Насамперед «Історія Русів» обіймає усю історію України до скасування гетьманства

,докладніше до 1769 сплітаючи її з історичних фактів і видумок.

Щодо спостережень над поетикою яскраво підкреслені в Історії Русів воєнні заслуги
українського народу, воєнна слава Запоріжжя. Автор велів варшавському представникові
Швеції звернути увагу польського короля й сенату іменем шведського короля Густава
Адольфа на обопільну користь із хоробрості укр. військ, що творили центр польської армії,
на їх безприкладний послух начальству та терпимість до всяких воєнних невигод і тягарів.
Також автор підкреслює , що свуоїх умовах та присягах поляки були завжди хиткими й
віроломними.
Також з того що розповідається в історії русів можна зрозуміти що автор не був високої
думки про москалів. Наприклад, у промову татарського хана, що осудив Переяславську унію
Хмельницького, вложено такі слова про Московщину «Всі ранги й народ сливе неграмотні та
великим числом різних вір і дивних молитв подібні до поганства, а дикістю перевищують
дикунів.»
Також провідну ідею Історії Русів можна помітити у промові Гудовича, що входив до складу
української делагації з приводу гостини цариці Єлизавети в Києві.
Надзвичайну популярність пам’ятці забезпечили її образна жива мова і, перш за все, її
своєчасність. Вона з’явилася, щоб підтримати вільнолюбний дух, нагадати про втрачену
державність і державотворчу традицію, яка виникла ще за княжих часів. Ціле покоління
людей формували свої погляди на минуле батьківщини під впливом Історії русів. На початку
XIX ст. ніхто з науковців, чи звичайних читачів, не сумнівався у її достовірності.