1.

Сексологія – міждисциплінарна галузь знань, що вивчає причини,

умови розвитку та клінічного прояву порушень сексуального здоров'я
людини з метою їхньої діагностики, раціонального лікування,
психологічної корекції, дієвої профілактики, а також розробки питань
психогігієни статевого життя.

Сучасна сексологія є самостійною клінічною дисципліною та має

свою методологію, власні методи діагностики та терапії. Сексологія
базується на медичних, психологічних, соціологічних знань і відповідно
пов'язана з медичною, соціальною психологією і соціологією.

До складу сексології входять: нормальна сексологія, клінічна

сексологія (сексопатологія); судова сексологія; психологія сексуальності.

Нормальна сексологія вивчає питання біологічного,

анатомофізіологічного, соціального, психологічного та соціально-
психологічного забезпечення сексуального здоров'я.

Клінічна сексологія вивчає особливості різних порушень

сексуального здоров'я, їх діагностику, лікування та профілактику.
Клінічна сексологія включає два розділи — загальну сексопатологію і
приватну сексопатологію.

Загальна сексопатологія вивчає епідеміологію, порушення та

девіації сексуального здоров'я, фактори ризику, причини та умови їх
виникнення, клінічні прояви та особливості перебігу цих порушень,
закономірності формування сексопатологічних симптомів та синдромів.
Також у сфері загальної сексопатології належить розробка питань
патогенезу та класифікації сексуальних розладів, загальних принципів їх
лікування та профілактики.

Приватна сексопатологія вивчає певні нозологічні форми

порушення сексуального здоров'я та сексуальні девіації. Первинні
порушення сексуального здоров'я - це сексуальні розлади і девіації, які є
самостійними формами патології, для яких характерна первинна
специфічна сексуальна симптоматика. Варіанти вторинних порушень
сексуального здоров'я являють собою сексуальні розлади та девіації, що є
наслідком, симптомами (синдромами) соматичних або психічних
захворювань, які ведуть до розладу нервової, ендокринної, психічної
регуляції сексуальної функції або порушення стану статевих органів.

Судова сексологія вивчає сексуальну поведінку людини з погляду

норм цивільного та кримінального права, зокрема, девіантна сексуальна
поведінка, що призводить до вчинення протиправних діянь.

Психологія сексуальності – міждисциплінарна галузь сексології, що

являє собою область наукових знань та практик, що акцентують увагу на
психосексуальній активності.

Міждисциплінарність сексології стала стимулом для залучення в

науку фахівців різних галузей – філософів, соціологів, психологів,
педагогів, істориків та ін. Якщо багато хто з них вніс до сексології
частину своїх знань, то психологи створили оригінальний напрямок у цій
галузі наукових знань. Психологія сексуальності існує у переважній
більшості шкіл, течій і напрямів психологїї, як приватна. Вона є одним із
чотирьох напрямів у сексології. У кожній психологічній школі та у
кожному напрямі сексології – свій предмет. Психологія сексуальності є, з
одного боку, складовою сексології, як міждисциплінарної галузі знань і з
її напрямів. А з іншого боку, психологія сексуальності постає частиною
наукового знання про сексуальність у різних течіях, теоріях, розділах та
видах психології.

(Кащенко Є., Котеньова А. «Предмет психологии сексуальности»,

Шелигін К.В., Тахтарова О.П. «Сексология. Учебное пособие»)

2. Соціальне забезпечення сексуального здоров’я визначається

ставленням суспільства до сексуальності, сексуальною культурою,
релігією, етнічними основами, мікро та макросоціальним середовищем,
економічним рівнем суспільства та сім’ї, особливостями побуту, праці,
відпочинку, харчуванням індивіда (має значення статеве виховання,
вироблення установок до сексу, прагнення до еротичної привабливості,
вироблення особистого ставлення до сексуальності та формування ідеалу
краси).

Психологічне забезпечення сексуального здоров’я визначається

роллю особистості у розвитку та прояві сексуальності, індивідуально-
психологічними особливостями, пізнавальними процесами, емоційно-
вольовою сферою, діяльністю, комунікативними здібностями. Воно
пов’язане з фізіологічним забезпеченням сексуальності, але має свої
особливості та механізми.

