3кл. Читаємо в Класі Та Вдома

1
УДК [82-93:37.016] (082)

Ч69
Хрестоматія розроблена в лабораторії методичного забезпечення безперервної
системної освіти «Школа — вищий навчальний заклад» Харківського національного
педагогічного університету імені Г.С. Сковороди
Ч69 Читаємо в класі та вдома. 3 клас : Хрестоматія для позаклас-

ного читання / Автори-упоряд.: О. В. Джежелей, А. А. Ємець,
О. М. Коваленко. — Харків: Вид-во «Ранок», 2019. — 128 с.
ISBN 978-617-09-3812-1
Хрестоматія спрямована на забезпечення навчальним матеріалом
уроків позакласного читання й організацію змістовного дозвілля молодших
школярів.
У посібнику вміщено твори для дітей — оповідання, вірші, казки —
відомих українських письменників. Додано практичні завдання і поради,
спрямовані на формування в учнів читацької культури та інтересу до книги.
Літературний матеріал згруповано за тематичними блоками, його зміст
відповідає вимогам чинної навчальної програми.
Хрестоматія призначена для учнів початкових класів, учителів, батьків.
УДК [82-93:37.016] (082)
У книзі ти знайдеш такі умовні позначки:

Міркуй, відповідай
Поради читачеві
Разом дбаємо про екологію

та здоров’я
© О. В. Джежелей, А. А. Ємець,
О. М. Коваленко, 2017
ISBN 978-617-09-3812-1 © ТОВ Видавництво «Ранок», 2019
2
ДО ЧИТАЧА
В. І. Лучук
КНИГОЛЮБКА
Хтозна вже відколи
я люблю читати.
Якби не до школи —
не лягала б спати.
Я люблю читати
часто до півночі,
поки пелехаті
ляжуть сни на очі.
Я засну, раденька,—
сплять разом зі мною
явори Шевченка
над Дніпром-рікою.
В сні не знаю, де я,—

лину в піднебессі,
а в руках лілея
Українки Лесі…
3
На столі розкрита
книжечка весела —
хитрий лис Микита
в мандри йде на села.
Кіт-воркіт — на плоті
дядечка Малишка…
В навчанні й роботі
помагає книжка.
В новорічні свята
я напам’ять вчила
вірші про санчата
дідуся Максима.
Зайчика була б я
у ліску спіймала…
На човенці жабка
з вітром мандрувала.
Хотіла б я уміти
швидко так читати,
щоб усі на світі
книги прочитати!
4
ТРЕТЬОКЛАСНИКИ-ЧИТАЧІ
Третьокласники один раз на два тижні зби-

раються на урок позакласного читання, під
час якого обмінюються враженнями від про-
читаних книжок, знайомляться з новими тво-
рами, пригадують епізоди з прочитаного, де-
кламують вірші, розповідають про авторів
книг. Для чого це потрібно? Поміркуй!
Якщо людина прочитає за тиждень 1 книгу, то за
місяць прочитає: 1 × 4 = 4 книжки.
За рік вона прочитає: 4 × 12 = 48 книжок.
За 100 років — 4800 книжок.
У будь-якій бібліотеці не менше ніж 15–20 тисяч
книжок.
Скільки років знадобиться, щоб прочитати усі
книжки, які є в бібліотеці?
Як бути? Поміркуємо разом.
Один із варіантів — підвищити техніку чи-
тання, тоді тобі знадобиться удвічі або втричі мен-
ше часу. Другий варіант — якщо обмінюватися з од-
нокласниками враженнями від прочитаного, краще
зрозумієш те, що сам прочитав, і дізнаєшся, які
книжки варто ще прочитати. Зорієнтуватися в колі
дитячих книжок тобі допоможе ця хрестоматія. Го-
туючись до уроку позакласного читання, ти можеш
прочитати один або кілька творів, уміщених
у хрестоматії, або скористатися рекомендаційним
списком «Знайди в бібліотеці та прочитай».
5
ПЕРЕВІР СВОЇ
ЧИТАЦЬКІ ЗНАННЯ
1. Пригадай і запиши в читацькому щоденнику
(у стовпчик) прізвища письменників, твори яких
знаєш. Скільки прізвищ ти зміг назвати?
Якщо більше 10 прізвищ — чудово!
7–9 — молодець!
5–6 — добре!
Якщо менше 5 прізвищ — будь уважним! Під час чи-
тання обов’язково звертай увагу на прізвище авто-
ра книги.
2. Поряд із прізвищами письменників запиши за-

головки їхніх творів.
Якщо пригадав заголовки творів усіх авторів — чу-

дово!
Якщо виконав завдання частково, знайди в бібліотеці
книги авторів, твори яких не зміг назвати. Допов-
ни свій список.
Під час читання звертай увагу на назву твору:

прізвище автора і заголовки.
3. Пригадай і запиши назви творів:

— про природу;
— про дітей.
4. Пригадай і запиши назви казок, віршів, оповідань.
6
Тема 1. Красна пташка
пір’ям, а людина —
знанням
Готуємося до уроку
позакласного читання
Знайди в хрестоматії та прочитай

Найдорожчий плід. Болгарська народна казка
Шаройко В. Жива граматика
Марсюк В. А. Навчилась
Ребро П. В зоопарку
Знайди в бібліотеці та прочитай
Вишня Остап. Паралелепіпед
Вишня Остап. Федько «Зошит»
Кіплінг Р. Як був написаний перший лист
Кіплінг Р. Як з’явилася перша абетка
НАЙДОРОЖЧИЙ ПЛІД
(Болгарська народна казка)
Було у батька троє синів. Якось він покликав
їх до себе в кімнату та й каже:
— Даю вам кожному гаманець золотих. Ідіть собі
по світу та шукайте найдорожчий плід. Хто його
принесе мені, дістане половину мого багатства.
7
Взяли три сини гроші та й рушили на три сто-
рони світу шукати найдорожчий плід.
По трьох роках мандрів усі троє повернулися
додому.
— Ну як,— запитав батько найстаршого сина,—
приніс ти мені найдорожчий плід?
А той йому:
— Найдорожчий плід, тату, це той, який най-
солодший. Отож я купив тобі винограду. З усіх
плодів, що родить наша земля, виноград — найсо-
лодший.
— Добре, синку,— каже батько,— гарний плід
мені приніс. А що скажеш ти? — питає він серед-
нього сина.
— Я думаю, тату, що найдорожчий плід той,
який найважче дістати. Тому пішов я в теплі краї
і придбав плоди, що у нас не родять. Купив коко-
сових горіхів, апельсинів, фініків, бананів та ще де-
яких рідкісних плодів, усього потроху. Ось вони:
вибери собі найкращий.
— І твої плоди, синку, гарні,— каже батько.
А тоді питає найменшого:
— А що ти приніс мені, синку? Чому повернув-
ся з порожніми руками?
— Справді, тату, я повернувся з порожніми ру-
ками. Але гроші, що ти дав мені, я не змарнував.
Я, тату, пішов учитися. Цілих три роки вчителі
та книги вчили мене. Плодів, що я здобув, не вид-
но, бо вони в серці й розумі моєму. Гадаю, татку,
що то також дорогоцінні плоди.
Дуже зрадів батько, зачувши ті слова.
8
— Ти приніс мені найдорожчі плоди, синку! Ти
заслужив винагороду. Бо ж немає плодів, дорож-
чих за ті, що дають людині знання.
В. Н. Шаройко
ЖИВА ГРАМАТИКА
Хто письменним Зараз
Стати хоче, Ущипну його!..
Мусить вивчить (Тут зазначити
З ранніх літ Нам слід,
Чоловічий рід, Що вона —
Жіночий Жіночий рід.)
І також — Я метнувся
Середній рід… на паркан.
Гуска, З буди виліз
Вийшовши з повітки, Пес Полкан.
Поспішає Він гарчить
На лужок. І шкірить зуби…
А за нею Де ж подітися
(Гляньте, дітки!) — Від згуби?!
Гусеняток ланцюжок. (Тут зазначити
Я її не побоюся: Нам слід:
От візьму Він —
І подражнюся! Це чоловічий рід.)
Та вона Сталось,
За ту образу Наче уві сні:
Щось розсердилася Мить — і я
Зразу: Вже на сосні!
— Га-га-га! Скільки ж буду —
Го-го-го! От невдача! —
9
На сосні Ох!
Сидіти я? Веселіше
Озирнувся — Буде вдвох.
І побачив (Тут зазначити
Біля себе Нам слід,
Кошеня. Що воно —
— Я,— Середній рід.)
Поскаржилось воно,— Так завчив я
Вже давно Назавжди
Сиджу одно. Всі в граматиці
Одному Роди.
Так сумно!..
В. А. Марсюк
НАВЧИЛАСЬ
Споріднені слова вивчали,
І всі у класі помічали,
Їх добирать неважко.
Двір, дворище, дворняжка…
А вдома ввечері хвалилась

Своїй бабусі внучка:
— Я слів споріднених навчилась!..
Двір, дворик, наша Жучка…
10
П. П. Ребро
В ЗООПАРКУ
Гукає Ігор до Дмитра:
— Поглянь, якенна кенгурА!
Дмитро сміється: — Ой, умру!
Не кенгурА, а кенгурУ!
— А он із клітки вигляда
Папуга жовта — какадА!
Друг знов у сміх: — Ой, упаду!

Не какадА, а какадУ!
Відразу видно, братику,
Що ти не вчиш граматику!
* Як ти розумієш назву теми? У яких

народних творах (прислів’ях, приказках,
казках) розповідається про цінність знань,
навчання?
* У своїх творах письменники розповідають
про найважливіше. Вони роблять це іноді
серйозно, а іноді з посмішкою.
Людина, яка не має знань, часто потрапляє
в кумедні ситуації. Які з прочитаних
тобою творів розповідають про школярів-
незнайок?
* Які ситуації викликали в тебе посмішку?
Чому? Прочитай у класі уривок з твору,
який тобі найбільше сподобався.
11
Тема 2. Про твоїх
однолітків

Костецький А. Г. Домашній твір
Потапова А. В. «Чемний» Миколка
Сухомлинський В. О. Матері ніколи
Карасьова В. Є. Ябеда-біда
Нестайко В. З. Шурка і Шурко
Нестайко В. З. Злочин Жори Горобейка
Сухомлинський В. О. Як Федько робив уроки
Кава В. І. Сашкове переживання
А. Г. Костецький
ДОМАШНІЙ ТВІР
Вітько сопе. «Я помагаю мамі».
Вітько стражда, Старанно олівець гризе
перебира ногами. та супить брови грізно,
Він за столом. але нічого — хоч умри!
Він пише твір: до голови не лізе…
12
Та ось тихесенько з’являється у дверях:
зайшла — Вітюнь,
в його кімнату мама: картопельки начисть,
— Вітюнь, будь ласка, а я зварю вечерю.
в магазин — Сама начисть! —
сходи за сірниками. схопивсь Вітько.
— Ідея! — вигукнув Ось-ось од крику лопне.
синок, а мамі: — Я твір пишу!
— Ну й морока! Я зайнятий,
Сама піди! Я твір пишу а ти — якусь
і не ступлю ні кроку. картоплю!
Виходить мама. Виходить мама.
А Вітько А синок
швиденько пише писати знов сідає:
в зошит: «Я мамі сам варю обід,
«Я в магазин умить вечерю та сніданок…»
іду, Радіє син:
як тільки мама — Чудовий твір!
просить…» Оцінка буде гарна!..—
Хвилин за десять мама І геть не думає про те,
знов що він радіє марно.
А. В. Потапова
«ЧЕМНИЙ» МИКОЛКА
Примчав Миколка до школи, не спізнився —
саме перед дзвоником. Та чергова, дівчисько з чер-
воною пов’язкою, біля дверей перейняла його. Ще
й зауважила суворим голосом.
— Поглянь-но, якого бруду наніс. Чом ноги не
витер?
13
Глянув Миколка — справді, сліди на підлозі.
Надворі сніг з дощем. Онде які чорні сліди…
Притулив Миколка руку до грудей. І так вже
ввічливо мовив:
— Візьми, будь ласка, ганчірку та витри підлогу.
Ти своє чергування мусиш нести відмінно, чи не
так? А мені треба до класу поспішати. А то спізнюся!
Обурена чергова тільки зойкнула, та Миколка
вже біг сходами. Кваплячись, він так штурхонув
якогось малюка, що той аж упав.
— Ти чого штурхаєшся? — зарепетував малий,
розмазуючи сльози.
— Пробач, будь ласка! — стенув плечима Ми-
кола й махнув іще на три сходинки вгору. І знову
штовхнув, уже іншого учня.
— Тобі що — місця мало? — спитав хлоп’як, по-
тираючи забите об ґратки поручнів коліно.
— А ти не плутайся під ногами, коли бачиш,
що я йду! — кинув Миколка. І додав, навіть трохи
вклонившись: — Пробач!
До класу він забіг найперший. Смикнув за кіски
Оксанку, яка саме відчиняла двері. Проте не забув
сказати лагідним голосом:
— Спасибі, що пропустила. Бо мені ще треба
вірш повторити.
Але Оксанка відказала сердито:
— Який ти невихований, Миколко.
— Дурниці! — відповів той.— Хіба я не кажу
«дякую», «будь ласка», «пробач»? А ти — «невихо-
ваний, невихований». Ти, Оксанко, щось наплутала.
Та вперта Оксанка чомусь стояла на своєму.
14
В. О. Сухомлинський
МАТЕРІ НІКОЛИ
До Толі, повільного, незворушного хлопчика,
прийшов сьогодні гість — однокласник Сашко.
Толя дав йому книгу з малюнками, посадив на
дивані, а сам пішов до буфета. Він знав, що там на
нього чекає щоденна порція ласощів — баночка мо-
розива.
Толя відчинив буфет, узяв
баночку, ложечку й сів уми-
нати. Коли він їсть морозиво,
то забуває про все. Забув і про
те, що на дивані сидить гість.
Коли вже доїдав, глянув
на Сашка. Таким Толя ніколи
ще його не бачив. Дивний
якийсь він став. Немовби
йому за щось дуже-дуже со-
ромно.
Толя поставив баночку на стіл, підійшов до
Сашка й питає:
— Що з тобою?
— Нічого. Мені треба додому,— тихо мовив
Сашко, встав і вийшов із кімнати.
Толя ще більше здивувався. Він не міг збагну-
ти, що трапилось.
— Мамо, чого Сашко пішов додому? — питаєть-
ся Толя у матері, що поралась на кухні.
— Ніколи мені дивитися не тільки за Сашком,
а й за тобою.
15
В. Є. Карасьова
ЯБЕДА-БІДА
У нашому класі стався такий випадок: ми
стріляли каштанами і розбили вікно.
Це було після уроків, і Марина Володимирівна
ні про що не довідалася. Увечері ми призналися
Мишковому татові, і він сказав, що біду можна по-
правити. У нього є скло, і вранці перед роботою
він зайде до школи і скло вставить.
Наступного дня ми прийшли в клас, а дірки
у вікні як не бувало. Чудовий товариш Мишків та-
то: і діло зробити, і таємницю зберегти — все може.
І раптом на четвертому уроці, коли Марина
Володимирівна читала нам казки Пушкіна, розчи-
нилися двері, і по класу загупав чобітьми наш
шкільний завгосп.
— Що трапилося? — суворо запитала Марина
Володимирівна.
— Акт треба скласти,— заявив завгосп,— з при-
воду вікна, розбитого вашими учнями.
— Ніякого акта не буде,— відповіла Марина
Володимирівна.— По-перше, у нас іде урок, а по-
друге, розбитого вікна в нашому класі нема.
Але завгосп все-таки обдивився три вікна, сте-
нув плечима, пробурмотів: «Вигадав, чи що?» —
і тільки після цього вийшов з класу. Читання про-
довжувалося.
Після уроку я питаю Мишка:
— Як ти гадаєш, про кого це він сказав «вигадав»?
16
Мишко відповідає:
— Про того, хто йому доніс. Завелася, вихо-
дить, у нашому класі «ябеда-біда». Але нам це не
дуже страшно: наша Марина Володимирівна з будь-
якою бідою швидко впорається.
— Нісенітниця якась,— кажу я.— Клас у нас друж-
ний, звідки в ньому ябеда? Не може того бути.
Але Мишко сумно похитав головою, і у нас
відбулася з ним така розмова:
— Ти не знаєш,— запитав мене Мишко,— чому
наш новий учень Алик Кукушкін пішов зі своєї
школи і поступив до нашої?
— Знаю. Він каже, що в його класі всі діти бу-
ли погані,— відповідаю я.
— Сорок поганих дітей? Не може цього бути! —
запротестував Мишко.
— Чому? Ти казку з «Тисячі і однієї ночі» чи-
тав? Про Алі-Бабу і сорок розбійників пам’я-
таєш?
— Так це ж розбійники, і до того ж у казці,—
відповідає мій друг Мишко.— А насправді так
не буває. Скоріше вже сорок хороших, а один
поганий.
Я не став з ним сперечатися.
Днів через два була у нас контрольна з мате-
матики. Писали ми як звичайно: одні самі
розв’язували,— таких у нас більше половини, інші
радились потихеньку з тим, хто краще за них знає.
Хтось у когось, може, і списав, ну й нехай його му-
чить совість. Я не списував, і мене не мучить.
17
Закінчилась контрольна, Марина Володимирівна
зібрала зошити і пішла в учительську. Тільки-но я
хотів з ким-небудь поборюкатись, як Мишко схо-
пив мене за руку й потяг у коридор. І там ми по-
бачили таку картину: стоять Марина Володимирівна
і Алик. Вони стоять до нас спиною і нас не бачать.
І Алик доповідає Марині Володимирівні і при цьо-
му так поспішає, що навіть затинається… Він
розказує:
— А Валерка ні задачі, ні прикладу сам не
розв’язав, все списав у Маші Петрової… А Оленка
Короленко весь час питала…
Але кого і про що питала Оленка Короленко,
ми не довідалися, бо Марина Володимирівна пере-
била Алика. Вона сказала:
— Мені, Кукушкін, зараз ніколи. Ось буде ве-
лика перерва — і тоді ти все мені розповіси,
і товариші твої теж послухають.
Тут залунав дзвінок, і ми побігли в клас. А че-
рез півхвилини до класу увійшла Марина
Володимирівна, викликала Валерку відповідати
вірш, і урок почався.
На великій перерві Марина Володимирівна го-
ворить нам:
— Зачекайте, діти, не розходьтесь. Алик
Кукушкін хотів нам щось розповісти. Розповідай,
Алику, тільки жвавіше, дітям треба ще встигнути
поснідати.
Але Алик мовчав. Стояв біля своєї парти чер-
воний, як помідор, і — ані пари з вуст.
18
Діти дивилися на червоного мовчазного Али-
ка і нічого не розуміли.
— Ну що ж,— говорить Марина Володимирів-
на. — Я бачу, що ти передумав, не хочеш розповідати.
Ну й не треба. Можете, діти, йти в їдальню.
І ми подалися — хто куди. Одні пішли до їдальні,
а інші — в зал — бігати наввипередки. Я питаю
Мишка:
— Будемо мовчати?
І Мишко відповідає:
— Як риби.
З того часу в нашому класі ніяких таких особ-
ливих подій не було.
Ніхто ні на кого потихеньку не скаржився і не
ябедничав. Алик Кукушкін поступово прижився
і став займатися уроками й іншими хорошими спра-
вами. Дуже правильно сказав мені тоді Мишко, що
Марина Володимирівна з будь-якою бідою може
впоратися. Навіть з ябедою!
* З якими творами до уроку позакласного

