Professional Documents
Culture Documents
Реферат з культурології (Беліменко)
Реферат з культурології (Беліменко)
Реферат
з дисципліни «Культурологія»
На тему:
Виконала:
студентка групи ТУР-21
Беліменко Вероніка
Перевірив:
к.п.н., доц. Єгоров В. В.
Київ – 2022
1
План
1. Визначення бароко.
2. Загальна характеристика.
3. Походження терміну.
4. Історія.
5. Дух та стиль бароко.
6. Бароко в архітектурі.
7. Бароко в ювелірній справі.
8. Малюнки доби бароко.
9. Бароко в літературі.
10. Епоха Реформації.
Визначення бароко
Баро́ко (від порт. barroco ісп. barrueco та фр. baroque — «перлина неправи
льної форми») — стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі,
музиці, літературі) та архітектурі початку XVI століття — кінця XVIII
століття. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, за ним іде Класицизм.
За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі
кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання
насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи.
Якщо ренесанс мав незначне поширення у країнах за межами Західної
Європи, то з доби бароко почалося справжнє поширення європейської
цивілізації на інші континенти.
Великого значення в цей час набули церемоніали, етикет, ушляхетнення
способу життя й зовнішнього вигляду людини. Ці постулати знайшли своє
відображення в мистецтві. Основні риси стилю бароко — парадність,
урочистість, пишність, динамічність. Особливо треба відзначити
прагнення до синтезу мистецтв — взаємопроникнення архітектури,
скульптури, живопису й декоративного мистецтва. Архітектура бароко
вирізняється просторовим розмахом, плавністю й складним поєднанням
криволінійних форм, злиттям об'ємів у динамічну масу, багату на
скульптурний декор. Часто зустрічаються розгорнуті колонади, пілястри.
Куполи набувають складних форм, стають багатоярусними. Характерні
деталі бароко — теламон (атлант), каріатида й маскарон.
Батьківщиною бароко вважається Італія та її такі визначні мистецькі
центри, як Рим, Мантуя, меншою мірою — Венеція і Флоренція, де
зберігаються перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі.
У художній культурі періоду Реформації сформувалися два стилі — бароко
і класицизм.
2
Епоха бароко (від італ. barocco — дивний, химерний) настала після
глибокої духовної кризи, викликаної Реформацією. Цьому стилю
властивий своєрідний погляд на людину і світ як на величезний театр, де
кожний виконує свою роль. Багатий порт Амстердама у 1638 р. відкрив
міський театр, над входом якого можна було прочитати: "Наш світ —
сцена, у кожного тут своя роль і кожному відплатиться по заслузі".
Прийшовши на зміну культурі Відродження, бароко відкрило простір для
нових можливостей у розвитку мистецтва, що особливо виявилось у
створенні грандіозних міських і паркових ансамблів. Його стилістика
відзначається великим драматизмом, часто трагізмом світосприймання,
складною врівноваженістю динамічних композицій, підвищеною ек-
спресивністю, прагненням поєднати реальність та ілюзії. Динамізм
скульптури бароко, на відміну від ренесансової скульптури спокою,
викликає не оптимістичне відчуття могутності, величі можливостей
людини, а скоріше, захоплення легкістю, витонченістю, якоюсь
нереальною, неземною привабливістю. Якщо у митців класичної Греції та
Відродження боги зображались олюдненими, то в італійського скульптора
Д. Л. Берніні (1598—1680) вони залишаються богами. В його скульптурній
групі "Аполлон і Дафна" відчувається ілюзія польоту, але якогось
незвичайного, майже нереального, дещо фантастичного.
Архітектура бароко зберігає деякі досягнення епохи Відродження, однак у
ренесансових формах виражений інший зміст, інше світовідчуття. Це
особливо помітно у контрастах між елементами важких об'ємних
конструкцій, які
символізували земне, та елементами легких витончених конструкцій —
втілення величного. Майстри цього стилю розробляли новий тип міського
палацу, одночасно вирішуючи завдання створення великих ансамблів.
