20.1Поняття та значення кваліфікації кримінальних правопорушень.

При вивченні Особливої частини кримінального права важливого значення набуває

знання основних положень вчення і кваліфікації злочинів.

Кваліфікація злочину - це встановлення і юридичне закріплення точної відповідності

між ознаками вчиненого суспільно небезпечного діяння і ознаками складу злочину,
передбаченого кримінально-правовою нормою.

Термін "кваліфікація " (від лат. Qwalis - якість; facere - робити) означає встановлення

явищ за їх якісними ознаками, властивостями і віднесення їх в залежності від
зазначених ознак і властивостей до якої-небудь групи, розряду, виду. У правовому
сенсі кваліфікація є вибір і застосування такої правової норми, яка дозволяє
правильно оцінити юридично значуща поведінка особи. Кваліфікувати злочин
означає дати суспільно небезпечного діяння юридичну оцінку, тобто встановити і
назвати норму, що підлягає застосуванню в конкретному випадку. Тому кваліфікація
злочинів зазвичай вживається в наступних значеннях: а) як певний логічний процес,
діяльність тієї чи іншої особи щодо встановлення відповідності конкретного випадку
вчинення суспільно небезпечного діяння ознаками складу злочину, зазначеного в
нормі КК РФ і б) як результат даного процесу, тобто . певна кримінально-правова
оцінка вчиненого діяння.

Обидва цих значення кваліфікації злочинів знаходяться в тісному взаємозв'язку: без

встановлення відповідності фактичних обставин кримінальної справи ознаками
складу злочину неможливо зробити і остаточну правову оцінку, тобто юридично
закріпити це відповідність.

Кваліфікація злочинів проходить ряд етапів:

 1) встановлення фактичних обставин справи, які полягають в аналізі об'єктивних і

суб'єктивних ознак вчиненого суспільно небезпечного діяння (є скоєне злочином
або проступком; до якої групи злочинів належить це діяння, які його видові та
кваліфікуючі ознаки, яка є інформація про особу, її вчинила, і т.д.);
 2) пошук і встановлення кримінально-правової норми, яка передбачає ознаки
складу вчиненого суспільно небезпечного діяння (статті Особливої частини КК РФ,
що встановлює відповідальність за передбачуване зазіхання; ст. 30 або 33 КК РФ,
коли мова йде про незакінченому злочині або співучасті в злочинній діяльності) ;
 3) встановлення тотожності ознак вчиненого суспільно небезпечного діяння
ознаками певного складу злочину, передбаченого знайденої кримінально-правовою
нормою;
 4) закріплення рішення про даному тотожність у відповідному кримінально-
процесуальному документі (вироку, визначенні, постанові).

Названі вище взаємопов'язані етапи утворюють процес кваліфікації злочинів.

 Таким чином, кваліфікація злочину є етапом застосування норми кримінального
права, сутність якого полягає у виборі кримінально-правової норми, яка передбачає
відповідальність за вчинене суспільно небезпечне діяння, і закріпленні цього вибору
в відповідній юридичній акті.

Значення кваліфікації злочинів

На перший погляд кваліфікація злочинів є лише технічною операцією. Але це не так.

Кваліфікація злочинів має важливе соціально-політичне та юридичне значення.

Соціально-політичне значення кваліфікації злочинів полягає насамперед у тому,

що вона є необхідним засобом реалізації російської кримінально-правової політики,
оскільки без цієї логічної операції, яка завершується правовою оцінкою скоєного,
неможливо цілеспрямовано, в рамках закону вести боротьбу з злочинними
посяганнями. Крім того, кваліфікація злочину є офіційне визнання того, що
досконале суспільно небезпечне діяння суперечить соціальним цінностям і
бездоганне з боку держави і суспільства.

Юридичне значення правильної кваліфікації злочинів проявляється в наступному.

