Фрейдизм — напрям у літературознавстві XX століття, в основу якого

покладені ідеї психоаналізу 3. Фройда. Головна ідея фрейдизму базується на

фройдівському розумінні процесу творчості, яку психоаналітик назвав
сублімацією. Сублімація — це втілення у процесі творчості витіснених у
підсвідомість бажань і потягів. Аналізувати творчість і твори в аспекті
фрейдизму означає знаходити приховані психологічні стимули у
внутрішньому світі автора. Як правило, витоки цих стимулів знаходяться у
дитинстві, у взаєминах з батьками. Різноманітні заборони, зроблені батьками
у дитинстві, вимагають компенсації в дорослому віці.
З. Фрейдом розроблені дві важливі психологічні теорії – теорія несвідомого і
теорія потягів. Перше твердження З. Фрейда, суть якого полягає в тому, що
людина не є раціональним правителем свого життя, а навпаки – “полоненим”
підсвідомості, яка визначає нашу поведінку та побутову мову, змушує
людину по-іншому реагувати на звичні речі. Інша ж розкриває людську
похіть в контексті інтимного устремління за допомогою так званого
Едіпового комплексу
Психологічний метод інтерпретації в літературі зокрема заснований на
теорії З. Фрейда.. Основні принципи психоаналізу: принцип детермінізму,
принцип топографічного підходу, динамічний принцип, генетичний підхід,
его, суперего.
Як і поведінку людини, так і творчість Фрейд розглядає з точки зору
несвідомого. У своїй творчості художник розгортає власні фантазії,
знаходить заміну незадоволеним бажанням в світі фантазій. Творець
підбирає такі образи в особистому несвідомому, які зможуть адекватно
розкрити його інтимні переживання, пригнічені бажання, часто
сексуального характеру. Часом образи приходять поетам уві сні. Відкриття
наприкінці ХІХ ст. підсвідомих шарів людської психіки істотно поглиблює
наукове трактування постаті митця. Віднині його здатність черпати творче
натхнення з глибин власної підсвідомості стає основним критерієм до оцінки,
"за якими творами стоїть правдивий поетичний талант, правдиве "натхнення"
Осягнення прихованого змісту художніх творів Фрейд пов'язує з
«розшифровкою» несвідомих мотивів і бажань, які зумовлюють, на його
думку, задуми художника. Психоаналіз з його розчленуванням духовного
життя людини, виявленням внутрішньопсихічних конфліктів особистості і
«розшифровкою» мови несвідомого представляється Фрейду якщо не
єдиним, то принаймні найбільш підходящим методом дослідження художніх
творів, істинний зміст яких визначається на основі аналізу психологічної
динаміки індивідуально-особистісної діяльності творців і героїв цих
творів. Якщо врахувати, що в шедеврах світового мистецтва Фрейд шукає
тільки підтвердження допущенням і гіпотезам, покладеним в основу його
психоаналітичного вчення, то неважко передбачити спрямованість його
мислення при конкретному аналізі художньої творчості.
Застосовуючи психоаналіз до дослідження художнього твору, вивчаючи
участь свідомого та несвідомого у творчості, варто також зосереджуватися на
тих закономірностях, що існують у будь-якому творчому акті. Саме тоді
можливо змістити акценти психологічного прочитання твору з детального
вивчення біографії автора та його індивідуальних психологічних
особливостей до вивчення феномену автора та феномену творчості взагалі.
Психоаналітичний розгляд літератури починається з аналізу найменших
текстових структур на рівні мовних елементів (слів). За ними
відстежується авторський психічний зміст. Ці структури складають
мікрорівень художнього тексту. Власне, психоаналіз, на що неодноразово
вказували самі психоаналітики, як метод працює зі словесним вираженням -
найменшою одиницею розгляду для нього є слово. Італійський учений С.
Фанті, зважаючи на таку особливість психоаналізу, запропонував
послуговуватися терміном "мікропсихоаналіз". Ним стали означувати
прискіпливий, детальний аналіз мови пацієнта. Якщо співвіднести автора з
пацієнтом, то образна мова художнього тексту (мікрорівень) становитиме
об'єкт літературознавчого психоаналізу. Відтак, очевидно, що психоаналізові
піддаватимуться окремі мікрообрази, які відтворюють психічні риси
авторської особистості, а отже, й приналежні індивідуальному стилю / манері
письма автора.
З. Фрейд критично переглянув традиційний біографічний (позитивістський)
метод, стверджуючи, що прихильники цього методу прив'язані до свого героя
особливим чином, прагнуть ідеалізувати його, а відтак "стирають з нього
риси індивідуальності, нівелюють результати його життєвої боротьби із
зовнішніми та внутрішніми перешкодами, не визнають у ньому жодних
людських слабкостей та недосконалостей і дають нам тоді холодний, чужий,
ідеальний образ замість людини, яку ми могли б відчувати близькою собі.
Така методологія віддаляє творчу особистість від читача, унеможливлює її
глибинне сприйняття, стоїть на сторожі будь-яких спроб ревізії поглядів.
Діаметрально протилежний підхід до вивчення творчої особистості лежить в
основі психобіографічного методу, коли на матеріалі біографії митця
розгортається психоаналітичне дослідження, яке, спираючись на закони
функціонування психічного механізму, намагається розкрити сутність
індивіда динамічно, відшукати його початкові душевні порухи та їхнє
пізніше перетворення і розвиток. Відтак, із взаємодії внутрішніх сил та
зовнішніх факторів можна з'ясувати життєву поведінку особистості, її
психологічну позицію, яка зумовлює специфіку вияву художнього
обдарування, а здебільшого й тематику та проблематику творчості.
Поклавши в основу психобіографічного методу аналіз розвитку і подолання
едіпового комплексу (прикладом тут може бути дослідження особистості Ф.
Достоєвського [5]), Фрейд пропонував цілковито відмовитись від різних
упереджень і страхів перед ненормальністю і невротичністю.