функції зорового аналізатора - сприйняття,

проведення, обробка інформації, одержуваної через

органи зору. Завдяки йому людина отримує
можливість сприймати навколишній шляхом
трансформування в зорові образи променів, щоцитату из документа или
[Введите
відбиваються від предметів. Денне зір краткое описание интересного
события. Надпись можно
забезпечується центральним зорово-нервовим
поместить в любое место
апаратом, а сутінковий, нічний - периферійним.
документа. Для изменения
форматирования
[Введите цитату изнадписи,
документа или
краткое описание
содержащей броские
интересного
цитаты,
события. Надпись
используйте вкладкуможно
"Работа с
поместить в любое место
надписями".]
[Введите цитату
документа. Для изменения
из документа или
краткое описаниенадписи,
форматирования интересного
события. Надпись
содержащей броские
можно
цитаты,
поместить в любое
используйте вкладку место
"Работа с
документа. Для изменения
надписями".]
форматирования надписи,
содержащей броские цитаты,
используйте вкладку "Работа с
надписями".]

На первинному
прийомі лікар-
офтальмолог проводить огляд, а також комп'ютерну діагностику зору.
При різних порушеннях зору проводять такі дослідження:

Візометрія - здійснюється за допомогою проектора випробувальних

знаків. Дослідження гостроти зору дозволяє офтальмологу визначити
 роздільну здатність очі (пороги світлової чутливості, сприйняття
кольорів, глибинне зір). Офтальмолог досліджує гостроту зору при всіх
патологічних станах очі і аномаліях рефракції, а також при експертній і
професійній оцінці зорового аналізатора.

Автокераторефрактометрія (вимір заломлюючої сили очі) - це

комп'ютерна процедура дослідження рогівки ока з одночасним
дослідженням оптичної сили ока.

Автокерторефрактометрія поєднує в собі два методи:

 рефрактометрия - вивчення відображення пучка світла від сітківки

ока. Інфрачервоне світло, пройшовши через оптичні середовища ока,
певним чином заломлюється, відбивається від очного дна, і його
відображення фіксується приладом. Комп'ютер шляхом серії тестів
вимірює заломлення оптичних середовищ ока і виявляє різні
порушення зору і ступінь їх сили.
 кератометрії - вимір ступеня кривизни передньої поверхні рогівки.
Рогова оболонка ока захищає очей, забезпечує доступ кисню і
мікроелементів до тканин і фокусує світлові промені. В результаті цієї
фокусування на сітківці ока формуються сигнали, які мозок
перетворює в візуальні образи. Тому зміни рогівки призводять до
погіршення зору. Автокератометрія проводиться протягом декількох
секунд.
За допомогою рефрактометрії можна:

 виявити короткозорість, далекозорість або астигматизм;

 не тільки виміряти клінічну рефракцію ока, але і оцінити радіус,
діаметр і рефракцію рогівки, що дуже важливо при підборі контактних
лінз і уточнення виду астигматизму.
За допомогою кератометрії можна:

 визначити ступінь розвитку астигматизму;

 виявити глаукому, кератоконус, дистрофічні зміни рогівки.
Даний метод обстеження проводиться в будь-якому віці, не вимагає
спеціальної підготовки

Безконтактне вимірювання внутрішньоочного тиску -

пневмотонометрія . Пневмотонометрія - це діагностична
офтальмологічна процедура, призначена для визначення рівня тиску
внутрішньоочної рідини. Проводиться таке дослідження за допомогою
безконтактного тонометра і не викликає дискомфорту у пацієнта, тому
не вимагає знеболювання і будь-якої підготовки. В ході процедури
пневмотонометрія на рогівку ока впливають потоком повітря, під
певним тиском. Струмінь призводить до сплощення рогівки, а прилад
фіксує отримані показники, які далі розшифровує офтальмолог.

Показники результату дослідження виражаються в міліметрах ртутного

стовпа. Процедура не в кожному випадку може видавати достовірний
результат. Якщо у пацієнта потовщена рогівка, отримані дані можуть
бути спотворені в бік завищення. Коли результати пневмотонометрія
ставлять під сумнів, призначається контрольна діагностика іншого
типу.

З метою попередження розвитку глаукому всім людям старше 40 років

рекомендується проходити пневмотонометрія 1 раз в рік. Крім цього,
виділено ряд відхилень, при який процедура показана в обов'язковому
порядку:

 аномалії в очних тканинах;

 період після операційного впливу, наявність ускладнень після
очних процедур;
 захворювання серцево-судинного апарату;
 відшарування сітківки;
 ендокринні проблеми;
 діагностована глаукома.
Пряма офтальмоскопія (оцінка стану сітківки, судинної оболонки ока,
диска зорового нерва, макулярної зони, на основі огляду очного дна);
показана при різних захворюваннях сітківки та зорового нерва

Біомікроскопія - спеціальний метод дослідження переднього відділу

ока та очного дна (біоофтальмоскопія) за допомогою щілинної лампи.
У приладі поєднуються інтенсивне джерело світла (яскравий
гомогенний пучок світла) з діафрагмою, що має форму вузької щілини,
і бінокулярний мікроскоп (збільшення в 8-100 разів). Зображення
оболонок ока значно збільшено, стереоскопічне і контрастне.
Офтальмологи застосовують метод в діагностиці багатьох захворювань
очей; він дозволяє чітко локалізувати глибину розташування
патологічного процесу і величину вогнища ураження. Даний метод
дозволяє провести оцінку прозорості рогівки, вологи передньої камери
і кришталика

