Encyclopedia Perekladoznavstva T2

UTTU SERIES
ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВА
ТОМ ІI
ПЕРЕКЛАД З АНГЛІЙСЬКОЇ
За загальною редакцією Олександра Кальниченка

та Леоніда Черноватого
Вінниця
Нова Книга
2020
УДК 81’25(031)
Е64
Затверджено рішенням Ради Всеукраїнської спілки викладачів перекладу як науково-довідкове

видання (протокол № 6 від 22 жовтня 2019 р.)
та кафедрою перекладознавства імені Миколи Лукаша Харківського національного університету
імені В. Н. Каразіна (протокол № 4 від 21 листопада 2019 р.)
Автори українських перекладів:
Андрейчук Надія, Вуколова Катерина, Гладун Ірина, Грабовецька Ольга, Дзера Оксана, Зірка Віра,
Івахненко Антоніна,
Кальниченко Олександр, Карагодін Роман, Коваленко Людмила, Кравцова Марія, Кушнір Лілія,
Лев Іванна, Літвіняк Олександра, Наняк Юлія, Новіков В’ячеслав, Одрехівська Ірина, Ребрій Олек-
сандр, Рудакевич Юлія, Рущак Олена, Сташків Галина, Тащенко Ганна, Хасхачик Валерія, Черно-
ватий Леонід.
Original editions:
“Handbook of Translation Studies -Volume 1” – Gambier, Y. and van Doorslaer, L. – editors. John
Benjamins Publishing Company. (2010)
“Handbook of Translation Studies-Volume 2” – Gambier, Y. and van Doorslaer, L. – editors. John
“Handbook of Translation Studies - Volume 3” – Gambier, Y. and van Doorslaer, L. – editors. John
“Handbook of Translation Studies - Volume4” – Gambier, Y. and van Doorslaer, L. – editors. John
Загальна редакція українського тексту: Кальниченко О. А., Черноватий Л. М.
Енциклопедія перекладознавства : у 4 т. Т. 2 : пер. з англ. / за

Е64 ред.: Іва Ґамб’є та Люка ван Дорслара ; за заг. ред.: О. А. Кальниченка та
Л. М. Черноватого. – Вінниця : Нова Книга, 2020. – 584 с.
(Серія UTTU Series).
ISBN (серія)
ISBN
Зацікавленому читачеві пропонується український переклад другого тому однієї
з найвідоміших у світі праць у галузі теорії перекладу – «Енциклопедії перекладознавства» видав-
ництва «Бенджамінз». Другий том охоплює статті таких відомих спеціалістів у цій сфері
як Пол Ф. Бандіа, Елен Бюзелен, Єрун Вандале, Ів Ґамб’є,,Шехназ Ґюрчалар, Дірк Делабастіта,
Люк ван Дорслар, Девід Катан, Соня Коліна, Кайса Коскінен , Кірстен Малмк’єр, Рейне Мей-
лартс, Барбара Мозер-Мерсер, Брайан Мосоп, Шерон О’Браєн, Керол O’Саліван,
Оуті Палопоскі, Ніке Покорн, Джеймс Сент-Андре, Шері Саймон, Ґідеон Турі, Ендрю Честерман,
Крістіна Шефнер та інших.
Для перекладознавців, студентів і викладачів філологічних та перекладацьких відділень
(факультетів) закладів вищої освіти, аспірантів, фахівців, які прагнуть розширити власні знання у
сфері перекладознавства, а також для перекладачів
УДК 81’25(031)
ISBN
ISBN
© John Benjamins Publishing Company, 2020

© Автори українських перекладів, 2020
© Кальниченко О. А., редагування, 2020
© Черноватий Л. М., редагування, 2020
Зміст
Editors’ Preface to the Ukrainian Translation.........................................................................................5
Передмова редакторів англомовного видання до його перекладу українською мовою.........7
Передмова до серії (UTTU Series).........................................................................................................9
Вступ......................................................................................................................................................... 10
Агенти перекладу (Agents of translation)......................................................................................... 13
Елен Бюзелен (пер. Леоніда Черноватого)
Гібридність і переклад (Hybridity and translation)........................................................................ 22
Шері Саймон (пер. Ірині Одрехівської)
Гра слів у перекладі (Wordplay in translation)................................................................................. 28
Єрун Вандале (пер. Іванни Лев)
Деконструкція (Deconstruction)......................................................................................................... 33
Ділек Діздар (пер. Людмили Коваленко та Олександра Кальниченко)
Дистанційний переклад (Remote interpreting)............................................................................... 41
Барбара Мозер-Мерсер (пер. В’ячеслава Новікова)
Інституційний переклад (Institutional translation)....................................................................... 46
Кайса Коскінен (пер. Юлії Наняк)
Колективний переклад (Collaborative translation)........................................................................ 54
Шерон О’Брайен (пер. Юлії Рудакевич)
Контроль / Оцінювання (Evaluation / Assessment)........................................................................ 60
Соня Коліна (пер. Леоніда Черноватого)
Культуроорієнтовані підходи (Cultural approaches).................................................................... 67
Кристина Марінетті (пер. Олександра Кальниченко)
Лінгвістика і переклад (Linguistics and translation)...................................................................... 74
Кірстен Малмк’єр (пер. Віри Зірки та Катерини Вуколової)
Медичний письмовий та усний переклад (Medical translation and interpreting).................. 83
Вісент Монталт (пер. Ганни Тащенко)
Метафори перекладу (Metaphors for translation).......................................................................... 89
Джеймс Сент-Андре (пер. Галини Сташків)
Методологія перекладознавства (Methodology in translation studies)..................................... 93
Пітер Флін та Ів Гамб’є (пер. Олександра Ребрія)
Міноритарні мови і переклад (Minority languages and translation)........................................ 104
Алберт Бранчадель (пер. Леоніда Черноватого)
Напрям перекладу (Directionality).................................................................................................. 110
Ніке К. Покорн (пер.Марії Кравцової)
Нейролінгвістика та усний переклад (Neurolinguistics and interpreting).............................. 114
Барбара Аренс (пер. Леоніда Черноватого)
Одомашнювальний та очужувальний переклади (Domestication and foreignization)...... 118
Оуті Палопоскі (пер. Олександра Кальниченко)
Паратексти (Paratexts)........................................................................................................................ 122
Шехназ Тахір-Ґюрчалар (пер. Олександра Кальниченко)
4
Переклад поезії (Poetry translation)................................................................................................ 127

Френсіс Р. Джоунз (пер. Валерії Хасхачик)
Переклад реклами (Advertising translation).................................................................................. 136
Кристина Вальдес (пер. Антоніни Івахненко)
Перекладацькі універсалії (Translation universals)..................................................................... 141
Ендрю Честерман (пер. Олександра Кальниченко)
Перекладознавчі бібліографії (Bibliographies of translation studies)....................................... 148
Люк ван Дорслар (пер. Марії Кравцової)
Політика перекладу (Translation policy)........................................................................................ 153
Рейне Мейлартс (пер. Ірини Одрехівської та Олександра Кальниченко)
Порівняльні підходи до перекладу (Comparative approaches to translation)........................ 161
Cес Костер (пер. Романа Карагодіна)
Природний перекладач і тлумач (Natural translator and interpreter)..................................... 166
Ракеле Антоніні (пер. Леоніда Черноватого)
Проблема перекладу (Translation problem)................................................................................... 169
Ґідеон Турі (пер. Антоніни Івахненко)
Псевдопереклад (Pseudotranslation)............................................................................................... 175
Керол O’Саліван (пер. Олександра Кальниченко)
Редагування (Revision)....................................................................................................................... 179
Браян Мосоп (пер. Лілії Кушнір)
Реалії (Realia)........................................................................................................................................ 185
Ритва Леппігальме (пер. Олександра Ребрія)
Статус письмових перекладачів (Status of translators).............................................................. 191
Девід Катан (пер. Олександри Літвіняк)
Статус усного перекладача (Status of interpreters)....................................................................... 199
Сесилія Ваденшо (пер. Олени Рущак)
Стилістика і переклад (Stylistics and translation)......................................................................... 206
Джин Боyз-Байер (пер. Ольги Грабовецької)
Теорія перекладацької діяльності (Theory of translatorial action).......................................... 212
Кристина Шефнер (пер. Надії Андрейчук)
Усна традиція і переклад (Orality and translation)...................................................................... 219
Пол Ф. Бандіа (пер. Ірина Гладун)
Художній переклад (Literary translation)....................................................................................... 225
Дірк Делабастіта (пер. Оксани Дзери)
Предметний покажчик....................................................................................................................... 238
5
Editors’ Preface to the Ukrainian Translation

The discipline of Translation Studies (TS, used as an umbrella term covering both
translation and interpreting) has undergone a rapid development in the last fifty years, and
technology seems to speed up the changes. Digital innovation, data-centrism, mobility
and globalisation are impacting the translation industry, and, by extension, the set of
competences and status of the translator. Obviously, thinking about translation, intercultural
communication cannot remain to be defined and conceptualised along traditional lines.
Translation, as a professional activity, a service, a business, a common resource, is no longer
exclusively perceived and structured within a simple linguistic framework.
This is not the place to draft the historiography of TS. Suffice it to say that in the 1950–
1970s, scholars referred to or called for input from (formal, contrastive, applied) linguistics,
semiotic aesthetics, poetics, philosophy, comparative literature, etc. Studies in translation
(not yet TS then) immediately made up a “poly-discipline”. From the very beginnings, this
poly-discipline explicitly developed under the influence of various other disciplines, both
methodologically and content-wise (see Gambier and van Doorslaer, 2016)1. In the 1970–
1980s, some individuals here and there were concerned with the name, the scope and the
definition of TS, as well as with the conceptualization of translation as a process, a product, a
socio-cultural event, and later as a network of agents. In 1980–1990s, TS started dominating
in institutional nomenclature (departments or schools in universities, academic associations,
research journals, book series, and international conferences). Since the late 1980s, TS
has been considered as a set of “turns” (cultural, empirical, pragmatic, post-colonial,
sociological, ideological, technological, cognitive turns, to name but a few) – “turn” being a
new angle to study a complex object of investigation. So far, TS is broadening the boundaries
of both the concept and the discipline, and several other disciplines do not hesitate to use
“translation” as a metaphor to approach different types of changes and disseminations of
knowledge.
Today, two paradigms are evolving concurrently. They justify, to some degree, the current
multiplication of labels and text-modifying practices created in addition to and overlapping
with “translation”, such as localisation, adaptation, transcreation, versioning, transediting,
language mediation, etc. On the one hand, the more conventional conceptualization of
translation that has endured for centuries through the paradigm of equivalence, has evolved
into one more oriented toward the targeted public or audience–that is, the paradigm of the
cultural turn. It exists concurrently with another changing paradigm, one that reflects the
platforms and mediums through which the activity of translation is now carried out. In
this sense, the paradigm of the book (upon which the paradigm of equivalence was based)
1 Yves Gambier & Luc van Doorslaer (eds). 2016. Border Crossings. Translation Studies and other
disciplines. Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins.
6
transforms into one of the digital environment and the Web (where the text to translate
becomes multimodal).
Within these rapid changes in translation – no longer limited to literary texts – and in
TS – beyond the linguistic perspective, it is not always easy to follow what is achieved and
how, to catch up with new developments, to understand the new tools and the new methods
of investigation. The four volumes of the Handbook of Translation Studies(HTS) aim at
covering as much as possible the state of the art in TS, the themes which are challenging the
field, the problematics which are under scrutiny and that have already yielded substantial
research.
One of the serious dilemmas of TS has been and is the dominant use of English as a
lingua franca. To what extent is it a paradox that a discipline which is supposed to describe
and explain cultural differences, linguistic gaps, the complexity of the relationships in
international and multilingual communication tends to use more and more one single
language? It is obvious that also TS acknowledges the advantages of one lingua franca for
international scholarly communication. On the other hand, can we be sure that we reach the
diverse academic and non-academic audiences by doing so?
In this respect, we are very pleased to acknowledge that in many language areas,
scholars are still interested in linguistic diversity as well. The group of Ukrainian scholars
and translators are a case in point. Their work has made it possible that the insights and the
results of TS are now readily available and accessible for Ukrainian speakers as well. What
you hold in your hand today is the result of their translation and editorial work: all the entries
of the first volume of the Handbook of Translation Studies. Our heartfelt congratulations to
this group! We are convinced that all readers will value their work and will be able to discuss
further TS items, as such contributing to putting Ukraine on the international map of TS in
the years to come. Enjoy the reading!
The HTS editors,

Yves Gambier
Luc van Doorslaer
7
Передмова редакторів англомовного

видання до його перекладу українською
мовою
В останні півстоліття перекладознавство (що охоплює дослідження як письмово-
го, так і усного перекладу) переживає бурхливий поступ, який, як видається, ще більш
прискорюється внаслідок технічного прогресу. Цифрові технології, інфоцентризм,
мобільність і глобалізація впливають на перекладацьку індустрію, і, відповідно, якщо
брати ширше, на набір компетентностей перекладача та його статус. Очевидно, що
роздумуючи про переклад, неможливо й далі визначати й осмислювати міжкультур-
ну комунікацію лише в традиційному ключі. Переклад, як професійна діяльність, по-
слуга, підприємницька галузь, спільний ресурс, вже не сприймається і не структуру-
ється виключно у межах простої лінгвістичної моделі.Тут не місце для нарису з історії
перекладознавства. Достатньо лише згадати, що в 1950–1970-х роках дослідження пе-
рекладу ґрунтувалися на даних лінгвістики (структурної, порівняльної, прикладної),
семіотики. естетики, поетики, філософії, порівняльного літературознавства тощо.
Розвідки у сфері перекладу (на той час в англійській мові не було навіть терміна “пе-
рекладознавство” (Translation Studies)) відразу ж набули міждисциплінарного харак-
теру, “полі-дисципліни”. Із самого початку остання, як у методологічному, так і в зміс-
товому планах, знаходилась під очевидним впливом інших дисциплін, (див. Gambier
and van Doorslaer, 20161)). У 1970–1980-х роках окремі дослідники з різних країн праг-
нули дати назву цій дисципліні, визначити її зміст і межі, а також осмислити пере-
клад як процес, результат та соціокультурну подію, а пізніше – як мережу акторів. У
1980–1990-х роках перекладознавство починає посилювати свої позиції в інституцій-
ній номенклатурі (кафедри або факультети в університетах, академічні організації,
наукові журнали, серії книг, міжнародні конференції). З кінця 1980-х років перекла-
дознавство розглядається як сукупність “поворотів” (культурний, емпіричний, праг-
матичний, постколоніальний, соціологічний, ідеологічний,технологічний, когнітив-
ний повороти – і це далеко не вичерпний перелік). “Поворот” тлумачиться як певний
новий кут розгляду цього комплексного об’єкта дослідження. Сьогодні ж перекладоз-
навство розширює межі як самого поняття, так і дисципліни, в той час як деякі інші
наукові дисципліни без коливань використовують “переклад” як метафору при звер-
ненні до різних видів змін і розповсюдження знань.
Сьогодні одночасно розвиваються дві парадигми, що виправдовують, до певної
міри, поточне розростання числа термінів і практик модифікації тексту, створених на
додаток до “перекладу”, що частково з ним збігаються, таких як “локалізація”, “адапта-
1 Yves Gambier & Luc van Doorslaer (eds). 2016. Border Crossings. Translation Studies and other
disciplines. Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins.
8
ція”, “перестворення” або “творча адаптація” (transcreation), “творче переписування”

(versioning), “переклад-редагування” (transediting), “мовне посередництво” (language
mediation) тощо. З одного боку, традиційніша концепція перекладу, що існувала про-
тягом століть і виявлялася в парадигмі еквівалентності, стала більш орієнтованою на
цільову аудиторію. Іншими словами, її можна назвати парадигмою орієнтованою на
культуру (“культурний поворот”). Вона співіснує з іншою мінливою парадигмою, що
відображає різні платформи і середовища, в межах яких наразі здійснюється перекла-
дацька діяльність. У цьому сенсі спостерігається перехід від книжної парадигми (на
якій ґрунтувалася парадигма еквівалентності) до цифрової та Інтернет-парадигми
(де текст оригіналу стає мультимодальним).
В межах цих швидких змін у перекладі (що вже не стосується лише художніх
текстів) та в перекладознавстві (яке вийшло за межі лінгвістичного підходу) не за-
вжди легко крокувати в ногу з інноваціями, розуміти новий інструментарій та нові
методи дослідження. Чотири томи “Енциклопедії перекладознавства” (Handbook of
Translation Studies) саме й покликані, наскільки це можливо, змалювати сучасний його
стан; охопити перспективну для цієї царини тематику та окреслити ту проблематику,
яка є об’єктом ревної уваги науковців і вже дала вагомі дослідження.
Однією із серйозних дилем перекладознавства залишається переважне викорис-
тання англійської мови як lingua franca. Виникає питання, чи не є парадоксальним той
факт, що дисципліна, покликана описувати і пояснювати культурні відмінності, мов-
ні прогалини, складність відносин у міжнаціональному і багатомовному спілкуванні,
має тенденцію все більшою мірою послугуватися однією єдиною мовою? Очевидно
також, що перекладознавство визнає переваги використання однієї lingua franca для
міжнародного наукового спілкування. А з іншого боку, чи можемо ми в такому ви-
падку бути певними, що наш дискурс стає надбанням усього розмаїття академічних і
неакадемічних спільнот?
У цьому відношенні нам приємно констатувати, що в багатьох регіонах науковці
досі зацікавлені і в мовному різноманітті. Саме таким прикладом є колектив укра-
їнських перекладознавців і перекладачів. Їхня праця уможливлює вільний доступ
найширших мас носіїв української мови до ідей світового перекладознавства та ре-
зультатів його досліджень. Том, який ви тримаєте в руках, є результатом їхньої пере-
кладацької і редакторської роботи: повний переклад статей першого тому Handbook
of Translation Studies. Щиро вітаємо цей колектив! Ми переконані, що всі читачі на-
лежно оцінять їхню роботу і в подальшому долучаться до обговорення подальших
актуальних питань у цій сфері, сприяючи утвердженню України на міжнародній мапі
перекладознавства у наступні роки. Приємного Вам читання!
Редактори англомовного видання Handbook of Translation Studies

Ів Ґамб’є, Люк ван Дорслар
(переклад Олександра Кальниченка)
9
Передмова до серії (UTTU Series)

Праця, що пропонується Вашій увазі, є черговим виданням у серії під егідою Всеу-
країнської спілки викладачів перекладу (ВСВП), повна назва англійською мовою якої
є Ukrainian Translator Trainers’ Union (UTTU). Спілка є всеукраїнською громадською
організацією, яка об’єднує фахівців у галузі навчання перекладу на основі спільності
інтересів для реалізації мети та завдань ВСВП, які передусім полягають у підвищенні
якості підготовки перекладачів в освітніх закладах України.
Певною мірою серія UTTA Series є спадкоємницею серії Dictum Factum, в межах
якої вийшло чимало якісних підручників та посібників для навчання майбутніх пе-
рекладачів, і яка зіграла свою позитивну роль у підвищенні ефективності підготов-
ки перекладачів з англійської мови. Однак, якщо до підготовки навчально-методич-
них матеріалів у серії Dictum Factum залучалися переважно фахівці кафедр теорії та
практики перекладу англійської мови Харківського національного університету ім.
В.Н.Каразіна, а також кафедри теорії і практики перекладу з англійської мови Київ-
ського національного університету ім. Тараса Шевченка (що було виправданим на
початку 2000-х років, оскільки лише згадані кафедри на той час мали достатній до-
свід підготовки перекладачів), то нині ситуація докорінно змінилася. В Україні нині
працюють десятки кафедр перекладу, деякі з яких накопичили значний (до двадцяти
років) досвід роботи, а викладачі мають незаперечний творчий потенціал, що може
бути використаний для розбудови раціональної і розумно варіативної системи на-
вчання майбутніх перекладачів. Саме за сприяння Всеукраїнської спілки викладачів
перекладу і планується здійснювати реалізацію згаданого потенціалу, результати якої
будуть публікуватися в серії UTTU Series за суттєвої підтримки видавництва “Нова
книга”. У згаданій серії планується, зокрема, публікувати видання сучасних зарубіж-
них фахівців у галузі перекладознавства та методики навчання перекладу, так само
як і класичні твори у згаданих сферах, аби забезпечити безпосередній доступ україн-
ських фахівців до загальносвітових надбань. Першим таким виданням був переклад
українською мовою важливої для розвитку перекладознавства книги відомого естон-
ського дослідника Пеетера Торопа, а сьогодні ви тримаєте в руках справжній діамант
західної перекладознавчої думки. Успішна реалізація цих планів має сприяти закла-
денню надійного підґрунтя для підвищення ефективності підготовки майбутніх пере-
кладачів в Україні, а тому ВСВП запрошує до співпраці усіх зацікавлених викладачів
перекладу та перекладознавців. Додаткову інформацію стосовно можливостей участі
у здійсненні проектів під егідою ВСВП можна знайти на сайті uttu.info.
Президент Всеукраїнської спілки викладачів перекладу

Леонід Черноватий
10
Вступ
Перекладознавство переживає етап інституціоналізації, тобто такий етап, коли
процес продукування дисципліною знань стає методологічно упорядкованим, а та-
кож залежним від організаційних форм, в яких перекладознавство набуває якостей
спеціалізованої суспільної практики. Інституціоналізація проявляється різноманіт-
ним чином: захисти дисертацій, навчальні плани, історичні огляди, спеціалізовані ви-
давництва, журнали, книжкові серії, підручники, словники, термінологічні бази та бі-
бліографії1. Крім того з перекладознавства видано кілька енциклопедій та довідників2
англійською мовою, а міжнародна енциклопедія Übersetzung – Translation – Traduction
містить статті на одній з трьох мов: німецькій, англійській або французькій. Над
кожною з енциклопедій працював великий міжнародний колектив провідних фа-
хівців з різних напрямків перекладознавства, тому перша українська енциклопедія
з перекладознавства задумана як перекладна. Це – переклад енциклопедії, яку вида-
ло чільне незалежне видавництво наукової літератури з суспільних та гуманітарних
наук “Джон Бенджамінз паблишинг компані” (John Benjamins Publishing Company) в
1 Прикладами глобальних перекладознавчих онлайнових постійно обновлюваних біблі-

ографій є Bitra – Bibliography of Interpreting and Translation. Open-access database DOI 10.14198
(Бібліографія усного та письмового перекладу) та Benjamins’ Translation Studies Bibliography
(TSB) (Перекладознавча бібліографія видавництва Джон Бенджамінз). Що до українських до-
сліджень перекладу, то на сьогодні існує друкована бібліографія українських досліджень пе-
рекладу “Українське перекладознавство ХХ сторіччя: бібліографія / уклав Т. Шмігер; [автори
передм.: Р. Зорівчак, Т. Шмігер; наук. ред. Р. Зорівчак]. – Львів, 2013. – 626 с.” та онлайнова бі-
бліографія досліджень художнього перекладу, що охоплює період 1877–2012 рр. “Українське
перекладознавство. Проблеми художнього перекладу: бібліографічний покажчик / укладач
Ю. Ю. Полякова. – Харків: Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 2013. –
184 с.”
2 Енциклопедії та довідники з перекладознавства: 1) BAKER, Mona & Gabriela SALDANHA,
eds. 2009. Routledge encyclopedia of translation studies, 2nd ed. London: Routledge. 2) GAMBIER,
Yves & Luc VAN DOORSLAER, eds. Handbook of Translation Studies: Volume 1. – 4. Amsterdam:
John Benjamins. 3) KITTEL, Harald; Armin P. FRANK, Norbert GREINER, Theo HERMANS, Wer-
ner KOLLER, José LAMBERT & Fritz PAUL, eds. 2004. Übersetzung – Translation – Traduction. Ein
internationales Handbuch zur Übersetzungsforschung – An international encyclopedia of transla-
tion studies – Encyclopédie internationale de la recherche sur la traduction.: 1–3 Volumes Berlin: de
Gruyter. 2004–2011. 4) KUHIWCZAK, Piotr & Karin LITTAU, eds. 2007. A companion to transla-
tion studies. Clevedon: Multilingual Matters. 5) MALMKJÆR, Kirsten & Kevin WINDLE, eds. 2011.
The Oxford handbook of translation studies. Oxford: Oxford University Press. 6. MIKKELSON, Holly
& Renee JOURDENAIS, eds. 2015. The Routledge handbook of interpreting. London: Routledge. 7.
MILLÁN, Carmen & Francesca BARTRINA, eds. 2012. The Routledge handbook of translation stud-
ies. London: Routledge. 8. MUNDAY, Jeremy, ed. 2009. The Routledge companion to translation stud-
ies, revised ed. London: Routledge. 9. PÖCHHACKER, Franz; Nadja GRBIĆ, Peter MEAD & Robin
SETTON, eds. 2015. Routledge encyclopedia of interpreting studies. London: Routledge.
11
чотирьох томах за редакції Іва Гамб’є (Yves Gambier) та Люка ван Дорслара (Luc van
Doorslaer) Handbook of Translation Studies. В руках ви тримаєте другий том цієї енци-
клопедії в паперовому вигляді. Усі статті, які представлені в ньому, уже оприлюднені
українською мовою на сайті видавництва. Тобто вже існує онлайнова версія україн-
ською мовою. У чому привабливість саме цієї енциклопедії. По-перше, це перше ви-
дання, яке існує англійською мовою як у паперовій, так і в онлайновій версії. Перева-
ги онлайнової версії очевидні: вона гнучкіша та доступніша. Авторів просять час від
часу переглядати свої статті та обновлювати їх. По-друге, це – взаємозв’язок з прин-
ципами відбору та організації, яку редактори енциклопедії використовують в онлай-
новій перекладознавчій бібліографії Benjamins’ Translation Studies Bibliography (TSB)
цього ж видавництва, редакторами якої вони є також. Як редактори бібліографічного
видання Ів Гамб’є та Люк ван Дорслар постійно розширюють та адаптують тематичні
та понятійні схеми перекладознавства. Таксономія TSB частково була застосована до
відбору термінології, а система ключових слів цієї бібліографії, за словами редакторів,
послужила основою для класифікації статей цієї енциклопедії. Всього в енциклопедії
175 статей, з них 74 розміщені у першому томі, і 35 – у другому.
Метою енциклопедії є розповсюдження знань про дослідження як письмового,
так і усного перекладу. Та ця енциклопедія є не лише науковим інструментом, бо адре-
сована вона не лише науковцям, а ширшому колу читачів. Вона адресована студентам
та аспірантам, перекладознавцям та викладачам перекладу, перекладачам-практикам
та науковцям й фахівцям з інших суміжних дисциплін (лінгвістика, соціологія, істо-
рія, психологія тощо). Ця книга також буде цікавою для всіх, хто має професійний
або особистий інтерес до проблем письмового та усного перекладу, локалізації, ре-
дагування тощо, а також для фахівців з комунікації, журналістів, літературознавців,
редакторів, державних службовців, управлінців, фахівців з медіа та маркетингу та ін.
Враховуючи цю більшу цільову аудиторію, енциклопедія включає порівняно ко-
роткі оглядові статті (від 500 до 6000 слів). Вони явно довше, ніж середня словникова
стаття, але не обов’язково містять усі можливі технічні подробиці. Обмежений спи-
сок посилань, що завершує кожну статтю, зазвичай доповнюється списком важливої
додаткової літератури. В онлайн-версії список літератури, на яку посилається автор,
містить гіперпосилання на TSB. Також перелік статей близьких за темою (з різних то-
мів) подається перед енциклопедичною статтею українською та англійською мовами.
Редактори української версії енциклопедії висловлюють свою вдячність всім 45
авторам перекладів статей до першого тому та 24 – до другого тому, чиї імена на-
ведені у змісті. Над проектом працювали кафедра перекладознавства імені Миколи
Лукаша Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, кафедра пере-
кладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура Львівського націо-
нального університету імені Івана Франка, кафедра англійської філології та перекладу
Київського університету імені Бориса Грінченка та кафедра перекладу, прикладної та
загальної лінгвістики Центральноукраїнського державного педагогічного універси-
12
тету імені Володимира Винниченка, а також окремі викладачі інших вишів України
та перекладач-синхроніст ООН В’ячеслав Анатолійович Новіков. Особливу подяку за
допомогу в організації проекту редактори висловлюють професорам Роксоляні Пе-
трівні Зорівчак та Надії Федорівні Гладуш.
Переклади редагували Олександр Анатолійович Кальниченко (перекладознав-
ство) та Леонід Миколайович Черноватий (навчання перекладу). Допомогу в реда-
гуванні статей, пов’язаних з інформаційними технологіями до першого тому, надав
доцент кафедри перекладу, прикладної та загальної лінгвістики Центральноукраїн-
ського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка Олек-
сандр Сергійович Бондаренко.
Офіційний координатор проекту

Олександр Кальниченко
13
Агенти перекладу
(Agents of translation)
Елен Бюзелен (Hélène Buzelin)

Монреальський університет (University of Montreal)
Переклад: Леонід Черноватий (Leonid Chernovaty)
Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна
(Karazin Kharkiv National University)
Зміст
1. Визначення поняття “агенти перекладу”
2. Опозиція “агент – структура” в суспільних науках
3. Причини дослідження перекладу з точи зору агента
4. Перспективи дослідження проблеми агентів перекладу
4.1. Соціо-історіографічний напрям
4.2. Соціологічний та етнографічний напрями
5. Обговорення габітусу перекладача
Подяка
Література
Додаткова література
Статті за темою:
Влада та переклад (Power and translation)
Дескриптивне перекладознавство (Descriptive Translation Studies (DTS))
Етнографічні підходи (Ethnographic approaches)
Інституційний переклад (Institutional translation)
Історія перекладу (Translation history)
Комунізм і перекладознавство (Communism and Translation Studies)
Музика та переклад (Music and translation)
Нетворкінг та перекладачі-волонтери (Networking and volunteer translators)
Норми перекладу (Norms of translation)
Перекладознавство (Translation Studies)
Соціологія перекладу (Sociology of translation)
Статус усних перекладачів (Status of interpreters)
14 Елен Бюзелен
1. Визначення змісту поняття “агенти перекладу”
У перекладознавстві (Translation Studies) зміст поняття “агент” або “а́ктор” тлу-

мачиться по-різному. Для Хуана К. Саґера (цитується за (Milton & Bandia 2009, с.1))
агентом є будь-яка особа, що виступає в ролі посередника (тобто замовник, редак-
тор, стилістичний редактор тощо) між перекладачем і прикінцевим адресатом тек-
сту перекладу, тоді як Джон Мілтон і Пол Бандіа (Milton & Bandia 2009) розглядають
його як фізичну чи юридичну особу (фізична особа, установа чи навіть журнал), за-
лучену до процесу культурних інновацій та обміну. Третю версію запропонував Де-
ніел Сімеоні (Simeoni 1995), який тлумачив агента як “суб’єкта”, але соціалізовано-
го. Таким чином, ведучи мову про агента перекладу, ми маємо на увазі “голос” або
“перо” (чи радше комп’ютер), які є невід’ємною частиною мережі інших соціальних
агентів (Simeoni 1995, с. 452; див. Нетворкінг та перекладачі-волонтери (Networking
and volunteer translators)). Як нагадує нам ця дефініція, поняття “агент” або “а́ктор”
належить до сфери соціології. Воно позначає особу (фізичну або юридичну), наділену
повноваженнями посередництва, яке є здатністю довільного застосування певних по-
вноважень. Зазвичай агентів уявляють як людей, хоча в деяких моделях, наприклад,
в акторно-мережевій теорії, вважається, що організації чи установи також наділені
здатністю здійснювати посередництво.
Хоча заклики досліджувати перекладачів як “суб’єктів перекладу” лунали ще на
зорі перекладознавства (див. Історія перекладу (Translation history)), тільки в середи-
ні дев’яностих років минулого століття, в період розквіту соціологічних підходів, по-
чалося поширення поняття “агент перекладу”. Як слушно зауважують Туя Кіннунен і
Кайса Коскінен (Kinnunen & Koskinen 2010, с. 5), за десять років термін “агентність”
або “агентивність” (agency) став модним. Чому так сталося? Яким є зміст цього по-
няття? Як воно потрапило до сфери перекладознавства? Якими є головні питання та
перспективи дослідження проблеми “агентів перекладу”? У подальшому викладі зро-
блена спроба почати відповідати на ці запитання.
2. Опозиція “агент – структура” в суспільних науках
Зміст поняття “агентність” нерозривно зв’язаний з поняттям “структура”. Разом

вони складають сутність давньої суперечки: визначається людська діяльність певни-
ми об’єктивними структурами чи людина вільна у своєму виборі? Теорії соціально-
го детермінізму віддають перевагу об’єктивним структурам, тоді як теорії соціальної
дії – вільному вибору.
Починаючи з кінця сімдесятих років минулого століття, розпочалися спроби роз-
глядати агентність і структуру як відносні, а не дихотомічні терміни. До найвідомі-
ших відносяться теорія структурації Ентоні Ґіденса та теорія полів П’єра Бурдьйо.
Перша припускає, що “структурні властивості соціальних систем є як засобом, так і
Агенти перекладу 15
результатом практик, які вони рекурентно організовують. Структура не є чимось зо-

внішнім для індивідів: як свідчать сліди в пам’яті та як ілюструє соціальна практика,
вона (структура) є, у певному сенсі, більше внутрішнім, ніж зовнішнім чинником їх-
ньої діяльності” (Giddens 1984, с. 25).
В концепції Бурдьйо, їхні взаємовідносини репрезентує поняття “габітус”, тобто
продукти індивідуальної соціалізації (набуті програми поведінки індивіда, оцінки
ним ситуації тощо). Хоча це поняття можна простежити аж до Аристотеля, воно є
головним у теорії Бурдьйо, де воно визначається як “внутрішньо встановлений ге-
неративний принцип тривалої дії, що спричинює продукування практик, які мають
тенденцію відтворювати закономірності, притаманні об’єктивним умовам породжен-
ня їхнього генеративного принципу, пристосовуючись до вимог, які мають форму
об’єктивних потенційних можливостей, що містяться в ситуації. [...] Насправді саме
габітус, історія перетворена на природу, тобто заперечення самої себе, практично за-
безпечує співвіднесення цих двох систем відносин” (Bourdieu 1977, с. 78–79).
В той час як Ґіденс і Бурдьйо шукали теорію, яка дозволила б оминути пастки
як об’єктивізму, так і суб’єктивізму, засновники акторно-мережевої теорії, що роз-
глядали суспільство як “безшовну матерію”, взагалі відмовилися від понять струк-
тури й агента, разом із дихотоміями “суб’єкт – об’єкт” і “мікро – макро”, імпліцитно
пов’язаними з ними, на користь концепції мережі взаємодії між акторами1 (Buzelin у
Wolf & Furaki 2007).
3. Навіщо вивчати переклад з точки зору агента?
Причини дослідження проблеми агентів перекладу було вперше детально сфор-

мульовано Деніелом Сімеоні (Simeoni 1995). На його думку, питаннями, що підлягали
розгляду, були визначення перекладознавства, його зв’язок з гуманітарними та соціаль-
ними науками та місце перекладознавства серед них. Переклад, як зазначив Сімеоні, є
продуктом людської діяльності. За своєю природою, він є як мовним, так і соціальним
явищем. Проте, в міру розвитку перекладознавства, відношення між двома точками
зору на об’єкт дискусії (та два його способи зв’язку з перекладом) залишилися пере-
важно недослідженими. Сумно, але від суб’єктивних точок зору відмовлялися в пошу-
ках “об’єктивних” моделей. Такий розкол, на думку Сімеоні, міг лише посилити фраг-
ментарність дисципліни. “Об’єктна орієнтація спричинює поляризацію. З іншого боку,
“я”-орієнтована лінгвістика природнім чином задовольнить вимоги інших суб’єктно-
орієнтованих наук, наприклад, соціології (sociology) або й перекладознавства” (Simeoni
1995, с. 452). Звідси, вивчення перекладу з точки зору агента розглядалося як найзруч-
ніший спосіб посилити діалог між філологічним та психологічним підходами в пере-
кладознавстві, одночасно сприяючи поверненню лінгвістики в лоно цієї науки.
1 Акторами можуть виступати люди, не-люди та ідеї – Прим. ред.

Іншим аргументом, пов’язаним із першим, але менш специфічним для пере-

кладознавства, було відсторонення від детерміністичних чи механістичних спосо-
бів пояснення. Як Деніел Сімеоні (Simeoni 1998, 2001), так і Ентоні Пім (Pym 1998)
критикували концепцію норм перекладу (norms of translation) Ґідеона Турі (Toury) з
цього приводу (див. статтю Дескриптивне перекладознавство (Descriptive Translation
Studies)). Сімеоні намагався показати, як поняття “габітус”, наприклад, могло дозво-
лити краще сформулювати взаємовідношення між колективними та індивідуальними
чинниками у процесі набуття статусу перекладача. Таким же чином, Пім обґрунтову-
вав “гуманізацію” історії перекладу. На думку Піма, зосередження уваги спочатку на
перекладачеві, а вже потім на його текстах може допомогти ліквідувати розрив між
необробленими даними й систематичними узагальненнями. Воно може дозволити
відкрити такі явища як “мультидискурсивне посередництво”, “множинна вірність” та
“професійні інтеркультури” (Pym у Dam & Zethseneds).
Нарешті, оскільки агентність передбачає бажання й здатність діяти, така зосеред-
женість на перекладачах і їхніх практиках може посилити престижність професії. Цю
думку (або бажання) чітко видно у передмові, написаній Гелле Дам і Карен Цетсен
(Dam & Zethsen) до недавнього тематичного випуску журналу “Гермес” (Hermes), при-
свяченого перекладачам. Як зауважують автори: “Потрібно суттєво збільшити обсяг
досліджень [...], аби накопичити більше знань про усних і письмових перекладачів як
соціальну та професійну групу і, хочеться сподіватися, зрештою підняти їхній ста-
тус, імідж та ідентичність професії” (Dam & Zethsen 2009, с. 11). Відповідно, у пер-
шій статті цього випуску Ендрю Честерман (Chesterman 2009) окреслює рамки цієї
“нової” підгалузі, називаючи її “студіями перекладача” або “перекладачезнавством”
(translatOR studies).
4. Перспективи дослідження проблеми агентів перекладу
Розвиток досліджень проблеми агентів у перекладознавстві тісно пов’язано із

зростаючою зацікавленістю в соціологічних підходах, хоча не всі соціальні теорії, що
використовуються в перекладознавстві, стосуються проблеми агентів (акторів) (при-
кладом може бути теорія систем Нікласа Лумана (Niklas Luhmann)). Іншими словами,
дослідження проблеми агентів перекладу аналізують переклад як діяльність з погля-
ду тих, хто її здійснює, в конкретних (соціальних, культурних або професійних) умо-
вах. В цих дослідженнях можна розрізняти два головних напрями: один стосується
історії перекладу, а інший застосовує методи якісної соціології й антропології для
вивчення наявних способів його здійснення. Статті, опубліковані у низці видань, ре-
дагованих такими дослідниками як Мілтон і Бандіа (Milton & Bandia eds. 2009), Дам
і Цетсен (Dam & Zethsen eds. 2009), та Туя Кіннунен і Кайса Коскінен (Kinnunen &
Koskinen eds. 2010), є відмінними прикладами обох напрямів.
4.1. Соціо-історіографічний напрям
На сьогоднішній день проведено чимало тематичних досліджень ключових фі-

гур культурної, літературної та політичної історії, які займалися перекладом як засо-
бом поширення нових (інколи революційних) ідей, нових літературних моделей, або
нових культурних образів (див. наприклад, праці Bastin, Tahir-Gürçaglar та Uchiyama
у виданні за редакції Milton & Bandia). Ці дослідження доводять різноманітність
“агентів перекладу”, серед яких бачимо політиків, військових, видавців, просвітите-
лів тощо. Вони нагадують нам, що переклад – це залучення до соціального життя й
дискусій, спосіб виразити своє власне посередництво. Як зауважує Пім (у виданні за
редакції Dam & Zethsen eds, с. 33), найчастіше переклад – це “лише один із аспектів
багатогранної діяльності конкретної особи”. Прикладом може бути праця Жана-Мар-
ка Ґуанвіка, де досліджується запровадження американської науково-фантастичної
літератури у післявоєнній Франції (Gouanvic 1999). Це одна із перших спроб широко-
го застосування теорії Бурдьйо в перекладознавстві, яка ілюструє, як просування чи
переклад іноземної літератури може перетворитися на стратегію, спрямовану на те,
щоб зайняти або поліпшити власне місце в системі національної літератури. Цю тезу
можна поширити й на інші сфери (інтелектуальну, політичну, академічну тощо).
Аби більше дізнатися про агентність перекладача, необхідно також дослідити
осіб, для яких переклад є повсякденною або головною діяльністю. Ця проблема може
виявитися складнішою з точки зору накопичення даних, оскільки таку інформацію не
так то легко знайти. В цьому напрямі працюють, наприклад, Рейне Мейлартс (Reine
Meylearts 2008) та Оуті Палопоскі (Outi Paloposki) (див відповідні статті у виданнях
за редакції Milton & Bandia та Kinnunen & Koskinen). Їхні роботи демонструють, як
архівний і паратекстовий матеріал – чернетки, листування та примітки, – вивчені у
взаємозв’язку із проаналізованими перекладами, можуть забезпечити значний обсяг
інформації для висновків щодо прийняття рішень перекладачем у процесі своєї ро-
боти. Такі тематичні дослідження показують, як можуть проявлятися агентність пе-
рекладача, а також численні проблеми, що лежать у підґрунті формування відчуття
його приналежності до цієї професії.
Не всі перекладачі додержувались норм свого часу, однак лише ті, хто їх дотриму-
вався, мали шанс на визнання з боку колег, які зберігали їхній історичний спадок. При-
наймні, так нас вчить історія перекладу. Однак, як нагадує нам Сімеоні (стаття у видан-
ні за редакції Wolf & Furaki 2007), така точка зору є наслідком теоретичних припущень,
а не фактів. Ось чому важливим видається вивчення нібито нетипових перекладів і пе-
рекладачів. Насправді, як зазначає автор у своєму дослідженні творчості Доменіко Ве-
лентіні (Domenico Valentini), ці нетипові випадки нагадують нам про соціальні, політич-
ні та ідеологічні джерела норм перекладу. Це розуміння вносить більшу відносність і
складність у праці, присвячені історії перекладу, однак воно ж підштовхує нас до кори-
гування або навіть перегляду наших поглядів на зміст перекладацької компетентності.
4.2. Соціологічний та етнографічний напрями
Емпіричні дослідження проблеми сучасних агентів перекладу можуть мати різну

форму, включаючи глобальні дослідження статусу письмових перекладачів (Status of
translators), і статусу усних перекладачів (Status of interpreters), співбесіди з перекла-
дачами (див., наприклад, працю Абдалла (Abdallah) у виданні за редакції Kinnunen &
Koskinen), або вивчення етнографічних аспектів центрів перекладу, тобто будь-якої
організації, головною діяльністю якої є створення або просування перекладів, на-
приклад, бюро перекладів національної чи міжнародної установи, відділ перекладу
компанії, видавництво, агентство перекладу або навіть міжнародний книжковий яр-
марок (див статті Етнографічні підходи (Ethnographic approaches) та Інституційний пе-
реклад (Institutional translation)).
Польові дослідження є особливо придатними для спостереження й аналізу спів-
відношення агентів і структури, і переклад тут не є винятком. Цей підхід полягає у
вивченні, до якої міри перекладацькі центри є локаціями, де різні інтереси вступають
у відношення конкуренції. Такий підхід зазвичай підкреслює колективний характер
процесу перекладу, а також гібридну природу агента перекладу. Нарешті, він намага-
ється з’ясувати, як ці центри можуть, різною мірою, продукувати власні норми пере-
кладу.
Наприклад, Коскінен (Koskinen 2008) проаналізувала повсякденну роботу фін-
ського відділу перекладу в Європейській комісії, а також процес продукування й пе-
рекладу текстів у цій установі. Її дослідження показує наявність конфлікту між еко-
номічним та символічним статусом перекладачів Європейського Союзу, а також між
різними формами соціалізації й ідентифікації (інституційними, національними, про-
фесійними), створеними у цій конкретній перекладацькій установі. Аналіз чернеток
показує, як колективний процес, шляхом якого продукуються й перекладаються тек-
сти Європейського Союзу, спричинює створення й формулювання “голосу установи”,
який є дуже знеособленим і відображає, перш за все, інтереси й точку зору цієї інсти-
туції.
5. Обговорення габітусу перекладача
Якщо емпіричне дослідження завжди ґрунтується на емпіричних припущеннях,

воно постійно прагне перевірити ці припущення у пошуках пояснювальної моделі. У
цьому відношенні, одне з ключових питань досліджень агентів перекладу пов’язано
з визначенням змісту та характеристикою габітусу перекладача. У 1998 році Деніел
Сімеоні (Simeoni 1998) висловив суперечливу тезу, яка спричинила жваві коментарі,
і яка припускала, що головною рисою габітусу перекладача (у випадку, коли це є його
головним заняттям) є смиренність. Ця теза була сформульована на основі соціоіс-
торичного перечитування праць Цицерона та Ієроніма Cтридонського, а також тек-
стового аналізу перекладу трьох головних соціологічних трактатів. Соціоісторичний

аналіз привів дослідника до висновку про відсутність наступності між підходами Ци-
церона й Ієроніма до перекладу, навпаки – між ними виявився повний розрив. Якщо
“текстові та мовні норми, прибічником яких проголошує себе Цицерон, є однакови-
ми як у одномовному письмі, так і в перекладі” (Simeoni 2001, с.178), то Ієронім ви-
ступає за вірність тексту, що тягне за собою суворіший підхід до дотримання мовних
норм. На відміну від римської чи іудейської традицій, це – християнська модель, яка
спричинила, приблизно в шостому столітті, найперші приклади науково обґрунто-
ваного перекладу, далеке відлуння якого відчувається й сьогодні у перекладах соціо-
логічних праць” (Simeoni 2001, с. 242). Сімеоні пояснює свою точку зору: “Цей ієро-
німічний розрив сам по собі не пояснює поведінку сучасних перекладачів [...]. Точніше,
саме інтеріоризація дискурсу, який підтримував зв’язок із Святим Ієронімом п’ятого
століття – іншими словами, внаслідок кількох століть переформулювань і багатора-
зових повторень слів Святого Ієроніма з причин, які завжди були різними й зовнішні-
ми по відношенню до перекладу – саме така інтеріоризація може пояснити, як цьому
конкретному культурному підходу, кінець кінцем, вдалося утвердитися як панівному”
(Simeoni 2001, с. 243).
Тезу про “смиренність” перекладача критикували так, наче вона була переформу-
льованою версією “ідеї тиранії норм у перекладі” (Sela-Sheffy 2005, с. 3). Як Ракефет
Села-Шеффі, так і Мойра Інґіллері (Inghilleri 2003), наприклад, наполягають на спі-
віснуванні різних моделей перекладу, що відрізняються за ступенем “смиренності”, і з
яких перекладачі можуть вибирати потрібну. Крім того, в той час як Сімеоні вважав,
що габітус перекладача є скоріше загальним (соціальним), ніж специфічним (про-
фесійним), обидві дослідниці схиляються до протилежної точки зору, підкреслюючи
зростаюче визнання професії перекладача.
Цю розбіжність думок можна частково зрозуміти, якщо пам’ятати, що об’єкти
досліджень у згаданих авторів дещо відрізняються. Сімеоні застосовує широкий діа-
хронічний підхід, аби знайти агентно-орієнтовану відповідь на питання, чому пере-
клади зазвичай звучать як переклади, або, за словами Турі, чому “в перекладах часто
вживаються мовні форми й структури, що рідко чи навіть ніколи не зустрічаються
у висловленнях, які породжують носії відповідної мови” (Toury 1995, с. 207–208). На
іншому боці спектру, Села-Шеффі, та Інґіллері ретельно аналізують сучасні практики
в конкретних сферах (одна з яких не відноситься до сфери письмових текстів). Такий
синхронний і сучасний підхід, вірогідно, має більше шансів на одержання відмінних
(порівняно з діахронним підходом) результатів, а також підстав для формулювання
висновку щодо підвищення статусу перекладача. І насправді, визнання професії пе-
рекладача й тлумача, так само як і їхньої діяльності як об’єкта дослідження, сталося
порівняно недавно. Логічно припустити, що таке визнання зрештою вплине на підви-
щення статусу як перекладачів, так і перекладу. Однак, на цьому етапі, зарано оціню-
вати зміст і діапазон такого впливу.
У бідь-якому випадку, ми ніколи не знайдемо універсальної відповіді на головне

питання стосовно габітусу перекладача й перекладацької агентності, хоча б із тієї
причини, що ці поняття мають сенс тільки в конкретних соціальних та історичних
умовах. Однак обсяг проведених розвідок і жвавість обговорення засвідчують, що до-
слідження проблеми агентів перекладу насправді стало невід’ємною і дуже динаміч-
ною частиною проблематики перекладознавства.
Подяка
Автор дякує Шон МакКрорі (Shawn McCrory) за редагування англомовного тексту.
Bourdieu, Pierre. 1977. Outline of a theory of practice. Transl. Richard Nice. Cambridge: Cambridge
University Press.
Dam Helle V. & Zethsen, Karen Korning (eds). 2009. Translation Studies: Focus on the Translator. Spe-
cial issue of Hermes (Journal of Language and Communication Studies) 42.
Giddens, Anthony. 1984. The constitution of society. Berkeley and Los Angeles: University of Califor-
nia Press.
Gouanvic, Jean-Marc. 1999. Sociologie de la traduction. La science-fiction américaine dans l’espace cul-
turel français dans années 1950. Arras: Artois Presses Université. TSB
Inghilleri, Moira. 2003. “Habitus, field and discourse: Interpreting as a socially situated activity.” Target
15 (2): 243–68. TSB, DOI: 10.1075/target.15.2.03ing
Kinnunen, Tuija & Koskinen, Kaisa (eds). 2010. Translators’ agency. Tampere: Tampere University
Press.
Meylaerts, Reine. 2008. “Translators and (their) norms: Towards a sociological construction of the
individual.” In Beyond Descriptive Translation Studies. Investigations in homage to Gideon Toury,
Anthony Pym, Miriam Schlesinger, Daniel Simeoni (eds), 91–202. Amsterdam/Philadelphia:
John Benjamins. TSB
Milton, John & Bandia, Paul (eds). 2009. Agents of Translation. Amsterdam/Philadelphia: John Benja-
mins. BoP TSB
Sela-Sheffy, Rakefet. 2005. “How to be a (recognized) translator: Rethinking habitus, norms, and the
field of translation.” Target (17) 1: 1–26. BoP TSB, DOI: 10.1075/target.17.1.02sel
Simeoni, Daniel. 1995. “Translating and studying translation: The view from the agent.” Meta 40 (3):
445–460. TSB, DOI: 10.7202/004146ar
Simeoni, Daniel. 1998. “The pivotal status of the translator’s habitus.” Target 10 (1): 1–36. TSB, DOI:
10.1075/target.10.1.02sim
Simeoni, Daniel. 2001. Traduire les sciences sociales. L’émergence d’un habitus sous surveillance: Du texte
support au texte-source. Doctoral dissertation. Paris: École des hautes études en sciences sociales.
Wolf, Michaela & Furaki, Alexandra (eds). 2007. Constructing a Sociology of Translation. Amsterdam/
Philadelphia: John Benjamins. BoP TSB
Buzelin, Hélène. 2005. “Independent Publisher in the Networks of Translation.” TTR 19 (1):135–173.
Inghilleri, Moira (ed.). 2005. Bourdieu and the Sociology of Translation and Interpreting. Special issue of
The Translator 11 (2). TSB
Koskinen, Kaisa. 2008. Translating Institutions: An ethnographic study of EU translation. Manchester:
St. Jerome Publishing. TSB
Pym, Anthony. 1998. Methods in Translation History. Manchester: St Jerome Publishing.
Toury, Gideon. 1995. Descriptive Translation Studies and beyond. Amsterdam/Philadelphia: John Ben-
jamins. BoP TSB
22 Шері Саймон
Гібридність і переклад
(Hybridity and translation)
Шері Саймон (Sherry Simon)

Університет Конкордія (Concordia University)
Переклад: Ірина Одрехівська (Iryna Odrekhivska)
Львівський національний університет ім. Івана Франка
(Ivan Franko National University of Lviv)
Зміст
Анотація
Зона перекладу (Translation zone)
Переклад (Translation)
Подорож і переклад (Travel and translation)
Постколоніальні літератури і переклад (Post-colonial literatures and translation)
Розвиток і переклад (Development and translation)
При поєднанні двох відмінних речей, істот чи явищ – схрещенні сортів рослин чи
порід тварин, злитті двох ідентичностей, змішанні літературних жанрів, сполученні в
одній будівлі ознак різних архітектурних стилів – утворюється щось нове, і це нове –
гібрид. У сучасному світі ідея гібридності має здебільшого позитивні конотації, якщо
простежити її вираження в естетиці чи теорії культури, що спираються на постколо-
ніальні моделі (Bhabha, Young / Гомі Бгабга, Роберт Янґ) та теорії кіборга (Haraway/
Дона Гаравей). Змішані ідентичності та творчу інтерференцію оцінюють позитивно
за їхню можливість впроваджувати інновації, дивувати, виражати нові почуття та
ідеї, відображати зміну соціокультурних реалій. У французькій мові відбувається
схожа переоцінка терміна “métissage” (“метисаж”). Однак ідея гібридності має й довгу
історію негативного тлумачення. Згадаймо слова “mongrel” (“дворняга”, “мішанець”,
“помісь”) чи “half-breed” (“покруч”, “напівкровка”), які належать до того ж семантич-
ного поля. Упродовж XVIII і XIX століть гібридність постійно асоціювалась з анор-
мальним, потворним чи гротескним, ба більше – термін був у вжитку в один з най-
Гібридність і переклад 23
похмуріших епізодів історії науки, пов’язаним з расистським вченням “полігенізму”,

яке стверджувало, що раси людини – це різні види, які мають незалежне між собою
походження. Для поборників чистих форм вираження гібридність вважалась формою
забруднення, так само як релігійний синкретизм відхилявся і продовжує відхилятися
речниками панівних догм.
Поняття гібридності, яке стосується перекладознавства (Translation Studies),
належить до традиції дослідження питань багатомовності та мовної креолізації,
транскультуралізму й транстекстуалізації, а також аспектів діаспорного культур-
ного вираження, що включає білінгвізм та феномен подвійної самосвідомості. Хоча
ідеї культурного змішання з появою постколоніальних теорій (див. Постколоніальні
літератури і переклад (Post-colonial literatures and translation)) в останні десятиріччя
ХХ століття набули особливого поширення, все ж помилково стверджувати, що гі-
бридність – це нова особливість культурного життя. Лише незнання історії могло
привести до твердження, що міграція та діаспорна свідомість стали новими озна-
ками людської історії. Насправді на всіх континентах з давніх-давен існували значні
міграційні процеси, спричинені колонізаціями та імперіалістичними завоюваннями, а
також торгівельними потоками вздовж таких маршрутів, як-от Великий шовковий
шлях, що зумовлювало постійні контакти, переклад, змішання культур і гібридність
(Tymoczko/ Тимочко).
Між процесом перекладу і творенням культурного чи мовного гібриду існує суттє-
ва подібність. Переклад переносить аспекти одного тексту в тканину іншого, отож
будь-який перекладний текст можна вважати гібридом, що виник внаслідок взаємо-
проникнення двох мовних систем. Проте це надто абстрактний погляд, оскільки пе-
рекладний текст не обов’язково міститиме ознаки процесу свого творення. Часто
(але не завжди) він виглядатиме як оригінальний твір, написаний цільовою мовою.
Тому термін гібридність доцільно використовувати для опису лише тих видів пе-
рекладу, які привертають до себе увагу як результати двох окремих значеннєвих сис-
тем. Власне гібридні тексти виявляють “враження перекладу”: дисонанс, інтерферен-
цію, непослідовну лексику, брак зв’язності (когезії), нетрадиційний синтаксис, певні
“слабкі місця” чи “детериторіалізацію”. Таке змішання може виражатися або на рівні
мовних кодів, або ширше – на рівні культурних чи історичних алюзій. Якщо гібрид-
ний текст підтверджує роздільність ідентичності, часто стаючи виявом втрати чи де-
зорієнтації, він також може стати потужним втіленням авторської емансипації.
Переклад пропонує модель гібридної смислової структури (текстуальності), коли
містить маркованість на позначення його відносності. Саме акцент на відносність
продовжує концепцію Вальтера Беньяміна, згідно з якою переклад не стирає різниці
між мовами, а розкриває простір, де значеннєві системи стикаються. Тож переклад-
ний текст доречно розглядати як зону контакту, “третього простору” на перетині
культур, що здатен генерувати “межові впливи й ідентифікації” (Bhabha 1993: 167).
Услід за Вальтером Беньяміном, Гомі Бгабга доводить, що третій простір чи “між-
простір” варто розуміти не як окремий альтернативний простір, а радше як арену

активних і постійних відмінностей, чиї значення завжди динамічні. Гібридний текст
можна тоді вважати перекладом, який – відповідно до традиційних норм мовного
трансферу – свідомо незавершений.
На здатність перекладу продукувати диз’юнктивну відносну сутність вказують
окремі перекладацькі практики, починаючи від самоперекладів постколоніальних
письменників (Salman Rushdie, Amitav Ghosh/ Салман Рушді, Амітав Ґош) до есте-
тики таких перекладачів, як Анрі Мешоннік (Henri Meschonnic) чи Жак Бро (Jacques
Brault), поет з Квебеку (Transfigurations (Трансфігурації), 1999), або ж до естетики
будь-якого перекладача, який свідомо дотримується буквалістського підходу в його
найекстремальніших проявах, намагаючись інфікувати структуру цільової мови син-
таксисом та лексикою оригіналу. Письменниця-експериментатор Крістін Брук-Роз
(Christine Brooke-Rose) в 1978 р. написала гібридний у мовному плані роман Between
(Між), копіюючи систему багатомовного світу усного конференц-перекладача. Алек-
сіс Нус (Alexis Nouss) запропонував особливу конфігурацію гібридності, ввівши тер-
мін “outre-langue” (“мова з-поза”) – поняття, що пробуджує історичну резонансність
мови, яка переслідує мовлення письменника, особливо коли автор пише у засланні,
на чужині чи у ситуації втрати. Деякі письменники-модерністи намагались передати
нашаровані історичний досвід та практику діаспорних блукань у своєму письмі через
неповні переклади та гібридні тексти. Це було характерно для Езри Паунда, як і для
монреальського поета А.М. Кляйна (Abraham Moses Klein), який інтегрував багато мов
і традицій єврейського минулого у власну виразно плюралістичну поетику.
Гібридність відіграє особливо вагому роль у тих контекстах, де культурне та мов-
не змішання закорінене у свідомості історично. Переклад і гібридність фактично
стали ключовими термінами на означення шляхів конфігурації розділених, віднов-
лених та реконструйованих ідентичностей у просторі ширшого культурного форуму,
в якому вони воліють взаємодіяти. У цьому ракурсі, і переклад, і гібридність поста-
ють альтернативами до ідей асиміляції (втрати ідентичності) та мультикультуралізму
(примноження окремих, прихованих ідентичностей). Обоє – переклад і гібридність –
наголошують на диз’юнктивному та умовному характері приналежності, використо-
вуючи форми міжмовного чи змішаного вираження. Ці форми неповного перекладу
трапляються, для прикладу, у письменних спільнотах постколоніальної Африки чи
Індії, де взаємозв’язок між колоніальною мовою (англійська чи французька) і мовою
побутового вжитку є постійним та тривалим, а також у діаспорі, спільнотах іммігран-
тів чи у громадах, де просторіччя меншин конкурує з офіційною літературною мовою.
Твір Амітава Ґоша The Sea of Poppies (Макове море) масштабно засвідчує, як англомов-
ний роман може інтегрувати множинність виражальних засобів, що забезпечують
справжнє відчуття багатомовної та гібридної ідентичності колоніальної Калькутти.
Розвідка Едвіна Ґенцлера про переклад на двох континентах Америки (Translation and
Identity in the Americas (Переклад й ідентичність в Америках)) показує вагоме значен-
ня гібридності й метисажу в історичній свідомості цих націй, приміром Бразилії, й

простежує багатомовні та змішані витоки культури США. Гібридність вважають пе-
ревагою письма, що виникло на пограниччях націй та мов, наприклад, чикано та чи-
канська література з її переплетінням англійської та іспанської мов. Коли такі змішані
мови стають основою для літературної культури, отримані тексти – принципово гі-
бридні. Іншим північноамериканським прикладом таких говірок є шиак (chiac) з ка-
надського регіону Акаді та жуаль (joual) в Квебеку – на обох територіях французька
знаходиться під сильним впливом англійської. Театр особливо багатий на різні види
багатомовних експериментальних постановок.
Якщо гібридний текст у певному сенсі вже є перекладом, результатом контакту
двох мов, як тоді перекласти цей багатомовний, гібридний текст? Чи в змозі переклад
відтворити протиріччя, що є невід’ємною частиною оригіналу? Немає легких відпо-
відей на ці запитання, що й довели нам декілька важливих перекладознавчих аналі-
зів. У кожному випадку варто приділяти увагу соціальній силі мов та культурним й
літературним наслідкам їхнього змішання. Кетрін Леклерк (Catherine Leclerc) вивча-
ла цю проблему в своєму дослідженні перекладів з акадіського шиаку, показуючи як
переклад витісняє та підвищує напругу оригіналу. По суті, перекладачеві доцільно
створювати мовні перетини в нових мовах, свідомо беручи на себе роль переписува-
ча. Канадські перекладачі Філіп Стратфорд, Беті Беднарскі, Каті Мезей та Рей Еленвуд
(Philip Stratford, Betty Bednarski, Kathy Mezei, Ray Ellenwood) поділяють погляди щодо
труднощів – етичних та естетичних – в перекладі з жуаль (див. Simon 1995) і неодно-
разово визнавали неможливість передачі в перекладі з французької на англійську
трансгресивної1 сили цього конкретного мовного змішання. Скажімо, як “перенести”
незначний статус іспанської в літературі чикано в каталонську ситуацію, де іспан-
ська – панівна мова? Це стало викликом для Пілар Ґодайоли (Pilar Godayol) в її пере-
кладі чиканських творів каталанською, де вона прагнула відтворити тональність ори-
гіналу, зокрема через використання курсиву. У таких ситуаціях доречно переглянути
традиційне тлумачення еквівалентності, яке дозволяло б відтворювати не семантичне
значення, а історичні та політичні сили, представленні у використанні мови.
Термін гібридність став об’єктом критики у теорії культури в трьох головних
напрямках. По-перше, оскільки гібрид – це наслідок змішання визначених межами
культурних форм (мови, культури, ідентичності), то він передбачає і таки вимагає іс-
нування чистих, незабруднених артефактів. Тому виникає певна співучасть чи колізія
між гібридними (як заперечення чистих форм) та нормативними формами, які до-
зволили гібридному виникнути. Мабуть, популярність гібридного дещо перебільшує
нормативні та традиційні аспекти об’єктів, які знаходяться за межами гібриду. У ре-
альності всі культури переплітаються, тому аспекти гібридизації присутні в культур-
1 Інакше “суржикової”, тобто штучно об'єднаних елементів без дотримання літературної

норми (Прим. ред.)
ному житті практично кожної ідентичності чи об’єкта. По-друге, гібридність занадто

легко стирає умови та владні відносини, які її породжують. Усі гібриди не є рівними:
деякі стають результатом примусу та пригнічення, інші – результатом добровільного
приєднання. Змішання культур часто виникало внаслідок війн та загарбань, зокре-
ма внаслідок жорстокої колонізації та навернення до християнства Латинської Аме-
рики. Гібридизація відбувається в тих зонах контакту, які відзначаються нерівними
владними відносинами. Тому істотно, щоб захист гібридного не нехтувався політич-
ними силами, які продовжують маргіналізувати та нищити певні групи населення.
До того ж, цей захист не має ухилятись від відокремлення гібридності космополітів
привілейованого середнього класу та небажаної маргінальності, яку часто нав’язують
менш привілейованим групам. Прославлена як ознака нових, плинних ідентичностей
гібридність значно частіше використовується як ознака цінності, аніж інструмент
аналізу. До якої міри можуть терміни гібридність, метисаж, космополітизм або кре-
олізація пояснювати специфічні контакти між культурами, історичну важливість та
характерне культурне значення змішаних форм? Вагома праця Metissages (Метисажі)
Франсуа Лаплантена та Алексіса Нуса вказує на симптоматичну складність запитан-
ня. Якщо усі терміни в енциклопедії відносяться до “метис”/“métis” (видання містить
сотні статей, що відображають різні історичні періоди, художні жанри та культури),
в чому полягає специфіка культурних конфігурацій, які їх створили? В аналітичній
точності поняття метисаж втрачає те, чого воно досягає при заглибленні у його фі-
лософську площину. І врешті-решт, наскільки довго гібрид залишається гібридом?
Коли креольська мова стає нормативною мовою (як-от гаїтянська креольська мова чи
їдиш)? Гібридність неминуче стає своєчасним і тимчасовим творінням, що створює
розрив у матерії часу. Як тільки гібрид входить у очікуваний репертуар культурних
артефактів та систем, він втрачає право на іменування гібридом.
Поняття гібридності залишається актуальним для перекладознавства, однак
воно вказує на практики перекладу, які демонструють розриви між культурами, що
вони поєднують, практики, які творять тексти з інтерференціями та контамінація-
ми. Безумовно, такі перекладацькі практики ведуть до ширшого бачення перекладу
(translation) (Tymoczko), яке включає практики автоперекладу, макаронічного письма,
неповного перекладу. Ці та інші вираження мовних контактів відображають дисонан-
си в контактних зонах, де вони виникають.
Bhabha, Homi 1994 The Location of Culture. London/New York: Routledge.
Gentzler, E. 2008 Translation and Identity in the Americas: New Directions in Translation Theory. Lon-
don/New York: Routledge. BoP
Godayol, P. (ed.) 2001 Veus Xicanes. Vic: Eumo Editorial.
Haraway, Donna 1991 “A Cyborg Manifesto: Science, Technology, and Socialist-Feminism in the Late
Twentieth Century.” In Simians, Cyborgs, and Women. The Reinvention of Nature, 149–181. New
York: Routledge.
Laplantine, F. & Nouss, A 2001 Métissages, de Arcimboldo à Zombi. Paris: Pauvert.
Leclerc, Catherine 2005“Between French and English, Between Ethnography and Assimilation: Strat-
egies for Translating Moncton’s Acadian Vernacular.” TTR 18 (2): 161–192. https://doi.org/10
.7202/015769ar TSB
Simon, Sherry (ed.) 1995 Culture in Transit. Montreal: Véhicule Press. TSB
Tymoczko, Maria 2003“Enlarging Western Translation Theory: Integrating Non-Western Thought
about Translation.” http://eslking.com/library2/collections/language/translation/tymoczko_trans-
lation_theory.pdf [Accessed 14 June 2011]
Wolf, Michaela 2007 “The location of the ‘translation field. Negotiating borderlines between Pierre
Bourdieu and Homi Bhabha.” In Constructing a Sociology of Translation, Michaela Wolf & Alex-
andra Fukari (eds), 109–119. Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins TSB. https://doi.org/10
.1075/btl.74.08wol
Young, Robert J.C. 1995 Colonial Desire. Hybridity in Theory, Culture and Race. New York/London:
Routledge.
Pratt, Mary Louise 1991“Arts of the Contact Zone.” Profession 91: 33–l40.
Schäffner, Christina & Adab, Beverly 2001“The Idea of the Hybrid Text in Translation: Contact as
Conflict.” Across Languages and Cultures 2 (2): 277–302. https://doi.org/10.1556/Acr.2.2001.2.1
TSB
Simon, Sherry 1999 Hybridité Culturelle. Montréal: Editions Ile de la Tortue.
Wolf, Michaela 2000 “The ‘Third Space’ in Postcolonial Representation.” In Changing the Terms. Trans-
lating in the Postcolonial Era, Sherry Simon and Paul St-Pierre (eds), 127–145. Ottawa: University
of Ottawa Press.
28 Єрун Вандале
Гра слів у перекладі

(Wordplay in translation)
Єрун Вандале (Jeroen Vandaele)

Університет Осло (University of Oslo)
Переклад: Іванна Лев (Ivanna Lev)
Зміст
1. Гра слів і гумор
2. Гра слів у перекладі
3. Лінгвістичний гумор, але не гра слів?
Когнітивні підходи (Cognitive approaches)
Гумор у перекладі (Humor in translation)
1. Гра слів і гумор

Визначення гри слів Дірка Делабастіти є лаконічним, але вичерпним: “Гра слів –
це загальна назва для різноманітних текстових явищ, в яких структурні особливості
мов(и) використовуються для того, щоб викликати комунікативно важливе зістав-
лення двох (чи більше) мовних структур із більш-менш схожими формами та більш-
менш відмінними значеннями” (Delabastita 1996: 128). З огляду на зміст декілька зна-
чень активуються ідентичними або схожими формами у тексті. З огляду на форму
визначення включає омонімію (однакова вимова і написання), омофонію (однакова
вимова), омографію (однакове написання) і паронімію (схожа форма). З огляду на
текст, за словами автора, каламбур може бути “горизонтальним” і “вертикальним”
(Haussmann, пояснено у праці Delabastita 1996: 128).
Гарвардський професор історії економіки Ніл Фергюсон пропонує приклад вер-
тикального каламбуру: назва розділу книги про Америку – “Chimerica”. (“Химерика”).
Як назва розділу, “Химерика” є вертикальним каламбуром, тому що різні значення
активуються однією формою (знаком) на комунікативній осі. “Chimerica” одночасно
Гра слів у перекладі 29
стосується і величезної частки Китаю в економіці Америки і слова “химера”. У гори-

зонтальному каламбурі декілька однакових або схожих знаків з’являються у ланцюгу
комунікації для того, щоб активувати різні значення: Делабастіта подає такий омогра-
фічний приклад “How the US put Us to shame” (“Як США присоромили нас”) (129).
З однієї сторони, каламбур Фергюсона “Chimerica”. показує, що гра слів не є кате-
горією гумору (Humor in translation) (див. також Henry 2003: 36), адже цей каламбур
є досить серйозним. А з іншої сторони, гра слів, можливо навіть каламбур Фергю-
сона, таки викликає радісний подив, усмішку або навіть сміх. Якщо ми погодимось,
що гумор базується на неконгруентності (невідповідності) та першоважливості, то
зрозуміємо, чому гра слів часто сприймається гумористично. Справді, поки наша
наївна лінгвістична інтуїція наводитиме на думку, що існує точна відповідність між
словами та речами, доти гра слів (наївно) сприйматиметься як мовна невідповідність
(Delabastita 2004: 601); також прагматично (дискурсивно) ми зазвичай прагнемо од-
нозначного вживання мови (дискурсу), і таким чином застосування гри слів вважа-
тиметься прагматичною невідповідністю (там же). До того ж, деякі форми гри слів
активують механізми першоважливості: вони вимагають у нас застосувати відповідні
фонові знання та пропонують нам знайти інтерпретативні “рішення” комунікатив-
ним невідповідностям (Vandaele 2001: 38) і це може бути “демонстрацією віртуознос-
ті” (Henry 2003: 154).
2. Гра слів і переклад
Гра слів, серйозна або комічна, створює мовні проблеми перекладності, тому що
різні мови мають різний розподіл між формами та значеннями (Delabastita 2004: 601;
див. також Henry 2003: 69–110 щодо тривалого обговорення перекладності).
Делабастіта зазначає, що структурно-типологічна відмінність між мовами ори-
гіналу та перекладу підсилює мовну неперекладність каламбуру. Він також наполя-
гає на тому, що каламбур є текстовим явищем і вимагає текстового вирішення. Саме
текстовий, а не ізольований, підхід до каламбуру збільшує шанси перекладності. На-
приклад, вертикальний каламбур, який базується на полісемії (іспанською¡ay! озна-
чає захоплине “ого” і болісне “ой”), може бути перекладеним на голландську горизон-
тальним каламбуром, базованим на паронімії (голландською wauw! та auw!) (Vandaele
2010). Більше того, за словами Делабастіти, якщо перекладачі обдумають різні тексту-
альні функції каламбуру, застосовані в тексті, то зможуть знайти способи та мето-
ди для їхнього перекладу: у перекладі можна використати різні види каламбуру (як
у прикладі з ¡ay!), відтворити каламбур не каламбуром або риторично відносним за-
собом на кшталт повторення, алітерації чи рими (Delabastita 1996: 134), замінити ко-
мічний каламбур комічним не каламбуром тощо. Для детальнішого аналізу дивіться,
наприклад, працю Жозепа Марко (Marco 2010) про переклади творів Оскара Вайльда
і Ґрема Свіфта на каталанську мову. Марко зазначає стосовно корпусу творів, що він
їх досліджував, що “перекладачі мають тенденцію застосовувати способи, які призво-

дять до від’ємного сальдо каламбуру, тобто способи, які ведуть до втрати каламбур-
ної функції у відношенні до тексту оригіналу” (Marco 2010: 276). У схожому стилі та
із посиланням на “Улісса” Джеймса Джойса Іда Клітґор запевняє, що каламбури – не
лише одиниці із текстуальними функціями, а схематичні елементи із контекстуальни-
ми, ідеологічними значеннями: “Каламбури Джойса – не лише вербальні ігри та ве-
селощі [...] вони також утворюють незвичні і незнайомі зразки глибоких політичних,
ідеологічних і етичних послань” (Klitgård 2005, с.88). Іншими словами, особливим
металангвістичним відтворенням каламбуру є застосування лише одного чинника,
а його важливість залежить від текстуальних та контекстуальних чинників. Напри-
клад, якщо гра слів справді передає зміст, що порушує суспільні норми, то непере-
кладність цього каламбуру може швидше базуватись на моральних засадах, ніж на
мовних: як нам бути із іспанським перекладом часів диктатора Франко назви коме-
дійного фільму Білі Вайлдера 1959 року як Some Like It Hot (в радянському прокаті “У
джазі тільки дівчата” (переклад оригінальної назви: “Дехто любить це гарячим”) як
Con faldas y a lo loco (“Божевільні у спідницях”)?
Дірк Делабастіта (Delabastita 1996) редактор і автор “Передмови” до спеціально-
го номера журналу The Translator, присвяченому повністю передачі гри слів (Wordplay
and Translation: Essays on Punning and Translation), уклав збірник вартісних теоретич-
них праць на цю тему. Генрік Ґоттліб (Gottlieb 1997) зазначає, що каламбури у гумо-
ристичних коміксах та телекомедіях часто активуються “полісеміотичними” засо-
бами. Подальшу інформацію щодо гри слів у перекладі можна знайти у наступних
працях (Heibert 1993), (Tęcza 1997) і (Henry 2003). Теоретичні міркування Делабастіти
(Delabastita 2004) можуть допомогти перекладачам-початківцям знайти аргументова-
ні практичні рішення до відтворення на перший погляд неперекладної гри слів.
3. Мовний гумор, але не гра слів?
Незважаючи на наполегливі твердження Делабастіти та інших про те, що гра слів

є неперекладною, очевидно, що словесно виражений гумор охоплює всі види, почи-
наючи від легко перекладного гумору аж до важко перекладного “метамовного” гу-
мору (якщо не брати до уваги культурний аспект). Варто поставити запитання чи гра
зі словами, що не є грою слів (тобто не є грою слів буквально) (Henry 2003: 41) може
бути певною мірою складною для перекладу.
Для цього Сальваторе Аттардо (Attardo 1994: 223) висуває припущення, що вну-
трішньомовне перефразування і міжмовна перекладність становлять хороший тест
для перевірки чи вербально виражений гумор є достатньо “відповідним” (коли пере-
клад простий) або “(мета)мовним” (коли оригінал є складним для перекладу). Таким
чином Аттардо спростовує важливість цього тесту, стверджуючи, що більшість жар-
тів можна перекласти або перефразувати, й отже вони не (мета)мовні.
Гра слів у перекладі 31
Елені Антонопулу (Antonopoulou 2002) навпаки запевняє, що мовна залежність

гумору є всеохоплюючою, яка поширюється далеко за межі соціо- та металінгвісти-
ки. Для когнітивних лінгвістів, таких як Антонопулу і Нікіфоріду (Antonopoulou and
Nikiforidou 2009), ідіоматичність – всюдисуща у мовах, а гумор. в основному. – мов-
ний, тобто залежить від певних мовних конструкцій. Когнітивний лінгвістичний під-
хід до перекладу гумору (див. Когнітивні підходи (Cognitive approaches)) схоже про-
понує “детальний когнітивний аналіз, який підкреслює важливість ідіоматичності
[...], як і граматику конструкцій” (Antonopoulou 2002: 199). Про вступне речення із
твору Реймонда Чандлера “Проблеми – моє ремесло” (Trouble Is My Business) (“Anna
Halsey was about two hundred and forty pounds of [...] woman” (“Анна Гелсі, приблизно
стодвадцятикілограмова жінка”) Антонопулу пише, що автор використовує лінгвіс-
тичну конструкцію для створення гумору (Antonopoulou 2002: 204). Гумор базується
на конструкції із збірним іменником x pounds of y в поєднанні із злічувальним імен-
ником woman.
Для перекладача важливо усвідомити, що крім метамовного гумору, більшість ви-
дів гумору є мовними, а отже базуються на когнітивних правилах, доданих до лінгвіс-
тичних конструкцій. Такий аналіз пояснює чому “Anna Halsey was about two hundred
and forty pounds of [...] woman” не гумористична парафраза, а “Anna Halsey era una
mujer de ciento diez kilos” не смішний іспанський переклад.
Однак існує відносно простий і адекватний іспанський переклад (“Anna Halsey
era ciento diez kilos de mujer”), що є смішним з тієї ж причини, що і оригінал (хоча
б для тих, хто може змиритись із цим зневажливим значенням); і цей факт пока-
зує, що тут проблему “лінгвістичного” перекладу спричиняє не відсутність мовної
структури (тобто пари форма-значення в іспанській мові), а Чандлерове незвичне
вживання цілком відповідних структур. Таким чином, для іспанських перекладачів
жарт Чандлерового розповідача є точно не метамовним (пов’язаний із мовою), як і
не є повністю “відповідним” (тобто абсолютно смішним через те, що він представ-
ляє, і немає значення як): хоча відтворення і не пов’язане дослівно з англійським
висловом, проте передає суть, а в цьому і полягає суть гри із словами (але не гри
слів).
Antonopoulou, Eleni 2002 “A cognitive approach to literary humour devices: translating Raymond
Chandler.”In Translating humour, JeroenVandaele (ed.) 195–220.Special issue of The Translator 8
(2).doi: 10.1080/13556509.2002.10799132 TSB
Antonopoulou, Eleni & Nikiforidou, Kiki 2009 “Deconstructing Verbal Humour with Construction
Grammar.”In Cognitive Poetics, G. Brône& J. Vandaele (eds) 289–314. Berlin: Mouton de Gruyter.
Attardo, Salvatore 1994 Linguistic theories of humor. Berlin: Mouton de Gruyter. BoP
Delabastita, Dirk 1996 “Introduction.”In Wordplay and Translation: Essays on Punning and Transla-
tion, Dirk Delabastita (ed.) 1–22. Special issue of The Translator 2 (2). TSB
Delabastita, Dirk 2004 “Wordplay as a translation problem: a linguistic perspective.” In Übersetzung,

translation, traduction, Harald Kittel, Armin Paul Frank, Norbert Greiner, Theo Hermans, Wer-
ner Koller, José Lambert, Fritz Paul (eds.) 600–606. Berlin: Mouton de Gruyter. TSB
Gottlieb, Henrik 1997 “You got the picture? On the polysemiotics of subtitling wordplay.” In Traduc-
tio: essays on punning and translation, Dirk Delabastita (ed.) 207–232. Manchester / Namur: St.
Jerome and Presses Universitaires de Namur. TSB
Henry, Jacqueline 2003 La traduction des jeux de mots. Paris: Presses de la Sorbonne Nouvelle. TSB
Klitgård, Ida 2005 “Taking the pun by the horns: the translation of wordplay in James Joyce’s Ulysses.”
Target 17 (1): 71–92. doi: 10.1075/target.17.1.05kli BoP
Marco, Josep 2010 “The translation of wordplay in literary texts.Typology, techniques and factors
in a corpus of English-Catalan source text and target text segments.” Target 22 (2): 264–297.
doi: 10.1075/target.22.2.05mar BoP
Vandaele, Jeroen 2001 “Si sérieux s’abstenir: le discours sur l’humour traduit.” Target 13 (1): 29–44.
doi: 10.1075/target.13.1.03van TSB
Vandaele, Jeroen 2010 ”Spaanse humor vertalen.” Idioma. Revue de linguistique et de traductologie 20:
189–200.
Delabastita, Dirk 1993 There’s a Double Tongue: An Investigation into the Translation of Shakespeare’s
Wordplay, with special reference to Hamlet. Amsterdam: Rodopi.
Heibert, Frank 1993 Das Wortspiel als Stilmittel und seine Übersetzung am Beispiel von sieben Über-
setzungen des ‘Ulysses’ von James Joyce. Tübingen: Narr. TSB
Tęcza, Zygmunt 1997 Das Wortspiel in der Übersetzung. Stanislaw Lems Spiele mit dem Wort als Ge-
genstand interlingualen Transfers. Tübingen: Niemeyer. doi: 10.1515/9783110959963 BoP
Деконструкція 33
Деконструкція
(Deconstruction)
Ділек Діздар (Dilek Dizdar)

Університет Майнца імені Йоганна Ґутенберґа
(Johannes Gutenberg University Mainz)
Переклад: Людмила Коваленко (Liudmyla Kovalenko) /
Олександр Кальниченко (Oleksandr Kalnychenko)
Зміст
1. Деконструкція
1.1. Декомпозиція структури
1.2. Гра знаків
1.3. Деконструктивне письмо
2. Деконструкція та переклад(ознавство)
2.1. Переклад у деконструктивізмі
2.2. Релевантність деконструкції для перекладознавства
Етика й переклад (Ethics and translation)
Ідейний підхід та громадсько-політична активність в перекладознавстві
(Committed approaches and activism)
Літературознавство і перекладознавство (Literary Studies and Translation Studies)
Постмодернізм (Postmodernism)
Релевантність і переклад (Relevance and translation)
Філософія і переклад (Philosophy and translation)
Термін “деконструктивізм” чи “деконструкція” в основному використовується на

позначення філософії Жака Дерріди (Jacques Derrida), хоча сам Дерріда не приписував
цьому терміну якогось привілейованого статусу. Саме поняття “деконструктивізму”
34 Ділек Діздар
чи “деконструкції”1 було включено в низку дисциплін та різних підходів і набуло за-

гальнішого значення, що вийшло за межі власних праць Жака Дерріди та має тривкий
вплив на інші постструктуралістські, постмодерністські, постколоніальні та ґендерні
підходи. Втілений Деррідою радикальний виклик традиційній західній (метафізичній)
філософії, зокрема її ієрархічним бінарним опозиціям, має наслідки для теорії та прак-
тики перекладу. В перекладознавстві (Translation Studies) ідеї деконструкції стали впер-
ше застосовуватися в 1990-ті роки. Сам Дерріда в своїх працях відводить перекладові
провідну роль і в численних публікаціях експліцитно обговорює його значення.
1. Деконструкція
1.1. Декомпозиція структури
Вперше термін “деконструкція” Жак Дерріда вжив у книзі De la grammatologie
(“Про граматикологію”) (Derrida 1967) як “переклад і адаптацію” терміна Мартіна
Гайдеґґера “Destruktion” або “Abbau” (Derrida 1985a: 1). Сам термін не стосувався яко-
їсь негативної операції, а скоріше це було питання “розкладання на частини, розша-
рування структур” (Derrida 1985a: 2). Цей епістемологічний розрив із структураліз-
мом був реалізований через фундаментальну проблему “структурності структури”
(Derrida 1978: 278; Дерріда 2004: 563), що стосувалася самих умов розгляду структури
як структури, її убудованості в традицію, її успадкованих центрів і способів функціо-
нування. А це включає “[усякого] різновиду структури: мовні, “логоцентричні”, “фо-
ноцентричні” [...], соціально-інституційні, політичні, культурні і, головне й у першу
чергу, філософські” (Derrida 1985a: 2). Деконструкція структури порушує її цілісність
і стабільність, демонструючи неможливість цілісності та стабільності, і необхідність
розуміння того, “як якась “сукупність” (“ensemble”) була сконструйована і з цією ме-
тою реконструктувати її” (Derrida 1985a: 2–3).
1.2. Гра знаків
При критиці структури, не може існувати “зовнішньої позиції”, оскільки вона

завжди є частиною структури, яка критикується. На думку Дерріди, трансформація
структур може бути ефективною лише тоді, коли вона йде зсередини структури. Ми
завжди були і є частиною гри знаків, де кожен знак посилається на інший знак, а не
на якесь трансцендентальне означуване (сигніфікат), як стверджує філософія есенці-
1 “Часто під деконструкцією розуміється таке поводження з бінарними конструкціями

будь-якого типу, при якому опозиція розбирається, пригноблений її член вирівнюється в силі
з панівним, а потім і сама опозиція переноситься на такий рівень розгляду проблеми, з якого
видна вже не опозиція, але швидше сама її можливість” (Автономова 2000: 19). (Прим. пере-
кладачів)
алізму1. Ми можемо говорити лише про “відбиток” (“слід”) (“trace”), що не може бути
зведений до початкового значення. На позначення руху цього “відбитку”, що склада-
ється з невідтворних або неконтрольованих відстрочок (deferrals), постійного “опро-
сторовлення” (“espacement”) та “зволікання” (“temporisation”), Дерріда вводить неогра-
фізм диферанція (розрізнення) (différance)2 (Derrida 1982). Для розуміння “тексту” це
означає, що текст є не закритою одиницею із значенням, яке можна встановити, а є
відкритим тканням (структурою) (‘fabric’) слідів. Дерріда також використовує мета-
фору пучка (зв’язки) (‘faisceau’) на позначення “структури змішання, ткання, пере-
плетіння, яка дозволить розділяти різні нитки і різні смислові – або силові – лінії, так
само, як вона буде готова пов’язувати інші” (1982: 3).
Звідси випливає, що поняття “оригінального”, “первинного” тексту, на противагу
похідному, вторинному тексту перекладу, також стає проблематичним, а традиційні
ієрархічні відношення між “оригіналом” та “перекладом” розриваються.
1.3. Деконструктивне письмо
Для Дерріди підведення під сумнів умов мислення потребує виходу за межі за-
тишного академічного філософствування до розширеної філософської практики, яка
також зачіпає питання відповідальності та етики (Ethics and translation). У його влас-
них працях ця практика виходу за межі знаходить відображення в гібридному спосо-
бі письма, що ухиляється від розхожої класифікації жанрів філософії чи літератури,
та в положеннях констативних, однозначних ліній аргументації, що мають сильний
перформативний характер. Поняття мов як замкнутих одиниць із фіксованими меж-
ами також піддається сумніву шляхом фокусування на словах та виразах, що одно-
значно не належать до тієї чи іншої мови.
2. Деконструкція та переклад(ознавство)
2.1. Переклад у деконструктивізмі
Переклад (Translation) у деконструктуралізмі – це фундаментальна філософська
проблема, яку Дерріда пов’язує з розвитком самої західної філософії. Традиційна за-
1 Есенціалізм – це уявлення про те, що філософія чи наука може досягнути та представити

абсолютну істину, наприклад, необхідні або значущі сутності об'єктів; теоретичне настанов-
лення, яке характеризується приписуванням певній сутності незмінного набору якостей та
властивостей (Прим. перекладачів).
2 Джерелом différance є неоднозначність французького дієслова différer. Одне із його значень
полягає в діяльності відтермінування на потім, прийняття до уваги часу, включення в аналіз
всього того, що вказує на запізнення, відстрочку, замовчування – все те, що Ж. Дерріда позначає
поняттям зволікання (temporalisation). Другим значенням цього дієслова є бути іншим, нетотож-
ним, відрізнятися, тобто мати дистанцію, опросторовлення (espacement) (Прим. перекладачів).
хідна думка дотримується ідеї перекладності, можливості перенесення семантичного

змісту в іншу означальну форму: “Отже теза філософії – це можливість перекладу
(перекладність) у загальному розумінні, тобто, процес переносу змісту чи істини з од-
нієї мови в іншу без будь-якої суттєвої шкоди” (Derrida 1985b: 120). Оскільки ця теза
щодо перекладності є життєво важливою для існування філософії, то нездійсненність
перекладу також означає нездійсненність і самої філософії. Неможливість переносу
“значення/ сенсу” (також і в межах однієї мови), що забезпечило б чітке розмежуван-
ня між означальним та означуваним, є ключовою ідеєю в деконструкції та інших ан-
ти-есенціалістичних підходах, що вказує на внутрішній взаємозв’язок між епістемо-
логією та концепціями перекладу.
У власній трактовці концепції знаку Соссюра Дерріда деконструює розумін-
ня означального як незалежного від мови і, таким чином, опозицію означального і
означуваного. Водночас він показує, що така опозиція функціонує й навіть виявля-
ється незамінною в певних межах, особливо для поняття перекладу. (Метафізична)
концепція перекладу взаємозалежна з припущенням, що означуване і означальне мо-
жуть існувати окремо одне від одного. Дерріда стверджує, що ніякий переклад не був
би можливим без цієї опозиції, і що ідея трансцендентального означального, в свою
чергу, корениться у шарі “абсолютно чистої перекладності, прозорої та однозначної”
(Derrida 1981: 20; Дерріда 1994: 34), але переклад, який користується цією різницею,
видається можливим лише тому, що різниця між означальним і означуваним ніко-
ли не постає у чистому вигляді. Посилання на джерело неможливе, бо кожного разу,
коли ми вдаємо, що посилаємось на означуване, воно насправді вже є означальним,
оскільки ми не можемо вийти за межі мови. Таким чином, чиста різниця не може
бути збережена, і переклад ніколи не буде “якимось “перенесенням” чистих означу-
ваних, нібито залишених у своїй незаплямованій незайманості інструментом – або
“провідником” – означального, з однієї мови на іншу чи всередині тієї самої мови” (там
само). Отже, переклад, скоріше, слід розуміти як “упорядковане трансформування од-
нієї мови іншою, одного тексту іншим” (там само).
В той час як Дерріда, з одного боку, деконструює метафізичну концепцію пере-
кладу, яка заснована на можливості повної відповідності, з іншого боку, він викорис-
товує переклад як рух, який встановлює відмінність і протидіє тоталізації дискурсу.
У своїй інтерпретації міфу про спорудження Вавилонської вежі Дерріда вбачає в по-
яві багатьох мов опір колоніальному насильству та мовному імперіалізму: “Коли Бог
нав’язує і протиставляє їм [семітам] своє ім’я, він пориває з раціональною прозоріс-
тю, але й перериває також і колоніальне насильство чи мовний імперіалізм. Він при-
значив їх для перекладу, він підкорив їх закону доконечного і неможливого перекладу”
(Derrida 1985: 174).
За словами Дерріди, неможливість перекладу базується на принципі економії,
який, як здається, є визначальним для традиційного розуміння перекладу. Цей прин-
цип стверджує, що переклад повинен мати кількісний зв’язок із джерельним текстом:
“одне слово одним словом” (Derrida 2001: 181). Якщо в перекладі переважають довгі
пояснення у виносках, парафрази тощо, то межі того, чого ми зазвичай очікуємо від
перекладу, буде перейдено. Традиційна концепція перекладу, таким чином, ґрунту-
ється на кількісній вимозі, яка швидко досягає своїх меж, наприклад, коли ми має-
мо справу з омофонічними чи омонімічними ефектами. Тоді переклад “у строгому,
традиційному та панівному значенні цього поняття [,] стикається з непереборною
межею і початком його кінця, його крахом” (там само).
2.2. Релевантність деконструкції для перекладознавства
Деконструктивний підхід дозволяє перекладознавству кинути виклик власним

