Тема 1.

Предмет і метод мікроекономіки

1.1. Поняття мікроекономіки як науки

Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих
економічних суб'єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу,
фірми тощо. З одного боку, вона пояснює, як і чому приймають рішення окремі
господарюючі суб'єкти, а з іншого — вивчає взаємодію суб'єктів у процесі утворення
більших структур — галузевих ринків.
Як самостійний розділ економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці XIX
— на початку XX ст. Однак її становлення пройшло довгий шлях еволюційного розвитку.
Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економії. Так,
використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, А. Сміт досліджує зовнішні
форми прояву економічних явищ, визначає функціональну залежність багатьох величин і
тим самим закладає основи функціонального аналізу. У період пізнього класицизму багато
економістів, застосовуючи цей метод, часто робили фундаментальні відкриття в
мікроекономіці. Основоположниками мікроекономіки вважаються вчені Т.Мальтус і Ж.-Б.
Сей. Закон спадної доходності Мальтуса та теорія трьох факторів виробництва Сея досі
використовуються в мікроекономічному аналізі. Однак при всій значущості відкриттів
мікроекономічного характеру представниками пізнього класицизму становлення
мікроекономіки як науки здійснюється значно пізніше і пов'язується передусім з
неокласикою.
У другій половині XIX ст. завершується становлення економіки з переважно
ринковим механізмом її регулювання. За цих умов особливо актуальним стає дослідження
практичних питань, що спричинило зміщення аспектів із з'ясування загальних принципів
політичної економії на аналіз проблем господарської практики.

1.2. Функції мікроекономіки

Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що
постають перед будь-якою економічною системою. Це насамперед запитання "що
виробляти?". У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва. Для вибору
прийнятного варіанта виробництва потрібно пізнати потреби споживача, задоволення яких є
кінцевою метою всякого виробництва. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є
вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору.
Інше запитання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, — "як виробляти?".
Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу.

1
Досліджуючи теорію виробництва, мікроекономіка допомагає з'ясувати механізм розподілу
ресурсів між підприємствами та галузями виробництва.
Не залишається поза увагою мікроекономіки й запитання "кому і які результати
принесе виробництво?". Це пов'язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне
та перспективне споживання.
Пошук відповідей на перелічені запитання дає змогу мікроекономіці реалізувати,
зокрема, такі функції:
/. Пояснення явищ, які спостерігаються. Будь-яка наука має свої теоретичні
постулати як вихідні позиції, взяті за аксіоми. Скажімо, для математики це — поняття точки,
відштовхнувшись від якого можна визначити, що таке лінія, площина, фігура тощо. Для
мікроекономіки такою "точкою" є теза, що при виборі варіантів поведінки економічні
суб'єкти мають на меті максимізацію свого зиску. Звичайно, у житті ми зустрічаємося з
ірраціональною поведінкою суб'єктів. Однак її можна розглядати як відхилення від норми.
Більшості господарюючих суб'єктів властива раціональна поведінка.
2. Прогнозування поведінки економічних суб'єктів. Результативність реалізації цієї
функції мікроекономіки залежить від точності вихідних положень, які покладено в основу
прогнозу. Ними є сформульовані під час досліджень економічні закономірності.
Користуючись закономірностями, вивченими в курсі мікроекономіки, для прогнозування
поведінки економічних суб'єктів, потрібно розуміти, що ці закономірності діють як
тенденції і не обов'язково спрацьовують у кожному конкретному випадку.
Пояснення економічних явищ та прогнозування поведінки належать до так званого
позитивного аналізу. До мікроекономічних проблем можна підходити також з позиції
нормативного аналізу, що передбачає оцінку правильності чи неправильності дій і
відповідає на запитання "як має бути? ". Однак такий підхід тісно пов'язаний з економічною
політикою і виходить за рамки завдань навчального курсу мікроекономіки.

1.3. Мікросистема, її об’єкти і суб’єкти

Об'єктом мікроекономічних досліджень є мікросистема. Оскільки мікросистема — це
система економічних відносин між господарюючими суб'єктами, то аналізувати її можна в
трьох аспектах: через з'ясування того, які суб'єкти вступають у ці відносини; з приводу чого
ці відносини складаються; який основний зміст цих відносин.
До основних суб'єктів мікросистеми належать:
а) домогосподарства. Це група людей, які об'єднують свої доходи, мають
спільну власність та разом приймають економічні рішення. Найхарактернішим
прикладом домогосподарства є сім'я. Роль домогосподарства в мікроекономіці

2
може виконувати також окрема людина, яка самостійно формує та
використовує свої доходи, не вступаючи у будь-які об'єднання з іншими
громадянами.
б) підприємства (фірми). До них належать будь-які господарюючі
суб'єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів та виробляють
товари чи послуги заради отримання прибутку. Слід звернути увагу, що
поняття "підприємство" у мікроекономіці значно ширше, ніж це визначено у
законодавстві, зокрема у Законі України "Про підприємства". Якщо для законодавця
важливо, щоб підприємство було обов'язково юридичною особою, пройшло державну
реєстрацію тощо, то для дослідника мікроекономічних проблем усе це не має значення.
Головне, щоб підприємство самостійно приймало рішення про випуск продукції, придбання
ресурсів, ціни та ринки збуту і, вибираючи альтернативні варіанти, керувалося метою
максимізації прибутку;
в) держава. У мікросистемі розглядається як сукупність органів влади, що є
координатором та регулятором економічного життя. Дослідник мікросистеми абстрагується
від того, що держава — власник значної кількості підприємств, організовує виробництво
товарів громадського користування тощо. Найсуттєвішим для нього є її координаційна роль.
Об'єктами, з приводу яких складаються відносини у мікросистемі, є ресурси
виробництва та його результати. Ресурсами виробництва є: праця, капітал, природні ресурси
(земля) та підприємницькі здібності. Праця — це цілеспрямована діяльність людини, здатна
видозмінювати природну речовину, щоб надати їй необхідної для споживання форми. Під
капіталом розуміють усі засоби виробництва, створені людиною у попередніх виробничих
процесах. До природних ресурсів належать групи предметів праці, що не піддавалися
обробці, або сили природи, що використовуються у виробничому процесі. Найчастіше їх
називають узагальнювальним словом "земля". Підприємницькі здібності — це особливі
здібності окремих людей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організацію у
виробничому процесі та творче використання заради отримання прибутку.

