ІЄРАРХІЯ ПОТРЕБ ТА ЦІННОСТЕЙ В ЛЮДСЬКОМУ

ІСНУВАННІ. СПАДКОВІСТЬ, ЗВИЧКИ, УПОДОБАННЯ.

План.
1. Ієрархія потреб та цінностей в людському існуванні.
2. Спадковість, звички, уподобання.
3. Поняття, склад і класифікація життєвих навичок, навички безпеки
поведінки.
4. Моральні принципи та принципи гармонізації життя.
5. Самодисципліна, духовність, емоції та їх контроль.

ІЄРАРХІЯ ПОТРЕБ
Піраміда потреб Маслоу

Маслоу вважає, що психічні (фізіологічні) потреби середнього

громадянина задовольняються на 85%, екзистенційні – на 70, соціальні – на 50,
престижні – на 40, самовираження – на 10 %.
За статистикою, тільки один-два відсотки людей прагне до вершини
піраміди А. Маслоу.
У світі сучасних наукових уявлень здоров'я як соціальне явище, яке має
біологічну основу, є складною багатофакторною проблемою і визначається
комплексом різних за своїм характером чинників, надзвичайно складно
переплетених.
У 1943 р. психолог Абрахам Маслоу досліджував фактори, які впливають
на поведінку. Маслоу, створюючи свою теорію мотивацій, намагався пояснити,
чому в різний час у людей виникають різні потреби. Він вважав, що потреби
людини мають ієрархічну структуру з 5 рівнів.
 Фізіологічні потреби (потреби найнижчого рівня) є необхідними для
виживання. Вони включають потребу в їжі, воді, захисті, відпочинку, сексуальні
потреби.
 Потреби в безпеці включають потреби в захисті від фізичних і
психологічних небезпек з боку навколишнього світу і впевненість у тому, що
фізіологічні потреби будуть задовольнятися в майбутньому (покупка страхового
поліса або пошук надійної роботи з гарними видами на пенсію).
 Соціальні потреби (потреби в приналежності, дружбі, любові)
включають почуття приналежності до чого-небудь або кого-небудь, підтримки.
 Потреби в повазі включають потреби в особистих досягненнях,
компетентності, повазі з боку оточуючих, визнанні.
 Потреби в самовираженні, самореалізації – потреби в реалізації
своїх потенційних можливостей і зростанні як особистості.
Спочатку споживачі прагнуть задовольнити потреби нижчого рівня, потім
можуть думати про задоволення наступної за важливістю потреби. Основний
недолік теорії Маслоу зводиться до того, що їй не вдалося врахувати
індивідуальні відмінності людей. Виходячи з минулого досвіду, одна людина
може бути найбільше зацікавлена у самовираженні, у той час як поведінка іншої
буде в першу чергу визначатися потребою у визнанні, соціальними потребами.
Маслоу вважає, що психічні (фізіологічні) потреби середнього
громадянина задовольняються на 85%, екзистенційні – на 70, соціальні – на 50,
престижні – на 40, самовираження – на 10 %. Статистика свідчить, що тільки
один-два відсотки людей прагне до вершини піраміди А. Маслоу.
Піраміда або теорія Маслоу запропонована понад півстоліття тому.
Сьогодні дослідники вважають, що її слід оновити. Ця теорія виникла в часи,
коли питання управління персоналом не було достатньо досліджено. Сьогодні
роботодавці прагнуть, щоб питання про «виживання» за теорією А. Маслоу
перед працівником не виникало. Відповідно, якщо питання про виживання не
стоїть, теорія А. Маслоу втрачає свій сенс. Фахівці дійшли до висновку, що якщо
за теорією людина спочатку прагне любові, а потім престижу, то на практиці в
сучасних економічних умовах це має місце не завжди. Зважаючи на сучасні
тенденції на ринку праці людина спочатку прагне задоволення своїх базових
потреб, потім престижу і досягнень, зокрема, побудови кар’єри, а лише потім
любові, причому цінність кар’єри для працівника полягає у роботі, що
забезпечує автономію для нього, сприяє навчанню і саморозвитку. Цінність
кар’єри неможлива без цінності колективу і цінності справи. Цінність колективу
– це цінність людей, що складають його, а також в почутті поваги і визнання
його. Цінність справи розуміється як ідентифікація співробітника з місією
компанії, співробітником якої він є, а також його віра у справу, якою він
займається в певній компанії. Ці три цінності утворюють так званий
психологічний контракт між працівником і роботодавцем. Положення такого
контракту не фіксуються у певному документі і за своєю суттю є очікуваннями
сторін, трудового договору щодо комфортності роботи. За даними досліджень
американських дослідників у галузі соціології після проведеного опитування
працівників корпорації Фейсбук понад чверть опитаних вважають важливими всі
три складових психологічного контракту, а 90 відсотків осіб, які брали участь у
цьому опитуванні, вважають важливим хоча б дві з трьох складових. При цьому
суттєвих відмінностей за результативністю, враховуючи фактор відповідності
опитаних складовим, які вони вважають важливими, не зафіксовано. Цікавим є
результат опитування осіб, враховуючи їхню професію. Усі три складові
виявилися важливими для людей в усьому світі незалежно від фаху, проте
встановлено, що інженери вважають особливо важливим колектив, присвоївши
йому 4,18 бали за шкалою від одного до 5 балів, якщо враховувати віковий ценз
під час аналізу результатів досліджень, то вік опитаних особливого впливу на
результати не дав. Установлена цінність всіх трьох складових не залежно від
їхнього віку. У 2010 році дослідники з США та Канади встановили, що базові
потреби людини (спрага, холод, статевий потяг) дотепер відіграють важливу
роль у єрархії потреб. Далі розташована потреба людини в безпеці, потім її
потреба у визнанні. На відміну від початкової позиції А.Маслоу, останній рівень,
який є найвищим – це не самоактуалізація, як він вважав, а батьківство, причому
окремим рівнем виступає потреба людини у пошуку партнера і збереження
відносин з ним.