традиціям та переосмислити його центри та ієрархії. Теорія перекладу та поняття
перекладу вплетені у філософію присутності. Протягом століть в теорії перекладу
панував ідеал еквівалентності, заснований на есенціалістській позиції, яка посту-
лює нейтральну передачу значення між мовами та культурами (пор. Arrojo 1995: 53).
Універсалістичні моделі та теорії, які намагаються систематизувати правила цієї пе-
редачі, домінують в сучасній історії теорії перекладу. Роземарі Аррожу (Arrojo 1998)
демонструє, як деконструктивний підхід до таких теорій перекладу може виявити
проблеми, властиві есенціалістичним підходам до перекладу. На відміну від таких
підходів, деконструкція підкреслює гетерогенність та відмінність, а не однорідність
та однаковість. Есенціалістичні підходи спричинили утиски перекладачів, які в іде-
алі повинні бути непомітними, оскільки вони просто здійснюють механічну діяль-
ність з перенесення. Більше того, такий підхід звільняє перекладачів від будь-якої
відповідальності, оскільки ідеальний переклад має базуватися на принципі невтру-
чання, тобто добрий перекладач не повинен втручатися у текст, він має залишатися
нейтральним під час процесу перекладу, як це описано в традиційних моделях тран-
скодування. Деконструкція таких моделей та універсалістських теорій, навпаки, зу-
мовлює зосередження уваги на перекладачеві та визнання відповідальності, яку пере-
кладач бере на себе, відмовляючись від простого шляху, запропонованого принципом
невтручання (див. також Ідейний підхід та громадсько-політична активність в пере-
кладознавстві (Committed approaches and activism)). Крім того, деконструкція немину-
че зміщує фокус на історичні, ідеологічні та інституційні чинники та вимагає, щоб ми
зайняли певну позицію.
Деконструкція торкається найважливіших питань перекладознавства та пере-
глядає його основні поняття (такі як текст, контекст, комунікація тощо), серед яких
і саме поняття перекладу (“власне перекладу”) (‘proper’)1. В одному зі своїх пізніших
1 Натяк на відому класифікацію перекладу на три типи (внутрішньомовний, міжмовний та

міжсеміотичний), викладену у статті “Про лінгвістичні аспекти перекладу” Романом Якобсо-
ном, який виступає у Дерріди як представник тієї “класичної” теорії перекладу, яку французь-
есе Дерріда запитує, чого можна було б очікувати від релевантного перекладу: “Ре-
левантний” (доречний) означає “відповідний, придатний, путній, належний, слуш-
ний, влучний, пристойний” тощо; “релевантний переклад” [...] це просто, “гарний”
переклад – “власне” (‘proper’) переклад (Derrida 2001: 177; див. також Релевантність і
переклад (Relevance and translation)). Аналіз Дерріди демонструє складність таких
спроб простого визначення “релевантності” перекладу. Він дестабілізує визначення
перекладу “власне кажучи”, ставлячи під сумнів мовні межі, ті, що знаходяться між
різними дискурсами та між “перекладом у власному смислі цього слова” і метафо-
ричними (переносними) значеннями слова “переклад”, а також межі між мовою та
“метамовою”: “[Я]кщо мені потрібно звернутися до вас однією окремою мовою, мо-
вою французькою (тим самим визнаючи, що кожен так званий дискурс про переклад,
кожна метамова або метатеорема на теми перекладу приречені вписатися в межі
та можливості однієї говірки), то я все-таки завжди схиляюсь до виходу за межі своєї
мови, моєї власної, і робитиму це знову і знову, таким чином залишаючи невирішеним
питання про простий вибір між мовою та метамовою, між однією мовою та іншою”
(Derrida 2001: 176).
Дерріда вже звертався до проблеми визначення власне перекладу в своїй праці
“Вавилонські вежі” (“Des Tours de Babel”), що включала і прочитання відомої пра-
ці Вальтера Беньяміна “Завдання перекладача” (“Die Aufgabe des Übersetzens”). У цій
праці Дерріда кидає виклик ідеї єдиної мови і, таким чином, перекладу міжмовному,
також посилаючись на поділ Романом Якобсоном перекладу на три типи і їхні визна-
чення (Jakobson 1959). Для Дерріди привілейований статус, який Якобсон приписує
міжмовному перекладу, і називає його “власне перекладом”, вказує на те, що він при-
пускає, що “в кінцевому аналізі можна чітко визначити єдність та ідентичність мови,
допустиму форму її меж”. (Derrida 2001: 173). Деконструюючи поняття мови як само-
ідентичної, однорідної і замкнутої структури (див. також Derrida 1998) та виводячи
на передній план множинність мов (також і в межах однієї мови) та нечіткість меж,
Дерріда суттєво вплинув на ту царину перекладознавства, яка ґрунтувала свої осно-
вні наративи на моделях комунікації та концепціях перекладу, на кшталт концепції
Якобсона. Вживання слова “власне” перед словом “переклад” додатково передбачає
розмежування перекладу у прямому та переносному сенсах (Derrida 2001: 174), що
може бути актуальним для дискусій щодо об’єкту та предмету перекладознавства,
яке, концентруючись протягом тривалого часу на “власне” перекладі, останнім часом
все ж свій об’єкт почало розглядати ширше.
кий філософ прагне деконструювати. Дерріда зосереджується на визначенні, яке Якобсон дав
міжмовному перекладу, як “перекладу власне кажучи”, “власне перекладу”, бо тоді виходить,
що буцімто би існує переклад у власному смислі цього слова і переклад у смислі переносному.
Визначення одного з типів перекладу як “власне перекладу”, на думку Дерріди, не тільки відмі-
няє запропоновану Якобсоном систему, але й руйнує перекладацьку позицію в цілому, справ-
жнє настановлення на переклад (Прим. перекладачів).
Філософські набутки Дерріди також мають далекосяжні наслідки для практики

перекладу та підготовки перекладачів. Деконструктивізм уникає узагальнень та не
дає вказівок, тому не може запропонувати перекладачам жодних “зручних” контр-
ольних механізмів. Натомість деконструктивний підхід до навчання перекладачів
враховує втручальний (суб’єктивний) (interventionist) голос перекладача і розглядає
переклад як явище, “вільне від нездійсненної мрії про трансцендентність та абсолют-
ні значення, або від сліпого, авторитарного універсалізму, якого, буцімто, слід строго
дотримуватися” (Arrojo 1997: 21). Погляд на етику з позицій деструктивізму вимагає
насамперед усвідомлення проблеми невирішеності, а також комплексного характеру
переважно некерованих умов, що впливають на процес перекладу та перекладача, а
також читачів текстів перекладу. За словами Дерріди, правильне рішення не повинно
прийматися за допомогою простого дотримування заздалегідь встановлених правил
та настанов чи кодексів поведінки; немає можливості вирішити апріорі, які окремі
випадки були б “відповідними істині”, а які б викривляли текст оригіналу (див. Dizdar
2009: 98).
Деконструкція, ставлячи під сумнів усталені припущення, зосереджується на
неоднорідності та альтернативності, не прагнучи “підігнати” під одну гребінку одно-
рідності, догоджаючи певній теорії чи методу. Хоч деконструкція і не єдиний засіб
радикального підриву есенціалістичних підходів та усвідомлення владних відношень,
та вона все ж залишається одним із найефективніших засобів для цього.
Arrojo, Rosemary 1995. “Tradition and the Resistance to Translation.” In Kultur, Interpretation,
Translation, H. Salevsky(ed.), 53–60. Frankfurt am Main: Peter Lang.
Arrojo, Rosemary 1997. “Asymmetrical Relations of Power and the Ethics of Translation.” Textcontext
11 = NF1 (1): 5–24. TSB
Arrojo, Rosemary 1998. “The Revision of the Traditional Gap between Theory & Practice &
the Empowerment of Translation in Postmodern Times.” The Translator 4 (1): 25–48. DOI:
10.1080/13556509.1998.10799005 TSB
Derrida, Jacques 1967 [1978]. Of Grammatology. Trans. G.C. Spivak. Baltimore/London: Johns Hop-
kins University.
Derrida, Jacques 1978. Writing and Difference. Trans. A. Bass. Chicago: University of Chicago. В укр.
перекладі Дерида, Жак. Письмо та відмінність/ пер. з фр. В. Шовкун; наук. Ред.. пер. О.
Шевченко. Київ: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2004.
Derrida, Jacques 1981. “Semiology and Grammatology: an Interview with Julia Kristeva.” In Posi-
tions. Trans. A. Bass, 17–36. Chicago: University of Chicago. В укр. перекладі: Дерріда, Жак.
Семіологія та граматологія. Бесіда з Юлією Крістєвою/ пер. Анатолія Ситника. Позиції.
Київ: Дух і літера, 1994. С. 27–56.
Derrida, Jacques 1982. “Différance.” In Margins of Philosophy. Trans. A. Bass, 3–27. Chicago: Univer-
sity of Chicago.
Derrida, Jacques 1985a. “Letter to a Japanese Friend.”In Derrida and Differance, D. Wood & R. Berna-
sconi(eds.), 1–5. Warwick: Parousia Press.
Derrida, Jacques 1985b. The Ear of the Other. Trans. P. Kamuf. Lincoln: University of Nebraska Press.
TSB
Derrida, Jacques 1985c. “Des Tours de Babel.” Trans.J. Graham. In Difference in Translation, J. Gra-
ham(ed.)165–207. Ithaca, NY: Cornell University Press. TSB
Derrida, Jacques 1998. Monolingualism of the Other or The Prosthesis of Origin.Trans. P. Mensah.
Stanford, California: Stanford University Press.
Derrida, Jacques 2001. “What Is a ‘Relevant’ Translation?” Trans. L. Venuti. Critical Inquiry 27: 174–
200. DOI: 10.1086/449005
Dizdar, Dilek 2009. “Translational Transitions: ‘Translation proper’ and Translation Studies in the
Humanities.” Translation Studies 2 (1). Special issue of The Translational Turn: 89–102. DOI:
10.1080/14781700802496274
Jakobson, Roman 1959. “On linguistic aspects of translation.”In On translation, R.A. Brower(ed.),
232–9. Cambridge, MA: Harvard University Press. TSB В укр. перекладі: Якобсон Р. Про
лінгвістичні аспекти перекладу. Протей: перекладацький альманах; [О. А. Кальниченко
(ред.)]. Харків: НУА, 2009. Вип. 2. С. 272–280.
Arrojo, Rosemary 2005. “The Ethics of Translation in Contemporary Approaches to Translators
Training.”In Training for the New Millennium – Pedagogies for Translation and Interpreting, Mar-
tha Tennent(ed.), 225–45. Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins. DOI: 10.1075/btl.60.18arr
TSB
Davis, Kathleen 2001. Deconstruction and Translation. Manchester/Northampton: St. Jerome. TSB
Dizdar, Dilek 2006. Translation. Um- und Irrwege. Berlin: Frank und Timme. TSB
Koskinen, Kaisa 2000. Beyond Ambivalence: Postmodernity and the Ethics of Translation [Electronic
series: Acta Electronica Universitatis Tamperensis 65]. Tampere University Press. http://acta.uta.
fi/english/teos.php?id=4347[Accessed 10 April 2011] TSB
Автономова Н. Деррида и грамматология. Деррида, Жак. О грамматологии. М.: Ad Marginem,
2000. 511 с.
Дистанційний переклад 41
Дистанційний переклад
(Remote interpreting)
Барбара Мозер-Мерсер (Barbara Moser-Mercer)

Женевський університет (University of Geneva)
Переклад: В’ячеслав Новіков (Vyacheslav Novikov)
Відділення ООН у Відні (The United Nations Office at Vienna)
Зміст
1. Технічні рішення для нових потреб
2. Труднощі
3. Перспективи
Корисні інтернет-посилання
Глобалізація і переклад (Globalization and translation)
Синхроний конфренц-переклад і використання технічних засобів
(Simultaneous conference interpreting and technology)
Теорія усного перекладу (Interpreting Studies)
Усний переклад (Interpreting)
Усний та письмовий переклад жестових мов
(Sign language interpreting and translating)
Дистанційний переклад (або теле-переклад) є терміном, що визначає дво- або ба-

гатомовну відео-конференцію, де усні перекладачі фізично не присутні в залі засідань
і тому не можуть безпосередньо бачити ораторів і делегатів. Усний переклад відео-
конференцій вживається для таких засідань, коли учасники розташовані у двох міс-
цях або більше, а перекладачі знаходяться в одному з цих місць. Під час дистанцій-
ного відео-перекладу (ДВП) використуються відео- або веб-камери та телефонні лінії
для забезпечення усного перекладу мови жестів для людей із вадами слуху – через
перекладача, який працює дистанційно – в цілях комунікації з людьми без вад слуху.
Такий переклад є схожим на опосередкований відео-переклад, коли учасники без вад
слуху і люди, які вживають мову жестів, знаходяться в різних місцях. До дистанцій-
ного перекладу також відноситься телефонний переклад – коли перекладач підключа-
42 Барбара Мозер-Мерсер
ється до постачальника послуг через стандартну телефонну лінію з гучним зв‘язком

і перекладає послідовно. Засоби відео-конференцій застосовуються для перекладу
усної мови і мови жестів в таких різноманітних обставинах, як конференції, суд, дер-
жавна служба, охорона здоров‘я, освіта тощо.
1. Технічні рішення для нових потреб
Дистанційний переклад (ДП) не є зовсім новим явищем (Mouzourakis 2006). Він

спочатку призначався для засідань, на яких учасники не мали можливості бути фі-
зично присутніми в одному й тому ж місці. Перспективи поширення Євросоюзу, а
також труднощі, пов’язані з обладнанням великої кількості залів, необхідних для
забезпечення синхронного перекладу на 23 мови, стали підставою для проведення
низки досліджень щодо можливості його впровадження. Глобалізація та міграція та-
кож призводили до росту потреби в перекладі з/ і на велику кількість мов, багато з
яких були менш поширені, у сферах медичної та юридичної допомоги. Перша служ-
ба телефонного перекладу з’явилася в Австралії у 1973 р., в США – у 1985 р. (Heh &
Qian 1997; Phelan 2001). Оскільки кваліфікованих перекладачів було небагато, то за-
стосування дистанційного перекладу поширювалося. Якщо на стадії початкового
впровадження ДП – у 1960-х та 1970-х роках – технічна інфраструктура була руди-
ментарною, то сучасні технології компресії та синхронізації аудіо- та й відео сигна-
лів (AV-sync), а також зменшення затримки передачі сигналу та стабільний широкий
діапазон, дозволили значно покращити аудіо-візуальну якість відео-конференцій між
двома і більше пунктами зв‘язку. Міжнародний союз електрозв’язку (МСЕ), спеціалі-
зоване агентство ООН, встановило два важливих стандарти для відео-конференцій:
Н.320 для відео-конференцій через цифрові мережі інтегрованих послуг, доступні для
всіх із стабільним підключенням до високошвидкісного Інтернету, та Н.264 SVC для
передачі відео з використанням Інтернет-протоколу в публічному Інтернеті. Остан-
ній метод призвів до революції у провадженні відео-конференцій з перекладом че-
рез персональні комп’ютери, що робило їх доступними для будь-якого користува-
ча комп’ютера. Він також надав можливість для таких форм навчання, як заняття з
синхронного перекладу через відео-конференції між декількома пунктами з дистан-
ційною участю оцінювачів, штатних перекладачів в Європарламенті та Європейської
комісії, які дають свою оцінку студентам, що навчаються усному перекладу в різних
країнах Європи (www.emcinterpreting.org, http://live.eti.unige.ch). Коли для усного пе-
рекладу використовується звичайний телефон, подвійні телефонні слухавки забез-
печують більшу конфіденційність, оскільки сторони можуть слухати переклад інди-
відуально без потреби передавати слухавку один одному. Шумоізолюючі гарнітури
надають перекладачеві можливість вести запис і покращують акустику.
2. Труднощі
Декілька взаємно пов’язаних чинників роблять дистанційний усний переклад

складнішим порівняно з синхронним і послідовним перекладом у реальному часі.
Вони включають в себе когнітивні, фізіологічні та психологічні чинники, такі як вір-
туальна присутність, багатосенсорна інтеграція, багатозадачність, емоції, а також
психологічний стрес і втома. Чітко позначений навик, такий як забезпечення синх-
ронного перекладу, надає досвідченому перекладачеві багато можливостей для авто-
матичності, яка є характерною для його рутинної роботи. Тому досвідченим усним
перекладачам, які вперше стикаються з дистанційним перекладом, часто буває нелег-
ко подолати ці труднощі. Перекладачі-початківці зазвичай покладаються на свідомо
контрольовану обробку інформації, і набуття навичок дистанційного перекладу на
етапі навчання дає їм добру можливість адаптуватися до ДП завдяки пластичності
мозку (Moser-Mercer 2010), хоча не всі когнітивні труднощі можна успішно подолати.
Для усного перекладача одна з фундаментальних проблем у галузі людської комуніка-
ції полягає в тому, що буквальний смисл індивідуальної промови не передає повною
мірою те, що бажає сказати оратор (Grice 1975). Тому перекладач мусить доповню-
вати те, що було сказано, контекстуальною інформацією і враженням, яке промова
мала на аудиторію в залі засідань. Такий зворотній зв’язок є важливим для прогно-
зування, без якого синхронний переклад не був би можливим. Така паралельна об-
робка багатьох сигналів (багатосенсорна інтеграція) дозволяє перекладачеві почува-
ти себе присутнім в залі засідань, в той час як при ДП кількість сигналів обмежується
тими зображеннями, які перекладач отримує від операторів камери, які не можуть
передбачати його візуальні потреби (Moser-Mercer 2005a). Таким чином перекладач
не здатний виробити ситуативні моделі, які відповідають реальності; настає втома і
почуття відчуження (Moser-Mercer, 2005b; Mouzourakis 2006). Експерименти, прове-
денні з ДП, також виявили декілька технічних проблем, але більшість з них була ви-
рішена завдяки зазначеному вище швидкому технологічному прогресу. Телефонний
усний переклад має низку переваг, таких як наявність кваліфікованіших перекладачів
за викликом, які працюють з великою кількістю мов, конфіденційність і неупередже-
ність тощо. З іншого боку, нестача візуальних сигналів, погана акустика й недостат-
ня підготовка перекладача знижують якість перекладу телефоном (Mikkelson 2003),
а робота в стандартному режимі послідовного перекладу робить процес комунікації
тривалішим.
3. Перспективи
Хоча справжній ДП у контексті традиційних конференцій не є розповсюдже-

ним, частково через вимогливі стандарти, розроблені такими професійними органі-
заціями, як AIIC (код для використання нових технологій 2005 – http://www.aiic.net/
44 Барбара Мозер-Мерсер
ViewPage.cfm?page_id=120), його вживання в юридичній, медичній та міграційній га-

лузях швидко поширюється. Такі проекти, як AVIDICUS (http://www.videoconference-
interpreting.net/index.html), профінансований ЄС і присвячений дослідженню усно-
го перекладу в режимі відео-конференцій, які проводяться в рамках кримінальних
впроваджень для заслуховування свідків і експертів, проект Health-Access (http://www.
videoconference-interpreting.net/index.html) для забезпечення швидкої і точної кому-
нікації між лікарями та пацієнтами, а також дослідження в сфері міграції (Sperling
2011), демонструють, як ця технологія призводить до революції в галузі усного пере-
кладу та забезпечує рівний доступ до публічних послуг, незважаючи на потенційні
мовні бар’єри.
Корисні інтернет-посилання
AIIC (www.aiic.net) Association Internationale des Interprètes de Conférence
AVIDICUS (http://www.videoconference-interpreting.net/Avidicus.html) Assessment of Videocon-
ference Interpreting in the Criminal Justice Service
EMCI (www.emcinterpreting.org) European Masters in Conference Interpreting (http://live.eti.unige.ch)
IMIA (http://www.imiaweb.org/default.asp) International Medical Interpreters Association
ITU (www.itu.int) International Telecommunications Union
NAJIT (www.najit.org) National Association of Judiciary Interpreters and Translators
Grice, Herbert Paul 1975. “Logic and conversation.”In Syntax and semantics 3: Speech acts, Peter Cole
& Jerry L. Morgan(eds), 225–242. New York: Academic Press.
Heh, Yung-Chung & Qian, Hu 1997. “Over-the-phone interpretation: A new way of communi-
cation between speech communities.” In Proceedings of the 38th Annual Conference, Muriel Je-
rome-O’Keeffe, Muriel(ed.), 51–62. Alexandria, VA: American Translators Association.
Mikkelson, Holly 2003. “Telephone Interpreting: Boon or Bane?” In Speaking in Tongues: Language
across Contexts and Users, Luis Perez Gonzalez(ed.), 251–269. Valencia: Universitat de Valencia.
Moser-Mercer, Barbara 2005a. “Remote interpreting: Issues of multi-sensory integration in a multi-
lingual task.” Meta 50 (2): 727–738. DOI: 10.7202/011014ar TSB
Moser-Mercer, Barbara 2005b. “Remote interpreting: The crucial role of presence.” Bulletin Suisse de
linguistique appliqué 81: 73–97. TSB
Moser-Mercer, Barbara 2010. “The search for neuro-physiological correlates of expertise in interpret-
ing.”In Translation and cognition, Erik Angelone & Greg Shreve(eds), 263–287. Amsterdam/Phil-
adelphia: John Benjamins. DOI: 10.1075/ata.xv.15mos
Mouzourakis, Takis 2006. “Remote interpreting: A technical perspective on recent experiments.” In-
terpreting 8 (1): 45–66. DOI: 10.1075/intp.8.1.04mou
Phelan, Mary 2001. The interpreter’s resource. Clevedon, Buffalo, Toronto, Sydney: Multilingual Mat-
ters.
Sperling, Jessica 2011. Communicating more for less: Using translation and interpretation technology to
serve limited English proficient individuals. Washington, D.C.: Migration Policy Institute.
Braun, Sabine 2003. Kommunikation unter widrigen Umständen? – Fallstudie zu einsprachigen und
gedolmetschten Videokonferenzen. Tübingen: Narr.
Hewitt, William E. 1995. Court interpretation: Model guides for policy and practice in the state courts.
Williamsburg, VA: National Center for State Courts.
Hornberger, John C., Gibson, Count D., Jr., Wood, William, Degueldre, Christian, Corso, Irene, Pal-
la, Barbara, Bloch, Daniel A. 1996. “Eliminating language barriers for non-English-speaking pa-
tients.” Medical Care 34 (8): 845–856. DOI: 10.1097/00005650–199608000–00011
46 Кайса Коскінен
Інституційний переклад
(Institutional translation)
Кайса Коскінен (Kaisa Koskinen)

Університет Східної Фінляндії (University of Eastern Finland)
Переклад: Юлія Наняк (Yulia Naniak)
Львівський національний університет імені Івана Франка
Зміст
1. Інституція як соціологічне поняття
2. Перекладацькі інституції
3. Перекладацькі інституції та інституційний переклад
4. Жанрові характеристики інституційного перекладу
Автоматизований переклад (Computer-aided translation)
Агенти перекладу (Agents of translation)
Адаптація (Adaptation)
Гібридність і переклад (Hybridity and translation)
Еквівалентність (Equivalence)
Офіційний переклад (Official translation)
Політика перекладу (Translation policy)
Перекладацькі стратегії і тактики (Translation strategies and tactics)
Функціоналістичні підходи (Functionalist approaches)
Цензура (Censorship)
1. Інституція як соціологічне поняття

Поняття “інституція” є одним із основних понять соціологічних теорій (див. Со-
ціологія перекладу (Sociology of translation)). Інституції вивчають, а саме це поняття
визначають і перевизначають не тільки в соціології, але й, наприклад, в економіці,
Інституційний переклад 47
політології та організаційних дослідженнях. Інституція виявилася плідним та уні-

версальним поняттям, проте ці ознаки одночасно спричинюють загальновідомі труд-
нощі його застосування через можливості різного тлумачення та змішування різних
значень цього терміна.
Ситуацію, вірогідно, можна спростити, якщо розглядати інституції на трьох рів-
нях: абстрактні інституції (наприклад, релігія) спричинюють утворення більш фор-
мальних інституцій (приміром, церкви), які з практичних причин далі поділяються
на конкретні інституції (такі, як місцеві парафії) із власним матеріальним простором,
членами та ритуально визначеною діяльністю. В принципі, інституції можна вивчати
за рівневим підходом: від абстрактного рівня до конкретних реалізацій, та від всес-
вітньої системи до рівня окремих індивідів і повсякденних мікропроцесів. На всіх
цих рівнях інституції мають низку спільних ознак: будь-яку інституцію можна визна-
чити як форму однорідної діяльності, що регулюється рольовими очікуваннями, нор-
мами, системами цінностей та переконань.
Підсумовуючи, можна зауважити, що інституції складаються із більш-менш по-
стійних ролей і стереотипних дій, а суспільство, потребам якого ці інституції призна-
чені служити, наділяє їх владою і легітимністю. Це також частково пояснює проблеми
інтерпретації значення цього терміна: сучасні суспільства створили низку конкрет-
них інституцій для здійснення своєї різноманітної управлінської, контролюючої та
освітньої діяльності.
2. Перекладацькі інституції
Якщо розглядати перекладознавство (Translation Studies) з урахуванням рівневої

природи терміна “інституція” та варіативності його вживання, то на найвсеосяжні-
шому рівні можна стверджувати, що перекладацька діяльність сама по собі є соці-
альною інституцією, і будь-який переклад, таким чином, є інституційним. З цього
погляду, всякий переклад чи соціальний дискурс у цій сфері становлять систему чи
інституцію перекладу.
Система перекладу, як соціальна система, включає всі, і тільки такі, акти комуні-
кації, які опрацьовано й здійснено у зв’язку з перекладом. Структура системи склада-
ється з очікувань щодо комунікації. Межі системи постійно визначаються, закріплю-
ються та переглядаються самою системою (Hermans 2003).
У кожному суспільстві і в усі історичні періоди перекладацька діяль-
ність спрямовується й обмежується нормами (див. Норми перекладу (Norms of
translation)), а для здійснення соціальної ролі перекладача в певному культурно-
му середовищі необхідно засвоїти його норми (Toury 1995: 53, 57–58). Погляд на
переклад як на соціальну інституцію пропонує цікаві напрямки досліджень з та-
ких питань, як підготовка перекладачів до своєї професії, а також стосовно того,
як професійна поведінка соціально встановлюється і контролюється. Проте й
інші, більш конкретні, рівні інституції є корисними та актуальними для вивчення

перекладу.
Перший і найдалекосяжніший заклик до серйозного сприйняття перекладознав-
ством конкретних інституцій перекладу висловив Брайан Мосоп ще у 1980-х роках.
Він зауважував, що переклад завжди відбувається в певній інституційній структурі
і що перекладацькі рішення значною мірою визначаються цілями установи, в якій
працює перекладач (Mossop 1990: 343; див. Політика перекладу (Translation policy)).
Ця теза імпліцитно стверджує, що переклад завжди є інституційним, але розумін-
ня інституцій відрізняється від глобального підходу, згаданого вище. Інституції, які
мав на увазі Мосоп, дуже відрізняються від інституцій або систем, що забезпечують
норми і цінності професійної перекладацької діяльності загалом. Крім того, вони є
набагато конкретнішими. За його словами (Mossop 1988: 65), перекладацькі інститу-
ції включають “корпорації, церкви, уряди, газети”, і він закликає до “інституційно-
го” розуміння процесу перекладу, який враховує ці “відсутні фактори” при поясненні
явищ, що спостерігаються у згаданому процесі. Цей інституційний підхід ґрунтується
на припущенні, що перекладачі свідомо адаптують свій переклад таким чином, “аби
він служив потребам перекладацької інституції” (Mossop 1990: 345; див. Адаптація
(Adaptation)). Перекладачі виступають як її агенти (див. Агенти перекладу (Agents of
translation)), а не як окремі особи (там же: 351).
Ще одним науковцем, який на початку 1990-х років чітко висловлювався на ко-
ристь конкретного підходу до перекладацьких інституцій, був Андре Лефевер. Його
підхід ґрунтувався на теорії систем, але він рішуче заперечував її “заборонний рі-
вень абстракції” (Lefevere 1992: 11). Натомість його концепція патронату (patronage)
стосується конкретних осіб та інституцій (таких як релігійні органи, політичні пар-
тії, видавці, засоби масової інформації), які здатні сприяти розвитку літератури або
гальмувати його (там же: 15). Ці патрони можуть накладати ідеологічні й економіч-
ні обмеження, забезпечувати престиж і статус або позбавляти їх; вони діють через
інституції, створені для регулювання літературного життя: академічні кола, систему
освіти, критичні статті в журналах та цензуру(Censorship).
З часу перших праць, присвячених вивченню перекладацьких інституцій, вони
стали постійним предметом вивчення в соціологічно орієнтованих розвідках, які ста-
ли важливим підрозділом цієї галузі у ХХІ столітті. Наприклад, Лоренс Венуті (Venuti
1998) досліджує маргіналізовану роль перекладу в низці інституцій, таких як літера-
турознавство, видавнича справа та авторське право. У працях, що вийшли останні
часом, аналізується ряд конкретних перекладацьких інституцій з різних епох, куль-
тур та ідеологічних підґрунть, серед яких є державні установи, такі як Турецьке бюро
перекладів (Tahir Gürçağlar 2008), приватні компанії, наприклад, невелике бюро пере-
кладів (Risku 2004) та неурядові організації, приміром, MEMRI (Інститут досліджен-
ня засобів масової інформації Близького сходу) (Baker 2007).
3. Перекладацькі інституції та інституційний переклад
Визначення перекладу як інституції чи класифікація будь-якого перекладу як

інституційного перетворює окреме поняття “інституційного перекладу” на тавтоло-
гічне та безглузде. Що ж таке тоді інституційний переклад, і чи доцільно спеціально
визначати його? Мосоп окремо розглядає поняття інституційного перекладу, підкрес-
люючи відмінність власної точки зору: “Перекладацькі інституції, безумовно, роз-
глядаються у цій статті як конкретні інституції, але не в тому сенсі, який часто
вкладають у термін “інституційний переклад”, тобто як переклад текстів техніч-
ного або адміністративного характеру великими сучасними організаціями, які сприй-
маються як суто економіко-політичні суб’єкти. Насправді, перекладацькі інституції
можуть бути досить невеликими. Вони можуть займатися літературними перекла-
дами; у минулому вони мали незвичні для сучасного періоду форми: постренесансний
патрон письменників, які перекладали, є прикладом конкретної інституції” (Mossop
1988: 69).
Незважаючи на те, що Мосоп наголошує на широкому спектрі перекладацьких
інституцій, його власні дослідження завжди зосереджуються на тій, яка добре впису-
ється в традиційне, адміністративне розуміння: Федеральне бюро перекладів Канади.
Іншим відомим прикладом є інституції Європейського Союзу, найбільші перекла-
дацькі інституції у світі. У своїй книзі про перекладачів, що працюють у Європей-
ській Комісії, Кайса Коскінен (Koskinen 2008) обговорює різні концепції, але поверта-
ється до думки, подібної до висловленої Мосопом вище. Вона зазначає, що в усіх цих
різноманітних конкретних інституціях, де здійснюється переклад, існує жанр пере-
кладу, який якісно відрізняється від інших, і що концепція інституційного перекла-
ду відображає суть цього жанру. Її визначення наводиться далі: “Ми маємо справу з
інституційним перекладом у тих випадках, коли офіційний орган (урядова установа,
багатонаціональна організація або приватна компанія тощо, а також окрема офіцій-
на особа) використовує переклад як засіб “спілкування” з певною аудиторією. Таким
чином, в інституційному перекладі голос, який має бути чутно, є голосом перекла-
дацької інституції. Як наслідок, в конструктивістському розумінні, перекладають
саму інституцію” (Koskinen 2008: 22).
Таким чином, інституційний переклад є формою автоперекладу (autotranslation).
Інституції породжують документи, а в багатомовних контекстах ці документи необ-
хідно перекладати. Важливо, що в інституційному перекладі інституція, як правило, є
автором як тексту оригіналу, так і тексту його перекладу. Таким чином, інституційний
переклад є самоперекладом (self-translation). З вищенаведеного визначення також ви-
пливає, що не всі перекладацькі інституції породжують інституційні переклади. Дея-
кі інституції переважно покладаються на інституційний переклад, тоді як інші, хоча,
можливо, й активно залучені до перекладу, рідко вдаються до цього. Поділ між інсти-
туційними та неінституційними видами перекладу не є чітким. Переклади можуть
бути розміщені на континуумі або на градієнті ступеня зростання інституційності.

Хоча на всі переклади впливають певні види інституційних обмежень, термін “інсти-
туційний переклад” позначає лише той, що займає крайню позицію на континуумі.
Головними прикладами інституційного перекладу є: офіційні документи держав-
них установ та місцевих органів влади двомовних або багатомовних країн; переклад у
Європейському Союзі, Організації Об’єднаних Націй та інших міжнародних чи над-
національних організацій та міжнародних судах. Іншими словами, інституційний пе-
реклад зазвичай здійснюється в різноманітних конкретних інституціях, які сучасні
суспільства створили для забезпечення впливу й контролю за задоволенням власних
потреб. Натомість, перекладений роман, виданий видавництвом (тобто інституцією),
зазвичай не належить до жанру інституційного перекладу. Це пояснюється тим, що
видавництво не є автором, письменник не є представником видавця, і, як читачі, ми
зазвичай намагаємося почути не голос видавництва, а оригінального автора, який
звертається до нас через переклад (Mossop 1990: 352). З іншого боку, можуть бути пе-
ріоди та контексти, коли суспільство покладає на видавництва та літературний пере-
клад завдання досягнення певної національної мети, і тоді його можна розглядати як
інституційний переклад (див. Tahir Gürçağlar 2008). Коскінен також розглядає бага-
тонаціональні організації та приватні компанії як потенційні джерела інституційних
перекладів. Конкретні жанри документів компанії і надзвичайно регульовані способи
продукування тексту в глобальних компаніях (які часто здійснюються під маркою ло-
калізації), дійсно багато чим нагадують роботу з текстом у державних закладах. Про-
те, доцільніше обмежити вживання цього терміну лише тими конкретними інститу-
ціями, які безпосередньо виконують функції контролю та управління суспільством.
4. Жанрові характеристики інституційного перекладу
В інституційному перекладі часто важливо, із символічних чи практичних при-
чин, стверджувати, що різні версії конкретного документа є однаково автентичними
й еквівалентними. Комунікативна функція (або скопос; див. Функціоналістичні під-
ходи (Functionalist approaches)) тексту оригіналу та його перекладу (перекладів) у цих
випадках є величиною постійною: хоча різні мовні версії орієнтовано на різні підгру-
пи адресатів, “авторський намір” в них залишається незмінним (Šarčević 1997: 21). Ця
ідея передати одне й те ж повідомлення різними мовами приводить до (надмірної)
зосередженості на еквівалентності в інституційному перекладі, оскільки різні версії
повинні сприйматися як “той самий текст”. Притаманність однакової комунікативної
функції усім текстам перекладу також спричинює необхідність підтримання “ілюзії”
або “юридичної фікції” стосовно того, що багатомовне законодавство одночасно роз-
робляється кількома мовами. Для створення враження, що інституція спілкується з
вами безпосередньо багатьма мовами, слід замаскувати роль перекладача. Відповід-
но, інституційний переклад часто (хоча і не завжди) приховує сам факт того, що він є
перекладом. Переклад, так само як і розробка документів – це колективний і анонім-
ний процес, де інституція має керівну роль.
Колективний та анонімний характер інституційного перекладу також визначає

іншу його характерну ознаку: стандартизацію (Trosborg 1997: 151). Оскільки інститу-
ційний автор залишається незмінним, незалежно від особистостей перекладачів, за-
звичай вважається необхідним контролювати узгодженість вжитку слів, синтаксису та
стилю всіх документів. Традиційно це реалізовується за допомогою рекомендацій для
перекладача, редагування, наставництва та навчання (тобто нормативного контролю
та введення до професії), але в сучасних установах узгодженість також забезпечується
базами даних, банками термінів та засобами автоматизованого перекладу (CAT) (див.
Автоматизований переклад (Computer-aided translation)). Таким чином, інструменти
пам’яті перекладу (Translators’ memory tools) є однією з форм інституційної пам’яті.
Інституційні переклади часто характеризуються як надмірно складні, перенаси-
чені термінологію та не надто читабельні (див., наприклад, Trosborg 1997; Koskinen
2008). Це не дивно, оскільки такі ж характеристики притаманні й оригінальним пра-
вовим та адміністративним текстам. Канцеляризми часто залишаються канцеляриз-
мами і в перекладі. У наднаціональних структурах, таких як ЄС, більшість перекладів
створюють в інституційному контексті, а не в межах цільової культури, а тому вони
можуть здаватися незвичними або дивними для цільової аудиторії (звідси скарги на
“єврожаргон”). Через це їх часто називають “гібридними текстами”, через цю гібрид-
ність (див. Гібридність і переклад (Hybridity and translation) вони видаються “недореч-
ними”, “дивними” або “незвичними” у цільовій культурі (Trosborg 1997: 146). Одне з
пояснень цієї “дивності” пов’язано з надмірним зосередженням на еквівалентності:
критерієм успішності перекладу у різних його версіях є їх подібність одна з одною,
а не тільки з текстом оригіналу, а тим більше – з паралельними текстами в цільовій
культурі.
Однак, варто зазначити й відмінності плгдядів, які спостерігаються в наявній
літературі з інституційного перекладу. Наприклад, хоча пильна увага до перекладів
офіційних органів ЄС часто виявляє в таких текстах неідіоматичні вирази або мов-
ні недоречності, аналіз Мосопом (Mossop 1990) роботи Канадського бюро перекладів
засвідчує їх ідіоматичність. Так само, якщо Коскінен вважає, що перекладачі Євро-
пейської комісії, подібно письменникам, нав’язують їй власні стратегії (див. Перекла-
дацькі стратегії і тактики (Translation strategies and tactics)) (Koskinen 2008: 144), дані
Марії Кальзади Перес, одержані нею на матеріалі дослідження перекладу в Європей-
ському парламенті, свідчать про протилежне (Calzada Pérez 2001: 221). Цікаво, що
результати обох досліджень свідчать про тенденцію до нормалізації перекладу (див.
Koskinen 2008: 136). Важливо також пам’ятати, що перекладацькі інституції мають
різні ідеологічні та політичні пріоритети, які до того ж часто змінюються, відповід-
но міняються й рекомендовані ними стратегії перекладу (Mossop 1988: 67; див. також
Koskinen 2009). Ще одна розбіжність поглядів дослідників стосується того, застосуву-
ються ці стратегії перекладачами на усвідомленому рівні (як стверджує Мосоп), під-
свідомому (як зазначає Кальзада Перес), чи на обох.
Ми не маємо достатнього обсягу інформації стосовно умов у різних інституціях,

так само недостатнім є і наше розуміння змін стратегій перекладу в межах однієї й
тієї ж інституції. Процеси інституціоналізації та деінституціоналізації перекладу досі
не зовсім зрозумілі. Деякі з цих інституцій є великими міжнародними конгломерата-
ми, інші – невеликими місцевими організаціями; одні послуговуються цілою армією
перекладачів, в інших працюють лише кілька (невеликі двомовні муніципалітети у
Фінляндії, наприклад, можуть мати тільки одного або двох перекладачів), а ще інші
покладаються на послуги нештатних перекладачів. Незважаючи на те, що головні
принципи інституційного перекладу не залежать від розміру, місця розташування чи
престижу інституції, питання влади, статусу та авторитету впливають на його кон-
тексти багатьма способами. Різні параметри інституційного перекладу по-різному ре-
гулюються законодавством та офіційними вимогами, а ступінь їх інституціоналізації
варіюється. Інституції також відрізняються підходами до інституційного перекладу,
а пов’язані з ними звичаї і (часто неписані) регулятивні принципи аж ніяк не є одно-
рідними (Šarčević 1997: 22). Звідси випливає, що логіка, на якій ґрунтується тлумачен-
ня інституційного перекладу, може спричинити виникнення не тільки широкого діа-
пазону різних стратегій і процедур перекладу, а й різних культур перекладу і різного
тлумачення професійних ролей учасників його процесу. Таким чином, розуміння ін-
ституційного письмового (або усного) перекладу вимагає “місцевого пояснення”, тоб-
то детального вивчення різних контекстів у конкретних інституціях. Оскільки тема
інституційного перекладу не перестає привертати увагу дослідників, наш запас знань
про те, як інституційний переклад проявляється в різних умовах, поступово збагачу-
ється (див., напр., Kang (ed.) 2014).
Baker, Mona. 2007. “Reframing Conflict in Translation.” Social Semiotics 17 (2): 151–69. TSB, DOI:
10.1080/10350330701311454
Calzada Pérez, María. 2001. “A three-level methodology for descriptive-explanatory Translation Stud-
ies.” Target 13 (2): 203–239. TSB, DOI: 10.1075/target.13.2.02cal
Hermans, Theo. 2003. “Translation and the Relevance of Self-Reference.” Paper given on 10 September
2003, at CETRA Summer School, Scuola Superiore Traduttori Interpreti ‘San Pellegrino’, Misano
Adriatico.
Koskinen, Kaisa. 2008. Translating Institutions. An Ethnographic Study of EU Translation. Manchester:
St. Jerome. TSB
Koskinen, Kaisa. 2009. “Going Localised – Getting Recognised. The Interplay of the Institutional and
the Experienced Status of Translators in the European Commission.” Hermes – Journal of Lan-
guage and Communication Studies 42: 93–110.
Lefevere, André. 1992. Translation, Rewriting, and the Manipulation of Literary Fame. London/New
York: Routledge. TSB
Mossop, Brian. 1988. “Translating institutions: a missing factor in translation theory.” TTR 1 (2): 65–
71. TSB, DOI: 10.7202/037019ar
Mossop, Brian. 1990. “Translating institutions and ‘idiomatic’ translation.” Meta 35 (2): 342–355.
Risku, Hanna. 2004. Translationsmanagement. Interkulturelle Fachkommunikation im Informationszeit-
alter. Tübingen: Gunter Narr. TSB
Šarčević, Susan. 1997. New Approach to Legal Translation. The Hague: Kluwer.
Tahir Gürçağlar, Şehnaz. 2008. The Politics and Poetics of Translation in Turkey, 1923–1960. Amster-
dam/New York: Rodopi.
Toury, Gideon. 1995. Descriptive Translation Studies and beyond. Amsterdam/Philadelphia: John Ben-
jamins Publishing Company. BoP TSB
Trosborg, Anna. 1997. “Translating Hybrid Political Texts.” In Text Typology and Translation, Anna
Trosborg (ed.), 145–158. Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins Publishing Company. TSB
Venuti, Lawrence. 1998. The Scandals of Translation. Towards an Ethics of Difference. London/New
York: Routledge. BoP TSB
54 Шерон О’Брайен
Колективний переклад
(Collaborative translation)
Шерон О’Брайен (Sharon O’Brien)

Дублінський міський університет (Dublin City University)
Переклад: Юлія Рудакевич (Yuliia Rudakevych)
Зміст
1. Історія
2. Мотиватори
3. Краудсорсинг для спільного перекладу
4. Технологія
5. Вплив
Глобалізація і переклад (Globalization and translation)
Комерційний переклад (Commercial translation)
Локалізація і переклад (Localization and translation)
Машинний переклад сьогодні (Machine translation today)
Навчання перекладу/ Підготовка перекладачів
(Teaching translation / Training translators)
Перекладацький інструментарій(Translation tools)
Редагування (Revision)
Усний переклад для потреб громади/ Усний переклад у соціальній сфері
(Community interpreting)
Функціоналістські підходи (Functionalist approaches)
Якість перекладу (Quality in translation)
Співпраця проявляється у всіх типах сценаріїв перекладу та впродовж усього

процесу перекладу, від авторів до видавців, бюро перекладів та перекладачів. Співп-
раця може відбуватися між перекладачами та будь-яким з цих інших агентів пере-
Колективний переклад 55
кладу або між двома або більше перекладачами. Функціоналістські (функціональні)

підходи (Functionalist approaches) до теорії перекладу (Nord 1997) підкреслюють цей
спільний характер усього процесу перекладу. Загальне визначення колективного пе-
рекладу тоді, це – коли два або більше агентів (акторів) співпрацюють певним чином
для створення перекладу. Колективний переклад також може мати вужче значення,
називаючи ситуацію, коли два або більше перекладачів працюють разом над створен-
ням одного перекладеного продукту. Цей термін також став тісно пов’язаний з по-
няттями усного перекладу для потреб громади/ усного перекладу в соціальній сфе-
рі (Community interpreting), волонтерським перекладом, аматорським перекладом
(неофіційним перекладом численних форм письмової або мультимедійної творчості
“фанів” (фанатів)), фансабом (аматорським створенням субтитрів) та краудсорсин-
ґом1. Ця близька асоціація понять очевидна в терміні “CT3” (вимовляється як “СіТі
у кубі”, для позначення абревіатури трьох понять англійською), який був створений
дослідниками Доналдом Де Пальмою і Наталі Келлі (De Palma and Kelly 2008) для по-
значення “Community”, (“спільноти, громади”), “Collaborative technology” (“спільної
технології”) і “Crowdsourcing” (“краудсорсинґу”) у галузі локалізації (див. Локалізація
і переклад (Localization and translation)). Колективний (гуртовий, спільний) переклад
може мати місце в багатьох царинах, включаючи переклад технічних, художніх (напр.,
Agorni 2005; Rosslyn 2001) текстів і популярних жанрів (наприклад, O’Hagan 2009).
Під співпрацею зазвичай розуміється співпраця між людьми. Проте, це може та-
кож бути співробітництвом людини з машиною. Людина та машина співпрацюють
тоді, коли, наприклад, перекладачі здійснюють редагування (Revision) перекладів,
створених системою автоматичного машинного перекладу (див. Машинний переклад
сьогодні (Machine translation today)), а потім повертаються до системи машинного пе-
рекладу, щоб покращити створений машиною переклад у наступному циклі. Ця про-
цедура отримала назву “машинне навчання” (“Machine Learning”).
1. Історія
Колективний переклад не є чимось новим. Приміром, вважається, що Септуаґінта

(або “Переклад сімдесяти товмачів” (від лат. Interpretatio Septuaginta Seniorum – “пере-
клад сімдесятьох старців”), зібрання перекладів Старого Заповіту з гебрайської (дав-
ньоєврейської) мови на греку (давньогрецьку мову), була перекладена сімдесят двома
перекладачами, які співпрацювали один з одним. Свіжішим прикладом є заповзята
співпраця Джеймса Джойса з кількома перекладачами задля перекладу його власних
творів (Costanzo 1972). А зовсім недавно технічний прогрес уможливив масовий ко-
лективний переклад. Спершу завдяки Інтернету утворилися віртуальні спільноти,
1 Краудсорсинґ – мобілізаціяна добровільних засадах ресурсів великої кількості людей з ме-

тою вирішення певних завдань (Прим. ред.).
а потім ми стали свідками оцифрування продуктів і контенту, а також повсюдного

широкосмугового доступу до Інтернету з високою швидкістю передачі даних за кіль-
кома каналами одночасно. Все це сприяло масовому співробітництву. Рух за відкриті
джерельні тексти (Open Source Movement), глобалізація (див. Глобалізація і переклад
(Globalization and translation)) та зростання контенту, створеного користувачами, при-
звели до зростання попиту на переклади, тоді як розробка засобів автоматизованого
перекладу (Автоматизований переклад (Computer-aided translation)) та іншого пере-
кладацького інструментарію (Перекладацький інструментарій(Translation tools)) від-
крила двері для віртуального співробітництва між перекладачами.
2. Стимули
Існують три основні стимули для колективного перекладу: (1) комерційний, (2)
суспільний і (3) особистий. У сфері комерційного перекладу (Commercial translation)
масиви інформаційного обміну постійно зростають, а терміни виконання перекладів
стають жорсткішими. Замовники воліють мати більше перекладів, виконаних на біль-
шу кількість мов і у коротші строки, і тому більше не доцільно, щоб один перекладач
працював над перекладом великого за обсягом тексту протягом тривалого періоду
часу. Натомість багато перекладачів працюють паралельно над меншими частинами
тексту, і від них очікують, що вони співпрацюватимуть один з одним, узгоджуючи
питання термінології та послуговуючись онлайновою базою даних “Пам’ять перекла-
дів” (Translation memories).
Маємо достатньо доказів та численних прикладів того, що люди, не шкодуючи
свого часу, готові на добровільних засадах перекладати тексти для громадсько-корис-
них справ, більшість з яких передбачають колективну працю. Наприклад, після зем-
летрусу на Гаїті в 2010 році організації з надання допомоги постраждалим створили
службу SMS-повідомлень, за допомогою яких гаїтяни могли посилати смс в режимі
реального часу на певний номер. Текстові повідомлення були гаїтянською креоль-
ською мовою, а служби з надання допомоги не могли перекладати їх достатньо швид-
ко. З цією метою організацією під назвою КраудФлавер (CrowdFlower) була створена
спільна система краудсорсинґу, щоб дозволити гаїтянам у всьому світі перекладати ці
повідомлення та класифікувати їх за певними рубриками (Ferrier 2011). Зразки колек-
тивного перекладу також можна побачити в таких популярних жанрах культури, як
ігри, аудіовізуальні продукти та художня література, а стимулом для цього є бажання
подолати прогалину в публікації (коли, для прикладу, певний продукт є недоступним
конкретною мовою) чи скоротити час між публікацією першоджерельного продукту
та перекладом на певну цільову мову (O’Hagan 2009). Люди також можуть побажати
співпрацювати над проектом з перекладу, щоб отримати досвід, набути нові вміння
та навички, отримати доступ до мережі або просто “віддати обов’язок” суспільству
(O’Brien & Schäler 2010).
3. Краудсорсинґ для колективного перекладу
“Краудсорсинґ” – це термін, створений Джефом Гоуї (Howe 2006), на позначен-

ня дії з вербування невизначеного, широкого кола осіб, що беруться за конкретне
завдання, яке, зазвичай, доручається власним співробітникам. Краудсорсинґ вико-
ристовується як комерційними, так і неприбутковими організаціями для обслугову-
вання попиту на переклад. Прикладом його використання в комерційному секторі є
компанія Фейсбук (Facebook), що розпочала спільний проект перекладу в грудні 2007
року. До лютого 2008 року більша частина сайту соціальної мережі була перекладена
на іспанську мову. На сьогоднішній день1 контент з сайту перекладено на 70 мов. Ві-
кіпедія є прикладом зусиль із неприбуткового спільного перекладу. На сьогоднішній
день її сайт містить 3,5 мільйони статей англійською та 262 мовних розділи (націо-
нальні Вікіпедії)2, причому останні, значною мірою, є результатом краудсорсинґових
зусиль з колективного перекладу. Тих, хто співпрацює над краудсорсинґовими проек-
тами зі спільного перекладу, нерідко мотивують через список лідерів (особи, які ро-
блять найбільшу кількість перекладів та / або найкращі переклади, отримують в рей-
тингу найвищі бали). Оскільки особи, що залучені до спільного перекладу, часто не є
професійними перекладачами, то іноді виникають побоювання, що якість перекладу
(Quality in translation) буде низькою. Однак організації, які використовують стратегію
краудсорсинґу, часто залучають для вичитування та редагування професійних пере-
кладачів. Використання голосування відвідувачів, коли “гурт” голосує за різні версії
перекладів, також виступає як механізм контролю якості. Більше того, було відзна-
чено, що експертні знання в певній галузі не-перекладача можуть компенсувати від-
сутність у нього формальної перекладацької підготовки. (O’Hagan 2009).
4. Технологія
Як згадувалося вище, в сучасному світі головним фактором спільного перекла-

ду виступають технології. Так, у комерційному перекладі мережеві термінологічні
бази даних і системи пам’яті перекладів надають перекладачам можливість співпра-
цювати над великими за обсягом перекладацькими проектами. Зараз розробляють-
ся нові інструменти, які називаються “Платформами для колективного перекладу”
(Collaborative Translation Platforms), що поєднують управління термінологією, пам’ять
перекладів, машинний переклад, функціональні можливості управління проектами
та робочим процесом. Для спільних мультимедійних проектів були розроблені спеці-
1 На 2011 рік (Прим. редактора).

2 Це у 2011 році. На березень 2020 року Вікіпедія містить понад 6 мільйонів статей англій-
ською мовою і її сайт складається з 289 мовних розділів (національних Вікіпедій). Українська
Вікіпедія містить понад 1 мільйон статей (Прим. редактора).
альні інструменти, які дозволяють “фанатам” спільно перекладати контент (O’Hagan

2009; Díaz Cintas & Muñoz Sánchez 2006). У чатах в проектах краудсорсинґу відбува-
ються голосування та дебати про кращі варіанти перекладу; розроблені також і спе-
ціальні адаптовані інструменти для перекладу, як наприклад, додаток для перекладу
Фейсбук (Facebook’s Translaion Application).
5. Вплив
Спільна праця над перекладацькими проектами, безперечно, має певні плюси.

Так, можливість проконсультуватися з автором джерельного тексту або обмінятися
думками та подискутувати з колегами-перекладачами, швидше за все, дасть можли-
вість зробити якісніший переклад і може сприяти підвищенню кваліфікації перекла-
дачів-початківців. У випадках комерційного перекладу спільне використання пам’яті
перекладу (Translation Memories) і баз термінів не лише скорочує час перекладу, але
(теоретично) покращує логічність та узгодженість перекладу. Краудсорсинґові колек-
тивні проекти з перекладу надають доступ до інформації та певних продуктів мов-
ним спільнотам, яким, у іншому випадку, було б відмовлено у доступі або, можливо,
доводилося б почекати деякий час, перш ніж отримати доступ.
З іншого боку, масові краудсорсинґові спільні перекладацькі проекти пов’язані
з проблемами для професії перекладача. ДеПальма і Keллі (DePalma and Kelly 2008)
прорікають, що колективний підхід до перекладу замінить традиційний процес, ві-
домий як ПРК (переклад, редагування, коректура) (T-E-P (translation, edit, proofread)),
і що це вимагатиме “радикального перегляду” “традиційного послідовного процесу
перекладу”. Більше того, із зростанням популярності краудсорсинґу межа між профе-
сійним і аматорським перекладом втрачає чіткість. Одним з прогнозів є те, що ком-
панії платитимуть за професійний переклад, коли потребуватимуть досить високого
рівня його якості, але от до перекладу іншого контенту залучатимуться “маси”. Зміна
умов перекладу також кидає виклик традиційному способу навчання перекладачів. І
хоча важко передбачити майбутні події, та, вірогідно, можна припустити, що вміння
перекладати гуртом з іншими – це навичка, якої професійні перекладачі потребува-
тимуть у майбутньому.
Agorni, Mirella 2005 “A marginal(ized) perspective on translation history: Women and translation in
the Eighteenth century.” Meta 50 (3): 817–830. TSB
Costanzo, W.V 1972 “The French version of Finnegan’s Wake: Translation, adaptation, recreation.”
James Joyce Quarterly 9 (2): 225–236.
DePalma, Donald & Nataly Kelly 2008 Translation of, for, and by the people: How user-translated con-
tent projects work in real life. Report produced by Common Sense Advisory.
Díaz Cintas, Jorge & Muñoz Sánchez, Pablo 2006 “Fansubs: Audiovisual translation in an amateur
environment.” Journal of Specialised Translation 6: 37–52. TSB
Ferrier, Ryan 2011 Crowdsourcing the Haiti Relief: one year later. http://blog.crowdflower.com/2011
/01/crowdsourcing-the-haiti-relief-one-year-later/ [Accessed: 20 January 2011]
Howe, Jeff 2006 “The rise of crowdsourcing.” Wired 14.06, June.
Nord, Christiane1997 Translation as a purposeful activity: Functionalist approaches explained. Man-
chester: St Jerome.
O’Brien, Sharon & Schäler, Reinhard 2010 “Next generation translation and localization: Users are
taking charge.” In Proceedings of Translating and the Computer 32. London: Aslib.
O’Hagan, Minako 2009 “Evolution of user-generated translation: Fansubs, translation hacking, and
crowdsourcing.” The Journal of Translation and Localisation 1: 94–121. TSB
Rosslyn, Wendy 2001 “Gender in translation: Lowell and Cixous rewriting Akhmatova.” In Gender
and Sexuality in Russian Civilisation, Peter I. Barta (ed.), 71–86. London: Routledge.
60 Соня Коліна
Контроль / Оцінювання
(Evaluation / Assessment)
Соня Коліна (Sonia Colina)

Університет штату Аризона (University of Arizona)
(V.N. Karazin Kharkiv National University)
Зміст
1. Суперечливе питання
2. Головні підходи до оцінювання перекладу
2.1. Підходи, що ґрунтуються на еквівалентності
2.2. Підходи, що не ґрунтуються на еквівалентності
Компетентність (Competence)
Корпуси (Corpora)
Критика перекладу(Translation criticism)
Тестування й оцінювання в перекладознавстві й теорії усного перекладу
(Testing and assessment in Translation and Interpreting Studies)
Якість усного перекладу (Quality in interpreting)
Текст перекладу визначається тут як текст, що виконує чи намагається викону-

вати певну функцію в культурі носіїв мови перекладу (у відповідності до переліку
експліцитних або імпліцитних інструкцій, який називають “завданням замовника на
Контроль / Оцінювання 61
переклад”), і який має співвідноситися в перекладацькій площині з іншим текстом

іншою мовою. Особливості такого перекладацького співвіднесення (пор. з переказом,
адаптацією (Adaptation)) можуть варіюватися в різних культурах. Ця стаття виходить
з того, що текст перекладу є результатом взаємодії соціальних учасників (принаймні
автора тексту оригіналу, цільових адресатів і перекладача) та мети перекладу.
Хоча обидва англомовні терміни assessment та evaluation означають “оцінюван-
ня” і часто вживаються як синоніми, термін assessment зазвичай позначає процес, в
ході якого збирають інформацію відповідно до певного відомого завдання чи мети
(наприклад, оцінювання формування перекладацької компетентності (Competence) у
студентів за допомогою контрольних робіт, домашніх завдань тощо). З іншого боку,
термін evaluation містить в собі певний суб’єктивний елемент; коли ми оцінюємо, ми
приходимо до певного висновку, класифікуємо результат за певними наперед визна-
ченими критеріями. У царині перекладу чимало було зроблено у сфері оцінювання у
значенні evaluation, особливо якщо розглядати термін “переклад” як продукт, тобто
текст перекладу. У цій статті розглядається оцінювання в обох значеннях (evaluation
та assessment), оскільки обидва терміни широко вживаються в англомовній перекла-
дознавчій літературі.
1. Суперечливе питання
Оцінювання (evaluation) якості перекладу (Quality in translation) залишається

суперечливим питанням у перекладознавстві (Translation Studies). Незважаючи на
інтенсивне його обговорення на всіх рівнях, наразі немає повної згоди щодо спо-
собів оцінювання перекладу. Відсутність одностайності можна пояснити наявністю
великої кількості факторів впливу, серед яких є невловима й відносна суть якості,
яка часто залежить від соціальних та культурно-орієнтованих цінностей і пріорите-
тів, а в більш загальному сенсі – від розмаїття поглядів на переклад. Підхід оціню-
вача до якості зазвичай відбиває його ідею щодо перекладу (Translation), яка перед-
бачає наявність імпліцитної чи експліцитної теорії перекладу. За словами Джуліани
Гаус, “Оцінювання перекладу передбачає певну його теорію. Різні теорії перекладу
мають різні концепції щодо його якості, і, відповідно, різні способи оцінки такої
якості” (House 1997, с.1). До сьогодні дослідники продовжують дебати щодо зміс-
ту концепту “переклад”, а також таких його ключових понять як “еквівалентність”,
“мета перекладу” та “роль перекладача”. Так само важко знайти спільні ознаки серед
різних підходів до оцінювання, оскільки деякі пропозиції щодо його інструментів
спираються не на будь-яку експліцитну теорію, а скоріше на несформульовані ідеї
щодо перекладу, які сформувалися в результаті навчання і під впливом контактів
у професійній сфері. Чимало підходів також оперують різними об’єктами оцінки,
а також несформульованими пріоритетами, що відповідають різним цілям такої
оцінки.
2. Головні підходи до оцінювання перекладу
Деякі методи оцінюють процес, за допомогою якого перекладач продукував текст

перекладу. Хоча важко заперечувати, що неякісний процес може серйозно вплинути
на якість тексту перекладу, ця стаття зосереджується на якості лише тих ознак, які
мають безпосереднє відношення до тексту перекладу, а не на елементах процесу, що
передував породженню останнього. Інші методи оцінювання є емпіричними. Вони
часто ґрунтуються на значному практичному досвіді, однак їм бракує теоретичної та/
або наукової основи. Вони типово складаються із шкал оцінювання, розроблених для
використання в межах конкретної професійної організації або індустрії. Хоча такі
інструменти оцінювання загалом легко застосовувати, одержані за їх допомогою ре-
зультати важко узагальнювати або реплікувати чи легалізувати. Вони типово обмеж-
уються рівнем речення, ігноруючи рівень тексту.
Ще однією важливою ділянкою оцінювання, яка не розглядається тут із причини
обмеженості обсягу статті, є оцінювання текстів, перекладених за допомогою машин-
ного перекладу (Machine Translation – MT) та автоматизованого перекладу (Computer-
Aided Translation – CAT) і їх порівняння з текстами, перекладеними вручну. Дослід-
ники проводили порівняльну оцінку текстів першого і другого типів, вивчали їх
порівняльну прийнятність для адресатів, а також потребу в їх редагуванні.
У цій статті ми зосереджуємося на теоретичних чи емпіричних методах оціню-
вання, які не ґрунтуються виключно на досвіді. Деякі (Lauscher 2000) класифікують їх
на ті, що ґрунтуються на еквівалентності, і ті, що на ній не ґрунтуються.
2.1. Підходи, що ґрунтуються на еквівалентності
Чимала частка критики цих підходів стосується їхньої пов’язаності з поняттям

еквівалентності, суперечливим терміном у перекладознавстві, визначити зміст якого,
напевно, не легше ніж самі поняття “переклад” та “якість перекладу”. Крім того, під-
ходи, що ґрунтуються на еквівалентності, не можуть застосовуватися до ситуацій, в
яких досягнення повної еквівалентності не є метою перекладу. Хоча чимало людей
погодяться, що текст перекладу, мета якого повністю відрізняється від мети тексту
оригіналу, навряд чи визнають “перекладом” у більшості культурних традицій, функ-
ції “тексту перекладу” можуть мати певні відмінності від функцій тексту оригіналу,
переважно з причини потреб адресатів, яка часом вимагають певної нееквівалент-
ності функції тексту перекладу, порівняно з функцією тексту оригіналу. Таким чином,
можна стверджувати, що використання апріорного поняття еквівалентності як під-
ґрунтя для оцінювання є проблематичним і обмежувальним. Деякі з найвідоміших
моделей, що ґрунтуються на еквівалентності, включають підходи, які враховують ре-
акцію адресатів, текстові підходи (наприклад, Reiss (1971)), а також функціонально-
прагматичну модель Джуліани Гаус (House 1997, 2001).
Підходи, які враховують реакцію адресатів, оцінюють якість перекладу, ґрунту-

ючись на тому, чи збігається реакція адресатів тексту перекладу з реакцією адреса-
тів тексту оригіналу (Carroll 1966; Nida & Taber 1969). Наприклад, якість перекладу
віршованого твору оцінюється, виходячи з порівняння реакцій адресатів оригіналь-
ного твору з тими, що спостерігаються у адресатів його перекладу, і встановлення
ступеня їх еквівалентності. Неважко помітити проблеми, пов’язані із оцінюванням
реакцій адресатів. Власне, виникає питання, чи взагалі можливо оцінити еквівалент-
ність двох реакцій, зважаючи, що монолінгвальні тексти можуть спричинити неек-
вівалентні реакції у різних груп адресатів. Крім того, реакція адресата на текст не є
однаково важливою для усіх типів текстів, зокрема, для тих, що взагалі не орієнтовані
на адресата (наприклад, правничий текст). Незважаючи на згадану проблемність, під-
ходи, які враховують реакцію адресатів, доцільно відзначити за визнання ними ролі
адресатів у перекладі, або конкретніше, за врахування впливу тексту перекладу на
адресата як критерію якості перекладу. Це особливо важливо в період, коли поняття
“текст” переважно асоціюється із статичним об’єктом, розташованим на аркуші папе-
ру.
Автор іншого впливового підходу, що ґрунтується на еквівалентності, Катаріна
Райс (Reiss 1971), вважає, що найважливішими для перекладу є тип та функція тексту
оригіналу, і що оцінювання тексту перекладу має здійснюватися за його відповідніс-
тю цим параметрам.
Джуліан Гаус (House 1997, 2001) також є прибічницею еквівалентності як крите-
рію оцінки якості. Її функціонально-прагматична модель ґрунтується на аналізі лінг-
вістично-ситуативних ознак текстів оригіналу і перекладу, порівнянні двох текстів
і висновку щодо ступеня їх відповідності. Тип та функція тексту перекладу повинні
відповідати аналогічним параметрам тексту оригіналу, а метою є функціональна ек-
вівалентність двох текстів. Гаус (House) звертає увагу на різницю між лінгвістичним
аналізом і соціальною оцінкою. Вона пояснює, що функціонально-прагматичний під-
хід “...не може зрештою дозволити оцінювачу зробити висновок стосовно того, що є
“позитивним”, а що “негативним”. Оцінка якості перекладу залежить від широкого
діапазону факторів, які лежать у підґрунті будь-якого соціального оцінювального су-
дження” (House 2001, с. 254). Її точка зору полягає в тому, що об’єктивна модель пере-
кладу може запропонувати лише лінгвістичний аналіз, який забезпечує основу для
аргументування оцінювального судження. Чимало перекладознавців, які розгляда-
ють переклад як соціальну діяльність, не поділяють думку Гаус стосовно необхідності
розмежування аналізу й соціального судження при оцінюванні перекладу.
Аргументативно-орієнтований підхід, запропонований Малколмом Вільямсом
(Williams 2001), це – текстовий підхід до якості, в якому оцінювання ґрунтується на
аргументативній і риторичній структурах. Його модель також базується на еквіва-
лентності, оскільки “текст перекладу має відтворювати аргументативну структуру
тексту оригіналу, щоб задовольнити мінімальні критерії адекватності” (Williams 2001,
с. 336). Термін “аргументативна структура” вживається у широкому значенні, покри-

ваючи не тільки аргументативні тексти, але й інші їх типи (розповідь, діалог та опис).
2.2. Підходи, що не ґрунтуються на еквівалентності
Корпусні моделі (див., наприклад, Bowker 2001), використовують бази даних вели-
кого обсягу у вигляді природних текстів, завантажених у комп’ютер, як критерій для
порівняння й оцінки перекладу галузевих текстів (див. статтю “Корпуси” (Corpora)).
Модель Лін Баукер (Bowker 2001) є новинкою у сфері способів оцінювання перекладів
студентів, що не ґрунтуються на текстовій еквівалентності.
В межах функціональної моделі (також відомої як скопос-теорія – Reiss &
Vermeer 1984; Nord 1997; див. також статтю Функціоналістські підходи (Functionalist
approaches)), критерієм для прийняття перекладацьких рішень є тип тексту та функ-
ція тексту перекладу. Відповідно, вони також повинні бути й критеріями оцінки пе-
рекладу. У цій моделі найважливішими чинниками у визначенні якості перекладу є
характеристики тексту перекладу та зміст завдання на переклад. Однак зміст функ-
ціонального підходу щодо дій після встановлення функціонального типу тексту за-
лишається неясним. Чимала частка критики не лише функціоналізму, а й інших не-
емпіричних моделей пов’язана якраз із труднощами реалізації їхніх положень в
професійному контексті та в навчанні (Lauscher 2000; Colina 2008).
Оцінювання за методикою, запропонованою в межах корпусних моделей та під-
ходів, які враховують реакцію адресатів, на додачу потребують ще й багато часу. Де-
які критики зауважують, що для зменшення розриву між теорією й практикою оці-
нювання якості, “критикам перекладу варто наблизитися до практичних потреб,
розробивши універсальний інструмент перекладу” (Lauscher 2000, p. 164). Як випли-
ває з викладеного вище, чимало підходів до оцінювання зосереджується на часткових
аспектах якості.
Підхід, запропонований Соньою Коліна (Colina 2008), є функціональним, тобто
продукти перекладу в ньому оцінюються відносно функції тексту та характеристик
адресатів, визначених замовником тексту перекладу. Цей підхід називається функці-
онально-компонентним, оскільки він оцінює різні компоненти якості окремо. Коліна
(Colina 2008) зауважує, що за відсутності експліцитних критеріїв оцінки, оцінювачі
часто спираються на власні пріоритети, які можуть збігатися з пріоритетами замов-
ника чи ні. Як зауважує дослідниця (Colina 2008), в межах функціональної моделі
критерії оцінювання мають ґрунтуватися на завданні замовника. У намаганні забез-
печити гнучкість у питанні врахування впливу різних чинників на якість перекладу
та експлікації пріоритетів замовника, Коліна включає до своєї функціонально-ком-
понентної моделі визначення замовником змісту поняття “якість перекладу”, в яко-
му вона зазначає, які аспекти перекладу є важливішими для досягнення його кому-
нікативних цілей. Це реалізується або шляхом присвоєння коефіцієнта важливості
(з урахуванням побажань замовника) кожному компоненту, або просто урахуван-

ням порівняльної їх важливості. Ранжування замовником компонентів за ступенем
їх важливості також дозволяє реалізувати ідею “перекладу на замовлення”, з ураху-
ванням впливу конкретного компонента на цілісний текст, який може варіюватися,
залежно від типу і функції останнього. Функціонально-компонентний підхід не за-
стосовує систему вирахування балів, натомість він намагається співвідносити текст,
що оцінюється, з одним із кількох дескрипторів кожної категорії/ компонента оцін-
ки. Зважаючи, що оцінювання здійснюється з урахуванням параметрів і пріоритетів,
визначених замовником, це – функціональна модель, що включає еквівалентність як
одну із можливих вимог до перекладу.
З метою показати практичну придатність запропонованої моделі, розробити гі-
потези, які можна тестувати, а також перевірити її валідність, Коліна та її співробіт-
ники, ґрунтуючись на функціонально-компонентному підході, розробили інстру-
мент, який було випробувано з точки зору його міжекспертної надійності (див. Colina
2008). Результати показали високий ступінь такої надійності стосовно оцінок пере-
кладу іспано- та китайськомовних текстів у галузі медичного навчання.
Сюзана Лаушер (Lauscher 2000) також виступає за всебічний підхід до оцінки
якості, що ґрунтується на побажаннях замовника, який включає різні компоненти
та пріоритети, шо можуть варіюватися відповідно до обставин. Вона зауважує, що
“процес перекладу залежить від цінностей, які випливають з конкретної ситуації. Ці
цінності... встановлюються й узгоджуються зацікавленими сторонами в процесі пере-
кладу. Аби оцінити якість перекладу, оцінювач має усвідомлювати згадані цінності,
їх також слід формалізувати у вигляді параметрів оцінки. Оскільки їх застосування
залежить від ситуативних та індивідуальних чинників, оцінка перекладу є зрештою
питанням згоди і консенсусу” (2000, с. 149). Останні моделі оцінки якості перекладу,
такі як запропоновані в працях Лаушер (Lauscher 2000) та Коліни (Colina 2008, 2009),
дозволяють припустити варіативність змісту поняття згаданої якості, оскільки такий
зміст залежить від цінностей, притаманних конкретній ситуації, а також критеріїв
якості у тому значенні, як вони визначені замовником і узгоджені в процесі обгово-
рення. Таким чином, ці критерії можуть бути гнучкими й значною мірою адаптувати-
ся, враховуючи конкретну мету й тлумачення змісту перекладу. В такій інтерпретації
вони включають як еквівалентні, так і нееквівалентні підходи до перекладу.
Bowker, Lynne 2001 “Towards a methodology for a corpus-based approach to translation evalua-
tion.”Meta46 (2): 345–64. doi: 10.7202/002135ar TSB
Carroll, John B. 1966 “An experiment in evaluating the quality of translations.”Mechanical Translation
9 (3–4): 55–66.
Colina, Sonia 2008 “Translation quality evaluation: Empirical evidence for a functionalist ap-
proach.”The Translator 14 (1): 97–134. doi: 10.1080/13556509.2008.10799251
House, Julianne 1997 Translation Quality Assessment: A Model Revisited. Tübingen: Narr.
House, Julianne 2001 “Translation quality assessment: Linguistic description versus social evalua-
tion.”Meta 46 (2): 243–57. doi: 10.7202/003141ar
Lauscher, Susanne 2000 “Translation quality-assessment: where can theory and practice meet?” The
Translator 6 (2): 149–68. oi: 10.1080/13556509.2000.10799063
Nida, Eugene & Charles Taber 1969 The Theory and Practice of Translation. Leiden: Brill. TSB
Nord, Christiane 1997 Translating as a Purposeful Activity: Functionalist approaches explained. Man-
chester: St. Jerome. TSB
Reiss, Katharina 1971 Möglichkeiten und Grenzen der Übersetungskritik. München: Hüber. TSB
Reiss, Katharina & Vermeer, Hans 1984 Grundlegung einer allgemeinen Translations-Theorie. Tübin-
gen: Niemayer. doi: 10.1515/9783111351919 BoP
Williams, Malcolm 2001 “The application of argumentation theory to translation quality assess-
ment.”Meta 46 (2): 326–44. doi: 10.7202/004605ar TSB
Colina, Sonia 2009 “Further evidence for a functionalist approach to translation quality evaluation.”
Target 21 (2): 215–244. doi: 10.1075/target.21.2.02col TSB
Schäffner, Christina (ed.) 1998 Translation and Quality. Clevedon: Multilingual Matters. TSB
Maier, Carol (ed.) 2000 Evaluation and translation. Special issue of The Translator 6 (2). doi: 10.1080/1
3556509.2000.10799062 TSB
Lee-Jahnke, Hannelore (ed.) 2001 Évaluation: paramètres, méthodes, aspects pédagogiques / Evalua-
tion: Parameters, Methods, Pedagogical Aspects. Special issue of Meta 46 (2). TSB
Williams, Malcolm 2004 Translation Quality Assessment: An Argumentation-Centered Approach. Ot-
tawa: University of Ottawa Press. TSB
Культуроорієнтовані підходи 67
Культуроорієнтовані підходи
(Cultural approaches)
Кристина Марінетті (Cristina Marinetti)

Університет Ворика (University of Warwick)
Переклад: Олександр Кальниченко (Oleksandr Kalnychenko)
Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна
Зміст
Примітки
Ґендер у перекладі (Gender in translation)
Дескриптивне (описове) перекладознавство (Descriptive Translation Studies (DTS))
Культурний переклад (Cultural translation)
Лінгвістика і переклад (Linguistics and translation)
Повороти перекладознавства (The turns of Translation Studies)
Полісистемна теорія та переклад (Polysystem theory and translation)
Постколоніальні літератури та переклад (Post-colonial literatures and translation)
Політичний переклад (Political translation)
Культуроорієнтований підхід, або, як його зазвичай називають, “культурний

переворот/ поворот” (див. Повороти перекладознавства (The turns of Translation
Studies)) – це теоретико-методологічна зміна в перекладознавстві, що отримала визна-
ння на початку 1990-х років і пов’язана передусім з працями Сьюзен Баснет та Андре
68 Кристина Марінетті
Лефевра (Susan Bassnett, André Lefevere), а згодом і Лоренса Венуті (Lawrence Venuti).
Спираючись на дескриптивне (описове) перекладознавство (Descriptive Translation
Studies), і особливо на праці так званої “Маніпуляційної школи” (‘Manipulation School’)
(Hermans 1985), і поділяючи орієнтованість на цільову культуру полісистемної теорії
(Polysystem theory and translation) та робіт Ґідеона Турі про норми перекладу (Norms
of translation), підхід до дослідження перекладу з погляду культури також відображає
загальніші зміни в епістемологічній позиції в гуманітарних науках і за їх межами,
від “позитивізму” до “відносності”, від віри у знаходження універсальних критеріїв
щодо цього явища до віри, що на явище здійснюється вплив спостерігача (якщо вза-
галі його не визначає). Хоча цей підхід і сформувався переважно в результаті вивчен-
ня перекладу художньої літератури, та, очевидно, він спростовує поділ на художню і
нехудожню літературу, оскільки “беззастережно охоплює всі види перекладу” (Snell-
Hornby 1990: 84).
Одним з наріжних каменів “культурного повороту” в перекладознавстві
(Translation Studies) стала критика лінгвістичного підходу (див. Лінгвістика і переклад
(Linguistics and translation)) та поняття “еквівалентності” як відправної точки теоре-
тичних роздумів на теми перекладу. Для Сьюзен Баснет і Андре Лефевра, переклад
передусім пов’язаний з контекстом. Переклад – це факт історії і продукт цільової
культури, і як такий він не може бути витлумачений через співставлення мовних від-
повідностей чи оцінений стосовно якихось універсальних стандартів якості та точ-
ності (Bassnett & Lefevere 1990: 3). Коли центр уваги було зміщено з мови на культуру,
то стало можливим опертися на важливі теоретичні розробки гуманітарних дисци-
плін, такі як поняття “влада” та “дискурс” (у сенсі Мішеля Фуко), і використати їх для
переосмислення контекстів та умов перекладу (Bassnett & Lefevere 1990: 6). У збірни-
ку “Translation, History and Culture” (“Переклад, історія та культура”), укладеному С.
Баснет та А. Лефевром, різні матеріали, що його складають, демонструють культурну
силу перекладу, завдяки чому перекладачі можуть свідомо маніпулювати текстами
задля просування власної ідеології (Bassnett & Lefevere 1990: 88) або наслідувати па-
нівним дискурсам для того, щоб гарантувати прихильний прийом в цільовій культурі
(Bassnett & Lefevere 1990: 57). Переклад, як наочно показано у цьому збірнику, – це
потужний спосіб побудови культури, засіб, за допомогою якого народи, що нещо-
давно здобули незалежність, можуть творити свою ідентичність у колі країн-сусідів
(Bassnett & Lefevere 1990: 65), а також і спосіб побудови уявних “образів” іноземних
письменників, текстів та цілих культур. І саме тут “культуроорієнтований підхід”
(“підхід з погляду культури”) стає методологічною, а також теоретичною зміною, пе-
реміщаючи перекладознавство на нові терени: “Тепер питання змінилися, об’єкт до-
слідження було переосмислено; тепер тим, що вивчається, став текст, вбудований
в мережу відносин як між джерельними, так і цільовими культурними знаками, і на
цьому шляху перекладознавство змогло використати лінгвістичний підхід, і вийшло
за його межі” (Bassnett & Lefevere 1990: 12).
Іншою новою формулою, вперше проголошеним в межах “культурного поворо-

ту”, стало те, що переклад – це вид перестворення (переписування) (re-writing). Разом
з антологіями, історіями літератури, критикою та адаптацією (Adaptation), переклад
є одним із способів, в ході якого твори літератури “переписуються” (“перестворю-
ються”), і ці переписування є основним способом, за допомогою якого культури кон-
струюють “образи” (‘images’) та “зображення” (‘representations’) авторів, текстів і ці-
лих періодів історії. В одному зі своїх численних ґрунтовних досліджень конкретного
прикладу Андре Лефевер показує, як вибори, які здійснювали французький, англій-
ський та німецький перекладачі “Щоденника Анни Франк”, виявилися результатом
ідеологічних маніпуляцій. Особливо показовим та гострим є аналіз німецького пере-
кладу, перекладач якого пом’якшує або випускає розповідь Анни про жорстоке пово-
дження з євреями та її різкі слова проти німців, таким чином переписуючи щоденник
Анни Франк, аби він вписувався в публічний дискурс середини 1950-их років, коли
Німеччина прагнула не згадувати про своє нацистське минуле (Lefevere 1992: 71–75).
Для Лефевра, зокрема, поняття переписування (перестворення) є надзвичайно важ-
ливим, і він підкреслює, що вивчення літератури має бути вивченням перестворень,
бо саме вони, а не оригінальні, класичні, канонічні тексти, є основним видом вико-
ристання літератури та її оцінки в сучасні часи (Lefevere 1992: 7). Зосередження ува-
ги на перестворенні служить не лише розширенню обріїв перекладознавства за межі
лінгвістики та аналізу тексту, але й сприяє вивченню літератури та культури, демон-
струючи значення вивчення перекладів як елементів, які “грають роль, яка піддається
аналізу, в маніпулюванні словами та поняття, які, серед іншого, становлять владу в
культурі” (Lefevere 1985: 241).
Поняття “маніпуляція” нерозривно пов’язане з поняттям “перестворення” (“пе-
реписування”), сприяючи переосмисленню перекладу після “культурного повороту”.
Переклад – це переписування, а “переписування – це маніпуляція, здійснена на служ-
бі владі” (Bassnett & Lefevere 1990: vii). Контекстів та способів цих маніпуляцій велика
кількість, і вони багатоманітні; тож у книзі “Translation, Rewriting and the Manipulation
of the Literary Fame” (“Переклад, переписування та маніпуляція літературною сла-
вою”) Андре Лефевер пропонує модель, а точніше систему1 для аналізу перекладів та
інших різновидів переписування шляхом дослідження “обмежувальних чинників”
(“направляючих факторів”) (‘control factors’), які стоять за маніпулюванням літерату-
рою, яке він роз’яснює через концепцію “патронату” (“патронажу”, “заступництва”,
“меценатства”) (‘patronage’).
1 В дійсності, Лефевр тут спирається на концепцію систем, запроваджену російськими фор-

малістами, але ігнорує термінологію структуралістів, і, дистанціюючись від полісистем Евен-Зо-
гара, заявляє, що не пропонує якусь систему чи теорію, а “евристичний конструкт”, що допоможе
йому “ввести основні поняття системного мислення та покаже, як вони можуть бути продуктив-
но застосовані до дослідження переписування” (Lefevere 1992: 12) (Примітка автора).
Патронат – це “будь-яка влада (особа, інституція), яка може або сприяти, або пе-
решкоджати читанню, письму та переписуванню літератури” (Lefevere 1992: 15). Вла-
ду, а отже й патронат, тут розуміють у сенсі Мішеля Фуко, не як насамперед репре-
сивну сила, а як головний продуцент знань та дискурсу. Як обмежувальний чинник,
патронат, на думку Лефевра, функціонує на трьох різних рівнях: ідеології, економіки
та статусу. Хоча їх дуже важко чітко відрізнити, тим більше, що історично їх часто
здійснювали одні й ті ж самі агенти (Agents of translation) – будь то інституції чи окре-
мі особи (наприклад, місцеві правителі в доколоніальній Індії або католицька церква
в ренесансній Італії) – ці складники патронату визначали перекладацькі вибори, як
безпосередньо, впливаючи на рішення стосовно перекладу чи диктуючи їх, а також
опосередковано, визначаючи параметри, в межах яких діють професіонали (перекла-
дачі, письменники, переписувачі, освітяни). Професіонали, в свою чергу, становлять
ще один “обмежувальний чинник”, визначаючи безпосередньо зсередини літератур-
ної системи, які твори літератури перекладати та як. Пізніше в цій же книзі, перш
ніж заглиблюватися в ретельний аналіз перекладу “Лісістрати” Арістофана, Лефевр
демонструє евристичний / пояснювальний характер своєї моделі, відводячи патронат
на другий план і запроваджуючи, як обмежувальний чинник, “панівну поетику” (‘the
dominant poetics’): “Два чинники в основному визначають той образ літературного
твору, що втілюється в перекладі. Цими двома чинниками, у порядку їхньої значу-
щості, є ідеологія перекладача (незалежно від того, чи добровільно він її приймає, чи
вона йому нав’язується як обмеження якоюсь формою патронату) та поетика, що
домінує в цільовій літературі на час перекладу” (Lefevere 1992: 41).
З концепцією патронату культуроорієнтований підхід віддаляється від дескрип-
тивного перекладознавства і береться відслідковувати основи явищ перекладу не
через постульовані ідеї систем та норм культури, а через ту роль, яку відіграють ін-
ститути та окремі особи, що формують ці самі системи та культури, тим самим про-
кладаючи шлях для роздумів в нещодавніх міркуваннях на теми перекладу про важ-
ливі питання “етики” та “агентивності”1 (‘agency’) (див. Етика та переклад (Ethics and
translation); Соціологія перекладу (Sociology of translation)).
Питання етики потужно постає в середині 1990-их років, особливо в працях Ло-
ренса Венуті, все більшою мірою роблячи непевним застосування до вивчення пе-
рекладу позитивістських / природничо-наукових методологій. Для Венуті головне
значення у переосмисленні перекладу мала концепція диферансу (différance)2 Жака
1 У соціальній науці “агентивність” визначається як здатність людей діяти незалежно та ро-

бити власний вільний вибір (Прим. перекладача).
2 Диферанція (différance). – це одночасно і встановлення відмінності, і відстрочка, відкла-
дання. Дерріда виділяв два основних значення терміну “différance”. Перше передбачає зволікан-
ня у часі. Друге значення – не бути тотожнім, бути відмінним, іншим, не таким. Наприклад,
слово “хата” отримує своє значення більше в залежності від того, чим вона відрізняється від
“сараю”, “особняка”, чи “готелю”, ніж від того, як слово “хата” може бути пов'язане з певним
Дерріди, яка розкриває умовну та відносну природу значення. Сприймаючи основний

заклик Дерріди до семіотичної відносності, Венуті здатен розглядати як іноземні тек-
сти, так і переклади, як похідні продукти, які не можуть бути оцінені на основі відно-
шень між джерельними та цільовими текстами. Оскільки значення не є фіксованим
та незмінним, а множинним та умовним, то перекладений текст та наміри перекла-
дача – це не одне й те саме, але вони породжують численні та часто суперечливі дис-
курси. Цей конфлікт, який Венуті називає “насильством, яке покоїться в самій меті та
діяльності перекладу” (Venuti 1995: 19), повинен бути головним питанням перекла-
дознавства як з погляду методології, так і з погляду етики. В методологічному пла-
ні: з тієї причини, що він локалізує переклад у межах асиметричних відносин влади
(економічної, політичної, культурної), що характеризують культурне виробництво; а
в етичному плані: через те, що це дозволяє нам спростовувати “непомітність” (“неви-
димість”, “прозорість”) (‘invisibility’) культурної та мовної відмінності та відстоювати
справу перекладачів, які відіграють ключову роль у поширенні культури світом, але
все ще страждають від маргіналізації з боку тих самих систем, створенню яких вони
сприяють. Посилюючи далі релятивізацію перекладу та розвиваючи методи його до-
слідження, Венуті також рішуче закликає до “етики” перекладу, “етики відмінності...,
яка визнає асиметрію в перекладі та прагне її зняти, теорії добрих і поганих методів
як практики перекладу, так і його вивчення” (Venuti 1998: iii). Завдяки працям Ло-
ренса Венуті культуроорієнтований підхід привносить до перекладознавства не лише
наголос на культурі, історії та перекладачеві, але й підґрунтя для більш авто-рефлек-
сивної практики як перекладачів, так і перекладознавців.
У подальших культуроорієнтованих дослідженнях, в яких переклад розглядаєть-
ся як взаємодія культур, розробляються питання етики перекладу в контексті по-
літичної цензури, прийняття колоніальної влади або опору їй, схвалення ґендерної
політики або ж її осуду, породжуючи істотний корпус літератури, в якій ці ідеї роз-
гортаються у справжні підгалузі (див. Цензура (Censorship); Постколоніальні літера-
образом традиційного дому. Та коли ми можемо говорити про “хату”, а коли про “особняк” чи
“сарай”? Те саме можна сказати і про дієслова на всіх світових мовах: коли ми повинні пере-
стати говорити “йти” і почати говорити “бігти”? Те саме відбувається, звичайно, і з прикметни-
ками: коли треба припинити говорити “жовтий” і почати говорити “помаранчевий”? Або “тут”
і “там”, “зараз” і “тоді”? Тут релевантні не тільки топологічні відмінності між словами, але й
різниця між тим, що позначається, також охоплюється диферанцією (différance). Відстрочка
також вступає в гру, оскільки слова, які зустрінуться після слів “хата” або “померанчевий” у
будь-якому виразі, переглянуть значення цього слова, іноді кардинально. Таким чином, повне
значення завжди “відмітне”; ніколи не буває моменту, коли сенс буде повним і сумарним. Дер-
ріда вважав, що філософія завжди концентрувала увагу на поняттях тотожність, єдине, ціле і
підпорядковувала їм поняття відмінного, різного. Тепер же слід поставити в центр філософ-
ських роздумів відмінність, яка передбачає дискусію, здатність людини мислити разом з опо-
нентом, приймати до уваги відмінну позицію (Прим. перекладача).
тури та переклад (Post-colonial literatures and translation); Ґендер у перекладі (Gender in

translation); Політичний переклад (Political translation)).
Іншим новаторським розвитком культуроорієнтованого підходу є спроба окрес-
лити переклад стосовно транснаціональних літературних тенденцій та концепції
“світової літератури” (‘world literature’), яка з тих пір стала центральною в літерату-
рознавчих дебатах (див. Casanova, 2007 у розділі “Додаткова література”). Сьюзен
Баснет та Андре Лефевр вивчають це в контексті менш відомих мов і теоретично при-
пускають, що ці літератури “отримають доступ лише до чогось, що можна назвати
“світовою літературою”, якщо вони підпадатимуть під текстову систему, дискурсивну
структуру (...), що лежить в основі поточної концепції світової літератури” (Bassnett
& Lefevere 1998: 76). Щоб надати теоретичної глибини концепції світової літерату-
ри, Баснет та Лефевр спираються на працю П’єра Бурдьє (Pierre Bourdieu) Theory of
Practice (Esquisse d’une théorie de la pratique, “Основи теорії практики”) і вважають, що
переклад пов’язаний в основному не з поширенням інформації, а з обігом культур-
ного капіталу. У цьому сенсі переклад розглядається як явище, яке визначається не
тільки панівною поетикою та “обмежувальними чинниками” цільової культури, але й
транснаціональними силами, які залежать від панівних дискурсів, що лежать в основі
концепції “світової літератури”. Перед своєю передчасною смертю в 1996 році Лефевр
розробляв ідею “концептуальних ґраток” (‘conceptual grids’), “набору концептуальних
категорій, що виходять за рамки різних країн” (Bassnett & Lefevere 1998: 77), в яких він
починав бачити те, що відіграє головну роль у визначенні як перекладацьких рішень,
так і в успіху та прийнятті міноритарних літератур на світовій арені.
Останнім часом “культурний поворот” став предметом критики з двох проти-
лежних і, можливо, один одного нейтралізуючих поглядів, як надто консервативних,
так і надто радикальних. В межах самого перекладознавства деякі науковці вважа-
ють, що перехід в рамках культурного повороту від тексту до культури не є чимось
новаторським чи самобутнім, оскільки він “давно був частиною інтелектуального
тла дескриптивної парадигми” (Pym 2010: 149), в той час як з-поза меж перекладоз-
навства надходить критика щодо розширення теорії перекладу за межі лінгвістики
з боку прибічників культурного повороту, що, буцімто, призвело до зосередження
уваги на “питаннях, в яких, як видається, перекладознавці хоч і зацікавлені, про-
те, ймовірно, недостатньо для них підготовлені” (Singh 2007: 80). Поглиблено опра-
цьовуючи літературу з культурноорієнтованого підходу, неможливо не побачити
вагомості та значущості його внеску не лише у розвиток перекладознавства як на-
укової дисципліни, а й у підвищенні обізнаності щодо значення перекладу в інших
сферах. Найбільшим досягненням культурноорієнтованого підходу є виявлення
можливостей,запропонованих дослідженням перекладу як способу репрезентації
культури та як активного гравця в полеміці конкуруючих культурних дискурсів, як
всередині мов та національних культур, так і між мовами та культурами. Нещодав-
ній поворот до “культурного перекладу” в соціології та до “світової літератури” у по-
рівняльному літературознавстві – це ще один доказ того, що “культурний поворот”