Зір (від лат. visus – зір) – це здатність організму сприймати і диференціювати світлові подразнення за
допомогою зорового аналізатора, що реалізується через зорову систему або зоровий аналізатор людини, який
являє собою сукупність нервових структур, що сприймають і диференціюють світлові подразнення і
визначають силу, напрямок, активність світла, його віддаленості, тобто проводять складну зорову орієнтацію в
просторі. Зоровий аналізатор є складною нервово-рецепторною системою. Він складається з рецепторної
частини (сітчатки), провідникових шляхів (зорових нервів, хіазми, зорових трактів), зорових центрів
(підкіркових і кіркових). Периферійні частина зорового аналізатора – це очне яблуко із захисним (віки, зіниця) і
допоміжним (сльозові органи, м’язи очей, кон’юктива) апаратом ока. Найбільшу кількість інформації про
навколишній світ людина отримує через зір. Саме він виступає тією аналізаторною системою, яка дозволяє.
Гострота зору – це здатність ока розрізняти дві точки, що світяться, як окремі при мінімальній відстані між
ними. Гострота зору перевіряється за допомогою спеціальних таблицях, що містять 10-12 рядків букв або
спеціальних знаків.
Наприклад, у дітей гострота зору перевіряється за таблицями, на яких зображені різні предмети.
Співвідношення знаків кожного наступного рядка порівняно з попереднім відповідає різниці гостроти зору 0,1.
величина знака кожного рядка відповідає відстані, з якої весь знак видно під кутом зору в 5°, а окремі його
елементи (штрих або розрив) – в 1°.
Ступінь порушення гостроти зору є однією з основних ознак, згідно з якою формується контингент шкіл для
дітей зі зниженим зором. Основними захворюваннями, що призводять до розладів зору є аномалії рефракції
(міопатія, гіперметропія, астигматизм), патологія кришталика (катаракта, афакія), атрофія зорового нерва,
патологія судинної оболонки та сітківки ока, уроджені вади розвитку, глаукома, наслідки травм та опіки очей.
У 85- 95% випадків важка патологія очуй у дітей є вродженою. Т
ифлопедагогіка – (від гр. typhlos – сліпий) – це наука про навчання і виховання осіб з порушеннями зору.
Тифлопедагогіка є частиною спеціальної педагогіки, в завдання якої входить розробка наступних основних
проблем: психолого-педагогічне і клінічне вивчення зору і аномалій психічного і фізичного розвитку при цих
порушеннях; шляхи і напрямки проведення корекційно-розвивальної та реабілітаційної роботи з даною
категорією осіб; вивчення умов формування та розвитку особистості осіб з даним відхиленням у різні вікові
періоди їхнього розвитку.
Вроджена сліпота обумовлюється ушкодженням або захворюванням плоду в період внутрішньоутробного
розвитку або виникає внаслідок впливу негативних спадкових факторів. Набута сліпота в основному виникає
внаслідок захворювань органів зору – сітчатки, роговиці або захворювань центральної нервової системи
(менінгіт, пухлина мозку, менінгоенцефаліт), ускладнень після загальних захворювань організму (кір, грип,
скарлатина), травматичних ушкоджень головного мозку або очей. Розрізняють прогресуючі і стаціонарні
порушення зорового аналізатора. При прогресуючих порушеннях відбувається поступове погіршення зорових
функцій під впливом патологічного процесу. Наприклад, при глаукомі підвищується внутрішньо очний тиск і
відбуваються зміни в тканинах очей. Зір знижується під впливом пухлин головного мозку. При недотриманні
санітарно-гігієнічних норм при читанні і письмі відбувається розвиток короткозорості та далекозорості. До
стаціонарних дефектів зору відносять перш за все вроджені вади: мікрофтальм – природжена аномалія
розвитку, що характеризується зменшенням розміру одного або обох очей різного ступеня вираження;
колобома – дефект райдужної оболонки або судинної оболонки очного яблука; астигматизм – поєднання в
одному і тому ж оці різних видів рефракції; катаракта – помутніння кришталика ока. Причинами цих хвороб
можуть стати наслідки деяких захворювань або операцій, але при цьому сам процес хворобливого зниження
зору припинився. Дітей з порушеннями зору поділяють на дві групи з психолого-педагогічних позицій. Сліпота
– різко виражений ступінь аномалії розвитку і порушень зорового аналізатора, при якому стає неможливим
або дуже обмеженим зорове сприймання дійсності внаслідок відсутності зору або глибокого порушення
гостроти центрального зору (від 0 до 0,4), чи звуження поля зору (до 10°-15°) при більш високій гостроті зору.
Такий розлад зору призводить до інвалідності. У соціальному розумінні виділяють: - практичну сліпоту –
втрачається здатність орієнтуватись у навколишньому оточенні, пересуватись без сторонньої допомоги поза
оселею, хоча людина може володіти світловідчуттям; - побутову сліпоту – різко знижується гострота зору
загалом (0,02); - виробничу сліпоту – зір падає настільки, що людина не може працювати навіть за умови
застосування будь-яких оптичних засобів; - професійну сліпоту – зір падає настільки, що виконання звичної
професійної діяльності стає неможливим. Сліпі діти – це діти з порушеннями зорового аналізатора, у яких
повністю відсутні зорові відчуття або має місце незначне світловідчуття або залишковий зір – до 0,04 на оці,
що краще бачить, з використанням засобів корекції. Сліпі діти поділяються на сліпонароджених і осліплих.
Сліпонароджені – це діти, які народились сліпими або втратили зір до становлення мовлення, тобто
приблизно до 3-х років. За ступенем порушення зору сліпі діти поділяються на: 1) абсолютно (тотально) сліпих,
до яких відносяться і діти з залишковим світловідчуттям на рівні розрізнення світла і тіні або зі звуженням поля
зору. Поле зору – це простір, усі точки якого видно при непорушному погляді. В нормі поле зору дорівнює
180° по горизонталі та 110° по вертикалі, але для червоного, синього та зеленого кольорів та для предметного
бачення воно звужується також і в нормі. Звуження поля зору до 10° діагностується як сліпота; 2) частково
(парціально) сліпих, до яких відносять дітей із залишковим зоровим сприйняттям, яке дозволяє розрізняти на
близькій відстані контури предметів; дітей із гостротою зору від 0,01 до 0,04, що дозволяє орієнтуватись під
час ходьби, розрізняти на деякій відстані форми предметів та яскраві кольори.

