МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Кафедра музичного мистецтва та хореографії

Реферат з предмету «Методика викладання гри на спеціальному

інструменті»

Тема реферату - Методика проведення уроку

Підготував Луценко Дмитро Сергійович студент 1-ММ курсу

Кількість сторінок -

Полтава – 2020
Методика проведення уроку, призначення і зміст уроку –
основною формою навчання гри на скрипці та і на будь-якому
іншому інструменті є класне заняття або урок, педагога з
учнем. Під час уроку педагог передає знання учню формуючи
його навички, а також виховує майбутнього музиканта. Кожен
урок має бути тісно пов’язаним з попереднім та наступним і
спрямований на планомірну музично – виконавський та ідейно
– художній розвиток дитини. Регулярність проведення уроків
призвичаює учня невпинно працювати над собою і
систематично виконувати домашні завдання. Загальне
призначення уроку полягає в тому, щоб перевірити як працює
учень, підсумувати його досягнення, виявити його помилки за
проміжок часу, що минув після попереднього уроку і дати
відповідні вказівки та матеріал для подальшої роботи.
Підсумовуюче і спрямовуюче призначення уроку залишається
незмінним на всіх стадіях розвитку учня, при вивчені всіх видів
педагогічного репертуару.
Головний зміст уроку – робота педагога з учнем над музичними
творами. У процесі цієї роботи в учня формується загальні
основи виконавської майстерності. Однак справжнє професійне
зростання вимагає не лише художній репертуар, а й
відповідного інструктивного матеріалу, на якому спеціально
шліфується виконавська техніка. Кожен урок повинен мати все
необхідне для гармонічного музично – виконавського розвитку,
правильне спрямування занять учня Вони мають складатися з
роботи над роботи над музичними творами та роботи над
ґрунтовним опануванням техніки гри. При цьому ніколи не слід
забувати, що техніка гри не може бути ізольована від художніх
цілей, а навпаки, має бути з ними тісно пов’язаною. Якщо
добре підготовлений учень грає правильно підібраний
репертуар і педагог застосовує доцільну методику проведення
уроку, то робота над музичними творами і над виконавськими
навичками зливаються в один єдиний процес. Якщо відстає
якась ділянка роботи, потрібно на деякий час відокремити її від
іншої і приділити їй більше уваги, поки в розвитку студента не
настане належна рівновага.
Методика проведення уроку – практика показує, що робота з
учнем буває найбільш продуктивна, якщо протягом уроку; А)
педагог перевіряє виконане завдання, 2) виправляє недоліки й
працює над подальшим удосконаленням гри на інструменті, 3)
підсумовує зроблене на уроці та дає нове завдання, направляє
учня на подальшу самостійну ( домашню) роботу.
Урок починається з перевірки домашнього завдання. Для цього
студенту дають можливість заграти п’єсу, гамму або етюд
повністю не перебиваючи його гру. Попереднє цілісне
прослуховування матеріалу, по – перше дозволяє дати
правильну оцінку всієї самостійної роботи учня за час, що
минув від попереднього уроку. Оцінка має бути стислою й
всебічною і повинна включати в собі характеристику не тільки
негативних, а й позитивних сторін гри. Об’єктивна оцінка
завжди дисциплінує і організовує учню, виховує в нього
почуття відповідальності за свою роботу. По – друге коли
педагог слухає гру учня ( не перебиваючи її), урок значно
мірою наближається до умов концертного виступу, що
спрямовує успішному вихованню сценічної витримки. По –
третє, прослуховувати підготовлене завдання без зауважень
потрібно для того, щоб помітити в учні його помилки які він
повторює не один раз, або головні помилки і відповідно
зробити висновки та усунути їх для подальшої роботи з учнем.