1.4. Обмеженість ресурсів та проблема вибору

Особливе значення для розуміння мотивів поведінки економічних суб'єктів та
побудови відповідних моделей має врахування таких властивостей ресурсів:
— обмеженість. Як правило, мікроекономіка має справу не з
абсолютною, а з відносною обмеженістю ресурсів. Це означає не те, що того чи
іншого ресурсу взагалі немає, а те, що не можна його отримати на попередніх
умовах. Збільшення залучення цього ресурсу до виробництва обійдеться фірмі

3
дорожче. Хоча в окремих випадках мікроекономіка спеціально досліджує
ситуації, які виникають внаслідок абсолютної обмеженості ресурсів;
— взаємозаміщуваність (субституційність). Це означає, що до певної
міри одні види ресурсів можуть бути заміщені іншими. Скажімо, канаву можна
вирити екскаватором, затративши незначну кількість праці, чи лопатами
вручну, на що потрібна значно більша кількість праці. Найчастіше в
мікроекономіці розглядається заміщення двох видів ресурсів: капіталу та праці;
— взаємодоповнюваність (комплементарність). Ефективне використання кожного
ресурсу можливе лише за певного співвідношення з
іншими. Хоча ресурси й здатні до взаємозамінюваності, але така здатність
обмежена: повністю замінити працю капіталом чи навпаки практично
неможливо.
Як результат виробничої діяльності у мікроекономіці розглядається матеріальний
продукт (річ) або послуга. Кількісно його можна характеризувати як за допомогою
натуральних показників, так і у вартісному виразі. Вартісний вираз значною мірою залежить
від цін, в яких розраховується результат. Вони можуть бути поточними, тобто такими, що
склалися на момент розрахунку, або зіставними. що зафіксовані на певному рівні. У
мікроекономіці застосовується як перший, так і другий варіант.
Якщо розглядати мікроекономічну систему з точки зору змісту економічних відносин,
які складаються в ній, то мікросистема є ринковою системою. Ринок — спосіб взаємодії
економічних суб'єктів, який ґрунтується на ціновій системі та конкуренції. Це особливий
механізм координації економічних дій.

4
 Тема 2. Теорія граничної корисності і поведінки споживача

2.1. Корисність. Закон спадної граничної корисності

Одним із завдань мікроекономіки є пояснення видатків споживачів: як люди
розподіляють свої грошові доходи на купівлю різних товарів та послуг, і які чинники
впливають на цей вибір. Відповісти на такі запитання допомагає теорія корисності.
Корисність — це здатність товару або послуги задовольняти потреби людини; задоволення,
яке отримує людина від споживання товару чи послуги. Вже з самого визначення очевидно, що це
поняття є надто суб'єктивним. Корисність одного і того ж товару може бути зовсім різною
для різних людей, і навіть для тієї ж особи за різних умов (наприклад, порція морозива у
липні і січні). Суб'єктивність корисності ускладнює її кількісне вимірювання, проте часто
для зручності аналізу вводять уявну одиницю корисності — ютиль (з англ. utility —
корисність). Залежність між кількістю спожитих одиниць товару та рівнем задоволення
споживача виражають за допомогою функції корисності. Такий підхід до вивчення
корисності називають кардиналістським.
Двома основними поняттями кількісного підходу до аналізу корисності є загальна
корисність і гранична корисність. Загальна корисність (TU) — це сумарна величина
задоволення від споживання конкретної кількості товару Q. Натомість гранична корисність
(МU) — це зміна загальної корисності унаслідок споживання однієї додаткової одиниці
блага, тобто додаткове задоволення від споживання кожної останньої (додаткової) одиниці
товару.
Усвідомлення різниці між загальною та граничною корисністю дає змогу пояснити
відомий парадокс, пов'язаний з цінами води та алмазів. Вода, яка є життєво важливою для
людини, має дуже високу загальну корисність. Проте, у переважній більшості випадків, води
є багато, що зумовлює її низьку граничну корисність. Натомість алмази мають значно нижчу
загальну корисність, але через обмеженість пропозиції їхня гранична корисність дуже
висока.
Оскільки ціна, яку люди готові платити за благо, визначається його граничною
корисністю, вода настільки дешева порівняно з алмазами.
Основні властивості функцій загальної TU(Q) та граничної MU(Q) корисності можна
простежити за допомогою рис. 2.1. Як видно з рис. 2.1, а, споживання кожної наступної
одиниці товару забезпечує все менший приріст загальної корисності або, інакше кажучи,
гранична корисність зменшується (рис. 2.1, б). У точці, в якій крива TU досягає максимуму,
MU дорівнює нулю. Подальше споживання товару супроводжується від'ємними значеннями
граничної корисності і, як наслідок, зниженням загальної корисності. Рис. 2.1 наочно

5
відображає закон спадної граничної корисності (перший закон Госена): при споживанні
кожної наступної одиниці товару величина додаткового задоволення для людини зменшується.

Рис. 2.1. Динаміка загальної та граничної корисності

Закон спадної граничної корисності використовують для обгрунтування закону попиту
(див. п. 4.1), а швидкість зниження граничної корисності товару пов'язана з поняттям
еластичності попиту за ціною (див. п. 5.1).
Щоб отримати максимальне задоволення від придбаних благ, раціональний споживач
повинен керуватися правилом максимізації корисності (другий закон Госена): розподіляти свій
грошовий дохід так, щоб остання грошова одиниця, витрачена на кожний куплений товар, приносила
однакову додаткову (граничну) корисність. У випадку двох товарів, ціни яких Рx, і Рy а граничні
корисності — MUx і MUy це правило записують у вигляді:

2.2. Уподобання споживача. Криві байдужості

Сьогодні у мікроекономічній науці для аналізу споживчої поведінки людей успішно
використовують ординалістський (порядковий) підхід, який не передбачає кількісного
вимірювання корисності. Згідно з цим підходом споживач спроможний впорядкувати різні
набори благ за ступенем їх привабливості для себе відповідно до власної системи уподобань
(переваг). В основі порядкового підходу лежать такі припущення, які інакше називають
аксіомами уподобань:
1) аксіома порівнянності — людина спроможна з двох наборів благ
вибрати привабливіший для себе (або кращим є набір А, або набір Б, або вони
еквівалентні);
2) аксіома транзитивності — людина спроможна встановити порядок
своїх переваг (якщо набір А кращий за Б, а набір Б кращий за В, то А кращий за
В):
3) аксіома недосяжності насичення — за інших однакових умов споживач завжди надає

6
перевагу більшій кількості блага над меншою його кількістю.
Графічно уподобання індивідів зручно відображати за допомогою кривих байдужості.
Крива байдужості показує усі можливі комбінації двох благ X та Y, які забезпечують споживачеві
однаковий рівень задоволення (загальної корисності). Сукупність кривих байдужості, кожна з
яких відповідає певному рівневі корисності, називають картою кривих байдужості
(рис. 2.2). Криві байдужості мають низку важливих властивостей:
1) криві байдужості не перетинаються;
2) криві байдужості є спадними;
3) криві байдужості є увігнутими до початку координат;
4) що далі від початку координат розташована крива байдужості, то
вищому рівневі загальної корисності вона відповідає.

