Екстремуми функцiй двох змiнних

доц. I.В. Орловський

Кафедра МАтаТЙ
1. Основнi поняття

Нехай функцiя z = f (x, y) визначена в деякiй областi D, точка M0 (x0 ; y0 ) ∈ D.

Означення 1
Точку M0 (x0 ; y0 ) називають точкою локального максимуму (точкою локального
мiнiмуму) функцiї f , якщо iснує деякий окiл точки M0 , який належить областi D, для
всiх точок M (x; y) цього околу, вiдмiнних вiд точки M0 , виконано нерiвнiсть

f (x; y) < f (x0 ; y0 ) (f (x; y) > f (x0 ; y0 ). (1)

При цьому число f (x0 ; y0 ) називають локальним максимумом (локальним мiнiмумом) цiєї
функцiї.
Точки локального максимуму та мiнiмуму функцiї називають точками локального
екстремуму.

Кафедра МАтаТЙ
Якщо розглянути повний прирiст функцiї

∆f (x0 , y0 ) = f (x, y) − f (x0 , y0 ) = f (x0 + ∆x, y0 + ∆y) − f (x0 , y0 )

то нерiвнiсть (1) в означеннi локального екс-

тремуму прийме вигляд:
∆f (x0 , y0 ) < 0 для локального
максимуму;

∆f (x0 , y0 ) > 0 для локального

мiнiмуму.

Кафедра МАтаТЙ
2. Необхiдна умова локального екстремуму
Tеорема 1 (Необхiдна умова екстремуму)
Якщо функцiя z = f (x, y) має в точцi M0 (x0 ; y0 ) локальний екстремум, то в цiй точцi
частиннi похiднi 1-го порядку за змiнними x та y дорiвнюють нулю, нескiнченностi або
не iснують.

Означення 2
Точка M0 (x0 ; y0 ) в якiй частиннi похiднi функцiї z = f (x, y) дорiвнюють нулю

zx0 (M0 ) = zy0 (M0 ) = 0 ⇔ dz(M0 ) = 0, ⇔ grad f (M0 ) = ~0,

називають стацiонарною точкою функцiї f .

Означення 3
Точка M0 (x0 ; y0 ) в якiй частиннi похiднi функцiї z = f (x, y) дорiвнюють нулю,
нескiнченностi або не iснують, називають критичною точкою функцiї f

Кафедра МАтаТЙ
Приклад

p
Дослiдiмо функцiю f (x, y) = 1 − x2 + y 2 на екстремум.
p
Функцiя f (x, y) = 1 − x2 + y 2 має ма-
ксимум у точцi (0; 0), оскiльки f (0, 0) =
1, f (x, y) < 1, якщо x2 + y 2 > 0. Частиннi
похiднi функцiї f (x, y)
x
fx0 (x, y) = − p ,
x2 + y 2
y
fy0 (x, y) = − p
x + y2
2

у точцi (0; 0) не iснують.

Кафедра МАтаТЙ
3. Поняття квадратичної форми
Означення 4
Квадратичною формою вiд n змiнних L(x1 , x2 , ..., xn ) називається сума, кожен член якої
є або квадратом однiєї зi змiнних, або добутком двох рiзних змiнних, помножених на
деякi дiйснi коефiцiєнти, тобто
n
X
L(x1 , x2 , ..., xn ) = aij xi xj , (2)
i,j=1
aij , i, j = 1, n — деякi дiйснi числа, причому aij = aji , i, j = 1, n.
 n
Матриця A = aij називається матрицею квадратичної форми, а її ранг — рангом
i,j=1
квадратичної форми L(x1 , x2 , ..., xn ). Якщо матриця A є невиродженою, то i квадратична
форма називається невиродженою.
Оскiльки aij = aji , для всiх i, j = 1, n, то звiдси випливає, що матриця A довiльної квадра-
тичної форми є симетричною, тобто AT = A.
Квадратичну форму (2) зручно записувати у матричному виглядi:
L(x1 , x2 , ..., xn ) = X T AX,
де X = (x1 x2 ... xn )T — вектор-стовпець змiнних.
Кафедра МАтаТЙ
Знаковизначенi квадратичнi форми
Означення 5
Квадратична форма вiд n змiнних L(x1 , x2 , ..., xn ) називається додатно (вiд’ємно)
визначеною , якщо при довiльних значеннях змiнних x1 , x2 ,...,xn , одночасно не рiвних нулю,
L(x1 , x2 , ..., xn ) > 0 (L(x1 , x2 , ..., xn ) < 0).