Спадковість – передача з покоління в покоління спадкових ознак,

збереження й відтворення у нащадків основних ознак зовнішньої та внутрішньої
будови, фізико-хімічних особливостей і життєвих функцій батьків.
Забезпечується відтворенням матеріальних одиниць спадковості – генів.
Нинішня екологічна ситуація в Україні може характеризуватися як
кризова: забруднення навколишнього природного середовища досягло рівня,
коли воно негативно впливає на здоров’я людини. Без знання біологічних
зв’язків між організмом людини і довкіллям та розуміння їх взаємодії
неможливо розкрити поліетіологічні синдроми захворювань, застосувати
ефективні заходи щодо запобігання та лікування. У зв’язку з негативним
впливом довкілля на здоров’я людини особливого значення набуває збереження
повноцінної спадковості. Доведено, що генетична програма зазнає змін під
впливом мутагенів. Забруднення довкілля мутагенами обумовлює зростання
числа уражених генів, збільшується генетичний тягар у популяції людей. Це
велика ймовірність збільшення відсотка людей із спадкови1ми захворюваннями і
ризиком виникнення хвороб екзогенного походження.
Звідси стає актуальною проблема не тільки екологічної, але і генетичної
катастрофи. Серед загальної кількості захворюваності населення спадкова
становить 15-20%. На сьогоднішній день відомо понад 4 тис. спадкових
захворювань і кількість їх зростає. Встановлено, що через генетичні порушення 1
із 130 зародків гине в перші дні, 25% припиняють своє існування в більш пізні
строки вагітності. Із 40 новонароджених один з’являється мертвим, 40% дитячої
смертності зумовлено спадковими дефектами, 5-12% новонароджених мають
вроджені.
Нині відомо понад 4000 спадкових захворювань і кількість їх зростає.
Існує 48 генетичних дефектів, які зумовлені дефектом хромосом або
мутаціями окремих генів. Кожна людина має 5-10 потенційно шкідливих генів,
які передаються нащадкам разом з нормальними. У людини описано 2000 генних
мутацій, які призводять до дефекту обміну речовин.
Рідкісні генетичні хвороби.
 Рідкісні хвороби – це хвороби, які виявляють у 5 і менше осіб на 10000
населення На сучасному етапі розвитку людства існує понад 8000 рідкісних
хвороб, 5000 з яких - спадкові.
Окремі рідкісні генетичні хвороби:
Фенілкетонурія (ФКУ) – одна з форм спадкових дефектів обміну
амінокислот, за наявності якої організм людини нездатний засвоювати
білки. Хвороба успадковується дитиною від батьків, шляхом отримання
від них двох «пошкоджених генів». Ступінь тяжкості цієї хвороби
виявляється за ступенем активності специфічного білка в організмі.
Виявлення хвороби у новонародженої дитини
Відбувається через проведення аналізу декількох крапель крові немовляти
в межах програми неонатального скринінгу у лабораторіях. Симптоми: у
новонароджених в’ялість, сонливість, неспокій, зниження чи підвищення
м’язового тонусу. З 6 місяців прояви недостатності пігментації шкіри, волосся,
райдужної оболонки очей, атопічного дерматиту. Затримки психомоторного
розвитку дитини, рідко наявність специфічного «мишачого запаху». Лікування
цієї хвороби здійснюється шляхом призначення спеціальних ліків пожиттєво, та
спеціальної дієти з метою попередження розвитку розумової відсталості.
Поширеною патологією є хвороба під назвою «Вітамін Д – резистентний
рахіт – ця патологія проявляється в дитячому віці і є виключно успадкованою.
Пов’язана із проблемою засвоєнням кальцію. Проявляється через проблеми з
ростом дитини, появою труднощів в ході, болем в ногах, особливо в нічний час
доби. Появою переломів і ламкості кісток. Ця патологія є невиліковною, тому
потребує як найшвидшої діагностики з моменту появи у дитини перших
симптомів. Діагностують шляхом проведення аналізів сиворотки крові. Лікують
хімічними препаратами.

З генетичного погляду, всі хвороби залежно від дії спадкових факторів та

факторів середовища поділяють на 4 групи.
До 1-ї групи відносяться спадкові хвороби. Прояв патологічної дії мутації,
як етіологічного фактора, практично не залежить від довкілля. До захворювань
цієї групи відносяться хромосомні та генні спадкові хвороби з повним їх
проявом (синдром Дауна, нейрофіброматоз, гемофілія, фенілкетонурія,
муковісцидоз, ахондроплазія тощо). Хвороба може проявлятися не тільки у
дитячому, а й у будь-якому віці, наприклад, середній вік початку хвороби
Гентингтона 38-40 років.
Хвороби 2-ї групи зумовлені етіологічним фактором, проте для
пенетрантності (частота фенотипічного прояву гена серед носіїв цього гена)
мутантних генів необхідна наявність відповідного фактора довкілля. До таких
хвороб належать деякі форми подагри, діабету, фармако- і екогенетичні хвороби.
Ці хвороби можна віднести і до груп хвороб із спадковою схильністю.
У третій групі хвороб етіологічними факторами є вплив середовища,
проте частота виникнення та прояв залежать від спадкової схильності. До таких
хвороб відносять атеросклероз, гіпертонічну хворобу, туберкульоз, екзему,
псоріаз тощо. Вони виникають під дією чинників довкілля.
 До 4-ї групи хвороб відносяться хвороби, які не пов’язані зі спадковістю.
Сюди відносяться травми, інфекційні хвороби, опіки, психічні розлади тощо.

Спадковими називають хвороби, етіологічними чинниками яких є мутації,

які спричиняються впливом променевої енергії, хімічних речовин, біологічних
факторів. Термін «спадкові хвороби» не адекватний терміну «вроджені
хвороби», які можуть бути обумовлені спадковими і неспадковими факторами.
До неспадкових факторів відносяться всі вроджені вади, які виникають
внаслідок тератогенної дії зовнішніх факторів, вроджені інфекції (сифіліс,
краснуха та ін.). Термін «сімейні хвороби» також не є синонімом терміну
«спадкові хвороби».

