Тема 5.

Структура та жанрові різновиди усних виступів

З давніх часів виділяють три основні структурні компоненти виступу: вступ,

основна частина й висновок. У структурі виступу знаходять своє
відображення загальні принципи композиції виступу; прийоми і способи
викладу матеріалу; співвідношення
композиційних частин відповідно до їх об’єму і цільового призначення,
теоретичного матеріалу і реальних фактів тощо.
Вступ не повинен бути надто довгим. Його мета розкривається у
виголошенні актуальності теми й основних питань, на яких оратор збирається
конкретно зупинитись.
Вступ є надто відповідальним і хвилюючим моментом з багатьох причин: як
оратор налаштує себе до виступу, зніме зайве хвилювання, зуміє встановити
контакт із слухачем, створить відповідну психологічну атмосферу в аудиторії і
зацікавить слухачів.
Для зацікавлення аудиторії виступ може розпочинатися з крилатого
висловлювання, відомого афоризму або з того, що хвилює в даний момент
слухачів. Можна розпочати з цитування якихось документів, фрагментів
художнього твору та ін.
Основна частина передбачає виклад інформативного матеріалу залежно від
теми, мети і форми виступу, часу, складу аудиторії та інших обставин.
У практиці ораторського мистецтва вироблено такі методи викладу
матеріалу:

1. Лінійний (хронологічний). У практиці його ще називають традиційний. Він

забезпечує виклад матеріалу в часовій логічній послідовності (за розвитком
сюжетної лінії), легко сприймається і запам’ятовується, допомагає слухачам
доходити до закономірного
висновку.
2. Індуктивний. Він передбачає виклад інформації від конкретних наочних і
суттєвих фактів та підводить на завершення до узагальнень, обґрунтованих
висновків.
3. Дедуктивний метод, навпаки, передбачає виклад інформації від загального до
конкретного, часткового.
4. Аналогійний метод передбачає виклад матеріалу за такою схемою, за якою
вже викладався попередній матеріал певної теми (за аналогією).
5. Стадійний (поетапний) метод виявляється в лінійній побудові виступу.
Інформаційний матеріал викладається ніби частинами (етапами), які вимагають
обґрунтованих висновків на
кожному етапі (стадії).
6. Концентричний метод використовується під час розгляду однієї якоїсь
проблем, яка перебуває постійно в центрі уваги, а всі інші дотичні проблеми,
факти, питання ніби концентруються навколо головної. Їх висвітлення і
обговорення не потребує чіткої
логічності і послідовності, так як основна увага спрямована на розкритті
основної проблеми.
 У риторичній практиці рідко використовується якийсь один спосіб, частіше
всього промовці залежно від теми і мети використовують різні методи викладу
інформативного матеріалу, що й робить сам виступ оригінальним,
нестандартним.
В основній частині оратор повинен зосереджувати свою увагу не тільки на
змісті виступу, а й тримати в полі зору всю аудиторію, ефективно
використовуючи прийоми активізації уваги слухачів.
Висновок (як і вступ) повинен бути стислим, коротким. У ньому, переважно,
підводяться підсумки сказаного в основній частині і робляться узагальнення.
Бажано дуже коротко повторити основні питання теми, підкреслити головну
ідею, також її важливість як в цілому, так і для даної аудиторії зокрема.
При потребі може бути запропоновано слухачам (з їх згоди та бажання)
подискутувати чи обговорити окремі питання прослуханої теми виступу.

На завершальному етапі слід дотримуватися такого неписаного правила:

ніколи не закінчувати свій виступ словами: “От і все, що я хотів Вам сказати ”.

