Характеристика розвитку психіки в онтогенезі

Розвиток живих істот у процесі індивідуального життя - називають онтогенезом.

Онтогенез — індивідуальний розвиток особини від її зародження до смерті

ФІЛОГЕНЕЗ, у, ч. , біол. Історичний розвиток як окремих видів і більших систематичних груп

організмів, так і органічного світу в цілому.

Він полягає у змінах, що носять закономірний, послідовний, прогресивний характер.

Онтогенез відбувається у різних напрямах, а саме:

1) як становлення організму –морфо-фізіологічний онтогенез;

2) розвиток людини як свідомої суспільної істоти - онтогенез психіки;

3) розвиток особистості – соціальний онтогенез

Дозрівання - прояв онтогенезу, визначений генотипом, що полягає у послідовному становленні

всіх систем організму. Дозрівання забезпечує розвитку особливост нервової системи,
прямоходіння, органів мовлення, але не визначає змісту і складу психічного розвитку. Воно має
якісно відмінну природу.
Психічний розвиток - процес кількісних та якісних змін, що відбуваються у ході діяльності та
спілкування дитини.

Відзначається такими закономірностями:

 Гетерохронність
 Асинхронність
 Стадіальність
 Гетерохронність: нерівномірний,хвилеподібний характер розвитку окремих психічних
процесів. Для кожної психічної властивості є сензитивний період, коли вона розвива-
ється найбільш інтенсивно
 Асинхронність: різні психічні функції мають різні сензитивні періоди і за тривалістю, і за
віком їх настання. Л. С. Виготський про цю особливість висловився таким чином: для
дошкільників подумати означає згадати, а для молодшого школяра згадати означає
подумати.
 Стадіальність: етапи розвитку мають певну послідовність і взаємозв'язані.

Фактори і закономірності психічного розвитку

Фактор розвитку - це сукупність засобів і умов біологічного та соціального характеру,

що сприяють або перешкоджають становленню чого-небудь у розвитку людини.

Виділяються два основні чинники розвитку психіко-біологічний і соціальний.

 Спадковість - характеризується генетичним планом (генотипом), який людина

набуває від батьків і предків.
 Вроджені особливості - рівень здоров'я мозку та інших органів, систем організму, їх
зовнішніх характеристик.

Соціальні фактори розвитку:

  = фізичне середовище, що складається з матеріальних аспектів, таких як місце
проживання, безпека проживання, доступність різних служб, простір життєдіяльності іт
тд
 соціальні компоненти, що включають можливість і ймовірність взаємодії з людьми,
відчувати соціально- психологічну підтримку, мати близьких , здійснювати статеві
взаємини, діяльність...
 = культурні компоненти, які характеризуються конкретною поведінковою формою для
певного соціального оточення (групи,держави тощо) традиції, релігія, в сім’ї освіта,
дозвіллям, мистецтвом,ставленням до історії і моральним цінностям, здоров'ям

Фактор - активність самої людини

Вона визначається як діяльний стан організму. Активність забезпечує саморух, в ході якого
індивід відтворює самого себе (самореалізується і самовиражається).

Активність людини проявляється в різних рефлексах, в довільних актах, актах вільного

самовизначення і самореалізації в діяльності і спілкуванні, індивідуальному Розвитку.

Неможливо змінити людину, вплинути на нього без його бажання на саморозвиток.

Л.С. Виготський встановив основні закономірності психічного розвитку.

= циклічність психічного розвитку. Вона позначає, що розвиток психіки являє собою різні
стадії (етапи, періоди) темпу і наповнення змістом тієї чи іншої психічної функції.

= нерівномірність (гетерохронність) психічного розвитку.Вона свідчить про те, що психічні

функції людини формуються не одночасно.

Спочатку розвиваються прості психічні функції, а потім складні утворення психіки.

= кумулятивність, тобто накопичення в ході якого окремі психічні функції накладаються один
на одного і призводять до якісних змін у своєму розвитку;

= дивергентність-конвергентність, що позначає підвищення різноманітності психічних

функцій і властивостей,

= сензитивність, це час найбільшої чутливості психіки до певного роду впливів, в результаті

яких йде засвоєння і становлення нового.