читання ти познайомився?
* На які недоліки в поведінці героїв хотіли
звернути увагу автори цих творів?
Хто з героїв поводився як егоїст, грубіян,
донощик, брехун? Підтвердь свою думку
словами з тексту.
Як дорослі реагували на непривабливу
поведінку дітей?
* Які почуття викликали в тебе описані
ситуації?
19
Тема 3. Вірші
про базік, забудьок
і не тільки…

Шаройко В. Н. Лопотуха Мила
Бойко Грицько. Викрутився
Пригара М. А. Забудько
Пригара М. А. Тайна
Пригара М. А. Базіка
Знайди в бібліотеці та прочитай книги
Шаройко В. Н. Веселий дзвоник
Бойко Грицько. Веселинки, вірші, скоромовки
Костецький А. Г. Пісня для всіх
ЛОПОТУХА МИЛА
— Алло! Це Ніна? — Що-що?
Дзвонить Мила.— Скінчила?
Писать переказ Так і знала!
Ти скінчила? А я ще і не починала.
20
У трубку Добре попоїла.
Мила знов: Потрібно
— Це Алла? Приступать
Ти всі задачі До діла!..
Розв’язала? Переказу
Хвалю! Не дописала —
Ая Закрила
Поспала трішки І в портфель
І зараз Поклала.
Шию бант Коли взялася
Для кішки. За задачі,
— Алло! Алло! — Її спіткали
Лопоче Мила.— Теж невдачі…
Уроки, — Лягаю спать,
Ганю, ти зробила? А всі уроки
Вже посуд мить Я вивчу вранці
Допомагаєш? Без мороки.
Коли ти Збудилась —
Все зробить Пізня вже пора:
Встигаєш?! Спішить
До вечора До школи
Всіх подруг Дітвора…
Мила В той день
По телефону У Мили-учениці
Обдзвонила. Нові з’явились
Спочивши, одиниці.
21
Грицько Бойко
ВИКРУТИВСЯ
Учитель у класі
Питає Миколу:
— Чому ти два дні
Не приходив у школу?
— Та я позавчора
Ішов через річку,
Крізь лід провалився
В холодну водичку.
Весь день після того

Лежав і хворів,
А мама аж двох
Привела лікарів…
— Так то ж позавчора…
А де був учора?
— А вчора якраз
Біля вашого двору,
До школи йдучи,
Я із лікарем стрівся.
Ну, думаю, вчитель наш

Теж провалився!
22
М. А. Пригара
ЗАБУДЬКО
Як мені ходить до класу?
Як мені на світі жить?
Що не скажуть, я відразу
Забуваю в тую мить.
Дав задачу нам учитель,

Я забув її — хоч плач.
Став шукати, став лічити —
Перебрав аж п’ять задач.
Не спочину я ніколи,
Бо роблю все навпаки:
Зададуть про суходоли —
Я читаю про річки.
Мама каже: «Треба вузлик

На хустинці зав’язать».
Зав’язав я вузлик, друзі,
І забув хустинку взять.
Помилок роблю — без ліку.

Як же так у світі жить?
Хто знайде від цього ліки,
Дуже прошу — поможіть!
23
ТАЙНА
А у мене новина:
В мене тайна є одна!
А яка у мене тайна —

Я нікому не скажу.
От лиш Галочці, звичайно,—
Я із Галею дружу.
Тільки я скажу потому:

— Не кажи, гляди, нікому,
А розкажеш хоч комусь,
Я з тобою роздружусь.
Раптом ранком біля ґанку

Зустрічаю я Тетянку.
Щось не терпиться мені:
Чи сказати їй, чи ні?
Я скажу лиш наодинці:

— Не кажи про це Маринці,
Бо Маринка наша все,
Як сорока, рознесе.
Бачу Катю — теж подружка.

Чи шепнути їй на вушко?
Чи сказати хоч слівце,
Щоб ніхто не знав про це?
24
Тільки що то? Вір не вір,
Знає тайну цілий двір.
Як це сталось? Чисте диво!
Отака я нещаслива!
БАЗІКА
Скільки в світі є базік,
Дуже бистрих на язик,
Та вже наша Катерина —
Це базіка із базік!
Ми їй кажем:
— Катре, що це?!
Прикусила б язика! —
Теревенить на уроці,
На перерві не змовка.
25
Що робила цілий ранок,
Що принесла на сніданок,
Як дивилася в вікно,
Що побачила в кіно…
Каже вчитель:
— Що за галас? —
Каже вчитель:
— Вийди зараз!
Працювати дай усім! —

Катря зовсім не злякалась:
— Хай я потім розповім!
Як базіку лікувати?
Чи тікати, чи гукати:
«Балачки спини свої!»
Як базіку лікувати?
А не слухати її!
* Веселі вірші яких авторів ти прочитав

до уроку?
* Про які проблеми базік і забудьок розповіли
поети?
* Автори з гумором розповідають про
недоліки школярів. Чому? Поміркуй:
як гумор художніх творів допомагає
позбутися недоліків?
26
Тема 4. Веселі вірші
І. К. Кульської
про дітей і для дітей

вірші І. К. Кульської
Звідки двійки?
Скривдили
Як важко стать героєм
Як Гриць Вареник був письменником
Городники
Кульська І. К. Барвисте коло
Кульська І. К. Веселі колючки
Кульська І. К. Їжачиха
Кульська І. К. Хоровод чудних пригод
І. К. Кульська
ЗВІДКИ ДВІЙКИ?
Добре вчилася Софійка,
Добре вчилася Гафійка.
27
А чому ж це в них, дивись,
Раптом двійки завелись?
Звідки двійки у Софійки?
Звідки двійки у Гафійки?
Кожна скаже це сама,
Таємниці тут нема!
От розказує Софійка:
— Через те у мене двійка,
Що Данило, старший брат,
Виїхав на практику.
Дуже добре знає брат
Мову і граматику,
Знає правила чудово,
Вірно пише кожне слово…
А самій, без брата,
Як мені писати?
От розказує Гафійка:
— Через те у мене двійка,
Що послали в нас бабусю
Аж на місяць в місто Львів.
Там такі відкрились курси
Навчання бухгалтерів…
А чого навчатись їй?
Зовсім зайве діло,
Вже ж вона задачник мій
На зубок завчила!
А самій мені, хоч плач,
Не рішить ніяк задач…
28
СКРИВДИЛИ
В мене кроки, ой, веселі!
Все шкільне моє — в портфелі.
А в кишені… От в кишені —
Тут запаси потаємні,
Тут майно особливої цінності:
Рогатка-самострілка,
Новісінька гострилка,
Пів рогатого жука
І пищало од свистка.
На уроці я — ні слова.
Поведіночка — чудова.
А майно моє таємне
Вже під партою у мене,
І я друзям тихенько показую:
То рогатку-самострілку,
То новісіньку гострилку,
То рогатого жука,
То пищало од свистка…
Раптом Толя ненавмисно
У моє пищало свиснув!
Тут і скоїлося лихо…
Я ж не винен, я був тихо,
А учителька все-все одібрала:
І рогатку-самострілку,
І новісіньку гострилку,
І рогатого жука,
І пищало од свистка.
Ну за що мене, бідного,
скривдили?!
29
ЯК ВАЖКО СТАТЬ ГЕРОЄМ
Ох, як важко стать героєм!
Як одержати Павлу
На лінійці перед строєм
За геройство похвалу?
У Павлуші задум виник:
Він геройський зробить вчинок!
От веде він друга Вову
Аж на річку у діброву.
Каже Вові: — Ти не бійсь,
Йди і сміливо топись.
Я ж бо плаваю чудово,
Я тебе врятую, Вово!
За два скельця й запальничку
Вова згоден лізти в річку.
Щоб у скельця надивитись,
Він попробує топитись.
Вова сів на мілину,
Жартома кричить: — Тону!
Став стрибати жартома,
Раптом — дна внизу нема…
На його тривожне: «Ай!» —
Чути з берега:
— Чекай!
Не топись іще хвилину,
Зараз я сорочку скину!
Павлик встиг би на підмогу,—
Підвели якісь корчі:
30
У корчах затисло ногу,
Не пускає, хоч кричи!
Вдвох — і жертва, і герой —
Верещать щосили: «О-о-ой!» —
Аж відлунюють ліси
Відчайдушні голоси…
Добре, що лісник Юхим
Їхав берегом глухим:
Витяг дурників з води,
І не трапилось біди.
………………………
Ні, не став Павло героєм:
Мав догану перед строєм…
ЯК ГРИЦЬ ВАРЕНИК
БУВ ПИСЬМЕННИКОМ
Сьогодні Гриць Вареник
Не учень, а письменник.
Є юні техніки, юннати.
Чому «юнпушкіним» не стати?
Невже ото годин зо п’ять
То важко повість написать?
Гриць повиносив книги з хати,
Щоб у чужі не заглядати.
Подумає на совість
І створить класу повість.
Все є: чорнило і папір.
От тільки як назвати твір?
31
Встав. Походив. Полежав. Сів.
Чи то на світі мало слів?
Така дурниця — ти диви! —
Всі повтікали з голови…
…Гриць лічить кроки, крутить чуб,
Нарешті пише: Повість «Дуб».
Знов лічить кроки, мучить чуба.
А що придумати про дуба?
Нема думок і слів нема.
У голові якась пітьма…
Надвечір Гриць подер папір:
Чомусь не написався твір.
Зустрілись ми з Вареником:
— Як твір?
Сердито морщиться:
— Побув я день письменником,
А більше щось не хочеться…
ГОРОДНИКИ
Третій «А» копає грядку,
Сіє, садить по порядку:
Тут морквицю, тут буряк,
Там салат, редиску, мак.
Ще й цибулю, і квасолю,
Кріп, петрушку, пастернак…
Сієм, садим, хай росте,
Ми — городники на те! —
32
Третій «А» відбув годину,
Третій «Б» прибув на зміну.
Заскородив гарно грядку
І посіяв по порядку:
Там морквицю, там буряк,
Тут салат, редиску, мак,
Ще й цибулю, і квасолю,
Кріп, петрушку, пастернак.
Третій «Б» відбув годину,
Третій «В» прибув на зміну,
Розпушив ще краще грядку
І посіяв по порядку:
Де морквицю, де буряк,
Де салат, редиску, мак,
Де цибулю і квасолю,
Кріп, петрушку, пастернак.
Всі трудилися, вважай,
А чи буде урожай?
* Інна Костівна Кульська написала багато

веселих віршів. Назви вірші, які ти
прочитав.
* Про що розповідається у віршах
І. К. Кульської? Над чим сміється автор?
* Обери один із віршів. Навчись читати
його виразно.
33
Тема 5. Природа
навколо нас:
спостерігай, вивчай

Йогансен Майк. Як мураші наїлися цукру
Кирій І. І. Добра мачуха
Мацюцький С. П. Кому дістався бублик?
Буцень О. В. Наше відкриття
Копиленко О. І. Як вони поживають
Магера М. Н. Чубчик
Приходько В. П. Веселка над степом
Майк Йогансен
ЯК МУРАШІ НАЇЛИСЯ
ЦУКРУ
Зимою мурашів не видно. Вони сховалися під зем-
лею, затулили дірочки і ждуть, поки стане тепло.
Коли настане весна і буде тепло, мураші поод-
туляють дірочки і повилазять на сонечко. Є колю-
34
чий такий будяк, і на тому будяку живуть зелененькі
малесенькі тлі. Вони ссуть той будяк.
От мураші позлазять на ті будяки і беруться
вусами лоскотати тлю. Полоскоче, полоскоче, а тля
й пустить із себе крапельку соку, що вона насмок-
тала з будяка. Тоді мураш ту крапельку ковтне та
й біжить до другої тлі. І ту полоскоче, і та крапель-
ку пустить, і цю крапельку ковтне собі мураш. Так
і живуть — доять оту зелененьку тлю.
Чи ти коли-небудь роздивлявся добре мураша?
У нього є голова, а на голові вуса. Тими вусами во-
ни лоскочуть тлю, видоюють з неї молоко.
Та в мураша не тільки вуса є на голові. Є в ньо-
го й очі, лупаті та круглі. Є ще й кусачки-кліщаки.
Як упіймати двох мурашів, щоб були не з од-
ного мурашника, та вкинути їх у склянку, то вони,
бува, почнуть битися.
Чи ти бачив колись, як мураші б’ються? Кулаків
у них немає, а є оті кусачки. От вони позчеплю-
ються тими кусачками і дивляться одне на одного.
В мураша є їдка кислота. Як вони позчеплю-
ються, то й починають згинатися, щоб бризнути
одне одному ту їдку кислоту. Хто перший бризне
другому кислоту, той і дужчий.
У мене був мурашник у хаті. Літом пішов я
на вигін, одшукав, де живуть мураші, копнув лопа-
тою так, щоб ухопити багато мурашів та яєчок
їхніх, і поніс до себе в хату. Там я взяв два скель-
ця та й улаштував мурашів із землею між тими
скельцями.
Так вони в мене жили цілу зиму.
35
Поробили в землі між склом доріжки, коридо-
ри, кімнати і живуть.
Треба ж їх і годувати. Годувати треба медом.
Меду в мене на той час не було. Я взяв маленький
шматочок цукру і поклав там, де в них був кори-
дор. Поклав, а сам дивлюся, що воно буде.
Виліз один мураш у коридор, знайшов цукор
та й припав до нього. Припав і смокче.
Тоді і другий мураш виліз — і теж до цукру.
Смокче. Тоді третій.
Сидять на шматочку цукру і ссуть.
Дивився я, дивився, аж в одного мураша черев-
це розпухло. Було чорне, а зробилося смугасте
і здорове стало.
Ну, думаю, об’їлися мої мураші цукру. Тепер за-
хворіють і загинуть. Було б, думаю, не давати їм одра-
зу стільки цукру, а то як же я їх тепер лікуватиму!
Мураш дуже маленький, лікаря до нього не по-
кличеш і температури йому не зміряєш. Пропали,
думаю, мої мураші.
36
Коли дивлюсь, а перший мураш перестав смок-
тати цукор. Учепився лапками за землю й висить
так.
Тут ще повилазили мураші, та вже не йдуть до
цукру. Може, ці розумніші, не хочуть, щоб їм так
черево рознесло?
Ні, видно, й ці хочуть солодкого. Підповзли до
того мураша і почали його лоскотати вусами. По-
лоскочуть, полоскочуть — він і пустить із себе со-
лодку краплю. Припали вони до цього мураша
і ссуть уже з нього цукор. Виходить, що цей мураш
мусив їх усіх напувати. Так вони смоктали з нього
дуже довго, а коли висмоктали, то й черевце в ньо-
го зробилося знову чорне й мале.
Він тоді встав, розгладив вуса і пішов
спати.
Так я і годував своїх мурашів зимою цукром.
А навесні, коли стало тепло, знову випустив їх на
вигін. Хай смокчуть тепер ту зелену тлю, що на бу-
дяках.
37
І. І. Кирій
ДОБРА МАЧУХА
У хату зайшла стурбована бабуся й забідкалася,
що загинула велика біла кролиця, яка два дні то-
му навела кроленят.
Зачувши це, Гафійка розплакалась.
— А як же кроленята? Як же вони без неї?
— Сама не знаю,— стенула плечима бабуся.
Саме цієї хвилини й порушила мовчанку кішка
Сіра. Вона, мабуть, знудьгувалася в запічку зі своїм
котеням, вийшла до господарів, а ті, бач, чимось
заклопотані й не звертають на неї уваги. Тож і на-
гадала про себе голосним «н-н-я-ав».
— Чого тобі, Сіра? — обізвалася Гафійка.—
На руки хочеш? Ай-ай-ай! І не соромно тобі? Ве-
лика така.
Цієї весни Сіра привела одне котеня, й тепер
ось, нагодувавши його вволю, захотіла посидіти
в Гафійки на руках.
— Мурчиш, а в нас біда, кроленята без мами
залишилися,— погладила Сіру Гафійка.— Взяла б
та й вигодувала, бо загинуть.— І раптом обличчя її
проясніло, радісно зблиснули очі.— Бабусю,
дідусю! — вигукнула.— Може, справді Сірій кро-
ленят підпустити?
Дід із бабою перезирнулися.
— А чого? — сказав дідусь.— Спробуймо!
І ось внесли Гафійка з бабусею у старій дідовій
шапці семеро малюсіньких кроленят.
38
Вони були голенькі й тремтіли.
У запічку, на старій ряднині, лежало, згорнув-
шись калачиком, таке ж безпомічне й сліпе, як кро-
ленята, котеня. Вимостивши навколо нього чима-
ле гніздо з клоччя, щоб було тепліше, бабуся
поклала туди кроленят.
— Ну, давай сюди Сіру,— звернулася до
Гафійки.— Побачимо, що вона на це скаже.
Гафійка погладила Сіру, підійшла з нею до
запічка.
— Іди, моя розумнице, у своє кубельце, там
у тебе діток побільшало, годуй їх і бережи,— й по-
клала кішку біля кроленят і котика.
Зачувши матір, котик запищав і почав тицяти-
ся мордочкою в її живіт. Заворушилися й стали
шукати сосків і кроленята. Сіра ж, на диво, ніскілечки
не здивувалася з цього. Вона спершу лизнула ко-
тика, а потім по черзі заходилася лизати кроленят,
задоволено муркочучи.
39
Від радості Гафійка сплеснула в долоні й кізкою
підстрибнула вгору.
— Дідусю, бабусю! Прийняла! Сіра прийняла
кроленят! Тепер вони виживуть.
Відтоді Гафійці додалося турбот. Прокинув-
шись, вона бігла на кухню, заглядала до кроленят,
чи живі, чи здорові, чи нагодувала їх Сіра. Коли
кішки не було біля них, вона ішла шукати Сіру на
подвір’ї, а знайшовши — клала до кроленят, нака-
зуючи: «Годуй!»
Пересвідчившись, що кроленята не голодні,
Гафійка годувала Сіру. Давала молоко, м’ясо,
яєчню.
— Нехай їсть,— говорила.— Щоб молока більше
було.
Сіра ж тим часом розтовстіла, шерсть на ній
аж вилискувала.
Нівроку росли й кроленята. Спершу боялися, ко-
ли Гафійка чи хтось із дорослих хотів їх погладити.
Збивались у купку, ховались одне за одного, але
невдовзі звикли і тільки прядали вухами чи кліпали
очима.
Згодом кроленята посміливішали, почали ви-
лазити зі свого запічка й шастати по кухні, об-
нюхуючи кожну річ, а з ними разом бігав і ко-
тик, зачіпав лапками то одне, то друге кроленя,
грався з ними.
Якось кішка принесла до хати мишу. Певне,
вирішила, що вже пора підгодовувати своїх діток,
та й щоб самі тренувалися ловити здобич. Сіра опу-
40
стила мишу на підлогу, і та відразу ж кинулася
тікати. Кроленята з переляку теж розсипалися
врізнобіч, лише котик хоробро кинувся на звірка,
вхопив передніми лапами й сердито замуркотів.
Другого дня Сіра знову принесла мишу, але ко-
тику не віддала, а пустила біля кроленят. Ті знову
розбіглися хто куди.
Гафійка весело сміялася, а Сіра знову й знову
брала мишу в зуби й несла до кроленят, немов при-
прошуючи: беріть, це ж я вам принесла, дурненькі.
Проте старання її були марні. Кроленята
розбігалися, аж поки мишу знов не вхопив котик.
— Дурненька ти,— заспокоювала її Гафійка.—
Кролики ж мишей не їдять.
— Треба віднести кроленят у клітку,— порадив
дідусь.— Вони вже підросли, їсти навчилися, тепер
не пропадуть, а то Сіра їм не дасть спокою зі своїми
мишами.
Так і зробили. Сіра довго переживала втрату
великої сім’ї. Ходила по хаті, нявкала, шукаючи
кроленят, навіть на котика сердилась, коли він ліз
ссати, била його лапою і втікала.
Проте згодом змирилася. І мишей більше в ха-
ту не носила.
* Про що ти дізнався, читаючи твори про

