеристикою неординарності потоку, може
бути сталою і змінною. Якщо l стала величина, то з ймовірністю Pi  t 

сумарне число викликів, що надходять за час t, складає:
k  l  i. (4.7)
При змінній характеристиці неординарності l можна говорити про
ймовірність надходження будь-якого довільного числа викликів k на
часовому інтервалі довжиною t:
 a1t   a t  a t
j1 j2 jk
Pk  t   e  t

k j1 !
 2
j2 !
 ...  k
jk !
. (4.8)
Тут  – параметр потоку моментів виклику; a1   p1 – середнє число

моментів виклику в одиницю часу, в яких з ймовірністю p1 надходять групи
викликів по 1 в кожен. Додавання проводиться за всіма значеннями k, що
задовольняють умові:
k  j1  2 j2  3 j3  ...  njk . (4.9)
Таким чином, неординарний пуасонівський потік зі змінною
характеристикою неординарності можна представити як суперпозицію
незалежних неординарних пуасонівських потоків зі сталими
характеристиками неоднорідності l і параметром a1   p1 .
Стаціонарний ординарний потік з обмеженою післядією називається
потоком Пальма. Розподіл проміжків часу для потоку Пальма задається
такою системою співвідношень:
t
F1  t   P  z1  t     0    d ;
0 (4.10)
Fk  t   P  zk  t   1  0    ,
де 0  t  – функція Пальма-Хінчіна, що визначає ймовірність відсутності

викликів на інтервалі довжиною t за умови, що на початку інтервалу є виклик
 – параметр потоку Пальма.
Оскільки на інтервалі  0,   ймовірність надходження хоча б одного
виклику дорівнює одиниці:
t
F1       0    d  1, (4.11)
0
то маємо:
t
 1   0    d . (4.12)
0
Потік Ерланга i-го порядку утворюється шляхом просіювання

простого потоку при збереженні кожного (i+1)-го виклику і відкиданні
решти всіх викликів. У потоках Ерланга будь-якого порядку проміжки часу
між викликами незалежні і розподілені за одним і тим самим законом,
оскільки ці проміжки є сумою однакового числа проміжків простого потоку.
Щільність розподілу проміжків між сусідніми викликами для потоку Ерланга
1-го порядку дорівнює:
 t 
i
f  t  e  t , (4.13)
i!
де  – параметр вихідного простого потоку.
Випадковий ординарний потік, в якому на заданому кінцевому
проміжку [0, Т) випадковим чином надходить фіксоване число викликів n,
називають потоком Бернуллі. Для цього потоку моменти надходження
викликів незалежні і рівномірно розподілені в проміжку [0, Т).
Для потоку Бернуллі ймовірність надходження k викликів в будь-якому
проміжку [0,t), де t < Т, визначається виразом:
k nk
t  t
Pk  0, t   C   1  
k
n , (4.14)
T   T 
Тут Cnk – число поєднань з n по k.

Розподіл проміжків між викликами потоку Бернуллі можна подати у
вигляді:
n
 t 
P  z  t   1   , (4.15)
 n
n
де   – параметр потоку.
T
Примітивним потоком називається такий потік з простою післядією,
параметр якої i прямо пропорційний числу вільних в даний момент джерел:
i    N  i  , (4.16)
де N – загальне число джерел викликів;
i – число зайнятих джерел;
а – параметр потоку одного джерела у вільному стані.
Комутаційна система, яка обслуговує примітивний потік викликів, не
вимагає сполучних пристроїв більше, ніж N, оскільки зайняте джерело не
може проводити виклики.
Функція розподілу тривалості перебування джерела у вільному стані,
тобто проміжку часу між моментом закінчення одного зайнятого і моментом
надходження від джерела нового виклику:
F  t   P  tвільн.  t   1  e  t . (4.17)
Звідки випливає, що потік викликів від вільного джерела є найпростішим.
Потік з повторними викликами. Даний потік складається з витоку
первинних викликів (за своїми властивостями простого або примітивного) і
потоку повторних викликів. Останній виникає як результат втрати
первинного виклику або попереднього повторного і є реакцією джерела на
роботу обслуговуючої системи. Параметр потоку повторних викликів:
повт.   j , (4.18)
де j – число джерел повторних викликів;  – інтенсивність одного джерела
повторних викликів.
Параметр сумарного потоку для випадків, коли первинні виклики
утворюють простий або примітивний потік, визначається відповідно:
    j ,

(4.19)
    N  i  j    j.

ЗАВДАННЯ
Позначення до завдань:
ПцНЗ – перша цифра заданого викладачем шифру,
ДцНЗ – друга цифра заданого викладачем шифру,
НЗ – шифр.
1. На комутаційну систему надходить простий потік з інтенсивністю 
=1+ПцНЗ. Визначити за час t=1+ДцНЗ ймовірності P0  t  , P1  t  , P2  t  , P3  t  , Pi4  t  .

2. Визначити ймовірність надходження k=3 та k  3 викликів за проміжок
t=(120-НЗ) с, якщо параметр простого потоку  =(150-Н3) викл./год.
3. Для простого потоку з параметром  =(299+НЗ) викл./год визначити
значення k=km, при якому ймовірність Pk  t    Pk  t   max за час t=(89+НЗ) с.
Визначити величини ймовірності Pk  t  і побудувати розподіл ймовірностей для
k=km, k  km  2, k  km  4.
4. Телефоністка довідкового бюро в середньому видає  =(9 + НЗ)
довідок в годину. Визначити ймовірність того, що виклик, який випадково
надійшов, отримає відмову, зважаючи на зайнятість телефоністки, якщо
обслуговування кожної заявки занижується (91-НЗ) с.
5. На двосторонню міжстанційну лінію надходять два найпростіших
потоки викликів з параметрами 1  (70+НЗ) викл./год та 1  (110+НЗ)
викл./год. При зайнятті лінії на протилежний кінець передається сигнал
блокування тривалістю  =100 мс. Визначити ймовірність блокування
міжстанційної лінії і ймовірність зустрічного з’єднання, тобто одночасного (за
час  ) надходження викликів з обох кінців сполучної лінії.
6. При розрахунку потужності зумерного генератора на АТС
допускається його перезавантаження не більш, ніж в (5+ДцНЗ) випадках з 1000.
Визначити, на обслуговування якої кількості викликів одночасно має бути
розрахована потужність зумерного генератора, якщо ємність АТС
N=(1500+ПцНЗ-100) номерів, середня кількість викликів від одного джерела
с=2,4 викл./год, середній час прослуховування зумерного сигналу t=3 с.
7. Для потоку Пальма задана функція 0  t   e . Довести, що при цьому
 t
потік Пальма стає найпростішим потоком.

8. Для потоку Пальма функція 0  t   e  2  t  . Визначити функції
t
розподілу P  z1  t  і P  zk  t  .
9. При дослідженні потоку Бернуллі виявилось, що на кожному 20-
хвилинному інтервалі випадковим чином надходить по (10+ДцНЗ) викликів.
Для 10-хвилинного інтервалу визначити ймовірність Pk  0, t  , k=0,1,2,3,4 і
Pk 5  0, t  . Для знайдених значень Pk  0, t  побудувати розподіл ймовірностей
10. Концентратор обслуговує (10 + ДцНЗ) джерел навантаження. Для 15-

хвилинного інтервалу часу t визначити ймовірність надходження одного і хоча
б одного виклику, якщо на початку інтервалу i всі джерела були вільні.
Інтенсивність вільного джерела а = (20-ДцНЗ)/10 викл./год.
11. Задана характеристика неординарності неординарного
пуасонівського потоку у вигляді ряду розподілу (таблиця 4.1). Визначити
ймовірність надходження трьох і чотирьох викликів на інтервалі t=(100+НЗ) с,
якщо параметр потоку моментів виклику   (150+Н3) викл./год.
Таблиця 4.1
li 1 2 3 4 5 6 7
Pi 0,1 0,2 0,35 0,2 0,1 0,05 0

