Однією з характеристик художнього світу літературного твору є його часова

організація. Категорія часу має дедалі більше значення у сучасному розумінні світу та
у сучасному відображенні цього світу в мистецтві. Розвиток поглядів на час – одне з
найважливіших досягнень "нової" літератури. Час охоплює і підпорядковує собі дедалі
більш великі ділянки у свідомості людей. Історичне розуміння насправді проникає у
всі форми та ланки художнього творчості Але справа не тільки в історичності, а й у
прагненні всесвіту сприймати через час та у часі. Свідомість та відчуття руху,
змінності світу у різноманітних формах часу пронизує собою всю літературу. Існує
багато робіт, присвячених поняттю часу у літературі. Цим питанням займалися такі
вчені, як М. М. Бахтін, В. Д. Дніпров, Д. С.Лихачов, Ю. М. Лотман, В. В. Федоров, Р.
О. Якобсон та багато інших. Особливий інтерес представляє робота М. М. Бахтіна
«Формичасу та хронотопу в романі», в якій автор вводить поняття "Хронотоп".
Хронотоп – це «існуючий взаємозв'язок тимчасових та просторових відносин,
художньо освоєних у літературі». Хронотоп визначає художню єдність літературного
твору у його відношенні до реальної дійності.

«Хронотоп в літературі має суттєве жанрове значення. Можна прямо сказати, що

жанр та жанрові різновиди визначаються саме хронотопом, причому в літературі
провідним початком у хронотопі є час. Хронотоп як формально-змістовна категорія
визначає значною мірою також образ людини в літературі; цей образ завжди суттєво
хронотопічний». Д. С. Лихачов у роботі, присвяченій дослідженню поетики
художнього часу у давньоруській літературі, пише: «Література більшою мірою, ніж
будь-яке інше мистецтво, стає мистецтвом часу. Час – його об'єкт, суб'єкт та знаряддя
зображення». Д. С. Лихачов також наголошує, що художній час має межі. Час має
фізичні характеристики: «може йти швидко чи повільно, переривчасто або
безперервно, інтенсивно наповнюватися подіями або текти ліниво і залишатися
«порожнім, рідко «населеним» подіями». Час є складним аспектом аналізу
внутрішнього світу літературного твору, де важливі не погляди автора на час, а
особливості та закономірності тимчасового простору. Час лише опосередковано
пов'язаний із реальним

часом письменника, що художньо трансформує дійсність. На думку Д.С.