Соціально-психологічне забезпечення сексуального здоров’я

обумовлений парним характером сексуальної функції, формуванням
соціально малої групи, тобто. Сім’ї чи партнерської пари, і навіть що
склалася диференціацією чоловічих і жіночих соціальних ролей,
стереотипів мужності і жіночності (має значення тип батьківської сім’ї,
виховання, тип подружжя, спосіб життя, формування лідерства,
згуртованості та інших.).

Біологічне забезпечення сексуального здоров’я обумовлено

генетичними та анатомо-фізіологічними факторами. Це генетичні
чинники, особливості розвитку людини в онтогенезі, особливості
функціонування центральної та периферичної нервової системи,
ендокринної, ферментативної системи, що забезпечують обмін речовин та
правильне функціонування статевих органів (має значення стан
сечостатевої, ендокринної, серцево-судинної системи, стан всього
організму в цілому).

(Шелигін К.В., Тахтарова О.П. «Сексология. Учебное пособие»)

 3. Під сексуальною свідомістю розуміють той специфічний аспект
статевої свідомості, який описує світ сексуально-еротичних переживань та
установок, що спрямовують поведінку. На думку Г. С. Васильченка, етапи
становлення зрілої сексуальної (він називає її «статевою») свідомості у
чоловіків і жінок різняться.

У чоловіків це становлення проходить 4 стадії. I стадія – понятійна.

Вона протікає в дитинстві і характеризується відсутністю чуттєво-
еротичного забарвлення сексуальних реакцій та досвіду, пов’язаного зі
статтю та стосунками статей. ІІ стадія – романтична, інакше – платонічна.
На ній еротичність ще не пов’язується з сексуальністю і реалізується у
сфері несексуального спілкування, що часто уявлюється і, як правило,
підноситься і поетизується. ІІІ стадія – сексуальна. Вона описується ще як
стадія підлітково-юнацької гіперсексуальності. IV стадія – зрілої
сексуальної свідомості, яку Г. С. Васильченко характеризує як гармонійну
індивідуально-варіативну єдність понятійного, платонічного та
сексуально-еротичного компонентів, з одного боку, та утвореного ними
комплексу та системи ціннісних, морально-етичних орієнтацій
особистості – з іншого.

У жінок, за Г. С. Васильченком, слідом за понятійною та

романтичною стадіями зазвичай формується (на відміну від сексуальної
стадії та стадії зрілості у чоловіків) третя, і остання, стадія – пробудження
сексуальності, хоча у багатьох жінок цього взагалі не відбувається.

На думку дослідників, це типове відображення маскулінної

орієнтації, у світлі якої жіноче представляється як «недорозвинене»
чоловіче, а все психосексуальний розвиток і поведінка розглядається під
суто чоловічим кутом зору.

(Каган В.Е. «Воспитателю о сексологии»)

 4. Розглядаючи статеворольовн виховання, перш за все, хочеться
відзначити, що задатки даного виховання починають свій розвиток з сім’ї.
Сім’я це головне джерело соціалізації людини, прищеплення певних і
заходів поведінки у суспільстві. Але не слід забувати і про інститут
дитячого садка та школи, в яких також відбувається становлення та
соціалізація дитини як особистості зі своїми індивідуальними
особливостями. Статеворольова ідентифікація розуміється процес і
результат придбання дитиною психологічних рис і особливостей
поведінки людини однієї й тієї ж із нею чи іншого статі.

Статеворольова ідентифікація може бути як одна з особливостей

самосприйняття, і із боку самовизначення людини та її статевої
приналежності. Статева приналежність визначається фізіологічними
ознаками, набором хромосом, тоді як гендерна ідентифікація
обумовлюється характеристиками, які пов’язані з біологічними ознаками.