1. Ознайомитися з теоретичним матеріалом.
2. Розв’язати запропоновані задачі за заданими викладачем даними.
1. Що називається потоком виклику? Класифікація потоків виклику.
2. Яка основна характеристика потоку з простою післядією?
3. Що називається потоком Пуассона та потоком Пальма?
4. Що називається потоком Бернуллі та примітивним потоком?
Вивчення систем сигналізації у мережах зв’язку
Вивчити системи сигналізації у мережах зв’язку та їх класифікацію.
2. Література [1, 2, 5, 6, 7, 8]

Останні десятиліття характеризуються наростаючою дією
комп’ютерних технологій і мереж передачі даних на структуру і архітектуру
телефонної мережі загального користування. Особливо це виявляється в
галузі систем сигналізації, які використовуються в телефонних мережах.
Система сигналізації повинна забезпечувати підтримку:
- оперативного управління комутацією в мережах зв’язку;
- управління наданням додаткових послуг цифрових мереж з
інтеграцією служб (ЦМІС);
- звернення до баз даних в мережах стільникового рухомого зв’язку;
- розподілену обробку інформації при наданні послуг в інтелектуальній
мережі.
Специфікована в рекомендаціях сектора стандартизації Міжнародного
союзу електрозв’язку (МСЕ-Т) ITU-T і задовольняюча цим вимогам система
загальноканальної сигналізації №7 стала застосовуватись у всьому світі як
стандарт для міжнародної і національних мереж зв’язку. Мережі сигналізації,
що працюють за протоколом ЗКС №7, є спеціалізованими мережами з
комутацією пакетів, логічно віддалені від мереж комутованих каналів зв’язку
і призначені для транспортування повідомлень управління з’єднаннями в
телефонних мережах і мережах ЦМІС, а також запитів виконання операцій у
віддалених вузлах мережі.
Класифікація систем сигналізації
Під сигналізацією в мережах зв’язку розуміють сукупність сигналів, що
передаються між елементами мережі для забезпечення встановлення і
розриву з’єднання при обслуговуванні викликів, а також для передачі різної
службової інформації. Залежно від ділянки мережі розрізняють такі види
сигналізації (рис. 5.1):
• абонентська – на ділянці між абонентським терміналом і
комутаційною станцією;
• внутрішньостанційна – між різними функціональними вузлами і
блоками всередині комутаційної станції;
• міжстанційна – між різними комутаційними станціями в мережі.
Рис.5.1. Сигналізація в мережах зв’язку
Як приклад на рис. 5.2 подані основні сигнали абонентської

сигналізації, які передаються в процесі нормального встановлення (розриву)
з’єднання між двома абонентами, підключеними до однієї телефонної станції.
Внутрішньостанційна сигналізація залежить від архітектури і
принципів побудови системи комутації, елементної бази, яка
використовується і є специфічною для кожного типу системи.
Міжстанційна сигнальна інформація може передаватися різними
способами, які можна розділити на три основні класи.
1. Способи передачі сигналів безпосередньо по телефонному каналу,
які іноді називають «внутрішньосмуговими» системами сигналізації. По
телефонних каналах сигнали можуть передаватися постійним струмом
(гальванічний, шлейфовий або батарейний способи), струмами тональної
частоти, індуктивними імпульсами тощо.
Рис. 5.2. Приклад абонентської сигналізації
2. Сигналізація по індивідуальному виділеному сигнальному каналу. В

таких системах забезпечуються виділені засоби передачі сигнальної
інформації для кожного телефонного каналу в тракті передачі інформації. Це
може бути 16-й канальний інтервал в ІКМ-тракті, виділений частотний канал
позарозмовним каналом ТЧ на частоті 3825 Гц тощо.
3. Системи загальноканальної сигналізації (ЗКС). У системах цього
класу тракт передачі даних ЗКС надається для цілого пучка телефонних
каналів за принципом адресно-групового використання, тобто сигнали
передаються відповідно до своїх адрес і розміщуються в загальному буфері
для використання кожним каналом, як і коли це буде потрібно. Ілюстрацією
принципів ЗКС для мережі абонентського доступу можуть служити
протоколи DS або V.5.
Ці три класи способів сигналізації застосовуються для передачі адреси
та іншої інформації між терміналами і АТС, а також між самими
комутаційними вузлами і станціями. У цих способах можлива передача трьох
категорій сигналів:
• абонентських сигналів, які керують трактом передачі по абонентській
лінії і надають адресну інформацію для реєстрації в місцевій системі
комутації, та інформують абонентів про стан з’єднання (акустичні і зумерні
сигнали);
• лінійних сигналів, які керують трактом передачі по каналах зв’язку
між станціями. Лінійні сигнали передаються як в прямому, так і в зворотному
напрямах в стані і під час встановлення з’єднання до повного звільнення
приладів. Ці сигнали відзначають основні етапи встановлення з’єднання;
• сигналів маршрутизації (регістрових сигналів), які надають адресну
інформацію для маршрутизації викликів до місця призначення.
Сукупність відповідних сигналів і способів їх передачі утворює
абонентську сигналізацію, лінійну сигналізацію і сигналізацію
маршрутизації, яку часто називають регістровою (вона використовувалася
при обміні інформацією між регістрами і маркерами координатних АТС).
Адресна інформація може посилатися між станціями двома способами:
• методом «від вузла до вузла», згідно з яким вся адресна інформація
посилається до кожної станції на шляху з’єднання;
• методом «з кінця в кінець», коли здійснюється наскрізна сигналізація.
Міжнародні стандартизовані системи сигналізації
Для успішної взаємодії на телекомунікаційних мережах як усередині
країни, так і на міжнародному рівні протоколи сигналізації мають бути
уніфіковані. Уніфікацією і стандартизацією протоколів сигналізації займався
Міжнародний консультативний комітет з телеграфії і телефонії (МККТТ),
перетворений потім в Сектор стандартизації електрозв’язку Міжнародного
союзу електрозв’язку (ITU-T).
Розглянемо сім рекомендованих ITU-T систем сигналізації (системи
№1 - 5, R1 і R2), які є корисними через вплив закладених в них технічних
ідей. На різних стадіях розвитку телефонних мереж Сектор стандартизації
телекомунікацій Міжнародного союзу електрозв’язку (МСЕ-Т) рекомендував
різні стандарти систем сигналізації, характеристики приведені в таблиці 5.1.
Розвиток систем сигналізації можна розділити на три періоди. Перший
період характеризується широким використанням декадно-крокових станцій
з безпосереднім управлінням, в яких всі функціональні сигнали передаються
по індивідуальному тракту. Таким індивідуальним трактом передачі
телефонних сигналів є або сам розмовний канал, по якому встановлено
з’єднання, або індивідуальний виділений сигнальний канал, закріплений за
даним розмовним каналом і розміщений за межами його частотної смуги. До
першого періоду належать системи сигналізації №1-3, рекомендовані
МККТТ для міжміської мережі зв’язку. У всіх цих системах для передачі
функціональних сигналів використовується розмовний тракт. Для кодування
сигналів використовується одна або декілька частот, що лежать в спектрі
стандартного телефонного каналу.
Другий період характеризується появою на телефонних мережах
станцій координатної системи з непрямим управлінням. Введення непрямого
управління потребувало збільшення числа керівних сигналів, які
передаються, підвищення швидкості і достовірності передачі. До другого
періоду належать такі системи сигналізації, як № 4 і 5, рекомендовані для
міжнародної мережі зв’язку. У системі сигналізації №4 для передачі
функціональних сигналів використовуються дві частоти – 2040 і 2400 Гц.
Розпізнавання сигналів проводиться за тривалістю і частотою. У системі
сигналізації №5 для передачі керівної інформації використовуються
комбінації двох частот з шести, які передаються в смузі частот розмовного
спектру. Лінійні сигнали в системі сигналізації №5 передаються на частотах
2400 і 2600 Гц. У 1968 р. МККТТ була рекомендована замість системи
сигналізації №4 система сигналізації R2, в якій для передачі лінійних
сигналів використовується індивідуальний виділений сигнальний канал на
частоті 3825 Гц, закріплюваний за кожним розмовним каналом. Лінійні
сигнали передаються на цій частоті в режимі з підтвердженням. Сигнали
управління в системі R2 передаються по розмовному каналу 12-частотним
двосмуговим способом, який використовує дві групи частот: одну – для
прямого напряму, іншу – для зворотного. Для кожного напряму передача
ведеться кодом «2 з 6» методом «безперервного човника». Застосування
прямих і зворотних сигналів в рознесених групах частот дозволяє починати
їх передачу в одному напрямі, не чекаючи припинення передачі сигналів в
іншому напрямі Це дає можливість використовувати систему R2 на
двопровідних лініях з високою швидкістю передачі. У цифровому варіанті
системи сигналізації R2D для передачі лінійних сигналів використовується
канальний інтервал 16 систем ІКМ-30, в якому організовується два виділені
сигнальні канали.
Третій період характеризується застосуванням на телефонних мережах
станцій з програмним управлінням. На цих станціях можна значно скоротити
обсяг і вартість устаткування сигналізації шляхом використання
запам’ятовуючих пристроїв, електронних машин (ЕОМ), що управляють, і
високої швидкості обробки інформації. Станції цього типу можуть
забезпечити передачу керівних лінійних сигналів не по індивідуальних
каналах, а по загальному каналу сигналізації із застосуванням засобів
передачі даних.
У 1968 р. МККТТ була затверджена система сигналізації №6, що
рекомендується для організації ЗКС на міжнародних ділянках телефонної
мережі. В процесі випробувань системи сигналізації №6 виявилися такі її
недоліки: система не розрахована на роботу по каналах з великим часом
розповсюдження сигналу, має недостатню перешкодостійкість, обмежений
обсяг адресної частини і недостатньо гнучка для пристосування до потреб
національних мереж. Тому в 1973 р. МККТТ було поставлене питання про
розробку системи сигналізації №7.
Розроблена і затверджена МККТТ в 1980 р. система сигналізації ЗКС
№7 має такі переваги: придатна для мереж зв’язку різного призначення, має
різні модифікації і використовується як на міжнародній, так і на національній
мережах, забезпечує стійку роботу по каналах зв’язку з часом
розповсюдження сигналу до 1 с і з коефіцієнтом помилок до 10-4.
Таблиця 5.1
Тип Лінійний Регістро- Рік стан-

