21.1.

Поняття та загальна характеристика злочинів проти основ національної

безпеки України.
Злочини проти основ національної безпеки України посягають не тільки на
безпеку держави, а й на національну безпеку загалом, яка, відповідно до Закону
"Про основи національної безпеки України", визначається як рівень захищеності
життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за
якого забезпечується сталий розвиток суспільства
Саме завдяки своєму особливому значенню злочини проти основ національної
безпеки України й розміщені в розділі І Особливої частини КК.
Для інших злочинів, які також спрямовані тим чи іншим чином проти безпеки
держави, на відміну від злочинів проти основ національної безпеки України, не є
характерними відверто антидержавницькі мотиви та мета підірвати або - послабити
Українську державу, змінити її конституційний лад, завдати істотної шкоди її безпеці.
При визначенні видів злочинів проти основ національної безпеки України слід
виходити, передусім, із зазначеного вище Закону, згідно з яким загроза
національній безпеці України може здійснюватися у різних сферах. Залежно від
цього розрізняють злочини:
 проти основ національної безпеки у політичній сфері: дії, спрямовані на
насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення
державної влади (ст. 109 КК); посягання на територіальну цілісність і
недоторканність України (ст. 110 КК); посягання на життя державного чи
громадського діяча (ст.112КК);
 проти основ національної безпеки в інформаційній, економічній, науково-
технологічній і воєнній сферах: державна зрада (ст. 111 КК), шпигунство (ст. 114 КК);
 проти основ національної безпеки в економічній, екологічній і воєнній сферах:
диверсія (ст. 113 КК).
Родовим об'єктом злочинів проти основ національної безпеки України є
національна безпека України в різних її сферах, а основним безпосереднім об'єктом
кожного окремого злочину - національна безпека у тій чи іншій її сфері. Злочин,
передбачений ст. 112 КК, має додатковий об'єкт - життя людини. Додатковим
(альтернативним) об'єктом диверсії (ст. 113 КК) є життя і здоров'я особи, власність,
навколишнє середовище.
З об'єктивної сторони розглядувані злочини характеризуються переважно суспільне
небезпечними діями. Час і обстановка вчинення злочину є обов'язковими ознаками
лише однієї із форм державної зради: перехід на бік ворога може бути вчинений
тільки у воєнний час або у період збройного конфлікту.
Суб'єктами злочинів проти основ національної безпеки України можуть бути осудні
особи, які досягли 16-річного віку (суб'єктом злочину, передбаченого ст. 112 КК,- 14-
річного).
 Спеціальний суб'єкт є елементом лише двох складів злочинів проти основ
національної безпеки України: у злочині, передбаченому ст. 111 КК,- це тільки
громадянин України, а у злочині, передбаченому ст. 114 КК,- тільки іноземний
громадянин або особа без громадянства. Кваліфікуючою ознакою злочинів,
передбачених статтями 109 і 110 КК, є вчинення їх спеціальним суб'єктом -
представником влади.
З суб'єктивної сторони злочини проти основ національної безпеки України
характеризуються лише прямим умислом.
   