Гендерна ідентичність формується шляхом засвоєння соціальних та

культурних образів, норм та правил поведінки. Найважливіше, що вона
включає не тільки рольовий аспект, а й образ людини в цілому.
Дошкільна освіта відіграє ключову роль у постановці та подоланні будь-
яких стереотипів та формуванні соціально прийнятних моделей поведінки.
У зв’язку з цим ми не повинні забувати про особисті потреби та цінності
дитини. Відповідно до цього твердження моделі поведінки повинні мати
індивідуальний характер, зумовлений потребами кожного індивідуума.
Понад те, на гендерну ідентичність також впливає стиль сімейного
виховання. Сім’я у нерозривному зв’язку з дошкільною освітою утворює
міцну систему ідентичності. У цей зв’язок закладаються соціокультурні
традиції сприйняття ґендерних моделей поведінки, традиції.
Найважливішим чинником розвитку дошкільника є первинна статева
ідентичність. Вона закладає початковий базис самосвідомості.
 Проте з появою широко розповсюджених соціальних мереж ще
одним інститутом становлення статеворольової ідентичності стали саме
соціальні мережі. В останні роки стає популярною толерантність до різних
типів гендеру та сексуальної орієнтації, що в свою чергу також впливає на
становлення гендерної ідентичності.

(Маркова Н.В. «Особенности развития полоролевой идентификации

у детей дошкольного возраста»)

5. Методи взаємодії при статевому вихованні.

По-перше, відповіді на питання дітей мають бути правдивими, без

безглуздих казок про лелек, і за своїм змістом природно науковими. При
цьому завжди треба вибирати найбільш коректний зміст та найбільш
коректну форму, що допускається характером питання.

По-друге, ніколи не слід відмовляти у відповіді на життєво важливе

питання тільки тому, що воно нібито «не по темі»: життєве завжди має
ставати темою обговорення. Якщо вже корисне питання задане,
правильну відповідь на нього відкладати не можна. Ніколи не слід чекати
на випадок, коли питання відмовиться «за темою», треба користуватися
будь-якою можливістю повідомити дітям корисну інформацію, і радіти
виявленому ними інтересу.

По-третє, обсяг інформації та форма її подання повинні відповідати

рівню розуміння дитини. Правда - це не обов'язково все те, що дорослий
сам знає з цього питання. Правда для дитини - те, що, відповідаючи
дійсності, знаходиться на рівні її розуміння і може бути корисною для її
виховання. Щоб не потрапляти у незручне становище і не вкладати у
питання дитини своє власне розуміння, спочатку необхідно уточнити
питання: з'ясувати, що саме вона хоче дізнатися. Після того, як з'ясовано,
що саме запитує дитина, корисно поставити запитання: а що ти сам про це
думаєш? З'ясування цього дозволить відповідати з урахуванням рівня
 поінформованості дитини. Не слід давати і надмірно випереджальної
інформації, кажучи більше, що дошкільник хоче дізнатися.

Слід враховувати, що питання зі сфери міжстатевих відносин

мотивовані самим життям, і відповідь дорослого на ці питання, що
задовольняє дошкільнят, – хороша можливість зміцнювати взаємні довіри,
а це найбільша цінність у справі виховання.

По-четверте, відповідь має бути пов'язана з можливо більш

загальними поняттями, з акцентом на моральну сторону, навіть якщо
питання передбачає деякі «технічні» моменти.

По-п'яте, якщо дитина запитала про щось дійсно непристойне, слід

зовні проявити повний спокій і дати морально орієнтовану відповідь.

Якщо деякі питання зі сфери міжстатевих відносин вихователь

неспроможна відповісти, необхідно запрошувати фахівців: медиків,
соціальних працівників, співробітників правоохоронних органів. Вони
можуть відповісти на запитання.

