Рицарські традиції.

Замки

Замок є одним із символів Середньовіччя. Зазвичай він був великим приватним будинком
феодала - короля, графа, рицаря. Замки будували з метою захисту власних володінь,
кордонів, портів, річкових переправ, контролю за суходільними або водними торговельними
шляхами. Феодал обирав для свого помешкання важкодоступні місця: річкові острови, схили
гір, високі береги річок. Дозвіл на будівництво замку та будь-яких додаткових укріплень
надавав король або сеньйор, який у будь-який час міг змінити своє рішення і відібрати землю.

Перші замки в Європі з’явилися ще до середини X ст. і були своєрідними опорними пунктами
для захисту навколишніх сіл від нападів ворогів. Зазвичай вони будувалися нашвидкуруч.
Заздалегідь підготувавши деревину, цвяхи й інші необхідні матеріали, замок зводили
упродовж тижня. Зрозуміло, що згодом на будівництво замків з каменю витрачалося значно
більше часу, зусиль і коштів. Перші замки мали дерев’яну будівлю для розміщення військ та
обносилися ровом і гострокіллям.

У X ст. основною замковою оборонною спорудою була прямокутна дерев’яна, а потім кам’яна
вежа, яку називали донжон. Вежу будували на природному або спеціально насипаному для
цього пагорбі. Донжон поділявся на кілька поверхів, сполучених драбинами, які прибирали
під час небезпеки.

Житло феодала зазвичай розташовувалося на третьому поверсі. Слуги мешкали вище. У

підземеллях утримували полонених та злочинців. У дворі замку були криниця, храм, житла
ремісників. Кожен власник волів мати в обійсті доброго коваля, який був одночасно і
майстром, і механіком. Він не лише виготовляв знаряддя праці й підковував коней, а й дбав
про виготовлення зброї та обладунків для свого господаря і його рицарів. Так само
важливими для життя замку були оперювач і тесляр. Обов’язком оперювача було
виготовлення оперення й дерев’яної частини стріл, які до появи вогнепальної зброї активно
використовували захисники замку. Тесляр займався ремонтом дерев’яних укріплень. Він
також виготовляв меблі, хатнє начиння на вимогу господаря або для задоволення потреб
жителів замку.

Будівництво й утримання замків могли дозволити собі надзвичайно заможні феодали і король.
Більшу частину часу феодали проводили поза межами замків: на полюванні, у візитах до
сусідів, у мандрівках тощо.

Рицарські традиції

Рицарство - це суспільний стан професійних воїнів. Його формування розпочалося ще за доби

Франкського королівства, у VIII ст.

Від рицаря вимагалося мати наділ землі, кольчугу або панцир, які були неодмінним захисним
обладунком для того, хто служив у важкій кінноті. У IX ст. такий обладунок коштував стільки
ж, скільки й 45 корів. Рицарю потрібно було спорядити ще й слугу, придбати возик і
завантажити його продовольчими запасами, тому витрати становили вартість цілої череди.

Рицар мав прикрашений родовим гербом великий щит, який прикривав воїна майже повністю.
Наступальною зброєю рицаря був спис і довгий меч.

Ритуал посвячення в рицарі сягав корінням часів Римської імперії. Германець тієї доби
вважався повнолітнім лише після того, як йому на народних зборах вручали зброю.
Наприклад, король франків Карл Великий у 791 р. оперезав мечем свого сина Людовіка,
якому виповнилося на той час 13 років. Людовік, у свою чергу, здійснив цей ритуал над своїм
сином Карлом, коли тому виповнилося 15.

Суспільство висувало певні вимоги до тих, хто ставав рицарем. Рицар мав бути
вільнонародженим, щедрим, відважним, войовничим, любити батьківщину, говорити правду й
тримати слово. Найтяжчою образою було звинувачення в боягузтві.
Рицар у бойовому спорядженні не мав права відступати. Ще однією чеснотою вважалася
шляхетність.

Якщо під час двобою один із рицарів збивав іншого на землю й, піднімаючи його забрало,
бачив, що він похилого віку, то не вбивав супротивника, а говорив йому: «Сеньйоре,
вставайте, я потримаю ваше стремено. Мені не потрібна така слава.

Крім військової вправності, цінувалося сім рицарських мистецтв: їзда верхи, стрільба з лука,
соколине полювання, плавання, кулачний бій, гра в шахи, складання віршів.

Коли хлопчику, нащадку рицаря, виповнювалося сім років, його віддавали до палацу
сеньйора. Він чистив зброю, допомагав рицареві сісти на коня, прислужував за столом, а
водночас і сам вправлявся у військовому мистецтві. Крім того, його навчали ввічливості та
поводження з дамами. У 14 років він ставав зброєносцем. Двадцятиоднорічних юнаків
посвячували в рицарі. Кожен рицар міг здійснити ритуал посвячення, але частіше це робили
сеньйори, королі, імператори. Церемонія відбувалася так.

Оскільки приймати посвячення в рицарі слід було чистому тілом і душею, майбутнього рицаря
спочатку занурювали в купіль під читання молитов. Потім його перевдягали в чистий простий
одяг, підперезували червоною мотузкою. Далі кандидат проводив кілька днів у пості й
молитвах. І лише після цього поставав перед накритим білим покровом вівтарем, на якому
палали чотири свічки, й чекав на сигнал - подзвін.

Коли ж лунав дзвін, двоє рицарів знімали з юнака червоний «пояс», накривали плечі
рицарським плащем і вели до місця посвяти.

Один із рицарів, ставши на коліно перед королем, просив про прийняття кандидата до числа
рицарів. За наказом короля оголошували походження й заслуги кандидата. Ступивши до
кандидата, який схилив коліно, король промовляв: «Знай, що ти завжди маєш бути чистий
розумом і тілом, бо немає людини, яка б поважала рицаря, що сам не поважає себе». Під час
промови рицарі, які супроводжували кандидата, чіпляли до його чобіт шпори, оперізували
його мечем і поясом. Король застібав на його шиї золотий ланцюг зі словами: «Ти ще недавно
постував, перед тобою палали чотири свічки. Знай тепер значення тих чотирьох свічок: ти
повинен завжди тримати слово й бути вільним від брехні; не повинен допускати, щоб
страждали невинні; маєш дотримуватися правил рицарства як власної клятви; ти повинен
бути щедрим».

Кандидат виголошував клятву рицаря, а король злегка вдаряв його мечем і підводив з колін.
Закінчувався обряд тим, що посвячений, скочивши на коня, демонстрував своє військове
мистецтво, вражаючи мішені списом.

Любов до війни і військової справи рицар поєднував з любов’ю до прекрасної дами. Дама
часто посідала вище суспільне становище, ніж рицар. Щоб завоювати прихильність дами,
рицар проходив випробування й здійснював подвиги, виконував усі її накази.

Розвагою для рицаря і широкого загалу були рицарські турніри. Учасники турнірів повинні
були користуватися однаковою зброєю. Найчастіше спочатку рицарі мчали один на одного зі
списом, намагаючись вибити суперника з сідла Якщо списи ламалися, вони бралися за мечі,
потім за булави. Турнірна зброя була затупленою. Рицарі намагалися лише змусити суперника
визнати поразку. Після індивідуальних поєдинків, які могли тривати кілька днів,
влаштовували головне змагання - битву двох загонів.

Інколи рицарі озброювалися звичайною зброєю. Тоді турнір перетворювався на справжню

битву. Наприклад, у 1240 р. на турнірі в Нейссі поблизу Кельна загинуло 60 рицарів.
На турнірах також брали супротивників у полон і примушувати сплачувати викуп
за звільнення.