Сімейні хвороби можуть бути спадковими і неспадковими. Цей термін не

говорить ні про що, крім того, що захворювання зустрічається серед членів
однієї родини, а саме поняття родини включає родичів від двох до декількох
поколінь. Хвороба може бути обумовлена впливом однакових патогенних
факторів, які діють в родині: погане харчування, несприятливі умови життя, одна
й та ж професія.
Спадкові захворювання можуть проявлятися у вигляді:
 морфологічних (заяча губа, вовча паща, короткопалість, брахідактилія,
6-палість рук, ніг);
 фізіологічних (гемофілія – незгортання крові, дальтонізм);
 біохімічних (нестача тих чи інших ферментів) порушень.
Спадкові хвороби, залежно від рівня ураження спадкових структур,
поділяються на дві великі групи: генні та хромосомні. Залежно від рівня
організації спадкових структур розрізняють:
 хромосомні;
 моногенні;
 полігенні хвороби.
Група хромосомних хвороб визначається хромосомними і геномними
мутаціями.
Генними (точковими) мутаціями називають зміни структури молекули
ДНК чи РНК на ділянці одного гену.
Спадкові хвороби, які зумовлені генними мутаціями називаються
молекулярними. Спадкові захворювання виникають внаслідок змін спадкового
апарату клітин (мутацій), які спричиняються променевою енергією, хімічними
речовинами (у тому числі і лікарськими препаратами) і біологічними факторами
(вірусами, транспозонами, токсинами глистів тощо); ряд мутацій спричинюється
генетичними рекомбінаціями, помилками біосинтезу нуклеїнових кислот і білків.
Розрізняють геномні мутації (зміна геномного набору хромосом) та генні (зміна
структури гена).

Звичка – це форма поведінки, яка в певних умовах набуває характеру

потреби. Якщо звичка робить негативний вплив на організм людини, на його
здоров’я, руйнує його життя – це шкідлива звичка.
Шкідливі звички – низка звичок, що є шкідливими для організму
людини. Вони перешкоджають людині розвиватися як розумово, так і фізично.
Серед цих звичок виділяють декілька найбільш шкідливих – це наркоманія,
алкоголізм, токсикоманія та тютюнопаління. Кожна з цих звичок викликає
залежність людини від тієї чи іншої речовини, яку вона вживає.
Обов’язковою умовою здорового способу життя є відмова від шкідливих
звичок, зокрема, паління, вживання алкоголю, наркотиків, статевих збочень,
тощо.
ОСНОВНІ ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ І ПОШИРЕННЯ
ШКІДЛИВИХ ЗВИЧОК:
Соціальна узгодженість. Якщо та чи інша модель поведінки прийнята в
групі, до якої людина належить або з якою він себе ідентифікує, вона відчуває
необхідність слідувати їй, щоб показати свою приналежність до цієї групи, і
звідси – мода на шкідливі звички.
Задоволення. Одна з головних причин, чому люди мають шкідливі
звички – це супутні і приємні (спочатку) відчуття, від хорошого самопочуття і
релаксації до містичної ейфорії. Далі виникає пряма залежність.
Цікавість змушує деяких людей почати самим слідувати шкідливим
звичкам.
Відхід від фізичного стресу. Більшості людей вдається справлятися з
найбільш стресовими ситуаціями їх життя, але деякі намагаються знайти
притулок у формі залежності.
Невміння правильно використовувати вільний час
Відчуження і невлаштованість у житті

ТЮТЮНОПАЛІННЯ
Паління тютюну є одним з чинників ризику у виникненні низки серйозних
захворювань. Тютюновий дим викликає подразнення слизових оболонок гортані,
трахеї, бронхів. Постійне паління призводить до розвитку хронічного ларингіту і
бронхітів. У тих, хто палить, знижується опірність легень до різних інфекційних
захворювань, зокрема, до туберкульозу. Тютюновий дим, що містить
канцерогенні вуглеводні, радіоактивний полоній сприяє виникненню раку
легень. Рак легень у 20 разів частіше виникає в тих, хто палить, ніж у некурців. У
разі паління, значно страждає шлунково-кишковий тракт. Зуби курця набувають
жовтуватого кольору, вони швидше руйнуються і мають специфічний
тютюновий запах. В тих, хто палить, частіше розвивається хронічний гастрит,
виразкова хвороба шлунку і дванадцятипалої кишки, холецистит. І навіть
невеликі дози нікотину знижують знешкоджуючу функцію печінки. Є наукові
докази щодо взаємозв’язків між палінням і раком порожнини рота, стравоходу,
шлунку.
Під впливом нікотину відбувається звуження кровоносних судин, які
забезпечують кровопостачання життєво-важливих органів: серця, мозку, нирок.
Наявність в організмі нікотину перешкоджає засвоєнню вітамінів, а саме,
вітаміну С; відбувається прогресивне відкладення ліпідів у стінках судин, що
сприяє розвитку атеросклерозу. Паління однієї цигарки позбавляє організм 25 мг
вітаміну С. Зниження необхідної кількості вітаміну С в організмі сприяє
тромбоутворенню в крові і підвищує ризик судинних уражень мозку. Таке
захворювання судин, як облітеруючий ендартеріїт, що супроводжується
кульгавістю і омертвінням нижніх кінцівок, зустрічається в 90% випадків у
курців.
Під впливом паління змінюється склад крові, зменшується кількість
еритроцитів. У курців знижується гострота зору, погіршується відчуття кольору,
порушується відчуття смаку і сприйняття запахів, знижується слух. Нікотин
впливає на залози внутрішньої секреції, а саме, на щитоподібну залозу. На
гіпертрофію щитоподібної залози страждають близько 30% жінок, що палять,
тоді як серед некурців вона зустрічається в 5% випадків.
Встановлено, що найбільш частими ускладненнями вагітності в жінок, що
палять, є передчасні пологи, народження дитини з малою вагою, мертво-
народження. У жінок, які палять помірно (від 1 до 9 сигарет на день), смертність
новонароджених на 20% вища, ніж у жінок, які не палять. Нікотин передається
дитині також з молоком матері. Тому паління вагітних жінок негативно
позначається на подальшому розвитку дітей. Дитина ростиме повільно, буде
більш схильною до різних захворювань.
Концентрація нікотину в закритому приміщенні, небезпечна для здоров’я,
становить 0,5 мг на 1 м3.
Паління негативно впливає не тільки на організм людей, що палять, але
також і на здоров’я тих, хто оточує їх.
Встановлено, що близько 25% шкідливих речовин, що утворюються в
процесі паління, поглинається самим курцем, 20% згоряє, 5% залишається в
недопалку, а половина шкідливих речовин, що залишилася, потрапляє в
оточуюче середовище і поглинається особами, що знаходяться в даному
приміщенні. Це так зване «пасивне паління».
«Пасивний курець» не звичний до тютюнового диму і страждає вже від
його малих доз. Це виявляється в неприємному стані, запамороченні, головному
болю, слабкості.
Паління скорочує життя курця в середньому на 8–10 років.
Залежність від тютюнопаління може бути:
 психологічна;
 фізична.