Якщо педагог не звертає увагу на першу частину уроку то
продуктивність навчального процесу значно знижується. Не
прослухавши всього заданого матеріалу можна допустити
методичні помилки – взятися виправляти менш грубі помилки,
тим часом як головні недоліки в його грі залишаються без
уваги. Якщо це помилки в постанові, то краще спочатку уроку
пригадати учню що не потрібно зажимать руку, кість, чим
потім зупиняти та це говорити. Але все ж таки
прослуховування всього домашнього матеріалу має сенс тільки
тоді, коли твір добре вивчено і студент не робить грубих
помилок в тексті. А якщо він не допрацював то, потреби
прослуховувати все до кінця не має. У такому випадку потрібно
перервати гру і зробити акцент на певні помилки, або якщо
йому не все було зрозуміло у домашньому завданні, то
потрібно почати пояснювати ще раз та виправляти помилки. І
на підставі висновків, зроблених на уроці, під час перевірки
завдання, можна приступати до головної, найбільшої частини
уроку – праці над засвоєнням музичного твору і в ході цього
розвитком виконавських навичок. В тей час як учень грає
потрібно старанно виправляти допущені ним помилки в
постанові ( зажиму рук) та недоліки пов’язані з інтонацією або
текстом. Та і взагалі якщо педагог вміє правильно та швидко
поставити «діагноз» і зосередитися на проблемному місці учня
то це – показник майстерства викладача. Потрібно звернути
увагу також і на вдосконалення виконання правильно
вивченого матеріалу, треба завжди вміти розкривати учневі
нові сторони й відмінки художнього образу, показати
перспективу роботи над виявленням змісту музичного твору,
над кращим опануванням кожного технічного прийому, який
втілює даний зміст. А також відповідно до рівня розвитку учня,
до величини недоліків його гри, до стадії, якій перебуває
вивчення твору вчитель може застосувати різноманітні методи
роботи. З їхньою допомогою педагог може встановити робочий
контакт з учнем, виховати в нього наполегливість і
зосередженість у його подолання труднощів. Також викладач
має зацікавити учня, щоб він охоче й свідомо займався та
піддавався впливові педагога і тоді він буде працювати з
більшою інтенсивністю. Саме в 2 частині уроку здійснюється
процес навчання студента, саме тоді він пізнає нове, ще не
відоме йому вчора. І так важливо щоб викладач докладав
максимум сил та проявляв художню активність.
Велике значення має третя частина уроку, під час якої педагог
формулює головне завдання учня на якому він має
зосередитися, а також підсумовує все зроблене на уроці, а і
ознайомлює учня з новим матеріалом який він має робити при
наступній зустрічі. Залежно від підготовки учня, ознайомлення
проводиться у формі розбору всього твору або окремих його
частин. Розбір починається з перегляду нот і з’ясування
найхарактерніших особливостей музики, яку треба виконати.
Тільки після цього учню можна дозволити грати. Залежно від
того, де находяться важкі місця розбирають початок, середину
або кінець, п’єси або нового етюду. Найчастіше практикують
такий розбір, який дає загальне уявлення про характер п’єси.
Разом з учнем потрібно розібрати найважчі місця, а де менш
складно можна залишити йому, щоб він проявляв власну
ініціативу і щоб вона була йому посильна, також він буде
звикати до самостійного розбору. Систематичне застосування
розбору даних творів розвиває навичку читання з листа. Однак
ознайомлення з новим матеріалом може обмежитися словесним
поясненням до нього. Для глибокого засвоєння і закріплення
пройденого матеріалу коротке резюме потрібне й після
кожного розділу уроку, і після закінчення всього уроку. Це
допоможе йому чіткіше спрямовувати наступну домашню
роботу, підвищує роль свідомості в ній. Усі три частини уроку є
дуже важливими і не від’ємними у навчальному процесі. Тому
що якщо викинути якийсь етап то це позбавляє роботу з учнем
незалежної перспективи.
На уроці виконується такі навчальні матеріали: 1 етюд, гами, 2
художні твори, 3 вправи. Також відомо, що швидке й успішне
зростання музиканта – виконавця здійснюється на сам перед за
вдяки вивченню музичної літератури, яка своїм образом
пробуджує творчу уяву і стимулює розвиток виконавської
майстерності. Праця над репертуаром, над розкриттям ідейного
і образного змісту, музичного твору, над удосконаленням
виконавського втілення його повинна завжди займати
центральне місце в класних заняттях. Не менше половини
тривалості кожного уроку має витрачатися на вивчення
концерту, п’єси малої форми, сонати. Однак вивчення всього
репертуару художнього ще не забезпечує технікою виконання.