Порушення зору можуть бути вродженими і набутими.

вроджена сліпота обумовлена ??ушкодженнями або захворюваннями плода в період

внутрішньоутробного розвитку або є наслідком спадкової передачі деяких вад зору

придбана сліпота зазвичай буває наслідком захворювання органів зору - сітківки, рогівки і

захворювань центральної нервової системи (менінгіт, пухлина мозку, менінгоенцефаліт) ускладнень
після загальних захворювань організму (кір, грип, скарлатина), травматичних ушкоджень мозку
(поранення голови, забої) або очей.
розрізняють прогресуючі и непрогрессирующие порушення зорового аналізатора. При прогресуючих
зорових дефектах відбувається поступове погіршення зорових функцій під впливом патологічного
процесу. Наприклад, при глаукомі підвищується внутрішньоочний тиск і відбуваються зміни в
тканинах ока. Зір знижується при появі мозкових пухлин. При недотриманні санітарно-гігієнічних умов
письма і читання прогресує короткозорість і далекозорість.

До непрогрессирующим дефектів зорового аналізатора відносять деякі вроджені його пороки, такі, як
астигматизм, катаракта. Причинами цих дефектів можуть стати також наслідки деяких захворювань і
очних операцій.

Отже, порушення функцій зорового аналізатора можуть виникнути у дітей як під час
внутрішньоутробного розвитку, так і після народження. Тому існують такі категорії дітей з
порушеннями зору, як сліпонароджені, рано осліпли, що позбулися зору після трьох років життя. Така
диференціація грунтується на тому, що час втрати зору має дуже велике значення для подальшого
розвитку дитини. Наприклад, сліпонароджені не мають зорових образів в пам'яті., Якими в різній мірі
і об'ємі розташовують осліплі.

Короткозорість або міопія – дефект зору, коли людина чітко бачить лише близько
розташовані предмети. Це такий дефект ока, який надзвичайно поширений серед
дітей. При природженій короткозорості очне яблуко має видовжену форму, тому
промені від предметів фокусуються перед сітківкою. Чітко видно предмети,
розташовані на близькій відстані, а зображення віддалених предметів нечітке,
розпливчасте. Набута короткозорість розвивається при збільшенні кривизни
кришталика внаслідок порушення обміну речовин або гігієни зору. Існує спадкова
схильність до розвитку короткозорості. Основними ж причинами набутої
короткозорості є підвищене зорове навантаження, погане освітлення, нестача вітамінів
в їжі, гіподинамія. Для виправлення короткозорості носять окуляри з двоввігнутими
лінзами

Далекозорість–відхилення від нормальної здатності оптичної системи ока

заломлювати світлові промені. У разі природженої далекозорості очне яблуко
вкорочене. Тому зображення предметів, розташованих близько до очей, виникають
позаду сітківки . Здебільшого далекозорість виникає з віком (набута далекозорість)
унаслідок зменшення еластичності кришталика. При далекозорості потрібні окуляри з
двоопуклими лінзами .

Астигматизм – це нерівномірне заломлення світла різними ділянками оптичної

системи (нерівномірна кривизна рогівки, іноді неправильна форма кришталика). Є
таке порушення кривизни рогівки, за якого лінії, що спрямовані вертикально,
заломлюються як у короткозорому оці, а горизонтально – як у далекозорому.
Зображення при цьому нечітке і викривлене.
1. Катаракта–помутніння кришталика.
2. Глаукома – підвищення очного тиску, атрофія зорового нерва.
3. Більмо – помутніння рогівки.
1. Коньюктивіт – запалення кон’юктиви ока, властива для дітей.
2. Весняний катар – схожа на кон'юнктивіт хвороба, яка, проте, розвивається
зазвичай навесні – це алергична реакція, найчастіше зустрічається у хлопчиків в
дитячому віці.
1. Ячмінь у дитини– це запальний процес у сальній залозі нижньої або верхньої
повіки.
2. Абсцес повіка – починається з ячмінця. Око стає червоним, весь час течуть
сльози локальний гострий гнійний запальний процес..
1. Блефарит – запалення повік.
2. Птоз – опущення верхньої повіки.

Час настання зорового дефекту має істотне значення для психічного та фізичного розвитку дитини.
Чим раніше наступила сліпота, тим більше помітні вторинні відхилення, психофізичні особливості і
своєрідність психофізичного розвитку. Психічне розвиток сліпонароджених має такі ж закономірності,
як і у зрячих дітей, але відсутність візуального орієнтування позначається найбільш помітно на
руховій сфері, на утриманні соціального досвіду. Своєрідним орієнтиром для сліпого є реакція на
звук, як і для нормально бачить в ранньому віці реакції на звукові подразники, але для незрячого
звук стає основним фактором орієнтування.

Втрата зору формує своєрідність емоційно-вольової сфери, характеру, чуттєвого досвіду. У незрячих
виникають труднощі в грі, навчанні, в оволодінні професійною діяльністю. У більш старшому віці у
осіб з порушеним зором виникають побутові проблеми, що викликає складні переживання і негативні
реакції. В одних випадках своєрідність характеру і поведінки сліпих позначається на розвитку у них
негативних рис характеру: невпевненості, пасивності, схильності до самоізоляції; в інших випадках -
підвищеної збудливості, дратівливості, що переходить в агресивність.