природу?
* Хто з письменників побачив у природі те,

що непомітно для неуважного?
Поміркуй, чи легко бути спостережливим.
41
Тема 6. Люби і бережи
природу

Кава В. І. Він живий!
Слабошпицький М. Ф. Кудлай
Кульська І. К. Боксер
Байкова В. В. Кусючий собака
Кирій І. І. Незвичайний пацієнт
Кульська І. К. Горішок
Копиленко О. І. Розбишака Чив
В. І. Кава
ВІН ЖИВИЙ!
У кінці городу — за густо-зеленою картоплею,
за стіною золотоголових погордливих соняшників,—
сховалася під нахиленими вербами копанка. Ох, як
вабить туди Славу! Надто літнього спекотного дня,
коли сонце роздмухує в небі величезне горно
і на землю рясно сиплються гарячі іскри.
42
Але там, за копанкою, зелено-червоним муром
стоять верболози. У них, казала мама, живе дід Ши-
ло. У нього в руках аж тисяча голок-циганок, і він
шпигає ними неслухняних дітей, які наближають-
ся до копанки…
Слава сидить на призьбі коло хати й жадібно
дивиться туди, де дихає прохолодою копанка. Йо-
го ноги нетерпляче тупають, та перед очима весь
час крутяться оті голки-циганки — довгі-довгі,
гострі-гострі! — і не дають ногам зірватися з місця
і рвонути стежкою між двома рядами шорстко-
листих соняшників.
Раптом від копанки долинає хлоп’ячий прониз-
ливий крик. Слава перелякано здригається: невже
дід Шило схопив когось і безжалісно штрикає гол-
ками? Та наступної миті лунає ще один крик, ще,
ще… І в тому галасі немає ні краплиночки страху,
а є тільки нетерплячий запал…
Слава незчувсь, як ноги кинули його на стеж-
ку. І вже тільки вітер свистить у вухах та соняш-
ники здивовано похитують головами десь у синьо-
му небі.
Хлопці стояли навколо копанки так тісно, що
Славі довелося пролізти між ногами в розкаряку-
ватого Степанка Хазенка.
Він мерщій глянув на темнувату воду, змере-
жану тінню від вербових листочків.
І йому забракло повітря.
Посеред копанки безпомічно борсався їжак.
А хлопці наввипередки швиргали в нього грудка-
ми, не даючи пристати до берега.
43
І кричали, і реготали.
У Слави самі собою з очей бризнули сльози.
Від цього все навколо пойнялося каламутним ту-
маном. І Слава, стиснувши кулаки, щосили крик-
нув туди, де невиразно коливалися в тумані реготливі
хлопці:
— Він же… він… живий!..
Опам’ятався по шию у воді. Схопив нещасно-
го їжака, притис до грудей.
Він зовсім не відчув, що на їжаку повнісінько
гострих-прегострих, як голки-циганки, колючок.
М. Ф. Слабошпицький
КУДЛАЙ
Він прибився до нас посеред зими.
Вийшов я вранці з хати, а він стоїть у дворі
біля криниці. Стоїть і дивиться на мене так, наче
хоче щось сказати. Великий, кудлатий, з сумними
очима.
Де він раніше жив — не знаю. Навіть не віриться,
що в нього був господар. Бо якби був, то хіба со-
бака від нього пішов би? Всі ж знають, які віддані
собаки господарям.
Я заговорив до нього, але він, звичайно, мовчав.
Намагався підійти, але як тільки рушив, соба-
ка відбігав аж до воріт. Стояв там і повискував не-
терпляче. Може, просив їсти?
Я заскочив до хати. Одрізав окраєць хліба, ста-
ранно намазав його маслом, ще й цукром притру-
44
сив. Поспішав, бо боявся, що собака вже втік з на-
шого двору.
Але він знову стояв під криницею і дивився на
хліб у моїх руках. Повискував і дряпав передніми
лапами лід, що понамерзав довкіл криниці.
— На! На! — погукав я, та собака з місця не ру-
шив. Тільки ще голосніше повискував і то піднімав,
то опускав голову. Я ступив до нього, але він ки-
нувся до воріт.
— І в кого це ти такий полохливий удався? —
запитав я ображено.— І чого б оце боятися?
Собака стояв під воротами і незмигно дивив-
ся на хліб у мене в руках.
Я поклав хліб на сніг коло порога й одійшов
до повітки.
Собака кинувся до нього й одразу проковтнув,
навіть ні разу не жуйнувши. І відразу ж одним
стрибком одлетів до криниці.
Сів на хвіст і дивився на мене так, начеб того
хліба зовсім не було.
Я зрозумів, що він дуже голодний.
Приніс хліба ще.
До себе собака знову не підпустив. Як тільки
ступав до нього хоч крок, він прожогом кидався аж
за ворота.
Як і того разу, поклав хліб коло порога й одійшов
до повітки.
Собака стрибнув до нього, враз проковтнув
і одбіг назад до криниці.
Я говорив до нього. Казав, що даремно він ме-
не боїться, що нічого поганого йому не зроблю, що
45
може до нас приходити скільки завгодно — я завж-
ди його годуватиму.
Собака лежав на животі, витягнувши передні
лапи, й слухав. Вже навіть хвостом помахував по-
зад себе.
Рипнули двері, і на порозі забряжчала відрами
мати — йшла по воду.
— О, що за проява? — запитала, побачивши со-
баку.— Звідкіля це він тут узявся?
— Забіг до нас. Їсти хоче.
— Дав йому що-небудь?
— Дав хліба з маслом.
— От і добре. Вважай, що ти вже з ним позна-
йомився.
— Познайомився? Я навіть не знаю, як його
звати…
— То назви якось.
Мати рушила з відрами до криниці — собака
кулею вилетів за ворота.
— Ох, який страхопуд! — сказала мати, крутя-
чи корбу.
46
Я допоміг їй перелити воду з відра у відро, але
нести його мати знову мені не дала:
— Малий ще, підірвешся.
Хотів лишитися надворі, але вона суворо
сказала:
— Ану до хати. Мороз який — застудишся.
Оглянувся до воріт на собаку. Він знову про-
хально дивився на мене.
— Можна, я ще винесу собаці хліба й одразу
піду до хати?
— Можна, тільки одна нога — тут, друга — там.
Бо завтра зовсім не випущу. Ясно?
— Та ясно,— невдоволено сказав я.
Але з матір’ю не посперечаєшся. Як пообіцяла,
так і зробить. Я вже те добре знаю. Спробуй не по-
слухатися — не раз пошкодуєш.
З великим шматком хліба став на порозі — со-
бака навіть рушив до мене від воріт. Підійшов до
криниці. Став і замахав хвостом.
— Ну, йди сюди, йди, не бійся!
47
Але до мене не йшов. Хоч йому, мабуть, і хотілося
підійти. Інакше так мирно не дивився б.
Кинув йому хліб. Він піймав на льоту й зуба-
ми клацнув. Оце спритний!
Вийшла мати і суворо запитала:
— То ми як з тобою домовилися?
Нічого не вдієш — треба йти в хату.
Оглянувся на собаку — він розгублено дивив-
ся на мене. І знову повискував, хвостом помахував.
Лише наступного дня мати випустила мене
надвір.
Тільки відчинив двері, а собака вже тут. Си-
дить під криницею й запитливо дивиться. Я вже
думав, що він пішов од нас і ніколи не прийде. Бо
хіба мало в які двори забігає, наш міг і не запам’я-
тати. А він — запам’ятав.
Виніс йому хліба, хотів покласти й одійти,
а він — до мене. Я з несподіванки аж розгубився:
що це з ним сталося?
Собака сів переді мною і, задерши голову, ди-
вився мені прямо в очі.
І хвостом сніг промітав.
— Не голодний він,— почув я позаду материн
голос.— Уже погодувала його, погодувала твого пса.
— Хіба він мій?
— А чий же? Твій, якщо до нас прибився. Те-
пер твій. Бач, сам вибрав господаря.
Отак і став у нас він жити.
Думали-думали з матір’ю, як його назвати, і на-
думали: хай буде Кудлай. Ніяке інше ім’я йому не
підходить.
48
Він швидко звик до свого імені і став від-
гукуватися на нього.
Я вже й не уявляю, як ми раніше без собаки
могли жити.
І такого собаки, як мій Кудлай, мабуть, не знай-
ти ніде.
Такі гарні й розумні тільки в кіно бувають.
БОКСЕР
— Я хочу боксера!
Я хочу собаку!! —
А тато:
— Ану, припини цю атаку.
Собака — тобі,
А морока — рідні?? —
А я уже бачу боксера вві сні…
Я друга мого називаю Джульбарсом.
Несу йому в мисочці борщику з м’ясом.
Для нього морквиночку тру на тертушку,
Я сіном йому набиваю подушку!
Аж раптом…
Сусіди летять на Кавказ!
Щенятко-боксер залишається в нас!!!
Щенятко якраз так і зветься —
Джульбарсом!
Несу йому в мисочці борщику з м’ясом.
Для нього морквиночку тру на тертушку.
Я сіном йому набиваю подушку…
49
Так тиждень минає.
І ще два-три дні…
Собака чомусь набридає мені.
У мене — басейн і Палац піонера.
Я вчора забув прогуляти боксера.
Бабуся виходить гуляти з Джульбарсом.
Сестричка несе йому борщику з м’ясом.
Удвох вони миють собаку під душем.
А я?
Ми з боксером не дуже-то дружим.
У мене — спортклуб, навантаження всякі…
Мені просто часу нема для собаки!
В. В. Байкова
КУСЮЧИЙ СОБАКА
«Кусючий собака!» — «Кусючий собака!» —
Об’ява казала. Розсердились люди.
«Кусючий собака!» — — З господарем пса
Табличка вважала. Ми водитись не будем!
50
Бо нащо тримати Він лагідно булки
Собаку такого, Шматок попросив.
Що може вкусити Приємно обидва
Ні з того ні з сього! — В садочку гуляли,
Та ось випадково Приємно обидва
По цьому провулку Собі розмовляли.
Йшов хлопчик Аж тут у провулку
маленький Почав хтось кричати:
І їв свіжу булку. — Ой, треба дитину
Хлопчинка, звичайно, З біди виручати! —
Читати не вмів Народ на подвір’ї
І в двір, де собака Зібрався, з’юрмився,
кусючий, Народ із господарем
Забрів. хати
Побачив хлопчинка Сварився.
Рудого собаку. Собака ж кусючий
Собака спочатку Сидів, дивувався,
Присів з переляку, Бо зовсім не знав,
Кусючий собака Що кусючим
Маля не вкусив: вважався.
* Письменники описують, як по-різному

люди ставляться до природи: доброзич-
ливо, самовіддано, байдуже, негативно,
жорстоко. Яке ставлення до тварин
зображено у творі, що ти прочитав?
* Який твір тебе найбільше вразив?
Чому?
51
Тема 7. Цікаво
про різні речі
(науково-пізнавальні
твори для дітей)