Переважна більшість із них вчинюються з метою ослабити державу, яка
передбачає намір знизити економічний, науково-технічний, військовий і т. п.
потенціал України.
Мотиви злочинів проти основ національної безпеки України не є обов'язковими
ознаками цих злочинів. Вони можуть бути різними і мають кримінально-правове
значення переважно як обставини, які пом'якшують чи обтяжують покарання (статті
66 і 67 КК). Винятком є злочин, передбачений ст. 112 КК: мотивом посягання на
життя державного чи громадського діяча є бажання припинити діяльність певної
особи як державного чи громадського діяча або помста за таку діяльність.
Специфічною відзнакою злочинів проти основ національної безпеки України є те, що
вони не мають суміжних адміністративних правопорушень.
Переважна більшість цих злочинів є тяжкими й особливо тяжкими. Відповідно до ст.
З Закону України "Про застосування амністії в Україні" від 1 жовтня 1996 р.
застосування амністії не допускається до осіб, яких засуджено за особливо
небезпечні злочини проти держави.
На підставі вищезазначеного злочини проти основ національної безпеки України
можна визначити як передбачені КК суспільно-небезпечні діяння, що спричинюють
істотну шкоду безпеці держави й суспільства у різних п сферах та пов'язаним з нею
життєво важливим інтересам особи або загрожують спричиненням такої шкоди, та
для переважної більшості з яких є характерною мета ослабити державу Україна.
Злочини проти основ національної безпеки у політичній сфері
Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на
захоплення державної влади (ст. 109 КК). З об'єктивної сторони цей злочин може
виявитися у таких формах:
 дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або
захоплення державної влади;
 змова про вчинення таких дій (ч. 1 ст. 109);
 публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до
захоплення державної влади; розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення
таких дій (ч. 2 ст. 109).
 Конституційний лад - це встановлені Конституцією України основні засади
життєдіяльності суспільства, держави і людини в Україні. Його складовими є:
 суверенітет держави;
 форма правління;
 державний устрій та цілісність території;
 державний режим.
Державна влада - це система сформованих у порядку, передбаченому Конституцією
та законами України, органів, які уособлюють собою владу глави держави,
законодавчу, виконавчу і судову владу (Президент України, парламент, вищі,
центральні та місцеві органи виконавчої влади, вищі та місцеві органи судової
влади, а також органи місцевого самоврядування і контрольно-наглядові та деякі
інші органи, які, користуючись певною незалежністю, не належать до трьох головних
гілок влади (прокуратура України, Національний банк України, Рахункова палата
України, Вища рада юстиції тощо
Змова у ст. 109 КК передбачає угоду, досягнуту між двома чи більше особами, про
вчинення спільних дій з певною метою, яка, містить певні істотні умови, що
стосуються способу, часу і місце їх вчинення, засобів і знарядь. Змова є закінченою з
моменту досягнення угоди із зазначених істотних умов.
Публічні заклики - це хоча б одне відкрите звернення до невизначеного, але
значного кола осіб, в якому висловлюються ідеї, погляди чи вимоги, спрямовані на
те, щоб шляхом поширення їх серед населення чи його окремих категорій
(представників влади, військовослужбовців тощо) схилити його (населення), до
певних дій. Публічність є оціночною ознакою, і питання про наявність її має
вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням часу, місця,
обстановки здійснення закликів тощо. Публічні заклики можуть мати місце на
мітингу, зібранні, у місцях скупчення людей (скажімо, майданах, вокзалах) тощо.
Розповсюдження матеріалів - це дії, метою яких є доведення змісту відповідних
матеріалів до відома багатьох людей (невизначеної їх кількості або певного кола).
Воно може здійснюватися шляхом підкидання листівок до поштових скриньок,
розклеювання їх на дошках для оголошень, розсилання листів певним групам
адресатів тощо.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Насильницька
зміна чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади є
кінцевою метою дій, зазначених у ст.109.
Кваліфікуючими ознаками є вчинення публічних закликів до насильницької зміни
чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також
розповсюдження матеріалів із закликами до таких дій особою, яка є представником
влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів
масової інформації (ч. З ст. 109).
Засобами масової інформації є як друковані, так і аудіовізуальні та електронні
засоби масової інформації. Їх використання для вчинення вказаних вище дій означає
виступи в них зі статтями, доповідями, інтерв'ю тощо.
 Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК).
Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 110 КК, характеризується активними
діями, які можуть проявитися у таких трьох формах:
 дії, вчинені з метою зміни меж території або з метою зміни державного кордону
України на порушення порядку, встановленого Конституцією України;
 публічні заклики до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного
кордону) України;
 розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення дій, метою яких є зміна меж
території (державного кордону) України.
Дії, вчинені з метою зміни меж території України на порушення порядку,
встановленого Конституцією України, - це будь-які дії, спрямовані на передачу
частини території України під юрисдикцію іншої держави або на зменшення
території України шляхом утворення на її території іншої суверенної держави.
Прикладами вказаних дій можуть бути призначення всеукраїнського референдуму з
даного питання не Верховною Радою України, а іншим державним органом чи
службовою особою, або проголошення певної адміністративно-територіальної
одиниці України суверенною державою тощо.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Для першої форми
цього злочину характерною є також наявність мети - змінити межі території
(державного кордону) України.
Кваліфікуючими ознаками (ч. 2 ст. 110) є вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст.
110, особою, яка є представником влади, або повторно, або за попередньою