Розвиток вищих пізнавальних процесів (увага, логічне мислення, пам'ять, мова) у сліпонароджених
протікає нормально. Разом з тим порушення взаємодії чуттєвих і інтелектуальних функцій
проявляється в деякому своєрідності розумової діяльності з переважанням розвитку абстрактного
мислення.

Візометрія – визначення гостроти зору вдалину. При цьому пацієнт

дивиться на таблицю з літерами, цифрами або іншими знаками і називає
об'єкти, на які вказує лікар-офтальмолог. Визначення гостроти зору
проводиться спочатку без корекції, потім, якщо є порушення, з корекцією
(з використанням спеціальної оправи та лінзи). Зниження зору –
важливий симптом в діагностиці захворювань очей.
Тонометрія – вимірювання внутрішньоочного тиску. Може проводитися
кількома способами (за допомогою пневмотонометра, тягарцями (за
Маклакову), пальпаторно тощо). Дана процедура є обов'язковою для
людей старше 40 років, оскільки саме після 40 років значно підвищується
ризик розвитку глаукоми, на виявлення якої і спрямоване дане
дослідження.

Рефрактометрія – визначення оптичної сили ока (рефракції). Процедура в

даний час здійснюється на автоматичних рефрактометрах, що значно
полегшує роботу лікаря-офтальмолога та економить час пацієнта. За
допомогою даного методу діагностуються аномалії рефракції:
короткозорість, далекозорість і астигматизм.
Дослідження колірного зору – даний метод дослідження очей,
проводиться за допомогою спеціальних таблиць (таблиці Рабкіна) і
служить для визначення таких порушень колірного зору як протанопия,
дейтеранопія або цветослабость (види дальтонізму).
Периметрія – визначення периферичного зору людини. Процедуру
розподілура проводиться на спеціальних апаратах, що представляють
собою півсферу, на внутрішній поверхні якого проектуються світлові
сигнали. Це важливий метод діагностики таких захворювань очей, як
глаукома, часткова атрофія зорового нерва та ін
Біомікроскопія – метод дослідження переднього відрізка ока за допомогою
щілинної лампи (спеціального мікроскопа). За допомогою біомікроскопії
лікар-офтальмолог може бачити при великому збільшенні такі тканини
ока, як кон'юнктиву, рогівку, а так само глибше розташовані структури –
радужку, кришталик, склоподібне тіло.
Офтальмоскопія – дослідження, яке дозволяє лікарю побачити очне дно
(внутрішню поверхню ока) – сітківку, судини. Це один з найпоширеніших і
найважливіших методів в діагностиці захворювань очей. Процедура
проводиться безконтактно, з допомогою спеціального приладу –
офтальмоскопа або лінзи.
Офтальмометрия – визначення заломлюючої сили рогівки в різних
меридіанах. Таким чином можна визначити ступінь роговичного
астигматизму. Дослідження проводиться за допомогою спеціального
приладу – офтальмометра.
Визначення кута косоокості - досить проста процедура, як приклад можна
привести метод Гришберга – пацієнт дивиться в офтальмоскоп, а лікар
стежить за відбиттям світла на його рогівці і, залежно від цього, визначає
кут косоокості.
Зондування (бужування) слізних каналів - процедура, яка проводиться в
лікувальних цілях, частіше у немовлят, але так само і у літніх людей, у
яких часто відбувається звуження слізних точок. Проводиться під
місцевою анестезією за допомогою спеціальних розширюють зондів.
Промивання слізних каналів – процедура проводиться в діагностичних
цілях при підозрі на непрохідність слізних шляхів. Може проводитися і в
лікувальних цілях. У слізні точки на столітті вводяться спеціальні канюлі,
до яких приєднується шприц з розчином. При прохідності слізних шляхів
рідина зі шприца потрапляє в носову порожнину, якщо ж є непрохідність
слізних шляхів – жидкость виливається назовні або не проходить зовсім.
Компенсація

КОМПЕНСАЦІЯ ПОРУШЕНЬ ЗОРУ

В процесі діяльності людини з раннього дитинства

формується і накопичується досвід. Дослідження предметів
здійснюється за допомогою різних аналізаторів. Шляхом
порівняння, багатобічних зіставлень, співвідношення
предметів за їх ознаками і властивостями пізнається суть
предмету, розкриваються смислові зв'язки між предметами і
явищами навколишнього світу. В основі цього процесу
лежить утворення системних міжаналізаторних зв'язків.

Зором сприймаються оптичні властивості предметів (колір,

площинна форма, контур предметів, величина, напрям і
віддалення предметів). За допомогою дотику сприймається
низка цих же та інших ознак і властивостей предметів
(форма, контур предмету, величина, твердість, якість
поверхні і т.д.). У вичленовуванні цих ознак при сприйнятті
предмету вирішальне значення має їх практичне значення в
пізнавальній і трудовій діяльності людини. Дотиковому
сприйняттю доступні майже всі основні властивості і ознаки,
що характеризують предмет, окрім забарвленості і
розрізнення світлотіні. Предмети і явища зовнішнього світу
володіють таким великим багатством різноманітних
властивостей і якостей, що вони можуть сприйматися за
допомогою різних аналізаторів (зорового, рухового,
тактильного, слухового, нюхового і ін.).

 Незалежно від того, за допомогою яких аналізаторів

сприймаються предмети, чи сприймаються вони одночасно
або послідовно, в мозку вони завжди відображаються як
об'єктивно існуючі реальності. Цією обставиною і
пояснюється тотожність уявлень про навколишній світ у
незрячих і зрячих.

