Вступ.

Сьогодні точиться чимало дискусій щодо того, що ж таке постмодернізм. Усі

визначення, подані у сучасних словниках й довідниках повсякчасно
уточнюються. Однак точності бути й не може, оскільки, постмодернізм –
явище, яке ще активно розвивається, і тому всі крапки над «і» тут ставити
зарано. Проте не слід обмежувати дане явище конкретним визначенням
конкретної доби, підтвердженням чого є думка Умберто Еко в статті
«Постмодернізм, іронія, цікавість» він зазначає: «Мушу сказати, що я сам
переконаний у тому, що постмодернізм – не фіксоване хронологічне явище, а
такий собі духовний стан, підхід до роботи. В цьому сенсі правомірною є
фраза, що будь-яка епоха має власний постмодернізм. Очевидно, кожна епоха в
певний момент підходить до межі кризи…»

Очевидно, що роман П. Зюскінда «Запахи» (інша назва «Парфюмер») є

блискучою художньою реалізацією тези постмодерністської естетики «світ як
текст»

Патрік Зюскінд – непересічний письменник, в творчості якого чітко

прослідковується реалізація базових понять постмодернізму. Аналізуючи
особистість митця та його твори з постмодерністськими хитросплетіннями,
прихованими за життєподібним сюжетом та детективною інтригою, можна
точно визначити такі ознаки дискурсу постмодернізму, як чутливість,
кодування та особливо інтертекстуальність. Дійсно яскраво виражені ці ознаки
в романі «Запахи».

Постмодерністська літературна практика передбачає використання в творчості

таких прийомів:

 Авторська маска.
 Пастіш.
 Нонселекція.
 Фрагментарність оповіді.
 Полістилічність.
 Симулякр.
 Ризома та інші.

Спробуємо відслідкувати деякі прийоми в романі «Запахи».

Текст роману являє собою інтертекст, який вбирає у себе потенціал культури
минулих епох. У ньому на різних рівнях – жанру, сюжету, стилю, образу героя
– присутні відомі переосмислені тексти та сюжети, письменник широко
використовує прийом наскрізного іронічно-пародійного цитування. Так,
пародіюючи популярні жанри масової літератури, – історичний, детективний
романи, трилер, а також «роман виховання», П. Зюскінд на основі
архітекстуальності створює роман-міф, проблематика якого вміщується у
широко тлумачену формулу «геній і злодійство».

«Запахи» можна назвати програмним твором постмодернізму, тому що в ньому

за допомогою гарної літературної мови та захоплюючої оповідної форми
втілюються практично всі основні установки постмодернізму. Тут і
багатошаровість, і критика освіти, уявлень про оригінальність, ідентичність, гра
з читачем, прощання з модерністською тугою за всеохоплюючим порядком,
цілісністю, естетичними принципами, які протистоять хаосу дійсності, і,
звичайно, інтертекстуальність - алюзії, цитати, напівцитати - і стилі . У романі
втілено відмову від тоталітарної влади розуму, від новизни, вільне поводження
з минулим, принцип розважальності, визнання вигаданості літературного твору.

Постмодерністські ознаки в сюжеті роману

Коли Гренуй створює свій перший шедевр – людський запах, уподібнивши себе
Богові, він розуміє, що може досягти і більшого – створити надлюдський
аромат, щоб змусити людей полюбити себе. Тепер він хоче стати «всемогутнім
богом аромату... – у дійсному світі та над реальними людьми». У суперництві
Гренуя з Богом бачиться натяк на улюблений романтиками міф про Прометея.
Гренуй краде у природи, у Бога секрет душі-аромату, але він використовує цей
секрет проти людей, викрадаючи у них душі. До того ж Прометей не хотів
заміняти богів, свій подвиг він здійснив із чистої любові до людей. Гренуй діє з
ненависті та жаги до влади. Нарешті, у сцені вакханалії парфумер усвідомлює
себе «Великим Гренуєм», переживає «найбільший тріумф свого життя»,
«Прометеїв подвиг».