Вовк Б. Г. Соняшникова рідня
Вовк Б. Г. Казка про м’якушку
Прокопенко І. М. Як Василько порозумнішав
Прокопенко І. М. Орисині іменини
Утевська П. В. Вароччин гребінець та його
родичі
Утевська П. В. Оповідання про скляну ниточку
Вовк Б. Г. Як людина водою вогонь запалила
Б. Г. Вовк
СОНЯШНИКОВА РІДНЯ
Виростив Василько великий та гарний соняш-
ник. Якось бачить — налетіли горобці поласувати
52
соняшниковими зернятами. Прогнав їх Василько.
Хотів уже йти додому, аж чує:
— Спасибі тобі, Васильку!
Озирнувся — перед ним пляшка з олією.
За олією підбігло мило і теж дякує. За милом —
зошит. А за зошитом — шовкова сорочка. За нею —
банка з фарбою…
— Спасибі,— наперебій усі,— за те, що вирос-
тив соняшника, родича нашого.
— Ви — соняшникова рідня? — здивувався Ва-
силько.
— Усі вони з моїх зернят, стебел або листя,—
відповів соняшник.— Я даю олію… і мило та фар-
би. І скло. І шовк.
— Му-у-у-у,— перебила соняшника корова.
— Ти часом не по макуху? — озвався він до
неї.— Буде смачна макуха з мого лушпиння.
— Он який ти щедрий — захоплено вигукнув
Василько.— І який корисний! Тепер буду догляда-
ти, берегти тебе ще старанніше і пильніше.
Б. Г. Вовк
КАЗКА ПРО М’ЯКУШКУ
Одному хлопчикові мама намастила хліб мас-
лом. Масло той хлопчик з хліба злизав, скоринку
згриз, а з м’якушки — раз-раз — і виліпив малень-
кого чоловічка. Втішний вийшов чоловічок — з тон-
кими ручками, ніжками, довгим носом.
Тільки недовго бавив хлопчика той чоловічок —
взяв він і викинув його за вікно.
53
Зненацька звідти почулося тоненьке жалібне «ой!»,
і коли хлопчик визирнув за вікно, то побачив, як той
чоловічок, кульгаючи, швидко подався з двору.
— Ну, постривай,— доніс до хлопчика вітер йо-
го тоненький голосок.
І тоді чоловічок погрозив хлопчикові пальчи-
ком. З дива хлопець довго стояв при вікні. Аж ось
його покликала мама, бо треба було піти до крамниці
по хліб.
У крамниці хлопчик зіп’явся на пальці й по-
просив продавця дати йому оту пухку білу паля-
ницю, що то лежить за шибкою на вітрині.
Продавець налагодивсь був уже дістати, аж враз
почувся тонесенький, ледве чутний голосок:
— Не давайте!
— Хто то? — здивувався хлопчик.
— То я, М’якушка!
Хлопчик побачив, як з-під прилавка вихопив-
ся чоловічок, той самий, з м’якушки, що його хлоп-
чик щойно викинув за вікно.
— Не давайте! — благально сказав до продав-
ця М’якушка, і тут він усе оповів продавцеві.
Тоді продавець пильно приглянувся до хлоп-
чика й сказав:
— Піди-но до пекаря та спитай, чи напік він
тобі паляниць.
…Пекар був у білому ковпаку, в білому фартусі,
і руки в нього теж були білі-білі від борошна.
— То це ти кидаєш хліб? — неласкаве стрів він
хлопчика.— А піди-но на завод, спитай, чи намоло-
ли там тобі борошна на паляницю.
54
Виявляється, і тут уже побував М’якушка!..
До воріт заводу все підкочувались і підкочувались
вагони, і всі вони зникали в воротах.
Хлопчик постояв хвильку, подивився, як
велетенські «залізні руки» вивантажували зерно,
людей ніде не було. Хлопчик вбіг у двір, побіг це-
хами, але й там, здавалося, нікого не було. Звідусюди
на нього дивились машини, а втім, вони не мали
багато часу видивлятись на нього. Бо машини
не тільки мололи зерно, але й засипали борошно
в мішки. Оком не змигнеш, як ті мішки зашиває
«чарівна голка».
— Хто тут є? — не витримав нарешті хлопчик;
йому видавалось, що машини дивляться на нього
так само неприязно, як дивився пекар у пекарні.
Врешті до хлопчика вийшли інженери, які ке-
рували машинами.
— А, це ти! — не дуже прихильно озвались во-
ни до нього, зовсім не здивувавшись, що побачили
його тут. Певне, М’якушка й на завод раніше за
нього встиг.
— Ні,— відмовили робітники,— тобі на паля-
ницю борошна ми не намололи. Іди на поле до
колгоспників, коли дадуть тобі зерна, ну, тоді на-
мелемо.
Більше з ним ніхто говорити не схотів.
…Ланом плив комбайн, зрізуючи колоски та ви-
сипаючи зерно до кузова машини. Хлопчик мало
не заплакав з відчаю, коли побачив, що М’якушка
вже тут і що він показує всім свою понівечену
ніжку.
55
Бригадир не став корити хлопчика, як він то-
го боявся. Навпаки, він навіть зрадів, глянувши на
нього.
— От і помічник! — весело сказав він і зараз
посадив його на комбайн, а в руки вила дав.
Хлопчик розгублено озирнувся, він ніяк не міг
вирішити, що тепер треба робити. А нагору до ньо-
го швидко сунула солома — от-от засипле.
Дивиться хлопчик — бригадир стає коло ньо-
го, вилами солому перекидає.
— Отак,— каже до нього,— роби.
Хлопчик і собі за вила, кидає солому. Набра-
лось повно — комбайн викидає копицю. Уже їх ба-
гато-багато на лану. Тільки хлопчикові ніколи ози-
ратися — солома так і засипає. А ще сонце пече,
у скронях стукотить, а в очах сама тільки солома,
солома, солома. Він дихає все важче, уже на ньому
сорочка змокріла, несамовито калатає серце в гру-
дях. Вила видаються щораз важчі й важчі, уже він
ледве тримає їх у руках, ось-ось випустить…
— Обід! — почув раптом хлопчик, і комбайн
став. Тоді виліз він із машини поволі й мовчки сів
просто на землю. Руки в нього стали такі важкі, не-
мов свинцем налиті, їсти не хотілось. Але ось він
побачив, як розрізали круглу житню хлібину, і тоді
він відчув відразу, що дуже-дуже зголоднів. Окраєць
був теплий, і слинка в хлопця так і покотилася. Він
глянув на хліб у себе в руці, і тоді став шукати очи-
ма М’якушку.
Але його ніде не було.
56
І. М. Прокопенко
ЯК ВАСИЛЬКО ПОРОЗУМНІШАВ
Хлопчика Василька мама поставила в куток.
Так, так, того самого Василька, першокласника,
який замість того, щоб разом з усіма збирати старі
журнали та газети, тобто макулатуру, пішов з дру-
гом Петриком у кіно.
«І чого це мама розсердилася? — думає хло-
пець.— То, бувало, тільки брови насупить або паль-
цем насварить, а тут усе згадала: і макулатуру,
і розірвану книжку, і розбиту тарілку, ще й у куток
поставила».
— Постоїш,— каже,— може, порозумнішаєш.
Стоїть Василько в кутку, думає, як би йому
скоріше порозумнішати, і знічев’я стінку пальцем
колупає. Воно, звичайно, неважко й постояти, але
якщо по справедливості, то винен не він, не Ва-
силько, а Петрик. Василько перший узяв книжку,
а вже тоді за неї вхопився й Петрик. Василько по-
тягнув книжку до себе, а Петрик до себе, от вона
й розірвалася. «То чого це я повинен розумнішати,
а не Петрик?» — ображено міркує хлопець.
Він пальцем з усієї сили натискує на стіну, і —
трісь! — луснула шпалера. Цього ще не вистачало!
Шпалери були нові, мама нещодавно їх купила
й дуже раділа, що трапилися на диво гарні, дитячі —
у квітках і гномиках.
Василько з досадою подивився на шпалеру
з довгастою дірою в кутку. Тихцем оглянувся, чи нікого
немає в кімнаті, спробував пригладити надірваний
57
край рукою, але, як це часто буває, ненароком заче-
пив його ґудзиком і розпанахав шпалеру ще більше.
Ту ж мить хтось заскиглив:
— Ой-ой-ой!..
Василько глянув в один бік, у другий, озирнув-
ся назад — ніде нікого. А той самий голос тонень-
ко верещав:
— Ой-ой-ой!.. Ти мені трохи ногу не одірвав.
З несподіванки Василько навіть рота роззявив:
гномик, намальований на шпалері, ворушив губа-
ми! Так, це гномик тоненько скиглив і смикав но-
гою, біля якої було прорвано шпалеру. Якби Ва-
силько проткнув папір ще трохи, залишився б
гномик без ноги.
— Я не хотів,— розгублено промимрив здиво-
ваний Василько.— Пробач, будь ласка…
— «Пробач»,— ображено пробурчав гномик.—
Глянь, що ти наробив!
Та Василько вже трохи отямився і сказав при-
мирливо:
— А що тут такого страшного? Ну, прорвався
трохи папір…
— І коли ти тільки порозумнішаєш?! — обурив-
ся гномик, і Василько відразу спохмурнів, бо й ма-
ма так казала. А гномик продовжував: — Папір, ка-
жеш? А чи знаєш ти, що не завжди він був папером?
Нещодавно він ріс зеленим лісом.
— Так-таки й лісом! — хлопець аж зареготав-
ся. Він уявив собі, як на деревах у лісі росте не
листя зелене, а папір. І квіти — паперові, і трава,
і замість грибів — папірці , папірці…
58
Гномик побачив, що хлопець йому не йме віри,
ступив крок уперед, стрибнув зі стіни на підлогу і,
взявши Василька за руку, сказав:
— Ходімо зі мною, я тобі щось покажу. Одягайся.
Василько проти гномика був велетнем, але як
тільки гномик доторкнувся до нього, він відчув се-
бе мовби невагомим. Тіло його стало легке, і вони
з гномиком так і попливли у повітрі.
Спершу покружляли по кімнаті, потім вилетіли
у відчинене вікно, і от вони вже летять над вули-
цею, над містом, над полем. Ось уже і ліс під ни-
ми. Покружляли над ялинками і соснами, що
зеленіли у заметах, над берізками й осиками, які
солодко спали, заколисані метелицею, а тоді плав-
но опустилися просто в замет.
Не встиг Василько обтрусити сніг, а гномик
і каже:
— Оце тут папір і починається.
Озирнувся Василько: де ж він тут починається,
отой папір?
Аж тут машини до лісу заїжджають з причепа-
ми. Вийшли з машин люди, електропили виванта-
жили, розійшлися по просіках. Вибирають дерева,
де грубші, пиляють, валять, на машини вантажать.
Багато чи мало часу спливло, підвів гномик
хлопця до машини з колодами та й каже:
— А тепер поїдемо на фабрику.
Залізли вони в кабіну автомашини й поїхали.
Їхали, їхали — приїхали на фабрику. А там ро-
бота кипить, на Василька та гномика ніхто уваги
не звертає, всі ділом зайняті. Машин багато, всі
59
гуркочуть, мовби щось розказують на своїй
машинній мові.
— Ось ці машини й допомагають деревам па-
пером стати! — кричить гномик.
Підійшов Василько до однієї з них.
— Це ти папір виробляєш? — питає.
— Що ти, що ти, що ти,— гуркотить машина,—
я тільки кору зі стовбурів зчищаю.
— А ми, вжі-вжі-вжі,— пропищали круглі пил-
ки,— ми колоди на поліна розрізаємо, вжі-і-і-і…
Василько і моргнути не встиг, а вже ті поліна
до другої машини поїхали. «Ось де, мабуть, папір
роблять»,— думає. Заглянув у цю машину, а там
величезне жорно крутиться, поліна дрібнить, а ту
подрібнену деревину вже вода підхоплює і до
наступної машини несе.
Василько з гномиком теж туди поспішили.
— Ось хто папір робить! — зрадів хлопчик.
— Е, ні,— каже машина,— я тільки трісочки-
чки-чки виловлюю, щоб папір чи-чи-чистий був.
— А у цих казанах що вариться? — поцікавився
Василько.
— Ти що, зваритися хочеш? — схопив його гно-
мик за рукав.
Пирхає казан, парою плюється, а деревина
у ньому вже ріденькою кашкою стає.
— Та де ж той папір? — допитується хлопчик,
роздивляючись на кашку.
А гномик уже манить Василька далі.
— Ось тут він,— каже,— дивись…
І хлопчик побачив довжелезну машину.
60
— Тут-тут-тут,— гуркоче машина.— Тільки ніколи
мені з вами розмовляли, так-так-так я зайнята. Тре-
ба мені перевірити, чи гарна кашка зварилася, чи не
потрапили до неї піщинки та сучечки. Так-так-так,
тепер усе крізь сито пропущу, тут-тут-тут уже й па-
перове полотно піде. Правда, його треба ще під пре-
си пустити, на сушильних барабанах підсушити, так-
так-так. Ну чим не папір? Що, не подобається?
Шершавий? А я його ще поміж важкими чавунни-
ми валами пропущу, так-так-так — отримуйте!
— Ура-а-а! — закричав Василько, коли побачив,
як виповзає з машини широка, біла, гладенька й бли-
скуча паперова стрічка.— Ура-а-а!..
— Так-так-так,— примовляє машина і змотує
папір у величезні рулони,— так-так-так, тільки не-
ма часу мені з вами розмовляти, друкарні паперу
ждуть, тук-тук-тук…
А потім Василько з гномиком побачили, як
папір на аркуші розрізають, щоб зошити зробити,
книжки та журнали надрукувати.
Зайшли вони і в велику світлу кімнату, де ху-
дожники зразки шпалер малювали. На одних зраз-
ках пальми зеленіли, на других півники кукурікали,
а на третіх… під пензлем художника з’являлися
квіти і знайомі вже нам гномики.
— І ти тут? — оглянувся Василько на свого су-
путника. Але де ж він?
Не помітив хлопчик, як гномик стрибнув на
папір, на якому художник малював, та там і завмер.
— Стривай! — кинувся слідом Василько.— Ти
куди?
61
Художник змахнув пензлем — намалював квітку.
Васильків гномик притулився до неї — й не відрізниш
його тепер від інших гномиків: усі дивляться одна-
ковими очима, всі, як один, посміхаються. Як те-
пер відрізниш, який з них Васильків!
— Ну що, хитрий народ ці гномики,— посміхнувся
художник.— Це на папері вони смирні, а насправді —
бешкетники.
Хотів Василько поговорити з художником про
гномиків, та згадав, що він покараний, і чимдуж
полетів додому. Тихенько пройшов до себе в кімнату,
дістав із шухляди клей, акуратно підклеїв розірвану
книгу, а потім і подерту шпалеру. Став у куток
і принишк.
Саме в цей час і зайшла до кімнати мама.
— Ну що? — спитала вона.— Порозумнішав?
Василько ствердно кивнув головою і про всяк ви-
падок ще раз пригладив щойно підклеєний край шпа-
лери, з якої йому хитро підморгнув паперовий гномик.
* У науково-пізнавальній літературі пись-

менники цікаво розповідають про те,
що нас оточує. Який твір ти прочитав?
Про що він?
* Науково-пізнавальні твори можуть
містити інформацію про таке:
— з чого виробляють різні речі;
— для чого вони потрібні;
— як були зроблені відкриття тощо.
Поміркуй, яку інформацію містить твір,
який ти прочитав.
62
Тема 8. Казки
народів світу
у віршах

Компанієць Л. О. Пиріг з маком
Компанієць Л. О. Рими
Нехода І. І. Чому кіт умивається після сніданку?
Бандуренко Є. Ф. Мавпа і черепаха
Компанієць Л. О. Королівська таємниця
Нехода І. І. Поспішиш — людей насмішиш
Стельмах М. П. Що посієш, те й пожнеш.
Л. О. Компанієць
ПИРІГ З МАКОМ
З українського фольклору
Прийшов жебрак до багача,
Ступив через поріг.
Багач полуднує якраз —
Із маком їсть пиріг.
63
— Чого прийшов? — питає він
І крутить пишний вус.
— Та я… В коморі ні зерна…
Позичте хліба кус.
— Немає хліба в самого.

Ти що, дурний, осліп?
То ж на столі лежить пиріг,
А де ти бачиш хліб?
РИМИ
З російського фольклору
Дальня дорога Видно, той хлопець —

Ярком пролягла, Урвиголова:
Їде дідусь Пташкою свище,
Від села до села. Регоче, співа.
Сумно в дорозі — Гей, підвезіть! —

Дідку одному,— Він до діда гука.—
Конче потрібен З самого ранку
Супутник йому! Чешу пішака!
Дід поганя Радий дідусь,

Вороного коня. Що нагода така:
Бачить — хлопчисько — Тпру, вороний! —
Його здоганя. І спинив воронька.
64
Хлопцю на воза Взяти, припустимо,
Сідати велить. Слово «земля»:
— Можеш,— питає,— Проситься рима
Мене звеселить? До слова «Рілля»
— Можу! — Можна також —
Сміється урвиголова.— «Немовля» чи «маля»…
Буду у риму Як вас на ймення,
Казать я слова. дідусю?
— Ілля.
— Як це?
— Ну так, щоб було —Слухайте ж риму:
до ладу. Я діда Іллю
Ось я вам приклад Та за борідку пухнасту
Такий наведу: ВХОПЛЮ.
65
— Що? За борідку? — От що скажу тобі,
Та як же це так? Хлопче СИЛАНТІЙ:
— То ж я для рими! — Ти з мого воза
Регоче хлопчак. Негайно ЗЛІЗАНТІЙ!
Дід спохмурнів: — Діду! «Злізантій» —

— А твоє як ім’я? І слова нема!
— Змалку зовуся — Є чи нема,—
Силантієм я. Це мені задарма.
Злазь, шибеняко!
Бо я не стерплю, —
Не за борідку —
За вуха вхоплю.
66
І. І. Нехода
ЧОМУ КІТ УМИВАЄТЬСЯ
ПІСЛЯ СНІДАНКУ?
Литовська народна казка
Ніжився кіт
Край воріт,
Грів на сонці живіт.
Враз із двору в хлівець
Залетів горобець.
— Цвір-цвірінь,— цвірінчить.
Кіт підкрався і вмить
Спритним рухом ловця
Упіймав горобця.
— Ну,— сказав він за тим,
Зараз я тебе з’їм!
— Що ж… настав мій кінець,—
Відповів горобець,—
Але злись
Чи не злись,—
Хто ж невмиваний їсть?
Кури знають про це,
Гуси знають про це,
Діти зранку
До сніданку
Миють милом лице,
Навіть он голуби
Чистять вранці дзьоби.
А тобі, молодцю,
Це хіба не к лицю?
67
Стримав кіт
Апетит.
— Добре,— каже,— посидь,
Сядь під це
Деревце,
Поки вмию лице.
Пішов кіт
До воріт,
Умивається кіт…
А горобчик той скік!
Тільки й був такий — втік.
Закричав тоді кіт:
— Переймайте, ловіть!..
І з тих пір всім на злість
Кіт невмиваний їсть.
Є. Ф. Бандуренко
МАВПА І ЧЕРЕПАХА
За сюжетом китайської народної казки
Де, б’ючися об скелі,
Море хвилями гра,
Там жила-поживала
Черепаха стара.
От якось вона вранці

Прогулятись пішла,
Аж назустріч їй мавпа:
— Здоровенька була!
68
— Здрастуй, здрастуй, сусідко!
Скільки зим, скільки літ! —
Черепаха привітом
Відрікла на привіт.
І на радощах мавпу
У свій дім повела,
Пригощала, поїла
Чим багата була.
I рачата, і мушки,
І з медузи рагу…
Не хотілося й мавпі
Залишатись в боргу.
— Задоволена вельми
Пригощанням твоїм,
А тепер на часинку
І до мене зайдім.
— Як гулять, то гуляти! —
І вони подались
В ліс, де пальми крилаті
Рвуться в сонячну вись.
На одній з них, найвищій
(Глянеш — тьмариться світ!),
Притулилась химерна
Хата мавпи між віт.
Очі вгору із жахом
Черепаха звела:
— По воді на край світу
Попливти б я змогла.
69
А на дерево дертись
Не мені, зрозумій!
— Ну й дурниці ж ти
плєщеш!
Мавпа мовила їй.
— Лиш зубами вчепися
За мого ти хвоста,
І полізем ми разом —
Справа дуже проста!
І лише черепаха
Ухопилась за хвіст,
Мавпа зразу взялася
Свій показувать хист.
Знай по стовбуру пальми
Вгору скік вона й скік.
Раптом виглянув мавпин
Із дверей чоловік.
— О, яка до нас гостя
Завітала! Ура! —
Зворушилась від слів тих
Черепаха стара.
Відповісти хотілось
Словом, щирим до сліз,
Та лиш рота розкрила,
Як зірвалася вниз.
Полетіла на землю,
Наче камінь,— бу-бух!
І в очах потемніло,
І забило їй дух.
70
Мавпа швидше до неї,
Нахилилась: — Ну от!
Ну навіщо, дурепа,
Ти роззявила рот?
Біль одначе потроху
В черепахи пройшов,
І вилазить на пальму
Почали вони знов.
Лізуть вище і вище,
Хоч дорога й крута.
Раптом знову господар
В черепахи пита:
— А чи вдарились дуже?
— Не питайте! — і, верть,
Полетіла, сердега,
Знову вниз шкереберть.
Ледве держиться в тілі
Черепашім душа,
Мавпа ж їй співчуває
І, як може, втіша.
Упада біля неї:
— Біль минеться, мине!
Треба спробувать ще раз,
Ти послухай мене!
Черепаха з одчаєм
Лиш промовила «Ох!»
Та подерлись на пальму
Згодом знов вони вдвох.
71
От і пальми вершина,
От і мавпи житло,
Та й на цей раз господар
Запитав, як на зло:
— Ну, то як воно, люба,
А чи страшно летіть?
— Ну звича…— та й зірвалась
Знов додолу в ту ж мить.
Помогти не змогли тут
Співчуття нічиї,
Довелося водою
Відливати її.
А в очах їй кружляють
Пальми, небо й земля.
Мавпа ж дертися вгору
Знов її підмовля.
Та які вже там гості,
Як гуде голова.
Бідолаха додому
Поповзла ледь жива.
Мавпа вранці прибігла,
Щоб провідать її.
— Як здоров’я, сусідко?
Як тут справи твої?
— Та нічого. Збираюсь
Я на острів пливти.
Може, разом зі мною
Прогуляєшся й ти?
72
— Що ти, що! Адже плавать
Я не вмію…— Пусте!
Черепаха поважно
Відказала на те.
І, підставивши спину,
Підморгнула: — Сідай
І ніякого страху
Перед морем не знай!
От і берег позаду,
От і в морі вони,
Плещуть хвилі довкола,
Виграють буруни.
Спершу мавпа раділа,
Промовляла «Угу!»,
Згодом стала мандрівка
Навівать їй нудьгу.
Море й море без краю,
Синь і синь без кінця.
От і зовсім набридла
Їй мандрівка оця.
Та нараз розітнула
Сміхом простір морський
Черепахи падіння
Пригадалося їй.
— Ну, сиди, не вертися,
Щоб не впала, бува! —
Донеслися до неї
Черепахи слова.
73
А вона знай сміється, За живіт узялася,
Бо згадала ту мить, Реготала до сліз.
Як старій довелося — Я згадала, як втретє
Вниз удруге летіть. Загула ти униз!..
Черепаха їй знову: В тую мить налетіли

