1.

Історія розвитку дозвіллєвої сфери (на прикладі окремих напрямів

дозвіллєвої діяльності, окремих видів дозвілля, окремих закладів дозвіллєвої
сфери).
Радикальні зміни, зокрема, політичні й економічні реформи в Україні
створюють нові умови для розвитку національної культури, для задоволення
духовних інтересів та рекреативних потреб людини і залучення її до
соціально культурної творчості. Це потребує наукового дослідження
сутності, природи й специфіки сучасного культуро творчого процесу
загалом, його особливого різновиду — сфери дозвілля зокрема, специфіка
якої гостро виявляється у функціонуванні дозвіллєвих інститутів.
Сучасні уявлення про функції закладів дозвілля відповідають
принципово новому розумінню культури дозвілля: дозвіллєва діяльність
сприймається як культуро творчий процес, що стимулює розвиток творчої
індивідуальності, передбачає поліваріативність культурно-дозвіллєвих та
рекреаційних заходів, створює умови для виявлення та задоволення свободи
вибору дозвіллєвих потреб та інтересів і утвердження на цьому підґрунті
системи цінностей особистості.
Динамічний розвиток будь-якого суспільства, незалежно від його
соціальної системи, відбувається в процесі трансформації, модернізації,
збагачення новими поколіннями успадкованих від своїх попередників
соціальних і моральних цінностей, традицій. Тому проблема організації
дозвілля різних категорій населення, зокрема підростаючого покоління, є
однією з найдавніших проблем людства і водночас залишається й надалі
актуальною.
Процес організації дозвілля на різних вікових етапах має свої
специфічні особливості. Діти і молодь є важливою соціально-демографічною
групою. Їх поведінка та інтереси зумовлюються роллю в суспільстві,
соціальним статусом, віком.
Інтенсивне формування особистісних властивостей робить даний вік
одночасно і складним, і найбільш придатним для накопичення нових знань,
умінь, навичок, досвіду.
Актуальність вивчення дозвіллєвої сфери зумовлена своєрідністю
культурної ситуації в Україні і необхідністю подолати кризовий стан в
сучасній вітчизняній культурно-дозвіллєвій практиці, розв'язати такі
суперечності, як: невідповідність між духовними інтересами, ціннісними
орієнтаціями особистості та реальним змістом діяльності традиційних
закладів дозвілля; між дозвіллєвими потребами населення і реальними
можливостями для їх задоволення; між дезінтеграцією дозвіллєвих структур,
стандартністю, консервативністю їхньої діяльності і потребою створення
полі функціонального дозвіллєвого комплексу як потужної інституції
дозвілля та рекреації. Також у суспільстві спостерігається об’єктивно
існуюча потреба в розвитку соціальної спрямованості особистості в
соціальному середовищі; у висококваліфікованих спеціалістах (соціальних
педагогах, учителях, вихователях, практичних психологах, педагогах-
організаторах), і недостатнім рівнем їх професіоналізму в практичній
діяльності.
Різні форми дозвіллєвої діяльності по різному впливають на успішну
соціалізацію особистості. Характер такого впливу обумовлює як зміни, так і
взаємодію особистості з соціумом. Процес організації соціальним педагогом
дозвілля може бути продуктивним і ефективним за умов соціального
впровадження новітніх технологій, емоційної насиченості даного виду
діяльності з використанням наочних, словесних, практичних, ігрових методів
роботи в їх тісному взаємозв’язку; раціонального поєднання різних типів і
видів дозвіллєвої діяльності. Якщо, зміст дозвіллєвої діяльності задовольняє
та збагачує різнобічні культурні потреби та інтереси, розвиток естетичного
кругозору, смаків, пристрастей особистості
Сучасна педагогічна наука виходить з положення про те, що виховання
– це не лише цілеспрямоване і планомірне формування у особистості
світогляду, переконань і почуттів, волі і характеру, потреб і здібностей, а й її
адаптації до соціального середовища, соціалізації.
Саме тому особливо актуальним є відродження дозвіллєвої діяльності,
зокрема, її національного, родинного виконання на базі традицій української
етнопедагогіки та досягнень світової педагогіки, що сприятиме формування,
пробудженню, закріпленню й розвитку у особистості школярів морально
етичних та громадських якостей: любові до рідного краю, села, міста, країни,
звичку до праці, усвідомлення себе громадянином України, прагнення бути
добрим, турботливим, оберігати навколишнє середовище, шанувати народні
традиції і звичаї, розуміти красу природи, предметів побуту, праці, людських
взаємин, активності, ініціативності тощо.
Організовуючи дозвілля, соціальний педагог має впливати на поведінку
особистості через її інтереси, захоплення, творчість, які стають своєрідним
засобом соціального виховання.