Тайванський націоналізм – явище відносно молоде.

Якщо звертатися до
примордіаліської аргументації китайського і тайванського етнокультурного
націоналізму то можемо побачити, що в обох випадках для обґрунтування
національної належності тайванців використовуються об’єктивні критерії –
мова, кревна спорідненість, спільна культура. А це дозволяє говорити, що
панівною парадигмою є примордіалізм, ключовим елементом якого є
твердження про одвічність націй та про визначальну роль об’єктивних
чинників (біологічна спорідненість, спільна мова, культура, традиції, побут)
у житті націй. Зважаючи на неспроможність примордіалізму пояснити
феномен тайванського націоналізму, варто звернутися до модерністських
теорій нації та націоналізму. Модернізм стверджує, що націоналізм і нації є
порівняно новими явищами, породженими новою добою і новими умовами.
Однією з найбільш впливових є концепція Б. Андерсона. У випадку
азійського націоналізму вона ще більш цінна, бо Б. Андерсон обґрунтовував
свою теорію, широко залучаючи матеріали з історії азійського націоналізму –
філіппінського, індонезійського, таїландського. На думку Б. Андерсона,
тайванський націоналізм має виразні риси так званого „креольського
націоналізму”. Такий тип націоналізму, описаний вченим на прикладі
американських колоній Іспанії, виникає в переселенських спільнотах тоді,
коли вони відчувають, що влада метрополії стає надто репресивною або,
навпаки, тоді, коли влада метрополії надто віддалена й неефективна. Мова і
спільне походження не є тими елементами, що відрізняють переселенців від
жителів метрополії. Натомість на перший план виходять вимоги економічної
і політичної свободи, рівноправності „креолів” та вихідців з метрополії.
Креоли, нічим не відрізняючись від жителів метрополії за винятком факту
народження в колонії, не мають, тим не менше, повних політичних прав, а їх
службове просування у чиновницькій ієрархії обмежується тільки теренами
колонії. Тим часом, прислані з метрополії чиновники увінчують
бюрократичну піраміду, а можливості їх кар’єрного зростання не
обмежуються колоніальною адміністрацією. Передумови для розвитку
креольського націоналізму на Тайвані склалися в процесі поступового
заселення острова китайцями з приморських провінцій.
Варто загадати ще й про п’ятдесятирічний період японського панування.
Тайвань був переданий Японії „на вічні часи” в результаті японо-китайської
війни. Перший період японського панування був позначений формуванням
колоніальної адміністрації та боротьбою з повстанцями. Зусилля японців
спрямовувалися на декитаїзацію нових підлеглих, тому, після встановлення
міцної влади, японська адміністрація розпочала політику асиміляції
місцевого населення: насаджувалась японська мова, японські імена і
прізвища, японські традиції. Було жорстко обмежено політичну активність
місцевих жителів та обірвано всі контакти з Китаєм. З іншого боку, японці
забезпечили в колонії порядок і спокій, створили умови для зростання
економіки. Було реалізовано багато проектів розвитку інфраструктури і
промисловості: побудовано тисячі кілометрів шосейних шляхів і залізниць,
введено в дію кілька гідроелектростанцій, систему водопостачання Тайбея
тощо. Це стимулювало швидкий розвиток тайванської економіки та
підвищення добробуту населення. Колоніальний період важливий тим, що
він уперше дав тайванцям можливість усвідомити, що вони є окремою
спільнотою. Як пише Б. Андерсон, потужними чинниками „уявлювання”
були „перепис, карта і музей”; за їх допомогою колоніальні адміністрації
мимоволі витворювали колоніальний патріотизм. Японці відкрили на острові
школи, банки, музеї, лікарні, тобто, створили інфраструктуру, яка зробила
Тайвань до певної міри самодостатнім, відірвавши його від Китаю, але й не
долучивши до Японії.
Японців не любили, але поважали. Натомість, на континенті, починаючи
з кінця дев’ятнадцятого століття, Японія уявлялась як ворог і агресор. Японо-
китайська війна, що спричинила величезні страждання китайському
народові, майже не зачепила Тайвань. Саме тому китайська влада, що
повернулася на острів, ставилась до тайванців підозріло, вбачаючи в них, у
кращому випадку, пасивних спостерігачів страждань батьківщини, а то й
колаборантів.
Нація – „уявлена політична спільнота” , а те, як спільноти уявляють
себе, залежить, в тому числі, й від маніпуляцій історією, символами,
поняттями тощо. Події останнього десятиріччя демонструють
цілеспрямований процес створення окремої тайванської ідентичності і
максимального дистанціювання від Китаю не тільки в політичному, а й у
символічному плані. В школах та університетах запроваджено курс
тайванської історії, що викладається паралельно з історією Китаю.
Переосмислюється історія острова, в її новій версії вихідцям з материка
відводиться роль колонізаторів та окупантів.