— Ой не буде добра! Три вали водяні:
Ну, а мавпу ще дужчий Не втрималася мавпа
Регіт-сміх розбира. На гладенькій броні.
І шубовснула в море —
Тільки бульки з води…
…От що значить сміятись
Із чужої біди!
Дитячі письменники часто переказують

народні казки, тоді в назві твору з’явля-
ється підзаголовок. Наприклад:
ПИРІГ З МАКОМ
З українського фольклору
З українського фольклору — це підзаголовок.
Він дозволяє дізнатися про те, казку якого народу
переказав письменник.
* Назви твір, який ти прочитав: прізвище

автора, заголовок, підзаголовок.
* Навчись читати цю казку виразно. Розіграй
її разом з однокласниками на сцені.
74
Тема 9. Тарас
Григорович Шевченко

Шевченко Т. Г. Садок вишневий коло хати...
Шевченко Т. Г. Сон («На панщині пшеницю
жала…»)
Шевченко Т. Г. На Великдень, на соломі…
Бойко Грицько. Про дідуся Тараса
Іваненко О. Д. Маленьким про великого Тараса
Шевченко Т. Г. Дитячий Кобзар (Упор. Зірка
Мензатюк)
Пилипенко С. В. Діткам маленьким про Тараса
Шевченка
Т. Г. Шевченко
САДОК ВИШНЕВИЙ КОЛО ХАТИ…
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
75
Сім’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.
Санкт-Петербург, 1847
НА ВЕЛИКДЕНЬ, НА СОЛОМІ…
На Великдень, на соломі
Против сонця, діти
Грались собі крашанками
Та й стали хвалитись
Обновами. Тому к святкам
З лиштвою пошили
Сорочечку. А тій стьожку,
Тій стрічку купили.
Кому шапочку смушеву,
Чобітки шкапові,
Кому свитку. Одна тілько
Сидить без обнови
Сиріточка, рученята
Сховавши в рукава.
76
— Мені мати куповала.
— Мені батько справив.
— А мені хрещена мати
Лиштву вишивала.
— А я в попа обідала,—
Сирітка сказала.
Кос-Арал, 1849
СОН
На панщині пшеницю жала,
Втомилася; не спочивать
Пішла в снопи, пошкандибала
Івана сина годувать.
Воно сповитеє кричало
У холодочку за снопом.
Розповила, нагодувала,
Попестила; і ніби сном,
Над сином сидя, задрімала.
І сниться їй той син Іван
І уродливий, і багатий,
Не одинокий, а жонатий
На вольній, бачиться,
бо й сам
Уже не панський, а на волі;
Та на своїм веселім полі
Свою-таки пшеницю жнуть,
А діточки обід несуть.
І усміхнулася небога,
77
Проснулася — нема нічого…
На сина глянула, взяла
Його тихенько сповила
Та, щоб дожать до ланового,
Ще копу дожинать пішла.
Грицько Бойко
ПРО ДІДУСЯ ТАРАСА
В зелені квітучій І дорослі, й діти —
Канів на Дніпрі. Всі сюди ідуть
Пам’ятник на кручі, І найкращі квіти
На крутій горі. Кобзарю несуть.
Тут лежить великий …У старій хатині

Наш співець Тарас. В кріпака колись
Та живий навіки В тихий день весінній
Він в серцях у нас. Хлопчик народивсь.
78
У тяжкій неволі Гнули люди спину
Ріс малий Тарас. На панів лихих.
Він не вчився в школі, Кріпака-людину
Він ягняток пас. Пан продати міг.
Вмерли мама й тато… Мучились в неволі
Сирота — в дяка… Бідні трударі,—
Тут була в хлоп’яти Він про їхню долю
Грамота гірка. Пише в «Кобзарі».
В пана-бусурмана Сміливий і щирий
В Петербурзі дім. Був Тараса спів,—
Кріпаком у пана Він гострить сокири
Був Тарас у нім. Кличе на панів.
Хоче малювати, Цар його в солдати
Прагне він до знань, В дикий край заслав,
Та за це багато Малювать, писати
Зазнає знущань. Кат забороняв.
Нишком він малює Та малює й пише
Статуї в саду Він таємно там,—
Та вночі віршує Гнівні його вірші
Про людську біду. Страх несли панам!
Та в людському морі За ясну свободу,
Стрілися брати, Світле майбуття
Що зуміли в горі Він віддав народу
Щиро помогти. Все своє життя.
Викупили друзі! Як дітей любив він!
Вільним став Тарас!.. Мріяв, щоб малі
Чом же серце в тузі? Скрізь росли щасливі,
Біль чому не згас? На усій землі!
79
…В зелені квітучій І дорослі, й діти —
Канів на Дніпрі. Всі сюди ідуть
Пам’ятник на кручі, І найкращі квіти
На крутій горі. Кобзарю несуть.
Тож як будеш часом

В Каневі колись,—
Дідусю Тарасу
Низько поклонись!
Памятник
Шевченко в
Каневе - гора
(интернет)
80
О. Д. Іваненко
МАЛЕНЬКИМ
ПРО ВЕЛИКОГО ТАРАСА
(уривок)
***
...Страшний був тоді час. Пани розкошували
і жили у величезних маєтках, а працювали на них
інші люди, їхні кріпаки. Пан свого кріпака міг по-
карати як завгодно, міг продати, наче якусь річ. Міг
відібрати дітей від батьків і на мисливських собак
виміняти. І нікому було поскаржитись, бо правив
усім цар, найбільший пан, і, звичайно, він був з па-
нами заодно.
І от у селі Кирилівці, яке все належало одно-
му багатому панові, в бідній родині кріпаків
Шевченків, народився хлопчик Тарас.
Родина була велика, дітей багато, злидні страшні.
У Тараса були старші сестра та брат — Катруся
і Микита та молодші за нього — Йосип, Яринка
і сліпенька сестричка Марійка. Батьки, як і всі се-
ляни, повинні були на панщині працювати, себто
на пана робити. З ранку до ночі вони й гнули спи-
ни на панському полі, на панській стайні, у пансь-
ких садах та городах. А вдома їхні діти лишались
голодні, голі, босі.
Жінки брали немовлят з собою на поле. По-
кладуть під снопом, а самі жнуть пшеницю. Дити-
на часто плаче, заливається, а мати і підійти зай-
вий разочок боїться, бо панський наглядач
81
з канчуком у руках скрізь ходить, дивиться, як пра-
цюють.
Хто з дітей трошки підросте — одразу теж пра-
цювати, чи погоничем, чи пастушком.
Та у Шевченків була дружна сім’я. Любили од-
не одного, жаліли. Зберуться усі ввечері після ро-
боти, постелять у маленькому садочку коло хати
рядно, посідають, вечеряють вкупі. Потім, уже зга-
дуючи свою сім’ю, раннє дитинство, написав Тарас
Шевченко вірш «Садок вишневий коло хати…».
Приходив до них часто старий-престарий дід
Іван. Його дуже любив маленький Тарасик. При-
тулиться до нього, і розповідає дід про давні минулі
часи.
Цікавий був до всього Тарасик, про все йому
хотілося дізнатись: і чи є де залізні стовпи, які не-
бо підпирають, чому шлях, що мимо села йде, Чор-
ним зветься, і хто такі були гайдамаки, які проти
панів повставали?
82
Хлопець рано до школи пішов і швидше за всіх
вивчився читати й писати і дуже любив малювати,
хоч цьому його ніхто не вчив.
***
Поки була жива мати Тараса, все-таки якось
перебивались. Та от померла мати, ще молодою, від
непосильної праці та нужди. Лишились діти
бідолашними сиротами. Не знав батько, що й ро-
бити з ними. Старша сестра Катруся ще при матері
вийшла заміж і переїхала в інше село.
Оженився батько вдруге на вдові з трьома
дітьми. Думав — легше буде, жінка і з дітьми,
і в господарстві дасть лад. Та де там! Мачуха тра-
пилась люта, не злюбила дітей, особливо Тараса.
Тарас не давав своїх молодших сестричок кривди-
ти, завжди за них заступався. Ну, а мачуха, хто що
не нашкодить з її дітей,— все на Тараса зверне і Та-
раса покарає.
Тільки й було радості, коли якось одним літом
батько пішов з чумаками і взяв Тараса з собою.
А чумаками звались люди, які ходили з України аж
у Крим по сіль та рибу. Не було тоді поїздів. Їхали
чумаки возами, в які запрягали дужих, спокійних
волів. Воли йшли поволі, і чумаки, власне, не на
возах їхали, а йшли коло них поряд довгим шля-
хом, степами, полями, понад ріками, озерами аж до
Чорного моря.
От і Тарас вирушив з батьком у таку «чумач-
ку» — подорож з чумаками. І багато-багато поба-
чив по дорозі.
83
Побачив він і могутній Дніпро з мальовничи-
ми берегами, високі давні могили в широких сте-
пах, де трава, вища за людину, гойдалась од вітру,
немов хвилі у морі, а вгорі у блакитному небі літали
орли.
Минали чумаки зелені гаї, села і міста, і різні
люди стрічались їм. То сліпий кобзар сидів, грав
на кобзі і співав старовинні пісні-думи, то стрічали
вони рекрутів-хлопців, яких забрали в солдати.
За ними йшли матері, жінки, плакали, прощались,
наче на все життя. Та воно майже так і було, бо
в ті часи в солдатах служили двадцять п’ять років.
Бачив Тарас, що скрізь тяжко працюють люди,
як і в їхньому селі. Стрічались їм пани в розкішних
каретах, на баских годованих конях. Замислював-
ся малий Тарас так само, як удома: чому скрізь одні
працюють, поневіряються, а інші тільки гуляють,
панують та розкошують?
84
Та під час подорожі дуже радів Тарас, що йде
з батьком, з чумаками, так багато бачить навколо,
стільки цікавого чує, а головне, ніхто на нього не
гримає, не лає так, як мачуха.
Обіцяв батько і другого року взяти Тараса з со-
бою, коли пан його самого з чумаками пошле.
Та не довелось, бо, як писав Тарас потім,—
…Батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята. Я до школи —
Носити воду школярам…
* Що ти знаєш про Тараса Григоровича

Шевченка? Які твори читав?
* Зверни увагу на записи, зроблені
під віршами Т. Г. Шевченка. Наприклад:
Вони означають місце і час написання
твору. Такі відомості та знання біографії
поета допоможуть читачеві краще
зрозуміти вірш.
* Різні письменники у своїх творах розповіли
про життя Т. Г. Шевченка. Який твір
ти прочитав? Що цікавого про Великого
Кобзаря дізнався?
85
Тема 10. Моя мама
найкраща

Ткач Д. В. Моя мама
Вахніна Л. М. «Моя мама найкраща…»
Письменна Л. М. Мамин клопіт
Про матір-зозулю. Українська народна казка
Кияшко Г. Г. Вітіна мандрівка
Кава В. І. «Не турбуйся, мамо»
Д. В. Ткач
МОЯ МАМА
Задали нам у школі написати домашній твір
про своїх батьків. Не знаю, хто що напише, а мені
про свою маму написати, мабуть, найважче. Вона —
вчителька. Тож мені доведеться учителеві писати
про вчителя. А сама ж я тільки учениця…
Сказала я мамі, що мені треба про неї написа-
ти. А вона — у сміх:
86
— Ну, от і добре. Побачу, скільки ти граматич-
них помилок зробиш…
Просто біда мені з моєю мамою. Що не напи-
шу, а вона відразу: «А де кома? Отут перед «а» тре-
ба кому ставити… А де твій знак питання?»
Тоді я замислилась. Подумала: нічого не писати-
му про маму. Краще про тата. Він бригадир на взуттє-
вій фабриці. Все-таки робітнича професія… І тато не
питатиме, де мої коми. Отак замислилась та й сиджу.
Коли раптом дзвінок. Мама відчинила двері,
а я бачу, як вона змінилася на виду.
— Володя?.. Яременко?..— питає.
А на порозі стоїть ставний льотчик з букетом
квітів. Він каже:
— Так, це я, Оксано Семенівно. Ваш учень,
колишній шибайголова Володя Яременко.
Поцілував маму і дав їй квіти.
— Та який же ти дорослий став,— каже до нього
мама і запрошує в кімнату.— А слово «знання» тепер
з двома «н» пишеш,— жартує мама,— чи з одним?
А в самої сльози радості на очах.
— З двома,— сміється льотчик.— Ви мене не
тільки цьому навчили. Очі на світ розкрили, дали
путівку в життя. Та й не тільки мені… Ви ж моя
перша вчителька.
Потім ми сиділи за столом: пили чай з печи-
вом. Я тільки дивилась на них та слухала.
А вони все згадували й згадували…
Про Льоню Ушакова, який став геологом. Про
Стьопу Кучеренка. Той плаває на китобійному судні.
Про Валю Чайку. Вона — медсестра. Лаврін Хоменко
87
подався вчитись на гірничого інженера. Ніна Салій
закінчує залізничний технікум…
Звісно, я нікого з них не знаю. Але починаю
розуміти, скільки ж то мамі довелося з усіма по-
працювати, щоб, як каже цей льотчик, дати їм «пу-
тівку в життя» .
Тепер я збагнула, що вчитель навчає не тільки
мови, історії, географії, а й любові до професії. Як
моя мама.
Так, учитель дає нам путівку в життя!
От про це й треба написати…
Л. М. Вахнiна
«МОЯ МАМА НАЙКРАЩА…»
— Сергію, хто розбив склянку?
— Я не знаю,— мурмотить спідлоба хлопчик.
А сам — зирк під шафу, чи не визирає черепок.
— Може, згадаєш?
— Не бив я, от і все, не бив! — лементує Сергійко.
— Доки пригадаєш, посидь удома.
— От вредна,— кусає губи хлопець, сидячи
в кутку і виколупуючи око в Оксанчиної ляльки.
Ні в кого такої вредної мами немає. Тільки у нього.
Назавтра знов почалося.
— Сергійку, відведеш Оксанку в дитсадок.
— Я не встигну.
— То виходь раніше.
— Не хочу… з дівчиськом… за ручку.
— А я не питаю в тебе, хочеш чи не хочеш.
Треба.
88
— От причепилась,— бубонів Сергійко в порт-
фель, абияк запихаючи туди книжки.— Все я та я…
І що ж: довелось-таки теліпати цю товстуху до
дитсадка та ще й казку розповідати, бо, бач, не хо-
че інакше й ногою ступити. Тільки замовкнеш, виє
на всю вулицю. «Все через маму»,— кипів Сергійко.
На першому уроці — читання, але вони сьогодні
не читали, а розвивали усне мовлення, як поясни-
ла вчителька Марія Іванівна. Вона викликала кож-
ного й загадувала про щось розповідати. У Віктора,
наприклад, спитала, що він бачить по дорозі до
школи, щоб усе чисто згадав: і будинки які, і дере-
ва, і вітрини, і людей. Світлані загадала розповісти
про дітей із їхнього під’їзду. Викликала й Сергійка.
— А ти нам розкажи про свою маму,— зверну-
лась до нього Марія Іванівна.
Сергійко спроквола піднявся, переступив з но-
ги на ногу. «Я їм… Я їм зараз розкажу усе»,— кру-
тилося у нього в голові.
— Моя мама…— почав і далі замовк. Оте «усе»
зробилося таким незначним і мілким, що соромно й
згадувати було, а не те що розповідати всьому класу.
А справді, чого це він затявся з тими калошами. І чо-
го кричав, що не бив тієї клятої склянки?.. А Оксанці
самій, звісно, до дитсадка йти не можна — дві ж вулиці
переходити, а там трамваї, тролейбуси.
— Ну, продовжуй,— звернулась до нього Марія
Іванівна.
— Моя мама…— знову почав Сергійко.
Чомусь пригадалось, як мама сміється. Так зали-
вається, що й татко не витримує — теж сміється,
89
а що вже про самого Сергійка говорити,— регоче,
аж у животі лоскоче. Згадав, як улітку катались
з мамою на човні, як вчила його веслувати. Сплив-
ло в пам’яті і те, як сиділа біля його ліжка, коли
він хворів і навіть уві сні боявся, щоб мама не
відійшла, все кликав.
— Моя мама найкраща,— промовив він і сів на
місце.
Л. М. Письменна
МАМИН КЛОПІТ
Вчора ввечері наша мама поїхала на село відві-
дати бабусю, бо сьогодні вихідний день і тато вдо-
ма. Він сказав, що мама може собі спокійно їхати
і не турбуватися про домівку. Але мама говорила,
що все-таки вона трошки турбуватиметься, бо не
певна, чи справиться з нами татко. Татко засміявся
і сказав, що в нього на заводі під наглядом цілий
цех, і то він справляється. Мама зітхнула і похита-
ла головою, а татко додав, що колись на війні він
командував взводом і теж справлявся. І от мама
поїхала, а ми з татком залишились удома. Хто це —
ми, я вам зараз поясню.
По-перше, це — Буцик. По-справжньому він
зветься Боря, а Буциком ми його назвали тому, що
він увесь час буцає головою. Йому лише один рік,
і мама хотіла взяти його з собою до бабусі. Але
надворі мороз, і мама побоялася.
По-друге, це — Талочка. Вона товстуха і плак-
сійка, хоч їй уже три роки. Мама запевняє, що ко-
лись і я така була. Але мені здається, що то мама
90
просто забула, адже я зовсім не товста і не дуже
часто плачу.
По-третє, це — Павка й Славко. Їм скоро буде
по п’ять років, і вони зовсім-зовсім однакові, так
що їх всі плутають. І в дитячому садку раніш плу-
тали, за Павчині пустощі карали Славка, а за те,
що Славко добре співає, хвалили Павку. І тому ма-
ма стала одягати Павку в синій костюмчик, а Слав-
ка в коричневий, щоб знали, хто Павка, а хто Слав-
ко. До того ж вони ще й пустуни, і мама боялася,
що Павка з Славком зададуть без неї жару.
По-четверте… ні, це вже буде по-п’яте, бо Пав-
ка й Славко це — і по-третє й по-четверте, а по-п’яте,
це я, Майка. Мені вже сім років, і я ходжу в школу,
в перший клас. Я найстарша, і мама сказала, що в неї
вся надія на мене, бо без мене татко з Буциком, Та-
лочкою, Павкою і Славком просто пропаде!
Ніч без мами пройшла у нас зовсім добре, тільки
татко не збудив вчасно Буцика, і нам довелось су-
шити його простиньку.
Але потім все пішло трошки гірше, бо Талочка не
захотіла вставати і почала плакати. А Павка й Слав-
ко хоча й не плакали, зате пустували. Вони ховалися
від татка під ковдрою, відбрикувалися ногами і вере-
щали. І, мабуть, тому татко переплутав їхні костюм-
чики: синій, Павчин, одягнув на Славка, а Славків ко-
ричневий — на Павку. А Талоччину одну панчішку
ми взагалі не знайшли, і татко натягнув їй на ногу
свою вовняну шкарпетку. П’ятка від шкарпетки при-
пала Талочці якраз під коліно, але ми вирішили, що
то не біда, бо зверху будуть ще рейтузики.
91
На сніданок татко нагодував мене, Талочку,
Павку й Славка смаженою ковбасою, а Буцика —
молочною кашею. Мама знала, що ми не зуміємо
як слід зварити Буцикові кашу, наварила сама пов-
ну каструльку і залишила в коридорі, щоб не про-
кисла.
Після сніданку я хотіла допомогти таткові ми-
ти посуд, але Павка і Славко понабирали в рот во-
ди і почали шпувати* на плиту, щоб шипіло. Вони
шпунули й на Талочку, і Талочка заплакала. Татко
сказав: «Який жаль, що в неділю дитячий садок не
працює!» — і звелів мені одягнути Талочку, Павку
й Славка і покатати їх у дворі на санчатах.
У дворі, на сніговій гірці, вже катався тьотин
Галин Вовка, і Павка відразу ж з ним побився.
А Талочка знову почала плакати, бо таткова шкар-
петка змуляла їй ногу. Я вже хотіла вести їх додо-
му. Але тут прийшла тьотя Галя і забрала всіх нас
до себе, бо знала, що ми сьогодні без мами. Ми дов-
го гралися у тьоті Галі, і навіть Талочка перестала
плакати, бо тьотя Галя зняла з неї таткову шкар-
петку і зодягла Вовчину панчішку.
Потім я побігла довідатись, чи вже можна йти
обідати. Я довго стукала в двері, поки татко відчинив
мені. Був він якийсь скуйовджений, з ганчіркою в ру-
ках. Буцик плазував по кухні і жалібно скиглив, а на
плиті щось булькало в каструлі, і дуже пахло смаленим.
— Якийсь мокрун,— поскаржився татко, беру-
чи на руки Буцика.— Майко, він і при мамі був
увесь час отакий мокрий?
* Шпувати — бризкати.
92
Я відказала, що ні, при мамі Буцик був сухий.
— Замучив! — сердито сказав татко, стягнувши
з Буцика мокрі штанці.— Ну, не реви, зараз сухі одяг-
ну. Майко, подай штанці, вони там на плиті сохнуть.
Я зняла з плити штанці, але в них уже вигоріла
велика дірка (тому в кухні й пахло смаленим!).
— От лихо! — засмутився татко.— Ну, нічого,
в кімнаті під грубкою ще двоє сохнуть. Ти, Майєчко,
переодягни його і нагодуй кашею, а я тим часом
доварю суп.
Коли я переодягла Буцика й нагодувала, то
побігла за Талочкою, Павкою і Славком і привела
їх додому. І ми сіли обідати.
За столом Павка й Славко пустували, і Слав-
ко перекинув на себе тарілку з супом. Татко роз-
сердився і, забувши, що на Славкові Павчин ко-
стюмчик, сказав, що Павка неслухняний хлоп-
чисько і не одержить подарунка в день свого на-
родження. Павка розплакався, бо то ж не він, а
Славко перекинув тарілку. А Славко заплакав, бо
сидів увесь мокрий від супу. Талочка теж плакала,
тому що не хотіла їсти таткового супу. Тільки Бу-
цик мовчав, бо вже встиг заснути. Татко, обхопив-
ши голову руками, стогнав і дивувався, як це на-
ша мама може витримати з нами. Потім він за-
спокоївся і знову нагодував нас смаженою ковба-
сою, бо суп був дуже солоний і навіть сам татко не
міг його їсти.
По обіді татко підперезався рушником і заходив-
ся прати Павчин костюмчик, той, що Славко облив
супом, і Буцикові штанці. А я вирішила приспати
93
Талочку, Павку й Славика. Та вони мене не хотіли
слухати. Талочка все плакала за мамою, а Павка й
Славко кинулись тікати. Вони вискочили в кухню
і перекинули ночви, в яких татко прав. Татко на цей
раз так розгнівався, що затупотів ногами й закричав,
що ніколи в житті йому не доводилось отак мучитись,
як сьогодні. Він навіть хотів надавати Павці й Славкові
лящів. Аж тут відчинилися двері, і увійшла мама.
Ми всі так зраділи, що мало не затанцювали.
Навіть Буцик прокинувся від нашого галасу, про-
стягнув до мами руки і засміявся. А мама побачила,
що в нас твориться, і нічого не сказала, тільки ста-
ла швиденько роздягатись. Потім засукала рукава,
знайшла ганчірку, витерла підлогу, переполоскала
костюмчики і штанці, повісила їх сушити, приспа-
ла Буцика і Талочку, перестелила постіль Павці
й Славкові, і вони швидко поснули.
…Увечері ми всі сиділи за столом в чисто при-
браній кімнаті, смачно вечеряли і раділи, що нам
утретє не довелося їсти смажену ковбасу. І ніхто не
плакав, не вередував, і татко був веселий і більше
не сердився, бо з нами була наша хороша мама.
* Багато творів написано про маму: вірші,
казки, оповідання. Які твори про маму
знаєш ти? Які вірші можеш розповісти
напам’ять?
* Яке оповідання ти прочитав до уроку
позакласного читання? Розкажи, що
допомогло героям твору по-справжньому
оцінити свою маму.
94
Тема 11. Про дітей
і дорослих

Кундишова Е. А. Пригода з бубликом
Комар Б. П. Про цукерки
Олесюк Л. М. Михасів борщ
Комар Б. П. Бджолиний мед
Буцень О. В. Пустощі
Буцень О. В. Бабусині хитрощі
Е. А. Кундишова
ПРИГОДА З БУБЛИКОМ
Якось Вадик ішов з мамою по вулиці й побачив
хлопчика, який сидів з бабусею на лаві і їв бублика.
— Я теж хочу,— сказав Вадик.
Мама усміхнулася, зайшла з Вадиком до хлібного
магазину й купила бублика — запашного, рум’яного,
посипаного маком. А вдома на кухні поклала бублик
перед Вадиком на білу з червоними горошинами
тарілочку, налила в чашку молока і сказала:
95
— Їж, а я піду одержу на пошті посилку.
Вадик взявся до їжі. Спершу випив молока, а потім
потягнувся за бубликом: найсмачніше він завжди за-
лишав наостанок. Але тут прийшов Антон — Вадиків
друг із сусідньої квартири. Він мало не плакав:
— Знов черепахи ніде нема. Ходім удвох її
пошукаємо.
Черепаха завжди кудись заповзала — то під ша-
фу, то під диван, то в комірчину. Тому Антон дуже
боявся, щоб вона не померла з голоду.
Вадик озирнувся на бублик. «Зрештою,— по-
думав він,— бублик не черепаха, заповзти нікуди
не зможе». І побіг до Антона.
Цього разу черепаху знайшли під батареєю. Антон
узявся годувати її капустою. А Вадик пішов додому.
На порозі його зустрів тато. Він кілька днів був
у відрядженні і щойно повернувся.
— Здрастуй, сину! — радісно вигукнув тато.—
Я так за тобою скучив.
І Вадик зрадів таткові. Вони обоє пішли на кух-
ню, бо тато сказав, що з дороги дуже голодний.
Вадик згадав про бублика. Але тарілочка була
порожня.
— А де мій бублик? — запитав Вадик.— Він же
ось тут лежав…
— Я щойно його з’їв,— відповів тато.
— З’їв? — Вадик відчув, як у нього виступають
сльози.— Це ж мама купила для мене…
— Звідки мені було знати,— невесело усміхнувся
тато.
А Вадик схлипнув:
— Я так хотів бублика!
96
— Гаразд, потерпи трохи,— сказав тато. Він на-
кинув на плечі куртку і вийшов.
А Вадик розгублено залишився стояти.
Незабаром тато вернувся, поклав на стіл цілу
в’язку бубликів, пішов у кімнату, ліг на диван і за-
плющив очі. Він або спав, або думав про щось своє.
Вадик сидів у кутку й не наважувався до нього підійти.
Аж не вірилось, що в квартирі недавно було
гамірно й весело. А тепер Вадикові чомусь здало-
ся, ніби тато не вернувся.
Б. П. Комар
ПРО ЦУКЕРКИ
Минулого року в день Восьмого березня ста-
лося так, що тато в цей час був у Києві на нараді.
Він надіслав мамі і Оксані привітальну телеграму
і передав знайомим залізничником подарунок —
велику коробку цукерок «Пташине молоко».
Я теж не забув привітати маму і Оксану.
Не пообідав двічі в шкільній їдальні і на заощаджені
гроші купив їм по букетику пролісків.
Коли повечеряли, мама поставила на стіл дві
пляшки лимонаду і коробку з цукерками.
— Покуштуйте,— сказала,— таких ви ще не куш-
тували.
Ми, як покуштували, то відразу зрозуміли, що
на світі нічого немає смачнішого за цукерки «Пта-
шине молоко». Аж прицмокували від насолоди.
Мама була задоволена, що цукерки так сподо-
балися нам. Але сама чомусь їх не їла. Взяла од-
ну — і все. Ми запитали — чому?
97
— Не люблю солодкого,— махнула рукою.—
Самі їжте.
Ми здивувалися: як це так, що вона не любить
солодкого? Досі за нею такого не помічали. Торт,
морозиво, тістечка, усяке варення і повидло також
солодкі, а мама їх любить. І від цукерок раніше
ніколи не відмовлялася, а тепер, бач, не хоче…
Коли тато приїхав з Києва, мама саме була на
роботі. Він побачив на столі порожню коробку від
цукерок і запитав:
— Ну як, смачні?
— Дуже смачні,— похвалили ми.
— А мамі не сподобалися,— додала Оксана.
— Не сподобалися? — здивувався тато.
— Угу,— підтвердив я.— Бо не любить солод-
кого.
— Це вона сама сказала вам таке?
— Сама.
— І ви, звичайно, удвох поїли всі цукерки?
— Удвох.
— Тоді все ясно,— посміхнувся тато.
— Що «ясно»? — не зрозуміли ми.
— Ну те, чому вони їй не сподобалися.
— А чому, чому?
— Є така народна примовка: мати сама не з’їсть —
дітям віддасть. Отож і ваша мати: побачила, що вам
дуже подобаються цукерки, й не стала їсти. Ви ж,
молодці, раді старатися… Насправді вона любить цу-
керки, і найбільше, я це знаю, оці,— постукав тато
рукою по порожній коробці «Пташиного молока».
Лише тоді ми зрозуміли, чому мама не хотіла
їсти цукерки.
98
Я дав собі слово і неодмінно дотримаю його:
коли виросту, працюватиму, буду часто-часто ку-
пувати мамі всякі солодощі і найперше цукерки
«Пташине молоко».
Л. М. Олесюк
МИХАСІВ БОРЩ
Не було в Михася ні тата, ні мами; жив він із
своєю бабусею. Встане бабуся рано-вранці, млинців
напече і будить Михася.
— Вставай, Михасю, вставай! Треба до школи
йти. От сідай, поїж млинців гаряченьких.
А прийде Михась із школи, бабуся борщиком
його пригощає. Смачний бабусин борщик — ніде
такого немає.
Тільки якось прийшов Михась додому — ні
бабусі, ні борщу немає. Де ж це бабуся?
— Зуби пішла лікувати,— каже сусідка.— Ось
тобі сирку з молочком залишила.
— Що сирок, хіба ним можна наїстись? Ану, я
сам зараз борщу наварю. Бабуся про мене піклуєть-
ся, і я теж поклопочуся.
Знайшов Михась буряки, взяв більшенький бу-
рячок, одрізав у нього вершечок і хвостик. Помив
як треба, накришив, ну, може, трохи товще, ніж кри-
шить бабуся, і поклав у каструлю, туди ж накришив
картоплі й капусти, налив води, поставив варитися.
Закипіло — покуштував.
— Здається, я посолити забув,— каже сам собі
Михась,— кинув щіпочку солі й кришкою накрив,—
нехай вариться.
99
А поки борщ вариться, можна й сирку поїсти.
Незабаром прийшла бабуся.
— Що це в тебе на плиті кипить? — питає.
— Борщик варю.
— Оце добре, бо я вже їсти хочу.
Взяла бабуся ополоник, набрала борщу, дмух-
нула, щоб не опектися, покуштувала й каже:
— Добрий борщик буде, та тільки довго ще йо-
му варитися. А ти поки що піди погуляй.
А Михасеві тільки того й треба. Узяв ковзани
й за двері. А бабуся тим часом Михасів борщ за-
смажила цибулькою, поклала томату, сметанки.
Набігався Михась, аж червоний весь став. При-
ходить додому веселий.
— Бабусю, борщ зварився?
— Зварився, зварився, онучку. Давай обідати. 
Понасипала страву в тарілки, борщик черво-
ний, здіймається від нього гаряча пара й так смач-
но пахне.
Їсть Михась борщик і думає: «Такий самісінь-
кий, як у бабусі. І зовсім це не важко».
А бабуся дивиться на нього й посміхається.
— Чого ти на мене так дивишся, бабусю? —
питає Михась.
— Радію, що в мене такий онучок. Хто бабусю
береже, той інших людей теж шануватиме.
* Який твір про стосунки між старшими

і молодшими ти прочитав? Назви голов-
них героїв. Розкажи, хто як поводився.
100
Тема 12. Шарль Перро

Перро Ш. Чарівниці. Переказ з французької
Р. Терещенка
Поволоцький Г. Ф. Червоний капелюшок
Перро Ш. Попелюшка. Хлопчик-мізинчик. Спля-
ча красуня. Червона Шапочка. Кіт у чоботях. Пе-
реказ з французької Р. Терещенка
Родарі Дж. Плутана казка. Переклад
з італійської І. Дзюби
Ш. Перро
ЧАРІВНИЦІ
Переказ з французької Р. Терещенка
Жила колись удова з двома дочками.
Старша так була схожа на матір обличчям і вда-
чею, що їх легко можна було переплутати. Обидві
вони були дуже лихі й гоноровиті на вдачу, тож
ніхто не хотів не тільки що ходити до них у гості,
а навіть зустрічатися з ними на вулиці.
101
А от менша дочка, дуже схожа своїм добрим
серцем на померлого батька, була також і най-
вродливішою в світі дівчиною.
Звичайно, мати без тями любила старшу доч-
ку, бо кожен любить на себе схожих: за нею вона
доглядала, як за справжньою принцесою. А меншу
дочку мати ненавиділа, примушувала її їсти на кухні
й працювати без відпочинку.
Ця бідолашна дівчина, крім інших справ, по-
винна була ще двічі на день ходити з величезним
глечиком по воду далеко від дому.
І от якось, саме коли вона набирала воду з дже-
рела, до неї підійшла стара бідна жінка і попроси-
ла напитися.
— Будь ласка, тітонько,— відповіла красуня.
Вона старанно виполоскала глечик, набрала води
там, де вона була чистіша, і дала бабусі напитися, та
ще й підтримувала глечик, аби зручніше було пити.
Добра бабуся напилась та й каже:
— Ви така чарівна і гарна, така навдивовижу
добра і уважна, що я неодмінно маю подарувати
вам що-небудь.
А треба сказати, що то була чарівниця, яка обер-
нулась на бідну селянку, аби довідатись, чи й справді
ця дівчина така чемна.
— Ось що я вам подарую,— вела далі чарівниця.—
З цієї хвилини після кожного слова, яке вимовите,
з ваших вуст випадатиме квітка або самоцвіт.
Сказавши це, бабуся зникла, а дівчина взяла
глечик, набрала води й рушила назад до господи.
Коли красуня прийшла додому, мати почала її
лаяти, що вона так довго не поверталася з водою.
102
— Пробачте, матінко, що я забарилась,— від-
повіла дівчина, і за цими словами з її вуст випали
дві троянди, два перли і два великі діаманти.
— О диво! Диво! — вигукнула вражена мати.—
В неї з рота випадають перли та діаманти…
Що з тобою сталося, дочко?
Це вперше вона назвала її дочкою.
Бідолашна дівчина щиросердо розповіла про
все, що з нею сталося, і діаманти так і сипалися
з її вуст.
— Он воно що! — мовила мати.— В такому разі
неодмінно треба послати туди й мою старшу доч-
ку. Дивись-но, Фаншон, що випадає з рота твоєї се-
стри, коли вона говорить! Ти, мабуть, теж дуже
хотіла б володіти таким приємним даром. А для
цього треба лише піти до струмка по воду, і коли
бідна жінка попросить пити, ввічливо піднести їй
глечик.
— Не діждетесь,— відповіла грубіянка,— щоб
я оце ще й по воду для вас ходила!
— А я примушу тебе піти,— повторила мати,—
і ти зробиш це негайно!
Грубіянка набурмосилась, але все-таки пішла
по воду, взявши з собою найкращу срібну вазу, яка
тільки знайшлася в господарстві.
Тільки-но вона наблизилась до джерела, як
з лісу вийшла багато вбрана вродлива жінка і по-
просила в неї напитися.
Це була та сама чарівниця, що підходила й до
її сестри, але вона цього разу обернулася на прин-
цесу, щоб переконатись, чи справді дівчина така
нечемна.
103
— Ніби я для того прийшла,— відповіла гоно-
ровита грубіянка,— щоб вас поїти. Може, ви думаєте,
що я й срібну вазу навмисне принесла, аби дати
напитися такій пані? Ну та гаразд, пийте вже, ко-
ли вам так хочеться.
— Ви дуже нечемні,— відповіла їй чарівниця,
зовсім не розсердившись.— Ну що ж, ви також одер-
жите від мене подарунок: віднині при кожному
слові з вашого рота виповзатиме гадюка або виска-
куватиме жаба.
І з цими словами чарівниця подалась назад до
лісу, а грубіянка спокійно пішла додому.
Побачивши старшу дочку, мати нетерпляче за-
кричала:
— Ну, дочко, як твої справи?
— Еге ж, матінко, чи то вас обходить? — відповіла
грубіянка, і в неї з рота випали три гадюки і три жаби.
— Що я бачу! — з жахом вигукнула мати.— Це
все витівки твоєї сестри. Вона винна, вона й від-
платить мені за твоє нещастя!
І мати кинулась бити меншу дочку.
104
Бідолашна дівчина втекла з дому і сховалась
у лісі.
Молодий принц, який повертався саме в цю
пору з полювання, зустрів її і, вражений красою
дівчини, спитав, що вона робить тут сама і чому
так гірко плаче.
— Ах, добродію, моя мати вигнала мене з до-
му! — відповіла красуня.
Принц побачив, що при цих словах з її вуст ви-
пали чотири чи п’ять перлин і стільки ж діамантів,
страшенно здивувався і попрохав розповісти, звідки
в неї такий дар. І вона все йому розповіла.
Юнак одразу ж закохався в красуню, яка
володіла таким незвичайним даром, привіз її у па-
лац до свого батька і того ж вечора одружився.
А її сестру так усі зненавиділи, що навіть влас-
на мати мусила вигнати її з дому, і грубіянка, не знай-
шовши ні в кого притулку, загинула в лісі.
Г. Ф. Поволоцький
ЧЕРВОНИЙ КАПЕЛЮШОК
Талочці на день народження подаровано чер-
воного капелюшка. Був він дуже гарний і личив
дівчинці. Про це всі родичі та знайомі казали.
— О, який чудовий капелюшок! У ньому Та-
лочка стала ще гарнішою.
Талочка майже не розлучалася з ним. Та якось
червоний капелюшок десь зник. Талочка засумува-
ла. Як те могло статися? А може, він зачарований?!
Взялася його шукати. Шукали капелюшок і мама,
105
і бабуся, навіть подружки приходили шукати. А він
все не знаходився. Можливо, у кватирку вилетів?..
«І як він тільки міг? Адже я нічим його не
скривдила,— думала Талочка.— І на підлогу не ки-
дала, завжди чемна з ним була…»
Шукала, шукала дівчинка свого капелюшка, аж
поки втратила будь-яку надію його знайти. Сіла
вона якось на стільчику та й задумалася. Аж ось
до неї підбіг мерщій менший братик Павлик і по-
дав сестричці… червоного капелюшка. Вона навіть
очам не повірила. Сплеснула в долоні:
— Ой, Павлику, де ти його знайшов?
— Не знайшов, а заховав,— щиро зізнався хлоп-
чик.
— Навіщо ж ти його ховав? — зі слізьми на
очах допитувалася сестричка.
— Бо… не хотів, щоб тебе… проковтнув злий
вовк.
* Які твори відомого французького казкаря