 1. Кваліфікація злочинів є гарантією здійснення кримінального судочинства

відповідно до закону.
 2. Кваліфікація злочинів - основа дотримання прав і законних інтересів винної особи,
обов'язковість посилання на норму кримінального закону при притягненні його до
кримінальної відповідальності - необхідна вимога, що міститься в КПК РФ (див.,
Наприклад, ст. 171, 220 КПК України).
 3. Кримінально-правова кваліфікація злочину - юридична підстава для констатації
виникнення кримінально-правових відносин. Держава з моменту вчинення особою
злочину має право притягати його до кримінальної відповідальності, здійснювати
відповідні кримінально-процесуальні дії, покарати, а винний зобов'язаний відбути
покарання і при цьому має право вимагати, щоб здійснюються щодо його дії і
кримінальне покарання застосовувалися відповідно до закону.
 4. Кваліфікація злочину тягне за собою різні кримінально-процесуальні наслідки. Так,
вона впливає: на визначення видів кримінального переслідування (ст. 20 КПК
України); залучення до кримінального переслідування за заявою комерційної або
іншої організації (ст. 23 КПК України); закриття кримінальної справи в зв'язку з
примиренням сторін (ст. 25 КПК України) і в зв'язку з дійовим каяттям (ст. 28 КПК
України); підсудність кримінальних справ (ст. 31 КПК України); обставини, що
підлягають доказуванню (ст. 73 КПК України); підстави затримання підозрюваного
(ст. 91 КПК України); взяття під варту як запобіжний захід (ст. 108 КПК України);
порушення кримінальної справи (ст. 140 КПК України); форми попереднього
розслідування (ст. 150 КПК України); підслідність (ст. 151 КПК України);
постановлення вироку (ст. 299, 304, 307, 308 КПК України); підстави скасування або
зміни вироку суду першої інстанції (ст. 369 КПК України) або за рішенням суду в
касаційному порядку (ст. 379 КПК України); провадження у кримінальних справах
 щодо неповнолітніх (ст. 421, 422, 423, 427, 431, 432 КПК України); особливості
провадження у кримінальних справах щодо окремих категорій осіб (гл. 52 КПК РФ) і
ін.
 5. Від кваліфікації злочину залежать призначення, вид і розмір покарання (так, в
статтях Особливої частини КК РФ, посилання на які є обов'язковою при кваліфікації
діянь, містяться вказівки на види і розміри покарань, застосування яких можливо в
конкретному випадку).
 6. Кваліфікація злочину враховується при звільненні від кримінальної
відповідальності і покарання (кваліфікуючи ту чи іншу суспільно небезпечне діяння
за відповідною статтею КК РФ, правопріменітель тим самим визначає і категорію
вчиненого злочину, що впливає па вирішення питань, пов'язаних із застосуванням
названих вище інститутів кримінального права) .
 7. При кваліфікації злочину проводиться оцінка конкретної форми злочинної
поведінки, забороненої тієї чи іншої кримінально-правовою нормою. Тим самим
одночасно відбувається розмежування злочинного і неприступної поведінки, а
також суміжних злочинів.
 8. Правильна кваліфікація злочинів - показник професіоналізму юристів. Тому від
того, як співробітники правоохоронних органів, судді кваліфікують випадки скоєння
злочинів, залежить і їх авторитет в очах населення, що важливо для боротьби зі
злочинністю (відомо, що низький авторитет співробітників правоохоронних органів
у населення призводить до небажання громадян сприяти державним структурам в
боротьбі зі злочинністю).
 9. Правильна кваліфікація злочинів має і кримінологічне значення. Узагальнені дані
про кваліфікацію злочинів враховуються в кримінальній статистиці і розробці
відповідних заходів щодо профілактики злочинів.

Помилки в кваліфікації злочинів чреваті наслідками, наприклад засудженням

невинного або необгрунтованим звільненням від кримінальної відповідальності
справді винного, безпідставним пом'якшенням або посиленням кримінального
покарання, неправильним визначенням виду виправної установи при покаранні у
вигляді позбавлення волі та ін.

20.2. Наукові основи кваліфікації кримінальних правопорушень.

Кваліфікація злочину - це встановлення та юридичне закріплення точної
відповідності між ознаками вчиненого діяння й ознаками складу злочину,
передбаченого кримінальним законом. У широкому розумінні кваліфікація
злочинів - це: 1) результат кримінально-правової оцінки діяння органами дізнання,
попереднього розслідування, прокуратури та суду внаслідок чого констатовано, що
скоєне є злочином, визначена норма(и) кримінального закону, яка(і)
передбачає(ють) відповідальність за скоєне, встановлена відповідність між
юридично-значущими ознаками посягання і ознаками злочину, передбаченими
законом і процесуально закріплений висновок про наявність такої відповідності
(професор В. Навроцький); 2) кримінально-правова оцінка вчиненого діяння, вибір і
застосування до нього тієї кримінально-правової норми, яка найбільш повно описує
його ознаки (професор М. Коржанський). У процесі кваліфікації встановлюються
фактичні обставини, що мають значення для кваліфікації (фактичний склад злочину),
здійснюється їх співставлення з юридичним складом злочину, задіюється
правосвідомість особи, яка репрезентує право-застосовчий орган і відбувається
тлумачення кримінального закону. Все це загалом має вплинути на висновок щодо
відповідності фактичних обставин скоєного діяння юридичному складу злочину.

Кваліфікація злочинів базується на таких принципах: 1) законності; 2) офіційності;

3) об'єктивності; 4) точності; 5) індивідуальності; 6) повноти; 7) вирішення спірних
питань на користь особи, дії якої кваліфікуються; 8) недопустимості подвійного
інкримінування; 9) стабільності.

Залежно від того, хто здійснює кваліфікацію злочинів (залежно від конкретних
суб'єктів, які здійснюють кримінально-правову оцінку скоєного), вона буває двох
видів: /) офіційна (легальна) - це кваліфікація злочину, яка здійснюється
уповноваженими на те державою особами (працівниками органів дізнання,
слідчими, прокурорами та суддями), закріплюються в процесуальних документах та
породжує певні юридичні наслідки, що мають обов'язковий характер; 2)
неофіційна (доктринальна) - це відповідна правова оцінка, яка дається окремими
громадянами, адвокатами, журналістами, науковцями у наукових статтях,
монографіях, підручниках, навчальних посібниках, у виступах на наукових
конференціях тощо (така кваліфікація не має обов'язкового характеру, але може
враховуватися суб'єктами офіційної кваліфікації, впливати на розвиток науки
кримінального права та законодавчу діяльність, формувати правові погляди
суспільства).

