УДК 330.1(075.

8)
Розповсюджувати та тиражувати без офіційного дозволу видавництва "Новий Світ - 2000" заборонено
Рецензенти:
д-р. економ, наук, професор І. О. Тивончук (Національний університет "Львівська політехніка")
д-р. економ, наук, проф. С. Ю. Трубич (Тернопільська академія народного господарства)
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (Лист №14/18.2 - 2703 від 20. 12. 04.)
Ватаманюк 3., Панчишнн С., Ватаманюк О., О Пікулик.
Вступ до економічної теорії. Курс лекцій. Видання друге, доповнене. 3. Ватаманюк (теми 1, 5,6, 7, 8, 9), 3.
Ватаманюк, С. Панчишин (теми 2,4), С. Панчишин, 3. Ватаманюк (тема 3), О. Ватаманюк (тема 10)., О.
Пікулик (тести) - Львів: "Новий Світ - 2000", 2005, - 408 с.
І5ВК 966-7827-64-х
У курсі лекцій викладено теоретичні питання, які кафедра економічної теорії ЛНУ імені Івана Франка традиційно, від
часу свого заснування, трактує як вступні до розгляду сучасної економічної теорії- макро- та мікроекономіки
(аналітичної економіки). Порівняно з попереднім виданням дещо змінено структуру матеріалу, а також введено нові
теми (Економічна роль держави; Підприємство і підприємництво; Економіка домогосподарства).
Теоретичний матеріал доповнено графіками, схемами, прикладами з економічного життя, короткими резюме, що
допоможе читачам систематизувати свої знання з цього предмета. Кожна тема розпочинається переліком ключових
понять та термінів.
Друге видання доповнене тестами.
Для студентів економічних спеціальностей вищих закладів освіти.
Висловлюємо щиру вдячність
доцентам П. Островерху, Л. Цимбал, Є. Майовцю, І. Грабинській, С. Кудин, докторантові А.
Стасишину, к. е. н. О. Дорош і /. Крупці та іншим колегам за критичні зауваження і цінні поради щодо
викладу матеріалу.
Ми щиро вдячні і працівникам кафедри Ірині Булик та Зориславі Євтушок за багаторазові передруки і
виправлення тексту,
за їхнє терпіння.
І5ВМ 966-7827-64-х "Новий Світ-2000"
© 3. Ватаманюк, С. Панчишин,
О. Ватаманюк, 2005.
© "Новий Світ-2000", 2005.
ЗМІСТ
Тема 1. Економічна теорія як наука...............................................5
1.1. Предмет економічної теорії..........................................................6
1.2. Методи економічної теорії...........................................................13
1.3. Функції економічної теорії. Економічна теорія та економічна
політика...............................................................................................22
1.4. Філософія економічної науки..........................................................26
1.5. З історії розвитку економічної теорії...........................................29
Резюме.......................................................................................,..........43
Тема 2. Потреби і ресурси. Ефективність використання ресурсів..45
2.1. Потреби та їх класифікація...........................................................46
2.2. Виробничі ресурси..........................................................................53
2.3. Виробництво: еволюція поглядів і структура...............................63
2.4. Ефективність використання ресурсів...........................................68
2.5. Незайнятість ресурсів і перспективи економічного зростання.... 76
Резюме..................................................................................................79
Тема 3. Форма виробництва. Товарна економіка...........................82
3.1. Натуральне і товарне виробництво..............................................83
3.2. Товар і його властивості...............................................................89
3.3. Гроші та ціни.................................................................................94
3.4. Грошові системи та їх типи.........................................................103
Резюме..................................................................................................109
Тема 4. Економічні системи.............................................................112
4.1. Національна економіка та економічна система.............................113
4.2.. Типізація економічних систем......................................................123
4.3. Перехід до ринку.............................................................................135
Резюме..................................................................................................141
Тема 5. Ринкова економіка.............................................................145
5.1. Сутність та функції ринку...........................................................146
5.2. Принципи організації ринкової економіки........................................153
5.3. Кругопотік ринкової економіки......................................................160
5.4. Сучасний ринок та його структура..............................................163
Резюме..................................................................................................175
Тема б. Ринковий механізм.............................................................178
6.1. Попит та його чинники. Крива попиту. Закон попиту.................178
6.2. Пропозиція та її чинники. Крива пропозиції та її переміщення.....185
6.3. Рівновага попиту і пропозиції. Ціна рівноваги...............................189
6.4. Еластичність попиту і пропозиції.................................................191
6.5. Переваги і вади ринку.....................................................................793
Резюме___.........................................................................201
Тема 7. Ринкова інфраструктура....................................................203
7.1. Суть, функції та склад ринкової інфраструктури.......................204
7.2. Інфраструктура реального сектору економіки.............................206
7.3. Інфраструктура фінансового сектору економіки.........................212
7.4. Формування ринкової інфраструктури в Україні..........................230
Резюме..................................................................................................236
Тема 8. Економічна роль держави..................................................238
8.1. Держава як економічний суб'єкт...................................................239
8.2. Еволюція поглядів на роль держави в економічному житті.........242
8.3. Передумови участі держави в ринковій економіці.........................247
8.4. Економічні функції держави..........................................................252
8.5. Методи державного втручання (регулювання) в економіку........264
8.6. Державний сектор у національній економіці.................................269
8.7. Межі та перспективи регулювальної діяльності держави...........27/
Резюме..................................................................................................276
Тема 9. Підприємництво і підприємство.........................................281
9.1. Сутність підприємництва та його основи....................................252
9.2. Підприємство і фірма....................................................................257
9.3. Правові форми підприємств (фірм)..............................................29/
9.4. Види підприємств за розмірами.....................................................299
9.5. Нові форми підприємницької діяльності........................................307
9.6. Витрати і прибуток підприємств. Заробітна плата..................312
9.7. Основи менеджменту й маркетингу
в підприємницькій діяльності................................................................320
Резюме..................................................................................................323
Тема 10. Домогосподарство як суб'єкт ринкової економіки..........327
10.1. Домогосподарство та його ознаки..............................................327
10.2. Домогосподарства як постачальники ресурсів
і виробники товарів та послуг...............................................................331
10.3. Домогосподарства як споживачі благ
та заощадники доходів........................................................................336
10.4. Родинний розподіл доходів...........................................................340
Резюме..........................................................................,.......................342
Тести...........................................................................................345
Література...................................................................................404
ТЕМА1

ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ ЯК НАУКА

О План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
1.1. Предмет економічної теорії.
1.2. Методи економічної теорії.
1.3. Функції економічної теорії. Економічна теорія та економічна політика.
1.4. Філософія економічної науки.
1.5. З історії розвитку економічної теорії. Резюме
Ключові поняття та терміни
австрійська школа граничної корисності, маржиналізм американська школа господарка економічна
теорія економічний аналіз економічні закони й моделі індукція і дедукція кейнсіанство кембриджська
школа класична школа макроекономіка і мікроеко-номіка
марксистська економічна концепція
меркантилізм метод наукової абстракції
"невидима рука " неокейнсіанство неокласичний напрям неолібералізм (соціальне ринкове
господарство) нова історична школа позитивна і нормативна економіка
"помилка композиції" предмет економічної теорії припущення "за інших-однакових умов"
спостереження трудова теорія вартості факти, принципи або теорії, економічна політика
філософія економічної науки цілі економічної політики
Кожна наука має свою історію, предмет і метод, мету і завдання. У цій темі з'ясовано предмет і
метод економічної теорії. Для українських економістів це питання особливо актуальне, адже
тривалий час предмет економічної теорії
Економічна теорія як наука
визначали згідно з марксистською доктриною, тобто предметом називали виробничі відносини. Усі
інші підходи до предмета економічної науки оголошували ненауковими, неправильними й ...
буржуазними.
Окремо розглянуто взаємозв'язок економічної теорії і практики, цілі економічної політики. Тезово
схарактеризовано еволюцію економічної науки від найдавніших часів.
1.1. ПРЕДМЕТ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ Що вивчає економічна теорія ?
Частково відповідь на це запитання дає з'ясування самого поняття економіка. Вперше цей
термін ужили давні греки: Ксенофонт (430-355 до Р. X.) й Арістотель (384-322 до Р. X.).
Термін "економіка" походить від двох грецьких слів: ойкос, що означає дім, господарство, і
номос - закон, учення. Суть економіки, за грецьким філософом Ксенофонтом (йому
приписують авторство цього терміна), - це мистецтво ведення домашнього господарства.
Економіка ж як дисципліна і предмет, який викладають в університетах, сформувалася щойно
наприкінці XVII - на поч. XVIII ст., спочатку як політична економія.
Термін "політична економія" ввів француз Антуан Монкретьєн, який 1615 р. опублікував
невелику брошуру - "Трактат про політичну економію". У цьому терміні маємо ще один
компонент, який походить від грецького слова політейя, що означає державний, суспільний.
Отже, буквальний переклад запропонованого А. Монкретьєном терміна визначає предметом
науки організацію та управління суспільним господарством.
Переклад складників терміна "економіка", а також "політична економія" відображає сферу
людської діяльності -господарку, тобто сферу, де створюють матеріальні та духовні блага,
багатство народу. Водночас поняття "економіка" застосовують і до визначення науки, яка
вивчає господарку і пов'язану з нею діяльність людей. Однак господарка (економіка) і
створення багатства - це дуже складний і місткий процес, який охоплює: структуру
виробництва, відносини між людьми, ефективність використання обмежених ресурсів та ін.
Тому єдиного визначення предмета економічної теорії немає.
Всяке людське суспільство неодмінно потребує виробництва засобів для підтримання свого
існування, оскільки природа не дає більшості потрібних людям благ у готовому вигляді - їх
треба
виробляти. Праця людей, спрямована на виробництво потрібних їм благ, і є економічною
(господарською) діяльністю, сферою господарки.
Отже, економічна наука вивчає питання, які торкаються усіх нас, без винятку. Вона стосується
надзвичайно важливої сфери життя - сфери господарської діяльності людей, де відбуваються
виробництво, розподіл, обмін і споживання життєвих благ, багатства за умов обмежених
ресурсів. Економічна (господарська) поведінка людей - суттєва характеристика реалізації
людської особистості, умова, основа всіх інших аспектів життя окремої людини і суспільства
загалом. Тому економічна теорія - не технічна, а суспільна наука.
Від часу появи економіки як самостійної галузі знань (політична економія) визначення її
предмета пройшло істотну еволюцію.
Марксистська методологія ґрунтувалася на тому, що суспільство має складну структуру, яка
охоплює продуктивні сили, виробничі відносини і надбудову. Ці три елементи взаємозалежні
й взаємодіють один з одним. Продуктивні сили - це всі речові та особисті чинники
виробництва (предмети і засоби праці, інформація, інфраструктура, організація тощо). Вони
виявляють ставлення людей до природи, ступінь оволодіння людиною сил і явищ природи.
Рівень розвитку продуктивних сил виражається у продуктивності праці, яка є важливим
критерієм і показником суспільного прогресу. Продуктивні сили становлять лише один бік
суспільного виробництва, є його матеріальною і технічною основою. Друга частина
суспільного виробництва - це виробничі відносини, тобто відносини між людьми, що
виникають у процесі виробництва. Предметом політичної економії (економічної теорії)
марксисти визначали саме виробничі відносини, які тісно взаємопов'язані з продуктивними
силами і надбудовою. Отже, марксисти акцентували на соціально-економічних аспектах
господарського життя, на класовому підході до нього. Однак уся економічна й політична
історія XX ст. засвідчила неспроможність класового підходу в економічній теорії і Практиці.
Нині в суспільному розвиткові та в суспільних науках пріоритетними стають загальнолюдські
цінності.
Проте ще з кінця XIX ст. потреби практики посилили увагу дослідників до інструментальних,
прагматичних аспектів економічної теорії, до функціювання ринкової економіки. Згодом
масова практика і традиція закріпили поняття економічна теорія за однією з її течій, що на
Заході одержала назву есопотісз. Привабливість есопотісх у
Економічна теорія як наука
тому, що він розкриває механізм функціювання ринкової економіки, а також у тому, що ця
наука майже позбавлена ідеологічних складників. Перед есопотіся поставлено завдання
розробити раціональну, зорієнтовану на оптимізацію всієї господарської діяльності модель
ведення господарства, за якої максимальних вигід досягають за мінімуму витрат. Есопотісз не
використовує терміна виробничі відносини, концентруючи увагу на з'ясуванні кількісних
взаємозв'язків між елементами господарської системи.
В українських перекладах популярних на Заході підручників з "Есопотісу" П. Семюелсона і
В. Нордгаузата К. Макконнелла і С. Брю есопотіса перекладено як аполітичну економію або
аналітичну економіку1. Обидва ці терміни тотожні термінові економічна теорія.
Що ж нині вважають предметом економічної теорії?
Англійський економіст Л. Робіне предмет економічної теорії визначає так: економіка - це
наука, яка вивчає поведінку людини з погляду відносин між її цілями та обмеженими
ресурсами, які допускають альтернативне використання 2.
У підручнику П. Семюелсона і В. Нордгауза подано перелік того, чим займається аналітична
економія. Аналітична економія вивчає, як суспільство використовує обмежені ресурси, щоб
виробляти різні товари, і розподіляє їх серед людей 3.
Предмет аналітичної економії К. Макконнелл і С. Брю визначають так: аналітична економія -
це суспільна наука, яка досліджує проблему такого використання або застосування обмежених
ресурсів (факторів виробництва), при якому досягається найбільше або максимальне
задоволення безмежних потреб суспільства (мета виробництва) 4.
У всіх цих визначеннях важливими є два поняття: потреби і ресурси. І не випадково, адже
саме вони становлять наріжний камінь есопотісз.
Есопопгісз виходить з того, що людям для існування потрібні товари і послуги. Оскільки
більшість товарів і послуг природа не дає у готовому вигляді, то їх треба виробляти. Отже,
потреби є внутрішнім стимулом господарської діяльності людей. Потреби бурають різні й
постійно зростають; вони безмежні й непогамовні.
Для створення матеріальних благ і послуг потрібні певні виробничі ресурси - земля, праця,
капітал. Які б не були різноманітні
'Семюелсон П. А., Нордгауз В. Д. Мікроекономіка. - Київ: Основи, 1998; Макконнелл К. Р., Брю С. Л.
Мікроекономіка. -Львів: Просвіта, 1999. 2Коуз Р. Фирма, рьшок й право. - М., 1993. - С. 4. 3Семюелсон П. А.,
Нордгауз В. Д. Мікроекономіка. - С. 33 'Макконнелл К. Р., БрюС. Л. Мікроекономіка. - С. 34
Тема 1
ресурси, вони мають ту спільну рису, що рідкісні та існують в обмеженій кількості. Отже,
існує певна суперечність господарки: безмежність потреб наштовхується на обмежені ресурси
та, відповідно, обмежене виробництво товарів і послуг.
Звідси й випливає мета господарської діяльності - забезпечити якнайефективніше
використання виробничих ресурсів для максимально можливого задоволення багатоманітних
потреб суспільства. Отже, есопотісх досліджує проблеми ефективного використання
обмежених виробничих ресурсів, щоб максимально задоволити потреби людей.
Аналітична економія вивчає, як суспільство, використовуючи обмежені ресурси, забезпечує
найповніше задоволення потреб людей. Вона досліджує, як потрібно організувати
виробництво, розподіл та споживання в умовах обмежених виробничих ресурсів. Такий підхід
до визначення предмета економічної теорії обґрунтований та суттєвий, оскільки націлює на
розв'язання проблем життєдіяльності суспільства. Він особливо актуальний в умовах
погіршення ресурсного забезпечення економіки. Нині одні ресурси зменшуються,
вичерпуються, інші - погіршуються й руйнуються під антропогенним впливом. За цих умов
раціональна господарська поведінка людей - досягнення максимуму результату за мінімуму
затрат, тобто проблема ефективності використання обмежених ресурсів - стає центральною в
дослідженні ринкового господарства. Економічна теорія постійно розширює поле своїх
інтересів, проникаючи в інші галузі - соціальні, гуманітарні, політичні науки. Адже в
суспільстві все пов'язане, економічна діяльність не може відокремлюватися від політики та
проблем, які її супроводжують. Економіст може глибоко осмислити економічний факт, якщо
він вийде за межі тільки економічного підходу.
Дуже вдало цю рису об'єкта економічної науки окреслив французький дослідник економічної
історії Франсуа Бродель: "Економіка ніколи не буває ізольованою, її ґрунт, її простір є так
само ґрунтом і простором, де поселяються і живуть інші сутності -культурна, соціальна,
політична, - які без угаву втручаються в економіку, аби сприяти їй чи так само їй
протистояти... Можна було б у будь-якому порядку писати такі рівняння: економіка - це
політика, культура, суспільство; культура - це економіка, політика, суспільство тощо" 1.
1
Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, ХУ-ХVIII ст. Т. 3. Час світу / Пер. з фр. - К.: Основи,
1998. - С. 35.
Економічна теорія як наука . 0

Економічну теорію можуть не цікавити запитання: які економічні основи розвалу останньої і
мперії - СРСР? чому так важко Україні позбутися міцних "обіймів" Росії? які перспективи
економічного зростання в Україні та як вони пов'язані з типом політичної системи? Цих та
подібних запитань економічна наука оминути не може.
Аналітична економія тісно пов'язана з іншими економічними дисциплінами, такими як
економіка галузей (промисловості, сільського господарства, торгівлі тощо), фінанси, кредит,
грошовий обіг та ін. У системі цих наук економічна теорія є їхньою методологічною основою.
Вона вивчає закономірності функціювання і розвитку певної економічної системи загалом,
тоді як предметом конкретних економічних дисциплін є процеси господарської діяльності
окремих галузей або підсистем економіки.
Водночас аналітична економія враховує досягнення інших наук, зокрема гуманітарного циклу
- історії, соціології, політології, географії. Вона не може обійтися без статистичних та
математичних методів. З огляду на загострення проблеми людина - природа економічна теорія
не оминає також процесів відтворення природних ресурсів і довкілля. Аналітична економія
широко використовує надбання психологічної науки (згадаймо величезну роль психологічних
чинників мотивації господарської діяльності) та інших галузей знання. Що ширший спектр
наук, результати яких інтегрує аналітична економія, то об'єктивніше вона відображає реалії
господарського життя.
Особливістю економічної науки є те, що вона широко використовує кількісні методи, числа,
обчислення. На побутовому рівні це дає підстави вважати її кількісною, тобто наукою, що
зводиться до різних обчислень числових значень, показників, індексів тощо.
Однак економічна наука має справу не стільки з речами, фізичними (виробничими) об'єктами,
які піддають числовим обчисленням, а передусім з поведінкою людини в господарському
житті. Так у коло її інтересів щораз ширше входить проблема довкілля. І багато чого тут
важко визначити кількісно. Тому економічна наука широко використовує й якісні показники
(наприклад такі: інтереси, духовні потреби, корисність, рівні можливості тощо), керуючись не
стільки цифрами, скільки самою логікою життя, думками досвідчених людей, визначеними
тенденціями, що й перетворює її в якісну, словесну, описову (прозаїчну - за Р. Коузом) науку.
Як можна, до прикладу, визначити
10
Тема 1
кількісно вплив на господарку політичних, етичних, моральних, релігійних, психологічних
чинників?
Отже, економічна наука, з одного боку, є наукою цифр, показників, обчислень, а з іншого -
наукою, яка впевнено оперує твердженнями, умовиводами, міркуваннями тощо.
Економічна теорія — наука про людину
Хоча економічна наука вивчає проблеми виробництва й розподілу життєвих благ, вона не є
наукою про ці блага і ресурси. Економічна теорія повернута головно до людей, які беруть
участь у виробництві та йдуть шляхом прогресу і змін незалежно від того, що вони із собою
несуть. Іншими словами, економічна теорія вивчає не ресурси і багатство як такі, а економічну
(господарську) поведінку людей. Цілком правомірно вважати економічну науку частиною
дослідження поведінки людини, поведінку у сфері її господарської діяльності.
Людина - визначальний ресурс і чинник господарської діяльності. Вирішуючи практичні
господарські проблеми, вона орієнтується не тільки на виробничі фактори. Дуже важливими є
й моральні мотиви, етика, господарська культура, його історичні та національні традиції - все
те, що вважають менталітетом народу. Ці не економічні чинники суттєво впливають на
формування економіки і соціальних спільнот. (Згадаймо так звані дива - японське, німецьке,
південнокорейське, китайське, які зумовлені насамперед менталітетом народів). Тому
економічна наука у процесі дослідження господарської діяльності має враховувати й
морально-етичні та інші мотиви поведінки людей під час вибору мети їхньої діяльності.
Предметні межі економічної теорії окреслює проблематика багатства. Однак зміст поняття
"багатство" в умовах сучасного постіндустріального суспільства змінюється. Відбувається
зміщення пріоритетів з багатства економічного (опредметненого) до багатства соціального,
гуманістичного. Його визначальним складником є людина як особистість. Тому економічна
теорія дедалі частіше матиме справу з проблемою проблем -людською життєдіяльністю, яка
створює саму людину, людину як елемент багатства.
Економічна теорія як наука 11
Отже,
економічна наука досліджує ту сферу діяльностГ "людського суспільства, яка найтісніше пов'язана зі створенням та*
використанням життєвих благ людей. З іншого боку, вона є частиною^ дослідження людини у сфері її господарської
діяльності, також людини як складника багатства.
Два рівні дослідження: макро- та мікроекономіка
Економічна наука використовує два рівні аналізу: макро-економічний і мікро-економічний —
відповідно маємо дві частини науки: макро економіку і мїкроекономіку. Макроекономіка - це
наука, яка досліджує національну економіку загалом й оперує такими агрегатними
показниками, як валовий внутрішній продукт (ВВП), чистий національний продукт (ЧНП),
національний дохід (НД), загальний рівень зайнятості, інфляція, грошовий обіг, сукупний
попит, сукупна пропозиція тощо. Вона розглядає економіку загалом, не звертаючи уваги на
конкретні економічні одиниці, її завдання - з'ясувати загальну картину економіки і зв'язків між
великими агрегатами, що формують національну економіку.
Мікроекономіка вивчає окремі економічні одиниці. Вона оперує поняттями галузь, фірма,
домогосподарство, використовуючи такі показники, як виробництво і ціна конкретного
товару, витрати окремої фірми чи видатки сім'ї, попит і пропозиція, на окремий товар
тощо.
Відмінність між макро- і мікроекономікою можна визначити так: макроекономіка вивчає ліс, а
мікроекономіка - окремі дерева. Водночас було б помилкою вважати, що між предметами
макро- і мікроекономіки є різка межа. Багато проблем є об'єктами обох частин економічної
науки.
Практика викладання есопотісз у західних університетах виробила два підходи до її вивчення:
приблизно у 50% випадків спочатку викладають макроекономіку, а потім мікроекономіку; у
решті випадків практикують зворотний порядок вивчення. Ми вважаємо, що для наших умов,
умов переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, прийнятнішим є
порядок, коли спочатку розглядають проблеми макроекономіки, авже потім -мікроекономіки.
12 Тема 1
1.2. МЕТОДИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ
Якщо предмет науки - це те, що досліджують, то метод - це те, як досліджують. Предмет і
метод становлять певну єдність: особливості предмета визначають прийоми і засоби, які
використовують у процесі пізнання.
Метод науки - це шлях дослідження, спосіб пізнання предмета. Отже, метод - це сукупність
прийомів, способів, принципів, за допомогою яких визначають шляхи досягнення певної мети,
розв 'язання конкретного завдання. Іншими словами, метод - це шлях до істини.
За словами відомого природодослідника Ж. Кюв'є, науковий метод має набагато більше
значення, ніж будь-яке окремо взяте відкриття. А інший видатний учений академік І. Павлов
писав, що метод- найперша, основна річ. Від методу, від способу дій залежить ефективність
дослідження. За допомогою хорошого методу, на його думку, і не дуже талановита людина
може зробити багато, а з поганим методом і геніальна людина працюватиме марно й не
отримає точних результатів.
Економічна теорія не може скористатися методами природничих наук. Вивчаючи господарку,
не можна застосовувати ні мікроскопа, ні телескопа, ні хімічних реактивів. Тому економічна
наука, як і інші суспільні науки, широко використовує метод наукової абстракції. Цей метод
означає абстрагування, очищення уявлень людини про процеси, які вивчають, від
випадкового, перехідного, швидкоплинного, одиничного і виокремлення в них сталого,
типового. Саме завдяки цьому вдається проникнути у внутрішній світ явищ і процесів,
розкривати їхню сутність, формулювати категорії та визначати принципи, які виражають цю
сутність.
Економісти, вивчаючи господарську діяльність людей, намагаються виявити зміст і певний
порядок у хаотичному нагромадженні фактів. Щоб ліпше зрозуміти дійсність, вони
абстрагуються, тобто спрощують заплутані зв'язки, залишають поза увагою другорядні деталі
дійсності. Одержана таким способом картина господарського життя - це абстрактна картина
економіки, своєрідна спрощена економічна модель. Вона не відображає усієї складності
реальної дійсності, їй не вистачає багатьох деталей, проте саме їхня відсутність дає змогу
глибше пізнати справді важливі речі.
Отже, економічна теорія, як і будь-яка інша, спрощуючи дійсність... спотворює її.
Абстрактний характер економічної теорії спонукає необізнаних людей оцінювати її як щось
непрактичне, нереалістичне.
Економічна теорія як наука
Насправді економічні теорії саме тому й практичні, що вони абстрактні. Цінними такі теорії
є лише тоді, коли вони грунтуються на фактах, отже, вони реалістичні. Теорії, що не
узгоджуються з фактами, - погані. Спрощення економічної дійсності (абстрагування) може
зумовити спокусу вважати економічне життя таким, що його можна описати декількома
найпростішими моделями (теоріями). Таке уявлення неправильне й небезпечне: економічний
світ, як і природа, надто складний і заплутаний, щоб його можна було подати строго
упорядкованим. Тому: що простішою й абсолютнішою виглядає економічна доктрина, то
більшу плутанину і небезпеку приховують спроби застосувати її на практиці. Прості
рішення, як звично, супроводжуються складними проблемами.
Науковий метод передбачає доконечність доказів. Тому основою наукового методу є вчення
про докази. Не маючи доказів, людина не може розрізнити істини і неправди. Науковий метод
- це метод висування гіпотез, які можна перевірити на практиці, ваг Економічна теорія
ґрунтується на фактах. Першим джерелом економічного знання є спостереження (живе
споглядання економічних явищ) і вивчення даних економічної історії. Так виявляють і
нагромаджують факти про явища та процеси економічного життя суспільства. Основну масу
фактів (економічної інформації) дає статистика. Нерідко використовують дані
бухгалтерського обліку, соціологічних обстежень тощо.
Історичні дані й факти сьогодення є основою науки про економіку. Утім факти не можуть
розповісти власної історії.
Збирання фактів, які відображають економічну поведінку людей та інституцій, - складне
завдання. У реальному житті існує незліченна кількість взаємопов'язаних фактів, тому
дослідник має бути обережним, добираючи їх. З усіх фактів потрібно виокремити економічні,
тобто визначити, які з них стосуються, а які не стосуються конкретної проблеми. До того ж,
безпосереднє спостереження - це мертве, фотографічне відтворення дійсності; воно тільки
реєструє зовнішні форми вияву і тому може створити помилкові уявлення про явища
(наприклад, про взаєморух Сонця і Землі).
Отже, спостереження й описування - це тільки підготовча робота. Унаслідок збирання та
систематизації фактів економічна дійсність стає відомою, але ще не пізнаною.
Збирання фактів називають описовою, або емпіричною, економічною наукою. Для пізнання ж
взаємозалежності економічних явищ, виведення законів, теорій, принципів потрібний
економічний аналіз.
14
Тема 1
Економічний аналіз передбачає систематизацію, тлумачення й узагальнення фактів. У процесі
економічного аналізу формулюють економічні поняття й категорії, принципи, виводять теорії
та закони.
Економічний аналіз можливий двома шляхами: рухаючись від фактів до теорії і від теорії до
фактів. Розрізняють два методи економічного аналізу: індуктивний і дедуктивний.
Індуктивний метод розпочинається зі збирання, систематизації й узагальнення фактів з
конкретної проблеми, яка підлягає економічному аналізові. Результатом такої роботи є
виведення певних принципів із фактів поведінки індивідів та інститутів у конкретній сфері, а
також законів. Отже, індукція іде від фактів до теорії, від часткового до загального.
В економічному аналізі використовують і дедуктивний метод. Спираючись на умовивід,
випадкове спостереження, логіку або інтуїцію, дослідник може сформулювати попередню
неперевірену теорію, тобто гіпотезу. Щоб перевірити її правильність, потрібно багаторазово
дослідити відповідні факти. Гіпотеза, якої не підтверджують факти, неправильна. Та якщо
навіть гіпотеза спростована й відхилена, вона має позитивне значення, бо відображає шлях,
яким не треба іти.
Індукція і дедукція не суперечать одна одній, вони взаємо-доповнювальні. Науковій думці
потрібні індукція і дедукція, як-от людині для ходіння потрібні обидві ноги -і права, і ліва.
Гіпотези спрямовують, орієнтують дослідника в правильному напрямі під час збирання
фактів, а факти, відповідно, є передумовою до формулювання гіпотез.
Отже, логіка економічного аналізу така: спочатку збирають, описують і систематизують
факти, а потім розробляють гіпотези з проблем функціювання тієї чи іншої галузі економіки
чи її великої частини. На цій підставі виводять принципи або формулюють економічні теорії.
Принципи і теорії - це змістовні узагальнення, що ґрунтуються на аналізі фактів. Однак і
факти слід постійно перевіряти на правильність уже визначених принципів.
Нарешті теорії та принципи є неодмінно передумовою розроблення економічної політики,
спрямованої на розв'язання певних економічних проблем. Це так звана прикладна економічна
наука, або економічна політика.
Зв'язок між фактами, принципами й економічною політикою зображено на рис. 1.1.
Одним із методів, який застосовують для вивчення явищ і процесів економічного життя, є
експеримент. Проведення експериментів можливе на мікро- і макрорівні.
Економічна теорія як наука
15
3. Економічна політика прикладна економічна наука констатує економічну поведінку чи її наслідки або діє
на них
2. Принципи або теорії економічна теорія виявляє загальні принципи економічної поведінки
індукція
дедукція
1. Факти
описова (емпірична) економічна наука займається збиранням фактів, які стосуються конкретної проблеми або
певного аспекту економіки, і зіставленням гіпотез з фактами для підтвердження теорії
Рис. 1.1. Зв'язок міме фактами, принципами і політикою в економіці
Спроби проведення експериментів на м ікрорівні були ще у XIX ст. Вони пов'язані з
діяльністю Р. Оуена, "банками справедливого розподілу" П. Ж. Прудона, а згодом також з
іменами Ф. Тейлора, Г. Форда.
Грандіозний експеримент над усім суспільством був зроблений в СРСР. Тут на макрорівні
понад 70 років втілювали в життя ще одну утопію, марксистську, щодо свідомого створення
щасливого суспільства ...
На Заході експерименти на макрорівні пов'язані з іменами Дж. М. Кейнса, М. Фрідмена та
їхніх послідовників. Роль економічних експериментів у сучасних умовах посилилась (окремі
дослідники вважають, що нині серйозна науково обґрунтована економічна політика без них
неможлива).
Водночас треба мати на увазі, що можливості проведення економічних експериментів з метою
з'ясувати вплив певних чинників на результат обмежені. Цим економіка принципово
відрізняється від природничих наук. Економічні експерименти - це експерименти на людях.
Вони соціально небезпечні. До того ж, нелегко забезпечити репрезентативність такого експе-
рименту, тобто можливість перенести його результати на інші об'єкти чи на інший час. Отже,
результати економічних експериментів потрібно сприймати критично, розуміючи їхню
умовність, залежність від багатьох чинників, їхньої цільової установки.
В економіці широко використовують "контрольований експеримент". У цьому випадку
дослідник, наприклад, проводить контрольований експеримент через поділ населення на дві
або більше груп, кожну з яких досліджують одним і тим самим способом, за винятком одного
чинника. Дослідник вимірює вплив цього чинника за інших однакових умов.
, Тема 1
Експеримент посідає щораз важливіше місце в економічних дослідженнях. Згадаймо з цього приводу,
що Нобелівська премія в галузі економіки 2002 р. була присуджена двом дослідникам: співробітникові
Принстонського університету Деніелу Канеману -"за впровадження в економіку методів психологічних
досліджень, особливо стосовно формування суджень та ухвалення рішень в умовах невизначеності" та
дослідникові з університету Джорджа
?Мейсона Вернену Сміту - "за використання лабораторних експериментів як знаряддя в емпіричному
економічному аналізі, • особливо в дослідженні альтернативних ринкових механізмів". Вважають, що
Вернон Сміт заклав основи експериментальної економіки, розробив стандарти достовірності для
лабораторних експериментів у галузі економіки і взагалі "створив найефективніші методи емпіричного
економічного аналізу".
Психологи США через експериментальні дослідження намагались виявити психологічні чи навіть
нейрофізіологічні основи економічної і фінансової поведінки людей. Так виникла нова
експериментальна наука "нейроекономіка".
В економічній науці широко використовують також методи математичного моделювання,
порівняння та Ї/І.
Закони, принципи, теорії та моделі
Внаслідок економічного аналізу економісти формулюють принципи, закони, теорії,
виробляють економічні моделі. Усі ці терміни, з погляду есопотісу, означають, зрештою, те
саме: узагальнення або виявлення закономірностей у поведінці індивідів та інститутів.
Аналітична економія надає перевагу поняттю "модель", як "спрощеній картині реальності,
абстрактному узагальненню фактичної поведінки відповідних даних" 1. Поняття "закон"
передбачає високий ступінь точності та універсальності застосування. Це ж частково
стосується поняття "теорія".
Отже, аналітична економія передбачає аналіз "фактів реальної дійсності", поведінки людей та
інституцій у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживаня товарів та послуг, що дає
змогу робити реалістичні висновки та узагальнення. Факти можуть змінюватися. Тому
економіст мусить постійно звіряти принципи та теорії з економічним середовищем.
'"Сформульовані економістами узагальнення називають "принципами", "теоріями", "законами" або "моделями".
Виведення цих принципів -становиті. завдання аналітичної економії" (Макконнелл К. Р., Брю С. Л.
Мікроекономіка. -С. 20.)
Економічна теорія як наука
Важливим засобом вивчення економіки є моделі, які будують у процесі економічного аналізу.
Модель - це спрощене відображення економічної дійсності, абстрактне узагальнення
відповідних фактичних даних.
Економічні моделі подають у математичній, табличній і графічній формах. Однак не так
важливо, що саме використано: рівняння, графік чи таблицю. Найголовніше-схопити й
відобразити реальний зв'язок між фактами.
Якщо залежності між економічними змінними виражають за допомогою таблиць або графіків,
то маємо табличні чи графічні моделі, якщо за допомогою рівнянь - то економіко-
математичні.
В економічних дослідженнях особливо важливими є графічні моделі, які наочно відображають
кількісні залежності. Слова сприймають ліпше, якщо їх доповнити зображенням. Згадаймо
китайське прислів'я: малюнок вартий тисячі слів.
У літературі побутує й інша думка з приводу суті цих понять, зокрема поняття "закон".
Уважають, що економічні закони відображають сталі причиново-наслідкові зв'язки між
економічними явищами. Економічні закони поділяють на емпіричні та теоретичні. Емпіричні
закони очевидні, але без них не можна відкривати й перевіряти теоретичних законів та
розвивати економічну науку.
Як приклад простого емпіричного закону наводять закон спадної віддачі. Його суть у тому, що
додатковий обсяг продукції, який отримують від послідовного збільшення одного фактора
виробництва, зменшується за незмінності інших факторів. Експериментальні спостереження
засвідчують справедливість цього закону. Наприклад, якщо на одній і тій самій ділянці землі
збільшувати затрати праці, а інших факторів виробництва не змінювати, то можна простежити
дію закону спадної віддачі.
Ч> Теоретичні економічні закони виражають сталі причиново-наслідкові зв'язки між
абстрактними узагальненнями. Ці закони не можна виявити на емпіричному рівні.
Теоретичними економічними законами є, наприклад, закон рівноваги між: попитом та
пропозицією на досконало конкурентному ринку, закон зростання потреб людей та ін.
Економічні закони належать до суспільних і відрізняються від законів природи. Природні
закони вічні, а економічні - конкретно-історичні. Наприклад, закони руху небесних тіл діють
мільйони і мільярди років. Економічні закони за останні кілька сотень років
змінювалися досить істотно.
__ „___
Економічні закони реалізуються через діяльність людей, які мають певну мету й певні
матеріальні інтереси. Закони природи нейтральні до людських бажань і мотивів поведінки.
Економічні закони, на відміну від законів природи, діють як певні тенденції, що постають
унаслідок взаємодії багатьох різнопланових цілей, мотивів та інтересів.
Пастки на шляху економічного пізнання
За уявної простоти економічне життя надзвичайно складне. Водночас кожна людина ще
змалку знає з досвіду такі поняття, як гроші, товар, ціни, доходи, виробництво, видатки тощо.
Тому не дивно, що більшість людей переконана: вони прекрасно орієнтуються в економіці, у
справжній природі пов'язаних з нею процесів. Подібне ставлення часто простежуємо ще й до
медицини і сільського господарства, у яких, як і в економіці, кожний уважає себе знавцем
тільки на тій підставі, що він ознайомлений з окремими фактами і здатний, як він уважає, сам
пояснити їх незалежно від того, як вони співвідносяться з наукою.
Люди, які намагаються тлумачити економічні проблеми з позицій буденної свідомості, уявну
картину економіки часто сприймають за дійсну. Перешкоди, які утруднюють процес
раціонального мислення, пов'язані з такими обставинами:
Ф Економічна наука вчить, що із часткових спостережень не можна робити загальних
висновків. Це проблема співвідношення частини й цілого. Тут можлива логічна помилка
композиції. Вона трапляється тоді, коли те, що правильне для індивіда або частини, уважають
безумовно правильним і для групи або цілого. Насправді ж те, що здається корисним для
окремих осіб, не завжди є таким для суспільства загалом. Так само й те, що здається корисним
для всіх, може бути шкідливим для окремих осіб. Кілька прикладів таких парадоксів наводить
П. Семюелсон:
^ футбольні вболівальники підводяться з місця під час небезпечного моменту матчу, щоб
ліпше бачити поле; та коли встають усі, то ліпше не буде видно нікому; > якщо всі фермери
працюють сумлінно, а природні умови також: сприяють доброму врожаєві, то дохід окремої
ферми знизиться. © Більшість людей, і близьких до економіки також, схильна сприймати
економічні залежності як однофакторні, тобто розглядає економічне явище як результат
тільки однієї причини.
Насправді більшість економічних явищ і процесів - це наслідок багатьох причин, дії декількох
чинників. Ось приклади:
Економічна теорія як наука