(Карпова О.А. «Методы полового воспитания детей старшего дошкольного

возраста»)
6**. Перший, фізичний фактор заснований суто на інтуїції, тобто,
незалежно від приналежності до тієї чи іншої статі, одна людина викликає
несвідому симпатію або антипатію. Це визначається фізичним виглядом
(особливе значення має обличчя), тембром голосу, манерою поведінки, мови,
мімікою, жестикуляцією, манерою одягатися, навіть запахом. Цей фактор
визначається на перших етапах спілкування майбутніх партнерів і, як правило,
зберігає своє позитивне або негативне забарвлення в ході тривалого спілкування,
змінюючись незначно.
 У всіх людей, незалежно від віку, він тісно спаяний із сексуальним
фактором, однак, у молодих людей цей вплив виражений яскравіше. З віком
збільшує свою питому вагу культурний фактор.
Матеріальний фактор визначається вкладом партнера в загальний
матеріальний статус сім'ї та відповідністю цього вкладу в очікування та вимоги
іншого партнера. І, відповідність це може бути і за високих вимог партнерки
(коли партнер їх виконує) і незначному вкладі партнера, коли у партнерки вимоги
до матеріального фактору незначні. Практична оцінка матеріального фактора,
здійснюється, як відомо, співвідношенням місячних заробітків чоловіка та
дружини та врахуванням взаємних претензій один до одного.

Культурний фактор визначається співвідношенням інтелектуальних

та культурних запитів подружжя. Сюди відносяться: освітній індекс,
заповнення дозвілля (спільне відвідування театрів, або роздільне – сауни
з подружками), спільний перегляд телевізійних програм (з одного боку –
«мильні опери», з іншого – футбол та хокей ).

Сексуальний фактор залежить від відповідності реальної програми у

сексі одного партнера сексуальним очікуванням іншого. Тут може бути
багато варіантів невідповідності – вік партнерів, стан здоров'я їх, самої
сексуальності ЇЇ чи ЙОГО, стереотипності та традиційності статевого
контакту або, навпаки, різноманітності ласок та прийомів сексуального
спілкування, знання ерогенних зон, наявність чи відсутність косметики,
психологічні установки на особистість та інше.

Психологічний фактор займає особливе місце, це – колектор, в

якому збираються, фокусуються всі інші фактори, водночас саме він
визначає єдність та цілісність поведінки людини. У шлюбних відносинах
це означає співвіднесення, пристосування характерів та рольових
особливостей подружжя один до одного. Тобто дуже важливо
враховувати особистісні особливості один одного, йти на маленькі жертви
в ім’я іншого партнера, поступаючись своїми інтересами (в рамках,
звичайно, дозволеного). Не «ставати в позу», демонструючи своє повне
небажання враховувати запити та інтереси партнера (партнерки) тощо.
 Кожен із перелічених чинників у різних шлюбах може бути різного
ступеня виразності та спрямованості. Але, загалом, ці чинники,
об’єднуючись і утворюють так званий «шлюбний потенціал», який і
визначає фортецю шлюбного союзу.

(Полєєв О.М. «Лекции по сексологии и сексопатологии»)

7.

N° Вчений Поняття сексуальності

1 Зігмунд Фрейд Вважав найбільш значущим для людини
сексуальний потяг. Людину, на яку
спрямований потяг, він називав
сексуальним об’єктом. Під сексуальною
метою мав на увазі таку дію, до якої
підштовхує людину потяг. Сексуальний
потяг складається з різних компонентів.
Сексуальний потяг створює стійке джерело
різних психоневрозів, коли зароджується
конфлікт між специфічними запитами
сексуальних потягів і феномену, що
протистоїть (сором, мораль, огида)
2 Альфред Кінзі Вибір сексуального партнера визначався
традицією, соціальними заборонами,
можливостями і навіть міркуваннями
вигоди. Відкидав значення біологічних
чинників, особливо спадковості, і
підкреслював роль культури та соціалізації
у формуванні гомосексуальної чи
гетеросексуальної моделі «задоволення».
Еротичний потяг до осіб своєї статі та
гомосексуальна поведінка не дають
 підстави ставитися до людини як до
монстра, не є злочином і не є виправданням
суспільного остракізму, якому піддаються
подібні особи. Вважав, що можливість і
пережитого досвіду сексуальних відносин
були найважливішими чинниками
формування сексуальної орієнтації
особистості.
Чотиристадійна модель сексуальної реакції
людини:
Фаза збудження (початкове збудження)
Фаза плато (при повному збудженні, але
ще не при оргазмі)
Оргазм
Фаза розв'язки (після оргазму)
Уільям Мастерс та
3 При досить хорошому стані здоров’я та
Вірджинія Джонсон наявності зацікавленого та цікавого
партнера немає абсолютного віку, у якому
сексуальні здібності повністю зникають.
Представники обох статей реагують на
еротичні матеріали однаково, хоча жінки,
яким у дитинстві вселяли непристойність
подібних речей, пригнічують відчуття
зусиллям волі.
4 Ерік Еріксон Еріксон був переконаний, що людина
розвивається все життя і в процесі свого
становлення переживає 8 криз, кожен з
яких відповідає певному віку і відповідає за
формування окремих рис характеру.
Розглядав відносини особистості та
суспільства як відносини співробітництва,
що забезпечують гармонійний розвиток
особистості. Він став розрізняти ритуали та
ритуалізми. Ритуалізм - це антагоністичні
для особистості інтервенції в особистість, а
ритуали - дружні впливи суспільства.
Ритуальні дії мають загальне значення,
зрозуміле та поділюване всіма учасниками.
Поставив сексуальність в один ряд з
іншими потягами та інтересами дитини.
Сенс терапевтичної роботи вбачався у
 поверненні пацієнтові втраченого почуття
его-ідентичності.