змовою групою осіб або поєднання відповідних дій з розпалюванням національної
чи релігійної ворожнечі.
Під розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі треба розуміти дії,
спрямовані на граничне посилення серед певних груп населення настроїв неприязні,
ненависті до представників інших етнічних груп чи конфесій або до атеїстів. У цьому
випадку кваліфікація за сукупністю зі злочином, передбаченим ст. 161 КК, не
потрібна.
Посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК).
Специфічною ознакою цього злочину є потерпілий. Ним може бути тільки
державний чи громадський діяч, обраний (призначений) на посаду у встановленому
Конституцією і законами України порядку. Перелік осіб, які можуть бути
потерпілими, міститься у ст. 112 і є вичерпним. Тому посягання на життя інших
вищих посадових осіб України за мотивами їх державної діяльності не тягне
відповідальності за ст. 112 і за відповідних обставин кваліфікується за п. 8 ч. 2 ст. 115
або за іншою відповідною нормою Особливої частини КК.
З об'єктивної сторони злочин полягає у посяганні на життя - вбивстві або замаху (як
закінченому, так і незакінченому) на вбивство державного чи громадського діяча,
які можуть проявитися у діях (здійснення пострілу, вкладення радіоактивних
 речовин у робоче крісло тощо) або у бездіяльності (наприклад, невчинення
необхідної медичної процедури).
Правильна кваліфікація дій винного за ст. 112 потребує встановлення часових меж, в
яких та чи інша особа виконує повноваження державного чи громадського діяча.
Посягання на їх життя може бути вчинено як в період виконання ними своїх
повноважень, так і після складення повноважень з метою помститися за їхню
минулу діяльність.
Злочин є закінченим з моменту здійснення замаху, незалежно від настання
фактичних наслідків (шкода здоров'ю державного діяча може бути не заподіяна
зовсім).
Злочини проти основ національної безпеки в економічній, екологічній і воєнній
сферах
Диверсія (ст. 113 КК). Предметом диверсії можуть бути:
 будівлі, споруди та інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи
оборонне значення, від діяльності яких залежить життєдіяльність регіонів чи інших
великих територій, належне функціонування певних галузей економіки, структур
державного управління (електростанції, трубопроводи, мости, дамби, греблі,
вокзали, порти, метрополітени тощо), у т. ч. підприємства, зруйнування чи
пошкодження яких само по собі є фактором небезпеки (хімічні підприємства,
пожежонебезпечні виробництва тощо);
 стада тварин, риба у водоймищах;
 посіви сільськогосподарських чи інших культур, лісові масиви тощо.
Об'єктивна сторона диверсії проявляється в семи формах, кожна з яких передбачає
вчинення суспільне небезпечних дій (зокрема, вибухів і підпалів), спрямованих на:
 масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх
здоров'ю;
 зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи
оборонне значення;
 радіоактивне забруднення;
 масове отруєння;
 поширення епідемій;
 поширення епізоотій;
 поширення епіфітотій.
Диверсія, вчинена у будь-якій із її форм, є закінченою з моменту вчинення вибуху,
підпалу, затоплення, обвалу чи інших дій відповідної спрямованості, незалежно від
того, чи фактично настали ті або інші наслідки.
Вибух - це процес вивільнення великої кількості енергії в обмеженому об'ємі за
короткий проміжок часу внаслідок миттєвого хімічного розкладання відповідних
хімічних речовин чи їх сумішей та створення сильно нагрітих газів, а підпал - це
свідоме викликання пожежі шляхом застосування джерела вогню до певних
об'єктів.
До інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних
ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров'ю, на зруйнування або пошкодження певних
об'єктів можна віднести, скажімо, пошкодження дамби гідроелектростанції, яке
потягло затоплення населеного пункту, пуск ракети, спрямованої на важливий
воєнний об'єкт, організація катастрофи тощо.
Масове знищення людей - це позбавлення життя багатьох людей (конкретна їх
кількість визначається з урахуванням обставин справи).
Під тілесними ушкодженнями розуміється порушення анатомічної цілісності
тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх
ушкоджуючих факторів -фізичних, хімічних, біологічних, психічних, а під іншою
шкодою здоров'ю людей - неврологічний розлад, втрата працездатності тощо.
До дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, можуть бути віднесені,
наприклад, зруйнування чи пошкодження джерел іонізуючого випромінювання,
порушення агрегату, виробу, де знаходяться радіоактивні речовини, тощо.
Епідемія - це процес масового поширення заразних захворювань людей (чуми,
холери тощо), що відбувається на значній території за відносно короткий проміжок
часу, коли показник інфекційної захворюваності серед населення певної місцевості
та у певний час перевищує звичайний рівень, характерний для даної інфекційної
хвороби, та характеризується відповідною динамікою.
Епізоотія - це такий, що характеризується безперервністю на значній території за
відносно короткий проміжок часу, процес масового поширення заразних
(інфекційних та паразитарних) захворювань (сказу, чуми, ящуру тощо)
сільськогосподарських, свійських, інших тварин.
Епіфітотія полягає у значному поширенні грибкових, вірусних чи бактеріологічних
захворювань сільськогосподарських рослинних культур, лісових насаджень, водних
та інших рослин. Такі захворювання можуть бути спричинені дією шкідників (комах,
кліщів) чи фітопатогенів (вірусів, бактерій).
Дії, спрямовані на поширення епідемії, епізоотії чи епіфітотії, можуть полягати у
розповсюдженні будь-яким способом на території України збудників чи
переносників відповідних хвороб (гризунів, комах, кліщів тощо) чи у спробі такого
розповсюдження.
Суб'єктивна сторона диверсії характеризується прямим умислом і метою
ослаблення держави. Саме за ознакою мети (не враховуючи деяких інших ознак)
диверсію треба відмежовувати від таких суміжних умисних злочинів, як, наприклад,
умисне вбивство двох чи більше осіб або способом, небезпечним для життя
багатьох осіб, терористичний акт, екоцид тощо.
21.2. Юридичний аналіз злочину передбаченого ст.109 Кримінального
кодексу України.
1. Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або
захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

2. Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або

до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами
до вчинення таких дій, -

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той
самий строк.

3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені особою, яка є представником
влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів
масової інформації, -

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той
самий строк.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений Конституцією і

законами України порядок створення і діяльності вищих органів державної влади,
порушення якого створює загрозу національній безпеці у політичній сфері. Його
додатковим факультативним об'єктом може бути встановлений порядок виконання
представниками влади своїх службових повноважень.

Конституційний лад включає встановлені Конституцією України основні засади

життєдіяльності суспільства, держави і людини в Україні. Його складовими є: 1)
суверенітет держави (верховенство і самостійність державної влади усередині
країни та її незалежність у міжнародних відносинах); 2) форма правління (спосіб
організації державної влади, за яким єдиним органом законодавчої влади в Україні
є Верховна Рада України, главою держави - Президент України, вищим органом
виконавчої влади - Кабінет Міністрів України і т. ін.); 3) державний устрій (унітарний
з відповідним поділом владних повноважень між вищими і центральними та
місцевими органами державної влади) та цілісність території; 4) державний режим
(демократичний, що зокрема передбачає можливість здійснення народного
волевиявлення через вибори, референдум та інші форми безпосередньої
демократії, гарантії місцевого самоврядування, захист державою прав і свобод
людини і громадянина, ґрунтування суспільного життя на засадах політичної,
економічної та ідеологічної багатоманітності).

Державна влада - це система сформованих у порядку, передбаченому Конституцією

та законами України, органів, які уособлюють собою владу глави держави,
законодавчу, виконавчу і судову владу - Президент України, парламент, вищі,
центральні та місцеві органи виконавчої влади, вищі та місцеві органи судової
влади, - а також органи місцевого самоврядування і контрольно-наглядові та деякі
інші органи, які, користуючись певною незалежністю, de-jure не належать до трьох
головних гілок влади (прокуратура України, Національний банк України, Рахункова
палата України, Вища рада юстиції України тощо). Таким чином, існуюча в Україні
державна влада є частиною її конституційного ладу.

У диспозиції ст. 109 поняття "державна влада" застосовується, так би мовити, у

вузькому значенні. Іншими словами, мову можна вести про кримінальну
відповідальність за дії, вчинені з метою неконституційного захоплення влади
Президента України, законодавчої, вищої виконавчої або вищої судової влади
України, оскільки тільки за умови отримання такої влади група осіб може суттєво
вплинути на суверенітет держави, її форму правління, державний устрій та
державний режим і заподіяти шкоду державній безпеці у масштабі держави.

Дії, вчинені з метою захоплення влади на рівні місцевого самоврядування, або

змова про вчинення таких дій можуть бути кваліфіковані як перевищення влади чи
самоправство. Такі дії, як проголошення певної адміністративно-територіальної
одиниці України суверенною державою, кваліфікуються за ст. 110 як посягання на
територіальну цілісність України.

З об'єктивної сторони злочин може виявитися у таких формах:

 дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу

або захоплення державної влади;
 змова про вчинення таких дій (ч. 1 ст. 109);
 публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу
або до захоплення державної влади;
 розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій (ч. 2 ст. 109).

До дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу

або захоплення державної влади, можна віднести створення з вказаною метою не
передбачених законодавством воєнізованих або збройних формувань чи груп,
захоплення й утримання будівель чи споруд, що забезпечують діяльність органів
державної влади (скажімо, будівель, де розташовані Верховна Рада України,
Адміністрація Президента України, Кабінет Міністрів України), організація
великомасштабних масових заворушень (у цих випадках дії винних мають
кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 109 і статтями 260, 341
або 294), а так само фактичне створення незаконних вищих органів державної влади
(на кшталт сумнозвісного ДКНС СРСР) тощо. В законі не вказується навіть
приблизний перелік відповідних дій, проте, виходячи із мети їх вчинення, до них
можна віднести лише такі дії, вчинення яких фактично може бути засобом її
досягнення.

Злочин у першій його формі вважається закінченим з моменту вчинення

відповідних дій, навіть якщо їх мети досягнуто не було.
За конструкцією диспозиції ч. 1 ст. 109 спосіб вчинення дій, спрямованих на зміну чи
повалення конституційного ладу, завжди є насильницьким, а для дій, вчинених з
метою захоплення державної влади, такий спосіб не є обов'язковим.

Змова у ст. 109 передбачає угоду, досягнуту між двома чи більше особами, про
вчинення спільних дій з метою насильницької зміни чи повалення конституційного
ладу або захоплення державної влади, яка містить певні істотні умови, що
стосуються способу вказаних дій, сил і засобів тощо. Змова є закінченою з моменту
досягнення угоди з зазначених істотних умов. Групу осіб, які досягли вказаної вище
угоди, можна розглядати як звичайну групу осіб, які мають попередню змову про
вчинення злочину (в даному випадку це вже є злочином, склад якого побудований
як усічений), але не як організовану групу, а тим більше злочинну організацію.

Публічні заклики передбачають хоча б одне відкрите звернення до невизначеного,

але значного кола осіб, в якому висловлюються ідеї, погляди чи вимоги, спрямовані
на те, щоб шляхом поширення їх серед населення чи його окремих категорій
(представників влади, військовослужбовців тощо) схилити певну кількість осіб до
певних дій. Якщо такі заклики звернені до конкретної особи, вони кваліфікуються як
підбурювання до вчинення дій, метою яких є насильницька зміна чи повалення
конституційного ладу або захоплення державної влади.

Публічність є оціночною ознакою, і питання про наявність її має вирішуватися в

кожному конкретному випадку з урахуванням часу, місця, обстановки здійснення
закликів тощо. Наприклад, публічними завжди є заклики, зроблені під час зборів,
демонстрацій, мітингів, пікетувань, походів, інших подібних заходів та акцій.