1990-их був справді новаторським і майже пророчим у своєму невтомному відстою-
ванні перекладу як посутнього поняття, яке повинно стати головним для всіх дисци-
плін, що займаються дослідженням взаємодії культур.
Bassnett, Susan & Lefevere, André (eds) 1990. Translation, History and Culture. London: Pinter. TSB
Bassnett, Susan & Lefevere, André 1998. Constructing Cultures. Clevedon: Multilingual Matters. TSB
Hermans, Theo (ed.) 1985. The Manipulation of Literature. Beckenham: Croom Helm. TSB
Lefevere, André 1985. “Why Waste our Time on Rewrites.”In The Manipulation of Literature, Theo
Hermans. Beckenham: Croom Helm.
Lefevere, André 1992. Translation, Rewriting and the Manipulation of the Literary Fame. London:
Routledge.
Pym, Anthony 2010. Exploring Translation Theories. London: Routledge.
Singh, Rajendra 2007. “Unsafe at any speed? Some unfinished reflections on the ‘cultural turn’ in
Translation Studies.” In In Translation – Reflections, Refractions, Transformations, Paul St-Pierre &
Kar C. Prafulla(eds), 73–84. Amsterdam: John Benjamins. DOI: 10.1075/btl.71.09sin
Snell-Hornby, Mary 1990. “Linguistic Transcoding or Cultural Transfer? A Critique of Translation
Theory in Germany.”In Translation, History and Culture, Susan Bassnett & André Lefevere(eds),
79–86. London: Pinter.
Venuti, Lawrence 1995. The Translator’s Invisibility: A History of Translation. London: Routledge.
DOI: 10.4324/9780203360064
Venuti, Lawrence 1998. The Scandals of Translation: Towards an Ethics of Difference. London: Rout-
ledge. DOI: 10.4324/9780203269701 BoP
Bachman-Medick, Doris 2009. “Introduction: The Translational Turn.” Translation Studies 2 (1):
2–16. DOI: 10.1080/14781700802496118
Casanova, Pascale 2007. The World Republic of Letters. Translated by M.B.Bevoise. Harvard: Harvard
University Press.
Gentzler, Edwin 2001. Contemporary Translation Theories. Clevedon: Multilingual Matters. TSB
Tymoczko, Maria & Gentzler, Edwin (eds) 2002. Translation and Power. Amherst: University of Mas-
sachusetts Press. TSB
Venuti, Lawrence 2008. “Translations, Simulacra and Resistance.” Translation Studies 1 (1): 18–33.
DOI: 10.1080/14781700701706393
74 Кірстен Малмк’єр
Лінгвістика і переклад
(Linguistics and translation)
Кірстен Малмк’єр (Kirsten Malmkjær)

Лестерський університет (University of Leicester)
Переклад: Віра Зірка та Катерина Вуколова
(Vira Zirka & Kateryna Vukolova)
Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро (Alfred Nobel University, Dnipro)
Зміст
1. Лінгвістичні теорії перекладу
1.1. Віне і Дарбелне (Vinay and Darbelnet [1958] 1995)
1.2. Кетфорд (Catford)
1.3. Теорія релевантності Ґутта (Gutt)
2. Переклад у лінгвістичній теорії
Одиниця перекладу (Unit of translation)
Релевантність і переклад (Relevance and translation)
Соціолінгвістика і переклад (Sociolinguistics and translation)
Взаємовідносини між перекладом і лінгвістикою не завжди були гармонійними;

зокрема, перекладознавці звинувачують лінгвістів у помилковому тлумаченні пере-
кладу як “простого процесу транскодування” (Snell-Hornby 1988: 3) та в одержимос-
ті ідеєю еквівалентності, зміст якої варіюється, відповідно до різновидів відповідних
термінів у різних мовах.
Деякі перекладознавці відносяться до лінгвістики більш позитивно. Наприклад,
Юджин Найда наполягав, що “головна спрямованість” його теорії має бути лінгвіс-
тичною, аби забезпечити “дескриптивний аналіз взаємовідносин між відповідними
повідомленнями різними мовами” (Nida 1964: 8). Проте зазвичай перекладознав-
ців непокоять не такі дескриптивно-орієнтовані наміри, а намагання включити те-
Лінгвістика і переклад 75
орію перекладу до сфери лінгвістики, як це, наприклад, пропонують Джон Кетфорд

(Catford 1965) і Ернст-Август Ґутт (Gutt 1991).
1. Лінгвістичні теорії перекладу
Найпомітнішими з лінгвістичних теорій перекладу є теорії, запропоновані Жа-

ном-Полем Віне і Жаном Дарбельне (Vinay & Darbelnet [1958] 1995), яких надихала
лінгвістика Фердинанда де Соссюра; Джона Кетфорда, на якого вплинула перша вер-
сія системно-функціональної лінгвістики Майкла Голідея (Halliday); та Ернста-Ав-
густа Ґутта (Gutt 1991), який запропонував взагалі відмовитися від теорії перекладу,
оскільки “явище перекладу можна тлумачити в межах загальної теорії [запропонова-
ної Деном Спербером і Діердрою Вілсон (Sperber & Wilson 1986)] остенсивно-інфе-
ренційного процесу комунікації (Gutt 1991: 189).
1.1. Віне і Дарбельне (Vinay & Darbelnet) ([1958] 1995)
Висловлення, на думку згаданих авторів (Vinay & Darbelnet 1995: 12), складається
із знаків. Вони спираються на визначення сукупності знаків, запропонованого де Со-
ссюром (Ferdinand de Saussure). Оскільки знак є довільним – відсутній обов’язковий
зв’язок між поняттям “собака” і словом “собака”; якби такий зв’язок був, в усіх мо-
вах вживалося б однакове слово – одне й те саме поняття може передаватися різни-
ми мовами за допомогою різних слів. Проте досить часто поняття, позначені словами,
які ми могли б вважати перекладацьким еквівалентами, насправді є досить різними;
наприклад (Vinay & Darbelnet 1995: 13): “Англійський хліб суттєво відрізняється від
французького, як із точки зору його зовнішнього вигляду, так і його важливості для
носіїв відповідної мови”.
Повідомлення є одним з трьох “аспектів” писемного мовлення (Vinay & Darbelnet
1995: 11–12), а решта два – це лексикон і синтаксична структура. Кожен знак кож-
ної мови охоплює певний обсяг значень (іншими словами, “цінність”), тобто певний
діапазон явищ, які він може позначити, і такі діапазони рідко збігаються в різних
мовах. Приміром (приклад із роботи Віне і Дарбельне (Vinay & Darbelnet 1995: 58), у
французькій мові словом clerc називають помічника юриста або священнослужителя;
у британському варіанті англійської мови діапазон значень схожого слова clerk роз-
ширюється, позначаючи будь-яку особу, що працює з паперами. В американському
ж варіанті, крім згаданих значень, притаманних французькій мові та британському
варіанту англійської, це слово може також означати особу, що виконує функцію про-
дажу, наприклад, shoe clerk (продавець взуття).
Крім мовних аспектів, Віне і Дарбельне (Vinay & Darbelnet 1995: 17) розрізняють
ще “цілу низку стилістичних характеристик, які вони називають рівнями мови”. По
суті, ці рівні мови стосуються ступеня формальності та стилістичних регістрів.
Встановивши лінгвістичні поняття, які вони вважають важливими для перекладу,

Віне і Дарбельне (Vinay & Darbelnet 1995: 19) переходять до “роботи перекладачів...
одиниць, з якими ті працюють, різних площин мови, в яких функціонують ці одини-
ці, і, нарешті, методів, які дозволяють здійснювати перенос (transfer) з однієї мови в
іншу” (виділено авторами).
Вони зазначають, що “само по собі слово не підходить на роль одиниці перекладу”
(Vinay & Darbelnet 1995: 20), бо слово рідко буває одиницею, яка щось означає, а зна-
чення, яке розглядають перекладачі, взагалі не пов’язано з жодною формальною оди-
ницею. Скоріше одиниці перекладу (Unit of translation) – це “лексикологічні одиниці,
в межах яких лексичні елементи об’єднуються, аби утворити єдиний елемент думки”
(Vinay & Darbelnet 1995: 21). Далі йде довгий перелік типів одиниць перекладу (с.
22–27), дискурс з трьома площинами зовнішньої стилістики, тобто лексиконом, син-
таксичними структурами й повідомленням (с. 27–30), і, нарешті, у вступному розді-
лі, де окреслюється підхід авторів, – опис “методів, які використовують перекладачів”
(с. 30–50; див. статтю “Стратегії та тактики перекладу” в цій енциклопедії (Translation
strategies and tactics)). Книга містить чимало прикладів потенційних перекладних від-
повідностей між французькою й англійською мовами, що супроводжуються аналізом
та описом, що ґрунтуються на запропонованому підході.
1.2. Кетфорд (Catford)
З-поміж прихильників лінгвістичного підходу до перекладу (Translation), найбіль-

шому осуду, вірогідно, піддавався Кетфорд (Catford 1965). Такому негативному на-
лаштуванню значної частини перекладознавців проти себе він, безумовно, завдячує
власній манері викладу.
“Переклад, – починає він (Catford 1965: 1), – це діяльність, що ґрунтується на мо-
вах, тобто процес підстановки тексту, написаного однією мовою, замість тексту ін-
шою мовою”. Це можна тлумачити в сенсі дуже спрощеного розуміння перекладу
як процесу механічної підстановки. А підзаголовок: “Дослідження у сфері приклад-
ної лінгвістики” також навряд чи переконає, що автор збирається розглядати зміст
явища, яке має право на окреме й самостійне місце серед інших наук. Проте низка
ідей Кетфорда залишається релевантними для нашої дисципліни. Зокрема, визна-
чення поняття еквівалентності перекладу в працях Турі, ґрунтується на її дефініції
Кетфордом (1960:50): “Еквівалентність перекладу виникає тоді, коли тексти оригіналу
й перекладу, або їхні елементи, співвідносяться з такими ж (принаймні з деякими)
ознаками означуваного”. Порівняйте: “Еквівалентність перекладу виникає тоді, коли
тексти оригіналу й перекладу, або їхні елементи, співвідносяться з такими ж (принай-
мні з деякими) релевантними ознаками” (Турі (Toury 1980: 37)).
Оскільки переклад – це діяльність, що ґрунтується на мовах, продовжує Кетфорд
(1965:1), зрозуміло, що “в основі будь-якої теорії перекладу має лежати теорія мови –
загальна лінгвістична теорія”, якою Кетфорд обирає системно-функціональну грама-

тику Голідея (Halliday 1961).
Кетфорд починає з розгляду того, “як мова пов’язана із соціальними ситуаціями,
в яких вона функціонує як “вид стереотипної поведінки людини” (Catford 1965:1) та-
ким чином, що “вимовляючи одне й те саме” ми спричинюємо породження однієї й
тієї ж маніфестації у мові (1965:2). Таким чином, тут стає очевидним, що коли Кет-
форд постане перед необхідністю дати визначення еквівалентності перекладу, йому
знадобиться щось нелінгвістичне, аби виміряти її, оскільки в процесі перекладу з од-
нієї мови на іншу тексти оригіналу й перекладу дуже рідко бувають ідентичними. Ви-
бір “ознак означуваного” (див. вище) виходить з наступного. Відповідно до концепції
мовного значення, якої дотримується Кетфорд, значення мовної одиниці випливає з
її місця у системі (1965: 35): “Слідом за Фьорсом (John Rupert Firth), ми визначаємо
значення як повну систему відносин, в які вступає будь-яка мовна форма”, а оскільки
ці системи є внутрішньомовними, то значення є “властивістю мови”.
Відносини, в які можуть вступати мовні форми, є формальними (з іншими тер-
мінами) та контекстуальними (Catford 1965: 36): “зв’язок граматичних або лексичних
одиниць з лінгвістично релевантними елементами в ситуаціях, де ці одиниці функці-
онують”. Формальні відносини забезпечують формальне значення, а контекстуальні –
контекстуальне, й обидва типи відносин реалізуються відповідно до норм конкретної
мови. Для ілюстрації міжмовних розбіжностей, Кетфорд пропонує низку прикладів,
один з яких доцільно навести тут (1965:39): “Бурушин говорить про свого брата [і]...
часто використовує вираз “а-чо”. Перекладач передає це як “мій брат”. Далі замість буру-
шина говорить його сестра. Вона також говорить про ту ж саму особу, але вживає щодо
неї вираз “а-йа”, який перекладач, як і в попередньому випадку, передає як “мій брат””.
Кетфорд звертає увагу, що з точки зору загального розуміння ситуації, обидва бу-
рушинські терміни мають однакове значення, але не з точки зору лінгвіста (1965:39–
40): якщо “а-чо” і “а-йа” є вільними варіантами, то вони не можуть мати однакове
значення. Тож зрозуміло, що жоден із цих варіантів не має нічого спільного із слово-
сполученням “мій брат”, оскільки “мій брат”... означає одне й те ж [кожного разу, коли
воно використовується для перекладу будь-якого із згаданих двох бурушинських тер-
мінів]... Звісно, що фактично значення лексем “брат” і “а-чо” не є однаковим. Тут від-
сутнє “перенесення значення”; це лише заміна бурушинських термінів англомовним
перекладним еквівалентом.
Те, що робить лексему “брат” перекладним еквівалентом “чо” і “йа”, є їхнє “функ-
ціонуванням у той самій ситуації” (1965: 49). Таким чином, Кетфорд повністю усві-
домлює важливість контексту та функції одиниць у перекладі. Його мета полягає в
тому, щоб проілюструвати, як конкретна лінгвістична теорія може пояснювати яви-
ща перекладу, оскільки, його головний інтерес, як лінгвіста, полягає в лінгвістичних
особливостях перекладу, тому Кетфорд і приділяє їм особливу увагу. Проте в межах
теорії Голідея, вивчення мови без контексту є неможливим, тому що мова розгляда-
ється як соціальна семіотика (Halliday 1978). Мова є соціальною, бо вона засвоюєть-

ся, підтримується і розвивається у взаємодії з іншими людьми, і вона є семіотичною,
оскільки дозволяє кодувати в семіотичних системах все соціальне, що також засвою-
ється одночасно із засвоєнням мови.
Широко відоме поняття “перекладацькі трансформації (зсуви)” (translation shifts)
було розроблено Кетфордом для пояснення “відхилення від формальної відповіднос-
ті у процесі переходу від мови оригіналу до мови перекладу” (1965: 73). Інакше кажу-
чи, термін “зсув” використовується для позначення досить численних випадків, коли
те, що маркується на певному лінгвістичному рівні (морфеми, слова, словосполучен-
ня, простого або складного речення в моделі Голідея) або в певних мовних аспектах
(фонетика, лексика, граматика, текст в моделі Голідея) однієї мови повинно маркува-
тися на інших рівнях чи в інших аспектах іншої мови. Наприклад, якщо в англійській
мові орієнтація в часі впливає на вибір відповідних компонентів граматичної системи
часу і виду, яка є єдиним засобом маркування такої орієнтації, то в китайській мові
для позначення часу зазвичай використовується лексика. Тому, у більшості випадків,
в процесі перекладу китайською мовою з англійської (і навпаки) при передачі послан-
ня на час спостерігається аспектний зсув. З іншого боку, категоріальні зсуви включа-
ють зсуви в структурі, класі, одиниці або системі. Структурні зсуви виникають між
одиницями (наприклад, словами), які входять до складу однієї й тієї ж більшої оди-
ниці (наприклад, словосполучення) у двох мовах, але порядок яких в межах цих біль-
ших одиниць у двох мовах не збігається.
Добре відомим прикладом цього явища є переклад з англійської та французької
мов на рівні словосполучення, де (1965: 78) “часто відбувається перехід від моделі
“означення + означуване” до моделі “означуване + означення” наприклад, A white house
(“означення + означуване”) = Une maison blanche (“означуване + означення”). Цей при-
клад також ілюструє зсув класів, оскільки, хоча white і blanche є прикметниками, вони
відносяться до різних підкласів цієї частини мови. Blanche є одним з багатьох прикмет-
ників французької мови, які функціонують як визначник, а white – одним з багатьох
прикметників англійської мови, що виконують функції означення. Зсуви одиниць від-
буваються там, де структурні одиниці одного лінгвістичного рівня у тексті оригіналу
представлено в тексті перекладу одиницями іншого лінгвістичного рівня.
Внутрішньосистемні зсуви виникають тоді, коли системи двох мов є формально
аналогічними, але еквівалентні терміни цих систем в однакових контекстах функціо-
нують по-різному. Наприклад, незважаючи на те, що як англійська, так і французька
мови мають категорію числа з двома опціями (однини і множини), що функціонують
у номінативній групі, і дана категорія вимагає узгодження підмета з присудком (1965:
80): “при перекладі досить часто спостерігається відхилення від цієї формальної від-
повідності, тобто спостерігаються випадки, де перекладним відповідником іменника
в однині є іменник у множині і навпаки. Наприклад, advice = des conseils, news = des
nouvelles”.
Кетфорд не ігнорує такі відомі явища, а вказує на їхні теоретичні наслідки: якби
не було формальної відповідності між мовами, поняття зсувів не мало б сенсу. По-
дібним же чином він використовує поняття “словосполучення”, щоб показати, що у
межах мови можна пояснити культурні аспекти, і що випадки очевидної “культурної
неперекладності” можуть спричинити “лінгвістичну неперекладність”. Як зауважує
Кетфорд (1965: 10–11), “словосполучення – це “компанія лексичних одиниць”, до якої
тягнеться певна лексема... Ми розглядаємо цю групу лексем як вузол..., а одиниці, з
яких він складається, як його елементи.... Лексичний ряд – це група слів, які мають
схожі комбінаторні зв’язки”.
Тут неможливо окреслити подальші розробки в галузях методики дослідження і
корпусної лінгвістики, які дозволили лінгвістам, а відповідно – і перекладознавцям,
досліджувати це поняття наприкінці 20-го століття (див. “Корпуси” (Corpora)), але
варто зазначити, що Кетфорд обрав поняття “словосполучення” для лінгвістичного
пояснення випадків культурної розбіжності за допомогою поняття неперекладності.
Відповідно до визначення Кетфордом перекладацької еквівалентності (див.
вище), успішність перекладу частково залежить від спільності оригіналу і перекла-
ду, з точки зору ознак ситуації, яку вони репрезентують. Відповідно, “коли ситуатив-
на ознака, функціонально релевантна для мови тексту оригіналу, повністю відсутня
в культурі носіїв мови перекладу” (1965: 99), спостерігається культурна непереклад-
ність.
Наприклад, можна сказати, що неможливо перекласти англійською мовою япон-
ський термін “yukata”, тому що в англійській культурі відсутня річ з такими ознаками
(1965: 100): “просторий халат, зав’язується поясом; одягають і чоловіки, і жінки; нада-
ється гостям у японських готелях; носять ввечері у приміщенні, на вулиці або в кафе;
одягають для сну... ”. В англійській культурі немає подібного поняття, а в англійській
мові – лексеми, яка його позначає. Тому речення (1965: 102) “Після купання він заку-
тав своє все ще гаряче тіло у простий готельний халат і вийшов до друзів у кафе, роз-
ташоване поблизу” могло б спричинити “невеликий культурний шок” в англійського
читача. Але, як зазначає Кетфорд, це явище можна також назвати “комбінаторним
шоком”, викликаним “незвичністю словосполучення”.
Речення, яким Кетфорд завершує свою книгу, чітко показує, що його метою є по-
силення теорії перекладу, а не лінгвістичної теорії. Він пише (1965: 103): “Якщо на-
справді виявилося б, що “культурну неперекладність”, зрештою, в усіх випадках мож-
на пояснити як вид лінгвістичної неперекладності, то значимість теорії перекладу
значно зросла б”.
1.3. Теорія релевантності Ґутта (Gutt)
Мета Кетфорда – посилити пояснювальну здатність теорії перекладу. На відміну

від Кетфорда, ціль Ґутта – замінити її теорією релевантності (Gutt 1990, анотація: 135 і
див. вище), доповненою перекладознавством як “систематизованим вивченням будь-

яких явищ, будь-яким чином пов’язаних з перекладацькою діяльністю, перекладача-
ми і перекладами” (як у даній енциклопедії, наприклад), але позбавлених будь-якого
пояснення, “як може учасник спілкування передати адресатам мовою Б те, що хтось
інший повідомив мовою А”, не виходячи за межі пояснення, що ґрунтується на теорії
релевантності.
В теорії комунікації Спербера і Вільсон (Sperber & Wilson), релевантність розгля-
дається не стільки як максима, яка скеровує спілкування (див. Grice 1975), скільки як
вроджений механізм концентрації когнітивної системи людини. Висловлення є реле-
вантним для адресата, якщо його формальні ознаки обрані таким чином, аби забезпе-
чити “максимально можливий когнітивний ефект з мінімальними зусиллями на його
обробку” (Sperber & Wilson 1986: vii). Аби забезпечити розуміння своїх висловлювань
адресатами, адресант має сформулювати припущення стосовно обсягу відповідних
знань адресатів (1986: 39; див. також статтю “Релевантність і переклад” (Relevance and
translation) в цій енциклопедії).
На думку Ґутта, фактором, що найбільше пов’язує теорію релевантності (Sperber
& Wilson 1986) з теорією перекладу, є те, що буквальне (асертивне) вживання мови
є “описовим”, а небуквальне (неасертивне) – “інтерпретативним” (1986: 228–229).
Останнє включає в себе мовлення і передачу думки, тому Ґутт ((Gutt 1990: 147) від-
носить будь-який переклад до інтерпретативного вживання мови, бо він є “текстом,
створеним з метою бути подібним тексту оригіналу”. Ось чому теорії релевантності
достатньо як для пояснення перекладу, так і інших випадків вживання мови
Зрозуміло, що мовне оформлення тексту оригіналу відрізняється від тексту його
перекладу, тому важко очікувати схожості двох текстів на конкретному формально-
му рівні. Тому Ґутт, як і Кетфорд, змушений шукати “шаблон перекладу” в іншому
місці. Оскільки його теорія є когнітивною, а не функціональною чи системною, він
звертається до когнітивного поняття “комунікативних ключів”, що випливають із се-
мантичних репрезентацій, синтаксичних і фонетичних властивостей, семантичних
обмежень релевантності, мовленнєвих формул, звуконаслідувань, стилістичних зна-
чень слів і фонетично-просодичних поетичних властивостей (Gutt 1991: 129–159).
Оптимальним вважається такий переклад, який характеризується повною спільністю
усіх комунікативних ключів тексту-оригіналу, і який, таким чином, “забезпечить його
ідентичне тлумачення у випадку його сприйняття в ідентичному контексті” (Gutt
1991: 162). Це може бути важко перевірити.
2. Переклад у лінгвістичній теорії
Згадки про переклад у лінгвістичній теорії загалом зводяться до констатації ко-

ристі даних перекладознавства для опису лінгвістичних явищ. Наприклад, Роман
Якобсон виступає за те, що лінгвісти мають ретельно аналізували перекладацьку ді-
яльність (Jakobson 1959: 234): “Жодне мовне явище не можна пояснити в лінгвістиці
без перекладу мовних знаків на мовні знаки цієї ж або іншої системи”.
Цей підхід до збору лінгвістичних даних особливо вдало проілюстровано Ед-
вардом Сапіром (Sapir 1921: Ch. 5)), який використовує речення: ‘the farmer kills the
duckling’ (“Фермер вбиває каченя”), щоб показати, що мови передають поняття різ-
ними способами, і що не всі мови передають однакові поняття. Обсяг даної роботи
не дозволяє мені описати кожен крок аналізу Сапіром цього речення, викладеного
автором на дев’яти сторінках, не кажучи вже про порівняння його перекладів мова-
ми яна, німецькою, китайською або квакіутльською, проте він робить висновок, що
(1921: 126) “не існує жодних мов, які б повністю не відрізняли іменник від дієслова,
хоча в окремих випадках характер їх відмінності може бути нечітким. Однак ситуація
з іншими частинами мови є суттєво відмінною. Жодна з них не є принципово необ-
хідною для існування мови”.
З часом лінгвісти й перекладознавці одержали доступ до великих за обсягом кор-
пусів текстів і їх перекладів, які зберігаються в пам’яті комп’ютерів, що дозволило
сформулювати певні ідеї стосовно лінгвістики.
Зі свого боку, Малмк’єр (Malmkjær 2005) пояснює, яким чином ретельне вивчення
способів вирішення проблем передачі певних мовних явищ, які контрастивна лінгвіс-
тика вважає складними для перекладу, може пролити світло не тільки на те, як пере-
кладач долає такі труднощі, але й на сутність конкретного лінгвістичного явища і на
зміст його опису в словниках і граматичних довідниках. Ґрунтуючись на результатах
аналізу перекладів одного з романів Петера Гьоґа (Peter Høeg), виконаного Барбарою
Гавеланд, на предмет передачі дискурсивної частки jo, що зустрічається в данському
тексті, Малмк’єр вважає, що “практично в кожному випадку, коли частка jo пере-
кладалася, вона, як видається, сигналізувала про відповідний аспект структури аргу-
ментації в тексті оригіналу. На відміну від цього, коли ця частка не перекладалася,
видається, що вона виконувала лише функцію когезії, на кшталт тієї, яку має зворот
“ви знаєте” (you know) в англійській мові. Коли частка jo має лише таку функцію, її не
варто перекладати, оскільки це може спричинити помилковий висновок про автори-
тарну або навіть агресивну поведінку мовця (чи автора письмового твору) стосовно
слухача (читача). Але коли частка jo має додаткову функцію, сигналізуючи про від-
повідний аспект структури аргументації, її переклад англійською мовою є припусти-
мим. Більше того, у цьому випадку її опущення в тексті перекладі спричинить втрату
елемента змісту тексту оригіналу. У зв’язку з цим, можна стверджувати, що не варто
розглядати словники й граматичні довідники як виключні джерела перекладацьких
еквівалентів, оскільки контекст їх вживання, який не здатні повною мірою враховува-
ти ні ті, ні інші, може включати чинники, що можуть зробити інші варіанти перекла-
ду більш вмотивованими” (Malmkjær 2005: 64).
Catford, J.C. 1965 A Linguistic Theory of Translation: An Essay in Applied Linguistics. Oxford: Oxford
University Press.
Grice, H.P. 1975 “Logic and conversation.” In Syntax and Semantics 3: Speech Acts, P. Cole & J. L.
Morgan (eds) 41–58. London: Academic Press. BoP
Gutt, Ernst-August 1990 “A theoretical account of translation – without a translation theory.” Target 2
(2): 135–164. doi: 10.1075/target.2.2.02gut TSB
Gutt, Ernst-August 2000 [1991] 2 nd edition. Translation and Relevance: Cognition and Context. Ox-
ford: Basil Blackwell. Manchester: St Jerome. BoP
Halliday, Michael Alexander Kirkwood 1961 “Categories of the theory of grammar.” Word 17: 241–
292.
Halliday, Michael Alexander Kirkwood 1978 Language as Social Semiotic. London: Arnold.
Jakobson, Roman 1959 “On Linguistic aspects of Translation.”In On Translation. Reuben A. Brower
(ed.) 232–239. New York: Oxford University Press. TSB
Malmkjær, Kirsten 2005 Linguistics and the Language of Translation. Edinburgh: Edinburgh Univer-
sity Press. TSB
Nida, Eugene A. 1964 Toward a Science of Translating: With Special Reference to Principles and Proce-
dures Involved in Bible Translating. Leiden: E. J. Brill. TSB
Sapir, Edward 1921 Language: An Introduction to the Study of Speech. New York: Harcourt, Brace. BoP
Snell-Hornby, Mary 1988 Translation Studies: An Integrated Approach. Amsterdam/ Philadelphia:
John Benjamins. doi: 10.1075/z.38 BoP
Sperber, Dan & Wilson, Deirdre 1986 Relevance: Communication and Cognition. Oxford: Basil Black-
well. BoP
Toury, Gideon 1980 “Translated literature: System, norm, performance: Toward a TT-oriented ap-
proach to literary translation.” In Search of a Theory of Translation, Tel Aviv, Tel Aviv University,
The Porter Institute for Poetics and Semiotics, 35–50. Reprinted in: Poetics Today (1981), 2 (4):
9–27.
Vinay, Jean-Paul & Darbelnet, Jean 1958 Stylistique comparée du français et de l’anglais. Paris: Editions
Didier. English translation and edition by Juan Sager & M.-J. Hamel 1995 Comparative Stylistics
of French and English: A Methodology for Translation. Amsterdam/ Philadelphia: John Benjamins.
TSB
Медичний письмовий та усний переклад 83
Медичний письмовий та усний переклад

(Medical translation and interpreting)
Вісент Монталт (Vicent Montalt)

Університет Жауме І (University Jaume I)
Переклад: Ганна Тащенко (Ganna Tashchenko)
Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна (
V. N. Karazin Kharkiv National University)
Зміст
1. Термінологія
2. Жанри
3. Дослідження
Компететнтність (Competence)
Методологія перекладознавства (Methodology in Translation Studies)
Науковий переклад (Scientific translation)
Проблема перекладу (Translation problem)
Термінознавство і перекладознавство (Terminology and translation)
Технічний переклад (Technical translation)
Медичний переклад є одним з найдавніших видів перекладу, що бере початок

ще у Давній Месопотамії. Він відіграв значну роль у розбудові та передачі медичних
знань наступним цивілізаціям, які їх отримували через грецьку, латинську, арабську,
англійську та інші мови.
Розвиток, розповсюдження та використання медичних знань відбуваються у ши-
рокому спектрі контекстів та ситуацій, до чого долучаються як багатопрофільні гру-
пи вузько спеціалізованих дослідників, що беруть участь в інноваційних проектах,
медичний персонал, що надає послуги з охорони здоров’я за різних клінічних умов,
так і пацієнти та громадськість у повсякденному житті.
Посередництво в обміні медичними знаннями між об’єднаннями практиків, соці-
альними групами, між різними мовами та культурами набуло вирішального значення
з погляду надання медичних та інших послуг у сфері охорони здоров’я.
84 Вісент Монталт
Раніше переклад у галузі медицини здебільшого стосувався текстів вузької спеці-

алізації та труднощів відтворення медичної термінології. Однак професійна практика
сьогодення не тільки не обмежується окресленим вузько спеціалізованим напрямком
діяльності, але й охоплює значну кількість інших комунікативних ситуацій, що ви-
никають у зв’язку з клінічною практикою, освітою та різноманітними засобами по-
пуляризації медичних знань. Інформація, що надається пацієнтам в онлайн-режимі,
коментарі до відео хірургічних операцій, які застосовуються під час підготовки май-
бутніх лікарів, та документальні фільми по телебаченню щодо нововведень у меди-
цині, які розраховані на широкий загал, – усе це входить до сфери компетентності
фахівців з медичного перекладу, який більше не обмежується письмовим, а натомість
охоплює також аудіовізуальний переклад та переклад у цифровому та онлайн-форма-
ті (Montalt 2011).
Медичний переклад визначають як окремий вид наукового (scientific translation)
та технічного перекладу (technical translation), що включає сферу медицини та суміж-
ні галузі, які займаються питаннями охорони здоров’я та боротьбою із захворюван-
нями, зокрема дошкільні дитячі заклади, охорона здоров’я населення, фармакологія,
психіатрія, психологія, молекулярна біологія, генетика та ветеринарія. Значна кіль-
кість ключових принципів, понять, методів та ресурсів є спільними для медичного
письмового перекладу, різних типів усного перекладу та мовного посередництва у
сфері медицини та охорони здоров’я, а також науково-технічного перекладу.
Медичний переклад також характеризується окремими специфічними ознаками,
які відрізняють його від інших. Перш за все, він підпорядковується етичним нормам,
що регламентують біомедичні дослідження та охорону здоров’я. Першочергове зна-
чення надається точності та надійності інформації, що міститься у медичних текстах,
конфіденційності й тактовності по відношенню до пацієнтів. Окрім того, більшість
концептуальних мереж, термінологічних систем, типів текстів, соціальних ситуацій
та ресурсів є властивими тільки медичному перекладу та перекладу у галузі охорони
здоров’я. Від їх знання залежить компетентність (сompetence) в медичному перекладі.
На практиці основною мовою-джерелом медичного перекладу є англійська,
оскільки більшість біомедичних досліджень в оригіналі публікується саме англій-
ською; у подальшому вони використовуються в клінічній практиці та освіті та пере-
кладаються іншими мовами для інших культурних спільнот. З тієї ж причини сут-
тєвою є цільова мова: якщо дослідники у галузі біомедицини з усього світу бажають
познайомити з результатами своїх розвідок міжнародну професійну спільноту, то
вони повинні публікувати їх англійською.
1. Термінологія
Однією з найхарактерніших рис медичного перекладу є термінологія (termino

logy). Мова медицини сповнена термінів, що походять з латини або греки. Це сто-
сується частин тіла, що ґрунтуються на грецьких (напр.,“kraníon”) або латинських

лексемах (“oculus”); речовин (зокрема грецьке “glykys” або латинське “sebum”); розта-
шування у просторі та часі (наприклад, грецьке “éktos” чи латинське “infra”); світла та
кольору (“glaukós” з греки або “albus” з латини). І це лише декілька прикладів греко-
римського впливу.
З точки зору перекладацької практики спостерігається дві основні тенденції у
становленні медичної термінології: перша полягає у стандартизації (офіційної тер-
мінології), інша – у варіативності (термінологія внутрішнього професійного вжит-
ку) (Montalt & González 2007: 230–255). Окрім термінів та їх складових греко-ла-
тинського походження, які присутні в багатьох мовах світу, а варіюватися може
тільки їх написання, стандартизація також стосується різноманітних міжнарод-
них класифікацій та номенклатур, таких як Міжнародна класифікація захворювань
(International Classification of Diseases) або Непатентовані назви фармацевтичних ре-
човин (Nonproprietary Names of Pharmaceutical Substances), що їх публікує або просуває
Всесвітня організація охорони здоров’я.
У той же час медична термінологія є надзвичайно динамічною за складом: в ній
постійно виникають неологізми, як наслідок відкриттів та інновацій в медицині. В
медичних текстах часто зустрічаються новостворені терміни на позначення нових
реалій, як наприклад, immunostain (імунне фарбування), drunkorexia (вживання ал-
коголю замість їжі), cyberchondria (психічний розлад, що полягає у пошуку в мережі
Інтернет хвороб, на які нібито страждає людина) (Navarro 2007). Саме вони станов-
лять одну з найскладніших проблем медичного перекладу, вирішення якої потребує
найбільше часу (Montalt 2011). Динаміка та варіативність також знаходять прояв у си-
нонімії, та, меншою мірою, полісемії. У таких мовах, як англійська, явище синонімії
найчастіше можна простежити у появі дублетів, тобто офіційних термінів та їх екві-
валентів загального вжитку. Наприклад, cephalalgia та headache (“цефалгія” та “голо-
вний біль”), або hemorrhage та bleeding (“геморагія” та “крововилив”). Такі синоніми
можуть спричиняти труднощі для перекладача через те, що мови у їх використанні
не є симетричними: наприклад, ті лексичні одиниці, які в каталонській або іспанській
мові можуть бути віднесені до низького регістру, в англійській можуть бути цілком
прийнятними для тексту аналогічного жанру (Мортен Пилегор називає це явище
“розбіжністю в регістрах” (‘register mismatch’)1 [Pilegaard, 1997: 171]).
2. Жанри
Розуміння змісту тексту-джерела та пошук вірних термінологічних відповідників

є необхідними передумовами належного та надійного перекладу, однак лише їх са-
1 Тобто, каталонські або іспанські професіонали в медичній сфері будуть частіше вживати
слова грецького чи латинського походження, аніж їхній англійський колега (Прим. ред.).
мих по собі недостатньо. Адже також потрібне знання того, як функціонують тексти з
точки зору їх типу, соціуму та свідомості носіїв двох мов та культур, що взаємодіють.
Наприклад, перекладачі у медичній галузі повинні знати, які зміни можуть відбувати-
ся у форматі складання листків-вкладишів із застосування медичних препаратів за-
лежно від вимог законодавства у різних країнах або регіонах. Те саме можна сказати
про вузько спеціалізовані жанри, такі як-от біомедичні патенти або оригінальні стат-
ті у наукових журналах. Перекладачі, що знайомі з такими жанрами та типами тек-
стів – їхніми функціями, очікуваннями та потребами учасників комунікації, типовою
структурою, тональністю, використанням термінів та іншими стандартними харак-
теристиками – здатні більш упевнено прогнозувати подальше розгортання тексту та
передбачити можливі проблеми при перекладі. Такі перекладачі зможуть ефективні-
ше оцінити загальний контекст, їм простіше знайти оптимальний варіант відтворен-
ня тексту-джерела, вони швидше роблять вибір між можливими варіантами переда-
чі. Знання жанрів медичних текстів також виявляється корисним під час створення
адаптацій та написання оригінальних статей (Montalt 2011).
Медичні тексти розподіляють на чотири загальні групи залежно від суспільної
функції, яку вони виконують. Це дослідницькі, професійні, освітні та рекламні тек-
сти. Дослідницькі тексти застосовують науковці для повідомлення про результати
своїх досліджень та наведення аргументів: наукові статті, звіти про клінічні випадки,
дисертації тощо. Професійні тексти включають документи, які медичний персонал
використовує у повсякденній роботі: клінічні рекомендації, загальні характеристики
лікарських засобів, класифікації хвороб, номенклатури, довідники, усі документи, що
входять до історій хвороби пацієнта тощо. Освітні тексти застосовуються для викла-
дання та навчання у різноманітних форматах: від курсів в університеті до побутового
використання: підручники, інформаційні бюлетені для пацієнтів, листки-вкладиші
стосовно застосування лікарських препаратів, науково-популярні статті тощо. І, на-
решті, рекламні тексти, що залучаються до купівлі та продажу товарів у сфері меди-
цини та охорони здоров’я: рекламні оголошення щодо медичних засобів, каталоги ме-
дичного обладнання, прес-релізи щодо нових медикаментів тощо (Montalt 2011). Для
перекладача обізнаність із вказаними жанрами текстів є визначальною. Їм необхід-
но набути професійних навичок, які дадуть можливість працювати з термінологією
та спеціалізованими інформаційними ресурсами; широким спектром текстуальних
та риторичнкх прийомів, які можуть відрізнятися залежно від жанру й типу тексту
та мови; різноманітними системами охорони здоров’я та відповідними організаці-
ями, що користуються тим чи іншим жанром тексту; відмінностями у ставленні до
здоров’я, хвороби та у спілкуванні в межах певної культури; розбіжностями в обсязі
знань у різних дискурсивних спільнотах, які спілкуються однією або різними мовами,
що може призвести до змін у жанрі тексту та його особливостей написання.
3. Дослідження
Традиційно дослідження медичного перекладу обмежувалися питаннями термі-

нологічної відповідності та мали приписний характер, оскільки були спрямовані на
те, щоб покращити навички перекладача з погляду вибору лексичних еквівалентів.
Однак, незважаючи на те, що на медичний переклад є одним із найпродуктивніших
видів перекладу на професійній арені, йому все ще перекладознавці не приділяють
належної уваги. Лише в останні два десятиліття почали з’являтися окремі розвідки з
медичного перекладу, що надали важливі відомості у досліджуваній галузі.
Дослідження історії медичного перекладу все ще залишаються на початковій ста-
дії розвитку (за наявності лише нечисленних екскурсів у його історію, зокрема таких
як робота Генрі Фішбаха (Fischbach 1993)). Аналіз особливостей викладання медич-
ного перекладу (Wakabayashi 1996) та компетентностей, яких повинні набути студен-
ти під час навчання медичному перекладу (Montalt & González 2007), здійснювався у
зв’язку з необхідністю забезпечити професійну підготовку перекладачів. Стилістич-
ні розбіжності між мовами, обумовлені культурними відмінностями, розглядалися
у зв’язку з перекладацькою проблемою відтворення медичної термінології з позицій
дескриптивного підходу (Pilegaard 1997). Міжмовні/ міжкультурні аспекти комуніка-
ції у галузі медицини та охорони здоров’я викликали зацікавленість у багатьох до-
слідників (Angelelli 2004).
Міжособистісний компонент, що знаходить відображення у різних типах ме-
дичних текстів – здебільшого це стосується епістеміологічної та деонтичної мо-
дальності – та впливає на процес перекладу, підлягав аналізу корпусним методом
(Vihla 1999). З когнітивної точки зору вивченню підлягала концептуальна метафора
та когерентність при перекладі у біомедичній галузі з метою висвітлення метафори
(metaphor) як проблеми перекладу (translation problem) (Vandaele 2002). Особливого
значення як для практики медичного перекладу, так і для перекладознавства, набу-
ває дослідження читабельності та легкості розуміння, а також обізнаності пацієнтів
(Davis et al., 1990), оскільки вони безпосередньо стосуються скопосу або мети цільо-
вого тексту. Останнім часом значну увагу привертають окремі аспекти певних жанрів
та типів тексту, зокрема тема-рематичні структури у наукових статтях з біомедичних
досліджень, комунікативні ходи (moves) та дискурсивні маркери категоричності/ не-
категоричності (hedging devices) в патентах у галузі біомедицини. Нарешті, дослідники
починають розробку соціологічних аспектів перекладу у галузі медицини та охорони
здоров’я, зокрема це стосується ролі типу тексту як соціального конструкту при пере-
кладі, орієнтованому на пацієнта.
Angelelli, Claudia V. 2004 Medical interpreting and cross-cultural communication. Cambridge: Cam-
bridge University Press. doi: 10.1017/CBO9780511486616 BoP
Davis, Terry C. 1990 “The gap between patient reading comprehension and the readability of patient
education materials.” The Journal of Family Practice 31 (5): 533–538.
Fischbach, Henry 1993 “Translation, the Great Pollinator of Science: A Brief Flashback on Medical
Translation.”In: Sue Ellen Wright & L.D. Wright, 89–100. Amsterdam/Philadelphia: John Benja-
mins. doi: 10.1075/ata.vi.08fis TSB
Montalt, Vicent & González, Maria 2007 Medical Translation Step by Step. Learning by Drafting. Man-
chester, UK/Kinderhook (NY), USA: St. Jerome. TSB
Montalt, Vicent (2011). “Medical Translation.”In The Encyclopedia of Applied Linguistics, Carol A.
Chappelle (ed.) Wiley-Blackwell: New Jersey & Oxford. TSB
Navarro, Fernando 2007 “Minidiccionario crítico de dudas.”Panace@9 (26): 108–115.
Pilegaard, Morten 1997 “Translation of Medical Research Articles.”In Text Typology and Transla-
tion, Anne Trosborg (ed) 159–183. Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins. doi: 10.1075/
btl.26.13pil TSB
Vandaele, Sylvie 2002 “Métaphores conceptuelles en traduction biomédicale et cohérence.” TTR 15
(1): 223–239. doi: 10.7202/006807ar TSB
Vihla, Minna 1999 Medical Writing. Modality in Focus. Amsterdam/Atlanta: Rodopi.
Wakabayashi, Judith 1996 “Teaching Medical Translation.” Meta 41 (3): 356–365.
doi: 10.7202/004584ar
Delisle, Jean & Woodsworth, Judith 1993 Translators through History. Amsterdam/Philadelphia: John
Benjamins. doi: 10.1075/btl.13 BoP
Fischbach, Henry (ed) 1998 Translation and Medicine. American Translators Association. Amster-
dam/Philadelphia: John Benjamins. doi: 10.1075/ata.x
Gutiérrez-Rodilla, Bertha 1998 La ciencia empieza en la palabra. Análisis e historia del lenguaje
científico. Barcelona: Península.
Montalt, Vicent & González, Maria 2007 Medical Translation Step by Step. Learning by Drafting. Man-
chester, UK/Kinderhook (NY), USA: St. Jerome. TSB
Метафори перекладу 89
Метафори перекладу
(Metaphors for translation)
Джеймс Сент-Андре (James St. André)

Манчестерський університет (University of Manchester)
Переклад: Галина Сташків (Halyna Stashkiv)
Зміст
Зважаючи на те, що первинне значення терміна “переклад” у багатьох європей-

ських мовах само по собі є метафорою (зазвичай пов’язаною з “перенесенням”, “пе-
реведенням” або “перекладанням”), не дивно, що в багатьох культурах і в різні часи,
описуючи процес перекладу, вдавалися до метафор. Власне, Райнер Ґульдин (Guldin
2010) вважає терміни “переклад” і “метафора” глибоко гомологічними (відповідни-
ми), вбачаючи в них переклад одне одного, а також метафору одне одного. Множин-
ність метафоричних висловів на означення перекладу приголомшує різноманіттям:
від дотепних фраз, таких як “les belles infidèles” (“красиві, але невірні”, “зрадливі красу-
ні”) і “traduttori, traditore” (перекладач-зрадник); простих і дуже поширених метафор,
як-от “перекладач як місток між культурами” або “переклад як процес переливання
старого вина в нові міхи”; позитивних метафор, до прикладу “правдиве засвідчення”
або “алхімія”; негативних, скажімо, перекладач як “раб автора” або “переписувач”; па-
сивних метафор, як-от “дзеркало” або “провідник”; активних, таких як “маестро” або
“шеф-кухар”; до більш ексцентричних, наприклад, перекладач як “джміль” або “слі-
пець, що описує слона”.
Завдяки становленню у ХХ сторіччі логічного позитивізму та тенденції серед ін-
телектуалів у повоєнний період інтегрувати “точні науки” в усі сфери знань відбувся
зсув від образного мовлення, в тому числі метафоричного, до “чіткіших” описових
визначень. Утім, попри тиск наукового дискурсу та інших чинників (див. St. André,
2010), починаючи з 1990-х дедалі більше уваги приділяють визначальній ролі мета-
90 Джеймс Сент-Андре
фор у багатьох сферах діяльності людей, зокрема і в перекладознавстві (Translation

Studies)*. У важливій публікації Лівена Дульста (D’hulst 1992) показано, як на перший
погляд описові визначення, як-от “переклад як процес комунікації”, насправді ґрун-
туються на метафорах; що більше, з часу формування перекладознавства як окремої
дисципліни у 1950-х роках з’явилася низка нових метафор, зокрема йдеться про не-
щодавні дискусії щодо природи перекладу. Найновіші публікації підтверджують тезу
Дульста, що метафори продовжують відігравати важливу роль у перекладознавстві
(Round 2005; St. André 2010).
Відновлення інтересу до метафор перекладу, ймовірно, пов’язане з двома проце-
сами у дослідженні метафоричного мовлення загалом.
По-перше, науковці дедалі більше схильні визнавати, що метафори можуть бути
корисними не тільки як засіб для пояснення вже доведеної гіпотези, а і як інструмент
для побудови нових моделей і парадигм. Як приклад можна навести “модель більярд-
ної кулі” для опису механізму дії газів, у якій те, як більярдні кулі відштовхуються
одна від одної та стінок столу, використано для осмислення поведінки молекул під
час руху в тривимірному просторі. Ендрю Ортоні (Ortony 1979) розглядає, як у точ-
них науках метафори використовують для побудови нових теоретичних моделей, у
подальших дискусіях, щоб переконати інших прийняти відповідний “зсув парадиг-
ми”, і нарешті для навчальних цілей (до прикладу, в підручниках), коли нову парадиг-
му вже прийнято. Зокрема автор вказує на існування засадничої або “конститутив-
ної” метафори, від якої може відгалузитися ціла низка пов’язаних метафор і/або ідей
щодо якоїсь діяльності.
У перекладознавстві основні засадничі метафори розглянуто в декількох працях.
Зокрема Тео Германс (Hermans 2002) аналізує переклад як дзеркало або відображен-
ня, а Лорі Чемберлен (Chamberlain 2000) розбирає ґендерно марковані метафори, такі
як перекладач як дружина, служниця або коханка. У цих історичних дослідженнях
здебільшого наголошували на негативних конотаціях наявних метафор і на тому, як
ними знецінюють перекладачів і переклад. Массіміліано Моріні (Morini 2006), розгля-
даючи метафори, пов’язані з одягом, зосереджує увагу на тому, як зміни у підходах до
перекладу відображаються у способах перетлумачення або заміни метафор на нові.
Існують дослідження, автори яких обстоюють позитивніші метафори, такі, що нада-
ють сили і впевненості, або пропонують нові, намагаючись уплинути на сприйнят-
тя перекладу (Сергій Тюлєнєв (Tyulenev 2010) про переклад як контрабанду; Джеймс
Сент-Андре (St. André 2010) про переклад як діяльність на перетині ідентичностей;
Валері Генітюк (Henitiuk 2010) про переклад як стискання медузи).
Часом цього зміцнення сили і впевненості досягають шляхом перетрактування
початково негативної метафори (St. André 2010). Образ перекладача як раба, що пра-
цює на чужій землі, зазвичай викликає асоціації з неволею, виснажливою працею та
відсутністю прав на плоди своїх трудів. Однак крізь призму постколоніального під-
ходу (див. Post-colonial literatures and translation (Постколоніальні літератури і пере-
Метафори перекладу 91
клад*)) цю метафору можна прочитати з погляду раба: раби можуть бути кмітливими
і перехитрувати господаря, або лінивими, або наловчитися красти чи приховувати
частину своїх плодів. Вони можуть також чинити опір господареві або підривати
його владу. Зрештою, можемо стверджувати, що раби важливіші, ніж господар, адже
саме завдяки їхній праці створюється багатство, а отже підбивати їх до повстання.
Другу виразну тенденцією у підходах до метафори втілено в працях Джорджа Ла-
кофа і Марка Джонсона (Lakoff and Johnson 1980) про роль коцептуальних метафор.
Під концептуальною метафорою вони мали на увазі базові шаблони, часто ґрунтовані
на тілесних відчуттях, які ми використовуємо у різноманітні способи для пізнання
довколишнього світу. Автори не вбачали в метафоричній мові чогось нового, дивного
чи незвичайного, навпаки – вони наголошували на тому, що ми постійно нею послу-
говуємося. Такі метафори (часто їх називають мертвими), як довели науковці, відігра-
ють надзвичайно важливу роль у нашому світогляді.
Ці відкриття в перекладознавстві застосували декілька науковців. Синтія Рой
(Roy 1993) досліджує роль письмового перекладу як провідного каналу в усному пе-
рекладі. Як і в деяких дослідженнях засадничих метафор, Рой наголошує на шкоді,
якої ця метафора буцімто завдала статусові усних перекладачів, і пропонує викорис-
товувати позитивніші метафори – наприклад, помічник або соратник. Сандра Галвер-
сон (Halverson 1999) розглядає давні англійські терміни на позначення перекладу й
аналізує концептуальні метафори, що за ними стоять (головно, пов’язані з перене-
сенням). У сучаснішій праці Селії Мартин де Леон (Martín de León 2010) йдеться про
метафори перенесення і метафори наслідування/ дії в текстах кінця Середньовіччя та
початку доби Відродження.
Серед дослідників існує тенденція вважати концептуальні та засадничі метафори
пасивними (якщо перекладач – це канал, то повідомлення проходить крізь нього не-
змінним), такими, що позбавляють сили і впевненості та наголошують на механічній
ролі перекладу. Разом із тим висловлюють надію, що замінивши їх активними, по-
зитивними і життєствердними метафорами (помічник, діяч, диригент) у публічних
дискусіях про переклад, вдасться покращити статус перекладачів.
Щодо досліджуваного періоду, то більшість досліджень наразі зосереджува-
лася на метафорах періоду античності, Середніх віків і Відродження (див., напр.,
огляд від античності до Середніх віків Марії Тимочко (Tymoczko 2010); аналіз кінця
Cередньовіччя і початку Відродження Тео Германса (Hermans 1985) і працю Масси-
міліано Моріні (Morini 2006) про тюдорівську Англію). У географічному розрізі ан-
глійською мовою дуже мало творів про метафори перекладу поза Європою (див.
Tymoczko 2010).
В монографії за редакцією Джеймса Сент-Андре (St. André 2010) опубліковано бі-
бліографію більшості праць англійською та французькою мовами з примітками.
92 Джеймс Сент-Андре
Chamberlain, Lori. 2000. “Gender and the Metaphorics of Translation.” In The Translation Studies
Reader, Lawrence Venuti (ed.), 314–29. London/New York: Routledge.
D’Hulst, Lieven. 1992. “Sur le rôle des métaphores en traductologie contemporaine.” Target 4 (1): 33–51.
De León, Celia Martín. 2010. “Metaphorical Models of Translation: Transfer vs Imitation and Action.”
In Thinking Through Translation with Metaphors, James St. André (ed.), 75–108. Manchester: St.
Jerome Publishing.
Guldin, Rainer. 2010. “Metaphor as a Metaphor for Translation.” In Thinking Through Translation with
Metaphors, James St. André (ed.), 161–91. Manchester: St. Jerome Publishing.
Henitiuk, Valerie. 2010. “Squeezing the Jellyfish: Early Western Attempts to Characterize Translation
from the Japanese.” In Thinking Through Translation with Metaphors, James St. André (ed.), 144–
60. Manchester: St. Jerome Publishing.
Hermans, Theo. 1985. “Images of Translation. Metaphor and Imagery in the Renaissance Discourse
on Translation.” In The Manipulation of Literature: Studies in Literary Translation, Theo Hermans
(ed.), 103–36. London: Croom Helm.
Hermans, Theo. 2002. “Translation’s Representation.” In Teaching Translation and Interpreting 4:
Building Bridges, Eva Hung (ed.), 3–18. Amsterdam: John Benjamins.
Lakoff, George & Johnson, Mark. 1980. Metaphors We Live By. Chicago: University of Chicago Press.
Morini, Massimiliano. 2006. Tudor Translation in Theory and Practice. London: Ashgate.
Ortony, Andrew (ed.). 1979. Metaphor and Thought. Cambridge: Cambridge University Press.
Round, Nicholas. 2005. “Translation and its Metaphors: The (N+1) Wise Men and the Elephant.” Skase
Journal of Translation and Interpretation 1 (1): 47–69.
Roy, Cynthia B. 1993. “The Problem with Definitions, Descriptions, and the Role Metaphors of Inter-
preters.” In The Interpreting Studies Reader, Franz Pöchhacker & Myriam Shlesinger (eds), 344–
53. London: Routledge.
St. André, James (ed.). 2010. Thinking Through Translation with Metaphors. Manchester: St. Jerome
Publishing.
Tyulenev, Sergey. 2010. “Translation as Smuggling.” In Thinking Through Translation with Metaphors,
James St. André (ed), 241–74. Manchester: St. Jerome Publishing.
Wadensjö, Cecilia. 1993. “The Double Role of a Dialogue Interpreter.” In The Interpreting Studies
Reader, Franz Pöchhacker & Myriam Shlesinger (eds), 354–71. London: Routledge.
Методологія перекладознавства 93
Методологія перекладознавства
(Methodology in translation studies)
Пітер Флін та Ів Гамб’є (Peter Flynn & Yves Gambier)

Льовенський університет, кампус Антверпен/ Університет Турку
(University of Leuven, campus Antwerp/ University of Turku)
Переклад: Олександр Ребрій (Oleksandr Rebrii)
Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
Зміст
1. Типи даних та методології
1.1. Дискурси
1.2. Практики
1.3. Контексти
1.4. Виконавці
1.5. Сімейне фото: огляд усіх чотирьох чинників разом
2. Висновки і зауваження
Примітки
Емпіричні підходи (Empirical approaches)
Етнографічні підходи (Ethnographic approaches)
Журналістика і переклад (Journalism and translation)
Історія перекладу (Translation history)
Методика навчання перекладу (Translation didactics)
Міждисциплінарність у перекладознавстві
(Interdisciplinarity in Translation Studies)
94 Пітер Флін та Ів Гамб’є
Науковий переклад (Scientific translation)

Паратексти (Paratexts)
Політичний переклад (Political translation)
Природний перекладач і тлумач (Natural translator and interpreter)
Програма навчання та план навчального процесу (Curriculum)
Протокол “Міркуй уголос” (Think-aloud protocol)
Процес перекладу (Translation process)
Методологію можна визначити як вивчення метод(у)ів або їхнього зв’язку з

об’єктом дослідження. Згідно іншого розуміння, методологію можна вважати відміт-
ною ознакою або характерною рисою наукової дисципліни або підходу в її межах. У
цьому сенсі будь-яка методологія є майданчиком для постійних суперечок, удоскона-
лень та переоцінок (Kuhn 1962). Тож, справедливим було би включити в обговорення
методології питання про позицію щодо неї науковця або школи, яку він представляє
(Marcus 1998: 98), як у межах певного підходу так й інших суміжних підходів, а також
дисципліни в цілому. Саме така ситуація склалася в перекладознавстві (Translation
Studies), я маю на увазі довготривалу дискусію стосовно використання та ефективнос-
ті гуманітарної парадигми (the Liberal Arts Paradigm) та парадигми емпіричної науки
(Empirical Science Paradigm) (Gile 2005) в усвідомленні та дослідженні письмового та
усного перекладів. Те ж саме стосується різноманітних поворотів перекладознавства
(The turns of Translation Studies), кожен з яких є намаганням поширити свій вплив, ви-
значитися та закріпити за собою статус академічної дисципліни (Snell-Hornby 2006)
[1]. Навіть більше, усвідомлення перекладацької позиції, її етичні й політичні наслід-
ки для дослідників вже реалізувалися в розвідках із зазначеної проблематики (див.
Ідейний підхід та громадсько-політична активність в перекладознавстві (Committed
approaches and activism), Ґендер у перекладі (Gender in translation), Політичний пе-
реклад (Political translation), Постколоніальні літератури та переклад (Post-colonial
literatures and translation)) [2]. Усі ці повороти спричинили методологічні зміни або
спростували попередні підходи з їхніми відповідними методологіями. Оскільки тео-
рія усного перекладу (Interpreting Studies) по мірі розвитку сформувала свою власну
методологію, подальше обговорення буде зосереджено на проблематиці письмового
перекладу.
Багато дисциплін гуманітарного профілю позичають концепції та методології

одна в одної. Враховуючи складність самого перекладу (Translation) та численні під-
ходи до нього як до об’єкта дослідження, фахівці в галузі перекладознавства часто
пристосовують запозичені методології з огляду на отримані дані, практику, ситуації
та дослідницькі групи. Такі методології вибудовуються навколо набору іноді несфор-
мульованих припущень або попередньо сформульованих вихідних даних та понять,
що часто не сполучаються з перекладацькими даними. В історичній перспективі ме-
тодологічні адаптації в межах перекладознавства було здійснено за рахунок запози-
чень з компаративних (порівняльних) лінгвістики та літературознавства, або – піз-
ніше – з соціології, культурології чи постколоніальних досліджень. Такі адаптації не
позбавлені недоліків, особливо враховуючи той факт, що перекладознавство посту-
пово визначило та сформулювало свої власні базові положення, методологічні про-
блеми, дослідницькі критерії та питання. Як вказує в статті “Соціологія перекладу”
(Sociology of translation) в цій Енциклопедії Мікаела Вольф, небезпека “методологічно-
го аутсорсінгу” дійсно існує. В цьому відношенні певна методологія не може бути по-
збавлена асоціацій з явищем, для дослідження якого вона була розроблена, або, тим
більше, невдоволення тих вчених, які першими запропонували зазначені методи. На
додачу, позичання методологій з інших дисциплін може призвести до втрати складної
системи зв’язків між явищем перекладу та методами його дослідження. Як наслідок,
зменшується наш ентузіазм, необхідний для адаптації та налаштування методу, аби
посилити його пояснювальну силу стосовно конкретного набору досліджуваних да-
них, у нашому випадку перекладу в будь-якій формі.
1. Типи даних та методології
Сама форма досліджуваної інформації надасть нам підказки стосовно того, який
метод треба використовувати щодо неї. Далі слідує спроба укласти загальну схему
підходів до перекладу, рухаючись від більш загальних відносин між даними й мето-
дом до конкретних наборів даних і відповідних їм методологій.
Аналізуючи розвиток перекладознавства за останні тридцять років, можна помі-
тити зростання зацікавленості щодо соціокультурного контексту, в якому здійсню-
ється переклад. Переклад насправді перетинається з великою кількістю інших різно-
видів (мовної) діяльності, починаючи від високоінституціоналізованих практик на
кшталт (міжнародного) права (див. Юридичний переклад (Legal translation)), політи-
ки, освіти (див. Програма навчання та план навчального процесу (Curriculum), На-
вчання мови та переклад (Language learning and translation), Методика навчання пере-
кладу (Translation didactics)) та науки (див. Науковий переклад (Scientific translation),
Технічний переклад (Technical translation)), продовжуючи різними формами (багато-
національного) бізнесу та медіакомунікації (див. Журналістика і переклад (Journalism
and translation), Аудіовізуальний переклад (Audiovisual translation)) та художньої ко-
мунікації (див. Драматургічний переклад (Drama translation), Художній переклад

(Literary translation) і закінчуючи менш помітними формами повсякденної взаємодії,
включно з перекладом в галузі неформальних економічних відносин. У зв’язку з цим
науковці поширюють свою зацікавленість на дослідження комплексу контекстуаль-
них чинників і далі на вивчення індивідуальних перекладів або корпусів перекладе-
них текстів, і все це з метою посилення пояснювальної сили своїх студій, а отже, по-
кращення нашого розуміння перекладу як соціокультурного феномену.
В межах складного конгломерату питань, яких ми торкнулися вище, ми вже мо-
жемо визнати низку базових чинників, дотичних до перекладу, кожен з яких має свої
методологічні особливості, а саме: дискурси, практики, контексти та а́ктори (агенти,
виконавці), не говорячи вже про складні відносини між ними. Враховуючи ці склад-
ні відносини, важливо відмітити, що ці чотири чинники, тобто дискурси, практики,
контексти та а́ктори було виокремлено зі складної реальності перекладу виключно з
методологічними цілями.
1.1. Дискурси
Перекладацькі дискурси тут розуміються в максимально можливому широкому

сенсі як такі, до яких відносяться власне переклади, всі форми (багатомовної) взаємо-
дії, необхідні для здійснення перекладу, та всі наступні коментарі, оцінки або пояс-
нення, що збігаються з перекладом або витікають з нього. Традиційно перекладоз-
навці часто вдавалися до якісних підходів при вивченні літературних текстів, потім
переходили до жанрів, дослідження яких насправді складає переважну кількість пе-
рекладознавчих розробок по всьому світі. Здійсненню таких досліджень надзвичайно
сприяв винахід потужних комп’ютерів, здатних до обробки великих масивів (корпу-
сів) текстів – як вихідних (джерельних), так і цільових. Корпуси текстів, їхнє створен-
ня та аналіз разом з усіма здобутками, отриманими з самих корпусів та від їхньої ін-
терпретації, також потребували власної методологічної проблематики (див. Корпуси
(Corpora)). До дискурсивного чинника можна також віднести антології та досліджен-
ня з історії перекладу (Robinson 2002, серед інших).
Для сучасних досліджень дискурсу часто використовують новітні технології
запису інформації, на кшталт аудіо та відео, аби зафіксувати структуровані та не-
структуровані (спонтанні) інтерв’ю чи виступи окремих індивідів та фокус-груп.
Серед методологічних проблем, віднесених до таких досліджень, питання особис-
тісної взаємодії, природи та форми знання, що співконструюється в перебігу та-
кої взаємодії. Дискурси такого штибу часто можна отримати на основі відповідей
в межах (онлайн) опитувань. Ці дискурси, як в письмовій, так і в усній формі, за-
лучають різні форми наукового аналізу, включно з (критичним) дискурс-аналізом,
вивченням наративу, ґендерним та статистичним аналізом, вивченням владних від-
носин тощо.
1.2. Практики
На додачу до безпосередніх перекладацьких дій, практики розуміються тут як

такі, що об’єднують множинність чинників, які відбуваються паралельно або ж збі-
гаються з цими діями, як, наприклад, теорії, ситуативні, повністю розроблені або
будь-які інші, необхідні для інформативного забезпечення перекладацьких дій, а та-
кож інструменти, задіяні в процесі перекладу. Дослідження норм, етики або ж різних
функцій перекладу ґрунтуються на припущенні, що переклади та пов’язані з ними
“паратексти” (Paratexts) (перекладацькі коментарі, вступи та передмови до перекладе-
них творів тощо) є по суті текстуалізованим втіленням конкретних перекладацьких
практик в певний час та в певному місці світу. А далі необхідно з’ясувати, чи і якою
мірою виявлені норми або етичні принципи відбивають актуальні перекладацькі
практики в певний час та в певному місці. Тут ми можемо побачити, наскільки важко
відділити дискурси від практик в реальних умовах. У більш пізніх дослідженнях до-
слідники використовували модель П’єра Бурдьйо (Bourdieu 1980), не без критичних
зауважень та адаптацій, для того, аби пояснити практики в термінах перекладацько-
го габітусу на певній ділянці перекладу. До перекладацького габітусу зазвичай відно-
сять набір реалізованих перекладацьких практик, набутих за рахунок або формальної
підготовки, або досвіду, або й того, й іншого.
Оскільки перекладачі часто спеціалізуються, вони, відповідно, знають або ж мають
вивчити найкращі способи вирішення проблем на своїй ділянці перекладу. У такий
спосіб вони накопичують (а іноді й втрачають) те, що Бурдьйо називає формами капіта-
лу. До них відноситься не тільки економічний капітал (грошовий прибуток), а й також
символічний капітал на кшталт престижу чи визнання, так само як і культурний капі-
тал, такий як знання, досвідченість тощо. Ці форми капіталу складним чином пов’язані
з формами практик. Обидва ці поняття часто використовуються при дослідженні ху-
дожнього перекладу, але також можуть бути рівною мірою застосовані при дослідженні
інших ділянок перекладу. В сучасних дослідженнях певні аспекти практик можуть спо-
стерігатися в дії при застосування якісних методів, таких, наприклад, як спостерігання
(за учасниками) або протоколи “Міркуй уголос” (Think-aloud protocol). Також певні ас-
пекти практик можуть досліджуватися на основі сучасних комп’ютерних інструментів,
таких як логери екрана та клавіатури, а також програми, що слідкують за рухом очей,
для збирання кількісних даних (див. Когнітивні підходи (Cognitive approaches), Процес
перекладу (Translation process)). Акумульований внаслідок застосування певних прак-
тик капітал може розглядатися як форма їхньої валідації.
1.3. Контексти
Залучені контексти є так само різними за природою, як і переклади, і не розгля-

даються тут як статичний або незмінний чинник, що охоплює чи оточує переклад, а
скоріше, як набір чинників, як “справжніх”, так і дискурсивних, що мають встанов-

люватися емпіричним шляхом у кожному окремому випадку. Контекст може вважа-
тися реальним або співсконструйованим через дискурс. Прикладом цього є перекла-
дацьке агентство (див. “Агенти перекладу (Agents of translation)), яке має свій власний
робочий простір та може працювати локально, глобально чи так й інакше. Але таке
агентство неодмінно представить замовникам через дискурс себе та свій характер: як
воно уявляє / конструює ту професійну ділянку, в якій діє, та свої найкращі практи-
ки. Таким чином ті, хто керує роботою агентства, допомагають формувати контекст, в
якому працюють.
Щодалі ми рухаємося назад в історію, тим важче нам визначати контексти пе-
рекладацької діяльності або ж встановлювати залучених до неї осіб. В цілому, в нас
є тільки доступ до письмового матеріалу у вигляді книжок чи архівів, для опрацю-
вання яких потрібен ентузіазм дослідника історії (див. Історія перекладу (Translation
history)). Поряд з екскурсами в історичне минуле здійснюються дослідження сучас-
них перекладів в колоніальному та постколоніальному контексті та низки питань, до-
тичних до контекстів цих перекладів та залучених до них осіб, зокрема, не в останню
чергу вивчення колоніальних інституцій, що виступали замовниками перекладів, або
окремих людей чи груп, що перекладали в опозиції чи в співпраці з наказами панів-
ної на той час влади. Багато з цих досліджень використовують ідеї інших наукових
галузей, таких як культурологія, постколоніальні студії, (критичний) дискурс-аналіз
та наратологія, вибудовуючи та переосмислюючи класичну роль перекладача як куль-
турного посередника чи єднальної ланки. Інші ж отримують творчий поштовх з боку
соціології та етнографії, розглядаючи перекладацькі практики в певному культурно-
му та часовому оточенні.
Визначення контекстів в сучасних ситуаціях так само не є легким завданням. Зі
зростанням ролі Інтернету та інших глобальних медіа, контекст більше не може вва-
жатися обмеженим регіональними чи національними кордонами. Знов-таки, це має
визначатися окремо для кожного дослідження. Більше того, як відзначалося вище у
випадку з перекладацьким агентством, вчені все більше схиляються до того, аби роз-
глядати контекст як такий, що сформульований виконавцями в окремому інститу-
ційному або культурному просторі (Goodwin & Duranti 1992). У цьому відношенні
контексти мають розглядатися спільно з а́кторами (виконавцями), задіяними в них.
1.4. А́ктори
Термін “а́ктори” (“агенти”, “виконавці”) не може бути зведений виключно до

перекладача і має охоплювати всіх, залучених до перекладацького акту. Деякі з цих
осіб матимуть більший вплив на нього порівняно з іншими (Latour 2005). Виконав-
ців зазвичай розглядають як представників однієї мовної або культурної спільноти
(дивись нижче), але, зважаючи на наявність онлайнових та віртуальних спільнот, чиї
представники розкидані по всьому світу, це положення, мабуть, втратило свою акту-

альність. Ці спостереження вірогідно змінять наші погляди на традиційні спільноти,
саме тому вчені звернулися до таких понять, як “спільноти практики” (Wenger 1998)
(див. Нетворкінг та перекладачі-волонтери (Networking and volunteer translators)). Як
ми вже вказували відносно практик, різні аспекти участі виконавців можна просте-
жити за допомогою кількісних методів, таких як спостерігання (за учасниками) або
протоколи “Міркуй уголос” (Think-aloud protocol), або ж за рахунок комп’ютерних ін-
струментів на кшталт логерів екрана та клавіатури, а також програм, що слідкують
за рухом очей, для збирання кількісних даних (див. Когнітивні підходи (Cognitive
approaches), Процес перекладу (Translation process)). Безумовно, ці чинники, що част-
ково збігаються, було ідентифіковано та розведено виключно задля методологічних
цілей, тоді як в реальних ситуаціях вони є насправді нероздільними.
Функціоналістські (функційні) підходи (Functionalist approaches) до перекладоз-
навства вже встановили набір критеріїв для оцінювання перекладу як соціальної дії,
наприклад різні риси скопос-теорії. Ці риси можна використовувати як спеціальні
вузлові моменти для аналізу, тоді як сама теорія в цілому пропонує методологічну
рамкову модель для розташування в ній різних наборів зібраних даних. Треба вказа-
ти, що дослідникові не варто розглядати цю теорію як всеохоплюючу самодостатню
систему та забути про специфіку досліджуваної ділянки перекладу, включаючи жан-
ри, що перекладаються в її межах. В цьому відношенні пояснювальну силу функціо-
нальних підходів можна далі посилити за допомогою якісного та кількісного аналізу.
Тут також різні ролі виконавців не є очевидними і мають бути встановлені дослід-
ницьким шляхом.
1.5. Сімейне фото: огляд усіх чотирьох чинників разом
Підсумовуючи, зазначимо, що для дослідження будь-якого з чотирьох окреслених

вище чинників можуть бути використані два головних методи: кількісний та якіс-
ний або їхнє поєднання. У списку кількісних методів ми зазначили огляди, (клоуз)
тести, аналіз корпусів текстів, реєстрацію рухів на клавіатурі та рухів очей, реєстра-
цію зображень на екрані комп’ютера та інші методи статистичного аналізу. Серед
якісних методів ми зазначили різні форми текстового та дискурс-аналізу, наратив-
ні та пов’язані з ними студії, інтерв’ю з окремими особами та фокус-групами, про-
токоли “Міркуй-уголос”, етнографічні методи (Етнографічні підходи (Ethnographic
approaches)), дослідження, пов’язані з владою, ґендером та іншими наборами відно-
син.
Знов-таки, неважливо, де і як відбувається переклад – чи то він виконується
тими, хто працює в ООН або Європейському парламенті, чи то дитиною іммігран-
тів, яка допомагає батькам придбати меблі в місцевій крамниці за допомогою “нової”
мови – він завжди є і буде внутрішньо складним (див. Природний перекладач і тлу-
мач (Natural translator and interpreter)). А науковці, відповідно, вивчатимуть літерату-

ру задля пошуку дескрипторів або дефініцій перекладу, які дозволять їм помістити в
певні методологічні рамки той переклад, який вони планують досліджувати. Можна
припустити, що такі дескриптори та дефініції залучатимуть певною мірою ці чотири
чинники або можуть висувати на передній план деякі з них. Як тільки в описі явища
виділено головні чинники, необхідні методи його аналізу знайдуться самі. Візьміть
для прикладу це визначення роботи перекладача (перекладацтва) (translatorship), на-
дане Ґідеоном Турі: “Як наслідок, “робота перекладача” (translatorship) полягає переду-
сім в умінні грати певну соціальну роль, тобто виконувати функції, призначені сус-
пільством самій діяльності, її виконавцям та / або їхнім продуктам таким способом,
який здається відповідним в термінах власного розуміння. Засвоєння набору норм для
встановлення доречності такої поведінки та маневрування поміж чинників, які мо-
жуть її обмежувати, є, таким чином, передумовою для того, аби бути перекладачем в
межах певного культурного середовища” [3] (Toury 1995: 53).
Цю цитату можна представити як миттєвий сімейний знімок перекладу, її мета –
сприяти вивченню норм у перекладі. Водночас вона містить у собі цілу програму до-
сліджень для перекладознавців, а разом із нею – низку методологічних питань та на-
слідків. Головним терміном в цій цитаті є “робота перекладача”, яку можна розділити
на чотири чинники та вивчати їх відповідним чином. Суфікс -ship, який додається
до слова translator, означає, зокрема, “якість або умову”, або “компетентність”, прита-
манну окремим перекладачам або групам перекладачів. “Якість”, “умова”, “статус” та
“компетентність” – все це аспекти роботи перекладача, які тією чи іншою мірою ви-
знаються суспільством та його інститутами (дискурси, практики та контексти). Від-
носно перекладачів це визнання може набувати різних форм, починаючи від інсти-
туціолізованої підготовки та сертифікації і закінчуючи консенсусом та визнанням у
широкому сенсі певними соціальними групами, що виражається такими показника-
ми, як нагороди, призи, престиж тощо. Все це можна вважати формами акумульова-
ного капіталу в тому сенсі, як його розумів Бурдьйо (актори, практики та контексти).
Компетентності (див. Компетентність (Competence)) формуються за рахунок під-
готовки та практики, або навіть тільки за рахунок практики, а статус визначається та
проголошується або інституційно – через акредитацію, або завдяки загальному ви-
знанню (актори, контексти, практики). І все ж таки, незважаючи на зростаючу кіль-
кість закладів вищої освіти, що пропонують програми з підготовки перекладачів, іс-
нує думка, що можна стати перекладачем і без спеціального навчання та сертифікації.
Ще раз наголошую, це – емпіричне питання, яке треба оцінювати, враховуючи кожен
із чотирьох чинників.
Тож, можна спитати, що таке “праця перекладача” в інституційних термінах. Для
відповіді можна використовувати як кількісні, так і якісні методи дослідження залу-
чених дискурсів, практик, актрів та інституційних контекстів [4]. Також можна спита-
ти, що таке “праця перекладача” за межами інституцій, коли знання та компетентнос-
ті, отримані та розвинуті протягом навчання, реалізуються на практиці та отримують

подальший розвиток. Саме тоді перекладачі вчаться грати більш складну соціальну
роль (Toury 1995:23) за межами відносно захищеного освітнього середовища, з яко-
го вони походять. Тут важливу роль можуть грати інші інститути (наприклад, Євро-
пейська комісія та Парламент, урядові перекладацькі агенції тощо) та асоціації (між-
народні, національні та регіональні асоціації письмових та усних перекладачів), які
визначають та регулюють соціальну значущість ролі перекладача на практиці (див.
Інституційний переклад (Institutional translation)).
Можна також спитати, що означає “праця перекладача” у ще ширшому соціаль-
ному значенні. Якої форми набуває ця соціальна роль? І знову можна використати
описані вище чотири чинники як окремі дослідницькі напрями. Однак необхідно за-
значити, що ці чотири чинники, розглянуті за різних умов, про які ми вже згадували,
можуть виявити конфліктуючі погляди на сутність перекладу, “працю перекладача”
та його соціальну роль.
Соціальні ролі перекладачів стають очевидними та проявляються в їхніх дискур-
сах, практиках та контекстах, в яких вони працюють, та які вони допомагають кон-
струювати та утримувати, так само як і мережі акторів, до яких вони залучені. Ще
раз нагадуємо, ці чинники можуть бути розглянуті та вивчені якісно або кількісно,
або обома способами, що викликало цілу низку досліджень, починаючи від онлайно-
вих опитувань представників професії і закінчуючи етнографічними дослідженнями
перекладачів в Європейській комісії. Внаслідок культурного повороту в перекладоз-
навстві, соціальна роль та статус перекладачів (Status of translators) вивчалися з різних
точок зору, але переважно на основі якісних підходів, як, наприклад, при вивченні
владних чи ґендерних відмінностей та дисбалансів.
2. Висновки і зауваження
Відносно того, яким чином кількісні та якісні методи можуть доповнювати одні
інших, хотілося б зазначити наступне: кількісні методи можна використовувати для
збору значних обсягів даних з цілої низки питань, як наприклад, кількість книжок
чи документів, перекладених у певний час у певному місці, результати опрацюван-
ня корпусів текстів великого чи меншого обсягів, погляди або думки стосовно різ-
номанітних перекладацьких проблем в групі або суспільстві тощо. Якісні методи на
кшталт текстового або дискурс-аналізу, глибинних опитувань тощо, можна викорис-
товувати задля висновків щодо менш очевидних теоретичних, ідеологічних, політич-
них чи інших поглядів на проблеми влади та ґендеру, оскільки кількісні методи поді-
бні до фокус-опитувань можуть їх не виявити.
В цьому відношенні кожен підхід можна використовувати для того, аби пошири-
ти чи поглибити результати, отримані в межах інших підходів. Що стосується вико-
ристання комбінованого підходу, він може виявитися значно більш затратним щодо
часу та зусиль для окремого дослідника, а отже буде більш доречним для реалізації
групових проектів. Незалежно від того, чи проект реалізується окремим дослідником,
чи групою, в межах кількісних та якісних методів варто використовувати тріангуля-
цію, аби знизити упередженість та підвищити пояснювальну силу. Серед іншого, це
означає застосування різних методів збору даних, вивчення одних і тих самих явищ
багатьма дослідниками та застосування різноманітних теорій задля обґрунтування
отриманих в перебігу дослідження результатів.
Примітки
1. Релевантну інформацію щодо дебатів про розвиток гуманітарних наук взагалі та соціології
зокрема дивись в Bourdieu 2001.
2. Обговорення головних питань на дебатах про рефлективність та дослідження дивись в Mar-
cus 1998: 181–202.
3. Про переклад і культуру дивись в Katan 2004. Обговорення різних інтерпретацій терміну як
такого дивись в Duranti 2001.
4. Повний перелік галузей та аспектів застосування якісних та кількісних методів дивись в
“Competences for professional translators”, DG Translation, European Union at http://ec.europa.
eu/dgs/translation/programmes/emt/index_en. htm (25/01/2011)
Bourdieu, Pierre 2001 Science de la science et réflexivité. Cours du Collège de France, 2000–2001. Paris:
Raisons d’agir.
Bourdieu, Pierre 1980 Le sens pratique. Paris: Les éditions de minuit.
Duranti, Alessandro 2001 Linguistic anthropology. Princeton: Princeton University Press. https://doi
.org/10.1017/CBO9780511810190 BoP
Gile, Daniel 2005 Research issues in Translation Studies. Online reference materials. European Society
for Translation Studies at http://www.est-translationstudies.org/publications/publications.html
[Accessed 3 February 2011]
Goodwin, Charles & Alessandro Duranti (eds) 1992 Rethinking Context: Language as an Interactive
Phenomenon. Cambridge: Cambridge University Press. BoP
Katan, David 2004 2nd edition. Translating cultures: an introduction for translators, interpreters and
mediators. Manchester: St Jerome. BoP
Kuhn, Thomas S 1962 The Structure of Scientific Revolutions. Chicago: University of Chicago Press.
Latour, B 2005 Reassembling the Social: An Introduction to Actor-Network-Theory. Oxford: Oxford
University Press.
Marcus, George E 1998 Ethnography through thick and thin. Princeton: Princeton University Press.
Robinson, Douglas (ed.) 1997 Western translation theory. From Herodotus to Nietzsche. Manchester:
St. Jerome. TSB
Toury, Gideon 1995 Descriptive Translation studies and Beyond. Amsterdam/ Philadelphia: John Ben-
jamins. https://doi.org/10.1075/btl.4 BoP
Wenger, Etienne 1998 Communities of practice. Learning, meaning, and identity. Cambridge U.K/ New
York: Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/CBO9780511803932
Brenda Nicodemus & Laurie Swabey (eds) 2011 Advances in Interpreting Research. Inquiry in action.
Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins.. https://doi.org/10.1075/btl.99 TSB
Briggs, Charles L 2002 “Interviewing, Power/Knowledge, and Social Inequality.” In Handbook of In-
terview Research Context & Method, F. Jaber (eds), 911–922. Thousand Oaks CA: Sage Publica-
tions.
Gabriela Saldanha & Sharon O’Brien 2013 Research methodologies in TS. 280p. Manchester: St Je-
rome.
Holliday, Adrian 2007 Doing and Writing Qualitative Research. London: Sage Publications.
Jaber, F. Gubrium, J.F & Holstein, J.A. (eds) 2002 Handbook of Interview Research Context and Meth-
od. Thousand Oaks CA: Sage Publications.
Sandra Hale & Jemina Napier. 2013: Research Methods in Interpreting. A practical Resource. London:
Bloomsbury Publishing. TSB
Singleton, Royce & Straits, Bruce C. 2010 Approaches to Social Research. Oxford: Oxford University
Press.
104 Алберт Бранчадель
Міноритарні мови і переклад

(Minority languages and translation)
Алберт Бранчадель (Albert Branchadell)

Автономний університет Барселони (Autonomous University of Barcelona)
Зміст
Аудіовізуальний переклад (Audiovisual translation)
Влада і переклад (Power and translation)
Художній переклад (Literary translation)
Будь-яке обговорення міноритарних мов (minority languages) і перекладу має по-

чинатися із дефініції поняття “міноритарні мови”. Оскільки в перекладознавстві
(Translation Studies) власної дефініції бракує, ми змушені використовувати ті, що да-
ються в інших сферах. Досить прийнятним видається соціолінгвістичне за свої зміс-
том визначення, що міститься в єдиній міжнародній угоді, яка стосується захисту мі-
норитарних мов, а саме в “Європейській хартії реґіональних або міноритарних мов”
(the European Charter for Regional or Minority Languages)1. Відповідно до цієї хартії, регі-
1 Назву першого офіційного (ратифікованого) українського перекладу хартії було перекла-

дено як “Європейська хартія регіональних мов або мов меншин”, тобто базовий термін regional
or minority languages (англ.), langues regionales ou minoritaires (фр.) був неправильно перекладе-
ний українською мовою як “регіональні мови або мови меншин”, а хартія захищає саме мови,
які можуть зникнути як надбання європейської культурної спадщини, а не мовні меншини.
Хибний переклад великою мірою заплутав ситуацію як із визначенням мов, котрі потребують
підтримки і, зрештою, захисту в умовах України, так і з вибором способів реалізації положень
Міноритарні мови і переклад 105
ональними, або міноритарними, є мови, які одночасно (1) традиційно вживаються на

певній частині території держави групою, яка є чисельно меншою за решту населен-
ня держави, та (2) відрізняються від офіційної мови або мов цієї держави. Ця дефіні-
ція є чинною за умови, що вона не поширюється на будь-які діалекти офіційної мови
(мов) або мови мігрантів. Відповідно до цієї дефініції, термін “міноритарна мова” не
слід змішувати із схожими термінами, які пропонуються, наприклад, в журналі МТМ.
Minor Translating Major – Major Translating Minor – Minor Translating Minor: “мова мен-
шого чи помірного поширення” (minor language), яка протиставляється “мовам зна-
чного чи необмеженого поширення” (major languages), незалежно від того, стосується
це глобальних масштабів (наприклад, англійська мова) чи окремої країни (напри-
клад, фінська мова у Фінляндії у порівнянні із шведською, яка є другою офіційною у
цій країні).
Як зауважує у своїй новаторській праці Майкл Кронін, поняття “міноритарності”
“є не абсолютним, а відносним” (Cronin 1995: 86). По-перше, це поняття є відносним
у кількісному аспекті: незалежно від абсолютної кількості носіїв міноритарної мови,
їх завжди менше, ніж носіїв мови більшості. По-друге, це поняття є відносним у полі-
тичному та історичному аспектах: асиметрія “меншість – більшість” має місце у кон-
кретній державі і в конкретних обставинах, що змінюються. Це тягне за собою мето-
дологічно незручний наслідок: мова, яка є міноритарною в одній державі, може бути
мажоритарною (офіційною) в іншій. Для перекладознавства цікавішими є випадки
“абсолютної міноритарності мов”, тобто мов, які на сьогодні не є мовами більшості в
жодній державі. Це стосується переважної більшості мов у світі. Кронін (Cronin 1995:
87f) зауважує, що “потенційно усі мови є міноритарними”, а точніше, маємо конста-
тувати, що більшість мов є фактично міноритарними.
Услід усвідомленню змісту аналізованого поняття, постає запитання, а навіщо пе-
рекладознавству взагалі перейматися міноритарними мовами. Подібно Джону Кенне-
ді у його інавгураційному зверненні, ми повинні питати не про те, що переклад може
зробити для міноритарних мов, а що міноритарні мови можуть зробити для перекла-
ду. Цю проблему було вирішено Ґідеоном Турі у його знаковій статті. На його думку
(Toury 1985: 7), головною причиною окремого вивчення “перекладу міноритарними
мовами” є припущення, що вони є “зручними об’єктами дослідження”. Такі їхні ха-
рактеристики “надають унікальні можливості виявлення механізмів перекладу у
більш-менш чистому вигляді [...]. Встановлені таким чином закономірності можуть
допомогти з’ясувати фундаментальні ознаки процесу перекладу (див. Процес пере-
кладу (Translation process)) і внести свій вклад у розробку загальної теорії перекладу”.
хартії. Апелюючи до викривленого перекладу хартії, місцеві ради низки областей сходу України
прийняли рішення про надання на своїх територіях російській мові статусу регіональної. 2006
року МЗС України з англійської мови на українську здійснило новий офіційний переклад хар-
тії, де назва її звучить – “Європейська хартія регіональних або міноритарних мов” (Прим. ред.).
Слідом за Турі, ще низка дослідників погодилися із цим аргументом. Цікаво заува-

жити, що за два десятиліття після виходу статті Ґідеона Турі, Кармен Міян-Варела
(Millán-Varela 2004) повторила його тезу майже дослівно: тексти перекладені мінори-
тарними мовами, мають бути “ідеальним полем для дослідження процесу перекладу”.
Питання впливу перекладу на міноритарні мови також порушувалося у згаданій
статті Турі (Toury 1985: 7), де він зазначає, що переклад “безумовно може служити ді-
євим засобом збереження та розвитку” міноритарних мов у їх намаганні “опиратися
своєму витісненню” відповідними офіційними мовами. Це природно наближає нас до
погляду Лоренса Венуті на переклад як культурно-політичної діяльності і чітко пе-
ретинається із взаємозв’язками перекладу і влади, такими знайомими дослідникам
постколоніального перекладу. Проте Турі попереджав і про зворотній бік перекладу:
надто велика його частка може спричинити небажану й неконтрольовану інтерфе-
ренцію. Кронін (Cronin 1995: 89) слушно узагальнив “базовий парадокс” взаємовід-
носин між міноритарними мовами та перекладом: “Будучи мовами, які функціону-
ють у мультилінгвальному світі, в умовах неймовірного прискорення інформаційних
потоків домінуючими мовами, вони змушені безперервно перекладати, аби зберегти
свою життєздатність та доречність як живих мов. Проте саме переклад може на-
справді поставити під загрозу неповторність мов, які вдаються до нього”. На цей
парадокс звертали увагу і інші дослідники. Кармен Міян-Варела (Millán-Varela 2003),
наприклад, зауважує, що переклад “сприяє процесам лінгвістичної та культурної
нормалізації, але в той же час є болісним нагадуванням про існування асиметричних
відношень із владою”. Ця його подвійна роль добре відома дослідникам у сфері по-
стколоніалізму, де теза про місце перекладу між культурами, які підтримують асиме-
тричні владні відношення, є надзвичайно впливовою.
Незважаючи на висловлені у 1985 році очікування Турі стосовно майбутньо-
го внеску міноритарних мов у теорію перекладу, в останню чверть століття вони не
входили до числа головних проблем, якими займалися провідні перекладознавці. У
“Словнику перекладознавства” (Dictionary of Translation Studies) Марка Шатлверта
(Mark Shuttleworth) взагалі відсутня стаття “міноритарна мова”, так само як і в “Ен-
циклопедії перекладознавства” за редакції Мони Бейкер видавництва “Рутледж”
(Routledge Encyclopedia of Translation Studies) або “Словнику технологічних аспектів
перекладу” (Dictionary of Translation Technology) Сін-вай Чана (Sin-wai Chan). З іншо-
го боку, дещо все-таки відбувалося. Крига скресла із виходом спеціального номеру
журналу “Транслейтор” (The Translator) за редакції Лоренса Венуті. У своїй статті у
цьому номері Майкл Кронін проголосив, що взаємодія міноритарних мов і перекладу
“на сьогодні є найголовнішою проблемою перекладознавства” (Cronin 1998: 151). На-
справді поняття “міноритарності” в тлумаченні Венуті не було чисто лінгвістичним і,
незважаючи на віщування Кроніна, згаданому випуску журналу не вдалося стимулю-
вати суттєвий обсяг досліджень у цій сфері, аби виправдати такі заяви. У 2005 році,
за редакцією Бранчаделя і Веста (Branchadell & West), вийшла колективна моногра-
фія під назвою Less Translated Languages (“Мови, що рідко перекладаються”), яка ста-
ла першим виданням, значну частину змісту якого присвячено міноритарним мовам
(Branchadell & West 2005). Передмова до цієї інноваційної праці містить спробу окрес-
лити стан дослідженості цієї проблеми та визначити місце перекладу міноритарних
мов у так званому “культурному повороті” перекладознавства та наступному його
“владному повороті”, прихід якого проголошується деякими дослідниками (див. По-
вороти перекладознавства (The turns of Translation Studies)).
Незважаючи на такий відносний брак уваги, обсяг досліджень перекладу мінори-
тарних мов є насправді більшим, ніж видається на перший погляд. По-перше, існують
якісні дослідження у цій сфері, які не одержують належного поширення тільки тому,
що вони написані не англійською, а іншими мовами. Але навіть якщо обмежитися
тільки англомовними працями, виявиться, що маємо справу із доволі значним за об-
сягом переліком джерел. Хоча спостерігалися і спроби розробити теорію перекладу з
міноритарних мов/ міноритарними мовами (див. González-Millán 1996). Найцінніши-
ми працями у цій сфері, вірогідно, є ті, що пов’язані не із загальною теорією перекла-
ду, а із вивченням ситуації з конкретними мовами. У галузі літературного перекладу
вийшли кілька вартих уваги монографій. Наприклад, безумовно, заслуговує на ста-
тус знакової праця Майкла Кроніна “Острів перекладу” (Translating Ireland) (Cronin
1996) присвячена ірландській мові, що розглядається як міноритарна, незважаючи
на її – радше символічний – статус першої офіційної мови в Ірландії. Ще дві видат-
ні праці стосуються шотландської мови – “Написано мовою шотландської нації: Іс-
торія літературного перекладу шотландською мовою” (Written in the Language of the
Scottish Nation: A History of Literary Translation into Scots) (Corbett 1999) Джона Корбе-
та та “Мови Frae Ither: Нариси сучасного перекладу шотландською мовою” (Frae Ither
Tongues: Essays on Modern Translation into Scots) (Findlay 2004) Білла Фіндлі. Кармен Мі-
ян-Варела підготувала дисертацію доктора філософії (Millán-Varela 1999), присвячену
художньому перекладу галісійською мовою. Вартими згадки є і деякі наукові статті.
Проблеми, пов’язані з перекладом з таких різноманітних мов як баскська, каталан-
ська, корсиканська, галісійська, ґбая, кхасі, орія, ретороманська, шотландська та вал-
лійська розглядалися принаймні в одній із вартих уваги публікацій.
Відволікаючись від художнього перекладу, варто зауважити, що в нашому глоба-
лізованому і технізованому світі міноритарні мови відвоювали своє місце у машин-
ному перекладі, сфера застосування якого стрімко поширюється. Починаючи із стат-
ті Дженет Барнс, опублікованої у 1987 році, “A User Perspective on Computer-Assisted
Translation for Minority Languages”(“Перспективи користувача міноритарними мовами
у сфері комп’ютеризованого перекладу”), і завдячуючи низці статей провідного спеці-
аліста з машинного перекладу Гарольда Сомерса (Harold Somers), можна говорити про
цілий напрям у цій галузі, присвячений міноритарним мовам. У цьому зв’язку, варто
звернути увагу на групу захисту інтересів під назвою SALTMIL (Speech And Language
Technology for Minority Languages – Мовленнєві та мовні технології для міноритарних
мов). Наприклад, учасники її П’ятого семінару (5th Workshop) зосередилися на питан-