Рис. 2.2. Карта кривих байдужості

2.3. Гранична норма заміни. Окремі випадки кривих байдужості

Важливою характеристикою уподобань індивіда є його схильність замінювати одне
благо іншим. Гранична норма заміни (MRSxy) - кількість одного блага, від якої споживач
відмовиться задля одержання додаткової одиниці іншого блага за збереження сталого рівня загальної
корисності. Графічно гранична норма заміни визначається нахилом кривої байдужості:

(рис.2.3).

7
 Рис. 2.3. Гранична норма заміни
З рисунка видно, що зі збільшенням кількості одного блага відносно іншого гранична норма
заміни знижується.
Вигляд кривих байдужості визначається уподобаннями споживача і залежить саме від
його схильності до заміни одного блага іншим. Для значної більшості товарів та послуг ці
криві є монотонне спадними, подібними до зображених на рис. 2.2. Інакше виглядають криві
байдужості для пар благ, які часто називають спорідненими: взаємозамінюваних та
взаємодоповнюваних товарів.
Товари називають взаємозамінюваними (замінниками, субститутами), якщо вони
задовольняють одну і ту ж потребу. Для абсолютних замінників MRSxy - const (споживачеві
байдуже, який з цих товарів придбати), і криві байдужості є прямими лініями (рис. 2.4).
Взаємодоповнюваними називають товари, які споживають разом. Криві байдужості у випадку
абсолютної доповнюваності двох товарів (наприклад, правий та лівий черевики) зображено
на рис. 2.5.

Рис. 2.4. Криві байдужості для абсолютних замінників

8
 Рис. 2.5. Криві байдужості для абсолютно взаємодоповнювальних товарів

Якщо споживач абсолютно байдужий до одного з двох товарів (нейтральне благо),

криві байдужості матимуть вигляд прямих ліній, паралельних одній з осей (рис. 2.6). Якщо
збільшення кількості деякого блага є небажаним для людини (благо з від'ємною корисністю
або антиблаго), то криві байдужості будуть висхідними (рис. 2.7).

Рис. 2.6. Криві байдужості для пари „корисне благо — нейтральне благо"

Рис. 2.7. Криві байдужості для пари „антиблаго — благо"

2.4. Бюджетне обмеження споживача

Прагнення людини максимізувати своє задоволення (загальну корисність) стримує
обмеженість коштів, якими вона розпоряджається. Нехай споживач купує два товари X і Y,
ціни яких відповідно Px та Py і володіє доходом I. На рис. 2.8 показано бюджетне
обмеження такого споживача.
Бюджетна пряма (бюджетна лінія) показує різні комбінації двох товарів, які можна купити за

9
незмінного грошового доходу та даних цін товарів. Рівняння цієї прямої має вигляд
, де х, у — кількості одиниць споживання товарів. Нахил бюджетної лінії
є від'ємним, що демонструє необхідність відмови від певної кількості одного блага задля
отримання додаткової одиниці іншого.

Рис. 2.8. Бюджетне обмеження споживача

Бюджетна пряма є межею між можливим та недосяжним для споживача. Споживач

може придбати будь-які набори товарів, відображені точками на прямій і ліворуч від неї. Усі
набори товарів, відображені точками праворуч від бюджетної лінії, недосяжні для
споживача за даного рівня його доходу.
Якщо дохід споживача або ціни товарів змінюються, змінюється і його бюджетне
обмеження. Зі збільшенням доходу споживач має змогу придбати більше обидвох товарів.
Бюджетна пряма переміщується паралельно вправо, оскільки її нахил, який визначається
співвідношенням цін товарів, не змінюється (рис. 2.9). Відповідно, внаслідок зниження
доходу бюджетна лінія переміщується паралельно вліво.
Унаслідок зміни ціни одного з товарів змінюється нахил бюджетної прямої. Якщо ціна
товару X знизиться до р'x, то витративши весь дохід на придбання цього товару, споживач
купить його І/р'х одиниць (рис. 2.10). Зі зростанням ціни товару до р’’x нахил бюджетної
лінії, навпаки, збільшиться.

Рис. 2.9. Вплив зміни доходу на бюджетне обмеження споживача

10
 Рис. 2.10. Вплив зміни ціни товару на бюджетне обмеження споживача

2.5. Рівновага споживача

Вирізняють два методи визначення рівноваги споживача. Обидва з них використовують
припущення щодо фіксованості доходу споживача, незмінності цін товарів та уподобань
споживача упродовж деякого проміжку часу і повного витрачання доходу з перебігом цього
часу. Щоб ухвалити оптимальне рішення стосовно обсягів купівлі різних благ, споживач
повинен зважити свої побажання зі своїми можливостями. Для цього на одному графіку
треба сумістити карту кривих байдужості та бюджетну пряму.
Один підхід базується на кількісному аналізі корисності і передбачає максимізацію
задоволення споживача за певного рівня доходу. Геометричне це означає переміщення на все
віддаленіші від початку координат криві байдужості, не виходячи за межі бюджетної лінії.
Оптимальний для споживача набір двох благ визначатиметься точкою, яка лежить на
бюджетній прямій і належить водночас найвищій із досяжних кривій байдужості — тобто
точкою їх дотику (рис. 2.11). У точці дотику нахил кривої байдужості дорівнює нахилові
бюджетної прямої. Інший метод, пов'язаний з ординалістським підходом, полягає у
мінімізації видатків за фіксованого рівня корисності і призводить до аналогічного
результату.
У математичному вигляді модель максимізації корисності споживача у випадку двох
благ можна сформулювати так:
U(X, Y) -> max,
Px*Qx+Py*Qy= I

У точці рівноваги виконується умова яка засвідчує еквівалентність аналізу вибору

споживача з позицій кількісного та порядкового підходів до вивчення корисності.

11
Рис. 2.11. Стан рівноваги споживача

12
 Тема 3. Аналіз поведінки споживача
3.1. Реакція споживача на зміну доходу
Споживач досягає стану рівноваги у точці до гику найвищої з досяжних кривої
байдужості та бюджетної прямої. Перехід від однієї точки рівноваги до іншої може
спричинятися змінами доходу індивіда або змінами цін товарів. Розгляньмо
переміщення точки оптимального вибору унаслідок зміни доходу споживача за
незмінних цін обидвох товарів (рис. 3.1).
Зі зростанням доходу споживача бюджетна пряма переміщується щораз правіше,
що дає йому змогу переходити на щораз вищу криву байдужості. Криву, яка сполучає
точки рівноваги споживача за різних рівнів доходу і відображає співвідношення між
величиною доходу та кількістю придбаних благ, називають кривою „дохід —
споживання". Залежно від впливу змін доходу індивіда на обсяги споживання благ
розрізняють нормальні товари (блага, споживання яких збільшується зі зростанням
доходу і зменшується з його зниженням) та товари нижчої споживчої цінності (блага,
споживання яких зі зростанням доходу зменшується і навпаки). Абсолютна більшість
усіх благ с нормальними товарами. Нечисленними прикладами товарів нижчої
споживчої цінності є дешеві продукти харчування (картопля, капуста), уживаний одяг,
послуги громадського транспорту тощо. Зазначений поділ товарів є до певної міри
суб'єктивним і залежним від інтервалу зміни доходу.