Теорії про розвиток психіки:

Біогенетичний підхід ставить в основу становлення психіки і поведінки людини біологічні

процеси дозрівання організму.

Стенлі Холл,представник рекапітуляції вважав, що психічний розвиток людини відтворює в

згорнутому вигляді такі стадії розвитку суспільства, як дикість, полювання, збиральництво,
епоху романтизму і розвинутої цивілізації.

Представник теорії трьох ступенів розвитку - Карл Бюлер - виділяв в психічному розвитку
людини інстинкт, дрессуру, інтелект, які надбудовуються один над одним чисто
механічно.

Яскраво біологізм виступив в роботах основоположника психоаналізу Зигмунда Фройда,

який вважав, що поведінка людини обумовлена його фізіологічними, несвідомими
потягами.
Соціогенетичний підхід намагається пояснити особливості психічного розвитку, виходячи зі
структури суспільства, способів соціалізації, взаємин з оточуючими людьми.

За соціокультурною теорією, представником якої є Карен Хорні, психіка дитини розвивається

лише завдяки впливу соціальних умов життя.

Представники теорії навчання - Альберт Бандура, Фредерік Беррес Скіннер та ін. - вважають
розвиток психіки людини результатом підкріплюваного навчання, засвоєння суми знань і
навиків.

Теорія ролей - Джон Доллард, Курт Левін та ін . - виходить з того, що суспільство пропонує
кожній людині набір стійких способів поведінки (ролей), що визначаються його статусом. Ці
ролі накладають відбиток на розвиток психіки, характер поведінки і відносини з іншими
людьми.

Психогенетичний підхід на перший план висуває розвиток психічних процесів.

Представники психодинамичної орієнтації - Альфред Адлер, Ерік Еріксон та ін. - пояснюють

психічний розвиток головним чином через емоції, потяги і інші в нераціональні компоненти
психіки.

Психосоціальна концепція розвитку особистості (Е. Еріксон)

Психосоціальний розвиток проходить 8 стадій

 Перша стадія – раннє дитиниство. Базова довіра – проти недовіри до світу

 Друга стадія – ранній вік (від року до трьох років) пов'язана з формуванням автономії
і незалежності. Автономія проти сорому і сумніву
 Третя стадія – дошкільне дитинство (вік гри; 3-6 років).Ініціатива та творчість проти
провини
 Четверта стадія - молодший шкільний вік (6-11 років).Почуття компетентності проти
неповноцінності
 П'ята стадія - підлітковий і юнацький вік (від 11 до 20 років). Его-ідентичність проти
дифузії рольової ідентичності
 Шоста стадія - молодість (від 20 до 25-30 років). Утворення інтимних відносин проти
самотності та ізоляції.
 Сьома стадія - дорослість, зрілість (від 30 до 60 років) Генеративність проти стагнації
 Восьма стадія - старість (після 60-до кінця життя). Інтегрованість проти розчарування
та відчаю.

Теорії про розвиток психіки:

Представники когнітивної теорії -Жан Піаже, Джерон Брунер та ін. - віддають перевагу
розвитку інтелектуально-пізнавальної сфери.

Вчені, персонологічної орієнтації - Абрам Маслоу, Едуард Шпрангер та ін. - акцентують увагу
на розвитку особистості в цілому.

Вік — якісно особливий етап психічного розвитку, який характеризується значною

кількістю змін, які складають у сукупності своєрідність структури особистості на даному
етапі її розвитку.
Проблема вікової періодизації психічного розвитку людини
Для першого підходу -характерним є побудова вікової періодизації на основі зовнішнього, не
пов’язаного з самим процесом розвитку, критерію.

Для другого підходу -характерним є використання не зовнішнього, а внутрішнього

критерію вікової періодизації.Цим критерієм стає одна зі сторін розвитку.