Заклики слід відрізняти від поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати

паніку серед населення або порушення громадського порядку, відповідальність за
яке передбачена ст. 1731 Кодексу України про адміністративні правопорушення від
7 грудня 1984 р.

Злочин у цій формі є закінченим з моменту висловлення винним відповідного

заклику, спрямованого на його сприйняття більш-менш широкою аудиторією.
Одиничний факт висловлення відповідних ідей кільком особам не може
розглядатися як публічні заклики.

Для кваліфікації цього злочину має значення спосіб публічних закликів та

розповсюдження матеріалів. Публічні заклики можуть мати місце на мітингу,
зібранні тощо, а розповсюдження матеріалів - здійснюватися шляхом підкидання
листівок до поштових скриньок, розклеювання їх на дошках для оголошень,
розсилання листів певним групам адресатів тощо і лише у цьому разі кваліфікуються
за ч. 2 ст. 109. Публічні заклики і розповсюдження матеріалів з використанням
засобів масової інформації тягнуть відповідальність за ч. 3 ст. 109.

Розповсюдження матеріалів є закінченим злочином з моменту, коли хоча б частка

вказаних підготовлених матеріалів потрапила до адресатів. Виготовлення,
зберігання, носіння таких матеріалів з метою їх розповсюдження кваліфікується як
готування до вчинення злочину за ст. 14 і ч. 2 ст. 109.

Суб'єкт злочину загальний (тут і далі під таким визначенням розуміється фізична
осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла 16-річного віку і не має
ознак спеціального суб'єкта). Якщо ж злочин, передбачений ч. 2 ст. 109, вчинюється
представником влади, це є кваліфікуючою ознакою складу злочину і потребує
кваліфікації дій винної особи за ч. 3 ст. 109. Про поняття представник влади див.
коментар до ст. 364.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Крім того, для

цього злочину у перших двох його формах характерною є спеціальна мета:
насильницька зміна чи повалення конституційного ладу або захоплення державної
влади. Насильницьким слід вважати такий спосіб дій, для якого характерним є
застосування сили, у т. ч. озброєної, інших засобів незаконного примусу.

Для публічних закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу

або до захоплення державної влади і для розповсюдження матеріалів із закликами
до вчинення таких дій закон не передбачає зазначену мету як обов'язкову ознаку
складу злочину: відповідальність за ці дії має нести й особа, яка вчинила їх за
дорученням інших осіб за грошову винагороду, тобто з корисливою метою.

Частина 3 ст. 109 передбачає ознаки, які обтяжують розглядуваний злочин, якщо він
вчинений у формах, наведених у ч. 2 цієї статті. Відповідно до них кваліфікованими
видами публічних закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного
ладу або до захоплення державної влади, а так само розповсюдження матеріалів із
закликами до вчинення таких дій, є вчинення їх: 1) з використанням засобів масової
інформації; 2) представником влади; 3) повторно; 4) організованою групою осіб.

Про поняття повторність, організована група див., відповідно, статті 32 (коментар) і

28 та коментар. Повторними у ст. 109 слід вважати публічні заклики до
насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення
державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до таких дій,
вчинені особою, яка раніше вже вчинила такий злочин у вказаних формах.

Під засобами масової інформації треба розуміти друковані засоби масової

інформації - періодичні друковані видання (пресу) - газети, журнали, бюлетені,
відомості, інформаційні листки тощо і разові видання з визначеним тиражем,
електронні, а також аудіовізуальні засоби масової інформації - радіо, телебачення,
кіно, аудіо, відео 

21.3. Кримінально-правова характеристика державної зради.