І
^ уважають, що причиною бідності одних людей є надмірне збагачення інших. Однак таке
твердження істинне за умови незмінного рівня багатства. Якщо ж є ще й спад виробництва,
зниження доходів, зменшення загального рівня багатства, то причиною бідності буде не
стільки диференціація доходів, скільки зменшення національного продукту;
& на перший погляд, збільшення грошових доходів сім'ї веде до зростання Ті добробуту.
Якщо ж у цьому разі підвищуються й ціни, є інфляція, то вони здатні цілком змінити
картину; <=> поширена думка, що рівень добробуту людини, сім У залежить від поточних
грошових доходів. У цьому випадку не беруть до уваги ролі такого чинника, як нагромаджене
багатство. Тому для вивчення економічних явищ треба застосовувати не одно-, а
багатофакторний аналіз. Водночас можливе й вивчення дії одного з чинників за умов, що
інші чинники незмінні, тобто керуючись припущенням "за інших однакових умов".
Приймаючи таке припущення, ми, звичайно, спрощуємо реальну економічну картину. Однак
цим досягається можливість абстрагуватися від несуттєвих у цьому разі чинників.
(І) У процесі дослідження взаємозв'язків причин і наслідків в економіці можна дійти
помилкового висновку, нібито те, що передувало досліджуваному явищу, є його причиною.
Той факт, що подія А відбувається раніше, ніж подія В, ще не доводить, що подія А
спричинила подію В. Зробити висновок, що "після тієї події" означає "внаслідок тієї події", -
це груба логічна помилка, яку називають "розі пос". В економіці причиново-наслідкові зв'язки
не самоочевидні, й економістові потрібно добре подумати, перш ніж зробити висновок, що
подія А спричинила подію В, бо передувала їй.
® Теорія є суттєвим засобом організації фактів. Однак одержані факти залежать від наших
теоретичних знань. Одні й ті ж самі факти можна пояснювати по-різному, залежно від того,
які "теоретичні окуляри" обрали дослідники.
Коли ми ще молоді, наш розум відкритий до нових ідей, нових понять. На жаль, із часом,
пізнаючи навколишній світ і впорядковуючи свої знання, ми стаємо їхніми в'язнями. Так і з
ученими. Вони, як й інші люди, стають в'язнями своїх теоретичних знань. Ось чому наука
належить молодим. Старші "знають" надто багато речей, які з часом стали неправильними, та
від яких вони не можуть відмовитися. Славетний фізик, творець революційної квантової
теорії, лауреат Нобелівської премії Макс Планк зазначав: "Життєвий досвід дав мені змогу
зрозуміти дивовижний, на мій
погляд, факт. Нова наукова істина не утверджується через сприйняття її противниками.
Швидше ця істина утверджується, бо її опоненти померли, а нове покоління подорослішало й
добре обізнане з нею".
Потрібно пам'ятати про неминучий суб'єктивізм у власному підході кожного, тому ми
намагатимемося бути лояльними до поглядів, які відрізняються від наших.
"^ Економічне сприйняття
Економісти застосовують методи, спільні для всіх природничих і суспільних наук. Дослідники
в усіх галузях знання намагаються уникнути розглянутих вище логічних помилок. Отже,
економісти не думають по-особливому. Проте вони аналізують речі з позиції особливого
сприйняття - економічного сприйняття.
Економічне сприйняття грунтується на декількох дуже важливих і тісно пов'язаних між
собою обставинах: обмеженість благ; раціональна поведінка; порівняння вигід і витрат.
З факту обмеженості ресурсів випливає, що обсяги товарів і послуг також обмежені або
рідкісні. Ця обмеженість зумовлює потребу вибору. Ми "не можемо мати всього". Якщо ні, то
що ми маємо вибрати?
Люди вибирають, керуючись раціональною поведінкою. Індивіди ухвалюють раціональні
рішення, щоб найповніше досягти власних цілей. Отже, споживачі намагаються витрачати
свої доходи раціонально, щоб одержати найбільшу вигоду або задоволення від товарів і
послуг, які купують.
Раціональна поведінка означає, що люди робитимуть різний вибір. Вибір ґрунтується на
різних можливостях та інформації.
Споживачі та фірми, ухвалюючи рішення, порівнюють додаткові (граничні) вигоди і
додаткові (граничні) витрати. Якщо граничні вигоди перевищують граничні витрати, то вибір
раціональний. Якщо ж, навпаки, граничні витрати перевищують граничні вигоди, то вибір
нераціональний.
Уряд на національному рівні постійно ухвалює рішення, що ґрунтуються на врахуванні
граничних вигід і витрат. Більші видатки на охорону здоров'я означають менші видатки на
житло для тих, хто його потребує, на допомогу безробітним або зменшення
видатків на національну оборону.______________
Отже, ——— у світі обмежених ресурсів та можливостей*
рішення ґрунтуються на порівнянні граничної вигоди від певного конкретного вибору і граничних
витрат унаслідок відмови від чогось іншого.
20
Тема 1
Економічна теорія як наука
21
За традицією, більшість економічних досліджень грунтується на концепції "Ното есопотісиз" - людина
раціональна, для якої характерні егоїстичні мотиви і, безперечно, раціональна поведінка. Цю ідею -
один із фундаментальних постулатів неокласичної концепції, як і інші економічні допущення, -
останнім часом багато дослідників піддають ревізії. Зокрема й згадувані вже лауреати Нобелівської
премії 2002 р. Деніел Канеман і Вернон Сміт, а також експериментальні дослідження
"нейроекономістів". Вони доводять (переконливо!), що концепція раціональної поведінки "Ното
есопотісиз" суперечить більшості психологічних теорій (це вже давно відомо), що людина, приймаючи
рішення, частіше керується емоціями, ніж логікою. Докладно дослідивши процес прийняття рішення в
умовах невизначеності, Д. Канеман продемонстрував, що людські рішення можуть систематично
відхилятися від передбачених стандартною економічною теорією.
"Нейроекономісти" намагаються пояснити і передбачити економічну поведінку окремої людини, і
великих груп, вивчаючи ... роботу мозку, скануючи його роботу підчас різних ігор. Виявляється, що
люди, ухвалюючи важливі фінансові рішення, найчастіше покладаються на інтуїцію, "внутрішній
голос", а не на здоровий розум (раціональну поведінку).
1.3. ФУНКЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ ТА ЕКОНОМІЧНА
ПОЛІТИКА
Функції економічної теорії
Економічна теорія виконує декілька функцій: світоглядну, теоретико-пізнавальну,
методологічну, практичну.
Головною є світоглядна функція. Економічна теорія, як частина вчення про суспільство,
розкриває місце економіки в суспільному житті, дає цілісну картину розвитку національної
економіки та економічних систем, тенденцій їхнього розвитку. Вона допомагає формувати
економічне мислення й економічну культуру, які властиві реаліям ринкової економіки, їхні
головні риси - ощадливість, дисциплінованість, економне господарювання, відповідальність за
результати своєї праці та ін.
Зі світоглядною тісно пов'язана теоретико-пізнавальна функція. Економічна теорія
досліджує та пояснює явища і процеси економічного життя, забезпечує науковість висновків
та узагальнень (позитивний аспект). Вона, наприклад, розкриває глибинні причини того,
чому одні країни розвиваються швидкими темпами і 22
Тема 1
досягають високих успіхів у підвищенні добробуту свого населення, тоді як інші, навіть
маючи високий стартовий потенціал, тривалий час не можуть використати його продуктивно,
а народ перебуває на грані виживання.
Економічна теорія виконує методологічну функцію. Вона, з'ясовуючи тенденції і
закономірності розвитку всієї національної економіки, є методологічною (теоретичною)
основою усієї системи інших економічних дисциплін, її поняття і категорії, уявлення про
механізм функціювання національної економіки використовують для вивчення різних
галузевих (економіка промисловості, економіка сільського господарства, економіка
будівництва тощо) та функціональних (економіка праці, фінанси, грошовий обіг та кредит,
економічна статистика та ін.) дисциплін.
Нарешті, економічна теорія виконує практичну функцію. Вона не обмежується простим
описуванням економічних явищ і процесів, з'ясуванням тенденцій та закономірностей
економічного розвитку (позитивний аспект). Виявлені економічною теорією принципи, теорії
та закони становлять теоретичну основу вироблення економічної політики держави,
проведення економічних реформ (нормативний аспект).
Варто зазначити, що досягнення у випрацюванні світоглядних, пізнавальних і методологічних
проблем та їхнє використання на практиці розділені у часі. Тому важливо пришвидшити
втілення наукових розробок у практику.
Отже, економічна теорія тісно пов'язана з господарською практикою.
Економічна наука, по-перше, осмислює економічні факти, події і процеси, систематизує
знання про закономірності та внутрішні механізми розвитку господарства; по-друге, до-
помагає виявити чинники розвитку господарства на будь-якому рівні, розкриває глибинні
основи господарських взаємозв'язків; по-третє, сприяє ухваленню правильних господарських
рішень.
Водночас економічна наука не дає готових рекомендацій для господарської практики. Зв'язок
економічної теорії з практикою опосередковуваний багатьма чинниками, що дало підставу
одному з найвизначніших економістів XX ст. Дж. М. Кейнсу зауважити: економічна теорія є,
радше, методом, ніж ученням, інтелектуальним інструментом, технікою мислення,
допомагаючи тому, хто володіє нею, робити правильні висновки.
Економічна теорія як наука
Позитивна і нормативна економічна наука
На підставі двох типів твердження про світ (позитивні та нормативні) економічна наука не
тільки описує й пояснює рух виробництва і проблеми, пов'язані з ним, а й обґрунтовує
відповідну економічну поведінку суб'єктів господарювання. Тому розрізняють позитивну і
нормативну економічну науку.
Позитивна економічна наука має справу з фактами й уникає суб'єктивних оцінних суджень.
Вона формулює наукові уявлення про економічну поведінку, вивчає факти, намагається
описати, пояснити й передбачити рух виробництва, зайнятості, доходів тощо, тобто дослідити
фактичний стан економіки і спрогнозувати її динаміку.
Нормативна економічна наука передбачає оцінні судження людей стосовно того, якою має
бути економіка або який конкретний політичний захід треба рекомендувати для розв'язання
тієї чи іншої економічної проблеми. Оцінні судження або нормативні твердження виникають
на рівні обгрунтування економічної політики.
Отже, позитивна економічна наука вивчає те, що є, нормативна ж узагальнює суб'єктивні
уявлення про те, що має бути. Позитивна економічна наука досліджує фактичний стан
економіки, а нормативна визначає, які конкретні економічні умови або рішення бажані чи не
бажані, тобто є рекомендаційною.
Приклад. Позитивне твердження: "Рівень інфляції становить 22% за рік". Нормативне
твердження: "Рівень інфляції треба знизити". Якщо в реченні з'являються слова "варто" чи
"треба", то є вагомі підстави вважати, що перед нами нормативне твердження.
Більшість суперечок між економістами пов'язана з нормативними підходами, політикою, що
ґрунтується на судженнях. Економісти й політичні діячі обстоюють різні теорії та моделі
економіки, поділяють різну філософію економіки, мають різні ціннісні орієнтири (етичні,
релігійні, філософські тощо). Великі розбіжності, наприклад, є щодо питання про те, якою має
бути економіка нашої держави.
Від економічної науки влада і суспільство чекають передусім нормативних тверджень. Однак
учені більшу увагу приділяють позитивній економіці: безпечніше і надійніше вивчати й
пояснювати те, що вже було, ніж давати рекомендації стосовно того, що треба робити. Тому
зміст навчальних посібників з економіки є позитивно-економічним. Продукт позитивної
економіки - знання, узагальнення, економічний аналіз.
24 Тема 1
Зауважимо, що не тільки економічна наука потрібна практиці та господарській політиці
держави, а й практика господарювання потрібна науці. Ця практика перебуває у стані
постійної динаміки і пошуку, спирається на узагальнення поточної господарської діяльності.
У цьому разі економічна теорія не може не брати до уваги національної специфіки, системи
цінностей нації, менталітету народу. Спроби абстрагуватися від національних господарських,
та й не тільки господарських особливостей, відривають економічну науку від практики, що не
раз призводило до краху тих чи інших теоретичних уявлень.
Національна господарська політика держави завжди спирається на певні економічні концепції,
на підставі яких розробляють загальнодержавні, регіональні та інші економічні програми.
Однак економічна наука, щоб виконувати свої методологічну й практичну функції, має сама
постійно розвиватися і вдосконалюватися, тобто працювати не тільки на господарську
практику, а й сама на себе, осмислюючи практику.
^ Цілі економічної політики
Вироблення економічної політики на засадах економічної теорії - справа не проста. Передусім
потрібно чітко визначити мету, якої бажано досягти, а далі - передбачити можливі наслідки
заходів, спрямованих на досягнення поставленої мети. І нарешті, треба дати оцінку
ефективності обраних економічних заходів. Завдяки цій оцінці можна вдосконалювати
інструментарій економічної політики.
Для умов розвинутої ринкової економіки економічна теорія виробила і пропонує такі
традиційні цілі:
^ Економічне зростання. Потрібно забезпечити виробництво більшої кількості
високоякісних товарів і послуг, що дає змогу досягти вищого рівня життя. 'Ь Повна
зайнятість. Відповідну роботу треба надати всім, хто
бажає і здатний працювати.
%> Економічна ефективність. Потрібно за мінімальних витрат одержати максимальну
віддачу від обмежених виробничих ресурсів, що перебувають у розпорядженні суспільства. ^
Стабільний рівень цін. Потрібно уникати значного підвищення або зниження загального
рівня цін, тобто інфляції та дефляції. ^ Економічна свобода. Керівники підприємств,
працівники і споживачі мають користуватися високим ступенем свободи в економічній
діяльності.
Економічна теорія як наука
Ч> Справедливий розподіл доходів. Жодна група громадян не повинна злидарювати, коли інші
надмірно розкошують. ^> Економічна забезпеченість. Треба забезпечити гідне існування
хронічно хворих, непрацездатних, недієздатних, літніх і всіх тих, хто не спроможний
заробити принаймні мінімального доходу.
^> Торговельний баланс. Кожна країна має підтримувати раціональний баланс міжнародної
торгівлі та міжнародних фінансових операцій.
У різних країнах і в різні періоди є свої особливості. Зокрема для України, яка розбудовує
державність і формує власну економічну систему, досягнення першої мети передбачало
передусім припинення глибокого економічного спаду, перебудову структури виробництва й
підпорядкування його задоволенню потреб народу. Особливості властиві й іншим цілям
економічної політики. Надзвичайно актуальне для України, яка зазнала Чорнобильської
катастрофи, поліпшення стану довкілля.
Деякі цілі доповнюють одна одну, оскільки з досягненням однієї можна досягти й інших.
(Наприклад, досягнення повної зайнятості (друга ціль) означає ліквідацію головної причини
низьких доходів (шоста) та економічної незахищеності (сьома). Інші можуть суперечити одна
одній або й бути взаємно неприйнятними. Наприклад, вирівнювання доходів може послабити
стимули до праці й підприємницького ризику і цим сповільнити економічне зростання). У
цьому випадку суспільство змушене визначити пріоритети у виконанні завданнь, які воно
ставить перед собою.
Сьогодні в Україні актуальними завданнями економічної теорії є виявлення шляхів
економічного зростання і забезпечення його сталості; обґрунтування політики структурної
перебудови економіки. Дуже важливим є також формування національного господарського
комплексу, забезпечення, створення, розвиток, ефективне функціювання ринкової
інфраструктури, захист інтересів споживача, зайнятість та ін.
1.4. ФІЛОСОФІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ
Економісти мають різні філософські погляди на світ економіки і цим визначені їхні
рекомендації щодо його поліпшення.
Можна виокремити три філософські концепції. Це класична (ліберальна), кейнсіанська і
марксистська1. Вони відрізняються між собою різним баченням того, як можна побудувати
ефективну і
'С. Панчишин. Макроекономіка. - К.: Либідь, 2001. -С. 35._________
26 Тема 1
стабільну економічну систему. Основними елементами такої побудови є: тип і форма
власності; спосіб досягнення рівноваги (збалансованості) економіки; спосіб розподілу
виготовлених життєвих благ.
№ Класичну концепцію започаткували ще А. Сміт й Д. Рікардо, нині вона відома як лібералізм.
Основним її постулатом є те, що тільки приватна власність ефективна.
Ринок, на думку лібералів, є природною умовою функціонування і розвитку економіки, він
створює найліпші умови для економічного зростання. Ринковий механізм - єдиний
ефективний засіб, який забезпечує регулювання економіки, її збалансованість та стабільність.
Порушення економічної рівноваги і зниження ефективності зумовлене, на думку лібералів від
економіки, не хибами ринкового механізму, а втручанням держави в економіку. Тому
ліберали - категоричні противники державного втручання в економіку, вважають, що воно має
бути мінімальним. Державне втручання в інші аспекти господарського життя, наприклад у
політику цін і зарплатні, посилює їхню негнучкість, що блокує діяльність ринку, тобто
порушує механізм передавання інформації. До того ж, централізоване, державне регулювання
є бюрократичним, неефективним, воно гальмує індивідуальну ініціативу і порушує свободу
людини. Тому сучасні економічні ліберали, дещо змінивши під впливом реалій думку щодо
ролі держави в економіці, вважають, однак, що державний сектор має бути якомога менший.
Ринковий механізм забезпечує, як уважають ліберали, справедливий розподіл доходів.
Нерівність у розподілі, що простежується в ринковій економіці, є неодмінною умовою
ефективної економіки, оскільки стимулює людей до напруженої праці. Навпаки ж, рівність у
доходах підриває економічні стимули до праці, а, отже, зменшує обсяг національного
виробництва й доходу. На підставі цих аргументів ліберали виступають проти перерозподілу
доходів через податки і трансфери біднішим родинам. Найбільше, що суспільство може
зробити у сфері перерозподілу доходів - це пенсії для людей похилого віку та допомога
безробітним. Отже, на думку лібералів, ефективністю економіки не можна жертвувати задля
рівності людей.
ва° Кейнсіанська концепція організації економіки розвинулася на тлі так званої великої
депресії 1929-1933 рр., яка охопила майже увесь західний світ. Вона пов'язана з іменем одного
з найвидатніших економістів XX ст. - англійця Дж; М. Кейнса. Його праця "Загальна теорія
зайнятості, процента і грошей", опублікована 1936 р., зробила
Економічна теорія як наука ?

справжню революцію в економічній науці та в господарській практиці.