нях стратегій розробки технології машинного перекладу для міноритарних мов. Ще
однією сучасною ділянкою особливого поширення перекладу є аудіовізуальна сфера
(див. Аудіовізуальний переклад (Audiovisual translation)). Особливо цікавою є праця
Еньї О’Коннелл (Eithne O’Connell). Як і в інших сферах, захист і дослідження йдуть по-
руч, див., наприклад, проекти, які фінансуються центром “Меркейтор Медіа Центр”
(Mercator Media Centre), приміром, той, що описано в публікації Джорджа Джоунза
(Jones 2001).
Ця стаття – не найкраща нагода для окреслення плану досліджень у даній сфе-
рі, однак певні побажання (у формі висновку) видаються доречними. По-перше, ак-
туальною залишається розробка теорії перекладу міноритарних мов. Що стосується
тематичних досліджень, свого наукового вивчення досі чекають сотні міноритарних
мов. Уваги потребує також проблема перекладу з міноритарних мов на мови ширшо-
го розповсюдження. Якщо переклад позитивно впливає на міноритарні мови як мови
перекладу, він так само на них впливає і коли вони виступають як мови оригіналу. З
іншого боку, зміст поняття “міноритарні мови” варто розширити, аби включити до
нього як нетрадиційні мови (наприклад, лінґала1 у Бельгії), так і регіональні варіан-
ти традиційних мов (наприклад, західно-фламандський). Предметом наукового до-
слідження повинен стати також переклад між міноритарними мовами. У сфері пере-
кладознавства достатньо простору для цілої серії (а не лише одного тому) праць під
загальною назвою “Переклад міноритарних мов”.
Branchadell, Albert&West, LovellM. (eds). 2005. Less Translated Languages. Amsterdam/Philadelphia:
John Benjamins. BoP TSB
Cronin, Michael. 1995. “Altered States: Translation and Minority Languages.” TTR 8: 85–103. TSB,
DOI: 10.7202/037198ar
Cronin, Michael. 1996. Translating Ireland: Translation, Languages, Cultures. Cork: Cork University
Press. TSB
Cronin, Michael. 1998. “The Cracked Looking Glass of Servants. Translation and Minority Languages
in a Global Age.” In Translation and Minority, Lawrence Venuti (ed.), 145–62. Special issue of The
Translator 4 (2). Manchester: St. Jerome Publishing. TSB
González-Millán, X. 1996. “Towards a Theory of Translation for ‘Marginal’ Literary Systems. The Gali-
cian Situation.” In The Knowledges of the Translator, M. Coulthard& P. Odber de Baubeta (eds),
279–90. Lampeter: Edwin Mellen Press.
1 Лінґала – мова міжетнічного спілкування на території практично всієї центральної Афри-

ки, що виникла в кінці 19 ст. як засіб спілкування між племенами прибережних районів річки
Конго, а потім стала засобом спілкування між європейцями і місцевими племенами. В Бельгії
використовується переважно вихідцями з Демократичної Республіки Конго (до 1960 року – ко-
лонія Бельгійське Конго).
Jones, George. 2001. “Linguistic Minorities and Audiovisual Translation.” http://www.aber.ac.uk/cgi-

bin/mercator/images/linguistic_minorities_and_audiov.pdf [Accessed 7 June 2011]
Millán-Varela, Carmen. 2003. “‘Minor’ Needs or The Ambiguous Power of Translation.” In Minority
Languages in Europe. Frameworks, Status, Prospects, Gabrielle Hogan-Brun & Stefan Wolff (eds),
155–72. Houndmills/ New York: Palgrave MacMillan.
Millán-Varela, Carmen. 2004. “Hearing voices: James Joyce, narrative voice and minoritytranslation.”
Language and Literature 13: 37–54. TSB, DOI: 10.1177/0963947004039486
Toury, Gideon. 1985. “Aspects of translating into minority languages from the point of view of Trans-
lation Studies.” Multilingua – Journal of Cross-Cultural and Interlanguage Communication 4: 3–10.
Venuti, Lawrence (ed.). 1998. Translation and Minority. Special issue of The Translator 4 (2). Manches-
ter: St. Jerome Publishing. TSB
Millán-Varela, Carmen. 2000. “Translation, Normalisation and Identity in Galicia(n).” Target 12 (2):
267–82. TSB, DOI: 10.1075/target.12.2.05mil
O’Connell, Eithne. 2000. Minority Language Dubbing for Children. Unpublished doctoral thesis Dub-
lin: DCU = O’Connell, Eithne. 2003. Minority Language Dubbing for Children: Screen Translation
from German into Irish. Berlin: Peter Lang.
O’Connell, Eithne. 2007. “Translation and Minority Language Media – Potential and Problems: An
Irish Perspective.” In Minority Language Media. Concepts, Critiques and Case Studies, Mike Cor-
mack & Niamh Hourigan (eds), 212–28. Clevedon: Multilingual Matters.
Pattanaik, Diptiranjan. 2000. “The Power of Translation: A Survey of Translation in Orissa.” In Chang-
ing the Terms: Translating in the Postcolonial Era, Sherry Simon & Paul St-Pierre (eds), 71–86.
Ottawa: University of Ottawa Press. TSB
Zabaleta, Jesus M. 1991. “Hedadura txiki eta ertalneko hizkuntzetako itzulpena aztertzeko zenbait al-
dagai bakantzeko saloa.” Senez. Itzulpen eta Terminologiazko Aldizkaria 12: 17–37. Англійська
версія: 2002. “To Find Variables for the Analysis of Translation between Lesser-diffused and Me-
dium-diffused Languages.” Senez. Itzulpen eta Terminologiazko Aldizkaria 24: 193–206.
Бестерс-Дільгер Ю. 2010. Сильні та слабкі сторони Європейської хартії регіональних або
міноритарних мов: західноєвропейський досвід. Мовознавство. № 1. С. 94–99.
110 Ніке К. Покорн
Напрям перекладу
(Directionality)
Ніке К. Покорн (Nike K. Pokorn)

Люблянський університет (Lubliana University)
Переклад: Марія Кравцова (Mariia Kravtsova)
Львівський національний університет ім. Івана Франка (
Ivan Franko National University of Lviv)
Зміст
1. Що таке “напрям перекладу”?
2. Традиційні теоретичні підходи
3. Поширення перекладу А – Б
4. Сучасні дослідження і нові дані
Конференц-переклад (Conference interpreting)
Навчання письмового перекладу / Підготовка письмовихперекладачів
(Teaching translation / Training translators)
Навчання усного перекладу / Підготовка усних перекладачів
(Teaching interpreting / Training interpreters)
Одомашнювальний та очужувальний переклади
(Domestication and foreignization)
Перекладацький інструментарій (Translation tools)
Релігійний переклад (Religious translation)
Усний переклад в медіа (Media interpreting)
Напрям перекладу 111
1. Що таке “напрям перекладу”?
Коли йдеться про напрям в усному та письмовому перекладі, мають на увазі спря-
мованість перенесення смислу, тобто, здійснюється переклад з першої, рідної або
домінуючої мови перекладача чи на неї. Однак у сучасному перекладознавстві цей
термін зазвичай позначає ситуації, коли перекладачі перекладають (усно чи пись-
мово) іноземною мовою. Для позначення такого виду діяльності в перекладознав-
стві не бракує термінів, таких як “тема” (le thẻme) (Ladmiral 1979), “службовий пере-
клад” (service translation) (Newmark 1988), “інверсивний переклад” (inverse translation)
(Beeby 1996), “реверсивний переклад” (reverse translation), “переклад другою мовою”
(translation into the second language) (Campbell 1998), “переклад мовою, що не є первин-
ною для перекладача” (translation into the non-primary language) (Grosman et al 2000),
“переклад нерідною мовою” (translation into a non-mother tongue) (Pokorn 2005) та “пе-
реклад A – Б” (translation A – B) (Kelly et al 2003: 33–42).
2. Традиційні теоретичні підходи
У центральних мовах Західної Європи здавна вважається, що якість перекладу

мовою Б (іноземною) поступається якості перекладу мовою А (рідною). Припущення,
що перекладачі можуть на високому рівні опанувати лише рідну мову, і тому пови-
нні перекладати виключно нею, швидше за все випливає з ототожнення трансценден-
тальної природи нації з її мовою, що виникло в період романтизму. Таке ототожнен-
ня мови нації з її духом (Humboldt 1836: 37), теза про існування прихованої сутності
кожної мови, недоступної носіям інших мов, змусили деяких вчених повірити в те,
що перекладати слід лише з іноземних мов рідною, і ніколи навпаки.
Незважаючи на те, що віра у трансцендентальну єдність нації та її мови в XX
столітті дещо ослабла, проте теза про обов’язковість перекладу лише рідною мовою
вижила. У деяких фундаментальних працях з перекладознавства початку 1980-х рр.
автори застерігають від перекладу з мови А (рідної) мовою Б (іноземною), вважаю-
чи, що така практика породжує “неприродні” тексти, що рясніють “неприйнятними
або надуманими виразами” (Newmark 1981: 180). Зауважувалось, що переклад завжди
має здійснюватися носіями мови, якою перекладають, оскільки лише вони здатні ін-
туїтивно осягнути асоціативний лексичний ряд, що відображає спосіб, яким мова
структурує та організовує дійсність (Duff 1981). Не винятком стала і теорія усного
перекладу, в межах якої представники Паризької школи схожим чином стверджу-
вали, що усний переклад іноземною мовою “відволікає розум від побудови смислу”
(Seleskovitch 1999: 62).
Інші перекладознавці ідеалізували суб’єкта, задіяного в процесі перекладу (див.
Процес перекладу (Translation process)), припускаючи, що перекладачами мають бути
лише досконалі білінгви, які перекладають з однієї рідної мови іншою (див. напр.,
112 Ніке К. Покорн
Catford 1965: 27). Ще інші, знову ж таки, уникаючи відкритого обговорення мож-
ливості вибору перекладачем мови перекладу, імпліцитно обстоювали тезу про ви-
ключний характер перекладу на професійному рівні рідною мовою. Такі завуальовані
тези можна знайти, скажімо, у праці Лоренса Венуті (Venuti 1995), згідно з яким пере-
кладачі завжди обирають “іноземний” текст і перекладають його, узгоджуючи текст
перекладу з культурною ситуацією носіїв мови перекладу, або протиставляючи його
останній (див. Одомашнювальний та очужувальний переклади (Domestication and
Foreignization)). Таке формулювання свідчить про переконання автора, що переклада-
чі ніколи не перекладають зі своєї рідної мови, а постійно виключно нею.
3. Поширення перекладу А – Б (іноземною мовою з рідної)
Однак, переклад A – Б (іноземною мовою з рідної) є звичним явищем протягом

усієї історії існування людства: наприклад, знамениту Септуаґінту, здається, перекла-
дали разом як греки, так і не-греки, а перші переклади буддійських священних текстів
із санскриту китайською мовою було здійснено зовсім не китайцями. Сьогодні пере-
клад А – Б (іноземною мовою з рідної) також є широко розповсюдженим, подекуди
навіть панівним явищем у периферійних (peripheral) мовних спільнотах, тобто там, де
послуговуються мовою, яка є другою лише для кількох мовців (див. Linn 2006 стосов-
но тлумачення понять “базовий” (core) та “периферійний”). В базових (core) мовних
спільнотах іноземною мовою теж часто послуговуються для спілкування з етнічними
меншинами або новими іммігрантами (Campbell 1998).
До того ж, при перекладі іноземною мовою перекладачі дуже рідко працюють са-
мостійно – зазвичай перекладач, який є носієм мови тексту оригіналу, співпрацює із
стилістом, для якого рідною є мова перекладу. Подібна співпраця між рівними парт-
нерами відбувається так часто, що вже знайшла теоретичне обґрунтування в теорії
перекладу Біблії (Nida 1964) (див. Релігійний переклад (Religious translation)).
4. Сучасні дослідження і нові дані
Сучасні дослідження напряму перекладу зосереджено на різноманітних аспектах

перекладу А – Б (іноземною мовою з рідної): по-перше, емпіричні дослідження за-
свідчили, що переклад рідною мовою не гарантує вищої його якості ні в усній (Bajo et
al. 2000), ні в письмовій (Pokorn 2005) формах; традиційні теоретичні положення по-
ставлено під сумнів; необхідність усного та письмового перекладу іноземною мовою
доведено в численних сферах людської діяльності; досліджено різноманітні підходи
до навчання та підготовки перекладачів (Campbell 1998); розроблено інструментарій
та допоміжні засоби для усних та письмових перекладачів (див. Перекладацький ін-
струментарій (Translation tools)). Необхідність навчання майбутніх перекладачів пере-
кладу іноземною мовою стала загальновизнаною (Prunč 2000), а в перекладознавчій
Напрям перекладу 113
літературі розглядаються різні методи навчання такого перекладу (Beeby 1996, Kelly
et al. 2003). Усі ці аспекти наукового пошуку свідчать про зменшення маргінальності
практики перекладу іноземною мовою.
Bajo, M.T., F. Padilla & P. Padilla 2000 “Comprehension processes in simultaneous interpreting.” In
Translation in Context, Andrew Chesterman, Natividad Gallardo San Salvador & Yves Gambier
(eds), 127–142. Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins TSB.
Beeby, Allison 1996 Teaching Translation from Spanish to English. Ottawa: University of Ottawa. TSB
Catford, J.C 1965 A Linguistic Theory of Translation. Oxford: OUP.
Duff, Allan1981 The Third Language. Oxford/New York: Pergamon Press.
Grosman, Meta, Mira Kadrič, Irena Kovačič, Mary Snell-Hornby (eds) 2000 Translation into
Non-mother Tongues in Professional Practice and Training. Tübingen: Stauffenburg. TSB
Humboldt, Wilhelm von 1836 Über die Verschiedenheit des menschlichen Sprachbaues und ihren Ein-
fluß auf die geistige Entwicklung des Menschengeschlechts. Berlin: Königliche Akademie der Wis-
senschaften.
Ladmiral, Jean-René 1979 Théorèmes pour la traduction. Paris: Didier.
Linn, Stella 2006 “Trends in translation of a minority language: The case of Dutch.” In Sociocultural
Aspects of Translating and Interpreting, Anthony Pym, Miriam Shlesinger & Zuzana Jettmarová
(eds), 27–40. Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins.
Newmark, Peter 1981 Approaches to Translation. Oxford/New York: Pergamon Press. TSB
Newmark, Peter 1988 A Textbook of Translation, London: Prentice Hall. TSB
Seleskovitch, Danica 1999 “The Teaching of Conference Interpreting in the Course of the Last 50
Years.” Interpreting 4 (1): 55–66. TSB
Venuti, L 1995 The Translator’s Invisibility. London/New York: Routledge BoP.
Campbell, Stuart 1998 Translation into the Second Language. London/New York: Longman. TSB
Kelly, Dorothy, Anne Martin, Marie-Louise Nobs, Dolores Sánchez & Catherine Way (eds) 2003 La
Direccionalidad en Traducción e Interpretación. Granada: Atrio. TSB
Nida, E 1964 Toward a Science of Translating. Leiden: E. J. Brill. TSB
Pokorn, Nike K 2005 Challenging the tradtional axioms: translating into a non-mother tongue. Am-
sterdam/Philadelphia: John Benjamins.
Prunč, Erich 2000 “Translation in die Nicht-Muttersprache und Translationskultur.” In Translation
into Non-mother Tongues in Professional Practice and Training, Meta Grosman, Mira Kadrič, Irena
Kovačič, Mary Snell-Hornby (eds), 5–20. Tübingen: Stauffenburg.
114 Барбара Аренс
Нейролінгвістика та усний переклад

(Neurolinguistics and interpreting)
Барбара Аренс (Barbara Ahrens)

Кельнський університет прикладних наук (Cologne University of Applied
Sciences)
Зміст
Синхронний переклад (Simultaneous interpreting)
Одразу після ідентифікації ділянок мозку, відповідальних за обробку продуктів

мовлення, дослідження зосередились на нейрокогнітивних процесах, на яких ґрунту-
ються аудіювання/ розуміння мовлення та його породження (див. статтю Когнітивні
підходи (Cognitive approaches)). Усний переклад (Interpreting) є діяльністю, що вклю-
чає обробку білінгвального мовлення у дуже специфічних умовах. Він привертає ува-
гу дослідників з інших галузей, присвячених вивченню процесів обробки продуктів
мовлення, особливо нейропсихологів і нейролінгвістів.
Усні перекладачі передають однією мовою зміст повідомлень і виступів, ви-
кладених іншою мовою. З точки зору обробки продуктів мовлення, найпоказові-
шим і найскладнішим видом усного перекладу є синхронний переклад (Simultaneous
interpreting), оскільки він вимагає одночасної обробки двох мов. Відповідно, спеціа-
лісти із згаданих галузей переважно зосередились саме на вивченні цього виду пере-
кладу. У послідовному перекладі аудіювання/ розуміння мовлення і говоріння зага-
лом функціонують так само, як і в процесі обробки монолінгвального мовлення, хоча
тлумач і працює з повідомленням, породженим іншим мовцем.
Теоретичне підґрунтя для розв’язання складної проблеми синхронного перекла-
ду, який інтегрує нейролінгвістичні й нейрофізіологічні аспекти обробки продук-
Нейролінгвістика та усний переклад 115
тів мовлення, було запропоновано Мішелем Парадізом (Paradis 1994). Його теорія
включає різні етапи процесу синхронного перекладу, що співвідносяться з функціо-
нальною системою мови у мозку білінгва. Ця концепція враховує нейрофізіологічну
структуру мозку людини та операції, які можна вивести з неї, такі як різні структури,
що забезпечують роботу пам’яті, або активацію та пригнічення тієї чи іншої мови у
мозку білінгва.
Парадіз (Paradis 2000) стверджує, що білінгвальний мозок має єдину когнітивну
систему для немовної ментальної репрезентації, до якої мають доступ обидві мовні
системи. Він також розглядає прагматичні й лінгвістичні дані стосовно участі пра-
вої й лівої півкуль головного мозку в обробці продуктів мовлення. Відповідно до
цих даних, ліва півкуля відповідає за ті аспекти згаданої обробки, які не залежить від
контексту (буквальне значення, синтаксис, граматика), тоді як права півкуля тлума-
чить ті, що залежить від контексту, тобто здійснює прагматичну інтерпретацію не-
буквального значення, яке передається за допомогою просодичних засобів, міміки,
жестів тощо. Далі він розділяє знання тлумача на імпліцитні, а значить, автоматично
наявні, та металінгвістичні, які фахові тлумачі засвоїли внаслідок професійного на-
вчання і досвіду. Модель Парадіза (Paradis 1994) репрезентує сегменти (що частково
перекривають один інший) процесу обробки послідовних відтинків мовлення на різ-
них етапах синхронного перекладу, сприяючи побудові його складної й багатошаро-
вої моделі.
Питання функціональної системи обробки продуктів мовлення та її функціону-
вання в процесі синхронного перекладу, коли активуються дві мовні системи, однак
вони не повинні заважати одна одній, вже розглядалися в межах міждисциплінарного
емпіричного дослідження ще до того, як Парадіз запропонував свої головні когнітив-
ні принципи. Однак емпіричні нейролінгвістичні та нейрофізіологічні дослідження
на матеріалі усного перекладу є методологічно і технічно складними. Це й пояснює
невелику (на сьогодні) кількість таких досліджень.
Нейролінгвістичні дослідження синхронного перекладу переважно зосеред-
жуються на латералізації та патернах церебральної активації, аби зрозуміти як тлу-
мачам вдається справлятися з когнітивно складним завданням одночасної обробки
двох мов. Стосовно монолінгвів, було встановлено домінування лівої півкулі у про-
цесі породження висловлювань. З іншого боку, вивчення церебральної латералізації
в процесі обробки мов координативними білінгвами і досвідченими тлумачами за-
свідчило менш асиметричну участь обох півкуль у цьому процесі. Чим вищим є рі-
вень володіння другою, тобто іноземною, мовою або чим більшим є досвід тлумача
в усному перекладі, тим більш симетричним стає участь обох півкуль у розумінні й
породженні висловлювань (див, напр., Ilic 1990; Kurz 1996). Ця більш симетрична ак-
тивація обох півкуль в білінгвальному мозку тлумача стає ще більш очевидною, коли
синхронний переклад здійснюється з рідної на іноземну мову (Kraushaar & Lambert
1987; Gran & Fabbro 1988; Kurz 1996).
116 Барбара Аренс
Вдалося також довести, що усний переклад ґрунтується на семантичній обробці

тексту оригіналу, а не його поверхневих структур, таких як слова, граматика чи син-
таксис (Ilic 1990; Greenetal. 1994).
Методи, що використовувалися у цих дослідженнях, включали дихотичне аудію-
вання (Gran & Fabbro 1988; Ilic 1990), імітацію, а також усний переклад з використан-
ням протоколу “Міркуй вголос” (Think-aloud protocol) (Greenetal. 1994) або застосу-
ванням електроенцефалограми (ЕЕГ) (Kraushaar & Lambert 1987; Gran & Fabbro 1988;
Kurz 1996). Пізніші дослідження використовували позитронно-емісійну томографію
(Rinneetal. 2000; Tommola et al. 2000) та функціональну магнітно-резонансну томогра-
фію (Ahrens et al. 2010), щоб наочно показати різні патерни активації мозку в про-
цесі синхронного перекладу у порівнянні з іншими видами діяльності, пов’язаними
із вживанням мови, наприклад, такими як імітація або спонтанне породження моно-
логічного мовлення. Ці пізніші дослідження підтвердили зміни у діяльності мозку
усних перекладачів, що можна пояснити тим, що вони постійно займаються цим кон-
кретним видом обробки білінгвальних продуктів мовлення.
Проблема емпіричного дослідження обробки мовлення людини та когнітивних
процесів спричинюються феноменом “чорного ящика”, який полягає в тому, що важ-
ко зрозуміти діяльність і функціонування свідомості людини, навіть якщо такі ме-
тоди як позитронно-емісійна та функціональна магнітно-резонансна томографії до-
зволяють більш наочно репрезентувати те, що відбувається в мозку тлумача під час
його роботи. Навіть такі методи не можуть допомогти чітко зрозуміти, як насправді
ментальні репрезентації перетворюються на мову.
Ahrens, B., Kalderon, E., Krick, C.M. & Reith, W. 2010 “fMRI for exploring simultaneous interpret-
ing.”In Why Translation Studies matters?, D. Gile, G. Hansen & N.K. Pokorn (eds) 237–247. Am-
sterdam/Philadelphia: John Benjamins. doi: 10.1075/btl.88 TSB
Gran, L. & Fabbro, F. 1988 “The role of neuroscience in the teaching of interpretation.” The Interpret-
ers’ Newsletter 1: 23–41.
Green, A., Vaid, J., Schweda-Nicholson, N., White, N. & Steiner, R. 1994 “Lateralization for shadow-
ing vs. interpretation: A comparison of interpreters with bilingual and monolingual controls.”In
Bridging the gap: Empirical research in simultaneous interpretation, S. Lambert & B. Moser-Mercer
(eds) 331–355. Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins. doi: 10.1075/btl.3 TSB
Kraushaar, B. & Lambert, S. 1987 “Shadowing proficiency according to ear of input and type of bilin-
guality.” Bulletin of the Canadian Association of Applied Linguistics 9 (1): 17–31.
Ilic, I. 1990 “Cerebral lateralization for linguistic functions in professional interpreters.”In Aspects of
applied and experimental research on conference interpretation. Round table on interpretation re-
search, November 16, 1989, L. Gran & C. Taylor (eds) 101–110. Udine: Campanotto.
Kurz, I. 1996 Simultandolmetschen als Gegenstand der interdisziplinären Forschung. Vienna: WUV.
TSB
Paradis, M. 1994 “Toward a neurolinguistic theory of simultaneous translation: The framework.” In-
ternational Journal of Psycholinguistics 9 (3): 319–335.
Нейролінгвістика та усний переклад 117
Paradis, M. 2000 “Prerequisites to a study of neurolinguistic processes involved in simultaneous in-

terpreting. A synopsis.”In Language processing and simultaneous interpreting: Interdisciplinary
perspectives, B. Englund Dimitrova & K. Hyltenstam (eds) 17–24. Amsterdam/Philadelphia: John
Benjamins. doi: 10.1075/btl.40.03par TSB
Rinne, J.O., Tommola, J., Laine, M., Krause, B.J., Schmidt, D., Kaasinen, V., Teräs, M., Sipilä, H. & Sun-
nari, M. 2000 “The translating brain: Cerebral activation patterns during simultaneous interpret-
ing.” Neuroscience Letter 294: 85–88. doi: 10.1016/S0304‑3940(00)01540‑8
Tommola, J., Laine, M.J., Sunnari, M. & Rinne, J.O. 2000 “Images of shadowing and interpreting.” In-
terpreting 5 (2): 147–167. doi: 10.1075/intp.5.2.06tom TSB
Fabbro, F. 1999 The neurolinguistics of bilingualism: An introduction. Hove: Psychology Press.
118 Оуті Палопоскі
Одомашнювальний та очужувальний
переклади
Оуті Палопоскі (Outi Paloposki)

Університет Турку (University of Turku)
Зміст
Дитяча література та переклад (Children’s literature and translation)
Перекладознавчі бібліографії (Bibliographies of translation studies)
Повторний переклад (множинність перекладів) (Retranslation)
Помітність (та непомітність) (Visibility (and invisibility)
Реалії (Realia)
Останнім часом поняття очуження (форенізації) та одомашнення (доместикації)

перетворилися на зручні умовні позначення – етикетки – для опису двох протилеж-
них способів (стратегій) (див. Стратегії та тактики перекладу (Translation strategies and
tactics)) перекладу, причому в багатьох випадках вони втрачають свій початковий (в
сенсі Лоренса Венуті) зв’язок з етикою (Ethics and translation) перекладу, перетворю-
ючись на аналітичні категорії (часто, начебто, безоціночні) в дескриптивних (описо-
вих) дослідженнях. Поняття “одомашнення” (доместикація) нерідко використовують
на позначення адаптації (переробки) контексту культури чи реалій (безеквівалентної
лексики – слів/ словосполучень, що називають об’єкти, характерні для культури одно-
го народу й чужі іншому) (Див. Дитяча література та переклад, Релігійний переклад,
Реалія (Children’s Literature and Translation; Religious translation; Realia)), а поняття “очу-
ження” (форе(йг)нізацію) використовують на позначення збереження першодже-
Одомашнювальний та очужувальний переклади 119
рельного контексту культури в термінах обставин, назв тощо. Ці два терміни також
знайшли використання в дослідженнях, що спрямовані на спростування чи на під-
твердження так званої “гіпотези множинних (повторних) перекладів” (Retranslation
Hypothesis) (див. Повторний переклад (множинність перекладів) (Retranslation)).
До сучасного перекладознавства ці поняття вперше запровадив Лоренс Венуті
(Venuti 1991, 1995, 1998) аби з їх допомогою поставити на повістку дня питання етики.
Згідно з Венуті, панівна англо-американська практика перекладу і дискурс про пере-
клад та перекладознавство віддають перевагу гладкописним та прозорим стратегіям,
що має своїм наслідком “акультурацію”, “в ході якої культурно інший асимілюється
(одомашнюється), робиться зрозумілим” (Venuti 1991: 127). За Венуті, і ця практика,
і ця теорія на рівні відносин між культурами є етноцентричними і згубними для пе-
рекладача, роблячи його непомітним. Згідно з Венуті, аналіз перекладів та дискурсів
про переклади минулих часів демонструють нам альтернативні рішення і можуть, та-
ким чином, запропонувати відхід від етноцентризму та імперіалізму, “які неодмінно
фігурують у кожному акті перекладу”.
Погляд на перекладача, що або одомашнює, або очужинює, базується на ана-
лізі лекції Фрідріха Шляєрмахера від 1813 року “Über die Verschiedenen Methoden des
Übersetzens” (“Про різні методи перекладу”), де сказано, що “або перекладач залишає
автора в покої, наскільки це можливо, й наближає до нього читача, або ж він залишає
читача в покої, наскільки це можливо, й наближає до нього автора” (Schleiermacher
1977: 74). (Цитуючи Шлейєрмахера, Венуті скористався англійським перекладом
Андре Лефевра від 1977 року, попри те, що критикував його за гладкопис – (див.
Venuti 1991: 130 та примітку 6 на стор. 129); а от до другого видання своєї хрестоматії
Translation Studies Reader, за своєї ж редакції, Венуті включив новий переклад лекції,
виконаний вже Сьюзан Бернофські). Венуті, однак, не забув зауважити, що префе-
ренції Шлейермахера викликані не етичними, а соціальними міркуваннями: форму-
ванням національної культури за допомогою культурного еліти. Контекстуальний
характер очужувального методу, як і неможливість будь-якого перекладу, який буде
лише очужувальним, у прочитанні Венуті, очевидні. Одомашнення, згідно з Венуті,
може означати своєрідну стандартизацію всієї мови перекладу, або може бути власти-
вим усім перекладам: “Інакше кажучи, переклад неминуче виконує роботу з одомаш-
нення” (Venuti 1998: 5). Очуження, “антидот” проти одомашнення або контрнаступ
на нього, може складатися з багатьох різних видів практики, від відбору джерельних
текстів до будь-якої практики, що відхиляється від норми (наприклад, архаїзація
мови). Очуження, таким чином, у Венуті є ширшим поняттям, ніж у Шляйермахера, у
якого очуження полягало в тому, щоб слідувати за “формою, яку має першоджерело”
((Venuti 1991: 148, цитуючи Шляйєрмахера).
Програма форенізації Лоренса Венуті піддавалася серйозній критиці, частково
через розпливчастість термінології, а частково тому, що вважалася елітарною чи вну-
трішньо суперечливою. Марія Тимочко (Tymoczko 2000: 36–37) стверджує, що катего-
120 Оуті Палопоскі
рії Венуті не є чіткими: навіть якщо ми прагнемо досягти етичних цілей, звідки нам
знати, які дії потрібно робити з якою метою. Ентоні Пім (Pym 1996: 167) аналогічним
чином розкритикував Венуті за те, що той запропонував програму (з очужувально-
го перекладу) з недосяжними цілями. Барбара Фолкарт (Folkart 2007: 304) закидає
Венуті те, що він нехтує естетикою (хоча, Фолкарт, здається, просто вкладає інший
сенс у це поняття, аніж Венуті, чиє бачення естетики ближче до поглядів Бертольда
Брехта з його “ефектом очуженння” й ідеєю збурити читача). Знову ж таки, Венуті
наголошує на контекстній чутливості та переміні очуження та одомашнення (див. та-
кож Delabastita 2010: 131) і пропонує етику відмінності, яка не виходить з перевизна-
чення вірності (Koskinen 2000: 58–59). Незважаючи на несистематичне використан-
ня понять і войовничу риторику, Венуті підняв основоположні питання, пов’язані з
етикою перекладу, започаткував одну з найжвавіших протягом останніх десятиліть
дискусій у перекладознавстві і дав поштовх численним дослідженням, в яких переві-
ряються його твердження.
Аналіз за ключовими словам таких перекладознавчих бібліографій як Translation
Studies Bibliography (TSB) (“Перекладознавча бібліографія видавництва “Джон Бен-
джамінз””) та Translation Studies Abstracts (TSA) (“Перекладознавчі анотації видавни-
цтва “Сент-Джеромз””) показує, що поняття очужувального та одомашнювального
перекладів (форенізації та доместикації) з часу своєї появи використовувалися в ба-
гатьох десятках емпіричних досліджень, від Бразилії до Китаю. Окрім розгляду пи-
тань перекладу художньої прози, а саме вона стала джерелом більшості прикладів
Венуті, ці поняття також застосовувалися при опрацьовуванні туристичних текстів,
народних казок, закадрового кіноперекладу, статей газетних новин, драматургічних
творів та науково-популярної літератури. Варіювалися також й одиниці аналізу, про-
те, мабуть, найбільше досліджувалися культурно-специфічні елементи (реалії, по-
силання на культуру чи алюзії); окрім того, дослідники зверталися до розгляду ре-
гістрів, фразеологізмів, діалогів та специфічної для культури прагматики. Очуження
та одомашнення також відіграють стрижневу роль у так званій Гіпотезі множинних
(повторних) перекладів (Retranslation Hypothesis), згідно з якою перші переклади ма-
ють тенденцію бути більшою мірою одомашнювальні, аніж другі та подальші. Хоча
в цих дослідженнях ці два поняття не завжди використовувались подібним чи послі-
довним чином – ба навіть не визначалися як слід –, багато випадків, схоже, підтвер-
джують те, з чим Венеті, безперечно, погодився б: що переклади рідко бувають ви-
ключно одомашнювальними чи очужувальними та однорідними (див., Ballard 2000;
Brownlie 2006). Одомашнювальний та очужувальний переклади (доместикація та ко-
ренізація) – це абстракції, і як такі мають застосовуватися в емпіричних досліджен-
нях з осторогою.
Одомашнювальний та очужувальний переклади 121
Ballard, Michel 2000 “In Search of the Foreign: The Three English Translations of L’étranger.” In On
Translating French Literature and Film II, Myriam Salama-Carr (ed.), 19–38. Amsterdam: Rodopi.
Brownlie, Siobhan 2006 “Narrative Theory and Retranslation Theory.” Across Languages and Cultures
7 (2): 145–170. https://doi.org/10.1556/Acr.7.2006.2.1 TSB
Delabastita, Dirk 2010 “Histories and Utopias. On Venuti’s The Translator’s Invisibility.” The Transla-
tor 16 (1): 125–134. https://doi.org/10.1080/13556509.2010.10799296 TSB
Folkart, Barbara 2007 Second Finding. A Poetics of Translation. Ottawa: University of Ottawa Press.
TSB
Koskinen, Kaisa 2000 Beyond Ambivalence. Acta Universitatis Tamperensis 774. Tampere: Tampere
University. TSB
Pym, Anthony 1996 “Venuti’s Visibility.” [Review]. Target 8 (1): 165–177. https://doi.org/10.1075/tar-
get.8.1.12pym TSB
Schleiermacher, Friedrich 1838/1977 “On the different methods of translating.” In Translating Liter-
ature: The German Tradition from Luther to Rosenzweig, André Lefevere (ed. and transl.), 67–89.
Assen: Van Gorcum. TSB В українському перекладі: Трактат Фрідріха Шлейєрмахера “Про
різні методи перекладу” та його значення для сучасного перекладознавства / Фрідріх
Шлейермахер / пер. Подміногіна В.О., Кальниченка О.А. Вчені записки ХГІ “НУА”. Т. VIII.
2002. C. 503–533.
Tymoczko, Maria 2000 “Translation and political engagement. Activism, social change and the role
of translation in geopolitical shifts.” The Translator 6 (1): 23–47. https://doi.org/10.1080/13556509
.2000.10799054 TSB
Venuti, Lawrence 1991 “Genealogies of Translation Theory: Schleiermacher.” TTR 4 (2): 125–150.
https://doi.org/10.7202/037096ar TSB
Venuti, Lawrence 1995 The Invisibility of the Translator. A History of Translation. London/New York:
Routledge. https://doi.org/10.4324/9780203360064
Venuti, Lawrence 1998 The Scandals of Translation. Towards an Ethics of Difference. London/New
York: Routledge. https://doi.org/10.4324/9780203269701 BoP
122 Шехназ Тахір-Ґюрчалар
Паратексти
(Paratexts)
Шехназ Тахір-Ґюрчалар (Şehnaz Tahir Gürçağlar)

Босфорський університет (Bogazici University)
Зміст
Голоси в перекладі (Voices in translation)
Псевдопереклад (Pseudotranslation)
Аналіз вербальних та візуальних матеріалів, що оточують і представляють опу-

бліковані переклади, все більшою мірою включаються в емпіричні дослідження пере-
кладених текстів. Ці матеріали, що знаходяться на “порозі” перекладів, називаються
“паратекстами”, терміном, що спершу був задуманий для того, щоб охопити презен-
таційні елементи творів в літературному полі, включаючи й переклади, хоча й не об-
межуючись ними. Типові приклади паратекстів включають назви та підзаголовки
творів, псевдоніми, передмови, посвячення, епіграфи, вступи, інтертитри або назви
розділів, примітки, епілоги та післямови (Macksey 1997: xviii), що всі разом і є засо-
бами та прийомами посередництва між книжкою та читачем, причому як ті, що міс-
тяться “всередині” книги, так і ті, що є “зовнішніми” щодо тексту. Концепцію “пара-
тексту” розробив французький дослідник Жерар Женетт (Gerard Genette) в праці під
назвою Seuils (1987), яка в англійському перекладі вийшла під назвою Paratexts: The
Thresholds of Interpretation (“Паратексти: пороги інтерпретації”) (Genette 1997), і швид-
ко привернула увагу дослідників перекладу, що прагнуть зосередити увагу на елемен-
тах, які служать “містком” між перекладними текстами та їхніми читачами й, таким
чином, в основному, й формують читацьку рецепцію.
Прагнучи розкрити норми (norms), яких притримуються перекладачі, науковці
розглядають текстовий матеріал, тобто переклади та порівняльний аналіз джерель-
Паратексти 123
них і цільових текстів, та позатекстовий матеріал, тобто вторинні джерела на кшталт

висловлювань про переклад або про конкретні перекладені тексти або про переклада-
чів (Toury 1995: 65). Вивчення паратекстів доповнює цю загальну схему та сприяє роз-
криттю способу подання перекладу читачам, що, у свою чергу, повідомляє дослідника
про конвенції, думки та очікування суспільства щодо перекладених текстів. Хоча па-
ратекстуальні елементи часто є невід’ємною частиною перекладеного тексту, вони та-
кож мають і самостійне існування, оскільки фізично відокремлені від перекладеного
тексту і, швидше за все, потрапляють до читача до того, як потрапить сам переклад.
Ж. Женетт стверджує, що паратексти можна визначити в просторовій площині (з
точки зору місця їх знаходження), часовій (з точки зору того, коли вони з’являються
або зникають), конститутивній (їхніх способів існування), прагматичній (відправни-
ка і адресата) і функціональній (з точки зору їхнього призначення). З точки зору роз-
ташування паратексти можуть бути або в тій же книжці, що й текст (перитексти), або
існувати “зовні” від тексту, віддалено (епітексти), і поширюватися через засоби масо-
вої інформації або приватне спілкування, як-от, інтерв’ю та листи (Genette 1997: 5).
Супроводжуючи переклади, паратексти (як перитекстуального, так і епітекстуально-
го характеру) передають велику кількість відомостей, включаючи підказки щодо по-
мітності/ прозорості перекладача, цільової читацької аудиторії, мети перекладу або
концепції перекладу, що підтримується конкретною культурою та / або видавцем, що
й знаходить відображення у способі подання цього тексту на титульній сторінці.
А втім місце перекладу в рамках осмислення концепції паратекстів Женетта є
дещо непевним. У своїй книзі Женетт детально перекладу не розглядає, але зауважує,
що переклади, а понад усе автопереклади, мають “беззаперечний” стосунок до пара-
текстів, через те що “правлять коментарем до оригінального тексту” (Genette 1997:
405). Це гіпотетичне судження означає, що, за Ж. Женеттом, переклад може вико-
ристовуватися лише в зв’язку з “оригіналом”, позаяк паратексти “завжди підпоряд-
ковані” тим текстам, що зумовлюють їхнє існування (Genette 1997: 12). Таким чином,
обговорення перекладу як різновиду паратексту, зміцнює узвичаєну ієрархію між
текстом-джерелом і його перекладом та заохочує зневажливе ставлення до самостій-
ного існування, яке переклад може мати в цільовому контексті, набуваючи при цьому
іншої жанрової належності, звертаючись до іншої читацької аудиторії або виконуючи
зовсім іншу функцію, аніж текст-джерело. Більш того, такий вузькоглядний розгляд
перекладу лише як коментаря до оригінального тексту перешкоджає включенню до
царини перекладознавства граничних прикладів перекладу, таких як псевдоперекла-
ди (pseudotranslations) та приховані переклади, оскільки ці тексти ставлять під сумнів
саме існування поняття “оригінал”.
Попри таке неприйнятне місце для перекладу, яке відвів йому Ж. Женетт, все
більший і більший наголос у перекладознавчому дослідженні на культурних та іде-
ологічних питаннях перетворив дослідження паратекстуальних елементів навколо
перекладів у методологічно необхідні. Зростання ваги паратекстів для перекладоз-
навчих розвідок робиться самоочевидним після того, як нещодавно стали з’являтися

присвячені цьому питанню наукові збірники, які виразно демонструють, що все біль-
ша кількість науковців вибирають паратексти ключовим складником своїх дослі-
джень (пор. Gil-Bajardí et al. 2012, Pellatt 2013). Хоча немало дослідників недвознач-
но віддають перевагу тому, щоб прийняти ідеї та термінологію Женетта, інші, однак,
зосередилися на презентаційних елементах навколо перекладених текстів без явного
посилання на паратексти, як-от, Кийт Гарві (Harvey 2003), який робить вибір на ко-
ристь терміну “прив’язки” чи “скрепи” (‘bindings’), розглядаючи більш-менш те саме
явище.
Одним з найперших досліджень, де було зведено разом переклади та їхні паратек-
сти, стала стаття фінського науковця Урпо Ковали (Urpo Kovala), в якій аналізуєть-
ся, як паратекстуальне посередництво за допомогою паратекстів служить ідеологіч-
ному закриттю (блокуванню)1 (Kovala 1996). На основі корпусу англо-американської
художньої літератури, перекладеної на фінську мову (період 1890–1939), У. Ковала
створює типологію паратекстів, стверджуючи, що паратексти можуть належати до
чотирьох різних розрядів: “скромний” паратекст, який пропонує лише саму головну
інформацію – ім’я автора та назву; комерційний паратекст – реклама інших книг того
ж видавця; інформативний паратекст, що описує твір та поміщає його в певний кон-
текст2; та ілюстративний паратекст, що використовує яскраві ілюстрації на передній
та задній обкладинках, а іноді й всередині самого тексту (Kovala 1996: 127). Очевидно,
що ці розряди залежать від контексту, й інші культури та часи можуть породити нові
типології.
У 2000-х роках спостерігається зростання інтересу до паратекстів перекладів. Так,
Шехназ Тахір- Ґюрчалар (Tahir Gürçağlar 2002) посилається на методологічне значен-
ня паратекстів для історичних досліджень перекладу і стверджує, що паратексти мо-
жуть запропонувати цінну інформацію про переклади, особливо у царині популярної
літератури, де рідко зустрічаються позатекстові висловлювання або авторефлексивні
теоретизування перекладачів. Спираючись на корпус класичної та популярної худож-
ньої літератури, перекладеної турецькою мовою, вона стверджує, що перитексти, зо-
крема, допомагають розкрити схеми створення перекладів та їх рецепції, що дозволяє
переосмислити такі поняття, як авторство, оригінальність та анонімність, які навряд
чи можна визначити в самих перекладах. Численні дослідження конкретних випад-
ків продемонстрували те, як дані паратекстів піднімають перекладознавчі питання,
які в самих перекладених текстах є прихованими, загострюють до них увагу і їх до-
повнюють. Серед таких праць можна навести, зокрема, працю Ричарда Вотса (Watts
1 У культурологічних та медіа- дослідженнях ідеологічне закриття (блокування) позначає

використання у створенні текстів таких стратегій, які неодмінно приводять читача чи глядача
до потрібної інтерпретації, а не якоїсь іншої (Прим. перекладача).
2 У Ковали йдеться про передмову, анотацію та примітки (Прим. перекладача).
Паратексти 125
2000), який досліджував паратексти як інструменти культурного перекладу в різних

виданнях Cahier d’un retour au pays natal (“Щоденник повернення в рідний край”) 1,
працю Марі-Елен Торрес (Torres 2002), яка досліджувала статус перекладеного тексту
за допомогою пошуку індикаторів перекладу в паратекстах бразильської літератури,
перекладених французькою мовою, або статтю Димитріса Асімакуласа (Asimakoulas
2006), який продемонстрував те, як паратексти служили частиною стратегії політич-
ного протистояння та опору в контексті перекладів творів Бертольда Брехта на грець-
ку мову під час військової диктатури “чорних полковників” в Греції (1967–1974).
На сьогоднішній день необхідність включення наявних паратекстуальних даних
у дослідження перекладу є загальновизнаною; а втім у дослідженнях, які зосереджу-
ються виключно на паратекстах перекладів, а не на самих перекладах, слід дотриму-
ватися обережності. Результати таких досліджень розкривають посередницькі риси
паратекстів і демонструють, як переклади презентують, а не те, якими вони є. Ви-
вчення таких паратекстів, як заголовки, передмови або примітки перекладача може
надати досліднику інформацію щодо стратегій перекладу та концепції перекладу, що
застосовувалися у конкретній роботі, та все ж вона не може замінити аналіз тексту
перекладу; тобто, аналіз паратекстів найкраще годиться як додатковий прийом для
встановлення фактичних норм перекладу, що їх притримуються перекладачі. На-
ступним проблемним аспектом досліджень, заснованих на паратекстах, є питання
про агентів перекладу (agents of translation). За паратекстами, в залежності від їхнього
характеру, можуть стояти різні види агентів (а́кторів)2, що працюють над перекладом.
У той час як перекладацькі примітки або передмови чи післямови від перекладача
можуть розглядатися як потужні показники діяльності саме перекладача, ілюстрації,
обкладинки, анотації та епітексти, розміщені “зовні” від перекладеного тексту, зазви-
чай не контролюються перекладачами і формуються агентами, такими як видавці чи
редактори, або виключно або у взаємодії з перекладачем. Отже, присвоєння цих типів
паратекстів перекладачеві може бути оманливим з точки зору визначення меж діяль-
ності перекладача в заданому контексті.
Asimakoulas, Dimitris 2006 “Translation as a Means of Resistance: Paratexts in Translations of
Brecht’s Works during the Greek Junta (1967–1974).” In CTIS Occasional Papers 3, Samh Fekry
Hanna(ed.), 79–103. Manchester: University of Manchester. TSB
Genette, Gérard 1987 Seuils. Paris: éditions du Seuil.
1 Поема французького (мартиніканського) поета Еме Сезара, написана у 1938 році вільним
віршем, в якій поет відстоював гідність своєї раси. Фрагменти поеми переклав Михайло Мос-
каленко: Сезер Е. Щоденник повернення в рідний край. Заграва: Із світової поезії XX сторіччя.
К.: Веселка, 1989. С. 87 (Прим. перекладача).
2 Це можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (Прим. перекладача).
Genette, Gérard 1997 Paratexts: Thresholds of Interpretation. Tr. Jane E. Lewin. Cambridge: Cam-
bridge University Press.
Gil-Bajardí, Anna, Pilar Orero & Sara Rovira-Esteva (eds.) 2012 Translation Peripheries. Paratextual
Elements in Translation. Frankfurt am Main, Berlin, Bern, Bruxelles, New York, Oxford, Wien:
Peter Lang. TSB
Harvey, Keith 2003 “‘Events’ and ‘Horizons’. Reading Ideology in the ‘Bindings’ of Translations.” In
Apropos of Ideology. Translation Studies on Ideology-Ideologies in Translation Studies, María Calza-
da Pérez (ed.), 43–70. Manchester: St. Jerome. TSB
Kovala, Urpo 1996 “Translations, Paratextual Mediation and Ideological Closure.” Target 8 (1): 119–
148. TSB
Macksey, Richard 1997 “Foreword.” In Paratexts: Thresholds of Interpretation, Gerard Genett (tr. Jane
E. Lewin), xi–xxiii. Cambridge: Cambridge University Press.
Pellatt, Valerie 2013 Text, Extratext, Metatext and Paratext in Translation. New Castle upon Tyne:
Cambridge Scholars Publishing.
Tahir Gürçağlar, Şehnaz 2002 “What Texts Don’t Tell: The Use of Paratexts in Translation Research.”
In Crosscultural Transgressions. Research Models in Translation Studies II: Historical and Ideologi-
cal Issues, Theo Hermans (ed.), 44–60. Manchester: St. Jerome.
Torres, Marie-Hélène C 2002 “Indices de statut de roman traduit – 1. Paratexte.” Meta 47 (1):15. TSB
Toury, Gideon 1995 Descriptive Translation Studies and Beyond. Amsterdam: John Benjamins. BoP
Watts, Richard 2000 “Translating Culture: Reading the Paratexts to Aimé Césaire’s Cahier d’un retour
au pays natal.” TTR 13 (2): 29–46.
Переклад поезії 127
Переклад поезії
(Poetry translation)
Френсіс Р. Джоунз (Francis R. Jones)

Ньюкаслський університет (Newcastle University)
Переклад: Валерія Хасхачик (Valeriya Khaskhachyk)
Зміст
1. Особливості та функції поезії
2. Зв’язок між текстами оригіналу та перекладу
3. Майстерність перекладача та процеси перекладу
4. Професійні аспекти перекладу поезії
Гра слів у перекладі (Wordplay in translation)
Протокол “Міркуй уголос” (Think-aloud protocol)
Статус письмових перекладачів (Status of translators)
Статус усних перекладачів (Status of interpreters)
Переклад поетичного тексту викликає чимало труднощів, тож існує багато супер-
ечок щодо можливих способів подолання проблем поетичного перекладу. У статті
розглянуто питання перекладу поезії, а також необхідні вміння, робочі процеси та
професійні умови, пов’язані з перекладом поезії.
1. Особливості та функції поезії
Як і будь-який жанр, поезію можна охарактеризувати з погляду текстових особли-

востей і комунікативної функції. Щодо текстових ознак, у поезії сенс зазвичай пере-
дається не лише через поверхневу семантику, а й за допомогою образного та небуден-
ного мовлення, звукового символізму та прихованих сенсів, що в сукупності створює
128 Френсіс Р. Джоунз
нове, “учуднене”1 сприйняття тексту і передає глибший зміст у порівнянні з просто

пропозиційним змістом; серед характерних поетичних засобів – розташування слів у
тексті певним чином (задля створення рими чи алітерації), словесні асоціації, гра слів
(Wordplay in translation), двозначність та/або відновлення буквального значення ідіом
(див., напр., Шкловский 1917, Jakobson 1960; англійською мовою в хрестоматії Девіда
Лоджа – Lodge 1988: 15–29, 32–61). Ці ознаки можуть поєднуватися у “традиційних
поетичних формах”, наприклад, чотирнадцятирядковому на чотири строфи римова-
ному сонеті чи у класичних китайських віршах жанру ши (lüshi) з притаманними їм
чіткою кількістю ієрогліфів (складів) (де кожен рядок складається з чотирьох, п’яти
або семи ієрогліфів) та паралелізмом (строгим порядком чергування тонів)2. Певні
риси, що притаманні поезії, можна побачити й в інших жанрах (наприклад, риму в
рекламі), натомість, деяким поетичним творам бракує перелічених ознак; і все ж, чим
рясніші й помітніші у тексті такі ознаки, тим більш “поетичним” він видається.
Комунікативна функція поезії рідко є інформативною чи спонукальною. Функ-
ція поезії полягає радше в тому, аби розважити чи то надати певний емоційний або
інтелектуальний досвід читачеві. І хоча поетичні тексти зазвичай існують у письмо-
вій формі, через важливість для поезії звучання ці твори також нерідко виконуються
усно (отже, до “читачів” поезії належать також “слухачі”).
2. Зв’язок між текстами оригіналу та перекладу
Така багатогранність поетичного тексту, в якому часто експлуатуються ресурси

однієї конкретної мови (як-от, в англійській мові римування слів moon та June), ро-
бить переклад поезії доволі нелегким завданням. Дослідники поетичного перекладу,
більшість з яких є також перекладачами, давно вже обговорюють, яке це має значен-
ня для зв’язку між текстом оригіналу та перекладу, що окреслено нижче. Інколи ці
дискусії набувають характеру припису, що свідчить про те, як норми поетичного пе-
1 Учуднення або очуднення (від чудний) – один із прийомів художнього відтворення дій-
сності, теоретично обґрунтований В. Шкловським у програмній статті “Мистецтво як прийом”
(Шкловский 1917). Ідея зводиться до того, що мистецтво служить для освіження наших вра-
жень, що стерлися в результаті звикання, “автоматичного сприйняття”. Сенс прийому полягає
в тому, що письменник змушує читача замислитись, побачити предмет з “чудного” погляду на
зображуване. Це – виділення письменником якого-небудь елемента в тексті художнього тво-
ру з метою сприйняття його не в звичайних асоціаціях, а як чогось незвичайного. Подібний
прийом “Verfremdung” широко використовував у театрі Б. Брехт, який вважав, що очуднення
викликає у суб'єкта сприйняття “подив і зацікавленість” новизною кута зору, отже активізує
його ставлення до того, що відбувається на сцені (Прим. редактора).
2 Йдеться також і про психологічний паралелізм – паралельне зображення природи і почут-
тів людини (Прим. редактора).
рекладу та загальнолітературні норми можуть заохочувати чи обмежувати певні пе-

рекладацькі рішення.
По-перше, встановлено три типи зв’язків між текстом оригіналу та текстом пере-
кладу (Boase-Beier 2009: 194).
Так, у “дослівних” або “прозових” (‘literals’ or ‘prose renderings’) перекладах від-
творюється семантика першоджерела, проте стираються його поетичні ознаки. Такі
переклади часто мають на меті або допомогти читачам зрозуміти джерельний по-
етичний твір, який зазвичай публікують поряд із перекладеним текстом, або ж на-
дати підрядник для спів-перекладачів, які зможуть зберегти в перекладі форму пер-
шотвору. Іноді такі переклади захищають як переклади самі по собі, що свідчить про
віру в те, що “повний смисл” поезії зводиться до її семантики та образності (Dacier
16991, Goethe 1811–18142, у хрестоматії Д. Вайсборта та А. Ейстейнссона – Weissbort &
Eysteinsson 2006: 161–165, 199–120).
І навпаки, в “адаптаціях” (‘adaptations’), “переспівах” (‘versions’) або “наслідуван-
нях” (‘imitations’) (пор. Драйден 2006; або Dryden 1680, в хрестоматії Д. Вайсборта та
А. Ейстейнссона – Weissbort & Eysteinsson 2006: 145–146) змінено або випущено клю-
чові аспекти семантики першоджерельного поетичного тексту, а іноді і його поетичні
ознаки, заради збереження в перекладі естетичного впливу на читача. Виконавці по-
дібних перекладів можуть відверто стверджувати, що ці твори не варто сприймати
як переклади – натомість, їх треба розглядати як поетичні твори, написані цільовою
мовою без посилання на іншомовні джерела.
Переклади, які можна назвати “відтвореннями” (‘re-creative translations’), ставлять
на меті збереження семантики та поетичних ознак джерельного поетичного твору у
1 Анн Дасьє в передмові до власного прозового перекладу “Іліади” однозначно визнає, що

“поети, перекладені віршами, перестають бути поетами”. “Перекладач може в прозі сказати
все, що сказав Гомер; цього він, однак,ніколи не може зробити у віршах, особливо на нашій
мові, де він повинен завжди щось змінювати, відкидати, додавати. Тепер те, що думав і сказав
Гомер, хоч і викладене простіше і в менш поетичній манері, аніж у нього, безумовно, все ж
набагато краще за те, що ті, хто перекладає його у віршах, змушені йому приписувати. І що
можна уявити гіршим за холодний і плаский поетичний твір, де ніщо, що не є чудовим, не при-
пустимо? [...] Ні, я не боюся сказати це і можу довести, що поети, перекладені віршами, пере-
стають бути поетами” (Пер. Олександра Кальниченка). (Dacier 1699 в Weissbort & Eysteinsson
2006: 162) (Прим. редактора).
2 “Шекспір у перекладі прозою, спершу Віланда, а потім Ешенбурга, був зрозумілий якому
завгодно читачеві, саме через те він і удостоївся настільки широкого розповсюдження і мав
настільки великий вплив. Я високо ціную ритм, риму – бо лише завдяки їм поезія і стає по-
езією, але власно глибоке, справді дієве, виховальне і піднесене – це те, що залишається від по-
етичного твору, коли його переведено прозою. Тільки тоді ми бачимо ясний, неприкрашений
зміст, бо зовнішній блиск нерідко підмінює його, якщо він відсутній, і затуляє, якщо він є”
(Пер. В. Подміногіна та О. Кальниченка) (Goethe 1811–1814 в Weissbort & Eysteinsson 2006: 199)
(Прим. редактора).
цільовому тексті, що сприйматиметься цільовою аудиторією як поезія – що, певно, є

найважчим завданням. Сучасні західні поетичні переклади, як видається, здебільшо-
го спрямовані на відтворення тексту-джерела, вочевидь відображаючи ширшу етич-
ну вимогу, тобто, переклади повинні мати “відповідну подібність” з оригіналом і, вод-
ночас, виконувати функцію цільової мови (Jones 2011: 202, цит. з Ендрю Честермана
(Chesterman)1), тобто, у цьому випадку, бути поетичним твором.
Опубліковані дослідження переважно зосереджено саме на перекладі-відтворен-
ні. Одне з найважливіших питань, навколо якого точаться суперечки дослідників, –
чи повинні перекладачі намагатися відтворити семантику та поетику оригінального
поетичного твору, чи можуть перекладати вільніше (пор. “метафразу” (‘metaphrase’)
та “парафразу” (‘paraphrase’)2 у Драйдена (Драйден 2006: 260; або Dryden 1680, у хрес-
томатії Д. Вайсборта та А. Ейстейнссона – Weissbort and Eysteinsson 2006: 145–146).
Перший, хоча й влучно названий “танком на линві з кайданами на ногах” (Драйден
2006: 263) (“like dancing on ropes with fettered legs”), все ж переважає в сучасній євро-
пейській практиці (Jones 2011: 141). Захист же парафрастичного перекладу передба-
чає віру в те, що вирішальне значення має якість поетичного твору цільовою мовою,
і, відповідно, перекладачі повинні радше долучитися до творчої “гри” із формою ори-
гіналу, ніж намагатися відтворити чи пояснити в перекладі поетичні ознаки оригіна-
лу (Folkart 2007: 430, Bassnett 1998: 65).
В іншій дискусії, що відлунює опозицію стратегій очужувального та одомашню-
вального перекладу (за Лоренсом Венуті), дехто виступає за збереження у перекладі
джерельних культурно-специфічних рис, хоча такий підхід ризикує відвабити потен-
ційних читачів (напр., Newman 18563, у хрестоматії Д. Вайсборта та А. Ейстейнссо-
1 Йдеться про наступну працю: Chesterman, Andrew. 2002. “Semiotic modalities in translation
causality”. Across Languages and Cultures 3 (2): 145–158.
2 “Метафраза [metaphrase], або передача автора з однієї мови іншою послівно, або рядок за
рядком. Саме таким чином, чи близько до нього, переклав Бен Джонсон “Про поетичне мис-
тецтво” Горація. Другий спосіб – парафраза [paraphrase], або переклад з певною вільністю, в
якому перекладач тримає автора в полі зору з тим, щоб ніколи його не полишити, проте за сло-
вами перекладач не так щільно слідує як за смислом. Визнається також, що смисл той він може
розвивати, проте не може змінювати” (Пер. Кальниченка О.А. (Драйден 2006: 260) (Прим. ре-
дактора).
3 Френсіс Ньюмен (1805–97), який Гомера уявляв простим та популярним автором, вжив
у своєму перекладі “Іліади” розміри народної балади та мову вулиці. У передмові до власно-
го перекладу “Іліади” він протиставляє свій метод перекладу тим принципам, які він вважає
“абсолютно помилковими та руйнівними для перекладу”, принципам одомашнювального пе-
рекладу, що панував в англійському перекладі з XVII ст. “Один з них полягає в тому, що чи-
тач повинен, якщо можливо, забути, що це взагалі переклад, і заколисуватися в ілюзії, що він
читає оригінальний твір. Звичайно, необхідним висновком з такої догми є те, що все, що має
іншомовне забарвлення небажане і навіть є серйозним недоліком. Перекладач, здається, пови-
нен ретельно вилучити все, що характерно для оригіналу, якщо тільки це не буде ідентичним
на – Weissbort and Eysteinsson 2006: 225–226). Інші виступають за заміну таких рис
“аналогами” (“counterparts”) або “еквівалентами” (“matchings”), які відповідають ори-
гінальним рисам радше за своєю функцією, ніж формою (Holmes 1988: 1988: 54), хоча
ризик такого підходу полягає в можливому вилученні того, “що характерно для ори-
гіналу” (“characteristic of the original”) (Newman, там само; пор. Cowper 1791 y Weissbort
and Eysteinsson 2006: 185; Bassnett 1998: 64).
Використання формальних характеристик, особливо рими, у перекладеному тек-
сті може змінити оригінальну семантику. У тій цільовій літературній традицій, в якій
переважає вільний вірш або верлібр (поезія без рими або ритму), дехто виступає за
відмову у перекладах від рими, оскільки, на їхню думку, такі зміни “спотворюють”
або “знищують цілісність поетичного твору” (Bly 1983: 44–45; Lefevere 1975, 56–59);
іншими важливими чинниками можуть бути літературні норми (приміром, відпо-
відно з якими риму вважають “старомодним” засобом) та практична складність по-
шуку рими. Інші виступають за відтворення форми оригінального поетичного твору,
оскільки вважають її визначальною для впливу, який чинить поетичний твір на чита-
ча. Ризики та переваги відтворення поетичного розміру рідше стають предметом об-
говорень – можливо, через те, що він викликає значно менше змін у семантиці (якщо
не поєднувати його із римою: Jones 2011: 170).
Джеймс Голмз виділяє три підходи до відтворення форми поетичного твору
(Holmes 1988: 25–27).
При “наслідувальному” (‘mimetic’) підході до перекладу відтворюється оригіналь-
на форма. Це не гарантує відтворення естетичного впливу оригіналу: наприклад,
читачі джерельної французької поезії сприймають гекзаметр (шестистопний дак-
тиль) як “основну” віршову форму, проте англійському читачеві, більш звиклому до
п’ятистопного ямбу, така форма може здатися “позбавленою легкості” (‘heavy’).
За “аналогічного” (‘analogical’) підходу використовується форма цільової мови,
подібна до оригінальної за функцією (наприклад, зміна французького гекзаметру на
англійський п’ятистопний ямб).
При “органічному” підході до перекладу використовується така форма, яку пере-
кладач вважає відповідною до змісту – наприклад, заміна китайського п’ятислівного
вірша (приміром, 举头望明月Лі Бо) п’ятистопним ямбом у перекладі англійською мо-
вою (напр., I raise my head and see the shining moon).
за духом з чимось уже знайомим англійською мовою. .... Я займаю цілковито протилежну по-
зицію – зберігати, наскільки я в змозі, будь-яку особливість оригіналу, і з тим більшою ретель-
ністю, мим більш чужоземним він може виявитися...” (Пер. Кальниченка О.А.). Така практика
Ньюмена являє собою важливу тенденцію в перекладі ХІХ ст., тенденцію, що пізніше знайшла
відображення в архаїзованих перекладах Р. Сауті та в “Агамемноні” Р. Браунінга, в перекладах
В. Моріса та Д.-Г. Россеті, тенденцію “очужувати” та робити читачів свідомими щодо відмін-
ностей між власною культурою та культурою джерельною (Прим. редактора).
Ці суперечки нерідко мають етичний відтінок: наприклад, “вірність” (‘loyalty’) ав-

тору оригінала чи “відповідальність” (‘responsibility’) за створення повноцінного по-
етичного твору цільовою мовою. Складність узгодження цих двох останніх вимог
породила два супротивні типи дискурсів. Дискурси втрат – песимістичні; вони роз-
глядають поетичний переклад як “зраду” джерельному змісту задля збереження по-
етичного враження (Lefevere 1975: 56), або ж навпаки (як у відомому вислові Роберта
Фроста, “поезія – це перше, що втрачається в перекладі” (“poetry is the first thing lost in
translation”)). Дискурси ж креативності – оптимістичні; вони стверджують, що ці ви-
моги можна узгодити, якщо перекладачі будуть вірні не поверхневим рисам поетич-
ного твору, а інтерпретації його “духу” чи “прихованого значення”.
3. Майстерність перекладача та процеси перекладу
Переклад поетичних творів з урахуванням усіх наявних обмежень та можливос-

тей потребує різноманітних перекладацьких вмінь та навичок (див. Компетентність
(Competence)). Перекладач повинен бути досвідченим читачем поезії на джерельній
мові та вміти писати власні вірші цільовою мовою (Bassnett 1998; Folkart 2007). Пе-
рекладач також повинен володіти обома мовами на високому рівні, щоб мати змогу
віднайти потрібні відповідники для сукупності ознак оригінального поетичного тек-
сту, а в разі, коли це виявляється неможливим, перекладачеві необхідно бути досить
обізнаним у літературі, щоб вирішити, що першочергово треба відтворити, які зміни
можна внести, а від чого можна відмовитися в перекладі. Давня традиція перекла-
дацьких роздумів щодо власних перекладів, яку нещодавно доповнили дослідження
за допомогою такого методу, як “міркування уголос” або “паралельна вербалізація”,
демонструють, яким чином ця майстерність чи компетентність реалізується на прак-
тиці (здебільшого, з відтворення (напр., Weissbort 1989; Weissbort & Eysteinsson 2006;
Jones 2011; див. Протокол “Міркуй уголос” (Think-aloud protocol)). Основні елементи
узагальнено нижче.
Перекладачі-відтворювачі створюють певну кількість послідовних “версій” ори-
гінального тексту цільовою мовою методом спроб і помилок, що перемежовуються
з “відлежуванням у шухляді”, допоки одна з версій не видаватиметься їм адекват-
ною. Зазвичай, перекладачі розпочинають із ознайомлення з оригінальним текстом
та його аналізу; подальше читання оригіналу і поступове створення перекладу ці-
льовою мовою зазвичай зливається в єдиний процес з удосконаленням перекладу. У
першій версії семантика оригіналу часто відтворюється буквально. Далі ця версія ба-
гатократно переписується задля включення поетичних рис оригіналу (асоціативних
значень, милозвучності тощо). Проте, деякі перекладачі першочергово відтворюють
формальні атрибути (наприклад, схему римування), а вже у подальших версіях роз-
робляють повну семантичну структуру. Перші версії, як правило, написані від руки,
ймовірно через те, що форма рукопису дозволяє зберігати альтернативні рішення,
додавати примітки тощо, які можуть стати в нагоді згодом; подальше опрацювання
текстів дає змогу перекладачеві оцінити свої версії перекладу з погляду віршованих
творів цільовою мовою.
Найбільше часу в процесі перекладу поетичних текстів йде на лексичне наповне-
ння та образність. Лексика має головне значення, адже задля створення відповідного
поетичного та стилістичного враження (скажімо, асоціативні значення слів чи емо-
ційна складова) необхідно глибоко проаналізувати вибір слів в оригінальному тексті
та порівняти його з перекладеною версією. Для цього аналізу неабияке значення має
також опрацювання оригінальної образності. Перекладачі тут, як правило, намага-
ються зрозуміти наміри автора оригінального поетичного твору із самого твору, че-
рез науковий аналіз, та/або через спілкування з поетом, але на їхні перекладацькі рі-
шення також впливає власне прочитання оригінального твору та бажання створити
семантично та поетично цілісну перекладену версію. Звучання поетичного твору теж
важливе, хоча на ньому перекладачі в процесі перекладу зазвичай зосереджуються
менше, навіть коли намагаються відтворити всі формальні особливості першотвору.
Відмінності між перекладачами у виборі підходів – а, отже, й між відтворення-
ми різними перекладачами одного й того самого оригінального тексту, якраз і є відо-
браженням тієї полеміки, про яку йшлося раніше. Адже перекладачі мають різні “іє-
рархії відповідності” (“hierarchies of correspondence”): приміром, чому саме слід віддати
перевагу – змісту чи звучанню (Holmes 1988: 86). Також перекладачі можуть виявля-
ти різний ступінь креативності1 (Jones 2011, 140–142). Коли буквальні відповідники
здаються неслушними, більшість перекладачів розглядає адаптацію значень у межах
джерельного семантичного поля, але деякі перекладачі все ж розглядають можли-
вість виходу поза його межі: наприклад, перекладаючи рядок нідерландського поета
Ґеріта Каувенара (Gerrit Kouwenaar) de kleine kou van het najaar (“маленький холод осе-
ні”) як the slight autumn chill (“легкий осінній холод”) і як autumn hinted at winter (“осінь
натякнула на зиму”), відповідно.
4. Професійні аспекти перекладу поезії
Ширші умови праці перекладачів поезії мають чимало спільного з працею інших
літераторів, як-от, поети чи редактори антологій. Перекладачі поезії незалежніші і
помітніші (їхні імена з’являються на обкладинках книжок), ніж перекладачі інших
жанрів (див. Статус письмових перекладачів (Status of translators)). Про майстерність
перекладача свідчать радше схвальні відгуки авторів оригінальних поетичних творів,
редакторів та видавців, ніж їхня формальна кваліфікація. Труднощі, притаманні пе-
рекладу поезії, та високі вимоги до якості перекладеного тексту означають, що об-
1 Під креативністю Ф. Р. Джоунз має на увазі “застосування нових, але доречних рішень
проблеми” (Jones 2011, 140). (Прим. редактора)
сяг перекладеного за одиницю часу невеликий. Оскільки, зазвичай, поезію друкують

невеликими накладами або розміщують у вільному доступі на веб-сайтах, то її пере-
кладачі, за відсутності субсидій, рідко можуть заробити на життя лише перекладами
поезії. Тому, як правило, переклад поезії не є основною роботою та виконується на
добровольчих засадах, а мотивує перекладачів бажання зробити текст доступним для
іншомовних читачів та, в багатьох випадках, щира насолода від процесу перекладу.
Перекладачів поезії часто залучають до ширших видавничих процесів: наприклад, до
відбору творів джерельного поета для антологій чи перекладних збірок, або написан-
ня критичного коментаря про джерельного автора, його поетичні твори та культурне
тло, та часто пояснення власного перекладацького підходу; або проведення публіч-
них читань, разом із перекладеним автором. Більш того, переклади поезії детально
аналізують критики, які (незалежно від того чи можуть вони читати джерельною мо-
вою, чи ні) дають оцінку майстерності перекладача.
Перекладачі поезії зазвичай походять з двох середовищ: або з філологів іноземної
мови, які спеціалізуються на поезії, або з поетів, які цікавляться перекладом. Опу-
бліковані переклади, особливо, з менш поширених мов, зазвичай виконуються двома
співавторами, які об’єднують свої знання та вміння: це може бути, наприклад, філо-
лог-носій джерельної мови та поет, який пише цільовою мовою (хоча останній може
отримати більше публічне визнання – як у випадку Яноша Чокітша і Теда Г’юза1 –
див. Weissbort 1989). Навіть перекладачі без співавторів, як правило, покладаються на
допомогу інших: звертаються до носіїв джерельної мови, дають читати чернетки тощо
(Bly 1983: 42–43). Серед найцінніших джерел інформації – автори оригінальних по-
етичних творів; проте, іноді вони можуть наполягати на максимальному відтворенні
семантики оригіналу в перекладі, тим самим обмежуючи творчі пошуки перекладача.
Отже, поетичний переклад – це складне завдання, яке вимагає від перекладача
високої майстерності та пропонує натомість незначну грошову винагороду. Однак, як
і в інших царинах літературної діяльності, задоволення від творчого процесу, а також
велике культурне значення перекладу поезії, роблять його справою вартою того, щоб
ним займалися.
Bassnett, Susan. 1998. “Transplanting the seed: poetry and translation.” In Constructing Cultures: Es-
says on Literary Translation, Susan Bassnett & André Lefevere (eds), 57–76. Clevedon: Multilin-
gual Matters.
1 Угорський поет Янош Чокітш спільно з видатним англійським поетом і перекладачем Те-
дом Г'юзом здійснив переклад вибраної поезії визначного угорського поета ХХ століття Яно-
ша Пілінського на англійську мову. Чокітш для Г'юза готував точні філологічні переклади. Ре-
зультатом їхньої восьмирічної співпраці стали збірки перекладів: János Pilinszky Selected Poems
(Manchester: Carcanet, 1976) та János Pilinszky The Desert of Love (London: Anvil Press Poetry, 1989)
Bly, Robert. 1983. The Eight Stages of Translation. Boston, MA: RowanTree. TSB
Boase-Beier, Jean. 2009. “Poetry.” In Routledge Encyclopaedia of Translation Studies, Mona Baker &
Gabriela Saldanha (eds), 194–196. 2nd edition. London: Routledge.
Folkart, Barbara. 2007. Second Finding: a Poetics of Translation. Ottawa: University of Ottawa Press.
TSB
Holmes, James S. 1988. Translated! Papers on Literary Translation and Translation Studies. Amster-
dam: Rodopi. BoP TSB
Jakobson, Roman. “Linguistics and Poetics”, in T. Sebeok, ed., Style in Language, Cambridge, MA:
M.I.T. Press, 1960, pp. 350–377.
Jones, Francis R. 2011. Poetry Translating as Expert Action: Processes, Priorities and Networks. Amster-
dam/ Philadelphia: John Benjamins. TSB
Lefevere, André. 1975. Translating Poetry: Seven Strategies and a Blueprint. Assen: Van Gorcum. TSB
Lodge, David. 1988. Modern Criticism and Theory. Harlow: Longman.
Weissbort, Daniel. 1989. Translating Poetry: The Double Labyrinth. London: Macmillan. TSB
Weissbort, Daniel & Eysteinsson, Astradur. 2006. Translation – Theory and Practice: A Historical Read-
er. Oxford: Oxford University Press.
Драйден Дж. Передмова до “Перекладу “Послань” (“Героїнь”) Овідія, виконаних кількома
перекладачами”/ пер. Олександр Кальниченко. Протей: перекладацький альманах. Вип. 1./
ред.. Кальниченко О.А. Харків: Вид-во НУА, 2006. С. 255–267.
Шкловский Виктор. Искусство как прием [Art as Device]. Сборники по теории поэтического
языка, Вып. II, Петроград, 1917. С. 3–14. Передруковано: Шкловский В. Б. Искусство как
прием. Гамбургский счет. М.: Советский писатель., 1990. С. 58–72.
Allén, Sture. 1999. Translation of Poetry and Poetic Prose: Proceedings of Nobel Symposium 110. Singa-
pore: World Scientific. TSB
Chesterman, Andrew. 2002. “Semiotic modalities in translation causality”. Across Languages and Cul-
tures 3 (2): 145–158.
Honig, Edward. 1985. The Poet’s Other Voice. Amherst: University of MassachusettsPress.
Koster, Cees. 2000. From World to World: an Armamentarium for the Study of Poetic Discourse in
Translation. Amsterdam: Rodopi. TSB
Matterson, Stephen & Jones, Darryl. 2000. Studying Poetry. London: Arnold.
Osers, Ewald. 1998. “Translation norms: do they exist?” In Translators’ Strategies and Creativity, Ann
Beylard-Ozeroff, Jana Králová & Barbara Moser-Mercer (eds), 53–62. Amsterdam/ Philadelphia:
John Benjamins. TSB
136 Кристина Вальдес
Переклад реклами
(Advertising translation)
Кристина Вальдес (Cristina Valdés)

Ов’єдоський університет (Universidad de Oviedo)
Переклад: Антоніна Івахненко (Antonina Ivakhnenko)
Харківський гуманітарний університет “Народна українська академія”/
Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
(Kharkiv University of Humanities “People’s Ukrainian Academy” /
V. N. Karazin Kharkiv National University)
Зміст
Аудіовізуальний переклад (Audiovisual Translation)
Всесвітня мережа (Інтернет) та переклад (Web and translation)
Гра слів у перекладі (Wordplay in translation)
Повороти перекладознавства (Turns of Translation Studies)
Семіотика і переклад (Semiotics and Translation)
Переклад реклами – одна зі сфер теорії перекладу, що за останні кілька десятиліть

почала дуже швидко й інтенсивно розвиватися, хоча зацікавленість нею в науковців
виникла досить пізно. Будь-яке дослідження цього напрямку перекладу вимагає між-
дисциплінарного підходу через складність і створення рекламних текстів, і їхнього
перекладу. Ключовими проблемами тут є рекламний дискурс і його вплив на пере-
клад, багатство та розмаїття рекламних текстів, велика кількість учасників їхнього
створення, розповсюдження й перекладу, а також вплив ЗМІ на ці процеси.
Перші наукові роботи з проблем перекладу реклами з’явились у 1970-х, коли ка-
надські лінгвісти, такі як Клод Татілон (Tatilon 1978), почали досліджувати природу пе-
рекладу реклами. К. Татілон стверджував, що процес перекладу таких текстів є чимось
більшим, ніж просто перетворенням письмового тексту джерельною мовою у письмо-
вий текст цільовою мовою, і зазначив, що перекладність таких текстів спирається на
їхню комунікативну природу: “les traducteurs démontrent inlassablement la possibilité de
Переклад реклами 137
traduire” [“перекладачі невпинно демонструють можливість перекладу”] (Tatilon 1978:

75). Припустивши, що первинною функцією реклами є переконування, Татілон дохо-
дить висновку, що мова реклами має бути чіткою, такою, що легко запам’ятовується,
і достатньо привабливою, аби викликати інтерес одержувача до товару. Таким чином,
перекладачі мають переробляти джерельний текст, особливо гру слів (Wordplay in
translation), і перенести його в умови цільової мови таким чином, аби цільовий текст
виконував таку ж функцію, що й джерельний, але в іншому контексті.
Прагматична функція рекламного матеріалу вимагає детального опису різних
учасників процесу комунікації, що відбувається під час створення й перекладу та-
ких текстів. Таке припущення привело до гнучкого й міждисциплінарного підходу
до перекладу реклами у публікаціях на цю тему за останні два десятиліття: у центрі
досліджень опинились такі поняття, як комунікація, культура, споживач, а також –
роль різних типів тексту і ЗМІ, які використовуються під час просування товару на
ринок. Культурний поворот у перекладознавстві (див. Повороти перекладознавства
(The turns of Translation Studies)) особливо чітко виражений саме у цій сфері, оскільки
політичну й економічну роль реклами в “глобальному селі” не можна відокремити від
перекладацьких дій.
У перекладі реклами обидва тексти (і джерельний, і цільовий) є частиною однієї
рекламної кампанії і одного процесу створення тексту, але вони створюються різни-
ми авторами різними мовами й для різної цільової аудиторії, хоча й поділяють одну
комунікативну функцію (Valdés 2004). Отже, обидва тексти мають одну функцію, а
саме – переконати одержувача придбати або спожити товар, хоча при цьому тексти
можуть мати різну концепцію та форму. І зміст, і форма рекламних текстів обумовлю-
ються маркетинговою кампанією конкретного продукту, що просувається на міжна-
родний ринок. Крос-культурні бар’єри, так само як і спільні припущення та цінності,
можуть становити складності для перекладачів, котрі намагаються зберегти й пере-
дати один меседж на різні ринки, і часто по всьому світу проводиться одна глобальна
кампанія однією мовою – такий підхід має зберегти кошти й підсилити “глобальне”
значення продукту чи бренду. Але зазвичай результат при цьому досягається зворот-
ній: використання однієї мови (частіше за все, англійської або французької) стиму-
лює культурну й ідеологічну напруженість, чи сприймається лише в естетичному ас-
пекті (бренди молодіжного одягу) або як ознака вишуканості (брендові парфуми).
Таким чином, переклад рекламних матеріалів є невід’ємною частиною загальні-
шого процесу маркетингу та просування продукції на ринок, через що одні перекла-
дознавці базують свої роботи на сфері маркетингу (De Mooij, в Adab & Valdés 2004), а
інші – на описі нових політичних і соціальних реалій у певному регіоні, наприклад,
у Східній Європі чи Китаї. Переклад рекламного тексту тягне за собою перенесен-
ня чужих культурних цінностей до цільової культури; а отже, перекладач перетво-
рюється на імпортера ідеологічної складової, що завжди міститься у рекламних тек-
стах. Наприклад, Зузана Єттмарова, Марія Піотровська та Єва Зауберга (Jettmarova,
Piotrowska and Zauberga, 1997) продемонстрували, яким чином західні цінності та

ідеї ставали привабливими для чехів, поляків та латвійців шляхом уживання образів
та назв брендів, які були використані під час міжнародних рекламних кампаній на-
прикінці 1990-х. Автори також підкреслили, що найуживанішою стратегією перекла-
ду реклами став буквальний переклад, який дозволяє переносити мовні та текстові
структури до цільової культури.
Аналогічним чином, після вступу Китаю до СОТ (Світової організації торгівлі),
переклад реклами став корисним інструментом для змін у підходах до маркетингу та
у культурних і мовних стандартах. Наприклад, Джордж Хо (Ho, в Adab & Valdés 2004)
запропонував вважати переклад реклами таким типом діяльності, що додає еконо-
мічної вартості до ланцюга створення вартості всього процесу маркетингу в китай-
ській економіці, спричиняючи далеко не лише перенос мовних і культурних особли-
востей першоджерела.
З 1990-х років розквітли підходи до перекладу реклами, орієнтовані на продукт. На-
уковці розглядали такий переклад у різних мовно-культурних контекстах, та з різних
ракурсів. Найважливіші дослідження перекладу реклами включають ретельне відтво-
рення стратегій перекладу (Translation strategies and tactics) на матеріалі великого кор-
пусу текстів двома мовами, наприклад, французькою та іспанською (Bueno García 2000)
чи російською та англійською (Smith 2009), чи кількома мовами, наприклад, французь-
кою, арабською, англійською, португальською та іспанською (Guidère 2000), чи англій-
ською, іспанською, французькою та італійською (Valdés 2004). Ці монографії висвітлю-
ють сучасний стан перекладу, більшою мірою, друкованої реклами різними мовами й у
різних контекстах. Автори приділяють увагу вербальним і невербальним складовим ре-
клами і аналізу того, яким чином стилістика оригінального меседжу зберігається у різ-
номовних варіантах тексту. У своїй фундаментальній роботі Беверлі Адаб (Adab 2000)
пропонує більш відповідний підхід до аналізу рекламних текстів і їх перекладів. Усі ці
дослідження контекстуалізують таку перекладацьку діяльність у загальнішій ситуації,
що характеризується міжкультурним спілкуванням та, ширше, – взаємодією.
Ще один цікавий збірник, що пропонує розгляд підходів до перекладу реклами, –
це 2 число журналу “Транслейтор” (The Translator), тематичний випуск за редакції Бе-
верлі Адаб і Кристини Вальдес (Adab & Valdés, 2004). До неї увійшли наукові статті,
об’єктом дослідження в яких стали рекламні матеріали та їх переклад. Елса Симоїнш
Фрейташ (Simões Freitas, в Adab & Valdés 2004) на матеріалі кількох рекламних кампа-
ній дослідила семіотичну природу реклами і спосіб тлумачення значення глядачами,
завдяки якому досягається еквівалентність двох текстів. Інша дослідниця, чия стаття
опублікована у тому ж числі журналу, Кармен Міян-Варела (Millán-Varela, в Adab &
Valdés 2004), підкреслює культурну й ідеологічну роль перекладу реклами, досліджу-
ючи її на матеріалі міжнародних рекламних кампаній морозива. Ще один науковець,
Керолін Самберг, як матеріал дослідження вперше обирає переклад туристичних бро-
шур. І це лише деякі зі статей, що увійшли до цього числа.
Переклад реклами 139
Інші науковці, котрі досліджують переклад реклами, розглядають конкретніші

проблеми, залучаючи аналіз мови й дискурсу, семіотичний підхід (див. Семіотика і
переклад (Semiotics and Translation)), чи, останнім часом, вплив ЗМІ на переклад ре-
клами. Серед найяскравіших прикладів лінгвістичного й риторичного підходів до пе-
рекладу реклами можна назвати статтю Женев’єв Квіллар (Quillard 2001), у якій ав-
торка аналізувала каламбур і гру слів у перекладі реклами, а також роботу Абдулли
Шакіра (Shakir 1995), присвячену проблемі відтворення регістру й структури англій-
ського речення при перекладі реклами арабською. Ще одна сфера знань, що була заді-
яна під час деяких досліджень перекладу реклами, і чиї результати викладені у вище
згаданій збірці, – семіотика. У кількох статтях особлива увага приділялась ролі візу-
альних складових друкованої реклами та їх відтворенню в перекладі (Torresi 2010).
Більш того, ЗМІ, в яких публікуються рекламні тексти, також додають складності
перекладу реклами, оскільки внутрішнє поєднання складових реклами та сприйняття
аудіовізуальних роликів ускладнюють роботу перекладачів (див. Аудіовізуальний пе-
реклад (Audiovisual Translation)). Перекладу для телебачення також присвячені кілька
досліджень: так, Ракель де Педро (de Pedro 1996) першою описала переклад телерекла-
ми, а Кристина Вальдес (Valdés 2007) розглядала загальні стратегії аудіовізуального
перекладу точкової реклами для іспанського телебачення.
З опублікованих досліджень видно, що вплив електронних ЗМІ на рекламну ін-
дустрію також віддзеркалився у теорії та практиці цього виду перекладу. Низка не-
щодавніх публікацій присвячена перекладу реклами для сайтів – це цілковито нова
сфера наукового інтересу в межах перекладознавства. Делія К’яро (Chiaro, в Adab &
Valdés 2004) описує подібності й розбіжності між кількома друкованими й електро-
нними текстами реклами сільськогосподарської продукції, які перекладаються з іта-
лійської мови англійською для ефективного входження на міжнародні ринки. Крім
того, Кристина Вальдес (Valdés 2008) уважно подивилась на локалізацію (Localization
and translation) рекламного дискурсу в перекладі інтернет-реклами, а Івон Лі (Lee
2009) “досліджує невербальні та вербальні знаки у перекладі інтернет-реклами, що
випускається багатонаціональними компаніями у китайському світі”, підтверджуючи,
що ЗМІ, може, і глобальні, а от зміст рекламних текстів все ж має відмінності.
Останні тенденції демонструють кілька концепцій, щодо яких постійно точаться
дискусії, коли мова заходить про переклад реклами, наприклад – складність визначи-
ти єдиний першотекст, коли, у більшості випадків, тексти реклами створюються пара-
лельно або є результатом різник актів комунікації, а отже, призначені для різних одер-
жувачів, хоча повинні викликати однакову чи схожу реакцію останнього в конкретних
обставинах. Нагальна потреба в перекладах для Інтернету (Web and translation), і осо-
бливо – перекладу рекламних текстів, вимагає швидкого пристосування та чітких стан-
дартів якості для цього виду перекладу. Крім того, семіотична складність гіпертекстів у
мережі та на телебаченні також стимулює перекладачів творче підходити до справи, не
боячись утрутитися в оригінал, аби викликати заплановану реакцію у цільової аудиторії.
На сьогоднішній день, існує нагальна потреба у вивченні різних аспектів перекла-

ду реклами, таких як напруженість між місцевою та глобальною аудиторіями рекла-
ми, чи якість програм із підготовки фахівців у цій сфері, та інші. Результати пооди-
ноких досліджень у цій області вже доповідаються на конференціях та в публікаціях:
науковці особливу увагу приділяють мовному і міжкультурному переносу в ринкових
умовах, що постійно змінюються.
Adab, Beverly 2000. “Towards a More Systematic Approach to the Translation of Advertising Texts.”
In Investigating Translation, Beeby, Alison (ed.), 225–237. Amsterdam/Philadelphia: John Benja-
mins. DOI: 10.1075/btl.32.26ada
Adab, Beverly & Cristina Valdés (eds) 2004. Key Debates in the Translation of Advertising Material. Spe-
cial issue of The Translator 10 (2). Manchester: St Jerome. DOI: 10.1080/13556509.2004.10799175
TSB
Bueno Garcia, Antonio 2000. Publicidad y traducción. Soria: Monográficos de la Revista Herméneus.
Vertere..
Guidère, Matthieu 2000. Translating Ads. Paris: Harmattan.
Jettmarova, Z., Piotrowska, M. & Zauberga, I. 1997. “New Advertising Markets as Target Areas for
Translation.” In Translation as Intercultural Communication: Selected Papers from the EST Con-
gress, Prague 1995, Snell-Hornby, Mary, Zuzana Jettmarova & Klaus Kaindl (eds), 185–194. Am-
sterdam/Philadelphia: John Benjamins. DOI: 10.1075/btl.20 TSB
Lee, Yvonne 2009. “The Medium is Global, the Content is not: Translating Commercial Websites.”
Networking Knowledge: Journal of the MeCCSA Postgraduate Network 1 (2). http://journalhosting.
org/meccsa-pgn/index.php/netknow/article/viewFile/51/88 [Accessed 14 June 2011].
Pedro, Raquel de 1996. “Beyond the Words: the Translation of Television Adverts.” Babel 42 (1): 27–
45. DOI: 10.1075/babel.42.1.04ped
Quillard, Genevieve 2001. “La traduction des jeux de mots dans les annonces publicitaires.” TTR14
(1): 117–157. DOI: 10.7202/000531ar
Shakir, Abdullah 1995. “The Translation of Advertisements: Registeral and Schematic Constraints.”
Meta 40 (1): 62–72. DOI: 10.7202/004123ar
Smith, Karen 2009. The Translation of Advertising Texts: A Study of English-Language Advertisements
and their Translations in Russian. VDM Verlag Dr. Muller Aktiengesellschaft & Co. KG.
Tatilon, Claude 1978. “Traduire La Parole Publicitaire.” La Linguistique 14 (1): 75–87.
Torresi, Ira 2010. Translating Promotional and Advertising Texts. Manchester: St. Jerome. TSB
Valdés, Cristina 2004. La traducción publicitaria: comunicación y cultura. Colección La Aldea Global.
València: Universitat de València. Castelló de la Plana: Publicacions de la Universitat Jaume I.
Barcelona: Universitat Pompeu Fabra. Bellaterra: Universitat Autòmoma de Barcelona. Servei de
Publicacions, D.L.
Valdés, Cristina 2007. “A complex mode of screen translation: The case of advertisements in Spanish
television channels.” A Tool for Social Integration? Audiovisual Translation from Different Angles.
Special issue of Linguistica Antverpiensia 6: 277–293.
Valdés, Cristina 2008. “The localization of promotional discourse on the Internet.” In Between Text
and Image. Updating research in screen translation, Chiaro, Delia, Heiss, Christine & Chiara Bu-
caria (eds), 229–243. Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins. DOI: 10.1075/btl.78.23val
Перекладацькі універсалії 141
Перекладацькі універсалії
(Translation universals)
Ендрю Честерман (Andrew Chesterman)

Гельсінський університет (University of Helsinki)
(V.N.Karazin Kharkiv National University)
Зміст
1. Поява досліджень перекладацьких універсалій
1.1. Потенційні Д-універсалії
1.2. Потенційні Ц-універсалії
2. Проблеми
3. Переваги
Дескриптивне (описове) перекладознавство (Descriptive Translation Studies (DTS))
Лінгвістика і переклад (Linguistics and translation)
Порівняльне мовознавство та перекладознавство
(Contrastive Linguistics and Translation Studies)
Психологія перекладу (Translation psychology)
Стилістика і переклад (Stylistics and translation)
Субтитрування (Subtitling)
Дослідження перекладацьких універсалій виникло внаслідок збігу кількох чинни-

ків. Перший чинник – це давня думка про те, що переклади істотно відрізняються від
інших текстів. Існує тривала традиція критики перекладів, що ті, буцімто, звучать не-
природно, що призвело до появи терміну “перекладацька мова” або “транслейшеніз”
(англ. “translationese”). І так само давно визнається, що деякі аспекти джерельного тек-
142 Ендрю Честерман
сту та його значення чи стилю зазвичай “втрачаються у перекладі” (див. Стилістика і

переклад (Stylistics and translation)). В основі обох цих традицій лежить припущення,
що всякий переклад має спільні риси з іншими перекладами, оскільки інакше жодні
узагальнення про типові недоліки перекладів з самого початку не були б можливі.
Другий чинник – це вплив, що йде від лінгвістики (Лінгвістика і переклад (Lingu
istics and translation)). У кінці ХХ ст. деякі мовознавці розпочали пошуки мовних уні-
версалій, під якими розуміють мовні ознаки на високому рівні узагальнень, які, вихо-
дячи з універсальних характеристик людського мислення, є спільними для усіх мов.
Метою було сформулювати ці мовні універсалії як універсальну граматику, ідея, яку
зокрема просував американський лінгвіст Ноам Хомський (Noam Chomsky).
Третім джерелом впливу став методологічний розвиток, адже розширення вико-
ристання комп’ютерів у дослідженні мови розкрило чималі можливості застосування
великих корпусів текстів, які читаються машиною (див. Корпуси (Corpora)). Ці корпу-
си можуть автоматично аналізуватися, надаючи розгорнуті кількісні дані про частот-
ність та дистрибуцію мовних ознак. Корпусні дослідження швидко стали важливою
галуззю лінгвістики і незабаром, у 1990-і роки, набули істотного розповсюдження у
перекладознавстві (Translation Studies) (див., напр., Laviosa 2002).
Четвертий чинник можна помітити у теоретичному розвитку самого перекла-
дознавства. У 1980–90-і роки, коли стала спостерігатися тенденція до описових до-
сліджень, перекладознавці почали робити емпіричні узагальнення про можливі
спільні риси перекладів (див. Дескриптивне (описове) перекладознавство (Descriptive
Translation Studies)). Спираючись на праці Ітамара Евена-Зогара, Ґідеон Турі (напр..,
Toury 1995) запропонував два загальні “закони” щодо перекладу: 1) на переклади нео-
дмінно впливає форма джерельного тексту (тобто, вони демонструють інтерферен-
цію); 2) переклади мають тенденцію до більшої стилістичної стандартності, ніж їхні
джерельні тексти. Можливо найвпливовішим раннім спостереженням виявилося до-
слідження Шошани Блум-Кулки (Blum-Kulka 1986), яка помітила, що переклади ма-
ють тенденцію містити більше маркерів когезії, ніж оригінали, і висунула для пояс-
нення цього явища “гіпотезу експлікації”.
1. Перші дослідження перекладацьких універсалій
Вперше ці чинники було зведено у дослідницьку программу з перекладознавства

у плідній праці Мони Бейкер (Baker 1993). Вона закликала до досліджень, які назва-
ла (слідом за деякими першими дослідниками) “універсальними рисами перекладу,
тобто рисами, які зазвичай зустрічаються у перекладених текстах, а не в оригіналь-
них висловлюваннях, і які не є результатом інтерференції конкретних мовних сис-
тем” (1993: 243). З цією метою вона започаткувала в Манчестері електронний корпус
перекладених англійською мовою текстів (див. http://www.monabaker.com /tsresources/
TranslationalEnglishCorpus.htm). Цей корпус не містив джерельних текстів, проте міг
бути використаний разом з будь-яким стандартним корпусом неперекладних англій-

ських текстів, таким як-от Банк англійської мови1 (the Bank of English Corpus), для порів-
няння перекладів з не перекладами. Інші подібні корпуси були створені для інших мов.
Ці потенційно універсальні риси розпадаються на дві групи, в залежності від
точки порівняння (див., напр., Chesterman, 2004). Д-універсалії (Д – від “джерель-
ний”) формулюють узагальнення про відмінності між перекладами та джерельними
текстами, а Ц-універсалії (від Ц – “цільовий”) описують типові відмінності між пе-
рекладами та не-перекладами в цільовій мові. Усі ці узагальнення, строго кажучи, є
гіпотезами, які можуть підтримуватися, або не підтримуватися, подальшими емпі-
ричними дослідженнями. Нижче наводяться деякі приклади (для подальших поси-
лань див. статті в збірнику за редакції Анни Мауранен та Пеккі Куямякі (Mauranen
and Kujamäki 2004)).
1.1. Потенційні Д-універсалії
• Збільшення довжини: переклади зазвичай довші за першоджерела; ця гіпотеза

не зустріла значної підтримки і, очевидно, істотно залежить від мовних ознак
джерельної та цільової мов.
• Інтерференція; це – один із “законів” Турі; широко вважається, що це справед-
ливе узагальнення; проте є й великі відмінності в умовах, за яких вона, в різній
мірі, має місце і за яких прийнята.
• Стандартизація – інший “закон” Турі; докази на користь цієї загальної тенден-
ції – цілком очевидні, хоча і тут спостерігаються відмінності за різних умов; цей
термін отримав широкий спектр інтерпретацій, включаючи те, що деякі дослід-
ники називають “конвенціоналізацією” чи “нормалізацією” (включаючи ней-
тралізацію діалектів).
• Експлікація (роз’яснення) – це одна з найбільш вивчених і широко обговорюва-
них потенційних універсалій. Думка про те, що переклади виявляються більш
експліцитними, ніж їхні оригінали, сягає, принаймні, дослідження Блум-Кулки
(Blum-Kulka 1986), і з тих пір розглядалася в багатьох дослідженнях (наприклад,
Klaudy 1996); однак саме поняття виявилося суперечливим, бо тлумачилася ба-
гатьма по різному.
• Гіпотеза про нові або повторні переклади або Гіпотеза множинних перекла-
дів (Retranslation Hypothesis) (Повторний переклад (множинність перекладів)
1 “Банк англійської мови” (The Bank of English) – один з перших великих корпусів текстів
англійською мовою, створений в Бірмінгемському університеті на початку 1990-х років, є
складовою частиною однієї з найбільших мовних баз Collins Corpus, яка використовується для
створення сучасних словників. Цей корпус містить понад 650 млн. слововживань, 2/3 з яких
відповідають британському варіанту англійської мови (Прим. перекладача).
(Retranslation)), яка стверджує, що пізніші переклади певного (художнього)

твору певною цільовою мовою мають тенденцію бути ближчими до джерель-
них текстів; ця ідея йде від Гете, хоч і багато разів її оспорювали; деякі данні її
підтверджують, інші – ні; безперечно, це не справжня універсалія, та за певних
умов може застосовуватися; як і у випадку з експлікацією, існують чисельні кон-
цептуальні розбіжності, які ще не вирішені (див., напр., Paloposki & Koskinen
2010).
• Скорочення повторів, яке відзначається деякими науковцями.
1.2. Потенційні Ц-універсалії
• Спрощення; це один з основних висновків, який отримала Сейра Лавіоза (див.