Застосува
сигна- сигнал, вий Характеристика дартиза-
ння
лізації Гц сигнал ції
На
Для ручного
№1 500/20 - коротких 1934
режиму
лініях
Набір
На
номера
Для національ
№2 600/750 однією 1938
напівавтоматики них
частотою
мережах
f=750 Гц
Двійковий Однонаправлена
код робота для
№3 2280 У Європі 1954
частоти автоматики і
2280 Гц напівавтоматики
Однонаправлена
робота для
автоматики і
напівавтоматики,
У
Двійковий можливість
Західній
2040/ код передачі від
№4 Європі і 1954
2400 f=2040/240 точки до точки,
Середзем
0 Гц можливість
номор’ї
тандему для
трьох секцій,
неможливість
TASI лінії
№5 2400/ MF Двонаправлена На 1964
2600 (комбінаці робота для міжнарод
я двох автоматики і них
частот з 6 напівавтоматики, мережах
частот 700- можливість TASI
1700 Гц) лінії
Двонаправлена У
Аналогічно
робота для Північній
R1 2600 №5 1968
автоматики і Америці
напівавтоматики
Модернізований
тип
MF (пряме: багаточастотної
6 частот сигналізації У Європі,
від 1380 до (MFC) для Південно-
R2 3825 1980 Гц; автоматики і східній 1968
зворотне: напівавтоматики, Азії,
від 540 до однонаправлена Пакистані
1140 Гц) робота (аналог),
двонаправлена
робота (цифра)
На
міжнарод
них
Швидкість передачі інформації: 56 Кбіт/с
мережах
(цифрова), 4 Кбіт/с (аналогова). Метод
між
№6 виправлення помилок: ретрансляція кадру
Кореєю і 1968
ЗКС-6 (одиниці), фіксована довжина кадру,
Японією,
загальна кількість сигнальних груп
США,
близько 40 типів
Тайвань,
Австралія
, Англія
Швидкість передачі інформації: 64 Кбіт/с
(цифрова), 4,8 Кбіт/с (аналогова). Система
виправлення помилок: основна (затримка Цифрові
№7
в одному напрямі менше 15 мс), система мережі 1980
ЗКС-7
PCR (затримка в одному напрямі більше комутації
15 мс), можлива довжина кадру (2 – 62
октетів)
Системи сигналізації № 1 – 5
Система №1 була прийнята на Х Пленарній асамблеї ITU-T, що
відбулася в Будапешті в 1934 р., для міжнародних каналів з ручним способом
встановлення з’єднань і передбачає тільки лінійні сигнали на частоті 500 Гц,
які передаються у вигляді імпульсів з частотою 20 Гц. Дана система є
системою прямого посилання виклику, в якій сигнали заняття і звільнення
посилаються у вигляді імпульсів 500/20 Гц. Коли система використовується
на коротких двопровідних лініях, замість сигналу 500/20 Гц може
застосовуватися низькочастотний сигнал (16, 25 чи 50 Гц). Час розпізнавання
сигналу, що приймається, до 1200 мс. Приймач запам’ятовує прийнятий
сигнал до посилки відповіді на нього. Імпульсний сигнал перетвориться у
візуальну індикацію – зазвичай одна лампочка індикації на канал.
Система №2, описана в Білій книзі (Осло, 1938), призначалася для
підтримки напівавтоматичного зв’язку по двопровідних лініях з
використанням сигналів з частотами 600 і 750 Гц. Система має обмежене
застосування на мережах деяких країн при напівавтоматичних системах
обслуговування викликів, але ніколи не використовувалася на практиці для
міжнародного зв’язку.
Система №3 – одночастотна система сигналізації, розроблялася в 1946-
1949 рр., випробовувалася в лінійних умовах в 1949-1954 рр. і була
стандартизована ITU-T в 1954 р. Специфікація системи №3 приведена в
рекомендаціях Q.76-Q.79 Червоної книги (Нью-Делі, 1960). Система
використовує одну частоту 2280±6 Гц для лінійної і регістрової сигналізації і
призначена для роботи по односторонніх каналах зв’язку. Система
застосовується для напівавтоматичного і автоматичного режимів роботи. Для
трансляції цифри номера потрібна передача одиничного імпульсу, самої
цифри у вигляді чотирьох послідовних імпульсів без інтервалів між ними і
нульового імпульсу кінця. При прийомі сигналу допустима величина частоти
складає 2280±15 Гц. При передачі сигналу допустима частота складає 2280±6
Гц, а тривалість складає 300±3 мс.
Система №4 – двочастотна система сигналізації – специфікована в
рекомендаціях Q.120-Q.136 ITU-T (Зелена книга, Женева, 1973). З 1954 р.
починає широко використовуватися в Європі. Для лінійної і регістрової
сигналізації використовуються одні і ті ж самі частоти розмовного спектру
(внутрішньосмугові) f1=2040 Гц і f2=2400 Гц. Для передачі лінійних сигналів
використовуються комбінації трьох частотних сигналів: сигнал Х є посилкою
частоти 2040 Гц, сигнал Y – посилка частоти 2400 Гц, а сигнал Р –
комбінацію частот 2040 і 2400 Гц. Для передачі регістрової сигналізації
використовуються двійкові комбінації з одиночних частот (сигнал х=2040 Гц,
сигнал у=2400 Гц) з рівною тривалістю імпульсів і пауз, що становить 35 мс
кожен.
Система №5 була стандартизована ITU-T в 1964 р. насамперед для
обробки міжконтинентального навантаження. Специфікації представлені в
рекомендаціях Q.140-Q.164 (Зелена книга, Женева, 1973). Система
використовує шість частот, розділених інтервалом 200 Гц, в смузі від 700 до
1700 Гц; регістрові сигнали посилаються імпульсами, кожен з яких –
двочастотна комбінація. Один імпульс відповідає одній цифрі, а між
імпульсами передається пауза. Для лінійної сигналізації система №5
використовує внутрішньосмугові двочастотні сигнали f1=2400 Гц і f2=2600
Гц «від ланки до ланки» для всіх лінійних сигналів, окрім сигналу
«втручання телефоністки».
Ще однією важливою відмінністю системи №5 від попередніх систем є
використання двосторонніх сполучних ліній, що обумовлене високою
вартістю довгих ліній і різним для різних частин світу телефонним
навантаженням, що передається в протилежних напрямах. Сигналізація в
процесі встановлення починається посилкою безперервного лінійного
сигналу «зайняття», який підтверджувався зворотним лінійним сигналом
«готовий до прийому номера». Потім йдуть імпульсні регістрові сигнали, які
вказують на початок посилки імпульсів набору, потім посилається
інформація про номер абонента, що викликається, і сигнал закінчення набору
номера.
У 1968 р. ITU-T була стандартизована система сигналізації №5 Bis, що
використовує ті ж самі сигнальні частоти, а також додаткові сигнали
блокування в прямому і зворотному напрямах, що підтримують цілий ряд
