Султан Орхан (1281-1360) - молодший син Османа, якого перший султан назвав своїм

наступником, правив в 1324-1359 роках.

Він завершив розпочате захоплення у візантійців сусідніх районів Малої Азії, заснував регулярне
«нове військо» (Йені чері - звідси «яничари») і переправився на європейський берег, ставши
першопрохідником Османської імперії в Європі. При ньому населення збільшилося до 500 тисяч - з
460 вершників, що були у його батька. І якщо Осман - як племінний вождь - згуртував навколо себе
народ, то Орхан перетворив цей народ в державу. При Орхані було створено багато умов для
перетворення невеликого османського бейлика в сильну державу. У 1327 році були викарбувані
перші османські срібні монети (акче), влада османів значно посилилася, державна організація
стала більш правильною, а армія османів, раніше складалася з однієї лише нерегулярной кінноти,
була реорганізована і поповнилося піхотним корпусом, складеним з яничарів. Також Орхан
здійснив перші турецькі завоювання в Європі.

Ще під час правління свого батька Османа I Орхан грав помітну роль в політичному житті
османського держави. Зокрема він керував облогою великої візантійської фортеці Бурса. У той час
османська армія складалася з однієї лише кінноти і не мала облогових машин, без яких штурм
добре укріпленого міста був неможливий. У 1316 році Орхан оточив Бурсу, звернув в рабство
місцевих жителів-християн і заселив околиці турками. Місто трималося десять років і здалося
туркам лише в 1326 році, в рік смерті султана Османа I. Орхан переніс столицю держави в Бурсу
(так турки стали називати Брус). Свою нову столицю Орхан мріяв зробити культурним центром
мусульманського світу: в місті були збудовані чудові мечеті, відкрита ісламська академія, в якій
навчалися студенти з Персії і Аравії.

Орхан був молодшим із синів Османа I. Батько зробив його своїм наступником за неабиякі
військові здібності. Старший син Османа, Алаеддін, захоплювався науками і релігією, за легендою
він відмовився від пропозиції Орхана розділити державу після смерті батька, але прийняв його
пропозицію стати першим верховним візиром. Орхан почав реформувати армію, раніше
складалася виключно з нерегулярной кавалерії. Був створений піхотний корпус, також при Орхані
юних бранців стали звертати в іслам і робити з них воїнів. Як і при його батькові у володіння
Орхана в північно-західній Анатолії продовжили стікатися воїни з усіх сусідніх турецьких еміратів
для битви з Візантією. Армія Орхана складалася з 25 тисяч навчених воїнів. Османи продовжили
захоплювати візантійські міста в Малій Азії. У 1331 році впала Нікея (сучасний Ізнік), а в 1337 році -
Нікомедія (сучасний Ізміт).

Измит став першою верф'ю і гаванню зародження турецького флоту. У 1345 році Орхан отримав
доступ до протоки Дарданелли, без особливої боротьби приєднавши сусідній бейлик Карасьов,
ослаблений міжусобними війнами. Тоді ж османи втрутилися в громадянську війну в Візантії
(1341-1347) на стороні майбутнього імператора Іоанна VI Кантакузина і шість тисяч воїнів на
Балкани для війни з чинним імператором Іоанном V Палеологом. У заставу союзу заміж за Орхана
була видана дочка Івана VI, Феодора. Незважаючи на союз з візантійським імператором Орхан
таємно вів переговори з сербським царем Стефаном Душаном, який сподівався на допомогу турків
в захопленні Константинополя. Однак цього союзу не судилося відбутися, оскільки візантійці
перехопили і вбили послів Орхана, які повинні були повідомити Стефана про готовність
османського правителя надати йому підтримку.

***

Іоанн VI регулярно брав османських вояків в якості найманого війська у війнах з сербами і
болгарами. У 1353 року син Орхана, Сулейман, прибув на Галліполі, щоб вступити у володіння
фортецею Цімпе, обіцяної візантійським імператором його батькові. Незабаром в результаті
Фракийского землетрусу обрушилися стіни сусідньої фортеці Калліполь, яку Сулейман відразу ж
зайняв. Півострів незабаром був заселений турками і став першою османської територією в Європі.
Втрата Галліполі стала причиною скинення імператора Іоанна Кантакузина, якого піддані
звинувачували у продажу Константинополя османам. Але і імператор Іоанн V Палеолог, який став
1354 року одноосібним правителем Візантії, був сильно залежимо від Орхана. Він не став на заваді
подальшому заселенню турками Фракії, а коли син Орхана і Феодори, Халіл, був викрадений
піратами, він за наказом османського правителя облягав Фокею, де тримали бранця.

Одним з останніх успіхів Орхана було захоплення Анкари в 1354 році, яка перебувала під владою
Чингізидів хана Хулагу. Орхан вважається другим з трьох засновників Великої Османської імперії,
при ньому невелику тюркське плем'я остаточно перетворилося на сильну державу з сучасною
армією.