Для третього підходу -характерним є виділення періодів психічного розвитку дитини на

основі істотних особливостей цього розвитку (Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін). Автори
використовують три основні критерії вікової періодизації:

1) соціальну ситуацію розвитку; своєрідні, специфічні для даного віку, виключні, єдині та
неповторні взаємини між дитиною і оточуючою її дійсністю,

2) провідну діяльність;

3) центральне вікове утворення.

Даніїл Борисович Ельконін стверджує, що не можна здійснювати періодизацію за однією

ознакою.

Межами віку є кризи.В психічному розвитку можна виділити епохи, стадії, фази.

а) епоха, впродовж якої відбувається радикальна перебудова всіх систем організму, в тому
числі психіки,

б) період, для якого характерні істотні зміни всієї психіки,

в) фаза, зміна певної сфери психіки.

Вікова періодизація
Г.С. Костюк вказує на те, що онтогенез носить періодичний і стадіальний характер.

Кожен вік має специфічну, єдину структуру.

Динаміка розвитку — сукупність законів, які визначають період виникнення, зміни

структурних новоутворень.

Основні етапи онтогенезу

 до народження - пренатальний період

 перед народженням та навколо нього - перінатальний період
 від народження до 1 року - вік немовляти
 від 1 до 3 років - період переддошкільного дитинства
 від 3 до 6-7 років - період дошкільного дитинства
 від 6-7 до 10 років - молодший шкільний вік
 від 10 до 15 років - підлітковий вік
 від 15 до 17 років - рання юність, або старший шкільний вік
 від 17 до 21 року - юність, або друга юність
 від 21 до 35 років - період молодості, або першої дорослості
 від 35 до 60 років - період зрілості, або другої дорослості
 від 60 до 75 років - похилий вік
 від 75 до 90 - старечий вік;
  вище за 90 - довгожителі.

Основні категорії вікових періодів

 Новоутворення це новий тип побудови особистості та її діяльності, Вікові

новоутворення формуються в кінці періоду. Найбільш значуще новоутворення для
наступного етапу розвитку — центральне.Ті новоутворення, які безпосередньо
пов’язані з основним,називаються центральними лініями розвитку в певний вік.
Перебудова соціальної ситуації розвитку під впливом новоутворень, що виникають у
свідомості дитини — суть і зміст критичних періодів.
 Провідна діяльність- це діяльність, яка, виникаючи в рамках нової соціальної ситуації
розвитку індивіда, забезпечує розв’язання психічних суперечностей і формування
психічних новоутворень
 Кризи віку “криза” (від гр. Crisis – рішення, поворотний пункт)

Класифікація життєвих криз:

 за критерієм тривалості:

- мікрокризи – кілька хвилин;

- короткочасні – близько чотирьох – шести тижнів;

- довготривалі – до одного року;

 за критерієм результативності:

- конструктивні,

- деструктивні;

 за діяльнісним критерієм:

- криза операційного аспекту життєдіяльності: “не знаю, як жити далі”;

- криза мотиваційно – цільового аспекту: “не знаю, для чого жити далі”;

- криза смислового аспекту: “не знаю, навіщо взагалі жити далі”;

Кризи розвитку
 Криза новонародженості
 Криза першого року життя
 Криза трьох років
 Криза семи років
 Підліткова криза

- 12-15 років;

- 15-17 років;

 Криза дорослості

- 20-22 року
- після 30 років

 Криза 40-річчя
 Криза 50 років
 Криза старості

Ж. Піаже виокремив такі стадії розвитку структур взаємодії немовляти з предметами й

оточуючими людьми

а) операційна консолідація (1—4 місяці). (Намагається відновити попередні відчуття)

б) операційна координація (4—8 місяців). Зауваживши цікавий рух будь-чого, немовля майже
миттєво схоплює його, відтворює, спостерігаючи з інтересом за реакцією дорослого.

в) біфокальна (одночасна сфокусованість дитини на власній дії та реакціях дорослого)

координація (8—12 місяців). Гра з дорослим, іграшками.