Шарля Перро ти знаєш? Розкажи казку,
яку прочитав.
* Казки Ш. Перро надихали письменників
на створення власних творів. Щоб
зрозуміти їх смисл, треба добре знати
зміст казок Ш. Перро.
106
Тема 13. Ганс Кристиян
Андерсен

Андерсен Г. К. Принцеса на горошині. Пере-
клад з датської О. Д. Іваненко
Іваненко О. Д. Славетний казкар
Ярмиш Ю. Ф. Стара історія
Андерсен Г. К. Гидке каченя. Снігова королева.
Дикі лебеді. Кресало. Переклад з датської
Роздобудько Ірен. Казка для кота Лукойє (Ди-
тинство Ганса Андерсена)
Воронина Леся. Сни Ганса Кристияна
Г. К. Андерсен
ПРИНЦЕСА НА ГОРОШИНІ
Переклад з датської О. Д. Іваненко
Жив колись один принц, і захотілось йому одру-
житися з принцесою, та тільки зі справжньою прин-
цесою. Він об’їздив цілий світ, щоб знайти таку, але
107
так і не знайшов собі нареченої. Принцес було скільки
завгодно, та чи були вони зовсім справжні, цього він
ніяк не міг добрати. Все йому здавалось, що щось не
так. От він і повернувся додому зажурений — адже він
так хотів знайти справжню принцесу і одружитись.
Якось увечері розгулялась страшна негода:
гуркотів грім, спалахувала блискавка, а дощ лив як
з відра! Страх та й годі!
Раптом хтось постукав у міську браму, і старий
король пішов відчинити. За брамою стояла прин-
цеса. Матінко рідна! Який вона мала вигляд під до-
щем та вітром! Вода збігала по її волоссю і по плат-
тю на носки її черевиків і витікала з-під каблуків,
а вона казала, що вона справжня принцеса.
«Ну, про це ми вже самі дізнаємось!» — поду-
мала стара королева, але нічого не сказала. Вона
пішла до опочивальні, скинула з ліжка усю постіль,
поклала на дошки горошину, потім узяла двадцять
матраців і поклала їх на горошину, а тоді ще двад-
цять перин з гагачого пуху.
Тут мусила принцеса проспати ніч.
Вранці її спитали, як вона спала.
— Ой, дуже погано! — мовила принцеса.—
Я цілісіньку ніч не стулила очей. Хтозна-що було
у моєму ліжку. Я лежала на чомусь твердому, і від
цього у мене все тіло тепер у синцях! Просто жах!
Тоді всі побачили, що це справжня принцеса,
якщо вона крізь двадцять матраців і двадцять пу-
хових перин відчула горошину! Такою ніжною мог-
ла бути лише дійсна принцеса.
Принц одружився з нею, бо знав тепер напев-
не, що знайшов справжню принцесу, а горошина
108
потрапила до музею, де лежить і досі, якщо її ніхто
не взяв.
От яка історія була насправді!
СЛАВЕТНИЙ КАЗКАР
(уривки з передмови до книги
Г. К. Андерсена «Казки»)
Славетний казкар Ганc Кристиян Андерсен на-
родився 1805 року в Данії, у маленькому місті Оден-
се, на острові Фюн…
Бідна малесенька комірка, заставлена верста-
тами та різним інструментом шевця-батька. Під
вікном горища, на ринві, ящик із землею,— там ро-
стуть цибуля та петрушка,— оце й увесь город
матері. Біля хатинки один кущик аґрусу — садок
для хлопчика Ганса…
Батько й мати цілісінький день працюють, не
розгинаючи спини, все життя змагаються зі злид-
нями… А хлопчикові здається, що він живе пре-
красно, що у нього найщасливіше дитинство, їхня
тісна комірка здається йому багатою і розкішною,
адже на всіх стінах висять чудесні картинки, а над
верстатом — навіть поличка з книжками. Такого не
знайдеш у кожного!..
Батьки дуже любили свого хлопчика-одинака.
Весь вільний час тато віддавав синові, гуляв з ним,
робив йому різні іграшки. Були у Ганса і рухливі
млинки, і мальовничі панорами, і ляльки, що ки-
вали головами. А вечорами батько читав дружині
109
й синові цікаві книжки, а найчастіше — товсту
і дуже цікаву збірку казок «Тисяча і одна ніч». Най-
більше в житті любив маленький Ганс слухати ці
читання батька і потім мріяти та вигадувати само-
му фантастичні історії…
Якось батьки повели Ганса в театр, і відтоді те-
атр став його мрією. На часте відвідування театру
в батьків, звичайно, не було грошей. Двічі-тричі на
рік, правда, траплялись такі щасливі випадки. Та
хлопчик завів дружбу з рознощиком афіш, і за те,
що допомагав йому, той дарував своєму помічникові
щодня одну афішу. Ганс читав заголовки п’єс, спи-
сок дійових осіб і міг вигадувати цілі комедії і ста-
вити їх зі своїми ляльками…
110
Та от Ганса спіткало перше велике лихо: помер
батько. Життя стало зовсім важким для хлопчика.
Мати щодня ходила на поденну роботу (ледь пе-
ребивались з хліба на квас), а Ганс залишався
наодинці та весь час був зайнятий своїм лялько-
вим театром, своїми комедіями. Одна старенька
вдова давала йому читати книжки, і він читав усе
без розбору, перечитав усі трагедії Шекспіра та чи-
мало інших класичних творів… Мати мріяла, що він
обов’язково буде кравцем, але син мав іншу думку.
— Я хочу грати в комедіях, бути актором,— ска-
зав він матері і на її розпач тільки й твердив про це…
Мати настоювала, щоб син ішов учитися до крав-
ця. Та хлопець із сльозами на очах благав відпустити
його в Копенгаген. Він плекав мрію про театр, про
мистецтво і вірив, що в столиці досягне свого.
Нічого не можна було вдіяти з цим палким ба-
жанням. І от мати зібрала в маленький вузлик жалю-
гідні манатки сина, зав’язала у хустинку 10 далерів —
гроші, складені за багато років, а 3 далери дала
поштареві, який обіцяв провезти хлопчика «сліпим»
пасажиром, тобто без квитка — «зайцем».
Він опинився сам у великому місті Копенгагені.
Десять далерів, зав’язані матір’ю у хустинку, швид-
ко прожиті, але хлопця підтримує впевненість, що
врешті він досягне свого. Скільки разів, повертаю-
чись в комірку, найняту за гріш, він втішає себе
думкою: «Треба багато страждати, зате потім з те-
бе щось вийде»…
Першими його творами були нариси про манд-
рівки, але справжню славу письменник здобув
своїми казками. Коли вийшли його перші казки
111
«Кресало», «Принцеса на
горошині», «Русалочка»,
про них заговорили скрізь.
А коли він написав «Гид-
ке каченя», багато знайо-
мих та й незнайомих зро-
зуміли, що в цій казці
відображено багато чого
з його власного життя,
і деякі «друзі» цілком лег-
ко пізнавали себе в об-
разі курки, кота та інших…
Популярність Андер-
сена росла з кожним
роком в усіх верствах
народу.
Особливо любили свого казкаря діти. Часто, по-
бачивши його високу, худу, незграбну постать, діти
підбігали і віталися з ним. Якось одна жінка зро-
била зауваження своєму синові: «Як ти насмілився
заговорити з чужою людиною?» А хлопчик відпо-
вів: «Та це ж не чужий, це Андерсен, його всі діти
знають»…
А один маленький хлопчик, син знайомих, на-
слухавшись казок Андерсена і знаючи, що письмен-
ник збирається в подорож, подарував йому свого
олов’яного солдатика, щоб солдатик був казкареві
товаришем у дорозі.
Письменник-казкар говорив, що життя його схо-
же на казку… Він досяг пошани і слави, і ця поша-
на і слава живуть і житимуть ще довгі-довгі
роки!
112
Ю. Ф. Ярмиш
СТАРА ІСТОРІЯ
Мати Дика Качка знесла навесні десяток сіреньких
яєчок і стала висиджувати з них діточок. Але стало-
ся так, що їй треба було відлучитись від гнізда.
Коли Дика Качка повернулась, у гнізді, крім її
яєчок, з’явилось іще одне — велике, тьмяне.
Дика Качка не засумувала. Навпаки. Вона навіть
зраділа. Це була вчена Дика Качка. Вона сказала
своєму чоловікові Дикому Селезню:
— Я певна, що з цього яєчка виросте білий
Лебідь. Одного разу вже так було. Я сама читала в
старовинній книжці!
І справді. З яєчок Дикої Качки вилупилися
сіренькі каченята, а з великого — білий синок з дов-
гою шиєю.
113
Батьки відразу назвали його Лебедятком і го-
дували білого синка краще за інших.
Усі каченята хапають зелену ряску та жучків-
черв’ячків, а воно чекає, коли перед ним щось смач-
не покладуть.
Качата наввипередки від зорі до зорі по озеру
плавають, а Лебедятко відпочиває. Боїться змори-
тись, захекатися.
Літають качата з озера до лугу. А наше Лебе-
дятко коливає з лапки на лапку, на землі сидить.
— Не лети, дорогий,— турбуються батьки.—
Пір’ячко, літаючи, розгубиш.
До осені виросли качата — веселі всі, дружні.
— Пора, пора летіти,— крячуть.— У теплі місця
перебиратися. Братику, піднімайся з нами!
А братик ні з місця. Дивляться на нього бать-
ки — власним очам не вірять. Ростили-кохали Ле-
бедя, а виріс жирний ледачий Гусак.
Такий ледащо, що і їжі шукати сам не хоче,
і плавати не бажає, і літати не вміє. І взагалі не
розуміє, навіщо він на білому світі живе.
* Які твори відомого датського казкаря ти

знаєш? Розкажи свою улюблену казку.
* Що цікавого про життя Г. К. Андерсена
ти дізнався з біографічних творів, поданих
у рекомендаційному списку?
* Казки Г. К. Андерсена надихали письмен-
ників на створення власних творів. З якою
казкою Г. К. Андерсена перегукується твір
Ю. Ф. Ярмиша «Стара історія»?
114
Тема 14. Слова
запрошують до гри

Січовик І. П. Таємниця Туди-Сюди
Шаройко В. Н. Хто ж розплутає слова?
Костецький А. Г. Нові імена
Родарі Дж. Хто вигадає більше чисел?
Родарі Дж. Бріф, бруф, браф
Чеповецький Ю. П. Мова «Фінті»
Січовик І. П. Словограй
Родарі Дж. Казки по телефону
Скиба Р. С. Із життя хитрих слів
Малик Г. М. Незвичайна книжка
І. П. Січовик
ТАЄМНИЦЯ ТУДИ-СЮДИ
Казка з паліндромами
Якось Івасик забрався у підземелля в пошуках
таємниць. А там темно-темно, хоч в око стрель. Зне-
115
нацька спалахнуло світло, й Івасик опинився перед
самим Кощієм Невмирущим.
— Що тебе сюди привело? — грізно спитав він
хлопчика.
— Та я, діду, хочу відкрити у вашому підземеллі
хоча б одну таємницю.
— У мене тут таємниць скільки завгодно. Я за-
гадаю тобі кілька загадок. Якщо відгадаєш їх — жи-
тимеш, як і я, довго-довго, а коли не даси відповіді —
залишишся тут… Отож слухай запитання. Я на-
зиватиму деякі слова таємничим іменем ТУДИ-СЮ-
ДИ, а ти відповідатимеш, як вони насправді нази-
ваються. Маленька підказка: ці слова — паліндроми,
тобто читаються однаково як з початку, так і з кінця.
Перше. До лісу пішли четверо дівчаток і один
хлопчик, кожного з них звали ТУДИ-СЮДИ.
Друге. На городі росте овоч, якого величають
ТУДИ-СЮДИ.
Третє. Рівняти дорогу будівельникам допомагав
ТУДИ-СЮДИ.
Четверте. Андрійко взяв пляшку, вийняв з неї
ТУДИ-СЮДИ і налив склянку соку.
П’яте.— Коли ти прийдеш до мене в гості? — запи-
тала в Олі подруга.— ТЮДИ-СЮДИ! — відповіла Оля.
Шосте. Грабіжник витягнув з торби ТУДИ-СЮ-
ДИ, зарядив його й сховався за кущами.
Сьоме. Старий ТУДИ-СЮДИ розповів онукам
про своє дитинство.
Восьме. На теплоході ТУДИ-СЮДИ приготу-
вав смачний сніданок.
Дев’яте. Учора в битві з розбійниками я ледь не
втратив ліве ТУДИ-СЮДИ.
116
Десяте. Коли народжується дитина, то найпер-
ше їй відрізають і зав’язують ТУДИ-СЮДИ.
Одинадцяте. Не так давно вода прорвала греб-
лю, і в моєму підземеллі стався страшний СЮДИ-
ТУДИ.
Дванадцяте. На городі росте рідний брат гарбу-
за — великий ТУДИ-СЮДИ.
Тринадцяте. На аеродромах за польотами літаків
стежить ТУДИ-СЮДИ.
Отож, Івасику, лишайся ТУДИ-СЮДИ, а я років
з десять відпочину, посплю. Бо ти не розгадаєш моїх
таємниць!
Допоможи Івасикові вибратися з підземелля —
знайди таємничі слова, замість яких у запитаннях
стоїть ТУДИ-СЮДИ.
ВІДПОВІДІ до казки «Таємниця ТУДИ-СЮДИ»
1. Алла, Ада, Анна, Пилип. 2. Біб. 3. Коток.
4. Корок. 5. Зараз. 6. Наган. 7. Дід. 8. Кок. 9. Око.
10. Пуп. 11. Потоп. 12. Кабак. 13. Радар. Тут.
ХТО Ж РОЗПЛУТАЄ СЛОВА?
За струмком дзюрчить село,
Небо в сонечку зійшло,
У ставку сплеснувся шпак,
У садку співа щупак,
Вистрибнув на півня пліт,
Кукурікнув сірий кіт,
117
Сіла квітка на бджолу,
Дуб старий спиляв пилу…
Хто ж розплутає слова?
Ви не зможете, бува?
А. Г. Костецький
НОВІ ІМЕНА
Я хотів би страшенно, А бабусю
як хочете знати, назвав би тоді я
все у світі по-своєму любуся,
знову назвати. щоб світилася ніжністю
Я назвав би волошку кожна бабуся.
тоді голубника, І цвіли б любенят
щоб дорослі голубникові очі,
ще більше і любусі
її полюбили. гуляли б із ними охоче,
А хлоп’ят і дівчат а над ними
я б назвав співала б собі лопотуля,
любенята, і цю пісню її
щоб іще веселіше всі б навколо почули!..
було їм гуляти. Та речей безіменних
Я б ласкаву тополю на світі нема!
назвав лопотуля, Жаль,
щоб вона для птахів що є вже для всього
дарувала притулок. давно імена…
118
Дж. Родарі
ХТО ВИГАДАЄ БІЛЬШЕ
ЧИСЕЛ?
Переклад з італійської І. П. Дзюби
Нумо вигадувати числа.
— Нумо. Починаю я: майже один, майже два,
майже три, майже чотири, майже п’ять, майже шість.
— То дурничка. Ось послухай, що я вигадав:
один зверхмільйон більярдонів, один восьмільйон
тисячонів, один чудольярд і один чудольйон.
— А я вигадав таку таблицю множення:
три по одному — йди додому,
три по два — он сова,
три по три — носа втри,
три по чотири — дзвоник до квартири,
три по п’ять — землі п’ядь,
три по шість — непроханий гість,
три по сім — цукерки всім,
три по вісім — джмелі в стрісі,
три по дев’ять — качка й лебідь,
три по десять — діток пестять.
— Скільки коштують ці макарони?
— Два щиглі в лоб.
— Скільки звідси до Мілана?
— Тисячу нових кілометрів, один старий
кілометр і сім шоколадок.
— Скільки важить одна сльозина?
— Як чия. Як вередунова, то легша за вітер,
а як голодної дитини, то важча за цілу Землю.
— Чи довга ця казка?
— Аж занадто.
119
Дж. Родарі
БРІФ, БРУФ, БРАФ