Крім того, що герой Зюскінда поєднує у собі практично всі риси, якими
письменники від романтизму до модернізму наділяли генія, Гренуй проходить
кілька стадій розвитку – від романтизму до постмодернізму. До відходу в гори
Гренуй стилізований під художника-романтика. Спочатку він накопичує,
поглинає запахи, постійно складає нові комбінації ароматів у своїй уяві. Однак
він поки що творить без жодного естетичного принципу: він створює і руйнує
свої фантазії «як дитина, яка грає в кубики, - винахідливо та деструктивно, без
помітного творчого принципу».

Особливості творчого методу Патріка Зюскінда

Партік Зюскінд – один з найвизначніших та найталановитіших

письменників постмодернізму. Його творчість вражала не лише його
сучасників, а й нащадків. Відомому німецькому письменнику вдалося створити
не просто геніальний твір про мистецтво, а й зробити великий внесок у
літературу, використавши багато нових прийомів та цікавих творчих методів.
Незважаючи на наявність інтертекстуальності в творі, Патрік Зюскінд створив
унікальний твір повний оригінальних ідей та особливостей творчості
письменника.

До однієї з найвизначніших особливостей творчості письменника варто

віднести наступне: П. Зюскінду вдається впродовж твору виражати двозначне
ставлення до головного героя. На початку роману ми помічаємо присутність
певного жалю до Гренуя (хлопець, що народився без запаху, ставлення дітей та
вихователів до нього). Можливо автор хотів просто зобразити умови в яких
формувалась свідомість Гренуя, але не можна не помітити контрасту ставлення
до парфумера на різних етапах його життя.

Особливість, яка вражає не менше – це здатність П. Зюскінда поєнати в

одній особі Бога і диявола. Ми бачимо, наскільки вдало автор описує
зовнішність Гренуя. Він говорить про кульгавість, страшні виразки під час
хвороби. Від Гренуя віє холодом, він позбавлений тепла. Головний герой
наділений кліщеподібною живучістю. Будучи ще малям його не раз називали
«диявольським створінням». В той самий час ми читаємо про надзвичайні
здібності Гренуя, бути творцем прекрасного. П. Зюскінд називає свого героя
«Богом та Творцем світів», особливо в період семирічної ізоляції.

Незвичайним також є уявлення автора твору про мистецтво. Мистецтво

для П. Зюскінда – це шлях зла. Бути митцем означати бути носієм дисгармонії.
Шлях досягнення парфумером своєї мети – це суцільна антигуманність, яка,
зрозуміло, не може привести до чогось доброго. Зробивши спробу якось
пояснити такий погляд на мистецтво, можемо здогадуватись, що можливо це
пов`язано якось з поглядом автора на навколишній світ. Адже тогочасний світ
П. Зюскінд уявляє суцільним безладдям, тут мають місце різноманітні аномалії,
загадки, панує розбрат.

Хоча ми можемо говорити про двозначний погляд на мистецтво (автор

називає його животворним), проте незважаючи на це, ми помічаємо якої
руйнівної сили воно набуває.

Не можна не сказати про маргінальність, що ввійшла до кола

найголовніших ідей, які втілилися в романі П. Зюскінда. Відсутність моралі,
духовності гуманності – все це притаманне головному герою роману. Гренуя
ніколи не мучать доколи сумління, він не має страху перед людьми. Єдиний
страх, що його тривожить – відсутність власного запаху. У своєму житті Гренуй
керується лише нюховими імпульсами, які допомагають йому вижити та
виконати життєву місію.

Гренуй - постмодерністський геній.

Він творить свої шедеври як істинний постмодерніст: не створюючи своє, а

змішуючи вкрадене у природи і живих істот, тим не менше, отримуючи щось
оригінальне, а головне - сильний вплив на глядача/читача. На думку В.
Фріцена, Гренуй – псевдогеній (пост) модернізму – творить у власних цілях,
краде чуже, щоб зліпити своє. Постмодернізм генія Гренуя у тому, що він
поєднує у собі всі історичні фази культу генія з розчаруванням у ньому,
усвідомленням його неспроможності. Творчість Гренуя зводиться до того, що
він краде у природи душу, трохи відрізняючись від Бальдіні - філістера, який
краде самі твори. Гренуй – геній-імпотент.