Відомий економіст не заперечував основного постулату лібералізму. Він також уважав, що
приватна власність є високоефективною. Проте Кейнс водночас стверджував, що й інші
форми власності, і державна також, можуть бути ефективними. Іншими словами, Кейнс
висловлювався за змішану економіку, у якій є місце різним формам власності, серед них й
державній.
Основне, що заперечував Кейнс, - це наявність у ринковій системі автоматичного механізму,
який забезпечує збалансованість і стабільність, отже, й повну зайнятість ресурсів. Ринкова
економіка, як засвідчив досвід Великої депресії, може потрапляти в кризовий стан і
перебувати в ньому тривалий час. Оскільки ринковий механізм, як координатор економічного
життя, не спрацьовує, то Кейнс уважав неодмінним державне втручання. Іншими словами, він
обґрунтував неминучість державного регулювання економіки. Головна рекомендація вченого
урядові полягала в тому, щоб збільшувати видатки, а, отже, і збільшувати виробництво, що
поверне безробітних на робочі місця.
Кейнсіанство грунтується на тому, що національне виробництво й рівень зайнятості визначені
сукупним попитом. Якщо він недостатній, то обсяг національного виробництва зменшується,
а зайнятість знижується. Тому для збільшення сукупного попиту треба перерозподіляти
доходи в інтересах бідніших соціальних груп. Це стимулюватиме сукупний попит, а, отже, й
національне виробництво. Таким для Кейнса був компроміс між ефективністю і рівністю.
•а? Марксистська концепція має коріння в бажаннях та утопіях багатьох мислителів
минулого, які хотіли зробити суспільство ліпшим, справедливим. З погляду марксистської
концепції, /?мнкова економіка та й інші, що ґрунтуються на приватній власності,
неефективні, є втіленням хаосу і нерівності.
Приватна власність, як твердять марксисти, є результатом експлуатації найманої праці.
Ринковий механізм неспроможний забезпечити збалансованої національної економіки. Він
генерує економічні цикли і кризи, які дедалі поглиблюються і, зрештою, призводять до
руйнування усієї економічної системи.
Тому основою справедливого ладу комуністи вважають усезагальну суспільну, а фактично -
державну власність. Тільки на засадах державної власності, твердять вони, можна
забезпечити
найефективнішу економічну систему. Цього можна досягти централізованим державним
плануванням, за якого на найвищому рівні координації економіки ухвалюють так званий план
розвитку народного господарства, а також те, які блага і для кого виробляти. Цей план
передають і деталізують по щаблях ієрархічної державної драбини на нижчі рівні аж до
окремих підприємств.
Марксистська доктрина обстоює зрівняльний характер розподілу, економічну рівність людей.
Усі люди повинні мати однаковий рівень споживання.
1.5. З ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ
Основні напрями, школи і течії в економічній теорії
Глибоке засвоєння економічної теорії, як і економічної науки загалом, пов'язане з пізнанням її
історичних джерел і закономірностей розвитку. Жодна галузь науки не з'явилась раптово.
Кожна з них є продуктом тривалої еволюції, нагромадження якісних ознак, постійного
вдосконалення.
Історія є ключем до розуміння самої природи науки. Економічні знання сягають
дохристиянської доби, їхнє коріння можна віднайти у творах мислителів стародавніх Греції й
Риму і ще давніших часів.
На розвиток економічної теорії особливо великий вплив мали формування національного
ринку й національної економіки, розвиток ремесел, торгівлі, поглиблення суспільного поділу
праці.
Певний прорив у галузі економічної науки пов'язаний з меркантилізмом (від італ. тегсапіе -
торгівець, купець). Цей термін у науковий обіг увів у XVIII ст. А. Сміт.
Виникнення і розвиток меркантилізму пов'язані з істотними змінами в суспільній свідомості
щодо уявлень про багатство та його джерела. Якщо до епохи Відродження суспільне
прийнятним і схвальним було уявлення про людину як героя-завойовника з властивими йому
методами збагачення (завоювання, пограбування), то за доби Відродження сформувалися нові
уявлення про багатство та його джерела. Наперед вийшли купець, ремісник, художник.
Теоретичною концепцією, яка обґрунтувала нові уявлення про багатство та його джерела, і
був меркантилізм.
Епоха Середньовіччя - це час формування і розвитку національних держав, націй. Різні народи
і держави поглиблювали економічні стосунки. Найважливішою їхньою формою була зовнішня
торгівля, Економічна теорія як наука
яку провадили за допомогою грошей. Тому такими важливими були торговельний баланс,
гроші. Не випадково, меркантилісти особливу увагу приділяли саме цим питанням, тобто
сфері обігу.
Розрізняють ранніх і пізніх меркантилістів. Якщо ранні меркантилісти (період до великих
географічних відкриттів) ототожнювали багатство з грошима, гроші - із золотом та сріблом, а
головною їхньою ідеєю була ідея "грошового балансу", то пізні меркантилісти під багатством
розуміли надлишок продуктів, які обмінюють на зовнішньому ринкові на гроші, а ідеальним
уважали позитивний торговельний баланс. В економічній політиці заохочували вивезення
готових виробів в інші країни, а в зовнішній торгівлі - протекціонізм. Ці погляди відображали
головні тенденції розвитку тодішніх економічної думки й економічної політики і панували
протягом ХУ-ХУІИ ст. - неймовірно довго як для такої рухливої галузі знань, як економічна
наука.
З меркантилізмом пов'язане виникнення терміна політична економія. Цей термін увів француз
А. Монкретьєн на початку XVII ст.
Вагомий внесок у розвиток економічної теорії зробили творці теорії трудової вартості.
Представники цієї школи: критично оцінили здобутки меркантилізму; трактували
рекомендації меркантилістів як систему привілеїв і регламентацій окремим галузям, що не
залишала окремій людині можливостей домогтися успіху в захисті своїх інтересів на власний
розсуд; пошуки джерел і місце створення багатства вони перенесли до сфери виробництва; на
їхній погляд, гроші не є справжнім багатством (вони - тільки посередницьке багатство, і лише
блага, потрібні для життя і відновлення виробництва, є справжнім багатством).
Ця школа також пройшла істотну еволюцію, у якій особливе місце належить так званому
фізіократизму (влада природи). Цей термін увів А. Сміт.
Фізіократи, на відміну від меркантилістів, багатством націй уважали не гроші, а "продукт
землі", джерелом якого є не торгівля, а сільськогосподарське виробництво, землеробство.
Головний твір фізіократів "Економічна таблиця" Ф. Кене(1758). Усе суспільство Ф. Кене
розділяв на три класи:
О продуктивний (фермери і наймані сільськогосподарські працівники);
О клас земельних власників;
€> непродуктивний клас - люди, зайняті за межами сільського господарства.
Усі три класи перебувають між собою в економічній взаємодії.
зо
Тема 1
Праця Ф. Кене - це геніальна спроба вперше в історії економічної думки розглянути процес
відтворення сумарного продукту нації. Однак ця схема не охоплювала процесу відтворення
всього національного продукту, оскільки вилучала працю, застосовувану в промисловості.
Прихильники Ф. Кене трактували його таблицю як вершину всієї фізіократичної школи,
вважали її одним із трьох найбільших відкриттів людської історії (поряд з письмом і грішми).
Логічною виглядає й ідея фізіократів щодо невтручання держави в природний перебіг життя.
У таблиці Ф. Кене для держави просто немає місця.
Спробу втілити ідеї фізіократів у практику (щоправда, невдалу) зробив Ж. Тюрго, відомий і як
видатний теоретик. У праці "Роздуми про створення і розподіл багатства" Ж. Тюрго висунув
низку ідей, які вийшли за межі концепції фізіократів. Зокрема це такі ідеї:
Ф чистий продукт створюють не тільки в сільському господарстві, а й у промисловості;
Ф "непродуктивний клас" поділяють на: *$ клас підприємців; *$ клас найманих
працівників;
(1) у сільськогосподарському виробництві діє "закон зменшення земельного продукту" (закон
спадної родючості грунту) та ін.
Напрям економічної науки - класична школа - виник у XVII ст. і проіснував до початку XIX
ст.
Історична заслуга класичної школи полягає в тому, що вона пов'язала джерело багатства з
працею, започаткувавши теорію трудової вартості. До представників цієї школи належать
передусім Вільям Петті (1623-1687) - батько політичної економії за К. Марксом, Адам Сміт
(1723-1790), Давид Рікардо (1772-1823), Томас Мальтус (1766-1834), Джон Стюарт Мілль
(1806-1873).
Класична школа економічної теорії пов'язана насамперед з іменем А. Сміта. Він уперше
підбив підсумки розвитку економічної думки і започаткував теорію трудової вартості.
Економічну науку А. Сміт сприймав як учення про багатство та способи його збільшення.
Багатство нації втілене в продукції, яку споживає народ країни. Дослідження джерела
багатства А. Сміт пов'язав з поділом праці (спеціалізацією працівників), який, поряд з
накопиченням капіталу, визначає продуктивність праці. Отже, зростання багатства зумовлене
рівнем накопичення капіталу та способами його використання.
Економічна теорія як наука
Регулятором процесу створення багатства, за А. Смітом, є "невидима рука" ринку: коли
людина діє із власної вигоди, то це природно, або, точніше, неминуче приводить її'^до того,
що вона віддає переваги тому заняттю, яке найбільш вигідне суспільству.
Отже, тиск ринку скеровує егоїстичні дії людей у суспільне потрібному напрямі. Система
ринкової конкуренції дає змогу отримати суспільне корисні наслідки навіть від егоїстичної
поведінки людей.
Адам Сміт намагався збагнути людину, її природу, психологію. І сприйняв її такою, якою
побачив: егоїстичною, що дбає передусім про "власну вигоду, а ніяк не про вигоди
суспільства". Однак він зумів зберегти повагу саме до такої людини.
Учений також розвинув учення про об'єктивні економічні закони, які керують виробництвом,
де й створюється багатство народів. Йому була близькою ідея "природної гармонії"
(рівноваги), що усталюється в економіці стихійно, без державного втручання, і є оптимальним
режимом функціювання економічної системи. Ринок сам себе регулює.
До того ж, А. Сміт уперше визначив двояке завдання економічної науки: аналіз об'єктивної
економічної реальності та з'ясування закономірностей її розвитку (позитивний аспект) і
вироблення рекомендацій для економічної політики фірм і держави (нормативний аспект).
Отже, А. Сміт не тільки перший економіст. Його праці виходять за межі економічного знання
- він піднісся до рівня методології пізнання світу. Запропонована А. Смітом парадигма в
сучасних умовах перетворилася на могутнє знаряддя в багатьох галузях пізнання. З відстані
двох сторіч дивують не помилки видатного вченого, а глибина його спостережень.
Теорію А. Сміта високо оцінили його сучасники й наступні покоління вчених-економістів.
Вона істотно вплинула на розвиток економічної науки і стала своєрідною економічною
біблією ринкової економіки.
Продуктивним у розвитку економічної науки було XIX ст. Саме тоді відбулася диференціація
економічних поглядів, що привело до виникнення нових напрямів в економічній теорії. Один
із них сформувався на базі класичної політичної економії, соціалістичної ідеї та філософської
діалектики - марксистський напрям, репрезентований К. Марксом та Ф. Енгельсом. Головний
твір цього напряму - "Капітал" К. Маркса, перший том вийшов у світ 1867 р. Зауважмо, що К.
Маркс був проникливим мислителем-економістом; можливо, одним з найвизначніших
аналітиків економічних проблем.
32
Тема 1
За умов економічних потрясінь і соціальних катаклізмів другої половини XIX ст.
марксистська економічна доктрина здобувала щораз більше прихильників, її основу становила
концепція капіталістичної експлуатації, зубожіння мас то утвердження соціалістичного ладу.
Марксистська теорія, що створювала спрощену картину економічних відносин і
закономірностей розвитку, приваблювала ті соціальні верстви, які сподівалися ще за життя
позбутися соціальних труднощів і незручностей.
Карл Маркс був викривачем болячок капіталізму та пророком його неминучої загибелі. Він
трактував історію як результат неперервної боротьби соціальних сил і вважав, що панівні
класи протистоять пригнобленим у всі часи. Основна увага К. Маркса була спрямована на
перспективи й цілі соціальної революції.
Логічним завершенням класичної теорії в галузі економічної політики була політика
фритредерства, проголошена Англією, що стала у XIX ст. "майстернею світу", її
промисловість мала високу продуктивність, товари - низькі ціни. За цих умов економічна
політика "відкритих дверей" була вигідна Англії - батьківщині класичної теорії, однак рішуче
неприйнятна для континентальних європейських країн із молодою і
неконкурентоспроможною промисловістю. Для цих країн життєву вагу мала якраз інша
політика - протекціонізм, завдяки якій можна було створити конкурентоспроможну
промисловість, а потім уже думати про фритредерство. Іншими словами, реалії суспільно-
економічної ситуації в Європі XIX ст. поставили на порядок денний питання про критику
класичної концепції й розроблення нових економічних теорій.
Так з'явилося підґрунтя для нових течій і шкіл в економічній науці. Наприкінці XIX - на
початку XX ст. в економічній науці виникли нові школи.
в®3 Основи нової історичної школи (Г. Шмолер, Л. Брентано, К. Бюхер, В. Зомбарт) були
закладені ще в середині XIX ст. Представники цієї школи відмовились від цілісної абстрактної
економічної теорії, заперечуючи універсальний характер економічних законів і підмінили її
історією національної економіки. Вони вважали, що економічне життя країни регульоване не
універсальним механізмом ринку, а специфічними для кожної нації історично сформованими
соціальними інститутами, серед яких вирішальну роль відіграє держава. Соціально-
економічний розвиток країни вони тлумачили як вияв національного духу. Представники
історичної школи пояснювали економічні явища з
Економічна теорія як наука 33
позиції філософії та соціології. Вони зібрали великий фактичний матеріал, цінний для історії
науки. Цей напрям тепер розвивають інституціоналісти.
«з* Австрійська школа граничної корисності (суб'єктивно-психологічний напрям економічної
науки) виникла в 70-80-ті роки XIX ст. (К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бем-Баверк) і зосередила увагу
економічної теорії на споживачеві, корисності як визначальному чинникові цінності, її
представники заперечували трудову теорію вартості (цінності), вважаючи основою
ціноутворення суб'єктивну корисність і зводячи цінність засобів виробництва й життєвих благ
до їхньої суб'єктивної цінності. Ці ідеї були викладені й розвинуті за допомогою граничного
(маржинального) аналізу, який і дав назву економічній школі - маржиналізм.
Отже, маржинальний підхід до критики класичної теорії ґрунтувався на тому, що цінність
товарів усталюється не у виробництві, а в сфері обігу. Ціна, за яку буде продано товар,
залежить від суми грошей, за яку покупець купить товар. Звідси цінність товару визначена не
затратами праці (її кількістю) на виробництво товару, а суб'єктивно-психологічними
особливостями сприйняття цінності товару покупцем.
Сприйняття ж цінності товару індивідуальне для кожного покупця і залежить від корисності,
яку дасть покупцеві купівля цього товару. Корисність залежить, по-перше, від системи
потреб; по-друге, від запасу товару у споживача. Потреби ж бувають першого, другого,
третього тощо рангів, з огляду на їхню важливість для покупця. Щодо запасу, то кожний
наступний товар цього виду є менш корисний для споживача (у чому переконатися не важко).
І що більший запас цього товару, то меншу корисність має кожний наступний з них. У цьому
й полягає суть закону спадної граничної корисності- фундаментального принципу
маржиналізму.
Оскільки кожний наступний товар щораз менш корисний для споживача, то споживач
купуватиме його за умови зниження ціни. Отже, незалежно від затрат праці, ціна товару
знижуватиметься зі збільшенням його запасу. Тому ціна товару залежить не від затрат, а від
його граничної корисності.
Якщо ж це так, то вся споруда класичної економічної теорії розвалюється, оскільки вона
заснована на неправильному принципові - трудовій теорії вартості.
Застосований до аналізу різних економічних проблем принцип граничної корисності був
теоретично продуктивним, хоча практичні результати були не такі вражаючі. Важливість
маржиналізму
34 Тема 1
полягає у застосуванні ним математичного апарату, зокрема, граничного підходу до аналізу
економічних проблем, а також у стимулюванні інтересу до психологічних аспектів поведінки
споживача. Інструмент маржиналізму широко використовує сучасна економічна наука.
№• Кембриджська школа, що виникла в Англії наприкінці XIX ст., акцентувала увагу на
розвиткові мікроекономічного аналізу економічних явищ (А. Маршалл, А. Пігу).
Запропоновані представниками цієї школи ідеї лягли в основу важливого розділу сучасної
економічної теорії - мікроекономіки, яка займається передусім проблемами ціноутворення на
рівні окремих товарів, підприємств, ринків. Відмовившись від пошуків джерела цінності
(вартості), тобто від причиново-наслідкового аналізу, Альфред Маршалл застосував
функціональний аналіз економічних явищ за принципом їхньої взаємозалежності, взаємного
впливу. Він увів нові інструменти економічного аналізу, такі як еластичність попиту,
надлишок споживача, представницька (репрезентативна) фірма, надлишок попиту, що було
важливим для розроблення теоретичних основ економічної політики фірми. Учений розробив
свою теорію цінності й на її підставі - теорію ціни, згідно з якою ринкова ціна є рівноважна
функціональних залежностей попиту і пропозиції. А. Маршалл уперше поєднав дослідження
економічних процесів з математичним апаратом. Його головна праця "Принципи політичної
економії" багато десятиріч була підручником з економічної теорії на Заході. А. Маршалла
вважають засновником неокласичного напряму економічної теорії.
І®* Американська школа кінця XIX - початку XX ст., подібно до австрійської та
кембриджської, широко використовувала ідеї суб'єктивізму та психологізму, її найвідоміший
представник Джон Бейте Кларк усебічно обґрунтував принцип маржиналізму (граничності),
синтезував маржиналістські концепції своїх попередників і створив теорію граничної
продуктивності. Щоб наблизити економічну науку до точних наук, за аналогією з
теоретичною механікою, він поділив її на два розділи - статику й динаміку, вважаючи, що
початковим моментом вивчення має бути аналіз статики, тобто стану економічної рівноваги.
Чільне місце в економічній науці Кларк відводив теорії розподілу, згідно з якою розподіл
відбувається відповідно до внеску кожного фактора виробництва (праця, капітал, земля), до
того ж в процесі виробництва простежується спадна продуктивність праці та капіталу. Учений
також стверджував, що доходи робітників і
Економічна теорія як наука
підприємців відповідають реальному внескові праці й капіталу в кінцевий продукт
виробництва.
Отже, в останній чверті XIX- на початку XX ст. в економічній науці сформувався
неокласичний напрям. Його теоретичними засадами є мікроекономічний аналіз і
маржиналізм.___________
Представники п,
чного напряму:
+* сформулювали закономірності оптимального режиму господарювання економічних
одиниць в умовах вільної конкуренції;
"^ розробили систему загальної економічної рівноваги та її математичну інтерпретацію;
"^ розвинули мікроекономічний аналіз;
"^ почали застосовувати математичні методи в економічних дослідженнях;
"^ господарку розглядали як сукупність мікроекономічних агентів (споживачів, продавців,
фірм), які дбають про максимум доходу і мінімум витрат.
Історичне значення неокласичного напряму полягало в тому, що він дедалі більше
перетворювався в науку про раціональну господарську діяльність.
Світові війни XX ст. спричинили докорінні зміни на економічній і політичній карті світу:
внаслідок більшовицького перевороту 1917 р. запанувала тоталітарна система на одній шостій
частині Землі, а після Другої світової війни - ще в деяких європейських країнах. Експансія
тоталітаризму поширилася на Азію, Латинську Америку та навіть Африку. Відбулись глибокі
соціально-економічні зміни в економіці індустріально розвинених країн. Це, звичайно,
вплинуло на розвиток економічної теорії. Якщо в країнах "радянської моделі" панували
марксистські погляди, то в країнах із розвинутою ринковою системою економічна теорія
постійно шукала рецептів для забезпечення економічної рівноваги динамічних господарських
систем.
У цьому контексті особливо помітна постать англійського економіста, державного й
політичного діяча Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946), прізвище якого й дало назву одній з
провідних течій сучасної економічної теорії - кейисіаиству. Кейнс та його прихильники:
> визнали серйозні хиби у механізмі вільної конкуренції, що з найбільшою очевидністю
виявилося у Великій депресії 1929-1933рр.;____________________________________________
,, Тема 1
Зо
> обґрунтували потребу державного втручання в економіку;
> на противагу традиційному мікроекономічному аналізові Дж. Кейнс увів в економічну
теорію новий - макроекономічний - метод аналізу, з позиції якого досліджував кількісні
функціональні залежності в економіці таких сукупних економічних величин, як ВВП і
національний дохід, інвестиції й зайнятість населення, споживання й заощадження, сукупна
кількість грошей в обігу;
> Дж. Кейнс, змістивши увагу з проблеми пропозиції ресурсів (неокласична школа) на
проблему ефективного попиту, висунув теорію мультиплікатора.
Ідеї кейнсіанців з найбільшою повнотою викладено в праці Дж. М. Кейнса "Загальна теорія
зайнятості, процента і грошей" (1936).
В умовах гострої соціально-економічної кризи кінця 20 - і початку 30-х років XX ст.
рекомендації кейнсіанців, зокрема щодо потреби державного регулювання економіки, мали
важливе практичне значення.
Дж. М. Кейнс цілковито відкидав теорію Маркса й усі свої зусилля спрямовував на
підтримання та вдосконалення ринкової системи. Він обстоював ідею "змішаної економіки", у
якій уряд (держава) відіграє головну роль, робив ставку на активне урядове втручання в
макроекономічну ситуацію.
Теорія Дж. М. Кейнса істотно вплинула на загальний розвиток економічної теорії та
економічної політики. З нею небезпідставно пов'язують початок нового етапу в розвитку
економічної науки.
У працях таких послідовників Дж. Кейнса, як А. Гансен, Д. Робінсон, Є. Домар, Р. Гаррод, Ф.
Перу та інші, кейнсіанські ідеї було розвинуто у вигляді неокейнсіанських моделей
економічного зростання, посткейнсіанських теорій розподілу національного доходу. Повоєнна
соціально-економічна ситуація у країнах з ринковою економікою загострила проблеми
економічного зростання.
Якщо теорія Дж. Кейнса та його послідовників передбачала втручання держави в господарські
процеси, то неоліберальна школа з її концепцією "соціального ринкового господарства" (Л.
Мізес, Ф. Гайєк, В. Бекон та ін.) була на позиціях свободи дій, спиралася на загальнолюдські
цінності. Щоправда, неоліберали також визнавали можливість обмеженого впливу держави на
економіку, щоб забезпечити умови вільної конкуренції. Погляди економістів цього напряму
були особливо популярними після Другої світової війни у країнах Західної Європи, зокрема у
ФРН.
Економічна теорія як наука
З початком світового економічного спаду (1974-1975) кейн-сіанство перестало бути
провідним напрямом економічної теорії й економічної політики. Рецепти кейнсіанства, його
неокейн-сіанського варіанта, також почали дедалі більше суперечити потребам загального
розвитку економіки. Такі реалії 60-70-х років у західних країнах, як інфляція, циклічність
розвитку, дефіцит державного бюджету, довели неспроможність кейнсіанських пропозицій
безкризового розвитку на базі державного регулювання економіки.
На чільне місце вийшов неокласичний, неоконсервативпий напрям, представники якого
звернулися до нових об'єктів аналізу і визнали, що потрібно обмежити втручання держави для
забезпечення свободи дій ринкових сил. Суттєвої еволюції зазнала теорія граничної
корисності, де аналіз перемістився на комплекс ціноутворювальних чинників. Теорія
граничної продуктивності дала поштовх розвиткові в повоєнний період неокласичних теорій
зростання, у яких головна увага зосереджена на проблемі потенційно можливого зростання,
зважаючи на фактори виробництва та їхнє оптимальне використання (виробнича функція
Коба-Дугласа, багатофакторні моделі Р. Солоу, Я. Тінбергена).
Найважливіші напрями "оновленої"1' неокласичної концепції в сучасних умовах такі:
> монетаризм чиказької школи на чолі з Мілтоном Фрідманом акцентує увагу на тому, що
головною причиною змін у загальному обсязі продукції і рівні цін є коливання пропозиції
грошей;
> економша пропозиції орієнтує на пропозицію через перерозподіл національного доходу на
користь великого та середнього виробництва, зниження податків на корпорації, щоб
використати частину прибутку для прискорення науково-технічного прогресу і зменшити
державні видатки на соціальні програми. Особлива увага приділена застосуванню в
державному регулюванні податкових інструментів, пошукам оптимальної ставки податків,
яка б забезпечу вала максимальні надходження до бюджету і не зменшувала стимулів
приватного підприємництва (крива Лафера);
> теорія раціональних сподівань обґрунтовує тезу, що економічні суб'єкти (корпорації,
споживачі) за допомогою комп'ютеризації можуть раціонально використовувати
інформацію й оперативно реагувати на зрушення в економічній діяльності та ринкових
відносинах.
~ Темзі
У цих неокласичних і неоконсервативних теоріях домінує практична функція економічної
теорії, спрямована на саморозвиток ринкових економічних систем, їхнє удосконалення.
Досить тривале протистояння концепції Кейнса і неокласичної школи закінчилося так званим
неокласичним синтезом. Цю ідею висунули ще наприкінці 1930-х років, проте остаточно
обґрунтував її американський економіст Пол Семюелсон. З позицій неокласичного синтезу
теорію Кейнса розглядали як варіант традиційного неокласичного підходу. Залежно від стану
економіки пропонували використовувати рецепти кейнсіанства (державне регулювання) або
обмеження державного впливу на економіку, що проголошує неокласична концепція. Отже,
представники неокласичного синтезу, розглядаючи західну економічну систему як змішану,
не абсолютизують регулятивного впливу ринку на економіку й визнають ситуативну
ефективність різних методів державного впливу на неї.
Найвизначнішим представником неокласичного синтезу є видатний американський економіст
і один з перших Нобелівських лауреатів з економіки, автор одного з найпопулярніших
підручників із сучасної економічної теорії ("Есопотісз") П. Семюелсон. Цей учений окреслив
предмет економічної теорії, сучасні методи дослідження економіки, об'єднав в одному
підручникові макро- і мікроекономіку. Узагальнення П. Семюелсоном дотеперішніх
досягнень економічної теорії можна вважати певним підсумком цілого етапу розвитку
економічної думки. Його підручник "Есопотісз" 1 порівнюють з такими видатними працями в
галузі економічної науки, як "Основи політичної економії" Дж. С. Мілля та "Принципи
політичної економії" А. Маршалла.
У 60-70-х роках в економічній науці еволюціонував іисти-туціонально-соціальний напрям 2,
який виник ще у 20-30-х роках XX ст. на базі історичної школи. Представники цього напряму
Дж. К. Гелбрейт, А. Арон, Р. Арон, В. Ростоу, Д. Бел, А. Тофлер та інші критикували всі
традиційні школи за відрив від аналізу соціальних проблем. Вони виступили за соціологізацію
економічної теорії та розробляли концепції трансформації ринкової економіки в умовах
науково-технічної революції.
'Перший український переклад цього підручника (І4-те видання) виконано на економічному факультеті Львівського
національного університету імені Івана Франка й опубліковано у видавництві "Основи" двома томами:
"Макроекономіка" (1995) і "Мікроекономіка" (1998).
2
Автори інституціоналізму поняття "інститут" трактують дуже широко, охоплюючи і державу, і конкуренцію, податки,
монополії, юридичні відносини, особливості менталітету і навіть інстинкти.
Економічна теорія як наука
Трансформації західної ринкової економіки під впливом бурхливого розвитку науки й техніки
присвячені такі теорії, як "суспільство послуг" К. Кларка та Ж. Фурастье, "суспільство
масового споживання" В. Ростоу, "планова система" Дж. Гелбрейта, "постіндустріальне
суспільство" Д. Бела, "суспільство третьої хвилі" А. Тофлера, "суспільство високої технології"
Дж. Нейсбіта, "інформаційне суспільство" Є. Масуда та ін.
Теоретики цього напряму враховують такі нові явища сучасного західного суспільства, як
планування, розширення внутрішнього ринку через орієнтацію економіки на масове
споживання, інтенсивний розвиток соціальної сфери, їхні зусилля спрямовані на вироблення
форм соціалізації господарських відносин, відшукування певних соціальних амортизаторів,
покликаних нейтралізувати соціально-класові конфлікти.
Останні десятиріччя XX ст. було ознаменовано розвитком і зростанням ролі
неоінституціоналізму (нова інституційна економіка), який предметом економічного аналізму
зробив трансакційні витрати і права власності (Р. Коуз, О. Вільямсон, Д. Норт та ін.).
"^ Внесок українських учених
у розвиток світової економічної теорії
Українські вчені зробили вагомий внесок у розвиток економічної науки. Однак цей внесок
українців є, на жаль, ще маловідомий. Професор С. Злупко 1 - знаний дослідник історії
економічної думки України - пояснює це низкою обставин. По-перше, український народ
тривалий час був позбавлений своєї держави, й усіх українських економістів замислювали до
російських. По-друге, у країнах Західної Європи, де формується світова думка, нерідко
стверджують (і це вже традиція) про певну нездатність слов'ян до економічного мислення.
По-третє, праці багатьох українських економістів не були доступні навіть фахівцям. У вищих
навчальних закладах економічної думки України не вивчали. За радянських часів
зацікавленість спадщиною українських економістів
'Недавно опублікувано його фундаментальний навчальний посібник (С. Злупко. Основи історії економічної теорії.
- Львів, 2001. - 626 с.), де вперше в економічній літературі з'ясовано місце видатних українських економістів у
контексті світового розвитку економічної теорії. Заслугою саме професора С. Злупка є піднесення із забуття,
дослідження і популяризація цілої низки українців, які спричинилися до розвитку економічної теорії.
Тема 1
40
тлумачили як буржуазний націоналізм, що був оголошений найбільшим ворогом
більшовизму.
Незважаючи на це, економічна думка України розвивалася в загальноєвропейському й
світовому контекстах. Ось деякі приклади. Українець Семен Десницький був учнем А. Сміта -
творця теорії трудової вартості.
До прихильників і послідовників "батька економічної науки" належав Михайло Балудянський
(1769-1847) - перший український професійний економіст, перший ректор Петербурзького
університету. Цей учений чимало зробив для утвердження демократичних економічних
поглядів на просторах Російської та Австрійської монархій. Михайло Балудянський істотно
вплинув на економічну концепцію програми декабристів; створив "економічну систему", що
досі не втратила свого значення, особливо для молодих національних держав. У цій системі
обґрунтовано принципи й основи розбудови національної економіки з позиції вільних
ринкових відносин.
Розвиткові економічної науки сприяв й Іван Вернадський (1821-1884) - професор Київського
університету, батько знаменитого природознавця. Іван Вернадський 1849 р. захистив
докторську дисертацію, присвячену аналізові італійської економічної літератури до початку
XIX ст. Уже цей факт засвідчує широту підходів, прагнення українських економістів подолати
національні межі, долучитися до загальноєвропейського наукового процесу. Науковець
критично оцінював утопічні теорії "общинного соціалізму", які обстоювали О. Герцен, М.
Чернишевський та інші російські соціалісти, був головним опонентом М. Чернишевського.
Він видавав журнал "Зкономический указатель", де критикував кріпосницькі та доринкові
форми виробництва, велику поміщицьку земельну власність. І. Вернадський був противником
втручання держави в економіку, тобто був прихильником економіки вільної конкуренції, не
сприймав комуністичних ідей.
Особливе місце в українській і європейській економічній науці посідає професор Київського
університету Микола Зібер (1844-1888), який досліджував первісну культуру, захистив
дисертацію про еволюцію трудової теорії вартості від Д. Рікардо до К. Маркса. Він був
першим популяризатором економічного вчення К. Маркса в Україні й Росії; перший у світі
виконав науковий аналіз "Капіталу" К. Маркса, визначивши його джерела. До речі, К. Маркс
зазначав, що М. Зібер найглибше проник у методологію "Капіталу". За посередництвом М.
Зібера з економічною теорією марксизму ознайомилися Г. Плеханов та інші російські соціал-
демократи.
Економічна теорія як наука
У руслі соціалістичних соціально-економічних поглядів формувався світогляд
СергіяПодолинського (1850-1891)-засновника екологічної парадигми сучасної економічної
науки. Найвагомішим у його науковій спадщині є економіко-екологічне відкриття,
обгрунтоване в дослідженні "Праця людини, та її відношення до розподілу енергії" (1880).
Дослідження опубліковане німецькою, французькою та італійською мовами. Суть відкриття
С. Подолинського полягає в тому, що за допомогою організованої людської праці можна
гармонізувати взаємини суспільства й природи, уникнути енергетичної кризи, оскільки праця
здатна не тільки поглинати, а й зберігати і накопичувати енергію.
На Заході цю ідею розвинув англійський економіст А. Маршалл, який започаткував
неокласичний напрям в економічній теорії (мікроекономічний аналіз). Відкриття С.
Подолинського мало помітний вплив на світову економічну та екологічну науку. Це зазначали
Ф. Енгельс, В. Вернадський, на цьому наголошують сучасні природознавці, філософи,
економісти.
Великі заслуги перед світовою економічною теорією має видатний український учений
Михайло Туган-Барановський (1865-1919), який звернувся до багатьох теоретичних проблем
економіки. Замолоду сприйнявши ідеї класичної школи, М. Туган-Барановський обґрунтував
можливості синтезу трудової теорії вартості та концепції граничної корисності, які вважали
антиподами.
Михайло Туган-Барановський зробив помітний внесок у розвиток теорії кооперації,
грошового обігу, у критику економічних доктрин марксизму, економічних концепцій
російського народництва. Світове визнання М. Туган-Барановський здобув за дослідження з
теорії ринку й економічних криз, розроблення концепції економічної кон'юнктури, які
позитивно сприйняли економісти багатьох країн ще за життя вченого. Його праця з питань
криз в Англії на початку XIX ст., за яку він одержав магістерське звання у Московському
університеті, згодом була видана майже всіма європейськими і навіть японською мовами.
Вона вплинула на економічні погляди провідних економістів Європи й Америки. Михайло
Туган-Барановський став першим східноєвропейським ученим, якого визнала світова
економічна думка*.
* До речі, зусиллями проф. С. Злупка та його дружини Я. Злупко перекладено 2003 р. українською мовою
підручник Михайла Туган-Барановського "Основи політичної економії".-Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2003. -
627 с.
Тема 1
42
Видатним економістом-математиком, який мав величезний вплив на розвиток сучасної
економічної науки, був представник Київської школи Євген Слуцький (1880-1948). Він зробив
вагомий внесок у розвиток економіко-математичних методів в економічній науці.
Ще 1915 р. в італійському журналі було опубліковано статтю Є. Слуцького "До теорії
збалансованого бюджету споживача" (передруковано в Москві тільки 1963 р.), присвячену
проблемам попиту і взаємозв'язку між функцією попиту, рухом цін та доходів. Цікаво, що цю
статтю Р. Ален та Дж. Гікс "виявили" тільки в 30-ті роки. Треба віддати належне цим ученим.
Хоча Гікс ознайомився зі статтею Є. Слуцького вже після публікації основних своїх ідей
(1934), він відверто заявив: "Теорія, яку буде викладено в цьому і двох наступних розділах,
належить, по суті, Слуцькому..."1. Декілька статей присвятив Є. Слуцькому й Р. Ален,
зазначивши великий вплив його праць на розвиток економетрики.
Уперше в світовій літературі Є. Слуцький наголосив на потребі створення нової науки, яка б
розробляла принципи раціональної поведінки людей за різних умов, - праксеології.
Навіть ці фрагментарні відомості про внесок українських учених у розвиток світової
економічної думки (а тут навіть не згадано прізвищ багатьох інших учених, які прямо або
побіжно займалися економічними проблемами: це І. Франко, М. Драгоманов, В. Каразин, А.
Скальський, Д. Журавський, В. Навроцький, О. Терлецький, М. Павлик та багато інших)
засвідчують, що українські вчені були не тільки популяризаторами ідей західних економістів,
а й створювали теорії, які збагатили світову економічну думку.
Сьогодні студенти незалежної України мають змогу ознайомитися з усією різноманітністю
концепцій економічної теорії (українських і зарубіжних) і за оригінальними працями їхніх
авторів, і за перекладними виданнями. Глибоке ознайомлення з цими концепціями збагатить
читача: воно є неодмінною умовою розвитку економічного професіоналізму.
Резюме
/. Економічна теорія є узагальненим відображенням господарської діяльності, її
закономірностей. Вона тісно пов'язана зі створенням багатства, матеріальних умов
добробуту людей, їхнім розподілом і споживанням.
'Хикс Дж. Стонмость й капитал. - М.: Прогресе, 1993. - С. 112. Економічна теорія як наука
43
2. Економічна теорія досліджує, як суспільство вибирає найліпші
способи використання обмежених ресурсів, щоб виробляти різноманітні товари та
розподіляти їх серед різних груп населення. Економічна теорія є дослідженням багатства й
одночасно частиною дослідження людини.
3. Економічна теорія тісно пов'язана з усіма економічними дисциплінами, для яких вона є
методологічною (теоретичною) основою, з іншими суспільними, а також природничими й
гуманітарними дисциплінами,
4. Економісти використовують різноманітний інструментарій для
дослідження господарської діяльності людей, зокрема спостереження й економічний аналіз.
Результати досліджень відображають певний стан економіки, певні факти. Нові факти
спростовують старі теорії, і наука розвивається далі.
5. Розглядаючи економічні проблеми, треба уникати низки пасток,
зокрема так званої "помилки композиції "-помилки, пов'язаної зі співвідношенням часткового
і цілого. Важливо також завжди пам'ятати, що наші спостереження "хворіють"на
суб'єктивізм, а також те, що, досліджуючи те чи інше питання, слід дотримуватися
припущення "за інших однакових умов".
6. Економічна теорія виконує низку функцій: окрім методологічної,
ще й світоглядну, пізнавальну та практичну.
7. В економічній науці можна виокремити три філософські концепції (доктрини): класичну,
кейнсіанську і марксистську. Вони по-різному трактують те, якою є ефективна форма влас-
ності, як досягати рівноваги в економіці і як забезпечити розподіл виготовлених життєвих
благ.
8. Сучасна економічна теорія є результатом усього попереднього її розвитку, синтезом її
історії. Вона увібрала в себе найяскравіші наукові набутки, які стали загальновідомими й
апробовані практикою.
9. Економічну теорію розвивали економісти не якоїсь однієї країни, чи групи країн, а багато
економічно мислячих людей усього світу. Помітний внесок у цю благородну справу внесли й
українські вчені, правда, й досі ще не поціновані у виданнях з історії економічної думки
(Злупко С. Основи історії економічної теорії. -Львів, 2001.-С. 6)
44
Тема 1
ТЕМ А 2