напр.., Laviosa 2002) під час першого масштабного дослідження з використан-
ням Манчестерського порівнянного корпусу перекладених англійською мовою
текстів; вона використала низку критеріїв спрощення, таких як лексична різно-
манітність (переклади демонструють меншу різноманітність лексики); лексичну
щільність (переклади мають більшу долю функціональних слів у порівнянні із
смисловими, тобто, вони менш щільні) і використання високочастотних оди-
ниць (у перекладах більша доля високочастотних одиниць); ці її заміри свідчать
про те, що переклади, як правило, простіші, ніж зіставленні неперекладені (або
паралельні) тексти (тексти відразу створені цільовою мовою).
• Нетипові лексичні моделі; якщо це дійсно універсальна тенденція, то, здається,
переклади проявляють дві протилежні тенденції: надмірний вжиток найтипові-
ших слів та структур цільової мови (порівн.,спрощення), і водночас демонстра-
ція ознак нетипового вжитку.
• Недостатня представленість специфічних для цільової мови одиниць: це – “гі-
потеза про особливі (унікальні) мовні одиниці”, яку висунула Соня Тіркконен-
Кондит (напр., Tirkkonen-Condit 2004); ідея полягає в тому, що характерні для
цільової мови одиниці, які не мають формальних відповідників у джерельній
мові, матимуть тенденцію бути недостатньо представленими у перекладених
текстах у порівнянні з наявністю цих елементів у паралельних неперекладних
текстах, оскільки не спадають, очевидно, з легкістю на думку перекладачеві як
відповідники, якщо виходити з припущення, що ментальні процеси базуються
головним чином на формі джерельної мови.1
1 Вочевидь, першим цю гіпотезу висловив український перекладач Микола Лукаш у розлогій

доповіді “Прогресивна західноєвропейська література в перекладах на українську мову” на
республіканській нараді перекладачів у Києві 16–18 лютого 1956 року (Лукаш 2009), коли за-
явив, що найхарактернішою рисою перекладацького жаргону є не те, що в ньому є, а те, чого
у ньому немає. В цій доповіді він наводить перелік преферентних засобів висловлювань, що
широко притаманні українській мові, але які майже не побачиш в українських перекладах у
Дослідження потенційних універсалій перекладу полягає не лише у встановленні

того чи вони існують, а якщо існують, то за яких умов. Якщо вони й справді існують,
то їх необхідно пояснити, а можливі пояснення шукають на різних рівнях.
Найочевидніше, що має бути якась когнітивна причина, щось у мозку перекла-
дачів, що впливає на те, як вони одночасно на двох мовах обробляють тексти. Інший
вид пояснення полягатиме у зверненні до того, як перекладачі навчаються бути хоро-
шими співбесідниками, враховувати культурну дистанцію, думати про читача і так
далі. Їх навчають нормам, яким вони повинні відповідати: це може пояснити, чому
вони схильні експлікувати, прояснювати і так далі. Ще одним припущенням є звер-
нення до бажання перекладачів уникати ризиків: “обережністю” можна було б легко
пояснити буквальний переклад або дотримання найчастіших слів і граматичних кон-
струкцій. А жорсткі терміни виконання перекладу можуть сприяти такій тенденції.
2. Проблеми
Дослідження універсалій не обійшлося без критики. Одна проблема є терміноло-

гічного характеру: вибір терміну “універсалія”, мабуть, від самого початку був невда-
лим, бо це означало надання терміну, запозиченому з лінгвістики, слабшого значення
(потенційні універсалії перекладу часто називаються “тенденціями”). Марія Тимочко
(Tymoczko 1998) та інші відзначили суміжну проблему. Коли закладається корпус пе-
рекладів, щоб формувати або перевіряти гіпотези щодо універсалій, то зовсім не є
безсумнівним, що саме слід для початку вважати за переклад, і, отже, що задовольняє
критерію включення до корпусу; чи має корпус також включати, для прикладу, “по-
гані” переклади, або переклади, що їх виконали ті, для кого цільова мова не є рідною,
зв’язку з мовною асиметрією. Цей перелік прикладів він отримав у результаті порівняльного
аналізу понад сотні перекладів: “Ви не побачите такого слова, як “аж”. “Або така форма – “по-
розсідалися”, “поперескакували”, коли дія виходить від суб’єктів або спрямована на кілька
об’єктів”. “Бояться у нас вживати і здрібнілих форм імен, щоб не було сюсюкання”. У перекла-
дах немає “таких виразів “страшнющий”, “бруднющий”. Обов’язково буде “невимовно страш-
ний”, “диявольськи брудний””. “Дуже характерні для української мови еліпси... в нас мова на-
стільки багата флексіями, що еліпс рідко приводить до затемнення думки”. Майже не видно в
перекладах “такі характерні для української мови слова, як присвійні прикметники...: батьків,
материн тощо”. “Забувають наші перекладачі і про можливість вираження обставини способу
дії “подвійними дієсловами: музика тужить-грає. Ніколи не зустрінеш у перекладі “на обличчі
у нього”, а тільки “На його обличчі”. Рідко зустрінеш такі слова, як “догрався”, “дожартувався”
Немає всього багатства синоніміки, береться тільки те, що лежить на поверхні. Як ми відпо-
відаємо ствердженням на запитання співрозмовника? Перекладачі знають тільки слово “так”:
“В українській мові є дуже природній і дуже звичайний спосіб вираження цього ствердження.
Наприклад: “Ти ходив у театр”? – “Ходив”. Тобто, часто у перекладах не вживається типове у
таких випадках повторення, й тому “не відчуваєш живої розмовної мови, її інтонацій” (Прим.
перекладача).
чи надто вільні переклади, або навіть спеціально марковані переклади, такі як дуже
очуженні (форенізовані) або такі, що базуються на феміністських засадах. Більше
того, те, як іноді далеко не експліцитно формулюються і перевіряються твердження
стосовно універсалій, робить неможливим їхнє повторення.
Дещо відмінні критичні думки висловлюють ті, хто вважає, що дослідження уні-
версалій, по суті, не має сенсу: воно лише висвітлює особливості перекладу, які вже
досить добре відомі – як ознаки поганих перекладів. А деякі науковці стверджують,
що багато з явищ, що досі обговорювалися, могли б бути так само пояснені як праг-
матичні універсалії використання мов загалом (напр., House 2008). Ще одне критичне
зауваження полягає в тому, що потенційні універсалії досі перевірялися лише на пе-
рекладах між досить обмеженою кількістю мов, переважно європейських.
3. Вигоди
Дослідження універсалій перекладу принесло методологічний зиск, сприяючи

зміцненню перекладознавства як емпіричної дисципліни. Пошук універсалій заохо-
чував і заохочує використання чітких дослідницьких задумів, коли починають або з
конкретної гіпотези, що підлягає тестуванню, або переходять від корпусного аналізу
до висунення можливих нових гіпотез. Якщо науковці відмовляться від терміну “уні-
версалія”, то має сенс шукати узагальнення і тенденції усіх видів, у тому числі тих,
які, мабуть, не є універсальними в строгому значенні, але певним чином обумовлені,
стосовно перекладів певного типу (як наприклад, субтитрування), виконаних певним
типом перекладача тощо.
Деякі дослідники рухаються в протилежному напрямку, вивчаючи потенційні ха-
рактеристики опосередкованого дискурсу в цілому (наприклад, редаговані або тран-
скрибовані тексти: див., напр., Ulrych 2009), а не лише переклади. Подальшим кроком
було б порівняння узагальнень щодо перекладу з мовою, породжуваною тими, для
кого цільова мова не є рідною, такими як ті, хто вивчає мову, або є білінгвом. Деякі з
імовірних універсалій можуть виявитися, в решті-решт, не специфічними для пере-
кладу, а такими, що мають ширший діапазон.
Також може бути й так, що якщо на заняттях експліцитно привертати увагу май-
бутніх перекладачів до вірогідних універсалій, то вони, ймовірно, прагнутимуть
уникнути тих, які вважають небажаними. Парадоксально, звичайно, що це могло б
зрештою спростувати будь-які твердження про універсальність таких особливостей.
Baker, M. 1993. “Corpus linguistics and Translation Studies: Implications and applications.” In Text
and Technology: In Honour of John Sinclair, M. Baker, G. Francis, E. Tognini-Bonelli (eds), 233–
250. Amsterdam/Philadelphia: Benjamins. TSB
Blum-Kulka, S. 1986. “Shifts of cohesion and coherence in translation.” In Interlingual and Intercul-
tural Communication: Discourse and Cognition in Translation and Second Language Acquisition
Studies, J. House and S. Blum-Kulka (eds), 17–35. Tübingen: Narr. TSB
Chesterman, A. 2004. “Beyond the particular.” In Translation Universals: Do They Exist? Mauranen
and Kujamäki (eds), 33–49. TSB
Laviosa, S. 2002. Corpus-based Translation Studies: Theory, Findings, Applications. Amsterdam/Atlan-
ta: Rodopi. TSB
Mauranen. A. & Kujamäki, P. (eds). 2004. Translation Universals. Do they exist? Amsterdam/Philadel-
phia: Benjamins. BoP TSB
Mauranen, O. & Koskinen, K. 2010. “Reprocessing texts. The fine line between retranslating and revis-
ing.” Across Languages and Cultures 11 (1): 29–49.
Tirkkonen-Condit, S. 2004. “Unique items – Over- or under-represented in translated language?” In
Translation Universals: Do They Exist? Mauranen & Kujamäki (eds), 177–184.
Toury, Gideon 1995. Descriptive Translation Studies and Beyond. Amsterdam/Philadelphia: Benja-
mins. BoP TSB
Tymoczko, Maria 1998. “Computerized corpora and the future of Translation Studies.” Meta 43 (4):
653–659. TSB, DOI: 10.7202/004515ar
Лукаш М. Прогресивна західноєвропейська література в перекладах на українську мову.
Протей / [редкол. О. Кальниченко (голова) та ін.]. Вип. 2. Харків.: Вид-во НУА, 2009. С. 560–
605. Див. також Лукаш М. Прогресивна західноєвропейська література в перекладах на
українську мову (Доповідь на нараді Спілки Радянських Письменників України в справі
художніх перекладів 16–18 лютого 1956 року) – відновлено Б. Черняковим. Микола Лукаш:
Моцарт українського перекладу/ Ред. Л.М. Черноватий, В.І. Карабан. Вінниця: Нова Книга,
2009. С. 190–247.
Кальниченко Олександр Український внесок у світове перекладознавство (Нарис 1. Микола
Лукаш). Всесвіт, 2014, № 3–4. – С. 241–248.
Chesterman, A. 2007. “What is a unique item?” In Doubts and Directions in Translation Studies, Y.
Gambier. (eds), 3–13. Amsterdam/Philadelphia: Benjamins. TSB
Halverson, S. 2003. “The cognitive basis of translation universals.” Target 15 (2): 197–241. TSB, DOI:
10.1075/target.15.2.02ha
House, J. 2008. “Beyond Intervention. Universals in translation?” trans-kom 1 (1): 6–19. TSB
Klaudy, K. 1996. “Back-translation as a tool for detecting explicitation strategies in translation.” In
Translation Studies in Hungary, K. Klaudy J. Lambert, A. Sohár (eds), 99–114. Budapest: Scholas-
tica. TSB
Pym, Anthony 2008. “On Toury’s laws of how translators translate.” In Beyond Descriptive Translation
Studies, A. Pym, M. Shlesinger, D. Simeoni (eds), 311–328. Amsterdam/Philadelphia: Benjamins.
TSB
Ulrych, M. 2009. “Translating and editing as mediated discourse: focus on the recipient.” In Transla-
tors and Their Readers. In Homage to Eugene A. Nida, R. Dimitriu & M. Shlesinger (eds), 219–234.
Brussels: Editions du Hasard.
148 Люк ван Дорслар
Перекладознавчі бібліографії
(Bibliographies of translation studies)
Люк ван Дорслар (Luc van Doorslaer)

Льовенський університет (KU Leuven)
Переклад: Марія Кравцова (Mariia Kravtsova)
Зміст
1. Інструменти як ознака інституціоналізації
2. Трохи історії
3. Сучасні онлайнові бібліографії
Бібліометрія (Bibliometrics)
Інституціалізація перекладознавства
(Institutionalization of Translation Studies)
Перекладацький інструментарій (Translation tools)
Необхідно одразу ж роз’яснити, що ця стаття є здебільшого про перекладознавчі

бібліографії, тобто бібліографії, що вміщують науково-дослідницькі публікації з пи-
тань письмового та усного перекладів. Окрім наукових бібліографій, перекладознавча
царина звісно також має і кілька бібліографій перекладів. Найвідомішим є бібліогра-
фічний покажчик ЮНЕСКО Index Translationum (створений у 1932 році).
Перекладознавчі бібліографії 149
1. Інструментарій як ознака інституціалізації1
У перекладознавстві (Translation Studies), галузі, яка невпинно розвивається,

зростаюча кількість матеріалу неминуче призводить до зростаючої потреби в ака-
демічних “інструментах”, що структурують знання (не плутати з технічним пере-
кладацьким інструментарієм (Translation tools)). Складання (наукових) бібліографій
завжди базується на потребі систематизувати наявне, проте часто фрагментарне,
знання в тій чи іншій галузі. Багато нових академічних інструментів з’явилося в пе-
рекладознавстві переважно за останнє десятиріччя. Було видано нові, які подекуди
частково дублюються, а подекуди доповнюють попередні, історичні огляди, довідни-
ки, енциклопедії, підручники, словники, журнали, номенклатури та бібліографії, що
є ознакою як становлення зрілої дисципліни, так і сукупного попиту в (сконструйо-
ваній чи уявній) структурі. В поєднанні з такими аспектами як складання навчаль-
них планів в університетах, формування програм для докторантури та літні школи,
поширення знань через зростаючу мережу видавців та наукові журнали (включаючи
онлайнові), такі інструменти є не лише проявом динаміки галузі, вони також мате-
ріалізують та реалізують іституціоналізацію дисципліни. Через те, що загальні пере-
кладознавчі бібліографії (зокрема сучасні онлайнові версії) тяжіють до всеосяжності,
вони є найбільш охоплювальними з усіх науково-дослідницьких інструментів.
2. Трохи історії
Вже на початку своєї історії, перекладознавство як наукова дисципліна потре-

бувала інструментарій для систематизації, навіть протягом того періоду, коли її зна-
ння не були такими поширеними як сьогодні. Вважається, що книга Юджина Найди
Toward a Science of Translating (“На шляху до науки перекладу”) (1964) містить пер-
шу “бібліографію”, хоча здебільшого це був розгорнутий перелік використаної літе-
ратури, поданий в кінці монографії (у порівнянні з розгорнутими бібліографічними
розділами в кінці основних словників, довідників, або хрестоматій, які існують в
цій галузі сьогодні)2. Найда недвозначно вводить бібліографію як інструмент, який
1 Інституціалізація в науці – етап, коли процес продукування нею знань стає методологічно
упорядкованим, а також залежним від організаційних форм, в яких він набуває якостей спеці-
алізованої суспільної практики; становлення різноманітних комунікативних органів науки –
наукових інституцій, що відбувається в ході перетворення наукових досліджень у спеціалізо-
вану суспільну діяльність (Прим. редактора)
2 Ймовірно, перша бібліографія досліджень перекладу була складена Є. Хайтіною та Б. Ха-
весом і надрукована ще в 1959 році в першому томі важливої радянської серії, присвяченій
теорії та практиці перекладу “Мастерство перевода”. Бібліографія містила як праці про пере-
клади з радянських республік, так і з інших країн. Київський бібліограф Микола Назаревський
доповнив цей список та додав посилання сучасних публікацій до другого тому (1963). Від того
“не лише надасть читачу інформацію щодо безлічі книг та статей цитованих у тек-
сті”, але й є “широким вибором першоджерел, які охоплюють багато окремих, проте
зрештою пов’язаних фаз перекладу” (Nida 1964: 265). Згадані Найдою джерела сто-
сувалися лінгвістичної структури, психології, антропології, інформаційної теорії,
машинного перекладу, теології, стилістики та літературної критики, ілюструючи, що
від самого початку в перекладознавстві існувало усвідомлення його мультидисциплі-
нарності. Новаторська робота Найди була однозначно визнана вихідною точкою у
книзі К.-Р. Бауша, Й. Клеґрафа та В. Вілса “Наука перекладу: аналітична бібліографія
(1962‒1969)”, опублікованій 1970. Перший параграф передмови редактори розпоча-
ли з визнання того, що з часу Найди “не було опубліковано жодної сучасної вичерп-
ної бібліографії перекладу” (Bausch et al 1970: I). Згодом, на початку сімдесятих ро-
ків була опублікована престижна International Bibliography of Translation (Міжнародна
бібліографія перекладу) (Van Hoof 1972). У ній перелічувалися більш ніж 4600 назв,
пов’язаних виключно з письмовим перекладом. Ці роботи вважаються першими
спробами складання загальної бібліографії перекладознавства.
На додаток до таких загальних бібліографій, у царині перекладу існує декілька
вибіркових бібліографічних спроб. У переважній більшості випадків, ці бібліографії
обмежуються географічним, хронологічним чи тематичним підґрунтям (або їх поєд-
нанням):
географічно чи культурно, наприклад, Tradbase, португальська перекладознавча
бібліографія, проект Лісабонського університету, що обмежується виключно Порту-
галією;
хронологічно, наприклад, Bibliographie des traductions françaises (1810–1840) Катрін
ван Браґт;
тематично, наприклад, нещодавня Comprehensive bibliography on subtitling for the
deaf and hard of hearing (Вичерпна бібліографія з питань субтитрування для глухих
та осіб з вадами слуху) (Arnáiz Urquiza та Pereira 2010), або CIRIN Bulletin (Бюлетень
CIRIN (Дослідницької інформаційної мережі конференц-перекладу)) (дослідження
конференц-перекладу) Даніеля Жиля.1
3. Сучасні онлайнові бібліографії
Онлайнові наукові бібліографії, вичерпні чи вибіркові за своєю спрямованістю,

є відносно новим явищем. Ці постійно оновлюванні бібліографії не лише показують
часу він щорічно публікував поточну бібліографію на сторінках серії (до 8-ої збірки включно
(1971)) (Прим. редактора).
1 Що до українських досліджень перекладу, то на сьогодні існує друкована бібліографія
українських досліджень перекладу “Українське перекладознавство ХХ сторіччя”, укладена Та-
расом Шмігером (2013) та онлайнова бібліографія досліджень художнього перекладу, що охо-
плює період 1877–2012 рр. Юліани Полякової (2013) (Прим. редактора).
Перекладознавчі бібліографії 151
розвиток культурно-соціальних явищ в перекладі, але й, головним чином, самого пе-

рекладознавства як такого. Базове програмне забезпечення уможливлює проведення
дуже детального та розширеного категоріального пошуку, не лише для назв чи авто-
рів, але й в деяких бібліографіях для випусків, мов публікації, осіб, як суб’єктів пу-
блікації тощо. З дослідницької точки зору, це – цінні джерела, адже вони містять ре-
ферати публікацій. Наприклад, Bitra (Бібліографія усного та письмового перекладу)
(Franco Aixelá 2010), St. Jerome’s Translation Studies Abstracts online (TSA) (Перекладоз-
навчі анотації видавництва Сент-Джеромз онлайн)1 та Benjamins’ Translation Studies
Bibliography (TSB) (Перекладознавча бібліографія видавництва Джон Бенджамінз)
(Gambier та van Doorslaer 2010). Така бібліографія як TSB є особливо цікавою з кон-
цептуальної та мовної точки зору, адже від самого початку вона базувалася на поня-
тійній мапі та системі ключових слів. Люк ван Доорслар (van Doorslaer 2009) працює
над принципами вибору та організації ключових слів та базовими понятійними мапа-
ми в TSB.
І останнє, проте не менш важливе ‒ ці онлайнові бібліографії можуть виконувати
функцію великих баз даних, які містять інформацію, що може бути використана для
бібліометричного чи наукометричного аналізу, або ж для використання кількісних
даних щодо категорій, пов’язаних з країнами, мовами публікацій, а також відомчою
приналежністю. Прикладами використання онлайнових бібліографій як вихідних то-
чок для кількісного аналізу є роботи Жав’єра Франко Айшела (Franco Aixelà 2003) та
Люка ван Дорслара (van Doorslaer 2005). Жав’єр Франко Айшела та Сара Ровіра-Есте-
ва (Franco Aixelà & Rovira-Esteva 2015) досліджують, спираючись на базу даних Bitra,
імпакт-критерій в перекладознавстві, а Люк ван Дорслар та Ів Гамб’є (van Doorslaer
& Gambier 2015) вимірюють, використовуючи базу даних TSB, такі параметри як час-
тотність ключових слів та зазначення організацій, де виконана робота.
Arnáiz Urquiza, Verónica & Pereira, Ana. 2010. “A comprehensive bibliography on subtitling for the
deaf and hard of hearing from a multidisciplinary approach.” In Listening to subtitles. Subtitles for
the Deaf and Hard of Hearing, Pilar Orero and Anna Matamala, 219–227. Vienna: Peter Lang.
TSB
Bausch, K.-Richard, Klegraf, Josef & Wilss, Wolfram. 1970. The Science of Translation: An Analytical
Bibliography (1962–1969). Tübingen: Narr.
Bragt, Katrien van. 1995. Bibliographie des traductions françaises (1810–1840): répertoires par disci-
plines. Louvain: Presses Universitaires de Louvain. TSB
Doorslaer, Luc van. 2005. “The Indicative Power of a Key Word System – a quantitative analysis of the
key words in the Translation Studies Bibliography.” Meta 50: 4 (attached on CD-rom). TSB
1 У 2015 році їхня база даних була інтегрована в TSB (Прим. редактора).
Doorslaer, Luc van. 2009. “Risking Conceptual Maps. Mapping as a keywords related tool underlying
the online Translation Studies Bibliography.” In The Metalanguage of Translation, Yves Gambier &
Luc van Doorslaer (eds), 27–43. Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins. TSB
Doorslaer, Luc van & Gambier, Yves. 2015. “Measuring relationships in Translation Studies. On af-
filiations and keyword frequencies in the Translation Studies Bibliography.” Perspectives 23(2):
305–319.
Franco Aixelá, Javier (ed.). 2010. BITRA. Bibliography of Interpreting and Translation. https://aplica-
cionesua.cpd.ua.es/tra_int/usu/buscar.asp?idioma=en [Accessed 14 June 2011]
Franco Aixelá, Javier. 2003. “BITRA: an international on-line bibliography of Interpreting and Trans-
lation Studies.” Babel 49 (2): 149–163. TSB, DOI: 10.1075/babel.49.2.04fra
Franco Aixelá, Javier & Rovira-Esteva, Sara. 2015. “Publishing and impact criteria, and their bearing
on Translation Studies: in search of comparability”. Perspectives 23(2): 265–283.
Gambier, Yves & Doorslaer, Luc van (eds). 2010. Translation Studies Bibliography. (7th release, approx.
20,000 items). http://www.benjamins.nl/online/tsb/ [Дата звернення 14 червня 2011]
Gile, Daniel (ed.). 2010. CIRIN – An international information network on conference interpreting re-
search. http://cirinandgile.com/ [Дата звернення 15 червня 2011]
Hoof, Henry van. 1972. Internationale Bibliographie der Übersetzung – International Bibliography of
Translation. Pullach bei München: Dokumentation.
Nida, Eugene A. 1964. Toward a Science of Translating. With Special Reference to Principles and Proce-
dures Involved in Bible Translating. Leiden: Brill. TSB
Translation Studies Abstracts online. 2010. Manchester: St. Jerome. http://www.stjerome.co.uk/tsa/
[Дата звернення 14 червня 2011]
Tradbase – Bibliografia Portuguesa de Estudos de Tradução. 2010. http://www.fl.ul.pt/centros_invst/
comparat/tradbase/index.asp [Дата звернення 14 червня 2011]
UNESCO. 2011. Index Translationum – World Bibliography of Translation. http://portal.unesco.org/
culture/en/ev.php-URL_ID=7810&URL_DO=DO_TOPIC&URL_SECTION=201.html [Дата
звернення 15 червня 2011]
Українське перекладознавство ХХ сторіччя: бібліографія /ЛНУ імені Івана Франка, НТШ;
уклав Тарас Шмігер. Львів, 2013. 626 с.
Українське перекладознавство. Проблеми художнього перекладу: бібліографічний покажчик
/ укладач Ю. Ю. Полякова. Харків: Харківський національний університет імені В.Н.
Каразіна, 2013. 184 с.
Політика перекладу 153
Політика перекладу
(Translation policy)
Рейне Мейлартс (Reine Meylaerts)

Льовенський університет (University of Leuven)
Переклад: Ірина Одрехівська (Iryna Odrekhivska) /
Олександр Кальниченко (Oleksandr Kalnychenko)
(Ivan Franko National University of Lviv) /
Харківський національний університет ім.. В.Н. Каразіна
(V. N. Karazin National University of Kharkiv)
Зміст
Анотація
1. Основоположники
2. Політика перекладу в офіційних умовах
3. Політика перекладу поза межами офіційних умов
Багатомовність і переклад (Multilingualism and translation)
Закадровий переклад та дублювання (Voiceover and dubbing)
Прикладне перекладознавство (Applied Translation Studies)
Усний переклад для потреб громади /
Усний переклад у соціальній сфері (Community interpreting)
154 Рейне Мейлартс
Політикою, у найвужчому значенні цього слова, називають ведення політичних

та громадських справ органами державної влади та управління, тобто політичних чи
громадських практик, що реалізуються в нормах права. Такі практики включають
так звані мовну та перекладацьку політики (див. також нижче). Однак у ширшому
значенні політика охоплює не лише уряди та урядові установи, а й інші інституції та
міжнародні організації, такі як ЄС чи ООН, або приватні компанії, кожна з яких здій-
снює свою діяльність за певними правилами. Крім того, навіть відносно неформаль-
ні ситуації мають свої політичні виміри в такій мірі, що навіть брак певної політики
може становити політику. У перекладознавсті (Translation Studies) також спостеріга-
ється подібний різнобій значень: “політика перекладу” охоплює різноманітні смис-
ли, від офіційних інституційних ситуацій (див. Інституційний переклад (Institutional
translation)) до широкого спектру відносно неформальних обставин, пов’язаних з
ідеологією, стратегіями перекладачів та видавців, преміями та грантами, вишколом
перекладачів тощо. Функціонуючи як термін-парасолька або збірне поняття, “політи-
ка перекладу”, однак, ризикує стати порожнім поняттям з невеликою концептуаль-
ною додатковою вартістю. Цей парадокс може бути проілюстрований відсутністю до
цього терміну окремої статті в перекладознавчих довідниках (companions), яких кіль-
ка (Munday 2009; Pöchhacker 2004), в теоретичних оглядах (Pym 2010), хрестоматіях
(Venuti 2000) або енциклопедіях у галузі перекладознавства (Baker & Saldanha 2008).
1. Основоположники
З часу становлення перекладознавства як наукової дисципліни наприкінці 1960-

х – початку 1970-х років поняття “політика перекладу” згадувалося в деяких засадни-
чих працях його зачинателів, але ніколи не ставало основним. Так, у статті Їржі Лєво-
го “Translation as a Decision Process” (“Переклад як процес прийняття рішень”) (Levý
1967) термін “політика перекладу” вживається в широкому розумінні, а саме страте-
гій перекладачів під час процесу перекладу (Translation process). Зауважуючи, що пе-
рекладачі поезії прагнуть не “зберігати в римах голосні оригіналу” (Levý 1967: 1179), І.
Лєвий робить висновок, що “такої ж саме політики додержуються і перекладачі про-
зи: вони задовольняються пошуком для речення форми, яка, більш-менш, передає всі
необхідні смислові та стилістичні значення, хоча ймовірно, що після багатогодинних
спроб та переписування може бути знайдено й краще рішення” (1967: 1180).
У своїй новаторській праці “The Name and Nature of Translation Studies” (“Назва та
сутність перекладознавства”), що була представлена на Третьому міжнародному кон-
гресі прикладної лінгвістики в Копенгагені у 1972 році, праці, що проклала шлях до
майбутнього дескриптивного (описового) перекладознавства (Descriptive Translation
Studies), Джеймс С. Голмз закликав до глибокого осмислення сутності перекладоз-
навства та відстоював погляд на перекладознавство як емпіричну (описову та по-
яснювальну) науку, що має “чисту” та прикладну галузі. У галузі прикладного пере-
кладознавства (Applied Translation Studies), поруч з такими царинами як підготовка

перекладачів (методика навчання перекладу) та створення допоміжних засобів для
потреб перекладу (як-от, граматичні довідники, лексикографічні та термінологічні
ресурси), Дж. Голмз передбачив і третю царину – політику перекладу: “Завдання до-
слідника перекладу в цій царині полягає в наданні кваліфікованих порад (...) у ви-
значенні місця та ролі перекладачів, процесу перекладу та перекладів в суспільстві
загалом: такі питання, приміром, як визначення того, які твори потрібно перекласти
за нинішньої соціокультурної ситуації, яким є соціальне та економічне становище пе-
рекладача в суспільстві та яким воно має бути, чи (...) яку роль процес перекладу по-
винен відігравати у викладанні та вивченні іноземних мов” (Holmes 1988: 77).
Джеймс Голмз тісно співпрацював з науковцями з Тель-Авіва та Льовена, які та-
кож робили акцент на описово-пояснювальних моделях дослідження перекладу.
Ці дослідники по-своєму розвивали галузь “чистого” перекладознавства, як його
окреслював Голмз, й насамперед його дескриптивну (описову) підгалузь, приділяю-
чи при цьому порівняно мало уваги галузі прикладній та, зокрема, тій її складовій,
яку Голмз нарік “політикою перекладу”. Це не означає, що це поняття зовсім зникає
з їх моделей. Згідно з полісистемною теорією (Polysystem theory and translation) Ітама-
ра Евен-Зогара, перекладені тексти утворюють повноцінну систему всередині більшої
системи цільової культури, оскільки вони, крім іншого, співвідносяться у тому, “як
притримуються конкретних норм, поведінки та політики – коротше кажучи, у вико-
ристанні репертуару літератури, що обумовлюється їхніми взаємозв’язками з іншими
спів-системами цільової культури” (Even-Zohar 1990: 46). Як і у Ї. Лєвого, “політика
перекладу” у Евен-Зогара охоплює широкий діапазон “перекладацьких стратегій”*
(Translation strategies and tactics), тобто різних втручань, яких зазнають тексти при пе-
рекладі для цільової культури. Для І. Евен-Зогара політика перекладу різниться за-
лежно від того місця [в центрі чи на периферії – прим. ред.], яке перекладені тексти
займають у цільовій культурі. Якщо цільова література є молодою, периферійною чи
перебуває у стані кризи, то перекладна література, ймовірно, займатиме центральне
місце. Це означає, що у цих випадках політика перекладу загалом полягає у переда-
чі особливостей джерельних текстів, внаслідок чого в цільову літературу вводяться
нові моделі, жанри чи стилі. Однак, як стверджує Ітамар Евен-Зогар, “звичне” місце
перекладної літератури знаходиться на периферії, коли політика перекладу значною
мірою зводиться до дотримання існуючих в цільовій літературі зразків замість того
аби впроваджувати новації.
Полісистемна теорія стала підмурком дескриптивного (описового) перекладоз-
навства Ґідеона Турі: загальної теорії перекладу, що є у своїй основі орієнтованою
на цільову культуру та опис і пояснення. Центральною в моделі Ґ. Турі є концепція
норм перекладу (Norms of translation): “перетворення загальних цінностей або уяв-
лень, які поділяються певним суспільством, стосовно того, що є правильним, а що
неправильним, що є відповідним (адекватним), а що невідповідним, у приписи прак-
тичної діяльності, що підходять для певних ситуацій та в них застосовуються” (Toury

1995: 55). Поряд з початковою нормою (initial norm) (що визначає основні відмінності
між адекватним [рішення перекладача щодо дотримання головним чином норм, які
реалізує текст-джерело – прим. ред.] та прийнятним перекладом [рішення перекла-
дача дотримуватися норм, які превалюють у цільовій мові й культурі – прим. ред.]) та
операційними (робочими) нормами (operational norms) (що визначають перекладаць-
кі рішення під час процесу перекладу), Ґ. Турі виділяє попередні норми (preliminary
norms), які стосуються безпосередності/ опосередкованості перекладу (directness of
translation) (тобто допускає (чи не допускає) культура переклади з перекладів, тобто
опосередковані (непрямі) переклади) та політики перекладу. А політика перекладу
належить до “тих чинників, які обумовлюють вибір типів тексту; або навіть окремих
текстів, які мають завдяки перекладу потрапити до певної культури / мови в певний
період часу. Зауважимо, що така політика існує, так як виявляється, що цей вибір не
є випадковим. Звісно, до різних підгруп можуть застосовуватися різні варіанти полі-
тики з огляду або на тип тексту (наприклад, тексти художні чи нехудожні), або акто-
рів (агентів) перекладу чи їхніх груп (наприклад, різні видавництва), а взаємодія між
цими двома нерідко служить родючим підґрунтям для формування політики” (Toury
1995:58). Оскільки Турі не виключає існування правових норм для відбору, то визна-
чення поняття політики у нього не є чітко окресленим і тому більше відповідає так
званій ширшій реалізації. На відміну від Евен-Зогара, у Турі політика перекладу не
містить посилань на перекладацькі стратегії у процесі перекладу.
Не дивно, що, означаючи так багато в такій кількості моделей, це поняття, зага-
лом, на ранніх етапах розвитку перекладознавства залишалося другорядним. І хоча
поняття “політика перекладу” не перетворилося на ключове, сьогодні воно стало іс-
тотно помітнішим в різних підгалузях перекладознавства, охоплюючи як вузьке, так і
широке визначення.
2. Політика перекладу в офіційних умовах
Як уже згадувалося, у своєму власному сенсі термін “політика” означає ведення

політичних та громадських справ органами державної влади та управління. Регулю-
ючи важливі аспекти життя людей, серед яких – право громадян на активну участь
у житті суспільства, політика не є нейтральною, а радше політикою втручання. Поді-
бно до цього, політику перекладу потрібно розглядати як сукупність правових норм,
що регулюють переклад на публічних теренах: у сфері освіти, в правовій діяльності,
в політичних інституціях, в органах влади та засобах масової інформації. Відповід-
но, завдяки своїй політиці перекладу уряд регулює або доступ людей до суспільного
життя та послуг, або їхнє вилучення з цих сфер. Іншими словами, політика перекладу
в усьому світі – це інструмент, що сприяє (або гальмує – у випадку відсутності пере-
кладу, тобто не-перекладу) фундаментальному демократичному праву громадян на
спілкування з владою. Крім того, політика перекладу є невід’ємною частиною мов-

ної політики, тобто сукупності правових норм, що регулюють використання мови у
відкритому доступі. Будь-яка мовна політика передбачає політику перекладу: визна-
чення правил інституційного використання мови передбачає у демократичному сус-
пільстві визначення права на переклад у цих самих інституціях. Однак у літературі
про мовні права та мовну політику ключова роль політики перекладу для реалізації
мовних прав громадян залишається досі “слабким місцем”. З погляду перекладознав-
ства, зв’язок між мовою та політикою перекладу досліджували з різних позицій (див.,
наприклад, Schäffner 2008), але методичних оцінок справедливості в перекладацькій
політиці бракує донині. На сьогодні, винятком із цього правила є дослідження усно-
го перекладу в соціальній сфері (Community interpreting), бо, з одного боку, вивчає
зв’язки між політикою усного перекладу, а з іншого – перекладацькі послуги та права
як частину мовної справедливості та інтеграції меншин. Франц Пехгакер (Pöchhacker
2004:30) показує, наприклад, як доступ до громадських послуг для іммігрантів впер-
ше організували країни з прозорою імміграційною політикою, тоді як порівняльний
аналіз надання послуг усного перекладу та практики судового перекладу в Європі
(Hertog 2003) виявив стратегії для поліпшеного розвитку цієї політики і забезпечення
згаданих послуг. Актуальність таких досліджень в сфері політики можна проілюстру-
вати численними брошурами, буклетами та іншими документами, які видають дер-
жавні служби, муніципалітети та установи (лікарні, будинки для літніх людей, орга-
нізації біженців, органи місцевого самоврядування тощо), де окреслено їхнє бачення
“політики письмового та усного перекладу”. Вони свідчать про важливі зв’язки між
мовною і перекладацькою політикою та політикою інтеграції, підкреслюючи також
і фрагментарний характер загальної імплементації, оскільки формування політики
ad hoc стало звичною справою через відсутність масштабних досліджень. Однією з
причин цього є те, що розробка справедливої мовної та перекладацької політики є
частиною розробки політики “міжсекторального управління (через різні портфе-
лі)” (Ozolins 2010:196), в якій різноманітні чинники, зокрема політичне та соціальне
ставлення до іммігрантів та меншин, моделі громадянства, відповідальність за дер-
жавну політику, соціальний добробут, рівний доступ до освіти, управління, охорони
здоров’я, інтеграція тощо відіграють незначну роль. Таким чином, питання, які варто
досліджувати, неминуче мають соціальний, політичний та етичний виміри. Тому май-
бутні дослідження повинні стати більш міждисциплінарними, зосереджуючи увагу
на складних взаємозв’язках між різними напрямками політики перекладу та мовною
справедливістю, інтеграцією, рівними можливостями. А це ставить перекладознав-
ство перед його соціальними, етичними та політичними обов’язками, обов’язками,
що поділяються політичними та суспільними науками, антропологією, соціолінгвіс-
тикою тощо.
Звичайно, уряди можуть також розвивати політику перекладу і поза сферою
строго громадських і політичних справ, впроваджувати правові норми для імпорту
та експорту всіх видів культурних продуктів. Серед усього іншого, ці норми можуть
накладати кількісні обмеження на імпорт й експорт товарів, а також встановлювати
пріоритет певних підходів (наприклад, дублювання (див.Закадровий переклад та ду-
блювання (Voiceover and dubbing)) замість субтитрування (Subtitling)) або контролюва-
ти перекладацький процес за допомогою цензури (Censorship Нацистська Німеччина,
фашистська Італія, франкістська Іспанія або колишні східноєвропейські комуніс-
тичні режими демонстрували типові приклади такої політики, але вона, безумовно,
не обмежується лише так званими недемократичними сучасними режимами. Як по-
казали у своїй праці Алонсо Ісьяр та Гертрудіс Паяс (Icíar & Payás 2008), вже влада
середньовічної Іспанії і колоніальної Америки в ХІІІ – XVII ст. використовувала пе-
рекладачів на державній службі, як і двосторонній усний переклад у деяких сферах
суспільного життя для спілкування зі своїми підданцями. У Багдаді халіфи династії
Аббасидів (750–1259) наймали на службу перекладачів наукових та філософських
творів. За династії Тан (618–906) у середньовічному Китаї уряд також використовував
офіційних перекладачів, так само як користувалися послугами товмачів у диплома-
тичних стосунках при дворах правителів доби Відродження та в арабських державах
північної Африки.
Окрім урядів, існують інші типи інституційних органів (таких як ЄС чи ООН),
які здійснюють жорстку політику перекладу. Міжнародні установи можуть засто-
совувати три різні види перекладацької політики (Meylaerts 2010): не-переклад або
використання lingua franca, багатосторонній переклад (всі мови перекладаються на
всі інші мови) та не-переклад в межах установи, який поєднано з перекладом для
спілкування між установою і зовнішнім середовищем. Перша політика – це політи-
ка більшості міжнародних науково-технічних організацій, які є одномовними і які
здебільшого використовують англійську мову як lingua franca (Pym 2006). Розвиток
англійської мови як lingua francа в галузях науки, техніки та бізнесу є типовим при-
кладом політики не-перекладу на інституційному рівні, що передбачає необхідність
спілкування іноземною мовою та перекладу для тих, хто не є носіями англійської
мови. Політика не-перекладу на інституційному рівні передбачає переклад на індиві-
дуальному рівні. Європейський Союз послуговується другою стратегією: усі законо-
давчі та політичні документи, що мають важливе суспільне значення, перекладаються
двадцяти чотирма офіційними мовами, які користуються рівним статусом. Завдяки
найбільшій у світі службі перекладу ЄС став улюбленим об’єктом аналізу політики
перекладу в міжнародних установах. Третій вид політики перекладу – це “тенденція
не тільки міжнародних некомерційних організацій (...), але й більшості багатонаціо-
нальних маркетингових компаній (Pym 2006:7). І перша, і третя політики ілюструють
так званий парадокс різноманітності (Pym 2006): той факт, що збільшення перекладу
та зростання міжнародної мови lingua franca не обов’язково суперечать один одному,
а навпаки – йдуть пліч-о-пліч.3.
3. Політика перекладу поза офіційними установами
Як уже згадувалось, відносно неформальні ситуації теж мають політичний ви-

мір, хоча і менш структурований та часто набагато складніший. Тут політика може
охоплювати премії чи гранти, які сприяють (або, у разі їх відсутності, перешкоджа-
ють) перекладацькій діяльності; вона може у ширшому розумінні охоплювати стра-
тегії, тактики, керівні принципи чи процедури перекладу і, таким чином, може сто-
суватися усіх можливих виборів, що торкаються процесу перекладу, усіх можливих
аќ торів (не тільки урядів, але й письмових та усних перекладачів, видавців тощо), що
здійснюють ці вибори; ці стратегії можуть застосовуватись до всіх можливих продук-
тів (літератури, ЗМІ, науки, права тощо) та утворювати концептуальний інструмент
у будь-якій теорії чи моделі (дескриптивному перекладознавстві, постколоніальних
підходах (див. Постколоніальні літератури та переклад (Post-colonial literatures and
translation), навчанні усних та письмових перекладачів тощо). Цей всеохопний харак-
тер, безумовно, є ахіллесовою п’ятою поняття, ліквідуючи його специфічне значення
і, таким чином, його додаткову вартість порівняно з більш успішними альтернатива-
ми, такими як “стратегії” або “норми”. Як би там не було, дослідження політики пере-
кладу в сьогоднішніх офіційних нормах і за їх межами є вкрай важливими; це – своє-
рідний ключ у менш конфліктний світ (Hermans 2009).
Baker, Mona & Saldanha, Gabriela (eds) 2008 Routledge Encyclopedia of Translation Studies. London/
New York: Routledge. https://doi.org/10.4324/9780203359792 TSB
Even-Zohar, Itamar 1990 Polysystem Studies. Special issue of Poetics Today 11:1. TSB
Hermans, Theo 2009 “Translation, Ethics, Politics.” In Routledge Companion to Translation Studies,
Jeremy Munday (ed.), 93–105. London: Routledge. TSB
Hertog, Erik (ed.) 2003 Aequitas: equal access to justice across language and culture in the EU. Grotius
project 2001/GRP/015. Antwerpen: Lessius Hogeschool. TSB
Holmes, J S. 1988 “The name and nature of Translation Studies”. In Translated!: papers on literary
translation and Translation Studies, J S Holmes (ed.), 67–80. Amsterdam: Rodopi.
Icíar, Alonso & Gertrudis Payás 2008 “Sobre alfaqueques y nahuatlatos: nuevas aportaciones a la his-
toria de la interpretación.” In Investigación y práctica en traducción e interpretación en los servi-
cios públicos: desafíos y alianzas, Carmen Valero-Garcés, Carmen Pena, Raquel Lazaro Gutierrez
(eds), 39–52. Alcalá de Henares: Servicio de Publicaciones de la Universidad de Alcalá. TSB
Levý, Jiří 1967 “Translation as a decision process.” In To honor Roman Jakobson. Essays on the occa-
sion of his seventienth birthday v.2, 1171–1182. The Hague: Mouton. TSB
Meylaerts, Reine 2010 “Translation and Multilingualism.” In Handbook of Translation Studies Online,
Yves Gambier & Luc van Doorslaer (eds). http://www.benjamins.com/online/hts/ [Accessed 5
June 2011] https://doi.org/10.1075/hts.1.mul1
Munday, Jeremy (ed.) 2009 The Routledge companion to Translation Studies. London: Routledge. TSB
Ozolins, Uldis 2010 “Factors that determine the provision of Public Service Interpreting: comparative
perspectives on government motivation and language service implementation.” Jostrans 14 (July
2010): 194–215. TSB
Pöchhacker, Franz 2004 Introducing Interpreting Studies. London/New York: Routledge. BoP
Pym, Anthony 2006 “Translation vs. language learning in international institutions: explaining the
diversity paradox.” Cultus 1 (1): 70–83. TSB
Pym, Anthony 2010 Exploring translation theories. London/New York: Routledge. TSB
Schäffner, Christina 2008 “Behindert Übersetzung die Integration?” In ‘Meine Sprache grenzt mich
ab...’. Transkulturalität und kulturelle Übersetzung im Kontext von Migration, Gisela Vorderober-
meier & Michaela Wolf (eds), 169–188. Wien and Berlin: LIT Verlag. TSB
Toury, Gideon 1995 Descriptive Translation Studies and Beyond. Amsterdam/ Philadelphia: John Ben-
jamins. https://doi.org/10.1075/btl.4 BoP
Venuti, Lawrence (ed.) 2000 The Translation Studies Reader. London/New York: Routledge BoP.
https://doi.org/10.4324/9780203446621
Порівняльні підходи до перекладу 161
Порівняльні підходи до перекладу

(Comparative approaches to translation)
Cес Костер (Cees Koster)

Утрехтський університет(Utrecht University)
Переклад: Роман Карагодін (Roman Karagodin)
Зміст
Герменевтика і переклад (Hermeneutics and translation)
Ґендер у перекладі (Gender in translation)
Контроль/ оцінювання (Evaluation/ Assessment)
Повторний переклад (Множинність перекладів) (Retranslation)
Порівняльний вимір перекладу є одним із найголовніших у перекладознавстві. У

широкому розумінні це можна показати на прикладі тісних взаємозв’язків між пере-
кладознавством та суміжними дисциплінами, такими як порівняльне літературознав-
ство та різноманітні гілки порівняльних наук (лінгвістики, прагматики та стилістики).
(Пор., напр., проблеми розмежування перекладознавства, порівняльного літературоз-
навства та порівняльного мовознавства в (Bassnett 1993) та (Malmkjaer 1999); див. та-
кож Літературознавство і перекладознавство (Literary Studies and Translation Studies)).
У вужчому розумінні порівняльні підходи до перекладу пов’язано з порівнянням
текстів (чи дискурсів), про що й піде мова далі.
Практика порівняння текстів перекладу із текстами оригіналу є такою ж давньою,
як і сам переклад, але його систематичне й детальне вивчення почалося тільки тоді,
коли парадигма перекладознавства стала більш дескриптивно орієнтованою.
162 Cес Костер
На думку Дж. Голмза, порівняння перекладів є методом дескриптивного (описо-

вого) перекладознавства, орієнтованого на продукт перекладу (Holmes 1988:72), однак
сьогодні його традиційно відносять і до функціонально- та процесуально-орієнтова-
них напрямів. Підґрунтям для такого порівняння є припущення, що взаємозв’язок
між двома чи кількома текстами можна розглядати як складну мережу подібностей і
розбіжностей, яка піддається опису.
Будь-який порівняльний аналіз неодмінно передбачає наявність корпусу текстів
і має врахувати три взаємопов’язані завдання: а) визначити конкретну мету, ідею чи
теоретичне положення стосовно того, який/ які аспект(и) корпусу слід дослідити; б)
забезпечити поняттєвий апарат – сукупність термінів, релевантних для опису вза-
ємовідносин між текстами корпусу; в) обрати конкретний метод, що забезпечує по-
етапність процесу, критерії (tertium comparationis) та одиниці порівняння.
Що стосується корпусу, тут можуть застосовуватися різні типи порівняльного
аналізу, вибір яких залежить від мети дослідження (див. Корпуси (Corpora)). Хоча по-
рівняння текстів оригіналу та перекладу, на перший погляд, відноситься до типу за-
вдань на пошук помилок, однак насправді воно є складнішим. Серед корпусів можна
розрізняти два їхні типи: перший включає текст оригіналу, а другий – ні. У деяких
типах дескриптивних досліджень на початкових етапах порівняння з’ясовують місце
тексту перекладу в його власному середовищі. Відповідно до Ґ. Турі, можна порівню-
вати текст перекладу з одним чи кількома відповідними за своїми характеристика-
ми текстами мови перекладу для встановлення ступеня його відповідності нормам
культури її носіїв (Toury 1995:72). Корпус іншого типу складається з різних версій
одного й того ж тексту перекладу. При наявності множинних перекладів можна та-
кож укласти корпус із паралельних перекладів одного й того ж тексту оригіналу для
їх порівняння; до складу паралельних корпусів можуть входити переклади однією чи
кількома мовами. Якщо до змісту порівняльного аналізу цих типів включити текст
оригіналу, то з’являться підстави виділити ще три типи корпусів.
Корпуси можуть укладатись за різними параметрами, залежно від мети порів-
няльного аналізу. Приміром, до них можуть входити переклади, що відносяться до
певного історичного періоду; переклади однієї чи більше праць одного й того ж авто-
ра; антологія перекладів конкретного перекладача; переклади відповідного типу тек-
сту чи жанру тощо.
Види порівняльного аналізу суттєво варіюються і за своєю метою. По-перше,
можна розрізняти дескриптивний і оцінювальний (див. Контроль/ Оцінювання
(Evaluation/ Assessment)) його види. Прикладами оцінювального аналізу є рецензії на
переклади в засобах масової інформації, оцінка якості перекладів студентів у процесі
їх навчання тощо, аналіз в межах ідеологічних підходів до перекладу (розгляд кон-
кретних перекладів, приміром, з позицій постколоніалізму чи фемінізму; див. По-
стколоніальні літератури та переклад (Post-colonial literatures and translation); Ґендер у
перекладі (Gender in translation)).
В межах дескриптивної традиції порівняння перекладів можна визначити кілька

цілей, відповідно до різних теоретичних моделей, крізь призму яких розглядають-
ся досліджувані питання, що лежать в основі кожного окремого випадку. Ці моделі
ґрунтуються на припущеннях стосовно сутності процесу перекладу чи його функції в
цільовій культурі.
Теоретична модель Ґідеона Турі (Toury 1980, 1995) базується на припущенні, що
переклад є формою соціальної діяльності, керованої відповідними нормами. Відпо-
відно, метою порівняльного аналізу в цій моделі, є реконструкція норм, що спричи-
нили перекладацькі рішення, які спостерігаються у даному корпусі. Кілька видів по-
рівняльного аналізу в межах герменевтичного підходу, ґрунтуються на припущенні,
що переклад є формою інтерпретації (Frank 1990 – історично-герменевтичний підхід;
Koster 2000 – структурно-герменевтичний підхід; див. також Герменевтика та пере-
клад (Hermeneutics and translation)). Мета цих моделей – реконструювати тлумачення
тексту оригіналу перекладачем на основі аналізу зв’язків між текстами оригіналу та
перекладу. Деякі теоретики намагаються відобразити зв’язки між згаданими текста-
ми, ґрунтуючись на стратегіях, обраних перекладачами (Holmes 1988; Venuti 1995;
Van Leuven-Zwart 1998–90; Chesterman 1997; див. також Перекладацькі стратегії й так-
тики (Translation strategies and tactics)), припускаючи при цьому, що всі рішення пере-
кладача приймаються ним усвідомлено, на основі стратегічного плану. Що стосується
літературного перекладу, Дж. Голмз звертає увагу і на необхідність реконструкції по-
етики перекладача – цілісної сукупності ідей щодо функції окремих перекладів.
Для аналізу зв’язків між порівнюваними текстами, потрібно мати поняттєвий
апарат, адаптований до відповідної теоретичної моделі. Ґ. Турі включив до змісту
власних досліджень деталізовану класифікацію кількох типів норм. Деякі з них можна
використовувати для опису перекладацької діяльності, особливості якої з’ясовуються
на основі порівняння текстів. Найважливіша з них – початкова норма (initial norm).
Ґ. Турі пропонує характеризувати зв’язок між текстами оригіналу та перекладу крізь
призму дихотомії між адекватністю (дотримання перекладачем переважно вимог тек-
сту оригіналу) та прийнятністю (додержання ним переважно вимог текстотворення
в цільовій культурі) – як у межах окремих текстів на рівні опису конкретних прийня-
тих рішень, так і на рівні всього корпусу.
На позначення базових стратегій Дж. Голмз також використовує два терміни: ре-
тенційний переклад, тобто спрямований на збереження часового та національного
забарвлення (retentive translation), і той, що зорієнтовано на створення заново, відтво-
рювальний переклад (recreative translation). У першому виді перекладу застосовуються
стратегії історизації та екзотизації з урахуванням лінгвістичного контексту, літера-
турного інтертексту й соціокультурної ситуації по відношенню до пар(и) текстів, тоді
як останній вид перекладу ґрунтується на стратегіях натуралізації та модернізації.
У моделях порівняльного аналізу, де чільну роль відведено перекладацькій інтер-
претації, не передбачено усталених термінів для опису результатів здійснюваного
164 Cес Костер
порівняння, оскільки дослідження кожної окремо взятої пари текстів приводить до

унікального результату. Однак бачення тексту оригіналу чи особистості його автора
може бути пов’язано з поетикою перекладача, яка, у свою чергу, може бути інновацій-
ною або консервативною.
Укладення корпусу, визначення мети й поняттєвого апарату може бути або не
бути частиною експліцитно сформульованої методології, на основі якої провадиться
цілісний порівняльний аналіз. Про метод доречно говорити тоді, коли запропоновано
конкретний спосіб порівняння, і вплив такої пропозиції чітко простежується на різ-
них етапах усього процесу – зокрема, вплив на статус критеріїв (tertium comparationis)
і на визначення одиниці порівняння.
Однією з найважливіших характеристик будь-якого порівняльного аналізу є кри-
терії tertium comparationis, тобто “третій член порівняння”. Загальновизнаним є той
факт, що порівняльний аналіз здійснюється опосередковано, через проміжний кон-
структ, який власне уможливлює порівняння текстів. Порівняльний опис включає в
себе з’ясування зв’язку між відповідними елементами тексту, а також приписування
цим елементам певних ознак. Порівняння, що ґрунтується на попередньому припи-
суванні ознак, можна назвати порівняльним аналізом “другого порядку”, оскільки
воно вже відштовхується від описової дії. Порівняння ж першого порядку ґрунтуєть-
ся на притаманному рівні відповідності, який визначається апріорі. З ідеєю критері-
їв tertium comparationis тісно пов’язане поняття поточної одиниці порівняння, яким
послуговуються у процесі порівняльного аналізу. Ця одиниця часто знаходиться на
мікроструктурному рівні й може варіювати по відношенню до рівня мови, якого вона
стосується (від морфемного – до рівня семантичної одиниці).
У цьому контексті Дж. Голмз розрізняє два “головні робочі методи” (Holmes
1988:89): “метод характерних ознак” та “метод репертуару”. Відповідно до першого,
укладається список ознак одного з текстів, а саме тих із них, які фахівець вважає іс-
тотними й релевантними для аналізу. Потім цей список порівнюють із аналогічним
переліком, укладеним стосовно іншого тексту. Дж. Голмз не зазначає, з якого тексту
доцільно починати – оригіналу чи перекладу. Відповідно ж до другого методу, аналізу
підлягає “конкретний перелік (репертуар) ознак”, який укладають заздалегідь. Рівень,
на якому здійснюється аналіз одиниць такого переліку, зазвичай залежить від кон-
кретної мети відповідної моделі.
Що стосується послідовності етапів порівняльного аналізу, доречно розрізняти
низхідний (top-down) та висхідний (bottom-up) методи. Таке розрізнення ґрунтуєть-
ся на тезі, що аналіз завжди спрямовано як на текст загалом, так і на його складові.
У висхідному (bottom-up) методі порівняння починають на рівні компонентів (мі-
кроструктури), потім аналізують тексти оригіналу й перекладу як цілісні утворення
(макроструктури), а відтак формулюють висновок, наскільки мікроструктурні роз-
біжності впливають на зв’язок між цими текстами на макроструктурному рівні. У
низхідному (top-down) методі спочатку встановлюють спільне ядро текстів оригіналу
й перекладу, а потім порівнюють способи, якими їхні компоненти співвідносяться із

цим ядром.
Хоча порівняльний підхід до перекладу досі широко застосовують у різних сфе-
рах (від навчання перекладу до корпусної лінгвістики та від конкретних тематичних
розвідок до історико-літературних праць), проте експліцитно сформульовані дослі-
дження методології порівняння перекладів були характерними для більш дескрип-
тивно-орієнтованого періоду в історії перекладознавства, а саме для останньої чверті
XX ст. Після культурного, етичного й соціологічного поворотів у перекладознавстві,
порівняння перекладів продовжує залишатися поширеним методом аналізу, проте
сучасні теоретичні дослідження більшою мірою зорієнтовано на його цілі й систем-
но-теоретичні проблеми, а не на методологію такого порівняння. Виняток становить
хіба що сфера корпусного перекладознавства, у межах якої проводиться електронний
аналіз придатних для порівняння корпусів, з метою встановлення закономірностей у
перекладацькій діяльності (пор. Laviosa 2002).
Bassnett, Susan 1993 Comparative Literature. A Critical Introduction. Oxford: Basil Blackwell.
Chesterman, Andrew 1997 Memes of translation: the spread of ideas in translation theory. Amster-
dam: John Benjamins. TSB
Frank, Armin Paul 1990 “Forty Years of Studying the American-German Translational Transfer: A
Retrospect and Some Perspectives.” Amerika-studien/American Studies 35: 7–20. TSB
Hewson, Lance 2011 An Approach to Translation Criticism. Emma and Madame Bovary in translation.
Amsterdam/ Philadelphia: John Benjamins.. TSB
Holmes, James S 1988 Translated! Papers on Literary Translation and Translation Studies. Amster-
dam: Rodopi. BoP
Koster, Cees 2000 From World to World. An Armamentarium for the Study of Poetic Discourse in
Translation. Amsterdam: Rodopi. TSB
Koster, Cees 2014 “ Literary Translation.” In Translation: A Multidisciplinary Approach, Juliane House
(ed.), 140–158. Hampshire, England: Palgrave MacMillan.
Laviosa, Sara 2002 Corpus-based Translation Studies: Theory, Findings, Applications. Amsterdam: Ro-
dopi. BoP
Leuven-Zwart, Kitty M. van 1989/1990 “Translation and Original: Similarities and Dissimilarities, I
& II.” Target 1 (2): 151–181 and 2 (1): 69–95.
Malmkjaer, Kirsten 1999 Contrastive Linguistics and Translation Studies: Interface and Differences
[Platform Papers in Translation Studies 1]. Utrecht: Platform Vertalen & Vertaalwetenschap. TSB
Toury, Gideon 1980 In Search of a Theory of Translation. Tel Aviv: The Porter Institute for Poetics and
Semiotics. TSB
Toury, Gideon 1995 Descriptive Translation Studies and beyond. Amsterdam: John Benjamins. BoP
Venuti, Lawrence 1995 The Translator’s Invisibility. A History of Translation. London/New York: Rout-
ledge BoP.
166 Ракеле Антоніні
Природний перекладач і тлумач

(Natural translator and interpreter)
Ракеле Антоніні (Rachele Antonini)

Болонський університет (University of Bologna)
Зміст
Білінгвізм і переклад (Bilingualism and translation)
Усний переклад для потреб громади /
Природний перекладач/ тлумач – це білінгв, який забезпечує міжкультурну ко-

мунікацію у різноманітних офіційних та неофіційних ситуаціях і контекстах. Такий
білінгв не має спеціальної підготовки і найчастіше не одержує винагороду за свою
працю.
Поняття “природного перекладу” (natural translation) було вперше запропонова-
но у 1973 році Браяном Гаррісом (Brian Harris), який визначив його як “переклад, що
здійснюється у ситуаціях повсякденного спілкування білінгвами, які не мають спе-
ціальної підготовки”. Автор стверджував, що здатність перекладати в усній чи пись-
мовій формах є не виключною прерогативою професіоналів, а вродженою здатністю
білінгвів. Обґрунтовуючи цю тезу, Браян Гарріс і Б’янка Шервуд провели низку те-
матичних досліджень, намагаючись довести, що “переклад є функцією білінгвізму”
(Harris & Sherwood, 1978, с. 155), і що розвиток здатності до перекладу проходить че-
рез конкретні й хронологічно обумовлені етапи.
У 1980 році Ґідеон Турі запропонував досить схожу інтерпретацію “природного
перекладача” (native translator). Не заперечуючи існування вродженої здатності до пе-
Природний перекладач і тлумач 167
рекладу, він не вважав білінгвізм передумовою розвитку такої здатності, а натомість

підкреслював значення інших чинників, які “запускають спеціалізовану схильність
до перекладу” (Toury 1995, с. 246), і які включають соціальну мотивацію до перекла-
ду як процесу та його кінцевого продукту, а також його соціальну функцію (там же,
с. 248).
Більшість праць, що проводилися в руслі досліджень Гарріса і Турі, стосувалися
вивчення дитячого міжмовного посередництва (child language brokering – CLB) і пе-
реважно зосереджувалися на мовних меншинах і етнічних спільнотах (іспаномовні
спільноти) у Північній Америці, особливо у США (Orellana 2009; Tse 1995; Weisskirch
2007).
У Європі вивчення природного перекладу досі знаходиться на периферії дослі-
джень, особливо в межах перекладознавства (це стосується як письмового, так і усно-
го перекладу) – див. статті Перекладознавство (Translation Studies) та Теорія усного
перекладу (Interpreting Studies). Майже всі такі дослідження проводяться у Великій
Британії (Hall 2004). Згадування про існування і застосування природного перекладу
трапляються лише побіжно в роботах, присвячених професійному усному чи пись-
мового перекладу. Такі згадування зазвичай зводяться до занепокоєння з боку про-
фесійних перекладачів і тлумачів, а також вчених (особливо в галузі усного перекладу
в соціальній сфері – community interpreting) стосовно того, що така практика є небез-
печною як для фахівців, так і для сторін, залучених до комунікації, де посередником
виступає непрофесійний перекладач чи тлумач. Вважається, що це може спричинити
низку проблем, таких як встановлення невірних медичних діагнозів, проведення не-
потрібних медичних обстежень, майнові втрати, невірно висунуті кримінальні зви-
нувачення або їх непред’явлення у випадках, коли на це є підстави. На жаль, усний
переклад у соціальній сфері переважно здійснюється волонтерами (див. статтю Не-
творкінг та перекладачі-волонтери – Networking and volunteer translators), часто члена-
ми родини, які не мають спеціальної підготовки, компетентність яких є невідомою,
і які не усвідомлюють етичних аспектів, притаманних цьому виду перекладу(Garber
цитується за Marzocchi 2003, с. 42).
Незважаючи на посилення імміграційних тенденцій і відповідне швидке зростан-
ня попиту на міжмовне і міжкультурне посередництво, яке чимало країн наразі не
можуть забезпечити, у всіх випадках, коли відсутні відповідні професійні посеред-
ницькі послуги, або внаслідок дії економічних чи культурних чинників, існує велика
вірогідність, що іммігранти звернуться за допомогою до членів власної родини або
мовної спільноти, які (відносно) вільно володіють мовою країни, де вони перебува-
ють (Antonini 2010).
Існує чимало аспектів цієї переважно ігнорованої, але дуже поширеної пробле-
ми, розв’язання якої потребує додаткових досліджень, діапазон яких коливається від
питань, що відносяться до усвідомлення ідентичності, міжкультурного посередни-
цтва, відношення та думок користувачів міжмовним посередництвом (родина, члени
168 Ракеле Антоніні
мовної/ етнічної спільноти, установи тощо) до стратегій, які обирають і застосовують

міжмовні посередники в процесі перекладу.
Antonini, Rachele 2010 “The study of child language brokering: Past, current and emerging re-
search.”In Child Language Brokering: Trends and Patterns in Current Research, Rachele Antonini
(ed.). Special issue of mediAzioni 10: 1–23.
Hall, Nigel 2004 “The child in the middle: agency and diplomacy in language brokering events.”In
Claims, Changes and Challenges in Translation Studies, Gyde Hansen et al. (eds) 285–297. Amster-
dam/Philadelphia: John Benjamins. doi: 10.1075/btl.50.24hal TSB
Harris, Brian 1973 “La traductologie, la traduction naturelle, la traduction automatique et la séman-
tique.” In Problèmes de sémantique[Cahier de linguistique 3], Judith McA. Nulty et al. (eds) 133–
146. Montreal: Presses de l’Université du Québec.
Harris, Brian & Sherwood, Bianca 1978 “Translating as an innate skill.” In Language Interpretation
and Communication, David Gerver & Wallace H. Sinaiko (eds) 155–170. New York: Plenum
Press. doi: 10.1007/978‑1‑4615‑9077‑4_15
Marzocchi, Carlo 2003 “Summary of discussion oninterpreting.” In Innovation and E-Learning in
Translator Training, Anthony Pym (eds) 41–44. Intercultural Studies Group: UniversitatRovira i
Virgili.
Meyer, Bernd, Birte Pawlack & Ortrun Kliche 2010 “Family interpreters in hospitals: Good reasons
for bad practice?” In Child Language Brokering: Trends and Patterns in Current Research, Rachele
Antonini (ed.) 297–423. Special issue mediAzioni 10. TSB
Orellana, Marjorie 2009 Translating Childhoods: Immigrant Youth, Language, and Culture. New Jer-
sey: Rutgers University Press. TSB
Toury, Gideon 1980 “The translators as a nonconformist-to-be, or: How to train translators so as to
violate translational norms.”In Angewandte Übersetzungswissenschaft: Internationales Übersetzu-
ngswissenschaftliches Kolloquiuman der Wirtschaftsuniversität Århus / Dänemark, 19.-21. Juni
1980, Århus, Sven-Olaf Poulsen & Wolfram Wilss (eds) 180–194. Århus: [s.n.].
Toury, Gideon 1995 Descriptive Translation Studies and Beyond. Amsterdam: John Benjamins.
doi: 10.1075/btl.4 BoP
Tse, Lucy 1995 “Language brokering among Latino students: Prevalence, attitudes, and school perfor-
mance.” Hispanic Journal of Behavioral Sciences 17 (2): 180–193. doi: 10.1177/07399863950172003
Weisskirch, Robert S. 2007 “Feelings about language brokering and family relations among
Mexican American early adolescents.” The Journal of Early Adolescence 27 (4): 545–561.
doi: 10.1177/0272431607302935
Harris, Brian 1977 “The importance of natural translation.” Working Papers on Bilingualism 12: 96–
114.
Pöchhacker, Franz & Kadric, Mira 1999 “The Hospital Cleaner as Health Care Interpreter. A case
study.” The Translator 5 (2): 161–178. doi: 10.1080/13556509.1999.10799039 TSB
Проблема перекладу 169
Проблема перекладу
(Translation problem)
Ґідеон Турі (Gideon Toury)

Тель-Авівський університет (Tel Aviv University)
Переклад: Антоніна Івахненко (Antonina Ivakhnenko)
Харківський гуманітарний університет “Народна українська академія” /
(Kharkiv University of Humanities “People’s Ukrainian Academy” /
Karazin Kharkiv National University)
Зміст
1. Проблема1
Подяка
Примітки
Моделі у перекладозавстві (Models in Translation Studies)
Протокол “Міркуй вголос” (Think-aloud protocol)
Поняття “проблема” пронизує перекладознавчий дискурс, байдуже чи йдеться про

теоретичні (наприклад, зосередженість на вивченні лише однієї проблеми теорії пере-
кладу, як пропонує Дж. Голмз), дескриптивно-пояснювальні чи прикладні його аспек-
ти. Неважливо навіть, чи вживається термін “проблема” взагалі. Ще рідше зустріча-
ється термін “розв’язання”, хоча він є логічним доповненням терміна “проблема”.
Термін “проблема” привнесено до перекладознавства (Translation Studies) ззовні,
часто без повного усвідомлення притаманних йому імплікацій і пов’язаних із цим
ускладнень. Його вживання стало настільки буденним, що більшість авторів не від-
чували жодної потреби включати його до термінологічних покажчиків. Досі статтю
170 Ґідеон Турі
“проблема перекладу” важко знайти навіть у словниках чи довідниках. Тому стаття,

що пропонується вашій увазі, по суті, є концептуальною, намаганням пролити світло
на своєрідну “сіру зону”, що утворилася між словом “проблема” та його вживанням
як перекладознавчого терміна.
Сам факт повторення певного слова у певній множині текстів зовсім не гарантує
ідентичності змісту поняття, на якому воно ґрунтується, особливо коли це слово за-
позичено з іншої галузі. Поняття завжди є невід’ємною частиною певної поняттєвої
мережі, завдяки якій його можна зрозуміти і пояснити за допомогою термінів, при-
таманних цій мережі.
На жаль, у більшості випадків застосування терміна “проблема” у професійному
дискурсі про переклад не завжди дотримуються такої загальновизнаної логіки. Слово
це, безумовно, вживається, але його термінологічний статус залишається далеко неви-
значеним. Та й самі перекладознавці не переймалися таким визначенням, обмежую-
чись поодинокими стислими зауваженнями. Таким чином, слово “проблема” функціо-
нує як неусталений термін, як мінімум, у трьох (взаємопов’язаних, але по суті різних)
контекстах перекладознавчого дискурсу в межах професійного спілкування [1].
У цій статті окреслено три типи дискурсу та деякі їхні наслідки для відповідних
нюансів поняття “проблема”, що далі позначаються як проблема 1, проблема 2 і про-
блема 3 [2]. Ми не розглядаємо різні рівні поняття “проблема” (наприклад, проблеми
сприймання тексту оригіналу у порівнянні з породженням тексту перекладу) чи різні
фази процесу перекладу, в яких може проявлятися проблема, або будь-які інші ас-
пекти проблеми перекладу, характерні для певних жанрів або типів тексту, чи сфери
здійснення перекладу (наприклад, синхронізація рухів губ мовця з текстом перекладу
при дублюванні), і навіть для окремих текстів (наприклад, семантична нестабільність
або щільність посилань та алюзій у “Поминках за Фіннеганом” Дж. Джойса).
1. Проблема 1
Перше значення терміна “проблема” вживається в дискурсі про тексти оригіналу

як обмеження стосовно їх очікуваного перекладу – як перекладу взагалі, так і такого,
що здійснюється конкретною мовою або для перенесення в конкретну культуру но-
сіїв мови перекладу, з урахуванням їхніх мовних і текстових традицій, коли метою є
вибір перекладацького рішення 1. Таким чином, це значення терміна “проблема” сто-
сується потенційних можливостей, а не реальних дій, тобто відноситься до питання
перекладності, а не власне перекладу.
У цьому першому контексті дискурсу, вимогам до рішення 1 відповідає не будь-
яка потенційна заміна елементів тексту оригіналу елементами мови перекладу, а лише
та, яка є відповідною. У свою чергу, така відповідність розглядається не як стала, не-
змінна умова, а, швидше, як результат тлумачення понять “перекладність” і “переклад”
у культурі носіїв мови перекладу. Таким чином, перекладність стосується виключно
першого контексту дискурсу, тобто вона є первісним джерелом потенціалу встанов-

лення оптимальної відповідності між текстом перекладу (або явищем текстового і
лінгвістичного рівнів) та відповідним текстом оригіналу (або явищем). Ця відповід-
ність може знаходитися будь-де на шкалі від 0 до 1, від 0 до 100 %, у будь-якій точці
між двома крайнощами (це, звичайно, залежить від кроку шкали перекладності).
Хоча у даному випадку головним питанням є необхідність пошуку відповідного
рішення, саме по собі рішення 1, як реалізація цієї вимоги, так і не виникає. Тобто,
рішення 1 не існує у фізичній реальності. Так само відсутнє у першому типі дискурсу
й поняття “акт перекладу”. Такий акт не тільки не здійснюється, а й не повинен здій-
снюватися взагалі. Таким чином, цілком природним є обговорення розв’язання про-
блеми 1, і навіть його альтернативних способів, не здійснюючи жодного акту пере-
кладу, а тим більше, не формулюючи будь-яких обов’язкових рекомендацій стосовно
такого розв’язання.
Про характер акту перекладу 1 можна, в кращому випадку, лише міркувати, і час-
тіше за все – розглядаючи його в ідеальних (або, ще краще – ідеалізованих) умовах.
Насправді, навіть перекладач 1 – тобто, втілення особи-посередника між проблемою
1 та рішенням 1, – є просто теоретичним конструктом: персонажем, а не людиною.
Важливим наслідком того, що було сказано про перший контекст фахового дис-
курсу, є те, що акт перекладу 1 неможливо імітувати, коли розглядати імітацію як ре-
презентацію певного акту шляхом використання іншого акту у більш-менш контр-
ольованому середовищі. Імітація перекладу, таким чином, рівнозначна фактичному
скоєнню самого акту, хоча і у визначених (та екстремальних) умовах.
Підбиваючи підсумок, доцільно зауважити, що перше значення терміна “пробле-
ма” (проблема 1) на сьогодні є найпоширенішим серед тих, що зустрічаються в на-
уковій літературі, – це умовне і, більш того, утопічне поняття. Проблему в цьому зна-
ченні неможливо розв’язати, доки її (що, як вважається, потребує вирішення) не буде
коректно сформульовано.
Власне, єдине питання, пов’язане з першим значенням терміна “проблема” (про-
блема 1), – це питання варіантів, а саме – потенційних можливостей міжмовної та
міжкультурної заміни.
Друге значення терміна “проблема” (проблема 2) є типовим для дискурсів, які

мають ретроспективний характер, і де основним питанням є фактична заміна в кон-
кретних актах перекладу. Таким чином, це значення ніяк не стосується ані само-
го тексту оригіналу, ні його протиставлення потенційним можливостям конкретної
мови перекладу чи культури її носіїв вирішити проблему 2.
Друге значення терміна “проблема” (проблема 2) необов’язково пов’язано із його
першим (проблема 1). Скоріше, воно проявляється індивідуально в кожному пере-
кладацькому акті 2, здійснюваному перекладачем 2, не лише в часовому вимірі (тобто

в процесі акту), а й у казуальному. На жаль, після цього акт 2 зникає разом із пробле-
мами 2, які розв’язував перекладач 2, залишаючи єдиний речовий доказ – текст, який
і вважається перекладом. Цей кінцевий продукт і має досліджуватися, аби з’ясувати,
в чому полягали проблеми 2 у кожному конкретному випадку, а це можливо, лише
розглядаючи тексти перекладу як результат реалізованих рішень 2.
Таким чином, проблеми 2 можна розпізнати лише тоді, коли наявний продукт,
який вважається текстом перекладу, порівнюється з іншим продуктом, породженим
іншою мовою/ культурою, і який вважається текстом оригіналу.
Друге значення терміна “проблема” (проблема 2), яке є результатом процесу ре-
конструкції, можна помітити лише, так би мовити, рухаючись у зворотному напря-
мі, тобто здійснюючи порівняльний аналіз двох відповідних текстів (заради, власне
кажучи, самого аналізу), і знаходячи замінені елементи у кожній із встановлених пар
відповідників “замінювальний + замінений сегмент тексту”. У такому аналізі вважа-
ється, що вибір кожного мовного елемента в процесі відповідних замін в кожній парі
репрезентує відповідне рішення 2. Справжньою перепоною, однак, залишається при-
хований акт перекладу 2. Навіть хоча, на відміну від акту 1, він на певному етапі мав
місце, а отже, можна стверджувати, що він реально існував, доступ до нього у ретро-
спективі є нелегкою справою. Відповідно, на припущеннях продовжує ґрунтуватися
принаймні певна частина процесу ідентифікації як проблеми 2, так і рішення 2, які,
ймовірно, пов’язує між собою зниклий акт 2.
Таким чином, хоча ми й не поділяємо такий підхід, дані самоаналізу та досліджень
за різними методиками, свідчать, що переважна частина ретроспективних аналізів
перекладу ґрунтуються і, вірогідно, продовжуватимуть ґрунтуватися на спрощеному
припущенні, що акт 2, тобто реконструйований акт, який, імовірно, спричинює зміст
і форму конкретного тексту перекладу, є лінійним, односпрямованим і безперервним.
Будь-яке бажання шукати ознаки реальних процесів прийняття перекладацьких
рішень (див. Процес перекладу (Translation process)) та включення їх до змісту обго-
ворення, спричинює необхідність введення поняття дискурсу третього типу, з третім
значенням терміна “проблема”.
Третє значення терміна “проблема” (проблема 3) є не менш реальним, ніж дру-

ге (проблема 2). Як і останнє, воно пов’язано із здійсненням єдиного акту перекладу
3, завжди розташованого в певній точці часу та простору. Однак його реальність є
менш однозначною, і процес його ідентифікації не можна розглядати як суто ретро-
спективний. Тут спостереження не проводяться у зворотному напрямі, від моменту
закінчення акту і до його початку. Третє значення терміна “проблема” (проблема 3)
може проявлятися лише поетапно, у процесі поступового розгортання акту 3. Отже,
таке значення краще розглядати як процесуальне, а не одномоментне. Подібні спо-

стереження є можливими лише за умови, якщо акт 3 залишив більше слідів, ніж про-
сто кінцевий продукт, про який йшлося в акті 2. Особлива увага тут зосереджується
на тимчасових, проміжних замінах та на рефлексії перекладача, яку зосереджено як
на проблемах 3 (у третьому значенні цього терміна), так і на способах їх розв’язання
(остаточного чи проміжного), так само як і на самому акті 3.
Таким чином, на відміну від двох попередніх, третє значення терміна “пробле-
ма” (проблема 3), є динамічним поняттям, яке, більше того, може набувати різних
форм. Воно може навіть змінити своє первинне розташування в процесі акту 3 (а
точніше – з точки зору дослідника – в процесі його розгортання/ реконструкції). Ця
мінливість притаманна акту перекладу 3. Остаточне рішення 3 – це не обов’язково
єдине рішення 3, прийняте або навіть реалізоване під час акту перекладу. Скоріше,
в цьому процесі може аналізуватися (й насправді аналізується) певна кількість про-
міжних рішень 3. Кількість рішень 3 можна встановити кількома способами, як в ре-
троспективі (наприклад, шляхом вивчення редагованих рукописів), так і в реально-
му часі (наприклад, шляхом використання протоколів “Міркуй вголос” (Think-aloud
protocol) або спеціальних комп’ютерних програм, таких як “Транслог” (Translog), що
запам’ятовують кожне натискання клавіші, зроблене перекладачем). Поняття “про-
міжного рішення” є притаманним лише третьому значенню терміна “проблема”.
Як тільки конкретизований акт перекладу стає реальним (тобто, актом перекла-
ду 2 або перекладу 3), і за умови, що він все ще розглядається як акт, змістом якого є
розв’язання проблеми, поняття “рішення 2” або “рішення 3” стають суто технічними,
тобто вони позначають будь-який результат припинення акту перекладу. При цьому
він може завершитися (тобто рішення 2 чи остаточне рішення 3) або просто тимча-
сово призупинитися (проміжне рішення 3). Подібний формальний зміст рішень 2 і 3,
таким чином, позбавлено здатності виносити ціннісні судження.
Хоча деякі проміжні рішення 3 можуть бути альтернативними способами вирі-
шення однієї і тієї ж проблеми 3, інші можуть спричинити зміну проблеми 3, що фак-
тично вирішується перекладачем 3, або навіть зміну текстово-лінгвістичного сегмен-
ту, в межах якого локалізовано “проблему” Це надає варіативності не тільки рішенню
3, але й проблемі 3, чітко протиставляючи її як первісній (ідеалізованій) проблемі 1,
так і єдиній (реконструйованій) проблемі 2.
Таблиця 1. Головні ознаки трьох значень терміна “проблема перекладу”
Ознаки Додаткові поняття

Перше перспективне й орієнтоване на текст оригіналу, забезпечує первісні
значення можливості заміни в перекладі, утопічне, абстрактне, забезпечує
(проблема 1) потенційну можливість розв’язання проблеми 1, спосіб розв’язання
проблеми 1
Ознаки Додаткові поняття

Друге значення ретроспективне й орієнтоване на текст перекладу, одномоментне,
(проблема 2) реконструйована фактична заміна в конкретних актах перекладу,
застосоване рішення 2
Третє значення орієнтоване на процес, процесуальне, реконструйована фактична
(проблема 3) заміна в конкретних актах перекладу, варіативне, реалізоване
рішення, принаймні тимчасове рішення 3 (остаточне або проміжне),
Примітки
1. Четвертий контекст вживання терміна “проблема”, який відноситься до навчання
перекладачів, і де комунікація є зазвичай асиметричною, між експертами й новачками,
видається еклектичним і таким він був завжди.
2. Коли слово пропонується вживати як термін, застосовуються ВЕЛИКІ ЛІТЕРИ МЕНШОГО
РОЗМІРУ. Дискурс, в контексті якого вживається термін, позначається підрядковими
цифрами.
Подяка
Цей текст ґрунтується на новому розділі 2 монографії Descriptive Translation Studies – and Be-
yond (Toury 2012, готується до друку). Вперше це питання розглядалося у колективній
монографії B. Lewandoska-Tomaszczyk & M. Thelen (eds): Translation and Meaning, part 6.
Maastricht: Hogeschool Zuyd, 57–71
Holmes, J. 1988 [1972] “The Name and Nature of Translation Studies.”In Translated!, J. Holmes (ed.)
65–80. Amsterdam/ New York: Rodopi. TSB
Toury, G. 2012 [1995] Descriptive Translation Studies and Beyond. Revised edition. Amsterdam/ Phila-
delphia: John Benjamins. doi: 10.1075/btl.100 BoP
Hönig H.G. & Kussmaul P 1982 Strategie der Übersetzung. Tübingen: Gunter Narr.
Krings, H.P. 1986 Was in den Köpfen von Übersetzern vorgeht. Eine empirische Untersuchung zur
Struktur des Übersetzungsprozesses an fortgeschrittenen Französischlernern. Tübingen: Gunter
Narr.
Lörscher, W. 1991 Translation Performance, Translation Process, and Translation Strategies: A Psycho-
linguistic Investigation. Tübingen: Gunter Narr. BoP
Nord, C. 1991 Text Analysis in Translation. Amsterdam/ New York: Rodopi. TSB
PACTE group 2011 “Results of the Validation of the PACTE Translation Competence Model.” In
Methods and Strategies of Process Research, C. Alvstad, A. Hild & E. Tiselius (eds). Amsterdam/
Philadelphia: John Benjamins
Vandepitte S. & Hardsuiker R.J. 2011 “Metonymic language use as a student translation problem.” In
Methods and Strategies of Process Research, C. Alvstad, A. Hild & E. Tiselius (eds). Amsterdam/
Philadelphia: John Benjamins TSB
Псевдопереклад 175
Псевдопереклад
(Pseudotranslation)
Керол O’Саліван (Carol O’Sullivan)