«Парфумер» не випадково накликав на себе звинувачення в епігонстві, модній

еклектичній стилізації, вже хоча б тому, що автор якраз і переглядає ідею
геніальної індивідуальності, оригінальності, слідуючи концепції
постмодернізму. Справді, роман надзвичайно поліфонічний, голоси різних епох
та жанрів звучать досить чітко. Роман витканий з алюзій, цитат, напівцитат, тем
і мотивів німецької і не лише німецької літератури. Зюскінд використовує
техніку гомогенізації цитат, тим самим елементів інших текстів - за принципом
композиції парфумів.

Елементи постмодерністського стилю роману

Дослідження постмодерністського роману відбувається у двох площинах:

аналіз на рівні сюжету, композиційних особливостей, тобто аналіз
текстуальний (горизонтальна площина), а також інтертекстуальний
(вертикальна площина).

У романі яскраво виявляють себе різні типи взаємодії текстів, передусім

архітекстуальність, тобто жанровий зв’язок текстів, а також наявність у тексті
численних алюзій і ремінісценцій, перегуки на образному і мовному рівнях.

Архітекстуальність у творі зумовлена тим, що його сюжет побудовано за

принципами постмодерністської естетики, в основі роману – гра з різними
жанровими структурами, стереотипами масової літератури, адже ззовні сюжет
роману вбирає в себе елементи популярних жанрів: історичного, детективного
романів, трилера, а також "виховного роману". Однак автор не стільки наслідує
шаблони масової літератури, скільки руйнує їх. Так, сюжет роману
«Парфюмер» розгортається у Франції ХVIII ст. Але письменник відходить від
традицій класичного історичного роману. Він уникає зображення історичних
подій, що мають вирішальне значення для долі народів і націй, не змальовує
історичні постаті, не відтворює широкої панорами життя, атмосферу доби. Не
наслідує П. Зюскінд також традицій французького історичного роману доби
романтизму, в центрі якого не конфлікт політичний або соціальний, як у
романах В. Скотта, а конфлікт моральний, і герої отримують характеристики з
точки зору моралі, залежно від політичних симпатій автора твору (В. Гюго, А.
де Віньї). Однак зауважимо, що обом типам історичного роману – англійському
і французькому – притаманне ретельне відтворення історичного колориту доби.
Натомість П. Зюскінд відмовляється від схеми класичного історичного роману,
він створює віртуальну реальність на тлі історичних декорацій Франції доби
Просвітництва. Історичне тло тут – "театральні лаштунки, місце карнавального
дійства, і покликане ясно, передусім, нагадати, що все вже колись було, і немає
нічого нового під сонцем.

Іронія, як засіб створення комічного ефекту

Найяскравішим прикладом іронії може бути наступна цитата роману:

«Або ж взяти до уваги той факт, що люди повністю схибились, намагаючись
подолати великі відстані за короткий проміжок час. Для чого прокладати так
багато доріг? Для чого будувати нові мости? Для чого? Щоб за тиждень
можна було б доїхати до Ліону? Який в цьому сенс? Для чого стрімголов
нестись через Атлантику? Щоб через місяць опинитись в Америці?»

Створена різними засобами іронія складає найвизначніший перший

елемент стилю роману. Другим елементом стилю роману є численні стилізації
під ґрунтовну деталізовану прозу майстрів ХІХ ст. Такого ґатунку описи цілком
природно виникають у творі, основою якого є стилізована під життєподібну
історія життя героя. Так, у першій главі роману змальовано особливості побуту
французького міста ХVІІІ ст.: «В містах того часу панував такий сморід, що
сучасна людина не може навіть собі уявити. Вулиці смерділи гноєм, двори
смерділи сечею, сходи смерділи гнилою деревиною та щурячим послідом, кухні –
гидким вугіллям та баранячим салом; затхлі прихожі смерділи злежаною
пилюкою, спальні кімнати – брудними простирадлами, вологими перинами та
гостро-солодкими випарами нічних горшків… ».

Автор створює антиестетичну картину, насичує оповідь натуралістичними

деталями, лейтмотивом опису є слово «сморід». Такий опис побуту відповідає
традиціям реалістичної прози ХІХ ст. (наприклад, описи великого міста у
творах Ч. Діккенса), а також естетичним принципам натуралістів, які надавали
опису середовища, в тому числі й соціального, першорядного значення.

