1. Характеристика складних безсполучникових речень.

безсполучникові складні речення — це такі речення, частини яких об’єднуються

в одне ціле тільки інтонацією і співвідношенням видо-часових форм присудків, без
сполучників і сполучних слів:

 Зорями небо героя вітало, квітами й піснею стріла земля (В. Єніна);

 На все впливає мови чистота: зір глибшає, і кращають уста, стає
точнішим слух… (Д.Павличко).

Безсполучникові складні речення — це самостійний структурно-семантичний тип,

який не ототожнюється ні зі складносурядними, ні зі складнопідрядними
реченнями, хоч певною мірою співвідноситься з ними.

Зіставлення показує, що безсполучникові речення близькі до сполучникових:

одні — до складносурядних, інші — до складнопідрядних. Водночас серед
безсполучникових є й такі, що не мають собі відповідників серед сполучникових
речень:

 Подивився я на хати — нема в мене хати (Т. Шевченко).

Більшість цих речень багатші на змістові відношення порівняно зі

складносурядними й складнопідрядними.

Для безсполучникових складних речень характерні такі ознаки:

а) відсутність сполучників чи сполучних слів;

б) семантична багатоплановість;
в) менш тісна пов’язаність частин.

Головними засобами вираження структурно-семантичних відношень між

предикативними частинами безсполучникових речень є:

1) інтонація;
2) співвідношення видо-часових форм присудків частин;
3) змістова взаємозалежність частин;
4) порядок розташування частин;
5) лексико-граматичні засоби (наявність у першій частині вказівних слів, спільний
другорядний член, неповнота першої частини).

Інтонація як специфічний і основний засіб зв’язку предикативних частин

безсполучникового складного речення може бути різною:

1) перелічувальна, яка виражає відношення однорідності;

2) зіставлення й протиставлення;
3) зумовленості, яка виражає змістові відношення умови, часу, наслідку й
допустовості;
4) з’ясувальна, що виражає причинові й пояснювальні відношення.

У мовознавчій літературі виділяють два типи безсполучникових складних

речень:
 1) речення з однотипними предикативними частинами;
2) речення з різнотипними предикативними частинами.

Безсполучникові складні речення з однотипними частинами — це такі

речення, які характеризуються перелічувальною інтонацією й
співвідносні зі сполучниковими складносурядними реченнями.

Вони поділяються на два різновиди:

1) з перелічувальними відношеннями;
2) із зіставно-протиставними відношеннями.

За семантичними й структурними ознаками безсполучникові речення з

перелічувальними відношеннями поділяють на два різновиди:

1) речення, що означають одночасність перелічуваних явищ;

2) речення, що виражають часову послідовність дій, явищ.

Складні безсполучникові речення з відношеннями переліку, що означають

одночасність дій, явищ, характеризуються однотипними формами дієслів-
присудків і перелічувальною інтонацією.

Відтворювані ними дії й факти об’єднані одним часовим відрізком. Перелічувані дії
і явища можуть перебувати у плані:

 минулого: Десь далеко, в повитих туманом плавнях, вставало сонце;

тихо курились луки, переливаючись іскристими барвами… (Я. Баш);
 теперішнього: Немає щастя вічного, немає, є вічний бій за щастя для
усіх (М. Нагнибіда);
 майбутнього часу: / сивітимуть знов у далині високі могили, віятиме вітер
полиневим духом, хлюпатиме степ колоссям в обличчя (А. Головко).

Один і той самий часовий план залишається й у випадках, коли присудки

виражаються іншими дієслівними формами:

Законів боротьби нікому не зламати, закони материнства не перемінить (П.

Тичина).

Як значеннєво однорідні, предикативні частини з відношеннями одночасності не

мають чіткої закріпленості в порядку їх розташування. На відповідний порядок
розташування частин може вплинути наявність спільного другорядного члена в
першій предикативній частині:

Потім впали сніги, вдарила люта зима (О. Гончар).

