Олексій Олександрович Гольденвейзер –

спостерігач української революції

Підготував Брижицький Ілля

 Зміст
1. Гольденвейзер – хто він?
2. Початок
3. Народження Центральної Ради
4. Конфлікт Центральної Ради і Виконавчого комітету
5. Пропагандистська діяльність ЦР
6. Ставлення Гольденвейзера до пропаганди ЦР
7. ЦР затверджується у владі – думка Гольденвейзера
8. Українізація очами Олексія Олександровича
9. Особисті причини
10. Політика щодо меншин
 Олексій Олександрович Гольденвейзер – український правознавець,
громадський діяч, у квітні 1918 року член Української Центральної Ради. Син юриста
Олександра Соломоновича Гольденвейзера і Софії Григорівни Мунштейн ще у
студентські роки належав до фракції «партії соціалістів-революціонерів». Вів активне
громадське життя. У часи української революції опинився у самому центрі подій, тому є
дуже цікавим історичним персонажем для огляду.

Кінець лютого 1917 року. До Києва надходить відома телеграма за підписом ще

невідомого тоді Бубликова. Сам юрист у перетвореннях 1917 року представляв
ліберально-буржуазне крило, що орієнтувалося на Тимчасовий уряд, водночас, як
представник єврейського громадського руху, Гольденвейзер співпрацював з
Центральною Радою, але про це пізніше.

І ось у натовпі вже вітає святковий настрій, як пише сам Гольденвайзер:

«Настроение было праздничное. Да и как было не радоваться? Грандиозный переворот,
осуществление вековой нашей мечты мы получили как бы в подарок, без борьбы ц
усилий, без крови И стонов...». Буквально на очах молодого юриста відбувалось
народження Центральної ради, до якої він спочатку поставився з неналежною
несерйозністю. Гольденвайзер вважав її звичайним національним об’єднанням, але вже
потім змінив свою думку та відмітив, що українці справді серйозно взялися за
вирішення власного національного питання, яке вже багато років не давало нам
спокою: «Украинские деятели проявили в эту эпоху большую энергию и сумели в
короткое время создать широко разветвленную, крепкую организацию». Але попри це
Гольденвайзер дуже критично ставився до самих українців та їх діяльності. Особисто
підкреслював різницю, використовуючи слова «їх» та «наші».

Згодом конфлікт переріс у внутрішнє протистояння Виконавчого комітету та

Центральної Ради. Приводом до цього, за думкою Гольденвайзера, послужила швидка
самостійність Центральної Ради, адже вже зовсім скоро вони перестали рахуватися з
владою Виконавчого комітету. Саму Центральну Раду Олексій Олександрович
Гольденвейзер вважав ворожо настроєною проти Виконавчого комітету: «…
представитель украинских организаций перестал посещать заседания комитета и рада
вообще начинает держать себя, как государство в государстве».

Саме у цей період Центральна Рада починає вести актину пропагандистську

діяльність. «Агитация Центральной рады, начиная с этого момента, приняли более
резкий и боевой характер. Вместо простого будирования против Временного
правительства, стали раздаваться призывы к освобождению из-под его узурпаторской
власти; вместо игнорирования Исполнительного комитета, рада вступила на путь прямой
оппозиции и борьбы против него» - зазначає сам Олексій Олександрович. Також автор
говорить, що Виконавчий комітет майже не намагався дати відсіч Центральній Раді,
тому ніякої відповідальної реакції не було. А тим часом Центральна Рада вже
проголосила І Універсал (23 червня 1917 року за новим стилем), але навіть це не
зачепило членів Виконавчого комітету. Всі вищеописані факти свідчать про слабкість
Виконавчого комітету та неспроможність вести боротьбу проти Центральної Ради, це
відмічає і сам Гольденвейзер: «Временное правительство (особенно после неудачи
июньского наступления) все слабело, а вслед за ним ослабевал и представлявший его в
Киеве Исполнительный комитет. А украинцы, учитывая изменившееся соотношение сил,
довольно искусно эксплуатировали в свою пользу все прошлые и настоящие грехи
российской власти и российской интеллигенции».

До агітаційної політики Центральної Ради автор ставиться із захопленням,

вважає її правильною та відмічає майстерність, порівнюючи з більшовицькою: «Секрет
успеха национальной украинской агитации был, в том, что она – так же, как впоследствии
агитация большевистская – вполне угождала желаниям и склонностям широких, по
преимуществу сельских масс. Крестьянам внушалось, что Центральная рада защитит их от
невыгодного общего передела земли с безземельными крестьянами севера. Их
настраивали против Временного правительства, требовавшего от них все новых и новых
жертв и настаивавшего на выполнении всех старых повинностей. Им внушали мысль, что
не Украина затеяла войну и что поэтому они не обязаны воевать». Це допомогло
Центральній Раді за дуже короткі сроки ініціювати серед народу національний підйом і
зробити його всенародним.

Зрештою Центральна Рада затверджується у владі і приступає до активної

діяльності, яку Олексій Олександрович Гольденвейзер оцінює у поганих тонах: «О
первых днях украинской власти у меня остались не очень розовые воспоминания. Какой-
то вульгарный тон воцарился тогда в нашей общественной жизни. В городе выходили
только украинские газетки, составленные грубо и аррогантно, полные издевательств над
Временным правительством и над его местными представителями». Але згодом було
оголошено ІІІ Універсал (20 листопада 1917 року за новим стилем) і проголошено
Українську Народну Республіку, а Олексій Гольденвейзер повідомляє нам, що за цей
універсал голосували усі, окрім есерів.

Почалась політика українізації, яка соромила усіх неукраїнців, які мали

відношення до школи, науки, адвокатурі. За словами самого автора українська мова
викликала в усіх тільки сміх: «Украинский язык, с которым впоследствии немного
свыклись, вызывал аффектированные насмешки; никто не собирался учиться этому
язику».

Оскільки Олексій Олександрович Гольденвейзер особисто був юристом, то

політика українізації щодо адвокатури сильно вплинула на нього: «Особенно упорна была
борьба против сепаратизма в бреде адвокатуры – этой наиболее независимой профессии,
давно привыкшей быть в оппозиции к «видам правительства»».

Також окрему увагу автор приділяє політиці щодо меншин, адже ця тема є
близькою до нього. Головною метою цієї політики було досягнення національно-
персональної автономії. Згодом був прийнятий відповідний закон, але гостро
вирішувалось питання українців та росіян : «Из неукраинских национальностей политики
рады согласны были признавать еврейскую и польскую; «российская» же была под.
большим подозрением, так как уж слишком трудно было провести демаркационную черту
между русскими и украинскими жителями Украины. Это было и небезопасно для
украинцев. Не различая на Украине украинцев и «россиян», можно было всех жителей
объявить украинцами. В деревне, как я уже упоминал, этот флаг омел большой успех,
благодаря чему, например, на выборах во Всероссийское учредительное собрание
украинцам удалось провести от нашего края почти исключительно депутатов своего
национального блока. Но предоставлять коренному населению право национального
самоопределения было все же небезопасно, особенно в городах: это привело бы к
большому конфузу для украинцев. Поэтому украинские политики были с своей точки
зрения совершенно правы, когда они после некоторых колебаний отказались от мысли
создавать особое национальное меньшинство из граждан, причисляющих себя к русской
национальности». А підписання делегацією Центральної Ради миру з країнами
Четвертного союзу у Брест-Литовську Олексій Олександрович оцінює як зраду
російській революції : «Украина отделилась в саамы роковой момент русской
революции. …Слишком уж явственна была выгода для самостийной Украины от
немедленного мира, чтобы менее разборчивые в средствах коллеги нашего министра
иностранных дел не ухватились за эту возможность. И действительно, Генеральный
секретариат послал в Брест для переговоров украинскую делегацию. Германцы поступили
очень умно, тотчас же признав ее и начав вести с ней переговоры, параллельно
переговорам с Троцким»
 Джерела
- Гольденвейзер А. А. В защиту права: Статьи и речи / А.А. Гольденвейзер. – Режим
доступа: http://www.bookol.ru/spravochnaya_literatura_main/spravochnaya_literatura/
19321.htm

- Алексеев С.А. Предисловие / С.А. Алексеев // Революция на Украине по мемуарам

белах / Сост. С.А. Алексеев. – М.-Л.: Государственное издательство, 1930. – С. ІІІ-ХХХІІ.

- Гольденвейзер А.А. Из Киевских воспоминаний / А.А. Гольденвейзер // Революция на

Украине по мемуарам белах / Сост. С.А.Алексеев. – М.-Л.: Государственное издательство,
1930. – С.1-63.