Структуру кваліфікації злочинів утворюють такі елементи: а) об'єкт кваліфікації - це

діяння, що підлягає кримінально-правовій оцінці; б) суб'єкт кваліфікації - це органи,
що здійснюють кримінально-правову оцінку діяння; в) зміст кваліфікації - це те, що
складає її сутність, у зв'язку з чим розпочинається та заради чого здійснюється певна
діяльність, тобто це оцінка скоєного з погляду кримінального закону як злочину чи
незлочинної поведінки.

Передумовами правильної кваліфікації злочинів є такі вимоги: а) глибокого

вивчення та розуміння особою, що застосовує кримінально-правові норми, засад
кримінального права, кримінально-правової політики держави та судово-слідчої
практики; б) правильного з'ясування та тлумачення змісту кримінального закону,
всіх ознак конкретної кримінально-правової норми; в) повного й усебічного
дослідження фактичних ознак учиненого суспільно небезпечного діяння; г)
застосування правил кваліфікації злочинів, вироблених теорією та практикою, при
обґрунтованому поєднанні ознак злочину, що встановлені законом, із ознаками
вчиненого діяння.
Підстави кваліфікації злочинів: /) фактична - обставини справи, наявні в реальній
дійсності, що стали відомі правоохоронним органам і були процесуально закріплені,
- де, коли, ким, за яких обставин, у який спосіб, із використанням яких знарядь або
засобів вчинено злочинне діяння, які шкідливі наслідки воно спричинило, ким
вчинене, яким чином виявилося суб'єктивне ставлення особи до скоєного тощо (це,
так би мовити, фактичний склад злочину); 2) нормативна (юридична) -
сформульований у відповідній нормі КК юридичний склад злочину, яким
законодавець оголошує певну поведінку особи злочиндаю й, так би мовити,
"перетворює" певний тип суспільно небезпечної поведінки на злочин певного виду
(лише юридичний склад злочину дозволяє у процесі застосування кримінально-
правових норм зробити висновок, який саме конкретний злочин вчинила особа).
Основними правилами кваліфікації злочинів є такі:

1) усі фактичні ознаки вчиненого мають відповідати юридичним ознакам складу

злочину;

2) ознаки вчиненого злочину слід відмежовувати, відокремлювати від суміжних

складів злочинів;

3) до вчиненого злочину завжди повинна застосовуватися та кримінально-правова

норма, яка найбільш повно охоплює його ознаки;

4) за наявності у вчиненому діянні ознак загальної та спеціальної норм застосовують

спеціальну норму;

5) кваліфікований склад злочину має пріоритет (перевагу) перед основним складом,

а особливо кваліфікований - перед кваліфікованим і поглинає його;

6) діяння, при якому заподіяння шкоди додатковому безпосередньому об'єктові

посягання є способом, складовою частиною заподіяння шкоди основному об'єктові,
кваліфікується як один злочин; діяння, при вчиненні якого шкода додатковому
об'єктові заподіюється факультативно, кваліфікується як сукупність злочинів;

7) спосіб учинення злочину не утворює сукупності злочинів, якщо він є обов'язковою,

необхідною та невід'ємною ознакою певного діяння;

8) кожна наступна стадія завершення злочину поглинає попередню: склад

закінченого злочину поглинає склад замаху, а склад замаху поглинає склад
готування до цього злочину;

9) умисел завжди поглинає необережність, а будь-який вищий ступінь вини

поглинає нижчий;

10) при конкуренції самостійної норми та норми про співучасть у більш тяжкому
злочині застосовується норма про співучасть тощо.
Юридичне закріплення результатів кваліфікації злочинів має чотири основні
компоненти:

1. Виклад фактичних обставин справи - це формулювання фактичного складу

діяння, тобто опис поведінки особи й інших юридичних фактів, які встановлено
(процесуально доведено), які мають кримінально-правове значення та в
системному поєднанні утворюють фактичний склад злочину.

2. Складання формули кваліфікації - це здійснення вказівки на статті Особливої, а за

певних умов - і Загальної частин КК, які передбачають вчинене діяння через
використання скорочених, умовних позначень. Формула кваліфікації - це сукупність
буквених (літерних) і цифрових позначень, які вказують на кримінально-правові
норми (статті, їх частини та пункти), що підлягають застосуванню. Значення формули
кваліфікації полягає в тому, що за її допомогою можна здійснити стисле й точне
посилання на закон про кримінальну відповідальність і скоротити обсяг
процесуальних документів. Вона дає відповідь на запитання: чи має діяння склад
злочину та якою власне статтею кримінального закону його передбачено?

