МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА
ФАКУЛЬТЕТ ІНОЗЕМНОЇ ФІЛОЛОГІЇ
КАФЕДРА АНГЛІЙСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ

Магістерська робота
на тему
ВЕРБАЛІЗАЦІЯ ПЕРСУАЗИВНОСТІ В СУЧАСНІЙ
АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ (на прикладі серіалу Пітера Моргана
‘The Crown’)

Студентки 22зандмМСО групи

факультету іноземної філології
заочної форми навчання
спеціальності 014 Середня освіта
Ярцевої Владислави
Костянтинівни

Науковий керівник:
Канд філол. наук. доц.
Калитюк Лілія Петрівна
Допущена до захисту
“______” _______ року
Завідувач кафедри ____________ _______________________
Декан факультету іноземної філології ________________ д. філол. наук, проф. Зернецька А.А.

Національна шкала_________
Кількість балів _________
Оцінка ЄКТС _________
Київ – 2021
 MINISTRY OF EDUCATION AND SCIENCE OF UKRAINE
DRAGOMANOV NATIONAL PEDAGOGICAL UNIVERSITY
FACULTY OF FOREIGN PHILOLOGY
DEPARTMENT OF ENGLISH PHILOLOGY

Master’s paper

VERBALIZATION OF PERSUASIVENESS IN MODERN ENGLISH

(on the material of Peter Morgan’s series ‘The Crown’)

Performed by
Vladyslava Yartseva
Group 22 zandmMSO

Scientific supervisor:
PhD, Ass. Professor
Kalytiuk L.P.

Kyiv – 2021
 SUMMARY
The thesis is devoted to the study of verbal means of persuasion, strategies
and tactics of persuasion implemented by representatives of various social roles in
induced and spontaneous discourses. Although verbal means of persuasion are
fairly fully described in English-language discourses of politics, advertising,
diplomacy, pedagogy, and business communication, all researches focus only on
mass-directed speech influence rather than personal interactions. Thus, general,
non-profession-related trends in the process of persuasion have not been studied
yet. Therefore, the topicality of the research is defined by the fact that the
linguistic and linguopragmatic features of the materialization of persuasiveness in
both status-oriented (induced) and personality-oriented (spontaneous) discourses
still have not been the subject of special investigation, and this research will
enhance knowledge in this area.
The purpose statement of the study is to identify the verbal means by
which persuasion strategies are implemented in modern English induced and
spontaneous discourses in Peter Morgan’s English-language series ‘The Crown’.
The objectives of the research are following:
- to determine the theoretical and methodological foundations of the
study of verbal means of persuasiveness in induced and spontaneous discourses;
- to define the status and role factors influencing the speech behaviour
of the language personality during the process of persuasion;
- to expand the existing classifications of strategies and tactics of
persuasion;
- to analyze the correlation of status-role factors and persuasive
strategies with the number of interactions in which the communicative goal was
achieved;
 - to classify the linguistic means of persuasiveness in the series ‘The
Crown’ and characterize their use in the implementation of various persuasive
tactics.
The object of the research is verbal means of persuasiveness in different
types of discourses.
The subject of the research is the functional properties of verbal means of
persuasion, which the participants of communication use in performing different
social roles in induced and spontaneous discourses.
Theoretical basis of the thesis: O. Issers, T. van Dijk, P. Serio, V. Karasik,
V. Chernyavska, A. Fadhil, J. Skrynnik, E. Shils, M. Burgoon, M. Veber, G.
Pocheptsov dedicated their studies to discourse analysis, status and role factors,
verbal influence, and language means of persuasion.
The practical value of this paper is that the results can be used in the future
studies of persuasiveness, and in special courses of communication theory,
discourse theory, sociolinguistics, and theoretical grammar.
The following methods have been used during the research:
- a method of pragmaliguistic analysis for classification of persuasive
strategies and tactics;
- a method of pragmasemantic analysis for the classification of
linguistic means of persuasiveness;
- a comparative method and discursive analysis to determine the
difference between colloquial and institutional discourses;
- qualitative analysis to distinguish illustrative material according to a
particular discourse, status-role characteristics and categories of verbal means of
persuasion;
- qualitative analysis to establish the correlation between status-role
factors, persuasive strategies and the number of interactions, in which the
communicative goal was achieved.
 The scientific novelty of the research is that it presents the results of
linguistic analysis of verbal means of persuasion, as well as general strategies and
tactics of persuasion in induced and spontaneous discourses within personal-
oriented communication. The research material, which is Peter Morgan’s modern
English-language series, is also studied for the first time.
Approbation. The results of the research were presented at a scientific and
practical conference “Education and Science 2021” section “Word, sentence, text
and discourse of the English language in modern linguistic studies”.
The structure. The thesis consists of the introduction, two chapters,
conclusions, and the list of references.
 6

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ПБ – побутовий дискурс
ІД – інституційний дискурс
 7

ЗМІСТ

ВСТУП ........................................................................................................... 9

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПЕРСУАЗИВНОСТІ

У ДИСКУРСИВНИХ ПРАКТИКАХ СУЧАСНОГО АНГЛОМОВНОГО
СЕРІАЛУ ‘The Crown”.......................................................................................... 14

1.1 Художній серіал ‘The Crown’ як джерело інформації про сучасні

англомовні дискурсивні практики ................................................................... 14

1.2 Типи дискурсів у серіалі ‘The Crown’ та їхні лінгвальні

особливості ........................................................................................................ 17

1.2.1 Побутовий дискурс та його лінгвальні особливості .............. 19

1.2.2 Інституційний дискурс та його лінгвальні особливості ........ 21

1.3 Статусно-рольові особливості комунікації .................................... 25

1.3.1 Вплив статусно-рольових чинників на мовленнєву поведінку

......................................................................................................................... 25

1.3.2 Реалізація статусно-рольових чинників в ІД та ПД ............... 30

1.4 Зміст і стан вивченості персуазивності у сучасних мовознавчих

студіях ................................................................................................................ 34

1.4.1 Поняття персуазивності в сучасній лінгвістиці та вплив

соціальних факторів на процес переконання ............................................. 34

1.4.2 Персуазивні стратегії і тактики ................................................ 38

1.4.3 Вербалізація персуазивних стратегій на різних рівнях мови 43

Висновки до першого розділу.................................................................... 47

 8

РОЗДІЛ 2. СПОСОБИ ВЕРБАЛІЗАЦІЇ ПЕРСУАЗИВНОСТІ В

ІНСТИТУЦІЙНОМУ ТА ПОБУТОВОМУ ДИСКУРСАХ СЕРІАЛУ ‘The
Crown” .................................................................................................................... 49

2.1 Стратегії і тактики в дискурсивних практиках серіалу ‘The Crown’

............................................................................................................................. 49

2.2 Мовні засоби прояву персуазивності в серіалі ‘The Crown’......... 55

2.3 Діалоги із семою переконання в різних дискурсивних практиках

............................................................................................................................. 69

Висновки до розділу 2 ............................................................................ 83

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ............................................................................ 85

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................... 89

 9

ВСТУП
Дипломна робота присвячена вивченню вербальних засобів
персуазивності, стратегій і тактик переконання, що реалізуються
представниками різних соціальних ролей в інституційному та побутовому
дискурсах.
Категорія персуазивності в лінгвістиці привертає увагу науковців, що
підтверджується наявністю різноманітних досліджень, які розкривають
поняття персуазивності, стратегії і тактики переконання на рівні з
вербальними та невербальними засобами мовленнєвого впливу, особливо в
межах політичного, дипломатичного та рекламного дискурсів (О.С. Іссерс, А.
Фадхіл, В.Ю. Хартунг, Н.І. Фрасинюк, О.М. Торбік, О.В. Шелестюк, О.А.
Румянцева, О.Л. Михальова, О.В. Дмитрук, Д.Д. Харитонова, С. Комар, Дж.
Міллер, Л.С. Павлюк, В.В. Різун, Л.Є. Сорокіна).
Способи реалізації персуазивності в мовленні залежать від типу
дискурсу та соціальних ролей продуцентів. Трактуванням поняття дискурсу,
класифікацією дискурсивних практик і визначенням загальних характеристик
різних типів дискурсу займалися такі вчені, як Р.В. Саттарова, П. Серіо, Т.
ван Дейк, В.І. Карасік, В.Є. Чернявська, М. Агар, Н.Й. Коцюба тощо.
Статусно-рольові характеристики мовної особистості, її психологічні
особливості, знання про світ, комунікативна компетентність, мотиви та цілі,
що впливають на вибір адресантом способів та засобів переконання,
неодноразово виступали об’єктом спеціальних розвідок (Ю.С. Скриннік,
К.А. Хабібова, В.А. Ущина, Т.Н. Астафурова, М. Вебер, Е. Шилз, А.А.
Романов, Г.Г. Почепцов).
Попри те, що вербальні способи персуазивності достатньо повно
описані на англомовних матеріалах дискурсів політики, реклами, дипломатії,
релігії, педагогіки та ділової комунікації, всі дослідження фокусуються на
масово спрямованому мовленнєвому впливі, а не на персональній
 10

комунікації. А отже, загальні, не пов’язані з конкретною професією тенденції

процесу переконання залишаються не визначеними, чим зумовлена
актуальність цього дослідження. Лінгвальні та лінгвопрагматичні
особливості реалізації персуазивності при втіленні різних соціальних ролей
як у статусно-орієнтованому (інституційному), так і в особистісно-
орієнтованому (побутовому) дискурсах ще не виступали предметом
спеціальної розвідки, отже, наша наукова праця дозволить усунути брак
знань у цій сфері.
Мета дослідження полягає у виявленні вербальних засобів, за
допомогою яких в сучасній англійській мові реалізуються стратегії
переконання в інституційному та побутовому дискурсах в англомовному
серіалі ‘The Crown’ Пітера Моргана.
Досягнення представленої мети передбачає розв’язання наступних
завдань:
- обґрунтувати теоретико-методологічні основи дослідження
вербальних засобів персуазивності в інституційному та побутовому
дискурсах;
- визначити статусно-рольові фактори, що впливають на
мовленнєву поведінку мовної особистості при реалізації персуазивних
стратегій;
- доповнити існуюче уявлення про класифікацію стратегій і тактик
переконання;
- проаналізувати кореляцію статусно-рольових чинників і
персуазивних стратегій з кількістю мовленнєвих ситуацій, в яких була
досягнута комунікативна мета;
- класифікувати мовні засоби персуазивності в серіалі ‘The Crown’
й охарактеризувати їх функції при реалізації різних персуазивних тактик.
 11

Об’єкт дослідження становлять вербальні засоби персуазивності в

різних типах дискурсу.
Предметом дослідження є функціональні властивості вербальних
засобів персуазивності, які учасники мовленнєвої взаємодії використовують
при виконанні різних соціальних ролей у побутовому та інституційному
дискурсах.
Матеріалом для дослідження слугували 130 діалогів, дібраних
методом суцільної вибірки з чотирьох випущених сезонів серіалу, а саме
фрагменти, в яких закладена пряма чи опосередкована сема переконання
реципієнта щодо його думок чи вчинків.
Головні методи дослідження включають прагмалінгвістичний аналіз
для класифікацій персуазивних стратегій і тактик; прагмасемантичний аналіз
для класифікації мовних засобів персуазивності; метод порівняння та
дискурсивний аналіз для визначення різниці між побутовим та інституційним
дискурсами; елементи методу якісного аналізу, за допомогою якого
розмежовано ілюстративний матеріал за належністю до певного дискурсу,
статусно-рольовими характеристиками і категоріями вербальних засобів
персуазивності, а також метод кількісного аналізу, на основі якого
встановлено залежність між статусно-рольовими чинниками, персуазивними
стратегіями та кількістю мовленнєвих ситуацій, в яких була досягнута
комунікативна мета.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що у ньому вперше
представлено результати лінгвістичного аналізу вербальних засобів
персуазивності, а також загальних стратегій і тактик переконання у
побутовому та інституційному дискурсах в межах персональної комунікації,
тобто індивідуально-орієнтованого мовленнєвого впливу; окреслено вплив
статусно-рольових чинників і особливостей інституційного та побутового
спілкування на вибір способів та мовних засобів персуазивності. Новим є і
 12

матеріал дослідження – сучасний англомовний серіал Пітера Моргана ‘The

Crown’.
Практична цінність наукової роботи полягає у тому, що отримані
результати можуть бути використані для викладання лекцій спеціальних
курсів з теорії комунікації, теорії дискурсу, соціолінгвістики, теоретичної
граматики , а саме семантики і прагматики, і також у наукових дослідженнях
студентів та здобувачів вищих ступенів освіти.
Апробація результатів дослідження здійснена на засіданнях кафедри
англійської філології Національного педагогічного університету ім. М.П.
Драгоманова (2021), а також на Звітно-науковій конференції «Освіта і наука
2021» секція «Слово, речення, текст і дискурс англійської мови у сучасних
мовознавчих студіях» кафедри англійської філології ФІФ НПУ імені М.П.
Драгоманова, 8 квітня 2021 року.
Структура та обсяг роботи. Дослідження складається зі вступу, двох
розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків і списку
використаної літератури (77 джерел, з яких 16 англійською мовою).
Загальний обсяг роботи – 97 сторінок, обсяг основного тексту – 80 сторінки.
У роботі представлено 2 таблиці і 7 діаграм.
У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, окреслено мету і
завдання наукової роботи, визначено її об’єкт і предмет, охарактеризовані
методи дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення
отриманих результатів.
Перший розділ присвячено огляду наукової літератури з обраної
проблеми, викладено теоретичні засади вивчення предмету дослідження,
окреслено поняття дискурсу, особливості побутового та інституційного
дискурсів, поняття статусу та ролі і відповідних типів відносин між
комунікантами; трактовано поняття персуазивності як виду мовленнєвого
 13

впливу; визначення основних стратегій і тактик персуазивності;

охарактеризовано мовні засоби переконання на різних рівнях мови.
Другий розділ включає кількісний та якісний аналіз прикладів з
серіалу, аналіз тенденцій персуазивності відповідно до різних дискурсів,
типу відносин комунікантів та контексту мовленнєвих ситуацій. Визначено
ефективність персуазивних стратегій і функціонування мовних засобів
переконання.
У загальних висновках відображені підсумки проведеної роботи і
окреслено перспективи подальших наукових досліджень.
 14

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПЕРСУАЗИВНОСТІ
У ДИСКУРСИВНИХ ПРАКТИКАХ СУЧАСНОГО
АНГЛОМОВНОГО серіалу ‘The Crown’

Цей розділ присвячено теоретичним проблемам, які торкаються питань

типології дискурсу, його специфічних рис з огляду на статус
((не)рівноправний) співрозмовників, мовних засобів вираження
персуазивності. У розділі подається характеристика серіалу ‘The Crown’.

1.1 Художній серіал ‘The Crown’ як джерело інформації про сучасні

англомовні дискурсивні практики
Матеріалом для аналізу стратегій персуазивності є британський
історичний драматичний серіал ‘The Crown’ від творця та сценариста Пітера
Моргана. На цей момент випущено 4 сезони (40 епізодів) з 2016 по 2020
роки. Ця картина репрезентує життя британської королівської родини за
історичний період правління Єлизавети ІІ. Серіал не є документальним; в
основу сюжету покладені головні історичні події країни та факти про життя
найвідоміших політичних діячів Британії, а також про основні події
Букінгемського Палацу (тобто саме родини Віндзорів) та людей наближених
до кола монархії. Глядач спостерігає лише інтерпретацію минулого,
конфліктів та настроїв того часу.
Першорядними героями серіалу у перших двох сезонах є сама
королева, її чоловік Принц Філіп, сестра Маргарет, а також матір Єлизавета
Бо́уз-Ла́йон. До того ж часто фігурують герої Луїс Маунтбеттен (дядько
Філіпа) та Девід (раніше король Едуард VIII, який зрікся престолу). У
 15

третьому та четвертому сезонах головні ролі також відіграють Принц Чарльз,

Каміла (коханка принца), Принцесса Анна та Принцеса Діана. Що стосується
політичних діячів, то особлива увага приділена майже кожному прем’єр
міністру (яких було 8 за цей період), а особливо Вінстону Черчіллю та
Маргарет Тетчер у першому та четвертому сезонах відповідно. Ще одна
група вже другорядних героїв, які часто контактують з головними героями –
секретарі королеви, а саме Томмі Ласеллс, Майкл Адін та Мартін Чартеріс.
Саме ці герої серіалу найбільше вступають діалоги, ціллю яких є переконати
опонента думати чи діяти у певному напрямку.
Успіх та навпаки девіації (невдачі у досягненні комунікативної мети)
безпосередньо залежать від статусно-рольових характеристик особистостей,
що вступають у діалог. А отже, нам необхідно визначити основні статуси та
ролі головних героїв, а також відносини між перерахованими особистостями
і ступінь їхнього впливу один на одного.
Єлизавета має декілька соціальних статусів, це статуси доньки короля,
сестри, дружини, матері, але головний її статус – бути королевою,
найпершою людиною в країні, верховною правителькою церкви та главою
Співдружжя націй. Виконуючи свої ролі вона ставить на перше місце країну,
а не особисте життя. Майже в усіх стосунках вона знаходиться у домінуючій
позиції, статус королеви неодмінно впливає на її поведінку у спілкуванні
навіть з найближчими членами родини. У переважній кількості діалогів
королева досягає комунікативної мети переконання або ж обирає
компромісні варіанти. Здебільшого на Єлизавету можуть впливати її чоловік,
прем’єр міністри і дядько Девід.
Всі інші члени королівської родини висвітлюються як “тіні” корони,
другорядні фонові герої без влади та права вибору. Більшість
комунікативних зв’язків з «главою» сім’ї з метою персуазивності
завершуються поразками. Це спричинено двома факторами: 1) обов’язок
 16

перед монархією, необхідність виконувати певну роль заради збереження

сакральності корони; 2) превалювання статусу над особистими прагненнями
(тобто будь які маніпуляції та компромісні пропозиції не мають сенсу на
фоні загрози бути виключеним з привілейованої групи). Герої обирають
високий соціальний статус жертвуючи особистим життям так само як і
Єлизавета.
Інша ситуація спостерігається між представниками влади. В залежності
від статусу та ролі виникають різні не схожі відносини та моделі впливу. В
більшій мірі саме вміння виконувати свою роль (поведінка людини, її
психологічні особливості, лідерські якості) обумовлюють відношення до цієї
людини інших членів групи. Наприклад, Вінстон Черчіль представлений як
сильна вольова особистість з розвинутими лідерськими якостями. Зазвичай
він досягає своєї комунікативної мети, навіть якщо з ним ніхто не згоден. І
хоча на перший погляд його відносини з королевою та членами парламенту
симетричні, він завжди бере на себе домінуючу роль «справжнього глави
країни», переможця та хранителя традиційних цінностей. І навпаки є прем’єр
міністри, які не можуть виконувати свою роль відповідно до статусу, такі як
Гарольд Вільсон. У розмовах з королевою він займає оманливо
субординативну роль, а в партії зазнає впливу від колег, тому що йому
бракує переконливості, лідерських якостей та впевненості у собі.
Окремо можна виділити відносини між королевою та її секретарями, а
також ієрархію самих придворних. Можна помітити, як сильно Єлизавета
покладається на своїх помічників на початку свого правління, її легко
переконати, вона повністю довіряє їх рішенням. Асиметричність цих ролей
пов’язана з фактором віку, молода королева потребує досвідчених старших
наставників. Таке положення речей змінюється з часом, коли Єлизавета сама
набирає досвід у правлінні. Та ж сама різниця поколінь накладає відбиток і
на позицію самих секретарів в їх ієрархії. Молодий Мартін Чартеріс ніколи
 17

не досягає комунікативної мети в розмовах зі старими традиціоналістами.

Будь-яка його стратегія персуазивності приречена на девіацію.
Отже, ми визначили та охарактеризували головних героїв серіалу, а
саме їх статуси та відповідні ролі, а також описали типи відносин
(симетричні й асиметричні) між різними особистостями. Для подальшого
аналізу способів вербалізації персуазивності нам також необхідно визначити
типи дискурсів, в яких реалізуються мовленнєві взаємодії з метою
переконання, та як статусно-рольові чинники в цих дискурсах впливають на
мовленнєву поведінку героїв.

1.2 Типи дискурсів у серіалі ‘The Crown’ та їхні лінгвальні

особливості
Одним із факторів, який впливає на вираження персуазивності в
мовленні, є тип дискурсу, в якому реалізується акт переконання. У цій праці
ми розглядаємо дискурс як жанр (за одним із визначень поняття Т. ван
Дейка), і залежно від його типу, кожна розмова відбувається в конкретних
умовах та має свій контекст [64, c. 196]. Іншими словами дискурс впливає на
мовленнєву поведінку учасників ситуації, а отже всі висловлювання
комунікантів соціально, психологічно та культурно обмежені [37, с. 9-10]. В.І
Карасік відмічає, що за соціально-прагматичним підходом до дискурсу
мовленнєві ситуації визначаються типами мовних особистостей, які діють у
певних обставинах та умовах спілкування [18, с. 26], а отже існують два
базові типи дискурсів: особистісно-орієнтований та статусно-орієнтований. У
першому типі дискурсу людина максимально розкриває свій внутрішній світ,
а у другому випадку вона проявляє себе лише як представник певної
соціальної групи та / або інституту. У свою чергу особистісно-орієнтований
дискурс розділяється на два підтипи: побутовий та буттєвий. У рамках цього
дослідження ми будемо розглядати саме побутовий дискурс (далі ПД). У
 18

ньому учасники комунікації добре знають один одного, знаходяться в

близьких родинних та дружніх зв’язках. А статусно-орієнтований дискурс
вчений визначає як «інституційне спілкування, тобто мовленнєва взаємодія
представників соціальних груп або інститутів один з одним, з людьми, які
реалізують свої статусно-рольові можливості в рамках сформованих
громадських інститутів» [21, с. 193-195]. Інституційний дискурс (далі ІД) за
В.І. Карасіком розділяється на конкретні сфери: політичний, юридичний,
науковий тощо. В цілому, статусно-орієнтований дискурс обумовлює умовне
та клішоване спілкування, а від учасників комунікації очікуються певна
поведінка незалежно від того, знають співрозмовники один одного чи ні.
Також для подальшого аналізу мовного матеріалу логічно виокремити
типи дискурсу за режимним (ситуативним) підходом, а саме спонтанний та
підготовлений дискурси. На думку В.І. Карасика ПД завжди спонтанний,
тобто спілкування з близькими, неформальне спілкування з колегами або
комунікація між незнайомими людьми не обумовлене нормами певного
інституту і носить характер непідготовленості. В той час як ІД завжди
підготовлений: «Така природа інституційного спілкування: ми вирішуємо
виробничі питання, які обумовлені завданнями функціонування соціального
інституту, тобто ці питання програмують нашу поведінку, перш за все
комунікативну, і роблять дискурс підготовленим» [17, с. 66-68].
Однак ми вважаємо, що не можна однозначно провести таку паралель,
тому що на спонтанність в першу чергу впливає не тип дискурсу, а сама
мовленнєва ситуація. Ми погоджуємося з думкою Є.Б. Яковлевої, яка
визначає спонтанне мовлення як мовлення в момент ситуації, коли мовець
синхронно планує та продукує текст [60, с. 34-35]. Отже хід спілкування
непередбачуваний, і необхідна швидка реакція на ситуативні стимули. Більш
детальну різницю між спонтанним та підготовленим мовленням можна
простежити у градації: 1) непідготовлене мовлення не має фіксованої теми,
 19

стратегія та композиція несплановані, повна імпровізація; 2) частково

підготовлене мовлення має тему, обумовлену ситуацією, можна спланувати
подальший розвиток діалогу, переважає імпровізація; 3) підготовлене
мовлення має чітку тему, повністю сплановане, присутня часткова
імпровізація. На основі аналізу матеріалів дослідження можна сказати, що
спілкування як в побутовому, так і в інституційному дискурсі, може
відповідати будь-якому з наведених рівнів підготовленості мовлення.
Отже, коли ми визначили поняття дискурсу в контексті нашого
дослідження, розглянемо детальніше типи дискурсів присутні в серіалі ‘The
Crown’ та визначимо їх основні лінгвістичні характеристики. Всі мовленнєві
ситуації в обраному серіалі зведені до двох типів дискурсу: побутового
(спілкування між членами королівської родини та близьких до кожного з них
людей, а також родинні та інші побутові відносини другорядних персонажів)
й інституційного (відносини королівської родини з придворними, королеви
та прем’єр міністрів, комунікація в межах парламенту тощо).

1.2.1 Побутовий дискурс та його лінгвальні особливості

В той час як типи ІД можна охарактеризувати конкретно, ПД є
достатньо широким поняттям, що включає багато компонентів, які залежать
від невизначеного числа вірогідних ситуацій. Інтерпретуючи думку В.І.
Карасіка, можна сказати, що, на відміну від ІД, ПД не має відповідних
обмежень у висловлюваннях [21]. Відповідно правила комунікації
ґрунтуються саме на особистому досвіді учасників, що формується у рамках
національно-культурних особливостей і досвіду спілкування в межах різних
груп людей.
За характером спільності учасників можна розділити ПД на
міжособистісний та ситуативний [75, с. 27]. Міжособистісний дискурс
об’єднує людей незалежно від ситуації; ролі співрозмовників та правила
 20

спілкування стабільні, наприклад: сімейний дискурс, непрофесійний робочий

дискурс. Другим підтипом І.В. Силянт’єв розширює подані В.І. Карасиком
межі побутового дискурсу. Ситуативний дискурс включає комунікацію
незнайомих людей в щоденних обставинах (наприклад: дискурс публічного
транспорту). Більш детально комунікативне оточення в ПД описує Л.В
Солощук, за думкою якої воно ділиться на ядерну, маргінальну та
периферійну зони [42, с. 283]. Постійні комунікативні партнери дискурсивної
особистості входять до ядерної зони; це члени родини, близькі друзі та
колеги. До маргінальної зони входять менш регулярні контакти, такі як
далекі родичі або знайомі. Остання зона включає випадкові мовленнєві
контакти (на вулиці, у транспорті тощо).
Для цього дослідження найбільш релевантними є ядерна та маргінальна
зони. Якщо детально описувати сімейну комунікацію, то її специфічною
рисою є кооперація та спрямованість на партнера [10]. Тобто навіть у
конфліктних ситуаціях є загальна тенденція на кооперацію через прагнення
членів родини до гармонізації стосунків [4, c. 72].
Іншою особливістю ПД є те, що він включає необмежений спектр тем
обговорення, які опосередковано входять до нього саме з інституційних типів
дискурсу. Інформація в такому випадку може надходити ззовні (наприклад
ЗМІ) або через належність одного зі співрозмовників до певної професії. Але
подібні теми в ПД обговорюються на базовому рівні, знову ж таки, без будь-
яких обмежень комунікації [68, c. 236-237].
Що стосується лінгвальних особливостей ПД, то він характеризується
діалогічністю, стислістю та використанням розмовної форми мовлення [21, c.
193]. Слідуючи за В.І. Карасіком, можна зробити висновки, що учасники
спілкування прагнуть зжати інформацію. Люди в близьких стосунках
розуміють один одного з півслова, а отже вони можуть комунікувати через
скорочений код. Через це важливою є лише емоційна оцінка ситуації, що в
 21

свою чергу обумовлює більшу емоційність ПД. Ф.С. Бацевич звертає увагу
на те, що для розмовно-побутового стилю спілкування характерна
насиченість невербальними та паралінгвістичними засобами [2, c. 193-194]. А
емоційність виражається за допомогою таких засобів мови, як частки, вигуки,
форми суб’єктивної оцінки тощо. Згідно Л.В. Солощук, ПД має високий
ступінь спонтанності та суб’єктивності, через що мовці часто порушують
логіку діалогу, а також вільно використовують різні структурні, лексико-
граматичні та стилістичні засоби [41, с. 210].
В підсумку виділимо такі особливості ПД, як необмеженість тем
спілкування, засобів вербалізації та способів структурування комунікації
через відсутність регулюючих правил, що притаманні ІД. Натомість
мовленнєва взаємодія в ІД регулюється статусно-рольовими чинниками, що
часто зумовлює асиметричність ролей. Для нас найбільш релевантним є
вивчення мовленнєвої взаємодії у ядерній та периферійній сферах, що
включає стосунки між членами родини та друзями. Серед вербальних
особливостей ПД можна відмітити комунікацію співрозмовників за
допомогою скороченого коду, розмовної мови, а також емоційність,
експресивність та спонтанність.

1.2.2 Інституційний дискурс та його лінгвальні особливості

На відміну від доволі вільної комунікації у ПД, учасники спілкування в
межах ІД мають взаємодіяти між собою відповідно до регламентованих
правил. Кожний індивід в ІД має володіти основами доречної комунікативної
поведінки для специфічних контекстів спілкування і використовувати різні
комунікативні стилі для реалізації своїх інтенцій [67]. Крім поданих
факторів, на поведінку індивідів впливають індивідуально-психологічні
властивості мовних особистостей, мета спілкування, а також соціальний
контекст. На думку С.Є. Бєлової «стратегічно-тактичний потенціал
 22

успішного комунікативного процесу визначається оптимізацією інтеракції

адресанта та адресата, вимагає від них врахування цінностей, інтересів й
потреб одне одного» [4, с. 46-47].
В.А. Ущина виділяє наступні характеристики ІД: 1) інтеракція
учасників спілкування є ритуалізованою, а ролі співрозмовників попередньо
визначені; 2) мовленнєва взаємодія зазвичай асиметрична стосовно
чергування та тривалості реплік; 3) відповідно права і обов’язки мовців
нерівні [47]. Основною особливістю ІД є і певна система цілей спілкування.
Здебільшого мовленнєва взаємодія направлена на вирішення проблем в
рамках соціального інституту, досягнення домовленості або впливу на
адресата [9].
В цілому офіційно-діловий стиль спілкування є конкретним і
лаконічним, комуніканти мають використовувати усталені звороти, кліше,
офіційні звертання; в мовленні наявні віддієслівні іменники та інфінітивні
конструкції [2, c. 194]. Також мовлення в ІД є менш емоційним та
імпульсивним, і, як правило, підготовленим.
Комунікативна дистанція ІД також впливає на категорію розгорнутості
тексту. Учасники спілкування можуть розгортати діалог відповідно до
обставин спілкування. В.І. Карасик стверджує, що мовленнєвий акт може
складатися з декількох ходів. Так наприклад прохання може включати
початок розмови, звернення, мотивацію та саме прохання [21, с. 205]. Отже,
чим більша комунікативна дистанція, тим більше ходів використовує мовець.
Тому можна зробити висновки, що ПД характеризується компресією ходів
(згорнутістю), в той час як ІД навпаки - ампліфікацією (розгорнутістю). Це
підтверджує М.А. Шльопкіна, вказуючи, що специфічні правила етикету ІД
обумовлюють необхідність використання різних формул та прийомів для
початку розмови, продовження, запиту, згоди, завершення діалогу тощо [59].
 23

При проведенні перемовин часто використовуються фрази, що

виражають поважне ставлення, наприклад: “you may consider” [9]. Також для
передачі необхідних даних або для того, щоб привернути увагу
співрозмовника до найбільш важливої інформації, адресант вживає певну
термінологію [58]. Відповідно мовлення в ІД насичене лексичними
одиницями офіційного стилю, канцеляризмами, використанням повних форм
звертання і реченнями зі складною структурою [45, c. 173]. На відміну від ПД
особистісний компонент в ІД не має значення, а отже можна спостерігати
вживання безособових конструкцій, таких як “it is crucial that” [9]. Також
особистісний компонент зникає через інфінітивні конструкцій: “it is expected
that” [15, c. 58].
Іншою рисою ІД є імперативність, яка досягається за допомогою
відповідних модальних дієслів, таких як must, should, have to. Для
висловлення умов зазвичай вживають модальне дієслово would [там само c.
59]. Н.Й. Коцюба виділяє наступні вербальні особливості ІД: 1) перевага
перфомативів над констативами, а саме попередження та накази; 2)
висловлення особистої думки через Я-висловлювання, щоб не зачепити
почуття інших; 3) насиченість спонукальними конструкціями [23, с. 18].
В ІД, особливо в перемовинах, адресант часто апелює до емоцій
опонента. А отже мовлення в межах формального спілкування може
включати широкий спектр експресивних мовленнєвих засобів, а саме
оціночні номінативи, позитивні та негативні атрибутиви, а також різні тропи,
антитези, градації, повтори та інше [40, c. 167-168]. За словами Є.А.
Кожемякіна, якщо адресант апелює до почуттів, то реципієнт підсвідомо
присвоює думки референта. Тому для апеляції до почуттів використовуються
«м’які» мовленнєві акти маніпулятивного характеру, що примушують
адресата до дій не прямо, а ніби він сам приймає певне рішення. Таким
 24

чином замість директивів, декларативів та комісивів, в мовленні з’являються

експресиви та репрезентативи [там само].
Підсумовуючи, можна виділити наступні характеристики ІД:
мовленнєва поведінка регламентована правилами певного соціального
інституту; кожний індивід має володіти різними стилями спілкування і
адаптувати його до ситуації, а також враховувати цінності і потреби свого
співрозмовника. Ролі в ІД визначені від самого початку та зазвичай є
асиметричними. Цілі і теми комунікації зводяться до необхідності вирішити
певну проблему, домовитися або вплинути на опонента. Все це
безпосередньо відображається на лексико-семантичному та граматичному
рівнях. Офіційно-ділове мовлення є лаконічним, клішованим, не емоційним
та зазвичай підготовленим; насичене професійними термінами. Для
спілкування в формальному форматі характерна розгорнутість
комунікативних ходів та імперативність. При апеляції до почуттів
співрозмовника застосовується широкий спектр експресивних вербальних
засобів.
Отже, з точки зору соціолінгвістики дискурс можна поділити на
особистісно-орієнтований та статусно-орієнтований. В особистісно-
орієнтованому дискурсі ми фокусуємося на ПД, тобто на комунікативних
актах, що відбуваються поза межами будь-якого інституту, а саме родинні та
дружні зв’язки. Другий тип дискурсу, інституційний, включає в себе
мовленнєві взаємодії, які відбуваються в рамках певного соціального
інституту або між різними групами та верствами населення. Також ми
визначили, що градуйована спонтанність допускається у межах обох
дискурсів, проте в ІД вона регламентована статусно-рольовими параметрами
і може мати горизонтальний і вертикальний формати. Лінгвальні особливості
дискурсу залежать від норм та правил інституту в формальній комунікації та
від сформованих культурою, соціумом і окремою групою норм у ПД.
 25

1.3 Статусно-рольові особливості комунікації

Тепер, коли ми проаналізували характеристики дискурсів, визначимо
вплив статусно-рольових чинників в межах кожного дискурсу на розгортання
комунікативного акту та досягнення комунікативної мети. Кожна
комунікативна ситуація складається з таких компонентів, як: адресант,
адресат, відносини між ними, тональність спілкування, мета, засоби та
способи спілкування, а також місце спілкування. Ці компоненти є змінними,
а отже, від них залежить хід мовленнєвої ситуації, варіювання засобів
спілкування та поведінки учасників комунікації [3, c. 44]. Розглядаючи ці
фактори, важливо розуміти статусно-рольові чинники, що їх визначають.

1.3.1 Вплив статусно-рольових чинників на мовленнєву поведінку

Соціальний статус як загальноприйнятий науковий термін
запропонував М. Вебер, в роботі якого статус є одним з факторів визначення
стратифікації суспільства. За думкою вченого, статус є суспільним
визнанням, що зумовлює різні привілеї на основі стилю життя [77, c. 927-
937]. При чому статус створюється тільки стосовно інших людей, що
визначають місце особистості у суспільстві [57, c. 85]. Зараз поняття статусу
вивчається у різних напрямах, серед яких ми можемо виділити рольовий
підхід, дистанційний, нормативний та етнокультурний [20].
За рольовим підходом всі соціальні позиції, що індивід має у
суспільстві (наприклад: мати, жінка, директорка, пасажирка) називаються
статусами. Статус обумовлюється такими змінними, як вік, гендер,
соціальний клас, професія, походження та інше. Кожен зі статусів пов’язаний
з певними правилами та обов’язками, поведінкою, що очікується
суспільством від індивіда. Те, як людина виконує ці обов’язки, називається
роллю [3, с. 139-144]. А вміння виконувати певну соціальну роль залежить
від особистих якостей індивіду. Якщо поведінка людини відповідає
 26

очікуванням певної групи, то така особистість є референтною. І навпаки,

невідповідність ролі називається негативною референтністю. Також всі
статуси людини складають основний статус, що обумовлюється тим, як
індивід сприймає себе та як його сприймає суспільство. Коли співрозмовники
по-різному розуміють ролі один одного, мають різні очікування, що не
виправдовуються, то це призводить до рольового конфлікту.
За дистанційним підходом статус людини виражається у соціальній
дистанції між учасниками спілкування [20]. В свою чергу рівень близькості
визначає стилі спілкування, наприклад невимушене спілкування або
формальне. Соціальна дистанція є фактором, що виносить на задній план
індивідуальні характеристики особистості, та спричиняє нерівноправність
спілкування. На дистанцію також впливає суб’єктивна оцінка свого статусу
та статусу партнера по комунікації. Людина з вищим статусом може
ставитися до співрозмовника як до рівного, чи, наприклад, перебуваючи у
нижчий позиції, поводитися як людина з високим статусом [71, с. 576].
Відмітимо також, що суб'єктивність проявляється у різниці засвоєних
статусів (професія, освіта) та незалежних (вік, гендер). Наприклад, до
молодої високоосвіченої людини, що досягла кар’єрних вершин можуть
ставитися зверхньо нижчі за статусом але старші за віком члени суспільства.
За нормативним підходом статус розкривається через поняття
престижу, поваги та привілеїв [20]. Якщо поведінка індивіда є зразковою в
тій чи іншій сфері, то це підвищує престиж. Повага базується на таких
поняттях, як рівень освіти, вид зайнятості, багатство, влада, родинні та
соціальні зв’язки тощо. Поважливе ставлення реалізується через мовленнєві
акти, наприклад привітання, звертання. Відповідно в ієрархічних системах
закріплені певні мовленнєві норми для вираження поваги. Е. Шилз
стверджує, що стиль життя, як розроблений набір символічних цінностей,
викликає повагу, а отже, таким ієрархічним системам як королівський двір
 27

властива найбільша символізація, тому що всі мовленнєві норми засновані на

ритуалах [74, c. 106-110]
Соціальна характеристика індивіда проявляється в його мовленні.
Наприклад, в залежності від освіти та роду зайнятості одні люди
використовують нормовану літературну мову, а інші – жаргон та діалекти.
Мовленнєва поведінка залежить і від віку. Такі мовленнєві акти як повчання,
заборона, наказ використовуються представниками старшого покоління до
молодшого, і ніколи навпаки (або ж вважаються порушенням правил).
Різниця виявляється і в залежності від гендеру. Мовлення жінок зазвичай є
більш емоційним та «обережним» [там само c. 138-140].
Всі типи рольових відносин можна звести до двох варіантів:
симетричні та асиметричні (або компліментарні). При асиметрії ролей один
учасник мовленнєвої ситуації знаходиться в субординативній позиції
(залежності, нижчого статусу), а інший учасник – в домінантній позиції
(переваги, вищого статусу). При чому мовлення першої людини
характеризується більшою експліцитністю (явним вираженням
комунікативного наміру). Тобто прохання, самовиправдання та пропозиції
мають бути висловлені максимально повно для адресата, без редукції мовних
засобів та імпліцитної інформації. В той же час експліцитність необхідна і в
зворотню сторону. Вираження наказу, рекомендації, догани має бути повним
та точним.
Рівень експліцитності між комунікантами з симетричними ролями
залежить від їх відносин. Відповідно офіційні відносини вимагають
експліцитності інформації, а в близьких стосунках індивіди мають тенденцію
до використання скороченого коду (превалюють невербальні засоби
вираження думки) [там само с. 142-143].
Статусні відносини мають свої особливості залежно від культури та
мови. А отже, правила спілкування у різних типах відносин диктує
 28

мовленнєва етика, тобто норми мовленнєвої поведінки, що ґрунтуються на

моралі, національно-культурних традиціях і психологічних особливостях
учасників спілкування [2, c. 198]. Порушення норм мовленнєвої етики може
призвести до поразки у досягненні комунікативної мети. Тому необхідно
знати мовленнєвий етикет, усталені форми спілкування – від окремих слів до
цілих текстів – прийнятих суспільством у виконанні певних ролей. Серед
головних таких форм виділяють привітання, звертання, етикетні формули,
евфемізми, перебивання, ви- та ти-спілкування і прощання.
Звертання задають тон розмови, допомагають встановити контакт.
Вони підкреслюють ієрархічність та позначають соціальну роль в ІД і
акцентують міжособистісні відносини та емоційно-оцінне ставлення в ПД.
Звернемо увагу на порушення етикетних форм, коли відбувається перехід з
ви-спілкування на ти-звертання. В англійській мові це простежується
заміною формальних звертань на неформальні, наприклад просто ім’я замість
Mr.+ surname. Така заміна виражає тон зарозумілості, зневаги та
домінування. Важливими є й етикетні формули. Наприклад прохання має
виражатися імпліцитно “Could you …, please?”, тому що інакше воно може
бути негативно сприйняте опонентом (як наказ). Статусно-рольовими
чинниками також зумовлене вживання евфемізмів – нейтральних слів – з
метою не образити співрозмовника, не викликати дискомфорт. Особливо
така тенденція помітна в ситуаціях формального спілкування. До порушення
етикетних норм можна віднести й перебивання. Це ще один спосіб
домінування, що превалює в мовленні комуніканта з вищим статусом або в
емоційному стані нападу / захисту.
Статус, роль та симетричність відносин безпосередньо пов’язані з
поняттям «комунікативного лідерства». Як відомо, лідер – це особистість, яка
має визнаний авторитет у певній групі, організації та суспільстві і завдяки
своїм якостям характеру може впливати на думки та діяльність інших людей.
 29

В діалогічному спілкуванні це поняття трактується як не як соціальна роль, а

як позиція учасника розмови, що задає напрям спілкування та здебільшого
досягає своєї комунікативної мети [27, c. 18]. В лінгвістиці комунікативне
лідерство розуміється як захоплення ініціативи та домінування у спілкуванні.
А.А. Романов описує комунікативного лідера як ініціатора розмови, в
більшій мірі адресанта [33, c. 57]. У цьому дослідженні ми розуміємо
комунікативне лідерство як досягнення комунікативної мети за рахунок
різних тактик маніпуляції. Звичайно лідером у мовленнєвій ситуації
переважно виступає людина з вищим соціальним статусом. Проте, як ми вже
згадували раніше, бувають й інші випадки, коли неформальний лідер має
більший авторитет ніж формальний, особистість має негативну
референтність (не виконує свою роль відповідно до статусу), або ж індивід з
нижчим статусом переймає ініціативу і проявляє лідерські якості характеру.
Тобто комунікативне лідерство може бути як соціальним, так і
психологічним явищем. При симетричному типі відносин міжособистісна
інтеракція являє собою відносне чи постійне домінування одного
співрозмовника над іншим, при цьому вектор домінування може змінюватися
[27, c. 19].
Від статусно-рольових чинників залежить й успішність комунікації.
Під успіхом ми розуміємо досягнення комунікативної мети (у даному
дослідженні мети переконання). Невдачі у спілкуванні Ф.С. Бацевич визначає
через термін «комунікативні девіації». Вони можуть бути спричинені
порушенням правил мовленнєвого спілкування, тобто кодексів, що мають
когнітивну (психо-соціо-культурну) природу [2, c. 213-215]. Комунікативні
девіації виникають через порушення прагматичних факторів мовленнєвої
інтеракції, наприклад імпліцитності, пресупозиції, логіки викладу. Тобто
коли мовець обирає невідповідний до ситуації тип іллокуції або неправильну
стратегію, подібні помилки призводять до невдачі у реалізації
 30

комунікативної інтенції. Наприклад, якщо учасник з нижчим статусом

використає наказ замість прохання, то учасник з вищим статусом ніколи не
виконає побажання опонента. Так само імпліцитне висловлювання може бути
незрозумілим або недостатньо переконливим, а отже, стратегія прямого
вираження своїх думок підвищує вірогідність успіху комунікації.
У підсумку, звертаючись до понять статусу та ролі, ми проаналізували
низку актуальних для дослідження питань. По-перше, ми визначили чотири
підходи до розуміння статусу. За рольовим підходом статус – це ролі, які
індивід набуває протягом життя, такі як освіта, зайнятість, створення родини,
або отримує незалежно, а саме гендер, національність тощо. Статус людини
також диктує соціальну дистанцію, але іноді вона змінюється через
суб’єктивну оцінку особистістю самого себе чи свого співрозмовника.
Велика соціальна дистанція зумовлює експліцитну комунікацію, а близька
дистанція характеризується імпліцитністю вираження думки. В оцінному
плані статус ґрунтується на поняттях престижу та поваги, які залежать від
соціальних, економічних і психологічних факторів. По-друге, ми описали
основні типи відносин, тобто симетричні та компліментарні, і як вони
проявляються на вербальному та прагматичному рівнях. По-третє, ми
проаналізували поняття комунікативного лідерства у лінгвістиці, і
охарактеризували лідера комунікації як особистість, що домінує над своїм
співрозмовником і зазвичай реалізує свої інтенції. Ми також визначили
помилки, що можуть призвести до комунікативних девіацій, та їх зв’язок з
ролями учасників мовленнєвої взаємодії. Тепер розглянемо, як статус та роль
проявляються в різних дискурсах на вербальному та прагматичному рівнях.

1.3.2 Реалізація статусно-рольових чинників в ІД та ПД

Статусно-рольові фактори впливають на мовленнєву поведінку
особистості в різних типах дискурсу. В той час, як норми мовленнєвої
 31

поведінки в ІД зазвичай регулюються позицією мовців в тій чи іншій сфері

(керівник – підлеглий, професіонал – клієнт), то в ПД статус та роль
визначаються сформованими традиціями та стереотипами наявними у
певному суспільстві, а також типом мовної особистості учасника комунікації.
Ю.С. Скриннік розглядає гендер, вік, соціальну групу та психологічний
тип особистості в контексті їх впливу на мовленнєву поведінку. Гендер часто
зумовлює домінантну або субординативну мовленнєву поведінку в ІД і
стереотипний поділ ролей на жіночі та чоловічі у ПД. Чинник віку вимагає
від особистості притримуватись наступної моделі поведінки – молодші
поважають старших. Належність до певної соціальної групи актуалізує
ієрархічну мовленнєву поведінку в ІД, що в свою чергу також
опосередковано змінює характер спілкування людини і в умовах побутового
спілкування [39, с. 4].
Ю.С. Скриннік поділяє психологічні типи особистості на толерантний
та інтолерантний. Відповідно толерантні мовні особистості вміють
змінювати свою поведінку в залежності від дискурсу та ситуації, в той час як
інтолерантні мовні особистості нехтують правилами комунікації і не
розмежовують різні дискурси [там само].
Мовленнєві взаємодії в професійній сфері представлені двома
різновидами: професіонал – професіонал та професіонал – непрофесіонал [24,
c. 59]. Отже хоча б один зі співрозмовників є представником соціального
інституту і наділений повноваженнями. Його комунікативна поведінка
регульована нормами цього інституту. У першому типі відношень існує три
типи комунікації: висхідна, низхідна (вертикальні) та горизонтальна [1, c. 15].
Звернення підлеглого до свого керівника відносять до висхідного типу.
Мовлення підлеглого характеризується поважним тоном, частим
використанням прохальних модальних дієслів, умовних, аргументативних
складнопідрядних та питальних речень. Низхідною комунікацією є навпаки
 32

ставлення керівника до підлеглого. Мовлення керівника включає часті

стверджувальні речення, наказові форми дієслів; висловлювання короткі та
чіткі, тому що не потребують аргументації. Якщо учасники спілкування
мають однаковий статус, то їх комунікацію називають горизонтальною. В
такому випадку мовлення усіх співрозмовників характеризується
доброзичливим тоном, помітні багаточисленні маркери позитивного
емоційного впливу. У типі відношень професіонал – непрофесіонал з точки
зору компетентності комуніканти мають асиметричні ролі. Тобто експерт, що
є більш освіченим у своїй сфері, знаходиться у домінантній позиції, а клієнт
для досягнення своєї цілі має пристосовуватися відповідно до норм певного
інституту [62, c. 88].
Але необхідно зауважити, що норми ділового спілкування можуть бути
порушені. В залежності від ситуації, учасники комунікативного акту
переходять з офіційної комунікації до міжособистісної, що в свою чергу
впливає на мовлення на лексичною та граматичному рівнях. І навпаки, часто
роль і статус мовця в ІД накладають відбиток на його мовленнєву поведінку
у ПД. Через що у мовленні такої людини спостерігається більша ритуальність
спілкування, знижена емоційність та лаконічність. Ю.С. Скриннік також
акцентує на тому, що авторитарність та дотримання ієрархічних норм у ІД
зумовлюють відповідну поведінку мовця й у ПД, а отже він використовує
маніпулятивні тактики, імпліцитні висловлювання тощо [38, с. 5].
В той час як рольова структура ІД обумовлюється фіксованими
статусами учасників, то в ПД ролі переважно залежать від індивідуальних
якостей співрозмовників [68, c. 237]. Наприклад, якщо людина володіє
лідерськими якостями, то незалежно від усталених правил комунікації у
певній групі, вона може переймати на себе роль лідера. А отже рольова
структура ПД змінна і більш гнучка.
 33

Гендерні стереотипи також впливають на розвиток комунікативної

ситуації, особливо в сімейному ПД. В подружжі зазвичай домінуючу роль
займає чоловік, а отже він досягає своєї комунікативної мети за допомогою
різних тактик маніпуляції. Наприклад, в конфліктній ситуації жінки схильні
до більшої емоційності та експресивності, вони виступають ініціаторами
розмови, у їх мовленні переважають питання. В той час як чоловіки прагнуть
завершити конфлікт, їх мовлення лаконічне, рівень емоційності низький [4, c.
43-44].
Вікові особливості безпосередньо впливають на мовленнєву взаємодію
між комунікантами за рольовим профілем батьки – діти. Комунікативною
ціллю батьків зазвичай є зміна напряму дій і думок відповідно до власних
інтенцій та принципів. Мета комунікації дітей в родині полягає у
відстоюванні своїх прав та інтересів, що зазвичай знаходяться в опозиції до
установок батьків [там само]. Таким чином актуалізується постійна асиметрія
ролей, тобто батьки мають домінантну роль, відповідно їх мовлення несе
імперативний маніпулятивний характер; в той час як діти у субординативній
ролі намагаються використовувати вербальні одиниці з конотацією захисту
або боротьби.
Отже, в даному підрозділі ми розглянули як вік, гендер, соціальна
група та психологічний тип особистості в цілому проявляються в
інституційному та побутовому дискурсах. Ми з’ясували, що в ІД існують два
типи мовленнєвої взаємодії в залежності від професійності учасників
спілкування, тобто взаємодія агент – клієнт або професіонал – професіонал.
Другий тип в свою чергу включає вертикальні ієрархічні або горизонтальні
симетричні відносини. Відповідно ставлення комунікантів один до одного
виражається в їх мовленні на вербальному рівні. Додатково ми зазначили
можливість переходу від формального спілкування до особистісного, і
навпаки можливість переносу ієрархічної професійної поведінки в сферу
 34

побутового спілкування. Також у ПД ми охарактеризували інтеракції чоловік

– дружина та батьки – діти і загальні вербальні особливості цих взаємодій.
Таким чином, статусно-рольові відносини змінюють характер мовлення
на різних рівнях спілкування. Мовленнєвий вплив учасників комунікації
один на одного залежить не тільки від формальних статусів індивідів, а
також й від їх психологічних особливостей. Як в ІД, так і в ПД існують свої
стереотипні типи мовленнєвих інтеракцій, від яких залежить вибір
відповідних прагматичних стратегій та засобів мови. Тепер ми
проаналізуємо, як персуазивність реалізується в мовленні відповідно до
різних типів дискурсу та статусно-рольових чинників.

1.4 Зміст і стан вивченості персуазивності у сучасних мовознавчих

студіях
У наступних підрозділах висвітлено, як трактували поняття
персуазивності різні дослідники, проведено порівняння персуазивності з
іншими видами мовленнєвого впливу та визначено основні характеристики
цього явища. Також нами було проведено розвідку стосовно різних стратегій
і тактик переконання та розроблено власну класифікацію, що буде
релевантною для цього дослідження. В останньому пункті викладено зміст
досліджень про вербальні засоби персуазивності на різних рівнях мови.

1.4.1 Поняття персуазивності в сучасній лінгвістиці та вплив

соціальних факторів на процес переконання
У цьому підрозділі ми розглянемо поняття персуазивності як виду
мовленнєвого впливу. В широкому значенні мовленнєвий вплив означає
будь-яку мовленнєву комунікацію з певною ціллю, що мають учасники
спілкування, коли один з комунікантів розглядає себе як суб’єкт впливу, а
свого співрозмовника – як об’єкт [44, с. 5]. За думкою Р. Блакара будь-яке
 35

спілкування, навіть нейтральне, є виявом влади, тому що за допомогою

різних висловлювань можна спонукати індивіда виконувати певні дії або
контролювати на хід його думок. Таким чином ми завжди знаходимося під
мовленнєвим впливом або впливаємо на інших людей [5, с. 91]. У контексті
цього дослідження ми розуміємо мовленнєвий вплив як процес, у ході якого
мовець реалізує інтенцію зміни думок чи дій адресата.
Л.Є. Сорокіна класифікує види мовленнєвого впливу за такими
критеріями, як характер взаємодії учасників спілкування, усвідомлення
адресантом свого впливу та орієнтація на адресата [43, c. 157]. За першим
критерієм мовленнєвий вплив поділяють на експліцитний (прямий) та
імпліцитний (прихований). У першому випадку інтенція адресанта
виражається відкрито, наприклад у вигляді наказу чи прохання. А на
вербальному рівні вони реалізується відповідними словами, такими як “Don’t
…” чи “Cany ou …, please”. У другому випадку намір адресанта ми
розуміємо скоріше з контексту, закодованої інформації [32, c. 37-41]. Таким
чином адресант часто не усвідомлює, яким чином співрозмовник змінює його
поведінку, емоції та переконання.
За наступним критерієм Л.Є. Сорокіна розділяє мовленнєвий вплив на
інтенціональний (усвідомлений) та неінтенціональний (неусвідомлений).
Якщо адресант усвідомлено ставить мету вплинути на свого опонента, то
його дії є інтенціональними. А коли адресант не прагне досягти своєї
комунікативної цілі, проте, виражаючи свою думку, неусвідомлено змінює
характер дій та думок співрозмовника, то такий мовленнєвий вплив
називають неінтенціональним. І за критерієм орієнтації на адресата
дослідниця виокремлює індивідуальний (спрямований на одного індивіда) та
соціально орієнтований (направлений на групу людей) види впливу [11, с.
57].
 36

На рівні з персуазивністю серед видів мовленнєвого впливу виділяють

сугестію, маніпуляцію, brainwashing тощо. Щоб визначити поняття
персуазивності, ми порівняємо її з іншими схожими явищами та
охарактеризуємо за вказаною вище класифікацією. Сам термін
«персуазивність» (від лат. “persuadere” – переконувати) трактується по-
різному. По-перше, персуазивність ототожнюють з рефлексією індивіда щодо
достовірності свого чи чужого повідомлення [56, с. 172]. Згідно Л.С. Павлюк,
персуазивність розуміють як мовленнєвий акт з ціллю формування,
закріплення чи зміни поглядів реципієнта [28, с. 123]. Ми погоджуємося з
думкою В.Є. Чернявської, що персуазивність є впливом автора усного чи
письмового повідомлення, націленого на переконання, спонукання до певних
дій або навпаки запобігання реалізації намірів адресата [53, с. 23-32].
Персуазивність порівнюють з маніпулюванням, імпліцитним видом
мовленнєвого впливу, що протиставляється логічній, раціональній
аргументації, та спрямованого на впровадження в світосприйняття адресата
нових або модифікацію наявних думок, емоцій, ідей за допомогою різних
прийомів і засобів, що підсилюють аргументацію, а також стратегій і тактик,
відповідних прагматичній меті [43, c. 158, 51, c. 187]. Але зауважимо, що хоч
адресат і розуміє, що знаходиться під впливом, проте маніпуляція змушує
його до дій, що не збігаються з його намірами. В той час як персуазивність
залишає адресата вільним у виборі своїх дій та дозволяє діяти відповідно до
особистих потреб [16, с. 23].
Не можна також обмежити персуазивність до прийомів аргументації.
Ми погоджуємося з думкою Є.Н. Молодиченко, що «Персуазивність не
зводиться і не протиставляється аргументації, не ототожнюється лише з
риторичними прийомами чи із окремими директивними, апелятивними та
імперативними мовленнєвими актами, у тому числі й імпліцитними» [26, с.
 37

31]. Отже персуазивність може реалізовуватися як через маніпулятивні

стратегії, так і через логічну аргументацію.
Інший аспект персуазивності – це наявність емоційного впливу, через
що акт переконання пов’язують з сугестією (від лат. “suggerere” -
навіювати). Сугестію трактують як вплив на підсвідомість, почуття та емоції
індивіда, опосередковану модифікацію розуму, поведінки та волі людини [53,
55]. Через послаблення контрольно-регулятивної функції, зниження фактору
критичності сприйняття інформації та навіювання сугестор вводить
реципієнта у певний стан та спонукає до дій вигідних адресанту [43, 55, с.
11]. У такому випадку об’єкт сугестії не відчуває мовленнєвий вплив,
раціональне мислення людини пригнічується. Персуазивність може частково
включати прийоми сугестії, тому що переконання досягається не тільки через
раціональне, але й через емоційно-чуттєве. Проте головна різниця між цими
процесами в тому, що сугестія глибоко впливає на підсвідомість, а
персуазивність спирається на свідоме.
Отже, характеризуючи персуазивність за класифікацією Л.Є. Сорокіної,
ми можемо сказати, що цей мовленнєвий вплив може бути як експліцитним
(аргументованим або маніпулятивним), так і прихованим (емоційно-
чуттєвим). По-друге, він завжди є інтенціональним, тому що адресант
ставить мету переконання. Що стосується орієнтації на адресата, то
персуазивний вплив може бути спрямований як на одного індивіда, так і на
групу людей, в залежності від інтенцій ініціатора комунікації.
Змінити думки та вплинути на дії людини є непростим завданням через
низку декількох факторів. По-перше, людина усвідомлює, що її намагаються
переконати, тому що сама знає стратегії та тактики мовленнєвого впливу. По-
друге, персуазія рідко спрацьовує одразу; зазвичай це тривалий процес, який
потребує зміни свідомості адресата. Звідси виникає третій фактор – цінності
та переконання глибоко вкорінені у свідомості людини, а отже їх важко
 38

змінити. Також люди віддають перевагу усталеним варіантам поведінки,

тому для виконання нових дій особистість має побороти свою лінь. І
головний фактор, що впливає на процес переконання, це прагнення людини
мати свободу дій [69, с. 462 - 463].
М. Бургун та Дж. Міллер розробили теорію очікуваності мови (LED –
Language Expectancy Theory) за якою на вербальному рівні люди
комунікують згідно з соціальними та культурними очікуваннями [63]. А
порушення цих норм (свідомі чи випадкові) можуть визвати як позитивні так
і негативні реакції. Вчені стверджують, що люди мають очікування не тільки
до соціально прийнятої поведінки, а й до мовних стратегій та засобів, що
використовуються з ціллю переконання. І ці очікування визначають чи буде
досягнута мета персуазії.
LED теорія ґрунтується на взаємозв’язку мови та соціальної влади
(тобто статусу). Люди, що мають більшу владу, вільні у виборі стратегій та
засобів впливу, в той час як люди з низьким статусом обмежені у вербальній
поведінці. Наприклад, мовлення індивіда не наділеного владою при
аргументації та переконанні зазвичай насичене маркерами невпевненості,
хеджування та розділовими питаннями [70, с. 31]. В цілому мовлення, що має
переконливий впливовий характер, викликає більше довіри та є чи не
найбільш важливим фактором досягнення комунікативної мети.
Тому, щоб реалізувати свою інтенцію, адресант має володіти різними
тактиками та способами впливу.

1.4.2 Персуазивні стратегії і тактики

Проблемою класифікації персуазивних стратегій займалися багато
вчених як вітчизняних (А.Д. Бєлова, Г.Г. Почепцов, О.В. Дмитрук), так і
зарубіжних (Є.В. Шелестюк, Дж. Міллер, Дж. О’Кіф, О.С. Іссерс та інші).
Перед тим, як ми охарактеризуємо основні стратегії переконання, дамо
 39

визначення поняттям «комунікативна стратегія» і «тактики реалізації

стратегій спілкування».
О.С. Іссерс трактує комунікативну стратегію як планування процесу
мовленнєвої комунікації в залежності від певних умов спілкування та
учасників інтеракції. Тобто мовленнєва стратегія – це комплекс мовленнєвих
дій, направлених на досягнення комунікативної мети [16, с. 54]. О.А.
Семенюк розглядає комунікативну стратегія як когнітивний процес, що
відбувається на рівні усвідомлення ситуації. Мається на увазі, що мовець
співвідносить свою мету із засобами мовного вираження, що допоможуть
реалізувати цю мету [36, c. 172]. Найбільш повне визначення дає Т.Є. Янко,
за думкою якого стратегії мовленнєвого спілкування складаються з вибору
мовленнєвого наміру, оцінки об’єму інформації, співвідношення інформації
із свідомістю та емпатією слухача, та вибору певного стиля спілкування [61].
Отже, комунікативна стратегія включає як когнітивно-прагматичні, так і
лінгвістичні фактори, що впливають на досягнення комунікативної мети. В
свою чергу, комунікативні тактики – це конкретні способи реалізації обраної
стратегії, мовленнєві прийоми [2, c. 120].
Науковці пропонують різні типології персуазивних стратегій. О.Л.
Михальова виділяє: 1) стратегію на пониження (звинувачення, погрози,
образи); 2) стратегію на підвищення (саморепрезентація, відхилення
критики); 3) театральну стратегію (попередження, обіцянки) [25, c. 45-60].
О.І. Шейгал ідентифікує стратегії вуалювання, містифікації і деперсоналізації
[54]. Слідуючи за Л.В. Завальською, персуазивні стратегії можна поділити на
кооперативні та конфліктні [14]. Саморепрезентація і аргументація входять
до кооперативних стратегій. Утім, конфліктні стратегії включають
дискредитацію, маніпуляцію (трансформація інформації, ігнорування,
іронізація) та захист (ухилення від відповіді, виправдовування). А. Фадхіл
 40

поділяє стратегії переконання за логічним та чуттєвим початком, а саме

аргументативні стратегії і стратегії впливу на емоції адресата [65].
Проаналізувавши різні типології персуазивних стратегій, ми прийшли
до висновків, що в рамках цієї наукової роботи релевантно буде розділити
стратегії за класифікацією Д.Д. Харитонової. Розглядаючи стратегії
переконання в політичному дискурсі, вчена бере за основу критерій рівня
маніпулятивності [50, с. 146]. Тобто, якщо комунікативна мета досягається
логічно, аргументовано, раціонально, то це є метастратегія «плюс». Все інше,
що реалізується тактиками, які протистоять раціональному доведенню,
відноситься до метастратегії «мінус». До плюс категорії дослідниця
відносить стратегію істинності (тактики подачі об’єктивної інформації та
аргументації) і стратегію примирення (тактика об'єднання зі
співрозмовником). До мінус категорії відносяться стратегія пониження
статусу опонента (звинувачення, вираження образи) та стратегія підвищення
особистого статусу (утвердження власної позиції). З огляду на стратегії
персуазивності в інших дискурсах ми розробили власну класифікацію (див.
табл. 1.1).

Таблиця 1.1
Класифікація персуазивних стратегій

Раціональні стратегії Нераціональні стратегії

• аргументація; • підвищення особистого статусу;

• апеляція до загальнолюдських • дискредитація статусу опонента;
цінностей; • апеляція до почуттів;
• мотивація; • ухилення від істини та
викривлення фактів.
 41

Відповідно до вищевикладеного, охарактеризуємо раціональні

стратегії. Аргументацію розуміють як низку тверджень, висунутих для
виправдування чи спростування певної думки [29, с. 112]. З.Г. Пузікова
вказує на те, що аргументація зорієнтована на логічне відношення між
висновками та аргументами і спирається на раціональний аналіз, через який
обґрунтовуються певні твердження [30, с. 12]. Отже, це явище як лінгвальне,
так і екстралінгвальне. Часто істинність у гуманітарній сфері спирається на
архетипні і стереотипні концепти. Людська свідомість признає істинність
духовно-моральних текстів, якщо їх зміст відповідає стереотипам і архетипам
конкретного лінгвосоціума [55, с. 128].
Тактики раціональних стратегій персуазивності репрезентовані в
наступній таблиці (див. табл. 1.2).
Таблиця 1.2
Способи реалізації раціональних стратегій переконання
Раціональні персуазивні Тактики
стратегії
Аргументація − ілюстрування (апеляція до фактів);
− прогнозування (апеляція до наслідків);
− порівняння;
− пропозиція альтернативний дій;
Апеляція до цінностей − апеляція до морального обов’язку;
− апеляція до норм і традицій;
− апеляція до здорового глузду;
Мотивація − обіцянки;
− похвала;
− ідеалізації певної ідеї або об’єкту.
 42

Нераціональні стратегії переконання та відповідні тактики їх реалізації

представимо у вигляді таблиці (див. табл. 1.3).
Таблиця 1.3
Способи реалізації нераціональних стратегій переконання

Нераціональні Тактики
персуазивні стратегії

Підвищення − саморепрезентація (посилання на особистий

особистого статусу досвід, підкреслення особистих якостей);
− персоналізація тверджень;
− відхилення критики;
− апеляція до авторитету;

Дискредитація − звинувачення, висловлення образи;

статусу − сумніви стосовно ідей та намірів співрозмовника;
співрозмовника − критика в сторону опонента;

Ухилення від істини − узагальнення;

та викривлення − стереотипізація;
інформації − виправдування;

Апеляція до почуттів − погрози та попередження;

− гіперболізація позитивних чи негативних якостей
певного об’єкту;
− гіперболізація можливих наслідків.

В цілому, всі нераціональні стратегії можна поділити на три типи:

модифікація статусно-рольових відносин, вплив на емоційний стан людини
та модифікація фактів. Якщо порівнювати раціональні й нераціональні
 43

способи переконання, то можна зробити висновки, що у першому випадку

адресант йде від понять правдивості фактів, істинності та бажання
сформувати відкриті довірливі стосунки. На основі цього можна
стверджувати, що зазвичай такі стратегії використовуються між учасниками
спілкування, що мають симетричні відносини та повагу один до одного. В
іншому випадку адресант йде від обману, бажання домінування чи навпаки
захисту. Це означає, що такі стратегії побудування комунікації можна
очікувати в спілкуванні між учасниками з асиметричними ролями.
Отже, коли ми виділили основні стратегії і тактики персуазії,
спробуємо визначити, як саме вони реалізуються за допомогою мовних
засобів.

1.4.3 Вербалізація персуазивних стратегій на різних рівнях мови

Більшість досліджень, в яких аналізуються мовні засоби
персуазивності, сфокусовані саме на політичному, діловому та рекламному
дискурсах [35, 76, 70, 50, 52], тому що саме в цих сферах успіх у досягненні
комунікативної залежить від використання ефективних вербальних способів
переконання. Ми спробуємо охарактеризувати загальні мовні засоби
персуазії актуальні як для побутового, так й інституційного дискурсів.
В цілому можна виділити чотири рівня мови, на яких реалізується
персуазивність: граматика (морфологія та синтаксис), лексико-семантика,
стилістика (риторичні фігури) та прагматика. На морфологічному рівні ефект
персуазивності досягається за допомогою різних займенників, зміною форм
дієслів, ступенів порівняння прикметників тощо. Наприклад, вживаючи
займенник першої особи однини I та його форми my, me, мовець реалізує
тактику саморепрезентації, а саме привертає увагу до своєї думки, показує
впевненість, апелює до особистого досвіду [48, с. 130-131]. Займенник другої
особи you (your) має контакто-встановлюючу функцію, він допомагає
 44

побудувати довірливі стосунки з адресатом [70, с. 36]. Займенник першої

особи множини we та його форми us, our реалізують тактику єднання з
опонентом, виражають віру у співпрацю [46]. Вищий та найвищий ступені
порівняння прикметників використовують в тактиках переконання через
порівняння, ідеалізації, та гіперболізації.
Форми дієслів можуть вплинути на увагу адресата до конкретних
проблем або приховати певні деталі. Наприклад, перфектні та континуальні
форми дієслів мають сильний емоційний ефект, тому що підкреслюють
актуальність проблеми [48, с. 132]. А ось пасивний стан та інфінітивні
конструкції можна спостерігати в ірраціональних персуазивних стратегіях,
коли адресант знімає з себе відповідальність або модифікує інформацію.
Таку ж саму функцію виконують неозначено-особові речення на рівні
синтаксису. Тактики прогнозування та попередження зазвичай
актуалізуються за рахунок вживання умовних речень, коли адресант апелює
до бажань та потреб опонента [52]. В англійській мові різниця між
аргументативними та ірраціональними стратегіями може проявлятися
залежно від типу умовних речень.
На лексико-семантичному рівні вплив на реципієнта можливий за
допомогою різних частин мови з певною семантикою. Але здебільшого саме
прикметники та прислівники створюють емоційний контекст повідомлення.
С. Комар називає їх “extremity or intensity markers” (маркери крайності та
інтенсивності) [70, с. 32]; також їх називають експрессивами,
модифікаторами й підсилювачами [52, с. 189]. Такими словами в англійській
мові можуть бути: terribly, much, too тощо. Вони посилюють або позитивне,
або негативне значення тієї чи іншої ситуації. Іноді інформацію необхідно
представити об’єктивно, щоб при логічній аргументації вона здавалася більш
переконливою. Тоді адресант використовує евфемізми – нейтральну лексику.
Особливої увагу заслуговують й модальні дієслова. В залежності від ступеня
 45

категоричності модального дієслова змінюється рівень експліцитності

переконання, імперативності (в асиметричних відносинах) чи навпаки
заохочення до дій (в симетричних). Непрямий заклик до дій що взагалі
позбавлений особовості виражається через конструкцію Let’s; таким чином
імперативність стає повністю прихованою.
До лексико-семантичного рівня в межах цього дослідження ми
відносимо й хеджі– лінгвістичні елементи, що повністю або частково
знімають з мовця відповідальність за його висловлювання [34, с. 8-9]. Це
лексичні одиниці, що створюють певну розмитість інформації, маскують
установку адресанта стосовно певної ідеї. Серед них виділяють
апроксиматори та перешкоди [49, с. 41]. До першої групи входять слова, що
інтерпретують якості певного явища (a bit, kind of) й слова приблизності
(approximately). До другої групи включають вислови, такі як allegedly,
according to. В цілому хеджами можуть бути будь-які частини мови, а отже,
категорії пом'якшення, ймовірності та невпевненості часто виражаються
через модальні дієслова, прикметники, умовні гіпотетичні конструкції.
Завдяки хеджам можна реалізувати будь-яку стратегію переконання.
Стилістичні фігури є універсальними, вони зустрічаються в
персуазивних тактиках як в офіційному, так і в неформальному спілкуванні.
Дж. Фанесток вказує, що ще з часів античності оратори використовували
повтори для виразності та емоційного посилення як один із засобів
мовленнєвого впливу [66]. При чому повторюватися можуть одиниці від
окремих слів до цілих речень. Завдяки повторам певна інформація ніби
закарбовується в пам’яті реципієнта, персоналізується та набуває більшого
значення. Риторичні питання та оклики також надають емоційного окрасу.
При чому риторичні запитання самі по собі є ствердженням, якими мовець
вказує на очевидність відповіді. Такий натяк на правильність певних думок
або дій може вплинути на свідомість адресата [65]. Крім розповсюджених
 46

стилістичних фігур, як метафора, епітет й антитеза, в персуазивному

мовленні часто зустрічаються паралелі, градації, анафори й парцеляції.
Паралелі порівняння є ефективними засобами персуазивності, так як
поєднують логічні, ритмічні й емоційні аспекти [48, с. 132]. Градація може як
інтенсифікувати значення певного концепту, так і спрощувати його, а отже
може бути використана у різних стратегіях переконання. Парцеляція створює
певну атмосферу, що змушує адресанта уважно прислухатися до сказаних
слів. Речення при такому стилістичному прийомі короткі, експресивні, а отже
за допомогою такого акцентування мовець може проявляти свою
домінантність.
Персуазивність проявляється й на прагматичному рівні, а саме через
імплікатуру мовленнєвого спілкування. Імплікація – це логічна операція, що
пов’язує два ствердження в складне по типу «якщо – то» [2, с. 179]. Тобто це
натяки, які не включені в структуру речення, але сприймаються в контексті.
Імпліцитна інформація в персуазивному висловлюванні більшою мірою
відноситься до маніпулятивних тактик мовленнєвого впливу. Мовець ніби
нав’язує адресату певний погляд на реальність, реакцію чи намір, яких до
цього не було [73, 16]. За нашою гіпотезою, імплікативні висловлювання в
процесі переконання будуть проявлятися у вигляді попереджень, погроз,
порівнянь, апеляції до авторитету й тактиках стратегії дискредитації статусу
опонента.
Отже, вербалізація персуазивності проявляється широко і різноманітно.
Існує багато способів вираження інтенції переконання, частотність яких
варіюється від типу дискурсу. Далі ми з’ясуємо, які з перерахованих способів
наявні в ПД й ІД залежно від статусів співрозмовників та їх відносин. Також,
на відміну від попередніх досліджень, які здебільшого вивчають політичні та
рекламні тексти направлені на велику аудиторію, ми зможемо більш
детально охарактеризувати й інші мовні засоби переконання в контексті
 47

персонального спілкування або комунікації групи з мінімальною кількістю

учасників спілкування, тобто більш особистісно-орієнтованого підходу.

Висновки до першого розділу

Зважаючи на комунікативно-дискурсивний підхід до вивчення мовних
явищ, дослідження вербалізації персуазивності в сучасній англійській мові
ґрунтується на таких поняттях, як інституційний та побутовий дискурси,
статусно-рольові відносини, персуазивні стратегії і тактики та вербальні
способи реалізації персуазивності. ІД включає комунікацію, що відбувається
в межах певного соціального або професійного інституту, що визначає норми
і правила спілкування, ієрархічність ролей комунікантів та певний набір
вербальних засобів вираження думок. ПД включає комунікацію індивіда з
представниками ядерної, периферійної та маргінальної зони спілкування.
Учасники мовленнєвої ситуації в ПД самостійно визначають ієрархічність
власних ролей, необмежені у мовних засобах вираження своїх думок і
опираються на традиційні моделі мовленнєвої поведінки.
Персуазивний процес безпосередньо пов’язаний з поняттям
комунікативного лідерства. Адресант, що ставить на меті вплинути на хід
думок та дій опонента, має володіти лідерськими якостями, домінувати через
тривалість власних реплік і вербальні засоби вираження персуазивності.
Статус лідера може бути як формальним, так і досягнутим.
Персуазивні стратегії, хоча й суттєво відрізняються від маніпуляцій та
глибокої зміни на рівні свідомості (як в сугестії), варіюються від
раціонально-аргументативних до ірраціональних, що змінюють емоційний
стан опонента. Адресант в залежності від типу дискурсу, соціальних ролей,
психологічних особливостей, контексту мовленнєвої ситуації і
комунікативної компетентності обирає відповідні стратегії і тактики для
досягнення мети переконання. Набір мовних засобів реалізації
 48

персуазивності залежить від правил, ритуалів і традицій спілкування у межах

певного дискурсу, що в свою чергу впливає на рівень експліцитності процесу
переконання. Вербально персуазивність актуалізується на різних рівнях
мови, а саме на граматичному, лексико-семантичному, на рівні стилістики і
прагматики, завдяки чому відкривається широкий спектр досліджень.
У практичному розділі ми охарактеризуємо вербальні способи
переконання в залежності від дискурсу, ролей комунікантів, стратегій і
тактик.
 49

РОЗДІЛ 2
СПОСОБИ ВЕРБАЛІЗАЦІЇ ПЕРСУАЗИВНОСТІ В
ІНСТИТУЦІЙНОМУ ТА ПОБУТОВОМУ ДИСКУРСАХ СЕРІАЛУ
‘The Crown’

Цей розділ присвячено аналізу персуазивних стратегій і тактик, що

використовують герої серіалу ‘The Crown’ в різних типах дискурсу, а також
детальній характериці вербальних засобів реалізації персуазивності. У першому
пункті ми охарактеризуємо матеріал дослідження в цифрах, порівняємо
співвідношення раціональних і нераціональних стратегій в залежності від
дискурсу та виявимо найбільш розповсюджені стратегії у кожній групі. У
другому пункті розділу ми наведемо процентне співвідношення мовних засобів
переконання, їх класифікації, та проаналізуємо приклади.

2.1 Стратегії і тактики в дискурсивних практиках серіалу ‘The Crown’

У чотирьох сезонах серіалу ми виявили 130 діалогів, в яких була виявлена
сема переконання, з них 52 діалоги відбуваються в ІД і 78–у ПД. В свою чергу в
ІД було засвідчено 30 мовленнєвих ситуації, учасники яких мають симетричні
відносини, і 22 інтеракції зі співрозмовниками, що мають асиметричні ролі. В
ПД це 40 та 38 діалогів відповідно. В цілому, більшість конфліктних ситуацій
відбуваються саме у ПД, тому що мета кінокартини полягає у відображенні
особистого життя головних героїв, яке залежить від політичних подій у країні.
При чому іноді було складно вирішити, до якого дискурсу належать певні
мовленнєві ситуації, тому що хоч вони і відбувалися «на робочому місці»,
проте учасники спілкування добре знали один одного, не зберігали
інституційних норм комунікації, були емоційними і прямими.
Також ми з’ясували, що в даному серіалі симетричність ролей головних
героїв часто залежить не від офіційних позицій, а від неформальних статусів.
 50

Наприклад, офіційний статус Єлизавети – королева, а Томмі Ласеллс, секретар,

її підлеглий. Але, коли молода королева лише починає свою кар’єру, у справах,
що стосуються монархії, вона часто звертається за допомогою до Ласеллса як
до вчителя, а отже сама виступає у субординативній ролі учениці. Також в
інтеракціях Єлизавета – Філіп їх ролі можуть бути як симетричними, так і
компліментарними. Якщо конфлікт стосується лише сімейних справ, то
Єлизавета поводиться з чоловіком на рівних. А у проблемах, що залежать від
політики і впливають на долю монархії, королева завжди займає переважно
домінантну позицію і не піддається маніпуляціям Філіпа. І подібні ротації
ролей стосуються всіх головних героїв, тому що їх статуси змінюються залежно
від дискурсу, рівня професійності, подій у країні та інших факторів. Отже, у
розподілі діалогів в залежності від ролей комунікантів ми окремо аналізували
кожну ситуацію.
Всього ми виділили 270 прикладів для аналізу, тобто кількість реалізації
всіх тактик. Мається на увазі, що в одному діалозі мовець або обидва
співрозмовники можуть використовувати по декілька тактик в залежності від
реакції опонента. Кожну таку зміну тактики ми беремо за окремий приклад. Ми
об’єднали всі приклади у групи раціональних і нераціональних стратегій і
порівняли співвідношення цих стратегій в залежності від дискурсу та ролей
комунікантів (в асиметричні відносини ми включаємо як висхідну, так і
низхідну комунікацію) (див. Рис. 2.1, Рис. 2.2).