Особливо вражають споруди комплексу собору і площі св. Петра в Римі,
авторство яких також належить Д. Л. Берніні. Видатними представниками
бароко у живописі були італієць М. Караваджо і голландець П. Рубенс. М.
Караваджо (1537—1610) розробив прийом так званого нічного освітлення,
завдяки якому домігся ефектних контрастів світла й тіні. Творчості П.
Рубенса (1577—1640) властивий високий гуманістичний пафос (назвемо
хоча б картини "Підняття хреста", "Вакханалія"). Загалом, стиль бароко
був неоднорідним, у ньому прослідковуються різні напрямки: "високе"
бароко (аристократичне, дворянське і церковне), "середнє" і "низьке"
(міщанське і селянське).
Загальна характеристика
3
життєствердного сприйняття дійсності, вираженням просвітницької
тематики.
Засновником бароко в Італії вважають Мікеланджело Буонарроті (1475—
1564). Саме він підсилив архітектуру велетенським ордером, широко
використовував карнизи, подвоєння пілястр та колон, тісняву
архітектурних елементів та надлюдський розмір. Скульптурні та
архітектурні твори генія й досі справляють враження скорботи, напруги,
нервовості, хоча зберігають чітку побудову, симетрію і потойбічну, майже
неможливу красу.
Характерною є пишнота, парадність, яскравість кольорів,
контрастність, екстравагантність орнаменту, асиметрія конструкцій.
У бароковій архітектурі панують сильні контрасти об'ємів, перебільшена
пластика фасадів, ефекти світлотіні та
кольору. Живопис і скульптура відзначаються декоративно-театральними
композиціями, тонкою розробкою колориту й ефектів освітлення,
ускладненою пластикою, парадністю. У музиці — поява опери, розвиток
вільного поліфонічного стилю (зокрема у творчості Йоганна Себастьяна
Баха).
Бароковий стиль домінував у європейському мистецтві в 17 столітті. В
деяких країнах він також захопив кінець 16 і середину 18 століть (Італія,
Польща, Австрія, Україна, Латинська Америка). Представниками цього
стилю є Пітер Пауль Рубенс, Антон ван Дейк (Фландрія), в
живописі: Кортона, Караваджо, в
архітектурі Лоренцо Берніні (Італія), Бартоломей Растреллі (Росія),
в літературі: Педро
Кальдерон (Іспанія), Агріпа д'Обіньє (Франція), Михайло
Ломоносов (Росія), в музиці період бароко тривав з 1600 до 1750 рр.,
представниками якого є Клаудіо Монтеверді, Антоніо Вівальді, Йоганн
Себастьян Бах, Ґеорґ Фридерик Гендель.
Походження терміну
4
Історія
Бароко в архітектурі
8
Метрополітен), Санкт-Петербург, Париж, Амстердам, Лос-Анджелес,
Москва, Делфт, Дрезден, Гамбург, Аугсбург, Нюрнберг тощо.
9
Автопортрет Берніні, Джузеппе Марія Креспі, Кристофано Аллорі,
малюнок 1625, Оксфорд, «Апостол Павло», Музей малюнок «Мінлива
Ашмолеан музей Гетті, Сполучені Штати Фортуна», до 1620
10
Бароко в літературі
Епоха Реформації
11
У XVI ст. Німеччину, Англію, Францію, Нідерланди, скандинавські країни,
країни центральної Європи охопив широкий суспільний рух проти
католицької церкви — Реформація.
Його представники заперечували верховну владу папи римського,
чернецтво, більшу частину таїнств, догмат католицької церкви про
"спасіння" віруючих "добрими ділами" (тобто пожертвуваннями і
молитвами, що не відповідало новому буржуазному розумінню справді
гідних людини діянь), культ святих, ікони, обов'язкову безшлюбність
духівництва, більшу частину католицької символіки тощо.
На противагу цьому висувалася вимога до національних церков, не
підпорядкованих римській курії, богослужіння рідною мовою; джерелом
віровчення почали вважати "священне писання" (Біблію) і відкидати
"священну легенду" (рішення церковних соборів, вердикти римських пап).