8.** Психосексуальні розлади, або сексуальні розлади, група

психічних розладів, що включають порушення статевої самоідентифікації,
парафілії (сексуальні збочення) та сексуальні дисфункції. Сексуальна
функція вимагає такої збалансованості душі і тіла – психологічних та
фізіологічних факторів, – що фахівці в галузі психічного здоров’я
вважають за краще тепер використовувати термін «психосексуальні», а не
«сексуальні» розлади.

1) Порушення гендерної ідентичності, до яких відносяться

транссексуалізм та гомосексуалізм. Транссексуалізм - порушення статевої
самоідентифікації. Його сутність полягає у невідповідності біологічної
статі та статевої самоідентифікації. Транссексуал переконаний у тому, що
він (або вона) – бранець тіла, несумісного із справжньою статевою
приналежністю. Гомосексуалізм більше не сприймається як порушення
статевої самоідентифікації, як це було раніше. Фахівці тепер не вважають
її у списках психічних захворювань. Хоча причини гомосексуальності
досі незрозумілі, багато вчених переконані, що вона визначається
програмами, що закладаються в мозку під час внутрішньоутробного
розвитку.

2) Парафілії - іноді звані статевими збоченнями, характеризуються

сексуальним збудженням від об'єктів чи ситуацій, які не вважаються
нормальними джерелами збудження, і майже завжди свідчать про
порушення здатності до нормальних сексуальних контактів із дорослими
партнерами. Парафілії здебільшого зустрічаються у чоловіків, хоча
жіночий садизм та мазохізм – не рідкість. Часто спостерігається
підвищена схильність до фантазій щодо бажаного. Парафілії включають
фетишизм, трансвестизм, педофілію, ексгібіціонізм, вуайєризм, статевий
мазохізм і статевий садизм, а також деякі рідкісні форми.
 2.1) Фетишизм - передбачає використання неживих об'єктів як
відданий спосіб сексуального збудження. Фетиш може заміняти
сексуальний контакт із партнером. Як фетиші часто використовуються
жіноча білизна або взуття. Якщо фетиш включений у сексуальне
ставлення до партнера, він потрібний для еротичного збудження.

2.2) Трансвестизм - термін, що означає поведінку гетеросексуальних

чоловіків, які перевдягаються в жіночий одяг і тим самим досягають
певного ступеня сексуального збудження. Така поведінка на публіці може
приносити глибоке задоволення. Незважаючи на таке відхилення, багато
трансвеститів перебувають у щасливих шлюбах, якщо їх подружжя
виявляє розуміння. Коли цього не відбувається, трансвестити зазвичай
відчувають тривогу, пригніченість, почуття провини та сорому, пов'язані з
бажанням носити одяг протилежної статі.