г) удосконалена координація (8—12 місяців) імітація дитиною рухів і дій, здійснених іншими
людьми, активний пошук цікавих об'єктів, щоб продемонструвати їх іншому.

Новоутворення періоду немовляти.

 дитина стає на ніжки, починає ходити.

 поява першого слова.
 виникнення маніпулятівних дій з предметами.

Криза першого року життя.

Криза 1року життя - криза, спричинена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з
дорослим, яка проявляється у плаксивості, похмурості, інколи у порушенні сну втрати апетиту
тощо.

Головними надбаннями віку немовляти є:

 перехід від біологічного до соціального типу розвитку,

 оволодіння «діалогом» із дорослим,
 значні зрушення у пізнавальному розвитку (розпізнавання інформації на основі
оперативних
 одиниць сприймання і сенсорних еталонів, розвитокупізнавання та оперативної
пам'яті),
 формування мовлення, структур взаємодії з предметами та оточуючими людьми,
 розширення соціальної ситуації розвитку завдяки оволодінню ходьбою,
 проявляються перші афективні реакції.

ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИТИНИ РАННЬОГО ВІКУ

Особливістю соціальної ситуації розвитку в ранньому дитинстві є спільна діяльність дитини з

дорослим на правах співпраці.

Розкривається вона у стосунках "дитина - предмет - дорослий".

Тепер він прагне навчитися діяти з ними.

Соціальна ситуація розвитку у ранньому дитинстві

Дитина в цьому віці, за словами Л. Виготського, перебуває у світі речей і предметів, у
своєрідному їх "силовому полі".

Малюк не може самостійно пізнати функції предметів, оскільки їхні фізичні властивості прямо
не вказують, як їх потрібно використовувати.

Тільки дорослий може підказати способи використання предметів.

У цьому полягають суперечності соціальної ситуації розвитку в ранньому дитинстві.

Провідною для дитини стає предметна діяльність, а ситуативно-ділове спілкування -засобом її

здійснення.

На думку Д. Ельконіна, основними напрямами розвитку предметної дії дитини є:

- перехід від спільного з дорослим до самостійного її виконання.

Наслідком цього є виокремлення дорослого як зразка дії, з яким малюк починає себе
порівнювати;

- розвиток засобів і способів орієнтації дитини під час виконання предметної дії. Це сприяє
оволодінню специфічними способами використання предмета, перенесенню дії з одного
предмета на інший, з однієї ситуації на іншу, а загалом - до узагальнення дії і виникнення
ігрової дії.

Унаслідок цього соціальна ситуація розвитку розпадається, виникає предметне ставлення до

дійсності, за якої дитина не лише дізнається про призначення, а й про функцію предметів, а
також виникає особиста дія, усвідомлене "Я сам".

Оволодіння прямою ходьбою є важкою справою для неї. Похвала дорослих, їх радісна
підтримка спонукає дитину при паданні підніматися і знову крокувати. Щоденні вправи
зумовлюють вдосконалення ходьби, розвиток рухового апарату.

Півторарічні малюки шукають додаткові труднощі - ідуть туди, де гірки, сходинки, різні
нерівності,наступають на дрібні камінчики.Просто біг і просто ходьба їх уже не влаштовують.

Вони навмисно ускладнюють свою ходьбу (!): крокують вперед спиною, крутяться,
пересуваються із заплющеними очима.

Оволодіння ходьбою відіграє важливу роль не лише у фізичному, а й у розумовому розвитку

дитини.

Навчившись ходити, вона вступає у новий період свого життя. У дитини з'являються нові
можливості пізнання світу.

1. Доступність усе більшої кількості предметів. Завдяки орієнтувально-дослідницькому

рефлексу, який І. Павлов назвав рефлекс "що таке?", (інтерес) дитина, пізнавши можливості
пересування по кімнаті, подолання її меж, частіше і з більшим бажанням вдається до
ходьби.