Релігійним наслідком Реформації у тих країнах, де вона перемогла, було
утворення нових, протестантських церков (в Англії, Шотландії,
Нідерландах, Швейцарії, частині Німеччини, скандинавських країнах). Але
цей рух в його бюргерсько-буржуазному напрямі (ідеологи М. Лютер, Ж.
Кальвін, У. Цвінглі) мав і антифеодальний характер, тому вже саме через
це відповідав новим прогресивним тенденціям розвитку.
Католицька реакція (контрреформація), очолена папством, зуміла
організувати могутній опір. Головним її знаряддям стали орден єзуїтів та
реорганізована інквізиція. Контрреформація, перемігши в Південній
Німеччині, Австрії, Польщі, ознаменувалася суворими гоніннями проти
будь-якого прояву вільнодумства — у 1559 р. було вперше опубліковано
"Індекс заборонених книг".
Світогляд Ренесансу був пройнятий безмежною вірою в гармонію світу, в
силу і волю людини-героя, в те, що людина — міра всіх речей.
Відродження дало взірці об'єднання науки і мистецтва в одній творчій
індивідуальності. Світогляд XVII ст. пройнятий відчуттям трагічної
суперечності людини і світу, в якому людина посідає зовсім не головне
місце, розчинена в його багатоманітності, підпорядкована середовищу,
суспільству, державі.
Наука і мистецтво, поглибившись, вже ніколи не йдуть пліч-о-пліч» ніколи
не об'єднуються в одній особі. У цей історичний період — між Ренесансом
і Просвітництвом — відбуваються серйозні зрушення у світогляді, у
системі цінностей, що проявилося в соціальній психології, педагогіці,
моралі і, звичайно, в художній культурі.
Великі географічні відкриття, розвиток нових форм виробництва, прогрес
наукового знання підривають традиційні устої. Розширення виробництва,
все нові й нові можливості для прикладення сил, відкриття нових земель,
12
пограбування і поневолення Ост-Індії та Африки, торгова війна
європейських націй — усе це робить XVII ст. епохою підприємливості,
успіху та ініціативи.
Такий комплекс соціальних умов сприяє формуванню нового типу
особистості — самостійнішої, діяльнішої, промітної, не зв'язаної
становими і корпоративними путами, яка вміє приймати рішення на свій
страх і ризик. Новий емоційний і духовний склад цієї доби гостро реагує
на соціальні й політичні проблеми часу, на напружену, сповнену глибоких
конфліктів духовну ситуацію. Формується інший, відмінний від
попередніх, погляд на світ, інший "образ" реальності, нове бачення стану
справ. Мав рацію поет XIX ст. Генріх Гейне, вважаючи, що "кожне
століття, набуваючи нових ідей, набуває і нових очей".
У цю епоху парадигмою свідомості стає "годинник" як образ ідеального
механізму, котрий забезпечує "регулярність поведінки", точність
передбачення. Цей образ зустрічаємо у Рене Декарта: кожна людина —
спарений годинник, внутрішній і зовнішній; у Ісаака Ньютона: Бог —
світовий годинникар; у лорда Шефтсбері (Антоні Ешлі Купера), який
зв'язав ідею світової гармонії з найбільш досконалим технічно приладом,
відомим цьому освіченому віку, — годинником: годинник, на думку
англійського просвітителя, з його ідеальним ходом, — це велика машина,
одушевлена божественним духом. Божество, за Шефтсбері, — це також
"найвищий смисл", відповідність ідеальній єдності краси, добра, істини.
Використані джерела:
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%BE
http://www.refine.org.ua/pageid-2529-1.html
https://ru.osvita.ua/vnz/reports/culture/10263/
https://www.postposmo.com/uk/%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BA
%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0-
%D0%B1%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%BE/
https://naurok.com.ua/perehidniy-stil-doba-vidrodzhennya-reformaciya-osoblivosti-yogo-
rozvitku-v-ukra-nskiy-literaturi-baroko-ta-yogo-harakterni-risi-osoblivosti-ukra-nskogo-
baroko-kozacke-baro-34409.html
13