Ігрові навички (техніка) приходять згодом, якщо виконавець
займається систематично та з головою. Доречи робота над
розвитком техніки сприяє, крім того, фізичному загартуванню
організму і вихованню витривалості, вправності, та інших
фізичних властивостей, без них неможлива виконавська
діяльність.
Окремі роботи вимагають на сам перед типові технічні
формули, що включають у себе найхарактерніші елементи
фактури скрипкових творів різних стилів. Це вправи в гамах,
арпеджіо, різноманітних штрихах, подвійних нотах, пальцевої
швидкості, зміна в позиціях, тобто вправи на основні види
техніки правої та лівої руки.
Етюд призначаються для більш конкретизованого вивчення
виконавських прийомів, переважно 1 – 2 видів техніки. На
відмінно від вправ, вони містять окремі художні елементи
( мелодична і метроритмічна характерність форм тощо) , й що
сприяє швидкому засвоєнню, більшій досконалості й навичок.
Під час вивчення етюда виробляється м’язове відчуття
технічного прийому, яке завдяки повному емоційному почуттю,
надовго запам’ятовується і міцно закріплюється у
виконавському апараті. Складна специфіка скрипкового
виконавства вимагає більшого, а ніж на інших інструментах,
періоду розіграшу, тобто часу, потрібно для вторгнення
організму в процес гри. Але перетворювати необхідність
( розігрування) у систему не можна. З життя можна сказати, що
не завжди є час для розігрування і часто доводиться, взявши
інструмент в руки, одразу виходити на сцену. Тому проводячи
уроки, іноді корисно змінювати порядок вивченого матеріалу і
вимагати від учня виконати в першу чергу художній твір а не
етюд чи гаму. Взагалі доцільніше починати урок з розбору
найважчого твору оскільки він бере найбільшу витрати енергії.
Засвоєння кожної музично – виконавської навички має своєю
основою спрямовуючи діяльність центральної нервової
системи, в наслідок чого розвивається і руховий апарат
музиканта. Ставлячи конкретне музично – виконавське
завдання педагог повинен перед усім подбати про те, щоб учень
ясно усвідомив мету завдання і виразно уявив шляхи
досягнення цієї мети. Досвідчені педагоги завжди добиваються
того, щоб хід уроку був для учнів про образом самостійної
роботи. У зв’язку з цим вони в процесі класних занять
намагаються систематично виховувати вміння мислити й
виявляти ініціативу – 2 якості, що лежать в основі формування
трудових навичок. Щоб забезпечити успішність в навчанні,
педагог користується методом словесного пояснення,
супроводжуючи його показам на інструменті ( або як в народі
кажуть метод попугая). Пояснення має бути чітке, спрямування
в майбутній роботі, відповідності не тільки на запитання - чого
треба досягнута а і на запитання – як це зробити. Пояснення
викладача цінні коли, вони мають конкретний характер,
повинні бути елементи узагальнення. Тільки таке
пояснення,допоможе учневі працювати самостійно. Воно
особливо корисне, якщо музикант зможе розширити його
значення і застосувати в аналогічних випадках до інших творів.
Спершу потрібно пояснити головне а потім, засвоєння
найважливішого поступово розкривати завдання більш широко
і детально. Зайва багатослівність не сприяє, а тільки погіршує
усвідомлення цілої роботи особливо на її початку. Корисно
привчати учня під кінець уроку основні зауваження, які педагог
зробив під час занять, а наступний урок розпочинати з
опитування.
Пояснення педагога мають створюватися на сам перед
характеристики змісту музики, щоб у учня створилось
правильне художнє уявлення про неї. Найкращі наслідки дають
пояснення твору у формі зрозумілих дітям образних порівнянь.
Зокрема допомагає зрозуміти й відчути музику вигадана
педагогом її словесна програма, висвітлення музичного
виконання ніби живої розповіді від імені «героя» твору.