АЛКОГОЛІЗМ – захворювання, різновид токсикоманії, що

характеризується хворобливою пристрастю до алкоголю (етилового спирту), з
психічною та фізичною залежністю від нього, що супроводжується
систематичним споживанням алкогольних напоїв, незважаючи на негативні
наслідки.
АЛКОГОЛЬ відноситься до речовин, що викликають хворобливу
пристрасть, тобто виникнення потреби в постійному або періодичному прийомі
з метою отримання задоволення або ослаблення несприятливих явищ (явище
абстиненції), що виникають у разі утримання від вживання алкоголю.
 АЛКОГОЛЬ негативно впливає на всі аспекти суспільного життя –
економіку, побут, мораль і свідомість людей:
• підриває індивідуальне здоров’я;
• веде до деградації особи;
• негативно відображається на суспільному здоров’ї.
Небезпека полягає в тому, що алкоголізм розвивається як би поволі,
поступово. Від першого знайомства людини зі спиртними напоями до кінцевої
стадії алкоголізму можна виділити декілька етапів:
Спочатку це епізодичне вживання алкоголю, здебільшого під час свят. До
зловживання алкоголем або пияцтва відноситься непомірне вживання спиртних
напоїв.
Пізніше розвивається алкогольна наркоманія, або алкоголізм, – хронічне
захворювання, що характеризується патологічною потребою людини в алкоголі.
Основними симптомами першої або початкової стадії алкоголізму є
підвищена толерантність до алкоголю (збільшення кількості спиртного,
необхідного для сп’яніння), втрата відчуття контролю, зникнення захисного
блювотного рефлексу. Наявність алкогольного абстинентного синдрому вказує
на виражені форми хвороби.
В другій стадії хвороби розвиваються також і алкогольні психози: біла
лихоманка, гострий алкогольний галюциноз, марення, тощо.
В третій стадії алкоголізму потреба в алкоголі стає в один ряд з
потребою в їжі, сні. Абстинентний синдром супроводжується серйозними
розладами серцево-судинної діяльності, явищами гемодинаміки, печінковою
недостатністю, що нерідко закінчується смертю. Від початку зловживання
алкоголем до розвитку хвороби в середньому проходить декілька років.
Всмоктування алкоголю починається вже в порожнині рота, потім у
шлунку і тонкому кишечнику, звідки він поступає в кров і розноситься по
всьому організму.
Алкоголь нерівномірно розподіляється по органах і тканинах. Найбільші
його концентрації виявляються в головному мозку і печінці. Якщо
концентрацію алкоголю в крові прийняти за 100%, то в головному мозку його
буде 150%, в печінці – 120%. Від 2 до 10% алкоголю виводиться нирками,
потовими залозами і легенями.
Процес розпаду алкоголю до його кінцевих продуктів відбувається
переважно в печінці. Чим більша доза алкоголю, прийнятого всередину, тим
триваліший здійснюється його розпад.
Прийом навіть невеликих кількостей спиртних напоїв веде до швидкої
стомлюваності, неуважності, утруднює сприйняття. Дослідженнями доведено,
що однократний прийом 50-60 г горілки приводить до зниження активності
основних функціональних систем організму. Проте, в того, хто випив, виникає
відчуття піднесеного настрою, йому здається, що він став працювати краще, що
він може знайти швидке правильне рішення будь-якого питання.
НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ ЗЛОВЖИВАННЯ АЛКОГОЛЕМ:
• захворювання центральної і периферичної нервової системи;
• порушення обміну жирів, білків, вуглеводів;
 • гострі порушення кровообігу;
• захворювання серцево-судинної системи (гіпертонічної та ішемічної
хвороб серця, інфаркту міокарда);
• порушення процесів травлення і обмінних процесів;
• захворювання печінки (алкогольна гепатопатія, гепатит, цироз);
• захворювання шлунку (гастрит, виразкова хвороба шлунку і
дванадцятипалої кишки, гострий і хронічний панкреатит);
• захворювання органів дихання (ларингіт, трахеїти, бронхіти);
• захворювання нирок та сечостатевих органів;
• статеві розлади;
• скорочення середньої тривалості життя на 15-20 років.
НЕБЕЗПЕКА ЗЛОВЖИВАННЯ АЛКОГОЛЕМ ДЛЯ ЖІНОЧОГО
ОРГАНІЗМУ:
• прискорення старіння (швидше стає зморшкуватою шкіра, голос
грубшає, форми тіла набувають ознаки «чоловічого типу», відхилення з боку
статевої сфери: порушується менструальний цикл, зменшується статевий потяг);
• вживання алкоголю під час вагітності спричиняє виникненню:
токсикозу, викиднів, передчасних або патологічних пологів;
• вживання алкоголю під час годування грудним молоком спричиняє у
новонароджених дітей виникнення алергічних реакцій, підвищення плаксивості,
неспокою, порушення діяльності кишечнику;
• якщо у момент зачаття хоча б один з батьків був п’яний, це може
призвести до народження дитини, яка страждає захворюваннями нервово-
психічної сфери або фізичними аномаліями (зайві пальці на руках, аномальний
розріз очей, низько посаджені вуха, вроджена вада серця, тощо).