Жанрові різновиди усних виступів

Сфера використання усних виступів сьогодні надзвичайно розширюється

– в суспільно-політичному житті, виробничій, науково-освітній, військовій,
культурно-мистецькій галузях, дипломатії тощо. Виникають нові
функціональні різновиди, жанри і форми, вдосконалюються засоби і технічні
можливості усно мовного спілкування.
Основними формами вираження усного мовлення є монолог та діалог.
Усний монолог – це безтекстові та зафіксовані форми, розраховані на усне
відтворення. Зважаючи на функціональні особливості, характер контакту мовця
зі слухачами форми монологічного мовлення систематизують:
- за функціональним критеріями, наприклад, монолог публіцистичний, судовий,
виробничо-службовий, науковий, навчальний;
- за ситуаційними ознаками виділяють два загальних різновиди – прямо
контактний та посередньо контактний (різні форми монологічної мови по радіо
і телебаченню).
Усне ділове монологічне мовлення з усіма його функціональними
різновидами характеризується специфікою словесної організації, яка
підпорядковується позамовним факторам та узгоджується із загальними
етичними вимогами ділового спілкування.
Особливим жанровим різновидом мовленнєвої діяльності, своєрідним за
своєю природою, місцем серед інших видів мовлення, а також якісними
ознаками є публічне монологічне мовлення. У ньому найповніше реалізується
система мисленнєво - мовленнєвих дій – уміле використання форм людського
мислення (логічного, образного) та мовних засобів їх вираження.
Діяльність людини, професія якої пов’язана з постійним виголошенням
промов, доповідей, читанням лекцій, вимагає набуття певної вправності у
виборі відповідного жанру, формулюванні теми, відбору фактичного матеріалу
та послідовності його викладу, а також високої культури мовлення та
спілкування в цілому.
Залежно від змісту, призначення, способу проголошення й обставин
спілкування виділяють такі жанри усного публічного монологічного мовлення:
доповідь, лекція, промова, виступ, повідомлення.
Доповідь – це один із найпоширеніших форм публічного мовлення. Доповідь
може бути політичною, діловою, звітною, науковою.
Політична доповідь – виголошується здебільшого керівниками держави.
Вона є поширеною формою донесення та роз’яснення суспільству питань
внутрішньої і зовнішньої політики країни. З нею офіційні особи виступають на
масових зібраннях людей – з’їздах, сесіях, міжнародних форумах.
Ділова доповідь –– виклад інформації і шляхів розв’язання різних окремих
практичних питань життя і діяльності певного колективу, організації.
Своєрідним різновидом ділової доповіді можна вважати звітну доповідь, у якій
робиться повідомлення про результат усієї роботи за певний період, тобто
повідомляється не про одну чи декілька ділянок роботи, а про всю діяльність.
Наукова доповідь – узагальнює наукову інформацію, досягнення, відкриття
чи результати наукових досліджень. Заслуховуються на різноманітних
наукових зібраннях – конференціях, симпозіумах, семінарах тощо. Наукова
доповідь, зроблена на основі критичного огляду і вивчення низки публікацій
інших дослідників, називається рефератом.
Виступ – це короткотривале усне мовлення з приводу одного чи кількох
питань (на зборах, нарадах, ділових засіданнях, конференціях, сесіях, відкритих
слуханнях, семінарах тощо). Поширеним є виступ за доповіддю (дебати). У
такому виступі орієнтовно має бути вступна частина (вказівка на предмет
обговорення), основна частина (виклад власних поглядів на певне питання),
висновки (пропозиції, оцінка роботи).
До жанрів академічного красномовства належать: наукова доповідь, наукове
повідомлення, наукова лекція (вузівська та шкільна), реферат, виступ на
семінарському занятті, науково-популярна (публічна) лекція, бесіда.
Лекція - основний жанр академічного красномовство. Це монологічний вид
виступу, але погано, якщо лекція перетворюється тільки на монолог викладача
без зворотного зв'язку з аудиторією. Аудиторія повинна не тільки слухати, а й
активно сприймати матеріал. Для цього існує певна система прийомів:
наприклад, проблемний виклад теми, коли лектор не дає готових оцінок, а
розглядає різноманітні точки зору, які існують у науці, що можуть навіть
суперечити одна одній - це провокує інтерес слухачів до матеріалу та їх
розумову активність
У рамках кожної наукової дисципліни можна формувати цикл лекцій, які
відповідатимуть загально-дидактичним принципам поступовості та дозованості
навчання (вступні, тематичні, оглядові та ін.). Дуже важливо, щоб лектор
пов'язував новий матеріал з уже вивченим; до лекції можна вводити елементи
діалогу з аудиторією (наприклад, коли треба пригадати, що вивчалося на
попередніх заняттях).
Головні риси академічного красномовства - доказовість бездоганна
логічність, точність мислення, чітка, позбавлена будь-якої двозначності,
термінологія. Наука, як відомо, є точним описуванням реальних, матеріальних
явищ світу. Наукове описування цих явищ в усному слові і живить академічне
красномовство. Не менш суттєво, що результати наукових досліджень мусять
бути донесені до громадськості (не кажучи вже про студентів та учнів) у дещо
спрощеній (адаптованій) формі. Водночас школярі та студенти мусять
опанувати мову науки, її термінологію та спосіб викладення.