Taiwanese nationalism is a relatively young phenomenon. If we turn to the

primordial argumentation(агьюментейшен) Chinese and Taiwanese ethnocultural
nationalism, we can see that in both cases objective criteria are used to
justify(джастефай) the nationality of Taiwanese - language, blood relationship,
common culture. This suggests that the dominant paradigm(передайм) is
primordialism, a key element of which is the paradigm of the eternity(етенеті) of
nations and the determining(детемінін) role of objective factors (biological
kinship(байолоджікал кіншіп), common language, culture, traditions). in the life
of nations. Given the inability of primordialism to explain the phenomenon of
Taiwanese nationalism, it is worth turning to modernist theories of nation and
nationalism(нешенелізм). Modernism argue(агіз)s that nationalism and nations
are relatively new phenomena, generated by a new era and new conditions. One of
the most influential is the concept of B. Anderson. In the case of Asian
nationalism, it is even more valuable(вел’юбел), because B. Anderson
substantiated(сабстаншіейтед) his theory, widely(вайдлі) using materials on the
history of Asian(ейжен) nationalism - Filipin, Indonesian. According to B.
Anderson, Taiwanese nationalism has distinct(дістінкт) features of the so-called
"Creole nationalism". This type of nationalism, described by scholars(сколез) in
the American colonies of Spain, occurs (екез)in migrant communities when they
feel that the power of the metropolis is becoming too repressive, or,
conversely(кенвеслі), when the power of the metropolis is too remote and
ineffective. Language and common origin are not the elements that distinguish
(дістінгвіш) immigrants from the inhabitants(інхабітінс) of the metropolis.
Instead(інстед), the demands of economic and political freedom,
equality(екуоліті) of "Creoles" and people from the metropolis come to the fore.
Creoles, no different from the inhabitants of the metropolis except for the fact of
birth in the colony, do not have, however, full political rights, and their promotion
in the bureaucratic(бюрократік хаєракі) hierarchy is limited to the territory of the
colony. Meanwhile(мін вайл), officials(офішлс) sent from the metropolis are
crowning the bureaucratic pyramid, and their career opportunities are not limited to
the colonial administration. Prerequisites(пріреквізітс) for the development of
Creole nationalism in Taiwan were formed in the process of gradual settlement of
the island by Chinese from the coastal provinces(костел провінсіз).
It is also worth mentioning(меншенін) the fifty-year period of Japanese rule.
Taiwan was ceded(сідед) to Japan "forever" as a result of the Sino-Japanese War.
(сайно-джапаніз воо) The first period of Japanese rule was marked by the
formation of the colonial administration and the struggle(страгл) against the
rebels.(ребелс).Аfter the establishment of strong power, the Japanese
administration began a policy of assimilation of the local population: the Japanese
language, Japanese names and surnames, Japanese traditions. The political activity
of the locals was severely restricted (рестріктід) and all contacts with China were
severed(севед). On the other hand, the Japanese ensured(еншуд) order and peace
in the colony, created conditions for economic growth(грофз).Many infrastructure
and industrial development projects have been implemented(імплементид):
thousands of kilometers of highways and railways have been built, several
hydroelectric power plants, a Taipei water supply system, etc. This stimulated the
rapid development of the Taiwanese economy and increased welfare(інкрісд
велфе). The colonial period is important because it was the first time that
Taiwanese people have realized(ріелайзд) that they are a separate community.
According to B. Anderson, powerful factors of "imagination" were
"census(сенсес), map and museum"; with their help, colonial administrations
involuntarily(інволюнтерелі) developed colonial patriotism. The Japanese opened
schools, banks, museums, and hospitals on the island, that is, they created an
infrastructure that made Taiwan somewhat self-sufficient(селсефішінт),
tearing(терін) it away from China but not joining Japan.
A nation is an "imagined political community," and the way communities
represent themselves depends, among other things, on the manipulation of history,
symbols, concepts, and so on. The events of the last decade(декейд) demonstrate a
purposeful(пепесфол) process of creating a separate Taiwanese identity(йдентеті)
and maximizing(максімайзен) distance from China not only politically but also
symbolically(символіклі). A course in Taiwanese history has been introduced in
schools and universities, which is taught(тоот) in parallel with Chinese history.
The history of the island is being reconsidered(ріконсідед), in its new
version(вежен) the role of colonizers and occupiers is given to people from the
mainland.(мейлленд)