Із Загальної частини КК у формулі кваліфікації злочинів застосовуються тільки такі

норми: ч. 1 ст. 14(готування до злочину); ч. 2 ст. 15 (закінчений замах);
ч. 3 ст. 15 (незакінчений замах); ч. 3 ст. 27(організатор); ч. 4 ст. 27 (підбурювач);
ч. 5 ст. 27 (пособник). Якщо ж особа вчиняє замах на злочин через бездіяльність, то
при кваліфікації необхідно посилатися на ч. 1 ст. 15 КК і статтю Особливої частини
КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин, на який особа вчиняє
замах (це пов'язано з тим, що частини 2 і 3 ст. 15 КК передбачають замах як дію, а
тому кваліфікація з посиланням на ці частини при злочинній бездіяльності
неможлива). Щодо діяння виконавця злочину, то воно ніколи не кваліфікується за
будь-якою з частин ст. 27 КК.

Із Особливої частини КК у формулі кваліфікації злочинів застосовуються тільки статті

(частини статей, пункти частин статей), що містять заборонювальні норми
(наприклад, ст. 112, ч. 3 ст. 185, п. 6 ч. 2 ст. 115). Не застосовуються у формулі
кваліфікації злочинів роз'яснювальні та заохочувальні норми.

3. Юридичне формулювання обвинувачення - це юридичні "розшифрування" та

конкретизація формули кваліфікації (іншими словами, це словесне посилання на
кримінально-правові норми, що відображені у формулі кваліфікації; юридичні
формулювання, що містяться в нормах кримінального закону, який встановлює
відповідальність за вчинене посягання).

4. Обгрунтування кваліфікації - це діяльність відповідних органів держави щодо

підтвердження прийнятого рішення про кваліфікацію злочину за певною нормою
(нормами) КК (воно полягає в наведенні доказової бази, формулюванні логічних і
несуперечливих висновків тощо).
Значення кваліфікації злочинів полягає в тому, що за допомогою її досягається
істина у кожній кримінальній справі, реалізуються цілі та завдання кримінально-
правової політики держави, забезпечується додержання законності, здійснюється
відповідне правозастосування, виноситься обґрунтований судовий вирок та, в
кінцевому рахунку, досягається справедливість кримінального покарання.

20.3. Кваліфікація попередньої злочинної діяльності та кримінальних

правопорушень, що вчиняються у співучасті.
Кримінально-правова кваліфікація, як і будь-яка цілеспрямована свідома діяльність
людини підпорядковується певним правилам. Ці правила за рівнем їх узагальнення
(з врахуванням їх співвідношення, яке виражається філософськими категоріями
загального одиничного і особливого) можуть бути класифіковані на 1) загальні, які
поширюються на кримінально-правову оцінку будь-якого діяння; 2) типові - що
стосуються кваліфікації певних типів злочинних діянь (попередньої злочинної
діяльності, злочинів, вчинених у співучасті, повторних злочинів тощо); 3) конкретні -
які застосовуються при кваліфікації окремих видів злочинів (крадіжки, тілесних
ушкоджень, хуліганства і т.д.). Принципи кримінально-правової кваліфікації - це
система науково обгрунтованих, стабільних, таких, що застосовуються свідомо
найбільш загальних правил, на підставі яких здійснюється вибір кримінально-
правової норми, яка передбачає скоєне діяння, доводиться необхідність
застосування саме цієї норми і процесуально закріплюється висновок, що діяння
охоплюється саме обраною нормою.