Портсмутський університет (University of Portsmouth)
Зміст
Образи письмових та усних перекладачів (Representation of translators and
interpreters)
Псевдоперекладами, або “текстами, що нагадують переклади” протягом останніх

десятиліть називали цілу низку різних явищ. Загалом псевдо- переклади можуть бути
визначені як “тексти, які, подавалися як переклади, хоч і ніколи не мали відповідних
реальних текстів-джерел іншими мовами, й отже, не було ніяких фактичних “опе-
рацій переносу” та відносин перекладу” (Toury 1995: 40). У цьому визначенні Ґідеон
Турі слідує за словаком Антоном Поповічем, який включив до своєї таксономії типів
перекладу у “Словнику для аналізу художнього перекладу” (Dictionary for the Analysis
of Literary Translation) від 1976 року ‘fictitious translation’ (“фіктивний” або “удаваний
переклад”) (Popovič 1976: 20), за допомогою якого автор “може опублікувати свій
оригінальний твір як фіктивний переклад з тим, аби здобути широку читацьку ауди-
торію, послуговуючись, таким чином, читацькими очікуваннями”. Псевдопереклади
говорять нам, безперечно, набагато більше про риси приймаючої культури, аніж про
176 Керол O’Саліван
(удавані, імітовані чи стилізовані) риси мнимої джерельної культури. Саме з цієї при-
чини, і через ті питання, які вони піднімають про проникність систем, псевдопере-
клади й становлять привабливий об’єкт досліджень для розвідок, що орієнтуються на
дескриптивне (описове) перекладознавство (Descriptive Translation Studies), та тих, що
засновані на полісистемній теорії (Polysystem Theory); адже вони повідомляють нам
“про погляди, які поділяються членами спільноти, не тільки щодо статусу перекладе-
них текстів, але й щодо їх найпомітніших характеристик”. (Toury 1995: 46).
Псевдопереклад функціонує як спосіб запровадження текстів, які в іншому ви-
падку, як “оригінальні”, не були б прийняті до літературної системи. Ці тексти мо-
жуть бути неприйнятними як оригінали, або через те, що їх матеріал не відповідає
наявним нормам, або тому, що автор псевдоперекладу не має достатнього культурно-
го капіталу для того, щоб отримати підтримку в цільовій культурі. Псевдопереклади
можуть супроводжуватися відносно розлогим метатекстовим апаратом, призначеним
для закріплення їхнього статусу перекладу, як це було у випадку із збіркою оповідань
Papa Hamlet (“Папа Гамлет”), створених німецькою мовою (Арно Гольцем та Йоган-
несом Шлафом), яка спершу була представлена і сприйнята у 1889 році як переклад
з норвезької (Toury 1984). Такі тексти можуть мати істотний вплив на літературу, як
це було у другій половині XVIII ст. у випадку з “перекладами” Джеймса Макферсона з
буцімто гельського поета Ошина (Осіана), які мали велетенський вплив на літературу
романтизму (Lefevere 2000). А ще вони можуть мати вплив і на мову, сприяючи роз-
ширенню експресивних можливостей “цільової” мови меншини (пор. Naudé 2008).
Практика псевдоперекладу виходить за межі літературних нововведень або під-
робки й охоплює дослідження стилю та норм (norms) (Bassnett 1998; Lefevere 2000).
Псевдопереклад надає авторові можливість прийняти альтернативний письменниць-
кий голос, прикладом чого є випадок з “грецьким рибалкою” Андреасом Каравісом,
літературною маскою канадського поета Дейвіда Солвея (David Solway). А ще він
може забезпечити простір для гри, як у випадку з “давньоримським” поетом Квін-
тилієм, насправді Ірвіном Пітером Раселом (1921–2003), чиї вірші й поеми близькі до
пастишу, містячи багато натяків і доказів їхньої реальної природи для читачів. А ще
псевдопереклад може бути стратегією розповіді у художній літературі (du Pont 2005),
як-от у “Дон Кіхоті” Мігеля де Сервантеса чи у романі сучасного шотландського пись-
менника Джеймса Келмана “Переклад показів” (Translated Accounts). У 1979 угорський
теоретик перекладу Дьйордь Радо (György Radó) застосував термін “псевдопереклад”
для позначення адаптацій (adaptations), поетичних переспівів і травестій, надто віль-
них вторинних творів для збереження перекладацького зв’язку з текстом-джерелом.
Однак, таке визначення терміну “псевдопереклад” не знайшло прихильності серед
колег.
Практика псевдоперекладу є поширеною і в кінематографі. Адже сценарії для ба-
гатомовних фільмів нерідко пишуться однією мовою, а відповідні уривки потім пере-
кладаються на передбачувану джерельну мову (-и) чи навіть імпровізуються під час
Псевдопереклад 177
зйомки. У кінцевій версії фільму багатомовний діалог стає тим, що Ентоні Пім, спи-
раючись на Ґідеона Турі, називає “псевдо-оригіналом”, або “перекладеним текстом,
який хибно подається і сприймається як першоджерело” (Pym 1998: 60). Субтитри
(subtitles), які вважаються перекладом, в дійсності можуть бути оригінальним сце-
нарієм; інакше кажучи, псевдосубтитрами (наприклад, “Той, хто танцює з вовками”
(Dances With Wolves)). Такі практики ілюструють складність явища псевдоперекладу
і дозволяють припустити, що псевдопереклад не може бути зведений до відсутності
перекладу.
Псевдопереклад піднімає низку етичних питань (див. Етика й переклад (Ethics
and translation)). Якщо умовою перекладу, на відміну від наслідування або адаптації,
є його точність відносно тексту-джерела, то явище псевдоперекладу здатне дестабі-
лізувати самі підвалини, на яких будується теорія перекладу. Згідно з Емілі Ептер,
псевдопереклад може бути “першим свідченням онтології перекладу, оскільки він
показує, до якої міри всі переклади сумнівно передають першоджерела” (Apter 2005:
160). Ця напруга лежить в основі сум’яття читачів, коли письменник досягає успіху
в тому, що “сходить за перекладача” (там само: 167). Врешті-решт, з точки погляду
Ептер, псевдопереклад є етичним зсувом від теоретичного мислення, орієнтованого
на текст-джерело, до перекладу “у своїй найскандальнішій формі, [...] як технології
літературної реплікації, яка продукує життя тексту у перекладі без звернення до його
генетичного походження” (там само: 171).
Псевдопереклад може також відноситися до практики моделювання, поширеної
в локалізації (Localization), що передбачає заміну рядків у цифровому вмісті рядками
цільової мови.
Apter, Emily. 2005. “Translation with No Original; Scandals of Textual Reproduction.” In Nation, Lan-
guage, and the Ethics of Translation, Sandra Bermann & Michael Wood (eds.), 159–174. Prince-
ton, NJ: Princeton University Press. TSB
Bassnett, Susan. 1998. “When is a translation not a translation?” In Constructing Cultures: Essays on
Literary Translation, Susan Bassnett & André Lefevere, 25–40. Clevedon: Multilingual Matters
TSB
Lefevere, André. 2000. “Pseudotranslations.” In Encyclopedia of Literary Translation into English, Olive
Classe (ed.), vol. 2, 1122–1123. London/Chicago: Fitzroy Dearborn.
Naudé, Jacobus A. 2008. “The role of pseudo-translations in early Afrikaans travel writing.” South-
ern African Linguistics and Applied Language Studies 26 (1): 97–106. BoP TSB, DOI: 10.2989/
SALALS.2008.26.1.8.423
Du Pont, Olaf. 2005. “Robert Graves’s Claudian novels: A case of pseudotranslation.” Target 17 (2):
327–347.
Pym, Anthony. 1998. Method in Translation History. Manchester: St. Jerome TSB
Toury, Gideon. 1984. “Translation, literary translation and pseudotranslation.” Comparative Criticism
6: 73–85.
178 Керол O’Саліван
Toury, Gideon. 1995. Descriptive Translation Studies. Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins. BoP
TSB
Кальниченко О.А. 2009. Псевдопереклад як перекладознавча проблема. Протей: Переклад.
альм. Вип. 2. Харків: Вид-во НУА. С. 148–162.
Ланн Е.Л. 1930. Литературная мистификация. Москва: Государственное издательство.
Редагування 179
Редагування
(Revision)
Браян Мосоп (Brian Mossop)

Йоркський університет в Торонто (York University)
Переклад: Лілія Кушнір (Liliya Kushnir)
Зміст
1. Поняття якості перекладу та необхідність редагування
2. Редагування основним перекладачем
3. Редагування додатковим перекладачем
4. Редагування іншою відповідальною особою, яка не є перекладачем
5. Труднощі у редагуванні
Журналістика і переклад (Journalism and translation)).
Перекладацькі “помилки” (Translation ‘errors’)
Редагування – це процес перегляду перекладеного тексту з метою визначити, чи

відповідає він стандартам якості, а також внести відповідні необхідні зміни. Таке
дуже широке визначення охоплює низку дій, які розглядатимуться, зважаючи на тих,
хто їх виконує: основний перекладач, додатковий перекладач, або особа, яка не є пе-
рекладачем.
В англомовному світі не має одностайності стосовно термінів, якими слід позна-
чати ці різні процедури. Те, що одні називають “редагуванням” (revising), інші визна-
чають як “перевірку” (checking), “вичитку” (re-reading), “перегляд” (reviewing), “корек-
туру” (proofreading) чи “внесення правок” (editing).
1. Поняття якості перекладу та необхідність редагування
Коли слід вносити правки в переклад? Відповідь залежить від поняття якості пе-
рекладу, яке, свідомо чи несвідомо, обумовлює редакторську роботу.
180 Браян Мосоп
Для деяких перекладацьких відділень та компаній якість означає задоволення

клієнтів: якщо з досвіду видно, що сторона, яка платить за переклад, не буде задо-
волена певним його аспектом, тоді необхідні зміни. Такий підхід може призвести до
зосередження уваги на надзвичайно помітних мовних помилках, таких як одруки чи
використання спеціалізованої термінології, зазначеної клієнтом (див. Перекладацькі
“помилки” (Translation ‘errors’)).
У деяких країнах якість перекладу означає захист місцевої мови від втручання па-
нівної, зазвичай англійської. Тоді редагування можна розглядати не як виправлення
мовних помилок та перекладацьких неточностей, а як квазілітературну діяльність з
поліпшення якості твору.
Третя концепція якості (схвалена Європейським стандартом якості перекладаць-
ких послуг EN 150381) – це “відповідність цілі”: зміна потрібна, якщо переклад яки-
мось чином не влаштовує майбутніх читачів перекладу (незалежно від того чи є вони
експертами в цій тематиці, чи ні, та від їхнього рівня освіти), або не відповідає своєму
призначенню (престижне видання; вивішена інформація на стіні; для швидкого чи-
тання, щоби лише ознайомитися; домашня сторінка якогось веб-сайту).
2. Редагування основним перекладачем
Широко відомо, що самі перекладачі повинні переглянути свої переклади. Згідно

з визначенням EN 15038, ця процедура називається “перевіркою” (‘checking’), а також
“саморедагуванням” (‘self-revision’).
Саморедагування може відбуватися, поки перекладач готує чорновий варіант пе-
рекладу, або також на окремому етапі після підготовки чернетки. Обговорення на се-
мінарах з професійного розвитку, а також емпіричні дослідження (Asadi & Séguinot
2005) свідчать про застосування різних підходів до саморедагування. Перекладачі
часто мають один основний підхід, але відхиляються від нього в залежності від таких
факторів, як ознайомленість з текстом, його довжина, якість написання мовою оригі-
налу та відведений для виконання перекладу час.
На етапі підготовки чорнового варіанта деякі перекладачі розглядають кілька
можливих формулювань, а тоді, зрештою, записують одне з них і переходять до на-
ступного речення. Інші ж довго не обмірковують вислів, а натомість поспішно обира-
ють варіант перекладу і одразу ж переходять до наступного речення. Нарешті, дехто
швидко визначається з перекладом, записує його, але негайно редагує, можливо, на-
1 У 2015 році Європейський комітет зі стандартизації (CEN) відкликав стандарт EN 15038 та

прийняв новий стандарт ISO 17100 Translation services – Requirements for translation services (“По-
слуги перекладу – Вимоги до послуг перекладу”) як європейський стандарт якості перекладаць-
ких послуг з письмового перекладу. Новою характеристикою ISO 17100 порівняно з EN 15038
є те, що він встановлює мінімальні стандарти, такі як вимоги щодо перекладу, які підлягають
перегляду другою особою, що є обов'язковою частиною стандарту (Прим. редактора).
віть кілька разів, перш аніж рухатися далі. Переклади представників саме останньої
групи супроводжуються, власне, саморедакцією.
Бірґітта Енґлунд Дімітрова (Englund Dimitrova 2005, розділи 2.3.5, 4.5, 4.6.4 та
6.2.2) виявила, що досвідчені перекладачі роблять набагато менше змін, аніж менш
досвідчені, і більшість із цих змін відбуваються на етапі підготовки чорнового варіан-
та. Вправні перекладачі теж перечитують свій переклад, як тільки доходять до кінця
тексту, але вони вносять незначні зміни протягом цієї остаточної вичитки у порів-
нянні з менш досвідченими перекладачами. Енґлунд Дімітрова також з’ясувала, що
професійніші перекладачі на етапі редагування після завершення перекладу зосеред-
жують увагу на питаннях, пов’язаних із цільовою мовою, і майже зовсім не зупиня-
ються на точності. Імовірно, вони впевнені, що працюють з правильним тлумачен-
ням, а те, що ще потрібно визначити, так це, чи буде висловлювання зрозумілим.
Якщо вихідний текст написаний погано, багато перекладачів будуть подумки “ви-
правляти” його у процесі перекладу: вони позбудуться незграбних формулювань,
надлишковості висловлювання та недосконалого зв’язку між реченнями.
3. Редагування додатковим перекладачем
Переклади може також переглянути інший перекладач. Це та процедура, яку час-

то називають просто “редагуванням” (‘revision’).
Перекладач-редактор може працювати в бюро перекладів, переглядаючи і, якщо
необхідно, виправляючи переклади, здані перекладачами, яким агентство надси-
лає тексти для роботи. Перекладачі, які працюють на індивідуальній основі й ведуть
справи безпосередньо з клієнтами, іноді обмінюються виконаними роботами з ме-
тою відредагувати переклади один одного. Нарешті, у державних або корпоратив-
них перекладацьких відділах наймані старші перекладачі можуть призначатися ре-
дакторами. Вони розглядають роботу молодших перекладачів (як задля підготовки
остаточного варіанта перекладу для клієнта, так і задля навчання менш досвідчених
перекладачів), а також будь-який переклад тексту, виконаний позаштатними пере-
кладачами, які працюють за контрактом (щоби підготувати остаточний варіант, а та-
кож, щоби вирішити, чи переклад достатньо добрий і заслуговує на повну виплату
попередньо узгодженої суми).
Редактор розглядає дуже широкий спектр проблем: незрозумілі речення, пропус-
ки, неприродна мова, незграбно побудовані речення, слова стилістично не сумісні з
рештою тексту, неправильна термінологія або брак використання термінів, яким на-
дає перевагу клієнт, розподіл на абзаци, не характерний цільовій мові, та багато іншо-
го (Mossop 2007, глава 10, Hansen 2009: 278–80).
Ступінь редагування залежить від важливості перекладу (чи має він бути пре-
стижним виданням, чи це текст, який треба перекласти з метою ознайомлення од-
ним-двома читачами, чиї знання мови оригіналу недостатні?). Докладені зусилля
також залежать від довіри редактора до перекладачів (чи підготували вони дотепер
багато добротних перекладів у цій галузі?). У тих випадках, коли рівень довіри висо-
кий, або текст має менше значення, редакція може бути частковою: редактор не тур-
буватиметься про перегляд цілого тексту. І дійсно, оскільки редагування додатковим
перекладачем значно підвищує вартість перекладу та збільшує час, необхідний для
завершення роботи, то менш важливі тексти або надійних перекладачів можна і не
перевіряти.
Редактору можна перевіряти або не перевіряти переклад відносно тексту джере-
ла. Якщо прочитання декількох абзаців показує, що проблем з точністю немає, а ре-
дактор впевнений у перекладачеві, то він може читати лише сам переклад, можливо,
лише іноді заглядаючи у текст-джерело, якщо, наприклад, натрапляє на неоднозначне
формулювання у цільовому тексті. Це іноді називають “вичиткою” або “одномовним
редагуванням” (‘re-reading’ або ‘unilingual/ monolingual revision’).
Деякі перекладачі використовують програмне забезпечення Translation Memory, в
результаті чого висловлювання з попередніх перекладів, підготовлених іншими пере-
кладачами, автоматично вставляються в чорновий варіант поточного перекладу. Ці
формулювання потрібно проаналізувати та, часто, пристосувати, або щоби їхнє зна-
чення відповідало вихідному тексту, або щоби вставлений фрагмент вписувався в
контекст цільового тексту з точки зору його цілісності або стилю. Якщо програмне
забезпечення знаходить велику кількість відповідностей у своїй базі даних, тоді пере-
клад стає своєрідним редагуванням, оскільки перекладач в основному переглядає та
пристосовує вставлені формулювання, а не створює свої власні.
У деяких випадках в інтерфейсі Translation Memory кожен учасник групи перекла-
дачів отримує якийсь уривок єдиного тексту. Тоді завдання редактора – зібрати пере-
кладені сегменти докупи (Garcia 2008: 58).
4. Редагування іншою відповідальною особою, яка не є перекладачем
Окрім перекладачів, переглядати переклад та вносити в нього зміни можуть інші

різні особи. Їхню роботу часто називають “внесенням правок” або “переглядом”
(‘editing’ або ‘reviewing’). Як правило, ця процедура не передбачає порівняння з тек-
стом-джерелом. Насправді, такі редактори можуть і зовсім не володіти джерельною
мовою.
Перекладацькі відділи та бюро іноді наймають коректорів (proofreaders), щоб ті
вичитували та коригували “механічні” аспекти готових перекладів: відповідність об-
раному стилю (що краще, “вісім” чи “8”), граматичні помилки, помилки в плануван-
ні сторінки, такі як непослідовна типографська обробка заголовків, та багато іншого.
Деякі коректори також роблять стилістичні виправлення.
Галузевий експерт може змінити термінологію, підставити професійну фразе-
ологію, більш знайому фахівцям, виправити будь-які концептуальні помилки та
усунути будь-які непотрібні експлікації від перекладача (який, можливо, додатково

розкрив ідеї, які насправді не потрібно пояснювати фахівцям, що читатимуть пере-
клад).
Деякі редактори, які не є перекладачами, можуть вносити предметні правки.
Вони або не значні, або, з іншого боку, можуть передбачати використання перекла-
ду як основи для створення іншого тексту: журналіст читає переклад, підготовлений
міжнародним інформаційним агентством, а потім значно доповнює та відкидає ін-
формацію для використання місцево (див. Журналістика та переклад (Journalism and
translation)).
Тепер, коли користувачі Інтернету мають легкий доступ до машинного перекладу
онлайн (наприклад, у Google), очевидно, має місце численне редагування його резуль-
татів, яке виконуються неперекладачами (такий вид діяльності називається “постре-
дагуванням” (‘post-editing’)).
5. Труднощі у редагуванні
Головний виклик у редагуванні – це, насамперед, просто здатність помічати про-

блемні уривки: ви не можете виправити помилку, поки не знайдете її! Невідомо, чому
так легко недогледіти помилки, оскільки нам не вистачає емпіричних досліджень
процесу читання редакторами. Можливо, одна з причин – потреба інших типів уваги:
чи можуть редактори зауважити проблему в логічному зв’язку між двома реченнями,
одночасно зосереджуючись на мовних питаннях на мікрорівнях, такими як узгоджен-
ня родів?
Також невідомо, чи існує якась особлива, найкраща процедура редагування, яка
би забезпечила велику швидкість перевірки або вищу якість. Кожен редактор вико-
нує відповідне завдання по-своєму (Rasmussen & Schjoldager 2011; Robert 2008; Shih
2006; Mossop 2007, Chapter 12).
Можливо, існує незначна відповідність між часом, витраченим на редагування, і
рівнем покращення перекладу. Початківці витрачають багато часу, вносячи правки,
які не впливають на якість або навіть погіршують переклад! Непотрібні зміни – осно-
вна ознака поганого редагування. Початківці, які редагують роботу інших, як прави-
ло, замінюють висловлювання своїми власними варіантами перекладу, замість того,
щоб запитати себе, чи чорновий варіант придатний таким, який він є зараз. Вони
також зосереджуються на відносно неістотних питаннях, часто пропускаючи сут-
тєві помилки. У той же час, деякі досвідчені редактори – перфекціоністи, тому що,
можливо, вони вважають себе захисниками цільової мови. Тому вони витрачають
додатковий час на пошуки найкращого можливого варіанта перекладу, замість того,
щоб вдовольнитись адекватним відповідником. А це може призвести до конфлікту із
тими, хто фінансує перекладацькі послуги, та хоче, щоби переклад завершили якнай-
швидше (Mossop 2006: 18–21).
Нарешті, проблеми у редагуванні можуть виникнути внаслідок неправильної ор-

ганізації роботи в бюро перекладів та поганих стосунків між тими, хто працює над
текстом. Редактори часто працюють у вакуумі: вони не контактують з перекладачем
або автором тексту-джерела. Перекладач, імовірно, має переконливі аргументи, оби-
раючи, як здається на перший погляд, незвичний відповідник, але редактор ніколи
про це не дізнається. У протилежному випадку, коли основний перекладач та пере-
кладач-редактор працюють в одному офісі, перший з них може бути неготовим до
критики своєї роботи. Або редактор вносить правки, які відображають лише його
особисті уподобання, і тим самим пропагує ворожі взаємини, особливо, тоді, коли він
не знає, як обґрунтувати зміни. З хороших перекладачів не обов’язково виходять хо-
роші редактори робіт, які належать іншим перекладачам (Hansen 2009: 265–70).
Asadi, P. & Séguinot, C. 2005. “Shortcuts, strategies and general patterns in a process study of nine
professionals.” Meta 50 (2): 522–547. TSB, DOI: 10.7202/010998ar
Englund Dimitrova, B. 2005. Expertise and Explicitation in the Translation Process. Amsterdam: John
Benjamins. BoP TSB
Garcia, I. 2008. “Translating and revising for localisation: what do we know? What do we need to
know?” Perspectives in Translatology 16 (1–2): 49–60. TSB, DOI: 10.1080/09076760802517630
Hansen, G. 2009. “The speck in your brother’s eye – the beam in your own: Quality management in
translation and revision.” In Efforts and Models in Interpreting and Translation Research, G. Han-
sen, A. Chesterman & H. Gerzymisch-Arbogast (eds), 255–280. Amsterdam/Philadelphia: John
Benjamins. TSB
Mossop, B. 2006. “From Culture to Business: Federal Government Translation in Canada.” The Trans-
lator 12 (1): 1–27. TSB
Mossop, B. 2007. 2nd edition. Revising and Editing for Translators. Manchester: St. Jerome. TSB
Rasmussen, K. & Schjoldager, A. 2011. “Revising Translations: a survey of revision policies in Danish
translation companies.” Journal of Specialised Translation 15. http://www.jostrans.org [Accessed 5
June 2011]
Robert, I. 2008. “Translation Revision Procedures: An Explorative Study.” In Translation and its Oth-
ers. Selected Papers of the CETRA Research Seminar in Translation Studies 2007. http://www.ku-
leuven.be/cetra/papers/papers.html [Accessed 5 June 2011] TSB
Shih, C.Y. 2006. “Revision from translators’ point of view: an interview study.” Target 18 (2): 295–312.
BoP TSB, DOI: 10.1075/target.18.2.05shi
Künzli, A. 2007. “Translation Revision: a study of the performance of ten professional translators re-
vising a legal text.” In Translation Studies: doubts and directions, Y. Gambier, M. Shlesinger & R.
Stolze (eds), 115–126. Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins. TSB
Mossop, B. 2007. “Empirical studies of revision: what we know and need to know.” Journal of Special-
ised Translation 8. http://www.jostrans.org [Accessed 5 June 2011] TSB
Реалії 185
Реалії
(Realia)
Ритва Леппігальме (Ritva Leppihalme)

Гельсінський університет (University of Helsinki)
Переклад: Олександр Ребрій (Oleksandr Rebrii)
Зміст
1. Класифікація реалій
2. До проблеми перекладу реалій
3. Стратегії перекладу реалій
Проблема перекладу (Translation problem)
Кожен текст укорінений у своїй культурі. З цього випливає, що культурно-спе-

цифічні елементи у вихідному (джерельному) тексті можуть становити проблеми
для перекладачів, особливо у випадку, коли наявні значні відмінності між вихідною
(джерельною) та цільовою культурами. Такі проблеми часто характеризують як екс-
тралінгвістичні, тобто пов’язані з навколишньою матеріальною та соціокультурною
реальністю “за межами” мови, на відміну від внутрішньомовних (інтралінгвальних)
проблем, джерелом яких є відмінності між вихідною та цільовою мовами та специфі-
кою їхнього використання (Nedergaard-Larsen 1993: 238, note 1). Через безпосередній
зв’язок з реальністю, слова та висловлювання, “тісно пов’язані зі сферою референції
вихідної культури” (Lefevere 1993: 122), називають реаліями (від латинського realia –
“справжні речі”). Ця традиція склалася у східноєвропейському перекладознавстві
(Vlakhov & Florin 1970).
Отже, в широкому сенсі, референтами реалій можуть бути не тільки матеріаль-
ні об’єкти (machete, sari, gravad lax – мачете, сарі, гравлакс), а й культурно-специфіч-
186 Ритва Леппігальме
ні поняття та феномени (явища), як, наприклад, релігійні чи освітні концепції, табу,

цінності, установи тощо. Окрім терміну “реалія” в англійській мові використовується
низка інших термінів: culture-bound items, cultural terms, culture-specific elements, culture-
markers, extralinguistic cultural references (культуро-пов’язані поняття, культурні термі-
ни, культурно-специфічні елементи, культурні маркери, екстралінгвістичні культурні
референти) тощо. Відмінності між цими термінами залежать від точки зору окремих
дослідників, а також від їхнього розуміння “реального”. Деякі дослідники вважають
вживання терміну “реалія” проблематичним відносно фантастичних текстів. Обго-
ворюючи переклад науково-фантастичних творів та фентезі, Міка Лопонен (Loponen
2009) пропонує неологізм irrealia – “ірреалія” для вигаданих об’єктів, представлених
як реальні у вигаданому світі, але не існуючих у світі реальному.
У перекладознавстві (Translation Studies) термін “реалія” використовується на по-
значення понять, що існують у певній вихідній культурі, але відсутні у певній цільовій
культурі. Однак, його значення залишається дещо розпливчатим. Поняття здатні пере-
тинати мовні та культурні кордони; запозичення або кальки потрапляють до цільової
мови, наприклад, через міжнародні новини (tsunami, hijab – цунамі, хіджаб). Коли такі
слова асимілюються цільовою мовою, вони більше не відповідають критерію незвич-
ності у цільовій культурі, хоча й залишаються маркерами культури вихідної.
Найчастіше реаліями є іменники або іменні словосполучення, що не мають чіт-
ких відповідників у цільовій мові, але схожі проблеми можуть створювати й слова
інших частин мови. У своєму порівняльному дослідженні використання англійської
та французької мов Жан-Поль Віне та Жан Дарбельне (Vinay and Darbelnet 1958/1975:
69) зазначають, що англійське дієслово nod і французький вислів hocher la tête вико-
ристовуються на позначення культурно-специфічних жестів, які не так вже й легко
описати іншою мовою.
Культурно-специфічні посилання на імена людей, географічні назви, події
тощо (Dickens, Omaha Beach, St. Patrick’s Day – Дікенс, плацдарм “Омаха”, День свя-
того Патрика) іноді важко відокремити від алюзивного використання власних назв
(наприклад, I felt like Benedict Arnold (букв.Я почувався Бенедіктом Арнольдом) – Я
почувався зрадником). Внутрішньомовні елементи на кшталт певних граматичних ка-
тегорій, форм кличного відмінка, метафор та ідіом, так само як і діалекти та соціолек-
ти (Nedergaard-Larsen 1993: 210) не вважаються різновидами реалій, хоча вони також
можуть бути культурно зумовленими.
1. Класифікація реалій
Типології реалій відрізняються деталями, але загалом схожі в тому, що їх вичерп-

на класифікація малоймовірна. В період становлення перекладознавства з’являлися
дослідження, присвячені проблемам перекладу (Translation problem), що виникають
внаслідок культурних відмінностей, як, наприклад, “проблеми культурної еквівалент-
Реалії 187
ності”, особливо при перекладі Біблії на мови аборигенів (Nida 1945/1964: 90–91) або
“метамовні розбіжності” між французькою та англійською мовами (Vinay & Darbelnet
1958/1975: 260 ff). У своєму дослідженні Бірґіт Недерґор-Ларсен (Nedergaard-Larsen
1993: 211) представляє чотири головних категорії екстралінгвістичних культурно-
специфічних проблем (географія, історія, суспільство, культура), кожна з яких, у свою
чергу, поділяється на підкатегорії і так далі. Наприклад, категорія “суспільство” поді-
ляється на підкатегорії “рівень промислового розвитку/ економіка”, “соціальна орга-
нізація”, “політика”, “соціальні умови” та “способи життя й традиції”. До прикладу, до
останньої з перелічених підкатегорій, у свою чергу, відносяться “житло, транспорт,
їжа, харчування, одяг, предмети повсякденного користування, сімейні відносини”.
Класифікуючи реалії у фінському романі XIX сторіччя, Пекка Куямякі (Kujamäki 1998:
26–27) використовує наступні рубрики: (1) суспільство, (2) дозвілля, (3) власні назви,
(4) природа, (5) міфологія, (6) предмети повсякденного користування (одяг, їжа, ін-
струменти тощо). Як правило, типології реалій відбивають специфіку досліджувано-
го текстового матеріалу; таким чином, реалії у сучасному інституційному тексті від-
різнятимуться від реалій у комедії XVIII сторіччя або реалій в сучасній телевізійній
мильній опері.
2. До проблеми перекладу реалій
Реалії прив’язують текст до його локального та часового (темпорального) оточен-

ня, надаючи йому певний ступінь місцевого “забарвлення” та “присмаку”. У перекладі
цей чужоземний присмак (на думку деяких, неминуче) втрачається або розчиняється.
Вважається, що проблема перекладу реалій виникає через наявність лексичних лакун
у цільовій мові або ж вад у культурних та енциклопедичних знаннях перекладача. Та-
ким чином, однією з цілей перекладацької підготовки має бути посилення усвідомлен-
ня перекладачами своєї міжкультурної функції та формування їхньої культурної та
метакультурної компетентності. Нестача лексичних відповідників у певних аспектах
життя неминуча, оскільки користувачі будь-якої мови мають назви для того, що вони
спостерігають та потребують. Звідси в мисливців-саамі або інуїтів є слова на позна-
чення різних умов життя в Арктиці, такі як різновиди снігу чи льоду або різні ступені
темряви протягом довгої полярної ночі. Тож усі ці слова непотрібні містянам, що меш-
кають у теплішому кліматі, яким немає потреби розрізняти відповідні поняття. Втім
твердження про те, що реалії “як правило неперекладні” (Florin 1993: 125) внаслідок
відсутності точних відповідників, ґрунтується на відносно вузькому розумінні пере-
кладу. Вирішуючи проблеми, перекладачі не беруть до уваги виключно окремі лексич-
ні одиниці, а шукають рішень, які б відповідали поточним нормам цільової культури
та іншим аспектам ситуації перекладу. В них є багато способів впоратися з реаліями,
передати інформацію та заповнити лексичні лакуни, навіть якщо окремі конотації,
притаманні вихідним одиницям, зміняться або будуть втрачені в процесі перекладу.
3. Стратегії перекладу реалій
Кількісні та якісні дослідження показують, як саме перекладачі поводяться з ре-

аліями (див. Перекладацькі стратегії і тактики (Translation strategies and tactics)). Ви-
являється, що в одному перекладі може бути редуковано або й зовсім вилучено все
культурно та історично не знайоме у вихідному (джерельному) тексті, тоді як в ін-
шому здійснюється спроба так чи інакше донести аналогічний матеріал до цільового
читача (Kujamäki 1998: 276). Порівняння особливостей відтворення реалій в різних
перекладах одного вихідного тексту однією мовою протягом певного часового про-
міжку (або одночасних перекладах одного вихідного тексту декількома різними мо-
вами) може надати багатий матеріал для вивчення того, як з часом змінюються цілі та
норми перекладу у цільовій культурі або як вони відрізняються у різних культурах.
Перекладач може зробити вибір на користь того, аби підкреслити в тексті усе “чуже”
або ж, навпаки, нівелювати його, залежно від того, у чому він бачить своє завдання і
чого хоче досягти. Рішення приймається в контексті загальної функції конкретного
перекладу, хоча й не завжди самим тільки перекладачем: тут у гру вступають комер-
ційні та соціокультурні міркування. Дослідження перекладацьких стратегій відтво-
рення реалій у конкретному тексті часто виявляє макрорівневі аспекти перекладу,
пов’язані з культурним, літературним та мовним профілем тексту (Kujamäki 1998: 14),
а також із ситуацією перекладу, позицією перекладача та навіть ідеологією цільової
культури.
Категоризація перекладацьких стратегій відтворення реалій запропонована, на-
приклад, такими дослідниками, як Сидер Флорін (Florin 1993), Бірґіт Недерґор-Лар-
сен (Nedergaard-Larsen 1993), Пекка Куямякі (Kujamäki 1998), Ритва Леппігальме
(Leppihalme 2001) та Ян Педерсен (Pedersen 2011). Дослідники пропонують різні тер-
міни, але всі вони описують приблизно однаковий діапазон стратегій. Кількісні під-
рахунки доводять, що одні стратегії використовуються частіше за інші, а також те,
що жанр, до якого належить текст, часто впливає на вибір стратегії: у субтитрах до
телевізійної комедії припускаються культурні заміни, які були б недоречними в ін-
телектуальному романі. Водночас візуальні компоненти таких жанрів, як фільм, те-
лепрограма, комікс тощо можуть усувати необхідність знаходити лексичні рішення
деяких проблем з реаліями. Глядачеві, який бачить обговорюваний предмет на екрані,
необов’язково згадувати його назву у титрах (див. також Субтитрування (Subtitling)).
Стратегії відтворення реалій варіюються від переносу одиниці вихідної мови (або
транскодування1) до калькування та різних типів приблизного перекладу на кшталт
заміни родовими словами цільової мови гіпонімів (видових слів) вихідного тексту.
1 У тому випадку, коли відбувається перехід від однієї алфавітної системи до іншої, як-от з
латиниці на кирилицю, має місце транскодування (тобто, або транскрипція або транслітера-
ція) (Прим. редактора).
Реалії 189
Педерсен (Pedersen 2007: 35–40) зазначає, що у деяких галузях, як, наприклад, субти-
трування, освіта та уряд, культурна субституція є нормою для реалій, і багато таких
субститутів стали “офіційними відповідниками”, внесеними у двосторонні словни-
ки (наприклад, шведське högstadiet (7–9 класи шведської або фінської школи) для ан-
глійського junior high; Second Lieutenant > шведське fänrik; the Statue of Liberty > данське
Frihetsgudinden ‘Goddess of Liberty’). Леппігальме (2001) пристосовує попередні класи-
фікації, аби представити сім локальних (мікрорівневих) стратегій, і коротко оцінює
ймовірні наслідки їх застосування. Метою дослідниці є показати, як студенти мо-
жуть використовувати цей перелік для оцінки перекладів в рамках підготовки своїх
дипломних проектів. Цими стратегіями є такі: (1) прямий перенос слова з вихідного
тексту за винятком деяких можливих незначних змін у його правописі, наприклад:
assegai, brioche (ассегай [різновиду списа, що застосовувався у народів Південної Аф-
рики – Прим. ред.], бріош [традиційна французька здоба – Прим. ред.]), або транско-
дування при переході від однієї алфавітної системи (напр.., кирилиці) до іншої (напр.,
латиниці). Власні назви зазвичай переносяться саме таким чином (Білл Ґейтс, Ма-
дрид), хоча для деяких власних назв у цільових культуромовних спільнотах існують
конвенційні асимільовані чи то навіть перекладені форми (наприклад, (e.g. Aristoteles
/Aristotle/ Aristote/ Аристотель; Helsingør/ Elsinore/ Гельсінгер (місто в Данії) чи Ель-
сінор (місце дії в п’єсі “Гамлет” Шекспіра); Tierra del Fuego/ Feuerland/ Вогняна Земля;
Schwarzwald/ Black Forest)); (2) калькування або послівний/ покомпонентний переклад,
наслідком якого є створення неологізмів у цільовій мові, наприклад англійське kicksled
[фінські санки – Прим. ред.] на позначення фінського potkukelkka; (3) культурна адап-
тація, за якої культурний аналог замінює вихідну реалію, що є характерним для дитя-
чої літератури, або коли потрібно запобігти культурно-чутливій референції: у цільовій
культурі, яка несхвально ставиться до алкоголю, пиво можна замінити на лимонад; (4)
використання родо-видової заміни: Oreo [орео – печиво, що складається з двох шоко-
ладних дисків і солодкої кремової начинки між ними – Прим. ред.] з вихідного тексту
можна замінити на печиво; (5) експлікація, за якої імпліцитні компоненти значення
реалії експлікуються безпосередньо у тексті перекладу: Tuonela з фінської міфології
есплікується як Tuonela, the Land of the Dead [Туон ́ ела, загробний світ]; (6) додавання
позатекстового (паратекстуального) пояснення, як, наприклад, виноска або глосарій;
(7) опущення реалії. Використання останньої стратегії обумовлюється нормою, а її дія
вважається прийнятною у перекладацькій культурі, яка приймає значну адаптацію
та вилучення. Прийнятність паратекстуальних додавань також варіюється залежно
від культури та жанру: з нею рідко зустрінешся у, наприклад, детективній літературі.
Можливими є також поєднання декількох стратегій: наприклад, виноска-пояснення
зазвичай додається до калькованого або транскодованого відповідника.
Очевидно, що деякі із запропонованих стратегій перекладу реалій узгоджуються
з глобальною (макрорівневою) стратегією очуження (foreignizing), а інші – одомаш-
нення (domesticating). Отже, не всі вони можуть однаково застосовуватися у певному
культурному контексті. Зосереджуючись більше на макрорівневих аспектах перекла-

ду реалій, майбутні дослідження могли би сприяти подальшому усвідомленню ролі
реалій у міжкультурній комунікації.
Florin, Sider 1993 “Realia in translation.” In Translation as Social Action. Russian and Bulgarian Per-
spectives, Palma Zlateva (ed.), 122–128. London: Routledge.
Kujamäki, Pekka 1998 Deutsche Stimmen der Sieben Brüder: Ideologie, Poetik und Funktionen liter-
arischer Übersetzung. Frankfurt am Main: Peter Lang. TSB
Lefevere, André 1993 Untitled introduction to Florin (1993). In Translation as Social Action. Russian
and Bulgarian Perspectives, Palma Zlateva (ed.), 122–123. London: Routledge.
Leppihalme, Ritva 2001 “Translation strategies for realia.” In Mission, Vision, Strategies, Values: A Cel-
ebration of Translator Training and Translation Studies in Kouvola, Pirjo Kukkonen & Ritva Harta-
ma-Heinonen (eds), 139–146. Helsinki: Helsinki University Press.
Loponen, Mika 2009 “Translating irrealia: Creating a semiotic framework for the translation of fic-
tional cultures.” Chinese Semiotic Studies 2: 165–175.
Nedergaard-Larsen, Birgit 1993 “Culture-bound problems in subtitling.” Perspectives: Studies in
Translatology 2: 207–241.
Nida, Eugene 1964/1945 “Linguistics and ethnology in translation-problems.” Word 1: 194–208.
Republished in Language in Culture and Society: A Reader in Linguistics and Anthropology, Dell
Hymes (ed.), 90–100. New York, N.Y.: Harper Row.
Pedersen, Jan 2011 Subtitling Norms for Television. An exploration focussing on extralinguistic cultural
references. Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins.. TSB
Vinay, J.-P. & Darbelnet, J. 1975/1958 Stylistique comparée du français et de l’anglais: méthode de tra-
duction. Nouvel édition revue et corrigée. Paris: Didier. TSB
Vlakhov, Sergei & Florin, Sider 1970 “Neperevodimoe v perevode: realii.” Masterstvo perevoda 6
(1969): 432–456. Moskva: Sovetskij pisatel’.
Bödeker, Birgit & Freese, Katrin 1987 “Die Übersetzung von Realienbezeichnungen bei literarischen
Texten: Eine Prototypologie.” TextconText 2 (3): 137–165.
Denton, John 1994 “Translation criticism, translation teaching and intercultural transfer.” Koiné:
Problems and Trends in the Teaching of Interpreting and Translation IV: 49–65. TSB
Straight, H. Stephen 1981 “Knowledge, purpose and intuition: Three dimensions in the evaluation of
translation.” In Translation Spectrum: Essays in Theory and Practice, Marilyn Gaddis Rose (ed.),
40–51. Albany: State University of New York Press.
Witte, Heidrun 2000 Die Kulturkompetenz des Translators. Tübingen: Stauffenburg. TSB
Zimmer, Rudolf 1981 Probleme der Übersetzung formbetonter Sprache: Ein Beitrag zur Übersetzung-
skritik. Tübingen: Max Niemeyer Verlag.
Влахов С., Флорин С. 1980 Непереводимое в переводе. Москва: Международные отношения.
Зорівчак Р. П. 1989 Реалія і переклад (на матеріалі англомовних перекладів української прози).
Львів: Видавництво Львівського університету..
Статус письмових перекладачів 191
Статус письмових перекладачів

(Status of translators)
Девід Катан (David Katan)

Університет Саленто (University of Salento)
Переклад: Олександра Літвіняк (Oleksandra Litvinyak)
Зміст
1. Університетське середовище
2. Ринок
3. Перекладачі
interpreters)
Як вид трудової діяльності, переклад, можливо, є одним з найдавніших, та він ще

й досі “не має офіційного статусу” (Gouadec 2007: 245), чи радше, “відповідного сус-
пільного або професійного становища”.1 Більше того, не існує якихось спільних ознак
статусу перекладача (Grbic 2010), а сама його концепція є “складним, суб’єктивним і
залежним від контексту поняттям” (Dam & Zethsen 2008: 74). При цьому, статус тут
означатиме визнання перекладу важливою спеціалізованою галуззю, що вимагає
унікальних перекладацьких навичок та вмінь, а компетентність (Competence) і якість
(Quality in translation) – це ключові передумови фахової діяльності. Обговоримо ситу-
1 http://oxforddictionaries.com/view/entry/m_en_gb0810970#m_en_gb0810970
192 Девід Катан
ацію із статусом перекладачів з погляду університетських кіл, ринку та самих пере-

кладачів.
1. Університетське середовище
“Перекладознавство” (Translation Studies), яке у 1970-х ще не мало усталеної назви,

зараз переживає науковий бум – цей предмет викладають у 360 навчальних закладах
у 63 країнах (Kelly & Martin 2008: 294). Нещодавня ініціатива Європейського Союзу
(ЄС)1 – знак якості Європейської магістратури з письмового перекладу (European
Master’s in Translation (EMT) – включає набір строгих критеріїв, що визначають зміст
курсу та мінімальні стандарти. В довготерміновій перспективі вона “покликана під-
вищити статус професії письмового перекладача в Європейському Союзі”. На цей час
статус ЕМТ отримали 54 програми підготовки перекладачів.
Щораз більша кількість спеціалізованих публікацій про переклад – окрім цього
чотиротомника – та університетські програми надали перекладу статус пошукової
дисципліни з власними дослідниками. Ранні дослідження й публікації зосереджу-
валися, передусім, на теоретичних узагальненнях практичних аспектів, але “куль-
турний” і “соціальний” повороти цієї дисципліни перемістили фокус на вагомість
ролі самих перекладачів (див. Повороти перекладознавства (The Turns of Translation
Studies), Природний перекладач і тлумач (Natural translator and interpreter)). Так, в збір-
нику Translators through History (“Перекладачі протягом історії”) за редакції Жана Де-
ліля та Джудіт Вудзверт на задній сторінці обкладинки відзначається роль переклада-
чів, які “винайшли алфавіти, допомогли у становленні літературної мови й укладанні
словників [...] сприяли появі національних літератур, розповсюдженню знань і поши-
ренню релігій” (Delisle & Woodsworth 1995: back page).
Науковці також заговорили про нові ролі перекладачів – як посередників, третей-
ських суддів і, загалом, фахівців з міжкультурної комунікації (Katan 2009a). Нещодав-
но, після ще одного повороту стали сприймати за належне “високопрофесійних пере-
кладачів, як таких, що належать до того ж “світу”, що й їхні клієнти” (Baker 2008: 22);
натомість перекладачів закликають бути соціально відповідальними, демонструвати
громадську та політичну активність, фільтрувати потік ідей, інформацію й критично
ставитися до самого капіталізму (див. Ідейний підхід та громадсько-політична актив-
ність в перекладознавстві (Committed approaches and activism)).
2. Ринок
Європейська Комісія – один із найбільших у світі роботодавців для письмових пе-

рекладачів у світі. Тут пишаються тим, що перекладачів наділяють статусом профе-
1 http://ec.europa.eu/dgs/translation/programmes/emt/index_en.htm
сіоналів (див. Інституційний переклад (Institutional translation)).1 Однак у звіті, підго-

тованому в самому ж Євросоюзі (Commission, Directorate-General for Translation 2009:
v), зроблено висновок, що процес подання заявок на відкритому й неконтрольовано-
му ринку спричинив падіння якості та низький рівень визнання.
Причиною такого низького рівня визнання може бути вже укорінена “метафора
посередника” (Reddy 1979), згідно з якою мову розглядають як статичного передавача
значення. Як наслідок, переклад часто вважають “просто копією” (Закон Великобри-
танії про авторське право від 1911 р., цитований Л. Венуті (UK Copyright Act of 1911,
цитується у Venuti 1998: 58); чимало країн ЄС і досі відносять цей вид діяльності до
категорії “Секретарська й перекладацька діяльність” попри внесені зміни до класи-
фікатора ЄС (EU 2009: 6). Успіхи автоматизованого перекладу, такого як “Гугл пере-
кладач” (Google Translator), лише ще раз підкреслюють, що переклад “часто розгля-
дають як щось трохи більше, ніж престижну назву роботи секретаря” (Gouadec 2007:
245; Katan 2009b; див. Автоматизований переклад (Computer-aided translation)). Та й
самі дослідники розмірковували про “підлеглий” статус перекладача в суспільстві
(Simione 1998) та його “невидимість”, яка з цього випливає (Venuti 1995).
Однак низка організацій намагається змінити таке ставлення. Наприклад, вже
саме існування Міжнародної федерації перекладачів (The International Federation of
Translators) (FIT) доводить наявність мети “захищати моральні й матеріальні інтереси
перекладачів у світі, захищати професію перекладача й сприяти її визнанню, підви-
щувати статус перекладачів у суспільстві та поширювати знання про переклад і його
визнання як науки і мистецтва”.2 Наприклад,Міжнародна федерація перекладачів за-
охочує до святкування Міжнародного дня перекладача, але найважливішим її досяг-
ненням стала співпраця з ЮНЕСКО та прийняття ЮНЕСКО (UNESCO 1976) “Реко-
мендацій... щодо підвищення статусу перекладачів” (Recommendation ... to improve the
Status of Translators).
Починаються “Рекомендації” з повторення ідей Ж. Деліля і Дж. Вудзтверт, додаю-
чи, що “переклад сприяє порозумінню між народами та співпраці між країнами...”. За-
галом до перекладачів рекомендують ставитися справедливо, а країни-учасниці зао-
хочують “долучитися до розвитку перекладацької професії”. Пол Бандіа (Bandia 2008:
320) реєструє певні успіхи в Африці, де Рекомендації ЮНЕСКО поширювалися най-
більше, але попри це їх розкритикували за недостатність приписів (Newmark 2003: 3).
Європейська спілка асоціацій перекладацьких компаній (European Union of
Associations of Translation Companies) відіграла важливу роль у створенні першого про-
фесійно визнаного галузевого стандарту для перекладів, метою якого є “встановлен-
ня й визначення вимог до надання якісних перекладацьких послуг”.3 Даніель Ґудек
1 ec.europa.eu/dgs/translation/.../quality_management_translation_en.pdf. Consulted 08/05/11

2 http://www.fit-ift.org/en/faqs.php.
3 http://euatc.org/index.php?option=com_content&task=view&id=21&Itemid=42
(Gouadec 2007: 115) припускає, що цей стандарт EN 150381 підвищить також і статус
перекладачів. Втім, на цей момент рекомендований стандарт зосереджується на мето-
дах роботи компаній, а не на перекладачах чи перекладах (EU 2009: 24–25).
Менш відомі “Типові норми забезпечення якості письмового перекладу”
2006 р., які підтримала Американська асоціація перекладачів (American Translators
Association). Вони зосереджені на якості перекладу, а також певною мірою сприяють
випрацюванню єдиної перекладацької термінології для надавачів послуг і клієнтів
(Angéli 2008).
Багато хто вважає, що забезпечення якості – це один зі способів підвищити статус
перекладачів (напр., Chan 2009; Dam & Zethsen 2009). Близько 60 років тому в Данії
прийняли перший у світі закон про перекладачів, згідно з яким ім’я уповноваженого
державою перекладача захищене записом в офіційному реєстрі й печаткою. Пізніше
ще кілька країн послідували цьому прикладу (Gouadec 2007: 242). В 1989 р. Асоціація
перекладачів провінції Альберта (Alberta Association of Interpreters and Translators), що
в Канаді, відзначала той факт, що вона стала “першою асоціацією перекладачів у світі,
членів якої визнано законом професіоналами”.2 Однак досі таке юридичне визнання
не мало систематичного впливу на становище перекладача у суспільстві з огляду на
те, що немає обмежень такої діяльності (Dam and Zethsen 2009; Katan 2009b); та й не
всі перекладачі це підтримують (напр., Sela-Sheffey Rakefet 2008b; Setton & Liangliang
2009).
Втім, офіційно визнані судові (присяжні) перекладачі таки мають професійний
статус, адже тільки вони мають право засвідчувати, що переклад є вірною копією
оригіналу. Попри це їм часто доводиться конкурувати з нотаріусами, а престиж час-
то пов’язаний із тим, що вони зазвичай також акредитовані усні перекладачі (Monzó
2009: 146).
Хоч неприсяжні (і не уповноважені на державному рівні) перекладачі не мають
права засвідчувати власні переклади, усі перекладачі володіють авторським правом
на свої переклади, що теоретично мало б надавати перекладачам такий же статус, як
і авторам, і також належить до Рекомендацій ЮНЕСКО. Однак на практиці майже усі
перекладачі (бажаючи того чи ні) віддають своє право на відтворення в той момент,
коли отримують оплату за “роботу за наймом”, а їхнє авторське право завжди є похід-
1 У 2015 році Європейський комітет зі стандартизації (CEN) відкликав стандарт EN 15038

та прийняв новий стандарт ISO 17100 Translation services – Requirements for translation services
(“Послуги перекладу – Вимоги до послуг перекладу”) як європейський стандарт якості пере-
кладацьких послуг з письмового перекладу. До стандарту додається нова вимога щодо відпо-
відної кваліфікації в галузі, що стосується перекладацької роботи, оскільки вона передбачає,
що перекладач повинен мати “свідоцтво про компетентність з перекладу, видане відповідним
державним органом”. (Прим. редактора).
2 www.atio.on.ca/info/what_is_atio.asp
ним, залежним від оригінального авторського права автора, незалежно від того жи-
вий він чи ні (Blésius 2003).
Звісно, статус має певний діапазон, хоча загальновизнаної ієрархії і немає. Напри-
клад, Даніель Ґуадек (Gouadec (2007:129) пропонує поділ на шість рівнів, де спеціаліст
з локалізації перебуває на вершині діапазону (хоч самі такі фахівці вбачають в пере-
кладі лише частину своїх обов’язків). Він також стверджує, що “самозайнятість надає
їм такого ж “професійного” статусу, що й архітекторам, лікарям і іншим висококва-
ліфікованим фахівцям”. Натомість Гелле В. Дам і К. Корнінг Сетсен (Dam and Zethsen
(2008: 75) вказують у висновках до результатів опитування письмових перекладачів
Данії, що позаштатні перекладачі (freelancers) мають нижчий статус, ніж штатні пере-
кладачі (salaried translators) (див. також Agents of translation (Agents of translation)).
Низка дослідників з різних куточків світу згадують про “зірковість”, якою наді-
ляють деяких перекладачів художньої літератури, прирівнюючи їх до авторів (напр.,
Sela-Sheffy 2006; Choi & Lim 2002; Tanabe 2010). Також висловлювалися припущен-
ня, що статус залежить від країни (напр., Choi & Lim 2002), хоча Девід Катан (Katan
(2009b) не знайшов значних відмінностей у різних регіонах світу. Безперечно, пере-
кладачі, що працюють з “екзотичнішими” мовами, отримують вищу платню, а пере-
клад на рідну мову зазвичай визначає вищий статус (Gouadec (2007: 373).
Як зазначає Д. Ґуадек (Gouadec (2007: 349), “оплата” – єдине справжнє мірило
“реального рівня кваліфікації”. Попри те, що робота фрилансерів з іменем, зіркових
перекладачів художньої літератури та працівників міжнародних організацій добре
оплачується, дослідження чітко вказують на те, що заробіток письмових перекладачів
нижчий від середнього в порівнянні з іншими професіями, які вимагають універси-
тетської освіти (магістерського ступеня) (напр., Dam & Zethsen 2009; Choi & Lim 2002;
Chan 2005). Одна з причин – це те, що переклад належить до професій сфери обслу-
говування (“a pink-collar profession”) (Sela-Sheffy & Shlesinger 2008: 80), яка сьогодні все
ще потерпає від нижчого економічного й символічного капіталу (Wolf 2007: 136–141).
3. Перекладачі
Надзвичайно показовим є погляд самих перекладачів, адже попри те, що вони по-
вністю визнають свій вочевидь низький статус (і це їх аніскільки не тішить), питання
статусу залишається для них все ж другорядним (e.g., Katan 2009b; Setton & Liangliang
2009). Передусім, перекладачі художньої літератури отримують інтелектуальне за-
доволення від роботи незалежно від рівня оплати (Dam & Zethsen 2008; Sela-Sheffy
2008a). Та, що важливіше, нещодавні опитування засвідчують, що письмові перекла-
дачі загалом “достатньо задоволені” або й “дуже задоволені” своєю ситуацією (Katan
2009b: 204; Setton & Liangliang 2009: 202).
І справді, коментарі перекладачів (у Katan 2009b) вказують на те, що Деніел Сіме-
оні (Simeoni 1998: 28) назвав “бажанням перекладачів витрачати більше часу на від-
шліфовування своїх текстів заради мистецтва”, що додає перекладачам “гідності, не-

залежно від матеріальних здобутків” (Sela-Sheffy 2008b: 3).
Гідність може далі перейти у статус завдяки постійному професійному вдоско-
наленню та здобутій з часом спеціалізації, але найвідчутніше – через здобуття пова-
ги окремих клієнтів (Gouadec 2007:99; Setton & Liangliang 2009; Dam & Zethsen 2009;
Monzó 2009: 152).
Отже, все ще залишається великий розрив між прагненнями науковців та реалі-
ями ринку, внаслідок чого питання статусу перекладачів, які продемонстрували свої
компетентність і якість роботи, залишається наразі на розсуд їхніх клієнтів.
Angéli, Gérard. 2008. “Do We Really Need Translation Standards After All?: A Comparison of US and
European Standards for Translation Services.” Translation Journal 12 (1). http://translationjour-
nal.net/journal//43standards.htm [Accessed 10 March 2011].
Baker, Mona & Chesterman, Andrew. 2008. “Ethics of Renarration: Mona Baker is Interviewed by An-
drew Chesterman.” Cultus 1:10–33.
Bandia, Paul. 2008. “African Tradition.” In Routledge Encyclopedia of Translation Studies. 2nd edition.
Mona Baker & Gabriela Saldanha (eds), 313–319. London/New York: Routledge.
Blésius, Corinne. 2003. “Copyright and the Translator: Who Owns your Translations?” ITI Bulletin
November–December: 9–12.
Chan, Andy. L. J. 2005. “Why are most translators underpaid? A descriptive explanation using asym-
metric information and a suggested solution from signalling theory.” Translation Journal 9 (2).
http://accurapid.com/journal/32asymmetric.htm [Accessed 10 March 2011]. TSB
Chan, Andy. L. J. 2009. “Perceived Benefits of Translator Certification to Stakeholders in the Trans-
lation Profession: A Survey of Vendor Managers.” Across Languages and Cultures 11 (1): 93–113.
Choi, Jungwha & Lim Hyang-Ok. 2002. “The Status of Translators and Interpreters in Korea.” Meta 47
(4): 627–635. TSB, DOI: 10.7202/008041ar
Dam Helle. V. and. Korning Zethsen, K. 2009. “Who said low status?: A study on factors affecting the
perception of translator status.” Jostrans 12: 2–36. TSB
Dam Helle. V. & Korning Zethsen, K. 2008. “Translator Status: A Study of Danish Company Transla-
tors.” The Translator 14 (1): 71–96. TSB
Delisle, Jean. & Woodsworth, Judith (eds). 1995. Translators through History. Amsterdam/Philadel-
phia: John Benjamins. TSB
European Commission, Directorate-General for Translation. 2009. Studies on translation and mul-
tilingualism: the size of the language industry in the EU. http://bookshop.europa.eu/is-bin/IN-
TERSHOP.enfinity/WFS/EU-Bookshop-Site/en_GB/-/EUR/ViewPublication-Start?Publication-
Key=HC8009985 [Accessed 8 May 2011].
Gouadec, Daniel. 2007. Translation as a Profession. Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins. BoP
TSB
Grbić, Nadja. 2010. “‘Boundary Work’ as a concept for studying professionalization processes.” In
Profession, Identity and Status: Questions of Role and Identity – Part 2. Special issue of TIS 5 (1):
109–123.
Katan, David. 2009a. “Translation Theory and Professional Practice: A Global Survey of the Great Di-
vide.” Hermes 42: 111–154. TSB
Katan, David. 2009b. “Occupation or profession: A survey of the translators’ world.” Profession, Iden-
tity and Status: Questions of Role and Identity – Part 1. Special issue of TIS 4 (2): 123–134. TSB,
DOI: 10.1075/tis.4.2.04kat
Kelly, Dorothy & Martin, Anne. 2008. “Training and Education.” In Routledge Encyclopedia of Trans-
lation Studies. 2nd edition. Mona Baker & Gabriela Saldanha (eds), 294–299. London/New York:
Routledge.
Monzó, E. 2009. “Legal and translational occupations in Spain.Regulation and specialization in ju-
risdictional struggles.” In Profession, Identity and Status: Questions of Role and Identity – Part 1.
Special issue of TIS 4 (2): 135–154. TSB, DOI: 10.1075/tis.4.2.07mon
Newmark, Peter. 2003. “Translation in a Globalised World.” Zeitschrift für Interkulturellen Fremd-
sprachenunterricht 8 (2/3): 1–5 http://zif.spz.tu-darmstadt.de/jg-08–2-3/beitrag/Newmark1.htm
[Accessed 18 March 2011]
Reddy, Michael. 1979. “The Conduit Metaphor: A Case of Frame Conflict in our Language about Lan-
guage.” In Metaphor and Thought, A. Ortony (ed.), 284–310. Cambridge: Cambridge University
Press. BoP
Sela-Sheffy, Raqefet. 2008a. “The Translators’ Personae: Marketing Translatorial Images as Pursuit of
Capital.” Meta 53 (3): 609–622.
Sela-Sheffy, Raqefet. 2008b. “On the Status and Professional Self-Perception of Translators in Israel.”
http://www.tau.ac.il/~rakefet/papers/RSIsraeliTranslators[Istanbul2008].pdf [Accessed 10 March
2011]
Sela-Sheffy, Raqefet. 2006. “The Pursuit of Symbolic Capital by a Semi-Professional Group: The Case
of Literary Translators in Israel.” In Übersetzen-Translating-Traduire: Towards a “Social Turn”?,
Michaela Wolf (ed.), 244–252. Vienna/ Berlin: LitVerlag.
Sela-Sheffy, Raqefet & Shlesinger Miriam. 2008. “Strategies of Image-Making and Status Advancement
of Translators and Interpreters as a Marginal Occupational Group. A Research Project in Prog-
ress.” In Beyond Descriptive Translation Studies: Investigations in Homage to Gideon Toury, Pym
Anthony, Shlesinger Miriam, Simeoni Daniel, (eds), 79–90. Amsterdam/Philadelphia, John Ben-
jamins.
Simeoni, Daniel. 1998. “The Pivotal State of the Translator’s Habitus.” Target 10 (1): 1–39.
Setton, Robin & Lianglang, Alice, G. 2009. “Attitudes to Role, Status and Professional Identity in In-
terpreters and Translators with Chinese in Shanghai and Taipei.” In Profession, Identity and Sta-
tus: Questions of Role and Identity – Part 1. Special issue of TIS 4 (2): 210–238. BoP TSB, DOI:
10.1075/tis.4.2.05set
Tanabe, Kikuko. 2010. “Revealing How Japanese Translators view their own social roles.” http://www.
unesco.org/fileadmin/MULTIMEDIA/HQ/CLT/languages/pdf/TANABE-NUOVO.pdf [Accessed
12 March 2011]
UNESCO. 1976. http://portal.unesco.org/en/ev.php-URL_ID=13089&URL_DO=DO_TOPIC&URL_
SECTION=201.html [Accessed 8 May 2011]
Venuti, Laurence. 2008 [1995]. The Translator’s Invisibility: A History of Translation. London/New
York: Routledge.
Venuti, Laurence. 1998. The Scandals of Translation. London/New York: Routledge.
Wolf, Michaela. 2007. “The Female State of the Art: Women in the ‘Translation Field’”. In Sociocultur-
al Aspects of Translating and Interpreting, Anthony Pym, Miriam Shlesinger, Zuzana Jettmarová
(eds), 129–141. Amsterdam/Philadelphia: Benjamins.
Dam Helle. V. & Korning Zethsen, K. 2010. “Translator Status: Helpers and Opponents in the Ongoing
Battle of an Emerging Profession.” Target 22 (2): 194–211. TSB, DOI: 10.1075/target.22.2.02dam
Commission, Directorate-General for Translation. 2009. Studies on translation and multilingualism:
the size of the language industry in the EU. http://bookshop.europa.eu/is-bin/INTERSHOP.enfin-
ity/WFS/EU-Bookshop-Site/en_GB/-/EUR/ViewPublication-Start?PublicationKey=HC8009985
[Accessed 08 May 2011]
Gouadec, Daniel. 2007. Translation as a Profession. Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins. BoP
TSB
Sela-Sheffy, Raqefet & Shlesinger Miriam (eds). 2009. Profession, Identity and Status: Questions of Role
and Identity – Part 1. Special issue of TIS 4 (2).
Sela-Sheffy, Raqefet & Shlesinger Miriam (eds). 2010. Profession, Identity and Status: Questions of Role
and Identity – Part 2. Special issue of TIS 5 (1).
Статус усного перекладача 199
Статус усного перекладача

(Status of interpreters)
Сесилія Ваденшо (Cecilia Wadensjö)

Стокгольмський університет (Stockholm University)
Переклад: Олена Рущак (Olena Rushchak)
Зміст
1. Статус як соціальна ієрархія
2. Статус як групова приналежність
3. Рівень залученості або ідентифікації в рамках соціальної взаємодії
Примітки
Журналістика і переклад (Journalism and translation)
interpreters)
Опосередкований усний переклад (Relay interpreting)
Послідовний переклад (Consecutive interpreting)
Усний переклад у соціальній сфері/ усний переклад для потреб громади
(Community interpreting)
Усний та письмовий переклад жестових мов (Sign language interpreting and
translating)
Поняття “статусу” може стосуватись соціальної ієрархії, а також групової прина-

лежності. Згідно термінології Ірвінга Ґофмана (Goffman 1981) цей термін також може
стосуватись рівня ідентифікації або залученості до соціальної взаємодії. З усіх трьох
позицій статус усного перекладача можна охарактеризувати як неоднозначний і амбі-
валентний.
200 Сесилія Ваденшо
1. Статус як соціальна ієрархія
Історичні документи ще з часів античності показують, що стародавні правителі,

воїни, релігійні лідери та торговці користувались послугами усних перекладачів. Хо-
роший перекладач міг отримати соціальну вигоду, як це було у випадку доньї Мари-
ни, також відомої як Малінче, яка у 1519 році рабинею потрапила до конкістадора
Ернана Кортеса, а згодом стала його перекладачем, коханкою і політичною радницею.
Її репутація після смерті свідчить про те, що статус перекладача з часом не стає менш
неоднозначним, адже й досі одні нею захоплюються, а інші зневажають.
Існує чимало письмових згадок про осіб, які виступали в ролі усних перекладачів
в минулому, однак бракує історичних свідчень про усних перекладачів як про сфор-
мовану професійну групу. (Щоб дізнатись більше про усних перекладачів в стародав-
ньому світі, див. Roland 1999; Bastin & Bandia 2006).
В ході глобалізації потреба в усних перекладачах зростає для дедалі більшої кіль-
кості ситуацій та мовних пар. Зміна у ставленні до прав та обов’язків людей з вадами
мовлення та слуху (див. Усний та письмовий переклад жестових мов (Sign language
interpreting and translating)) також посилила попит на сурдоперекладачів (для людей,
які спілкуються мовою жестів; людей, які мають мінімальні мовні навички; сліпоглу-
хонімих тощо). Крім того, керівництво держав дедалі частіше усвідомлює потребу до-
тримання законних процедур у ситуаціях, коли особи не знають офіційної мови кра-
їни, що також підвищує попит на послуги перекладачів. Завдяки новим технологіям
переклад безпосередньо на місці події тепер не єдина можливість.
Зміна обставин та підходів спричинилась до розробки навчальних програм з під-
готовки усних перекладачів, послуги яких потрібні в лікарнях, поліцейських відділен-
нях та інших установах (див. Усний переклад у соціальній сфері/ усний переклад для
потреб громади (Community interpreting)). Оскільки акцент дедалі частіше робиться
на компетенції перекладача, а не його завантаженості (цю тему піднімає Рут Моріс
(Morris 2010) щодо судових (присяжних) перекладачів), логічно припустити, що про-
фесійна освіта покращить статус усного перекладача як професіонала. Щоправда,
сьогодні зв’язок між професійною освітою та професійним статусом перекладача не
виглядає настільки очевидним. Однією з причин є те, як побудована сама сфера усно-
го перекладу. Зазвичай, усні перекладачі – це фрілансери, які отримують замовлення
через постачальників послуг та організаторів конференцій. Найчастіше, агент, який
пропонує найнижчу ціну за перекладацькі послуги, підписує найбільші контракти,
навіть якщо немає гарантії, що працювати будуть найкваліфікованіші для події пере-
кладачі. Сам факт того, що замовники перекладацьких послуг не знають про існуван-
ня перекладацької освіти, а також її зміст, теж послаблює зв’язок між перекладаць-
кою освітою та статусом усного перекладача. З опитування, яке проводилось серед
юристів та медичних працівників щодо їх очікувань від роботи перекладача, Сандра
Гейл (Hale 2007: 149) робить висновок про те, що “більшість вважає усний переклад
некваліфікованою роботою, яка не потребує підготовки, а отже не заслуговує на від-

повідну оплату”.
Парадоксально, але галузь усного перекладу водночас процвітає і страждає від
того, що Анна Вітер-Мерітью та Лейлані Джонсон (Witter-Merithew and Johnson 2004)
(які писали про сурдопереклад у США), описують як “безлад на ринку”, маючи на
увазі те, що вимоги на ринку усних перекладачів дуже різняться.
2. Статус як групова приналежність
Окреслюючи обсяг нової галузі дослідження, присвяченої особливостям та ста-

тусу усних та письмових перекладачів, Ракафет Села-Шеффі та Міріам Шлесінгер
(Sela-Sheffy & Shlesinger 2009: 125) пишуть, що “професійний статус письмових та
усних перекладачів, в цілому, амбівалентний та ненадійний”. Це питання раніше не
було предметом окремого дослідження, однак воно вже піднімалось в літературі. Вже
в 1970-х у першопрохідницькій публікаці Брюс Андерсон (Anderson 1976) описує не-
однозначні та суперечливі аспекти ролі усного перекладача, спричинені його поло-
женням “посередині”. У новіших дослідженнях, наприклад Джеррі Палмера і Вікторії
Фонтан (Palmer & Fontan 2007), йдеться про серйозну, однак непевну роль та статус
усних перекладачів, чи то пак “перекладачів/посередників” у сучасній журналістиці
конфлікту.
Схоже на те, що зміцнення професійного статусу усного перекладу стало загро-
зою для двох протилежних та співіснуючих тенденцій – уніфікації та диверсифіка-
ції. З одного боку, все більше професійних (та наукових) журналів та конференцій
присвячені галузі усного перекладу як стабільній та окремій сфері. З іншого боку,
практикуючі усні перекладачі не завжди згодні з тим, що прийнято вважати професі-
оналізмом в усному перекладі (порівн. Сесилія Ваденшо та інші (Wadensjö et al 2007)
про зміцнення професійного статусу усних перекладачів), і як потрібно осмислювати
усний переклад.
У науковій літературі усний переклад зазвичай розглядається як особливий вид
перекладу, а поділ на типи роблять за обставинами, в яких відбувається усний пере-
клад (усний переклад у соціальній сфері, переклад конференцій, переклад в суді, на
телебаченні, в лікарні, телефоном тощо), за учасниками (дипломований перекладач,
член Міжнародної асоціації усних перекладачів [1], природний перекладач [2]), а та-
кож способом усного перекладу (сурдопереклад, синхронний переклад, послідовний
переклад, опосередкований (естафетний) переклад, нашіптування).
Терміни “нашіптування” (“шушотаж”), “синхронний” та “послідовний” (усний)
переклад з’явились після створення перших шкіл усних перекладачів на початку та
всередині 20 століття. В таких школах студентів навчали працювати в складі дипло-
матичної місії і “давати голос” гравцям на міжнародній арені. Однак, вища освіта та
близькість до престижних кіл не дозволили однозначно підняти соціальний статус
усних перекладачів. Підсумовуючи 40 досліджень самосприйняття синхронних пе-

рекладачів, які проводились на основі опитувань, Франц Пехгакер (Pöchhacker 2009)
зауважує, що вони підтверджують думку, яку Жан Ербер (Herbert) озвучив у 1950-х,
коли висловив незадоволення тим, що усних перекладачів дедалі частіше наймають
для синхронного перекладу, де вони працюють в кабіні, замість того, щоб переклада-
ти послідовно біля трибуни чи за столом. Через це, стверджує Ербер, роль перекла-
дача-посередника знижується, разом з оцінкою його роботи. Це припущення також
підтверджує дослідження Клавдії Анджелеллі (Angelelli 2004) на основі соціального
опитування і Крістини Мулламаа (Mullamaa 2006) на основі комплексних інтерв’ю з
усними перекладачами, які працюють в різних режимах і в різних тематиках.
Незалежно від того, наскільки різниться сприйняття своєї ролі кожним окремим
перекладачем, відносно вищі зарплати синхронних перекладачів у порівнянні із со-
ціальними та інституційними перекладачами відображають (а в очах громадськос-
ті цементують) різницю в статусі різних перекладачів (див. працю Голі Міккелсон
(Mikkelson 2009) про практичні наслідки поділу усного перекладу на види).
Сприйняття усного перекладача як особи “неправосуб’єктної” (“не вартої уваги”)
(Goffman 1990: 150) також посилює неоднозначність його статусу та професійної іден-
тичності. У дослідженні інтерв’ю з британських ток-шоу, Сесилія Ваденшо (Wadensjö
2008) показує, як основні учасники, через серйозне сприйняття уявного “невидимого”
або “стороннього” статусу усного перекладача, допомагають останньому виступати
незацікавленою особою, а отже сприйматися як хтось, хто “просто перекладає”. Част-
ково цього вдається досягти тому, що перекладачів сприймають як “не-суб’єктів”,
тобто осіб, які “присутні під час спілкування, однак до певної міри не виступають ні
промовцем, ні слухачем” (Goffman 1990: 150). У певному розумінні від діяльності не-
суб’єкта не очікують внеску або участі в події як такій. Приймаючи роль не-суб’єкта
в конкретній ситуації, особа (наприклад, обслуговуючий персонал, технічний спеціа-
ліст на телевізійному шоу або усний перекладач) повинна бути активною, але у пев-
ному сенсі непомітною. Присутність не-суб’єкта створює певний комунікативний
простір для маневрів (Wadensjö 2008: 187), оскільки учасники можуть орієнтуватись
на неї, як на когось, хто або повністю присутній в цій комунікативній ситуацій або
навпаки.
3. Рівень залученості або ідентифікації в рамках соціальної взаємодії
Сприйняття усних перекладачів іншими та їхнє власне самосприйняття засновані

на частково різних припущеннях. Ебру Дірікер (Diriker 2004) у своєму комплексному
дослідженні участі та роботи усних перекладачів під час міжнародних колоквіумів,
приходить до висновку, що способи, якими зазвичай описують та продають послуги
усних перекладачів, замість прояснювати, ще більше заплутують їх справжні профе-
сійні вимоги та потреби. Автор вважає, що організатори конференцій та делегати не
розуміють, як їх власна поведінка впливає на якість роботи перекладача, і пояснює це

тим, що перші занадто спрощено розуміють завдання перекладача. Дірікер (Diriker
2004: 137) приходить до висновку, що замість наперед визначеного та однозначного,
статус усного перекладача має “з’ясовуватись на місці, в рамках складної і не завжди
чіткої мережі відносин, очікувань та оцінок, що притаманні конкретній конференції”.
Клавдія Моначеллі (Monacelli 2009) також показує, що усні синхронні перекладачі
майже постійно вдаються до прийомів, які рідко є частиною загальновідомого об-
разу усного перекладача – “вони дистанціюються, уникають або ж пом’якшують “за-
грози аудиторії”, що йдуть від мовця вихідного тексту” (там же: 133–134), задля того,
щоб підтримати цілісність системи в цілому і зберегти свою професійну ідентичність.
Тобто, з точки зору конкретної соціальної діяльності, захід, де передбачений синх-
ронний переклад в кабіні, нагадує особисту зустріч за участі перекладача (як описа-
но, зокрема, у Wadensjö 1998; Apfelbaum 2004; Straniero Sergio 2007) тим, що учасники
зорієнтовані на це, а отже спільно творять контекст(и) бесіди в неофіційній обста-
новці, в тому числі різні статуси залученості. Іншими словами, рівень ідентифікації
учасників (в тому числі перекладачів) може змінюватись, і, оскільки, це питання вза-
ємодії, то ідентифікацію не можна гарантувати в односторонньому порядку.
Щоб дослідити зсуви ідентифікації учасників в рамках комунікації, яку забезпе-
чує перекладач, у кількох працях застосовані поняття, які запропонував Ірвінг Ґоф-
ман (Goffman 1981: 226) – “аніматор”, “автор” і “принципал”. Ґофман вводить ці ана-
літичні поняття, щоб розібрати різні модуси розмови, показати, яким чином люди
демонструють один одному, до якої міри вони виступають авторами сказаних ними
слів. У своєму впливовому дослідженні Марджорі Гарнес Ґудвін (Goodwin 1990) за-
стосовує цю концепцію, щоб показати, як діти, коли спілкуються з однолітками, ци-
тують слова інших і водночас демонструють певне ставлення до цих слів (через го-
лос, жести, міміку, мовні засоби тощо), що є засобом ідентифікації (чи її відсутності)
з тими, про кого йде мова, і водночас способом показати, якого рівня ідентифікації
вони очікують від слухачів.
Модель Ґофмана виявилась особливо корисною, коли треба показати складність
цитованої мови, що пояснює, чому її використовує так багато дослідників комуні-
кації за участю перекладачів. Перекладачі фактично цитують (або оживляють) мову
інших. Оскільки роблять вони це іншою мовою, в більшості сказаного перекладачем
він також присутній і як автор, хоча зазвичай перекладачі уникають ідентифікації з
принципалом, тобто стороною, яка, по суті, відповідальна за те, що сказано. Модель
Ґофмана, яка найкраще працює для одномовної комунікації, не може адекватно вло-
вити всі особливості спілкування за участі перекладача. І найважливіше – те, як саме
учасники фіксують своє ставлення до слів, які самі вимовляють і чують, не одразу
очевидним для присутніх і необов’язково стає очевидним згодом. У певний момент
дійові особи можуть мати різне сприйняття статусу залученості один одного, стату-
су ідентифікації, і при цьому не ділитись цією інформацією з іншими. Як показали
Сесилія Ваденшо (Wadensjö 1998), Бірґіт Апфельбаум (Apfelbaum 2004), Франческо

Страньєро Серджіо (Straniero Sergio 2007) та інші, це пояснює певну неоднозначність
та амбівалентність, що пов’язані з усними перекладачами.
Примітки
1. Міжнародна асоціація синхронних перекладачів (Association Internationale des Interprétes de
Conférence (International Association of Conference Interpreters))
2. Браян Гарріс (Harris 1992) є автором терміна “природний переклад”, що застосовується до
усного та письмового перекладу, який здійснюють білінгви, які не мають формальної
підготовки, але мають до цього очевидний талант.
Angelelli, Claudia 2004 Revisiting the Interpreter’s Role: A Study of Conference, Court, and Medical
Interpreters in Canada, Mexico, and the United States. Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins.
Anderson, R. Bruce W. 1976 “Perspectives on the Role of Interpreter.”In Translation, Applications and
Research, W. Rickard (ed.) 208–228. New York: Gardner Press.
Apfelbaum, Birgit 2004 Gesprächsdynamik in Dolmetsch-Interaktionen. Eine empirische Untersuchung
von Situationen internationaler Fachkommunikation. Radolfzell: Verlag für Gesprächsforschung.
Bastin, Georges L. & Bandia, Paul F. (eds) 2006 Charting the Future of Translation History. Ottawa:
University of Ottawa Press.
Diriker, Ebru 2004 De-/Re-Contextualizing Conference Interpreting. Amsterdam/Pvhiladelphia: John
Benjamins.
Goffman, Erving 1981 Forms of Talk. Philadelphia: University of Pennsylvania Press.
Goffman, Erving 1990 [1959] The Presentation of Self in Everyday Life. Harmondsworth: Penguin
Books.
Goodwin, Marjorie Harness 1990 He-Said-She-Said: Talk as Social Organization among Black Chil-
dren. Bloomington: Indiana University Press.
Hale, Sandra 2007 Community Interpreting. Basingstoke/New York: Palgrave Macmillan.
Harris, Brian 1992 [1977] “The Importance of Natural Translation.” Working Papers on Bilingualism
12: 96–114.
Mikkelson, Holly 2009 Interpreting Is Interpreting – Or Is It? http://www.aiic.net/ViewPage.cfm/
page3356 [Accessed 7 April 2011]
Monacelli, Claudia 2009 Self-preservation in Interpreting. Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins.
Morris, Ruth 2010 “Images of the Court Interpreter – Professional Identity, Role Definition and
Self-image.” Translation and Interpreting Studies 5 (1): 20–40. doi: 10.1075/tis.5.1.02mor TSB
Mullamaa, Kristina 2006 Towards a Dynamic Role Conception of Liaison Interpreters: An Ethnographic
Study of Self-descriptions of Practising Liaison Interpreters in Estonia. Tartu: Tartu University Press.
Palmer, Jerry & Fontan, Victoria 2007 “‘Our ears and our eyes’: Journalists and fixers in Iraq.” Journal-
ism 8 (1): 5–24.
Pöchhacker, Franz 2009 “Conference Interpreting: Surveying the Profession.” Translation and Inter-
preting Studies 4 (2): 172–186.
Roland, Ruth A. 1999 Interpreters as Diplomats: A Diplomatic History of the Role of Interpreters in
World Politics. Ottawa: University of Ottawa Press.
Sela-Sheffy, Rakefet, & Shlesinger, Miriam 2009 “Introduction” Translation and Interpreting Studies 4
(2): 123–134.
Straniero Sergio, Francesco 2007 Talkshow Interpreting: La mediazione linguista nella conversazi-
one-spettacolo. Trieste: Edizioni Università di Trieste.
Wadensjö, Cecilia 1998 Interpreting as Interaction London/ New York: Longman.
Wadensjö, Cecilia 2008 “In and Off the Show: Co-constructing ‘Invisibility’ in an Interpreter-Mediat-
ed Talk Show Interview.” Meta 53 (1): 184–203.
Wadensjö, Cecilia, Englund-Dimitrova, Birgitta & Nilsson, Anna-Lena (eds.) 2007 The Critical Link
4: Professionalisation of Interpreting in the Community. Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins.
Witter-Merithew, Anna & Johnson, Leilani 2004 “Market Disorder Within the Field of Sign Language
Interpreting: Professional Implications.” Journal of Interpretation. Silver Spring, MD: RID Pub-
lishing.
206 Джин Боyз-Байер
Стилістика і переклад
(Stylistics and translation)
Джин Боyз-Байер (Jean Boase-Beier)

Університет Східної Англії (University of East Anglia)
Переклад: Ольга Грабовецька (Olha Hrabovetska)
Зміст
Анотація
Методологія перекладознавства (Methodology in Translation Studies)
Переклад поезії (Poetry translation)
Риторика і переклад (Rhetoric and translation)
Переклад тісно пов’язаний зі стилістикою, бо вона роз’яснює, як текст породжує

значення, радше, ніж що він означає. Розуміння того, як тексти породжують зна-
чення, і є найголовнішим для перекладу. Стилістика пояснює дрібні деталі тексту,
приміром, чому деякі структури можна трактувати двозначно, чи як виникає мета-
фора. Стилістику використовують для опису як художніх, так і нехудожніх текстів.
Спочатку розвинувшись у царині мовознавства, стилістика почала формуватися
як окрема дисципліна у 1960-их роках під впливом методу “глибокого прочитання”
(close-reading) Айвора Армстронґа Ричардза (I.A. Richards) (та представників “Нової
критики”), і методів структурної лінгвістики та поетики (Роман Якобсон та інші).
Стилістика розвиває різні напрями, як-от прагматичний, соціолінгвістичний, літе-
ратурний. Однак, сьогодні загальним для всіх стало прагнення вийти за рамки слів,
уміщених у тексті, щоб осмислити, чому саме їх обрав автор, і як вони впливають на
читача. З 1980-х такі спроби склали основу напряму, відомого як “когнітивна стиліс-
тика” (“cognitive stylistics”). Але насправді стилістика в цілому, оскільки вона стосуєть-
Стилістика і переклад 207
ся вибору і впливу, певною мірою є когнітивною. Когнітивну стилістику, коли йдеть-

ся про роз’яснення художніх текстів, нерідко називають когнітивною поетикою, адже
стилістика, власне, вивчає, як твориться художня проза і поезія (Poetry translation)
(див. Stockwell 2002: 1–6), а ще тому, що поняття “поетика” містить в собі не лише
читання, але й написання текстів. Для сучасної когнітивної стилістики і поетики ото-
чення тексту – це завжди когнітивний контекст, який об’єднує те, що відбувається у
світі, де функціонує текст, і те, що носії мови і культури чи читачі вірша чи туристич-
ного путівника знають, відчувають і думають як про текст, так і про світ.
Перекладознавство (Translation Studies) послуговується усіма викладеними вище
міркуваннями, щоб зрозуміти, як першоджерело взаємодіє із своєю джерельною ау-
диторією і як перекладний твір міг би взаємодіяти з цільовою аудиторією. Стилістич-
на теорія дескриптивна: вона має на меті пояснити, якими будуть наслідки, якщо, на-
приклад, безособове речення у китайській поезії про любов перекласти англійським
реченням з підметом жіночого роду, чи коли звичні для італійської мови конотації
значення назви виду спорту складно передати в англійській версії туристичного пу-
тівника. Завдяки своїй лінгвістичній основі стилістика може чітко визначити і де-
тально описати усі проблемні моменти тексту-джерела і перекладного тексту, а також
різницю між ними. І хоча стилістика сама по собі не прескриптивна (приписна), вона
все ж дає підстави замислитися, як ці пояснення можуть вплинути в майбутньому на
процес перекладу.
Ключові питання стилістики такі, як стиль, вибір і вплив, мають велике значен-
ня для критика перекладу і для перекладача-практика. Особливо важливо для обох,
що сучасна когнітивна стилістика передусім зосереджується на тому, що стоїть у
тексті за очевидним, що передають конотації, двозначності, пропуски, замовчуван-
ня, як мова тексту відображає його тему (явище відоме як іконічність; див Leech and
Short 2007: 187–190). Стилістика досліджує, що ці невловимі характеристики тексту
повідомляють про переконання і світогляд оповідача чи конкретного героя, автора
чи читача. Стиль, що відображає світогляд чи ідеологію, часом називають способом
мислення (див. Leech and Short 2007: 15–167). Усі напрями стилістики, а особливо
когнітивна поетика, тісно пов’язані із сучасною теорією літератури, яка, частково
під впливом структуралізму і пост-структуралізму, нерідко вступає в тісний діалог
з лінгвістикою, приміром у сфері наратології (див. Fludernik 1996). І хоч завжди існу-
ватимуть мовознавці і літературознавці, що обстоюють розмежування лінгвістичної
теорії і теорії літератури, це аж ніяк не вплине на перекладача художнього тексту,
для якого однаково важливо розуміти, як мова творить текст і як виникає його ху-
дожній вплив.
У перекладознавстві розрізняють художній і нехудожній переклад (див. Hatim
and Munday 2004: 73–4). Натомість, з погляду стилістики (а особливо когнітивної
стилістики) припускається, що автор оперує тими ж самими мовними засобами і в
художньому, і в нехудожньому тексті (Stockwell 2002: 7). Та все ж існують важливі
відмінності. Наприклад, метафори, що описують життя як подорож (Lakoff & Turner

1989: 9–10), побутують не лише у всіх культурах, а й в усіх типах тексту. Проте різні
типи тексту по-різному впливають на читача, тому й способи перекладу відрізняти-
муться. Художній текст типово спонукає читача застосовувати свої погляди чи спосіб
мислення в процесі прочитання, отож і перекладач ймовірно намагатиметься ство-
рити цільовий текст відкритим для читацьких інтерпретацій. Так, англійський вірш
про плавання на плоскодонному човні по річці Кем можна інтерпретувати як роз-
ширену метафору, що позначає життя, а кожен читач уявлятиме цю подорож відпо-
відно до власного досвіду1. Перекладач вірша мусить бути певним, що цільовий читач
також зв’яже цю метафору зі своїм власним життям, тому перекладач може зберегти
чи змінити образ плавання у човні залежно від того, чи цей образ буде зрозумілим
для цільової аудиторії. Тим часом перекладач туристичного путівника про Кембридж
не має такої свободи вибору та й не потребує її. Плавання у плоскодонному човні по
річці Кем – це радше факт, поданий у путівнику, а не метафора.
Розглядаючи такі відмінності художніх і нехудожніх текстів, стилістика частково
перетинається з дослідженням регістрів. “Регістр” – термін на позначення конкрет-
них стилістичних характеристик, що типово асоціюються із текстами певного типу,
темою чи ступенем формальності. Правильне визначення регістру тексту оригіналу
можна вважати передумовою вдалого перекладу (Hatim and Munday 2004: 76–81).
Опис тексту-джерела, його стилю і регістру, міркування про його функції і вплив
певною мірою прояснюють важливі для перекладу питання. Також завдання стиліс-
тики допомогти пояснити оригінальний авторський вибір синтаксичної структури
чи особливого сполучення слів через їхні звичайні відповідники (іноді застосовуючи
статистичний метод, див. Leech and Short 2007: 34–59). Стиль завжди тісно пов’язаний
із вибором, бо, хоч граматика і обмежує відхилення, все ж існує вибір із кількох мож-
ливих структур, що відрізняються лише стилістично. Так, речення “кіт-воркіт біля
воріт” відрізняється від “кіт-воркіт біля брами” не граматичною структурою, а сти-
лістично (асонансом). Якщо причина вибору автора оригіналу зрозуміла, то можна
судити наскільки схожим був або може бути вибір перекладача (пор. Parks 2007). Ро-
зуміння причин вибору автора оригіналу чи перекладача – це завжди процес інтер-
претації. У стилістиці саме текст у взаємозв’язку із своїм контекстом забезпечують
дослідника даними для реконструкції такого вибору.
У фокусі будь яких стилістичних, зокрема й сучасних когнітивно-стилістичних
досліджень, знаходиться процес прочитання і опрацювання текстів (Miall and Kuiken
1 Про плавання на плоскодонному човні з широким носом (punting) за допомогою жердини

вздовж мальовничих берегів тихоплинної річки Кем, яка протікає через Кембридж, написано
чимало творів, зокрема найзнаменитіші вірші належать перу Вільяма Вордсворта, Альфреда
Теннісона та китайського поета Сюй Чжимо (1897–1931). Таке плавання – популярна турис-
тична забава. (Прим. редактора)
1998) чи переживання емоцій (Stockwell 2009: 171–173). Стилістика може допомогти