НАРКОМАНІЯ – це хвороба, яка проявляється непереборним потягом до

вживання деяких токсичних речовин, причому кожного разу у все наростаючих
дозах.
Непереборний потяг виникає після 4-5 прийомів наркотику, а іноді – й
після першого.
Переважна більшість хворих починає вживати наркотики в молодому віці
– в результаті цікавості, наслідування, слабкої волі, дефектів виховання,
психічної незрілості, безграмотності, відсутності усвідомлення відповідальності
перед суспільством.
ПСИХІЧНА ЗАЛЕЖНІСТЬ означає, що тільки за допомогою наркотику
можна відновити душевну рівновагу і тримати свої нерви під контролем.
ФІЗИЧНА ЗАЛЕЖНІСТЬ характеризується абстинентним синдромом,
який виникає через 1-2 доби після останнього вживання наркотику і
проявляється наступними фізичними та психічними розладами:
• в одних виникають дезорієнтація в часі і просторі, зорові галюцинації,
страх, розгубленість;
• у інших – серцебиття, озноб, болі в суглобах і животі, головний біль,
пітливість, тремтіння кінцівок, нудота, блювання, зниження артеріального тиску,
втрата свідомості;
 • у третіх – «ломка» – «ламаючі» болі в м’язах кінцівок, живота, попереку,
нудота, слинотеча, задишка, підвищення температури тіла, судоми жувальних
м’язів.
Вплив наркотиків на здоров’я.
 Від наркотиків руйнуються всі органи і системи, але в першу чергу –
нервова система, тому помітна деградація особи.
 Наркомани стають неправдивими, байдужими, бездіяльними,
неохайними, не турбуються про сім’ю.
 Вони швидко втомлюються, дуже худнуть, мають вигляд набагато
старших за свій вік, страждають від постійного головного болю.
 У них різко слабне пам’ять, вони стають нездатними до навчання.
 В перші 3-5 місяців міняється сексуальна збудливість, що веде до
безладних статевих зв’язків.
 Тривалість життя наркоманів, які почали замолоду вживати
наркотики, не перевищує 30-35 років.
 Майже половина із них закінчує життя самогубством, серед інших
причин смерті – передозування наркотиків, алергічний шок, травматизм,
інфекційні хвороби, інфаркт міокарда.
 Наркотики згубно діють на потомство: діти народжуються розумово
відсталими, епілептиками, шизофреніками.

Наркомани найчастіше помирають від зупинки дихання при випадковому

передозуванні наркотиків. Смерть настає вже через 5 хвилин після вживання
наркотику. Допомогу зазвичай не можуть і не встигають надати.

ТОКСИКОМА́НІЯ – хвороба, яка характеризується психічною, а іноді й

фізичною залежністю від психоактивної токсичної речовини не віднесеної до
списку наркотиків.
ВИДИ ТОКСИКОМАНІЇ:
 зловживання транквілізаторами;
 зловживання снодійними засобами ;
 зловживання холінолітичними засобами;
 зловживання інгалянтами (ефіром, окисом азоту, препаратами
побутової хімії);
 зловживання фосфорорганічними речовинами (дихлофос);
 нікотинова токсикоманія;
 кофеїнова токсикоманія.
Токсикоманія як патологічний потяг змінює психічний стан залежної
людини, викликається снодійними засобами (барбітурати), транквілізаторами
(діазепам – седуксен тощо), психостимуляторами (циклодол тощо).

Соціальні (психічні) шкідливі звички і залежності.

До них відносять комп’ютероманію, телеманію, лихослів’я, шопінг,
трудоголізм, азартні ігри, переїдання, деструктивні секти та деякі інші.
 Шкідливі звички не тільки впливають на життя і здоров’я молодого
покоління, але приносять біль і нестерпні муки рідним та близьким, впливають
на здоров’я та життя майбутніх поколінь. Здоровий спосіб життя, заняття
фізкультурою, спортом, уміння розважатися та мати власні приємні звички –
надають великі можливості для розвитку особистості, уміння знайти свій шлях
у житті та бути здоровим і активним до глибокої старості.

СФОРМОВАНА ЖИТТЄВА АКТИВНА ПОЗИЦІЯ ТА МОТИВАЦІЯ

ПЕРЕВАГ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ – визначальні фактори у
подоланні всіх видів залежностей.
Засоби профілактики шкідливих звичок (на думку опитаних студентів):
• самоусвідомлення проблеми – 75,95±1,13%;
• позиція близьких людей (8,72±0,75%);
• державні профілактичні стратегії (7,17±0,68%);
• рівень отриманої освіти (3,02±0,45%);
• рівень санітарної освіти (3,02±0,45%).

УПОДОБАННЯ (ВПОДОБАННЯ) – схильність до кого-, чого-небудь,

зацікавлення кимсь, чимсь як таким, що відповідає смакам, бажанням, настроям,
тощо.
Розрізняють: колективні та індивідуальні уподобання; за предметом
уподобань (смакові, музичні, літературні, спортивні, тощо).
Уподобання залежить від психофізичних особливостей людини.
У кожної людини є свої власні смакові уподобання, але не кожен
замислюється над тим, чим це обумовлено.
Природно, людина не їсть одне і те ж, оскільки кожному хочеться
різноманітності в їжі. Тим не менше, навіть за наявності великого вибору кожен
має свої уподобання.
Залежність смакових уподобань від характеру людини.
Особи, які надають перевагу м’ясу є активними. Їхні дії є імпульсивними,
що призводить як до підйому кар’єрними сходами, так і до падіння з них. Тому
їх поведінка потребує постійного самоконтролю.
Особам, які надають перевагу вживанню риби, притаманна схильність до
спокою і меланхолії. Такі люди під час виникнення суперечностей надають
превагу компромісу, оскільки вони володіють мистецтвом дипломатії, мають
аналітичні здібності.
Особи, які надають перевагу фруктам – творчі особистості, чуйні, уважні
та дбайливі до оточуючих. Вегетаріанці володіють лідерськими здібностями,
зазвичай досягають поставленої мети.
Особи, які надають перевагу гострій, солоній їжі та маринадам, як правило,
живуть монотонним життям.
Люди, які схильні до вживання солодощів, мають тонку душевну
організацію. У стресових ситуаціях схильні до вживання значної кількості
солодощів.
 Перевагу вживанню молочним продуктам віддають ті люди, які
відрізняються відкритістю у спілкуванні, такі люди «душа компанії», проте
схильні до максималізму.
Особам, що надають перевагу вживанню фастфуду притаманна наївність –
вони «діти в душі».

