У Тернополя значна та цікава історія, пов’язана,

в першу чергу, із замком, який служив не тільки

для оборони від турків і татар у XVI – XVII
століттях, а й резиденцією місцевих правителів.
Зараз це найстаріша будівля міста, під якою
розташована ціла система підземель.
 Географічне положення
1-й рукописний варіант атласу Тернопільщини підготували в 2-й пол. 1980-х
викладачі природничного факультету Тернопільського педагогічного інституту (нині
ТДПУ) під керівництвом Й. М. Свинка, однак він не був надрукований.
«Навчально-
краєзнавчий атлас
Тернопільської області»
(2000), орієнтований на
вивчення географії
краю та туристично-
екскурсійну діяльність,
підготували до друку
викладачі географічних
факультетів Львівського
національного
університету та ТДПУ; в
ньому на 24 сторінках
опубліковано 42 карти
різної тематики з
довідковими матеріалами.
2001 у вид-ві «Мапа» вийшов з друку «Географічний атлас Тернопільської області»,
призначений для ЗОШ 2-го ступеня. Змістовий матеріал для карт атласу підібрали
викладачі географічного факультету ТДПУ під керівництвом професора Ольги
Заставецької. В ньому вміщено 20 карт з пояснювальними текстами, малюнками та
фотографіями, що відображають адміністративно-територіальний устрій, природу,
населення, культуру краю[1].
Тернопільська область займає площу 13 800 км², що становить 2,3 % території
України. За цим показником займає 23 місце серед інших областей України
(меншими є тільки Закарпатська і Чернівецька області).

За конфігурацією території Тернопільщина нагадує трикутник з основою на сході

та вершиною — на заході.

Крайні точки і протяжність

Крайня північна точка області — село Переморівка — розташоване в Шумському
районі та має координати 50°13′ пн. ш. 26°12′ сх. д. / 50.217° пн. ш. 26.200° сх. д..
Крайня південна точка — село Білівці Борщівського району — має координати
48°31′ пн. ш. 26°21′ сх. д. / 48.517° пн. ш. 26.350° сх. д.. Крайня західна точка —
село Дуляби — розташована в Бережанському районі і має такі координати:
49°32′ пн. ш. 24°42′ сх. д. / 49.533° пн. ш. 24.700° сх. д.. Крайня східна точка —
село Окопи Борщівського району — має координати 48°32′ пн. ш. 26°24′ сх. д. /
48.533° пн. ш. 26.400° сх. д.

Протяжність області з півночі на південь — 195 км, із заходу на схід — 129 км.

Межі Тернопільської області

У сучасних межах Тернопільська область сформована 1940 року. Після того
адміністративні кордони області не змінювались.

Рельєф
Тернопільська область займає західну частину Подільської височини. Рельєф її
рівнинний. Поверхня області (на південь від Товтрів) має нахил з півночі на
південь. Решта її території нахилена у північно-східному напрямку. Абсолютні
висоти коливаються від 443 м (гора Попелиха біля села Мечищів Бережанського
району) до 116 м (у місці впадіння Збруча у Дністер).

На території області можна виділити кілька рельєфних структур:

 Тернопільське плато — займає центральну частину області. Поділене долинами

річок Серету, Гнізної та Стрипи. Це найбільш рівнинна частина області з
абсолютними висотами на півночі 80-400 м, на півдні — 300—350 м.
 Опілля (Подільське горбогір'я) — розташоване у західній частині області. Це
найбільш піднята і розчленована територія області. Відносні висоти сягають 200
метрів. Тут розташована гора Попелиха заввишки 443 м — найвища точка
Тернопільщини.
 Кременецькі гори (Кременецьке горбогір'я) — розташовані у північній частині
області. Їхній північний схил крутий, а південний більш пологи. Горби
піднімаються до 190 м і мають вигляд гір-останців. Це гора Бона, яка тут є
найвищою (408 м), Божа, Дівочі Скелі, Скелі Словацького та інші. Територія
розчленована значною кількістю ярів і балок.
 Товтровий кряж (Медобори) — простягається з північного заходу на південний
схід від сіл Чорний Ліс і Загір'я до містечка Гусятина. Цей бар'єрний риф
складається з вапняків, які піднімаються над поверхнею на 50-60 м. Тут
поширений карст, що зумовлює утворення печер. Основні гори: Крайній Камінь
(431 м), Зембова, Сабариха, Скала (417 м), Гостра Могила (398 м), Вікно, Богит
(417 м). Найвища вершина — гора Нижній Камінь (Крайній Камінь) (431 м).
 Авратинська височина — знаходиться між Медоборами і Кременецькими
горами. Поверхня її слабохвиляста. Абсолютні висоти досягають 350 метрів.
 Мале Полісся — займає північно-західну частину області. Рельєф низовинний,
плоский. Висоти становлять 210—250 м. На формування рельєфу помітний вплив
мав льодовика. У долинах річок поширене значне заболочення.
  Придністровська рівнина — займає південну частину області і є найбільш
зниженою її частиною. Розчленована каньойоподібними долинами річок,
трапляються яри та балки. Поширені карстові форми рельєфу: печери,
улоговини.