ПОТРЕБИ І РЕСУРСИ. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСІВ

П План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
2.1. Потреби та їх класифікація
2.2. Виробничі ресурси.
2.3. Виробництво: еволюція поглядів і структура.
2.4. Ефективність використання ресурсів.
2.5. Незайняпіість ресурсів і перспективи економічного зростання. Резюме
Ключові поняття та терміни
альтернативна вартість амортизація
відтворення (просте і розширене) групові інтереси економічне зростання (екстенсивний тип,
інтенсивний тип)
економічні інтереси ефективність економіки закон зростання альтернативної вартості
інвестування інтенсивність праці капітальні блага людські ресурси матеріальні потреби
матеріальні ресурси національні інтереси
обіговий капітал обмеженість основний капітал особисті інтереси підприємницький хист
повна зайнятість повний обсяг виробництва послуга потреби
продуктивність праці споживчі блага стадії виробництва структура виробництва суспільне
виробництво таблиця і крива виробничих можливостей товар
тривалість робочого дня ціна
Аналітична економія, досліджуючи процеси господарського життя, ґрунтується на таких двох
фундаментальних фактах: по-перше, матеріальні потреби суспільства (індивідів та інституцій)
неоомежені й непогамовні; по-друге, виробничі ресурси, тобто засоби для виробництва товарів і послуг -
обмежені, рідкісні.
Потреби і ресурси.
Ефективність використання ресурсів
2.1. ПОТРЕБИ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ Матеріальні потреби
Потреби - це відчуття нестачі чогось, що потрібне для підтримання життєдіяльності й
розвитку організму, людської особистості, суспільства загалом. Це своєрідний психологічний
стан невдоволеності, внутрішньої напруженості, дискомфорту, невідповідності між
внутрішнім станом і зовнішніми умовами існування.
Цей стан є внутрішнім спонукальним мотивом господарської діяльності, соціального й
економічного прогресу. Намагання задовольнити свої потреби мотивує поведінку людини,
формує сукупність її інтересів. Тому природна мета функціювання економіки - задоволення
людських потреб у товарах і послугах.
Тільки в далекому минулому люди задовольняли свої потреби даровими благами природи.
Нині абсолютну більшість товарів і послуг люди виробляють. До того ж, спожита продукція
має бути замінена новою. Тому задоволення потреб - це також стимул до подальшого
вдосконалення виробництва.
Виробництво стимулює розвиток нових потреб. Науково-технічний прогрес, нові технології
часто випереджають най-сміливіші фантазії людей, створюючи нові асортименти благ, і отже,
нові потреби. Виробництво часто впливає і на способи використання благ, формуючи цим
певну побутову культуру.
Коло потреб сучасної людини надзвичайно широке. Деякі потреби пов'язані з підтриманням
біологічного існування (матеріальні потреби), інші - це потреби духовні й культурні. Людські
потреби - це не тільки індивідуальні потреби, а й потреби сім'ї, соціальної групи, виробничого
колективу, народу, держави. Підприємства, наприклад, потребують виробничих будівель і
споруд, сировини, працівників, устаткування, складів тощо. Держава (уряд) утримує армію,
виконує багато функцій з управління суспільними процесами, має потребу в істотних коштах
для фінансування елементів інфраструктури, тощо.
Потреби розширюються, вони примножуються й ускладнюються, змінюються не тільки
кількісно, але й якісно. Зі змінами умов життя, підвищенням культурного рівня населення,
продовженням тривалості життя тощо, тобто зі змінами соціально-економічних умов потреби
урізноманітнюються, змінюється їхня структура, пріоритетність.
46
Тема 2
З досвіду також відомо, що будь-яка одна задоволена потреба створює нову. Це й дало
економічній науці підстави сформулювати закон зростання потреб. Цей закон виражає
об'єктивну необхідність зростання людських потреб (кількісно і якісно) із соціально-
економічним прогресом суспільства.
Людські потреби надзвичайно різноманітні. Тому є різні їхні класифікації:
> за характером виникнення потреби поділяють на біологічні й соціальні. Біологічні - це
потреби в повітрі, воді, їжі, теплі, безпеці тощо; виникають із потреби підтримувати життя
людини як біологічної істоти. Соціальні - це бажання належати до певного кола людей,
набути визнання, користуватися повагою, потреба людини в самореалізації та ін.;
> є також потреби, зумовлені розвитком цивілізації. Сучасна людина бажає не просто
захисту від холоду чи вітру, а житла з у сіма зручностями, не просто одягу, а речей, що
відповідають сучасній моді, їй потрібні сучасне медичне обслуговування, газети й
транспортні послуги, розваги тощо;
> залежно від засобів, що забезпечують задоволення потреб, їх поділяють на матеріальні й
нематеріальні. До матеріальних потреб належать ті, які задовольняють за допомогою
товарів (товари - це речі, які відчуваємо на дотик: продукти харчування, одяг, взуття,
автомобілі, будинки тощо). Нематеріальні потреби задовольняють за допомогою послуг. С
послу ги освіти, культури, медицини, юридичних служб та ін.;
> за способом задоволення потреби поділяють на індивідуальні й групові, або колективні.
Одні потреби (в одязі, житлі, продуктах харчування тощо) людина задовольняє відособлено,
інші (у громадському порядку, безпеці, чистому довкіллі та ін.) - спільно. Деякі потреби (в
освіті, транспорті, харчуванні) можна задовольняти осібно і спільно. З підвищенням рівня
розвитку суспільства дедалі більше потреб задовольняють осібно;
> за нагальністю задоволення потреби бувають елементарні, які задовольняють
предметами першої потреби (їжа, одяг, житло, медична допомога), і вишукані, які
задовольняють предметами розкоші (парфуми, норкові шуби, коштовні прикраси тощо).
Безперечно, те, що є предметом розкоші, наприклад, для Степана, може виявитися
предметом першої потреби для Романа. Те, що декілька років тому вважали предметом
розкоші, нині може стати предметом першої
Потреби і ресурси.
Ефективність використання ресурсів
47
Потреби самоактуалізації (самореалізації)
Потреби самоповаги:
значення, компетентність
потреби у визнанні
Потреби належності і любові (соціальні потреби)
потреби. До прикладу, холодильники, телевізори свого часу були предметом розкоші, сьогодні
вони є невід'ємною частиною нашого побуту.
Цікаву класифікацію потреб людини запропонував американський СОЦІОЛОГА. Маслоу
(піраміда Маслоу). Усі потреби він поділив на п'ять груп і помістив у геометричну фігуру
(піраміду) -(рис. 2.1.)
Найсильнішими і невідкладними з усіх людських потреб є фізіологічні потреби, потреби фізіологічного
виживання. Це потреби в їжі, воді, повітрі, сні, фізичній активності, захисті від екстремальних
температур тощо. Оскільки ці потреби стосуються біологічного виживання людини, то вони мають
бути задоволені на якомусь мінімальному рівні, перш ніж інші потреби вищого рівня стануть
актуальними. Так голодна людина ледве чи буде творити музику.
Коли фізіологічні потреби певною мірою задоволені, для людини набувають ваги інші потреби -у
безпеці і захисті. Сюди відносять потреби: в організації, Рис. 2.1. Піраміда Маслоу
стабільності, у законі й порядку,
у свободі від хвороб, страху і хаосу. Ці потреби забезпечують тривале виживання, є його гарантією.
Третій рівень у піраміді Маслоу займають потреби належності й любові (соціальні потреби). Вони
починають діяти, коли перші два рівні потреб певною мірою задоволені. На цьому рівні люди
намагаються встановлювати стосунки з іншими людьми, у групі, у сім'ї. Інакше людина
почуватиметься одинокою, вона відчуватиме громадський остракізм, відсутність дружби. Люди хочуть
відчувати любов, добре ставлення інших до себе. Це стосується і дорослих, і дітей.
Наступна група потреб пов'язана з потребою самоповаги, визнання. Ці потреби пов'язані з
компетентністю, впевненістю у своїх достоїнствах, досягненнях тощо. Людина має бути впевнена, що

Потреби безпеки і захисту

Фізіологічні потреби

Т
48
Тема 2
вона гідна тієї оцінки, яку їй дають інші. Причому дають, оцінюючи справжні достоїнства, а не
надумані.
Нарешті, коли ці потреби певною мірою задоволене, то важливою є потреба в самореалізації, тобто
потреба стати тим, ким людина й може стати. Людина, досягнувши цього рівня потреб, добивається
повної реалізації свого таланту, здібностей і потенціалу особистості. На жаль, цього рівня потреб
(самореалізації) досягають дуже небагато людей. (За оцінками Маслоу < 1%.)
Усередині піраміди потреби можуть бути розташовані по-різному. З віком, зі зміною
службового становища тощо на передній план (тобто в основі піраміди) можуть опинитися
інші потреби. Ці потреби взаємопов'язані й залежать одна від одної. Однак із незадоволених
потреб, та, що є в основі піраміди - найважливіша. Якщо ж її задоволене, то найважливішою
стає та, що розміщена на сходинку вище.
Голодну людину, наприклад, мало хвилює чистота повітря, яке вона вдихає, або те, як до неї
ставляться колеги. Однак, втамувавши голод, людина задумується про екологічні проблеми,
про спілкування з іншими людьми тощо.
Потреби ніколи не бувають задоволені повністю за принципом "все, або нічого". Потреби
частково збігаються, і людина одночасно може бути мотивована на двох або більше рівнях
потреб. Маслоу навіть вважав, що середня людина задовольняє свої потреби приблизно так:
85% - фізіологічні, 70% - безпеки і захисту; 50% -любов і належність, 40% - самоповага і 10%
- самореалізація (самоактуалізація). Незалежно від того, до якого ступеня добралась людина в
ієрархії потреб, вона перебуватиме там доти, доки ці потреби не будуть достатньо задоволені.
Свої потреби люди задовольняють за допомогою благ, носіями яких є товари і послуги.
Благом, отже, називають здатність товарів і послуг задовольняти людські потреби. Треба,
однак, пам'ятати, що здатність якогось предмета задовольняти потребу людини ще не робить
її благом. Цю властивість (здатність) людина має усвідомити.
Варто б з'ясувати: чим керується людина, задовольняючи свої потреби?
Сучасна економічна наука дослідила це питання з позицій особливого місця, яке посідає в
ринковій економіці споживач, його суб'єктивні оцінки корисності споживчих благ. Згідно із
сучасними поглядами, людина, задовольняючи свої потреби, керується: •=> своїм гаманцем
і цінами на товари та послуги (купівельною спроможністю);
Потреби і ресурси. ""
49
Ефективність використання ресурсів
^ су б 'єктивною оцінкою нагальності для неї тієї чи іншої потреби (для хворої людини,
наприклад, - це ліки);
^> оцінка споживчого блага залежить від кількості (запасу) блага, призначеного для
споживання. Споживач оцінює споживче благо кожної наступної (додаткової) одиниці
такого запасу нижче. Отже, споживання підлягає законові зменшення корисності
граничного (додаткового) споживчого блага;
=> споживач схильний до постійної зміни структури споживання.
Потреби людини в деякому конкретному товарі або послузі молена повністю задовольнити.
За короткий проміжок часу можна, наприклад, отримати достатню кількість хліба, олівців чи
зубної пасти.
Однак інша річ, коли йдеться про задоволення потребу товарах і послугах узагалі, з погляду
багатства. Ми не отримуємо й не можемо отримати їх у достатній кількості. Уявімо собі
список потреб населення країни в автомобілях, відео, квартирах тощо. Він буде вражаючим.
До того ж, з часом під впливом реклами, телебачення, радіо тощо потреби невпинно
примножуються. Якщо ж залучити до цього ще й колективні, громадські, державні потреби,
то вони справді безмежні. Це означає, що їх повністю задовольнити неможливо.
Отже, потреби мають такі ознаки: вони необмежені, постійно зростають і непогамовні (їх не
можна задовольнити).___________
Безмежність потреб передусім стимульована: ;
.1ЇШ§|
діргяидви . • • •-...,. т. :•.,.-.•.-• •••> .:•_-_ .V ...•-'• • . „-....^.'-Л^И-лДМашИІяиь-. •.-І

^- людською фантазією; конкуренцією виробників; засобами масової інформації.

