Міністерство освіти і науки України

Ліцей №75 імені Лесі Українки

Львівської міської ради

Реферат
на тему: « Цікаві факти про геомертію »

Виконала
учениця 7- А класу
Солтис Марта

м. Львів
2021 рік
ЗМІСТ
ВСТУП
1. Історія геометрії
2. Цікаві факти про геометрію
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 ВСТУП

Геоме́трія — розділ математики, наука про просторові форми, відносини і

їхні узагальнення та одна із найдавніших наук. Від початку вона була
галуззю практичного знання, що розглядало довжини, площі, і об'єми.
Початкові поняття геометрії виникли в результаті відволікання від будь-яких
властивостей і відносин тіл, крім взаємного розташування і величини. Перші
виражаються в дотику або приляганні тіл один до одного, в тому, що одне тіло
є частиною іншого, в розташуванні «між», «всередині» тощо. Інші виражаються
в поняттях «більше», «менше», в понятті про рівність тіл.
Шляхом такого ж відволікання виникає поняття геометричного тіла.
Геометричне тіло — абстракція, в якій зберігаються лише форма і розміри при
повному абстрагуванні від усіх інших властивостей. При цьому геометрія, як
властиво математиці взагалі, повністю абстрагується від невизначеності
й рухливості реальних форм і розмірів і вважає всі досліджувані нею відносини
і форми абсолютно точними і визначеними. Абстрагування від протяжності тіл
призводить до понять поверхні, лінії і точки. Це явно виражене, наприклад, у
визначеннях, даних Евклідом: «лінія є довжина без ширини», «поверхня є те,
що має довжину і ширину». Точка без жодної протяжності — абстракція, що
відображає можливість необмеженого зменшення всіх розмірів тіла, уявна межа
його нескінченного розділення. Далі виникає загальне поняття про геометричну
фігуру, під якою розуміють не тільки тіло, поверхню, лінію або точку, а й будь-
яку їхню сукупність.
Геометрія в первинному значенні — наука про фігури, взаємне розташування
і розміри їхніх частин, а також про перетворення фігур. Це визначення цілком
узгоджується з визначенням геометрії як науки про просторові форми і
відносини. Дійсно, фігура, як вона розглядається в геометрії, і є просторова
форма; тому в геометрії говорять, наприклад, «куля», а не «тіло кулястої
форми»; розташування і розміри визначаються просторовими відносинами;
нарешті, перетворення, як його розуміють у геометрії, також є певне
відношення між двома фігурами — даної і тієї, в яку вона перетвориться.
У сучасному, загальнішому сенсі, геометрія обіймає різноманітні
математичні теорії, приналежність яких до геометрії визначається не лише
схожістю (хоча часом і вельми віддаленою) їхнього предмета зі
звичайними просторовими формами і відносинами, але також тим, що вони
історично склалися і складаються на основі геометрії в первісному її значенні, і
в своїх побудовах виходять з аналізу, узагальнення і видозміни її понять.
Геометрія в цьому загальному сенсі тісно переплітається з іншими розділами
математики та її кордони не є точними.

1. Історія геометрії

Геометрія — слово грецького походження. Воно означає землемірство.