Рослинність
У Тернопільській області росте близько 1200 видів вищих спорових і насінних
рослин. Рослинний світ краю відноситься до двох основних видів: лісової і
степової рослинності.

Ліси
Упродовж останніх десятиліть продовжувалося скорочення площ лісових масивів.
Через вирубування цінних порід дерев відбувається зміна видового складу лісів:
зі зменшенням частки дуба і бука зростає частка граба, осики, берези тощо. У наш
час найважливішими лісоутворюючими породами на Тернопільщині є: дуб —
50%, граб — 18 %, сосна — 8,8 %, ялина — 6,5 % лісового фонду.

Доповнюють його
бук, ясен, береза, осика, тополя, вільха, клен, модрина та інші.

Найбільші площі лісових масивів розташовані у західній частині області. Дещо

менше — на півночі (особливо у Кременецьких горах). Значні лісові масиви є в
долинах Серету, Збруча і Стрипи. Майже всі ділянки, які вкриті лісом, займають
широколистяні ліси: грабові, грабово-дубові, букові та інші.
Грабові і дубово-грабові ліси поширені у Придністров'ї, на Тернопільському
плато, на півночі Товтрового кряжу, у Кременецьких горах. Крім граба, у цих лісах
ростуть дуб, ясен, береза, осика, бук, а в підліску — ліщина, горобина тощо.
Букові, дубові та грабово-букові ліси найбільше поширені на Бережанщині. Також
у інших районах: Опіллі, Придністров'ї, Тернопільському плато, Медоборах. У
букових лісах ростуть також граб, явір, липа, а в підліску — ліщина, калина, терен,
глід та інші.

Мішані (переважно дубово-соснові) ліси поширені на території Малого Полісся. В

їх підліску росте крушина, ліщина, калина. У долинах річок Вілії, Ікви, Горині
зустрічаються заплавні ліси, деревостій яких складається з вільхи, дуба, в'яза,
осокора, клена та інших порід. Крім зазначених лісів, лісовий вид ролинності
Тернопільської області доповнений ще штучними насадженнями: лісосмугами
(навколо міст, уздовж автошляхів та залізниць), лісопарками, дендропарками,
скверами тощо.

Степи
Степова рослинність у природному вигляді на території Тернопільської області не
збереглася. Під впливом діяльності людини майже всі степи розорані.
Нерозорані ділянки ж зазнали техногенних змін. Їх ще можна зустріти на крутих
схилах горбів, балок, у заплавах річок. Найбільше таких ділянок у Придністров'ї,
Медоборах та Кременецьких горах. Серед степового різнотрав'я
найпоширенішими тут є ковила, тонконіг, костриця, пирій, бородач, типчак,
чебрець. Серед чагарникових формацій зустрічається терен, глід, кизил, таволга,
барбарис.

Луки
Лучна рослинність поширена на нерозораних ділянках у долинах річок. Тут
проростають: костриця, тонконіг, мітлиця, осока, пирій, біловус, купичник,
конюшина, тимофіївка, стоколос та інші. На Тернопільщині зустрічаються як
ендемічні, так і реліктові види рослин. До ендеміків належать шавлія
кременецька, шиверекія подільська, тонконіг різнобарвний та інші. Із рослин-
реліктів зустрічаються брусниця карликова, молочай багатобарвний, осока біла,
осока низька, хвощ великий тощо.

Червона книга України

Близько сотні представників рослинного світу Тернопільської області занесено до
«Червоної книги України», серед них — білоцвіт весняний, зозулині черевички,
сон великий, шавлія кременецька та ряд інших