додаткових можливостей протоколу сигналізації. Розвиток системи №5 Bis
був відсунутий на задній план через появу системи загальноканальної
сигналізації №6.
Система сигналізації R1
Протокол сигналізації R1, що є першим регіональним стандартом ITU-
T, використовує багаточастотну регістрову сигналізацію з кодом «2 з 6» і
внутрішньосмугову лінійну сигналізацію. R1 є системою сигналізації «від
ланки до ланки» і має вищу швидкість передачі сигнальної інформації, ніж у
системи R2, проте інформаційні можливості у R1 декілька нижчі, оскільки
кожна комбінація частот має тільки одне значення.
Лінійна сигналізація в системі R1 по аналогових і цифрових каналах
здійснюється по-різному. По аналогових каналах передається безперервний
сигнал з частотою 2600±5 Гц в обох напрямах. При цифровому варіанті
лінійний сигнал з частотою 2600 Гц зазвичай не передається по розмовних
каналах, окрім випадку, коли цифрові системи послідовно з’єднуються з
аналоговими каналами і утворюють складений канал. Цифровий варіант
системи R1 призначений для використання в цифровому тракті 1544 Кбіт/с.
Лінійна сигналізація здійснюється по двох виділених каналах, для чого
використовується восьмий біт кожного каналу один раз в шість циклів.
Для регістрової сигналізації R1 використовує шість частот (700, 900,
1100, 1300, 1500 і 1700 Гц) для передачі в прямому напрямі адресної
інформації кодом «2 з 6». Регістрові сигнали передаються у вигляді
імпульсів, що складаються з комбінації двох частот і пауз між імпульсами.
Тривалість сигналу початку набору КР дорівнюэ 100±10 мс. Всі інші сигнали
мають тривалість 68±7 мс. Інтервал між сигналами повинен складати 68±7
мс.
Система сигналізації R2
Протокол сигналізації R2 другого регіонального стандарту ITU-T,
спочатку названий «система MFC Берн», в даний час використовується в
багатьох європейських, латиноамериканських країнах і країнах, що
розвиваються, для національних і міжнародних сполучних ліній.
Лінійна сигналізація R2 існує в двох абсолютно різних модифікаціях:
аналогова версія лінійної сигналізації R2 і цифрова R2D. У аналоговому
варіанті передача лінійних сигналів здійснюється з використанням тональних
сигналів поза смугою розмовних частот в системах ущільнення з частотним
розділенням каналів (ЧРК) на частоті 3825 Гц. У цифровому варіанті для
лінійної сигналізації використовуються виділені сигнальні канали цифрового
тракту із швидкістю 2048 Біт/с (ІКМ-30, рекомендація G.732).
У аналоговій версії R2 сигнали передаються методом «від ланки до
ланки». Час розпізнавання зміни стану складає 20±7 мс.
При занятті на вихідній АТС відключається тональний сигнал в
прямому напрямі. Якщо після заняття потрібно відразу ж передати сигнал
«роз’єднання», то тональний сигнал підтримується у вимкненому стані не
менше 100 мс для достовірного його розпізнавання на вхідній АТС. При
відповіді абонента Б, що викликається, вхідна АТС припиняє посилку
тонального сигналу 3825 Гц у зворотному напрямі.
У разі відбою абонента Б, що викликається, вхідна АТС починає
посилку тонального сигналу 3825 Гц у зворотному напрямі. У разі ж відбою
абонента А, тобто при роз’єднанні, вихідна АТС починає посилку тонального
сигналу 3825 Гц в прямому напрямі. При розпізнаванні цього сигналу на
вхідній АТС руйнується встановлене з’єднання і починається процес
звільнення. При цьому на вихідній АТС сполучна лінія залишається
заблокованою доти, доки не буде завершений процес звільнення. Блокування
на вихідній АТС продовжується доти, доки відсутній тональний сигнал у
зворотному напрямі. Поява тонального сигналу у зворотному напрямі,
супроводжувана наявністю тонального сигналу в прямому напрямі,
переводить сполучну лінію в початковий стан. Після цього лінія може бути
зайнята для нового виклику. Отже, тональний сигнал може прямувати у бік
вхідної АТС в таких ситуаціях:
• при зайнятті до відповіді абонента, що викликається;
• при відповіді абонента, що викликається;
• при відбої абонента, що викликається.
У випадках роз’єднання в передвідповідному стані сигнал
«роз’єднання» посилається на вихідній АТС шляхом посилки тонального
сигналу в прямому напрямі. Вхідна АТС після розпізнавання цього
тонального сигналу вимикає тональний сигнал у зворотному напрямі,
звільняє комутаційні блоки, що беруть участь в даному з’єднанні і починає
процес роз’єднання на вході. Після того, як роз’єднання на вхідному кінці
закінчене, посилається тональний сигнал у зворотному напрямі і сполучна
лінія переходить в початковий стан. Для того, щоб виключити помилкове
спрацьовування при збігу сигналу відповіді і сигналу роз’єднання від
вихідної АТС, перехід із стану посилки тонального сигналу до виключення
тонального сигналу у зворотному напрямі здійснюється після завершення
певного тайм-ауту. Процедура роз’єднання в розмовному стані відрізняється
тим, що посилка тонального сигналу у зворотному напрямі не припиняється.
Після розпізнавання сигналу «роз’єднання» на вхідній АТС передача сигналу
«відбій» не здійснюється. Роз’єднання в стані відбою виконується
аналогічним чином.
Висока достовірність, що забезпечується протоколом R2, зв’язана і з
використанням коду «2 з 6», який сам по собі дозволяє перевірити, чи
правильний сигнал був прийнятий. Крім того, майже у всіх ситуаціях сигнал
в прямому напрямі поступає доти, доки не буде отриманий відповідний
сигнал підтвердження у зворотному напрямі. Приймальний регістр може
запитати інформацію у передавального регістра у будь-який момент під час
передачі незалежно від хронологічного порядку.
АТС посилає різні сигнали в прямому напрямі, включаючи адресну
інформацію, код країни та індикацію ехокомпенсації, категорію абонента і
закінчення посилки. Вхідна або транзитна станція повертає сигнали
перевантаження, підтвердження ухвалення повної адреси, стану лінії, що
викликається, а також мережеві сигнали. Подальша дія системи визначається
сигналами в обох напрямах, створюючи таким чином гнучку інтерактивну
сигналізацію.
Рис. 5.3. Класифікація систем сигналізації