Однак першими «землемірами» були стародавні єгиптяни. Сільське
господарство могло розвиватись лише біля річки Ніл. Щороку Ніл розливався,
приносячи на землі які були залиті водою, плодючий мул. Кожен селянин мав
наділ землі певної площі, однак розливи ріки не дозволяли раз і назавжди
визначити межі кожного наділу, тому після чергового розливу доводилось
визначати земельну ділянку заново. Це виконували землеміри — люди, що за
допомогою шнура відміряли кожному селянину ділянку з площею, яка була
йому приписана. Стародавні єгиптяни не знали циркуля, його винайшли греки.
Однак це їм особливо не перешкоджало. Так, прямий кут вони будували
мотузкою, що має довжину 12 мір. За допомогою цієї мотузки можна
побудувати трикутник зі сторонами 3, 4 і 5 мір. Такий трикутник за теоремою
Піфагора є прямокутним. Тому прямокутний трикутник також
називають єгипетським.
У Стародавній Греції, починаючи з 7 століття до н. е., з часів Фалеса
Мілетського, починається новий етап розвитку геометрії. Вона набуває
характерного для неї абстрактного напряму, у ній виникає доведення. Грецький
мислитель мілетської школи Анаксимандр здійснив першу спробу створення
систематичного курсу для викладання геометрії. Перетворення це відбулося
шляхом абстрагування від будь-яких властивостей тіл, крім взаємного
положення і величини. Наукою геометрія стала, коли від набору рецептів
перейшли до встановлення загальних закономірностей. Подальші спроби
побудови систематичних курсів математики належать Гіппократу
Хіоському, Феодору Кіренському, Архіту Тарентському, Евдоксу
Кнідському та багатьом іншим вченим. Вони створили математичну основу для
подальшого розвитку науки, теоретичного природознавства і філософії Давньої
Греції. Греки склали перші систематичні і доказові праці з геометрії, великий
внесок зробили Евклід, Архімед, Аполлоній Перзький.
Центральне місце серед них займають складені близько 300 до
н. е. «Начала» Евкліда. Ця праця і понині залишається зразковим викладенням у
дусі аксіоматичного методу: всі положення виводяться логічним шляхом з
невеликого числа явно зазначених і не доводимих припущень — аксіом.
Геометрія греків, звана сьогодні евклідовою, або елементарною, займалася
вивченням простих форм: прямих, площин, відрізків, правильних
багатокутників і багатогранників, конічних перерізів, а
також куль, циліндрів, призм, пірамід і конусів. Обчислюються
їхні площі і об'єми. Перетворення в основному обмежувалися геометричною
подібністю.
Середньовіччя небагато дало геометрії, і наступною великою подією в її
історії стало відкриття Рене Декартом (1596—1650) і П'єром Ферма (1601—
1665) в XVII столітті координатного методу («Міркування про метод», 1637).
Точкам зіставляються набори чисел, це дозволяє вивчати відносини між
формами методами алгебри. Так з'явилася аналітична геометрія, що вивчає
фігури і перетворення, які в координатах задаються алгебричними рівняннями.
Приблизно одночасно з цим Блезом Паскалем і Жераром Дезаргом (1591—
1661) почато дослідження властивостей плоских фігур, що не міняються
при проєктуванні з однієї площини на іншу. Цей розділ отримав
назву проєктивної геометрії. Метод координат лежить з
розвитком математичного аналізу ліг в основу нового підходу, що з'явився
трохи пізніше, — диференціальної геометрії, де фігури і перетворення все ще
задаються в координатах, але вже довільними досить гладкими функціями.
Властивості цих фігур вивчаються за допомогою моці й гнучкості
апарату аналізу.
Остаточне оформлення і систематичний виклад цих нових напрямів геометрії
дані в XVIII — на початку XIX століття Леонардом Ейлером (1707—1783)
для аналітичної геометрії (1748), Гаспаром Монжем для диференціальної
геометрії (1795), Жан-Віктором Понселе для проєктивної геометрії (1822),
причому саме вчення про геометричне зображення (у прямому зв'язку із
завданнями креслення) було ще раніше (1799) розвинене і приведене в систему
Монжем у вигляді нарисної геометрії. У всіх цих нових дисциплінах основи
(аксіоми, початкові поняття) геометрії залишалися незмінними, коло ж фігур,
що вивчаються, і їхніх властивостей, а також використаних методів
розширювався.
XIX сторіччя дало два значних прориви у розвитку науки.
Дослідження Миколи Лобачевського, Яноша Больяї і Карла Гауса відкрили
несуперечність неевклідової геометрії, в якій знаменитий п'ятий
постулат Евкліда замінений на зворотне твердження. Фелікс Клейн зв'язав всі
види геометрій, згідно з ним геометрія вивчає всі ті властивості фігур, які
інваріантні щодо перетворень з певної групи. При цьому кожна група задає
свою геометрію. Так, ізометрії (руху) задає евклідову геометрію, група афінних
перетворень — афінну геометрію, група проєктивних
перетворень — проєктивну геометрію, група конформних
перетворень — конформну геометрію тощо.
Двома визначними майстрами досліджень в геометрії цього часу
були Бернгард Ріман, який працював переважно з
інструментами математичного аналізу і ввів Ріманові поверхні, та Анрі
Пуанкаре, засновник алгебричної топології і геометричної теорії динамічних
систем.
Наслідком цих великих змін в геометричних поглядах концепція «простору»
стала значно багатша і різноманітніша, і перетворилася на природну основу
таких різних теорій, як комплексний аналіз чи класична механіка. Традиційні
види геометрій були визнані як загальний однорідний простір, такий простір,
який має достатню кількість симетрій, так щоб погляд з одної чи іншої точки
давав той самий вид.