Варто поставити запитання: а що було б, якби людські потреби можна було повністю
задовольняти? Це означало б, що по-перше, будь-який товар чи послугу виробляють у
необмеженій кількості; по-друге, втратило б сенс багато проблем, зокрема проблеми оозподілу
товарів і доходів; по-третє, не було б економічних благ, тобто товарів, які відносно
обмежені; усі продукти були б Зезкоштовними тощо. Однак ця гіпотетична ситуація
нереальна.
Суттєво наголосити й на тому, що безмежність потреб -риса 'передусім вільних,
демократичних, відкритих суспільств.
У недавньому минулому в так званих соціалістичних країнах радянського блоку
характерними явищами були уніфікація, приглушеність потреб. Офіційна пропаганда
насаджувала ідею невибагливості "радянських" людей. Досить пригадати однакові
50
Тема 2
забудови міст ("черьомушки"), однакове планування квартир, стандартний одяг чиновників,
переслідування молоді "за джинси", "короткі спіднички" тощо. Уніфіковані були не тільки
речі побуту, тоталітарна державна машина намагалася прищепити людям однаковість думок
й оцінок соціально-економічних явищ, явищ культури і громадського життя. Це, звичайно,
пригнічувало людей, особливо молодь.
Економічні інтереси
Породженням і соціальним виявом потреб є економічні інтереси.
Інтереси формуються тоді, коли задоволення потреби усвідомлене як конкретна мета
діяльності людей: володіння певним благом, максимізація прибутку, підтримання високих і
стабільних темпів зростання національної економіки тощо.
Економічні інтереси - це усвідомлені потреби, для задоволення яких люди вибирають певну
економічну поведінку.
Суб'єктами економічних інтересів є індивіди, домогос-подарства, трудові колективи, фірми
або групи фірм, люди, що проживають у певному регіоні, суспільство загалом.
Економічні інтереси за суб'єктами можна поділити на особисті, групові та національні
(суспільні).
Є й інші класифікації економічних інтересів. За об'єктом інтересів виокремлюють майнові,
фінансові, умов праці й життя та ін.
кз" Особисті економічні інтереси охоплюють потреби індивіда, що пов'язані з реалізацією
приватної власності, трудовою діяльністю тощо. Кожен індивід є носієм різних економічних
інтересів. По-перше, він є власником ресурсів - передусім праці, нерідко землі, капіталу тощо.
По-друге, він належить до певного трудового колективу (у середньому 75% населення
розвинених країн працює за наймом). По-третє, кожен індивід посідає певне місце в
суспільстві, тобто є представником певної його соціальної групи. Внаслідок цього
відбувається складне переплетення і взаємодія різних груп інтересів.
І®* Групові економічні інтереси - це однорідні приватні інтереси, носіями яких є певні групи
людей, наприклад, споживачі, акціонери, трудові колективи, населення, що проживає в
певному регіоні тощо. Цей різновид інтересів здебільшого формують і виражають
уповноважені відповідних груп -трудові спілки, спілки підприємців, спілки споживачів,
політичні виборні особи та ін.
Потреби і ресурси. 51
Ефективність використання ресурсів
ВЗР Національні економічні інтереси - це інтереси всіх резидентів країни загалом, що
спрямовані на підтримання високих стабільних темпів економічного зростання, високого
рівня зайнятості, стабільних цін, збалансованості платіжного балансу тощо. Реалізація цього
різновиду інтересів часто залежить від ситуації у світовій економіці.
У національній економіці всі різновиди інтересів людей переплітаються і взаємодіють. У
цьому разі вони, зазвичай, не лише не збігаються, а й суперечать одні одним.
Важливу роль у погодженні інтересів відіграє держава. Віддаючи перевагу в економічній
політиці певній групі чи групам інтересів, уряд може забезпечувати внутрішню узгодженість
інтересів суспільства. Держава має у розпорядженні різні засоби впливу на інтереси людей,
зокрема через ухвалення відповідних законодавчих актів, різні адміністративні заходи
(штрафи, заборони, дозволи, ліцензії тощо) та економічні засоби (процентні ставки,
номінальну заробітну платню та ін.).
У тріаді інтересів національні інтереси мають перевагу над двома іншими групами. Проте
інколи державні інституції ухвалюють рішення з огляду на групові інтереси. Це дає підставу
виокремлювати в групових інтересах так звані особливі інтереси, яких можна досягнути за
такої економічної політики, завдяки якій невелика група людей одержуватиме істотні вигоди
коштом великої кількості людей, які зазнають індивідуальних збитків.
Нечисленна група осіб, яка одержує вигоду, зазвичай, добре поінформована, вміє відстоювати
свої позиції й тиснути на політичних діячів, щоб домогтися ухвалення відповідних державних
рішень. Величезна кількість людей, яка зазнає неістотних втрат у разі ухвалення певного
рішення, здебільшого слабко поінформована і байдужа до способу розв'язання цієї проблеми.
Політики відчувають, що можуть втратити підтримку групи з особливими інтересами, якщо
голосуватимуть проти програм, у яких зацікавлена ця група. Проте політики не втратять
підтримки величезної групи слабко поінформованих виборців, які оцінюватимуть політиків на
підставі рішень, у яких ці виборці більше зацікавлені. Схильність політиків до підтримання
законодавчих актів, що сприятимуть реалізації інтересів певних груп, стимулює ці групи до
фінансування виборчих кампаній таких політиків. Тому політики часто підтримують
програми, які відповідають певним груповим інтересам, навіть коли ці програми економічно
небажані із суспільного погляду.
52
Тема 2
У ринковій економіці важливішими є інтереси споживачів. Саме ці інтереси визначають, що
виробляти, отже, окреслюють орієнтири дій для виробників. Для задоволення інтересів
споживачів виробники змушені запроваджувати нові технології, знижувати витрати
виробництва тощо. Така поведінка виробників дає змогу задовольнити не лише інтереси
споживачів, а й водночас інтереси виробників і суспільства загалом.
У перехідній економіці України створюються передумови для зростання інтересів споживачів
та активізації економічних інтересів особи. Проте економічний монополізм і
невідпрацьованість законодавства нерідко дають змогу незначній частині суспільства
задовольняти свої економічні інтереси методами, що суперечать інтересам більшості
(монопольне підвищення цін, корупція, розкрадання державного майна тощо). Прискорення
економічних реформ усуває можливості збагачення окремих осіб коштом суспільства.
Для реалізації своїх інтересів (потреб) люди бажали б виробляти щораз більшу кількість
економічного продукту у вигляді товарів і послуг. Для цього потрібна велика кількість
різноманітних проміжних продуктів, які можна було б отримати, тільки використовуючи
економічні ресурси: природні та людські. Однак у цьому випадку бажане й можливе, потреби і
ресурси, на жаль, не збігаються. Між ними є велика диспропорція.
І це пов'язано з іншим фундаментальним фактом, на якому ґрунтується економічна теорія, а
саме з тим, що виробничі ресурси -особи, сімТ, фірми, держави чи суспільства загалом -
обмежені, їх явно недостатньо для задоволення всього розмаїття людських потреб.
~ Отже, * ~~~"
'людина відчуває необмежені потреби 'матеріальних благах і послугах. Ці потреби потрібно^ "задовольняти,
що об'єктивно наштовхується на обмеженість" "ресурсів, а, отже, й на обмежені можливості задоволення
потреб, цьому й проблема.
Уся економічна діяльність людини завжди і всюди була спрямована на подолання обмеженості ресурсів.
2.2. ВИРОБНИЧІ РЕСУРСИ
Для ведення господарської діяльності використовують засоби, які прийнято називати
ресурсами. Виробничі ресурси складаються з
Потреби і ресурси. 53
Ефективність використання ресурсів
усього того, що необхідне для виробництва товарів і послуг, потрібних людям. Це фабричні й
сільськогосподарські будівлі й споруди, різне устаткування, інструменти, машини, засоби
транспорту, зв'язку, незліченні види праці, земля, найрізноманітніші корисні копалини тощо.
Одні з цих ресурсів дає природа (відновлювані й невідновлювані), і вже тому вони абсолютно
обмежені (земля, корисні копалини). Інші ресурси обмежені, оскільки обмежений наш
власний розвиток (праця, знання, інформація, вміння, кваліфікація, види використовуваної
енергії тощо). У будь-якому разі у кожний момент часу суспільство має лише певний обсяг
ресурсів, які неможливо моментально збільшити. Правда, обмеженість ресурсів дещо
відносна, бо вона зумовлена рівнем потреб. Звуженням потреб можна порівняно зменшити й
обмеженість ресурсів.
Ринкова класифікація ресурсів
Економісти поділяють виробничі ресурси на дві великі групи:
4 матеріальні ресурси - земля і капітал;
4 людські ресурси - праця і підприємницький хист.
Земля-це передусім просторово-географічний чинник. На землі живе людина, народ,
розташовані країни - великі й малі. Однак території цих країн, хоч якими б вони були
великими, обмежені. Земля сама також є ресурсом: вона - засіб сільськогосподарського
виробництва. До того ж, земля містить великі багатства - корисні копалини, воду, повітря,
ліси, тваринний і рослинний світ, а вони також мають граничну межу використання і багато з
них невідновлювані. Отже, земля як економічний ресурс - це всі дарові блага природи, які
застосовують у виробництві: орні землі, ліси, родовища корисних копалин, водні ресурси
тощо.
Природа постачає всі ті матеріали, з яких людина виробляє життєві блага, і ті сили, які вона
використовує у процесі виробництва (сила вітру, води, атома тощо). Земля - виходовий
різновид ресурсу, без якого неможлива господарська діяльність.
Головні природні умови, які впливають на розвиток господарства країни, - це кліматичні
умови, багатство корисних копалин, характер земної поверхні й географічне положення.
Капітал, або капітальні блага, як економічний ресурс, охоплює всі виготовлені виробничі
знаряддя, тобто машини, інструменти, устаткування, будівлі, споруди, транспортні засоби,
збутову мережу тощо. Капітал, по-перше, завжди є результатом попередньої праці
54
Тема 2
людей і вже тому обмежений ресурс; по-друге, він призначений не для безпосереднього
споживання, як споживчі блага, а для подальшої участі в процесі виробництва. Процес
виробництва і придбання капітальних благ називають інвестуванням. Економісти часто
називають капітал фізичним, бо він існує у вигляді речей.
Гроші не належать до фізичного капіталу. Оскільки гроші нічого не виробляють, а тільки
відображають капітал і можуть за певних умов на нього перетворюватися (коли за них
купують ресурси), то їх не вважають економічним ресурсом. Гроші - це фінансовий капітал.
Праця-це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які застосовують у
виробництві життєвих благ. Вона є джерелом усіх дій, спрямованих на перетворення речовини
природи для задоволення потреб людини. Тільки завдяки праці людське суспільство досягло
того надзвичайно високого ступеня матеріальної й духовної культури, який маємо нині і який
є основою нашої цивілізації.
Розвиток національної економіки та її результативність зумовлені кількістю і якістю праці.
^ Кількість праці залежить від кількості населення, його вікового і статевого складу, ступеня
фізичного здоров'я та господарської активності.
Ч> Якість праці визначають освітній і професійний рівень працівників, суспільний і
технічний поділ праці, ступінь особистої свободи, психофізіологічні умови.
Праця також є обмеженим економічним ресурсом, що зумовлено вже самою кількістю людей,
їхньою здатністю працювати, тривалістю робочого часу, обмеженістю знань, хоч які б вони
були обширні тощо. Отже, принцип обмеженості економічних ресурсів загальноохопний.
Важливість цих трьох видів економічних ресурсів у процесі виробництва життєвих благ
змінювалася протягом людської історії. Початкове, коли людина привласнювала готові
продукти природи, вирішальну роль відігравала земля. З переходом від збирання диких
плодів, полювання і рибальства до скотарства і, особливо, землеробства, а потім до ремесла
щоразу вагомішою ставала праця: створювані продукти дедалі більше були результатом праці.
Відтоді й досі праця є визначальним економічним ресурсом.
Капітал з'явився пізніше. Тривалий час він існував у вигляді нескладних інструментів.
Особливої ваги капітал набув тільки наприкінці XVIII ст. із винаходом машин і переходом до
механізованого
Потреби і ресурси. 55
Ефективність використання ресурсів
виробництва. Відтоді капітал перетворився на могутню господарську силу, розширив
можливості виробництва до грандіозних розмірів. Роль цього ресурсу зростатиме й надалі.
Отже, спільною важливою рисою всіх економічних ресурсів є те, що вони рідкісні, тобто
кількісно обмежені.
Обмеженість ресурсів створює багато техніко-економічних проблем: обмеженість обсягу
виробництва, потреба усебічної економії виробничих ресурсів та вибору, пошуків
альтернативних варіантів використання ресурсів тощо.
Поєднання й організацію трьох видів економічних ресурсів у процесі виробництва забезпечує
підприємництво (підприємливість), яке є ще одним, четвертим економічним ресурсом.
Підприємницький хист, або просто підприємливість, - це риса людського ресурсу.
Підприємець виконує низку функцій.
4 По-перше, він організовує сполучення ресурсів землі, праці, капіталу в єдиний процес
виробництва товарів і послуг.
4 По-друге, підприємець ухвалює рішення у процесі ведення бізнесу. 4 По-третє,
підприємець - це новатор, який намагається запровадити у виробництво нові продукти чи нові
виробничі технології.
4 По-четверте, підприємець - це людина, яка ризикує. У ринковій економіці прибуток не
гарантований. Результатом господарської діяльності підприємця може бути і збиток.
Виробничі ресурси як фактори виробництва
Виробничі ресурси називають ще факторами виробництва. Вони - основа, причина і рушійна
сила виробничого процесу. Суть виробництва полягає у використанні виробничих ресурсів і
створенні економічного продукту. Розгляньмо фактори виробництва з дещо іншого боку.
Фактор праці
Фактор праці у виробничому процесі відображений працею зайнятих у ньому робітників.
Праця - це витрачання фізичної, нервової, розумової енергії людини з виробничою метою.
Людська праця відрізняється від "праці" тварин доцільністю, осмисленістю дій. Коли людина
береться до праці, вона ставить перед собою певну мету, накреслює план дій, порівнює
результат праці з раніше створеним ідеальним образом. Тварини ж користуються природою і
вносять до неї зміни інстинктивно.
56
Тема 2
Людина за допомогою праці перетворює природу і пристосовує її для задоволення своїх
потреб. Метою праці людини є одержання якогось результату.
Важливі характеристики праці такі: тривалість робочого дня (робочого часу),
продуктивність та інтенсивність.
Час, упродовж якого людина працює, називають робочим часом, робочим днем. Тривалість
робочого дня визначена кількома обставинами. Передусім - потребою відновлювати свою
робочу силу, тобто здатність до праці. Це означає, що тривалість робочого дня не може сягати
24 годин на добу. Для відновлення здатності до праці людина мусить спати, їсти, відпочивати
тощо. Частина доби потрібна для виховання дітей, для задоволення культурних, духовних,
естетичних потреб людини. Іншими словами,тривалість робочого дня має фізичні й морально-
етичні межі.
Щодо конкретної тривалості робочого дня, то в сучасних умовах вона визначена угодами між
підприємцями і профспілками.
На тривалість робочого дня впливають інтенсивність праці, динаміка промислового циклу,
рівень зайнятості.
Поняття "продуктивність праці" характеризує її ефективність. Продуктивність праці
визначена кількістю виробленої за одиницю часу продукції: що більше продукції, то вища
продуктивність. Могутнім чинником підвищення продуктивності праці є науково-технічний
прогрес.
Інтенсивність праці характеризує її напруженість. Напруженість визначають як витрати
фізичної, розумової та нервової енергії за одиницю часу. З розвитком науково-технічного
прогресу інтенсивність праці зростає. Одночасно змінюється структура затрат енергії: затрати
фізичної енергії зменшуються, однак зростає компонент розумової та нервової енергії, що
зумовлено ускладненням засобів праці, високими психічними навантаженнями. Зростання
інтенсивності праці рівнозначне продовженню тривалості робочого дня.
Обидва показники - продуктивність та інтенсивність праці -із розвитком виробництва
зростають: вища продуктивність праці передбачає її вищу інтенсивність.
В останні десятиріччя під впливом науково-технічного прогресу в характері праці відбулися
істотні зміни. Передусім змінилася структура праці на користь кваліфікованої праці, оскільки
працю щораз більше оснащують складною і високопродуктивною технікою, яка потребує
навченої, кваліфікованої робочої сили. Людину щораз більше витісняють зі сфери
безпосереднього виробництва у сферу управління виробничим процесом, а з цієї сфери ЇЇ
витісняє новітня комп'ютерна техніка.
Потреби і ресурси.
Ефективність використання ресурсів
Капітал як фактор виробництва
Капітал, як і праця, є важливим фактором виробництва. Порівнюючи ці два фактори, важливо
виокремити особливість капіталу. Якщо праця людей (трудові ресурси, робоча сила) у
процесі виробництва простежується у так званій живій праці і є лише одним із елементів
діяльності людини (умова її існування), то капітал призначений винятково для повного його
використання у виробничому процесі. У цьому контексті можна навіть говорити, що капітал
(як фактор виробництва) важливіший від фактора праці.
в5* Капітал як фактор виробництва ототожнюють зі створеними раніше засобами
виробництва (інвестиційними товарами).
В економічній літературі є й інші тлумачення (визначення) капіталу.
Поняття капітал досліджували меркантилісти, фізіократи, класики економічної науки. Своєрідний
підхід до капіталу був у К. Маркса, за яким капітал - це вартість, яка приносить додаткову
вартість. Здатність капіталу до самозростання К. Маркс пов'язував з унікальним товаром, яким є
робоча сила. Саме робоча сила є джерелом самозростання капіталу, вона здатна створювати вартість
більшу, ніж сама того варта.
У XX ст. також не було єдиного трактування капіталу. Одні відомі вчені капіталом називали
сукупність товарів виробничого призначення (Є. Бем-Баверк, А. Маршалл). Інші, як-от І. Фішер і Ф.
Найт, під капіталом розуміли благо, використання якого дало змогу збільшувати майбутні блага.
Надбанням науки про капітал у XX ст. можна вважати поняття "людський капітал", який увів П. Гейн.
Під цим поняттям розуміють знання, уміння людей, здобуті в процесі навчання та практичного і
професійного досвіду. Поширення поняття капітал на людський ресурс дуже актуальне для епохи
постіндустріального суспільства, коли різко зростає значення знань та інформації у створенні
національного багатства, та й змінюються погляди на саму суть національного багатства.
Інформація, знання, наука стають нині найважливішими економічними ресурсами.
. Капітал - могутній фактор виробництва. Застосовуючи у процесі праці капітал, людина
надзвичайно збільшує свою силу і може виконувати таку роботу, яку без капіталу вона не
змогла б подужати ніколи. Історичний прогрес тісно пов'язаний саме із застосуванням
капіталу в різних його формах.
Капітал поділяють на основний і обіговий. До основного капіталу належать будівлі, споруди,
машини, які слугують людям багато
58
Тема 2
років, до обігового - сировина, допоміжні матеріали, паливо тощо, які витрачаються протягом
одного виробничого циклу, затрачені на них кошти повністю повертаються після реалізації
продукції.
З розвитком економіки дедалі більшої ваги набуває основний капітал. Зростання його частки -
характерна ознака індустріального розвитку країни.
Використання основного капіталу супроводжується його фізичним і моральним зношенням. У
першому випадку (фізичне зношення) він стає фізично непридатним для подальшого викорис-
тання. Що довше та інтенсивніше використовують елементи основного капіталу, то швидше
вони зношуються, їхнє фізичне зношення буде і тоді, коли їх ще навіть не використовували у
виробництві, проте внаслідок негосподарного зберігання (під дощем, без догляду тощо) вони
втратили виробничу цінність.
Моральне зношення основного капіталу пов'язане не з втратою ним здатності функціонувати
як виробничий фактор, а з його знеціненням унаслідок появи дешевшого або новішого
обладнання. Тому розрізняють два види морального зношення. Перший виникає тоді, коли
виготовлення аналогічного обладнання обходиться дешевше. Другий пов'язаний з науково-
технічним прогресом і появою принципово нового обладнання з істотно вищою про-
дуктивністю. За опублікованими даними, нині перехід на принципово нову технологію в
прогресивних галузях промисловості відбувається що-три роки.
Моральне зношення основного капіталу означає зниження його продуктивності, що веде до
зниження конкурентоспроможності виготовленої за його допомогою продукції. Тому
використання морально застарілого основного капіталу є неефективним і збитковим, його
намагаються замінити. Це потребує великих капіталовкладень, модернізації виробничого
потенціалу.
Зношені (фізично і морально) елементи основного капіталу замінюють за кошти
амортизаційних відрахувань. Джерелом амортизаційних відрахувань є перенесена протягом
року цінність (вартість) елементів основного капіталу на готову продукцію у грошовому
вираженні.
Амортизаційні відрахування роблять на підставі норми амортизації, яка визначена
відношенням суми амортизаційних відрахувань до всієї вартості основного капіталу.
Щоб створити належні умови для відновлення основного капіталу, держава в законодавчому
порядку провадить політику прискореної амортизації. Річ у тому, що за умови науково-
технічного
Потреби і ресурси. 59
Ефективність використання ресурсів
прогресу основний капітал дуже швидко морально старіє, що знижує ефективність та
конкурентоспроможність виробництва. Амортизація за її вищими нормами дає змогу швидше
заміняти морально застаріле обладнання найновішим. Водночас політика прискореної
амортизації стимулює науково-технічний прогрес, оскільки дає змогу спрямовувати великі
суми з прибутків до амортизаційних фондів для цілей оновлення основного капіталу. Цих
коштів, до того ж, не оподатковують, що стимулює оновлення виробництва.
Фактор земля
Місце землі як фактора виробництва визначене тим, що земля відображає вплив природних
умов на виробничі процеси. Земля постачає виходовий матеріал, який у процесі виробництва
переробляють на сировину і трансформують у різні матеріально-речові продукти для
виробництва та споживання. Земля також є певним місцем, де розміщують виробничі
структури.
Водночас земля - це засіб ведення сільського господарства, тому дуже важливими є такі
особливості цього фактора виробництва, як обмеженість землі, придатної для ведення
сільськогосподарського виробництва; родючість; розміщення.
Хоча всі економічні ресурси обмежені, та коли говоримо про обмеженість землі з погляду
ведення сільськогосподарського виробництва, то беремо до уваги те, що кількість (площа)
землі, придатної для цілей сільського господарства абсолютно обмежена. Землю не можна
створити, адже те, що зумовлює придатність землі для сільського господарства - грунти,
формувалися дуже тривалий час. До того ж, більшість території планети взагалі не придатна
для сільськогосподарського використання (гори, ліси, болота, пустелі тощо).
Друга властивість землі, як фактора виробництва, пов'язана з родючістю. Для
сільськогосподарського виробництва земля є засобом вирощування різних
сільськогосподарських культур, тобто вона має бути родючою. За цією ознакою землі (ґрунти)
відрізняються. Хто не чув про багаті українські чорноземи? Родючість - це головна природна
властивість землі. Водночас людина навчилася впливати на родючість землі різними
агрокультурними заходами. Тобто можемо говорити про природні та штучні властивості
землі.
До природних, крім родючості, треба зачислити ще такі її властивості, як місцерозташування
ділянки і кліматичні умови. Ці властивості землі надають особливого значення власності на
землю і визначають особливості доходу власника землі.
бо Тема 2
Щодо штучних властивостей, пов'язаних передусім з впливом на родючість, то тут
можливості людей обмежені. Внесення різних органічних і неорганічних добрив у землю,
припинення обробітку, меліорація тощо дають ефект, тобто підвищують родючість до певного
часу. З деякого моменту додаткові внесення праці та капіталу в одну і ту ж ділянку
супроводжуються зменшенням віддачі. Тут ми стикаємося із законом спадної віддачі
(законом спадної доходності). Закон спадної віддачі за умов постійного нарощування попиту
на сільськогосподарську продукцію, зумовленого постійним збільшенням населення, має
абсолютне значення. Тенденцію до зменшення віддачі неможливо обійти.
^ Підприємництво як фактор виробництва
Останнім часом цьому факторові приділяють пильну увагу. Підприємницька активність
(підприємницький хист) сприятливо впливає на господарську діяльність.
Феномен підприємництва давно привернув увагу дослідників. Ним цікавилися А. Сміт, Ж.-Б.
Сей, В. Зомбарт, М. Туган-Барановський, Й! Шумпетер та ін. Вони акцентували на таких
рисах підприємця, як готовність до ризику, духовна свобода, багатство ідей, воля й
настирливість (В. Зомбарт), а також на тому, що метою підприємця є не отримання прибутку,
а процвітання справи. Й. Шумпетер зазначав, що підприємець не обов'язково має бути
власником виробництва.
Відокремлення підприємництва від власності, яке започатковане розвитком кредиту,
відокремлення управління в окремий вид занять нині стало масовим явищем. Влада на
виробництві перемістилася від власника до менеджера, роль власності стає все пасивнішою.
За результати виробництва нині щораз більше відповідає менеджер, а не власник, наприклад,
акцій.
Отже, між власником і підприємництвом за сучасних умов вже немає тісного зв'язку.
Підприємництво передбачає особливий тип мислення, якому властиві оригінальні підходи до
ухвалення практичних рішень. Кажуть, що підприємництво - це не різновид занять, а склад
розуму і властивої натури. Підприємець - це людина, яка не робить того, що роблять інші.
Пошук нових підходів, дар передбачення, багата уява, здатність ризикувати, вміння знайти
нестандартні підходи до розв'язання проблеми, вміння переборювати страх у складних
ситуаціях тощо - ось які риси підприємця визначив Й. Шумпетер.
Потреби і ресурси.
Ефективність використання ресурсів
6І
Водночас рівень інтелекту підприємця, на думку Й. Шумпетера, дуже обмежений і
вибірковий, оскільки він спрямований на вузьке коло явищ. Це дає йому змогу ухвалювати
рішення оперативно і швидко.
Усі фактори виробництва економічно і технологічно взаємопов'язані і їх не молена
використовувати окремо. Щоб виробляти товари, потрібно мати одночасно і землю, і працю, і
капітал, до того ж, у певному співвідношенні. Виявляється, що у процесі виробництва один і
той самий результат можна одержати через різні комбінації факторів виробництва. Фактори
виробництва, отже, можуть заміняти один одного, вони взаємозамінні. Можливість
взаємозаміняти один фактор виробництва іншим дає змогу вибирати найоптимальніші їхні
співвідношення, які забезпечать мінімальні витрати виробництва і відповідно, максимальний
прибуток.
Зазначмо, що ідея взаємозамінюваності факторів виробництва - це фундаментальна основа
неокласичного аналізу. За таким підходом у створенні доходів беруть участь усі фактори
виробництва, а не тільки один. Класична школа, що ґрунтувалася на трудовій теорії вартості,
повністю відкидала ідею взаємозамінюваності факторів виробництва, приписуючи здатність
створювати дохід тільки одному факторові - праці. Всі інші доходи були потрактовані як
похідні від доходу, створеного працею (глибше ці моменти розглядають у курсі
"Мікроекономіка").
Поєднані фактори виробництва й становлять суть процесу виробництва.
У загальному визначенні виробництво - це доцільна діяльність людей, спрямована на
задоволення їхніх потреб. Результатом виробництва є матеріальні й нематеріальні блага,
які задовольняють людські потреби. Однак виробництво є не простим механічним
поєднанням його факторів, а складною системою їхньої взаємодії через технологію та
організацію виробництва.
Технологія виражає взаємодію факторів виробництва та способи впливу людини на них. Люди
оволодівають секретами виготовлення нових видів продукції, винаходять прогресивні
технології, використовують якісно нові матеріали. Одночасно зі зміною технології змінюється
й організація виробництва, яка узгоджує взаємодію усіх залучених до виробництва факторів.
З розвитком виробництва змінюються фактори виробництва, характер їхньої взаємодії,
посилюється значення енергії. Початково
62 Тема 2
енергію не виділяли як самостійний фактор виробництва, її забезпечувала або рушійна сила
людини, або робоча худоба, яку застосовували у виробництві. Ще в першій половині XIX ст. з
усіх видів енергії, які виробляли і споживали на Землі, 96% припадало на мускульну силу
людини та свійських тварин і лише 4% становила частка водяних коліс, вітряків та перших
парових машин. Сьогодні проблема енергетичного забезпечення виробництва стала над-
звичайно важливою. Без потужних джерел енергії взаємодія факторів виробництва вже
неможлива.
За умови науково-технічної революції неодмінним фактором виробництва стала інформація;
неухильно зростає вага виробничої (транспорт, зв'язок, інформаційне забезпечення тощо), а
також соціальної (освіта, наука, охорона здоров'я, соціальне забезпечення) та фінансової
інфраструктури.
Зростання ролі інформації як виробничого ресурсу супроводжується зростанням інвестицій у
фундаментальні наукові дослідження та дослідно-конструкторські розробки і підготовку
кадрів. Американський економіст Т. Стюарт заявляє навіть, що 1991 р. став першим роком
інформаційної епохи, оскільки саме того року в США видатки на придбання промислового
обладнання і закупівлю інформаційної техніки майже збіглися (відповідно: 107 і 112 млрд
дол.). Ця ситуація стала стійкою тенденцією 90-х років XX і поч. XXI ст. у США.
У процесі виробництва створюються життєві блага. Залежно від призначення виготовленої
продукції виокремлюють виробництво споживчих благ і виробництво капітальних благ, або
засобів виробництва. У типовій ринковій економіці частка вироблених за рік капітальних благ
становить близько третини всього національного продукту, а решту - продукти споживання.
Проте економічна історія дає нам приклади того, коли в країнах з командною економікою
частка капітальних благ перевищувала дві третини, а частка споживчих благ становила лише
близько третини виготовленого продукту. За такого співвідношення вироблюваних
споживчих і капітальних благ відбувається, по суті, виробництво заради виробництва.
2.3. ВИРОБНИЦТВО: ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ І СТРУКТУРА
Погляди на зміст поняття "виробництво" як і на "багатство" зазнали змін. На науковому і
побутовому рівні під багатством розуміли тільки матеріальні блага, а під виробництвом-
виготовлення тільки матеріально-речових предметів. Сферою, де створювали
Потреби і ресурси. 63
Ефективність використання ресурсів
матеріальні блага, а, отже, й багатство народу, фізіократи вважали сільське господарство
(головно землеробство) Адам Сміт розширив цю сферу, увівши до неї промисловість. Це
означало, що джерелом багатства є вся праця, яка була докладена до створення матеріальних
благ (речей).
Однак ще з XVIII ст. висловлювали думки й щодо інших -нематеріальних - форм багатства.
Адже людина має не тільки матеріальні, а й духовні потреби, які можуть бути задоволені
тільки нематеріальними благами і послугами. Тому виробництво має виробляти і матеріальні,
і нематеріальні блага й послуги.
Наприкінці XIX ст. особливу увагу проблемі нематеріальних благ приділяв англійський
економіст А. Маршалл.
Виробництво нематеріальних благ і послуг істотно зросло у XX ст., особливо в другій
половині, що зумовлено надзвичайним попитом на них. Адже нематеріальні форми багатства
важливі для розвитку працівника, його інтелектуальних і фізичних здібностей, фахових знань,
підвищення освітнього і культурного рівня. Тому зміст поняття виробництво сьогодні
розширився і збагатився. Вважають, що процес виробництва нині охоплює створення і
матеріальних благ та послуг, і нематеріальних (див. рис. 2.2).
ВИРОБНИЦТВО