ЖИТТЄВІ НАВИЧКИ – це здатність до адаптації, позитивної поведінки

та подолання труднощів щоденного життя (за визначенням ВООЗ).
Склад і класифікація життєвих навичок

Чітко визначеного переліку життєвих навичок не існує, їх налічують

близько двадцяти. Серед них виокремлюють такі:
 навички ухвалення рішень;
 комунікативні навички;
 навички вираження почуттів і керування ними;
 навички критичного мислення;
 навички усвідомлення негативних впливів і тиску з боку однолітків, а
також навички опору їм (здатність сказати «ні» наркотикам, алкоголю,
тютюнопалінню, раннім сексуальним стосункам тощо);
 навичка постановки цілей та ін.
Не існує і єдиної загальновизнаної класифікації життєвих навичок.
Найчастіше життєві навички об’єднують у дві групи – внутрішньоперсональні
(психологічні) та міжперсональні (комунікативні або соціальні) навички.
Внутрішньоперсональні навички поділяють на інтелектуальні (когнітивні) та
емоційно-вольові.

В умовах сьогодення, дедалі частіше людина залишається наодинці із 

небезпечними, ризикованими та  непередбачуваними для  неї подіями, які
роблять її психологічно вразливішою та  слабшою. Наше звичне повсякдення
ускладнилось не  лише війною, проблемами торгівлі людьми, збільшенням
випадків домашнього насильства, спричиненого вимушеною соціальною
ізоляцією, а  й  низьким розумінням, усвідомленням персональної
відповідальності за власну безпеку. Така ситуація не може не погіршувати не 
тільки фізичне, а  й  психологічне благополуччя людини та соціуму в цілому.
Непередбачувані наслідки численних природних, техногенних катастроф,
соціальних конфліктів, економічних криз, негативного впливу інформаційного
простору, збільшення кількості насильницьких форм взаємодії між людьми
змушують особистість до самозахисту. Потреба в безпеці є однією з базових
психологічних потреб людини.
Для формування навичок безпечної поведінки особистості не  вистачає
концептуальної основи для ефективної реалізації цього процесу. Такою основою
може стати психологічна формула безпеки.
У  контексті психологічної формули безпеки ми розуміємо під  безпекою
особистості внутрішнє переживання почуття захищеності, яке відображає
ступінь комфортного існування та  відсутність зовнішніх загроз.

ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК БЕЗПЕКИ ПОВЕДІНКИ.

У Кодексі цивільного захисту України та інших нормативно-правових
актах у сфері цивільного захисту визначено алгоритми безпечної поведінки у
разі виникнення надзвичайних ситуацій:
 у разі загрози ураження стрілецькою зброєю;
 у разі настання бойових дій;
 у разі вибуху;
 у разі настання повітряної небезпеки;
 у разі настання масових заворушень;
 у разі настання небезпеки для життя і здоров’я громадянина під час
захоплення останнього, як заручника;
 під час проведення тимчасової евакуації цивільного населення з
небезпечного району;
 у разі оголошення штормового попередження.

Моральні принципи це:

- найголовніші елементи, форми в моральній системі;
- основний фундамент уявлення про загальну поведінку людини, на фоні
якого базуються основні, найголовніші моральні норми;
- найважливіші принципи, завдяки яким та через які розкривається
сутність моралі, загального колективізму та індивідуалізму.
Моральні принципи формуються за допомогою багатьох факторів, таких
як: матеріальна забезпеченість, виховання, інтереси, коло спілкування, тощо.

Основні принципи моралі:

 принцип таліона наочно демонструє поняття нецивілізованих країн
«око за око»;
 принцип моральності передбачає проходження християнським
заповідям і дотримання божественного закону;
 принцип «золотої середини» виражається в умінні бачити міру у всіх
справах;
 принцип благополуччя і щастя представлений у вигляді наступного
постулату: «Роби по відношенню до ближнього так, щоб принести йому
найбільше благо»;
 принцип справедливості заснований на рівноправному ставленні між
усіма громадянами;
 принцип гуманізму є провідним серед усіх вище зазначених.
Ці принципи існують, вносячи суттєві доповнення в загальноприйняті
соціальні норми. Їх значимість і необхідність полягає в тому, щоб сприяти
формуванню загальних формул і закономірностей, прийнятих в даному
суспільстві.