Tеорема 2 (Критерiй Сiльвестра)

Для того, щоб квадратична форма L(x1 , x2 , ..., xn ) була додатньо (вiд’ємно) визначеною,
необхiдно i достатньо, щоб всi головнi мiнори матрицi A цiєї квадратичної форми були
додатними (знаки мiнорiв чергувалися, починаючи зi знака  “-”), тобто
  a11 a12 a13 
a11 a12   
∆1 = a11 > 0, ∆2 =    > 0, ∆3 = a21 a22 a23  > 0, ...
a21 a22  a31 a32 a33 
   
  a11 a12 a13 
a11 a12   
a21 a22  > 0, ∆3 = a21 a22 a23  < 0, ...
∆1 = a11 < 0, ∆2 =     
a31 a32 a33 

Кафедра МАтаТЙ
4. Достатнi умови локального екстремуму

Нехай функцiя z = f (x, y) двiчi неперервно диференцiйовна в околi точки стацiонарної

точки M0 (x0 ; y0 ), тобто

∂f (x0 , y0 ) ∂f (x0 , y0 ) ∂f (M0 ) ∂f (M0 )

= 0, = 0 ⇔ df (M0 ) = dx + dy = 0.
∂x ∂y ∂x ∂y
Запишемо формулу Тейлора 2-го порядку для функцiї f в околi цiєї стацiонарної точки:
" #
1 2 1 3 1 1
∆f (M0 ) = df (M0 ) + d f (M0 ) + d f (M ) = df (M0 ) = 0 = d2 f (M0 ) + d3 f (M 0 ).
0
2! 3! 2! 3!

Остання формула означає, що в достатньо малому околi точки M0

1 2
∆f (M0 ) ≈ d f (M0 ),
2!
тобто знак приросту функцiї ∆f (M0 ) буде визначатись знаком 2-го диференцiала d2 f (M0 ).

Кафедра МАтаТЙ
Помiтимо, що d2 f (M0 ) можна розглядати, як квадратичну форму
 
2 00 00 00 00 dx
d f (M0 ) = fxx (M0 )dx2 + fxy (M0 )dxdy + fyx (M0 )dxdy + fyy (M0 )dy 2 = (dx dy)H ,
dy
де  00 00

fxx (M0 ) fxy (M0 )
H = H(M0 ) = 00 00
fyx (M0 ) fyy (M0 )
є матрицею цiєї квадратичної форми, яку називають матрицею Гессе, а визначник цiєї ма-
трицi det H — гессiаном.
Отже d2 f (M0 ) > 0 (d2 f (M0 ) < 0) тодi й лише тодi, коли матриця Гессе H(M0 ) є додатно
(вiд’ємно) визначеною.
Згiдно iз критерiєм Сильвестра матриця H(M0 ) є:
00
додатно визначеною, якщо ∆1 = fxx (M0 ) > 0, ∆2 = det H(M0 ) > 0;
00
вiд’ємно визначеною, якщо ∆1 = fxx (M0 ) < 0, ∆2 = det H(M0 ) > 0.

Кафедра МАтаТЙ
Tеорема 3 (Достатнi умови локального екстремуму)
Нехай точка M0 (x0 ; y0 ) є стацiонарною точкою функцiї z = f (x, y),
∂f (M0 ) ∂f (M0 )
= 0, = 0,
∂x ∂y
i в деякому околi точки M0 (x0 ; y0 ) функцiя f має неперервнi частиннi похiднi до 2-го
порядку включно:
∂ 2 f (M0 ) ∂ 2 f (M0 ) ∂ 2 f (M0 )
A = A(M0 ) = 2
, B = B(M0 ) = , C = C(M0 ) = ,
∂x ∂x∂y ∂y 2
 
A B 
∆ = ∆(M0 ) = det H(M0 ) =   .
B C
Тодi
1 якщо ∆ > 0, то функцiя f у точцi M0 має екстремум, причому
якщо A > 0 (d2 f (M0 ) > 0), то функцiя f у точцi M0 має мiнiмум;
якщо A < 0 (d2 f (M0 ) < 0), то функцiя f у точцi M0 має максимум;
2 якщо ∆ < 0, то функцiя f в точцi M0 не має екстремуму;
3 якщо ∆ = 0, то функцiя f у точцi M0 може мати, а може й не мати екстремуму i
потребує додаткового дослiдження.