* | V *
її

Матеріальні /! Нематеріальні Нематеріальні

^ Матеріальні І
блага послуги послуги блага
Промисловість ! Транспорт Охорона здоров'я
Сільське | Зв'язок Освіта
господарство і Торгівля Наука
Будівництво і (частково) Культура
Торгівля (частково) І-----------------------------------------.....----------1 і
СФЕРА ПОСЛУГ (СП)'_* _
Рис. 2.2. Структура сучасного виробництва
* Ця сфера діяльності та її значенім дуже зросли у XX ст. ** Частка цієї сфери у ВВПу 90-ті роки: у США - 70%; Канаді - 68%; Франції - 67%.
Духовні блага
64
Тема 2
Поняття "виробництво" вживають часто з означенням суспільне - суспільне виробництво.
Визначення процесу виробництва як суспільного ґрунтується на тому фундаментальному
факті, що воно відбувається в умовах суспільного поділу праці, який об'єднує окремі
підприємства в єдину систему. Навіть найменше підприємство, окремий ремісник працюють у
системі суспільного поділу праці й пов'язані з іншими виробниками господарськими
зв'язками, хоча можуть цього й не усвідомлювати. Усі суб'єкти господарювання пов'язані
певними правилами гри, обмеженнями (правовими, моральними, традиційними тощо), що
також надає виробництву суспільного характеру.
Результатом суспільного виробництва є створення суспільного багатства. Традиційне
розуміння багатства ототожнювали з його речовою формою - матеріальними благами, у яких
втілена минула праця попереднього і сучасного поколінь. Тезу матеріальності багатства,
ототожнення його тільки з речами, щораз більше не сприймає сучасна економічна наука. Річ,
зокрема, у тому, що ототожнення багатства з його речовою формою, як результатом
попередньої праці, має відбиток відомої концепції, за якої тільки праця є джерелом багатства.
Інші виробничі фактори нібито непродуктивні. З такої позиції виглядає, що ні повітря, ні ліси
та й все, що нас оточує і дане природою, - усе це не стосується багатства.
Західна економічна наука у визначенні багатства виходить з того, що люди виробляють 1 не
речі, а багатство, тобто те, що цінується. А люди цінують не тільки речі, а й знання, освіту,
науку, природні й набуті здібності, довкілля, вільний робочий час (до речі, можливо
найцінніший ресурс) - отже, усе це є суспільним багатством. Тобто основою визначення
багатства є оцінний критерій. Багатство поза судженням людей щодо того чи іншого блага -
не існує. Економічні блага люди оцінюють з погляду задоволення їхніх потреб, корисності
цих благ для них.
Залежність категорії багатства від суджень людей щодо цінності тих чи інших благ для них
надає їй характеру відносності2.
'З певного погляду некоректно говорити, що людина в процесі виробництва створює матеріальні блага. Вона не створює,
а тільки видозмінює, перебудовує, комбінує матеріальні предмети так, щоб зробити їх корисними для себе (Маршалл А.
Принципи зкономическоії науки. - М.: Прогресе, 1993. -Т. 1. - С. 122). Навіть у найскладніших витворах людського генія
виходовими матеріалами є речовина чи енергія природи.
2
В аналітичній економії відносні величини і категорії дуже важливі, їх широко застосовують
Потреби і ресурси.
Ефективність використання ресурсів
Безпосереднім результатом виробництва є суспільний продукт. Він перебуває у складному
кругообігу, проходячи такі взаємопов'язані стадії: виробництво, розподіл, обмін і споживання.
Початковим пунктом цього кругообігу є виробництво. Тут створюють блага, потрібні для
життя людини, задоволення її потреб. Давно минули часи, коли люди задовольняли свої
потреби даровими благами природи. Нині природа є джерелом ресурсів для створення всього,
неодмінного для життя людей. Взаємовідносини людини і природи ускладнилися. З речовини
природи людина створила іншу - антропогенну природу, спричинивши цим, правда, багато
екологічних проблем.
Сучасне виробництво має надзвичайно складну структуру: продуктову, галузеву,
технологічну, територіальну. Широко розвинуті тут такі процеси, як спеціалізація,
концентрація, кооперація, інтеграція.
Виготовлені в процесі виробництва продукти закінчують свій кругообіг у споживанні, яке є
метою виробництва: виробництво існує для споживання. Однак безпосередньою метою
споживання є тільки в умовах натуральних, примітивних господарств.
Щодо розвинутого, ринкового господарства, то тут безпосередня мета - отримати прибуток. І
це не є недоліком, а його великою перевагою. Саме орієнтація на отримання прибутку дає
змогу використовувати обмежені ресурси найефективніше.
Орієнтація так званого соціалістичного виробництва в колишньому Радянському Союзі
безпосередньо на "задоволення потреб трудящих" супроводжувалася надзвичайною безгос-
подарністю, перевитратами усіх видів ресурсів.
Наступна стадія кругообігу - розподіл. Він охоплює не тільки розподіл виготовлених у
виробництві економічних благ, а й розподіл ресурсів (факторів виробництва). Розподіл
ресурсів залежить від власності, оскільки вони належать їхнім власникам. Він може
відбуватися по-різному: або під впливом чиїхось адміністративно-командних вказівок, або під
впливом цінового механізму. У ринковій економіці на розподіл впливає ціновий фактор, а не
чиясь вказівка. Це забезпечує економіці високу ефективність.
Обмін опосередковує виробництво і споживання. Він може бути безпосереднім (у
примітивних й у перехідних господарських системах) і за допомогою грошей.
Марксистська економічна доктрина трактувала обмін як непродуктивну сферу, наголошувала
на його непродуктивності.
66
Тема 2
Стверджували, що у цій сфері нічого не створюється, а відбувається тільки зміна грошової
форми вартості на товарну і навпаки.
Сучасна економічна наука вважає обмін продуктивним, оскільки він сприяє створенню
багатства суспільства. Обмін забезпечує переміщення у просторі створених людиною благ і
цим допомагає задоволенню людських потреб, а, отже, і створенню багатства.
Західна економічна наука ще від часів А. Сміта розглядає і розподіл, і обмін як такі, що не
просто опосередковують виробництво і споживання, а як сфери, без розвитку яких неможливе
ефективне виробництво.
Споживанням закінчується кругообіг суспільного продукту. Виготовлені блага, пройшовши
розподіл і обмін, втрачають у споживанні свою корисність, оскільки закінчують економічний
кругообіг. Тут відбувається зменшення або руйнування корисності. Розрізняють два види
споживання: особисте і виробниче. У першому випадку товари і послуги закінчують свій
кругообіг і переходять у кінцеве індивідуальне чи колективне споживання 0'жа, одяг,
театральні вистави, кіно, футбол тощо).
У другому випадку частину благ виробничого призначення використовують (споживають) для
створення нових корисних речей. По суті, виробниче споживання -це і є виробництво.
Розгляньмо ще декілька широковживаних в українській економічній науці понять, пов'язаних
з проблемою виробництва.
Відтворення - це виробництво, яке розглядають не як окремий акт, а як неперервний процес.
Розрізняють два типи відтворення: просте і розширене. Уразі простого відтворення процес
виробництва відновлюється рік у рік у незмінних масштабах, за розширеного відтворення
виробництво постійно зростає.
Важливою характеристикою суспільного виробництва є його ефективність, яку можна
визначити як відношення між результатом і затратами на цей результат. Отже, ефективність
- це величина відносна. Економісти розрізняють виробничу (наведене визначення) й
економічну (чи соціально-економічну) ефективність. Економічну ефективність
використовують для оцінки результативності всього суспільного виробництва. З погляду всієї
економіки вона ефективна тоді, коли найповніше задовольняє потреби всіх членів суспільства
за конкретних обмежених ресурсів.
Економічне зростання - також важлива характеристика суспільного виробництва. Економічне
зростання передбачає
Потреби і ресурси. 6?
Ефективність використання ресурсів
кількісні й якісні зміни у виробництві й виявляється у збільшенні виробництва суспільного
продукту порівняно з попереднім періодом.
У певному сенсі поняття розширене відтворення й економічне зростання можна вважати
синонімами.
Розрізняють два типи економічного зростання: екстенсивне та інтенсивне.
Екстенсивне економічне зростання означає, що збільшення виробництва суспільного
продукту досягають кількісним нарощуванням факторів виробництва: будівництвом нових
фабрик, заводів, залученням додаткової робочої сили, освоєнням цілини у сільському
господарстві тощо. Якісні характеристики ресурсів і застосовуваних технологій незмінні, вони
такі, як ті, що вже використовують у виробництві.
У разі інтенсивного типу економічного зростання збільшення обсягів суспільного продукту
досягають не стільки кількісними змінами у виробництві, скільки поліпшенням якісних
характеристик ресурсів, доцільнішим їх використанням, тобто підвищенням їхньої виробничої
ефективності. Інтенсивний тип економічного зростання передбачає, отже, підвищення
продуктивності праці та зниження витрат речових факторів виробництва, що виявляється як
зниження матеріале- і капіталомісткості.
З другої половини XX ст. Інтенсивний тип економічного зростання став визначальним для
розвинутих західних економік.
Отже,
Проблема економічного зростання - одна з найскладніших і найважливіших в економічній
науці.
2.4. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСІВ
Повна зайнятість і повний обсяг виробництва
Головна економічна проблема, яка постає перед окремими індивідами, групами людей,
сім'ями, фірмами і суспільством загалом, полягає в обмеженості. Уся господарська діяльність
людей завжди і всюди була спрямована на подолання обмеженості ресурсів.
Обмеженість виникає внаслідок незбалансованості між щораз більшими і непогамовними
потребами та порівняно обмеженими і рідкісними ресурсами, які використовують для
задоволення цих потреб. Жодне суспільство не має достатніх ресурсів для виробництва
~ ~Тема 2
такого обсягу товарів і послуг (економічних благ), який воно бажало б мати.
Ресурси, які можна використати, як звичайно, обмежені, їх завжди менше, ніж потрібно для
задоволення людських потреб за конкретного рівня суспільного розвитку. Хоча обмеженість
ресурсів дещо відносна, однак кожного конкретного разу вона - реальний факт.
Це означає, що одночасне й повне задоволення всієї гами людських потреб неможливе в
принципі: обмеженість ресурсів зумовлює й обмеженість виробництва економічних благ.
Кожний економічний ресурс має якусь крайню (граничну) межу можливостей віддачі: людина
не може працювати 24 години на добу; з 1 га землі не зібрати 1000 тонн зерна; з тонни руди не
виплавити понад тонну металу навіть за найпрогресивніших технологій тощо. Тому за
конкретної кількості та структури виробничих ресурсів можливо виробити тільки якийсь
обмежений обсяг продукції. Тобто можемо говорити про певну межу виробничих
можливостей.
Це справджується і для окремої фірми, галузі чи економіки країни загалом.
Водночас суспільство може зменшити ступінь невідповідності між потребами і ресурсами,
підвищуючи ефективність використання ресурсів. Ефективність характеризує зв'язок між:
кількістю ресурсів, витрачених у процесі виробництва, та кількістю отриманих товарів і
послуг. Збільшення вироблених благ з конкретного обсягу виробничих ресурсів означає
підвищення ефективності, а зменшення - зниження ефективності використання ресурсів.
Нерідко кажуть, що аналітична економія - це наука про ефективність використання
обмежених ресурсів. Ефективне використання ресурсів передбачає: повну зайнятість; повний
обсяг виробництва.
Повна зайнятість - це залучення всіх ресурсів до процесу виробництва. У суспільстві не має
бути підприємств або капітального устаткування, що простоюють, землі, якої не
обробляють, працівників, які вимушено позбавлені роботи. Йдеться, звичайно, тільки про
придатні для виробництва ресурси. У кожному суспільстві усталені практика і звичаї
визначають, які ресурси придатні для використання. Наприклад, законодавство і звичаї
можуть передбачати, що працю дітей використовувати не треба; що для збереження
родючості орні землі потрібно залишати під паром тощо. Залучення всіх ресурсів до
виробництва ще не означає, що їх використовують ефективно. Потрібно також забезпечити
повний обсяг виробництва.
Потреби і ресурси. 69
Ефективність використання ресурсів
Повний обсяг виробництва означає, що ресурси використовують у такий спосіб, щоб
найповніше задовольнити потреби суспільства. Якщо економіка не досягає повного обсягу
виробництва, то кажуть, що ресурси недовикористовують. Повний обсяг виробництва
передбачає два види ефективності -розподільну та виробничу.
Перед кожним суспільством виникає проблема розподілу обмежених ресурсів між
виробництвом найрізноманітніших продуктів. Скільки землі треба відвести під пшеницю, а
скільки -під пасовища? Скільки кваліфікованої робочої сили варто залучити у виробництво
тракторів, телевізорів, а скільки у перукарні тощо? Розподільна ефективність означає, що
ресурси залучають у виробництво саме тих товарів і послуг, які найбажаніші й найпотрібніші
у цей час суспільству. Повний обсяг виробництва передбачає досягнення і виробничої
ефективності, тобто використання найсучаснішої технології, яка забезпечує максимальну
віддачу від залучених ресурсів. Інакше кажучи, товари й послуги виробляють із найнижчими
витратами. Справді, пшеницю можна жати серпом, а землю копати лопатою, але чи можна в
цьому разі забезпечити високу ефективність?
Оскільки ресурси рідкісні, то економіка за повної зайнятості й повного обсягу виробництва не
може забезпечити необмеженого випуску товарів і послуг. Саме тому люди мусять вибирати,
які продукти виробляти, а від яких відмовитися. Тому перед кожною людиною, фірмою і
суспільством загалом виникає проблема вибору, пошуку альтернативних варіантів
використання обмежених ресурсів, визначення умов і напрямів використання обмежених
ресурсів.
Економічна теорія в цьому виходить з постулату раціональної поведінки суб'єктів
господарювання, раціонального ведення господарства. Передусім це стосується головного
суб'єкта господарювання - Ното есопотісиз. Уважають, що така людина раціональна, добре
поінформована щодо бізнесу і намагається отримати максимальний результат з мінімальними
затратами обмежених ресурсів. І хоч така передумова досить нереальна, теорія оптимальної
поведінки є своєрідним керівництвом у раціональній діяльності.
Насправді ж люди завжди стикаються з альтернативними витратами. Тому раціональний
суб'єкт господарювання для того, щоб зробити оптимальний вибір, має підраховувати не
тільки майбутні витрати, а й витрати невикористаних (втрачених) можливостей.
70 Тема 2
Таблиця і крива виробничих можливостей
Для найліпшої ілюстрації проблеми вибору зробімо декілька припущень, а саме:
О економіка функціонує за умов повної зайнятості й досягає
повного обсягу виробництва;
© наявні ресурси постійні і за кількістю, і за якістю; © технологія виробничих процесів є
постійною. Припущення 2іЗ означають, що ми розглядаємо ситуацію на певний момент часу
або за дуже короткий проміжок часу. Для тривалого періоду ці припущення були б
нереалістичними;
О розглядаємо двопродуктову модель економіки, тобто припускаємо, що виробляють не
величезну кількість товарів і послуг, а лише два продукти, наприклад, масло і трактори.
Масло символізує споживчі блага, тобто продукти, які безпосередньо задовольняють
потреби людей, трактори - блага виробничого призначення, тобто продукти, які
задовольняють потреби людей опосередковано, забезпечуючи ефективніше виробництво.
Останнє припущення (двопродуктова модель) передбачає, що всі ресурси будуть розподілені
між виробництвом цих двох продуктів. Однак, припустімо, що ці ресурси суспільство
зосередило тільки на виробництві масла. Нехай максимальна кількість масла, яку за чинного
рівня технології можна виготовити з ресурсів, становить 5 млн кг.
Уявімо тепер, що всі 100% ресурсів спрямовано на виробництво тракторів, їхнє максимально
можливе виробництво становитиме 15 тис. штук. Отже, якщо суспільство повністю
відмовиться від виробництва масла, то зможе виробити 15 тис. тракторів.
Це дві крайності. Будь-яка економіка виробляє і споживчі, і капітальні блага. Варіанти вибору
між виробництвом масла і тракторів за умови повного використання обмежених ресурсів
подано у табл. 2.1.3 табл. 2.1 видно: якщо суспільство відмовляється від деякої кількості
масла, то має додаткову кількість тракторів. Масло, отже, трансформується у трактори через
переорієнтацію ресурсів. Повне використання обмежених ресурсів означає, що суспільство
має вибирати між виробництвом тракторів і виробництвом масла, оскільки така економіка
завжди альтернативна. Оскільки трактори символізують капітальні блага, а масло -споживчі,
то суспільству завжди доводиться робити вибір між виробництвом капітальних благ і
виробництвом предметів споживання (споживчих благ).
Потреби і ресурси. 7 ]
Ефективність використання ресурсів
Переміщення ресурсів із виробництва капітальних благ на виробництво предметів
споживання видається спокусливим. Суспільство повніше задовольняло б власні щоденні
потреби. Однак така поведінка недалекосяжна. Вона згодом завдасть удару по самому
суспільству, оскільки запас його капітальних благ зменшиться або принаймні не
збільшуватиметься звичним темпом, а внаслідок цього потенціал майбутнього виробництва
знижуватиметься. Переміщуючись від альтернативи А до альтернативи Р(днв. табл. 2.1),
суспільство віддає перевагу задоволенню нинішніх потреб, тобто реалізує підхід "більше
тепер" замість "набагато більше потім". І навпаки, переміщуючись від альтернативи Р до
альтернативи А, суспільство утримується від поточного споживання, що сприятиме
збільшенню капітальних благ, і можна сподіватися на більший обсяг виробництва, а отже,
більший обсяг
споживання в майбутньому.
_.„._ __ _____ "
у будь-який момент економіка за повно'Г "зайнятості та повного обсягу виробництва мусить*
жертвувати частиною одного продукту, щоб отримати більше іншого. Обмеженість ресурсів не
дає змоги одночасно ^збільшувати виробництво обох продуктів.
Таблиця 2.1 Альтернативні можливості виробництва тракторів і масла
Альтернативи Трактори, тис. шт. Масло, мли кг
А 15 0
В 14 1
С 12 2
^ 9 3
Е 5 4
Р 0 5
Для наочності варіанти виробництва двох альтернативних продуктів можна зобразити
графічно у вигляді кривої виробничих можливостей (КВМ), або кривої'трансформації(КТ).
На горизонтальній осі відкладімо кількість виробленого масла (споживчі блага), а на
вертикальній - трактори (капітальні блага). Кожна точка є графічним вираженням певного
максимального обсягу спільного виробництва обох продуктів. Сполучімо точки й одержимо
криву виробничих можливостей, або криву трансформації (рис. 2.3).
72
Тема 2
Ця крива відображає передусім певну межу економіки за наявних ресурсів. Аналіз кривої
трансформації, дає підстави для таких висновків:
*Ь по-перше, за прийнятих обмежень усі точки комбінацій виробництва тракторів і масла
розміщені на КТ;
<Ь по-друге, очевидно, що суспільство, економіка якого перебуває на КТ, не може одночасно
збільшувати виробництво тракторів (інвестиційних товарів) і масла (споживчих товарів);
Ч> по-третє, КТ може ілюструвати рівні виробничих можливостей у різних країнах.
Звичайно, це будуть різні криві, і вони дадуть тільки загальне уявлення про відмінності
виробничих можливостей у різних державах. Водночас КТ засвідчує, що в кожний момент
країна має обмежені можливості й не може вирватися за межі своєї КТ;
^ по-четверте, кожна точка на КТ відображає одночасне максимальне виробництво обох
продуктів; відмінність між ними тільки в різній комбінації продуктів;
Ч> по-п'яте, точки що лежать на кривій, як і точки всередині кривої, досяжні. Проте точки, що
лежать усередині кривої, не такі бажані, як точки на кривій. Точки, що лежать поза кривою
виробничих можливостей, як-от точка \У, за наявної кількості ресурсів і незмінної технології
недосяжні;
^ по-шосте, спадний характер кривої трансформації відображає і "ціну" одного товару,
виражену в альтернативній кількості іншого товару (ціну альтернатив для суспільства). На
цьому факті ґрунтується поняття альтернативної вартості;
^> по-сьоме, опукла форма КТ засвідчує, що збільшення виробництва одного товару (у
нашому випадку масла) супроводжується зменшенням ефективності використання обмежених
ресурсів.
Альтернативна вартість
Альтернативна вартість товару визначена кількістю товару, від якої треба відмовитись, щоб
отримати деяку кількість іншого товару, або альтернативна вартість - це те, від чого треба
відмовитись, щоб отримати баясане. Економісти також кажуть, що альтернативна вартість -
це найцінніша після обраної альтернативи, від якої відмовились. Як тільки хто-небудь
ухвалює рішення про використання обмежених ресурсів, тобто робить економічний вибір, то
перед ним одразу ж постає питання альтернативної вартості, тобто ціни втраченої
можливості.
Потреби і ресурси. 73
Ефективність використання ресурсів
Недосяжно
Крива виробничих можливостей, як видно з рис. 2.3, спадна, тобто вона нахилена праворуч і
вниз. Вона є опуклою лінією, а не прямою. Це пов'язано із законом зростання
альтернативної вартості. Цей закон можна сформулювати так: для отримання додаткової
одиниці потрібного продукту доводиться відмовлятись від щораз більшої кількості іншого
продукту.
Як видно з табл. 2.1, перша одиниця масла передбачає відмову лише від однієї тисячі
тракторів. Іншими словами, "ціною" першого мільйона кілограмів масла є одна тисяча
тракторів. Ця "ціна" масла, як видно з прикладу, постійно зростає. Вже для отримання другої
одиниці масла треба пожертвувати двома тисячами тракторів, третьої - трьома і т. д. Кожна
додаткова одиниця масла стає дедалі дорожчою, тобто доводиться відмовлятись від
виробництва щораз більшої кількості тракторів. Графічно (рис. 2.3) це відображено в тому, що
крива виробничих можливостей крутіша від точки А до точки Р.
Закон зростання альтернативної вартості поширюється і на виробництво масла. Тільки в
цьому разі відмова від кожної одиниці масла виражатиметься у щораз меншому прирості
виробництва тракторів. Справді, якщо виробництво першої "партії" тракторів 5 тис. штук
обійшлося суспільству досить легко -довелося скоротити виробництво масла на 1 млн т, то
вже наступні зменшення виробництва масла (з 4 до 3; з 3 до 2, і з 2 до 1 млн. т.) супро-
воджувалися шораз меншим приростом виробництва тракторів (відповідно на 4, 3 і 2 тис.
одиниць).
Економічний зміст закону зростання альтернативної вартості пов'язаний з тим, що економічні
ресурси не зовсім придатні для повного їх використання у виробництві альтернативних
продуктів. Коли ми намагаємось збільшити виробництво масла, то передусім використовуємо
ті ресурси, які найпридатніші для цього. Переміщуючись від альтернативи Л до В (табл. 2.1,
рис. 2.3), ми спочатку маємо змогу обрати ресурси, найпридатніші для виробництва масла.
Однак, коли переміщуємося від В до С, від Сдо ^ і далі, доводиться
2 4
Масло, мли. кг
Рис. 2.3. Крива виробничих можливостей
74
Тема 2
залучати щораз менш придатні для виробництва масла ресурси. Зрозуміло, що для
виробництва додаткової одиниці масла потрібно дедалі більше таких ресурсів, а отже, треба
вилучати чимраз більшу кількість ресурсів із виробництва тракторів. Відсутність повної
взаємозомінюваності ресурсів, або, як кажуть економісти, досконалої еластичності ресурсів,
є основою дії закону зростання альтернативної вартості.
Те, що ціна одного товару, виражена в іншому товарі, має тенденцію зростати, частково
пов'язане і з законом спадної віддачі. Цей закон виявляється у послідовному зменшенні
приросту продукції в разі додавання рівновеликих порцій одного фактора до незмінної
кількості інших факторів. Економічний сенс цього закону такий: додаткові затрати одного
фактора "співпрацюють " з незмінною кількістю іншого. Проте ресурси (фактори
виробництва) "працюють" у комплексі, у системі, у певній пропорції, якої потрібно
дотримуватись. Додаючи рівновеликі кількості одного фактора до незмінної кількості
інших, спричинюємо диспропорцію ресурсів, що зумовило б неповне використання усіх
ресурсів. Отже, примноження одного фактора (за умов незмінності інших) не дає відповідного
збільшення доходу. Віддача ресурсу зменшується. Однак цей результат виявляється не
відразу, а тільки з певного обсягу виробництва і з певного часу.
Під час розгляду питання (проблеми) альтернативної вартості ми вперше стикаємося з
поняттям ціни. На побутовому рівні ціну звично ототожнюють з певною сумою грошей, яку
потрібно заплатити за товар. Однак ціна не обов'язково виражається у грошах.
Наукове розуміння феномену ціни пов'язане з поняттям альтернативної вартості. У нашому
випадку ціна масла виражена кількістю тракторів, від виробництва яких треба відмовитись.
До того ж, ціною придбання якогось товару може бути й час (час також належить до
обмежених ресурсів), яким довелось пожертвувати, щоб отримати цей товар. Іншими словами,
ціна може бути виражена: у грошах; у товарах (від яких довелося відмовитись); у часі.
Отже,
ціна - це альтернативна вартість.
Потреби і ресурси..
Ефективність використання ресурсів
75
2.5. НЕЗАЙНЯТІСТЬ РЕСУРСІВ І ПЕРСПЕКТИВИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

Неповне і неефективне використання ресурсів

Розгляньмо, що ж відбувається в економіці, якщо припущення, що є основою побудови кривої
виробничих можливостей, порушені, наприклад, якщо маємо справу з економікою неповної
зайнятості. Незалучені ресурси (безробітні працівники, незавантажені фабрики і заводи,
необроблена земля) та неефективно організоване господарство свідчать, що економіка
перебуває не на кривій, а всередині кривої трансформації. Шість альтернатив (рис. 2.4)
відображали максимальні обсяги виробництва масла і тракторів за умови, що економіка
функціонує на повну потужність.
Як видно з рис. 2.4, за неповного використання ресурсів економіка перебуватиме в точці К. У
цій точці вона не досягає максимальних комбінацій виробництва масла і тракторів, відо-
бражених усіма точками на кривій виробничих можливостей. Можливі три варіанти
досягнення еточки на кривій виробничих можливостей (показано стрілками). По-перше,
можна спрямувати всі Рис. 2.4. Незайнятість ресурсів і незалучені ресурси на вироб-крива
виробничих можливостей ництво тракторів, різко збільшити їхній випуск, залишаючи ви-
робництво масла на попередньому рівні. По-друге (протилежний варіант), можна різко
збільшити виробництво масла за попереднього рівня виробництва тракторів. По-третє,
можна розподілити незалучені ресурси між виробництвом тракторів та масла й одночасно
збільшити виробництво обох цих продуктів. Важливо пам'ятати, що використання у
виробництві незалучених ресурсів за незмінних їхніх обсягів і технології може вивести
економіку тільки на криву виробничих можливостей.
Як же можна перемістити криву виробничих можливостей праворуч, тобто збільшити обсяг
національної продукції? Для цього також є два шляхи: по-перше, збільшення кількості
ресурсів, по-друге, науково-технічний прогрес.
Тема 2
76
Масло, мли кг
У реальному житті кількість використовуваних ресурсів збільшується. Наприклад, зростання
населення країни розширює пропозицію робочої сили і підприємницького хисту. Вичерпання
одних сировинних та енергетичних ресурсів компенсують відкриттям їхніх нових джерел.
Збільшення цих ресурсів за умов повної зайнятості й повного обсягу виробництва дає змогу
одночасно збільшити виробництво обох продуктів - масла і тракторів. Відбувається
економічне зростання, що виражається у збільшенні обсягу національної продукції.
До аналогічних наслідків приводить і науково-технічний прогрес. Поступ техніки й технології
означає появу ефективніших машин і устаткування, нових матеріалів, нових продуктів ліпшої
якості, а також удосконалення способів їхнього виробництва. Технічний прогрес дає
суспільству змогу виробляти більше товарів і послуг з незмінної кількості ресурсів. Як і за
збільшення кількості ресурсів, технічний прогрес створює можливості для одночасного
нарощування виробництва і масла, і тракторів.
Якщо пропозиція ресурсів збільшується або вдосконалюються техніка й технологія, то крива
виробничих можливостей, як зображено на рис. 2.5, переміщується праворуч.
Економічне зростання - це здатність економіки виробляти більший обсяг продукції
(виражається, в переміщенні кривої виробничих можливостей праворуч) в результаті
збільшення пропозиції ресурсів і технічного прогресу.
ь Завдяки економічному зрос-
танню економіка здатна одно-? часно виробляти більше масла і тракторів. Якщо у статичній
економіці, тобто без зростання, треба пожертвувати частиною масла, щоб отримати більше
тракторів, то в динамічній водночас виробляють більші обсяги обох продуктів.
Однак економічне зростання не супроводжується про-

Масло
Рис. 2.5. Крива виробничих можливостей за умов економічного зростання
порційним зростанням виробництва всіх видів продуктів. Тут можливі різні варіанти (рис.
2.6). Наприклад, економіка виробляє вдвічі більше масла, а зростання виробництва тракторів
становить лише 60%.
Потреби і ресурси.
Ефективність використання ресурсів

Масло
Сьогодні економічне зростання характерне для всіх розвинених країн світу, крива їхніх
виробничих можливостей постійно переміщується праворуч. Проблема полягає лише в тому,
як швидко відбувається це переміщення. Проте за певних умов крива трансформації може
переміщуватися і ліворуч, що простежувалось донедавна в Україні та
Рис. 2.6. Крива виробничих Можли-деяких інших державах яківиникли востей у динамічній
економіці внаслідок розпаду СРСР. Зменшення обсягу національного виробництва є
результатом зміни соціально-економічного ладу і труднощів, що пов'язані з переходом від
командно-адміністративної системи до ринкової. Дуже суттєвим фактором для України є й те,
що одночасно з переходом до ринкової системи (на практиці реформування економіки
відбувається надто повільно) їй доводиться у неймовірно складних внутрішніх і зовнішніх
умовах виконувати ще одне не менш важке завдання - розбудовувати свою державність.
Перспективи економічного зростання
Нинішній вибір точки на кривій трансформації є головним визначником майбутнього
положення цієї кривої. Щоб зрозуміти це твердження, відкладімо на осях кривої виробничих
можливостей блага для сьогодення і блага для майбутнього. Блага для сьогодення, або поточні
блага, є споживчими товарами - це продукти харчування, одяг, житло, холодильники,
автомобілі тощо. Блага для майбутнього, або інвестиційні блага, - це устаткування, наукові
дослідження й освіта, профілактична медицина та ін. Блага для майбутнього збільшують
кількість і якість матеріальних ресурсів, підвищують продуктивність праці, визначають
економічне зростання в майбутньому. Припустімо тепер дві країни - А і В, які в конкретний
момент мають однакові параметри, за винятком того, що країна А на кривій виробничих
можливостей віддає перевагу поточним благам споживання. Крапка на рис. 2.7 відображає
цей вибір. Тим часом країна В віддає перевагу виробництву більшого обсягу благ для
майбутнього і зменшує обсяги поточних благ, що зображено крапкою нарис. 2.8.
78
Тема 2

Блага для сьогодення

Рис. 2.7. Поточний вибір країни А та економічне зростання
Блага для сьогодення
Рис. 2.8. Поточний вибір країни В та економічне зростання
За декілька десятиріч за незмінних інших умов крива виробничих можливостей країна В
переміститься далі праворуч, ніж крива країна А. Країна В вибрала сьогодні таку структуру
виробництва, яка сприятливіша для науково-технічного прогресу, поліпшення якості
матеріальних і трудових ресурсів; структура ж виробництва країна А зорієнтована більше на
поточне виробництво споживчих товарів і послуг. Країна В розбудовує свою національну
"фабрику", її виробничі потужності швидко зростають, що дає змогу виробляти більше
споживчих благ у майбутньому. Країна А матиме нижчі темпи економічного зростання і
відставатиме в економічному розвитку.
Цей гіпотечний приклад, по суті, відображає проблему вибору суспільством між споживанням
і нагромадженням. Якщо на якийсь час відмовитися від збільшення поточного споживання
(виробництва масла) і надати перевагу будівництву нових фабрик, заводів тощо
(нагромадженню), інакше кажучи, збільшувати виробництво тракторів, то якийсь час можна
перейти на вищу криву трансформації, тобто мати економічне зростання. Саме так вчинила в
нашому випадку країна В.
V Резюме
/. Аналітична економія ґрунтується на двох фундаментальних фактах: по-перше,
матеріальні потреби людей практично безмежні, вони постійно зростають; по-друге,
економічні ресурси обмежені. Породженням і соціальним виявом потреб є економічні
інтереси. Економічні інтереси за їхніми суб'єктами поділяють на особисті, групові,
національні (суспільні).
Потреби і ресурси. 79
Ефективність використання ресурсів
2. Особисті економічні інтереси охоплюють потреби індивіда, що пов'язані з реалізацією
приватної власності, трудовою діяльністю тощо. Групові інтереси - це однорідні приватні
інтереси, носіями яких є певні групи людей, наприклад, споживачі, акціонери, трудові
колективи. Національні економічні інтереси - це інтереси всіх резидентів країни загалом, що
спрямовані на підтримання високих темпів економічного зростання, високого рівня
зайнятості, стабільних цін, збалансованість платіжного балансу тощо.
3. Економічні ресурси охоплюють: по-перше, людські ресурси (працю і підприємницький
хист); по-друге, матеріальні ресурси (земля і капітал). Земля як економічний ресурс містить
усі дарові блага природи, які застосовують у виробництві Капітал, або капітальні блага, - це
всі виготовлені виробничі знаряддя, тобто машини, інструменти, устаткування, будівлі,
споруди тощо. Процес виробництва і придбання капітальних благ називають інвестуванням.
Поєднання й організацію трьох видів економічних ресурсів у процесі виробництва забезпечує
підприємливість, яка є четвертим економічним ресурсом.
4. Виробничі ресурси називають ще факторами виробництва. Фактор праці - праця зайнятих
у виробничому процесі працівників. Важливими характеристиками праці є: тривалість
робочого дня, визначена фізичними і моральними межами; продуктивність праці, визначена
кількістю виробленої за одиницю часу продукції; інтенсивність праці, що характеризує
напруженість праці й визначена затратами праці за одиницю часу. Фактор капіталу - це
створені раніше засоби виробництва. Виділяють основний і обіговий капітал. Основний
капітал слугує людям багато років; обіговий витрачається за один виробничий цикл.
Використання основного капіталу супроводжується фізичним і моральним зношенням.
Зношені елементи основного капіталу заміщають за кошти амортизаційних відрахувань;
прискорена амортизація.
Фактор земля - відображає вплив природних умов на виробничий процес. Земля є виходовим
матеріалом для виробництва і місцем, де розміщують виробничі структури, вона ще й засіб
ведення сільськогосподарського виробництва.
Фактор підприємництва є рисою людського ресурсу і характеризує підприємницьку
активність господарської діяльності. 5. Економічна теорія ґрунтується на тому, що вся
праця у виробництві є продуктивною, тобто вся вона створює
Тема2

суспільний продукт. Виділяють сфери матеріального і нематеріального виробництва.

Результатом суспільного виробництва є суспільне багатство. Важливі поняття, пов'язані із
суспільним виробництвом, такі: суспільний продукт, відтворення (просте й розширене),
ефективність, економічне зростання, екстенсивний та інтенсивний типи економічного
зростання.
6. Ефективна економіка передбачає повне залучення ресурсів і повний обсяг виробництва.
Повний обсяг виробництва досягають за виробничої ефективності - виготовлення кожного
продукту з найнижчими витратами виробництва, і за розподільної ефективності -
виробництва найбажанішої для суспільства продукції.
7. Економіка за повної зайнятості й повного обсягу виробництва перебуває на кривій
виробничих можливостей; у такій економіці доводиться жертвувати випуском одних
товарів і послуг задля збільшення виробництва інших.
8. Відсутність повної взаємозамінюваності ресурсів зумовлює дію
закону зростання альтернативної вартості. Кількість інших продуктів, від якої доводиться
відмовлятися або нею жертвувати, щоб отримати деяку кількість певного продукту,
називають альтернативною вартістю цього продукту.
9. З часом технічний прогрес, збільшення кількості та поліпшення
якості ресурсів дають змогу економіці виробляти щораз більше всіх товарів та послуг,
тобто зазнати економічного зростання.
10. Вибір суспільством структури поточного виробництва є визначником майбутнього
положення кривої виробничих можливостей.
Потреби і ресурси.
Ефективність використання ресурсів
81
ТЕМ А З

