Період Руїни в історії козацької України

Руїна. Перiод нацiонального " самогубства " України. Перiод братовбивчих

вiйн i нескiнчених зрад, суспiльного розбрату та марнотрацтва усього, що було
досягнуто за довгої та тяжкої боротьби пiд час повстання 1648 р та Визвольної вiйни
українського народу пiд проводом Б Хмельницького. В цей перiод своєї iсторiї
Україна як держава втратила свою останню можливiсть об'єднати Право- та
Лiвобережжя в одну сильну полiтично, культурно та економiчно незалежну країну
Європи.

Причини та характер виникнення внутрішнього розколу суспільства

Пiсля своєї смертi Б.Хмельницький залишив чималу спадщину. На пiдглеглих
козакам територiях площею близько 250 тис. кв. км. проживало1.2 – 1.5 млн людей.

Це були колишнi Чернiгiвське, Київське та Брацлавське воеводства. Волинь та

Галичинна належали ПольськIй коронi. Пiсля повстання 1648 року майже половина
землi, вiдiбранної у полякiв i яка стала власнiстю Вiйська Запорозького було
передано самоврядованим селянським поселенням. Податки з частини цих, так
званних рангових земель йшли на виплату платнi перебувавшим на козацькIй
службi. На той час близько 33% належало українськiй знатi та козакам, 17% -
православнiй церквi.
Була встановлена відмінна від існувавшої раніше форма військово-
адміністративної системи. Підопрядковану козакам землю було поділено на 16
військових округів, що відповідали полкам війська козацького. Командири цих
полків - полковники - у мирний час виконували функції головних судового та
адміністративного урядника. В свою чергу, територія кожного військового округу,
або полку, поділялась на сотні, де адміністративну, судову та військову функції
виконували сотники. На нижньому щаблі цієї адміністративної системи знаходилось
село або навелике місто, влада в якому належала козацькому отаманові. Центри
управління сотнями та полками знаходились в великих містах, відповідно яких ці
полки і називались. Столицею формально вважався Київ, але козацький уряд
знаходився в місті Чигирин – столиці Б.Хмельницького (сучасна Черкаська область).
Головою усієї військово-адміністративної системи був гетьман. Вибирався гетьман
на генеральній нараді. Але за 1648 – 1656 роки регулярне козацьке військо досягло
чисельності в 40 - 60 тисяч чоловік, то скликання таких зборів стало недоцільним та
майже неможливим.
Та з часом усім цим демократичним здобуткам з'явилась загроза з боку
привеливійованого класу - української знаті та реєстрової старшини, які хоч і
боролися за соціальну рівність, та втрачати власні привілеї не хотіли.

Початок Руїни. Перше гетьманування Юрія Хмельницького.

Ще за свого життя Б.Хмельницький мав наміри заснувати гетьманську
династію. Тому коли він помер, питання про гетьманського наступника не виникало
– козацька старшина, яка буквально боготворила Б.Хмельницького негайно вибрала
гетьманом його 16-ти літнього сина Юрія Хмельницького (близько 1641 – 1685),
маючи надію що виховуючись коло батька, він перейняв певні риси характеру та
досвід. Та цим надіямм не вдалося справдитись – Ю.Хмельницький виявився
людиною нерішучою та слабохарактерною, а що найгірше, він легко піддавався
впливу з боку козацької старшини. Пробувши гетьманом близько місяця він
власноруч склав з себе повноваження.

Іван Виговський
Того ж 1657 року обрано наказним гетьманом, а згодом на Генеральній Раді,
за участю, крім козаків ще й міщан та духовенства, 26 серпня у Корсуні затверджено
гетьманом усієї України генерального писаря Генеральної військової канцелярії
Війська Запорозького Івана Виговського (рік нар. невід. – 1664). Вихідець з
православної овруцької шляхти, навчався в Києво – Могилянській академії,
працював у міському суді Луцька, потім при польському комісарі в Україні, брав
участь у бойових діях у складі польської армії проти українського війська. Був
одружений з княжною Солемирецькою. Після розгрому поляків під Жовтими
Водами у 1648 році він потрапляє в полон та переходить до Б.Хмельницького.
Незабаром призначається генеральним писарем, аж до смерті гетьмана залишаючись
його найближчим соратником та помічником. Один з найосвіченіших та
талановитих мужів свого часу, він брав участь у багатьох посольствах і виявив себе
блискучим дипломатом.
Можна сказати, що за часів гетьманування Івана Виговського Україна мала
найбільшу у свій час можливість стати країною вільною та політично незалежною. І
хоч деякі історики досить негативно оцінюють його діяльність, називаючи його
гетьманом старшини, а не усього народу Виговський все ж таки залишив яскравий
слід в історіїї України як видатний дипломат та взагалі один з найбільш освічених
державних діячів України. Шкода, що всередені країни певні політичні сили так і не
досягли одностайності в поглядах на майбутнє України, часом переслідуючи свої
власні, але не завжди правильні цілі. Тай не треба забувати, що з усіх боків молоду
козацьку державу отчували країни – хижаки, які й уявити не могли Україну вільною
та для яких саме існування під боком сильної та незалежної держави вже становило
загрозу.

Друге гетьманування Юрія Хмельницького.