Лихачова, «саме воно дає можливість творчості, створює необхідну художнику
«маневреність», дозволяє творити свій світ, відмінний від світу іншого твору, іншого
письменника, іншого літературного спрямування, стилю тощо». Очевидно, що
моделювання мистецького часу пов'язане з авторською концепцією: через художній
час виражається авторська естетична оцінка реальності. Художній час передає вивірену
картина суб'єктивних світів, і головна відмінність художнього часу від реального,
об'єктивного, полягає в тому, що це час людини. Тому художній час виконує і
характерологічну функцію. Цю функцію можна сміливо назвати психологічною,
оскільки образи часу виражають душу, думки, почуття героя, його світовідчуття. Так,
В. В. Федоров зазначає, що «художній час – це важлива характеристика художнього
образу, що забезпечила цілісне сприйняття створеної автором у творі «поетичної
реальності”». Аналіз художнього часу роману «Розмальована вуаль»(«The Painted
Veil», 1925) виявляє такі його характеристики. Безперечно, цей час багатовимірний, на
що вказує наявність трьох тимчасових пластів – минулого, сьогодення та майбутнього.
Крім того, окрім загального художнього часу твору можна виділити та індивідуальний
час героїв. Воно реалізується декількома сюжетними лініями, події яких не
вкладаються у послідовний ряд. Сюжетні лінії окремих героїв розвиваються
паралельно або перетинаються, утворюючи своєрідні композиційні вузли. Наявність
кількох тимчасових ліній дозволяє створити певну емоційну атмосферу твору.
Багатомірність мистецького часу у творі Моема співіснує з його оборотністю або
різноспрямованістю. Ця характеристика виявляє себе вже на перших сторінках роману,
початковими рядками якого заявлена подія, задана так звана «відправна точка"
сюжету: «Вона злякано скрикнула ... » - Кітті, що знаходилася вдома зі своїм коханцем
Чарлі, раптом виявила, що хтось увійшов до будинку. Оповідаючи нам про поведінку
героїв у цій ситуації, автор раптово перериває розвиток дії та перевертає часовий
вектор у протилежному напрямку. Він розкриває передісторію головних героїв – Кітті
Гастін та Уолтера Фейна. Погляд автора, а разом із і читача, переноситься з сьогодення
(з події, яким починається роман) у минуле сім'ї Гастін. Інший варіант
ретроспективного прийому зворотності художнього часу роману пов'язаний вже не з
«точкою зору» автора, а з «точкою зору» самих героїв: звернення до минулого
відбувається через їх спогади. Перші глави роману, з погляду тимчасової організації, є
ретроспективою: тут автор розповідає про події, які суперечать принципу
послідовності та за логікою упорядкованого розвитку сюжету є не справжнім для
героїв часом, а фактом їхнього минулого життя. Не можна не відзначити у романі
діалектику безперервності/дискретності мистецького часу. Нагадаємо, що образ
художнього часу складається з кількох тимчасових пластів (час біографічний,
історичний, календарний, добове ...), кожен з яких по-своєму організований – за
принципом об'єктивного чи суб'єктивного часу. Безперервність мистецького часу
обумовлена існуванням такого його елемента, як історичний час(Об'єктивне). Час дії в
романі охоплює лише кілька місяців, автор дає нам факти, що дозволяють встановити
історичний час – це час, коли східні провінції були під короною Британської імперії, а
це означає, що художній час твору тісно пов'язаний із часом історичним. Автор вплітає
вигаданий сюжет у конкретну історичну епоху. Художній час в основі – це комплекс
індивідуальних часів окремих героїв (біографічне –сюжетне та суб'єктивне –
перцептуальне), отже, важливим компонентом визначення художнього часу у романі є
розгляд сюжетних ліній героїв. Так, сюжетна лінія Кітті Фейн вводиться автором, як
зазначалося вище, з перших сторінок роману: "Вона злякано скрикнула ..." – це Нині
героїні. Далі автор, перериваючи оповідь «усьогодення», знайомить нас із
передісторією Кітті. Тут автор розповідає про її життя у батьківському будинку, про
взаємини батьків, про сестру Доріс, про бажання та причини її поспішності заміжжя.