Складні безсполучникові речення перелічувальної семантики, що виражають

часову послідовність дій, явищ, характеризуються сталим порядком
предикативних частин, а дієслова-присудки цих частин найчастіше виражаються
формами минулого або майбутнього часу доконаного виду:

 Невідомо звідки налетів вітер, зашуміли гіллями берези… (А. Шиян);

 Порозтають тії білії сніги, покриються травицею всі луги, розів ‘ється
калинонька і садок…
(Л. Глібов).

https://zno.if.ua/?p=4522

2. Типи сполучниково-безсполучникових речень.

3. Вимоги до виконання та оформлення курсової роботи. (ПДФ)

4. Структурні елементи вступу курсової роботи.
1. Актуальність теми.
2. Мета дослідження
3. Об’єктом дослідження
4. Предметом дослідження
5. Методи дослідження.
6. Джерельна база.
7. Наукова значущість роботи
8. Практична значущість
9. Структура роботи:
5. Структура кваліфікаційної (магістерської) роботи.
 6. Наукова доповідь як презентація матеріалів дослідження.
7. Пунктуаційні норми.

Пунктуація — це система правил уживання на письмі розділових знаків і

розділ мово навчальної науки про використання розділових знаків.

Пунктуація, нормована правописом система правил про вживання розділових

знаків для розчленування тексту відповідно до його значеннєво-логічних,
синтаксичних та інтонаційних особливостей. У давніх рукописах
уживалися:кома,крапка чотири - й три крапка, хрестик, рідше крапка-кома.
Нинішня система розділових знаків (крапка, кома, знаки оклику й запитання,
двокрапка, середник, розділка, риска, дужки, лапки, підкреслення курсивом, а
спершу й скісна риска) склалися у нас з поширенням друку в 16 — 17ст. під зах.
впливом. Різні засади вживання розділових знаків для членування тексту
синтаксичного (комою виділяти звертання, відокремлені звороти, вставні слова,
підрядні речення, одне головне від іншого), логічного (лапками виділяти цитати й
іронічно вжиті слова, дужками вставний коментар до тексту, а абзацами логічно
завершені частини тексту) та інтонаційного (паузи позначувати коротші — комою,
а довші — крапкою, рискою, при недокінченій думці — трьома крапками;
питальну інтонацію позначувати знаком запиту, а емфатичну — після вигуків і
звертань — знаком оклику) перехрещуються і ті самі знаки уживаються в різних
функціях. Окремі знаки уживаються ще й у ідеографічно-цінувальній функції
(крапка — на вираз скорочення слова; знак запиту в дужках після цитати як вираз
сумніву чи здивування; знак оклику в дужках там таки як вираз здивування,
обурення, іронії чи підкреслення, що цитоване не є опискою). До синтаксично-
логічного членування тексту належить і писання слів окремо, разом чи з
розділкою. Найдавніші рукописи писали текст без поділу на слова (початковий і
кінцевий склад слова могли інколи позначуватися значком акуту чи ґравісу, а у
випадках назвучного голосного ще й значками придиху), а в 15 — 17ст. друковані
ще прийменники разом з ім’ям.

https://works.doklad.ru/view/yOgNYEwL2M8.html

8. Засоби евфонії.
 1. Село віддалік темніє, дими з димарів комусь пахнуть затишком, вечірнім солом'яним
духом. 2. Закуто все, тут панує диктатура льодів. 3. По міцному злеглому снігу
наблизилися до крайніх хат, до чийогось садка з старезними яблунями, покручені
стовбури коліна свої старечо повигинали, вивернуті гілки аж по снігу лежать. 4. Встає ліс,
начаєний перед боєм, висвистує темрявою нічний вітрюга, небо свистить своїми
небесними соснами. 5. За якусь годину до заходу сонця в радгоспі зчинилася колотнеча:
кілька пострілів віддалено пролунало в степу прокушпелили, ганяючи сюди й туди,
верхівці. 6. Мимоволі зітхнув: стільки разів смерть зазирала в вічі, починаючи від самого
кордону.