1. Назва роботи, мета та завдання на роботу.
2. Характеристика систем сигналізації № 1 – 5, R1, R2.
3. Класифікація систем сигналізації.
4. Загальні висновки по роботі.
1. Призначення систем сигналізації.
2. Класифікація систем сигналізації.
3. Що називається регістровою сигналізацією та для чого вона
використовується?
4. Характеристика Міжнародної стандартизованої системи
сигналізації.
Частина ІІ
Завдання для контрольної роботи
Контрольна робота складається з двох завдань теоретичного курсу, які

потрібно виконати з використанням літератури [1, 2]. При виконанні роботи
потрібно суворо дотримуватися вимог стандарту «Умовні графічні
позначення та правила написання одиниць вимірювань електричних і
акустичних величин». Вихідні дані до завдань вибираються відповідно до
двох останніх цифр шифру студента.
Завдання 1
А) Розрахувати обмін для каналів міжміського телефонного зв’язку при
замовленій системі експлуатації.
Б) За даними отриманого обміну визначити кількість каналів при
негайній системі експлуатації.
Вихідні дані до завдань наведені у табл. 1 і 2.
Таблиця 1
Остання цифра шифру
Дані
1 2 3 4 5 6 7 8 9 0
Кількість каналів N 30 10 14 16 18 24 25 28 22 20
Час однієї розмови 27

300 330 360 380 420 450 240 400 480
tp, с 0
Оперативний час
заняття каналу tок, с 60 65 70 75 80 85 74 78 82 86
Допустимий час
очікування вста-
10 8,0 5,0 7,0 6,0 6,5 7,5 8,5 9,0 9,5
новлення з’єднання
τ, хв
Таблиця 2
Передостання цифра шифру

Дані
1 2 3 4 5 6 7 8 9 0
Частка вихідних
розмов Квих 0,45 0,46 0,47 0,48 0,49 0,50 0,51 0,52 0,53 0,54
Частка вхідних
розмов Квх 0,55 0,54 0,53 0,52 0,51 0,50 0,49 0,48 0,47 0,46
Методичні вказівки до виконання завдання 1

Перед виконанням цього завдання потрібно ознайомитися з системами
експлуатації міжміського телефонного зв’язку [1, 2].
У першому завданні (завдання 1.А) потрібно визначити максимально
можливий обмін в час найбільшого навантаження (ЧНН) при замовленій
системі експлуатації, виходячи з пропускної спроможності каналів.
Пропускна спроможність одного каналу в годину, розм./год:
3600 3600
Ck   ,
tk t p  toк
де tp – час повного заняття каналу однією розмовою.

Величину Ск можна прирівняти до обміну по цьому каналу в ЧНН
(СЧНН), тоді сумарний обмін в ЧНН по всіх каналах визначиться за формулою:
CЧНН  Сk  N .
Сумарний добовий обмін по всіх каналах, розм./доб:
Счнн
Cдоб  ,
Кн
де Кн – коефіцієнт концентрації по виконанню замовлень при замовленій

системі, Кн = 0,08.
Обмін в ЧНН, розм./год і протягом доби, розм./доб по вихідних і
вхідних каналах визначається за формулами:
CЧНН .вих  СЧНН  К вих , CЧНН .вх  СЧНН  К вх
Cдоб .вих  Сдоб  К вих , Cдоб .вх  Сдоб  К вх .
Дані, одержані при розрахунках, потрібно звести в таблицю. На
підставі цих даних потрібно провести розрахунок числа каналів при негайній
системі експлуатації – задача 1.Б.
Для цього спочатку треба визначити середній час очікування
звільнення каналу:
t k  (1  V 2 )
 ,
2
де V – коефіцієнт варіації часу очікування звільнення каналів, V = 0,7.

Потім потрібно знайти обмін в ЧНН, розм./год, і навантаження, Ерл, по
вихідних і вхідних каналах, за формулами:
Cчнн  Сдоб  К в ,
де Кв – коефіцієнт концентрації замовлень по виконанню при негайній

системі, Кв=0,1.
tk
чнн  Cчнн  .
3600
Далі за знайденим навантаженням Υчнн визначається число вихідних і

вхідних каналів. Це робиться за графіком (рис.1) залежно від відношення τ/Θ.
Розрахунок числа каналів виконується за умови, що ймовірність
очікування з’єднання більше заданого часу τ дорівнює 0,1 (Р = 0,1).
Рис. 1. Залежність навантаження від відношення середнього часу
очікування (τ / Θ) для різної кількості каналів
Завдання № 2
На ділянці залізниці між пунктами А, Б, В організовується дальній
автоматичний телефонний зв’язок (ДАТЗ). Потрібно розрахувати число
односторонніх і двосторонніх каналів для кожного напрямку.
Початкові дані наведені в таблиці 3.
Таблиця 3
Дані
1 2 3 4 5 6 7 8 9 0
Ємність
залізничної
АТС номерів
пунктів: А 400 1000 1500 1400 700 900 1100 800 600 500
Б 1600 700 900 800 1200 1100 600 1400 1500 1300
В 1100 900 500 1200 800 700 1300 600 500 1000
Вихідне
навантаження,
що надходить 0,004 0,009 0,008 0,006 0,015 0,001 0,007 0,002 0,008 0,003
на одного
абонента, Υвих 0
Кількість
абонентів з
правом виходу
в мережу
ДАТЗ від 0,4 0,5 0,55 0,6 0,7 0,65 0,75 0,8 0,85 0,45
заданої
ємності для
станцій всіх
пунктів, К0
Методичні вказівки до виконання завдання 2

Для виконання цього завдання потрібно вивчити матеріал з організації
дальнього автоматичного телефонного зв’язку на залізничному транспорті [1
– 3].
Умовою завдання передбачається організація автоматичного
телефонного зв’язку між пунктами А, Б і В. При розрахунках прийняти, що
мережа симетрична і зв’язок між пунктами здійснюється як по основних
одноланкових маршрутах А – Б, Б – А, А – В, В – А, Б – В, В – Б, так і по
обхідних дволанкових маршрутах через пункти А, Б і В.
Для визначення кількості каналів на кожній ділянці заздалегідь
розраховується вихідне телефонне навантаження, що надходить в ЧНН, Ерл:
N вих  К 0  N вх
вих  вих.0  ,
N вих  К 0  N вх
де Υвих 0 – вихідне навантаження, що надходить на одного абонента в ЧНН,

Ерл;
Nвих, Nвх – відповідно ємності ЗАТС вихідного і вхідного пунктів, що
обмежують напрям зв’язку;
К0 – коефіцієнт відношення кількості абонентів, що користуються
правом виходу на мережу ДАТЗ, до загальної ємності ЗАТС пункту
вихідного зв’язку (з табл. 3).
Частина навантаження, що передається по обхідному напряму,
визначається коефіцієнтом переходу навантаження К, який залежить від
заданого значення втрат по викликах Рвп.
У розрахунках для всіх варіантів прийняти:
Рвп = 0,1; К = 0,16.
Для всіх напрямів частина навантаження проходить по дволанкових
обхідних маршрутах, отже, розрахунок числа каналів необхідно проводити
при коефіцієнті втрат по обхідних маршрутах Рвпо, меншому за Рвп. У
розрахунках прийняти Рвпо = 0,05.
Максимум навантажень, що передаються з кожного пункту по двох
різних напрямах, не співпадають за часом, тому замість розрахованих
c
навантажень Υисх необхідно користуватися величинами Yвих , які
визначаються з табл. 4 з урахуванням зменшень на неспівпадання.
Навантаження, яке повинне бути передане по кожній ланці ділянки
мережі:
Y C ' K  Y C ,
де К – коефіцієнт переходу навантаження по обхідному напряму, К = 0,16.