Раціональні стратегії Нераціональні стретегії

36

31

30

18

СИМЕТРИЧНІ РОЛІ АСИМЕТРИЧНІ РОЛІ

Рисунок 2.1 – Співвідношення стратегій в ІД

 51

Раціональні стратегії Нераціональні стратегії

67

33

32
23
СИМЕТРИЧНІ РОЛІ АСИМЕТРИЧНІ РОЛІ

Рисунок 2.2 – Співвідношення стратегій у ПД

За допомогою цих діаграм можна відстежити, що в ІД є суттєва різниця у

використанні нераціональних стратегій, а у ПД навпаки – раціональних. Тобто
при асиметричних відносинах в умовах формального спілкування адресанти
рідше апелюють до чуттєвого і обирають логічну аргументацію. Це, за нашою
думкою, зумовлено тим, що статуси співрозмовників чітко детерміновані
інститутом. Комунікант нижчого професійного рівня не стане маніпулювати
емоціями свого опонента. Отже мовець має говорити відверто, виражати свою
думку експліцитно і зберігати професійні відносини. До того ж, діалоги, що
включають нераціональні стратегії в асиметричних відносинах, відбуваються
між героями, статуси яких реверсовані. Тобто формальний лідер в очах колег
чи суспільства втрачає свої позиції, тому така людина обирає стратегії захисту.
В симетричних відносинах частотність логічних і чуттєвих стратегій
майже однакова. Це відбувається за двома причинами. По-перше, як ми вже
відмітили, співрозмовники можуть бути близькими людьми, а отже професійні
проблеми вони переводять в особистий простір. Той самий фактор впливає і на
стосунки героїв, що знають один одного лише в рамках професійних відносин,
але через певні причини погано ставляться один до одного. В такому випадку
спостерігається боротьба за лідерство, комуніканти обирають тактики
домінування і пониження статусу опонента.
 52

У співвідношенні стратегій у ПД помітна інша кореляція. В діалогах

співрозмовників з асиметричними ролями частотність логічних і чуттєвих
стратегій лише незначно різниться. Адресанти використовують нераціональні
стратегії, коли у них не виходить досягти комунікативної мети через логічну
аргументацію. Найбільш часто мовці обирають тактики дискредитації статусу
опонента, погрози і гіперболізацію проблеми. А ось в симетричних відносинах
частотність нераціональних стратегій вдвічі менша. Ми пояснюємо це явище
тим, що в близьких стосунках комуніканти віддають перевагу кооперації і
компромісному вирішенню проблеми.
Також ми підрахували загальне процентне співвідношення раціональних і
нераціональних стратегій і з’ясували, що незалежно від дискурсу і статусів
співрозмовників воно однакове: 57,2 % раціональних і 42, 6% нераціональних в
ІД та 58% і 42% відповідно у ПД. Така тенденція показує, що в цілому
адресанти переважно переконують опонентів через факти і апелюють до
цінностей, однак, коли логічні стратегії виявляються неефективними, адресанти
апелюють до чуттєвого і маніпулюють емоційним станом реципієнта. У
наступних діаграмах представлено співвідношення конкретних раціональних і
нераціональних стратегій за кількістю всіх прикладів персуазії (див. Рис. 2.3,
Рис. 2.4).

Мотивація

Апеляція до цінностей

Аргументація

0 20 40 60 80

Рисунок 2.3 – Співвідношення раціональних персуазивних стратегій в

серіалі ‘The Crown’
 53

Найбільш вживані стратегії – це апеляція до цінностей та аргументація, в

той час як персуазивна стратегія мотивації, а саме тактики похвали, ідеалізації і
обіцянок, використовуються рідко. Ми пов’язуємо це з тим, що переконання за
допомогою останніх двох стратегій вже мотивує людину змінити свій хід думок
або поведінку. Отже, додаткова мотивація потрібна, щоб «підлеститися» до
адресата, якщо у нього залишаються сумніви.

Апеляція до чуттєвого

Викривлення фактів

Дискредитація статусу
опонента

Підвищення особистого
статусу

0 10 20 30 40 50

Рисунок 2.4 – Співвідношення нераціональних персуазивних стратегій

в серіалі ‘The Crown’

Як видно з діаграми, найбільш вживаною нераціональною персуазивною

стратегією є апеляція до почуттів, а саме тактики гіперболізації проблем та
наслідків, попередження та погрози. Ми припускаємо, що частотність цієї
стратегії зумовлена легкістю переконання, тому що люди часто діють на
емоціях. А ось переконати опонента через модифікацію статусів виявляється
важче через те, що люди завжди відчувають, коли хтось намагається
домінувати. До того ж критика в сторону адресата може навпаки відштовхнути
його ще більше, що перешкодить досягненню комунікативної мети. Стратегія
викривлення фактів є найменш вигідною для переконання, тому що вона
ґрунтується на обмані. Тобто маніпулювати емоціями опонента легше, ніж
змінити його упередження, знання про світ і обізнаність у тій чи іншій сфері.
 54

Якщо порівнювати обидві діаграми (2.3 і 2.4), то можна підсумувати, що

в цілому незалежно від типу стратегій головні герої обирають спосіб
переконання через апеляцію до внутрішнього світу співрозмовника, тобто
стратегії апеляції до цінностей та почуттів. У першому випадку йдеться про
переконання через заклик до людяності, правильного морального вибору.
Переконуючий протиставляє добро і зло, нагадує про традиції, почуття
обов’язку, стереотипно правильні норми поведінки. Проаналізувавши діалоги із
серіалу, ми помітили, що часто зустрічається тактика підтримки «Я тебе
розумію, проте…», коли переконуючий показує, що поділяє переживання і
проблеми опонента, але потім вказує на єдиний вірний спосіб вирішення
проблеми. У таких випадках людина погоджується зі своїм співрозмовників,
тому що вірить в те, що чинить правильно. Що стосується паралельної
нераціональної стратегії, то переконуючий впливає на емоційний стан
опонента, визиває почуття страху, співчуття, хвилювання тощо. Тобто також
закликає зробити правильний моральний вибір, проте не за власним бажанням,
а через необхідність, маніпуляцію. Отже, вплив на психічний стан опонента є
найбільш ефективним способом переконання.
У підсумку можна підкреслити, що більшість діалогів в серіалі ‘The
Crown’ з семою персуазивності відбуваються через конфлікт особистих мотивів
навіть в ІД. Герої серіалу постійно борються за владу і право голосу як в
професійному, так і в родинному колі. Це зумовлює вибір стратегій
переконання і, як ми з’ясували, необхідність маніпулювати почуттями та
емоціями адресата. Також ми визначили, що дійсно в ІД комуніканти обмежені
у виборі стратегій відповідно до власних статусів, в той час як в ПД хід
комунікації залежить від бажання до кооперації і психічних особливостей
кожного окремого індивіда.
 55

2.2 Мовні засоби прояву персуазивності в серіалі ‘The Crown’

У цьому пункті ми виділимо основні категорії мовних засобів
персуазивності та лексичні і граматичні засоби їхнього прояву. Для кожної
категорії ми наведемо приклади із серіалу включаючи різні типи дискурсу і
відносин.
Отже, після аналізу всіх діалогів серіалу із семою переконання ми
виділили наступні категорії мовних засобів персуазивності (див. Рис. 2.5)

Засоби з семою заклику до дій .

23%

Емфатичні засоби
68%

Засоби з семою включення 9%

Рисунок 2.5 – Відсоткове співвідношення мовних засобів

персуазивності в серіалі ‘The Crown’

На цій діаграмі відображено 3 категорії мовних засобів персуазивності,

серед яких найбільш розповсюдженими є засоби, що створюють емфазу (332
приклади), а саме: стилістичні фігури (129), експресиви або модифікатори
значення (126) й синонімічні мовні одиниці (77). На другому місці знаходяться
мовні засоби з семою заклику до дій (114), і далі мовні засоби з семою
включення (44).
Тепер охарактеризуємо основні мовні засоби персуазивності, що
створюють емфазу. Нам вдалося виділити наступні стилістичні фігури у
 56

прикладах з серіалу: анафори та епіфори (однаковий початок чи завершення

речення), паралелізм (схожі або однакові за структурою та значенням елементи
мови), повтори, порівняння, антитези (протиставлення явищ та понять), градації
(розположення частин висловлювання про один і той самий об’єкт у порядку
зростання чи спадання інтенсивності значення), риторичні питання і оклики,
апосіопеза (незавершеність думки, що передається через три крапки) і
парцеляція (поділ частин єдиного речення на декілька окремих для більшої
експресивності).
У більшості персуазивних висловлювань із серіалу об’єднуються
одночасно декілька засобів вербалізації персуазивності. Тому ми будемо
аналізувати разом різні явища. У прикладі (1) поєднуються анафора та градація.
Як ми бачимо, два останні речення починаються однаково, в той же час
відбувається висхідна градація “a tiny seed – a seed of respect and admiration – a
seed of love”. Через ці засоби була реалізована тактика порівняння. У прикладі
(2), що реалізує тактику апеляції до фактів, простежується навпаки епіфора
“marriage” також з градацією “not perfect – long-lasting – happy”. В обидвох
випадках переконуючі досягли своєї комунікативної мети. Наприклад:

(1) And out of that work, a tiny seed grew. A seed of respect and
admiration. A seed that grew into a flower they could eventually call love[s. 4, e. 3,
48:21];
(2) And while theirs is not a perfect marriage… it is a long-lasting
marriage. And, in its own way, a happy marriage [s. 4, e. 9, 37:08].

Приклад (3), в якому реалізована тактика ідеалізації, поєднує як

риторичні питання, так і парцеляцію. Всі ці висловлювання можна скласти в
одне речення. Комбінація двох видів стилістичних фігур, що посилюють
емоційність, створює драматичний ефект. Приклад (4) також репрезентує
тактику ідеалізації, що посилюється через риторичний оклик. У прикладі (5)
 57

засвідчена тактика ухилення від відповіді у спробі запевнити опонента, що

проблема вже вирішена, а невпевненість мовця проявляється через обірвані
речення. Наприклад:

(3) Would that be so bad? To free yourself once and forever? To find
happiness? [s. 4, e. 7, 42:40];
(4) She even got the stag, damn her! It must bewritten in the stars [s. 4, e. 2,
49:43];
(5) Elisabeth: Oh. Well… Of course I’ll have to take advice… on the how’s
and where’s and… all official matter, but if it’s what you rdesire… [s. 1, e. 6, 13:36].

У прикладі (6) засвідчено поєднання двох стилістичних фігур, а саме

власне порівнянь з тваринами «він – лев, а ти – ягня» та антитеза понять, що
стоять за цими порівняннями «сильний – слабкий». Таким чином мовець
поєднує дві тактики: він дискредитує статус опонента і гіперболізує наслідки. У
прикладі (7) адресант обирає стратегію саморепрезентації і апелює до свого
досвіду. Персуазивність досягається за допомогою повторів “to go in” і “I
am/was right”. Приклад (8) ґрунтується на паралелізмі, реалізуючи тактику
апеляції до обов’язку. Наприклад:

(6) Now he’s The Lion of Africa, playing the Soviets off against the
Americans, and you’re a lamb the lion will have for lunch [s. 2, e. 8, 27:11];
(7) Elizabeth: You don’t want to give it more time?
А. Eden: No, ma’am. The right thing to do is to go in now, and to go in
hard. I was right about Mussolini. I was right about Hitler, and I’m right about this
fella [s. 2, e. 1, 49:40];
(8) Well, one queen to the next. Mother-in-law, daughter-in-law, might be
nice [s. 4, e. 3, 07:25].

Під експресивами ми розуміємо лексичні одиниці, що модифікують

значення інших слів або є емфатичними за своєю природою, тобто виражають
 58

емоційне ставлення мовця до певної проблеми. До цієї категорії ми відносимо

прикметники і прислівники, які сигналізують важливість ситуації: a lot, entirely,
huge, critical, catastrophic, important тощо; або навпаки применшують її
значення: hardly, merely, slight, minor тощо; виражають впевненість мовця у
власних ідеях, а також правильність певного рішення: surely, really, absolutely,
obviously, right, the only тощо.
У прикладі (9) засвідчена стратегія мотивації, адресант хвалить опонента,
щоб заохотити до дій, що реалізується через вищий ступінь порівняння
прикметників. Приклад (10) демонструє тактику ідеалізації, актуалізовану через
найвищий ступінь порівняння “the best” та прикметника, що в даному випадку
виражає впевненість адресанта у власній пропозиції, правильність вибору “the
right”. До цієї ж групи відносимо граматичну структуру “the comparative…, the
comparative…”, що часто зустрічається в персуазивних висловлюваннях в
серіалі. У прикладі (11) таким чином реалізована тактика стереотипізації.
Наприклад:

(9) No one can write it better than you [s. 4, e. 8, 27:20];

(10) He’s the right man. A decade younger than me, steel painted as wood,
and the old governing class at its best [s. 2, e. 10, 37:39];
(11) Let me say somethingas a man. The older Dianagets, the more confident
Diana becomes, the more beautiful Diana becomes, which she will… the more
Charles will fall in love with her [s. 4, e. 3, 46:05].

Приклад (12) демонструє тактику гіперболізації негативних наслідків,

матеріалізовану через прикметники “serious” і “irreparable”, що посилюють
значення слова “harm” і виражають негативне ставлення мовця до намірів
опонента. Переконуючий обирає тактику приховування власних намірів і
вмовляє опонента дозволити реалізувати свою ідею через зниження масштабу
змін у тексті промови (13). Такий ефект досягається за допомогою експресивів з
семою зниження значення проблеми, а саме хеджів “minor”, “a bit”, “a little”.
 59

У прикладі (14) персуазивність реалізована не тільки через експресив

емфатичності “catastrophic”, а й через прислівник з семою впевненості
“apparently”. Наприклад:

(12) And risk of doing serious and irreparable harm to the relationship
between Buckingham Palace and Downing Street [s. 4, e. 8, 29:26];
(13) I was wondering if I might make one or two minor adjustments to the
text? Give it a bit more colour. Make it felt a bit more like me. And breathe a little life
into it [s. 1, e. 8, 24:38];
(14) Apparently, it could have a catastrophic effect on the reputation of our
intelligence services [s. 3, e. 1, 35:13].

До вербальних засобів вираження персуазивності, що посилюють

емоційність, також відносяться синонімічні слова, словосполучення та речення.
При чому ми маємо широкий спектр синонімічних одиниць, тому що
включаємо в це поняття не тільки схожі за значенням слова, а й елементи
об’єднані асоціаціями, різними за синтаксичною структурою.
У (15) випадку поєднуються як окремі синонімічні слова “modernity,
change and progress”, так і словосполучення, що подібні саме за асоціацією.
Загальне значення всіх виділених елементів зводиться до пропозиції
переконуючого “Let’s forget the past and move forward”. Діалог відбувається в
ІД, а роль адресанта субординативна. Мовець спочатку обирає раціональну
тактику апеляції до здорового глузду на протиставленні “new – old”. Але потім
помічає, що ця тактика не спрацьовує, і переходить до нераціонального
узагальнення про сучасне цивілізоване суспільство. Проте навіть з експресивом
впевненості “surely” адресанту не вдається досягти комунікативної мети.
Наприклад:

(15) Why not use a celebration such as this, the investiture of a new
sovereign, a beautiful young child, symbol of modernity, change and progress, to
 60

turn a page? Surely the sophistication of a society can be measured by its tolerance
and ability to forgive [s. 1, e. 5, 20:40].

Приклад (16) найкраще репрезентує асоціативні синоніми. Усі виділені

слова мають різні значення, однак для реципієнта (у даному випадку це група
людей) вони є пов’язаними поняттями, що виникли в певну історичну епоху та
описують аристократів. Тому завдяки такій гіперболізації негативних якостей
об’єкту досягається більш драматичний ефект. Наприклад:

(16) I’m sure we all agree he’s a symbol of a bygone era, of privilege and
inequality, empire and extravagance [s. 3, e. 5, 1:54].

Отже, стратегії що апелюють до внутрішнього світу особистості

характеризуються рясним вживанням відповідних мовних засобів. Тобто
стилістичні фігури, експресиви і синоніми часто об’єднані в персуазивному
висловлюванні. І тут помітна кореляція найбільш вживаних стратегій і
найбільш частотних засобів вираження персуазивності, мовні явища, що
посилюють емоційність, використовуються для апеляції до чуттєвого.
Мовні засоби, що мають сему заклику до дій, або навпаки щоб зупинити
опонента чинити так чи інакше, ми класифікуємо у наступні групи за рівнем
інтенсивності вираження імперативності:
1. прохання;
2. поради та пропозиції;
3. накази;
4. погрози та попередження.
Прохання в серіалі зазвичай реалізуються через реквестивні
висловлювання, які у наукових колах прийнято називати verba voliendi та verba
facendi: “I’d like”, “I was wondering”, “I was hoping” і слова вірогідності might,
if, could. В ІД вони зазвичай мають ритуальний характер, і незалежно від типу
відносин комуніканти часто починають розмову “здалеку”.
 61

У ПД реквестивні висловлювання служать для підготовки опонента до

сприйняття інформації всупереч його намірам або може не сподобатись. В
цілому, якщо переконуючий займає слабку субординативну позицію, то він
намагається максимально ввічливо запропонувати свою ідею.
У прикладі (17) переконуючий має симетричні статуси із
співрозмовником, а сам діалог несе формальний робочий характер. Засвідчено,
що замість прямого “Ask the Cabinet to allow the marriage” мовець розтягує своє
прохання. Ця завуальованість передається через слова “I wonder”, “whether”,
“might”, “if”. У наступному прикладі (18) діалог вже відбувається між членами
родини, проте переконуючий займає субординативну позицію. Пряме “Let’s
share duties” перефразовано через довге вступне речення, до того ж сама ідея
адресанта завуальована на “it”. Наприклад:

(17) Now, I wonder, in light of this, whether you might go back and use
your considerable influence and ask your Cabinet colleagues if they might
reconsider their decision to oppose the marriage [s. 1, e. 10, 31:59];
(18) Margaret: But I’d be lying if I didn’t admit to having done a little
thinking, in view of how well it all went… about us doing it more often.
Elizabeth: Doing what?
Margaret: Sharing duties [s. 3, e. 2, 37:04].

Поради та пропозиції найбільш часто виражаються через Я-

висловлювання, матеріалізовані особовим займенником + дієсловом
мисленнєвої діяльності, як-от: “I think”, “I would suggest”, “I say”, “I consider”,
“I suppose”, “I would argue”. Також пропозиції реалізуються через
некатегоричні модальні дієслова, проте ті, що несуть конотацію більшої
впевненості: would, should, could, can, need. Приклад (19), в якому реалізована
тактика ідеалізації, відноситься до ІД, а ролі учасників комунікації симетричні.
У цьому випадку можна виділити одразу три висловлювання, що виражають
впевненість адресанта у своїй пропозиції. До того ж він вживає експресив “only
 62

one”, підкреслюючи, що його варіант є єдиним правильним рішення проблеми.

У прикладі (20) мовленнєва ситуація також відбувається в рамках соціального
інституту, проте статус мовця вищий за опонента. Переконуючий використовує
одразу декілька стратегій: спочатку він піддає сумнівам наміри співрозмовника,
ключовими словами є “really sure”, потім гіперболізує негативні наслідки
рішення опонента, апелює до здорового глузду через умовне речення і
завершує тактикою стереотипізації через Я-висловлювання “I tend to think”. І
хоча в жодному з речень відсутня категоричність, порада звучить більше як
попередження. Наприклад:

(19) As to who should succeed me, as sovereign you have the prerogative to
consult, but there’s only one man, in my opinion [...] I would call Alec to the palace
right away, ma’am. It would be my advice [s. 2, e. 10, 37:39];
(20) Are you really sure about this? A divorce can leave a woman quite
isolated. Maybe things will get better if you stick it out. I tend to think that’s always
the best way for everyone. Grass is rarely greener [s. 2, e. 2, 15:30].

А приклади (21) і (22) демонструють зворотній бік спектру, а саме

нерішучість адресантів у вираженні своєї думки, що не дає їм досягти
комунікативної мети. Перша мовленнєва ситуація відбувається між
секретарями королеви, відносини яких дуже ієрархічні, а отже адресант
завчасно розуміє, що його не стануть слухати (21). У мовленні переконуючого
це відображається через виділені м’які Я-висловлювання, апосіопези, хедж
“somewhat” та питальні речення. Другий приклад також насичений хеджами
“might”, “perhaps”, “maybe”, що несуть конотацію сумніву, і у вказаній
ситуації є неефективними мовними засобами для надання поради (22).
Наприклад:

(21) I was just… wondering if you were happy with it? You don’t think it
strikes the wrong tone? […] I suppose if I had a concern… it would be that, post-
 63

Suez, in this new climate… in this new Britain… the tone of the speech is…
somewhat… Old-fashioned [s. 2, e. 5, 09:31];
(22) You know, there is a danger we might be overdoing it. Perhaps, it
should be prudent to take a few things out […] Maybe we don’t visit all of them [s. 1,
e. 8, 30:10].

Накази ми поділяємо на два види: експліцитні (імперативні форми

дієслів, категоричні модальні дієслова) та імпліцитні, приховані за виразами по
типу Let’s, Why not to та у вигляді питань. І хоча подібні вирази зазвичай
служать якраз для пропозицій, аналіз діалогів серіалу показав, що за ними
завжди стоять приховані накази.
Часто мовець, що знаходиться в асиметричній слабкій позиції наказами
намагається дискредитувати опонента (23). Саме через наказові дієслова
переконуючий у цьому прикладі перетягує роль лідера на себе, проте подібна
конфліктна тактика не спрацьовує. В іншому прикладі (24) накази надає вже
адресант з асиметрично вищим статусом. У комбінації імперативності зі
стратегією мотивації переконуючому вдається досягти комунікативної мети.
Наприклад:

(23) Pick it up. Go on. Touch it. Smell it. So next time you’re paying the
organ in some cathedral, having lofty thoughts in the heavens close to God, think of
my members, my comrades[s. 3, e. 9, 20:34];
(24) So, go. Have some time in the spot light, be the main attraction, and
enjoy the attention. Hopefully it will do you some good. You might finally be less
resentful [s. 1, e. 10, 21:21].

Модальні дієслова також можуть бути повністю наказовими, як must, have

to, чи залишати опоненту можливість вибору: should, ought to. У прикладах (25)
і (26) продемонстровано, як наказ може виражатися імпліцитно. Мовець
використовує маніпулятивну нераціональну тактику погрози, і дієслово would
 64

насправді означає must (25). Схожа ситуація засвідчена у наступному

висловленні (26), коли переконуючий обирає тактику порівняння.
Співрозмовники мають рівні статуси, а тому адресант замість наказового must
вживає менш імперативне should. На основі матеріалу дослідження було
виявлено, що наказ як домінація через модальні дієслова часто прихований,
тобто мовці обирають менш категоричні варіанти. А ось have to і must більше
зустрічаються при спілкуванні рівних за статусом комунікантів, і виконують
функцію не наказу, а заклику до дій (27). Наприклад:

(25) Then you would do well to remember the promises you made to me. And
the consequence breaking those might have on the Crown [s. 2, e. 9, 25:00];
(26) Great things have happened to this country under the scepters of her
queens and you should be no exception [s. 1, e. 3, 38:38];
(27) I will always behalf-king. My tragedy is that I have no Kingdom. You
have it. And you must protect it [s. 1, e. 10, 37:44].

Накази в прикладах (28), (29) імпліцитні, вони відчуваються лише за

контекстом і реалізовані через питання “What if…?” та “don’t you feel that…?”.
Як і в цих ситуаціях, більшість таких прихованих наказів засвідчена в діалогах,
учасники яких мають симетричні відносини. Тобто цей спосіб наказу виникає
через формальність спілкування і необхідність зберегти соціальну дистанцію.
Наприклад:

(28) What if he went there, studied there, learned enough Welsh to address
the country in their native tongue? [s. 3, e. 6, 02:30];
(29) I have the greatest sympathy for your condition, Prime Minister. And I
fully understand the need for rest… but given the challenges that are now facing this
country you don’t feel that you have responsibility to execute your duties just a little
bit longer? [s. 2, e. 2, 16:39].
 65

Погрози та попередження також відносяться до тактик, що спонукають

опонента до дій, проте саме через маніпуляцію. Вони, як і накази, можуть бути
як прямими, так й імпліцитними. Так, погроза виражається експліцитно у
прикладі (30) хоч і в пом’якшеній формі. Співрозмовники мають симетричні
відносини, проте переконуючий намагається підвищити свій статус через владу
над долею опонента. А ось у наступному випадку (31) попередження зрозуміле
опоненту через контекст, хоча адресант не називає, які саме наслідки можуть
відбутися, якщо співрозмовник прийме неправильне рішення. Наприклад:

(30) I wouldn’t do that if I were you. Let’s just say I can’t see it ending well
for you [s. 4, e. 10, 46:35];
(31) Now, I feel compelled to remind Your Majesty that the tolerance of the
royal family is hanging by a thread as it is [s. 3, e. 5, 40:48].

Часто всі перераховані способи заклику до дій реалізуються у вигляді

умовних речень. Так у прикладі (32) через умовне речення передається погроза,
а у наступному випадку (33) – прохання. В останньому прикладі (34) засвідчено
імпліцитний наказ. Адресант не говорить прямо “Say your goodbyes quietly and
disappear into the night”, а саме натякає на це. До того ж це умовне речення
другого теоретичного типу, що повністю приховує імперативність. Наприклад:

(32) Until you recognize the miner’s contribution to this country […] then
there can be no agreements made with the NUM [s. 3, e. 9, 20:44];
(33) If you care about me as much as you say you do, sir, you will let go of
these ideas of breaking it off with Diana [s. 4, e. 10, 28:34];
(34) The best thing for every one would be if you said your goodbyes quietly,
and disappeared into the night [s. 1, 2. 3, 01:30].

Отже вибір мовного засобу для реалізації прохань, порад, наказів і

попереджень має відповідати статусу адресанта і контексту мовленнєвої
ситуації, інакше мовцю не вдасться досягти комунікативної мети. Якщо статус
 66

переконуючого асиметрично низький, то імперативність у наказах і погрозах

призведе до рольового конфлікту. Разом з тим, занадто м’яка мовленнєва
поведінка адресанта, що має субординативну роль, також зводить
переконливість на мінімум. У випадку, коли комуніканти мають симетричні
відносини, всі способи заклику до дій передаються імпліцитно. Також ІД
відрізняється ритуальністю спілкування, яка необхідна для збереження
дистанції комунікантів і запобігання конфліктів.
Наступна категорія засобів характеризується загальною семою
включення і єднання. До цієї групи ми відносимо займенники на зразок: we,
our, us, all, everyone, together, both. За допомогою вказаних лексичних одиниць
переконуючий зазвичай намагається встановити спільне зі співрозмовником.
Тому цей засіб персуазивності використовується в раціональних тактиках
переконання через кооперацію.
У прикладі (35) продемонстрована спроба переконати адресата через
запевнення, що проблема його родини в першу чергу є і його проблемою. Двічі
повторюється слова “everyone” та “us” з посиленням “all”. Таким чином
реалізується тактика нав’язування правильного рішення, обов’язку, що
реципієнт має виконати на користь родини. Приклад (36) також
характеризується повтореннями “we”, “ourselves”, “us”. Через заклик до дій у
вигляді риторичного питання адресат несвідомо сприймає висловлювання як
звертання до самого себе «Чи хочу я мати право голосу?». Персоналізація
проблеми є найкращою мотивацією, тому мовцю вдається умовити
співрозмовника діяти. Наприклад:

(35) Everyone’s all for it because everyone understands it’s time to finally
close this chapter. To put the whole Parker Bowles soap opera behind us. All of us
[s. 4, e. 2, 50:10];
(36) The question we in the fourth estate need to be asking ourselves is do we
let ourselves be used, or do we have our own independent voice? [s. 1, e. 6, 20:10].
 67

Приклади (37), (38) відрізняються імпліцитністю семи включення (37) і

некласичним способом єднанням (38). Задача адресанта у прикладі (37) полягає
в ідентифікації спільної з опонентом проблеми. Проте роль переконуючого
субординативна, тому він вказує на цю спільність непрямо. Вживаючи
словосполучення mid-career men, він виділяє групу людей, до якої належить
адресат. Також він актуалізує сему включення через слова “common” та “we”.
У прикладі (38) засвідчена градація “in your place – the Crown – country”. Таким
чином переконуючий єднається зі співрозмовником від менш значимих
відносин до найбільш важливих «сестра – країна». Додаткова сема включення
посилюється, коли мовець просить співрозмовника погодитись “we can agree”.
Наприклад:

(37) It’s quite common among businessmen and executives, and it’s no
different for clergymen. We see a particularly high level of dissatisfaction among
mid-career clergymen… [s. 3, e. 7, 12:53];
(38) Margaret: In your place. And representing the Crown and country with,
I think we can agree, favorable results [s. 3, e. 2, 37:04].

Успішність обраної тактики підтверджується кількісними підрахунками

нашої розвідки. Тож одиниці на позначення включення до певного соціального
кола плюс матеріально тотожні повтори є дієвим інструментом впливу на
адресата. На наш погляд, це виявляється можливим саме тому, що людині
важливо бути частиною колективу, а отже вона готова діяти на користь
більшості.
У ході дослідження нами було виявлено ще одну модель впливу через
єднання «більшість + я». Адресант вмовляє співрозмовника продовжити
працювати заради країни, проте розуміє, що ця мотивація вже неактуальна для
реципієнта (39). Натомість для адресата важливі відносини зі співрозмовником.
Отже, використовуючи власний авторитет, переконуючий включає себе у
більшість, тим саме мотивуючи опонента до необхідних дій. Ідентична ситуація
 68

продемонстрована в прикладі (40). Анна знає, що вона має більший вплив на

брата аніж інші члени родини. Вона показує, що повністю погоджується з
більшістю, не залишаючи Чарльзу право на сумніви. Наприклад:

(39) The people of this country need stability. As do I, more than ever [s. 2,
e. 10, 20:00];
(40) Charles: That’s what everyone keeps saying. […]
Anne: I concur [s. 4, e. 2, 49:43].

На противагу коопераційним тактикам, нами були засвідчені приклади

об’єднання всіх проти одного відповідно при реалізації нераціональних
персуазивних стратегій. Приклад (41) демонструє, як переконуючий об’єднує
більшість людей у групу, моральні цінності якої відрізняється від цінностей
опонента. А отже, створюється ефект «не такий як всі». У (42) прикладі
адресант градуйовано ставить ультиматум покинути посаду міністра спочатку
від себе, потім від імені партії та країни. Наприклад:

(41) The majority of marriages survive because the majority of people aren’t
fantasists. They are realists and accept the imperfect reality of being human [s. 4, e.
9, 37:32];
(42) And therefore I come to you, in the name of the party and of the
country, for the very last time, Winston, to bid you to stand down [s. 1, e. 9, 19:48].

У ході дослідження ми також виявили що протиставлення більшості

проти одного реалізується через тактику заперечення, тобто протиставлення
«ніхто – ти». У (43) прикладі переконуючий створює ефект драматичності
через перерахування всіх людей, що є проти намірів опонента. Якщо б мовець
завершив опозицію лише на вступі “No one wants your marriage to end”, то йому
би не вдалося справити таке емоційне враження на реципієнта. Проте саме
рясні повтори заперечення “no one” актуалізують в уяві адресата факт «всі
проти мене». Наприклад:
 69

(43) No one wants your marriage to end, not a single person. Not Diana, not
your children, not your mother or your father, not me, not a single one of your
friends, and, most importantly, not even the woman you think loves you [s. 4, e. 9,
37:08].

Ґрунтуючись на статистиці успіху у досягненні комунікативної мети

через лексичні одиниці включення в серіалі ‘The Crown’, ми можемо зробити
висновки, що вказаний спосіб переконання є високоефективним. Ми
пояснюємо це тим, що індивіду необхідно почувати себе частиною певної
спільноти і діяти на її благо. І навпаки, людині важко почувати себе під тиском
оточуючих, коли її думка не співпадає із оточуючими.

2.3 Діалоги із семою переконання в різних дискурсивних практиках

Визначивши основні мовні засоби персуазивності, ми наведемо приклади
повних діалогів в різних дискурсах і з різними статусно-рольовими
характеристиками, на основі чого ми виділимо найбільш ефективні тактики
переконання і проаналізуємо, наскільки різниця статусів та особливості
характеру комунікантів впливають на шанси у досягненні комунікативної мети.
Спочатку ми розглянемо діалоги, що відносяться до професійного
спілкування. У діаграмі відображено процентне співвідношення діалогів, у яких
була досягнута комунікативна мета залежно від типу відносин (див. Рис. 2.6).
Вказана діаграма демонструє, що при симетричних ролях
співрозмовників, шанс на досягнення комунікативної мети майже в два рази
більший ніж перспектива невдачі. Проте високий процент комунікативних
девіацій вказує на те, що співрозмовники з симетричними статусами часто не
можуть знайти компромісне рішення. Подібні випадки трапляються, коли
комуніканти мають конфлікт особистісного характеру.
При асиметричному типі відносин, переконуючий із субординативною
роллю удвічі менші шанси на реалізацію своєї інтенції, що було очікувано.
 70

Також можна зробити висновки, що домінантна позиція не є гарантією успіху

персуазії (примітка* діалогів, в яких адресант з вищим статусом переконав
опонента, в прикладах ІД ми не засвідчили).

100%

90%

80%

70%

60%

50%

40%

30%

20%

10%

0%
Симетричні ролі Асиметричні ролі (висхідна Асиметричні ролі (низхідна
персуазивність) персуазивність)

Успіхи Девіації

Рисунок 2.6 – Співвідношення успіхів і девіацій переконання в ІД

Наступний приклад (44) демонструє діалог героїв серіалу, королеви та

прем’єр міністра, що мають симетричні ролі. Вільсону вдається досягти
комунікативної мети через комбінацію декількох тактик і різних мовних засобів
персуазивності. Він починає діалог із завуальованого реквестивного
висловлення і обирає стратегію мотивації, що матеріалізована на антитезі
старих традицій і нової ідеї правління. Далі прем’єр апелює до фактів і
відповідає паралельними до сумнівів королеви стверджувальними
конструкціями. Потім він описує ситуацію в країні через градацію “murmurs –
more that murmurs – growls”, повтори “stirrings” і синонімічний ряд “aggrieved,
overlooked, undervalued”. А завершуює адресант діалог імпліцитним наказом
“why not …?” і експресивом “enormously”. Хоча статуси комунікантів
симетричні, проте на особистому рівні Елизавета не сприймає Вільсона
серйозно. Знаючи це, прем’єр максимально м’яко висловлює свою пропозицію,
 71

що і допомагає йому умовити королеву на зміни. Наприклад:

(44) H. Wilson: And the feeling is we have a golden opportunity here to be

more sensitive, inclusive, for the ceremony to feel… less like a feudal imposition, and
more like confirmation of a true native son of Wales.
Elizabeth: But my son isn’t Welsh, so gestures are all we have.
H. Wilson: But gestures can be powerful. [...]
Elizabeth: It’s a very delicate stage in his development.
H. Wilson: I appreciate that. But we’re in a very delicate stage for the
union too. The security service have been picking up some murmurs, ma’am. Well,
more than murmurs, actually. Growls. Separatist stirrings, nationalist stirrings in a
region that has long felt aggrieved, overlooked, undervalued. And the government's
thinking was, why not pull him out of Cambridge and send him to Wales? For a
term. We think it could be enormously helpful [s. 3, e. 6, 02:20].

У прикладі (45) продемонстрована спроба іншого прем’єра, Макмілліана,

запобігти реалізації намірів королеви. Статуси співрозмовників рівні, проте
конкретно в цій ситуації переконуючий намагається домінувати на опонентом
критикуючи його ідею. Діалог починається подвійним запереченням пропозиції
Єлизавети, на що вона відповідає контраргументом посилюючи його
експресивом “huge”. Наступну критику королева аргументує з експресивами
семи впевненості “surely” і семи правильності “just”. Це ствердження
Макмілліан ставить під сумнів через хедж “perhaps”, і апелює до норм
поведінки із забороною через категоричне модальне дієслово “cannot”. Далі
королева відповідає риторичним питанням з паралельною до висловлення
прем’єра конструкцією “but as head of the Commonwealth”. Макмілліан
завершує діалог останньою спробою умовити Єлизавету не йти на ризик через
градацію “unsafe – provocative – a profound misjudgment” і використовує
тактику саморепрезентації через Я-висловлення “in my view”. Проте спроба
 72

дискредитації статусу опонента у даному випадку призвела до комунікативної

девіації. Наприклад:

(45) Elizabeth: Why don’t you send me?

H. Macmillian: Absolutely not.
M. Adeane: That would be out of the question, ma’am.
Elizabeth: Why? A visit from the Crown to Ghana would be seen as a
huge compliment.
M. Adeane: It would be singling out Ghana as a preferred nation.
Elizabeth: But surely, by singling out Chana, that would be just the
thing to keep Nkrumah away from the Russians and in the Commonwealth.
H. Macmillian: Perhaps, but as queen, you cannot be seen to be
engaging in the dirty business of politics!
Elizabeth: Yes, but as head of the Commonwealth, can I not be
permitted just once to defend it?
H. Macmillian: It would be unsafe. It would be provocative. It would be,
in my view, a profound misjudgment to get on that plane [s. 2, e. 8, 25:35].

При асиметричному типі відносин в умовах формального спілкування

переконуючий, що займає субординативну позицію, має висловлювати свою
думку з повагою до опонента, проте впевнено. Тому що «слабке» мовлення
насичене одиницями з семою невпевненості заважає персуазивному ефекту.
Приклад (46) демонструє переконливе мовлення адресанта, при якому
зберігається ієрархія співрозмовників. Мовець використовує експресиви з
семою очевидності “should” та “certainly”. І якщо перша пропозиція
висловлена через форму герундія “putting”, що ніби не направлена в бік
конкретної людини, то другу пропозицію адресант висловлює вже через
імператив “allow”. Також Олтринчем апелює до моральних цінностей і
аргументує свою ідею через градацію синонімічних прикметників “unkind –
discriminatory – unlawful”. Адресант висуває пропозиції у порядку від
 73

некритичних для опонента до найбільш шокуючих, що допомагає йому

поступово побудувати довірливі відносини. Останню пропозицію Олтринчем
починає через некатегоричне Я-висловлення “I would recommend”, що
характеризується семантикою професійності. Останні три речення складають
одну лінію синонімічних елементів. Адресант гіперболізує негативні якості
старих придворних через деталізацію поняття outdated. Перші два речення
цього ланцюга однакові за структурою, і скоріше потрібні лише для експресії,
тому що включають стереотипні порівняння “стара школа”, «з головою зариті в
минуле». Також вони фактично є продовженням першого речення мовця, тобто
емфаза створюється ще й за рахунок парцеляції. Останнє речення відрізняється
синтаксично, проте в ньому переконуючий вже посилається на факти. Вчасний
перехід від емфатичної гіперболізації до раціональних аргументів допомагає
зберегти комунікативну дистанцію між партнерами інтеракції. Наприклад:

(46) Lord Altrincham: Putting an end to the debutantes' ball. This is the sort
of inequity that should have died out with our grandparents’ generation, certainly
after the war.
Elithabeth: Next.
Altrincham: Uh… Allow divorced people to move more freely in royal
circles.
Elizabeth: Why? The sovereign is head of the Church of England, and the
Church does not recognize divorced persons.
Altrincham: It’s unkind. Discriminatory. Quite possibly unlawful.
Elizabeth: Next.
Altrincham: Uh… I would recommend to get rid of an entire generation of
courtier. The old school, stuck in the past. Ostriches with their heads buried in the
sand. They’re stopping the palace evolve in keeping with the rest of the world [s. 2, e.
10, 37:39].
 74

Якщо адресант нижчого статусу в ІД використовує нераціональні

стратегії, то це завжди призводить до комунікативної девіації, що
продемонстровано у (47) прикладі. Адресант починає зі стратегії дискредитації
статусу опонента, що виражається через звертання за ім’ям “Tommy” і
простежується протягом всього висловлення. Таунсенд двічі акцентує увагу на
реакції суспільства на його стосунки з принцесою через синонімічні
конструкції “the romance between Margaret and myself – the sincerity of the love
between Margaret and me”, “has caught the public eye – The people can clearly
see”, посилюючи ці факти експресивами з семою впевненості “very clear”.
Також переконуючий показує домінацію через прихований наказ “you would be
wise to aknowledge” і попередження з гіперболізацією наслідків в останніх двох
реченнях. Наприклад:

(47) P. Townsend: I ask only that it remains so until after the Princes returns,
as I was promised.
T. Lascelles: I’m afraid that will not be possible.
P. Townsend: Tommy… I understand you’re only trying to do your job.
But one thing a trip to the Northern Ireland has made very clear tome is that the
romance between Margaret and myself has caught the public eye. There is a
momentum for us, a sense of joy and celebration, which you would be wise to
acknowledge. The people can clearly see the sincerity of the love between Margaret
and me, and I would advise you not to reprehend us for that. Such an act could
backfire [s. 1, e. 6, 46:01].

Проте між вказаними героями серіалу персуазія не спрацьовує і в

зворотному напрямку, тобто при низхідному асиметричному типі відносин. У
(48) прикладі вже Ласеллс намагається зупинити Таунсенда від реалізації його
намірів. Зазначимо, що ієрархія між цими співрозмовниками лише контекстна,
тому що вони ніяк не пов’язані професійно. Відповідно Ласеллс не може давати
прямих наказів і свою думку виражає повністю на імпліцитному рівні. Речення
 75

“I don’t expect you to accept the post” насправді означає “You mustn’t accept the
post”. Свою домінантність переконуючий також виражає через неформальне
звертання за прізвищем. Тиск на опонента підвищується й через риторичні
питання. У відповідь на спокійну реакцію реципієнта адресант імпліцитно
вказує на проблему через хеджі “something, “someone” і продовжує натяки
через ланцюг синонімів “talk – ugly talk – unbecoming tittle-tattle”. І коли
непрямі попередження і накази не виявляються ефективними, мовець виражає
наказ експліцитно через Я-висловлення “I want” посилене експресивом з семою
правильності “rigth”. Наприклад:

(48) T. Lascelles: I don’t expect you to accept the post. Hence my

discouragement of the offer. [...]
P. Townsend: Why wouldn’t I accept, sir?
T. Lascelles: Well, you’re asking the wrong question, Townsend. Why
would you? […] Unless I’m missing something. Unless, there is someone else with
whom you enjoy an uncommonly close understanding, which would make accepting
the post more attractive.
P. Townsend: I don’t know what you’re referring to.
T. Lascelles: Don’t you, Group Captain Townsend? Husband and father.
P. Townsend: No, sir.
T. Lascelles: [...] Within the close community of those that serve the
family, I regret to tell you that talk, ugly talk, unbecoming tittle-tattle is of little else.
[...]
P. Townsend: Will you thank the Queen Mother for her kind offer? I
should be delighted to accept.
T. Lascelles: There is no rush. Take your time to think it over [...] I want
you to make the right decision.
P. Townsend: I already have sir. The answer is yes [s. 1, e. 2, 47:51].
 76

Наступна діаграма демонструє процентне співвідношення успіхів та

комунікативних девіацій у переконанні в діалогах ПД (див. Рис. 2.7).

100%

90%

80%

70%

60%

50%

40%

30%

20%

10%

0%
Симетричні ролі Асиметричні ролі (висхідна Асиметричні ролі (низхідна
персуазивність) персуазивність)

Успіхи Девіації

Рисунок 2.7 – Співвідношення успіхів та девіацій переконання в ПД

Загальна тенденція полягає в тому, що незалежно від статусно-рольових

чинників процент успіхів та невдач майже однаковий. Це пояснюється тим, що
між героями серіалу постійно ведеться боротьба за владу, право голосу, право
на особисте життя тощо. А отже співрозмовники часто завершують розмову,
залишаючись при своїй думці. Проте помітно, що співрозмовники з
однаковими статусами частіше знаходять компромісне рішення, а при
асиметричних відносинах адресанти рідше досягають комунікативної мети
навіть якщо вони займають асиметрично вищу позицію.
У (49) прикладі статуси співрозмовників симетричні. Хоча проблема
стосується державних справ, однак у даному випадку Єлизавета ставиться до
чоловіка на рівних. На сумніви дружини, реалізовані через риторичні питання,
Філіп відповідає синонімічними реченнями “If you want …, yes”, апелюючи до
здорового глузду. Потім Філіп переходить до стратегії порівняння з
імплікацією на катастрофічні наслідки, що можуть трапитися, якщо дружина не
 77

зробить так, як він її просить. Коли такі попередження не спрацьовують, то

Філіп обирає нераціональну тактику висловлення образи, звинувачення
співрозмовника. Слово “just” є модифікатором в бік послаблення значення, а
отже таким чином адресант виражає невдоволення, що його зневажають. Після
чого принц знову гіперболізує негативні наслідки з попередження через умовне
речення “don’t come…, when…”. При чому саме через умовне речення першого
типу переконуючий акцентує увагу на тому, що ці наслідки не теоретичні, а
реально відбудуться. На останній сумнів дружини Філіп відповідає
синонімічним ланцюгом із спільною семою “people will accept you”.
Наприклад:

(49) Elizabeth: Trade Unionists and businessman? In the Abbey?

Phillip: If you want to stay on the throne, yes.
Elizabeth: In a trimmed-down television coronation?
Phillip: If you want to avoid revolution, yes. You forget. I’ve seen first-
hand what it is like for a royal family to be overthrown because they were out of step
with the people. [...] I’m just trying to protectyou.
Elizabeth: From whom? The British people? [...]
Phillip: Oh, oh, I’m just Johnny Foreign, again, who doesn’t understand.
[...] But don’t come bleating to me when your head and our children are on spikes.
Elizabeth: [...] The people look to a monarchy for something bigger than
themselves. [...] If you put it in their homes, allow them to watch it with their dinner
on their laps.
Phillip: It will democratize it, make them feel that they share it.
Understand it [s. 1, e. 5, 38:00]

Імпліцитність та недомовленість можуть зруйнувати ефект

персуазивності і в симетричних відносинах. Приклад (50) демонструє спробу
переконуючого запобігти реалізації намірів свого опонента. Єлизавета починає
діалог з тактики висловлення сумнівів стосовно правильності вибору сестри,
 78

що засвідчена двічі у репліках королеви через синонімічні питання “are you

sure that Tony’s the right man?” і “Is he really cut up for marriage with all its ups
and downs?”, посилені експресивами з семою впевненості “right”, “sure”,
“really”, що старша сестра повторює декілька разів, та м'якими Я-
висловленнями “I’m just concerned” і “I’m merely asking”. Також Єлизавета
використовує тактику стереотипізації романтичних стосунків через одиниці з
семою єднання “we all” й апелює до здорового глузду через речення з
експресивом зниження значення “hardly”. Знаючи, що вона може нашкодити
почуттям сестри, королева приховує своє ставлення до Тоні через хеджі
“something/one” і повторення евфемізму “complicated”. В свою чергу,
захищаючи Тоні, Маргарет переконує сестру в тому, що її вибір правильний. Це
виражається через протиставлення “revenge – free choice”, асоціативні
синонімічні висловлення “has given me reason to hope and dream – makes sense of
me, defines me” і повтори, що починаються з “a woman…” та “free to…”.На що
Єлизавета відповідає з тактикою заперечення, нагадуючи сестрі про реальність
через синонімічний ряд “title – rank – privileges”. Наприклад:

(50) Elizabeth: But before you announce it and rush up the aisle… are you
sure that Tony’s the right man?
Margaret: I can’t believe you’re doing this.
Elizabeth: Margaret. In the first flush of a romantic love, we’re all blind.
We see only what we want to see. You hardly know him.
Margaret: And you know him even less.
Elizabeth: I’m just concerned that in a rush to heal wounds… you end up
committing yourself to something, someone, that that isn’t quite right. [...] I just
want to make sure that it isn’t some kind of revenge.
Margaret: Tony is no revenge. Tony is a free choice. Tony has given me
reason to hope and dream. He makes me feel things no one ever has. [...]
 79

Elizabeth: But he’s also a very complicated man. With a complicated past,
and who knows, a complicated present. [...] I’m merely asking if he’s the right man
for a lifelong commitment. Is he really cut up for marriage with all its ups and
downs?
Margaret: […] Because Tony makes sense of me, defines me. At long last,
I know who I am and what I represent. [...] A woman in my own right. A woman for
the modern age. And, above all, a woman who is free. Free to live, to love, and free
to break away.
Elizabeth: But you’re not breaking away. Because you won’t give up your
title, your rank, your privileges, for one simple reason. You enjoy it all too much [s.
2, e. 7, 48:20].

Наступний діалог є прикладом того, що при добрих довірливих стосунках

мова переконання не має значення, а важливі лише аргументи (51). Друг
Єлизавети, Порчі, дуже обережно висловлює свою пропозицію. Це помітно
через хеджі “possible”, “a little”, “might” й обірваність речень. Його думку
взагалі виражає інша людина синонімічним ланцюгом із семою “outdated”.
Навіть в умовному реченні Порчі говорить не “you should”, а м’яко виражає
свою ідею через некатегоричне Я-висловлювання “I would suggest”. Лише після
такого довгого вступу він наважується прямо запропонувати Єлизаветі
відправитися у подорож через імперативну форму дієслів. На сумніви королеви
він відповідає мотиваційною стратегією, послаблюючи значення проблеми
через експресив “only”. До речі загальна стратегія персуазії у вказаному діалозі
відповідає прикладу (46), коли переконуючий з нижчим статусом веде себе
поважливо і аргументовано висловлює свою думку. А отже, можна зробити
висновки, що саме таке ставлення до опонента підвищує шанси на успіх
переконання. Наприклад:

(51) Porchey: It’s… possible that the system set up by your late father is now
a little…
 80

Dickie: Obsolete?
Porchey: And might need, uh…
Dickie: Kicking out? Throwing on the dustheap?
Porchey: If you want to keep up with the Aga Khans of this world, I
would suggest you follow their lead.
Elizabeth: And do what?
Porchey: Travel round the world and catch up with all the latest
developments.
Elizabeth: I can’t just do that. In caseyou hadn’t noticed, I have a job to
do.
Porchey: It would only be France, not Timbuktu. There are experienced
people who are able to deputize for you in your absence [s. 3, e. 5, 13:07].

У межах родинного спілкування конфлікти часто виникають через

різницю поколінь. Тому батькам, хоча вони вищі за статусом, не завжди
вдається вплинути на дітей. А отже, успішне переконання можливе лише за
умови поваги молодшого покоління до батьків, коли старші люди служать для
них прикладом. Наступний діалог демонструє саме такий випадок (52). Для
Філіпа король являється вчителем і наставником. І король користується цим у
процесі переконання. Король апелює до морального обов’язку принца і
підсилює свої настанови асоціативними синонімами “job – essence of
yourduty”, “loving – protecting”, “patriotism – love” і експресивом у формі
вищого ступеня порівняння прикметника “greater”. Щоб остаточно закріпити
ефект персуазивності, король задає риторичні питання, що створюють емфазу і
підкреслені експресивом з семою впевненості “really”. Наприклад:

(52) The King: She is the job. She is the essence of your duty. Loving her.
Protecting her. […] But doing this for her, doing this for me… there may be no
greater act of patriotism. Or love.
Phillip: I understand, sir.
 81

The King: Do you, boy? Do you really? [s. 1, e. 1, 51:45].

Нераціональні персуазивні стратегії виявляються абсолютно не

ефективними і в асиметричних відносинах ПД, що продемонстровано у
прикладі (53). Філіп висловлює свою образу на дружину, звинувачує її в тому,
що її статус правителя для неї в пріоритеті статусу дружини. Мовлення принца
характеризується рясним вживанням риторичних синонімічних питань, що
посилюють емфатичний ефект. Він знову акцентує на зневажливе ставлення
дружини через експресив зниження значення “the only”. Він також апелює до
авторитету свого дядька, тому що знає знає, що дружина ставиться до нього як
до наставника, і підсилює важливість проблеми через експресив “important”.
Останні речення принцу пов’язана анафорою “You’ve taken”. Як останній шанс
на досягнення комунікативної мети, Філіп апелює до цінностей дружини,
вказуючи на єднання з опонентом через прислівник “to gether”. Наприклад:

(53) Phillip: You’re my wife, taking my name is th elaw. [...] You can’t do
this. Am I to be the only man in the country whose wife and children don’t take his
name?You can’t do this to Dickie. You know how important it is to him.
Elizabeth: The name has to be Windsor. [...]
Phillip: Then why go along with it? [...] What kind of marriage is this?
What kind of family? You’ve taken my career from me, you’ve taken my home. You’ve
taken my name. I thought we were in this together [s. 1, e. 3, 52:10].

У прикладі (54) реалізована тактика «всі проти одного», за допомогою

якої Єлизавета намагається зупинити Чарльза від розлучення з Діаною.
Протиставлення «більшість – ти» актуалізована на рівні родини “we” і потім
на рівні всієї країни “not a single breathing living soul anywhere”. Аргументи
сина королева заперечує через потрійну анафору “They know that” і
дискредитує статус Чарльза порівнянням з Діаною через паралель “spoiled,
immature, endlessly complaining unnecessarily”.Інфінітивні форми дієслів у
 82

наступному реченні перетворюються у накази, і королева знову протиставляє

думку членів сім’ї намірам принца “we all”, “all anyone wants”. Остання
репліка Єлизавети також стає наказом, хоч і виражена через умовне речення з
некатегоричним Я-висловленням “might I suggest”. І якщо до цього моменту
всім близьким Чарльза вдавалося стримувати його у шлюбі з Діаною через
опозицію більшості до нього і через апеляцію до обов’язку, то в даному
випадку королеві вже не вдалося переконати принца заспокоїтися. Наприклад:

(54) Elizabeth: No, you are not suffering. We’re suffering having to put up
with this! Let me make something clear. When people look at you and Diana, they
see two privileged young people who, through good fortune, ended up with
everything one could dream on in life. No one, not a single breathing living soul
anywhere, sees the cause of suffering.
Charles: They would if they knew.
Elizabeth: Knew what? They know that you betray your wife and make
no attempt to hide it. They know that thanks to you, she has psychological problems
[…]. They know that you’re a spoiled, immature man, endlessly complaining
unnecessarily, married to a spoiled, immature woman, endlessly complaining
unnecessarily. And we are all heartily sick of it. All anyone wants is for the pair of
you to pull yourselves together, stop making spectacles of yourselves, and make this
marriage and your enormouslyprivileged positions in life work. [...] And if one day
you expect to be king - -
Charles: I do.
Elisabeth: Then might I suggest you start to behave like one [s. 4, e. 10,
43:09].

Отже успішність персуазивності залежить від різних факторів, а саме від

статусно-рольових чинників, ставлення співрозмовників один до одного,
вибору стратегій переконання, мовленнєвої поведінки і мовних засобів.
Загальна тенденція вказує, що легше знайти компромісне рішення, якщо
 83

статуси комунікантів рівні. Проте з повагою до опонента через аргументативні

тактики адресант субординативної ролі має високі шанси на досягнення
комунікативної мети в обох дискурсах. І навпаки, через нераціональні стратегії
мовець з нижчим статусом не зможе переконати свого опонента, якщо той вже
прийняв остаточне рішення. Всі категорії мовних засобів персуазивності, що ми
розглянули в попередньому пункті поєднуються і повторюються у всіх
діалогах. А отже вони представляють найбільш поширені вербальні персуазивні
засоби всього серіалу.

Висновки до розділу 2
Порівнюючи частотність різних стратегій у побутовому та
інституційному дискурсах, ми з’ясували, що формальне спілкування
характеризується переважною кількістю прикладів з раціональними
стратегіями. Вказана тенденція відповідає і мовним засобам персуазивності в
ІД. Учасники спілкування, інтеракція яких несе професійний характер,
підтримують ввічливе кооперативне спрямування розмови і намагаються
зберігати комунікативну дистанцію та імідж, тому їх мовлення насичене
ритуальними кліше, особливо реквестивними та підготовчими висловленнями
при реалізації тактик заклику до дій. Накази та попередження в ІД виражаються
імпліцитно дієсловами некатегоричної модальності. Проте при конфліктно
спрямованому спілкуванні норми статусно-орієнтованої комунікації
порушуються, співрозмовники переходять до нераціональних стратегій,
висловлюють свої думки більш експліцитно і змагаються за домінуючу
позицію.
Мовленнєві ситуації ПД характеризуються експліцитністю вираження
власної думки і вільному виборі мовних засобів персуазивності. Симетричність
статусів співрозмовників зумовлює кооперативно спрямоване спілкування, і
відповідно вибір раціональних стратегій. Проте незалежно від симетричності
 84

ролей комунікантів, вони часто переходять до нераціональних стратегій, якщо

аргументація виявляється неефективною для переконання.
Стратегії апеляції до цінностей та почуттів, що ґрунтуються на змінах у
внутрішньому світі людини, її емоціях, прямо корелюються із найбільш
частотними засобами персуазивності, якими є лексичні одиниці певної оцінної
семантики, різноманітні тропи і синонімічні конструкції. В обидвох типах
дискурсу виділяється кореляція статусу мовця і його мовленнєвої поведінки.
Мовлення вищих за статусом комунікантів насичене елементами
стверджувальної семантики, а саме конструкціями впевненої суб’єктивної
думки й імперативними конструкціями. Натомість мовлення комунікантів із
субординативними ролями характеризується елементами із семою
невпевненості, а саме хеджами, реквестивними висловленнями і модальними
дієсловами припущення.
Незалежно від типу дискурсу загальна тенденція полягає в тому, що
адресант за умовою асиметричних зі співрозмовником ролей має менші шанси
на досягнення комунікативної мети в порівнянні з симетричними відносинами.
Раціональні персуазивні стратегії, засвідчені у кооперативно-спрямованих
мовленнєвих ситуаціях, виявилися більш ефективними ніж маніпулятивні
стратегії, що переважно використовуються у конфліктно-спрямованих
інтеракціях.
 85

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
1. У ході дослідження було обґрунтовано теоретико-методологічні
основи дослідження вербальних засобів персуазивності. Було виявлено, що всі
мовленнєві ситуації серіалу, що містять сему персуазивності, належать до двох
типів дискурсу, а саме побутового та інституційного. Ми визначили поняття
дискурсу релевантне для вивчення проблеми дослідження і охарактеризували
особливості обраних типів дискурсу. З’ясовано, що до ПД відноситься
комунікація людей, які перебувають у ядерній, периферійній та маргінальній
зоні інтеракції один з одним. Ми фокусувалися саме на ядерній та периферійній
зонах, тобто на інтеракціях близьких та далеких родичів, друзів і близьких
знайомих. До ІД відноситься комунікація людей, що взаємодіють один з одним
в умовах формального спілкування, тобто мають професійні відносини. Також
ми охарактеризували дискурси за фактором спонтанності і виявили, що як в
інституційному, так і в побутовому дискурсах, рівень підготовленості мовлення
може варіюватися залежно від умов та контексту мовленнєвої ситуації і від
цілей учасників взаємодії.
2. Ми визначили поняття статусу та ролі і з’ясували, як ці фактори
впливають на мовленнєву поведінку мовної особистості в різних типах
дискурсу. Відносини між комунікантами поділяються на два типи, а саме
симетричні (рівні) та асиметричні (ієрархічні). В свою чергу персуазивність
може бути асиметрично висхідною (коли переконуючим виступає адресант з
нижчим статусом) та асиметрично низхідною (переконуючим є адресант з
вищим статусом).
Було виявлено, що ІД детермінує статуси та ролі комунікантів в
залежності від їхньої позиції в професійному колі, а також створює певні норми
і правила спілкування, що обмежують і коригують вибір учасниками інтеракції
способів і засобів вираження думок. На вербальному рівні ІД характеризується
ритуальністю комунікації, що залежить від ієрархії співрозмовників,
 86

клішованим та неемоційним мовленням, що виключає фактор особистісного і

допомагає зберігати комунікативну дистанцію. Учасники спілкування в ІД
вступають в інтеракцію для вирішення робочих проблем, а отже, в процесі
переконання незалежно від типу відносин комуніканти мають демонструють
поважливе ставлення один до одного, уникаючи фамільярності.
У ПД ролі співрозмовників залежать від таких факторів, як гендер, вік та
психологічні особливості індивідів. Стандартними рольовими профілями, в
межах яких відбуваються мовленнєві ситуації з семою переконання,
виступають «чоловік – дружина», «старші – молодші», «батьки – діти».
Статуси та рівень впливу комунікантів один на одного у вказаних профілях є
стереотипними в залежності від норм та традицій певного соціуму. Способи за
засоби персуазивності в ПД не обмежені, тому співрозмовники є вільними у
виборі стратегій і тактик переконання.
3. Для подальшого дослідження ми трактували поняття
комунікативної стратегії і тактики. Ґрунтуючись на класифікаціях персуазивних
стратегій у рекламному, політичному, діловому та інших видах дискурсів, ми
запропонували власну класифікацію стратегій і тактик переконання, що
відповідають завданням нашої розвідки. Ми поділили стратегії на раціональні,
тобто ті, що допомагають переконати через логічні докази, та нераціональні,
іншими словами маніпулятивні. Раціональними є стратегія аргументації, що
включає тактики ілюстрації, прогнозування і порівняння; стратегія апеляції до
цінностей, а саме тактики апеляції до норм і традицій, морального обов’язку і
здорового глузду; стратегія мотивації, яка включає тактики похвали та
ідеалізації. До нераціональних стратегій належать стратегія підвищення
особистого статусу з тактиками апеляції до власного досвіду, виділення
позитивних особистих якостей та відхилення критики; стратегія дискредитації
статусу опонента у вигляді тактик звинувачення, критики, висловлення образи
та сумнівів стосовно намірів опонента; стратегія ухилення від істини і
 87