Слуховий аналізатор. Слухові сприймання відіграють

важливу компенсаторну роль у діяльності людини з
порушеним зором. За допомогою слуху незрячі та слабозорі
діти можуть визначити багато предметних та просторових
властивостей навколишнього середовища: локалізацію звуку
та його джерело, стан предмету, який звучить, швидкість і
напрямок його пересування.

Завдяки своїй компенсаторній функції, слухове сприйняття у

незрячих і слабозорих розвинене краще, ніж у людей з
нормальним зором.

Здатність до слухового аналізу як у зрячих, так і у незрячих

розвивається залежно від змісту, умов і вимог тієї або іншої
конкретної діяльності. Так, незряча дитина вчиться
використовувати звукові ознаки об'єктів навколишньої
дійсності. Орієнтування незрячої дитини на звуки стає
чіткішим при сприйманні різноманітних звуків, пов'язаних з
пред-метами та діями.

Тонка і чутлива диференціація слухового сприймання у

незрячих дітей формується в молодшому дошкільному віці.
Водночас співвіднесення звуків з предметністю сприймання
в ранньому віці ще низьке порівняно зі сприйманням дітей
середнього і старшого дошкільного віку. Розвиток слуху за
відсутності зору по-різному впливає на пізнавальну
діяльність, орієнтацію і поведінку дітей. При зниженні слуху і
зору діти часто переходять від слухової опори сприймання
на дотиковий самоконтроль як в орієнтації, так і в поведінці.
Незряча людина користується слухом при орієнтуванні в
пізнавальній, побутовій і трудовій діяльності. Окрім цього, за
допомогою сприйняття звукової мови вона здобуває освіту,
спілкується з іншими людьми, слухає радіо- і телепередачі,
лекції, доповіді, концерти і т. п.

Часта необхідність відтворення слухових уявлень сприяє

розвитку слухової пам'яті. Достатньо сліпому один раз
почути той або інший звук, щоб зберігати тривалий час
враження про нього і при повторних зустрічах
вичленовувати його з величезної кількості складних
звукових і шумових поєднань.

За голосом незрячі вільно впізнають знайомих людей. За

ледве вловимими, тонкими відтінками голосу багато хто з
них ясно орієнтується в настрої, емоційному стані
співрозмовника.

За наявності музичних здібностей незрячі оволодівають

вокальним і музичним мистецтвом; у трудовій діяльності
незрячі за звуками і шумами дізнаються про стан робочого
механізму, верстата або машини, на яких вони працюють.
При аналізі звуків і шумів диференціювання бувають дуже
складними. 

Особливо істотне значення слух має в орієнтуванні

незрячих. За звуком власних кроків незрячі судять про
характер ґрунту, про місцевість, в якій вони знаходяться; за
звуковими орієнтирами вони можуть представити
топографічну картину місцевості, будівлі, що знаходяться
поблизу.  Щоб краще орієнтуватися, деякі незрячі
використовують відбиті звуки, самі видають звуки шляхом
клацання пальцями, губами, прислухаючись при цьому до
луни, визначають напрям, відстань і взаємне розташування
будівель та інших об'єктів.

Орієнтування на слух має велике значення і в побутовій

обстановці; за звуками власних кроків незрячі судять про
розмір і характер приміщення, про наявність меблів і т. д. За
шумами з вулиці вони судять про розміщення вікон. За
голосами визначають, велика або мала кількість людей
знаходиться в даній або сусідній кімнаті.

На тонкому диференціюванні звукових подразників

засновано сприйняття звукових сигналів при користуванні
приладами для незрячих, що полегшують їм орієнтування в
ходьбі і в трудовій діяльності. Є ряд вимірювальних
інструментів, якими незрячі користуються за допомогою
слуху, тонко диференціюючи їх звукові показники.

Смакові та нюхові відчуття. Смакові та нюхові відчуття

(хеморецепція) відображають хімічні властивості речовин,
тісно пов'язані між собою і виникають при подразненні
відповідних рецепторів.

Смакові відчуття допомагають незрячим людям точніше

встановити ознаки предметів.

Нюхові відчуття беруть участь в усіх сферах життя людини:

відборі їжі, сприйманні навколишньої природи, людей, у
трудовій діяльності. Нюхова чутливість є дистантним видом
рецепції. Людина розрізняє понад 400 різних запахів.
Пороги нюхової чутливості залежать від концентрації
пахучої речовини та фізіологічного стану людини. Вони
можуть розширюватися залежно від частоти та
цілеспрямованості використання. При глибоких порушеннях
зору нюх виконує компенсаторну роль. Так, відомо, що
О.І.Скороходова могла розпізнавати магазини, йдучи
вулицею, за їх запахами.

Тактильне сприйняття. Шкірні відчуття мають у своїй

основі складний комплекс тактильних відчуттів: торкання,
тиску, температурних, больових. Тактильні відчуття
відображають механічні, просторові та часові ознаки і
властивості об'єктів, беруть участь у побудові образу тіла,
формують сигнальну основу активного дотику — провідного
виду сприймання у незрячих.

Як показали дослідження І.М. Сєченова, Б.Г. Ананьєва, Ю.О.

Кулагіна та інших учених, між чуттєвими образами одних і
тих самих предметів, що отримуються за допомогою зору та
дотику, немає принципової різниці. Тільки дотикове відчуття
розвинуте у людини до міри органа, подібного до зору.

Тактильна чутливість характеризується абсолютними та

просторовими розрізнювальними порогами. Абсолютний
поріг – початок сприймання, просторовий розрізнювальний
поріг визначається при дослідженні роздільного торкання
двох подразників одночасно.