Особливо корисні такі бесіди, коли учень грає блідо і не
виразно. Педагог має докладно пояснити технічні прийоми за
допомогою яких досягається втілення музично – художніх
уявлень. Вчитель має визначити не тільки помилки виконання а
і проаналізувати їх суть і вказати на шляхи виправлення. Для
засвоєння учень має знати як правильно виконувати домашнє
завдання. Тому певну частину уроку доцільно присвячувати
роз’ясненню найбільш раціональних засобів самостійної
роботи й аналізу основ культури праці над собою. Давати
пояснення і робити зауваження можна лише після того, як
учень, за вказівкою педагога припинить гру, бо заглиблений в
ігровий процес він не сприйме їх належним чином. Немає
ніякого сенсу констатувати вже зроблену помилку і в одно час
дозволяти грати. Що правда, іноді короткими окликами або
жестами чи диригуванням можна допомогти розкрити
музичний образ під час самої гри. Однак такі оклики лише тоді
діють стимулюючи коли вони спрямовані на наступні, а не на
пройдені такти. Так яким б вичерпними чи яскравими не були
пояснення, вони ніколи не замінять живого показу на скрипці. (
суто словесне викладення рівнозначне викладення німого) -
писав Л. Ауер. Усі пояснення які стосуються змісту музики,
специфіки скрипкового виконання і методів домашньої праці
мають бути доповнені й підкріплені відповідною
демонстрацією на скрипці. Головним чином, педагог показує як
потрібно грати, і тільки іноді дозволяється утрирувати недоліки
учня, щоб довести перевагу правильного виконання. Показ
педагога, коли він призначений не для копіювання а є засобом
розвитку музичної фантазії, поштовхом для виявлення творчої
ініціативи, сприяє налагодженню самостійної роботи учня.
Тому на уроці доцільно показувати музичну фразу по –
різному, принанні у двох варіантах, щоб дати скрипалеві
можливість вибрати блищий для нього спосіб виконання.
Однак показане педагогом учень повинен відбити у своїй
роботі по – своєму. Таким чином показ потрібний лише на
етапі засвоєння твору і втрачає силу, коли у скрипаля
з’являється власна музична концепція.
Не рідко трапляється що гра учня з часом не поліпшується хоч
на попередньому уроці педагог все пояснив і показав, а вдома
учень старанно працював. Це буває тоді – коли на уроці вимоги
педагога практично не закріплюється. Щоб засвоїти пояснений
і проказаний прийом та правильно над ним працювати вдома,
учень повинен не лише зрозуміти слова і почути гру педагога а
й виконати головні його вказівки тут же, на уроці. Однак це не
означає, що при повторенні все правильно відразу вийде: від
учня слід вимагати лише приблизного, але й методично
правильного виконання. Пропобка на уроці це форма допомоги
учневі у засвоєнні лише найскладніших епізодів творів. Не
варто витрачати час на те, що скрипаль може зробити
самостійно. Домагаючись здійснення своїх вказівок слід завжди
пам’ятати, що керівництво не повинно перетворюватися на
дрібне опікування свого роду натаскування.
Велику роль у проведенні уроку відіграє метод користування
сповільненим темпом гри. Якщо учень розуміє поставлене
перед ним завдання і знає, як виконати то вирішального
значення в оволодінні виконавською навичкою набуває
вправлення, тренування, систематичне повторювання
матеріалу. Щоб стежити з незалежною увагою за руховими у
звуковими моментами гри та корегувати її, треба при
повторенні вміти грати правильно. Тому педагог на кожному
уроці наполегливо і систематично призвичаює учня виконувати
складні в технічному відношенні епізоди творів у стриманому
спокійному темпі. Також корисно грати в повільному темпі для
вичистки інтонації. Усі ці методи на уроці виховують в учня
вміння визначати головні й часткові завдання у виконанні
музичного твору, привчають аналізувати труднощі та причини
недоліків власної гри, розвивають навичку слухати себе й
усвідомлювати наслідки своєї роботи.
Список використаної літератури
1. В. Стеценко « Методика навчання гри на скрипці» частина 2.
Музична Україна. Київ 1982 року.
2. Конспекти
3.
chrome-extension://mhjfbmdgcfjbbpaeojofohoefgiehjai/index.html
4.
chrome-extension://mhjfbmdgcfjbbpaeojofohoefgiehjai/index.html
5.
chrome-extension://mhjfbmdgcfjbbpaeojofohoefgiehjai/index.html
6. http://fineref.narod.ru/muzika/snu190003.htm