Кафедра МАтаТЙ
5. Умовний екстремум
Розглянемо функцiю z = f (x, y) визначену в деякiй областi D. Нехай у цiй областi задано
криву
L : ϕ(x, y) = 0
i треба знайти екстремуми функцiї z = f (x, y) лише серед тих її значень, якi вiдповiдають
точкам кривої L. Такi екстремуми називають умовними екстремумами функцiї z = f (x, y)
на кривiй L.
Знаходячи умовнi екстремуми функцiї z = f (x, y) аргументи x та y вже не можна розглядати
як незалежнi змiннi: вони зв’язанi мiж собою спiввiдношенням ϕ(x, y) = 0, яке називають
рiвнянням зв’язку.
Розглянемо методи знаходження умовного екстремуму
1) Зведення до вiдшукання екстремуму функцiї однiєї змiнної.
Якщо з рiвняння зв’язку ϕ(x, y) = 0 можна одну змiнну однозначно виразити через iншу
змiнну, наприклад y = ψ(x), тодi пiдстановкою цiєї функцiї у функцiю f , отримаємо

z = f (x, ψ(x)) = F (x),

тобто функцiю однiєї змiнної, локальнi екстремуми якої i будуть шуканими умовними екс-
тремумами.
Кафедра МАтаТЙ
 2) Метод множникiв Лагранжа.
Розглянемо функцiю трьох змiнних
L(x, y; λ) = f (x, y) + λϕ(x, y),
яку називають функцiєю Лагранжа, а змiнну λ – множником Лагранжа.
Можна довести, що точки умовного екстремуму функцiї z = f (x, y) з рiвнянням зв’язку
ϕ(x, y) = 0 є стацiонарними точками функцiї Лагранжа, тобто умовнi екстремуми необхiдно
знайти розв’язки системи:
 0
 Fx = fx0 (x, y) + λϕ0x (x, y) = 0
F 0 = fy0 (x, y) + λϕ0y (x, y) = 0
 y0
Fλ = ϕ(x, y) = 0
Для з’ясування чи будуть цi точки, точками умовного максимуму чи мiнiмуму потрiбно до-
слiдити знак диференцiала 2-го порядку функцiї Лагранжа L
d2 L(x, y; λ) = L00xx dx2 + 2L00xy dxdy + L00yy dy 2
для кожної зi знайдених точок, використовуючи рiвняння зв’язку.
Якщо у стацiонарнiй точцi M0 (x0 , y0 ; λ0 ) d2 L(M0 ) > 0, то функцiя z = f (x, y) має в цiй
точцi умовний мiнiмум, якщо ж d2 L(M0 ) < 0, то – умовний максимум.
Кафедра МАтаТЙ
Зауважимо, що дослiдження характеру умовного екстремуму можна спростити, якщо при
дослiдженнi 2-го диференцiала врахувати рiвняння зв’язку. З рiвняння зв’язку можна отри-
мати, що в точцi M0 , яка лежить на цiй кривiй,

ϕ0x (x0 , y0 )dx + ϕ0y (x0 , y0 )dy = 0.

З останнього рiвняння можна виразити dy через dx (або навпаки), i пiдставити знайдене

спiввiдношення у d2 L(M0 ), що спростить визначення знаку диференцiала.

Кафедра МАтаТЙ
6. Найбiльше та найменше значення функцiї у замкненiй областi

Нехай функцiя z = f (M ) визначена й неперервна в обмеженiй замкненiй областi D̄ i

диференцiйовна в усiх внутрiшнiх точках D̄.
Тодi за теоремою Ваєрштраса iснують точки M 0 ∈ D̄, M 00 ∈ D̄, у яких вона досягає най-
бiльшого та найменшого значень:
f (M 0 ) = max f (M ),
M ∈D̄
00
f (M ) = min f (M ).
M ∈D̄

Цi точки треба шукати серед критичних точок функцiї f усерединi областi D та серед точок
межi областi ∂D.
Найбiльше та найменше значення функцiї — глобальнi екстремуми функцiї.

Кафедра МАтаТЙ
Лiтература

[1] Алєксєєва, I. В., Гайдей, В. О., Диховичний, О. О., Федорова, Л. Б. Математика в

технiчному унiверситетi. (Т. 2). К.: КПI iм. Iгоря Сiкорського, 2020
[2] Дубовик В.П., Юрик I.I. Вища математика, - К.: Вища школа, 1998.
[3] Письменный Д.Т. Конспект лекций по высшей математике, 1 часть. - М.: Айрис
Пресс, 2006.
[4] Письменный Д.Т. Конспект лекций по высшей математике, 2 часть. - М.: Рольф,
2000.

Кафедра МАтаТЙ