Вона прагне ознайомлюватися з предметами, які використовують

Дорослі. У цих діях швидко вдосконалюються, стають точними,спрямованими та

узгодженими її рухи, збагачуються досвід і знання.
2. Можливість завдяки ходьбі різнобічно пізнати предмети. Завдяки цьому пізнає об'єм,
форму предметів і їх частин, робить висновки про їх величину.

3. Розширення контактів дитини з навколишнім середовищем.

Дитина раннього віку починає орієнтуватися в просторі.

У них з'являється певна узгодженість в роботі очей, ніг і рук, розвивається окомір,
виробляється вміння оцінювати віддаль і місцезнаходження предмета

4. Постійна необхідність подолання труднощів і перешкод, виникнення все нових завдань.

Завдяки цьому розвиваються початкові форми мислення дитини.

5. Поява нових почуттів, інтересів і бажань.

6. Необхідність подолання перешкод на шляху до мети вправляє дитину у виконанні перших

вольових дій.

У ранньому дитинстві відбувається перехід до предметної діяльності, яка стає провідною

упродовж цього періоду.

У ній дитина вперше відкриває функції предметів. Найбільше вона сприяє розвитку
пізнавальних процесів дитини, адже у діях з предметами формуються способи сприймання,
сенсорні передеталони. У предметній діяльності відбувається зародження інтелектуальної

діяльності - наочно-дійового мислення

Впродовж всього вікового періоду спостерігається певна динаміка предметно-маніпулятивної

діяльності:

На другому році життя дитина починає довільно наслідувати й такі дії, які їй спеціально не
показують, але які вона сама бачить у навколишньому житті.

У процесі оволодіння предметною діяльністю в дитини виникає суперечність між розвитком

потреби у дії з предметами і розвитком способів, за допомогою яких ці дії виконуються.
 Навколишній світ спонукає дитину до активних дій, у яких зароджуються нові види її
діяльності, збагачується психічне життя дитини. Ігрові дії виникають у дитини на основі
спостереження за діяльністю дорослих і перенесення.

У процесі розвитку гри виникають два типи перенесення:

1) перенесення засвоєної дії в інші умови.Наприклад: навчившись зачісуватися, дитина
починає зачісувати ляльку, ведмедика, іграшкового коника тощо;

2) перенесення дії на замінники реальних предметів. Наприклад: дитина зачісує ляльку не

гребінцем, а дерев'яною паличкою; спочатку вкладає спати тільки ляльку, пізніше ведмедика,
собачку, паличку, кубик, промовляючи: "Люлі, люлі...".

З другого року життя відбувається стадія ігрової дії і перенесення засвоюваних дій із
справжніх предметів на іграшкові, а також у іншу, символічну ситуацію.

У ранньому віці зароджуються такі продуктивні види діяльності дитини, як малювання,

ліплення, аплікація, конструювання, їх виникнення також пов'язане з предметною діяльністю.
Мають здатність відтворювати на папері певні предмети.

Подальший розвиток малювання, ліплення, конструювання, аплікації, перетворення їх на

особливий (зображувальний) вид діяльності відбувається у дошкільному віці.

У процесі предметної та ігрової діяльності активно розвивається і мовлення дитини.На

адаптацію до нових умов, розвиток її інтелектуальних, особистісних якостей особливо
позитивно впливає спілкування з дорослими. Найважливішим досягненням раннього
дитинства є оволодіння мовленням, що передбачає опанування рідною мовою, вироблення
вміння користуватися нею як засобом пізнання навколишнього світу і себе.

Раннє дитинство є сензитивним періодом для засвоєння

Мовлення. У цей час воно відбувається особливо легко і вносить принципові
зміни у поведінку дитини, психічні процеси (сприймання, мислення та ін.).Якщо з якихось
причин дитина до 3-х років не почала говорити, засвоєння мовлення відбуватиметься зі
значними Труднощами.

Динамічний розвиток мовлення у ранньому віці пов'язаний з предметною діяльністю

дитини.

Кількість слів, які малюк розуміє (пасивний словник), швидко збільшується у першій половині
2-го року і особливо наприкінці його.Спочатку дитина засвоює назви речей, які її оточують,
потім імена дорослих, назви іграшок і, нарешті, частин тіла й обличчя.