Державна зрада – це діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду
суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності,
державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в
період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній
організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти
України.
Об’єкт кримінального правопорушення (злочину)
Родовий об’єкт злочину - суспільні відносини з охорони основ національної безпеки
України.
Безпосередній об’єкт злочину - зовнішня безпека України, її суверенітет,
територіальна цілісність і недоторканність, обороноздатність, державна, економічна
чи інформаційна безпека.
Видовий об’єкт злочину - зовнішня та внутрішня безпеки України.
Об’єктивна сторона кримінального правопорушення (злочину)
1) Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного
конфлікту (перехід до ворога через лінію фронту (лінію бойового розмежування),
вступ до військових формувань ворога, участь за завданням ворожої сторони у
бойових або інших підривних діях проти України, надання різної допомоги
представникам, у тому числі і агентам ворога у їх діяльності на шкоду інтересам
України тощо. Може полягати, як у переході на територію ворога (так званий
фізичний перехід), так і в наданні допомоги ворогові або його представникам на
території України (так званий інтелектуальний перехід). У цій формі державна зрада
визнається закінченою з моменту, коли особа почала надавати допомогу ворогові.
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цієї форми державної зради є час
вчинення злочину - в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в
окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки
державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання
відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам
місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та
забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою,
обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних
інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону
України «Про оборону України»).
Збройний конфлікт - збройне зіткнення між державами (міжнародний збройний
конфлікт, збройний конфлікт на державному кордоні) або між ворогуючими
сторонами в межах території однієї держави, як правило, за підтримки ззовні
2) Шпигунство передача або збирання з метою передачі іноземній державі,
іноземній організації або їхнім представникам відомостей, що становлять державну
таємницю.
Відомості, що становлять державну таємницю (державна таємниця, секретна
інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони,
економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони
правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці
України та які визнані у порядку, встановленому Законом України «Про державну
таємницю», державною таємницею і підлягають охороні державою (стаття 1 Закону
України «Про державну таємницю»).
Охорону держаної таємниці здійснює Служба безпеки України, яка визначена
спеціально уповноваженим державним органом України у сфері забезпечення
охорони державної таємниці (стаття 2 Закону України "Про Службу безпеки
України"», стаття 5 Закону України «Про державну таємницю»).
В Наказі Служби безпеки України від 23 грудня 2020 року № 383 "Про
затвердження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю" міститься
перелік відомостей, які відненсені до державної таємниці.
Державна зрада у формі шпигунства є закінченим при вчиненні хоча б однієї із
таких дій:
1) збирання відомостей, що становлять державну таємницю з метою їх передачі
іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам;
2) передачі іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам
відомостей, що становлять державну таємницю.
3) Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам
допомоги в проведенні підривної діяльності проти України - полягає в будь-якій
допомозі у проведенні діяльності, направленої на завдання будь-якої шкоди
інтересам України.
При цій формі не має значення, як діяла особа - за завданням іноземної держави чи
з власної ініціативи. Цією формою охоплюються і випадки, коли особа, за завданням
іноземних держав або їх представників, організовує (або вчинює) на шкоду
інтересам України будь-який інший злочин проти основ національної безпеки
України (наприклад, диверсію, посягання на життя державного чи громадського
діяча).
Суб’єкт кримінального правопорушення
Суб’єктом державної зради у будь-якій її формі може бути тільки громадянин
України, який досяг 16-річного віку (на відміну від суб'єкта, зазначеного у статті
114 Кримінального кодексу України «Шпигунство», в якому суб’єктом виступає
тільки громадянин іншої держави або особа без громадянства).
Суб’єктивна сторона кримінального правопорушення
Суб’єктивна сторона державної зради характеризується виною у вигляді прямого
умислу, за якого особа усвідомлює, що її діяння вчиняються на шкоду зовнішній та
внутрішній безпеці (інтересам) України, передбачає їх суспільно небезпечні наслідки
і бажає їх настання. Мотиви державної зради можуть бути різні: користь, помста,
бажання полегшити виїзд на постійне місце проживання до іншої країни тощо.
Відповідно до статті статті 111 Кримінального кодексу України державна зрада
карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років з
конфіскацією майна або без такої.
 Ті самі діяння, вчинені в умовах воєнного стану, - караються позбавленням волі на
строк п’ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацію майна.
При цьому, звільняється від кримінальної відповідальності громадянин
України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної
організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам
державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання.
21.4. Кримінально-правова характеристика диверсії.
Диверсія (від латів.(латинський) diversio — відхилення, відвернення), підривні дії
(підпали, руйнування і т.п.), здійснювані спеціально підготовленими агентами або
групами в мирний і військовий час на території якої-небудь держави або території,
зайнятій противником, в цілях ослаблення його економічної і військової потужності,
а також і морального стану.
Відповідно до частини першої статті 113 Кримінального кодексу
України диверсія - це вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або
інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень
чи іншої шкоди їхньому здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які
мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення з
тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння,
поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій карається позбавленням волі на строк
від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Об'єкт
Основний безпосередній об'єкт диверсії - безпека держави в економічній,
екологічній, воєнній або будь-якій іншій сфері відповідно до спрямованості
конкретного акту диверсії.
Крім того, для цього злочину характерним є обов'язковий додатковий об'єкт, який
має різний зміст у різних формах цього злочину: це життя і здоров'я особи,
власність, навколишнє середовище.

Предмет
Предметом диверсії можуть бути:

 будівлі, споруди та інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи

оборонне значення, від діяльності яких залежить життєдіяльність певних регіонів чи
інших великих територій, належне функціонування певних галузей економіки,
структур державного управління (електростанції, водо-, нафто-, газо-,
нафтопродуктопроводи, мости, дамби, греблі, системи інформаційних комунікацій,
вокзали, аеропорти, морські чи річкові порти, метрополітени, підприємства по
виробництву грошових знаків-України чи інші важливі підприємства, незалежно від
форми власності, військові частини тощо), у тому числі підприємства, зруйнування
чи пошкодження яких само по собі є фактором небезпеки (хімічні, біологічні
підприємства, підприємства з виготовлення вибухових матеріалів і виробів,
 пожежонебезпечні виробництва чи сховища, виробництва з безперервними
технологічними процесами у хімічній, мікробіологічній промисловості, тощо);
 стада і колекції тварин, риба, що водиться у ставках та інших водоймищах, пасіки
тощо;
 земельні угіддя, водойми, ліси тощо;
 посіви сільськогосподарських чи інших культур, лісові масиви тощо.