ФОРМА ВИРОБНИЦТВА. ТОВАРНА ЕКОНОМІКА

О План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
3.1. Натуральне і товарне виробництво.
3.2. Товар і його властивості.
3.3. Гроші та ціни.
3.4. Грошові системи та їх типи. Резюме
абсолютна ціна адміністративна ціна банківські гроші банкнота бартер біметалізм благо
валюта валютний курс вартість (з позицій трудової вартості) вартість (сучасне тлу-
мачення) вексель відносна ціна вільно конвертована валюта
гранична корисність гроші
грошова система грошовий обіг грошові агрегати: МО, МІ, М2, МЗ демонетизація золота
державне товарне виробництво
Ключові поняття та терміни
кредитні гроші
• ліквідність
• "майже гроші"
• мінова вартість
• монета
• монетний паритет
• монометалізм
• натуральна форма виробництва
• неконвертована валюта
• паперові гроші
• підприємницьке товарне виробництво
• плаваючий валютний курс
• поділ праці: загальний, частковий, одиничний
• позаекономічні блага послуга
продукт
просте товарне виробництво
резервні валюти
ринкова ціна
СДР, або СПЗ
споживна вартість
суспільна споживна вартість
суспільний поділ праці
82
Тема З
• економічна відокремленість
• економічні блага
• загальний еквівалент
• золотовалютні резерви
• золотодевізний стандарт
• золотодоларовий стандарт
• золотозливковий стандарт
• золотомонетний стандарт
• інфляція
• кількість грошей в обігу
суспільна необхідний робочий час
товар
товарна форма виробництва товарні гроші фіксований валютний курс функції грошей: міра
вартості, засіб обміну, засіб нагромадження
функції ціни: нормувальна, інформаційна і стимулювальна ціна
частково конвертована валюта чеки
З'ясувавши спонукальні внутрішні мотиви виробництва та його ресурсні (факторні) передумови,
розглянемо ті конкретні форми, в яких відбувалася господарська діяльність людей.
У цій темі з'ясовано причини виникнення товарного виробництва, його головні різновиди та
складники. Особливу увагу приділено грошам і цінам як найважливішим компонентам товарної
економіки.
3.1. НАТУРАЛЬНЕ І ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО
Натуральне виробництво
Людство знає дві форми виробництва: натуральне і товарне. Першим склалося натуральне
господарство, у якому продукти праці призначені для безпосереднього задоволення власних
потреб виробника, тобто для споживання в межах домогосподарства, яке їх виготовило.
Здебільшого натуральним було господарство первісних общин і патріархальних селянських
сімей, латифундій у рабовласницьких державах і середньовічних феодальних маєтках. У цих
господарствах був замкнений кругообіг продукту, кожна господарська одиниця була
відособлена і щодо виробництва, і щодо споживання.
Суспільний поділ праці в натуральному господарстві розвинутий ще слабо, хоч всередині
домогосподарств праця уже поділена. Наприклад, у латифундіях праця була поділена між
рабами, які
Форма виробництва. Товарна економіка
83
виконували різні види робіт. У первісних общинах юнаки переймали заняття своїх батьків:
полювання, сільськогосподарські роботи, ремесло тощо; молоді жінки займалися тими ж
видами діяльності що і їхні матері: готували їжу, працювали в полі, шили, прали тощо. Люди
успадковували традиційні методи виробництва, техніку й технології, а розподіл виготовлених
благ відбувався за давно усталеними традиціями. "Весь життєвий устрій первісного племені
характеризувався надзвичайною узгодженістю інтересів окремих осіб... Обміну не було, або
майже не було, продукти споживали в тому господарстві, де вони вироблялися" 1. Це було
встановлено багатовіковим порядком, ставало звичним, і повторювалось з покоління в
покоління, століттями як обов'язкова норма.
Поділу праці між окремими господарськими одиницями не було. Господарства мали
однаковий набір видів праці. Рабовласницькі латифундії чи феодальні маєтки відрізнялись не
стільки розмаїтістю застосовуваних видів праці, скільки кількістю зайнятої в них робочої
сили, експлуатованих рабів і кріпаків. Що стосується вільних селян (патріархальних сімей), то
структура їхніх господарств була практично у всіх однаковою. Селяни не лише вирощували
хліб та худобу, а й займались виготовленням знарядь праці, одягу, взуття тощо. Звичайно, і в
натуральному господарстві деякі надлишки продуктів праці (сіль, залізо, прянощі та ін.)
обмінювались на ринку як товари. Проте такий обмін був другорядним і не відігравав суттєвої
ролі в житті людей.
Головна галузь натуральної економіки, де була зайнята абсолютна більшість працездатного
населення - сільське господарство. Усі економічні процеси в натуральному господарстві були
замкнені в межах господарської одиниці. Робоча сила теж ніби прикріплена до неї і
позбавлена мобільності.
Саме особливості натурального виробництва розкривають таємницю сталості
сільськогосподарських общин протягом тисячоліть.
Отже, натуральне господарство характеризують нерозвиненість суспільного поділу праці,
низький рівень розвитку виробництва, нерозвиненість і примітивність потреб, що зумовлює
вкрай обмежену мету виробництва - задоволенню неістотних за обсягом, одноманітних,
примітивних за характером потреб. Натуральне господарство малоефективне і консервативне.
'Туган-Барановський М. Основи політичної економії. - Львів.: ЛНУ ім. І. Франка, 2003.-С. 153.
84
Тема З
Малоефективну натуральну форму виробництва у ХУІІ-ХІХ ст. в європейських країнах
витіснило товарне виробництво. Товарне виробництво означає виготовлення продуктів для
обміну на ринку. За цієї форми виробництва люди задовольняють власні потреби,
обмінюючись продуктами своєї праці. Становлення товарного господарства пов'язане з
поглибленням поділу праці, розвитком ремесла та міст.
Причини виникнення товарного виробництва
Матеріальною основою товарного виробництва є суспільний поділ праці, тобто спеціалізація
виробників на виготовленні певних видів продукції або на виконанні певних операцій.
У господарському житті люди вже здавна відійшли від принципу самозабезпечення
потрібними економічними благами і послугами. Вони, як звичайно, спеціалізуються на тих чи
інших видах діяльності. Сама ж спеціалізація (суспільний поділ праці) ґрунтується на
принципі відносної переваги, згідно з яким виробники у своїй діяльності орієнтуються на
виготовлення продукції з порівняно меншою альтернативною вартістю (меншими втраченими
можливостями). Цей принцип пояснює спеціалізацію окремих підприємств, галузей і цілих
країн.
Суспільний поділ праці дає змогу ефективніше використовувати вміння людей і виробничі
ресурси, тобто сприяє підвищенню продуктивності праці.
Ще в надрах давнього суспільства відбувся великий поділ праці між людьми. Одні племена
спеціалізувалися на скотарстві, інші -на землеробстві; згодом окремим видом діяльності стало
ремесло. Суспільний поділ праці щораз поглиблювався._______________
У сучасній економіці виділяють три рівні поділу праці:
•>- у межах національної економіки - на окремі сфери і роди,
території (загальний поділ праці); -^ у межах її великих сфер - на окремі галузі (частковий
поділ
праці); -^ усередині підприємства - міме цехами, майстернями,
робочими місцями (одиничний поділ праці). Поділ праці торкнувся також регіонів країни,
окремих країн та цілих груп країн. Географічна спеціалізація виробництва дає змогу кожному
регіону в межах країни чи різним країнам виробляти ті продукти, які за наявних ресурсів
можна виготовляти найефективніше.
Форма виробництва. Товарна економіка
Процес спеціалізації поширився не тільки на підприємства, галузі, регіони, країни і групи
країн. Відбувається поглиблення спеціалізації в межах окремих виробництв, на рівні окремих
операцій, технологій тощо. Це не випадково і засвідчує, що ці процеси підвищують
ефективність людської праці.
Розвиток спеціалізації посилює взаємозалежність економічних одиниць, оскільки він
передбачає кооперацію - зв'язок спеціалізованих господарських одиниць чи їхніх підрозділів,
їхній обмін різними видами діяльності та продукцією. Спеціалізація і кооперація - це два
взаємопов'язані процеси.
Спеціалізація передбачає обмін продуктами праці. Спочатку обмін відбувався у формі
прямого продуктообміну, що тепер ми б назвали бартером. З поглибленням поділу праці
виникли гроші, й обмін почав відбуватися у вигляді торгівлі товарами й послугами.
Безпосередньою основою виникнення і розвитку товарної форми виробництва вважають
загальний і частковий поділи праці. Ці процеси сприяли створенню великих відокремлених
одна від одної сфер виробництва, злиття яких у національну економіку відбувається через
обмін продуктами праці.
Однак суспільного поділу праці ще недостатньо для товарного виробництва. Для його
виникнення потрібна ще економічна відокремленість виробників. Економічна
відокремленість означає, що, по-перше, економічні ресурси й вироблені життєві блага
перебувають у приватній власності окремих людей або їхніх груп, і, по-друге, сам виробник
вирішує, що виробляти і кому продавати виготовлену продукцію. Іншими словами,
економічна відокремленість означає відокремленість людей як власників ресурсів і
виготовлених благ.
В економічній літературі дедалі більше утверджується підхід, за яким відокремленість
виробників зумовлена неоднорідністю праці та обмеженістю ресурсів і життєвих благ.
Якби люди могли виробляти життєві блага в необмеженій кількості, то не було б істотно, як їх
привласнюють, як і питання: що, як, для кого виробляти. Однак за обмеженості ресурсів та
життєвих благ проблема привласнення стає фундаментальною. Характер розподілу і
привласнення благ впливає на розвиток суспільства, його економічний і духовний поступ.
Різні види праці відрізняються складністю виконуваної роботи, а також функціональним
змістом праці - співвідношенням творчого і шаблонного компонентів, розумового і фізичного,
типового і неповторного тощо. Праця відбувається за різних умов, залежно
86
Гема З
від цього виділяють легку І важку працю, працю в шкідливих умовах тощо. Люди мають різні
фізичні й духовні здібності, неоднакові навички до щоденної праці. Тому результативність
(ефективність) праці різних людей неоднакова. Якби в суспільстві всі блага ділили порівну, то
це означало б, що частина працездатних членів суспільства утримується коштом інших.
Стимули до систематичної напруженої праці, до вдосконалення виробництва за таких умов
були б підірвані. За зрівняльного розподілу виготовленого продукту, як засвідчує життєвий
досвід, економічний поступ суспільства неможливий.
Тому люди прагнуть відокремитися, ведучи своє господарство, щоб поставити споживання у
пряму залежність від затрат своєї праці та інших ресурсів. Головною рисою відокремленості є
забезпечення прямого зв'язку рівня споживання від рівня виробництва. Такий характер
споживання стимулює розкриття фізичних і духовних потенцій людини, раціональне
використання інших економічних ресурсів, забезпечує соціально-економічний поступ
суспільства.
За суспільного поділу праці економічна відокремленість надає обмінові іншого характеру.
Кожний виробник, обмінюючи свій продукт на інший, хоче отримати рівновеликий за
цінністю. У результаті складається товарна форма виробництва, коли купівля-продаж
життєвих благ, що стають товарами, відбувається на засадах еквівалентності. Стосунки міме
людьми набувають характеру
товарних відносин.
___. __
характерними ознаками товарного вироб" ниш ва є: суспільний поділ праці; економічна
відокремленість виробників як власників; обмін продуктів здебільшого формі купівлі-продажу.
Види товарного виробництва
Товарне виробництво сумісне з будь-якою формою власності. Поєднуючись із певною
формою власності, воно творить той або інший соціально-економічний уклад: просте товарне
виробництво; підприємницьке товарне виробництво; державне товарне виробництво тощо.
ну Просте товарне виробництво ґрунтується на одноосібній приватній власності
безпосереднього виробника та його особистій праці. Цей економічний уклад існує вже
тисячоліття, демонструючи
Форма виробництва. Товарна економіка __
О/

високу життєздатність. Він бурхливо розвивається нині в українській економіці - у сільському

господарстві (фермерство), у роздрібній торгівлі, громадському харчуванні тощо. В економіці
США понад 20 млн. ділових одиниць, більшість з них представляє просте (або дрібне) товарне
виробництво.
на* Підприємницьке товарне виробництво передбачає різні форми приватної власності та
наймання працівників. В усіх розвинених країнах більшість продукції створюють саме в
цьому економічному укладі, який часто називають капіталістичним.
ву Державне товарне виробництво ґрунтується на державній власності та найманні
працівників. Цей різновид товарної форми виробництва панував в Україні увесь
більшовицький періоду її історії.
Головними інституціями, що забезпечують координацію господарської поведінки
господарських суб'єктів в умовах товарного виробництва, є ринковиймеханізм, об'єднання
виробників та держава.
•аг Ринковий механізм збалансовує національну економіку за умов змагальності, конкуренції
виробників. Зміна цін є сигналом для товаровиробників куди скеровувати ресурси. Висока
ціна на певне благо стимулює збільшення його виробництва. І навпаки, низька ціна блага
спричинює розорення частини виробників, які змушені шукати інших сфер прикладання своєї
праці та ресурсів. Отже, коливання цін і переміщення ресурсів з одних галузей в інші за умов
змагальності та конкуренції виробників визначають обсяги виробництва й пропорції між
виробництвом різних благ. Ринковий механізм ідеально виконує свої функції за умов
досконалої конкуренції.
Однак бувають системи товарної господарки, в яких відсутня, або дуже обмежена
конкуренція. Наприклад, у середньовічному цеховому ремеслі змагальність виробників було
майже повністю усунено. Цех визначав ремісникові, що виробляти, скільки і якої якості, де і
скільки мати знарядь праці; цех визначав також технологію виробництва, тривалість роботи,
кількість учнів та підмайстрів, регламентував продаж готових виробів, рівень ціни,
контролював закупівлю сировини тощо.
Змагальність підприємств у командно-адміністративній системі СРСР була суттєво заглушена
пануванням міністерств та відомств.
Усунення змагальності виробників підриває ціновий механізм, за допомогою якого
порівнюють витрати і результати. За таких умов макроекономічну координацію виконують
об'єднання виробників __ Гема З
або держава, яка стала важливим господарським суб'єктом. Наприклад, у радянській
економіці розподіл ресурсів між галузями та фірмами відбувався згідно з директивами
центральних планових органів, що й визначало структуру виготовленої продукції. Директиви
планових органів замінювали ціновий ринковий механізм. Як свідчить економічна історія,
економічна координація, яку виконують винятково економічні суб'єкти - об'єднання
виробників або держава, - підриває стимули до зменшення витрат виробництва, підвищення
якості та оновлення асортименту продукції.
Результат товарного виробництва називають продуктом. Отже, все те, що виробляє
національна економіка, є національним продуктом. Продукт, який уречевлюють, тобто який
існує у формі речі, називають товаром. Продуктом є також послуга - вид економічної
діяльності, результат якої - зміна якості вироблених речей.
В економічній літературі продукти виробничої діяльності, що їх продають і купують, часто
називають товарами, незалежно від того, набувають ці продукти форми речі чи послуги.
Останнім часом в українській економічній літературі широко уживають поняття "благо".
Вважають, що поняття благо історично та логічно передує категорії "товар", що воно охоплює
і продукти - результати виробництва, і те, що нам подарувала природа. Хоч є й інша думка
про благо- як "забарвлену термінологію". Австрійська економічна школа визначала товар як
особливе економічне благо, вироблене для обміну. Ми будемо вкладати в поняття "благо" все
те, що може задовольняти потреби людей - товари і послуги, сили і явища природи, що
відповідають її цілям та інтересам.
3.2. ТОВАР І ЙОГО ВЛАСТИВОСТІ
Товар має дві властивості: споживну вартість і мінову вартість, або ціну.
Здатність товару задовольняти певну потребу людини називають споживною вартістю. Різні
товари задовольняють різні потреби людини. Одні споживні вартості безпосередньо задоволь-
няють особисті потреби людей (продовольство, одяг, взуття, житло, побутова техніка чи
власний автомобіль). Інші блага, які є частиною виробничих ресурсів (устаткування,
виробничі будівлі, матеріали тощо), задовольняють потреби людей опосередковано, беручи
участь у створенні різних продуктів, потрібних людям. З історичним
Форма виробництва. Товарна економіка 00
оУ

розвитком серед споживних вартостей дедалі більшої ваги набувають технічна документація,
електро- і теплоенергія, різні види сучасного транспорту, інформація, комп'ютерні програми
тощо.
Споживну вартість мають також блага, які не створені людиною, як-от повітря, джерельна
вода, плоди дикоростучих дерев та ін. Це - позаекономічні, або дарові, блага.
Отже, блага є економічні та позаекономічні. Основою цього поділу є рівень доступності до
блага. Економічні блага- це, звичайно ті, які створила людина, результат господарської
діяльності; вони рідкісні, обмежені. Неекономічні (позаекономічні) блага є дарами природи
й існують в необмеженій кількості. Товарами є економічні блага.
Товарові притаманна не просто споживна вартість, а суспільна споживна вартість, тобто
споживна вартість для інших членів суспільства, яка до того ж, переходить від виробника до
споживача через обмін. Тому споживна вартість товару - це така суспільна споживна
вартість, яка переходить з виробництва у споживання через купівлю-продаж.
Певне економічне благо надходить від виробника до споживача на засадах відтатності
(еквівалентності). Виробник віддасть свій товар в обмін на інший або за гроші лише в тому
разі, коли він упевнений, що обмін еквівалентний. Отже, будь-який обмін передбачає певну
мінову вартість, тобто співвідношення, в якому один товар обмінюють на інший.
В економічній науці тривалий час полемізують стосовно основи обміну, того, що є основою
мінової вартості, що визначає цінність економічних благ. Виділяють два головні підходи:
одні економісти вважають, що цінність товару зумовлена потребою в ньому, інші -затраченою
працею.
Прихильники теорії трудової вартості (А. Сміт, Д. Рікардо і К. Маркс) вважали, що мінову вартість
товару, тобто його ціну (цінність) визначають затрати праці на виробництво цього товару, які
називають вартістю. Отже, вартість - це уречевлена в товарі праця; це те спільне, що споріднює всі
економічні блага і робить їх
? сумірними. Усі товари - продукти людської праці. Величина вартості товару визначена кількістю
праці, потрібної * для виробництва товару. А оскільки природним вимірником праці є робочий час,
то величина вартості товару визначена кількістю робочого часу, затраченого на його виробництво.
На різних підприємствах на виробництво певного блага потрібний неоднаковий робочий час, тому
величину вартості товару визначає не індивідуальний, асуспільно необхідний робочий час.
90 Тема З
Суспільна необхідний робочий час - це робочий час, затрачений на створення товару за суспільне
нормальних умов виробництва. Такі умови є типовими, тобто умовами за яких виробляють більшість
товарів цього виду.
Отже, згідно з теорією трудової вартості, цінність блага визначає його вартість, і саме вона є основою
обміну. У цьому разі зазначають, що вартісне ціноутворення поширюється тільки на відтворювальні
блага. Цінність невідтворювальних благ (твори відомих майстрів, природні блага та деякі інші об'єкти)
є невартісною (не визначається затратами праці).
Здавалося б, що логіка теорії трудової вартості переконлива. Однак ближчий підхід зумовлює низку
запитань. Зокрема, і
? передусім, щодо субстанції (основи) вартості - праці. Якщо вартість створюють працею (і тільки
працею), то якої • якості? Адже праця буває різних видів, різної інтенсивності, має багато якісних
характеристик, її поділяють на: просту і складну, кваліфіковану і некваліфіковану, фізичну і розумову
тощо.
Карл Маркс обмежився міркуванням, що в основі визначення величини вартості є суспільне
необхідний робочий час. А стосовно міри вартості зауважив, що нею є проста праця. Щодо зведення
всіх складних видів праці до простої (міри вартості) він констатував, що складна праця стихійно на
ринку зводиться до простої.
Однак у цьому разі постає інше запитання: які ж коефіцієнти цього зведення? На. це запитання також
немає аргументованої і переконливої відповіді. Можливо, з ідеологічного й соціально-економічного
поглядів, тобто з позицій обґрунтування "неминучості загибелі капіталізму" і закликів до його
повалення цього пояснення й достатньо. Однак, з погляду господарської практики, нормативного
підходу такі загальники виглядають непереконливими. Вони, зокрема, не піддаються обчисленням, не є
продуктивними з погляду економічної практики.
З принципово інших позицій до з'ясування основи обміну, джерела й основи (субстанції")
вартості (цінності), її сутності підійшли автори теорії граничної корисності,
абомаржиналізму. (В. С. Джевонс, К. Менгер, Є. Бем-Баверк). їхній фундаментальний
висновок з цього питання зводиться до твердження, що люди обмінюються, оскільки вони
мають потреби, а основою обміну є корисність. Корисність є властивістю споживної вартості
товару, властивість, якою згідно з теорією трудової вартості, товари відрізняються між собою.
Сумірність різних корисностей посідає чільне місце в теорії граничної корисності.
Найважливіші положення теорії граничної корисності щодо проблеми вартості в контексті їхньої
порівняльної характеристики з положеннями трудової теорії вартості такі:
Форма виробництва. Товарна економіка 91
1. За трудовою теорією вартість створюється у виробництві й тому є об'єктивною категорією, її
величина визначена затратами суспільно необхідного робочого часу. Однак про вартість ми дізнаємося
тільки на ринку, де вона виявляється в обміні. Іншими словами, на стадії виробництва вартість є така
собі "річ у собі".
2.3 погляду теорії граничної корисності товар на ринку купують не тому, що хтось оцінив затрати
втіленої у ньому праці як суспільно необхідні, а тому що з погляду покупця він (товар) має для нього
цінність. Основою цінності є, отже, суб'єктивна оцінка товару споживачем.
Тут проходить глибинний вододіл двох шкіл: трудова теорія вважає вартість (цінність) об'єктивною
властивістю товару, що вже створена у виробництві, а на ринку тільки виявляється, тоді як з позицій
граничної корисності ніякої об'єктивної основи вартості не існує. Цінність - суб'єктивна категорія,
оскільки залежить від оцінки споживача і є категорією обміну, а не виробництва;
3. З погляду теорії граничної корисності, благо цінується тому, що воно корисне для людей. Оскільки
блага є корисними, їх і виробляють, тому на них і витрачають суспільно необхідний робочий час.
Тобто корисність благ надає затратам суспільно необхідного характеру. Категорія вартості тому і є
категорією обміну, бо тільки в обміні виявляється корисний ефект вироблених благ. • 4.
Фундаментальна розбіжність двох теоретичних концепцій і
щодо джерел вартості (цінності) товару. За трудовою теорією, єдиним джерелом вартості є тільки
праця, тоді як теорія граничної корисності виходить з твердження, що всі фактори - праця, капітал,
земля, підприємницький хист - беруть участь у її створенні.
5. Суттєва розбіжність є в поглядах на можливість сумірності споживних вартостей. За трудовою
вартістю, споживними вартостями товари відрізняються один від одного, і про їхню сумірність просто
некоректно говорити. Абсурдно, наприклад, говорити про якусь більшу чи меншу цінність яблук від
рояля, адже ними задовольняють різні потреби.
Водночас у господарському житті суспільству постійно доводиться розв'язувати проблему, яке благо в
конкретний час найцінніше йому. В умовах обмеженості ресурсів люди змушені вибирати, що
виробляти передусім, а що - потім. Тому в одних випадках важливішими (ціннішими) можуть бути
яблука, в інших -рояль...
Дуже важливим щодо категорії вартості в теорії граничної корисності є вибір одиниці визначення
корисного ефекту.
Виводячи цінність благ з корисності, виокремлюють два її види:
абстрактну (здатність блага задовольняти будь-яку потребу людей)
і конкретну. Конкретна корисність передбачає суб'єктивну оцінку
корисності одиниці цього блага.
__ Тема З
Суб'єктивна оцінка блага залежить від двох обставин: І) кількості ("запасу") блага; 2) ступеня
насиченості потреби в ньому.
Кожний може переконатися, що у споживанні певного блага настає поступове насичення ним, і кожна
наступна одиниця цього блага дає щораз менше задоволення, менше корисності. За умов
? обмеженості запасу блага завжди є гранична (додаткова) його одиниця, яка задовольняє найменш
нагальну потребу. Саме цінність цієї граничної одиниці блага визначатиме цінність коленої одиниці
запасу блага. Отже, цінність речі (послуги) визначена її граничною цінністю. Корисність останньої
одиниці кожного блага, тобто одиниці, яка задовольняє найменш нагальну потребу і є граничною
корисністю.
Згідно з цим підходом, що вища гранична корисність блага, то вища ціна на цей товар. Тому ціни
відображають граничні корисності благ.
Теоретична суперечка двох концепцій щодо такої фундаментальної проблеми економічної
науки, як субстанція вартості (цінності), привела, як це часто буває, до компромісу. Цього
компромісу дійшли такі видатні економісти, як англієць А. Маршалл та українець М. Туган-
Барановський, які намагалися синтезувати обидва підходи до пояснення ціни.
Суперечку щодо правильності тієї чи іншої теорії цінності А. Маршалл порівняв із
суперечкою навколо того, що розрізає папір: верхній німе ножиць чи нижній.
Моністичний підхід до проблеми вартості (цінності) не задовольняв передусім господарської
практики, хоча, треба зазначити, що теорія граничної корисності допомогла розв'язати багато
проблем і парадоксів господарського життя.
Обидва підходи до вартості - з позицій трудової вартості та граничної корисності - виявилися,
на їхню думку, складниками ширшого підходу до проблеми: з погляду взаємодії ринкових сил
-попиту і пропозиції. Пропозицію формують витрати виробництва, а попит - суб'єктивні
мотиви (корисність). Отже, цінність (вартість) товару визначена і витратами виробництва,
і корисністю.
Після такого "примирення" двох крайніх підходів до проблеми ціни в економічній науці
зменшився інтерес до з'ясування її субстанції. Основна увага економічної науки ще з початку
XX ст. переорієнтувалася переважно на з'ясування функціональних залежностей в економіці,
дослідження ціни та практики ціноутворення. Глибинні зміни у виробництві та споживанні
наприкінці XX ст. знову активізували інтерес до джерел вартості.
Форма виробництва. Товарна економіка
93
3.3. ГРОШІ ТА ЦІНИ
Найважливішими компонентами товарної форми виробництва є гроші та ціни.
Гроші та їх функції
Гроші виникли дуже давно. Це стародавня реальність. Вони є одним із найвизначніших
витворів людської фантазії. Гроші здавалися людям таємничими, викликали в них тривогу і не
переставали дивувати й зачаровувати, спричинювати і викликати пожадливість і увагу 1.
Заради них люди працюють, через них навіть страждають, вигадують найвитонченіші способи
отримання і витрачання. Гроші - це єдиний товар, який не можна використати інакше, як
витрачаючи їх. Вони не годують людей, не зодягають, не дають притулку і не розважають
доти, доки їх не витратять або не інвестують. Люди майже все роблять для грошей, і гроші
майже все роблять для людей. За словами Вільяма Петті, гроші - це, сказати б, жир у
політичному організмі: надлишок, шкідливий для його рухливості, а нестача зумовлює
захворювання. Гроші - це своєрідна загадка.
Історія грошей налічує вже тисячоліття. Учені неоднаково пояснюють процес їхнього
виникнення. Одні з них вважають, що гроші виникли стихійно в процесі розвитку обміну.
Інші твердять, що люди домовилися, дійшли взаємної згоди щодо запровадження грошей. Як
би не пояснювали процесу виникнення грошей, простежується кілька етапів у їхньому
розвиткові.
Безперечним є те, що виникнення грошей пов'язане з розвитком виробництва й обміну.
"Тільки-но відбувається обмін товарами, -зазначав Ф. Бродель, - негайно ж стає чути й шелест
грошей"2.
На світанку цивілізації один продукт безпосередньо обмінювали на інший. (Нині такий обмін
називають бартером.) Тоді ще не було грошей. Кількість продуктів, що регулярно надходила
в обмін, була невеликою. Це були продукти скотарства, землеробства чи ремесла. Прямий
обмін продукту на продукт відбувався лише за збігу бажань учасників угоди, інакше він
ставав неможливим. Наприклад, власникові сокири потрібен був хліб, але власникові хліба
потрібна була не сокира, а м'ясо.
'Бродель Ф. Матеріальна цивілізація. Економіка і капіталізм. ХУ-ХУЛІ ст. Т. 1.-С. 373.
2
Бродель Ф. Матеріальна цивілізація. Економіка і капіталізм. XV-XVIII ст. Т. 1.-С. 378.
94 Тема З
Безпосередній обмін товару на товар ускладнювався, а в певних умовах був неможливим
унаслідок надто великих витрат обміну.
Це ускладнення в обміні вирішували стихійно і без втручання якоїсь зовнішньої сили: з
розвитком обміну в різних місцях з поміж товарів виділявся один товар, який мав найбільшу
здатність до обміну, або, як ми б сказали сьогодні, -ліквідність. Цей посередник в обміні
товарів називають загальним еквівалентом. Іншими словами: загальний еквівалент - це товар,
який має властивість бути обміненим на будь-який інший товар. Цю роль відіграє той товар,
на який є найбільший попит, або ж якого є вдосталь.
Поява загального еквівалента означає виникнення грошей, точніше товарних грошей, які
мають внутрішню вартість (цінність). Нехай це були ще примітивні гроші, однак, вони були
дуже важливими для суспільства.
Гроші стали одним з найсуттєвіших явищ господарського життя суспільства. Звернімо увагу
на те, що поява грошей не пов'язана з якоюсь домовленістю між людьми, а гроші виникли
стихійно з умов економічного життя суспільства.
В історії різних народів грошима були різні товари. В одних країнах еквівалентом була
худоба1, в інших - сіль, хутро, тютюн, мідь, залізо, срібло, золото тощо. Проте якого б вигляду
не мали гроші, вони завжди були важливі для людей та економіки. За України - Руси роль
грошей тривалий час відігравали худоба і хутро. Та згодом роль грошей закріпилася за
благородними металами -золотом і сріблом. З поміж усіх товарів благородні метали за
природними властивостями найбільше пристосовані до виконання функції грошей - вони
подільні, добре зберігаються, однорідні, зручні до використання, портативні, порівняно
рідкісні метали тощо.
Однак застосування товарних грошей, зокрема благородних металів, також зумовило чимало
проблем. Передусім золота не вистачало впродовж усієї історії торгівлі. До того ж, така форма
грошей була дуже видатковою, їх важко було перевозити, оплата дорогих речей потребувала
кілограмів, а може й тонни грошей. Тому виникли паперові гроші.
Держава визначає їх як гроші за допомогою закону. З випуском паперових грошей виникла
серйозна проблема захисту їх від підроблення. Сучасні паперові гроші мають здебільшого
кілька ступенів захисту. Для цього найчастіше застосовують захисні
'Ціна ахіллесового щита визначена в биках. За словами Гомера, озброєння Діомеда коштувало дев'ять биків,
зате озброєння Главка - сотню.
Форма виробництва. Товарна економіка
властивості паперу (водяні знаки, певний склад паперу), поліграфічний захист (спеціальні
фарби, мікротекст), фізико-хімічний захист (використання магнітних смужок тощо).
Подальша еволюція грошей пов'язана з розвитком кредитних відносин, які виникають, коли
покупець не може відразу оплатити ціни товару. Комерційна угода в цій ситуації можлива за
умови, якщо покупець стає боржником, а продавець - кредитором. Акт продажу в цьому
випадку супроводжується борговим зобов'язанням, реальним втіленням чого є комерційний
вексель. Отже, вексель виникає з комерційного кредиту.
Вексель - це борговий документ установленого законом зразка про обов'язкову сплату
боржником певної суми грошей у вказаний строк.
Особа, яка видала вексель, є векселедавцем, а особа яка володіє векселем - векселетримачем. З
розвитком кредитних відносин види векселів урізноманітнюються. Серед них - прості й
переказні векселі. Особливість переказного векселя в тому, що його можна передавати третій
особі для сплати боргу. Ця третя особа може розраховуватися отриманим векселем зі своїми
боржниками, або вимагати від векселедавця сплатити суму, вказану у векселі. Передачу
векселів оформляють відповідним підписом (індосаментом). Так вексель стає засобом
розрахунку з кредиторами і цим набуває певних ознак грошей, стає кредитними грошима.
Однак обіг векселів обмежений. Цей недолік комерційних векселів допомагають усунути
банки, однією з операцій яких є так званий облік векселів. На суму отриманих комерційних
векселів банк випускає своє боргове зобов'язання - банкноту. Отже, банкнота -це банківський
білет, який виписує банк під комерційні векселі, що є в його розпорядженні. Банкнота стає
поширеним засобом платежу (кредитними грішми), оскільки банк є надійнішим платником,
ніж окремий векселедавець.
Банкнотами розраховувалися за всіма зобов'язаннями і їх охоче приймали. Банкноти виникли
за умов металевого обміну і спочатку вільно обмінювалися на золото. Згодом цей обмін був
остаточно припинений, і банкноти перетворилися у різновид паперових грошей. Тепер назва
банкнота закріпилася за всіма випущеними в обіг паперовими грошима.
У XX ст. настала епоха банківських грошей, коли гроші існують у вигляді записів на рахунках
у банках. У сучасних умовах простежується швидка еволюція всіх функціональних форм
грошей - з'явилися кредитні картки, чеки для туристів, електронні гроші
96
Тема З
та ін. В усіх країнах в обігу перебувають лише паперові гроші й монети з неблагородних
металів. Відбулася повна демонетизація золота, яке перестало виконувати функції грошей.
Отже, суть сучасних грошей зводиться до ролі посередника в обміні (усе, що виконує
функції грошей, є грошима). Суть сучасних грошей - це штучна соціальна умовність (П.
Семюелсон).
Найповніше суть грошей виявляється через їхні функції. Гроші виконують три функції: міри
вартості; засобу обміну; засобу нагромадження багатства. Тривалий час в українській
економічній науці визнавали п'ять функцій грошей, додавали ще дві - засіб платежу і світові
гроші. Проте ці функції повторюють попередні.
Суть функції міри вартості полягає в тому, що за допомогою грошей визначають ціни всіх
інших товарів. Держава юридичним актом закріплює грошову одиницю. Для зручності
визначення цін грошову одиницю кожної країни поділяють на однакові частини. Наприклад,
гривню - на 100 копійок, євро - на 100 центів, долар США - на 100 центів, японську єну - на
100 сенів, польський злотий - на 100 грошів, українську гривню - на 100 копійок, тощо.
Оскільки всі ціни почали визначати за допомогою грошей, то це дуже зменшило витрати
обміну. Функцію міри вартості гроші виконують ідеально.
У функції засобу обміну гроші є посередником міме продавцем і покупцем, їх використовують
для оплати товарів і послуг.
Початкове обмін відбувався за допомогою зливків золота або срібла. Однак це надто
ускладнювало обмін: потреба зважувати грошовий метал, дробити його на частини, визначати
проби тощо1. Тому почали карбувати монети. Монета - це зливок благородного металу
визначеної форми, маси і проби, що засвідчено на монеті особливим штампом держави.
Питання про те, де й коли були з'явилися перші монети, остаточно не з'ясоване. В Україні-Русі
перші монети викарбовано наприкінці X ст. за князя Володимира Великого.
Використання грошей як засобу обміну дає змогу уникнути незручностей бартерного обміну,
підвищує ефективність економіки, заощаджує багато часу, який витрачають під час обміну
товарів та послуг (мінові витрати). Гроші в цій функції залежать від рівня цін,
'Ось як образно описує Ф. Бродель цю ситуацію щодо Китаю: "У повсякденному житті срібні хлібчики (срібні
зливки. - 3. В.) не могли щоразу використовувати цілими. Покупці розрізають їх сталевими ножицями, які для цієї
мети носять із собою, і ділять хлібчики на більші або менші... шматочки... залежно від ціни покупки". (Йдеться
про часи 1733-1739 рр. - 3. В.).
Форма виробництва. Товарна економіка 97