На 3-му році життя збільшується кількість слів, які розуміє малюк, вищою стає якість їх
розуміння. Він починає прислухатися до того, про що говорять між собою дорослі, йому
подобається слухати казки, вірші, розповіді, у яких повідомляється багато інформації про
предмети та явища, недоступні безпосередньому досвіду ("Курочка Ряба","Ріпка", "Три
ведмеді").

Він розуміє не тільки мовлення-інструкцію, безпосередньо пов'язане з тим, що бачить, а й

мовлення-розповідь, яке містить повідомлення про відсутні перед очима предмети і явища.

Активне мовлення на 3-му році життя нагадує мовлення дошкільника. Поступово мова стає
основним засобом спілкування дитини з дорослими та однолітками.
У ранньому дитинстві дитина переходить до зорового орієнтування у властивостях предметів, у
неї:

-інтенсивно розвивається слухове сприймання,

-формується наочно-дінове мислення,

-виникають знакова функція свідомості,

-уява,

-пам'ять і

- увага.

Емоційний стан дитини у перші роки життя дуже нестійкий. Дуже рано у неї проявляється
здатність до співпереживання.

Кризи трьох років.

Наприкінці третього року життя (іноді дещо раніше) діти починають відстоювати своє право
на незалежну поведінку ініціативними заявами "Я сам". Це є причиною повного розпаду
попередньої соціальної ситуації і появи кризи трьох років. Дана криза зумовлена
становленням і самосвідомості дитини і проявляється в негативізмі, впертості, непокірності,
свавіллі, протесті, деспотизмі.

Кризі трьох років властиве руйнування попередніх стосунків дитини з дорослими, яких вона
починає сприймати як носіїв зразків дій і стосунків у навколишньому світі. Для успішного
вирішення кризи батькам дитини потрібно змінити до неї ставлення.

У результаті подолання кризи трьох років виникають такі важливі психічні новоутворення, як
порівняння себе з іншими людьми, прагнення до самостійної діяльності, подібної до
діяльності дорослих.

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЗАРУБІЖНОЇ ТА ВІТЧИЗНЯНОЇ

ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ
З. Фрейд розглядав психічне життя людини як багаторівневе явище, глибинним рівнем якого

є несвідоме. На його думку, людина є передусім біологічною істотою і прагне задовольнити

насамперед свої природні інстинкти, потяги як певну суму енергій.

Особистість дорослої людини, на думку З. Фрейда, включає три складові: Ід «Воно», Его «Я» і
Супер-Его «Над-Я», які складаються протягом дитинства.

«Воно», що містить вроджені інстинктивні потяги, з'являється з самого народження і вимагає

задоволення цих потягів, керуючись принципом задоволення.

«Я» починає оформлятися протягом першого року життя, коли стикається з неможливістю
задовольнити свої бажання. «Я» підпорядковується принципу реальності, тобто, орієнтуючись
на вимоги зовнішнього світу, намагається направити «Воно» у відповідності з цими вимогами
або загальмувати задоволення потреб.

«Над-Я» виникає в дошкільному віці, коли діти засвоюють моральні норми і цінності дорослих.
Тому, порушуючи норми, дитина відчуває почуття провини.
Основним проявом людської особистості вчений визнає сексуальний інстинкт (ерос). Енергію,
завдяки якій діє сексуальний інстинкт, він називає лібідо.

Людина є замкнута енергетична система, кількість енергії у кожної людини постійна величина.

Дитина проходить такі стадії розвитку:

оральна (0 -1 рік) - Отримання задоволення від оральних дій: в першому півріччі - смоктання, в
другому - через кусання і жування. Процес годування задовольняє енергію лібідо немовляти.

анальна (1-3 роки) - Навички туалету (процес дефекації) - основні засоби задоволення
сексуального інстинкту. Фіксація дитиною заборон та вимог дорослих щодо її поведінки.