Об’єктивна сторона
Об'єктивна сторона диверсії проявляється в семи формах, кожна із яких
передбачає вчинення суспільне небезпечних дій, спрямованих на:

1. масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх

здоров'ю (конкретна кількість людей, знищення яких можна визнати масовим,
визначається з урахуванням обставин справи);
2. зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи
оборонне значення;
3. радіоактивне забруднення ( наприклад, зруйнування чи пошкодження ядерних
установок, інших джерел іонізуючого випромінювання, порушення корпусу,
оболонки агрегату);
4. масове отруєння (розуміється заподіяння шкоди життю і здоров'ю більш-менш
широких кіл населення шляхом їх отруєння). Дії, спрямовані на масове отруєння,
полягають у домішуванні токсичних (отрутних) речовин до води, повітря, продуктів
харчування, лікарських засобів і т. ін.
5. поширення епідемій (це такий, що відбувається на значній території за відносно
короткий проміжок часу, процес масового поширення заразних захворювань людей
(чуми, холери, віспи, тифу, дифтерії, туберкульозу, поліомієліту, кашлюку, грипу,
правцю, кору тощо);
6. поширення епізоотій (це такий, що характеризується безперервністю на значній
території за відносно короткий проміжок часу, процес масового поширення
заразних (інфекційних та паразитарних) захворювань (сказу, чуми, ящуру, вірусного
ентериту, сапу, туберкульозу, сибірки, бруцельозу тощо) сільськогосподарських,
домашніх, зоопаркових, лабораторних, диких та інших тварин);
7. поширення епіфітотій (полягає у значному поширенні грибкових, вірусних чи
бактеріологічних захворювань сільськогосподарських рослинних культур, лісових
насаджень, водних та інших рослин).
Диверсія, вчинена у будь-якій із її форм, є закінченою з моменту вчинення вибуху,
підпалу, затоплення, обвалу чи інших дій відповідної спрямованості, незалежно від
того, чи фактично настали ті або інші наслідки (наприклад, в результаті вибуху у
зв'язку зі слабкою міцністю заряду може взагалі не настати будь-яких помітних
наслідків, через дощ може не загорітися підпалене сховище або отрута виявиться
неефективною)
Вибух передбачає займання певних об'єктів внаслідок миттєвого хімічного
розкладання відповідних хімічних речовин чи їх сумішей та створення сильно
 нагрітих газів, а підпал - це свідоме викликання пожежі шляхом застосування
джерела вогню до певних об'єктів.

Суб'єкт
Суб'єктом злочину є осудна особа, якій виповнилось 14 років.

Суб'єктивна сторона
Суб'єктивна сторона диверсії характеризується виною у виді прямого умислу і
спеціальною метою. Характерною ознакою диверсії є те, що вчинення зазначених
вище дій не є самоціллю, а використовується винним як засіб досягнення його
головної мети - ослаблення держави. Саме за ознакою спеціальної мети (не
враховуючи деяких інших ознак) диверсію треба відмежовувати від таких суміжних
умисних злочинів, як, наприклад, умисне вбивство двох чи більше осіб або
способом, небезпечним для життя багатьох осіб, терористичний акт, пошкодження
шляхів сполучення і транспортних засобів, умисне знищення або пошкодження
майна, забруднення моря, випуск або реалізація недоброякісної продукції,
зараження венеричною хворобою, екоцид тощо.
Склад злочину побудований як формальний, а тому на перший план виступає не
ефективний результат (ослаблення держави чи принаймні реальна загроза такого
ослаблення), а саме вороже ставлення особи до держави.

21.5. Шпигунство.
Шпигунство – це передача або збирання з метою передачі іноземній державі,
іноземній організації або їхнім представникам відомостей, що становлять державну
таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства. (частина 1
статті 114 Кримінального кодексу України).
Державна таємниця (далі також - секретна інформація) - вид таємної інформації, що
охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин,
державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати
шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим
Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою. (стаття 1 Закону
України «Про державну таємницю»)
Об’єкт злочину:
Безпосереднім об’єктом злочину є державна безпека України в інформаційній, а
також політичній, економічній, воєнній і науково-технологічній сферах.
Об’єктивна сторона злочину полягає у наступних діях:

 Передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей,

що становлять державну таємницю.
 Збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх
представникам відомостей, що становлять державну таємницю.
 Ініціатива збирання чи передачі відповідних відомостей може належати як
виконавцю, так і адресату шпигунства. Для кваліфікації злочину це значення не має.
Передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам
відомостей, що становлять державну таємницю:
Передача відомостей - це їх усне повідомлення (безпосередньо, по радіо, по
телефону, через мережу «Інтернет» тощо) іноземній державі, іноземній організації,
їх представникам, вручення певних документів або їх копій, виробів чи інших
матеріальних носіїв інформації (безпосередньо, через посередників, з
використанням тайників тощо) або їх пересилання (з використанням поштового,
електронного зв’язку, за допомогою тварин тощо).
Якщо вказані відомості було передано іншій державі у порядку, передбаченому
законодавством України, це не є злочином.
Збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх
представникам відомостей, що становлять державну таємницю:
Вчинення шпигунства групою осіб:
У разі, якщо шпигунство вчинюється групою осіб з розподілом ролей між ними, то
закінчений склад злочину матиме місце і в діях особи, яка тільки добуває відповідну
інформацію, і в діях особи, яка тільки зберігає її з метою передачі, і в діях особи, яка
тільки передає її адресатові.
Якщо ж дії групи перервано на стадії передачі інформації адресату шпигунства, третя
із вказаних членів групи особа має нести відповідальність за замах на шпигунство, а
перші дві - за закінчене шпигунство.
Закінчений склад злочину:
Шпигунство є закінченим, якщо воно вчинене хоча б в одному вигляді, як то:
- передачі певних відомостей - з моменту їх фактичного повідомлення будь-яким
чином (вручення матеріалів, які їх містять), відправлення адресату чи посереднику,
закладення в тайник, передачі предмета, який відкриває доступ до них відповідно
до обумовленості з адресатом;
- збирання - з моменту зосередження в будь-якому місці (при особі, в її житлі, у
схованці) хоча б частини відповідної інформації за наявності мети передати її
відповідній іноземній державі, іноземній організації або їх представникам.

Суб’єкт злочину:
Суб’єктом шпигунства є тільки громадянин іншої держави (іноземець) або особа без
громадянства.
Шпигунство, вчинене громадянином України, має кваліфікуватись за статтею 111
Кримінального кодексу України, як державна зрада у формі шпигунства.
В умовах воєнного конфлікту, особа зі складу збройних сил сторони, яка перебуває у
конфлікті, не вважається такою, що займається шпигунством і не може бути
 притягнута до кримінальної відповідальності за статтею  114 Кримінального кодексу
України, якщо вона:

 від імені цієї сторони збирає інформацію на території, що контролюється

супротивною стороною, але, діючи таким чином, носить формений одяг своїх
збройних сил (лазутчик, розвідник);
 проживаючи на території, окупованій супротивною стороною, від імені сторони, від
котрої вона залежить, збирає на цій території інформацію, що має воєнне значення,
але при цьому не діє обманним шляхом або навмисно не вдається до таємних дій;
 не проживаючи на території, окупованій супротивною стороною, фактично
займається шпигунством на цій території, але її не захоплено до того, як вона знову
приєдналась до збройних сил, до яких вона належить.

Суб’єктивна сторона злочину:

Суб’єктивна сторона шпигунства  - прямий умисел, тобто особа усвідомлювала
суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно
небезпечні наслідки і бажала їх настання.
При шпигунстві, окрім прямого умислу, передбачається при збирані відомостей, що
становлять державну таємницю, наявність у винного мети передати ці відомості
іноземній державі, іноземній організації або їх представникам.
Відсутність даної цілі виключає можливість кваліфікації даних дій як шпигунства.
Мотиви шпигунських дій вони можуть бути  різноманітними, але вони на
кваліфікацію не мають впливу.

Кримінальна відповідальність за вчинення шпигунства

Покарання шпигунство - позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з
конфіскацією майна або без такої. (частина 1 статті 114 Кримінального кодексу
України)
Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припинила діяльність,
передбачену частиною 1  статті 114 Кримінального кодексу України, та добровільно
повідомила органи державної влади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих
заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України. (частина 2 статті 114
Кримінального кодексу України)
Звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вже передала чи зібрала
для передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам
відомості, що становлять державну таємницю, можливе при наявності одночасно
трьох умов, із яких тільки дві перші повністю залежать від волі вказаної особи:

 особа припинила раніше розпочату шпигунську діяльність;

 вона добровільно повідомила органи державної влади України про вчинене нею на
шкоду інтересам України;
 внаслідок виконання особою перших двох умов і вжитих органами державної влади
України (можливо, за участю цієї ж особи) заходів було відвернено шкоду інтересам
України.
У разі, коли особа зібрала для передачі іноземній державі, іноземній організації чи
їх представникам певні відомості, але добровільно передала їх компетентним
органам влади України, вона може бути звільнена від кримінальної відповідальності
за шпигунство на підставі частини 2 статті 114 Кримінального кодексу України.
У випадку, коли особа вже передала хоча б частину зазначених відомостей
вказаним адресатам, після чого припинила свою шпигунську діяльність та
добровільно повідомила органи влади України про вчинене, підстави для
звільнення її від кримінальної відповідальності за частиною 2 статті 114
Кримінального кодексу України відсутні, оскільки шкоду інтересам України вже
заподіяно самим фактом отримання  іноземною державою, іноземною організацією
або їх представниками відомостей, що становлять державну таємницю (фактор
несвоєчасності).
При цьому, можуть мати місце випадки, коли, наприклад, на час передачі
відомостей, що становлять державну таємницю, майже минув встановлений
законодавством строк їх засекречування, або обсяг цих відомостей був надзвичайно
малим, або компетентним органам України, з певною часткою ймовірності, вдалося
переконати іноземну організацію, що отримані нею відомості є дезінформацією.
У таких випадках може йтись про те, що зазначені дії особи, хоча формально і
містить ознаки шпигунства, але через малозначність не становлять суспільної
небезпеки, тобто не заподіяли і не могли заподіяти істотної шкоди державі.