Інтертекстуальність як втілення ідеї «смерті автора» у літературі

постмодернізму (на прикладі роману У. Еко «Ім’я троянди»).

У своєму постмодерністському романі «Ім'я троянди» письменник

не лише виконував художні завдання, але й прагне написати твір, який би
сформував активного, мислячого читача. Постмодернізм став потужним
літературним напрямком другої половини ХХ століття, хоча його витоки
проглядаються уже в модерністський період. У постмодерністській
літературі змінюються не стільки зображувальні засоби і тематика, скільки
найглибинніші художні принципи. Це стосується і ставлення автора до свого
твору, і нової взаємодії письменника з читачем. У період модерну читач був
об'єктом, на який спрямовувалися певні художньо-оформлені ідеї
письменника-драматурга. У новий період читач стає співавтором, не об'єктом
впливу, а рівноправним суб'єктом, без існування якого не було б ні
письменника, ні його твору. В основу роману «Ім'я троянди» фактично
покладена історія розслідування низки злочинів, в одному з італійських
монастирів. Дія роману триває сім днів, уподовж яких у монастирі сталися
шість загадкових вбивств. Завдання розслідування злочинів покладено на
колишнього інквізитора, а радше філософа й інтелектуала, францисканського
монаха Вільгельма Бес-кервільського, якого супроводжує його юний учень
Адсон. Від імені Адсона й ведеться розповідь. Тут ми можемо побачити
характерну рису постмодернізму: присутність образу оповідача. Вільгельм і
його учень сумлінно намагаються розплутати заявлений у творі
кримінальний клубок, і це їм майже вдається, але з перших же сторінок
автор, ні на мить не випускаючи з уваги детективний інтерес фабули, тонко
іронізує над такою його жанровою визначеністю.
Сюжет роману цілком може сприйматися як детективний, але сам
автор ставиться до «кримінальної забарвленості» свого твору з певною іро-
нією. Імена головних героїв неминуче повинні викликати у читача асоціації з
детективними героями А. К. Дойля — Шерлоком Холмсом та другом і
«біографом» славетного нишпорки — доктором Ватсоном. 
Роман «Ім’я Рози» містить посилання на багато різних тем та
попередніх робот інших митців та письменників. Роман складається з інших
раніше написаних творів і оповідань, як реальних, так і вигаданих, але всі
звучать так, ніби вони повинні буди впізнані; відомі уривки, цитати, особливі
лексеми, коди та символи, всі використані в книзі та викладені так, ніби вони
щойно взяті із загального довідника.
У. Еко «Імя троянди» ми бачимо створену бібліотеку де блукають
герої і яка зрештою від пожежі повністю знищена. Приміщення бібліотеки
побудоване у формі лабіринту, правила руху по якому знають лише
бібліотекарі. Крім того, натякається на якусь таємничу місію, яку бібліотека
виконує. До того ж, лабіринт у тексті роману – це ще й модель буття загалом,
символ космосу та всесвіту. Образ бібліотеки-лабіринту у творі символізує
складний шлях до пізнання . А значить людина блукає шукаючи себе,
шукаючи власну ідентичність.
«Ім’я Рози» є прекрасним прикладом інтертекстуальності в романі. На
сторінках цієї книги безліч інтертекстуальних натяків. Сюди входять
заборонений рукопис, посилання на авторів середньовіччя як реальних, так і
вигаданих, що включають Абеляра, Бекона, Оккама та Данте. Він також
посилається на посилання на лінгвістичні, філософські та історичні
проблеми, які обговорювали вчені-медієвісти в той час, коли Еко писав та
публікував свій перший роман. Таке спілкування з іншим текстом є
невід’ємною частиною як структуралістської, так і постструктуралістської
теорії. Інтертекстуальність виявляє себе у формі діалогічного цитування,
пародіювання, інтерпретації відомих літературних сюжетів. Еко
використовує інтертекстуальні цитати як метод вкладення значної частини
історії та культури в одну просту фразу. При умові, що читач може зрозуміти
складну інформацію із кількох коротких слів, тим самим уникнувши
необхідності повторювати велику кількість інформації, і все ж розуміючи
думку автора.
У самій назві вже приховано безліч цитат і алюзій; «Троянда як
символічна фігура до того насичена смислами, що сенсу в неї майже немає:
троянда містична, і троянда ніжна жила не довше ніж троянди, війна
Червоної та Білої троянд, троянда є троянда, розенкрейцери, троянда пахне
трояндою, хоч трояндою назви її, хоч ні, rosa fresca aulentissima. Перша ж
фраза «На початку було Слово, і Слово було у Бога, і слово було Бог»
відсилає читача до Євангелія від Іоанна.
Отже, „Ім’я троянди” – це детективний, пародійний, історичний,
філософський, семіотичний – одним словом, постмодерністський роман, в
основу якого покладено іронічно викладену історію феномена одного
розслідування.