фалічна (3 -6 років) - Отримання задоволення через стимуляцію геніталій. Розвиток

сексуальних бажань, спрямованих на одного з батьків протилежної статі. Формування
комплексу Електри у дівчаток і Едіпового комплексу у хлопчиків.

латентна (6 -11 років) - Травми фалічної стадії викликають пригнічення сексуальної енергії, яка
спрямовується на навчання та рухливі ігри. Інтенсивне засвоєння моральних норм дитиною.

генітальна (12 і старше) - Статеве дозрівання викликає сексуальні потреби, які задовольняються
соціально прийнятними шляхами. Здоровий сексуальний інстинкт реалізується у шлюбі та
дітонародженні.

З.Фрейд тлумачить психічний розвиток як пристосування, адаптацію індивіда до оточуючого,

переважно ворожого середовища.

Рушійними силами психічного розвитку слугують вроджені і несвідомі потяги, або почуття.

З точки зору психоаналізу, основою психічного розвитку є не інтелектуальна сфера, а емоції та

мотиви людини;

За Фрейдом особистість розвивається на основі чотирьох джерел напруги:

1.Фізіологічний зростання;

2.Фрустрації;

3.Конфлікти;

4.Загрози.

Найважливіші механізми захисту психіки:

 витіснення,
 проекція,
 формування реакції,
 фіксація
 Регресія

НАЯВНІСТЬ КРИЗ - "ПОВОРОТНИХ ПУНКТІВ", МОМЕНТІВ ВИБОРУ МІЖ ПРОГРЕСОМ І

РЕГРЕСОМ.

Полярні якості соціальних Результат

Стадії Розвитку
особистості прогресивного
 розвитку
Довіра до світу
1. Період Мати чи особа, Енергія та
- недовіра до
немовляти (0-1) яка її заміщує життєва радість
світу
2. Раннє Самостійність -
Батьки Незалежність
дитинство (1-3) сором, сумніви
Ініціатива -
3. Дитинство Батьки, брати, Цілеспрямованіст
пасивність,
(3-6) сестри ь
провина
Компетентніст Оволодіння
4. Шкільний вік
Школа, сусіди ь- знаннями і
(6-12)
неповноцінність вміннями
Ідентичність Самовизначення,
5. Підлітковий вік
Групи ровесників особистості - відданість,
та юність (12-20)
невизнання вірність
6. Рання зрілість Близькість - Співробітництво,
Друзі, кохані
(20-25) ізоляція кохання
7. Середній вік Професія, рідний Продуктивність Творчість і
(25-65) дім - застій турботи
Цілісність
8. Пізня зрілість
Людство, близькі особистості - Мудрість
(після 65)
відчай
Перша стадія розвитку (орально - сенсорна) дитина "вбирає" в себе образ матері і це є
першою стадією формування ідентичності особистості.

Друга стадія розвитку (м'язево-анальна)Дитина відчуває, що "очі світу" стежать за нею із

осудом і намагається примусити світ не дивиться на неї або ж хоче стати невидимою.

Третя стадія (локомоторно-генітальна) відбувається статева ідентифікація і дитина засвоює

певну форму поведінки, характерну для чоловіка чи жінки.

Четверта стадія (латентна) з'являється також професійна ідентифікація, відчуття власного

зв'язку з представниками певних професій.

П'ята стадія розвитку Це період глибокої кризи. Дитинство закінчується і формується

ідентичність. Вона об'єднує всі попередні ідентифікації дитини, до них додаються нові,
оскільки дитина в міру дорослішання включається до нових соціальних груп і набуває інших
уявлень про себе.

Шоста стадія розвитку В цей період виявляється істинна сексуальність. У шлюбі любов
виявляється в турботі, повазі і відповідальності за супутника життя.

Сьома стадія розвитку особистості Бажання зробити внесок у життя майбутніх поколінь є
природним і воно реалізується, насамперед, у стосунках з дітьми. Зріла людина має потребу
бути необхідною іншим.