перекладачам і критикам перекладу зрозуміти вплив особливостей оригіналу на сво-
го читача, наприклад: чи відхилення від синтаксичної норми сповільнить читання чи
повтор слугуватиме увиразненням певної риси, висуне її на передній план (Leech &
Short 2007: 23)? Сучасна перекладацька стилістика (translational stylistics) (термін, який
зокрема використовує Кірстен Малмк’єр, Malmkjaer 2004) частково зосереджується
на різних когнітивних контекстах джерельної і цільової читацької аудиторії. Напри-
клад, роман написаний в колоніальних умовах або під впливом цензури (Censorship)
може передавати думки героя у невласне прямий спосіб, так, що незрозуміло, чи ви-
словлюються думки героя чи автора. Ця непевність відображає непевність нерівно-
правності: не ясно, чи можна мати свою власну думку. Стилістика, і зокрема когні-
тивна стилістика, систематизує такі випадки передачі думок і розглядає їхній вплив
(Leech & Short 2007: 255–281). Перекладацька стилістика йде далі, розглядаючи, як
збережено чи змінено у перекладі ключовий момент, завдяки якому читач прони-
кає у чиїсь думки (напр. Boase-Beier 2014). Такі зміни можуть бути ледь вловимими,
але вони мають колосальний вплив на перекладний текст і його сприйняття. Сти-
лістичний аналіз допомагає критикові перекладу пояснити, завдяки чому один пе-
реклад стилістично ближчий до оригіналу, ніж інший, а також чому один переклад
(не обов’язково найближчий) має більший комерційний успіх чи вважається якісно
кращим.
Окрім пояснень, як власне перекладачі переклали, стилістика також прогнозує,
що перекладачі можуть і що вони могли би зробити. Це має прямий зв’язок із на-
вчальним процесом. Університетські курси, в яких стилістика є обов’язковим компо-
нентом вишколу перекладачів, базуються на переконанні, що ґрунтовна стилістична
підготовка забезпечить у подальшому кращі переклади (див. Boase-Beier 2006: 111–
145). Це не просто тому, що оригінал читатимуть уважніше: якщо письменницькі на-
вички також можна опанувати, то стилістика – вирішальна частина цього навчаль-
ного процесу. Через те, що стиль – не обов’язкова вимога, саме в ньому проявляється
мовна творчість як перекладача художнього тексту, так і будь-якого іншого письмен-
ника. Повернемося до вищенаведеного прикладу, якщо англомовний перекладач зро-
зуміє, як відсутність підмета в китайській поезії про любов відкриває читачам оригі-
налу цілу низку можливих значень, то він зможе (якщо захоче) зробити ці значення
доступними для читачів перекладу. Отже два базові твердження стилістики – (1)
стиль відображає власний вибір і позицію, і (2) саме стиль приваблює читача, акти-
вуючи когнітивний контекст – обумовлюють розуміння того, що переклад, зокрема
художній, по-перше, виходить за рамки тексту, бо пов’язаний із думкою, що стоїть
поза текстом, а по-друге, переклад – це творчість, радше ніж механічна операція. Це,
в свою чергу, передбачає, що переклад іноді може оцінюватись не за його близькіс-
тю до тексту-джерела, а за відповідністю до стилістичних критеріїв, характерних для
цього типу тексту, та рівнем його взаємодії із читачем.
Намагаючись визначити, що ж саме дозволяє оцінити художній переклад, давні

дослідники перекладу, такі, як Александер Поуп 1 (1688–1744) (Alexander Pope) і Джон
Ден(г)ем 2 (1614–1669) (John Denham), зверталися до поняття “дух” (‘spirit’) тексту
(див. напр., хрестоматію Даґласа Робінсона, Robinson 2002: 156). Оскільки стиль скла-
дається із елементів, що не лежать на поверхні тексту, стилістика пропонує теоретич-
но ґрунтовніше трактування “духу”, наприклад: художній вплив можна пояснити з
погляду змін когнітивного контексту читача. Використовуючи стилістику, щоб зрозу-
міти процес і результат перекладу, можна звільнити переклад, особливо художній, від
обмежувальних ідей про його жорсткий зв’язок з оригіналом і в такий спосіб підтри-
мати думку багатьох перекладачів і перекладознавців про те, що переклад по своїй
суті – це творчість.
Fludernik, M. 1996 Towards a ‘Natural’ Narratology. London: Routledge. https://doi.org/10.4324
/9780203432501 BoP
Hatim, B. & Munday, J. 2004 Translation: An Advanced Resource Book. London: Routledge. BoP
Lakoff, G. & Turner, M. 1989 More than Cool Reason. Chicago: University of Chicago Press. https://
doi.org/10.7208/chicago/9780226470986.001.0001 BoP
Leech, G. & Short, M. 2007 Style in Fiction. London: Longman.
Malmkjaer, K. 2004“Translational Stylistics: Dulcken’s Translations of Hans Christian Andersen.”
Language and Literature 13 (1): 13–24. https://doi.org/10.1177/0963947004039484 TSB
Miall, D.S. & Kuiken, D. 1998“The Form of Reading: Empirical Studies of Literariness.” Poetics 25:
327–341. https://doi.org/10.1016/S0304‑422X (98) 90003‑1
Parks, T. 2007 Translating Style. Manchester: St. Jerome Publishers. TSB
Robinson, D. 2002 Western Translation Theory from Herodotus to Nietzsche. Manchester: St. Jerome
Publishing. TSB
Stockwell, P. 2002 Cognitive Poetics: An Introduction. London: Routledge. BoP
1 “Я не можу виправдати вільності, окрім тієї, яка необхідна, щоб передати дух оригіналу, і
дозволю собі сказати, що в давні часи багатьох увела в оману сліпа й бездумна відданість букві,
а сьогодні не менше ошуканих химерним, зухвалим прагненням піднести й покращити своїх
авторів” (Поп 2006: 269) (Пер. Олександра Рихла). (Прим. редактора).
2 Джон Денем передмові до перекладу ІІ книги “Енеїди” Вергілія писав: “Поезія є такою
важко вловимою субстанцією, що коли переливаєш її з однієї мови до іншої, вона вся випаро-
вується; і якщо при переливанні не додавати нової субстанції [‘new spirit... in transfusion’ [гра
слів: нового духу... при переспіві; або нового алкоголю при переливанні]], то нічого не залишить-
ся, окрім caput mortuum [caput mortuum – “мертва голова” – так алхіміки називали продукти
хімічних реакцій, які залишалися в тиглі й були непотрібні для подальших дослідів; в пере-
носному значенні – щось мертве, позбавлене живого змісту]. (Цит. за Драйден 2006: 266) (Пер.
Олександра Кальниченка) (Прим. редактора).
Boase-Beier, J. 2004 “Knowing and Not Knowing: Style, Intention and the Translation of a Holocaust
Poem.” Language and Literature 13 (1): 25–35. https://doi.org/10.1177/0963947004039485 TSB
Boase-Beier, J. 2006 Stylistic Approaches to Translation. Manchester: St. Jerome Publishing.
Boase-Beier, J. 2014‘Translation and the representation of thought: The case of Herta Müller’, Lan-
guage and Literature 23: 213–226.. https://doi.org/10.1177/0963947014536503
Simpson, P. 2004 Stylistics: A Resource Book for Students. London: Routledge.
Tabakowska, E.1993 Cognitive Linguistics and Poetics of Translation. Tübingen: Narr. TSB
Драйден, Джон. Передмова до “Послань” Овідія виконаних кількома перекладачами [переклад
Олександра Кальниченка]. Протей. Вип. 1./ за ред.Олександра Кальниченка. Харків. Вид-
во НУА, 2006. С. 255–268.
Поп, Александр. З передмови до “Іліади” [переклад Олександра Рихла]. Протей. Вип. 1. / за
ред.Олександра Кальниченка. Харків. Вид-во НУА, 2006. С. 269–274.
212 Кристина Шефнер
Теорія перекладацької діяльності

(Theory of translatorial action)
Кристина Шефнер (Christina Schäffner)

Астонський університет (Aston University)
Переклад: Надія Андрейчук (Nadiia Andreichuk)
Львівський національний університет ім.. Івана Франка
Зміст
Анотація
1.Переклад як колегіальна діяльність
2. Укладання тексту як професійна діяльність
3. Висновки: значущість і статус теорії
Методика навчання перекладу (Translation didactics)
У 1970-х роках було розбудовано низку функційних (функціоналістських) під-

ходів (Functionalist approaches) до перекладу. Панівні в 1950-х і аж до середини 1970-
х років мовознавчо-орієнтовані теорії тлумачили переклад головно як передавання
значення і намагалися з’ясувати, якими методами можна досягнути еквівалентності
оригінального (джерельного) та перекладного (цільового) тексту. На противагу цьо-
му, базовим принципом функційних підходів стала орієнтація на мету, якої повинен
досягнути перекладний текст в культурному контексті цільової авдиторії. Переклад
розглядається, перш за все, як різновид діяльності в різних контекстах та культурах.
Функційні підходи до перекладу були започатковані в Німеччині, зокрема, Гансом
Фермеєром (Skopostheory 1978) і в подальшому докладно випрацювані Гансом Геніґом
та Паулем Кусмаулем (Hönig and Kußmaul1982), Кристіаною Норд (Nord 1997), а та-
кож Катариною Райс та Гансом Фермеєром (Reiß and Vermeer 1984)
Теорія перекладацької діяльності 213
1. Переклад як колегіальна діяльність
Майже в той самий час, коли ці ідеї розвивалися в Німеччині, Юста Гольц-
Мянттярі у Фінляндії випрацювала теорію перекладацької діяльності (‘translatorisches
Handeln’), яка докладно описана в її монографії 1984 року.
Її теорія дуже близька до скопос-теорії (Skopos theory) і ґрунтується на функцій-
ному та соціокультурному тлумаченні перекладу, яке враховує теорію комунікації
та теорію діяльності. Те, що більша частина її праць написані німецькою мовою, на
жаль, спричинилося до того, що її теорія не отримала належної уваги поза німецько-
мовною науковою спільнотою (стислий огляд англійською мовою див., Schäffner 1998,
Snell-Hornby 2006). Її теорія стала основою аналізу для Ганни Риску (Risku 2004) та
Гайдрун Вітте (Witte 2000), а також була застосована в контексті підготовки перекла-
дачів (Vienne 2000).
Ключові моменти підходу, запропонованого Гольц-Мянттярі, можна узагальнити
таким чином. Потреба подолати мовні та культурні бар’єри породжує потребу в пере-
кладі. Отож, першочерговою метою перекладацької діяльності є забезпечити адекват-
не спілкування, тобто виконати функцію подолання культурних бар’єрів. Попри те,
що кінцевий продукт є, зазвичай, текстом, який виконує функцію керування колегі-
альною діяльністю в особливих ситуаціях, перекладацька діяльність охоплює значно
більше ніж укладання чи, як його називає Гольц-Мянттярі, оформлення тексту (text
design). Перекладацька діяльність розглядається як цілісна мережа дій, яка потребує
суб’єктів дії (агентів перекладу (Agents of translation)), які добре обізнані в галузі та
свідомі своїх ролей. Ці ролі виконують ініціатор (агент або актор, який потребує пе-
рекладу і який може одночасно бути кінцевим отримувачем), замовник (особа, котра
замовляє переклад, і одночасно може бути ініціатором), перекладач та інші професіо-
нали, з якими він може співпрацювати (наприклад, термінознавці, редактори).
Гольц-Мянттярі впровадила чітку термінологію з високим рівнем абстрактності,
що увиразнюється в її визначенні перекладацької дії: “Zweck translatorischen Handelns sei
die Produktion von Texten, die von Bedarfsträgern als Botschaftsträger im Verbund mit anderen
für transkulturellen Botschaftstransfer eingesetzt werden; Zweck des Botschaftstransfers sei die
Koordinierung von aktionalen und kommunikativen Kooperationen”1 (Holz-Mänttäri 1984: 87).
Кристіане Норд дає стислу версію визначення англійською мовою: “перекладаць-
ка діяльність – це процес створення засобу переносу повідомлення певного виду, яке
виформовується для використання в системах дій вищого порядку, щоб координува-
ти спільну діяльність та спілкування” (Nord 1997: 13).
1 “Метою перекладацької діяльності є створення текстів, які використовуються споживача-

ми як носії повідомлень у поєднанні з іншими для транс-культурного передавання. Мета пере-
давання повідомлення полягає в координації діяльнісної та комунікативної співпраці” (Holz-
Mänttäri 1984: 87) (Прим. перекладача)..
“Носій повідомлення” (‘Botschaftsträger’) (буквально: “засіб представлення по-

відомлення”, що передається як “засіб переносу повідомлення” у вищеподаній цита-
ті з Норд, а також як “засіб передавання повідомлення” у Снел-Горнбі (Snell-Hornby
2006), заміняє традиційніше слово “текст”, а уточнення “носій повідомлення в поєд-
нанні з іншими” ‘Botschaftsträger im Verbund’ (буквально “засіб представлення з ура-
хуванням зв’язків”) привертає увагу до потенційно мультимодальної природи тек-
стів. Окрім того, Гольц-Мянттярі свідомо не використовує слова “переклад” і надає
перевагу “перекладацькій діяльності”, щоб уникнути тих асоціацій, які традиційно
породжує цей термін. Вона вважає, що оскільки дієслово “перекладати” вимагає гра-
матичного додатку, то це привертає увагу до тексту оригіналу, який таким чином стає
значно вагомішим, ніж він цього заслуговує (Holz-Mänttäri 1986: 355). Коли вона все
ж використовує слово “текст” (‘Text’) у своїх працях, то, зазвичай, бере його в лапки і
поєднує з “носієм повідомлення” (‘Botschaftsträger’) (наприклад, ““текстовий” носій”...
(“ein Botschaftsträger ‘Text’ ...”) (Holz-Mänttäri 1986: 366)
Таким чином, теорія Гольц-Мянттярі має широкий спектр наслідків для розумін-
ня статусу того, що традиційно називаємо вихідним (джерельним) та цільовим тек-
стом та відношенням між ними, а також ролі й статусу перекладача, включаючи його
підготовку. У її моделі джерельний текст розглядається лише як засіб реалізації ко-
мунікативних функцій в цільовому контексті та культурі. Саме текстові ініціатор (за-
чинальник) перекладу приписує функцію слугувати джерельним матеріалом для пе-
рекладацької діяльності. Джерельний текст таким чином цілковито підпорядкований
меті цільового тексту, він не має власної значущості і може суттєво видозмінюватися
з огляду на замовлення (commission).
Одним із завдань перекладацьких операцій є встановлення функційної відпо-
відності змісту та форми складників вихідного тексту тим цілям комунікативної
взаємодії, яких цільовий текст як носій повідомлення повинен досягнути в новому
контексті. Щоб виконати це завдання перекладач не може керуватися лише текстом-
джерелом. Таку саму вагому роль відіграють інші матеріали, отримані від замовника
чи зібрані в процесі дослідження. Коли маємо справу з мультимодальними текстами
(наприклад, ілюстрований проспект), то транскультурна діяльність включає оціню-
вання зображень з погляду їхньої відповідності цільовій культурі та, в разі необхід-
ності, рекомендації стосовно добору інших. Якщо, на думку перекладача, вихідний
текст функційно не відповідає потребам замовника, то він може запропонувати ство-
рити у цільовій культурі цілковито оригінальний текст. Таким чином, переклад роз-
глядається радше як частина перекладацької дії, а не сама дія повністю.
Перекладацька діяльність занурена в соціальний устрій, тобто в суспільство
структуроване за поділом праці. У такому суспільстві спілкування є вагомим для
координування діяльнісної співпраці фахівців відповідних галузей. У випадку тран-
скультурного спілкування ця координувальна мета може бути досягнута лише шля-
хом перекладацької діяльності, яку здійснює перекладач як фахівець у галузі між-
культурного переносу повідомлень. У суспільстві, заснованому на поділі праці, саме

перекладач фахово забезпечує створення функційно адекватних носіїв повідомлень
для успішної транскультурної взаємодії (Holz-Mänttäri 1984: 27) і може дати замов-
никам зрозуміти, що потенційно існує загроза міжкультурних конфліктів. Успішна
співпраця вимагає, щоб усі включені в неї суб’єкти (агенти) експліцитно чи імпліцит-
но узгодили сфери відповідальності. Таким чином, до дій перекладачів також відно-
сяться спільні переговори перекладачів та замовників стосовно термінів та способів
ефективного виконання завдання, і стосовно того, який вид оптимальної перекла-
дацької діяльності можна гарантувати з огляду на особливі обставини, кінцеву мету
цільового тексту і/ чи встановлення кінцевих термінів.
2. Укладання тексту як професійна діяльність
Гольц-Мянттярі наголошує, що перекладацька діяльність є професійною (про-

фесійні профілі є предметом обговорення у Holz-Mänttäri 1986: 363ff.). Саме завдяки
професійним умінням перекладачі укладають тексти для співпраці з іншими (“про-
фесійні дії, орієновані на чужоземні потреби” – Witte 2000: 168). Тобто, укладаючи
тексти, перекладач не прагне досягти власних комунікативних цілей. Отож, Гольц-
Мянттярі описує перекладацьку компетентність (Competence) як набуту професійну
компетентність, що відрізняється від еволюційно-природної комунікативної компе-
тентності, коли люди ставлять мету досягнути власних комунікативних цілей (з тран-
скультурною комунікацією включно). Таким чином, етична відповідальність пере-
кладачів також випливає з їхнього власного статусу фахівців.
Гольц-Мянттярі тлумачить етичні аспекти (див. Етика й переклад (Ethics and
translation)) з погляду професійності, стверджуючи, що перекладачі беруть на себе
відповідальність за рішення, дії та кінцеві продукти відповідно до доручення та по-
треб замовників, що у відповідь забезпечує їхній статус у професійному середовищі
(Holz-Mänttäri 1993: 304).
Оскільки перекладацька діяльність потребує зовнішнього стимулу, а її умови ви-
значаються завданнями та цілями, які різняться в кожному окремому випадку, то ді-
яльність перекладача має супроводжуватись отриманням відповідних даних. Ці дані
слід попередньо збирати з опорою на аналіз цілісної ситуації запланованої транскуль-
турної взаємодії. Отже, професійне укладання тексту розпочинається зі з’ясування
потреб замовника (‘Bedarfserfassung’), далі вимагає визначення характерних особли-
востей продукту, аналізу орієнтованого на переклад тексту-джерела і, нарешті, – пла-
ну укладання тексту (‘Vertextungsplan’) (Holz-Mänttäri 1984). Ці етапи можна було
б включати в програми підготовки перекладачів, як показано, наприклад у праці
(Vienne 2000).
На заняттях з перекладу студентам слід було б допомогти усвідомити, що, визна-
чаючи характерні особливості продукту, тобто, описуючи ті ознаки, які повинен мати
цільовий текст, слід брати до уваги позатекстові параметри, дотичні до призначення

цільового тексту. Ці параметри значною мірою визначають ті рамки, в яких повинні
виконуватися операції з текстом у процесі перекладацької діяльності.
3. Висновок: значення та статус теорії
Теорія перекладацької діяльності Гольц-Мянттярі забезпечила такі понятійні

рамки, в яких переклад розглядається як щось занурене в транскультурну співпрацю
і підпорядковане їй. В той час, коли з’явилися функційні підходи до перекладу, вони
нерідко вважалися “екзотичними та ексцентричними” (Snell-Hornby 2006: 57). Їх кри-
тикували за те, що вони не брали до уваги тексту-джерела (напр., Koller 1995), за над-
мірну та однобічну зацікавленість в нелітературних текстах, і за використання тер-
мінології (особливо запропонованої Гольц-Мянттярі), яку Пітер Ньюмарк (Newmark
1991: 106) назвав “модерністським абстрактним жаргоном сучасних зв’язків з громад-
ськістю”. Відмова від мовознавчої парадигми з певними застереженнями також оці-
нювалась як “захоплива, навіть революційна” (Pym 2010: 56) для того періоду, хоча
Селія Мартін де Леон (Martín de León 2008) виявляє певну суперечливість у структу-
руванні нових понять.
Гольц-Мянттярі зосереджує увагу на зовнішніх аспектах перекладу і на тих фак-
торах, що моделюють професійну діяльність. Як наслідок, менше уваги звернено на
реальні стосунки між вихідним (джерельним) та цільовим текстами, і реальна робота
перекладача з мовними складниками текстів не досліджується емпірично. У публіка-
ціях Гольц-Мянттярі практично немає прикладів, які були б свідченням валідності
її теорії. По-суті, її модель представляє принципи співпраці і забезпечує дороговка-
зи для ефективної діяльності перекладачів. Отож, вона є головно прескриптивною
і продуктивною для підготовки перекладачів (див. Методика навчання перекладу
(Translation didactics)).
З погляду сьогодення можна також стверджувати, що залишився недостатньо по-
цінованим етичний вимір професійної діяльності. На думку Гольц-Мянттярі пере-
кладач має такий самий статус як інші фахівці, з якими він чи вона співпрацює. Або,
як зазначає Ентоні Пим: “Гольц-Мянттярі таким чином створює сповнений взаємо-
поваги світ взаємодоповнювальних знань, в якому видатне та чітко встановлене міс-
це має відповідним чином підготовлений перекладач” (Pym 2010: 55).
Вже в 1992 році Геніґ стверджував, що засноване на поділі праці суспільство
Гольц-Мянттярі представлене в горизонтальному вимірі, а переклад у ньому – це
співпраця. На його думку, суспільство структуроване вертикально та ієрархічно, що з
усією очевидністю ставить питання влади (Hönig 1992: 3). Гольц-Мянттярі визнає, що
в реальному світі влада замовників може накладати обмеження на професійне зна-
ння. Однак вона переконана, що це не впливає на теорію перекладацької діяльності,
яка створена не для опису реальних фактів, а для представлення моделі варіативних
величин та їхніх взаємозв’язків як системи (Holz-Mänttäri 1993: 304). Отже, це модель

ідеальної системи, яка описує оптимальну поведінку фахових перекладачів, які діють
раціонально. Ще одним недоліком функційних теорій вважають те, що не визнається
існування декількох і потенційно суперечливих цілей (напр., Martín de León 2008).
Протягом останніх двадцяти – тридцяти років дослідження перекладу все біль-
ше опирається на емпіричну основу, а ключовими для перекладознавства (Translation
Studies) стали питання соціальної, етичної та ідеологічної природи. Теорія перекла-
дацької діяльності Юсти Гольц-Мянттярі не надто часто використовується як теоре-
тичне підґрунтя в сучасних дослідницьких проектах. Більше того, теорія не отримала
значного розвитку, хоча Ханна Ріску (Risku 2004: 45–48) згадує зростання уваги до
когніції та творчості як нових напрямків розширення досліджень (напр., згадка про
біологічно-соціальні характеристики людей у Holz-Mänttäri 1988, 1993). Сама Ріску
застосовує теорію перекладацької діяльності в поєднанні з моделлю ситуативно обу-
мовленої діяльності та пізнання як засадничу для емпіричного дослідження проце-
дур перекладацького менеджменту в компаніях. Селія Мартін де Леон (Martín de León
2008) також вбачає потенціал у понятті ситуативно обумовленої перекладацької ді-
яльності для розширення теоретичних засад функційних підходів, які мають загаль-
новизнану значущість для розвитку перекладознавства.
Holz-Mänttäri, Justa 1984 Translatorisches Handeln. Theorie und Methode. Helsinki: Suomalainen
Tiedeakatemia.
Holz-Mänttäri, Justa 1986 “Translatorisches Handeln – theoretisch fundierte Berufsprofile.” In Über-
setzungswissenschaft. Eine Neuorientierung, Mary Snell-Hornby (ed.), 348–374. Tübingen: Franke.
Holz-Mänttäri, Justa 1988 “Translation und das biologisch-soziale Gefüge ‚Mensch’.” In Translations-
theorie – Grundlagen und Standorte, Justa Holz-Mänttäri (ed.), 39–57. Tampere: Tampereen Yli-
opisto.
Holz-Mänttäri, Justa 1993 “Textdesign – verantwortlich und gehirngerecht.” In Traducere Navem.
Festschrift für Katharina Reiß zum 70. Geburtstag, JustaHolz-Mänttäri & Christiane Nord (eds),
301–320. Tampere: Tampereen Yliopisto.
Hönig, Hans G. 1992 “Von der erzwungenen Selbstentfremdung des Űbersetzers – Ein offener Brief
an Justa Holz-Mänttäri.” TextconText 7: 1–14.
Hönig, Hans G. & Kußmaul, Paul 1982 Strategie der Übersetzung. Ein Lehr- und Arbeitsbuch. Tübin-
gen: Narr.
Koller, Werner 1995 “The Concept of Equivalence and the Object of Translation Studies.” Target 7 (2):
191–222.
Martín de León, Celia 2008 “Skopos and beyond. A critical study of functionalism.” Target 20: 1–28.
Newmark, Peter 1991 “The curse of dogma in Translation Studies.” Lebende Sprachen 36: 105–108.
Nord, Christiane 1997 Translating as a Purposeful Activity. Functionalist Approaches Explained. Man-
chester: St. Jerome.
Pym, Anthony 2010 Exploring Translation Theories. London/New York: Routledge.
Reiß, Katharina & Vermeer, Hans J. 1984 Grundlegung einer allgemeinen Translationstheorie. Tübin-
gen: Niemeyer.
Risku, Hanna 2004 Translationsmanagement. Interkulturelle Fachkommunikationim Informations-zeit-
alter. Tübingen: Narr.
Schäffner, Christina 1998 “Action (theory of ‘translatorial action’).” In Routledge Encyclopedia of
Translation Studies, Mona Baker (ed.), 3–5. London/New York: Routledge.
Snell-Hornby, Mary 2006 The Turns of Translation Studies: New paradigms or shifting viewpoints? Am-
sterdam/Philadelphia: JohnBenjamins.
Vermeer, Hans J. 1978 “Ein Rahmen für eine allgemeine Translationstheorie.” Lebende Sprachen 23:
99–102.
Vienne, Jean 2000 “Which Competences Should We Teach to Future Translators, and How?” In De-
veloping Translation Competence, Christina Schäffner & Beverly Adab (eds), 91–100. Amsterdam/
Philadelphia: John Benjamins.
Witte, Heidrun 2000 Die Kulturkompetenz des Translators. Begriffliche Grundlegung und Didaktis-
ierung [Studienzur Translation 9]. Tübingen: Stauffenburg.
Усна традиція і переклад 219
Усна традиція і переклад

(Orality and translation)
Пол Ф. Бандіа (Paul F. Bandia)

Університет Конкордія, Канада (Concordia University)
Переклад: Ірина Гладун (Iryna Hladun)
Зміст
1. Усна традиція: мультидисциплінарне поняття.
2. Значення усної традиції для перекладу
3. Естетика усної традиції
4. Усна наративна традиція у постколоніальних літературах
Аудіовізуальний переклад (Audiovisual translation)
Дитяча література і переклад (Children’s literature and translation)
Нація, імперія, переклад (Nation, empire, translation)
Переклад у соціальній сфері (Community interpreting)
Послідовний переклад (Consecutive interpreting)
Псевдопереклад (Pseudotranslation)
Релігійний переклад (Religious translation)
Розвиток і переклад (Development and translation)
Соціолінгвістика і переклад (Sociolinguistics and translation)
1. Усна традиція: мультидисциплінарне поняття

Поняття усної традиції викликає зростаючу зацікавленність дослідників з ши-
рокого кола дисциплін, що займаються вивченням минулого чи теперішнього. Воно
220 Пол Ф. Бандіа
пов’язане з древніми культурними або естетичними практиками, модерністичним зо-

браженням минулого чи постмодерністичними художніми формами, як, наприклад,
аудіовізуальні медіа. Усна традиція становить собою різні реалії чи інтереси для різ-
номанітних дисциплін чи галузей знання. Для антрополога чи історика усна традиція
відіграє важливу роль у записі й документації культур, що не мають писемності; для
колоніаліста усна традиція надає можливсть пізнати традиції та культуру так зва-
них примітивних суспільств, які мають гостру потребу приходу цивілізації. Для ран-
ньохристиянського місіонера проникнення в усну культуру забезпечувало канал для
прозелітизму, хоч останнім часом євангелічні групи, особливо ті, що працюють над
біблійним перекладом, більшою мірою займалися розробкою лінгвістичної та літера-
турної основи для неписемних культур. Для модерніста усна традиція постає інди-
катором для визначення пріоритетів сучасного світу; для постмодерніста вона стала
важливим фактором у естетичному представленні іншості, у ствердженні маргіналі-
зованих форм з допомогою різноманітних видів мистецтва, таких як література, кіне-
матограф, музика та усна творчість. У всіх цих випадках вираження та подальше ви-
вчення усної творчості часто стає можливим завдяки процесу письмового або усного
перекладу. Навіть у традиційній обстановці, де усна творчість посідає найважливіше
місце, саме лише промовляння чи виконання усних оповідей та історій спеціальними
людьми, такими як ґріот, бард, співець чи, з іншого боку, професійний лінгвіст, від-
бувається через усний або письмовий переклад. Переклад тут залучається, оскільки
усні виконання часто вимагають тлумачення чи адаптації до певних обставин та ви-
падків. Також, деякі усні оповіді виконуються в езотеричній манері, що може викли-
кати потребу перекладу або тлумачення для необізнаних слухачів. Іншими словами,
вираження чи представлення усного дискурсу, у мовленні чи письмі, завжди буде ре-
зультатом акту перекладу.
2. Значення усної традиції для перекладу
Важливість усної традиції для перекладу виникає головним чином через уперед-
ження стосовно усної творчості, що виникли під впливом писемності в сучасному
світі. Нині поняття усної традиції носить клеймо, що виступає синонімом примітив-
ності й деградації. Коли модернізм зайнявся ностальгічними пошуками своїх слідів
у минулому, культури з усною традицією стали відображенням ознак сучасної куль-
тури та стадій її розвитку й поступу. Поняття усної традиції еволюціонувало дале-
ко за рамки такого нинішнього упередження, і поштовхом до такого розвитку стали
важливі роботи Альберта Лорда (Lord 1960), Джека Ґуді (Goody 1977) та Волтера Онґа
(Ong 1982). Від переважно негативного сприйняття як неписьмове, неграмотне та ек-
зотичне явище усна творчість перетворилася у серйозну сферу наукових досліджень,
що знаходиться в центрі уваги міждисциплінарних розвідок, зокрема й у галузі пере-
кладознавтва.
Незважаючи на те, що дослідження усної творчості та перекладознавство ста-

ли перетинатися зовсім недавно, усне мовлення і виконання вже давно становить
невід’ємну частину мистецтва перекладу. Історія усного перекладу у формі послі-
довного, синхронного чи перекладу в соціальній сфері налічує стільки ж віків, що й
історія міграції і зустрічі різних цивілізацій. Наприклад, історично, жанр раннього
тревелогу сформувався на основі активного застосування усного перекладу в “зоні
контакту”, як це називає Мері Луїз Претт (Pratt 2008:1), що виникає при зустрічі до-
слідників та тубільного населення. Все більший інтерес до усної традиції у пере-
кладознавстві, здається, розвивається у двох напрямках. Перший прямо стосується
міжмовного перекладу, а саме досліджень усного перекладу та аудіовізуального пе-
рекладу. Другий має опосередковане відношення до перекладознавства через інтер-
еси наукових дисциплін, що займаються дослідженням питань вираження категорії
іншості. Постколоніальна теорія та культурознавство дуже допомагають зрозуміти
роль усної традиції в межах компетенції теорії перекладу.
Слідом за культурним поворотом у перекладознавстві (див. Повороти у перекла-
дознавстві (The turns of Translation Studies)), дослідження питань, що стосуються ідео-
логії, ідентичності та співвідношення владних сил, спричинило зрозстання інтересу до
перекладання та представлення культурних меншин. Будучи колонізованими у мину-
лому, ці культури переважно усні за своєю природою, тому, за негативним стереоти-
пом, асоціюються з неписемними культурами. Потреба зберегти багатий культурний
спадок та здобути свою ідентичність в умовах імперіалізму та культурної гегемонії зму-
сила колонізовані суспільства звернутися до перекладу, і метафорично, і прагматично,
як до інструменту культурного збереження і виживання. Колонізовані народи повинні
перекладати свою мову і культуру, оскільки їхні мови часто мають маргінальний ста-
тус у світовому культурному просторі. Цілий спектр африканських європейськомовних
літератур – яскравий приклад цього явища (див. Літературознавство і перекладознав-
ство (Literary Studies and Translation Studies)). Інші подібні приклади можна зустріти у
колишніх азіатських, латиноамериканських та карибських колоніях, де місцеві мови,
які сформувались історично або ж як наслідок гібридизації, наприклад, креольські, на-
були другорядну роль по відношенню до таких світових мов як англійська, французька
та іспанська. Схожий феномен спостерігається в контексті внутрішньої колонізації й
домінування, де регіональні мови, які мають сильні усні зачатки, наприклад, прован-
сальська у Франції та ґельська у Великій Британії, часто ігноруються у творчій діяль-
ності на користь панівної мови. У пошуках способу досягти світового рівня з’явилося
багато шляхів запису усних оповідань та виступів у письмовому вигляді з допомогою
псевдоперекладу чи методів, пов’язаних із перекладом, таких як транскрибування, ен-
текстуалізація1, трансформація, транскреація (прагматична адаптація), міжкультур-
1 Ентекстуалізація – процес подання певного дискурсу (або його елемента) як тексту, що

виділяється з безпосереднього / оригінал льного контексту (Прим. редактора).
не письменство, а також власне переклад. Багато усних текстів походять з культур, що

були колоніями, і які часто стереотипно сприймаються як примітивні, маргінальні чи
екзотичні через переважання усної традиції. Звідси і виникає необхідність письмового
запису естетики усного слова через писемність інших культур з допомогою письма та
інших форм закодовування інформації, що відповідає модерністичній тенденції нада-
вати перевагу перманентності й постійності письма над ефемерністю й непередбачува-
ністю усної творчості. Тож переклад тут здобуває роль посередника між, очевидно, без-
смертним примітивним “іншим” та вічно сучасним Заходом.
3. Естетика усного слова
Запис усної естетики в постколоніальних текстах – це процес подвійної транспо-

зиції, який, з одного боку, включає в себе переклад як трансформацію тексту з усної
форми у письмову, а з іншого – переклад між віддаленими чи ізольованими мовними
культурами, які ще більше розділяє нерівне співвідношення владних сил, що зумов-
лене колоніальним минулим. Іншими словами, “Вважаючи перехід з усної форми у
письмову першим видом перекладу, – далеко не простою чи автоматичною копією
оригіналу – цей другий, міжмовний, переклад стає подвійним відходом від оригіна-
лу” (Finnegan 2007: 172).
В контексті постколоніальної літератури, текстуальна герметизація усного твору
може відбуватися двома шляхами: (1) цілеспрямоване безпосереднє транскрибування
усних творів, таких як епос, панегірики, елегії, поезія чи драми, як усних артефактів;
(2) вибіркове використання усних творів у своєму ремеслі авторами постколоніаль-
ної художньої літератури. Усні артефакти становлять певні труднощі, оскільки про-
цес перекладу тут включає первинний запис, транскрибування і створення тексту.
Такі переклади часто виконуються антропологами чи істориками за посередництва
місцевого виконавця чи інформатора. Таким чином переклад через посередника дуже
залежить від виконання твору місцевими представниками, що залучені у процес. На
відміну від поширеної серед перекладчів думки, ентекстуалізація усних оповідей час-
то різниться, як і їх виконання, враховуючи той факт, що у практиці усної традиції ми
не можемо вести мови про поняття авторства чи оригіналу. Усні тексти активно фігу-
рували у практиці релігійного перекладу в багатьох релігійних течіях, в тому числі й
у християнстві. На самих початках християнізація текстів на івриті включала процес
ентекстуалізації усних оповідей, що записувались у Септуаґінту класичною грецькою
мовою, а згодом і класичною латиною та, зрештою, й мовами європейських народів.
У більш недавні часи поширення християнства серед незахідноєвропейських наро-
дів Африки, Азії та Американського континенту стало можливим завдяки перекладу
Святого Письма мовами місцевого населення. Такі переклади часто потребували ен-
текстуалізації усних оповідей на місцевих мовах, що у перспективі краще допомагало
донести християнську доктрину та систему вірування до корінних жителів.
4. Усна наративна традиція у постколоніальних літературах
Характерною особливістю постколоніальних літератур є взаємодія усної і письмо-

вої форми – текстова трансформація, яку можна описати як вид перекладу між семі-
отичними системами (див. Bandia 2008). Використання усних творів письменниками
в постколоніальній художній літературі величезною мірою вплинуло на визначення
цих літератур в контексті конкуренції між способами літературного вираження на
світовому ринку. Розподіл між усною творчістю та письмом, як і приписувана якісна
перевага останнього, стають досить незначущими в постколоніальній літературі, де
певна міра креативності залежить від уміння поєднати усне й письмове. Тож в цьому
контексті, “усні форми ... перебувають у постійній та рівній взаємодії з письмовими”
(Aschroft et al. 1998: 166–167). Таким чином усна традиція і письменність зведені ра-
зом в європейськомовній художній літературі, оскільки постколоніальні автори бе-
руть запозичення з усної традиції, наслідуючи усні формулювання та стилі. Це творче
змішування чи гібридність розриває поширену дихотомію “усне – традиційне – ста-
ре” та “письмове – сучасне – нове”. Існує повинність перед авторами з історично при-
гноблених культур використовувати мову панівної культури з метою звільнення та
визнання на світовій арені. Це, само собою, нав’язує білінгвізм як спосіб існування, де
переклад виступає письменницькою стратегією для авторів з пригноблених культур.
Коли постає вибір, писати місцевою мовою, що не має літературного капіталу,
чи глобальною мовою, ці автори надають перевагу мові колонізатора з її глобальним
масштабом, проте намагаються обирати такі формулювання, які б вдовольнили міс-
цеві форми літературного вираження. Вони вдаються до різноманітних стратегій,
щоб водночас відповідати стандартам мови колонізатора та опиратися її гегемонії.
Праці таких авторів повні транслітерацій та буквальних перекладів з їхніх рідних мов
на глобальну мову. Це спричинило виникнення поняття глобальних мов “через дефіс”,
таких як афро-, індіано-, креоло- англійська чи французька. Наповнення глобальних
мов вкрапленнями усної творчості і стилю дає змогу постколоніальним авторам за-
стосовувати механізми ствердження своєї культурної ідентичності у світовому літе-
ратурному просторі. Результатом впровадження в художню літературу усної традиції
через переклад усних оповідань корінного населення може бути виникнення місцево-
го варіанту глобальної мови або автономної мови через креолізацію та формування
національної літератури. Окрім ствердження культурної ідентичності, белетризація
усної мови також кидає виклик імперському нав’язуванню прийнятних літературних
та мовних стандартів, утворюючи розкол чи відступаючи від політичної та літератур-
ної установи колоніальної метрополії.
Таким чином, переклад відіграє важливу роль у формуванні літературного дис-
курсу колишніх колонізованих народів, створивши унікальний стиль вираження
через переведення усної творчості на письмову. Ця унікальна мова літератури ви-
явилась для культур національних меншин палицею з двома кінцями: її існування
придушило письменність на мові корінного населення і водночас дозволило літерату-

рі національних меншин чітко вписатися у світову літературу. Усні корені постколо-
ніальної літератури стали характерною рисою багатьох творів авторів з національних
меншин, що були удостоєні нагород світового масштабу, наприклад, Нобелівських
лауреатів Воле Шоїнки (Wole Soyinka) та Дерека Волкота (Derek Walcott), лауреа-
тів Гонкурівської премії Тахара Бен Джеллуна (Tahar Ben Jelloun) і Патріка Шамуазо
(Patrick Chamoiseau) та Букеровської премії Салмана Рушді (Salman Rushdie) та Бена
Окрі (Ben Okri).
Для представлення усної творчості у писемності та інших засобах передачі інфор-
мації переклад використовується як стратегія для творчості, ствердження ідентич-
ності та засіб культурної та мовної адаптації.
Aschroft, Bill, GarethGriffiths&HelenTiffins 1998 Key Concepts in Post-Colonial Studies. London:
Routledge.
Bandia, Paul F. 2008 Translation as Reparation. Writing and Translation in Postcolonial Africa. Man-
chester: St. Jerome Publishing. TSB
Finnegan, Ruth 2007 The Oral and Beyond. Doing Things with Words in Africa. Chicago: The Univer-
sity of Chicago Press.
Goody, Jack 1977 The Domestication of the Savage Mind. Cambridge: Cambridge University Press.
Lord, Albert B. 1960 The Singer of Tales. Cambridge, MA: Harvard University Press.
Ong, Walter 1982 Orality and Literacy: the Technologizing of the Word. New York: Methuen.
doi: 10.4324/9780203328064 BoP
Pratt, Mary Louise 2008 2nd edition. Imperial Eyes. Travel Writing and Transculturation. London/
New York: Routledge.
Ben Zvi, Ehud & Floyd, Michael H. (eds) 2000 Writings and speech in Israelite and Ancient Near East-
ern prophecy. Atlanta: Society of Biblical Literature.
Gambier, Yves &Lautenbacher, Olli-Philipe (eds) 2010 Oral et écrit en traduction. Special issue of Glot-
topol 15 (July 2010). http://www.univ-rouen.fr/dyalang/glottopol/numero_15.html [Accessed 15
June 2011].
Jousse, Marcel 2000 2nd edition. The Anthropology of Geste and Rhythm. Trans. by E. Sienaert & J.
Conolly. Durban: Mantis Publishing.
Makutoane, Johannes T. & Naude, Jakobus A. 2008 “Reanimating orality. Towards the design for a
new Bible translation in Sesotho.” Acta Theologica 28 (2):1–33.
Noss, Philip A. (ed.) 2007 A history of Bible translation. Rome: Edizioni Di Storia e Letteratura. TSB
Художній переклад 225
Художній переклад
(Literary translation)
Дірк Делабастіта (Dirk Delabastita)

Намюрський університет та Центр перекладознавства
Льовенського університету (University of Namur and CETRA, Leuven)
Переклад: Оксана Дзера (Oksana Dzera)
Зміст
1. Потік художніх текстів
1.1. Моделі імпорту
1.2. Соціолінгвістика художнього перекладу
1.3. Імперія і постколоніалізм
2. Історія художнього перекладу: панорамний огляд
3. Окремі проблеми та аспекти
4. (Художні) дискурси про (художній) переклад
4.1. Текст і метатекст
4.2. Переклад як літературна критика
4.3. Багатомовність і переклад як художні засоби
Автопереклад (Self-translation)
Багатомовність і переклад (Multilingualism and translation)
Герменевтика і переклад (Hermeneutics and translation)
Голоси в перекладі (Voices in translation)
Ґендер та переклад (Gender in translation)
Дитяча література і переклад (Children’s literature and translation)
Драматургічний переклад (Drama translation)
226 Дірк Делабастіта

Комікси у перекладі (Comics in translation)
Паратексти (Paratexts)
Переклад поезії (Poetry translation)
Повторні переклади (Множинність перекладів) (Retranslation)
Стилістика та переклад (Stylistics and translation)
Неоднозначність виразу “художній переклад” (“literary translation”) уможливлює

виокремлення в ньому як “нехудожнього” перекладу “художніх” текстів (напр., до-
слівні відтворення вірша з навчальною чи філологічною метою)), так і “художній”
переклад “нехудожніх” текстів (напр., релігійних). Але здебільшого цей вираз стосу-
ється “художніх” перекладів, виконаних на основі “художніх” оригіналів, які передба-
чають збереження або ж певне відтворення естетичних намірів чи впливів, які мож-
на простежити в оригінальному тексті. Однак, варто пам’ятати, що статус “художніх
текстів” або ж, власне, “перекладів” цілком залежить від усталених традицій, норм
та комунікативних функцій і є водночас відображенням внутрішніх характеристик
тексту (див. Літературознавство і перекладознавство (Literary Studies and Translation
Studies)).
1. Потік художніх текстів
Переклад розглядаємо у площині рецепції художнього тексту як один з багатьох

можливих способів “продовжити життя” тексту за межами оригінального мовного та
культурного середовища. Таким чином переклад знаходить нову читацьку аудиторію,
продукуючи й стимулюючи нові значення.
Відповідно, художні переклади збігаються за функціями з оригінальними ви-
даннями, цитатами, коментарями, адаптаціями, алюзіями, пародіями тощо в
межах ширшої мережі інтертекстуальності. Дескриптивне перекладознавство
(Descriptive Translation Studies) стало першою перекладознавчою парадигмою, яка
наголосила на необхідності аналізувати “після-життя перекладу” з погляду сприй-
маючих культур.
1.1. Моделі імпорту
Переклад (імпорт) може охопити вагому частку загального літературного поля

в окремих культурах у зіставленні з нещодавно виданими оригінальними художні-
ми творами (продукування нового) або творами минулого, які активно залучаються
до сучасного літературного процесу (традиція). Точне співвідношення може суттє-
во змінюватися між культурами і коливатися хронологічно в межах однієї культури.
Взаємодії між продукуванням, перекладом та традицією можна розглядати як відо-
браження динаміки культурної зміни. Загальновідомо, що культури “меншин”, як
правило, створюють пропорційно більшу кількість перекладів, ніж “великі” літера-
турні ринки. Лоренс Венуті (Venuti 2008 [1995]) гостро критикує етноцентризм, який
часто виникає на сприятливому ґрунті самодостатності мов більшості.
Ітамар Евен-Зогар (Even-Zohar; напр., у 1978) висунув відому нині гіпотезу щодо
умов, за яких переклади, ймовірно, будуть помітнішими й справлятимуть новатор-
ський вплив на сприймальну систему. Переклади переважно виконують так звану
первинну функцію, коли “молода” літературна система перебуває на етапі формуван-
ня; коли система видається “слабкою” у порівнянні з іншою, сильнішою системою; і
коли система переживає “кризу”. Детальніше обговорення цих гіпотез див. Полісис-
темна теорія та переклад (Polysystem Theory and Translation).
Численні дослідження підтвердили обґрунтованість основних міркувань Евен-
Зогара, хоч і не завжди спиралися на метамову полісистемної теорії. Аналізуючи по-
яву, поширення та вплив перекладної літератури, сучасні вчені-дескриптивісти все
частіше застосовують соціологічні моделі, наприклад, модель П’єра Бурдьйо (див. Со-
ціологія перекладу (Sociology of translation)). Отже, у центрі уваги опиняється роль ін-
дивідуальних агентів (акторів), які чинять опір нормативним та інституційним силам
впливу на художній переклад, а також репресивним механізмам, таким як цензура
(див. Цензура; Агенти перекладу (Censorship; Agents of Translation).
1.2. Соціолінгвістика художнього перекладу
Переклади часто використовуються для підвищення статусу цільової мови, підні-

маючи її з підлеглого становища діалекту чи місцевої говірки (patois), патуа1́ , до рівня
справжньої мови культури та розширюючи її виражальні засоби. Відносно нещодав-
но унезалежнені чи визнані мови (як-от, африкаа́нс у 1920-х роках, сучасні креоль-
ські мови, різні мови жестів) або новостворені мови (наприклад, есперанто наприкін-
ці ХІХ століття) систематично використовуються для перекладу канонічних текстів,
збагачуючи свій текстовий репертуар, напружуючи свої стилістичні м’язи та демон-
струючи здатність відтворити навіть найвимогливіші тексти. Біблія та Шекспір пере-
1 Патуа ́ – нестардантизований варіант певної мови; креольська мова (Прим. перекладача).

важно займають перші позиції у їхньому списку “творів для перекладу”. Безумовно,
усі користувачі есперанто мають змогу ознайомитися з надійними версіями Святого
Письма та творів Шекспіра рідною природною мовою. “Традиційні” причини для пе-
рекладу (доступ до смислів, духовне відродження через священні тексти, естетична
насолода від іншомовної класики) є далеко не першорядними в таких перекладаць-
ких проектах; найвагомішим видається вплив перекладу на статус цільової мови, у
кінцевому підсумку, на згуртованість, виокремленість і визнання соціальної групи чи
культури, яка асоціюється з нею.
Ця особливість чітко проглядається у процесі перекладу та суміжних з ним видів
діяльності (наприклад, укладання двомовних словників), що здійснюються між взає-
мозрозумілими мовами, насамперед у політично вразливих контекстах. Найочевидні-
шими прикладами видаються сербська/ хорватська та болгарська/ македонська пари
мов. Хоча художні переклади та двомовні словники традиційно слугують посередни-
ками, що долають мовний та культурний розрив (“переклад ‒ це міст”), у таких ви-
падках їхня функція передусім полягає у формалізації та консолідації цього розриву
(“прірва іншості ‒ настільки глибока й широка, що для її подолання потрібен міст”).
1.3. Імперія і постколоніалізм
Як об’єми і напрям перекладу співвідносяться із перманентно мінливою і щораз

більше глобалізованою системою мовних, літературних та культурних цінностей?
Хоча проблеми мови, перекладу, влади та культурної ідентичності проходять через
усю історію літератури та культури, особливої актуальності вони набувають у по-
стколоніальних контекстах, де, як відомо, мовні та інші культурні процеси не відбу-
ваються на засадах рівності (див. Постколоніальна література і переклад (Post-colonial
literatures and translation)). Саме ця проблема стала об’єктом надзвичайно оригіналь-
них перекладознавчих студій: напр., “канібалістичної” теорії та практики постколо-
ніального перекладу в Бразилії; дослідження особливостей перекладу в Квебеку ав-
торства Ані Брісе (Brisset 1996), Шері Саймон (Simon 2006) та інших; книжки Рошні
Мунірам (Mooneeram, 2009) з художнього перекладу креольською мовою Маврикію
тощо. Такі зусилля, спрямовані на розробку інклюзивного, справді інтернаціонально-
го та культурно збалансованого підходу до перекладу, набирають все більших обер-
тів, як-от монографія Марії Тимочко (Tymoczko 2007). Іноді їх розглядають як складо-
ву так званого “міжнародного повороту” у перекладознавстві.
2. Історія художнього перекладу: панорамний огляд
Проблеми історії художнього перекладу нині входять у сферу зацікавлень бага-

тьох дослідників з різних країн світу, набуваючи узгодженості й системності. Мабуть,
найпоказовішим прикладом організації такого системного дослідження художнього
перекладу сьогодні є діяльність тимчасового колективу партнерського науково-до-

слідницького центру SFB 3091 – Die literarische Übersetzung (“художній переклад”) на
базі Геттінгенського університету. Офіційно цей проект діяв з 1985 по 1996 рік, а по-
тім продовжував працювати у більш неформальному режимі; його результатом стала
вражаюча кількість статей і монографій з історії художнього перекладу в німецько-
мовних країнах (напр., Frank and Turk 2004).
У новому тисячолітті світ побачили два довідники, що слугують своєрідним ком-
пендіумом знань з історії художнього перекладу в англомовному світі та базою для
подальших досліджень: Encyclopaedia of Literary Translation into English (“Енциклопе-
дія англомовного художнього перекладу”) за редакції Олив Клас (Classe 2000) та The
Oxford Guide to Literature in English Translation (“Оксфордський довідник з літератури
в англомовних перекладах”) за редакції Пітера Франса (France 2000). Ці книги стали
прелюдією до амбіційного проекту The Oxford History of Literasry Translation in English
(“Оксфордська історія англомовного художнього перекладу”) за редакції Пітера
Франса та Стюарта Ґілеспі (France and Gillespie 2005-) у п’яти томах. Схожі видання
з’являються і в інших країнах. Наприклад, у Франції Ів Шеврол та Жан-Ів Массон іні-
ціювали і зреалізували чотиритомний проект Histoire des traductions en langue française
(“Історія перекладу французькою мовою” (2015–2019 рр.), який охоплює історію ху-
дожнього (і не тільки) перекладу французькою мовою. Тритомна енциклопедія за ре-
дакції Гарольда Кіттеля та інших Übersetzung, Translation, Traduction. Ein International
Handbuch zur Übersetzungsforschung (“Übersetzung, Translation, Traduction. Міжнарод-
ний довідник з перекладознавства”) (Kittel et al., 2004–2010)) також уміщує багато ста-
тей на тему художнього перекладу.
3. Окремі проблеми та аспекти
Розмаїття форм і виявів художнього перекладу піднімає багато специфічних про-

блем. Деякі з них обговорюються в статтях про переклад драми (див. Драматургіч-
ний переклад (Drama translation)) та поезії (див. Переклад поезії (Poetry translation)).
Наведені нижче теми наукових розвідок відображають багатовимірність художньо-
го перекладу як об’єкта досліджень, а також змінні пріоритети літературознавчих
студій:
1 SFB або Sonderforschungsbereich – партнерські науково-дослідні центри – це довгострокові

університетські науково-дослідні установи, створені на термін до 12 років, в яких дослідники
працюють разом над великою кількістю проектів у рамках міждисциплінарної дослідницької
програми, що дозволяє науковцям вирішувати інноваційні, складні та довгострокові дослід-
ницькі починання шляхом координації та концентрації людських та матеріальних ресурсів
університетів-заявників. Окремі проекти веде один дослідник або спільно кілька дослідників
• роль перекладу в міжнародній популярності певного письменника: напр., збір-

ник за редакції Тона Гунселарса Shakespeare and the Language of Translation (“Шек-
спір та мова перекладу”) (Hoenselaars) 2004);
• роль перекладу в поширенні та рецепції національної літератури у світі:
напр., збірник за редакції Лео Так-Хунь Чана One Into Many. Translation and the
Dissemination of Classical Chinese Literature (“Один у багатьох. Переклад та поши-
рення класичної китайської літератури”) (Chan 2003);
• роль перекладу в творчому розвитку окремого автора / перекладача: як-от, мо-
нографія Федеріко Федерічі Translation as Stylistic Evolution: Italo Calvino Creative
Translator of Raymond Queneau (“Переклад як стилістична еволюція: Італо Каль-
віно ‒ творчий перекладач Ремона Кено”) (Federici 2009);
• особливі переклади особливих текстів: як-от, монографія Едоардо Кризафуллі
The Vision of Dante. Cary’s Translation of the “Divine Comedy” (“Видіння Данте. “Бо-
жественна комедія” у перекладі Кері”) (Crisafulli 2003);
• переклад особливих інтертекстуальних засобів, літературних прийомів, нара-
тивних стратегій тощо: як-от, монографія Шарлотт Боссо How Does It Feel? Point
of View in Translation. The Case of Virginia Woolf into French (“Які враження? По-
гляд крізь призму перекладу. Твори Вірджинії Вулф у французьких перекла-
дах”) (Bosseaux 2007);
• роль перекладу у розвитку і/ чи поширенні окремого жанру та особливос-
ті його перекладу: як-от, монографія Пілар Ореро The Problem of Translating
“Jabberwocky”: the Nonsense Literature of Lewis Carroll and Edward Lear and their
Spanish Translations (“Проблема перекладу “Курзу-Верзу”: нонсенс Льюїса Ке-
рола й Едварда Ліра в іспанських перекладах”) (Orero 2007); див. також Дитя-
ча література в перекладі (Children’s literature in translation); Комікси у перекладі
(Comics in translation);
• особливі стилістичні проблеми художнього перекладу: напр., монографія
Джин Боуз-Байер Stylistic Approaches to Translation (“Стилістичні підходи до
перекладу”) (Boase-Beier 2006); див. також Стилістика і переклад (Stylistics and
Translation);
• роль повторного перекладу (множинності перекладів) (retranslation) в істо-
рії перекладу: напр., монографія Яна Віллема Матейссена The Breach and the
Observance. Theatre retranslation as a strategy of artistic differentiation, with special
reference to retranslations of Shakespeare’s Hamlet (1777–2001 (“Порушення і до-
тримання. Театральний повторний переклад як стратегія художньої диферен-
ціації: на матеріалі повторних перекладів Шекспірового “Гамлета” (1777–2001)”)
(Mathijssen 2007);
• вплив художніх перекладів на читача: напр., монографія Єллі Стеґема-
на Untersuchungen zur Übersetzungsäquivalenz dargestellt an der Rezeption von
Multatulis “Max Havelaar” und seinen deutschen Übersetzungen (“Дослідження пере-
кладної еквівалентності крізь рецепцію “Макса Гавелара” Мультатулі і його ні-

мецьких перекладів”) (Stegeman 1991);
• роль перекладів у викладанні літератури: напр., збірник за редакції Іва Шевреля
Enseigner les œuvres littéraires en traduction (“Викладання літератури і перекладу”)
(Chevrel 2007);
• тяглість і порушення зв’язку між літературою, перекладом та різноманітними
процесами адаптації (adaptation), при чому межі між засобами інформації пе-
ретинаються або залишаються незмінними (див. Аудіовізуальний переклад
(Audiovisual Translation)).
Безперечно, цей вельми вибірковий та довільний список не відображає всієї різ-

номанітності вже розпочатих або потенційних напрямів дослідження. Крім того,
зростає число публікацій з чітко окресленим критичним, політичним чи соціальним
підходом до (художнього) перекладу (див. Ідейний підхід та громадсько-політична
активність в перекладознавстві (Committed approaches and activism)). Вище згадували-
ся дослідження постколоніального контексту, передусім критика тривкого євроцен-
тичного чи західного ухилу в перекладознавчих працях. До цього немалого списку
слід додати праці, які розглядають художній переклад з ґендерної позиції (див. Ґендер
та переклад (Gender in translation)..
4. (Художні) дискурси про (художній) переклад
В останні десятиліття епістемологічний скептицизм постмодернізму та пост-

структуралізму створив відкритий дискурсивний простір, в якому традиційна від-
мінність між “творчістю” і “науковістю” зазнала деконструкції.. Це засвідчує, що
створення дискурсів про художній переклад не є виключним правом теоретиків від
перекладу. Захоплюючі праці про сутність чи функції художнього перекладу пи-
шуть самі перекладачі та автори. Ще до того як перекладознавство сформувалось
як окрема наукова дисципліна, ідеї про художній переклад висловлювали передусім
перекладачі-практики у передмовах, листуванні, трактатах тощо (див. Паратексти
(Paratexts).
Значна частина цих матеріалів зараз доступна в антологіях, зокрема таких фунда-
ментальних, як Western Translation Theory from Herodotos to Nietzsche (“Західна теорія
перекладу від Геродота до Ніцше”) Даґласа Робінсона (Robinson 1997) та Translation:
Theory and Practice. A Historical Reader (“Переклад: теорія і практика. Історична хрес-
томатія”) Деніела Вайсборта та Аустраудюра Эйстейнссона (Weissbort and Eysteinsson
2006). А втім антології “донаукових” метатексів з художнього перекладу можуть об-
межуватися й окремим автором, періодом і/ чи мовою. Див. напр., Traduir Shakespeare:
Les Reflexions dels Traductors Catalans (“Перекладати Шекспіра: Рефлексії переклада-
чів каталанською”) Дідака Пужола (Pujol 2007) або (Centans de théorie française de la
traduction: De Batteux à Littré) (1748–1847) (“Століття французької теорії перекладу:

Від Батто до Літтре (1748–1847) ”) Лівена Д’юльста (D’hulst 1990)1.
4.1. Текст і метатекст
Дискусійним залишається й питання щодо статусу цих “давніших” і “донаукових”

дискурсів перекладачів та письменників про переклад. Можливо, їх варто вважати
“текстами-об’єктами”, які науковці мали б порівнювати з перекладами для подальшої
контекстуалізації й обговорення на методологічно вищому підґрунті описового “ме-
та-рівня”? Чи вони заслуговують на власне місце серед “наукових” постулатів на тему
перекладу, претендуючи на визнання достатнього рівня метадискурсивної достовір-
ності? І чи не знівелює другий підхід саму ідею розмежування між текстом-об’єктом
та метатекстом?
Відповідь на це запитання значною мірою залежить від епістемологічної позиції
і приречена залишатися спірною. І все ж антологія Д. Вайсборта та А. Эйстейнссона
(Weissbort and Eysteinsson 2006) складає враження вельми постмодерністської, адже
вміщує художні (вигадані) тексти (напр., біблійну легенду про Вавилонську вежу й
оповідання Хорхе Луїса Борхеса “П’єр Менар, автор Дон Кіхота”) поруч зі строго на-
уковими працями (наприклад, Романа Якобсона, Ітамара Евен-Зогара, Мері Снел-
Горнбі). З методологічного погляду це дуже незвичне сусідство, але редактори анто-
логії наголошують на нерозривному поєднанні розмаїття голосів, що промовляють
про переклад: “теоретиків” і “практиків”, “науковців” і “митців”.
1 Монографія Їржі Лєвого České theorie překladu (“Чеська теорія перекладу”) (Levý 1957), яка
описує історію перекладу в Чехії в європейському контексті від середньовіччя до кінця Другої
світової війни, включала велику антологію висловлювань про переклад чеських авторів цьо-
го періоду (Levý 1957: 292–753). Іншими першими антологіями були антологія Юрія Левіна,
Андрія Федорова та Ігоря Кузьмічова “Русские писатели о переводе: XVIII-XX вв.” (Левин,
Федоров и Кузьмичев 1960), німецька антологія Ганса Штьоріґа Das Problem des Übersetzens
(“Проблема перекладу”) (Störig 1963), польська антологія Едварда Бальцежана Pisarze polscy
o sztuceprzekładu, 1440–1974) (“Польські письменники про переклад, 1440–1974”) (Balcerzan
1977) та антологія канадця Поля Орґелена Anthologie de la manière de traduire: domaine français
(“Антологія висловлювань про способи перекладу: франкомовний регіон”) (Horguelin 1981).
Пізніше були опубліковані солідні антології з історії перекладацької думки в різних країнах
Центральної та Східної Європи: в Словенії – антологія Майди Становник Slovenski literarni
prevod: 1550–2000 (“Словенський художній переклад, 1550–2000”) (Stanovnik 2005), в Україні –
“Українська перекладознавча думка 1920-х – початку 1930-х років” Олександра Кальниченка та
Юліани Полякової (Кальниченко та Полякова 2011), в Словаччині – антологія Лібуші Вайдової
та інших Myslenie o preklade na Slovensku (“Думки про переклад в Словаччині”) (Vajdová et al.
2014) (Прим. редактора).
4.2. Переклад як літературна критика
Невипадково, Деніел Вайсборт, один із редакторів вищезгаданої антології, з

1960‑х років брав активну участь у традиційних “семінарах-практимумах з худож-
нього перекладу” в Університеті Айови та інших закладах вищої освіти США. Ці се-
мінари поєднували “глибоке прочитання” (close reading) оригінальної поезії та її пе-
рекладів із заняттями з літературної творчості задля переживання і пересотворення
унікальності кожного вірша (дещо у дусі “Нової критики”)1. Така програма далека від
“наукових” спроб формалізувати або пояснити різноманітні перекладацькі рішення з
огляду на загальні моделі, категорії чи теорії.
Упевненість у тому, що художні значення можна зафіксувати і точно передати ін-
шою мовою з 1960-х поступово переросла у чітке усвідомлення невловимого характе-
ру значень тексту оригіналу і, відповідно, умовності і проблематичності їхніх виявів у
перекладі (ця зміна віддзеркалює зсув літературознавчих парадигм від Нової крити-
ки до її фактичної наступниці Деконструкції). Незмінним у цій традиції авторів/пе-
рекладачів висловлювати міркування щодо власної творчості залишився особистий
зв’язок митця з художнім текстом і, відповідно, небажання покласти цей неповтор-
ний досвід на академічний вівтар теоретичних узагальнень, раціоналізації, логіки чи
максимальної об’єктивності. У праці Translation and Literary Criticism: Translation as
Analysis (“Переклад і літературознавство: переклад як аналіз” (Gaddis Rose 1997) Ме-
рилін Ґедіс Роуз (Marilyn Gaddis Rose) пропонує герменевтично-педагогічну модель,
яку називає “стереоскопічним прочитанням” (stereoscopic reading), що передбачає ви-
користання “як тексту першоджерела, так і одного (чи більше) перекладів в процесі
читання та викладання. Стереоскопічне прочитання дає можливість інтуїтивно від-
чути і зрозуміти міжпороговий простір (interliminal)” (Gaddis Rose 1997: 90). Саме цей
“міжпороговий простір” або “між-кордоння” (interliminality) ‒ “дар перекладу чита-
чам літератури” (Gaddis Rose 1997: 7). Таким чином переклади та їхній аналіз збагачу-
ють літературний досвід через відхід від строгого раціоналізму заради наближення до
того, що найкраще описує метафора або неологізм (“міжпороговий простір”).
Важко перелічити всіх перекладачів, які, спираючись на власний досвід, красно-
мовно і переконливо писали про мистецтво художнього перекладу. Жоден із таких
списків у сучасному англомовному світі не обходиться без імен Езри Паунда, Владімі-
ра Набокова, Роберта Блая, Ґреґорі Рабасси, Сьюзан Джил Левін та Даґласа Гофштад-
тера. Поза англійською мовою на особливу увагу як надзвичайно впливове заслуго-
1 Основним методом аналізу тексту з точки зору “Нової критики”, літературознавчого на-
прямку середини ХХ ст. з методологічною настановою на уявлення про літературний об’єкт як
самодостатнє художнє ціле, є “глибоке прочитання” (сlose reading) – всебічне розкриття част-
кового і загального змісту кожної фрази, дослідження символіки, образної системи і глибин-
них мотивів, закладених автором в твір (Прим. редактора).
вує есе німця Вальтера Беньяміна Die Aufgabedes Übersetzers (“Завдання перекладача”)
(хоч і відоме, здебільше, в англійському перекладі, вперше здійсненого 1968 року).
Сама ця праця вийшла друком 1923 року як передмова до його власного перекладу
Tableaux Parisiens (“Паризьких картин”) – ІІ частини збірки “Квіти зла” Шарля Бодле-
ра. Розмитий стиль Беньяміна й абстрактний характер його філософських роздумів
(напр., його концепція “чистої мови” (“reine Sprache”), яка через переклад освітлює
першоджерело ще повніше) не завадили його праці стати “можливо, єдиним найваж-
ливішим текстом сучасного перекладознавства” (Weissbort and Eysteinsson 2006: 297).
Беньямін став головним джерелом натхнення передусім для прибічників герменевти-
ки (hermeneutics) і особливо деконструкції (deconstruction). До інших впливових, хоч і
не таких визнаних перекладознавчих передмов та есе авторства перекладачів худож-
ньої літератури ХХ століття поза межами англомовного світу, належать праці Валері
Ларбо, Аролдо де Кампоса, Анрі Мешоніка та Іва Бонфуа.
Безперечно, вищезгадані праці слід відмежовувати від практичних посібників,
написаних практиками і викладачами художнього перекладу для початківців, де
розтлумачуються основи роботи над художнім перекладом та процес його видання;
прикладом такого практичного підходу є праця Кліфорда Е. Лендерса Translation: a
Practical Guide Literary (“Художній переклад: практичний посібник”) (Landers 2001).
4.3. Багатомовність і переклад як художні засоби
Необхідно відзначити зростання інтересу до двомовних твору та літератури, які

піднімають проблеми багатомовності і перекладу (Мultilinguism and translation) або
через їх використання в світі белетристики, або через той чи інший прийом метаопо-
віді (металітератури)1. Адже переклад ‒ це не лише те, що з’являється “після” літера-
1 Метаоповідь або метафикшн (metafiction) – термін, який зазвичай використовується для

опису того типу творів, найважливішим предметом яких є рефлексія з приводу письменниць-
кого/ перекладацького буття та ремесла, складних взаємин з дійсністю, роздуми про інстру-
менти та прийоми, про те, як будується літературний твір взагалі і цей конкретний зокрема.
Як правило, іншою особливістю метаоповіді є присутність у літературному творі внутріш-
нього тексту, зміст якого так чи інакше, взаємодіє з матеріалом тексту “рамкового”. В широ-
кому сенсі, до розряду метаоповідей можна, ймовірно, включити всі твори, де центральною
або однією з дійових осіб є письменник або перекладач. У вужчому сенсі, до метаоповідей
відносяться тільки ті твори, де не просто розповідається про життя письменника (вигаданого,
чи реального), але міститься й спроба зобразити власне творчий процес, представивши або
у вигляді фрагментів, або повністю, у форматі “текст у тексті”, підсумки цього самого твор-
чого процесу. Для створення таких творів можуть використовуватися різні прийоми: роман
про людину, яка пише роман; роман про людину, яка читає цей роман; про персонажа, який
боїться, що він є вигаданим; пародія, пастиш та інші форми інтертекстуальності; mise en abyme
(наприклад, “текст в тексті”, “сон уві сні”, “розповідь у розповіді”) та інші дзеркальні методи;
використання багатомовності тощо. Все частіше зустрічаються твори, в яких перекладач та
тури і поза нею. У багатьох випадках він уже присутній “усередині” художнього тек-
сту як компонент змісту оповіді або навіть її центральна тема. Аналізуючи творчість
таких письменників, як Борхес, Маркес та Варгас Льйоса, і посилаючись на таких
критиків перекладу, як Ельзе Вієйра, Розмарі Аррожу та Адріана Паґано, Едвін Ґент-
цлер (Gentzler 2008: 108) стверджує, що “переклад є, мабуть, найважливішою темою
латиноамериканської художньої літератури, важливішою навіть, ніж широко розпо-
всюджена тема магічного реалізму”. Однак ця тема переважає також і в літературі та
критиці інших країн, про що свідчить збірник за редакції Дірка Делабастіти та Реньє
Ґрутмана Fictionalising Translation and Multilingualism (“Переклад художньої літератури
і багатомовність”) (Delabastita and Grutman 2005). Тема перекладу достатньо розкрита
й у світі кінематографу, зокрема в праці Майкла Кроніна (Michael Cronin) Translation
Goes to the Movies (“Переклад йде в кіно”) (Cronin 2009) та деяких інших. Зростання
уваги до різноманітних точок перетину між перекладом і художньою літературою
дало життя ідеї про “белетристичний поворот” (“fictional turn”)1 у перекладознавстві
(див. Повороти перекладознавства (The Turns in Translation Studies).
Суміжною темою є багатомовність у художньому тексті або гетероглосія
(Grutman 1997). Письменники часто є білінгвами чи навіть поліглотами; походять
з космополітичного середовища, живуть у двомовній країні або є репрезентантами
“межової ситуації”. Це може позначатися на багатомовності їхніх творів, де на осо-
бливу увагу заслуговують соціальні погляди та цінності, властиві кожній мові чи мов-
переклад з супутніми йому питаннями вірності, правдивості, точності, оригінальності, або

невірності, маніпуляції, залежності ставлять у центр оповіді (Прим. редактора).
1 “Белетристичний поворот” (“fictional turn”) у перекладознавстві, що виник у кінці 1990‑х
років, коли стали глибоко досліджувати образ перекладача в літературі та кіно, і метою яко-
го було включити міркування щодо різних аспектів теорії перекладу в творах художньої
літератури в межі цієї дисципліни, характеризується подвійним підходом стосовно тріади
“белетристика – теорія – переклад”. З одного боку, підхід з погляду теорії перекладу, коли
література служить джерелом теоретичних роздумів на теми перекладу, а з іншого боку, підхід
з погляду літератури, коли переклад використовується як метафора для роздумів про суспільні
процеси, такі як, приміром, імміграція, прикордонний стан буття тощо. Деякі письменники
белетризують переклад, використовуючи його як літературну тему та основу (як-от, Хорхе Луїс
Борхес, Хуліо Кортасар, Італо Кальвіно, Жозе Сарамаґу, Габріель Гарсія Маркес, Маріу де Ан-
драде, Жуан Ґімара́їнш Роза, Деже Костолані та інші), роблячи перекладача головною дійовою
особою твору, а з іншого боку, спостерігається рух теоретиків перекладу, які підходять до бе-
летристики як до джерела для роздумів над питаннями теорії перекладу (Адріана С. Паґано,
Розмарі Аррожу, Крістофер Ларкош, Томас Бібі). Деякі науковці замість традиційних пере-
кладених текстів як матеріалу дослідження звернулися до абсолютно нового корпусу текстів, а
саме до тих неперекладних художніх творів, спогадів, біографій та автобіографій, кінофільмів,
в яких автори торкаються теми перекладу. Так, Розмарі Аррожу, Клаус Кайндл, Нітса Бен-Арі,
Брайан Бер, Джудіт Вудзверт, Сюзан Джил Левін та інші досліджують елементи перекладу в
оригінальних художніх творах (Прим. редактора).
ному варіанту, представленим у тексті. Переклад таких багатомовних текстів створює

притаманні тільки їм перекладацькі проблеми. Лише уявіть головоломки, що їх має
розплутати перекладач Шекспірового “Генріха V”, зокрема поєднання англійської,
французької, “ламаної” англійської, якою розмовляють персонажі-французи, та “ла-
маної” французької, якою розмовляють персонажі-англійці, не кажучи вже про регі-
ональні акценти (Delabastita 2002). Дірк Делабастіта з’ясував, що у багатьох випадках
міжмовна складність оригінальних текстів дещо спрощується у перекладі (Там саме).
Білінгвальні автори як багатомовних, так і мономовних текстів можуть застосову-
вати автопереклад (self-translation), а це породжує цікаві запитання щодо статусу та
первинності цих різних версій (напр., такі автори як Рабіндранат Тагор, Жюльєн Ґрін,
Владімір Набоков, Семюел Бекет, Ісаак Зінгер та багато інших). Серед широкомасш-
табних досліджень на цю тему варто вказати на монографію Йєна Волша Гокенсона та
Марсели Мансон The Bilingual Text. History and Theory of Literary Self-Translation (“Дво-
мовний текст. Історія і теорія художнього автоперекладу”) (Hokenson & Munson 2007)
чи тематичний випуск перекладознавчого журналу Target за редакції Рейне Мейлартс
Heterolingualism in/and Translation “Різномовність у перекладі / і переклад” (Meylaerts
2006).
Boase-Beier, Jean. 2006. Stylistic Approaches to Translation. Manchester: St. Jerome. TSB
Bosseaux, Charlotte. 2007. How Does It Feel? Point of view intranslation. The case of Virginia Woolf into
French. Amsterdam/ NewYork: Rodopi. TSB
Brisset, Annie. 1996. A Sociocritique of Translation. Theatre and Alterity in Quebec. Toronto: Universi-
ty of Toronto Press. TSB
Chevrel, Yves (ed.). 2007. Enseigner les œuvres littéraires en traduction. Versailles: Centre Régional de
Documentation Pédagogique del’ Académie de Versailles.
Classe, Olive (ed.). 2000. Encyclopedia of Literary Translation into English. 2 vols. London/ Chicago:
Fitzroy Dearborn. TSB
Crisafulli, Edoardo. 2003. The Vision of Dante. Cary’s Translation of the “Divine Comedy”. Market Har-
borough: Troubador Publishing. TSB
Cronin, Michael. 2009. Translation Goes to the Movies. London/ NewYork: Routledge.
Delabastita, Dirk. 2002. “A Great Feast of Languages: Shakespeare’s Multilingual Comedy in King
Henry V and the Translator.” The Translator 8 (2): 303–340. TSB
Delabastita, Dirk and Grutman, Rainier (eds). 2005. Fictionalising Translation and Multilingualism.
Special issue of Linguistica Antverpiensia New Series 4. Antwerpen: Hogeschool Antwerpen,
HIVT. TSB
D’hulst, Lieven. 1990. Centans de théorie française de la traduction. De Batteux à Littré (1748–1847).
Lille: Presses Universitaires de Lille. TSB
Even-Zohar, Itamar. 1978. “The Position of Translated Literature within the Literary Polysystem.” Lit-
erature and Translation: New Perspectives in Literary Studies, James S Holmes, José Lambert &
Raymond van den Broeck (eds), 117–127. Leuven: Acco. TSB
Federici, Federico. 2009. Translation as Stylistic Evolution: Italo Calvino Creative Translator of Ray-
mond Queneau. Amsterdam/ NewYork: Rodopi. TSB
France, Peter (ed.). 2000. The Oxford Guide to Literature in English Translation. Oxford/NewYork: Ox-
ford University Press. TSB
France, Peter & Gillespie, Stuart (eds) (2005-). The Oxford History of Literary Translation in English.
Five evolumes (in progress). Oxford/ NewYork: Oxford University Press.
Frank, Armin Paul & Turk, Horst (eds) 2004 Die literarische Übersetzung in Deutschland: Studien zu
ihrer Kulturgeschichte in der Neuzeit. Berlin: Erich Schmidt. TSB
Gentzler, Edwin 2008 Translation and Identity in the Americas. New Directions in Translation Theory.
London/New York: Routledge. BoP
Grutman, Rainier 1997 Des langues qui résonnent. L’hétérolinguisme au XIX e siècle québécois. Mon-
tréal: Fides.
Hoenselaars, Ton (ed.) 2004 Shakespeare and the Language of Translation (The Arden Shakespeare).
London: Thomson. TSB
Hokenson, Jan Walsh & Munson, Marcella 2007 The Bilingual Text. History and Theory of Literary
Self-Translation. Manchester/Kinderhook: St Jerome. TSB
Kittel, Harald et al. (eds) 2004–2010Übersetzung, Translation, Traduction. Ein internationales Hand-
buch zur Übersetzungsforschung. 3 vols. Berlin/New York: Walter de Gruyter. TSB
Lambert, José 2006 Functional Approaches to Culture and Translation. Selected papers by José Lambert.
Edited by Dirk Delabastita, Reine Meylaerts & Lieven D’hulst. Amsterdam/Philadelphia: John
Benjamins
Landers, Clifford E 2001 Literary Translation: a Practical Guide. Clevedon: Multilingual Matters. TSB
Mathijssen, Jan Willem 2007 The Breach and the Observance. Theatre retranslation as a strategy of ar-
tistic differentiation, with special reference to retranslations of Shakespeare’s Hamlet(1777–2001).
Utrecht: s.l. TSB
Meylaerts, Reine (ed.) 2006 Heterolingualism in/and Translation. Special issue Target 18:1. Amster-
dam/Philadelphia: John Benjamins. BoP
Mooneeram, Roshni 2009 From Creole to Standard. Shakespeare, Language, and Literature in a Postco-
lonial Context. Amsterdam/New York: Rodopi.
Orero, Pilar 2007 The Problem of Translating ‘Jabberwocky’: the Nonsense Literature of Lewis Carroll
and Edward Lear and their Spanish Translators. Lampeter/New York: Edwin Mellen Press. TSB
Pujol, Dídac 2007 Traduir Shakespeare. Les Reflexions dels Traductors Catalans. Lleida: Punctum &
Trilcat. TSB
Rose, Marilyn Gaddis 1997 Translation and Literary Criticism. Manchester: St Jerome.
Simon, Sherry 2006 Translating Montreal: Episodes in the Life of a Divided City. Montreal: Mc-
Gill-Queen’s University Press. TSB
Stegeman, Jelle 1991 Untersuchungen zur Übersetzungsäquivalenz dargestellt an der Rezeption von
Multatulis “Max Havelaar” und seinen deutschen Übersetzungen. Berlin/ New York: Walter de
Gruyter.
Tymoczko, Maria 2007 Enlarging Translation, Empowering Translators. Manchester/ Kinderhook: St
Jerome. TSB
Venuti, Lawrence 2008/19952 nd edition. The Translator’s Invisibility. A History of Translation. Lon-
don/New York: Routledge. BoP
Weissbort, Daniel & Eysteinsson, Astradur (eds) 2006 Translation – Theory and Practice. A Historical
Reader. Oxford/New York: Oxford University Press.
238 Предметний покажчик
Предметний покажчик
Терміни, які є заголовками статей (з 1 чи 2 тому), виділено напівжирним
шрифтом, за якими розміщується ім’я автора статті
Автентичний текст (Authentic text) див. Юридичний переклад (Legal translation)

Автоматизований переклад (Computer-aided translation) (Баукер і Фішер (Bowker
& Fisher), том 1) див. також Всесвітня мережа (Інтернет) та переклад (Web and
translation); Глобалізація і переклад (Globalization and translation); Корпуси
(Corpora); Локалізація і переклад (Localization and translation); Машинний пере-
клад сьогодні (Machine translation today); Нетворкінг та перекладачі-волонте-
ри (Networking and volunteer translators); Термінознавство і перекладознавство
(Terminology and translation)
Автопереклад (Auto-translation) див. Автопереклад (Self-translation)
Автопереклад (Self-translation) (Монтіні (Montini, том 1, 306–308) див. також Гібрид-
ність і переклад (Hybridity and translation); Інституційний переклад (Institutional
translation); Паратексти (Paratexts)
Автор (літературного твору), письменник (Writer) див. Ґендер у перекладі (Gender in
translation); Постколоніальні літератури та переклад (Post-colonial literatures and
translation)
Авторство (Authorship) див. Автопереклад (Self-translation)
Авторські права, несанкціоноване копіювання (Copyrights) див. Автоматизований пе-
реклад (Computer-aided translation)
Агенти перекладу (Agents of translation) (Бюзелен (Buzelin), том. 2, 6–12) див. також
Дескриптивне перекладознавство (Descriptive Translation Studies (DTS)); Етно-
графічні підходи (Ethnographic approaches); Інституційний переклад (Institutional
translation); Історія перекладу (Translation history); Нетворкінг та переклада-
чі-волонтери (Networking and volunteer translators); Норми перекладу (Norms
of translation); Перекладознавство (Translation Studies); Соціологія перекладу
(Sociology of translation); Статус письмових перекладачів (Status of translators); Ста-
тус усних перекладачів (Status of interpreters)
Агентність; діяльність/ Агенти, актори (Agency/Agent(s)) див. Паратексти (Paratexts);
Теорія перекладацької діяльності (Theory of translatorial action); Теорія усного пе-
рекладу (Interpreting Studies)
Адаптація (Adaptation) (Мілтон (Milton), том 1) див. також Дитяча література та
переклад (Children’s literature and translation); Драматургічний переклад (Drama
translation); Повторний переклад (множинність перекладів) (Retranslation); Субти-
трування (Subtitling); Технічний переклад (Technical translation)
Адаптація контексту культури (Cultural context adaptation) див. Дитяча література та
переклад (Children’s literature and translation)
Адекватність (Adequacy) див. Машинний переклад сьогодні (Machine translation today);
Предметний покажчик 239
Айтрекінг (Eye-tracking) див. Аудіовізуальний переклад (Audiovisual translation); Когні-

тивні підходи (Cognitive approaches); Процес перекладу (Translation process)
Академічні інструменти (Academic tools) див. Перекладознавчі бібліографії
(Bibliographies of Translation Studies)
Акредитація (Accreditation) див. Статус письмових перекладачів (Status of translators)
Акт перекладу, перекладацька дія (Translation act) див. Проблема перекладу
Алфавіти мов (Language alphabets) див. Всесвітня мережа (Інтернет) та переклад (Web
and translation)
Алюзії (Allusions) див. Реалії (Realia)
Аматорське дублювання, фендаб (Fandubbing) див. Закадровий переклад та дублюван-
ня (Voiceover and dubbing)
Аналіз згори донизу (Top-down) див. Порівняльні підходи до перекладу (Comparative
approaches to translation); Семантичні моделі й переклад (Semantic Models аnd
translation)
Анти-глобалізація (Anti-globalization) див. Глобалізація та переклад (Globalization and
translation)
Антологія, хрестоматія (Anthology) див. Художній переклад (Literary translation)
Асиметрія знань (Knowledge asymmetry) див. Медичний письмовий та усний переклад
(Medical translation and interpreting)
Асиміляція, уподібнення (Assimilation) див. Інтерпретативний підхід (Interpretive
approach); Історія перекладу (Translation history); Машинний переклад сьогодні
(Machine translation today)
Аудиторія, публіка (Audience) див. Контроль/ Оцінювання (Evaluation/Assessment);
Аудіовізуальний переклад (Audiovisual translation) (Ремал (Remael), том 1, 12–17) див.
також Закадровий переклад та дублювання (Voiceover and dubbing); Субтитруван-
ня (Subtitling)
Аудіо-опис (Audiodescription) див. Аудіовізуальний переклад (Audiovisual Translation)
Багатомовне законодавство (Multilingual legislation) див. Інституційний переклад
Багатомовність і переклад (Multilingualism and translation) (Мейлартс (Meylaerts),
том 1, 227–230) див. також Перекладацький інструментарій (Translation tools)
Багатомовність, плюрилінгвізм (Plurilingualism) див. Гібридність і переклад (Hybridity
and translation)
Багатомовність, полілінгвізм (Polylingualism) див. Постколоніальні літератури та пере-
клад (Post-colonial literatures and translation)
Багатосторонній переклад (Multilateral translation) див Політика перекладу (Translation
policy)
Бази даних з виступами (Speech databases) див. Синхронний конференц-переклад і ви-
користання технічних засобів (Simultaneous conference interpreting and technology)
Біблійний переклад (Bible translation) див. Перекладознавство (Translation Studies);

Релігійний переклад (Religious translation); Усна традиція і переклад (Orality and
translation); Функціоналістські підходи (Functionalist approaches) Бібліометрич-
ні дані (Bibliometrical data) див. Перекладознавчі бібліографії (Bibliographies of
Translation Studies)
Білінгвальний мозок (Bilingual brain) див. Нейролінгвістика та усний переклад
(Neurolinguistics and interpreting)
Білінгвізм (особи) (Bilinguality) див. Теорія усного перекладу (Interpreting Studies);
translating)
Бюро перекладу, перекладацька агенція (Translation agency) див. Редагування (Revision)
Варіативність в термінології, термінологічна варіабельність (Terminological variation)
див. Медичний письмовий та усний переклад (Medical translation and interpreting)
Вебологія (Web science) див. Всесвітня мережа (Інтернет) та переклад (Web and
translation)
Вербальне пояснення (Verbal reporting) див. Процес перекладу (Translatio nprocess)
Вживаність (Usability) див. Прикладне перекладознавство (Applied Translation Studies)
Взаємодія (Interaction) див. Теорія усного перекладу (Interpreting Studies); Усний пере-
клад (Interpreting)
Вибірка (Sample) див. Корпуси (Corpora)
Видання літератури/ Видавці (Publishing/ Publishers) див. Інституційний переклад
(Institutional translation); Історія перекладу (Translation history)
Визначний переклад (Great translation) див. Повторний переклад (множинність пере-
кладів) (Retranslation) Габітус (Habitus) (Бурдьє або Бурдйо (Bourdieu)) див. Агенти
перекладу (Agents of translation); Етнографічні підходи (Ethnographic approaches); Іс-
торія перекладу (Translation history); Методологія перекладознавства (Methodology
in Translation Studies); Соціологія перекладу (Sociology of translation)
Використання запису (скоропису) (Note taking) див. Конференц-переклад (Conference
interpreting); Послідовний усний переклад (Consecutive interpreting); Теорія усного
перекладу (Interpreting Studies)
Використання мов(и) (Language use) див. Ґендер у перекладі (Gender in translation); Ет-
нографічні підходи (Ethnographic approaches); Інтерпретативний підхід (Interpretive
approach); Повторний переклад (множинність перекладів) (Retranslation)
Висхідний аналіз, обробка інформації за принципом “знизу вгору”, “вхідна” інформа-
ція (Bottom-up) див. Порівняльні підходи до перекладу (Comparative approaches to
translation); Семантичні моделі й переклад (Semantic models and translation) Каніба-
лізм (Cannibalism) див. Художній переклад (Literary translation)
Вичитка, редагування (Re-reading) див. Редагування (Revision)
Відеоконференція (Videoconference) див. Опосередкований усний переклад (Remote
interpreting); Синхронний конференц-переклад і використання технічних засобів
(Simultaneous conference interpreting and technology)
Відкритий та закритий переклад (Overt and covert translation) (Гаус (House), том 1,
245–246)
Відкриті джерела (Open sources) див. Автоматизований переклад (Computer-aided
translation); Колективний переклад (Collaborative translation)
Відмінність (Difference) див. Етика й переклад (Ethics and translation)
Відповідники (Matches) див. Автоматизований переклад (Computer-aided translation);
Відповідність (Correspondence) див. Проблема перекладу (Translation problem)
Відповідність (культурна –) (Equivalence (cultural -)) див. Реалії (Realia)
Відтворювальний переклад, відтворення, натуралізувально-модернізувальний пере-
клад (Recreative translation) (Голмз) див. Переклад поезії (Poetry translation); Порів-
няльні підходи до перекладу (Comparative approaches to translation)
Вікіпедія (Wikipedia) див. Колективний переклад (Collaborative translation)
Вільна (гладка) (про мову) (Fluency) див. Машинний переклад сьогодні (Machine
translation today); Перекладацький інструментарій (Translation tools)
Вірність (Loyalty) див. Переклад поезії (Poetry translation)
Вірність, точність (Faithfulness) див. Автопереклад (Self-translation); Політичний пере-
клад (Political translation)
Віртуальна спільнота (Virtual community) див. Колективний переклад (Collaborative
translation)
Віртуальне освітнє середовище (ВОС) (Virtual learning environment (VLE)) див. Синх-
ронний конференц-переклад і використання технічних засобів (Simultaneous
conference interpreting and technology)
Влада (відношення) (Power (relation)) див. Гібридність і переклад (Hybridity and
translation);Історія перекладу (Translation history); Культуроорієнтовані підхо-
ди (Cultural approaches); Міноритарні мови і переклад (Minority languages and
translation); Політичний переклад (Political translation); Стилістика та переклад
(Stylistics and translation); Усна традиція і переклад (Orality and translation); Усний
переклад (Interpreting); Філософія і переклад (Philosophy and translation)
Власне переклад (Translation proper) див. Перекладознавство (Translation Studies)
Власні назви (Proper names) див. Реалії (Realia)
Внесення правок, редагування (Editing) див. Редагування (Revision)
Внутрішньомовне субтитрування (Intralingual subtitling) див. Аудіовізуальний пере-
клад (Audiovisual translation)
Внутрішньомовний перенос (Intralingual transfer) див. Перенос (трансфер) і трансфер-
ні студії (Transfer and Transfer Studies)
Всесвітня мережа (Інтернет) та переклад (Web and translation) (Фоларон (Folaron),
том 1, 446–450) див. також Автоматизований переклад (Computer-aided translation);
Корпуси (Corpora); Машинний переклад сьогодні (Machine translation today); Не-
творкінг та перекладачі-волонтери (Networking and volunteer translators); Перекла-
дацький інструментарій (Translation tools)
Всесвітня мова (Global language) див. Усна традиція і переклад (Orality and translation);
Вчені, науковці (у сферах усного та письмового перекладу) (Scholars (translation and
interpreting)) див. Етнографічні підходи (Ethnographic approaches); Теорія усного пе-
рекладу (Interpreting Studies); Історія перекладу (Translation history)
Герменевтика і переклад (Hermeneutics and translation) (Штольце (Stolze), том 1, 141–
146) див. також Когнітивні підходи (Cognitive approaches); Літературознавство і
перекладознавство (Literary Studies and Translation Studies); Релігійний переклад
(Religious translation)
Гетероглосія, різноголосся (Heteroglossia) див. Постколоніальні літератури та переклад
(Post-colonial literatures and translation); Художній переклад (Literary translation) Іс-
торіографія (Historiography) див. Ґендер у перекладі (Gender in translation); Історія
перекладу (Translation history)
Гібридизація (Hybridization) див. Всесвітня мережа (Інтернет) та переклад (Web and
translation) Ідентичність/ ідентичності (створення) (Identity/ identities (construction
of -)) див. Гібридність і переклад (Hybridity and translation); Ґендер у перекладі
(Gender in translation); Драматургічний переклад (Drama translation); Літературоз-
навство і перекладознавство (Literary Studies and Translation Studies); Філософія і
переклад (Philosophy and translation); Художній переклад (Literary translation)
Гібридний текст (Hybrid text) див. Інституційний переклад (Institutional translation)
Гібридність і переклад (Hybridity and translation) (Саймон (Simon), том 2, 49–53) див.
також Переклад (Translation); Перекладознавство (Translation Studies); Постколо-
ніальні літератури та переклад (Post-colonial literatures and translation)
Гіпотеза про унікальні мовні одиниці (Unique item hypothesis) див. Перекладацькі уні-
версалії (Translation universals)
Глобалізація і переклад (Globalization and translation) (Кронін (Cronin), том 1, 134–
140) див. також Усний переклад для потреб громади/ Усний переклад у соціаль-
ній сфері (Community interpreting)
Гра слів у перекладі (Wordplay in translation) (Вандале (Vandaele), том 2, 180–183)
див. також Гумор у перекладі (Humor in translation); Когнітивні підходи (Cognitive
approaches)
Грант(и) (Scholarship(s)) див. Політика перекладу (Translation policy)
Громади, спільноти (Communities) див. Етнографічні підходи (Ethnographic approaches);
Гумор (Humor) див Гра слів у перекладі (Wordplay in translation)
Гумор у перекладі (Humor in translation) (Вандале (Vandaele), том 1, 147–152) див. та-
кож Гра слів у перекладі (Wordplay in translation); Дескриптивне перекладознав-
ство (Descriptive Translation Studies)
Ґендер у перекладі (Gender in translation) (фон Флотов (von Flotow), том 1, 129–133)
див. також Релігійний переклад (Religious translation)
Ґендерні меншини (Gender minorities) див. Ґендер у перекладі (Gender in translation)
Дані (Data) див. Методологія перекладознавства (Methodology in Translation Studies)