Таблиця 4
Υ, Ерл ΥС, Ерл Υ, Ерл ΥС, Ерл Υ, Ерл ΥС, Ерл

0,5 0,3 6,5 6 12,5 11,7
1 0,7 7 6,5 13 12,2
1,5 1,2 7,5 7 13,5 12,7
2 1,7 8 7,5 14 13,2
2,5 2,2 8,5 7,8 15 14,1
3 2,6 9 8,4 16 15
3,5 3,1 9,5 8,8 17 16
4 3,5 10 9,3 18 17
4,5 4 10,5 9,8 19 18
5 4,5 11 10,3 20 19
5,5 5 11,5 10,8
6 5,5 12 11,3
Для розв’язання задачі рекомендується пункти А, Б і В подати у

вигляді трикутника, а розрахунок проводити у такій послідовності:
1. Розрахувати значення навантажень, що надходять (Υвих) для кожного
напрямку.
2. За розрахованими навантаженнями та табл. 4 прийняти
навантаження з урахуванням зменшень, ΥС.
3. Визначити навантаження, що надходять на ланки А – Б, А – В, Б – В,
з урахуванням обхідних шляхів:
ΥС’АБ = (1 – К) · ΥСАБ + К · (ΥС АВ + ΥС ВБ);
ΥС’БА = (1 – К) · ΥСБА + К · (ΥС БВ + ΥС ВА);
ΥС’АВ = (1 – К) · ΥСАВ + К · (ΥС АБ + ΥС БВ);
ΥС’ВА = (1 – К) · ΥСВА + К · (ΥС ВБ + ΥС БА);
ΥС’ВБ = (1 – К) · ΥСВБ + К · (ΥС ВА + ΥС АБ);
ΥС’БВ = (1 – К) · ΥСБВ + К · (ΥС БА + ΥС АВ).
4. Визначити загальне навантаження, що виходить з кожного пункту:
ΥСА = ΥС’АВ + ΥС’АБ ;
ΥСБ = ΥС’БВ + ΥС’БА ;
ΥСВ = ΥС’ВА + ΥС’ВБ .
5. За графіком, приведеним на рис. 2, при Рвпо = 0,05 за значеннями ΥСА,
Υ СБ , Υ СВ визначити кількість односторонніх каналів (V), що виходять з
кожного пункту: VА, VБ, VВ.
Кількість односторонніх каналів в кожному напрямку визначається
пропорційно вихідному навантаженню (з урахуванням обхідних шляхів):
С С
VА  АБ VБ  БВ
VАБ  ; VБВ  ;
АС БС
С С
VВ  ВА VБ  БА
VВА  ; VБА  ;
ВС БС
С С
VВ  ВБ VА  АВ
VВБ  ; VАВ  .
ВС АС
Число каналів двосторонніх пучків визначається за результатами

розрахунку числа односторонніх каналів у такій послідовності:
6. За графіком на рис. 2 за навантаженнями ΥСАБ, ΥСБА, ΥСАВ, ΥСВА, ΥСВБ,
ΥСБВ і кількості односторонніх каналів VАБ, VБА, VАВ, VВА, VБВ, VВБ визначити
коефіцієнти втрат на кожному напрямку.
7. Визначити загальне навантаження для двосторонніх каналів на
кожній ланці:
ΥАБ = ΥСАБ + ΥСБА;
ΥАВ = ΥСАВ + ΥСВА;
ΥБВ = ΥСБВ + ΥСВБ.
8. Використовуючи значення загального навантаження ΥАБ, ΥАВ, ΥБВ і
коефіцієнти втрат (Р), за графіком на рис. 2 визначити число двосторонніх
каналів в кожному напрямку за меншим значенням втрат. Наприклад, якщо
за напрямком А – Б коефіцієнт втрат Р = 0,18, на напрямку Б – А - Р = 0,1,
приймається Р = 0,1.
За результатами розрахунків привести обґрунтування доцільності
використання односторонніх або двосторонніх каналів.
Рис. 2. Залежність коефіцієнта втрат від навантаження
при різній кількості каналів
Частина ІІІ
Завдання для самостійної роботи
Зо кожною темою дисципліни студенти заочної форми навчання

готують звіт з виконання завдань самостійної роботи. У звіті наводять стислі
відповіді на контрольні запитання відповідної теми та аналітичні розрахунки
розв’язання задач. Кожен студент вибирає варіант відповідно до шифру
студента.
Тема 1. Основи телефонної передачі

Принципи телефонної передачі. Електроакустичні перетворювачі.
Телефонні апарати. Методика оцінювання якості телефонної передачі.
Принципи побудови і схеми телефонних апаратів. Алгоритми встановлення
з’єднань. Мова SDL. Принципи автоматичної телефонної комутації.
Принципи побудови декадно-крокових АТС. Принципи побудови
координатних АТС. Багатократні координатні з’єднувачі. Принципи
побудови квазіелектронних АТС. Пробні та імпульсні ланцюги комутаційних
полів.
Основні питання для самостійного опрацювання
1. Часові діаграми роботи контактів номеронабирачів.
2. Крокові та декадно-крокові шукачі.
3. Способи передачі адресної інформації в мережах зв’язку.
4. Принципи управління встановлення з’єднань.
5. Функції керівних пристроїв.
6. Описати процеси, що відбуваються на мережах телефонного зв’язку.
7. Стандартна мова програмування SDL.
8. Алгоритми та програми роботи керівних пристроїв АТС.
Література: основна [1 – 3, 5]; додаткова [7, 9].
Тема 2: Сигналізація у цифрових мережах зв’язку
Види сигналів і методи передачі сигналів сигналізації. Сигналізація на
виділених каналах. Види номеронабирачів. Аналогова сигналізація.
Принципи побудови інтерфейсів сигналізації. Загальний канал сигналізації.
Організації звукового каналу сигналізації. Протоколи сигналізації.
Сигналізація у мережі ISDN. Сигналізація SSN7. Принципи організації МТР.
Принципи організації підсистеми користувачів UP. Принципи організації
TCAP та інших підсистем. Сигналізація користувач – мережа DSS-1.
Сигналізація QS/G. Відкритий інтерфейс U.52.
1. Класифікація сигналів на мережах зв’язку.
2. Протоколи сигналізації.
3. Часові діаграми роботи контактів номеронабирачів.
4. Принципи побудови інтерфейсів сигналізації.
5. Параметри звукового каналу сигналізації.
6. Функції та характеристики системи сигналізації SSN7.
7. Міжстанційна сигналізація системи SDE на мережах зв’язку.
8. Структура багаточастотного коду міжстанційної регістрової
сигналізації.
9. Підсистема телефонного користувача TUP в багаторівневій моделі
СС№7.
Література: основна [2, 3]; додаткова [6, 8].
Тема 3: Теорія телетрафіка

Типи телефонних навантажень. Методи розрахунку телефонних
навантажень. Розрахунок кількості з’єднувальних приладів. Методика
розрахунку повнодоступного включення. Методика розрахунку
напівдоступного включення. Системи з чеканням і пріоритетами. Схема
розподілу інтенсивностей навантажень. Методи розрахунку з’єднувальних
ліній. Визначення ємності телефонної мережі.
1. Методи розрахунку телефонних навантажень.
2. Визначення навантажень, що надходять на батарейні приймачі.
3. Визначення навантажень, що надходять на вихідні шнурові комплекти.
4. Методика розрахунку внутрішньостанційного навантаження.
5. Схема розподілу інтенсивностей навантажень.
6. Розрахунки об’ємів основного станційного обладнання.
7. Методика визначення числа з’єднувальних ліній методом
комбінованого блокування.
Література: основна [1 – 3, 7]; додаткова [8].
Тема 4: Синхронізація у цифрових мережах