Рис. 3.1. Крива „дохід—споживання"

На рис. 3.1 зі збільшенням доходу індивіда споживання обидвох благ зростає,
тобто вони є нормальними товарами. На рис. 3.2 товарне нормальним благом, натомість
товар Y— благом нижчої споживчої цінності. На основі кривої „дохід — споживання"
можна побудувати криву Енгеля, яка показує залежність обсягу споживання
товару від доходу споживача за незмінних цін та уподобань. Крива „дохід —
споживання" та крива Енгеля мають однаковий характер залежності від доходу.

На рис. 3.2 показано криві Енгеля для нормальних товарів (1), благ
нижчої споживчої цінності (2) та нейтральних благ (3).
Висхідний характер кривої Енгеля для нормальних товарів

13
 конкретизують функції Торнквіста.

Рис. 3.2. Криві Енгеля

На рис. 3.3 функції Торнквіста (1)-(3) описують залежність попиту від доходу
споживача для трьох груп товарів, відповідно, благ першої необхідності, благ другої
необхідності та товарів розкоші.

Рис. 3.3 Функція Торквінста

Як видно з рисунка 3.3, індивід передовсім задовольняє свої потреби у товарах першої
необхідності (продукти харчування, одяг), проте зі зростанням доходу обсяг їхнього
споживання стабілізується. За певного рівня доходу споживач починає купувати і блага
другої необхідності (побутова техніка); видатки на них, зрештою, також досягають
насичення. Купувати предмети розкоші (дорогі автомобілі, коштовності) індивід може
дозволити собі лише за досить високого рівня доходу, зі збільшенням доходу видатки на них
стрімко зростають.

3.2. Реакція споживача на зміну ціни. Ефекти заміщення та доходу

З'ясуймо далі, як вплине на споживчий вибір індивіда зміна ціни одного з благ. Зі
зниженням ціни товару X споживач зможе придбати все більшу його кількість, що графічно
відображається зміною нахилу бюджетної лінії. Криву, яка сполучає точки рівноваги
споживача за різних цін одного з товарів і незмінних доходу І та ціни (Pу) другого товару,
називають кривою „ціна — споживання" (рис. 3.4, а). На її основі легко побудувати криві
індивідуального попиту на товар (рис. 3.4, б), яка характеризує залежність обсягів купівлі
товару від його ціни (див. п. 4.1).

14
 Вплив зміни ціни одного з товарів на оптимальний вибір споживача можна
розкласти на дві складові, зумовлені ефектом заміщення та ефектом доходу. Ефект
заміщення полягає у зміні споживання унаслідок зміни відносних цін двох товарів — за
нижчої ціни товару X виникає стимул придбати цей дешевший товар замість відносно
дорожчого. Ефект доходу полягає у зміні споживання унаслідок зміни реального доходу,
зумовленої зміною ціни — за нижчої ціни товару X його можна купити більше, не зменшуючи
споживання блага Y.

Товар X
Рис. 3.4. Крива „ціна—споживання" і крива індивідуального попиту
Для послідовного аналізу поведінки споживача важливо виокремити дію ефектів заміщення та
доходу. Відомі два підходи до розмежування цих ефектів, запропоновані визначним
українським математиком та економістом Є.Слуцьким (1915 р.) та незалежно від нього
Дж.Гіксом (середина 1930-х pp.). Підхід Слуцького відповідає кардинальній теорії корисності,
а підхід Гікса — порядковій теорії.

3.3. Взаємодія ефектів заміщення та доходу

Залежно від впливу зміни ціни товару на обсяг його споживання розрізняють звичайні блага
(споживання їх збільшується зі зниженням ціни, і зменшується з її зростанням) та блага Гіф
фена (товари, споживання яких збільшується зі зростанням їх ціни). Абсолютна більшість
товарів є звичайними благами. Існування благ Гіффена є радше суто теоретичною
можливістю. Загалом вплив зміни ціни товару на обсяг його споживання визначається
взаємодією ефектів заміщення та доходу.
Ефект заміщення обов’язково зумовлює зростання споживання блага зі зниженням ціни.
Натомість ефект доходу може діяти у різних напрямках. Для блага нижчої споживчої цінності
ефект доходу протидіє ефекту заміщення, але слабший за нього, і споживання товару зі
зниженням його ціни все ж зростає. Водночас теоретично можливий варіант, коли ефект
доходу, що діє у протилежному напрямку до ефекту заміщення, переважає його за

15
абсолютною величиною (блага Гіффена).
Залежно від того, як впливають зміни доходу споживача I та ціни товару Р на обсяг його
споживання С усі блага класифікують так: І ( ) = С ( ) – нормальні блага;
І ( ) = С () – блага нижчої споживчої цінності;

Р ( ) = С ( ) – звичайні блага;

Р ( ) =С ( ) – товари Гіффена.
Отже:
1)всі нормальні блага є звичайним;
2)якщо для блага нижчої споживчої цінності ефект заміщення переважає ефект доходу, то
воно буде також звичайним;
3) якщо для блага нижчої споживчої цінності ефект доходу переважає ефект заміщення, то це
— благо Гіффена.

3.4. Прийняття рішень у ситуаціях з ризиком

Ухвалення економічних рішень на різних рівнях (домогосподарства, фірми,
держави) пов'язане з ризиком. Ризик виникає тоді, коли керована економічна система
(об'єкт ризику) функціонує за умов деякої невизначеності (присутні джерела ризику), а
суб'єкти приймають рішення з декількох альтернативних варіантів і зацікавлені в кінцевому
результаті.
Існування згаданої невизначеності безпосередньо негативно впливає на ефективність
ухвалених рішень. Відтак все важливішу роль відіграє теорія економічного ризику, яка
активно розвивається упродовж останніх десятиліть. Ця теорія включає якісний та кількісний
аналіз ризику і його показників та характеристик, моделювання ризику та управління ним.
Ситуації невизначеності пов'язані з непередбачуваністю економічних явищ, що є
наслідком дії численних різноманітних чинників, вплив яких не можна повністю
спрогнозувати. Основними причинами цієї непередбачуваності є: 1) недетермінованість
економічних процесів, зумовлена випадковим характером науково-технічного прогресу,
динаміки природних умов та уподобань споживачів; 2) неповнота економічної інформації,
спричинена обмеженістю можливостей її обробки і наближеністю методів, що
використовуються для цього; 3) асиметрія інформації, яка виникає унаслідок різного доступу
до інформації різних учасників ринку.
Ставлення до ризику є суб'єктивною характеристикою кожної окремої особи. Якщо
людина надає перевагу участі у ризикованому проекті над можливістю одержання