Дані спостережень (Observational data) див. Теорія усного перекладу (Interpreting
Двомовні письменники, письменники-білінгви (Bilingual writers) див. Автопереклад
(Self-translation)
Двомовність (населення) (Bilingualism) див. Автопереклад (Self-translation); Перекла-
дацькі універсалії (Translation universals); Природний перекладач і тлумач (Natural
translator and interpreter)
Двосторонній переклад (Retour) див. Конференц-переклад (Conference interpreting);
Опосередкований усний переклад (Relay interpreting)
Девербалізація (Deverbalization) див. Інтерпретативний підхід (Interpretive approach);
Переклад з аркуша (Sight translation); Теорія усного перекладу (Interpreting Studies)
Деконструкція (Deconstruction) (Діздар) (Dizdar), том 2, 31–36) див. також Етика й
переклад (Ethics and translation); Ідейний підхід та громадсько-політична актив-
ність (Committed approaches and activism); Літературознавство і перекладознавство
(Literary Studies and Translation Studies); Переклад (Translation); Перекладознавство
(Translation Studies); Релевантність і переклад (Relevance and translation); Філософія
і переклад (Philosophy and translation)
Дескриптивне перекладознавство (Descriptive Translation Studies) (Асіш Роза (Assis
Rosa, том 1, –) див. також Аудіовізуальний переклад (Audiovisual translation);
Ідейний підхід та громадсько-політична активність (Committed approaches and
activism); Корпуси (Corpora); Культуроорієнтовані підходи (Cultural approaches);
Літературознавство і перекладознавство (Literary Studies and Translation Studies);
Методика навчання перекладу (Translation didactics); Полісистемна теорія та пе-
реклад (Polysystem theory and translation); Прикладне перекладознавство (Applied
Translation Studies); Технічний переклад (Technical translation)
Дискурс (Discourse) див. Культуроорієнтовані підходи (Cultural approaches)
Дискурсний аналіз (Discourse analysis) див. Теорія усного перекладу (Interpreting
Studies); Політичний переклад (Political translation)
Дистанційний (усний) переклад (Remote interpreting) (Мозер-Мерсер (Moser-Mercer),
том 2, 131–134)) див. також Глобалізація і переклад (Globalization and translation);
Синхроний конфренц-переклад і використання технічних засобів (Simultaneous
conference interpreting and technology); Теорія усного перекладу (Interpreting Studies);
Усний переклад (Interpreting); Усний та письмовий переклад жестових мов (Sign
language interpreting and translating)
Дитяча література та переклад (Children’s literature and translation) (Ольвстад
(Alvstad), том 1, 22–27) див. також Адаптація (Adaptation); Цензура (Censorship)
Діалоговий (двосторонній) усний переклад (Liaison interpreting) див. Конференц-
переклад (Conference interpreting); Опосередкований усний переклад (Relay
interpreting); Усний переклад (Interpreting)
Документи (типи) (Documents (types of -)) див. Термінознавство і перекладознавство
(Terminology and translation); Технічний переклад (Technical translation)
Дослідження Інтернету (Web studies) див. Web studies див. Всесвітня мережа (Інтер-
нет) та переклад (Web and translation)
Доступність (Accessibility) див. Аудіовізуальний переклад (Audiovisual translation)
Драматургічний переклад (Drama translation) (Аалтонен (Aaltonen), том 1, 94–104)
Друга мова, нерідна мова (Second language) див. Напрям перекладу (Directionality)
Еквівалентність (Equivalence) див. Деконструкція (Deconstruction); Дескриптив-
не перекладознавство (Descriptive Translation Studies); Інтерпретативний підхід
(Interpretive approach); Контроль/ Оцінювання (Evaluation/Assessment); Лінгвістика
і переклад; (Linguistics and translation); Літературознавство і перекладознавство
(Literary Studies and Translation Studies); Медичний письмовий та усний переклад
(Medical translation and interpreting); Норми перекладу (Norms of translation); Пе-
реклад (Translation); Перенос (трансфер) і трансферні студії (Transfer and Transfer
Studies); Повороти перекладознавства (The turns of Translation Studies); Семіоти-
ка і переклад (Semiotics and translation); Термінознавство і перекладознавство
Еквівалентність, відповідність (лексична –) (Equivalence (lexical -)) див. Реалії (Realia)
Експериментальна психологія (Experimental psychology) див. Інтерпретативний підхід
(Interpretive approach); Теорія усного перекладу (Interpreting Studies); Інтерпрета-
тивний підхід (Interpretive approach)
Експлікація, роз›яснення (Explicitation) див. Перекладацькі універсалії (Translation
universals)
Емпіричне дослідження (Empirical research) див. Протокол “Міркуй уголос” (Think-
aloud protocol); Теорія усного перекладу (Interpreting Studies)
Емпіричні праці (Empirical studies) див. Інтерпретативний підхід (Interpretive approach);
Ентекстуалізація (Entextualization) див. Усна традиція і переклад (Orality and
translation)
Есенціалістський підхід (Essentialist approach) див. Деконструкція (Deconstruction)
Есперанто (Esperanto) див. Художній переклад (Literary translation)
Етика й переклад (Ethics and translation) (ван Вайк (van Wyke), том 1, 111–115) див.
також Деконструкція (Deconstruction); Ідейний підхід та громадсько-політична
активність (Committed approaches and activism); Конферен ц-переклад (Conference
interpreting); Методологія перекладознавства (Methodology in Translation
Studies); Одомашнювальний та очужувальний переклади (Domestication and
foreignization); Опосередкований усний переклад (Relay interpreting); Постколоні-
альні літератури та переклад (Post-colonial literatures and translation); Теорія усного
перекладу (Interpreting Studies); Філософія і переклад (Philosophy and translation);
Етнографічні підходи (Ethnographic approaches) (Флін (Flynn), том 1, 116–119) див. та-
кож Історія перекладу (Translation history); Корпуси (Corpora); Перекладознавство
(Translation Studies); Постколоніальні літератури та переклад (Post-colonial

literatures and translation); Соціологія перекладу (Sociology of translation)
Етноцентризм (Ethnocentrism) див. Одомашнювальний та очужувальний переклади
Ефект перекладу, враження перекладу (Translation effect) див. Гібридність і переклад
(Hybridity and translation)
Європейська спілка асоціацій перекладацьких компаній (European Union of
Associations of Translation Companies, EUATC) див. Статус письмових перекладачів
Європейський стандарт якості перекладів (European Quality Standard for translation
(EN 15038)) див. Редагування (Revision)
Жанр (и) (Genre(s)) див. Медичний письмовий та усний переклад (Medical translation
and interpreting); Методологія перекладознавства (Methodology in Translation
Studies)
Жінки-перекладачі (Women translators) див. Ґендер у перекладі (Gender in translation)
Жуаль (Joual) див. Гібридність і переклад (Hybridity and translation)
Журналістика і переклад (Journalism and translation) (ван Дорслар (van Doorslaer),
том 1, 180–184) див. також Аудіовізуальний переклад (Audiovisual translation);
Закадровий переклад та дублювання (Voiceover and dubbing); Субтитрування
(Subtitling)
Забезпечення якості (Quality assurance) див. Перекладацький інструментарій
(Translation tools); Статус письмових перекладачів (Status of translators)
Завдання (Tasks) див. Всесвітня мережа (Інтернет) та переклад (Web and translation);
Закадровий переклад та дублювання (Voiceover and dubbing); Конференц-пере-
клад (Conference interpreting); Теорія усного перекладу (Interpreting Studies); Техніч-
ний переклад (Technical translation); Усний переклад в медіа (Media interpreting)
Завдання на переклад (Translation brief) див. Контроль/ Оцінювання (Evaluation/
Assessment); Перекладацькі ‘помилки’ (Translation ‘errors’); Функціоналістські під-
ходи (Functionalist approaches)
Заголовок (Title) див. Комікси у перекладі (Comics in translation)
Закадровий переклад та дублювання (Voiceover and dubbing) (Діас Сінтас та Ореро
(Díaz Cintas & Orero), том 1, 441–445) див. також Відкритий і закритий переклад
(Overt and covert translation); Субтитрування (Subtitling)
Закон перекладацької дії (Law of translational behavior) див. Перекладацькі універсалії
Закони перекладу (Laws of translation) див. Дескриптивне перекладознавство
(Descriptive Translation Studies); Норми перекладу (Norms of translation); Перекла-
дацькі універсалії (Translation universals)
Закономірності (Regularities) див. Норми перекладу (Norms of translation)
Заміна (Replacement) див. Проблема перекладу (Translation problem)
Замовлення (Commission) див. Теорія перекладацької діяльності (Theory of translatorial

action)
Збільшення довжини (Lengthening) див. Перекладацькі універсалії (Translation
universals)
Змінні (Variables) див. Теорія усного перекладу (Interpreting Studies); Синхронний пе-
реклад (Simultaneous interpreting)
Знак(и) (Sign(s)) див. Деконструкція (Deconstruction); Лінгвістика і переклад
(Linguistics and translation); Семіотика і переклад (Semiotics and translation)
Значення див. Лінгвістика і переклад (Linguistics and translation); Переклад поезії
(Poetry translation)
Значення/ смисл (Meaning/sense) див. Інтерпретативний підхід (Interpretive approach);
Зона перекладу (Translation zone) див. Глобалізація і переклад (Globalization and
translation)
Зсув парадигми (Paradigm shift) див. Метафори перекладу (Metaphors for translation)
Ідейний підхід та громадсько-політична активність (Committed approaches and
activism) (Браунлі (Brownlie), том 1, 45–48) див. також Ґендер у перекладі (Gender
in translation); Нетворкінг та перекладачі-волонтери (Networking and volunteer
translators)
Ідеологічна маніпуляція (Ideological manipulation) див. Дитяча література та переклад
(Children’s literature and translation)
Ідеологія (Ideology) див. Етнографічні підходи (Ethnographic approaches); Політичний
переклад (Political translation)
Імітація (Simulation) див. Проблема перекладу (Translation problem)
Імпорт, запровадження (Import) див. Псевдопереклад (Pseudotranslation); Художній пе-
реклад (Literary translation)
Іноземна мова(и) (Foreign language(s)) див. Напрям перекладу (Directionality)
Інституціалізація (Institutionalization) див. Перекладознавчі бібліографії (Bibliographies
of translation studies)
Інституційний переклад (Institutional translation) (Коскінен (Koskinen), том 2, 54–
60) див. також Автоматизований переклад (Computer-aided translation); Агенти
перекладу (Agents of translation); Адаптація (Adaptation); Гібридність і переклад
(Hybridity and translation);Норми перекладу (Norms of translation); Перекладоз-
навство (Translation Studies);Політика перекладу (Translation policy);Соціологія
перекладу (Sociology of translation); Перекладацькі стратегії і тактики (Translation
strategies and tactics); Функціоналістські підходи (Functionalist approaches); Цензура
(Censorship)
Інституції Європейського Союзу (EU institutions) див. Інституційний переклад
Інструментарій (Tools) див. Перекладацький інструментарій (Translation tools)
Інтегрований підхід (Integrated approach) див. Літературознавство і перекладознав-
ство (Literary Studies and Translation Studies)
Інтерлінгвістична система (система з використанням семантичної проміжної мови)

(Interlingua system) див. Машинний переклад сьогодні (Machine translation today)
Інтерпретативний підхід (Interpretive approach) (Ледерер (Lederer), том 1, 173–179)
Інтерсеміотичний переклад (Intersemiotic translation) див Усна традиція і переклад
Інтерсеміотичний перенос (Intersemiotic transfer) див. Перенос (трансфер) і трансфер-
ні студії (Transfer and Transfer Studies)
Інтертекстуальність (Intertextuality) див. Інтерпретативний підхід (Interpretive
approach); Художній переклад (Literary translation)
Інтерфейс (Interface) див. Перекладацький інструментарій (Translation tools)
Інтерференція (Interference(s)) див. Інтерпретативний підхід (Interpretive approach); Пе-
рекладацькі “помилки” (Translation ‘errors’)
Історія (History) див. Історія перекладу (Translation history)
Історія перекладу (Translation history) (D’юльст (D’hulst), том. 1, 397–405)) див. та-
кож Функціоналістські підходи (Functionalist approaches)
Каламбур(и), гра слів (Pun(s)) див. Комікси в перекладі (Comics in translation); Гра слів
у перекладі (Wordplay in translation)
Канібалістичний переклад (Cannibalistic translation) див. Політичний переклад
(Political translation)
Канон (Canon) див. Літературознавство і перекладознавство (Literary Studies and
Translation Studies); Полісистемна теорія та переклад (Polysystem theory and
translation)
Канонічний текст (Canonical text) див. Художній переклад (Literary translation)
Кваліфікація (Qualifications) див. Конференц-переклад (Conference interpreting)
Кінематограф (Cinema) див. Псевдопереклад (Pseudotranslation)
Кінцевий продукт (End-product) див. Проблема перекладу (Translation problem)
Когнітивна поетика (Cognitive poetics) див. Стилістика і переклад (Stylistics and
translation)
Когнітивна психологія (Cognitive psychology) див. Конференц-переклад (Conference
interpreting); Теорія усного перекладу (Interpreting Studies)
Когнітивна стилістика (Cognitive stylistics) див. Стилістика і переклад (Stylistics and
translation)
Когнітивні підходи (Cognitive approaches) (Алвіш і Уртадо Альбір (Alves & Hurtado
Albir), том 1, 1, 28–35) див. також Аудіовізуальний переклад (Audiovisual
translation); Інтерпретативний підхід (Interpretive approach); Компетентність
(Competence); Одиниця перекладу (Unit of translation); Переклад з аркуша (Sight
translation); Перекладацькі стратегії і тактики (Translation strategies and tactics);
Послідовний усний переклад (Consecutive interpreting); Протокол “Міркуй уго-
лос” (Think-aloud protocol); Процес перекладу (Translation process); Синхронний
конференц-переклад і використання технічних засобів (Simultaneous conference
interpreting and technology)
Когнітивні процеси (Cognitive processes) див. Протокол “Міркуй уголос” (Think-

aloud protocol); Синхронний переклад (Simultaneous interpreting); Усний переклад
(Interpreting)
Колективний переклад (Collaborative translation) (О›Брайен (O’Brien), том 2, 17–20)
див. також Автоматизований переклад (Computer-aided translation); Глобаліза-
ція і переклад (Globalization and translation); Комерційний переклад (Commercial
translation);Локалізація і переклад (Localization and translation); Машинний пере-
клад сьогодні (Machine translation today; Нетворкінг та перекладачі-волонтери
(Networking and volunteer translators; Перекладацький інструментарій(Translation
tools); Редагування (Revision); Усний переклад для потреб громади/ Усний пе-
реклад у соціальній сфері (Community interpreting; Функціоналістські підходи
(Functionalist approaches); Якість (письмового) перекладу (Quality in translation)
Колоніальна мова (Colonial language) див. Гібридність і переклад (Hybridity and
translation)
Комерційний переклад (Commercial translation) (Ологан) (Olohan, том 1, 41–44)
див. також Автоматизований переклад (Computer-aided translation); Глобаліза-
ція і переклад (Globalization and translation); Журналістика і переклад (Journalism
and translation); Локалізація і переклад (Localization and translation); Машинний
переклад сьогодні (Machine translation today); Перекладацькі стратегії і тактики
(Translation strategies and tactics); Процес перекладу (Translation process); Релігійний
переклад (Religious translation); Семіотика і переклад (Semiotics and translation);
Термінознавство і перекладознавство (Terminology and translation); Технічний пе-
реклад (Technical translation); Юридичний переклад (Legal translation); Якість пере-
кладу (Quality in translation)
Комікси у перекладі (Comics in translation) (Кайдл (Kaindl), том 1, 36–40) див. також
Дитяча література та переклад (Children’s literature and translation); Повороти пе-
рекладознавства (The turns of Translation Studies); Процес перекладу (Translation
process)
Компетентність (Competence) (Уртадо Альбір (Hurtado Albir), том 1, 55–59) див. та-
кож Когнітивні підходи (Cognitive approaches); Методика навчання перекладу
(Translation didactics); Перекладацькі стратегії і тактики (Translation strategies and
tactics); Природний перекладач і тлумач (Natural translator and interpreter); Про-
цес перекладу (Translation process); Статус письмових перекладачів (Status of
translators); Статус усних перекладачів (Status of interpreters)
Компетентність (метакультурна -)(Competence (metacultural -)) див. Реалії (Realia)
Комунікативна функція (Communicative function(s)) див. Теорія перекладацької діяль-
ності (Theory of translatorial action)
Комунікативний акт (Communicative act) див. Теорія усного перекладу (Interpreting
Studies); Технічний переклад (Technical translation)
Комунікація за участі перекладача (Interpreter-mediated interaction) див. Статус усних
перекладачів (Status of interpreters)
Конвенції (Convention(s)) див. Норми перекладу (Norms of translation); Паратексти

(Paratexts)
Конкорданс (Concordance(r)) див. Корпуси (Corpora)
Конотація(ї) (Connotation(s)) див.Реалії (Realia)
Контекст(и) (Context(s)) див. Лінгвістика і переклад (Linguistics and translation); Медич-
ний письмовий та усний переклад (Medical translation and interpreting); Опосеред-
кований усний переклад (Relay interpreting)
Контроль/ Оцінювання (Evaluation/Assessment) Коліна (Colina), том 2, 43–48) див.
також Автоматизований переклад (Computer-aided translation); Адаптація
(Adaptation); Компетентність (Competence); Корпуси (Corpora); Машинний пере-
клад сьогодні (Machine translation today); Переклад (Translation); Перекладознав-
ство (Translation Studies); Функціоналістські підходи (Functionalist approaches);
Контрольовані мови, спрощені технічні мови (Controlled languages) див. Машин-
ний переклад сьогодні (Machine translation today); Технічний переклад (Technical
translation)
Конференц-переклад (Conference interpreting)(Сетон (Setton), том 1, 66–74) див.
також Переклад з аркуша (Sight translation); Послідовний усний переклад
(Consecutive interpreting); Усний переклад (Interpreting); Усний переклад в медіа
(Media interpreting)
Концептуальна метафора (Conceptual metaphor(s)) див. Метафори перекладу
(Metaphors for translation)
Концептуальна схема (Conceptual map) див. Перекладознавчі бібліографії
Коран (Qur’an) див. Релігійний переклад (Religious translation)
Коректура, редагування (Proofreading) див. Редагування (Revision)
Корисність (Usefulness) див. Прикладне перекладознавство (Applied Translation Studies)
Корпуси (Corpora) (Лавіоза (Laviosa), том 1, 80–86) див. також Автоматизований
переклад (Computer-aided translation); Аудіовізуальний переклад (Audiovisual
translation); Усний та письмовий переклад жестових мов (Sign language interpreting
and translating)
Космополітизм (Cosmopolitanism) див. Гібридність і переклад (Hybridity and translation)
Краудсорсинг (Crowdsourcing) див. Автоматизований переклад (Computer-aided
translation); Глобалізація і переклад (Globalization and translation); Нетворкінг та
перекладачі-волонтери (Networking and volunteer translators); Перекладацький ін-
струментарій (Translation tools); Порівняльні підходи до перекладу (Comparative
approaches to translation)
Креолізація (Creolization) див. Гібридність і переклад (Hybridity and translation)
Креольська мова (Creole) див. Художній переклад (Literary translation)
Критика перекладу (Translation criticism) див. Контроль/ Оцінювання (Evaluation/
Assessment)
Культура (Culture) див. Полісистемна теорія та переклад (Polysystem theory and

translation)
Культура меншини (Minority culture) див. Усна традиція і переклад (Orality and
translation)
Культури за межами західних (Non-Western cultures) див. Усна традиція і переклад
(Orality and translation); Постколоніальні літератури та переклад (Post-colonial
literatures and translation)
Культурний переклад (Cultural translation) див Культуроорієнтовані підходи (Cultural
approaches); Переклад (Translation)
Культурний поворот, поворот до культури (Cultural turn) див. Культуроорієнтовані
підходи (Cultural approaches); Літературознавство і перекладознавство (Literary
Studies and Translation Studies)
Культурні зміни (Cultural change) див. Художній переклад (Literary translation)
Культурні референти, реалії (Cultural references) див. Одомашнювальний та очужу-
вальний переклади (Domestication and foreignization); Реалії (Realia)
Культурні цінності (Cultural values) див. Переклад реклами (Advertising translation)
Культурно-специфічні елементи, реалії (Culture-specific elements) див. Одомашнюваль-
ний та очужувальний переклади (Domestication and foreignization); Реалії (Realia)
Культурологія (Cultural studies) див. Усна традиція і переклад (Orality and translation)
Культуроорієнтовані підходи (Cultural approaches) (Марінетті (Marinetti), том 2, 26–
30) див. також Агенти перекладу (Agents of translation); Адаптація (Adaptation);
Ґендер у перекладі (Gender in translation); Дескриптивне (описове) перекладознав-
ство (Descriptive Translation Studies (DTS)); Етика й переклад (Ethics and translation);
Лінгвістика і переклад (Linguistics and translation); Норми перекладу (Norms of
translation); Перекладознавство (Translation Studies); Повороти перекладознавства
(The turns of Translation Studies); Полісистемна теорія та переклад (Polysystem theory
and translation); Постколоніальні літератури та переклад (Post-colonial literatures
and translation); Політичний переклад (Political translation); Соціологія перекладу
(Sociology of translation); Цензура (Censorship)
Культуро-пов’язані поняття, реалії (Culture-bound items) див. Реалії (Realia)
Латералізація (церебральна –) (Lateralization (cerebral -)) див. Нейролінгвістика та
усний переклад (Neurolinguistics and interpreting)
Лексична модель, лексична схема (Lexical pattern) див. Перекладацькі універсалії
Лінгвістика і переклад (Linguistics and translation) (Малмк’єр (Malmkjær), Vol. 2, 61–
68) див. також Корпуси (Corpora); Одиниця перекладу (Unit of translation); Пере-
клад (Translation); Релевантність і переклад (Relevance and translation); Перекла-
дацькі стратегії і тактики (Translation strategies and tactics)
Лінґва-франка, мова міжнародного спілкування (Lingua franca) див. Глобалізація і пе-
реклад (Globalization and translation); Конференц-переклад (Conference interpreting);
Науковий переклад (Scientific translation); Опосередкований усний переклад (Relay

interpreting); Повороти перекладознавства (The Turns of Translation Studies); Усна
традиція і переклад (Orality and translation)
Література меншини (Minority literature) див. Постколоніальні літератури та переклад
(Post-colonial literatures and translation)
Літературна критика (Literary criticism) див. Художній переклад (Literary translation)
Літературна творчість (Writing) див. Постколоніальні літератури та переклад (Post-
colonial literatures and translation)
Літературознавство і перекладознавство (Literary Studies and Translation Studies) (Де-
лабастіта (Delabastita), том 1, 196–208) див. також Адаптація (Adaptation); Ґендер
у перекладі (Gender in translation); Дескриптивне перекладознавство (Descriptive
Translation Studies); Журналістика і переклад (Journalism and translation); Зака-
дровий переклад та дублювання (Voiceover and dubbing); Когнітивні підходи
(Cognitive approaches); Корпуси (Corpora); Перекладознавство (Translation Studies);
Постколоніальні літератури та переклад (Post-colonial literatures and translation);
Релігійний переклад (Religious translation); Семіотика і переклад (Semiotics and
translation); Субтитрування (Subtitling); Філософія і переклад (Philosophy and
translation); Функціоналістські підходи (Functionalist approaches)
Локалізація і переклад (Localization and translation) (Шелер (Schäler), том 1, 209–214)
див. також Автоматизований переклад (Computer-aided translation)
Люди з вадами слуху (Deaf and hard of hearing) див. Аудіовізуальний переклад
(Audiovisual translation); Опосередкований усний переклад (Relay interpreting);
Усний переклад (Interpreting); Усний переклад для потреб громади/ Усний пере-
клад у соціальній сфері (Community interpreting); Усний та письмовий переклад
жестових мов (Sign language interpreting and translating)
Малюнок (і текст) (Picture (and text)) див. Комікси у перекладі (Comics in translation)
Маніпуляційна школа (Manipulation School) див. Дескриптивне перекладознавство
(Descriptive Translation Studies)
Маніпуляція (Manipulation) див. Закадровий переклад та дублювання (Voiceover and
dubbing); Літературознавство і перекладознавство (Literary Studies and Translation
Studies); Політичний переклад (Political translation)
Машинний переклад сьогодні (Machine translation today) (Форкада (Forcada), том 1,
215–223) див. також Автоматизований переклад (Computer-aided translation); Пе-
рекладацький інструментарій (Translation tools)
Медичний письмовий та усний переклад (Medical translation and interpreting Мон-
тальт (Montalt), том 2, 79–83) див. також Компететнтність (Competence); Методо-
логія перекладознавства (Methodology in Translation Studies); Науковий переклад
(Scientific translation); Перекладацька проблема (Translation problem); Терміноз-
навство і перекладознавство (Terminology and translation); Технічний переклад
(Technical translation)
Меми/ супермеми (Memes/supermemes) див. Інтерпретативний підхід (Interpretive
approach); Перекладознавство (Translation Studies)
Меншина (Minority) див. Художній переклад (Literary translation)

Мережа (Network) див. Автоматизований переклад (Computer-aided translation); Етно-
графічні підходи (Ethnographic approaches); Глобалізація і переклад (Globalization
and translation)
Мережа акторів (Actor network) див. Агенти перекладу (Agents of translation)
Метамова (Metalanguage) див. Деконструкція (Deconstruction); Історія перекладу
(Translation history)
Метатекст (Metatext) див. Художній переклад (Literary translation);
Метафори перекладу (Metaphors for translation) (Сент-Андре (André), том 2, 84–87)
див. також Перекладознавство (Translation Studies); Перенос (трансфер) і транс-
ферні студії (Transfer and Transfer Studies); Постколоніальні літератури та переклад
(Post-colonial literatures and translation); Процес перекладу (Translation process)
Метисаж (Métissage) див. Гібридність і переклад (Hybridity and translation)
Метод перекладу (Translation method) див. Лінгвістика та переклад (Linguistics and
translation) Одиниця перекладу (Unit of translation); Перекладацькі стратегії і так-
тики (Translation strategies and tactics)
Метод, форма, модальність (Modality) див. Усний переклад (Interpreting); Усний та
письмовий переклад жестових мов (Sign language interpreting and translating)
Методика навчання (Didactics) див. Методика навчання перекладу (Translation
didactics)
Методика навчання перекладу (Translation didactics) (Келлі (Kelly), том 1, 389–396)
див. також Когнітивні підходи (Cognitive approaches); Програма навчання та план
навчального процесу (Curriculum); Процес перекладу (Translatio nprocess)
Методологія перекладознавства (Methodology in Translation Studies) Флін і Гамб’є
(Flynn & Gambier), том 2, 88–96) див. також Агенти перекладу (Agents of
translation); Аудіовізуальний переклад (Audiovisual Translation); Ґендер у пере-
кладі (Gender in translation); Драматургічний переклад (Drama translation); Етно-
графічні підходи (Ethnographic approaches); Журналістика і переклад (Journalism
and translation); Ідейний підхід та громадсько-політична активність (Committed
approaches and activism); Інституційний переклад (Institutional translation); Іс-
торія перекладу (Translation history); Когнітивні підходи (Cognitive approaches);
Компетентність (Competence); Корпуси (Corpora); Методика навчання пере-
кладу (Translation didactics); Навчання мови та переклад (Language learning and
translation); Науковий переклад (Scientific translation); Нетворкінг та перекладачі-
волонтери (Networking and volunteer translators); Паратексти (Paratexts); Переклад
(Translation); Перекладознавство (Translation Studies); Повороти перекладознав-
ства (The turns of Translation Studies); Політичний переклад (Political translation);
Постколоніальні літератури та переклад (Post-colonial literatures and translation);
Природний перекладач і тлумач (Natural translator and interpreter); Програма на-
вчання та план навчального процесу (Curriculum); Протокол “Міркуй уголос”
(Think-aloud protocol); Процес перекладу (Translation process); Соціологія перекладу
(Sociology of translation); Статус усних перекладачів (Status of interpreters); Теорія

усного перекладу (Interpreting Studies); Технічний переклад (Technical translation);
Функціоналістські підходи (Functionalist approaches); Художній переклад (Literary
translation); Юридичний переклад (Legal translation)
Міграція (Migration) див. Багатомовність і переклад (Multilingualism and translation);
Глобалізація і переклад (Globalization and translation); Політичний переклад
(Political translation); Усний переклад для потреб громади/ Усний переклад у соці-
альній сфері (Community interpreting)
Міждисциплінарність (Interdisciplinarity) див. Аудіовізуальний переклад (Audiovisual
translation); Всесвітня мережа (Інтернет) та переклад (Web and translation); Ме-
тодологія перекладознавства (Methodology in Translation Studies); Повороти пе-
рекладознавства (The turns of Translation Studies); Політичний переклад (Political
translation); Теорія усного перекладу (Interpreting Studies); Усний переклад для по-
треб громади/ Усний переклад у соціальній сфері (Community interpreting)
Міжмовний переклад (Interlingual translation) див. Усна традиція і переклад (Orality
and translation)
Міжмовний перенос (Interlingual transfer) див. Перенос (трансфер) і трансферні студії
(Transfer and Transfer Studies)
Міжнародна асоціація усних перекладачів конференцій (AIIC (International Association
of Conference Interpreters)) див. Конференц-переклад (Conference interpreting); Опо-
середкований усний переклад (Relay interpreting); Послідовний усний переклад
(Consecutive interpreting); Теорія усного перекладу (Interpreting Studies)
Міжнародна федерація перекладачів (FIT – Federation internationale des traducteurs)
див. Статус письмових перекладачів (Status of translators)
Міжнародні інститути (International institutions) див. Багатомовність і переклад
(Multilingualism and translation)
Міноритарні мови і переклад (Minority languages and translation) Бранчадель
(Branchadell), том 2, 97–101) див. також Аудіовізуальний переклад (Audiovisual
Translation); Машинний переклад сьогодні (Machine translation today); Перекладоз-
навство (Translation Studies); Повороти перекладознавства (The turns of Translation
Studies); Процес перекладу (Translation process); Художній переклад (Literary
translation)
Мова-посередник, проміжна мова (Pivot language) див. Опосередкований усний пере-
клад (Relay interpreting); Субтитрування (Subtitling); Усний переклад (Interpreting)
Мови А – Б, мови: рідна – нерідна (Languages A/B) див. Напрям перекладу
(Directionality)
Мови обмеженого поширення (Languages of limited diffusion) див. Опосередкований
усний переклад (Relay interpreting)
Мовна варіативність (Linguistic variation) див. Термінознавство і перекладознавство
Мовна комбінація, пара мов (Language combination) див. Конференц-переклад
(Conference interpreting);Опосередкований усний переклад (Relay interpreting);
Мовна меншина (Linguistic minority) див. Автопереклад (Self-translation); Міноритарні

мови і переклад (Minority languages and translation)
Мовна політика (Language policy) див. Багатомовність і переклад (Multilingualism and
translation)
Мовна помилка (Linguistic error) див. Редагування (Revision)
Мовне планування (Language management) див. Багатомовність і переклад
(Multilingualism and translation)
Мовний імперіалізм (Linguistic imperialism) див. Деконструкція (Deconstruction)
Мовні пари (Language pairs) див. Інтерпретативний підхід (Interpretive approach); Тео-
рія усного перекладу (Interpreting Studies)
Мовні структури (Linguistic structures) див. Машинний переклад сьогодні (Machine
translation today)
Модель зусиль (Effort (model)) див. Інтерпретативний підхід (Interpretive approach);
Переклад з аркуша (Sight translation); Послідовний усний переклад (Consecutive
interpreting); Синхронний переклад (Simultaneous interpreting); Теорія усного пере-
кладу (Interpreting Studies)
Модульність, модульне програмування (Modularity) див. Машинний переклад сьогод-
ні (Machine translation today)
Молодший/ старший перекладач (Junior/ senior translator) див. Редагування (Revision)
Система ключових слів (Keyword system) див. Перекладознавчі бібліографії
Мультикультуралізм, культурна багатоманітність, (Multiculturalism) див Гібридність і
переклад (Hybridity and translation)
Мультимедіа (Multimedia) див. Аудіовізуальний переклад (Audiovisual translation);
Всесвітня мережа (Інтернет) та переклад (Web and translation); Конференц-пере-
клад (Conference interpreting)
Мультимедійна комунікація, аудіовізуальна комунікація (Multimedia communication)
див. Повороти перекладознавства (The Turns of Translation Studies)
Мультимодальність (Multimodality) див. Аудіовізуальний переклад (Audiovisual
translation)
Навички читання (Reading skill) див. Субтитрування (Subtitling)
Навчання (Training) див. Усний переклад для потреб громади/ Усний переклад у
соціальній сфері (Community interpreting); Конференц-переклад (Conference
interpreting); Теорія усного перекладу (Interpreting Studies); Інтерпретативний під-
хід (Interpretive approach); Переклад з аркуша: прима віста (Sigh translation: prima
vista); Усний та письмовий переклад жестових мов (Sign language interpreting and
translating); Синхронний конференц-переклад і використання технічних засо-
бів (Simultaneous conference interpreting and technology); Синхронний переклад
(Simultaneous interpreting); Термінологія та переклад (Terminology and translation)
Навчання мови та переклад (Language learning and translation) (Малмк’єр
(Malmkjær),том 1, 185–190)
Надлишковість (Redundancy) див. Усний та письмовий переклад жестових мов

(Sign language interpreting and translating); Синхронний переклад (Simultaneous
interpreting)
Напис(и) (Inscription(s)) див. Комікси у перекладі (Comics in translation)
Напрям перекладу (Directionality) (Покорн (Pokorn), том, 2, 37–39) див. також Кон-
ференц-переклад (Conference interpreting); Одомашнювальний та очужувальний
переклади (Domestication and foreignization); Перекладацький інструментарій
(Translation tools); Процес перекладу (Translation process); Релігійний переклад
(Religious translation); Теорія усного перекладу (Interpreting Studies); Усний пере-
клад (Interpreting); Усний переклад в медіа (Media interpreting)
Насичений переклад (Thick translation) див. Етнографічні підходи (Ethnographic
approaches); Переклад (Translation)
Наука перекладу (Science of translating) див. Перекладознавство (Translation Studies)
Науковий переклад (Scientific translation) (Монтґомері (Montgomery), том 1, 299–
305 див. також Автопереклад (Self-translation); Перекладацький інструментарій
(Translation tools)
Національні (місцеві) мови (Vernaculars) див. Науковий переклад (Scientific translation)
Національні мови (National languages) див. Багатомовність і переклад (Multilingualism
and translation)
Нашіптування, шушотаж (Whispering) див. Конференц-переклад (Conference
interpreting)
Невербальні елементи (Non-verbal elements) див. Переклад реклами (Advertising
translation)
Нейролінгвістика та усний переклад (Neurolinguistics and interpreting) (Аренс
(Ahrens), том 2, 105–107) див. також Когнітивні підходи (Cognitive approaches);
Синхронний переклад (Simultaneous interpreting); Усний переклад (Interpreting)
Нейролінгвістичні моделі (Neurolinguistic models) див. Теорія усного перекладу
(Interpreting Studies); Синхронний переклад (Simultaneous interpreting)
Неоднозначність (Ambiguity) див. Інтерпретативний підхід (Interpretive approach); Ма-
шинний переклад сьогодні (Machine translation today)
Неологізм(и) (Neologism(s)) див. Медичний письмовий та усний переклад (Medical
translation and interpreting)
Не-переклад (Non-translation) див. Політика перекладу (Translation policy)
Не-перекладач; особа, яка не є перекладачем (Non-translator) див. Колективний пере-
клад (Collaborative translation)
Непрофесійні перекладачі (Non-professional translators) див. Всесвітня мережа (Інтер-
нет) та переклад (Web and translation)
Непрямий переклад, опосередкований (письмовий) переклад (Indirect translation) див.
Не-суб’єкт, неправосуб’єктна особа (Non-person) див. Статус усних перекладачів
(Status of interpreters)
Нетворкінг (Networking) див. Автоматизований переклад (Computer-aided translation);

Етнографічні підходи (Ethnographic approaches); Глобалізація і переклад
(Globalization and translation)
Нетворкінг та перекладачі-волонтери (Networking and volunteer translators) (Фола-
рон (Folaron, том 1, 231–234) див. також Автоматизований переклад (Computer-
aided translation)
Нехудожній текст (Non-literary text) див. Стилістика і переклад (Stylistics and
translation)
Норми (Norms) див. Агенти перекладу (Agents of translation); Інституційний переклад
(Institutional translation); Історія перекладу (Translation history); Конференц-пе-
реклад (Conference interpreting); Методологія перекладознавства (Methodology in
Translation Studies); Повторний переклад (множинність перекладів) (Retranslation);
Полісистемна теорія та переклад (Polysystem theory and translation); Порівняльні
підходи до перекладу (Comparative approaches to translation); Теорія усного пере-
кладу (Interpreting Studies); Художній переклад (Literary translation)
Норми перекладу (Norms of translation) (Шефнер (Schäffner), том 1, 235–244) див.
також Перекладознавство (Translation Studies); Полісистемна теорія та пере-
клад (Polysystem theory and translation); Функціоналістські підходи (Functionalist
approaches)
Носій мови (Native speaker) див. Напрям перекладу (Directionality)
Образ (и) (Image(s)) див. Культуроорієнтовані підходи (Cultural approaches)
Образність (Imagery) див. Переклад поезії (Poetry translation)
Обробка інформації (Information processing) див. Переклад з аркуша (Sight translation);
Послідовний усний переклад (Consecutive interpreting); Теорія усного перекладу
(Interpreting Studies); Усний та письмовий переклад жестових мов (Sign language
interpreting and translating)
Обробка продуктів мовлення (Speech processing) see Нейролінгвістика та усний пере-
клад (Neurolinguistics and interpreting)
Одиниця перекладу (Unit of translation) (Балляр (Ballard), том 1, 437–440) див. також
Однаковість (Sameness) see Деконструкція (Deconstruction)
Одномовність (Monolingualism) див. Автопереклад (Self-translation); Багатомовність і
переклад (Multilingualism and translation)
Одночасна доставка (Simship – Simultaneous shipment) див. Локалізація і переклад
(Localization and translation)
Одомашнення, доместикація (Domesticating) див. Перекладацькі стратегії і тактики
(Translation strategies and tactics); Повторний переклад (множинність перекладів)
(Retranslation); Реалії (Realia)
Одомашнювальний та очужувальний переклади (Domestication and foreignization)
(Палопоскі (Paloposki), том. 2, 40–42) див. також Дитяча література та пере-
клад (Children’s literature and translation); Етика й переклад (Ethics and translation);
Перекладацькі стратегії і тактики (Translation strategies and tactics); Перекладознав-

чі бібліографії (Bibliographies of translation studies); Повторний переклад (множин-
ність перекладів) (Retranslation); Реалії (Realia)
Ознайомлювальний переклад, загальний переклад (Introductory translation) див. Дра-
матургічний переклад (Drama translation)
Онлайнові бібліографії (Online bibliographies) див. Перекладознавчі бібліографії
Ономатопея (звуконаслідування) (Onomatopoeia) див. Комікси в перекладі (Comics in
translation)
Опосередкований (переклад) (Relay) див. Конференц-переклад (Conference
interpreting); Закадровий переклад та дублювання (Voiceover and dubbing)
Опосередкований усний переклад (Relay interpreting) (Шлесінгер (Shlesinger), том
1, 276–278) див. також Синхронний переклад (Simultaneous interpreting); Усний
переклад для потреб громади/ Усний переклад у соціальній сфері (Community
interpreting); Усний та письмовий переклад жестових мов (Sign language interpreting
and translating)
Оригінал(ьний)/ оригінальність (Original(ity)) див. Автопереклад (Self-translation);
Багатомовність і переклад (Multilingualism and translation); Історія перекладу
(Translation history); Літературознавство і перекладознавство (Literary Studies and
Translation Studies); Повторний переклад (множинність перекладів) (Retranslation);
Філософія і переклад (Philosophy and translation)
Орієнтований на продукт (Product-oriented) див. Дескриптивне перекладознавство
Орієнтований на процес (Process-oriented) див. Дескриптивне перекладознавство
(Descriptive Translation Studies); Теорія усного перекладу (Interpreting Studies); Синх-
ронний переклад (Simultaneous interpreting)
Орієнтований на студента підхід (Learner-centered approach) див. Методика навчання
перекладу (Translation didactics)
Орієнтований на цільову мову/ культуру (Target-oriented) див. Дескриптивне перекла-
дознавство (Descriptive Translation Studies (DTS))
Остаточне рішення (Final solution) див. Проблема перекладу (Translation problem)
Офіційна мова (Official language) див. Міноритарні мови і переклад (Minority languages
and translation); Опосередкований усний переклад (Relay interpreting)
Офіційний переклад (Authoritative translation) див. Юридичний переклад (Legal
translation)
Оцінювання (Assessment) див. Контроль/ Оцінювання (Evaluation/Assessment); Про-
грама навчання та план навчального процесу (Curriculum); Теорія усного перекла-
ду (Interpreting Studies); Якість перекладу (Quality in translation)
Очікування (Expectation(s)) див. Паратексти (Paratexts)
Очікування користувача (User expectations) див. Конференц-переклад (Conference
Очуження, екзотизація, форе(йг)нівація (Foreignizing) див. Перекладацькі стратегії і

тактики (Translation strategies and tactics); Повторний переклад (множинність пе-
рекладів) (Retranslation); Реалії (Realia)
Пара(и) відповідників (Coupled pair(s)) див. Проблема перекладу (Translation problem)
Паралельні тексти (Bitext) див. Автоматизований переклад (Computer-aided translation)
Паралінгвістична інформація (Paralinguistic information) див. Аудіовізуальний пере-
клад (Audiovisual translation); Теорія усного перекладу (Interpreting Studies); Пере-
клад з аркуша (Sight translation); Субтитрування (Subtitling); Технічний переклад
Паратексти (Paratexts) Ґюрчалар (Gürçaglar), том 2, 113–116) див. також Агенти пере-
кладу (Agents of translation); Норми перекладу (Norms of translation); Псевдопере-
клад (Pseudotranslation)
Патронат, патронаж, заступництво, меценатство (Patronage) see Інституційний пере-
клад (Institutional translation); Культуроорієнтовані підходи (Cultural approaches)
Педагогіка (Pedagogy) див. Методика навчання перекладу (Translation didactics)
Переклад (Translation) (Галверсон (Halverson), том 1, 378–384) див. також Драма-
тургічний переклад (Drama translation); Ідейний підхід та громадсько-політична
активність (Committed approaches and activism); Перекладознавство (Translation
Studies); Функціоналістські підходи (Functionalist approaches)
Переклад вистав (Performance translation) див. Драматургічний переклад (Drama
translation)
Переклад з аркуша (Sight translation) (Ченькова (Cenková), том. 1, 320–323) див. та-
кож Перекладацькі стратегії і тактики (Translation strategies and tactics); Послідов-
ний усний переклад (Consecutive interpreting); Синхронний переклад (Simultaneous
interpreting)
Переклад з аркушу, прима віста (Prima vista) див. Переклад з аркуша (Sight translation)
Переклад поезії (Poetry translation) Джоунз (Jones), том 2, 117–122) див. також Адап-
тація (Adaptation); Гра слів у перекладі (Wordplay in translation); Компетентність
(Competence); Протокол “Міркуй уголос” (Think-aloud protocol); Статус усних пере-
кладачів (Status of interpreters)
Переклад реклами (Advertising translation) (Вальдес (Valdés), том 2, 1–5) див. також
Аудіовізуальний переклад (Audiovisual translation); Всесвітня мережа (Інтернет) та
переклад (Web and translation); Гра слів у перекладі (Wordplay in translation); Лока-
лізація і переклад (Localization and translation); Перекладацькі стратегії і тактики
(Translation strategies and tactics); Повороти перекладознавства (Turns of Translation
Studies); Семіотика і переклад (Semiotics and Translation)
Переклад телевізійних трансляцій (Television interpreting) див. Усний переклад в ме-
діа (Media interpreting); Усний та письмовий переклад жестових мов (Sign language
interpreting and translating)
Переклад телефонних розмов (Telephone interpreting) див. Дистанційний переклад
(Remote interpreting); Усний переклад для потреб громади/ Усний переклад у со-
ціальній сфері (Community interpreting)
Перекладацтво (Translatorship) див. Агенти перекладу (Agents of translation); Інсти-

туційний переклад (Institutional translation); Методологія перекладознавства
(Methodology in Translation Studies)
Перекладацька компетентність (Translation competence) див. Природний перекладач і
тлумач (Natural translator and interpreter)
Перекладацька компетентність (Translatorial competence) див. Теорія перекладацької
діяльності (Theory of translatorial action)
Перекладацька мова, транслейшеніз (Translationese) див. Перекладацькі універсалії
Перекладацька неточність (Mistranslation) див. Редагування (Revision)
Перекладацька освіта усного перекладача (Interpreter education) див. Статус усних пе-
рекладачів (Status of interpreters)
Перекладацький інструментарій (Translation tools) (Фоларон (Folaron), том 1, 429–
436) див. також Автоматизований переклад (Computer-aided translation); Всесвіт-
ня мережа (Інтернет) та переклад(Web and translation); Корпуси (Corpora); Техніч-
ний переклад (Technical translation)
Перекладацький проект (Translation project) див. Глобалізація і переклад (Globalization
and translation)
Перекладацькі помилки (Translation ‘errors’) (Гансен (Hansen), том 1, 385–388) див.
також Автоматизований переклад (Computer-aided translation); Технічний пере-
клад (Technical translation); Функціоналістські підходи (Functionalist approaches)
Перекладацькі стратегії і тактики (Translation strategies and tactics) (Ґамб’є
(Gambier), том 1, 412–418) див. також Адаптація (Adaptation); Конференц-пере-
клад (Conference interpreting); Протокол “Міркуй уголос” (Think-aloud protocol);
Процес перекладу (Translation process); Функціоналістські підходи (Functionalist
approaches)
Перекладацькі трансформації (зсуви) (Shift(s)) див. Лінгвістика і переклад (Linguistics
and translation); Перекладацькі стратегії і тактики (Translation strategies and tactics)
Перекладацькі універсалії (Translation universals) (Честерман (Chesterman), том 2,
175–179) див. також Дескриптивне перекладознавство (Descriptive Translation
Studies); Корпуси (Corpora); Лінгвістика та переклад (Linguistics and translation);
Перекладознавство (Translation Studies); Повторний переклад (множинність пере-
кладів) (Retranslation); Стилістика та переклад (Stylistics and translation); Субтитру-
вання (Subtitling)
Перекладач художньої літератури (Literary translator) див. Статус письмових перекла-
дачів (Status of translators)
Перекладач Google (Google Translate) див. Глобалізація і переклад (Globalization and
translation); Нетворкінг та перекладачі-волонтери (Networking and volunteer
translators)
Перекладачезнавство (дослідження перекладача) (Translator studies) див. Соціологія
перекладу (Sociology of translation)
Перекладачі-волонтери (Volunteer translators/ interpreters) див. Глобалізація і пере-

клад (Globalization and translation); Ідейний підхід та громадсько-політична ак-
тивність (Committed approaches and activism); Колективний переклад (Collaborative
translation);
Перекладність/ неперекладність (Translatability/ untranslatability) див. Багатомов-
ність і переклад (Multilingualism and translation); Гра слів у перекладі (Wordplay
in translation); Деконструкція (Deconstruction); Лінгвістика і переклад (Linguistics
and translation); Переклад реклами (Advertising translation); Проблема перекладу
Перекладознавство (Translation Studies) (Мандей (Munday), том 1, 419–428) див.
також Автоматизований переклад (Computer-aided translation); Адаптація
(Adaptation); Аудіовізуальний переклад (Audiovisual translation); Всесвітня мере-
жа (Інтернет) та переклад(Web and translation); Дескриптивне перекладознавство
(Descriptive Translation Studies); Історія перекладу (Translation history); Когнітивні
підходи (Cognitive approaches); Корпуси (Corpora); Літературознавство та перекла-
дознавство (Literary studies and Translation studies); Прикладне перекладознавство
(Applied Translation Studies); Протокол “Міркуй уголос” (Think-aloud protocol); Про-
цес перекладу (Translation process); Релігійний переклад (Religious translation); Тео-
рія усного перекладу (Interpreting Studies); Усний та письмовий переклад жестових
мов (Sign language interpreting and translating); Субтитрування (Subtitling); Функціо-
налістські підходи (Functionalist approaches)
Перекладознавчі бібліографії (Bibliographies of Translation Studies) (ван Дорслар (van
Doorslaer), Vol. 2, 13–16) див. також Перекладознавство (Translation Studies); Пе-
рекладацький інструментарій (Translation tools)
Переклад-нашіптування (Whispered interpreting) див. Усний переклад в медіа (Media
interpreting)
Перенесення (Transportation) див. Філософія і переклад (Philosophy and translation)
Перенос (Transfer) див. Деконструкція (Deconstruction); Напрям перекладу
(Directionality)
Перенос (трансфер) і трансферні студії (Transfer and Transfer Studies) (Ґьопферіх
(Göpferich), том 1, 374–377) див. також Деконструкція (Deconstruction); Напрям
перекладу (Directionality); Функціоналістські підходи (Functionalist approaches)
Переозвучення (Revoicing) див. Субтитрування (Subtitling); Закадровий переклад та
дублювання (Voiceover and dubbing)
Переписування, перестворення (Rewriting) see Культуроорієнтовані підходи (Cultural
approaches)
Переформулювання (Reformulating) див. Інтерпретативний підхід (Interpretive
approach)
Переформулювання (Rewording) див. Перекладознавство (Translation Studies)
Письменницькі навички (Writing skills) див. Стилістика і переклад (Stylistics and
translation)
Письмовий переклад у соціальній сфері(Community translation) див. Нетворкінг та пе-

рекладачі-волонтери (Networking and volunteer translators)
Підйом престижу (Empowerment) див. Метафори перекладу (Metaphors for translation)
Підрядник (Gloss translation) див. Драматургічний переклад (Drama translation)
Підхід, що ґрунтується на завданнях (Task-based approach) див. Методика навчання
перекладу (Translation didactics)
Підхід, що орієнтовано на процес (Process-centered approach) див. Теорія усного пере-
кладу (Interpreting Studies); Методика навчання перекладу (Translation didactics)
Планування мови (Language planning) див. Політичний переклад (Political translation)
Плин робочого процесу (Workflow) див. Автоматизований переклад (Computer-aided
translation); Всесвітня мережа (Інтернет) та переклад(Web and translation); Машин-
ний переклад сьогодні (Machine translation today); Перекладацький інструментарій
(Translation tools)
Поворот у перекладознавстві (Translational turn) див. Філософія і переклад (Philosophy
and translation)
Повороти перекладознавства (Turns of Translation Studies, the) (Снел-Горнбі (Snell-
Hornby), том 1, 366–370) див. також Автоматизований переклад (Computer-aided
translation); Ґендер у перекладі (Gender in translation); Дескриптивне перекладоз-
навство (Descriptive Translation Studies); Машинний переклад сьогодні (Machine
translation today); Перекладознавство (Translation Studies); Пост-колоніальні літе-
ратури і переклад (Post-colonial literatures and translation); Протокол “Міркуй уго-
лос” (Think-aloud protocol); Соціологія перекладу (Sociology of translation); Теорія
усного перекладу (Interpreting Studies); Усний переклад для потреб громади/ Усний
переклад у соціальній сфері (Community interpreting); Функціоналістські підходи
(Functionalist approaches)
Повтор (Repetition) див. Автоматизований переклад (Computer-aided translation); Пере-
кладацькі універсалії (Translation universals)
Повторне використання (Reuse) див. Автоматизований переклад (Computer-aided
translation); Локалізація і переклад (Localization and translation)
Повторний переклад (множинність перекладів) (Retranslation) (Коскінен і Пало-
поскі (Koskinen & Paloposki), том 1, 294–298)
Подвійна читацька аудиторія, подвійний адресат (Dual readership) див. Дитяча літера-
тура та переклад (Children’s literature and translation)
Подібність (Similarity) див. Порівняльні підходи до перекладу (Comparative approaches
to translation)
Поетика перекладача (Poetics of the translator) див. Порівняльні підходи до перекладу
Поле (термін Бурдьє) ((Field) (Bourdieu)) див. Соціологія перекладу (Sociology of
translation)
Полісемія, багатозначність (Polysemy) див. Інтерпретативний підхід (Interpretive
approach)
Полісистемна теорія та переклад (Polysystem theory and translation) (Чан (Chang), том
1, 257–263) див. також Політика перекладу (Translation policy)
Політика перекладу (Translation policy) (Мейлартс (Meylaerts), том 2, 163–168)
див. також Агенти перекладу (Agents of translation); Багатомовність і переклад
(Multilingualism and translation); Дескриптивне перекладознавство (Descriptive
Translation Studies); Закадровий переклад та дублювання (Voiceover and dubbing);
Інституційний переклад (Institutional translation); Норми перекладу (Norms of
translation); Перекладацькі стратегії і тактики (Translation strategies and tactics); Пе-
рекладознавство (Translation Studies); Полісистемна теорія та переклад (Polysystem
theory and translation); Постколоніальні літератури та переклад (Post-colonial
literatures and translation); Прикладне перекладознавство (Applied Translation
Studies); Процес перекладу (Translation process); Субтитрування (Subtitling); Усний
interpreting); Цензура (Censorship)
Політичний переклад (Political translation) (Ґаньйон (Gagnon), том 1, 252–256) див.
також Автопереклад (Self-translation); Ґендер у перекладі (Gender in translation);
Перекладацькі стратегії і тактики (Translation strategies and tactics); Постколоніаль-
ні літератури та переклад (Post-colonial literatures and translation); Усний переклад
для потреб громади/ Усний переклад у соціальній сфері (Community interpreting)
Помилки (Errors) див. Перекладацькі помилки (Translation ‘errors’)
Помітність/непомітність (Visibility/invisibility) див. Деконструкція (Deconstruction);
Етика й переклад (Ethics and translation); Ідейний підхід та громадсько-політич-
на активність (Committed approaches and activism); Літературознавство і перекла-
дознавство (Literary Studies and Translation Studies); Одомашнювальний та очу-
жувальний переклади (Domestication and foreignization); Теорія усного перекладу
(Interpreting Studies)
Поняттєва мережа, поняттєва схема (Conceptual network) див. Проблема перекладу
Популяризація (Popularization) див. Медичний письмовий та усний переклад (Medical
translation and interpreting)
Порівняльна лінгвістика, зіставна лінгвістика (Contrastive linguistics) див. Порівняльні
підходи до перекладу (Comparative approaches to translation)
Порівняльне літературознавство (Comparative Literature) див. Історія перекладу
(Translation history); Літературознавство і перекладознавство (Literary Studies and
Translation Studies)
Порівняльні підходи до перекладу (Comparative approaches to translation) (Кос-
тер (Koster), том 2, 21–25) див. також Герменевтика і переклад (Hermeneutics and
translation); Ґендер у перекладі (Gender in translation); Дескриптивне перекладоз-
навство (Descriptive Translation Studies (DTS)); Контроль/оцінювання (Evaluation/
Assessment); Корпуси (Corpora); Перекладацькі стратегії і тактики (Translation
strategies and tactics); Перекладознавство (Translation Studies); Повторний переклад
(Множинність перекладів) (Retranslation); Постколоніальні літератури та пере-

клад (Post-colonial literatures and translation); Процес перекладу (Translation process)
Порівняння текстів (Comparison of texts) див. Порівняльні підходи до перекладу
Посередництво в обміні знаннями (Knowledge mediation) див. Медичний письмовий та
усний переклад (Medical translation and interpreting)
Послідовний усний переклад (Consecutive interpreting) (Дам (Dam, том 1, 75–79)
див. також Інтерпретативний підхід (Interpretive approach); Конференц-пере-
клад (Conference interpreting); Теорія усного перекладу (Interpreting Studies); Усний
interpreting)
Постколоніалізм (Postcolonialism) див. Гібридність і переклад (Hybridity and translation)
(Бандія (Bandia), том 1, 264–269)
Постмодернізм (Postmodernism) див. Деконструкція (Deconstruction); Переклад
(Translation)
Потік інформації (Information flow) див. Глобалізація і переклад (Globalization and
translation)
Поширення (знань) (Dissemination) див. Машинний переклад сьогодні (Machine
translation today)
Правила перекладу (Translation rules) див. Полісистемна теорія та переклад (Polysystem
theory and translation)
Право (Law) див. Юридичний переклад (Legal translation)
Празький структуралізм (Prague Structuralism) див. Літературознавство і перекладоз-
навство (Literary Studies and Translation Studies)
Практичне дослідження (Expertise research) див. Компетентність (Competence); Прото-
кол “Міркуй уголос” (Think-aloud protocol)
Пре-/ пост-редагування (Pre-/ post-editing) див. див. Контроль/ оцінювання
(Evaluation/ Assessment); Машинний переклад сьогодні (Machine translation today);
Редагування (Revision)
Презентаційні елементи (Presentational element(s)) див. Паратексти (Paratexts);
Презюмований (припустимий) переклад (Assumed translation) див. Дескриптивне пе-
рекладознавство (Descriptive Translation Studies); Переклад (Translation)
Премія(ї) (Prize(s)) див. Політика перекладу (Translation policy)
Прийняття рішення (Decision-making) див. Агенти перекладу (Agents of translation);
Когнітивні підходи (Cognitive approaches); Процес перекладу (Translation process);
Прикладне перекладознавство (Applied Translation Studies) (Рабадан (Rabadán), том
1) див. також Всесвітня мережа (Інтернет) та переклад (Web and translation);
Корпуси (Corpora); Локалізація і переклад (Localization and translation); Методи-
ка навчання перекладу (Translation didactics); Перекладацький інструментарій
(Translation tools)
Припущення (Inference) див. Синхронний переклад (Simultaneous interpreting)

Природний перекладач і тлумач (Natural translator and interpreter) (Антоніні
(Antonini), том 2, 102–104) див. також Нетворкінг та перекладачі-волонтери
(Networking and volunteer translators); Перекладознавство (Translation Studies); Те-
орія усного перекладу (Interpreting Studies); Усний переклад для потреб громади/
Природній переклад (Natural translation) див. Усний переклад (Interpreting)
Причинний зв’язок, каузальність (Causality) див. Історія перекладу (Translation
history)
Проблема перекладу (Translation problem) (Турі (Toury), том 2, 169–174) див. також
Перекладацькі стратегії і тактики (Translation strategies and tactics); Перекладознав-
ство (Translation Studies); Протокол “Міркуй вголос” (Think-aloud protocol); Процес
перекладу (Translation process)
Програма навчання та план навчального процесу (Curriculum) (Келлі (Kelly), том 1,
87–93)
Проміжне рішення (Interim solution) див. Проблема перекладу (Translation problem)
Просодія (Prosody) див. Теорія усного перекладу (Interpreting Studies);
Протокол “Міркуй уголос” (Think-aloud protocol) (Яаскеляйнен (Jääskeläinen, том 1,
371–373) див. також Процес перекладу (Translation process); Функціоналістські
підходи (Functionalist approaches)
Прототипів (теорія) (Prototype (theory)) див. див. Семантичні моделі і переклад
(Semantic models and translation)
Професійна ідентичність (Occupational identity) див. Статус усних перекладачів (Status
of interpreters)
Професійне спілкування (Expert-to-expert communication) див. Проблема перекладу
Професійні асоціації (Professional associations) див. Усний переклад для потреб грома-
ди/ Усний переклад у соціальній сфері (Community interpreting)
Професійно-орієнтований підхід (Profession-centered approach) див. Методика навчан-
ня перекладу(Translation didactics)
Професіоналізація (Professionalization) див. Конференц-переклад (Conference
interpreting); Природний перекладач і тлумач (Natural translator and interpreter);
Статус усних перекладачів (Status of interpreters); Теорія усного перекладу
(Interpreting Studies); Усний та письмовий переклад жестових мов (Sign language
interpreting and translating); Усний переклад для потреб громади/ Усний переклад у
соціальній сфері (Community interpreting)
Професія перекладача (Translation profession) див. Колективний переклад (Collaborative
translation)
Процедура редагування (Revision procedure) see Редагування (Revision)
Процедури (Procedure(s) див. Перекладацькі стратегії і тактики (Translation strategies
and tactics)
Процес (Process) див. Процес перекладу (Translatio nprocess)

Процес перекладу (Translation process) (Енґлунд Дімітрова (Englund Dimitrova),
том 1, 406–411) див. також Дескриптивне перекладознавство (Descriptive
Translation Studies); Когнітивні підходи (Cognitive approaches); Метафори пере-
кладу (Metaphors for translation); Одиниця перекладу (Unit of translation); Перекла-
дацькі стратегії і тактики (Translation strategies and tactics); Проблема перекладу
(Translation problem); Протокол “Міркуй уголос” (Think-aloud protocol)
Процес прийняття рішення (Decision process) див. Політика перекладу (Translation
policy)
Прямі трансляції (Live transmissions) див. Усний переклад в медіа (Media interpreting)
Псевдопереклад (Pseudotranslation) O’Саліван (O’Sullivan), том 2, 123–125) див. також
Адаптація (Adaptation); Дескриптивне перекладознавство (Descriptive Translation
Studies (DTS)); Етика й переклад (Ethics and translation); Локалізація і переклад
(Localization and translation); Норми перекладу (Norms of translation); Полісистемна
теорія та переклад (Polysystem theory and translation); Субтитрування (Subtitling)
Психоаналіз (Psychoanalysis) див. Ґендер у перекладі (Gender in translation)
Психолінгвістика (Psycholinguistics) див. Когнітивні підходи (Cognitive approaches);
Процес перекладу (Translation process); Семантичні моделі і переклад (Semantic
models and translation)
Психолінгвістичний підхід (Psycholinguistic approach) див. Методика навчання пере-
кладу (Translation didactics)
Публічний імідж (Public image) див. Статус усних перекладачів (Status of interpreters)
Публічні терени, сфера діяльності держави (Public domain) див. Політика перекладу
(Translation policy)
Пурифікація (Purification) see Дитяча література та переклад (Children’s literature and
ranslation)
Реакція (Response) див. Контроль/ Оцінювання (Evaluation/Assessment)
Реалії (Realia) (Леппігальме) (Leppihalme), том. 2, 126–130) див. також Перекла-
дацькі стратегії і тактики (Translation strategies and tactics); Перекладознавство
(Translation Studies); Проблема перекладу (Translation problem); Субтитрування
(Subtitling)
Регістр (Register) див. Стилістика і переклад (Stylistics and translation)
Регулювання, регламентація (Regulation) див. Політика перекладу (Translation policy)
Регульований переклад (Regulated translation) див. Релігійний переклад (Religious
translation)
Редагування (Revision) (Мосоп (Mossop), том 2, 135–139) див. також Автоматизова-
ний переклад (Computer-aided translation); Журналістика та переклад (Journalism
and translation); Перекладацькі “помилки” (Translation ‘errors’); Перекладацький
інструментарій (Translation tools); Повторний переклад (множинність перекладів)
(Retranslation); Якість перекладу (Quality in translation)
Реєстр(атор) слів (Word list(er)) див. Корпуси (Corpora)
Реклама (аудіо-візуальна –) (Advertising (audiovisual –)) див. Переклад реклами

(Advertising translation)
Реклама (друкована –) (Advertising (printed –)) див. Переклад реклами (Advertising
translation)
Реклама в електронних ЗМІ, Інтернет-реклама (Advertising (electronic –) див. Переклад
реклами (Advertising translation)
Рекламні матеріали (Promotional material) див. Переклад реклами (Advertising
translation)
Релевантність і переклад (Relevance and translation) (Алвіш і Ґонсалвіш (Alves &
Gonçalves), том 1, 279–284) див. також Інтерпретативний підхід (Interpretive
approach); Синхронний переклад (Simultaneous interpreting); Субтитрування
(Subtitling)
Релігійний переклад (Religious translation) (Ноде (Naudé), том 1, 285–293) див. також
Репертуар (Repertoire) див. Полісистемна теорія та переклад (Polysystem theory and
translation); Художній переклад (Literary translation)
Репрезентація, зображення (Representation(s)) див. Культуроорієнтовані підходи
(Cultural approaches)
Ретенційний переклад, переклад спрямований на збереження часового та національ-
ного забарвлення (Retentive translation) (Голмз) див. Порівняльні підходи до пере-
кладу (Comparative approaches to translation)
Рецепція (Reception) див. Художній переклад (Literary translation)
Рима (Rhyme) див. Переклад поезії (Poetry translation)
Рідна мова (Mother tongue) див. Напрям перекладу (Directionality)
Рідна мова (Native language) див. Конференц-переклад (Conference interpreting)
Різновиди (жестових) мов, варіативність (жестових) мов (Language variation) див.
translating)
Різнорідність, неоднорідність (Heterogeneity) див. Деконструкця (Deconstruction)
Рішення (Solution) див. Проблема перекладу (Translation problem)
Робота в команді (Teamwork) див. Конференц-переклад (Conference interpreting)
Робоча мова (Working language) див. Конференц-переклад (Conference interpreting);
Опосередкований усний переклад (Relay interpreting); Теорія усного перекладу
(Interpreting Studies); Усний переклад (Interpreting)
Робоча пам’ять (Working memory) див. Переклад з аркуша (Sight translation); Прото-
кол “Міркуй уголос” (Think-aloud protocol); Синхронний переклад (Simultaneous
Робоче місце (Workstation) див. Автоматизований переклад (Computer-aided
translation); Нетворкінг та перекладачі-волонтери (Networking and volunteer
translators); Перекладацький інструментарій (Translation tools)
Робочий процес (Work process) див. Технічний переклад (Technical translation); Пере-
кладацький інструментарій (Translation tools)
Робочий процес перекладу (Translation working process) див. Перекладацькі стратегії і

тактики (Translation strategies and tactics)
Розв’язування проблем (Problem-solving) див. Когнітивні підходи (Cognitive approaches);
Проблема перекладу (Translation problem); Процес перекладу (Translation process)
Розпізнавання голосу (Speech (voice) recognition) див. Перекладацький інструментарій
(Translation tools); Субтитрування (Subtitling)
Розуміння (Understanding) див. Герменевтика і переклад (Hermeneutics and translation)
Роз›яснення (Explanation) див. Агенти перекладу (Agents of translation); Перекладацькі
універсалії (Translation universals)
Роль (Role) див. Інтерпретативний підхід (Interpretive approach); Конференц-переклад
(Conference interpreting); Синхронний переклад (Simultaneous interpreting); Теорія
усного перекладу (Interpreting Studies); Усний переклад для потреб громади/ Усний
переклад у соціальній сфері (Community interpreting)
Російський формалізм (Russian Formalism) див. Літературознавство і перекладоз-
навство (Literary Studies and Translation Studies); Полісистемна теорія та переклад
(Polysystem theory and translation)
Рутинний автоматичний процес (Routine) див. Перекладацькі стратегії і тактики
(Translation strategies and tactics)
Самозайнятий перекладач, перекладач-приватний підприємець (Self-employed
translator) див. Редагування (Revision)
Саморедагування (Self-revision) див. Редагування (Revision)
Самосприйняття перекладачів (Interpreter’s self-perception) див. Статус усних перекла-
дачів (Status of interpreters)
Світова література, всесвітня література (World literature) див. Культуроорієнтовані
підходи (Cultural approaches)
Священний текст, сакральний текст (Sacred text) див. Релігійний переклад (Religious
translation)
Сегмент, відтинок (смисловий)(Chunk (semantic -)) див. Нейролінгвістика та усний пе-
реклад (Neurolinguistics and interpreting)
Семантичні моделі й переклад (Semantic models and translation) (Кусмауль
(Kussmaul), том 1, 309–313) див. також Релігійний переклад (Religious translation);
Семіотика і переклад (Semiotics and translation) (Стекконі (Stecconi, том 1, 314–319)
Сертифікація (Certification) див. Конференц-переклад (Conference interpreting); Статус
письмових перекладачів (Status of translators)
Синонімія (Synonymy) див. Медичний письмовий та усний переклад (Medical
translation and interpreting) Тактики (Tactics) див. Перекладацькі стратегії і такти-
ки (Translation strategies and tactics)
Синхронія (Synchrony) див. Аудіовізуальний переклад (Audiovisual translation); Зака-
дровий переклад та дублювання (Voiceover and dubbing); Теорія усного перекладу
(Interpreting Studies);
Синхронний конференц-переклад і використання технічних засобів (Simultaneous

conference interpreting and technology) (Дірікер (Diriker), том 1, 329–332) див.
також Конференц-переклад (Conference interpreting); Синхронний переклад
(Simultaneous interpreting)
Синхронний переклад (Simultaneous interpreting)(Руссо (Russo), том 1, 333–336) див.
також Інтерпретативний підхід (Interpretiv approach); Послідовний усний пере-
клад (Consecutive interpreting); Теорія усного перекладу (Interpreting Studies); Усний
переклад (Interpreting); Усний переклад в медіа (Media interpreting)
Синхронний переклад з опорою на текст (Simultaneous interpreting with text) див. Кон-
ференц-переклад (Conference interpreting); Переклад з аркуша (Sight translation)
Система керування контентом (Content management system) див. Перекладацький ін-
струментарій (Translation tools)
Система пам’яті перекладів (Translation memory system); Редагування (Revision)
Система управління термінологією (СУТ) (Terminology management system (TMS)) див.
Ситуативний підхід (Situational approach) див. Методика навчання перекладу
(Translation didactics)
Ситуація перекладу (Settings) див. Аудіовізуальний переклад (Audiovisual translation);
Конференц-переклад (Conference interpreting); Повороти перекладознавства (The
turns of Translation Studies); Синхронний переклад (Simultaneous interpreting); Те-
орія усного перекладу (Interpreting Studies); Усний переклад (Interpreting); Усний
переклад в медіа (Media interpreting); Усний переклад для потреб громади/ Усний
переклад у соціальній сфері (Community interpreting)
Скопос, мета (Skopos) див. Медичний письмовий та усний переклад (Medical translation
and interpreting)
Скопос-теорія (Skopos theory) див. Інтерпретативний підхід (Interpretive approach);
Переклад (Translation); Теорія перекладацької діяльності (Theory of translatorial
action)
Смислова структура, текстуальність (Textuality) див. Гібридність і переклад (Hybridity
and translation)
Соціальні мережі (аналіз)(Social network (analysis)) див. Всесвітня мережа (Інтернет) та
переклад (Web and translation); Нетворкінг та перекладачі-волонтери (Networking
and volunteer translators)
Соціоконструктивний підхід (Socioconstructive approach) див. Методика навчання пе-
рекладу (Translation didactics)
Соціологія перекладу (Sociology of translation) (Вольф (Wolf), том 1, 337–343) див.
також Ідейний підхід та громадсько-політична активність (Committed approaches
and activism); Перекладацькі стратегії і тактики (Translation strategies and tactics);
Перекладознавство (Translation Studies); Усний переклад для потреб громади/
Усний переклад у соціальній сфері (Communityi nterpreting); Функціоналістські
підходи (Functionalist approaches)
Спеціалізовані знання (Specialized knowledge) див. Термінознавство і перекладознав-

ство (Terminology and translation)
Спеціальні мови (Special languages) див. Термінознавство і перекладознавство
Способи (перекладу) (Technique(s)) див. Перекладацькі стратегії і тактики (Translation
strategies and tactics)
Справжній переклад (True translation) див. Автопереклад (Self-translation)
Сприймання на слух (Orality) див. Дитяча література та переклад (Children’s literature
and translation)
Спрощення (Simplification) див. Машинний переклад сьогодні (Machine translation
today); Перекладацькі універсалії (Translation universals)
Стажування (Mentoring) див. Конференц-переклад (Conference interpreting)
Стандарт якості EN 15038 (EN 15038 standard) див. Статус письмових перекладачів
Стандартизація (Standardization) див. Інституційний переклад (Institutional
translation); Медичний письмовий та усний переклад (Medical translation and
interpreting); Одомашнювальний та очужувальний переклади (Domestication and
foreignization); Перекладацькі універсалії (Translation universals)
Стандартні характеристики текстів, текстові конвенції (Text convention(s)) див. Ме-
дичний письмовий та усний переклад (Medical translation and interpreting)
Статус (Status) див. Автоматизований переклад (Computer-aided translation); Кон-
ференц-переклад (Conferenc einterpreting); Теорія усного перекладу (Interpreting
Studies); Усний переклад (Interpreting)
Статус письмових перекладачів (Status of translators) (Катан (Katan), том 2, 146–152)
див. також Автоматизований переклад (Computer-aided translation); Агенти пе-
рекладу (Agents of translation); Ідейний підхід та громадсько-політична актив-
ність (Committed approaches and activism); Інституційний переклад (Institutional
translation); Компетентність (Competence); Перекладознавство (Translation
Studies);Природний перекладач і тлумач (Natural translator and interpreter); Пово-
роти перекладознавства (The turns of Translation Studies); Якість перекладу (Quality
in translation)
Статус усних перекладачів (Status of interpreters) (Ваденшо (Wadensjö), том 2, 140–
145) див. також Журналістика і переклад (Journalism and translation); Опосеред-
кований усний переклад (Relay interpreting); Послідовний переклад (Consecutive
interpreting); Синхронний переклад (Simultaneous interpreting); Усний переклад у
соціальній сфері/ усний переклад для потреб громади (Community interpreting);
translating)
Стереотип (Stereotype) див. Семантичні моделі й переклад (Semantic models and
translation); Усна традиція і переклад (Orality and translation)
Стилістика і переклад (Stylistics and translation) (Боyз-Байер (Boase-Beier), том 2,
153–156) див. також Методологія перекладознавства (Methodology in Translation
Studies); Переклад поезії (Poetry translation); Перекладознавство (Translation

Studies); Цензура (Censorship)
Стиль (Style) див. Науковий переклад (Scientific translation)
Стратегія (Strategy) див. Агенти перекладу (Agents of translation); Перекладацькі стра-
тегії і тактики (Translation strategies and tactics); Політика перекладу (Translation
policy); Природний перекладач і тлумач (Natural translator and interpreter)
Стратегія розповіді (Narrative strategy) див. Псевдопереклад (Pseudotranslation)
Структура (Structure) див. Деконструкція (Deconstruction)
Субтитри для людей з вадами слуху (Subtitling for the Deaf and Hard of Hearing) (SDH)
див. Аудіовізуальний переклад (Audiovisual translation)
Субтитрування (Subtitling) (Діас Сінтас (Díaz Cintas), том 1, 344–349) див. також
Закадровий переклад та дублювання (Voiceover and dubbing); Усний переклад
(Interpreting)
Судовий (присяжний) перекладач (Court translator) див. Статус письмових переклада-
чів (Status of translators)
Судовий усний переклад (Court interpreting) див. Конференц-переклад (Conference
interpreting); Опосередкований усний переклад (Relay interpreting); Теорія усного
перекладу (Interpreting Studies); Усний переклад для потреб громади/ Усний пере-
клад у соціальній сфері (Community interpreting)
Супермем (Supermeme) див. Перекладознавство (Translation Studies)
Супротив, опір (Resistance) див. Ідейний підхід та громадсько-політична (Committed
approaches and activism); Політичний переклад (Political translation); Постколоні-
альні літератури і переклад (Post-colonial literatures and translation)
Суспільна практика (Social practice) див. Контроль/ Оцінювання (Evaluation/
Assessment); Соціологія перекладу (Sociology of translation)
Сучасність/ модернізм (Modernity/Modernism) див. Усна традиція і переклад (Orality
and translation)
Сцени і фреймова семантика (Scenes and frames semantics) див. Семантичні моделі й
переклад (Semantic models and translation)
Сюртитри, супратитри, супертитри (Surtitling) див. Аудіовізуальний переклад
(Audiovisual translation)
Талмуд (Talmud) див. Релігійний переклад (Religious translation)
Творчий переклад, креативний переклад (Creative translation) див. Семантичні моделі
й переклад (Semantic models and translation)
Текст (джерельний, вихідний/ цільовий) (Text (source/target text)) див. Автоматизова-
ний переклад (Computer-aided translation); Аудіовізуальний переклад (Audiovisual
translation); Багатомовність і переклад (Multilingualism and translation); Ґендер у
перекладі (Gender in translation); Науковий переклад (Scientific translation); Пе-
рекладацькі універсалії (Translation universals); Повороти перекладознавства
(The turns of Translation Studies); Повторний переклад (множинність перекладів)
(Retranslation); Технічний переклад (Technical translation); Усний переклад з аркуша
(Sight translation)
Телепереклад (Tele-interpreting) див. Дистанційний переклад (Remote interpreting)

Теорія множинності ґендеру (Queer theory) див. Ґендер у перекладі (Gender in
translation)
Теорія перекладацької діяльності (Theory of translatorial action) (Шефнер (Schäffner),
том 2, 157–162) див. також Агенти перекладу (Agents of translation; Етика й пере-
клад (Ethics and translation); Компетентність (Competence); Методика навчання пе-
рекладу (Translation didactics); Перекладознавство (Translation Studies); Функціона-
лістські підходи (Functionalist approaches)
Теорія усного перекладу (Interpreting Studies) (Пехгакер (Pöchhacker), том 1, 158–
172) див. також Етнографічні підходи (Ethnographic approaches); Компетентність
(Competence); Перекладацькі стратегії і тактики (Translation strategies and tactics);
Послідовний усний переклад (Consecutive interpreting); Синхронний конференц-
переклад і використання технічних засобів (Simultaneous conference interpreting and
technology); Синхронний переклад (Simultaneous interpreting)
Термінознавство і перекладознавство (Terminology and translation) (Кабре (Cabré),
том 1, 356–365)
Термінологічні бази (Term banks) – див. Автоматизований переклад (Computer-aided
translation)
Технічний переклад (Technical translation) (Шуберт (Schubert), том 1, 350–355)
див. також Автоматизований переклад (Computer-aided translation); Адаптація
(Adaptation); Відкритий і закритий переклад (Overt and covert translation); Науко-
вий переклад (Scientific translation); Процес перекладу (Translation process); Функ-
ціоналістські підходи (Functionalist approaches); Юридичний переклад (Legal
translation)
Тип(и) текстів (Text type(s)) див. Контроль/ Оцінювання (Evaluation/Assessment); Про-
блема перекладу (Translation problem)
Тіньовий повтор (Shadowing) див. Теорія усного перекладу (Interpreting Studies); Не-
йролінгвістика та усний переклад (Neurolinguistics and interpreting)
Точність (Accuracy) див. Медичний письмовий та усний переклад (Medical translation
and interpreting)
Транскодування (Transcoding) див. Теорія усного перекладу (Interpreting Studies); Синх-
ронний переклад (Simultaneou sinterpreting)
Транскреація, прагматична адаптація (Transcreation) див. Усна традиція і переклад
Транскультуралізм (Transculturalism) див. Гібридність і переклад (Hybridity and
translation)
Транскультурна взаємодія (Transcultural interaction) див. Теорія перекладацької діяль-
ності (Theory of translatorial action)
Транслітерація (Transliteration) див. Усна традиція і переклад (Orality and translation);
translating)
Транслятологія (Translatology) див. Перекладознавство (Translation Studies)

Трансмутація, міжсеміотичний переклад, інтерсеміотичний переклад (Transmutation)
див. Перекладознавство (Translation Studies)
Трансформація (Transformation) див. Перенос (трансфер) і трансферні студії (Transfer
and Transfer Studies); Філософія і переклад (Philosophy and translation)
Тревелог (Travel literature) див. Усна традиція і переклад (Orality and translation)
Третій простір, міжпростір (Third space) див. Гібридність і переклад (Hybridity and
translation)
Третій член порівняння, Tertium comparationis (Tertium comparationis) див. Порівняль-
ні підходи до перекладу (Comparative approaches to translation)
Туристична брошура (Tourist brochure) див. Переклад реклами (Advertising translation);
Уважність (Attention) див. Інтерпретативний підхід (Interpretive approach); Синхрон-
ний переклад (Simultaneous interpreting); Усний переклад (Interpreting)
Удаваний переклад, фіктивний переклад (Fictitious translation) див. Псевдопереклад
(Pseudotranslation)
Узагальнення (Generalization) див. Перекладацькі універсалії (Translation universals)
Узгодженість (Consistency) див. Інституційний переклад (Institutional translation)
Уміння (Skills) див. Колективний переклад (Collaborative translation); Компетентність
(Competence); Статус письмових перекладачів (Status of translators)
Уміння (кваліфікація) (Ability) див. Компетентність (Competence)
Універсалія (Universal) див.Корпуси (Corpora); Норми перекладу (Norms of translation)
Уповноважений державою письмовий перекладач, присяжний перекладач (Authorized
translator) див. Статус письмових перекладачів (Status of translators)
Управління знаннями, управління інформаційними ресурсами (Knowledge
managements) див. Конференц-переклад (Conference interpreting)
Усна традиція і переклад (Orality and translation) (Бандіа (Bandia), том 2, 108–112)
див. також Аудіовізуальний переклад (Audiovisual translation); Літературознав-
ство і перекладознавство (Literary Studies and Translation Studies); Перекладоз-
навство (Translation Studies); Повороти перекладознавства(The turns of Translation
Studies); Послідовний усний переклад (Consecutive interpreting); Постколоніаль-
ні літератури і переклад (Post-colonial literatures and translation); Псевдопереклад
(Pseudotranslation); Релігійний переклад (Religious translation); Синхронний пере-
клад (Simultaneous interpreting); Усний переклад для потреб громади/ Усний пере-
клад у соціальній сфері (Community interpreting)
Усний переклад (Interpreting) (Пехгакер (Pöchhacker), том 1, 153–157) див. також
Опосередкований усний переклад (Relay interpreting); Переклад з аркуша (Sight
translation); Синхронний переклад (Simultaneous interpreting); Усний переклад для
потреб громади/ Усний переклад у соціальній сфері (Community interpreting)
Усний переклад (Oral translation) див. Усний переклад (Interpreting)
Усний переклад в медіа (Media interpreting) Пехгакер (Pöchhacker), том 1, 224–226)

див. також Аудіовізуальний переклад (Audiovisual Translation); Синхронний пере-
клад (Simultaneous interpreting)
Усний переклад для потреб громади/ Усний переклад у соціальній сфері (Community
interpreting) (Гертоґ (Hertog), njv 1, 49–54) див. також Послідовний усний пере-
клад (Consecutive interpreting); Усний та письмовий переклад жестових мов (Sign
language interpreting and translating)
translating) (Лісон і Вермеєрберген (Leeson & Vermeerbergen), том 1, 324–328)
див. також Конференц-переклад (Conference interpreting); Синхронний переклад
(Simultaneous interpreting); Усний переклад для потреб громади/ Усний переклад у
соціальній сфері (Community interpreting)
Фахові (галузеві) мови (Languages for special purposes (LSP)) див. Технічний переклад
Феміністичний переклад (Feminist translation) див. Ґендер у перекладі (Gender in
translation); Повторний переклад (множинність перекладів) (Retranslation)
Фіксація натискування клавіш на клавіатурі комп’ютера (програмне забезпечення)
(Logging (sofware)) див. Аудіовізуальний переклад (Audiovisual translation); Когні-
тивні підходи (Cognitive approaches); Методологія перекладознавства (Methodology
in Translation Studies); Процес перекладу (Translation process)
Філософія і переклад (Philosophy and translation) (Аррожу (Arrojo), том 1, 247–251)
Фокус-опитування Survey див. Методологія перекладознавства (Methodology in
translation studies)
Фрагмент (тексту) (Chunk) див. Субтитрування (Subtitling)
Фразеологія (Phraseology) див. Термінознавство і перекладознавство (Terminology and
translation)
Функціоналістські підходи (Functionalist approaches) (Норд (Nord), том 1, 120–128)
див. також Методика навчання перекладу (Translation didactics); Перекладознав-
ство (Translation Studies); Релігійний переклад (Religious translation); Субтитруван-
ня (Subtitling); Теорія перекладацької діяльності (Theory of translatorial action)
Функціонально-орієнтоване (Function-oriented) див. Дескриптивне перекладознавство
Функція (ї) (Function(s)) див. Переклад реклами (Advertising translation)
Художній переклад (Literary translation) (Делабастіта (Delabastita), том 2, 69–78) див.
також Автопереклад (Self-translation); Агенти перекладу (Agents of translation);
Адаптація (Adaptation); Багатомовність і переклад (Multilingualism and translation);
Герменевтика і переклад (Hermeneutics and translation); Ґендер та переклад (Gender
in translation); Дескриптивне перекладознавство (Descriptive Translation Studies
(DTS)); Дитяча література і переклад (Children’s literature and translation); Драма-
тургічний переклад (Drama translation); Ідейний підхід та громадсько-політична
активність (Committed approaches and activism); Комікси у перекладі (Comics in
translation); Паратексти (Paratexts); Переклад поезії (Poetry translation); Повороти

перекладознавства (The turns of Translation Studies); Повторні переклади (Мно-
жинність перекладів) (Retranslation); Полісистемна теорія та переклад (Polysystem
theory and translation); Постколоніальні літератури і переклад (Post-colonial
literatures and translation); Соціологія перекладу (Sociology of translation); Стилісти-
ка та переклад (Stylistics and translation); Цензура (Censorship)
Художній текст (Literary text) див. Методологія перекладознавства (Methodology in
Translation Studies); Стилістика і переклад (Stylistics and translation)
Цензура (Censorship) (Меркль (Merkle), том 1, 18–21) див. також Адаптація
(Adaptation); Ґендер у перекладі (Gender in translation); Етика й переклад (Ethics and
translation); Політика перекладу (Translation policy); Політичний переклад (Political
translation); Процес перекладу (Translation process)
Центр перекладу (Translation centre) див. Агенти перекладу (Agents of translation)
Читабельність (Readability) see Інституційний переклад (Institutional translation); Суб-
титрування (Subtitling)
Читач (Reader) див. Контроль/ Оцінювання (Evaluation/Assessment); Переклад поезії
(Poetry translation); Стилістика і переклад (Stylistics and translation)
Читачі, читацька аудиторія (Readership) див. Повторний переклад (множинність пере-
кладів) (Retranslation); Художній переклад (Literary translation)
Чорний ящик (свідомість перекладача) (Black box) див. Нейролінгвістика та усний пе-
реклад (Neurolinguistics and interpreting); Процес перекладу (Translation process)
Чорновий варіант (Drafting) див. Редагування (Revision)
Шиак (Chiac) див. Гібридність і переклад (Hybridity and translation)
Шушутаж, підсинхрон, переклад пошепки (Chuchotage) див. Конференц-переклад
(Conference interpreting)
ЮНЕСКО (UNESCO) див. Статус письмових перекладачів (Status of translators)
Юридичний переклад (Legal translation) (Цао (Cao), том 1, 191–195) див. також Ба-
гатомовність і переклад (Multilingualism and translation); Технічний переклад
Якість (Quality) див. Автоматизований переклад (Computer-aided translation); Конфе-
ренц-переклад (Conference interpreting); Машинний переклад сьогодні (Machine
translation today); Редагування (Revision); Теорія усного перекладу (Interpreting
Studies)
Якість голосу (Voice quality) див. Етика й переклад (Ethics and translation); Усний пере-
клад в медіа (Media interpreting)
Якість перекладу (Quality in translation) (Ґуадек (Gouadec), том 1, 270–275)

Encyclopedia Perekladoznavstva T2

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Encyclopedia Perekladoznavstva T2

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

UTTU SERIES

За загальною редакцією Олександра Кальниченка

Затверджено рішенням Ради Всеукраїнської спілки викладачів перекладу як науково-довідкове

Загальна редакція українського тексту: Кальниченко О. А., Черноватий Л. М.

Енциклопедія перекладознавства : у 4 т. Т. 2 : пер. з англ. / за

© John Benjamins Publishing Company, 2020

Переклад поезії (Poetry translation)................................................................................................ 127

Editors’ Preface to the Ukrainian Translation

The HTS editors,

Передмова редакторів англомовного

ція”, “перестворення” або “творча адаптація” (transcreation), “творче переписування”

Редактори англомовного видання Handbook of Translation Studies

Передмова до серії (UTTU Series)

Президент Всеукраїнської спілки викладачів перекладу

1 Прикладами глобальних перекладознавчих онлайнових постійно обновлюваних біблі-

Офіційний координатор проекту

Елен Бюзелен (Hélène Buzelin)

1. Визначення змісту поняття “агенти перекладу”

У перекладознавстві (Translation Studies) зміст поняття “агент” або “а́ктор” тлу-

2. Опозиція “агент – структура” в суспільних науках

Зміст поняття “агентність” нерозривно зв’язаний з поняттям “структура”. Разом

результатом практик, які вони рекурентно організовують. Структура не є чимось зо-

3. Навіщо вивчати переклад з точки зору агента?

Причини дослідження проблеми агентів перекладу було вперше детально сфор-

1 Акторами можуть виступати люди, не-люди та ідеї – Прим. ред.

Іншим аргументом, пов’язаним із першим, але менш специфічним для пере-

4. Перспективи дослідження проблеми агентів перекладу

Розвиток досліджень проблеми агентів у перекладознавстві тісно пов’язано із

4.1. Соціо-історіографічний напрям

На сьогоднішній день проведено чимало тематичних досліджень ключових фі-

4.2. Соціологічний та етнографічний напрями

Емпіричні дослідження проблеми сучасних агентів перекладу можуть мати різну

5. Обговорення габітусу перекладача

Якщо емпіричне дослідження завжди ґрунтується на емпіричних припущеннях,

стового аналізу перекладу трьох головних соціологічних трактатів. Соціоісторичний

У бідь-якому випадку, ми ніколи не знайдемо універсальної відповіді на головне

Автор дякує Шон МакКрорі (Shawn McCrory) за редагування англомовного тексту.

Шері Саймон (Sherry Simon)

похмуріших епізодів історії науки, пов’язаним з расистським вченням “полігенізму”,

простір” варто розуміти не як окремий альтернативний простір, а радше як арену

ня гібридності й метисажу в історичній свідомості цих націй, приміром Бразилії, й

1 Інакше “суржикової”, тобто штучно об'єднаних елементів без дотримання літературної

ному житті практично кожної ідентичності чи об’єкта. По-друге, гібридність занадто

Гра слів у перекладі

Єрун Вандале (Jeroen Vandaele)

1. Гра слів і гумор

стосується і величезної частки Китаю в економіці Америки і слова “химера”. У гори-

2. Гра слів і переклад

їх досліджував, що “перекладачі мають тенденцію застосовувати способи, які призво-

3. Мовний гумор, але не гра слів?

Незважаючи на наполегливі твердження Делабастіти та інших про те, що гра слів

Елені Антонопулу (Antonopoulou 2002) навпаки запевняє, що мовна залежність

Delabastita, Dirk 2004 “Wordplay as a translation problem: a linguistic perspective.” In Übersetzung,

Ділек Діздар (Dilek Dizdar)

Термін “деконструктивізм” чи “деконструкція” в основному використовується на

чи “деконструкції”1 було включено в низку дисциплін та різних підходів і набуло за-

1.2. Гра знаків

При критиці структури, не може існувати “зовнішньої позиції”, оскільки вона

1 “Часто під деконструкцією розуміється таке поводження з бінарними конструкціями

1.3. Деконструктивне письмо

1 Есенціалізм – це уявлення про те, що філософія чи наука може досягнути та представити

хідна думка дотримується ідеї перекладності, можливості перенесення семантичного

2.2. Релевантність деконструкції для перекладознавства

Деконструктивний підхід дозволяє перекладознавству кинути виклик власним