Абсолютні тактильні пороги в різних частинах тіла різні.

Найбільша чутливість спостерігається на кінчику язика – 2
мг/мм2; на кінчиках пальців – 3; на губах – 5; найнижча
чутливість на животі – 26; на попереку – 48; на твердій
частині підошви – 250 мг/мм2.

Дотикові сприймання людей з порушеннями зору мають

особливість, яка полягає в тому, що внаслідок
компенсаторного пристосування у них виробляються тонкі
диференціювання в оцінці складних характеристик
предметів: фактури, форми і розмірів.

Компенсаторні зміни у сфері відчуттів при порушеннях зору

відбуваються переважно на рівні порогів розрізнювальної
чут¬ливості. Завдяки тактильній чутливості незрячі
сприймають форму, розміри, фактуру предметів, читають
крапковий шрифт і рельєфні зображення. Слабозорі, які
використовують у пізнавальній діяльності збережений зір і
дотик, краще сприймають форму, точніше оцінюють
розміри, швидше виділяють конструктивні особливості
предметів.

У незрячих людей виділяють три рівні чутливості рук:

витончена та нормальна (І рівень); незначно знижена (II
рівень); значно знижена (III рівень). У більшості незрячих, що
втратили зір до семи років, — нормальна чутливість рук. У
процесі трудової діяльності шкіряна чутливість рук у
незрячих може підвищува¬тись або знижуватися залежно
від умов та видів праці.

Температурні відчуття дають можливість сліпим розрізняти

різноманітні властивості і якості навколишніх предметів,
наприклад, теплопровідність.

Користуючись цією властивістю, незрячі можуть на дотик

легко розрізнити матеріал, з якого виготовлені предмети
(метал, дерево, скло, залізо, глину і т. д.). За ступенем
тепловіддачі навколишніх предметів вони можуть за певних
умов розрізняти температурні зміни, користуючись шкірною
поверхнею обличчя.
Шляхом розрізнення незначних температурних коливань,
обумовлених ступенем тепловіддачі навколишніх предметів,
деякі незрячі визначають чи проходять вони мимо кам'яної
чи дерев'яної будівлі, чи великі її розміри, як далеко вона
розташована від них і т. д.

Температурні відчуття в результаті тренування розвиваються

і вдосконалюються. Відомо, що деякі незрячі з раннього
дитинства мають здатність тонко диференціювати
температурні зміни дуже тонко.

Вібраційні відчуття. Користуючись вібраційною

чутливістю, незрячі сприймають коливання вібруючих
предметів за допомогою сприймаючих шкірних рецепторів
пальців рук. Вібрації з частотою 2-10 разів в секунду добре
сприймаються тільки шкірою. 

Часто незрячі використовують вібраційні відчуття при

виробничій праці. Так, при різних неполадках верстата вони
сприймають вібрацію оброблюваної деталі, інструменту,
окремих частин верстата. У незрячих з нормальним слухом
вібраційні відчуття не виступають на перший план, особливу
роль ці відчуття грають у сліпоглухонімих.

Статичні відчуття. Статичні відчуття відображають

положення тіла людини в просторі. Рецептори статичної
чутливості розташовані у вестибулярному апараті
внутрішнього вуха. Статичні відчуття потрібні людині для
урівноваження положення тіла в просторі та для нормальної
просторової орієнтації.

При тотальній сліпоті роль вестибулярного апарату значно

зростає у зв'язку з необхідністю збереження рівноваги без
контролю зору. Тому вестибулярний апарат при сліпоті
відіграє компенсаторну роль і добре розвивається.

Кінестетичні відчуття. Кінестетичні відчуття – це відчуття

руху і положення окремих частин тіла. Кінестетичні відчуття
викликаються збудженнями, що надходять від
пропріоцепторів, розташованих у суглобах, зв'язках, м'язах.
Завдяки кінестетичним відчуттям людина із закритими
очима може визначити положення і рух своїх кінцівок.
Кінестетичні відчуття виникають у мозку від сигналів із
робочих рухових органів і відображають швидкість і
точність пересування тіла в просторі, трудових рухів, роботи
мовного апарату

Оскільки за допомогою зору дитина отримує недостатньо інформації, їй необхідно опанувати