16
гарантованого сподіваного виграшу, то кажуть про її схильність до ризику. Якщо
ризикований проект менш привабливий, ніж отримання середнього гарантованого виграшу,
то особа не схильна до ризику. Коли ж людині байдуже, яку з цих альтернатив обрати — вона
нейтральна до ризику. Як показує життєвий досвід, переважна більшість людей схильна до
ризику, коли йдеться про незначні суми порівняно з їх майном, і не схильна у разі значних
сум. На схильності до ризику побудовано гральний бізнес, а на несхильності — страховий.
Ставлення людини до ризику безпосередньо пов'язане з виглядом її функції
корисності. Якщо особа нейтральна до ризику, її функція корисності є лінійною. Функція
корисності не схильної до ризику особи є опуклою а схильної до ризику — увігнутою.

17
 Тема 4. Попит і пропонування, їх взаємодія

4.1. Попит і закон попиту

Попит відображає бажання і спроможність людей купувати товари та послуги.
Ринковий попит на товар складається із суми індивідуальних попитів окремих покупців.
Тобто для визначення ринкового попиту на товар потрібно додати величини попиту усіх
присутніх на ринку покупців за кожної з можливих цін.
Попит — це кількість товару або послуги, яку готові {бажають і спроможні) купити
споживачі за кожного рівня цін та за інших однакових умов упродовж певного проміжку
часу.
Закон попиту: за інших однакових умов між: ціною та величиною попиту існує
обернена залежність - чим нижча ціна товару, то тим більша величина попиту на нього і
навпаки. Графічно цю залежність відображає крива попиту. У системі координат
„кількість товару — ціна товару" крива попиту D (з англ. demand — попит) є спадною. Для
спрощення аналізу здебільшого зручно (і достатньо) використовувати лінійні функції попиту
у вигляді (рис.4.1).

Q
Рис. 4.1. Лінійна крива попиту

Спадний характер кривої попиту зумовлений:

1) законом спадної граничної корисності (споживання наступних одиниць
товару приносить все менше задоволення, тому додаткові одиниці товару
купуватимуть лише зі зниженням його ціни) (див. також п. 2.1);
2) ефектом доходу (за нижчої ціни .можна купити більше цього товару, не
відмовляючись від інших) (див. також п. 3.2);
3) ефектом заміщення (за нижчої ціни виникає стимул придбати дешевший
товар замість аналогічних дорожчих) (див. також п. 3.2).
Бажання споживачів придбати товар залежить від низки чинників, що формально
можна виразити за допомогою функції попиту:

де Р - ціна товару, а змінні х1...xn„ називають (неціновими) визначниками попиту. Зміна

18
ціни товару Р зумовлює зміну величини попиту на товар, що графічно відображається
переміщенням у нову точку по незмінній кривій попиту (рис. 4.2). Натомість зміна одного
чи декількох визначників попиту спричиняє зміну попиту, тобто переміщення усієї кривої.
Коли попит на товар зростає, споживачі готові купити більшу кількість цього товару за
кожного рівня цін; відтак крива попиту перемішується вправо (рис. 4.3). І навпаки, зі
зниженням попиту на товар крива попиту переміщується вліво.
Найчастіше виокремлюють такі основні визначники попиту.
1) смаки та уподобання споживачів;
2) кількість покупців на ринку;
3) грошові доходи споживачів (зростання доходів спричиняє збільшення попиту на
нормальні товари і зменшення попиту на товари нижчої споживчої цінності); див. також п.
3.1;
4) очікування споживачів щодо змін цін і доходів у майбутньому;
5) ціни на споріднені товари (для взаємозамінюваних товарів існує пряма залежність
між ціною на один з них та попитом на другий; для взаємодоповнюваних товарів —
обернена залежність між ціною на один з них та попитом на другий);

Q
Рис. 4.2. Зміна величини попиту на товар

Рис. 4.3. Зміна попиту на товар

4.2. Пропозиція та закон пропозиції

Пропозиція відображає готовність виробників пропонувати для продажу товари і
послуги. Ринкова пропозиція деякого товару складається із суми індивідуальних пропозицій
усіх фірм, що продають цей товар.

19
 Пропозиція — це кількість товару або послуги, яку готові (бажають і спроможні)
виробити і продати фірми за кожного рівня цін та за інших однакових умов упродовж
певного проміжку часу.

Закон пропозиції: між ціною і величиною пропозиції товару упродовж: певного

проміжку часу існує пряма залежність. Графічно цю залежність відображає крива
пропозиції. У системі координат .,кількість товару — ціна товару" крива пропозиції S (з англ.
supply — пропозиція) є висхідною лінією. Для спрощення аналізу здебільшого зручно
використовувати лінійні функції пропозиції у вигляді Р = b + kQs (рис. 4.4).

Рис. 4.4. Лінійна крива пропозиції

Висхідний характер кривої пропозиції диктує здоровий глузд: виробники

вироблятимуть і пропонуватимуть для продажу більшу кількість товару, якщо ціна на нього
зростатиме.
Готовність виробників пропонувати товар залежить від низки чинників, що
формально можна виразити за допомогою функції пропозиції:

де Р — ціна товар), а змінні х 1…xn називають (неціновими) визначниками

пропозиції. Зміна ціни товару Р зумовлює зміну величини пропозиції товару, що графічно
відображається переміщенням у нову точку по незмінній кривій пропозиції (рис. 4.5).

Q
Рис. 4.5. Зміна величини пропозиції товару

Натомість зміна одного чи декількох визначників пропозиції спричиняє зміну

пропозиції, тобто переміщення усієї кривої.

20
 Найчастіше виокремлюють такі основні визначники пропозиції:
1) ціни ресурсів;
2)технології виробництва;
3)кількість продавців на ринку;
4)очікування виробників щодо зміни цін у майбутньому;
5)податки і субсидії;
6)ціни споріднених товарів.

Коли пропозиція товару зростає, виробники готові виробити і продати більшу

кількість цього товару за кожного рівня цін; відтак крива пропозиції переміщується вправо
(рис. 4.6).
І навпаки, зі зменшенням пропозиції товару крива пропозиції переміщується вліво.