2.3) Педофілія. При педофілії воліють сексуальні дії з дітьми, які не

досягли статевої зрілості. Педофіли вибирають дітей тієї ж статі вдвічі
рідше, ніж протилежної. При гетеросексуальній дорослий зазвичай
знайомий дитині. Погляди чи дотики частіші, ніж генітальні контакти.
Сексуальне насильство над дітьми становить значну частину
зареєстрованих кримінальних сексуальних актів.

2.4.) Ексгібіціонізм визначається як періодично здійснювана

демонстрація геніталій не очікує цього незнайомим людям з метою
сексуального збудження. Як правило, ексгібіціонізм замінює будь-які
інші статеві контакти. Близько 30% затриманих чоловіків, які чинили
правопорушення сексуального характеру, – ексгібіціоністи. Жертвами
майже завжди є жінки.

2.5) Вуайєризм - термін, що означає досягнення статевого

збудження в результаті таємного підглядання за людьми, що
роздягаються, оголеними або займаються сексом. Хоча цей розлад може
починатися в підлітковому віці, ставлення до вуайєризму підлітків щодо
терпиме і випадки їхнього арешту поодинокі. Істотною характеристикою
є нав'язливий пошук таких ситуацій. Вуайєрист рідко робить спроби
подальшого сексуального контакту.

2.6) Сексуальний мазохізм визначається як навмисна участь людини

у такій активності, яка загрожує їй самій фізичними стражданнями чи
реально завдає їх, за рахунок чого у неї виникає сексуальне збудження;
найчастіше приниження, побої, зв'язування або щось подібне, що змушує
страждати, стають винятковим або привабливим способом сексуального
збудження. Найчастіше зустрічаються мазохістські фантазії, тоді як
мазохістська поведінка відносно мало поширена.

2.7) Сексуальний садизм - заподіяння сексуальному партнеру

фізичного чи психологічного страждання як засіб стимуляції власного
сексуального збудження та оргазму. У індивіда відзначаються постійні та
завзяті фантазії, в яких сексуальне задоволення досягається тільки таким
шляхом. Діагноз ставиться незалежно від того, чи була згода партнера на
статевий зв'язок з садистськими процесами. Більшість ґвалтівників не є
садистами, але є садисти, які піддають жертву жорстокому зґвалтуванню
та мукам. Крайній ступінь розладу – вбивці-солодкострастники, у яких
смерть жертви викликає сексуальне задоволення.

2.8) Інші розлади психосексуальної сфери – всі інші розлади

сексуальної переваги та сексуальної поведінки, у тому числі фроттеризм
(тенденція торкатися статевих органів інших у натовпі або громадському
транспорті), некрофілія, зоофілія, гіпоксифілія (використання аноксії та
странгуляційної асфіксії для посилення сексуального збудження),
скатологія (тенденція до споріднених вуайєризму розмов на сексуальну
тему по телефону) та інші.

3.) Сексуальні дисфункції. Достатнє збудження передбачає ерекцію

у чоловіка, набухання та змащення піхви у жінки та оргазм. Сексуальні
дисфункції пов’язані з порушенням тих фаз рефлекторного сексуального
циклу, які опосередковані збалансованою взаємодією симпатичного та
парасимпатичного відділів нервової системи. Причиною десинхронізації
або придушення рефлекторних реакцій полюції та еякуляції у чоловіка та
скорочень піхви у жінки можуть бути впливи з боку центральної нервової
системи, а також гормональні, неврологічні чи судинні порушення.

Сексуальні дисфункції можуть спостерігатися протягом усього

життя (первинні) або виникати після періоду нормального
функціонування (вторинні). Вони бувають генералізованими чи
обмежуються певними ситуаціями з певними партнерами; крім того, вони
можуть бути тотальними чи частковими. Психологічні причини
дисфункцій включають: ненависть до партнера; страх перед близькістю,
втратою контролю за ситуацією, залежністю чи вагітністю; а також
почуття провини, пригніченість чи тривогу, що породжуються подружнім
розладом, стресогенними життєвими ситуаціями, старінням чи
недосвідченістю. Після кількох невдач істотним чинником дисфункції
стає страх невдачі.