Всі ці події двадцятип'ятирічного життя героїні займають у тексті трохи більше семи
сторінок. Минуле героїні, що охоплює 25 років життя, є типовим прикладом
«стисненого» часу. Потім автор повертає нас до цієї події. Привертає увагу
надзвичайна насиченість подіями життя героїні Автор не дає точної вказівки на те,
скільки часу Кітті проводить у Гонконгу, але є вказівка, що в Мей-дан-фуКітті
проводить лише кілька тижнів: «Усього кілька тижнів я тут прожила, а здається – ціле
життя» – каже Кітті перед від'їздом додому. Проте за такий короткий час встигає
статися ланцюг подій: приїзд до Мей-дани-фу, знайомство з Уолдінгтоном та його
дружиною, робота у притулку, спілкування з черницями і приютськими дівчатами,
вагітність, смерть чоловіка, переосмислення життєвих принципів та життя в цілому.
Таким чином, чітко видно, що час перенасичений як зовнішніми, і внутрішніми,
психологічними. Автор особливу увагу приділяє опису переживань героїні. Ми
можемо побачити весь спектр людських переживань: це та відчуття любові, що минає,
і ненависть, і занепокоєння, і тривога, і біль втрати, і думки ненародженої дитини і т.д.
Все це очевидно вказує на підвищену інтенсивність художнього часу для опису життя
героїні Цей факт «висуває» героїню на перший план, непомітно роблячи її головним
персонажем твору. І це закономірно. Для оповідної манери Моема характерна одна
особливість, яка відображає його позицію: «центральна особа оповідання не займає
центрального місця». Така композиційна перебудова символізує, на думку Моема,
владу середовища, силу обставин, що пригнічують і навіть скасовують самостійне
значення будь-якої особистості. Саме тому Кітті «затьмарює собою» головного героя
роману – УолтераФейна. Художній час Кітті можна охарактеризувати як безперервне.
Життя героїні насичене подіями, воно не обривається на сторінках роману, а навпаки,
автор вказує нам непросто на її продовження, а, швидше за все, на благополучне
продовження: адже Кітті повернулася з Китаю перетвореним людиною, над якою тепер
панує не сила традицій суспільства, а людське почуття. Сюжетна лінія Волтера Фейна
має прямо протилежні характеристики. Про нього вперше згадано у розмові його
дружини Кіттіз її коханцем Чарльз Таунсенд. Саме з цього місця уромані відкривається
його життя – це життя, побудоване за певною схемою та підпорядкована встановленим
суспільством та самим героєм законів. З розмови Кітті та Чарльза ми вперше
дізнаємося про те, що Уолтер Фейн є вченим-бактеріологом, який живе за розкладом і
весь свій час віддає роботі: «Намагаюся, що це не Волтер. З якого дива йому було
приходити додому в цей час? Адже він ніколи не приходить серед дня». Потім, разом із
основною лінією оповіді, ми переносимося в минуле героя, де і дізнаємося про нього та
його життя. Ізнову автор показує нам героя через розмову, яка ведеться в сім'ї
Гастін:«Уявлення не маю, хто він. То ти його запросила? - Так, я з ним познайомилася
у Бредделі. Він сказав, що зустрічався з тобою на балах. Я сказала, що в неділю завжди
рада гостям. – Прізвище його Фейн. Він служить десь на Сході» Таким чином, ми
дізнаємося про те, що Волтер Фейн має «медичну освіту, але він не практикуючий
лікар, а бактеріолог і служить у Гонконгу». Це типовий приклад «стисненого» часу,
оскільки все життя героя до зустрічі з Кітті вміщується в кількох фразах інших героїв
роману про нього. Повертаючись до реального часу, ми бачимо, що життя
УолтераФейна рухається замкненим колом. Його індивідуальний час замкнутий і
одноманітний, крім того, воно характеризується подієвою псевдо спрямованістю:
єдине його заняття – це робота в лабораторії Поява Кітті у житті героя лише ненадовго
вибиває його зі звичного русла, але з поверненням до Гонконгу все встає на круги своя.
«Круговий» час героя знову замикається в стінах лабораторії або кабінету: «Уолтер
йшов рано вранці, снідати забігав тільки на півгодини, а потім повертався тільки вже
ввечері, до обіду, так що Кітті багато була одна».