Q
Рис. 4.6. Зміна пропозиції товару

4.3. Взаємодія попиту і пропозиції. Ринкова рівновага

У процесі взаємодії рішень домогосподарств щодо купівлі деякого товару та рішень
фірм стосовно обсягів виробництва і продажу цього товару визначаються ціна товару та
його кількість, яку буде вироблено і куплено. Графічно це можна проілюструвати,
зобразивши на одному графіку лінії попиту на товар та його пропозиції (рис. 4.7).

Q
Рис. 4.7. Стан ринкової рівноваги

Точка Е перетину кривих D і S визначає стан ринкової рівноваги, за якого величина

попиту на товар дорівнює величині його пропозиції. Проекції точки Е на горизонтальну та
вертикальну осі визначають відповідно рівноважну кількість Qe та рівноважну ціну Рe
товару.
З'ясуймо, як економіка досягає стану рівноваги. Нехай ціна товару становить Р (рис.

21
4.8).

Рис. 4.8. Надлишок, дефіцит і відновлення ринкової рівноваги

За такої ціни споживачі купуватимуть значно менше товару, ніж готові запропонувати
виробники. Величина пропозиції товару (відрізок OQ2 на рисунку) перевищує величину
попиту на нього (відрізок OQX), і на ринку існує надлишок товару обсягом Q2 — Q1 Оскільки
частина виробників не в змозі продати свій товар за ціною Р2, вони починають знижувати
ціну, намагаючись залучити нових покупців. Виникає конкуренція продавців, і ціна
знижуватиметься, доки величина пропозиції та величина попиту на товар не зрівняються,
тобто до відновлення рівноважної ціни.
Натомість, якщо ціна товару нижча за рівноважну, величина попиту на товар
перевищує величину його пропозиції, і на ринку існує дефіцит (нестача) товару. У такому
разі конкуренція покупців зумовлює зростання ціни, доки вона не повернеться до
рівноважного значення Ро. Таку здатність ринкових сил попиту та пропозиції узгоджувати
рішення щодо обсягів купівлі та продажу товару називають нормувальною функцією ціни.

4.4. Вплив змін попиту та пропозиції на ринкову рівновагу

Унаслідок зміни визначників пропозиції товару і попиту на нього криві S та D можуть
перемішуватися. Легко з'ясувати, який вплив матиме переміщення однієї з цих кривих на
значення рівноважних ціни та кількості. Збільшення попиту на товар за незмінної його
пропозиції спричиняє зростання рівноважної ціни та рівноважної кількості (рис. 4.9, а). І
навпаки, зменшення попиту на товар призводить до зменшення кількості проданих одиниць
та зниження ціни товару (рис. 4.9, б). Збільшення (зменшення) пропозиції товару за
незмінного попиту на нього спричиняє зниження (зростання) рівноважної ціни товару і
збільшення (зменшення) рівноважної кількості (рис. 4.9, в, г).

22
 Рис. 4.9. Вплив змін попиту і пропозиції на ринкову рівновагу

У разі ж одночасного переміщення кривих S та D ситуація дещо ускладнюється.

Нехай попит на деякий товар зменшився, а пропозиція його зросла. Як видно з рис. 4.10,
можливі такі три випадки. Якщо зміна попиту переважає зміну пропозиції, то і
рівноважна ціна товару, і рівноважна кількість зменшаться (рис. 4.10. а). Якщо,
навпаки, зміна пропозиції переважає зміну попиту, то рівноважна ціна знизиться, а
рівноважна кількість зросте (рис. 4.10, б). І, нарешті, якщо попит і пропозиція зміняться
однаковою мірою, рівноважна ціна знизиться, а рівноважна кількість не зміниться (рис. 4.10,
в). Тобто підсумувати наслідки одночасного зменшення попиту на товар та збільшення його
пропозиції можна так: рівноважна ціна знизиться, а вплив на рівноважну кількість є
неоднозначним і залежатиме від співвідношення змін попиту та пропозиції.

Рис. 4.10. Вплив одночасного зменшення попиту і збільшення пропозиції на

ринкову рівновагу

Усі можливі варіанти одночасних змін попиту та пропозиції і їх впливу на рівноважні

ціну та кількість товару наведено у таблиці.

23
 Зміна Зміна Зміна Зміна
попиту пропозиції рівноважної ціни рівноважної
Збільшен Збільшення Неоднозначна Збільшення
кількості
ня Збільшен Зменшення Збільшення Неоднозначна
ня Зменшен Збільшення Зменшення Неоднозначна
ня Зменшен Зменшення Неоднозначна Зменшення
ня

4.5. Поняття про надлишок споживача і надлишок виробника

Для аналізу ефективності ринку і наслідків втручання держави у функціонування
ринкового механізму (запровадження максимальних та мінімальних цін, податків, мита, квот
тощо) зручно використовувати поняття надлишків споживача та виробника.
Спадний характер кривої попиту означає, що люди по-різному оцінюють корисність
конкретного товару і готові платити за нього різну ціну. За даної ціни продажу товару усі,
хто був готовий заплатити вищу ціну, отримують додаткову вигод). Цю вигоду вимірює
надлишок споживана. Надлишок споживача — це різниця між ціною, яку готовий
заплатити покупець, і ціною, одержаною продавцем. Графічно величина надлишку
споживача на ринку визначається площею фігури, обмеженої кривою попиту на товар та
лінією ціни (рис. 4.11). Як видно з рисунка, зі зниженням ціни товару від Р\ до Рі,
надлишок споживача зростає: по-перше, збільшується надлишок споживачів, яких
задовольняла і попередня ціна; по-друге з'являються додаткові покупці товару.

Рис. 4.11. Надлишок споживача

Висхідний характер кривої пропозиції відображає відмінності у витратах виробників

на виробництво товару. За певної ціни продажу товару усі виробники, що були готові
продати товар і за нижчою ціною, отримують додаткову вигоду, яку вимірює надлишок
виробника Надлишок виробника — це різниця між ціною, яку отримує продавець, і його
витратами. Графічно величина надлишку виробника на ринку визначається площею фігури,
обмеженої лінією ціни та кривою пропозиції (рис. 4,12). Зі зростанням ціни товару надлишок
виробника збільшується: по-перше, зростає виторг за обсяг товару, який продавався і за
попередньою ціною; по-друге, на ринку з'являються нові виробники, готові пропонувати
товар за вищою ціною.

24
 Рис. 4.12. Надлишок виробника

За ринкової рівноваги сума надлишків споживача та виробника (різниця між цінністю

певного товару для покупців та витратами продавців на його виробництво) досягає
максимального значення (рис. 4.13).

Рис. 4.14. Сумарний надлишок

За припущення про досконалу конкуренцію та відсутність екстерна лій ринкові

сили попиту і пропозиції ефективно розподіляють обмежені ресурси і максимізують
добробут суспільства.