компенсаторними навичками. Призначення компенсаторних навичок і умінь в тому, що вони допомагають
долати недолік фонових умінь і навичок. Компенсаторні навички припускають використання функцій різних
систем і органів замість відсутніх або порушених. Надбання і вдосконалення компенсаторних навичок у дітей з
порушеннями зору дозволяє їм свідомо жити повноцінним життям. При цьому вирішальну роль грають
стосунки з навколишнім світом. Компенсаторні процеси сприяють розвитку психічних процесів молодших
школярів, надають їм можливість проявляти адекватну реакцію на життєві проблеми і ситуації. Розвиток уваги,
мислення, пам'яті, волі має важливе значення для розвитку компенсаторних навичок. Дослідження психологів
показали, що розвиток психічних процесів у дитини більшою мірою пов'язаний не з гостротою зору, а з
цілеспрямованістю і своєчасністю проведеної роботи із створення у дітей розвиненої системи уявлень, а також
роботи з розвитку і збагачення їх чуттєвого досвіду. Компенсаторна система складається з ряду психічних
утворень і процесів, які виникають в результаті формування особистості дитини. Необхідні заходи щодо
компенсації недоліків зорового сприйняття можуть бути різні і залежать від багатьох чинників. Це і ступінь
зорового порушення, і час настання зорового дефекту, його причини, присутність і характер супутніх
захворювань. На розвиток компенсаторних навичок впливає система виховання і навчання, а також
організація активної самостійної діяльності дитини. Розвиток компенсаторних навичок дітей з порушеннями
зору забезпечується розвитком у них тих психічних процесів і якостей, які формують повноцінну особистість.
Розвиток компенсаторних навичок буде тим успішнішим, чим краще розвинені у дитини процеси мислення,
мови, сприйняття, уявлення. Крім того, дитина повинна вміти здійснювати активні розумові операції з
предметами, уявні процеси оборотності - уміти уявити будь-який предмет в різних положеннях. Для того, щоб
ці якості досягли високого рівня розвитку, необхідно з перших років життя забезпечити дитині участь в
активному оволодінні світом. Однією з найважливіших умов успішної компенсації є розвиток у дитини
мотивації діяльності, вироблення у неї активної позиції щодо навколишнього світу.
Для компенсації часткової сліпоти, поганого зору у дитини мають бути розвинені процеси сприйняття
предметів за допомогою збережених аналізаторів . Потрібне оволодіння розвиненими рухами, наявність
диференційованих і узагальнених образів уявлень про навколишній світ. Важливим є уміння дитини подумки
зберігати образи і виконувати з ними уявні дії. Важливим також є уміння визначати зв'язок між предметами,
звертаючись до загальних для них властивостей і ознак. Це досить складні розумові процеси, здатні
компенсувати дитині недостатній зір і дозволити їй соціально адаптуватися у навколишньому світі.
Необхідною умовою компенсації поганого зору є розвиток комунікативних навичок, у тому числі мовлення.
Мовлення для дитини, що погано або взагалі не бачить, - це і засіб спілкування, і засіб компенсації відхилень.
Розвиток компенсаторних навичок характеризується формуванням міцних зв'язків між нормально діючими
аналізаторами, що призводить до полісенсорного сприйняття. Зорові, слухові, рухові і інші сприйняття і рухи,
поступово з'єднуючись в єдиній системі, дають можливість дитині реагувати на істотні для неї дії дорослих і
готують до подальших самостійних дій. Пізніше відбувається виділення і диференціація ознак навколишніх
предметів. Дитина починає розрізняти у предметів окремі якості, властивості. Процес формування зв'язку слів
із сприйманими предметами супроводжується використанням мовного спілкування. Ще пізніше у дитини
починають з'являтися образи і уявлення, тобто відбувається формування уміння подумки уявляти предмети як
поєднання відомих ознак і зберігати ці образи в пам'яті. Вироблення цього уміння сприяє здійсненню
дитиною творчої гри, що є неодмінною умовою успішного розвитку компенсаторних навичок в ранньому
шкільному віці. Без добре розвиненого мовлення соціальна адаптація дитини з порушеннями зору практично
неможлива. Таким чином, вироблення компенсаторних навичок у дітей з вадами зору є важливим засобом їх
соціальної адаптації. Метою курсу є опанування дитиною компенсаторними навичками і способами діяльності
для взаємодії з навколишнім середовищем, використовуючи наявні знання уміння, навички,набуття
самостійності та життєво важливих компетенцій для успішної подальшої інтеграції в соціум. Досягнення
зазначеної мети передбачає вирішення таких основних завдань: 1. розвиток готовності збережених
аналізаторів до сприйняття ознак та властивостей навколишнього світу: -формування загальних уявлень
(накопичення необхідного запасу сенсорних і предметних уявлень про оточуюче на основі збережених
аналізаторів та опосередкованих предметів); -розвиток дрібної моторики; -розвиток дотикового сприйняття;
-розвиток слухового сприйняття; -розвиток чуттєвого сприйняття; -розвиток зорового сприйняття, спираючись
на залишковий зір та вербальне позначення; 2. формування (удосконалення) когнітивної діяльності (аналіз,
синтез, класифікація, групування, порівняння); 3. формування (удосконалення) психічних процесів (пам’яті,
мислення, уваги, сприйняття, волі, уяви, психічних станів, особистісних особливостей ); 4. формування
(удосконалення, попередження патології) зорової функції

Корекційно – розвиткова робота спрямована на розвиток зорового сприймання, мовлення,

корекцію пізнавальної діяльності, фізичний розвиток, формування навичок просторового, соціально
– побутового орієнтування, психокорекцію.

Головні завдання:

 Забезпечення права дітей, які потребують корекції фізичного розвитку на здобуття повної
загальної середньої освіти шляхом спеціально організованого навчально – виховного процесу у
комплексі з корекційної-розвитковою роботою;
 Розвиток природних здібностей і обдарувань, творчого мислення вихованців
Корекційно – розвиткові заняття у школі – інтернаті для дітей з вадами зору спрямовані на:
  Виправлення недоліків уявлень та життєвого досвіду дітей з порушеннями зору, тобто, у
створенні необхідної конкретної – базової основи для розвитку їх мислення;
 Ефективне використання інструментів навчально – пізнавальної діяльності – слова та
наочності – для навчання дітей з порушеннями зору прийомам і способам сенсорної, розумової та
практичної діяльності;
 Розвиток різних психічних процесів особистості дитини з порушенням зору.
Корекція вад розвитку слабозорих учнів здійснюється за трьома напрямками:

1. Корекція психічного розвитку, що передбачає систему педагогічних засобів,

спрямованих на подолання чи послаблення недоліків сприймання, уявлення, пам’яті, мислення,
мовлення тощо.
2. Корекція фізичного розвитку передбачає систему педагогічних заходів, спрямованих на
подолання чи послаблення порушень рухової сфери (координація рухів), розвиток просторового
орієнтування тощо.
3. Корекція функцій зору передбачає дорозвиток гостроти зору, поля зору, окорухової,
прослідковуючої функції, бінокулярного зору, розрізнення кольорів тощо.
Особливо важливе корекційне значення має використання у навчально – виховному процесі
наочності як засобу, що розвиває зорову функцію при порушенні здібностей кольоророзрізнення та
окорухових функцій.

Корекція - процес подолання або послаблення порушень психічного і фізичного розвитку, обумовлених
зоровою недостатністю. Відомо, що розвиток дітей з порушенням зору обумовлений єдністю біологічних і
соціальних чинників і залежить від клінічної форми захворювання органів зору, від збереження слухового,
рухового і шкірного аналізаторів, від рівня розвитку психічної сфери, від віку, в якому втрачений зір. А також
від змісту, форм і методів навчання і виховання. Програма базується на наступних принципах: 1. Єдності
корекції відхилень в розвитку дитини з системною комплексною (клініко-фізіологічною, психолого-
педагогічною) діагностикою її розвитку, що включає визначення як досягнень, так і порушень в цьому процесі,
що дозволить прогнозувати розвиток дитини і програмувати корекційно-педагогічну роботу з нею. 2.
Врахуванні специфічних особливостей розвитку дітей з глибокими порушеннями зору. Ця програма відповідає
вимогам Державного стандарту початкової загальної освіти для дітей з особливими освітніми потребами.
Водночас її зміст сформований з урахуванням особливостей розвитку незрячих дітей, які виявляються у
сприйманні, уявленнях, мисленні, мовленні, моториці, орієнтуванні в просторі. 2. Особистісно-орієнтованому
підході, здійснюваному за допомогою перерозподілу програмового змісту і темпів його вивчення, вибору
форм, методів і прийомів корекційно-педагогічної підтримки розвитку дитини з порушеннями зору з
урахуванням її вікових, індивідуальних (у тому числі, характеру і ступеня тяжкості зорового дефекту, способу
орієнтації у навколишньому світі) особливостей. Цей принцип передбачає варіативність завдань у рамках
одного змісту, можливість реалізації індивідуального підходу в дозуванні навчального і фізичного
навантаження конкретної дитини залежно від особливостей її розвитку, стану зору і здоров’я, способів
орієнтації у пізнанні навколишнього світу. 3. Навчанні, вихованні і розвитку дитини в традиційних для неї
видах діяльності (ігрова, комунікативна, предметно-практична, мовленнєва тощо), оскільки саме в них
відбувається інтелектуальний, емоційно-моральний, соціально-особистісний, вольовий розвиток дитини
молодшого шкільного віку, що забезпечує активну взаємодію її з навколишнім світом (людьми, предметами,
явищами, подіями) і засвоєння нею необхідних знань, умінь, норм поведінки і стосунків; при цьому особлива
увага звертається на забезпечення умов до 5 комплексного використання різних видів діяльності , тим самим
стимулюючи розвиток і створюючи сприятливі умови для формування цілісної особистості. 4. Взаємозв'язку
програми з корекції розвитку із загальноосвітніми програмами, спільність їх завдань - створювати умови для
формування у дитини здатності до компенсації порушення зору і подолання відхилень в її розвитку. 5.
Формуванні предметно-практичної діяльності дитини з порушеннями зору (з урахуванням необхідності її
інтелектуалізації) як основи для розвитку вищих психічних функцій. 6. Активізації емоційного реагування і
емоційних проявів у дитини з порушеннями зору в різних видах діяльності (ігровий, соціально-побутовий,
спілкуванні і ін.) з метою стимуляції її розвитку і формування емоційно-ціннісного відношення до себе, до
інших людей, до "рукотворного світу", що оточує її, до природного середовища. 7. Систематичності і
послідовності корекційно-педагогічної роботи, що забезпечуються певною повторюваністю і концентричністю
в побудові змісту програми, що дозволить вести дитину з порушеннями зору від простого до складного в
оволодінні уміннями і навичками предметно-практичної діяльності, від безпосереднього ознайомлення з
властивостями предметів і явищ навколишнього світу до освоєння деякі їх істотних якостей і особливостей, до
розуміння простих зв'язків і стосунків між об'єктами світу, до формування не лише одиничних, але і загальних
уявлень про оточуюче. 8. Варіативності вимог до рівня засвоєння дітьми програмового матеріалу, що дозволяє
дитині розвиватися у своєму індивідуальному темпі. Програма дозволяє диференціювати вимоги до рівня
засвоєння дітьми програмного матеріалу, що надає дитині можливість розвиватися відповідно до
індивідуальних потенційних можливостей і здібностей та попередньої підготовки. Це дозволить простежувати
динаміку розвитку дитини, визначати зони її актуального і найближчого розвитку, проектувати індивідуально-
групову роботу з дітьми. 9. Забезпечення умов для здійснення наступності початкової і середньої ланки
системи освіти. Вирішення цієї проблеми в програмі забезпечується за рахунок відбору змісту, адекватного як
особливостям психофізичного розвитку дітей з порушенням зору, так і базовим напрямам розвитку дитини.
Основою наступності також є націленість змісту програми на формування у школярів якостей особистості,
необхідних для подальшої успішної навчальної діяльності, – ініціативності, самостійності, довільності,
пізнавальної активності, творчих здібностей, комунікабельності, а також таких психічних процесів, як
сприймання, уявлення, увага, пам’ять тощо. Усе це в сукупності є найважливішою основою для успішної
інтеграції дитини в соціум. Корекційно-розвиваюча допомога дітям відповідно до змісту програми в
обов'язковому порядку припускає використання оригінальних дидактичних матеріалів, наочних посібників,
тифлотехнічних засобів, що враховують особливості сприйняття сліпих і слабозорих дітей, а також створення
офтальмогігієничних умов для охорони і розвитку зору дитини (освітленість, устаткування робочого місця,
дозоване зорове навантаження і ін.).