Відомо, що у теорії кримінального права та в кримінальному законодавстві

виділяють три стадії злочину, які враховуються при кваліфікації посягання: 1)
готування до злочину; 2) замах на злочин; 3) закінчений злочин. Так зване
виявлення умислу ("голий умисел") - тобто намір вчинити злочин, який не виразився
зовні у конкретних діяннях, не є злочином, не тягне кримінальної відповідальності, а
отже і кримінально-правовій кваліфікації не підлягає. Адже злочин, відповідно до
ст.11 КК, це дія або бездіяльність. Готування до злочину та замах на нього в КК
називається незакінченим злочином, у теорії та на практиці їх ще прийнято називати
попередньою злочинною діяльністю (або попередніми стадіями вчинення злочину).
Закінчений злочин - це типовий вид злочину, ознаки якого встановлені у нормах
Особливої частини КК, стосовно якого сконструйовані основні інститути Загальної
частини (вина, співучасть, причетність тощо).
За загальним правилом, злочин визнається закінченим, якщо у фактично скоєному є
всі ознаки посягання, передбачені кримінально-правовою нормою. З такого
визначення випливає, що при визначенні моменту закінчення злочину потрібно
враховувати: 1) описання злочину у Особливій частині КК - чим більше ознак злочину
названо у диспозиції статті КК, тим більше їх потрібно для того, щоб були підстави
вважати злочин закінченим; 2) фактичне виконання об'єктивної сторони злочину -
злочин може бути визнаний закінченим лише тоді, коли є всі обов'язкові ознаки
об'єктивної сторони.
Готування для злочину та замах на злочин характеризуються, зокрема, тим, що при
її вчиненні відсутні всі ознаки злочину, передбачені нормою Особливої частини
кримінального закону. Найбільш яскраво цю думку виразив А.Н.Трайнін, що замах
має місце там, де є всі елементи складу даного злочину, за винятком одного лише -
наслідку. Готування - там, де можуть бути відсутні всі елементи складу, за винятком
умислу та дії2. У чинному законодавстві склад готування до злочину і замаху на
злочин встановлені нормою Особливої частини та ч.1 ст.14, чи 2, 3 ст.15 КК, при
кваліфікації попередньої злочинної діяльності потрібно посилатися і на норму
Особливої частини, яка передбачає відповідний закінчений злочин, і на вказані
норми Загальної частини КК. Формула кваліфікації готування до злочину чи замаху
на злочин повинна відповідати таким вимогам: 1) містити посилання на ч. 1 ст.14
або ч.2 чи 3 ст.15 КК. Потрібно підкреслити, що посилатися слід не просто на ст.14 чи
ст.15 КК, а й на відповідні частини цих статей, оскільки ознаки, яких бракує, підстави
кримінальної відповідальності за окремі стадії попередньої злочинної діяльності
різні. Крім того, посилання на відповідні частини ст. 14 або ст.15 КК робить формулу
кваліфікації більш. Деякі принципові новели Загальної частини Кримінального
кодексу України та проблеми їх застосування // Правова держава. Щорічник
наукових праць. Випуск тринадцятий - К.: Ін-т держави і права ім.. В.М.Корецького
НАН України, 2002. - С.313. 18 2) посилання на норму Загальної частини КК має
міститися перед вказівкою на норму Особливої частини КК. Завдяки цьому
акцентується увага на те, що має місце незакінчений злочин, об'єктивна сторона
якого "недорозвинута"; 3) містити посилання на відповідну частину, пункт статті
Особливої частини КК, які передбачають закінчений злочин,щодо якого мало місце
готування чи замах; 4) якщо винному інкримінується вчинення кількох незакінчених
злочинів, передбачених кількома статтями Особливої частини, то посилання на
відповідні частини ст.14 або стю15 КК має бути перед кожною з статей Особливої
частини, причому, незалежно від того, мають місце однакові чи різні стадії вчинення
злочину; 5) у формулі кваліфікації попередньої злочинної діяльності розділові знаки
повинні бути розставлені так, щоб було видно, до якої статті Особливої частини
належить посилання на ч.1 ст.14, ч.2 чи 3 ст.15 КК. Особливо це важливо у випадках
вчинення винним кількох злочинів, передбачених різними нормами Особливої
частини. оптимальним видається відділяти посилання на статті Загальної і Особливої
частини дефісом, посилання ж на окремі статті Особливої частини - крапкою з
комою. При цьому формула кваліфікації, наприклад, дій Євгена, який вчинив
готування до вмисного вбивства без обтяжуючих обставин та закінчений замах на
крадіжку чужого майна з проникненням у житло матиме такий вигляд:

Поняття замаху на злочин міститься в ч.1 ст.15 КК. Як і поняття готування до

злочину, воно потребує конкретизації шляхом виділення та аналізу ознак цієї стадії
вчинення злочину. Вони полягають у наступному: 1) виконуються дії, які
безпосередньо спрямовані на вчинення злочину. Це означає, що у ході замаху
вчиняється діяння, яке описане у диспозиції статті Особливої частини, яке входить у
об'єктивну сторону злочину. За цією ознакою, насамперед, проводиться
розмежування між готуванням до злочину та замахом на той же злочин - готування,
як вже відзначалося, полягає у вчиненні дій, які не описані у диспозиції статті
Особливої частини; 19 2) об'єктивна сторона злочину не завершується - не настають
наслідки, або ж навіть діяння не доводиться до кінця. У цій ознаці полягає
відмінність замаху на злочин від закінченого злочину, який характеризується
об'єктивною стороною, яка повністю виконується; 3) злочин не доводиться до кінця
з причин, що не залежали від волі винного. Тобто, посягання переривається
вимушено, всупереч бажанню того, хто посягає. Саме цим замах відрізняється від
добровільної відмови, при якій також має місце незавершеність об'єктивної сторони
посягання, але воно припиняється відповідно до волевиявлення особи. Замах на
злочин кваліфікується за ч.2 або ч.3 ст.15 КК та нормою Особливої частини, яка
передбачає відповідний закінчений злочин. При цьому потрібно встановити
наявність усіх ознак складу закінченого злочину з урахуванням незавершеності
об'єктивної сторони - відсутності суспільнонебезпечних наслідків або закінченого
діяння у матеріальних складах злочинів; незавершеності діяння у формальних
складах злочинів. Якщо замаху передували дії, у яких полягає готування до цього ж
злочину, то все скоєне кваліфікується лише як замах на злочин, оскільки, як вже
відзначалося, кожна наступна стадія "поглинає" собою попередні стадії посягання.
20.4. Особливості кваліфікації множинності кримінальних
правопорушень. Кваліфікація кримінальних правопорушень при
конкуренції кримінально-правових норм.
Поняття множинності злочинів

З’ясування поняття “множинність злочинів” доцільно з вияснення семантичного

значення слів, які утворюють цей термін.