Звичайно ідеалом наукової лекції є виклад, адекватний складності об'єкта

дослідження. Тому виступи видатних учених перед професійною аудиторією
часто важко доступні навіть молодим ученим, не кажучи вже про школярів.
Адаптованості матеріалу до свідомості учнів сприяє використання
різноманітної наочності, в першу чергу - із застосуванням технічних засобів.

Досвідчені викладачі широко використовують також різноманітні

форми діалогу зі слухачами: колоквіум, дискусію, диспут, усну рецензію,
обговорення. Деякі з цих жанрів мають письмові аналоги: наукова доповідь -
стаття, усна рецензія - письмова рецензія тощо. Однак на письмі автор
пов'язаний законами писемної форми - він не може жестикулювати,
висловлювати свої емоції, робити паузи. В аудиторії ж оратор може вдаватися
до різних засобів впливу на слухачів, до акторських прийомів включно.

Повідомлення – „невелика доповідь на якусь тему ”. Якщо тема широка,

пишуть доповідь, вузька – повідомлення.

Однією з ознак демократизації життя нашого суспільства є перехід від

повчального монологу до гострого діалогу з реальним чи уявним опонентом,
розвиток еристики.
Діалог відіграє все вагомішу роль у всіх сферах духовного життя держави.
У сучасних міжособистісних стосунках діалог набуває нових рис щодо
інтенсивності, характеру, змісту, виявляючи тенденції до більшої змістовності,
дієвості. Основні види діалогу: дискусія, диспут, полеміка, бесіда- полілог, спір
тощо.
Промова - публічний виступ, присвячений злободенній, суспільно
значущій темі. Виголошують на мітингах, масових зборах. Загальна мета може
полягати в тому, щоб розважити, інформувати, надихнути, переконати,
закликати до дії. Розрізняють промови розважальні, інформаційні, агітаційні,
вітальні.
Усі промови повинні включати такі основні елементи:
■ вступ, у якому необхідно привернути увагу слухачів, викликати
доброзичливе ставлення;
■ виклад, який має бути максимально переконливим, аргументованим;
■ відкидання доказів опонентів з використанням власної аргументації;
■ заключна частина, у якій підсумовується сказане.

Розважальна промова не містить іншої мети, крім тієї, яка нею зумовлена.
Вона повинна розважити й потішити слухача. Її часто чуємо на бенкетах, в
іншій обстановці, де люди зустрічаються, щоб приємно провести час. У ній
гумор, багато особистого, іронія й перебільшення. Обов’язковими є жартівливі
випади, нападки на противників.
Якщо промова має бути гумористичною, необхідно подумати про
жартівливі нападки на звички, спосіб життя й поведінки людей, з якими
доведеться спілкуватися, не оминути й самого себе.
Інформаційна промова має на меті не лише пробудити пізнавальний інтерес,
а й повідомити щось нове. Це може бути розповідь, опис, пояснення або
міркування.
Інформаційна промова має відповідати таким вимогам: а) не містити нічого
спірного; б) викликати зацікавленість; в) задовольняти запити слухачів; г) бути
актуальною.
Надихаюча (агітаційна) промова покликана: а) надихнути; б) переконати; в)
викликати реакцію.
Основна мета її - внести ясність у питання, підкреслити його значення і
надихнути слухача. Місце цих промов - на політичних або спортивних
зібраннях і виступах з привітаннями, оцінкою заслуг, відзначенням подій і
явищ, а також бесідах щодо моральних і суспільних цінностей і проповідях.
Сюди ж належать і передвиборчі виступи політичних ораторів, що висміюють
опонентів.
Такі промови містять приклади і відповідну інформацію, а матеріал
добирається і подається таким чином, щоб не лише викликати зацікавленість,
але й загострити у свідомості значення традицій, особливостей правил
поведінки, віри. Тому вони містять прямий заклик до почуттів, нагадуючи про
вже відоме, але не повністю усвідомлене.
Переконуюча промова має логічними доводами впевнити або заперечити
будь-яке положення. Намагаючись визначити спосіб мислення і поведінки, така
промова не містить заклику до безпосередньої дії. Інтерес, який оратор повинен
викликати, базується на тому, чи справді питання спірне, чи вибрана тема
змістовна, чи можна ці питання вирішити взагалі.
Промова, що закликає до дії (агітаційна) має містити прямий або
опосередкований заклик. Їй притаманні: наявність фактичних даних, вплив на
психічне сприйняття та спонукання до згоди. І найголовніше - вона повинна
примусити відчути потребу зробити те, про що просить оратор.