1.

Важливим етапом у творчості Івана Франка стала поетична збірка «З

вершин і низин». Перше видання з'явилось у Львові в 1887 році. Це була
невелика книжечка, що містила двадцять три твори. Збірка мала присвяту
«моїй любій дружині Ользі з Хоружинських». Згодом поет підготував
друге видання, що вийшло в 1893 році. Воно було набагато більшим за
обсягом: містило вірші за цілих двадцять років творчої праці.

Щоб надати новому виданню «артистичної суцільності», автор відмовився від

хронологічного порядку подання творів. Натомість об'єднав їх за мотивами або
жанрами в окремі цикли. Унаслідок подальшого групування постали більші
структурні одиниці збірки — частини «De profundis», «Профілі і маски»,
«Сонети», «Галицькі образки», «Жидівські мелодії», «Панські жарти»,
«Легенди». Вони різні за обсягом і жанрами: перші три частини складаються з
ліричних поезій, решта — із ліро-епічних.

Зазвичай ключовим компонентом збірки виступає початковий вірш, що виконує

роль прологу й задає загальний напрям читацької думки. У книжці «З вершин і
низин» таким твором стала поезія «Гімн» («Замість пролога»).

У назві твору, що відкриває поетичну збірку «З вершин і низин», уже наявна

вказівка на жанрову своєрідність. Цей жанр має давнє релігійне походження.
Він відомий ще з античних часів.

Гімн — піднесена, урочиста пісня з яскравими образами, що єднає людей і

може навіть виступати програмою їхнього буття. Основне завдання такої пісні —
викликати емоційне піднесення, заохотити до сповідування і втілення в життя
певних принципів. Гімн може мати світський характер, як, наприклад,
національний або державний гімн. Іноді він відображає революційні настрої
окремої групи людей або всього суспільства. Такі революційні настрої виразно
звучать у поезії Івана Франка. Його «Гімн» сповнений нездоланного оптимізму
й глибокої віри в народне оновлення. Мотив боротьби за кращу долю пронизує
весь твір. Заклик «не ридать, а добувати» складає позитивну ідейну програму.

Вічний революціонер — авторська художня знахідка, яскравий символічний

образ. Це не лише «дух, що тіло рве до бою», а й «наука, думка, воля», тобто
продуктивний дух творення. У цьому символі поєдналися значення боротьби й
побудови нового життя.

Мотив боротьби поширюється на всю художню організацію твору. Низка

образів складає ключову антитезу: з одного боку, потужний і нестримний
революційний рух уперед, а з іншого — усе, що уособлює темне минуле:
«тюремні царські мури» та «війська муштровані». З одного боку, «сльози, сум,
нещастя», а з іншого — «сила» й «завзяття». З одного боку, «зла руїна», а з
іншого — «лавина змін».

Твір І. Франка — натхненний гімн майбутньому і тим людям, які власними

зусиллями творять духовний поступ. У часи, коли українці боролися за свої
національні права, заклик «не ридать, а добувати» виявився вельми
актуальним. Читачі сприйняли його як громадянське гасло та спонукання до дії.
Не випадково вірш І. Франка, покладений на музику композитором
М. Лисенком, став сприйматися як гімн українського національного
відродження.

2. Перший цикл збірки "З вершин і низин" -- "Веснянки", в яких ліричні

описи природи, весняного пробудження землі чергуються зі
сподіваннями на пробудження й визволення людського духу.

Перший вірш циклу ”Веснянки” “Дивувалась зима” вражає передусім

незвичайністю ліричного персонажа. Ним є персоніфікована пора року. Крім
того, цей герой сповнений негативних для загалу людей прагнень та почуттів,
джерело яких у весняному пробудженні природи. Це поезія-алегорія.
Наскрізний образ зими сприймається як втілення реакційних сил суспільства,
що активно протидіють прогресивним віянням. А незнищенні вісники весни -
“квітки запахущі, дрібні” втілюють ідею невідворотності оновлення суспільства.
Тема весняного пробудження розробляється й у вірші “Гримить”. Структурна
новизна його в тому, що картини природи й суспільства не зіставляються за
принципом антитези, а уподібнюються за допомогою паралелізму. У цьому
короткому вірші теж поєдналися два засоби естетичного зображення дійсності.
В першій строфі – ліричне розмірковування над процесами в природі навесні, а
в другій звучить політичне пророцтво щасливої зміни людства. У циклі поет
виступає в ролі пропагандиста свого естетичного ідеалу, вихователя свідомих
громадських діячів. Таким є ліричний герой поезії “Гріє сонечко”. Цей вірш
складається з трьох різних за розміром частин, кожна з яких має свій предмет
зображення і може існувати як самостійний твір. В єдине ціле їх об’єднує один
ліричний герой, задум автора, його бачення світу та образ весни, який в
останній частині набирає переносного значення. Образ землі-матері в цьому
вірші стає втіленням шанобливого ставлення ліричного героя до хлібороба, до
його праці як запоруки життя і розвитку суспільства. Звучить заклик до
інтелігенції, яка своєю громадською діяльністю повинна наблизити весну в
суспільстві. Крім колективного образу інтелігентів-сіячів, І.Франко у циклі
“Веснянки” малює духовні, моральні портрети окремих учасників “великого
бою”, у різних життєвих обставинах. У п’ятій поезії накреслюється ідеальний
образ народолюбця, до рівня якого хоче піднятися сам автор. За формою
втілення задуму вірш “Земле моя, всеплодющая мати” – це діалогізована
медитація. Уявний співрозмовник – земля – стає образом-символом
батьківщини, народу, що інтерпретується автором як головне джерело снаги і
відповідальності для свідомого патріота. Ліричний герой – максималіст. Він
хоче бути непохитним і нездоланним у бою, високогуманним, сповненим
“чистої любові” до людей. У вірші “Земле, моя всеплодющая мати” немає
образу весни ні з прямим, ні з переносним значенням, але твір органічно
вписується в цикл, оскільки його герой – це один із тих сіячів-народолюбців, що
наближають весну в суспільстві. А народ тут – не лише рілля, терен діяльності
патріотів, а й джерело сил, духовної снаги. Останні три вірші циклу “Веснянки”
автобіографічні. У «Думи, діти мої» він оцінює, чим є для нього самого власна
творчість і чим мусить бути для людей. Головним завданням для себе І.Франко
вважає, щоб його поетичне слово стало впливовим фактором суспільного
життя: бути серед тих, хто знесилюється духом, втомлюється у “важкій
боротьбі”, піддається сумнівам; а також там, де “думка нова загорається ще”.
Як бачимо, цикл “Веснянки” відзначається жанровою багатоманітністю, що
забезпечило об’ємну характеристику ліричного героя, розповідача та інших
образів, які стали носіями авторського внутрішнього світу, його соціальної та
художньої свідомості. З усіх творів складається образ самого автора; видно його
світоглядні переконання та естетичний ідеал. Це загартований у громадському
житті борець і ватажок, наставник і митець, людина з чутливим до народного
лиха серцем, пророк і філософ.