Третій елемент стилю роману «Парфюмер» складають свого роду

глави-«енциклопедії» теорії і практики парфумерного мистецтва: описи
парфюмерної крамниці Джузеппе Бальдіні, всіх складових частин парфумів,
посуду та приборів, необхідних для їх виготовлення, а також навчання Гренуя
усім секретам та премудростям парфумерної справи: «Асортимент включав в
себе тисячу есенцій, квіткових масел, настоянок, бальзамів, смол та інших
препаратів, що сипались, ллялись, або просто мали тверду форму. Тут було
все: від помад, паст, всіх сортів пудр, мила, сухих парфумів, еліксирів для
відрощення бороди, краплів для зведення бородавок та крихітних пластирів для
коректування зовнішності до лосьйонів, ароматичних солей, туалетних рідин,
величезної кількості парфумів …»

До четвертого стильового елементу роману належать описи відчуттів

Гренуя, приголомшеного красою своєї чергової жертви, або душевного стану
Гренуя-тріумфатора: «Коли вона померла, він поклав її на землю серед кісточок
мірабелі, зірвав з неї сукню. Струмінь аромату перетворився в потік, що
захлеснув його своїми пахощами. Гренуй увібрав у себе весь запах з голови до
ніг, до кінчиків пальців, він зібрав залишки запаху від підборіддя, пупа та згину
ліктів. Йому ще ніколи не було так приємно.»

Висновки

Проаналізувавши поняття «постмодернізм», можемо узагальнити, що це –

такий собі певний, що характеризує кризові моменти розвитку суспільства й
людини, загострене відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Тож
висновки можна зробити такі:

1. До особливостей творчого методу Патріка Зюскінда відносять:

принцип метагри, створення власного міфу про мистецтво, маргінальність,
гомогенізацію, вибудовування свого ілюзорного світу відповідно до власного
уявлення про ідеал, зображення життя як суцільної дисгармонії.

2. Прочитавши та проаналізувавши роман слід наголосити на присутності

в ньому архітекстуальності. В творі наявні елементи популярних жанрів:
історичного, детективного романів, трилера, а також "виховного роману".
Говорити про конкретну приналежність твору до певного жанру буде
помилковим.

3. Наявність різних стильових елементів (іронія, численні експресивні

описи побуту та міста, «енциклопедія» теорії і практики парфумерного
мистецтва, відчуття та душевний стан головного героя) у їх органічному
поєднанні у тексті твору є одним із свідчень того, у який спосіб письменник-
постмодерніст творить віртуальну реальність: постмодерністське письмо є
синтезом різних художніх методів.
 4. Основні сюжетні лінії роману: народження та формування свідомості
Гренуя, знайомства Гренуя с парфюмерною справою, 7 років ізольованості,
повернення, детективна лінія сюжету, день страти.

5. Інтертекстуальність є основним будівельним матеріалом даного

роману. Вона виявляє себе у романі Зюскінда у двох функціях: по-перше, вона є
конструктивним принципом організації самого тексту, по-друге, виявляє себе
як класична художність – у демонстрації численних елементів ранніх текстів
(алюзій, ремінсенцій).

Зюскінд використовує різноманітні стильові коди класиків світової

літератури, пародіює стиль письменників різних напрямів і течій. Серед них: В.
Гюго, Г. Мелвілл, Ч. Діккенс, Е. Золя, Новаліс, Е.Т.А. Гофман, А. фон Шаміссо,
Ф. Кафка, Т. Манн, А. Камю, М. Гоголь і Ф. Достоєвський, Й. В. Гете, О.
Уайльд.

Список використаної літератури:

1. Венгеров З. От переводчика / З. Венгеров // Парфюмер. История одного

убийцы / П. Зюскинд. – СПб :Азбука, 2000. – С. 7–8.
2. Вилисова Т.Г. Роман Патрика Зюскинда "Парфюмер. История одного
убийства": сюжет, герой, традиции // Традиции и взаимодействия в зар. л.-рах.
– Пермь, 1999. – С. 38-47.
3. Гладилин Н.В. Кукловоды и куклы: "Сценичность бытия" в произведениях
Э.Т. Гофмана и П. Зюскинда // Вест. Лит. ин.-та им. А. М. Горького. – 2000. – №
1. – С. 5–6.
4. Давиденко Й.Г. Патрік Зюскінд – художник постмодерністських ідей. –
Глухів : РВВ ГДПУ, 2004. – 32с.