Восьма стадія Людина розуміє пройдений нею життєвий шлях і набуває цілісності
особистості. Тільки тепер з'являється мудрість.
За думкою засновника біхевіоризму Джона Уотсона, дитина народжується вільною від
досвіду чи схильностей, і виключно батьки несуть відповідальність за те, якою вона стане.

Деталізуючи біхевіоральний підхід,Беррес Фредерік Скіннер дослідив, що людські звички

розвиваються як результат унікального досвіду оперантного научіння.

Тобто, люди схильні повторювати ті дії, що призводять до приємних суб'єктивно позитивних

наслідків, і уникають того, що викликало негативні результати.

Альберт Бандура стверджував, що нагорода і покарання недостатні для того, щоб навчити
новій поведінці.

Бандура виокремив два види научіння:

1) чисте наслідування, характерне для раннього розвитку дітей;

2) вікарне навчання - суб'єкти усвідомлюють і очікують позитивні наслідки дій, які вони
наслідують.

Концепція Ж.Пиаже - це, перш за все,динамічна концепція розвитку інтелекту, яка розглядає
процес його становлення в ході індивідуального розвитку дитини. Такий підхід називають
генетичним.

Піаже виділяє три головні періоди розвитку:

Сенсомоторний інтелект

Конкретно - операціональний інтелект

Формально-операціональний інтелект

Центральна думка гуманістів: Особистість - унікальна цілісна система, яка є відкритою

можливістю самоактуалізації. Існує одна мотивуюча сила - прагнення до самоактуалізації.

На думку К.Роджерса, основною перешкодою для розвитку точного сприймання,

реалістичного усвідомлення себе є "умова цінності". Як тільки дитина починає
усвідомлювати себе, в ній розвивається потреба в любові та позитивній увазі.

А.Маслоу пов'язує виникнення неврозів із затуханням у людині "внутрішніх сигналів" або ж

їх повним зникненням.

Основні ідеї гуманістичної психології:

 Людина - цілісна унікальна система і повинна вивчатися в її цілісності.

 Людина відкрита світу, переживання людиною світу і себе є основною
психологічною реальністю.
 Людське життя потрібно розглядати як єдиний процес становлення і буття людини.
 Людина володіє потенціями до безперервного розвитку і самореалізації, що є
частиною її природи.
 Людина володіє певним ступенем свободи від зовнішньої детермінації завдяки
смислам і цінностям, якими вона керується у своєму виборі.
 Людина є активною, творчою істотою.
Психічний розвиток дитини в дошкільному віці
Дошкільне дитинство – один з найважливіших етапів життя дитини, значною мірою визначає
всі його подальший розвиток.

Дошкільний вік - період дитинства, що займає місце між раннім і молодшим шкільним віком -
від 3 до 6-7 років.

Дошкільне дитинство охоплює

молодший дошкільний вік (4-й рік),

середній дошкільний вік (5-й рік),

старший дошкільний вік (6-й рік, у деяких дітей ще й кілька місяців 7-го року життя).

Відокремлення дитини від дорослого створює нову соціальну ситуацію, в якій вона прагне до
самостійності.

Ця тенденція є природною і постійною.

Її основною потребою є участь у житті й діяльності дорослих, наслідує дорослих, діє, як

дорослий, але у формі сюжетно-рольової гри. У дитини з'являються елементарні обов'язки,

Істотною особливістю дошкільного віку є виникнення різноманітних стосунків дитини з

однолітками, утворення дитячого згрупування. усвідомлення власного Я

Особливості соціальної ситуації розвитку дошкільняти виражаються в характерних для нього

видах діяльності, передусім у сюжетно-рольовій грі, яка є формою творчої діяльності.

Рольова гра — діяльність, у якій діти беруть на себе ролі дорослих людей і узагальнено, у
спеціально створених ігрових умовах відтворюють їхні дії і стосунки між ними. Як феномен,
рольова гра є соціальною за своєю природою, походженням і змістом. Вона розгортається,
за твердженням Д. Ельконіна, від конкретної предметної дії до узагальненої рольової дії: