Доповідь

з основ психології
На тему : «Уява та процеси
створення образів уяви»

Підготувала

студентка ФПЛ-11 з

Амброзович Романа
Уява – це процес створення людиною на основі досвіду образів предметів, яких вона
ніколи не сприймала, своєрідна форма відображення людиною дійсності, в якій
виявляється активний випереджальний характер пізнання нею світу.
Функція уяви – створення образів нових об’єктів, випереджальне відображення
реальності.
Види уяви
Залежно від участі волі в роботі уяви її поділяють на мимовільну та довільну.
Мимовільна уява – створення нових образів не спрямовується спеціальною метою уявити
певні предмети або події.
Довільна уява – процес уяви спрямовується спеціальною метою на створення образу
певного об’єкта, можливих ситуацій, на те, щоб уявити або передбачити сценарій
розвитку подій.
Залежно від характеру діяльності людини уяву поділяють на творчу та репродуктивну
або відтворювальну.
Творча уява – супроводжує творчу діяльність і допомагає людині створювати нові
оригінальні образи.
Репродуктивна уява – супроводжує процес засвоєння вже створеного та описаного
іншими людьми і створення образів нових речей на підставі їх усного опису та
графічного зображення.
Залежно від змісту діяльності уява поділяється на технічну, наукову, художню.
Технічна уява – створення образів просторових співвідношень у вигляді геометричних
фігур і побудов, їх легке дисоціювання та об’єднання в нові сполучення, уявне
перенесення їх в різні ситуації. Образи технічної уяви частіше об’єднуються у
кресленнях, схемах, на підставі яких потім створюються нові машини, предмети.
Наукова уява – находить свій вияв під час створення гіпотез, проведення експериментів,
узагальнень для створення понять.
Вона має велике значення для плідної творчої діяльності вченого. Без уяви його праця
може перетворитися на нагромадження наукових фактів, акумулювання своїх і чужих
думок, а не на реальний поступ до нових винаходів, ідей, створення принципово нового в
науці.
Художня уява – має переважно чуттєві (зорові, слухові, дотикові та ін.) образи –
надзвичайно яскраві та детальні.
Особливою формою уяви є мрія – це процес створення людиною образів бажаного
майбутнього.
Мрія – необхідна умова втілення творчих задумів, коли образи уяви не можуть бути
реалізовані негайно з об’єктивних або суб’єктивних причин. За таких обставин мрія стає
реальною спонукою, мотивом діяльності, завдяки яким стає можливим завершення
розпочатої справи.
Процеси створення образів уяви
Образи уяви створюються людиною внаслідок перетворення теперішніх і минулих її
вражень від об'єктивної дійсності. Відомі наступні типові прийоми створення образів
уяви: аглютинація, доповнення, комбінування, гіперболізація, акцентування, літота,
якісне перетворення, типізація, схематизація, перенесення, аналогія та реконструювання.
Аглютинація (від лат. agglutinatio — склеювання) — це створення образів шляхом
поєднання якостей, властивостей, частин різних об'єктів в єдине ціле. Цей прийом
знайшов широке застосування в давньогрецькій міфології, народній творчості, мистецтві,
літературі, науково-технічному винахідництві. Так, образ русалки виник шляхом
поєднання в уяві голови і тулуба жінки з хвостом риби; образ кентавра — голови людини
з тулубом коня. Результатом аглютинації є аеросани, тролейбуси тощо.
При доповненні образ одного об'єкта береться за основу, до якої приєднуються елементи,
взяті з образів інших об'єктів. Таким способом було створено, наприклад, радіоприймач із
програвачем. Комбінування є складнішим прийомом створення нових образів. Суть його
полягає у переробці уявлень двох або низки об'єктів. Комбінування потребує
попереднього глибокого вивчення тих об'єктів, із уявлень яких має створитися новий
образ. При цьому поєднуються не випадкові, а лише певні ознаки. Такий прийом
характерний для творчості музикантів, художників, письменників тощо.
Гіперболізація полягає у значному рівномірному перебільшенні у нашій уяві всіх частин
образів об'єктів чи явищ (наприклад, велетні, циклоп, Котигорошко тощо) або у
збільшенні кількості частин предмета (наприклад, стоголові чудовиська). Завдяки цьому
створені образи певною мірою відходять від реальної дійсності. Цей прийом широко
застосовують у міфології, народній творчості, художній та науково-фантастичній
літературі.
Якщо перетворення відбувається у напрямку нерівномірного перебільшення лише
окремих частин та ознак об'єктів чи явищ, його називають акцентуванням. У цьому
випадку виділяють лише найхарактерніші ознаки предметів чи явищ з метою звернути на
них увагу. Цей прийом широко застосовують у карикатурі і сатирі.
Літота — це рівномірне зменшення об'єктів чи явищ в уяві людини (наприклад, хлопчик-
мізинчик, карлики, Дюймовочка тощо).
При якісному перетворенні образи уяви, залишаючись, по суті, попередніми, набувають
іншого зовнішнього вигляду, який не відповідає природі об'єкта чи явища. Наприклад,
перетворення героя казки в тварину чи неживий предмет, перетворення в міфології німфи
Дафни в лаврове дерево, донь велетня Алона в джерело. Особливістю такого
перетворення є його раптовість, різка якісна зміна та набуття нових якостей.
Типізація як прийом створення образів уяви є однією з форм узагальнення, яка полягає у
виділенні в образах предметів і явищ суттєвого і того, що регулярно повторюється.
Другорядні ознаки упускають. Особливо часто типізація застосовується у художній
творчості при створенні письменником художніх типів на основі десятків прототипів.
У результаті схематизації подібності між образами об'єктів та явищ постають на перший
план, а відмінності згладжуються.
При перенесенні новий образ створюється в результаті перенесення ознак одних об'єктів
на інші, яким ці ознаки не властиві. Так виникли образи розмовляючих тварин і птахів,
жива та мертва вода тощо.
Шляхом аналогії вибудовується образ, частково схожий на реально існуючий предмет чи
явище. Цей прийом утворив основу для спеціальної галузі знань — біоніки. Біоніка
виокремлює певні властивості живих організмів як біологічних моделей для інженерів. За
аналогією з органами орієнтації кажанів створили локатори, з птахами — літаки, і рибами
— підводні човни.
Реконструювання — це відтворення цілого об'єкту за його елементами. Наприклад,
відтворення обличчя за останками, архітектурної споруди — за розвалинами .