Дисципліна – це повага до життя і повага до себе. Коли є певний

розпорядок, не доводиться багато думати, що робити далі, не виникає
збентеження, яке витрачає час, людина багато встигає зробити. Роблячи все
вчасно, вона здобуває повагу інших. Складайте план дій, а також план роботи
для свого розуму.
Самодисципліна – це придбана якість особистості, що виражається в
самоорганізації, самоконтролі, прояві відповідальності і здатності вибудовувати
власну діяльність відповідно до прийнятого плану (режиму, регламенту,
програми), а не емоційно-настроєвого стану, який переважає у суб'єкта.
Виглядати це може, як безпосереднє виконання складеного плану, який бере за
початок здійснення момент його формування (наприклад, визначився з
професією – записався на курси, купив спеціалізовані книги і вчишся –
послідовно і невідкладно). В реальності ж між моментом вибору мети і початком
реального виконання дій по її втіленню можуть проходити дні і місяці (читання
книг відкладається, курси відвідуються через раз).
Бути дисциплінованим – означає виконувати правила, які підтримують
порядок в житті. Дисципліна приносить безпеку і полегшує життя. В дійсності,
дотримуватись чіткої системи – це природний стан. Для потягу природно
рухатись рейками. Для річки природно текти між берегами. Якщо порядок
порушується, це приносить багато складнощів і великі збитки.
Однак має бути внутрішнє бажання дотримуватись правил, тоді
дисципліна приймається з любов’ю. Коли дисципліна нав’язана зовні чи має
показний характер, вона не може існувати довго. Вона перетворюється на пута і
викликає роздратування. Залишаючись наодинці, людина ігнорує її.
Самодисципліна допомагає позбавитись марного, спрямувати енергію в
потрібне русло і, в результаті, наповнитись силою та щастям.
Завдяки самодисципліні людина досягає високої мети, бо не відкладає свої
зусилля, не звертає з обраного шляху. Вона зосереджена на необхідному.
Сила самодисципліни значно впливає на ефективність передбачуваної
діяльності, швидкість і ступінь розвитку людини.
Самодисципліна найбільш дієвий прийом саморозвитку і боротьби з
залежностями, а також негативними звичками (запізнення, безлад, заїдання
проблемних ситуацій, нестриманість емоцій). В сучасних різних областях, що
спеціалізуються на методах розвитку і саморозвитку особистості, який би прояв
вони не мали (психологія, енергетичні практики, фізичні навантаження, освіта),
самодисципліні відводиться основна роль.

З педагогічного погляду, духовність – це певний тип ставлення людини

до природи, суспільства, інших людей, до самої себе; індивідуальна вираженість
людини в системі її мотивів життєдіяльності; потреба в пізнанні світу, себе,
смислу й призначенні свого життя, потреба діяти для інших.
Духовність пов’язана з внутрішнім психічним життям людини, її
моральним світом. Як термін слово «духовність» використовується у таких
науках, як філософія, етика, богослов’я на означення різних понять так чи
інакше дотичних внутрішньому світові людини.
Якщо світогляд передбачає вибір способу життя, то духовність пов’язана з
вибором свого власного образу, своєї долі та ролі, одним словом, із зустрічі з
самим собою. Із наведеного можна зробити висновок, що під духовністю
розуміють процес, за допомогою якого духовний потенціал душі розвивається
урівноважено та гармонійно.
Духовне зростання є основою етики та моралі людини, її гуманістичного
розвитку. Усе, що сприяє духовному зростанню, спрямоване на добро. Рівень
духовності, на якому ми перебуваємо, отримує своє відображення в наших
взаєминах із навколишнім світом і самим собою.
Духовність або духовний світ людини успішніше формується на основі
здорового організму. Здоров’я тіла забезпечує людині не лише високу
працездатність, творче довголіття, але й помітно впливає на її інтереси, погляди,
спосіб мислення.
Духовне в людині здійснює зворотний вплив на її фізичний стан і може
стати джерелом прагнення до здорового способу життя.
Здоровий спосіб життя органічно входить у сферу прекрасного,
набуваючи, крім практичної, естетичну цінність.

Емоції – це те, що робить нас людьми.

Рекомендації щодо збереження емоційної рівноваги:
 утримання емоційного балансу;
 об’єктивна оцінка ситуації;
 уникнення емоційного перевантаження;
 зосередження на глибокому диханні;
 уникнення емоційних компаній;
 концентрація уваги на рішенні, а не на проблемі.
Люди, які вміють контролювати свої емоції, весь час намагаються
зберігати баланс, уникаючи дисгармонії в стані душі.
Емоційне перевантаження – це той стан, коли певний тип емоцій (щастя,
радість, гнів, сум) повністю захоплює вас. Він зазвичай супроводжується такими
фізичними реакціями, як прискорене серцебиття, дихання, тремтіння колін,
пітливість, нудота. Це ознаки того, що ви емоційно переобтяжені. Тому вам
потрібно обробляти інформацію по частинах, щоб поступово прийти в себе.
Коли організм починає реагувати на емоційні перевантаження, то подає в
серце та різні м’язи тіла дивні сигнали, в результаті чого ви почуваєтесь
напруженими. Щоб уникнути такого стану, потрібно навчитись глибоко дихати.
Завдяки цьому в мозок потрапляє більше кисню, і це допомагає
розслабитись.
Необхідно припинити всі робити, заплющити очі і виконати таку вправу:
повільно вдихнути повітря через ніс (це має тривати не більше 5 секунд);
затримати дихання ще протягом 2 секунд, а потім повільно видихнути через рот
(знову протягом 5 секунд). Повторити цю вправу приблизно 10 разів.
Негативна реакція на складну ситуацію – одна із найбільш поширених
проблем, пов’язаних з емоціями.
Слід збалансовано підходити до вирішення проблеми та бути більш
реалістичними під час оцінки ситуації.
Не можна зупинятися на роздумах щодо проблеми, слід використовувати
час з метою планування наступних дій.
Слід скласти список можливих рішень, бути винахідливим та креативним.
Під час роботи емоції відіграватимуть другорядну роль.

Шанування прояв поваги, глибокої поваги до кого-небудь, чого-небудь.

Шанування може бути по відношенню до батьків, начальства, природи,
традицій, закону, тотемних тварин, святих, божества.
Слово «шанування» споріднено поняттю «честь». Того, кого ми шануємо,
ми вшановуємо. А це значить, що ми бачимо чесність в його вчинках і житті.
Шанувати можна з релігійним забарвленням. Тоді йде мова про Бога, богів
або святих і пророків. Наприклад, стародавні грецькі язичники шанували Зевса і
цілий сонм богів.
Крім цього, цей термін несе в собі ще сенс особливого ставлення до
людини чи явища. Наприклад, можна шанувати творчість Майкла Джексона і,
відповідно, бути його шанувальником.