2. Цікаві факти про геометрію

За довгі роки, що минули з моменту її винаходу, геометрія змінилася не так

вже й суттєво. З’явилися нові її різновиди, але сама геометрія в класичному
розумінні цього слова досі базується на принципах, відкритих сотні і тисячі
років тому. Вона є однією з фундаментальних наук, на які спирається людство, і
переоцінити її важливість просто неможливо.

Достовірно відомо, що геометричні знання застосовувалися ще в

Стародавньому Єгипті понад 5 000 років тому. Єгиптяни користувалися ними
не тільки при будівництві пірамід, але і при розмітці ділянок для посівів на
берегах Нілу.
Зараз геометрія є одним з основних розділів математики. Однак,
в Стародавній Греції вона була фактично математикою в цілому, а
не її частиною.

Найбільше, мабуть, для геометрії зробив античний учений Евклід. Відкриті

ним принципи досі лежать в основі цієї науки.
Над дверима в школу, в якій давньогрецький вчений і філософ Платон вчив
своїх учнів, красувався напис «Нехай не входить сюди той, хто не знає
геометрії».
Трапеція — одна з геометричних фігур. Але слово це походить від
давньогрецького «трапезіон», що в перекладі означає «столик». А слово
«Конос», від якого відбулося наше «конус», означало «соснова шишка».
Серед всіх геометричних форм з однаковим периметром, коло має
найбільшу площу і, навпаки, серед всіх фігур з однаковою площею коло має
найменший периметр.
За допомогою геометричних правил і припущенням про те, що Земля має
форму кулі, давньогрецький вчений Ератосфен виміряв довжину її окружності.
Як показали вимірювання сучасних вчених, він практично не помилився в своїх
розрахунках, похибка становила лише частки відсотка.
Основи фрактальної геометрії були закладені знаменитим ученим Епохи
Відродження Леонардо да Вінчі.
Теорему Піфагора називали «ослиним мостом», тому що учнів, які
запам'ятовували теорему без розуміння, називали віслюками, з тієї причини, що
вони не могли «перейти через міст» — теорему Піфагора.
Коли Піфагор довів свою теорему, надбудувавши прямокутний трикутник
квадратами по його сторонам, його шок і потрясіння учнів були такі великі, що
учні вирішили — світ вже пізнаний, залишилося тільки пояснити його числами.
Архімед, якому Александрія була не чужа, хоч він і народився в Сіракузах,
винайшов чимало механічних пристроїв, але своїм головним досягненням
вважав обчислення обсягів конуса і кулі, вписаних в циліндр. Обсяг конуса
становить одну третину від обсягу циліндра, а об'єм кулі — дві третини.
Ще близько 5 000 тому, древні єгиптяни знали, що якщо зробити на мотузці
12 вузликів на рівних відстанях і натягнути її в формі трикутника, то вийде
прямий кут. Ці знання застосовувалися в будівництві.
Трикутник Рело — це геометрична фігура, утворена перетином трьох
рівних кіл радіуса «А» з центрами в вершинах рівностороннього трикутника зі
стороною «А». Свердло, зроблене на основі трикутника Рело, дозволяє
свердлити квадратні отвори, правда, з 2% похибкою.
В геометрії Рімана сума кутів трикутника завжди більше 180.
Французький імператор Наполеон Бонапарт був прекрасним математиком, і
він є автором ряду наукових праць. На його честь навіть була названа одна з
геометричних задач «завдання Наполеона».
В геометрії формула обчислення обсягу усіченої піраміди виведена раніше,
ніж формула для цілої піраміди.