Множинність означає те, що існує в багатьох формах, видах, сукупність елементів,

об’єднаних за певною ознакою. Множинність знаходиться в діалектичному зв’язку з
одиничним – елементами, які її утворюють. З одного боку вона протиставляється
одиничному – наявність множинності означає відсутність одиничного. З іншого ж –
множинність не може існувати поза одиничним, вона є формою прояву і об’єднання
одиничних процесів, предметів, явищ. При цьому множинність передбачає
наявність принаймні двох одиничних елементів, в розглядуваному випадку -
злочинів.

Під злочином же в контексті множинності розуміють діяння, передбачене

кримінальним законом, те, яке містить ознаки будь-якого складу злочину. Це може
бути як закінчене посягання, так і готування до злочину чи замах на злочин; цим
поняттям охоплюється і діяння, виконане “одноосібно”, так і вчинене в співучасті.
Важливо, щоб кожне таке посягання було передбачене як окремий злочин, могло
кваліфікуватися самостійно за певною статтею Особливої частини КК.

Очевидно, що множинність можуть утворювати лише діяння, за кожне із яких може

наставати кримінальна відповідальність, існують як матеріально-правові, так і
процесуальні підстави для притягнення до неї. При цьому слід розрізняти
матеріально-правові і процесуальні перепони для визнання окремих злочинів
елементами множинності. Тому, окремі злочини утворюють множинність, за
умови, що:

- не сплив строк давності притягнення до кримінальної відповідальності;

- не погашена чи не знята судимість;

- особа не звільнена за даний злочин від кримінальної відповідальності в

установленому законом порядку (є невідмінена постанова про звільнення від
кримінальної відповідальності за цей злочин);

- особа не підлягає звільненню від кримінальної відповідальності в зв’язку з актом

амністії;

- є скарга потерпілого у справах приватного звинувачення;

- отримана згода на притягнення до кримінальної відповідальності у випадках,

передбачених законом (щодо народного депутата, судді).

Виходячи з викладеного можуть бути виведені ознаки множинності:

1) одна і та ж особа одна чи в співучасті вчинила два чи більше закінчених чи

незакінчених злочини;

2) кожен із злочинів передбачений самостійною кримінально-правовою нормою, він

не є необхідною ознакою іншого злочину, з числа вчинених цією ж особою (немає
множинності, наприклад, при заподіянні тілесних ушкоджень в ході розбою);

3) хоча б по двох злочинах не “погашені” їх юридичні наслідки;

4) хоча б щодо двох злочинів відсутні процесуальні перепони для притягнення до

кримінальної відповідальності.

Таким чином, множинність злочинів має місце при вчиненні однією особою двох
чи більше злочинів, кожний із яких утворює ознаки самостійного складу злочину
і за які особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності.

Множинність злочинів в КК

Чинний КК, як вже відзначалося, не містить загального визначення поняття

множинності. В його Загальній частині є статті, присвячені визначенню окремих
видів множинності, які виділені в окремий розділ УІІ (ст.ст.32-35 КК). Крім того, в
Загальній частині врахування множинності передбачено при вирішенні цілого
ряду питань:
- наявність множинності злочинів є перепоною для застосування певних видів
звільнення від кримінальної відповідальності (ст. ст. 45-48 КК);

- вчинення нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого є

підставою для перериву перебігу строку давності притягнення до кримінальної
відповідальності (ч.3 ст.49 КК);

- вчинення злочину повторно та рецидив злочинів є обставинами, які обтяжують

покарання (п.2 ч.1 ст.67 КК);

- встановлені спеціальні правила призначення покарання при сукупності злочинів

(ст.70 КК) та сукупності вироків (ст.71 КК), складання покарань (ст.72 КК);

- звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.75 КК) передбачає

врахування тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи – факторів, на
які визначальний вплив справляє наявність множинності;

- вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину є безумовною

підставою для скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням
(ч.3 ст.78, ч.6 ст.79 КК);

- вчинення нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого є

підставою для перериву строку давності виконання обвинувального вироку (ч.4 ст.80
КК);

- наявність множинності враховується при умовно-достроковому звільнення від

відбування покарання (ст.81 КК) та заміні невідбутої частини покарання більш
м’яким (ст.82 КК), звільненні від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які
мають дітей, віком до трьох років (ст.83 КК) та скасуванні цих мір;

- вчинення нового злочину до закінчення строку погашення судимості є підставою

для перериву перебігу строку погашення судимості (ч.5 ст.90 КК)

- наявність множинності є перепоною для звільнення неповнолітнього від

кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного
характеру (ч.1 ст.97 КК)

В багатьох же статтях Особливої частини КК такі види множинності як повторність та

рецидив передбачаються як кваліфікуюча чи особливо кваліфікуюча ознака
відповідних злочинів. Крім того, в Особливій частині КК передбачені норми про
відповідальність за організовану злочинну діяльність, яка, за своїм визначенням,
спрямована на вчинення багатьох злочинів. Отже, множинність злочинів є умовою
застосування відповідних статей чи частин (пунктів) статей КК.