Принципи синхронної цифрової комутації. Принципи
мультиплексування. Координати та ступені комутації. Принципи побудови
системи PDH. Принципи побудови системи SDH. Параметри системи
синхронізації. Принципи побудови системи тактової мережевої
синхронізації. Параметри синхросигналів. Методи побудови систем ТСС.
1. Основні відмінності синхронізації станцій і конверторів при
нормальному режимі та у разі розриву потоку.
2. Види обслуговування вибіркових викликів.
3. Обслуговування комутованих викликів.
4. Види цифрової ієрархії.
5. Види топології мережі, їхні особливості.
6. Типи мультиплексорів, та їхні функції.
7. Призначення синхронізації цифрових мереж.
8. Призначення дублюючих джерел синхронізації в мережах SDH.
Література: основна [3, 5]; додаткова [6, 7].
Тема 5: Принципи побудови цифрових систем комутації
Структурні схеми та функціональні блоки цифрових систем комутації.
Принципи керування в цифрових системах комутації. Структура
програмного забезпечення цифрових систем комутації. Структура
абонентських даних. Структура станційних даних. Структура мережевих
даних. Програмування змінної частини програмного забезпечення цифрових
систем комутації. Мережеві характеристики цифрових систем комутації.
Принципи побудови цифрових комутаційних полів. Мережеві інтерфейси.
Аналоговий абонентський інтерфейс. Цифровий абонентський інтерфейс.
1. Склад базового програмного забезпечення телефонних станцій.
2. Команди адміністрування обладнання АТС.
3. Функціональні модулі цифрових АТС.
4. Які існують можливості для підключення абонентських пристроїв і
з’єднувальних ліній до АТС?
5. Максимальна дальність передачі по абонентських лініях і можливості її
збільшення.
6. Описати інтерфейси підключення абонентських та з’єднувальних ліній.
7. Переваги цифрових АТС в порівнянні з аналоговими.
8. Порядок встановлення з’єднань на АТС.
9. З якою метою в АТСКЕ використовується кодування інформації
завадостійким кодом?
Література: основна [1 – 3, 6]; додаткова [5, 8].
Розрахункове завдання для самостійного виконання
Вихідні дані для розрахунку взяти з таблиць 1, 2, 3.
Таблиця 1
Число каналів
1 2 3 4 5 6 7 8 9 0
Емність АТС 1000 1200 1500 1100 1300 1600 1400 1150 1340 1700
Квартирний сектор 700 780 900 770 845 960 980 632 871 1020
Адміністративний
300 420 600 330 455 640 420 518 469 680
сектор
Сектор управління
(входить до складу 100 200 180 120 210 250 180 200 160 220
адміністративного)
Таблиця 2
Передостання цифра шифру
1 2 3 4 5 6 7 8 9 0
Середнє число
викликів в ЧНН 0,7 0,8 0,6 0,75 0,85 0,65 0,58 0,72 0,68 0,82
(квартирний сектор)
Середнє число
викликів в ЧНН
1,3 1,5 2,0 1,8 1,4 2,5 2,2 1,6 2,3 1,9
(адміністративний
сектор)
Середня тривалість
110 120 100 150 130 140 90 115 160 125
зв’язку, с
Розрахунок інтенсивності телефонного навантаження

1. Розрахуємо навантаження, що надходить на приймачі батарейні (ПБ).
Визначимо за формулою:
NC ПБ t ПБ
YПБ  ,
3600
де N – ємність центральної станції;

C ПБ – середнє число занять ПБ;
t ПБ – середній час зайняття ПБ.
N К C К  N АC А
C ПБ  ,
NК  N А
де Nа – число абонентів адміністративного сектора (включаючи й абонентів
сектора керування);
Nк – число абонентів квартирного сектора.
Розрахуємо середній час t ПБ заняття ПБ:
t ПБ  t ОС  t С  t СЗО ,
де t ОС – час слухання «відповідь станції», t ОС =3 с;

t СЗО – час слухання абонентом сигналу зайнятості після відбою
іншого, t СЗО =2 с;
t С – час установлення з’єднання:
t C  1,5n  t у ,
де n – число знаків номера, n=5;

tу – час установлення з’єднання, tу =1 с.
2. Розрахуємо навантаження, що надходить на вихідні шнурові
комплекти (ВШК):
N Г CВШК tВШК
YГ , ВШК  ,
3600
де Nг – число входів у блоках БАЛ (Nг = 64),
YГ , ВШК – навантаження на групи ВШК.
Середнє число зайняття ВШК дорівнює середньому числу зайняття ПБ,
CВШК  CПБ
Розрахуємо середній час зайняття ВШК:

tВШК  t p Pp  tНО PНО  tЗ PЗ  tОШ PОШ  tТЕХ PТЕХ ,
де tp – розмова відбулася,
 tОС  t С  t КПВ  t p  tСЗО
t
p ,
де t КПВ – середня тривалість слухання абонентом сигналу контролю
посилання виклику, tКПВ  7 с ;

N K T  N АT
tp  , де Т – середня тривалість зв’язку (з таблиці 2).
NK  N А
Розмова не відбулася через не відповідь абонента, що викликали:

t HO  t ОС  t С  t КПВно ,
де
t  30 с.
КПВно
Розмова не відбулася через зайнятість абонента, що викликають:
t
з
t
о.с
t
с
t
с. з. ,
де
t 5 с.
с.з.
Розмова не відбулася через помилки абонента, що викликає:
t
ош =18 с.
Розмова не відбулася з технічних причин:
t
тех =13 с.
Частка кожного виду занять відповідає:
Pp =0,7,
Pно =0,1,
Pз =0,15,
Pош =0,03,
Pтех =0,02.
Розрахуємо навантаження на всі ВШК:

YВШК  S БАЛ  YГ , ВШК ,
де S БАЛ – число блоків БАЛ,

N ЦС
S БАЛ 
64
3. Розрахунок внутрішньостанційного навантаження.

Блоки БАЛ мають дволанкову структуру, тому на виході блоку БАЛ
втрати становлять один відсоток, тоді навантаження, що надходить на вхід
блока БАЛ, буде дорівнювати:
YВШК
Yпост  YВШК  1, 01  .
0,99
Розрахуємо навантаження на виходах блока БІВ за формулою:

m
Yвн . ЦС   N i Yвн.i ,
i 1
де m – число категорій абонентів;
N i – число абонентів i-категорії;
Yвн .i – питоме внутрішньостанційне (вихідне місцеве) навантаження
на одну абонентську лінію i- категорії.

Yк = 0,013 – питоме навантаження квартирного сектора;
Yа = 0,027 – питоме навантаження адміністративного сектора;
Yу = 0,07 – питоме навантаження сектора керування.
Навантаження від кінцевих станцій на проектовану – навантаження на
входах блоку БВЛ визначається за формулою:
m
Yисх. j   N ijYвих.i ,
i 1
де N ij
– число абонентів i-ої категорії на j – ї станції;
Y
вих.i – питоме вихідне зовнішнє навантаження на абонентську
лінію i-ої категорії.
Yвих к = 0,0035 – питоме вихідне навантаження квартирного сектора;
Yвих а = 0,012 – питоме вихідне навантаження адміністративного
сектора;
Yвих у = 0,034 – питоме вихідне навантаження сектора керування.
Yвих.72  N у ,72Yвих. у  N а ,72Yвих.а  N к ,72Yвих.к.
Навантаження, що надходить від проектованої станції до кінцевих

станцій – навантаження на виході блоків БІЛ визначається за формулою:
m
Yвх. j   N ij Yвх .i ,
i 1
де Y
вх.i – питоме вхідне зовнішнє навантаження на абонентську лінію i-ої
категорії.
Yвх ,72  36  0, 036  121,5  0, 01  142,5  0, 0035  3;
Yвх ,73  120  0,046  405  0, 013  475  0, 0045  12,9;
Yвх ,74  180  0, 047  607,5  0, 013  712,5  0, 005  19,92.
Навантаження, що виходить від абонентів центральної станції –