Помірність – чеснота, що виражається в самообмеженні з метою

досягнення моральної мети. Входить до числа чотирьох кардинальних чеснот.
Кардинальні чесноти (від лат. Cardo «стрижень») – група з чотирьох
основних чеснот в християнському моральному богослов’ї, заснована на
античній філософії і має паралелі в інших культурах:
- мудрість, розсудливість;
- помірність, цнотливість;
- мужність;
- справедливість.
В буддизмі. Утримання є невід’ємною частиною шляху, вказаного Буддою,
що веде до припинення страждання.
 Третя і п'ята з п’яти заповідей (pañca-sila) відображають цінність
поміркованості: «негідної поведінки щодо чуттєвих задоволень» і пияцтва якого
слід уникати.
В індуїзмі. Поняття дама в індуїзмі еквівалентно стриманості - на
санскриті означають поняття «самоконтролю» і «самообмеження». Стародавні
вчення стверджують, що характеристики хорошої, розвиненої людини - це
стриманість (дама), милосердя і любов до всього розумного життя (daya) і
благодійність.
П’ять типів самообмежень вважаються важливими для морального і
етичного життя в індуїстській філософії: потрібно утримуватися від будь-якого
насильства, яке завдає шкоди іншим, від початку або поширення обману і
брехні, утримуватися від крадіжки чужого майна, утримуватися від сексуального
насильства, від обману свого партнера і від скупості.
Сфера самообмеження включає в себе власні дії, слова, вимовлені або
написані, а також виявлені на рівні думок.
Необхідність самообмеження пояснюється як запобігання поганої карми,
яка рано чи пізно принесе відплату.
Теологія також пояснює потребу в самообмеженні руйнівним ефектам
своєї дії на інших, тому що, приносячи біль іншому, ми приносимо біль собі,
тому що все життя єдине.
В античності. В античності помірність вважалася однією з чотирьох
головних чеснот (разом з мудрістю, мужністю, справедливістю) і визначалася як
здатність розуму відмовлятися від тих задоволень, які перешкоджають
досягненню благої мети.
Платон вважав, що помірність полягає в застосуванні «правильного»
поняття про добро і зло до контролю власної поведінки. Помірність держави за
Платоном аналогічно підпорядковує «нікчемні жадання більшості» «розумним
бажанням меншості».
Аристотель розглядав помірність як оптимальну середину між двома
пороками: нечутливістю і розбещеністю. За Арістотелем, поміркована людина не
прагне до ганебних задоволень, не віддається задоволенням в неналежний час і
не страждає від відсутності задоволень.
У християнстві. У християнському трактуванні помірність робить
людину незалежною від того, над чим він не має влади і тим зберігає мир душі і
чистоту серця, без яких неможливий порятунок. Помірність і мужність
забезпечують панування духу над людською природою.
У новий час. У новий час філософи розглядали помірність як необхідну
умова щастя, яке стало розумітися як благополуччя.
Спіноза не тільки проповідував помірність, а й сам був зразком
стриманості в побуті. Він говорив, що «противно здоровому глузду наділяти в
дорогу оболонку незначну і тлінну річ» і сам одягався як можна простіше.

Скромність – уміння тримати себе в рамках, бути помірним, стриманим,

спокійним.
 Під скромністю розуміють рису характеру і спосіб життя людини.
Контроль бажань
Я нравлюсь юной красоте бесстыдным бешенством желаний. А. С.
Пушкин
«Мудрость просит подождать, а желанья подгоняют»,— прислів’я.

У психології є поняття емоційного інтелекту здатності розуміти,

регулювати і адекватно виражати емоції. Емоційно розумні люди мають добре
розвинену самосвідомість. Вони усвідомлюють свої бажання і помірно
проявляють емоції, уникаючи крайнощів: ейфорії, захоплення, або навпаки,
депресивної зневіри, заздрості, злості. Вони майже не піддаються миттєвим
імпульсам, їх рідко «штормить» і «заносить».
Одне з найбільш чудових бажань, генетично закладених в кожній людині
це бажання чинити правильно.
Самоконтроль підвищує самооцінку, зміцнює почуття власної гідності.
Коли ви почнете стримувати імпульсивні бажання і контролювати свої емоції, ви
відчуєте себе більш енергійними. Той, хто вміє стримувати емоції, справляє
враження внутрішньо сильного і надійного. До того ж врівноважена людина
створює оточуючим відчуття захищеності.
Одне з першочергових завдань стати господарем своїх бажань і емоцій, а
не їх покірним слугою.

Список літературних джерел

1. Амосов М. М. Роздуми про здоров’я / М. М. Амосов. – К.: Здоров’я,
1990. – 258 с.
2. Апанасенко Г. Л. Медицинская валеология. – К.: Выща шк., 1998. – 164 с.
3. Бобрицька В.І. Валеологія: [навч. посібник для студентів вищих закладів
освіти: В 2ч.] / В.І.Бобрицька, М.В.Гриньова та ін.; за ред. В.І.Бобрицької. –
Полтава: Скайтек, 2000. – Ч.І – 146 с.
4. Булич Е.Г. Валеологія. Теоретичні основи валеології: навч. посібник
/Е.Г.Булич, І.В.Муравов. –К.: ІЗМН, 1997. –224 с.
5. Брехман И.И. Валеология – наука о здоровье. – Москва, «Физкультура и
спорт» 1990. – 186с.
6. Войтенко В.П., Здоровье здоровых. – Киев, «Здоровье» 1991. – 239с.
7. Грушко В.С. Основи здорового способу життя. [навч. посіб. з курсу
«Валеологія»]. – Тернопіль: СМП «Астон», 1999. – 368 с.
8. Напреенко А.К. Психическая саморегуляция / А.К.Напреенко, С.А.
Петров. – К.: 1995.
9. Вартанян Г. А. Петров Е. С. Эмоции и поведение. – Л.: Наука 1989. –
144с.
10. Яременко О., Балакірєва О., Вакуленко О. Формування здорового
способу життя молоді: проблеми і перспективи: монографія – К.: Український
інститут соціальних досліджень, 2000.
11. Сучасні підходи у сфері охорони громадського здоров'я та його
популяризації / упоряд.: Н. В. Зимівець, В. В. Крушельницький, Т. І.
Мірошниченко; за заг. ред. І. Д. Звєрєвої. – К. : Наук, світ, 2003. – 95 с.