Таким чином, відповідальність за множинність злочинів регламентована нормами

як Загальної, так і Особливої частини КК.
 Види множинності злочинів

В теорії кримінального права питання про види множинності злочинів залишається

дискусійним вже продовж десятків років. Причому, як відзначав М.І.Бажанов, спір
йде не про види множинності, оскільки в кінцевому підсумку всі визнають, що ними
є сукупність, повторність і рецидив злочинів, а про класифікацію цих видів, їх
співвідношення один з одним141.

КК 2001 р. також називає ці три види множинності. Щоправда статті, які

регламентують кожний із них, розташовані в іншому порядку: повторність –
сукупність – рецидив.

Повторність,сукупність та рецидив кримінальних правопорушень, які визначені

статтями 32-34 Кримінального кодексу України (далі - КК України) є різновидами
множинності кримінальних правопорушень, під якими розуміється вчинення однією
особою двох або більше кримінальних правопорушень.
Повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше
кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною
статті Особливої частини КК України (стаття 32 КК України). Кожне із діянь, які
становлять повторність, передбачену цією нормою КК України, є самостійним
кримінальним правопорушенням.
Ознаки потворності кримінальних правопорушень:

1. Особа або група осіб вчиняє два або більше самостійних одиничних кримінальних
правопорушень, передбачених однією і тією ж статтею або частиною статті
Особливої частини КК України;
2. Всі кримінальні правопорушення, вчиняються в різний час і віддалені один від
одного певним проміжком часу;
3. Повторність має місце незалежно від того, була чи ні особа засуджена за раніше
вчинене нею кримінальне правопорушення;
4. Усі кримінальні правопорушення, які складають повторність, передбачаються
однією й тією самою статтею Особливої частини КК України.
Як виняток, вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених
різними статтями КК України, також визнається повторним лише у тих випадках,
коли це прямо передбачено в Особливій частині КК України.
У кримінальному праві визначаються два види повторності:
1. загальна повторність (зазначена як одна із обставин, що обтяжують покарання);
2. спеціальна повторність (передбачена у відповідних статтях КК України) як така, що
надає складу кримінального правопорушення кваліфікованого виду.
Повторність, передбачена частиною першою статті 32 КК України, відсутня при
вчиненні продовжуваного кримінального правопорушення, яке складається з двох
 або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним кримінально протиправним
наміром.

Повторність відсутня, якщо за раніше вчинене кримінальне правопорушення особу

було звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, установлених
законом, або якщо судимість за це кримінальне правопорушення було погашено
або знято, а також після відбуття покарання за вчинення кримінального
проступку (стаття 32 КК України)

В свою чергу повторність злочинів може бути поділена на види з врахуванням того,
чи мало місце засудження за перший злочин (один із злочинів, які утворюють
множинність):

- повторність, не пов’язана з засудженням за попередній злочин – фактична

повторність;

- повторність, при якій особа була засуджена за попередній злочин – рецидив

злочинів.

Крім того, повторність може бути поділена на види залежно від того, чи врахована
вона в статтях Особливої частини КК, тобто за значенням, яке їй надає закон. При
цьому виділяється;

- повторність як ознака складу злочину. В такому випадку закон вказує на вчинення

злочину “повторно”, “особою, раніше судимою за...”;

- повторність, яка не виступає ознакою складу злочину – реальна сукупність

злочинів.

Сукупність кримінальних правопорушень

Сукупністю кримінальних правопорушень визнається вчинення особою двох або
більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями або різними
частинами однієї статті Особливої частини КК України, за жодне з яких її не було
засуджено. При цьому не враховуються кримінальні правопорушення, за які особу
було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими
законом (стаття 33 КК України).
При сукупності кримінальних правопорушень кожне з них підлягає кваліфікації за
відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК України(стаття 33 КК
України).
Ознаки сукупності кримінальних правопорушень:

1. учинення особою двох або більшої кількості кримінальних правопорушень, причому

кожен із них має характер окремого одиничного кримінального правопорушення
2. кожне з кримінальних правопорушень, які утворюють сукупність, передбачене
самостійною статтею КК України, тобто кваліфікується за однією, окремою статтею
кримінального закону чи за різними частинами однієї й тієї ж статті КК України.
3. за жодне з кримінальних правопорушень, яке належить до сукупності, особа не була
ще засуджена (якщо нове кримінальне правопорушення вчинено особою після
винесення вироку, має місце повторність чи рецидив).

Рецидив кримінальних правопорушень

Рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного
кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне
правопорушення (стаття 34 КК України).
Ознаками рецидиву є:

1. вчинення особою двох чи більше самостійних одиничних кримінальних

правопорушення.
2. нове кримінальне правопорушення має бути вчинено особою в період, коли вона
вважається такою, що має судимість за раніше вчинене кримінальне
правопорушення.
3. кримінальне правопорушення, за яке особа має судимість, і кримінальне
правопорушення, вчинене нею під час цієї судимості, мають бути умисними.

Разом із тим, не можна не відзначити, що така класифікація видів вразлива з

позицій формальної логіки, оскільки:

1) вона проведена одночасно за двома підставами – наявність чи відсутність

засудження (рецидив та повторність) та кількість вчинених діянь (сукупність злочинів
з одного боку та повторність і рецидив – з іншого боку);

2) як самостійні види множинності виділені явища різного ступеня узагальнення

(рецидив охоплюється поняттям повторності злочинів).

При класифікації видів множинності злочинів в основу слід покласти якийсь один
критерій. Видається, що ним може бути характер поведінки винного – вчиняється
кілька діянь, якими виконується два чи більше злочинів або ж кілька злочинів
вчиняються одним діянням. З таких засад при класифікації множинності злочинів
виходить ряд авторів, які спеціально досліджували цей кримінально-правовий
інститут (В.П.Малков, Т.М.Кафаров).

Конкуренцією кримінально-правових норм називається передбачення певного

діяння двома (кількома) кримінально-правовими нормами одночасно} О. А.
Герцензон називав конкуренцією наявність двох чи кількох законів, які рівною
мірою передбачають караність певного діяння.2 Характерною особливістю
конкуренції кримінально-правових норм є те, що вона виникає лише тоді, коли було
вчинено один злочин (на відміну від повторності чи сукупності злочинів).
Але такий злочин має ознаки, передбачені двома (кількома) кримінально-
правовими нормами, тобто при кваліфікації такого злочину виникає конкуренція
двох чи більше кримінально-правових норм.
Вирішення конкуренції — це розв'язання питання про те, яка з конкуруючих
кримінально-правових норм має бути застосована у конкретному випадку.
Конкурують між собою кримінально-правові норми, які передбачають
відповідальність за умисне вбивство (статті 115, 116, 117, 118 КК), за зловживання
посадовими повноваженнями (статті 191, 364, 365, 366, 368 КК), за посягання на
життя особи з мотиву помсти за її службову діяльність (ст. 112, п. 8 ч. 2 ст. 115 і ст.
348, 379 КК), за посягання на статеву свободу жінки (статті 152, 153, 154 КК), за
посягання на власність (статті 185, 186, 187, 189, 190, 191 КК) та деякі інші.
Конкурувати між собою можуть дві або декілька кримінально-правових норм.
Конкуренція зумовлюється диференціацією кримінально-правових норм,
прагненням законодавця диференціювати кримінальну відповідальність,
посилюючи її в одних нормах і пом'якшуючи в інших, а також недосконалістю
системи кримінального законодавства. Але конкуренція кримінально-правових
норм має і позитивну сторону, оскільки сприяє розвиткові кримінального
законодавства.
Від конкуренції кримінально-правових норм треба відрізняти їх колізію, яка є
результатом неузгодженості між окремими нормами закону, суперечностей між
ними, дублювання норм. Не можна погодитися з тим, що для колізії характерна
наявність кількох норм, що за змістом суперечать одна одній. За таким розумінням
усі норми перебувають у колізії, оскільки більшість із них розходяться за змістом.
Якраз навпаки, у колізії перебувають норми, тотожні за змістом. Колізія
кримінально-правових норм - це лише наслідок недоліків побудови системи
кримінального законодавства, ніякого позитивного значення вона не має.
Перебувають у колізії, наприклад, норми ст. 188 КК з нормами статей 185-191 КК.
Конкуренція кримінально-правових норм, навпаки, є наслідком розвитку
законодавства, створення нових кримінально-правових, виділення конкретизованих
норм з більш загальних норм, які передбачають відповідальність за окремі випадки
вчинення загальних видів злочинів, і т. ін. Але недоцільно і безпідставно, як
зауважує академік В. М. Кудрявцев, свавільно створювати нові норми.1 Конкуренція
норм, яка не має відповідного обгрунтування, призводить лише до ускладнень
кваліфікації злочинів і спричинюється до численних судових помилок. Як свідчить
судова практика, такі помилки трапляються при конкуренції норм про
відповідальність за вимагання чужого майна (ст. 189 КК) і розбій (ст. 187 КК),2 за
вбивство у стані фізіологічного афекту (ст. 116 КК) і умисне вбивство без
пом'якшуючих обставин (ст. 115 КК),3 за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень,
внаслідок яких сталася смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК) і умисне вбивство (ст.
115КК),4 за умисне вбивство (ст. И5КК).
Конкуренція кримінально-правових норм буває кількох видів:
1) конкуренція загальної і спеціальної норм;
2) конкуренція безпосередніх об'єктів посягання різних кримінально-правових норм;
3) конкуренція цілого — всіх ознак певного складу злочину і частини — певної
кількості цих ознак;
4) конкуренція кваліфікуючих ознак одних и тих самих кримінально-правових норм.
У спеціальній літературі наводиться дещо інша класифікація видів конкуренції. В.М.
Кудрявцев виділяє два види конкуренції — конкуренцію загальної і спеціальної
норм та конкуренцію частини і цілого[ix]. В.П. Малков виділяє такі види конкуренції:
а) загальної і спеціальної норм, б) конкуренція спеціальних норм, в) конкуренція
норм різних союзних республік, г) конкуренція норм національного законодавства і
норм міжнародного права[x]. С.А. Та-рарухин також виділяє два види конкуренції —
конкуренцію загальної і спеціальної норм та конкуренцію цілого і частини [xi].