Евклід особисто довів 465 геометричних теорем.

За допомогою геометрії Ератосфен, давньогрецький вчений, розрахував

окружність Землі і, як показали пізніші дослідження, практично не помилився.

Коло має найбільшу площу серед усіх геометричних фігур з однаковою

довжиною периметра.
 ВИСНОВОК

Геометрія в первинному значенні — наука про фігури, взаємне розташування

і розміри їхніх частин, а також про перетворення фігур. Це визначення цілком
узгоджується з визначенням геометрії як науки про просторові форми і
відносини. Дійсно, фігура, як вона розглядається в геометрії, і є просторова
форма; тому в геометрії говорять, наприклад, «куля», а не «тіло кулястої
форми»; розташування і розміри визначаються просторовими відносинами;
нарешті, перетворення, як його розуміють у геометрії, також є певне
відношення між двома фігурами — даної і тієї, в яку вона перетвориться.
У сучасному, загальнішому сенсі, геометрія обіймає різноманітні
математичні теорії, приналежність яких до геометрії визначається не лише
схожістю (хоча часом і вельми віддаленою) їхнього предмета зі
звичайними просторовими формами і відносинами, але також тим, що вони
історично склалися і складаються на основі геометрії в первісному її значенні, і
в своїх побудовах виходять з аналізу, узагальнення і видозміни її понять.
Геометрія в цьому загальному сенсі тісно переплітається з іншими розділами
математики та її кордони не є точними.
Наука геометрія, винайдена тисячі років тому, і відтоді продовжує
розвиватися і змінюватися, але її основи залишаються все тими ж. Вона міцно
увійшла в цивілізацію людства, будучи базою для різноманітних галузей знань.
Подивіться куди завгодно, і ви побачите, що при створенні того чи іншого
предмета його автори спиралися на геометричні обчислення. Що завгодно —
дорога у вас під вікнами, ваша квартира, мобільний телефон або книга в шафі.
Без геометрії не було б людської цивілізації в тому вигляді, в якому ми її
знаємо.
 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 Алгебра та геометрія: навч. посіб. / Д. М. Білонога, П. І. Каленюк ; М-во

освіти і науки України, Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Львів: Вид-во
Львів. політехніки, 2014. — 380 с. : іл. — Бібліогр.: с. 373 (14 назв). — ISBN
978-617-607-581-3
 Д. Гильберт Основания геометрии. Перевод с немецкого под редакцией
А. В. Васильева. — Л.: «Сеятель», 1923—152 с.
 Шаль М. Исторический обзор происхождения и развития геометрических
методов. Москва: М. Катков, 1883. Т. 1-2.
 Александров П. С., Что такое неевклидова геометрия, М., 1950.
 Ефимов Н. В., Высшая геометрия, 4 издание. — М., 1961.
 История математики под редакцией А. П. Юшкевича — М.: Наука: Том 1. С
древнейших времен до начала Нового времени. (1970); Том 2. Математика
XVII столетия. (1970); Том 3. Математика XVIII столетия. (1972)
 Колмогоров А. Н., Юшкевич А. П. (ред.) Геометрия. Теория аналитических
функций.[недоступне посилання з квітня 2019] // Математика XIX века. Том 2. — М.:
Наука, 1981.