Рецептивна естетика

You might also like

Download as docx, pdf, or txt
Download as docx, pdf, or txt
You are on page 1of 1

Рецептивна естетика 

(лат. receptio — сприйняття) — різновид естетичної теорії, яка


зосереджується на проблемі сприймання художніх творів, їх впливу на публіку (естетика
впливу). Спираючись на праці естетиків-феноменологів (Н. Гартмана, Р. Інгардена), систему
положень розробили німецькі філологи Г.-Р. Яусс і В. Ізер в 70-х XX ст. 

Кожен текст наповнений значенням, яке конкретизує рецепція читача, значущість тексту
породжує не текст, а реципієнт. Твір, на думку В. Ізера, є щось більше, ніж текст, бо "текст оживає
тільки тоді, коли він реалізується, і, крім того, ця реалізація в жодному разі не є залежною від
індивідуальних рис читача... Сходження в одній точці тексту і читача започатковує екзистенцію
літературного твору, і це сходження ніколи не можна точно передбачити, але завжди воно
повинне залишатися можливим для здійснення, оскільки не ідентифікується ні з текстуальною
дійсністю, ні з індивідуальними уподобаннями читача". Твір, за словами В. Ізера, "нагадує арену,
де читач і автор беруть участь у грі уяви".

Вихідна теза Р.е. полягає в тому, що художній твір — не замкнута іманентна структура, а
вся його багаторівнева структура зумовлена орієнтацією на реципієнта. У системі “автор—твір—
читач” прихильники Р.е. зміщують акценти: від естетики самовираження автора з її біографічним
методом та естетики структуралізму з її методом повільного, замкнутого читання вони перейшли
до вивчення читацьких реакцій, оцінок. В. Ізер висловив плідну ідею про те, що в тексті твору від
самого початку закладено функції послання, у ньому міститься “імпліцитний читач”.

Рецепційні переживання — множинні, вони ніколи не збігаються з переживаннями автора.


Твір-подразнювач, який у кожного читача збуджує море думок і емоцій, зумовлених його
досвідом. Читання має суб'єктивний характер. В уяві кожного читача постають такі образи і
поняття, які не були закладені автором твору.

 В Україні проблему читача в середині 60-х, спираючись на праці О. Потебні, І. Франка, О.


Білецького, розробляли Б. Кубланов, Г. Сивокінь, Р. Гром’як, В. Брюховецький, М. Ігнатенко

You might also like