4.6. Еластичність попиту за ціною

Одне з ключових питань, що постає перед виробниками товарів і послуг, — як
реагуватимуть споживачі на зміну ціни їхнього продукту. Закон попиту не дає достатньо
повної відповіді на це запитання, оскільки реакція покупців на зміну ціни неоднакова для
різних товарів. Поняття еластичності попиту за ціною характеризує чутливість цієї реакції.
Еластичність попиту за ціною ED — відношення відсотка зміни величини попиту на
товар до відсотка зміни ціни товару:

(4.1)

Оскільки ціна товару і величина попиту на нього пов'язані оберненою залежністю,

коефіцієнт F.D завжди від'ємний; проте економісти зазвичай наводять тільки абсолютну
величину коефіцієнта еластичності, а знак „-" опускають.
Розрізняють дугову та точкову еластичність попиту за ціною.
Дугова еластичність попиту за ціною характеризує відносну зміну величини попиту,
спричинену відносною зміною ціни товару на деякій частині кривої попиту (рис. 4.14), і
визначається за формулою:

25
 (4.2)

Рис. 4.14. Дугова еластичність попиту

Точкова еластичність попиту за ціною характеризує відносну зміну величини попиту,

спричинену нескінченно малою зміною ціни у деякій точці кривої, і визначається за формулою:

(4.3)

Рис. 4.15. Точкова еластичність попиту

Як видно з рисунка 4.15, еластичність попиту змінюється уздовж кривої: попит еластичний
(Ео> 1) у точках, що лежать вище середини кривої, одинична еластичний (ED = 1) у точці
посередині кривої і нееластичний (ED < 1) у точках, що лежать нижче середини кривої.
Тобто попит зазвичай еластичний в області високих цін і нееластичний в області низьких
цін. Двома екстремальними теоретичними варіантами є абсолютно нееластичний попит (Е=
0), який відображається вертикальною лінією, і абсолютно еластичний попит (Е = 1), якому
відповідає горизонтальна лінія.
Зауважмо, що рис. 4.15 демонструє і відмінність понять нахилу кривої та її
еластичності: нахил лінії D залишається незмінним, тоді як еластичність — змінюється від
нуля до нескінченності. Все ж, між нахилом та еластичністю існує деякий візуальний зв'язок:
з двох ліній, що перетинаються, пологіша (з меншим нахилом) крива є еластичнішою.

26
 Еластичність попиту за ціною визначається низкою чинників і є тим більшою: 1) чим
більшу кількість замінників має товар; 2) чим більшу частку бюджету споживачів
становлять видатки на цей товар; 3) чим більшою мірою цей товар є товаром розкоші; 4) чим
триваліший період часу мають споживачі для реагування; 5) чим вужче визначено ринок
товару.
З'ясуймо, як впливає величина еластичності попиту за ціною на рішення
продавців щодо зміни ціни товару. Нехай за ціни Р1 виробник продає Q1
одиниць товару (рис. 4.16, а). Виторг (сума коштів, отриманих продавцем)
визначається як добуток ціни товару на кількість проданих одиниць Р1 х Q1, що
графічно відображається площею прямокутника OP1AQ1. Як видно з рисунка,
зниження ціни товару до Р2 дає змогу збільшити виторг.

Рис. 4.17. Наслідки зміни ціни товару за еластичного і нееластичного попиту

Приріст виторгу унаслідок збільшення кількості проданих одиниць переважає втрати,

зумовлені зниженням ціни одиниці товару. Зауважмо, що точки А і В розташовані в
еластичній частині кривої попиту.
Натомість в області нееластичного попиту ситуація протилежна. Як видно з рисунка
4.17, б, збільшення виторгу продавця тут досягається за допомогою підвищення ціни від Р1
до Р2. У цій частині кривої приріст виторгу унаслідок підвищення ціни більший за втрати,
спричинені зменшенням обсягу продажу товару.
Отже, величина еластичності попиту за ціною відіграє ключову роль в ухваленні
рішень виробників щодо зміни ціни товару: за еластичного попиту збільшення виторгу
досягається зниженням ціни; за нееластичного попиту, навпаки, ціну слід підвищувати.

4.7. Еластичність пропозиції

Поняття еластичності можна застосовувати і для пропозиції. Як відомо, на кількість
товару Х, який пропонують виробники для продажу, діє багато факторів, і тому можна
визначити реакцію зміни кількості проданого товару на зміну цих факторів.
Еластичність пропозиції за ціною – показник відсоткової зміни обсягу пропозиції при

27
зміні ціни на 1%. Вона визначається за формулою:

(4.4)

Так само як і еластичність попиту, еластичність пропозиції може бути дугова та

точкова

Рис. 4.17. Дугова еластичність пропозиції

Рис. 4.18. Точкова еластичність пропозиції

Залежно від ординати точки Т (рис. 4.18) розрізняють еластичну (Es > 1), одинична
еластичну (Es = 1) та нееластичну пропозицію (Es < 1). Інакше кажучи, пропозиція
еластична, якщо крива 5 перетинає вісь цін; нееластична, якщо крива 5 перетинає вісь
кількості продукції; одиничне еластична, якщо крива S проходить через початок координат.
Еластичність пропозиції може змінюватися уздовж кривої. В області низьких цін
еластичність пропозиції є високою, оскільки фірми мають вільні виробничі потужності. У
разі повного їх використання фірми потребують нових інвестицій для розширення
виробництва, і еластичність пропозиції є низькою. Щоб визначити еластичність нелінійної
кривої S у будь-якій точці, достатньо провести дотичну до кривої у цій точці і поглянути, яку
з осей вона перетинає.
Основний визначник еластичності пропозиції — тривалість часового періоду. У
миттєвому періоді (короткий проміжок часу, упродовж якого усі фактори виробництва є
постійними) пропозиція абсолютно нееластична. З перебігом часу у виробників з'являються
можливості для зміни окремих факторів, інтенсивнішого використання і, зрештою, зміни

28
виробничих потужностей, тому еластичність пропозиції зростає.
Еластичність пропозиції залежить ще від низки інших чинників і є тим вищою: 1) чим
дешевше обходиться розширення виробництва; 2) чим кращі можливості і нижча вартість
зберігання товару; 3) чим вища взаємозамінність ресурсів, використовуваних у виробництві
товару.

4.9. Регулювання цін державою

Уряд може з тих чи інших міркувань втручатися у функціонування ринку,
визначаючи межі зростання або зниження цін. Максимальна ціна (або інакше, стеля ціни)
— найвища адміністративна встановлена ціна, яку продавці можуть правити за товар чи
послугу. Підставою для запровадження максимальної ціни може бути прагнення полегшити
споживачам доступ до важливих товарів і послуг.
З'ясуймо наслідки запровадження максимальної ціни за допомогою графічного
аналізу (рис. 4.19, а). Очевидно, що впливати на ситуацію може лише встановлення
максимальної ціни на рівні Ртах < Р0. У такому разі величина попиту на товар Qd
перевищуватиме величину пропозиції Qs і на ринку виникне дефіцит товару обсягом QD - Qs.
Зауважмо, що величина цієї нестачі прямо залежить від еластичності за ціною попиту та
пропозиції: чим вища еластичність, тим більший дефіцит.