Переклад з італійської І. П. Дзюби
Два хлопчики гралися у дворі, вигадуючи свою
таємну мову, що її ніхто інший не зрозумів би.
— Бріф, браф,— мовив перший.
— Браф, броф,— відповів другий. І обидва за-
реготалися.
На балконі другого поверху сидів добродушний
старий синьйор і читав газету, а з вікна, що навпро-
ти, виглядала не зла і не добра стара синьйора.
— От дурна дітвора,— сказала синьйора.
Старий синьйор їй відповів:
— Я з вами не згоден.
— Невже ви зрозуміли, що вони говорять?
— Авжеж, зрозумів. Перший сказав: «Який
сьогодні гарний день!», а другий відповів: «Завтра
буде ще кращий».
Синьйора наморщила носа, але змовчала. Хлоп-
чики знову заговорили своєю мовою:
— Мараскі, барабаскі, піпірімоскі,— сказав перший.
— Бруф,— відповів другий. І обидва зареготалися.
— Невже ви й це зрозуміли? — сердито вигук-
нула стара синьйора.
— Авжеж, зрозумів,— відповів, усміхаючись,
старий синьйор.— Перший сказав: «Як добре жи-
ти на світі!», а другий відповів: «Який гарний світ!»
— Невже таки світ гарний? — допитувалася си-
ньйора.
— Бріф, бруф, браф,— відповів старий синьйор.
120
Ю. П. Чеповецький
МОВА «ФІНТІ»
Іноземну мову вчити важ-
ко. Чи то німецьку, англійську,
французьку,— все одно важ-
ко. У рідній мові всього не
запам’ятаєш, а як же в іно-
земній? І все-таки ми вчимо,
і відмінники у нас є. Один
лише Васько Борсученко бай-
дики б’є: чекає, коли мову без
граматики придумають.
Випадок, про який я хочу розповісти, саме з ним
і трапився.
Прибігає якось Васько до школи і кричить:
— Хлопці, знайшов!
— Що знайшов? — запитуємо.
— Мову без граматики знайшов! «Фінті»
називається! Супер,— каже,— сила! За один день
можна вивчити!
І давай щось фінтікати.
— Якби,— каже,— у нас
цю мову вивчали, я б відразу
п’ятірку відхватив. Ну ось,
скажімо, я говорю: «Яфінті
йдуфінті графінті у фут-
бофінті!» Ви не знаєте, що
це означає. А у перекладі
українською виходить: я йду
121
грати у футбол!.. Це найдавніша мова,— каже Вась-
ко,— вона ще до української на землі існувала…
Взагалі мова всім сподобалася. Але в те, що во-
на на землі ще до української існувала,— ніхто не
повірив. Це Васько забрехався. Тому що перед кож-
ним «фінті» українське слово стоїть.
Всі хлопці за перерву мову «фінті» вивчили, а
дівчат вчити не стали. Нехай заздрять.
Додому ми з Васьком разом пішли і всю дорогу
мовою «фінті» розмовляли. Коли в трамваї їхали, усі
навколо думали, що ми іноземні туристи, і з цікавістю
дивилися на нас. Я в трамваї Васькові кажу:
— Вафінті, трефінті взяфінті квитфінті!
— Не трефінті,— каже Васько.— Турифінті
їздяфінті без квитфінті!
Лише кондукторка розібралася.
— Досить,— каже,— вам базікати! Беріть квитки!
Довелося взяти.
А наступного дня на першому уроці була
німецька мова. Потрібно було вдома вивчити сло-
ва напам’ять. Васько, звичайно, нічого не робив.
Прибіг до школи раніше, розшукав Таню Щоголіву,
нашу круглу відмінницю, і давай швиденько її мо-
ви «фінті» навчати.
— Навіщо ти це робиш? — питаю.— Мова ж ця
секретна!
— Дивак ти,— відповідає Васько.— Зараз урок
німецької мови. Мене Ольга Павлівна обов’язково
викличе. Танька мені мовою «фінті» підказувати
буде, вчителька не зрозуміє, а я відповім. Метикуєш?
«Еге ж,— думаю,— який хитрий! Може, у них
і справді що-небудь вийде?»
122
Аж тут якраз і дзвоник продзвенів. Ольга
Павлівна відразу увійшла до класу. Вона молода —
перший рік працює вчителькою. Минулого року
сама ще в інституті навчалася, а в нашій школі на
практиці була.
Перевірила Ольга Павлівна учнів за списком
і каже:
— Ну, Борсученко, іди відповідати!
Іде Васько до дошки, а з Тані очей не зводить,
підморгує їй.
— Ти вивчив домашнє завдання? — запитує
Ольга Павлівна…
— Та-а-ак,— тягне Васько, а в самого голова
«ні» каже, так і крутиться справа наліво.
— Тоді скажи мені, що означає «дер тиш»?
— Дер тиш… дер тиш…— бурмоче Васько
і вирячує очі на Таньку.
А та, як на зло, у портфелі риється і не бачить
Васькових знаків. Тоді Васько давай шипіти мовою
«фінті».
— Тафінті, щофінті ознафінті дер тишфінті?
У Ольги Павлівни очі великі, круглі стали, як
у наших дівчат, а потім вона хустку приклала до
рота, ніби закашлялася. А Танька крутиться, як
дзиґа, і не дивиться на Васька.
— Ну, так що ж означає «дер тиш»? — знову
запитує Ольга Павлівна.
А Васько:
— Дер тиш… дер тиш… в перекладі означає, ну,
це…— І знову давай шипіти: — Тафінті, щофінті?…
Ну фінті!
123
Тут у Таньки всі зошити з портфеля на підлогу
вивалилися, і вона полізла діставати їх. Вилізла
і тицяє пальцем у кришку парти. Всім ясно, що во-
на йому «стіл» говорить. А Васько зрозумів так, що
вона йому натякає, мовляв, ти тупий, як дошка,
і сам давай стукати пальцем у лоба: мовляв, у самої
голова порожня. Потім махнув рукою і каже:
— Ви мене, Ольго Павлівно, про щось інше за-
питайте.
Ольга Павлівна швидко закрила журнал,
посміхнулася, встала і відповідає йому мовою
«фінті»:
— Яфінті тобіфінті стафінті двійфінті і сідафінті
на міфінті!
Клас так і вибухнув від сміху. Васько пішов на
місце і Таньці кулака показує. А Танька обертається
і говорить:
— Ти, Васько, тупий, як дер тиш, ось тобі двійку
і зафінтили.
З того часу Васька в класі «дер тишем» звуть,
а до мови «фінті» у всіх інтерес пропав, навіть сам
Васько перестав нею розмовляти.
* Про які цікаві ігри зі словами ти дізнався

із творів дитячих письменників?
* Який твір тобі сподобався найбільше?
* У яку мовну гру ти хочеш пограти?
Розкажи про неї друзям. Грай разом
з ними.
124
ПЕРЕВІР СВОЇ
ЧИТАЦЬКІ ЗНАННЯ
в кінці року
1. Пригадай і запиши в читацькому щоденни-
ку (у стовпчик) прізвища письменників, твори яких
знаєш. Скільки прізвищ зміг назвати? Познач се-
ред них українських [у] і зарубіжних [з] письменників.
2. Поряд із прізвищами письменників запиши
заголовки їхніх творів.
3. Пригадай і запиши назви творів:
— про природу;
— про дітей.
4. Пригадай і запиши назви казок, віршів,
оповідань.
5. Які вірші ти можеш прочитати напам’ять?
6. Про життя і творчість якого автора ти мо-
жеш розказати?
7. Знайомство з творчістю якого автора ти хо-
чеш продовжити?
8. Яку книгу можеш порекомендувати для чи-
тання своїм друзям?
9. Які книги хочеш прочитати влітку?
125
зміст
ДО ЧИТАЧА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
Лучук В. І. Книголюбка. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
Перевір свої читацькі знання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6
Тема 1. Красна пташка пір’ям,
а людина — знанням . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7
Найдорожчий плід.
Болгарська народна казка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7
Шаройко В. Н. Жива граматика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9
Марсюк В. А. Навчилась. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10
Ребро П. П. В зоопарку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11
Тема 2. Про твоїх однолітків. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12

Костецький А. Г. Домашній твір . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12
Потапова А. В. «Чемний» Миколка. . . . . . . . . . . . . . . 13
Сухомлинський В. О. Матері ніколи. . . . . . . . . . . . . . . 15
Карасьова В. Є. Ябеда-біда . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16
Тема 3. Вірші про базік, забудьок і не тільки… . . . . . 20

Шаройко В. Н. Лопотуха Мила . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20
Бойко Грицько. Викрутився . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22
Пригара М. А. Забудько . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23
Пригара М. А. Тайна . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24
Пригара М. А. Базіка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25
Тема 4. Веселі вірші І. К. Кульської
про дітей і для дітей . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27
Кульська І. К. Звідки двійки?. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27
Кульська І. К. Скривдили. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29
Кульська І. К. Як важко стать героєм . . . . . . . . . . . . . 30
Кульська І. К. Як Гриць Вареник
був письменником . . . . . . . . . . . . . . . . . 31
Кульська І. К. Городники . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32
126
Тема 5. Природа навколо нас:
спостерігай, вивчай . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34
Йогансен Майк. Як мураші наїлися цукру. . . . . . . . . 34
Кирій І. І. Добра мачуха . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 38
Тема 6. Люби і бережи природу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 42
Кава В. І. Він живий!. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 42
Слабошпицький М. Ф. Кудлай . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 44
Кульська І. К. Боксер. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 49
Байкова В. В. Кусючий собака . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 50
Тема 7. Цікаво про різні речі
(Науково-пізнавальні твори для дітей). . . . . . 52
Вовк Б. Г. Соняшникова рідня . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 52
Вовк Б. Г. Казка про М’якушку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 53
Прокопенко І. М. Як Василько порозумнішав. . . . . . 57
Тема 8. Казки народів світу у віршах . . . . . . . . . . . . . . . 63
Компанієць Л. О. Пиріг з маком . . . . . . . . . . . . . . . . . . 63
Компанієць Л. О. Рими . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 64
Нехода І. І. Чому кіт умивається
після сніданку? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 67
Бандуренко Є. Ф. Мавпа і черепаха . . . . . . . . . . . . . . . 68
Компанієць Л. О. Пиріг з маком. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 74
Тема 9. Тарас Григорович Шевченко . . . . . . . . . . . . . . . . 75
Шевченко Т. Г. Садок вишневий коло хати…. . . . . . . 75
Шевченко Т. Г. На великдень, на соломі…. . . . . . . . . . 76
Шевченко Т. Г. Сон . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 77
Бойко Грицько. Про дідуся Тараса. . . . . . . . . . . . . . . . . 78
Іваненко О. Д. Маленьким
про великого Тараса. . . . . . . . . . . . . . . 81
Тема 10. Моя мама найкраща . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 86
Ткач Д. В. Моя мама. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 86
Вахнiна Л. М. «Моя мама найкраща…». . . . . . . . . . . . 88
Письменна Л. М. Мамин клопіт. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 90
127
Тема 11. Про дітей і дорослих . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 95
Кундишова Е. А. Пригода з бубликом . . . . . . . . . . . . . 95
Комар Б. П. Про цукерки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 97
Олесюк Л. М. Михасів борщ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 99
Тема 12. Шарль Перро. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 101
Перро Ш. Чарівниці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 101
Поволоцький Г. Ф. Червоний капелюшок. . . . . . . . . 105
Тема 13. Ганс Кристиян Андерсен. . . . . . . . . . . . . . . . . . 107
Андерсен Г. К. Принцеса на горошині . . . . . . . . . . . . 107
Іваненко О. Д. Славетний казкар. . . . . . . . . . . . . . . . . 109
Ярмиш Ю. Ф. Стара історія. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 113
Тема 14. Слова запрошують до гри . . . . . . . . . . . . . . . . 115
Січовик І. П. Таємниця туди-сюди . . . . . . . . . . . . . . . 115
Шаройко В. Н. Хто ж розплутає слова? . . . . . . . . . . 117
Костецький А. Г. Нові імена . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 118
Родарі Дж. Хто вигадає більше чисел?. . . . . . . . . . . 119
Родарі Дж. Бріф, бруф, браф . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 120
Чеповецький Ю. П. Мова «фінті». . . . . . . . . . . . . . . . . 121
Перевір свої читацькі знання
в кінці року. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 125
128
Навчальне видання О199011У Підписано до друку 01.02.2019.
Джежелей Ольга Валентинівна Формат 60×90/16. Папір офсетний.
Ємець Альона Анатоліївна Гарнітура Шкільна. Друк офсетний.
Коваленко Ольга Миколаївна Ум. друк. арк. 8.
Читаємо у класі та вдома ТОВ Видавництво «Ранок»,

3 клас вул. Кібальчича, 27, к. 135, Харків, 61071.
Хрестоматія для позакласного Свідоцтво суб’єкта видавничої справи
читання ДК № 5215 від 22.09.2016.
Провідний редактор Г. Ю. Рогінська Для листів: вул. Космічна, 21а, Харків, 61145.
Коректор Н. В. Красна E-mail: office@ranok.com.ua
Верстальник В. В. Лукашова Тел. (057) 719-48-65,
тел./факс (057) 719-58-67.
Регіональні представництва Київ – тел. (044) 229-84-01,
видавництва «Ранок»: e-mail: office.kyiv@ranok.com.ua,
Львів – тел. (067) 269-00-61,
e-mail: office.lviv@ranok.com.ua.
З питань придбання продукції Житомирі – (067) 122-63-60;
видавництва «Ранок» звертатися за тел.: Львові – (032) 244-14-36;
у Харкові – (057) 727-70-80; Миколаєві та Одесі – (067) 551-10-79;
Києві – (044) 599-14-53, 377-73-23; Черкасах – (0472) 51-22-51;
Вінниці – (0432) 55-61-10; Чернігові – (0462) 93-14-30.
Дніпрі – (056) 785-01-74, 789-06-24; E-mail: commerce@ranok.com.ua.
«Книга поштою»: вул. Котельниківська, 5, Харків, 61051.

Тел. (057) 727-70-90, (067) 546-53-73.
E-mail: pochta@ranok.com.ua
www.ranok.com.ua
Папір, на якому надрукована ця книга,
безпечний для здоров’я з оптимальною білизною, вибілювався

та повністю рекомендованою без застосування
переробляється офтальмологами хлору
Разом дбаємо про екологію та здоров’я
3 с обл.

3кл. Читаємо в Класі Та Вдома

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

You might also like

3кл. Читаємо в Класі Та Вдома

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

3кл. Читаємо в Класі Та Вдома

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

1

УДК [82-93:37.016] (082)

Ч69 Читаємо в класі та вдома. 3 клас : Хрестоматія для позаклас-

УДК [82-93:37.016] (082)

У книзі ти знайдеш такі умовні позначки:

Разом дбаємо про екологію

В сні не знаю, де я,—

Третьокласники один раз на два тижні зби-

2. Поряд із прізвищами письменників запиши за-

Якщо пригадав заголовки творів усіх авторів — чу-

Під час читання звертай увагу на назву твору:

3. Пригадай і запиши назви творів:

4. Пригадай і запиши назви казок, віршів, оповідань.

Знайди в хрестоматії та прочитай

А вдома ввечері хвалилась

Друг знов у сміх: — Ой, упаду!

* Як ти розумієш назву теми? У яких

Знайди в хрестоматії та прочитай

* З якими творами до уроку позакласного

Знайди в хрестоматії та прочитай

Весь день після того

Ну, думаю, вчитель наш

Дав задачу нам учитель,

Мама каже: «Треба вузлик

Помилок роблю — без ліку.

А яка у мене тайна —

Тільки я скажу потому:

Раптом ранком біля ґанку

Я скажу лиш наодинці:

Бачу Катю — теж подружка.

Працювати дай усім! —

* Веселі вірші яких авторів ти прочитав

Знайди в хрестоматії та прочитай

* Інна Костівна Кульська написала багато

Знайди в хрестоматії та прочитай

* Про що ти дізнався, читаючи твори про

* Хто з письменників побачив у природі те,

Знайди в хрестоматії та прочитай

* Письменники описують, як по-різному

Знайди в хрестоматії та прочитай

* У науково-пізнавальній літературі пись-

Знайди в хрестоматії та прочитай

— Немає хліба в самого.

Дальня дорога Видно, той хлопець —

Сумно в дорозі — Гей, підвезіть! —

Дід поганя Радий дідусь,

Дід спохмурнів: — Діду! «Злізантій» —

От якось вона вранці

Черепаха їй знову: В тую мить налетіли

Дитячі письменники часто переказують

* Назви твір, який ти прочитав: прізвище

Знайди в хрестоматії та прочитай

Тут лежить великий …У старій хатині

Тож як будеш часом

…Батько, плачучи з дітьми

* Що ти знаєш про Тараса Григоровича

Знайди в хрестоматії та прочитай

Знайди в хрестоматії та прочитай

* Який твір про стосунки між старшими

УДК [82-93:37.016] (082)