Життя Уолтера не перевантажене подіями. Його індивідуальний час –

одноманітний і закритий: «Уолтер, як завжди, сидів біля лампи та читав. Він читав
щовечора, поки Кітті не йшла спати, а потім йшов до лабораторії, під яку пристосував
одну з порожніх кімнат, і працював там до пізньої ночі. Спав він дуже мало. Був
зайнятий якимись експериментами ». Крім того, перцептуальний час героя
представлений як час, "Стягнуте в одну точку", тимчасова константа. Це варіант
«завмерлого часу», коли минуле, сьогодення, майбутнє заповнено одними і тими ж
подіями, що повторюються в тимчасові координати роману. Усі дії героя автор
супроводжує словами з семантикою повтору «як зазвичай», «знов», «Знову»: «Уолтер,
як зазвичай, сидів лампою і читати». Таким чином, автор показує нам життя замкнене,
змодельовану за певним розкладом, з чіткими тимчасовими межами. У рамках роману
ми спостерігаємо, як стрімко замикається індивідуальний час героя, що тягне за собою
певний результат. Існування у замкнутому просторі одночасно уповільнює перебіг часу
та посилює дію. Справді, ближче до фіналу роману читач відчуває, що життя Уолтера
Фейна є замкнене коло. Герой, одружившись на Кітті, все одно виявляється самотній,
він не зміг досягти щастя в сімейному житті, більше того, він усвідомлює, що дружина
не просто не любить, але ще й зраджує йому, а їх шлюб – лише бажання Кіттізалишити
батьківський будинок, щоб не залишитися старою дівою. Неможливість змінити
ситуацію та визначає одноманітність та порожнечу його життя. Йому нема про кого
дбати, нема для кого жити. Перед нами не життя, а існування героя, позбавлене будь-
якого сенсу, позбавлене будь-якого морального чи духовного розвитку. Тому і стає
закономірним відчуття швидкого результату, кінцевої точки в житті Уолтера Фейна,
смерть його стає неминучою. Життя Уолтера Фейна з її монотонною течією не може
мати продовження. Саме тому герой усвідомлено вирушає до Китаю, туди, де
спостерігається найсильніший спалах холери за останні п'ятдесят років, тим самим
намагаючись штучно наблизити себе до смерті. Художній час Уолтера Фейна можна
охарактеризувати як уривчасте, оскільки його сюжетна лінія спрямована до «точки
смерті». По поступову духовну смерть приходить і фізична. Час героя обривається
сторінках роману. Отже, згідно з сюжетними лініями головних героїв роману
«Розмальована вуаль» з точки зору їхньої тимчасової обумовленості слідує, що сюжет
роману будується у лінійному вимірі, та його розвиток спрямований по одному
вектору, в одну точку. Так, художній час головного героя роману Уолтера Фейна
спрямовано до «точки смерті». З перших сторінок роману читач виникає передчуття
його швидкої загибелі. Художній час Кітті Фейн також направлено до однієї точки –
точки подолання себе, переосмислення життєвих принципів. Кожна лінія по-своєму
побудована і тому вимагає відповідної організації. Так, час Кітті Фейн - це час,
насичене подіями, тому ми можемо говорити про підвищену його інтенсивність. Воно
не зафіксоване в одній координаті. В Уолтера Фейна − воно одноманітне, замкнене.
Його існування закріплено в одній координаті та протікає за певним чином у
встановленому порядку. Індивідуальний час героїв має таку характеристику, як
переривчастість/безперервність. Якщо художній час Кіттіє безперервним, воно не має
свого кінця в межах роману, то художній час Уолтера, навпаки, звісно. Художній час
головного героя ми називали «круговим», замкненим. Це час «сам у собі», що
рухається навколо однієї точки. Час Кітті, хоч і рухається навколо однієї точки, все ж
таки має своє продовження. Автор показує своїх героїв у кризові моменти їхнього
життя. Характери їх розкриваються у гострих драматичних ситуаціях, несподіваних
вчинках, що передають гостроту душевних переживань та потрясінь, у виявленні яких і
допомагає художній час. Особливе місце у канві твору займає автор. Він непросто
розповідає читачеві трагічну історію кохання зі строгою послідовністю подій. При
цьому автор ділить своє оповідання на безліч маленьких розділів, які продовжують
одна іншу, що також дозволяє заощаджувати час читача та сприяє прискоренню
загального мистецького часу роману. Оповідання від імені автора дозволяє також
встановити, що граматичний час у романі представлено конструкцією простого
минулого часу, який автор використовує як за прямого розповіді, коли описує дію
героїв, їх почуття: «Вона трохи помітно усміхнулася, так і переносячись у їхнє минуле:
«Красива, до того ж не нудна ... ». Крім того, автор використовує і точну вказівку
тимчасових проміжків: «Через три місяці після весілля» або «Протягом наступного
тижня ... ». Отже, тимчасова організація роману «Розмальована вуаль» представлена є
комплексною концепцією мистецького часу. З точки зору художнього часу та
сюжетних ліній героїв, можна говорити про взаємодію двох тимчасових пластів –
лінійного та циклічного, головним з яких є час лінійний, оскільки саме лінійний час
оформляє загальну картину світу у романі.