навантаження на виході блоків БІЛ.
m
Yвих , ЦС   NiYвих ,i ,
i 1
де N
i – число абонентів i-ої категорії ЦС.
Y
вих.i – питоме вихідне зовнішнє навантаження на абонентській лінії
i-ої категорії для ЦС;
Yвих к = 0,0035 – питоме вихідне навантаження квартирного сектора;
Yвих а = 0,012 – питоме вихідне навантаження адміністративного
сектора;
Yвих у = 0,034 – питоме вихідне навантаження сектора керування.
Навантаження, що входить до абонентів ЦС:
m
Yвх , ЦС   N i Yвх ,i ,
i 1
де Y
вх.i – питоме вхідне зовнішнє навантаження на АЛ i-ої категорії для
абонентів ЦС.
Yвх к = 0,005 – питоме вхідне навантаження квартирного сектора;
Yвх а = 0,013 – питоме вхідне навантаження адміністративного сектора;
Yвх у = 0,047 – питоме вхідне навантаження сектора керування.
Навантаження до спеціальних служб розраховується за формулою:
n
YСП  YСП .ЦС N ЦС  YСП .ОС  N j ,
j 1
де n – загальне число кінцевих станцій на мережі;

N j – ємність кінцевих станцій.
Питоме середнє навантаження до спеціальних служб від абонентів
центральної та кінцевої станцій:
YСП . ЦС  0, 0015;
YСП .ОС  0, 0005.
Навантаження на міжміській лінії визначаємо за формулою:

n
YМ  YМ , ЦС N ЦС  YМ ,ОС  N j ,
j 1
де YМ .ЦС , YМ .ОС – питоме міжміське навантаження від абонентів ЦС і ОС.

YМ .ЦС  0, 004;
YМ .ОС  0, 0015;
Yвх , М  YМ .
Список рекомендованої літератури
1. Гольдштейн Б.С. Системы коммутации: Учебник для ВУЗов. – Второе

издание, исправленное и дополненное. – СПб.: БХВ – Санкт-Петербург,
2004. – 314 с.
2. Гольдштейн Б. С., Соколов Н. А., Яновский Г.Г. Сети связи: Учебник для
ВУЗов. – СПб.: БХВ – Санкт-Петербург, 2014. – 400 с.
3. Волков В.М. Автоматическая телефонная связь на железнодорожном
транспорте. – М.: Транспорт, 1996.
4. Волков В.М., Дюфур С.Л., Лебединский А.К. Телефонная связь на
железнодорожном транспорте. – М.: Транспорт, 1984.
5. Истратова В.М., Косенко С.С. Автоматическая телефонная связь на
железнодорожном транспорте. – М.: Транспорт, 1985.
6. Лебединский А.К., Павловский А.А., Юркин Ю.В. Системы телефонной
коммутации: Учебник для техникумов железнодорожного транспорта. –
М: Маршрут, 2003. – 496 с.
7. Гольдштейн Б.С. Сигнализация в сетях связи. Т. 1. (4-е издание). – СПб.:
БХВ – Санкт-Петербург, 2005. – 448 с.
8. Гольдштейн Б.С. Протоколы сети доступа. Т. 2. – М.: Радио и связь,
1999.
9. Гольдштейн Б. С. Системы коммутации. – СПб.: БХВ - Санкт-
Петербург, 2003. – 318с.
10. Баркун М.А., Ходасевич О.Р. Цифровые системы синхронной
коммутации. – М.: Эко-тренд, 2001.
11. Иванова О.Н. Автоматическая коммутация. – М.: Радио и связь, 1988.
12. Истратова В.М., Косенко С.С., Соколов Ю.И. Квазиэлектронные АТС
на железнодорожном транспорте. – М: Транспорт, 1991. – 191 с.
Навчально-методичне видання
Герцій Олександр Анатолійович

Саяпіна Інна Олександрівна
АВТОМАТИЧНА КОМУТАЦІЯ НА МЕРЕЖАХ ЗВ’ЯЗКУ
Методичні вказівки
щодо виконання лабораторних і практичних робіт
та організації самостійної роботи
для студентів спеціальності 151 «Автоматизація
та комп’ютерно-інтегровані технології»
денної та заочної форм навчання
Відповідальні за випуск: О.А. Герцій

І.О. Саяпіна
Підготовлено до електронного видання

На кафедрі «Телекомунікаційні технології та автоматика»
Державного університету інфраструктури та технологій

Методичка АВТОМАТИЧНА КОМУТАЦІЯ НА МЕРЕЖАХ ЗВ'ЯЗКУ

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

You might also like

Методичка АВТОМАТИЧНА КОМУТАЦІЯ НА МЕРЕЖАХ ЗВ'ЯЗКУ

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Методичка АВТОМАТИЧНА КОМУТАЦІЯ НА МЕРЕЖАХ ЗВ'ЯЗКУ

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІНФРАСТРУКТУРИ ТА

Кафедра телекомунікаційних технологій та автоматики

О.А. Герцій, І.О. Саяпіна

АВТОМАТИЧНА КОМУТАЦІЯ НА МЕРЕЖАХ ЗВ’ЯЗКУ

Герцій О.А., Саяпіна І.О.

Методичні рекомендації містять завдання до лабораторних і

Рецензенти: М.Г. Давиденко, кандидат технічних наук, доцент кафедри

Методичні рекомендації щодо виконання лабораторних і практичних

3. Загальні теоретичні відомості

Рис. 1.1. Схеми включення розмовних приладів та приладів виклику

Телефонні апарати класифікують:

Поляризований дзвінок змінного струму складається з дво- або

Рис. 1.4. Мостова схема телефонного апарата

Мостові схеми ТА систем ЦБ і МБ можуть бути виконані із

Рис. 1.5. Схеми телефонних апаратів

Протимісцева схема мостового типу може бути виконана без

Рис. 1.6. Компенсаційна схема телефонного апарата

При передачі мови (рис. 1.6, а) змінний струм Ім, порушуваний

навантаження; I Л2 Z Л – потужність, що віддається мікрофоном в лінію через

навантаження; IТ2 ZТ – потужність, що віддається тією ж лінією телефону

Чутливість ТА за потужністю до викликаючого струму частотою 25 Гц

4. Порядок виконання роботи

2. Література [1, 2, 9, 10]

3. Загальні теоретичні відомості

Рис. 2.1. Пороги слухового Рис. 2.2. Частотні характеристики

де Рт – звуковий тиск, що розвивається в камері штучного вуха, Па;

У задачі 2 потрібно розрахувати розбірливість формант, що

атр – остаточне згасання розмовного тракту;

Залишкове загасання тракту в дБ визначається для перших 15 смуг за

для кожної АТС;

Рис. 2.3. Дані кілометричного загасання кабелю різних марок

Коефіцієнти передачі і прийому телефонного апарата приведені на рис.

Рис. 2.5. Спектральний рівень Рис. 2.6. Значення

Маскування слуху: M = Z+D,

Рис. 2.7. Ймовірність Рис. 2.8. Графіки розбірливості

Сумарна розбірливість визначається за формулою:

де УР – розрахункове навантаження, що надходить на пучок ліній від всієї

Під інтенсивністю навантаження розуміють навантаження за одиницю

У рвих АП  У р вих АП , Ерл У O , Ерл

Друга цифра шифру 1 2 3 4 5 6 7 8 9 0

Перша цифра шифру

Друга цифра шифру

Перша цифра шифру

4. Порядок виконання роботи

2. Література [1, 2, 3, 10]

3. Загальні теоретичні відомості

Рис. 3.1. Узагальнена структурна схема АТС

На схемі дані такі пристрої: КП – комутаційне поле; АК і ШК –

Рис. 3.2. Схема алгоритму встановлення з’єднання

4. Порядок виконання роботи

3. Загальні теоретичні відомості

Pi  2    позначити ймовірність надходження двох та більше викликів на

інтервалі довжиною  , то ординарність потоку означає, що при   0 маємо:

де 0    – величина вищого порядку малості щодо  .

де Pk  t  – ймовірність надходження k викликів за інтервал часу t;

Інтенсивність  потоку Пуасона чисельно дорівнює його параметру  .

Дана функція табульована в довідкових джерелах. При її самостійному