1

Конкретний вияв фонеми в мовному потоці називається виявом, варіантом фонеми

або алофоном.

1. Основний вияв фонеми

Основний варіант – це вияв фонеми у самостійних ознаках незалежно від позиції
у слові:
парта |парта| [пáрта]
ріка |р′іка| [р′іка́]
ніс | н′іс | [н′іс] (!м՚які та пом՚якшені фонеми є)

2. Позиційний вияв фонеми

Позиційний вияв фонеми залежить від позиції у слові: наголошена – ненаголошена;
початок чи кінець слова.
Для голосних це:
1) вияв |е| та |и| в ненаголошеній позиції: [веиснá], [зАпиета́˙н′:˙А]. Звернімо увагу,
що останній склад вимовляється чітко, тому в абсолютному кінці слова
наближень немає: [роби́ти]; аналогічно перед нескладовим [ĭ]: [г’Іркува́тиĭ],
[миелéн′киĭ], але [по́дие ў];
2) вияв |о| в позиції перед складом із наголошеним [у] та [і]: [коужýх], [воугн′і́].
На появу алофона впливає також побічний наголос: [ди́ўноуму]. Звернімо увагу,
що цей процес відбувається в межах фонетичного слова: [доу_кв’і́тки];
3) вияв |і| в наголошеній позиції на початку слова у звукові [і и] у словах іноді,
інший, інколи (у літературі подекуди визначають як факультативний): [іи ́ншиĭ],
[іи́ноу˙д'І], [іи́нколИ].

Позиційний вияв приголосних спостерігаємо стосовно варіантів фонем |в| – [ў] та | |

й| – [ĭ], що реалізуються в таких позиціях:
1) на початку слова перед приголосним: [ĭтú], [ўз′˙áти];
2) у середині слова між голосним і приголосним: [д′і́ўчиенА], [б’іĭц′˙á]. Але не
навпаки: [два], [ви́пj˙у];
3) у кінці слова після голосного: [сúн'іĭ], [хáрк’іў].

3. Комбінаторний вияв фонеми

 2

Комбінаторний вияв фонеми зумовлений характером сусідніх звуків. Це випадки

різних звукових процесів, зумовлені впливом сусідніх звуків (асиміляції, дисиміляції,
акомодації):
акомодація: [ф’інáнси], [г’íрко], [д́ä́д́ко];
асиміляція: [росказа́ти], [лéхко].
Щодо уподібнення за глухістю: кінець слова – без оглушення; середина – лише
у п՚яти словах (легко, вогко, нігті, кігті, дьогтю); у префіксах с-, роз- перед глухим, окрім
роз- перед с: [с_п՚і́снеиj˙у]; [роспо́˙д'іл] – [розси́патИ], [розса́да].
Уподібнення за дзвінкістю відбувається завжди, коли глухий перед дзвінким:
[а́ĭзбеирг].

4. Додатковий вияв фонеми

Якщо в комбінаторному вияві фонема внаслідок звукових змін настільки змінює свої
характеристики, що реалізується у звукові, який є основним виявом іншої фонеми, то
треба говорити про комбінаторний додатковий вияв.
|т|–[ч] [в’іч:úзна],
|т′с′|–[ц′:] [лиестý˙jеіц́:˙а],
|т|–[ч] [л′˙óч:иек]

5. Факультативний вияв фонеми

Факультативний вияв фонеми констатуємо при порушенні орфоепічних норм
у результаті просторічної, діалектної чи індивідуальної вимови. Наприклад, обмеженим
територіально є варіант фонеми |р′| як [р] у слові буряк – |бур′ак| – [бурáк]. Факультативні
варіанти не є нормами літературної вимови, часто суперечать їй. Це може бути як
діалектне, так й індивідуальне мовлення.

6. Поєднання кількох виявів фонем в одному звукові

Подекуди фонеми можуть реалізуватися через кілька виявів одночасно, наприклад,
у слові [соу˙б’í], [гоу˙л́íўка] фонема |о| має позиційно-комбінаторний вияв: наближення до
[у] зумовлене позицією, упереднення – сусідством із м’яким, пом’якшеним чи
напівпом’якшеним приголосним. Аналогічно фонема |е| має позицийно-комбінаторний
вияв [еі] в ненаголошеній позиції після [j]: [кújеівА], [за́˙jеіц'].