Рис. 4.19. Наслідки запровадження максимальної ціни

Хронічний дефіцит товарів був характерною особливістю командно-адміністративної

економіки колишнього СРСР. Логічним наслідком постійної нестачі товарів стало існування
так званого чорного ринку, на якому товари можна було придбати за значно вищими цінами.
Як видно з рисунка, частина покупців готова платити за товар ціну Р*. Інша
проблема, яка виникає унаслідок встановлення стелі цін, — необхідність нормування
дефіцитного товару урядом. Це передбачає запровадження карток або купонів, які
гарантують забезпечення усіх споживачів мінімумом товарів за доступними цінами.
Нормування використовувалось у багатьох країнах світу у випадку війни чи стихійного лиха,
коли виникала нестача товарі в першого вжитку.

29
 Важливіші прикладом запровадження стелі цін у країнах з розвиненою економікою є
обмеження рівня квартирної плати. Декларуючи прагнення розширити доступ до житла сім'ям з
низькими доходами, муніципальна влада великих міст встановлює максимальну ціну за
винайм житла, нижчу за рівноважну. Низька квартплата не дає змоги власникам житла
відшкодовувати видатки на утримання його у належному стані і на сплату високих податків
за нерухоме майно, а також не стимулює нове будівництво. Відтак з перебігом часу
пропозиція житла зменшується водночас з погіршенням його якості, і дефіцит житла тільки
зростає. Тому не дивно, що в останні роки муніципальні владні органи у багатьох великих
містах відмовляються від контролю за квартирною платою.
На рисунку 4.20 показано наслідки запровадження мінімальної ціни —
адміністративна встановленої ціни, яка вища за рівноважну. За мінімальної
ціни Pmin величина пропозиції товару Qs перевищує величину попиту на нього
QD і на ринку виникає надлишок товару обсягом Qs — Qd- Запровадження
мінімальної ціни також порушує нормувальну функцію ціни і покладає вирішення проблеми
надлишку товару на уряд. У такій ситуації уряд може
намагатися обмежити пропозицію цього товару, стимулювати зростання попиту
на нього або викупити надлишок продукту. ,

Рис. 4.20. Наслідки запровадження мінімальної ціни

Найпоширеніші приклади запровадження мінімальних цін — підтримання рівня цін на

продукти сільського господарства і законодавство про мінімальну заробітну плату. Для
гарантування певного рівня доходів фермерам за низьких цін на продукти сільського
господарства уряди багатьох країн встановлюють мінімальні ціни, вищі за рівноважні.
Запровадження мінімальної ціни на ринку праці — мінімальної заробітної плати — має на
меті сприяти підвищенню рівня життя бідних верств населення. Проте, ймовірними
наслідками цього є також зростання безробіття і формування тіньового ринку праці.
Запровадження максимальних або мінімальних цін призводить до порушення нормувальної
функції ціни. Уряд змушений брати на себе вирішення проблеми нормування дефіциту чи
закупівлі надлишку. Водночас негативні побічні наслідки такого втручання у
функціонування ринкового механізму можуть виявитися вагомішими за прогнозовані вигоди

30
споживачів чи виробників.

4.10. Запровадження податків

Податки є одним із ключових інструментів економічної політики уряду. Для аналізу
ринкової рівноваги важливу роль відіграють так звані непрямі податки які накладають на
товари та послуги (наприклад, акцизи, мито тощо). Фірми розглядають ці податки як свої
витрати і включають їх у ціну товару. З'ясуймо механізми впливу таких податків на
переміщення кривих попиту і пропозиції, рівноважні ціну та кількість товару і ефективність
ринку.
На рисунку 4.21 показано наслідки встановлення податку на виробників товару.
Точка перегину кривих S і D визначає початковий стан рівноваги з ціною РО і рівноважною
кількістю Qd. Після запровадження податку величиною t пропозиція товару зменшується, і
крива S переміщується вліво. Ціна товару зростає, а рівноважна кількість зменшується. З
рисунка видно, що унаслідок введення податку програють і покупці, які платять вищу ціну
Р* > P0, і продавці, оскільки отримують нижчу ціну Р1 < Р0. Податок „вклинюється" між
ціною, яку платять споживачі, і ціною, яку одержують виробники.

Рис. 4.21. Вплив запровадження податку на виробника

Наслідки запровадження податку на покупців товару є аналогічними: видатки

споживачів зростають, а доходи виробників знижуються. Тобто незалежно від того, хто
безпосередньо сплачує податок, податковий тягар ділять покупці і продавці. Пропорція цього
розподілу визначається відносною еластичністю пропозиції товару і попиту на нього. На
рис. 4.22, а пропозиція еластична, а попит нееластичний. Ціна Р( яку отримують продавці,
незначно знижується, натомість ціна Р*, яку платять покупці, зростає істотно. І навпаки,
якщо попит на товар еластичніший за його пропозицію, втрати виробників перевищують
втрати споживачів (рис. 4.22, б). Тобто більша частина податкового тягаря припадає на менш
еластичну сторону ринку.

31
 Рис. 4.22. Розподіл податкового тягара

Отже, втрати виробників і споживачів, спричинені запровадженням податку,

перевищують податкові надходження уряду. Тобто податки перешкоджають продавцям та
покупцям повністю реалізувати вигоду від торгівлі і стають джерелом незворотних втрат.
Величина цих незворотних втрат залежить від еластичності пропозиції товару та попиту на
нього. За незмінних попиту на товар і величини податку незворотні втрати тим більші, що
вища еластичність пропозиції (рис. 4.23). Аналогічно, незворотні втрати зростають зі
збільшенням еластичності попиту.

Рис. 4.23. Еластичність пропозиції і незворотні втрати

Зі збільшенням величини податку податкові надходження зростають, але тільки до

певної межі. Як видно з рисунка 4.24, запровадження високого податку призведе до
особливо значних незворотних втрат і зменшення податкових надходжень.
На практиці різні погляди стосовно наслідків запровадження податків значною мірою
пояснюються різною оцінкою еластичності. Як видно з попереднього аналізу, чим
еластичніші пропозиція товару і попит на нього, тим вагоміший вплив податків на поведінку
учасників ринку. Проте більшість фахівців погоджуються, що достовірний прогноз наслідків
зміни податкових ставок на величину податкових надходжень є надзвичайно ускладненим.

Рис. 4.24. Вплив величини податку на податкові надходження і незворотні

втрати

32
33