На тій же Раді в Германівці гетьманом знову обрано Юрія Хиельницького,
кандитатуру якого висунула старшина антипольського напрямку, яка схилялась до
союзу з Москвою. Головним помічником Юрія був генеральний осавула Іван
Ковалевський, якого Б. Хмельницький призначив опікуном. Досить близькими до
молодого гетьмана були Луцький полковник Петро Дорошенко та кошовий отаман
Іван Сірко. Насамперед новоспечений гетьман та старшина хотйли налагодити
стосунки з Москвою та добитися поширення прав для України, приєднання
північної Чернігівщини та частини Білорусіїї, свободи дипломатмчних стосунків,
заборону воєводам втручуватись у внутрішні справи країни.
Московький уряд не рахувався з Юрієм Хмельницьким, той свої функції вже
виконав. Воєводи втручалися в управління крвїною, роздавали на свій розсуд землі,
уряд через голову гетьмана вів переговори з старшиною. Поступово гетьманська
влада Ю. Хмельниццького стає номінальною. Зростає невдоволення простого люду.
Таким чином, окупована російськими та польськими військами, розірвана на
шматки соціальними конфліктами та політичним протистоянням різних сил Україна
розділилась на дві частини. Історичний період, відомий як Руїна досягає свого
апогею.
 Після цього відбулося, ще багато історичних подій в історії козацької держави,
мінялися гетьмани, українські землі опинялися під Польщею, Московією,
Кримським ханством. Всі ці країни воювали то між собою то з Україною і кожна з
цих країн не хотіла бачити її сильною, могутньою, демократичною державою і не
знайшлось єдності серед народу і гетьмана який би знову їх об'єднав як колись це
зробив Богдан Хмельницький

Висновок
Могутня, сповнена рішучості відстоювати свою незалежність, свою тяжко
здобуту волю, країна, маючи чималу міжнародну вагу та одну з найсильніших
армій, країна, яка одна з перших в Східній Європі реалізувала та прийняла основні
норми та принципи демократичного правління, керуючись якими існує сучасне
людство, а саме такою була Україна за часів Богдана Хмельницького, втратила всі
свої здобутки і через менш ніж 30 років після його смерті перестала існувати як
цілісна територіальна одиниця, щезнувши з мапи Європи ? Як горда козацька нація,
яка перед усе цінувала і відстоювала власну свободу, допустила прийняття
зверхності хижаків - сусідів та дозволила знову загнати себе в кайдани,
змарнувавши таким чином всі здобутки Визвольної війни 1648 – 1656 року ?
 Однією з найголовніших причих виникнення доби Руїни в історії України
треба вважати внутрішні протиріччя між елітарними та егалітарними тенденціями в
розвитку козацького суспільства. На протязі всього розглянутого періоду інтереси
правлячої верхівки - козацької старшини та знаті завжди ставали поперек дороги
інтересів та бажань простого народу : рядового козацтва, міщан, селян. Ще за часів
створення Української держави Богданові Хмельницькому треба було кардинально
оновити всі гілки влади, не допустити до керування країною людей, які були
типовими уламками старого ладу, з своїми усталеними поглядами та абсолютним
неприйняттям суспільства рівноправних людей. Після Хмельницького не було
більше людини, яка б мала таку владу та вагу в суспільстві, і могла реалізувати хоча
б схожу ідею. З іншого боку простий народ, звільнившись від кріпацького ярма,
нав'язаного польською шляхтою отримав нарешті, те чого завжди хотів - волю. І цей
свій головний здобуток, омитий кров'ю тисячів загиблих повстанців простий люд
відстоював до останнього. Якщо з'являлась найменші ознаки зазіхань на ці
завовання, мирні народні маси вибухали повстаннями та заколотами.
Іншою, але не менш важливою причиною невдачі українського народу в
період 1657 – 1686 роки можна назвати повну відсутність у правлячої верхівки чітко
окреслених політичних цілей, а також відповідних методів та інструментів
управління всіма верствами українського суспільства. Якщо оглянути загальні риси
осіб, які тримали владу в своїх руках в цей період (гетьмани, старшина,
духовенство), то ми бачимо, що ці люди, більшість з яких мала чималий досвід
керування, як державного так і військового, і розпочинавші свої перші політичні
кроки біля Б.Хмельницького прагнули Україні тільки добра та процвітання. На
жаль, шляхи та методи досягнення своїх благородних цілей вони вибирали не
завжди такі, які б були бажані для простого люду й країни вцілому. І що
найголовніше, це відсутність одностайності та взаємозгоди серед правлячого
елементу в прийнятті важливих державних рішень, неспроможність знайти спільну
мову та об'єднатися перед лицем загальної загрози. Схожі проблеми переслідують
Україну на протязі усієї її історії, навіть у наш час.
І нарешті не треба забувати про зовнішнє втручання деяких зацікавлених країн
в внутрішні справи України. Таких зацікавлених країн було три - Польща,
Туреччина та Росія й кожна з них мала на Україні свої певні інтереси. Польща після
повстання 1648 року втратила один з найприбутковіших районів Східної Європи, і
тому зрозуміле її бажання повернути Україну в свій склад будь – якою ціною.
Інколи йдучи на такі поступки, про які до Хмельниччини й мови йти не могло
(наприклад, Гадяцька угода та інш.). Для Польщі Україна була ще захисною
буферною зоною між татарами та турками. Для Туреччини Україна - це
постачальник основного джерела доходів турецької казни - работорговлі. Але
найбільші інтереси тут мала Російська імперія. На той час Україна знаходилась на
вищому щаблі культурного та економічного зростання ніж Росія. Для Москви
козацька держава була таким собі взірцем і союз з якою був дуже важливий як з
військово – політичних, так і з культурних питань. Таке собі "вікно" в південно –
західну Європу. І для підкорення багатостраждальної України ці "сусіди"
використовували любі матеріали та методи. Занадто вже "смачним" був цей шмат
землі в центрі Східної Європи.
За всю свою історію Україна пережила багато горя та негараздів, але доба
Руїни є одним з найсташніших періодів, передусім за те, що найкращі сини
українського народу гинули не від чужої зброї загарбника, а від руки свого ж брата -
українця. І гадаю, це стало гарним уроком для наступних поколінь.