викривлення фактів, а також стратегія апеляції до почуттів, що реалізується

через тактики гіперболізації, погроз та попереджень.
4. Ми проаналізували кореляцію статусно-рольових чинників і
персуазивних стратегій з кількістю мовленнєвих ситуацій, в яких була
досягнута комунікативна мета. Було виявлено, що в умовах формальної
комунікації незалежно від статусу співрозмовників відносно один одного
співрозмовники здебільшого обирають раціональні стратегії переконання, що
свідчить про кооперативно-спрямовану персуазію. Натомість використання
нераціональних стратегій свідчить про конфліктно-спрямовані інтеракції, які в
ІД виникають через конфлікт комунікантів саме на рівні особистого, а не
професійного непорозуміння. В умовах побутового спілкування герої серіалу
‘The Crown’ часто вступають у конфлікти, що зумовлює необхідність
використання саме маніпулятивних стратегій. Спрямованість на кооперацію у
ПД можлива здебільшого лише між співрозмовниками, що мають рівні статуси.
Виявлено, що незалежно від типу дискурсу переконуючий, що має
симетричні за опонентом відносини здебільшого досягає комунікативної мети.
Утім, якщо статуси учасників мовленнєвої ситуації асиметричні, персуазивний
процес, як висхідний, так і низхідний, статистично частіше завершується
девіаціями. Це пояснюється тим, що успіх у досягненні комунікативної мети
залежить не тільки від обраних стратегій переконання, а, у першу чергу, від
контексту ситуації та ставлення співрозмовників один до одного.
5. На останньому етапі дослідження ми провели аналіз вербальних
засобів персуазивності, поділили їх на три категорії відповідно до функцій, які
вони виконують. Дослідивши 270 прикладів реалізації різних тактик
переконання, ми класифікували мовні засоби на наступні групи: 1) емфатичні
засоби (ті, що впливають на адресата на емоційному рівні) – 68%; 2) засоби з
семою заклику до дій – 23%; 3) засоби з семою включення – 9%. Отримані
результати безпосередньо корелюються зі стратегіями, що мають відповідні
функції. А саме найбільш розповсюджені стратегії апеляції до цінностей та
 88

почуттів реалізуються через емфатичні засоби переконання. Наступні за

частотністю стратегії, що модифікують статуси опонентів або підвищують
мотивацію адресата, репрезентовані через мовні засоби з семою заклику до дій і
включення.
Персуазивність матеріалізується на різних рівнях мови. На основі
досліджуваного матеріалу ми виявили такі вербальні засоби переконання, як
стилістичні фігури, експресиви та модифікатори значення, синонімічні одиниці,
Я-висловлювання, виражені через займенник + дієслова мисленнєвої
діяльності, реквестивні висловлювання, модальні та імперативні дієслова,
умовні речення, хеджі, лексичні одиниці з семою включення та імплікатуру.
Здійснений аналіз вербальних засобів персуазивності в сучасних
англомовних інституційному та побутовому дискурсах відкриває нові
перспективи подальших досліджень, які можуть бути пов’язані з просодичними
засобами впливу, розширенням класифікації персуазивних засобів та
вивченням змін у комунікативній поведінці адресанта в процесі переконання в
залежності від зміни дискурсів, ролей та спрямованості (кооперативної чи
конфліктної) спілкування.
 89

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Астафурова Т. Н. Тон сообщения в деловой коммуникации //
Языковая личность и семантика. Тезисы докл. науч. конф. – Волгоград:
Перемена, 1994. – С. 14–15.
2. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: підручник / Ф.
С. Бацевич. – Київ: Академія, 2004. – 342 с.
3. Беликов, В. И. Социолингвистика : учебник для бакалавриата и
магистратуры / В. И. Беликов, Л. П. Крысин. – 2-е изд., перераб. и доп. –
Москва: Издательство Юрайт, 2017. – 337 с.
4. Бєлова С. Є. Структурно-семантичні та лінгвопрагматичні
особливості непрямих відповідей адресата в різних типах англомовного
дискурсу: Дис… канд. філол. наук: 10.02.04 / Харківський національний
університет ім. В. Н. Каразіна. – Харків, 2017. – 219 с.
5. Блакар P. M. Язык как инструмент социальной власти
(теоретическо-эмпирическое исследование языка и его использования в
социальном контексте) / Р. М. Блакар // Язык и моделирование социального
взаимодействия. – М. : Прогресс, 1987. – C. 88-125.
6. Буркитбаева Г. Г. Деловой дискурс и уровни его исследования / Г.Г.
Буркитбаева // Наукові записки. – Кіровоград: РВВ КДПУ імені В. Винниченка.
Серія: Філологічні науки (мовознавство), 2010. – У 5 ч. Випуск 89 (5). – 385 с. –
С. 140-146.
7. Вецкур Т. А. Моралістичний повчальний дискурс: основні
характеристики / Т. А. Вецкур // Науковий вісник Волинського національного
університету імені Лесі Українки. – 2010. – Вип. 7. – С. 86-90.
8. Волошин П. Английский язык делового общения как
лингвистическое и дидактическое явление: Дис… канд. филол. наук: 10.02.04 /
– М., 2001. – 162 с.
 90

9. Геймурова Н. К. Лингвистические особенности делового дискурса /

Н. К. Геймурова. – Текст: непосредственный // Молодой ученый. – 2016. – № 2
(106). – С. 886-891.
10. Горелов И. Н. Основы психолингвистики: Учебное пособие / И. Н.
Горелов, К.Ф. Седов. – М.: Лабиринт, 2005. – 320 с.
11. Гришечко Е. Г. Определение понятия речевого воздействия и виды
этого воздействия / Е. Г. Гришечко // Гуманитарные и социальные науки.
Северокавказский науч. центр высшей школы. – Ростов н/Д, 2008. – С. 53-59.
12. Дмитрук О. В. Манупілятивні стратегіїї в сучасній англомовній
комунфкації (на матеріалі текстів друкованих та Інтернет-видань 2000-2005
років): Дис… канд. філол. наук: 10.02.04 / Київський національний університет
імені Т.Г. Шевченка. – 2005. – 240 с.
13. Екшмідт В. Р. Мовленнєва маніпуляція: персуазивність та сугестія /
В. Р. Екшмідт // Мовні і концептуальні картини світу. – 2015. – Вип. 1. – С. 275-
281.
14. Завальська Л. В. Комунікативні стратегії і тактики в політичному
інтерактиві: лінгвопрагматичний аспект: дис. на здобуття наук. ступеня канд.
філол. наук: 10.02.01 / Національний університет «Одеська національна
академія». – Одесса, 2017. – 220 с.
15. Исмагилова Л. Р. Грамматические особенности перевода деловой
корреспонденции (на материале деловых писем на английском и русском
языках экономической направленности) // Филология и культура – 2013. – Вып.
1(31) – С.57-61.
16. Иссерс О. С. Коммуникативные стратегии и тактики русской речи /
О. С. Иссерс. Изд. 8-еб испр. и доп. – М.: ЛЕНАНД, 2017. – 308 с.
17. Карасик В. И. Дискурсивное проявление личности / В. И. Карасик //
Russian Journal of Linguistics. – 2016. – Вып. 20 (4). – С. 56-77.
 91

18. Карасик В. И. Структура институционального дискурса /

В. И. Карасик // Проблемы речевой коммуникации: Межвуз. сб. науч.тр. –
Саратов: Изд-во Сарат. ун-та. – 2000. – C. 25-33.
19. Карасик В. И. Этнокультурные типы институционального дискурса
// Этнокультурная специфика речевой деятельности: Сб. обзоров. – М.: ИНИОН
РАН, 2000. – C. 37-64.
20. Карасик В. И. Язык социального статуса / В. И. Карасик. – М.:
ИТДГК «Гнозис», 2002. – 333 с.
21. Карасик В. И. Языковый круг: личность, концепты, дискурс:
монография / В. И. Карасик. – Волгоград: Перемена, 2002. – 331 с.
22. Кондратенко Н. В. Комунікативні стратегії в українському
політичному дискурсі: інтерактивна взаємодія учасників політичних ток-шоу /
Н. В. Кондратенко // Діалог: медіа студії. – 2009. – Вип. 9 . – С. 48-58.
23. Коцюба Н.Й. Теоретичні аспекти офіційно-ділового дискурсу / Н.
Й. Коцюба // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету.
Серія: Філологія. – 2015. – Вип. 17(1). – С. 17-19.
24. Кудоярова О. В. Национально-культурная специфика
тематического варьирования в медицинском профессионально-
профессиональном кооперативном дискурсе / О. В. Кудоярова // Вісник
Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. – 2014. – №
1102. – С. 59-64.
25. Михалева О. Л. Политический дискурс: Специфика
манипулятивного воздействия О. Л. Михалева. – М.: Книжный дом
«ЛИБРОКОМ», 2009. – 256 с.
26. Молодыченко, Е. Н. Создание образа врага как персуазивная
стратегия американского политического дискурса: когнитивный и
лингвопрагматический анализ (на материале публичных речей политический
деятелей 1960 – 2008 гг.): Дис… канд.филол.наук, специальность 10.02.04 –
 92

германские языки. – Приморский государственный университет имени М. В.

Ломоносова. – Архангельск, 2010. – 245 с.
27. Морозова И. Б. Психолингвистическая сущность
коммуникативного лидерства: гештальт-анализ / И. Б. Морозова, Е. А.
Пожарицкая // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.
Каразіна. Серія: Іноземна філологія. Методика викладання іноземних мов. –
2016. – Вип. 84. – С. 17-25.
28. Павлюк Л. С. Риторика, ідеологія, персуазивна комунікація / Л. С.
Павлюк. – Львів: ПАТС, 2007. – 168 с.
29. Почепцов Г. Г. Теория коммуникации / Г. Г. Почепцов. – 2-е изд.,
стер. – М.: СмартБук, 2009. – 651 с.
30. Пузикова З. Г. Функционально-стилевые варианты доказательства в
русском литературном языке начала XXI в.: Дис… к. филол. наук: 10.02.01 /
Федеративное агентство по образованию ГОУВПО «Пермский
государственный университет». – Пермь, 2007. – 150 с.
31. Рибакова О. В. Гендерна специфіка втілення стратегії незгоди в
усній англомовній неофіційній комунікації : дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04 /
О. В. Рибакова. – Харків, 2016. – 290 с.
32. Різун В.В. Лінгвістика впливу / В.В. Різун, Н.Ф Непийвода, В.М.
Корнєєв. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2005.
– 148 с.
33. Романов А. А. Коммуникативная инициатива говорящего в диалоге
/ А.А. Романов // Текст как структура: сб. науч. тр. – М.: АН РАН СССР, 1992. –
С. 55-76
34. Романченко А. П. Феномен хеджингу в лінгвістиці / А. П.
Романченко // Science and Education a New Dimension. – 2016. – Вип. 107. – С. 7-
10.
35. Румянцева Е. А. Стратегии и тактики речевого убеждения (на
материале речи президента Украины Петра Порошенко в Конгрессе США) / Е.
 93

А. Румянцева // Записки з романо-германської філології. – 2014. – Вип. 2 (33). –

С. 94-104.
36. Семенюк О. А. Основи теорії мовної комунікації: навчальний
посібник для студентів вищих навчальних закладів / О. А. Семенюк, В. Ю.
Паращук. – К.: Академія, 2010. – 240 с.
37. Серио П. Как читают тексты во Франции // Квадратура смысла:
французская школа анализа дискурса. – М.: ОАО ИГ "Прогресс", 1999. – С. 12-
53.
38. Скриннік Ю. С. Варіативність мовленнєвої поведінки дискурсивної
особистості при зміні соціальних ролей // Science and Education a New
Dimension. Philology. 2017. V (41). Issue: 145. С. 47–51.
39. Скриннік Ю. С. Дискурсивна варіативність вербальної та
невербальної поведінки мовців при зміні соціальних ролей (на матеріалі
англійської мови): Автореф. дис. … канд. філол. наук. – Харків, 2019. – 23 с.
40. Современный дискурс-анализ: повестка дня, проблематика,
перспективы: коллективная монография / под ред. Е.А. Кожемякина, А.В.
Полонского. – Белгород: ИД «Белгород», 2016. – 244 с.
41. Солощук Л. В. Вербальні і невербальні компоненти комунікації в
англомовному дискурсі: [монографія] / Л. В. Солощук. – Харків: Константа,
2006. – 300 с.
42. Солощук Л. В. Принцип ідентифікаційної взаємодії вербальних та
невербальних компонентів комунікації в англомовному діалогічному дискурсі /
Л. В. Солощук // Вісник Житомирського державного ун-ту. – 2005. – № 24. – С.
282-286.
43. Сорокіна Л. Є. Мовленнєва маніпуляція та інші види мовленнєвого
впливу: термінологічне розмежування понять / Л. Є. Сорокіна // Науковий
вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія : Філологія. – 2014. –
Вип. 8(2). – С. 157-159.
 94

44. Тарасов Е. Ф. Речевое воздействие: Методология и теория / Е. Ф.

Тарасов // Оптимизация речевого воздействия. – М.: Наука, 1990. – С. 5-18.
45. Тарнаева Л. П. Видовые различия делового дискурса:
лингводидактический аспект проблемы / Л. П. Тарнаева // Филологические
науки. Вопросы теории и практики (входит в перечень ВАК). – Тамбов:
Грамота, 2014. – № 12. Ч. 3. С. 171-174.
46. Торбик Е. М. Персуазивные коммуникативные стратегии в деловом
дискурсе: на материале англоязычных проектных заявок: Дис… к. филол. наук:
10.02.19 / Учреждение высшего образования «Астраханский государственный
университет». – Астрахань, 2016. – 208 с.
47. Ущина В. А. Інституційний дискурс як асиметрична мовленнєва
взаємодія / В. А. Ущина // Науковий вісник Волинського національного
університету ім. Лесі Українки. – Луцьк: Філологічні науки: Мовознавство,
2010. – Вип. 7. – С. 160-163.
48. Фрасинюк Н. І. Мовні засоби вираження персуазивності в
політичному дискурсі / Н. І. Фрасинюк // Актуальні питання гуманітарних наук.
– 2020. – Т. 2. Вип. 32. – С. 129-133.
49. Ханбутаева Л. М. Хеджинги в процессе речевого акта / Л. М.
Ханбутаева // European journal of literature and linguistics. – 2016. – Вып. 1. – С.
39-43.
50. Харитонова Д. Д. Стратегії й тактики персуазивного впливу в
політичному жанрі теледебатів / Д. Д. Харитонова // Лінгвістичні студії. - 2017.
- Вип. 33. - С. 144-152.
51. Харитонова Д. Д. Поняття персуазивності та аргументативності
як макро- та мікрокатегорії у політичному дискурсі / Д. Д. Харитонова //
Studia linguistica. - 2017. - Вип. 11. - С. 184-194.
52. Хартунг В. Ю. Некоторые особенности реализации персуазивных
стратегий в частных рекламных объявлениях / В. Ю. Хартунг //
 95

Филологические науки. Вопросы теории и практики. – 2018. – Вып. 11. Ч. 1. –

С. 186-190.
53. Чернявская В .Е. Дискурс власти и власть дискурса: Проблемы
речевого воздействия / В. Е. Чернявская. – 3-е изд., стер. – М.: ФЛИНТА, 2017.
– 128 с.
54. Шейгал Е. И. Семиотика политического дискурса: дис. …докт.
филолог. наук. – Волгоград, 2000. – 440 с.
55. Шелестюк В. Е. Речевое воздействие: Онтология и методология
исследования / В. Е. Шелестюк. – Москва: Флинта. – 2015. – 344 с.
56. Шелестюк Е. В. Текстовые категории аргументативности,
суггестивности и императивности как отражение способов речевого
воздействия / Е. В. Шелестюк // Вестник Челябинского государственного
университета (Серия "Филология. Искусствоведение"), 2008. – Выпуск 26. – No
30 (131). – С. 170–175.
57. Шибутани Т. Социальная психология. Пер. с англ. В. Б.
Ольшанского. Ростов н/Д.: изд-во «Феникс», 1999. – 544 с.
58. Ширяева Т. А. Когнитивное моделирование институционального
делового дискурса: Автореф. дис. докт. филол. наук. – Краснодар, 2008. – 50 с.
59. Шлёпкина М. А. Деловой дискурс как институциональное явление.
Роль клише в деловом дискурсе // Современная филология: материалы
междунар. науч. конф. — Уфа: Лето, 2011 — С. 222–227.
60. Яковлева Э. Б. Об определении понятий «спонтанность»,
«спонтанный дискурс (диалогический, полилогический)» / Э. Б. Яковлева //
Жанры и типы текста в научном и медийном дискурсе (16 апреля – 30 ноября,
2009). – Орел, 2009. – С. 32-38.
61. Янко Т. Е. Коммуникативные стратегии русской речи / Т. Е. Янко. –
М.: Языки славянской культуры, 2001. – 384 с.
62. Agar М. Institutional Discourse / M. Agar // Text 5 (3). – Amsterdam:
Mouton Publishers, 1985. – P. 147-168.
 96

63. Burgoon M., Miller G. R. An expectancy interpretation of language and

persuasion / M. Burgoon, G. R. Miller // In The social and psychological contexts of
language, edited by Howard Giles and Robert N. St. Clair. – London: Lawrence
Erlbaum Associates, 1985. – P. 199–229.
64. Dijk T. A. van. Ideology: A Multidisciplinary Approach / T. A. van
Dijk. – London: Sage, 1998. – 147 p.
65. Fadhil A. Linguistic study of persuasive strategies in English religious
sermons / A. Fadhil // All Ustath. – 2015. – Vol. 1. – P. 21-34.
66. Fahnestock J. Rhetorical Style: The Use of Language in Persuasion / J.
Fahnestok. – Oxford: Oxford University Press, 2011. – 449 p.
67. Gudykunst W. B. Culture and Interpersonal Communication / W. B.
Gudykunst, S. Ting-Toomey, E. Chua. – Newbury Park, Calif.: Sage Publications,
1988. – 278 p.
68. Habibova K. A. The Specificity of Everyday Discourses / K. A.
Habibova // Advances in Economics, Business and Management Research. – 2020. –
Vol. 114. – P. 335-340.
69. Hybels S. Communicating Effectively / S. Hybels, R. Weaver. – New
York : McGraw Hill Education, 2014 (11th edition). – 550 p.
70. Komar S. Linguistic Features of Persuasive Communication: The Case
of DRTV Short Form Spots / S. Komar // ELOPE: English Language Overseas
Perspectives and Enquiries. – 2015. – Vol. 12(2). – P. 29-52.
71. Lyons J. Semantics / J. Lyons. – Cambridge: Cambridge Univ.Press,
1981. – In 2 vol. – 897 p.
72. O'Keefe D. J. Persuasion: Theory and Research / D. J. O’Keefe. 3rd ed.
Thousand Oaks, CA: SAGE Publications, Inc, 2016. – 408 p.
73. Plohinova A. S., Lapinskaya I. P. Lingual Manipulation // Language,
Communication and Social Environment. Voronezh: VGTU, 2002. Is.2. – P. 178-
181.
 97

74. Shils E. Deference / E. Shils // Sociological Studies 1. Social

Stratification. J.A.Jackson (Ed.). – Cambridge: Cambridge Univ.Press, 1968. – P.
104-132.
75. Silantyev I. V. Newspaper and novel: The rhetoric of discourse mixes /
I. V. Silantyev. – M.: Languages of Slavic culture, 2006. – 224 p.
76. Sorokina L. Ye. The Role of Implicature and Presupposition in Men’s
and Women’s Manipulative Utterances / L. Ye. Sorokina // Science and Education a
New Dimension: Philology. – 2016. – IV (22), Issue: 99. – P. 59-62.
77. Weber M. Economy and Society. An Outline of Interpretive Sociology.
G.Roth, C.Wittich (Eds.). – Berkeley: Univ. of California Press, 1978. – In 2 vol. –
1470 p.