бо вартість грошей фіксується через рівень цін. З виконанням грішми функції засобу обміну
пов'язують виникнення паперових грошей.
в€* Функція нагромадження грошей означає створення багатства.
Існують глибинні економічні причини, що спонукають фірми й окремих людей заощаджувати
гроші, адже для закупівлі капітальних благ потрібно попередньо нагромадити гроші.
Придбання предметів споживання істотної цінності (житло, меблі, автомобіль та ін.) також
передбачає попереднє заощадження грошей.
Нагромаджує гроші не лише населення, а й держава, створюючи валютні резерви. Ці резерви
дуже важливі в умовах поглиблення міжнародного поділу праці та зростання
взаємозалежності держав.
Варто звернути увагу ще на одну роль грошей у товарній економіці.
Гроші виникли з обміну. А обмін пов'язаний з різними витратами. Здебільшого це
трансакційні витрати, які супроводжують сам обмін (пошук інформації про партнера,
витрати на складання контракту, контроль за його виконанням, митні та поштові витрати,
страхування тощо). Гроші скорочують трансакції витрат і прискорюють процес обміну.
Можна сказати, що призначення грошей - економія трансакційних витрат.
Кількість грошей в обігу
У сучасній економіці для виконання ділових операцій використовують різноманітні види
грошей (активів). Тому є потреба вимірювати грошову масу.
Грошова маса - це сукупність усіх грошових засобів у готівковій і безготівковій формах, які
забезпечують виконання ділових операцій (реалізацію товарів і послуг й усі нетоварні
платежі) в національній економіці. Грошову масу можна поділити на дві частини: активні
гроші (їх постійно використовують в готівковому й безготівковому обігу -готівка й чеки) і
пасивні грош/("квазігроші"), які потенційно можуть бути використані як гроші за певних умов.
Ці "квазігроші" мають різний рівень ліквідності. Залежно від рівня ліквідності грошові засоби
зводяться в грошові агрегати М^ М г Му Му - показники грошової маси.
Найочевидніший вид грошей - це готівка: паперові гроші та монети. Суттєву частину
повсякденних операцій обслуговує саме готівка, яка в цьому разі виконує функцію засобу
обміну. Готівку економісти позначають як агрегат М0.
98 Тема З
Для виконання ділових операцій найчастіше використовують безстрокові вклади, які дають
змогу виписувати чеки.
Чек - це наказ банкові, який виписав власник вкладу про видачу зі свого рахунку грошей
пред'явникові.
Безпечність і зручність використання чеків перетворили їх у найважливіший вид грошей у
розвинених країнах.
Чек повинен бути індосований (підписаний на зворотному боці)
особою, що отримує за ним гроші; особа, яка виписала чек, відтак
отримує його корінець як завірену квитанцію, що підтверджує
виконане зобов'язання. Оскільки видача чека також потребує
§ передавального підпису, то викрадення або втрата чекової книжки
^ має не такі згубні наслідки, як втрата такої ж суми готівки. До того
ж, легше виписати чек, ніж транспортувати і лічити великі суми
готівки. З огляду на це, у розвинених країнах близько 90% всіх
ділових операцій у грошовому вираженні відбувається за допомогою
чеків1.
Чеки є способом передачі власності на вклади в банках і загальноприйняті, як засіб обміну.
При потребі чекові вклади можна негайно перевести в паперові гроші та монети. Тому чеки є
своєрідним еквівалентом готівки, грішми. Готівку і чекові депозити позначають як агрегат М,.
Отже, МІ = готівка + безстрокові (чекові) депозити.
Урахування безстрокових (чекових) депозитів у грошовій масі є логічним, тому постає
питання про врахування в ній інших активів - наприклад, заощаджувальних вкладів,
строкових вкладів тощо. У багатьох країнах кошти із заощаджувальних рахунків можна легко
переміщати на чекові рахунки. Тому ці активи також можна використати для ділових
операцій.
Строкові вклади після закінчення визначеного терміну, також можна перетворити в готівку
або перемістити їх у чекові рахунки, і також використати для ділових операцій. Тому агрегат
М2 містить ще ці два види активів. Отже, М2 = М] + заощаджувальні вклади + дрібні строкові
влади + деякі інші компоненти.
Усі елементи М2 можна легко і без втрат вартості перетворити в готівку. Агрегат М 2 є
ширшим визначенням кількості грошей порівняно з агрегатом М (.
'Недоліки чеків як засобу платежу в тому, що 1) потрібний певний час для доставляння чеків з одного місця в інше; 2)
папір для виготовлення чеків дорогий. За оцінками, витрати, пов'язані з виписуванням і опрацюванням чеків, становлять
у США понад 5 млрд дол. щорічно.
Форма виробництва. Товарна економіка
Агрегат М3 = М2 + великі (понад 100 тис. дол.) строкові депозити.
Строковими депозитами в США, зазвичай, володіють фірми у вигляді сертифікатів
депозитів, які легко перетворюються в чекові вклади.
Центральний банк США (ФРС) обчислює і агрегат Ь. який містить М3 плюс заощаджувальні
облігації та короткотермінові зобов 'язання Державної скарбниці.
Високоліквідні фінансові активи, такі як заощаджувальні рахунки, строкові вклади та
короткотермінові державні цінні папери, називають майже гроші. Хоча майже гроші не
виконують функції засобу обміну, їх легко і без ризику фінансових втрат можна перетворити
на готівку або чекові депозити.
У різних країнах - своя методика створення грошових агрегатів. У Франції використовують
два агрегати, у Німеччині і Швейцарії -З, США - 4, Англії - 5, Україні - 4 (М 0, М,, М2, М3).
Агрегат М| містить лише ті компоненти, які безпосередньо використовують як засіб обміну.
Тому економісти в аналізі кількості грошей застосовують саме його. Для вивчення впливу
грошей на економіку використовують й агрегат М2. В аналітичній економії нерідко виникає
полеміка навколо грошей і монетарної політики, тому що різні показники кількості грошей
мають різну динаміку.
У сучасному грошовому обігу монети становлять неістотну частину грошей. Частка
паперових грошей вагоміша. Проте в розвинених країнах готівка загалом не перевищує 10%
грошової маси, а решту становлять банківські гроші. В Україні поза банками обертається
близько 50% готівки.
У кожній країні рух грошей міме фірмами, домогосподарствами та державою називають
грошовим обігом. Грошовий обіг обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в
економіці. Держава регулює грошовий обіг і формує національну грошову систему.
Стабільність грошового обігу є важливою умовою успішного розвитку національної
економіки.
Обіг грошей підлягає певним закономірностям, які пов'язані з кількістю потрібних для обігу
грошей.
Тривалий час в українській економічній літературі кількість грошей в обігу визначали
відповідно до сформульованого К. Марксом закону грошового обігу. Цей закон передбачає,
що в обігу має бути певна кількість паперових грошей, яка потрібна для реалізації товарів і
послуг. Ця кількість мала б відповідати кількості замінених золотих грошей. Переповнення
каналів обігу паперовими
Тема З Іоо
грошима знецінювало їх. Згідно з цим законом грошова маса (кількість грошей - КГ)
визначається за формулою:
КГ =
СЦ-К+П-ВП О
де СЦ - сума цін товарів, які потрібно реалізувати;
К - сума цін товарів, проданих у кредит;
П - платежі, строк яких настав;
ВП - сума взаємно погашуваних платежів;
О - швидкість обігу грошей.
Вважають, що цей закон не відповідає реаліям паперово-грошового обігу, а тому визначати
грошову масу пропонують за формулою американського економіста І. Фішера:
м У = Р д,
де М - кількість грошей в обігу;
V - швидкість обігу грошей;
Р - рівень цін на товари і послуги;
Р - кількість товарів і послуг, запропонованих ринку.
Ліва частина рівняння (МУ) виражає суму грошей, використану для ділових операцій, права
частина (РС>) - вартість проданих товарів. З цього рівняння маса грошей в обігу М = Р<3 / V.
Насправді кількість грошей буде більшою, оскільки потреби в них не обмежуються тільки
товарними угодами. Вона поповниться ще попитом на гроші з боку населення, яке на
заощаджені кошти купуватиме ще різні цінні папери.
В обігу може перебувати будь-яка кількість паперових грошей. Однак збільшення кількості
грошей без відповідного збільшення товарів і послуг знецінює їх, тобто спричиняє інфляцію.
інфляція - це зростання цін певний період, що 'супроводжується знеціненням національної
грошової одиницГ
(Докладніше проблему інфляції розглянуто в курсі "Макроекономіка ")
Ціна та її функції
Явище ціни описано в темі 2, де розглянуто питання альтернативної вартості. Ціну там
визначено як альтернативні витрати, тобто витрати втрачених можливостей, які ми робимо,
відмовившись від іншого блага. Наприклад, один кілограм яловичини коштує 10 грн,
Форма виробництва. Товарна економіка
а один кілограм яблук - 2 грн. Отже, можемо сказати, що 5 кг яблук є альтернативою 1 кг
яловичини. Ціну товару, що виражена в певній кількості іншого товару, називають ще
відносною ціною товару: 5 кг яблук і є відносною ціною 1 кг яловичини.
Сукупність відносних цін в економіці називають структурою цін. Зміна структури цін
призводить до того, що покупці купуватимуть менше тих товарів, відносні ціни яких зросли, і
більше тих, відносні ціни яких знизилися.
Споживачі, порівнюючи відносні ціни різних продуктів, визначають, яку комбінацію товарів
та послуг їм найвигідніше придбати. Ділові фірми, порівнюючи відносні ціни різних ресурсів,
вирішують, яку комбінацію ресурсів найвигідніше застосовувати для виробництва певних
товарів і послуг. Власники ресурсів, порівнюючи відносні ціни на різних ринках, мають змогу
визначити, де їм найвигідніше продати ці ресурси.
З'ясування суті грошей дає змогу пізнати феномен ціни ще з іншого боку - як грошове
вираження мінової вартості товару.
Ціла — це кількість грошей, яку сплачують за одиницю певного товару чи послуги.
Наприклад, 10 грн за кілограм яловичини; 3 грн за стрижку волосся. Ціну товару, що
виражена в грошах, називають його абсолютною ціною.
Залежно від способу формування ціни поділяють на. адміністративні та ринкові.
гаг Адміністративні ціпи визначає не ринок, а державний орган. Наприклад, в СРСР ціни
визначав Державний комітет цін. Такі ціни не відображають реальних витрат на виробництво
продукту; вони не виконують головних функцій ціни.
ваг Ринкові ціни формуються у процесі взаємодії попиту і пропозиції. Ринкова ціна виконує
такі головні функції в економіці: нормувальну; інформаційну; стимулювальну.
Ринкова ціна залежить від попиту і пропозиції. Попит відображає кількість продукту, яку
споживачі бажають купити, а пропозиція -кількість продукту, яку виробники спроможні
виробити й поставити на ринок. З підвищенням ціни попит зменшується, а пропозиція
збільшується. У ринковій економіці спроможність конкурентних сил пропозиції і попиту
визначати ціну нарівні, на якому купівля й продаже зрівноважуються, називають
нормувальною функцією ціни. Ціна, за якої попит і пропозиція дорівнюють одне одному, є
рівноважною ціною. Рівноважна ціна "очищає" ринок, тобто на ньому немає незручних нестач
для потенційних покупців. Не буває також надлишку, або надвиробництва, що обтяжує
продавців.
~ ~ Твма3
Ринкова ціна виконує також інформаційну, або орієнтувальну функцію. Під впливом різних
обставин смаки та уподобання споживачів змінюються. Скажімо, споживачі вирішили
купувати більше одягу з природних волокон, зокрема льону, й менше - зі штучних. Цю зміну у
смаках споживачів буде передано виробникам у вигляді збільшення попиту на одяг з льону і
зменшення попиту на одяг зі штучних волокон. Ціни на лляний одяг підвищуватимуться, а на
одяг із штучних волокон - знижуватимуться. Вищі ціни на одяг з льону дають змогу
підприємствам, що виготовляють лляні тканини, платити вищі ціни за сировину - льон. Площі
під льоном розширюватимуться. Протилежний процес простежується у виробництві штучних
волокон, яке зазнає спаду.
Здатність ринкової системи передавати зміни в потребах покупців і зумовлювати відповідну
реакцію з боку фірм та постачальників ресурсів називають інформаційною, або
орієнтувальною, функцією цін. Ринкова система пристосовується через ціни й до інших
фундаментальних змін, наприклад, до змін у технології або до змін у пропозиції ресурсів.
Здатність конкурентної ринкової системи ініціювати технічний прогрес називають
стимулювальною функцією цін. Застосування фірмою нової технології знижує витрати, що
забезпечує цій фірмі тимчасову перевагу над її конкурентами. Нижчі витрати виробництва
фірми, яка запровадила нововведення, означають збільшення її прибутку, що стимулює
подальше вдосконалення технології і техніки. Конкуренти повинні брати приклад з передової
фірми, інакше вони зазнають збитків і збанкрутують. Збільшення прибутків завдяки
технічному прогресові розширюватиме інноваційну галузь. Таке розширення є результатом
збільшення обсягу виробництва наявних фірм, або входження в галузь нових фірм, яких
приваблюють високі прибутки, що їх початкове створив технічний прогрес. Розширення
галузі означає, що ресурси відводять з менш прогресивних галузей у прогресивніші. Отже,
стимулювальна функція цін підвищує рівень ефективності використання обмежених ресурсів.
3.4. ГРОШОВІ СИСТЕМИ ТА ЇХ ТИПИ
Суть, структура та види грошових систем
У кожній державі грошовий обіг відповідно регульований, тобто функціює національна
грошова система. Грошова система -
Форма виробництва. Товарна економіка
це спосіб організації грошового обігу, що склався історично в будь-якій країні і закроплений
законом. Грошові системи формуються з утворенням централізованих держав, хоча окремі
елементи з'явилися раніше1. У сучасних умовах грошова система країни має такі головні
елементи:
*Ь найменування грошової одиниці (наприклад, Україна - гривню, США - долар, Польща -
злотий, Росія -рубль, країни ЄС - євро, Японія - єну та ін.);
^ види державних паперових грошових знаків, розмінної монети, що мають законну платіжну
силу;
^ регламентацію безготівкового грошового обігу;
^ державний апарат, що регулює грошовий обіг. До середини 70-х років в усіх країнах був, а в
деяких є і нині, правда формально, ще один елемент грошової системи - золотий вміст
грошової одиниці.
Економісти розрізняють два типи грошових систем: металевого обігу, у яких грошовий товар
виконує всі функції грошей або лежить в основі грошової системи; паперово-кредитного
грошового обігу, який ґрунтується на паперових грошах.
Історії відомо два види металевих систем: біметалізм; монометалізм. Біметалізм - це грошова
система, у якій за золотом і сріблом законодавче закріплена роль грошей. Валютні метали
відігравали рівноправну роль у грошовій системі, і в обігу перебували монети з обох металів.
Монометалізм - грошова система, у якій лише один метал становить її основу (золото або
срібло).
Біметалізм тривалий час панував у країнах Західної Європи. Така система відповідала різним
потребам розміну. Кожен метал використовували для певного кола операцій, він відігравав
свою роль: золото було призначено для панів, великих купців (навіть церкви); срібло -для
звичайних операцій. За цієї грошової системи є два види цін - ціни у золотих і срібних грошах
(золото і срібло -брати-вороги). Держава визначає ціннісне співвідношення обох грошових
металів. Якщо ринкова ціна одного з валютних металів знижується, то вигідно скуповувати
цей метал і карбувати з нього монети. Наприклад, коли срібло дешевшає, то золоті монети
'Європа знала всю гаму грошових систем: торговельний обмін, натуральне господарство, примітивні гроші. А над
цим - металеві гроші, золото, срібло й мідь, яких у Європі було порівняно багато. І нарешті, безліч форм застави,
від позик під заставу до вексельного обігу й спекуляції у великих торговельних містах. Бродель Ф. Матеріальна
цивілізація. Економіка і капіталізм. ХУ-ХУІИ ст. - Т-1. - С. 393 __ .
Тема З
зникають з обігу, і в ньому панує срібло. Отже, фактичними грішми стає метал, ціна якого на
світовому ринку знизилася (погані гроші витісняють добрі - закон Грешема). Біметалізм
виявився нестабільною, внутрішньо суперечливою грошовою системою, оскільки
використання двох еквівалентів спричиняло труднощі у визначенні вартісного
співвідношення між золотом і сріблом. До того ж, коштовні метали постійно відпливали з
Європи, а також щораз більшу кількість золота і срібла тезаврували, тобто використовували
для виготовлення прикрас. Тому в більшості країн у другій половині XIX ст. утвердилася
система золотого монометалізму (в Австрії- 1892, Японії- 1897, США - 1900 р.). Уперше
золотий монометалізм запроваджено в Англії наприкінці XVIII ст. (законодавче закріплено
1816 р.).
Залежно від характеру розміну паперових грошей на золото було три різновиди золотого
монометалізму: золотомонетний стандарт; золотозливковий і золотодевізний стандарт;
золотодоларовий стандарт.
Золотомонетний стандарт - найдорожча, та водночас, і високо стабільна грошова
система. Він має такі ознаки: по-перше, у грошовому обігу обов 'язково перебували золоті
монети. Усі інші види грошей розмінювали на золото за номіналом; по-друге, країна
визначала золотий вміст своєї грошової одиниці, який не змінювався десятиліттями; по-
третє, золото вільно ввозили в країну та вивозили з неї; по-четверте, підтримували
жорстке співвідношення між запасом золота в країні та внутрішньою кількістю грошей.
Після Першої світової війни золотомонетний стандарт зберігся лише в США. У країнах-
переможницях (Англія, Франція та ін.) було запроваджено урізану систему золотого
монометалізму - золото-зливковий стандарт, за якого паперові гроші обмінювали на золото
лише в разі подання суми, передбаченої законом. Наприклад, в Англії ця сума становила 1700
фунтів стерлінгів, у Франції - 215 тис. франків, що відповідало ціні стандартного зливка 12 кг.
У більшості країн, зокрема переможених (Німеччині, Австрії та ін.), було усталено
золотодевізний стандарт. У такій системі паперові гроші обмінювали на іноземну валюту
(девізи), яку розмінювали на золото. За обох цих різновидів золотого монометалізму в обігу
вже немає золотих монет, а монетарне золото зосереджене в руках держави. У 30-х роках ці
урізані форми золотого монометалізму було ліквідовано.
Форма виробництва. Товарна економіка .
Після Другої світової війни золотий монометалізм відновився, проте в ще більш урізаній
формі - золотодоларового стандарту. В усіх країнах розмін паперових грошей на золото не
був відновлений. Лише для урядів та центральних банків країн-членів Міжнародного
валютного фонду зберігалася можливість обміняти долари США, якими володіли ці країни,
на зливки із золотого запасу США. Наприкінці 1949 р. золотий запас США досяг 21, 8 тис. т,
що становило 70% світових резервів. Однак після цього стягування золота в США
припинилося. Золотий запас 1960 р. становив 15, 8 тис. т (44%), а 1972 р. - лише 8,6 тис. т
(21%). Золотого запасу США ледве б вистачило, щоб обміняти 25% доларових активів
іноземних власників. Обмін доларів на золото було припинено у 1971 р. Грошові системи, у
яких золото виконує у сі функції грошей або леясить в основі цих систем, зникли.
У 1970-х роках остаточно утвердився новий тип грошової системи, в основі якої - паперові
гроші. Формування такої системи у всіх країнах практично розпочалося від часу витіснення
золота з обігу. "Щоразу, коли бракувало металевої монети, доводилося користуватися будь-
якими заставними і з'явилися ... паперові гроші" 1.
Сучасна грошова система має такі ознаки: її основу становлять паперові гроші; хронічне
знецінення грошей; широкий розвиток безготівкового обігу і скорочення обігу готівки;
зростання ролі держави в стабілізації грошового обігу.
Валюта й валютні курси
Валюта пов'язана із функщ'юванням грошей у міжнародному обігу, з економічними
відносинами громадян, фірм та урядів різних держав. Грошова одиниця кожної країни є її
валютою. Розрізняють такі валюти:
> вільно конвертовані;
> частково конвертовані;
> неконвертовані (замкнені).
сз* Вільно конвертовані валюти без обмеження обмінюють на будь-які інші іноземні валюти
- грошові одиниці інших країн. До цієї групи валют належать долар США, євро ЄС, єна
Японії, фунт стерлінгів Великобританії та деякі інші. Практично це валюти розвинених
держав.
'Бродель Ф. Матеріальна цивілізація. Економіка і капіталізм, ХУ-ХУІП ст. -Т. І. -С.
408._________________________________________________________
106 ТЄМд3

в®" Частково конвертованими є валюти держав, які вводять певні валютні обмеження,
наприклад, заборону оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою, концентрацію в
руках держави іноземної валюти тощо. Валютні обмеження з боку держави можуть
передбачати багато заходів. Це стосується валют менш розвинених країн та країн із
перехідною економікою, наприклад, гривні України, злотого Польщі та ін.
о? Некопвертованими (замкнутими) є валюти країн, які не обмінюють їх на грошові
одиниці інших країн. До групи не-конвертованих належать валюти країн з командною
економікою, у яких уряд забороняє фірмам чи громадянам валютні операції.
У міжнародних розрахунках використовують саме вільно конвертовані валюти.
Економічні зв'язки країн зумовлюють потребу обміну грошової одиниці однієї країни на
грошову одиниці іншої. Пропорцію обміну валют називають валютним, або обмінним курсом.
Наприклад, 1 долар США = 5, 33 гривні України, 1 долар США = 130 єн, або 1 долар = 0,80
євра ЄС. Це означає, що за долар під час обміну дають 5, 33 української гривні, 130 японських
єн або 0,80 євро.
Упродовж сторіч, аж до Першої світової війни, основою валютного курсу був монетний
паритет - співвідношення золотого вмісту грошових одиниць, тобто монет достоїнством в
одну грошову одиницю. Наприклад, золотий вміст фунтів стерлінгів Великобританії
дорівнював 7, 32 г золота, а американська монета - один долар - містила 1,505 г золота.
Монетний паритет фунта стерлінгів до долара дорівнював 7,32/1,505 = 4,87. Отже, валютний
курс фунта стерлінгів становив 4, 87 дол., або за 1 фунт стерлінгів Великобританії давали 4,87
дол. США.
У 20-ті роки XX ст. золоті монети вилучили з обігу. Країни почали фіксувати номінальний
золотий вміст грошової одиниці. Кожна грошова одиниця відповідала певній кількості золота.
Співвідношення номінального золотого вмісту грошових одиниць і було основою валютного
курсу. Однак із середини 70-х років номінального золотого вмісту грошових одиниць не
фіксують. Це означає, що і монетний, і офіційний номінальний паритет втратили сенс, їх уже
не можна обчислити.
У сучасних умовах валютні курси бувають двох видів: фіксовані та плаваючі.
из* Фіксовані валютні курси визначають на підставі міждержавних угод. Об'єктивною
основою для визначення фіксованого курсу валюти є передусім її реальна купівельна
спроможність.
Форма виробництва. Товарна економіка
Співвідношення купівельної спроможності валют ґрунтується на вартості однакового набору
товарів і послуг у різних країнах (споживчий кошик).
сзг» Плаваючі валютні курси формуються на валютних ринках під впливом взаємодії попиту і
пропозиції. Наприклад, курс долара упродовж одного дня міг становити ПО єн, а за кілька
місяців -зрости до 140 єн, а відтак знизитися до 130 єн.
У світі переважають плаваючі валютні курси. Нинішню систему валютних курсів
найправильніше було б назвати керованим плаванням валютних курсів. Курси валют
більшості країн "плавають", і час від часу центральні банки країн роблять валютні
інтервенції, щоб стабілізувати або змінити ці курси.
З валютою пов'язані так звані золотовалютні резерви країн. Кожна країна має ці резерви, які
охоплюють: золото (золотий запас); вільно конвертовані, або резервні, валюти; СПЗ
(спеціальні права запозичення - МВФ).
Від кінця XX ст. золото уже не відіграє ролі грошей. Його не застосовують у міжнародних
розрахунках. Проте країни не поспішають розпрощатися зі своїм золотим запасом, який і далі
вважають частиною резервів. Річ у тім, що золото має високу ліквідність, тобто його легко
продати на міжнародних ринках. Золотий запас країни нині оцінюють за ринковою ціною
золота. Газети практично щотижня повідомляють про ціну на золото. У третьому кварталі
2000 р. ціна золота становила приблизно 370 дол. за одну тройську унцію. Найбільший
золотий запас мають СІЛА - 262 млн. унцій, Німеччина- 95 млн., Франція - 82 млн.,
Великобританія - 19 млн. унцій. Щорічно у світі видобувають трохи менше 1000 т золота.
Щодо резервних валют, то долари США становлять приблизно 75% усіх резервів країн у
валюті. На японську єну і швейцарський франк припадає 4%, а на англійський фунт стерлінгів
- 1% резервів у валюті. Зростає частка євро.
СДР, або спеціальні права запозичення (СПЗ), їх ще називають "паперовим золотом", - це нові
міжнародні активи, вперше випущені 1969 р. їх використовують для безготівкових
міжнародних розрахунків через занесення на спеціальні рахунки країн - членів Міжнародного
валютного фонду (МВФ). Європейський Союз випустив спільну грошову одиницю євро.
Сфера використання СДР (СПЗ) - взаємні розрахунки між країнами на рівні їхніх центральних
банків. Незважаючи на розширення емісії СДР, їхня частка в золотовалютних резервах країн-
членів МВФ не перевищує 4%. _ Гема
З
Для підтримання курсу української валюти - гривні - та зрівноважування платіжного балансу
Національний банк України створює запас резервних валют. Для активного поповнення цього
запасу вітчизняна економіка має виробляти дедалі більше товарів і послуг, які б
користувалися попитом в іноземних покупців, що забезпечуватиме стабілізацію курсу гривні.
1. Упродовж історії людство використовувало лише дві форми виробництва: натуральну і
товарну. Натуральне виробництво - це виготовлення продуктів для власного споживання в
межах домогосподарства. Товарне виробництво означає виготовлення продуктів для обміну
на ринку. Важливими компонентами товарної форми виробництва є гроші та ціни. Вони -
своєрідний цемент, що творить систему товарної економіки.
2. Загальною умовою виникнення товарного виробництва є суспільний
поділ праці, який спричинює обмін продуктами між виробниками. Безпосередньою причиною
товарного виробництва є соціально-економічна відокремленість виробників на основі
приватної власності та неоднорідності праці. Виробники прагнуть відокремитися у веденні
свого господарства, щоб поставити споживання у пряму залежність від затрат своєї праці
та інших ресурсів.
3. Суспільний поділ праці означає спеціалізацію людей на виготовленні певних видів продукції
або виконанні окремих операцій. Розвиток суспільного поділу праці стимульований
природною диференціацією суспільних потреб. Розрізняють поділ праці усередині
національної економіки й усередині підприємства. Поділ праці неминуче передбачає
кооперацію, що відображає зв'язки спеціалізованих виробничих підрозділів чи одиниць, їхній
обмін різними видами діяльності та продукцією. Поділ праці та низка інших процесів ведуть
до концентрації виробництва, тобто виникнення великих підприємств, на яких
виготовляють суттєвий відсоток продукції певної галузі.
4. Товарне виробництво сумісне із будь-якою формою власності. Поєднуючись із певною
формою власності, воно творить той чи інший соціально-економічний уклад - просте
товарне виробництво, підприємницьке товарне виробництво, державне товарне
виробництво. У сукупності з певною формою власності, політичним режимом та
національним менталітетом товарна форма виробництва творить певну економічну
систему.
Форма виробництва. Товарна економіка
5. Проблему макроекономічної координації у товарних економічних системах вирішують
ринковий механізм, об'єднання виробників та держава. Ринковий механізм збалансовує
національну економіку в умовах змагальності, конкуренції виробників. Якщо конкурентна
боротьба між виробниками послаблена або заглушена, то макроекономічну координацію
забезпечують об'єднання продуцентів, як було в середньовічних цехах, або держава -у
командно-адміністративній системі. Товарна система господарювання із ослабленою
конкуренцією неефективна.
6. Усе, що виробляє національна економіка, є її продуктом. Продукт, який уречевлено,
називають товаром. Продуктом є також послуга - вид економічної діяльності, результат
якої є зміна якості речей. Останнім часом в економічній літературі широко використовують
поняття благо. Розрізняють економічні й неекономічні блага (дари природи). Товарами є
економічні блага, тобто створені працею.
7. Товар має дві властивості: споживну вартість та мінову вартість, або ціну. Споживна
вартість - це здатність товару задовольняти певні потреби людини. Співвідношення, у
якому одне благо обмінюють на інше, називають міновою вартістю, або ціною. В
економічній науці полемізують з приводу того, що визначає ціну товару. Є два головні
підходи: одна група економістів уважає, що ціну товару визначають витрати праці на його
виробництво, а інша, що це робить гранична корисність.
8. Головними елементами товарної форми виробництва є ціни і гроші. Усе, що виконує
функції грошей, є грішми. Гроші виконують три функції: міри вартості, засобу обміну та
засобу нагромадження багатства. Гроші пройшли тривалий шлях: від товарних до паперових
і банківських. У сучасних умовах простежується їхня подальша еволюція. Нині є серйозна
проблема захисту паперових грошей від підроблення. Для визначення загальної кількості
грошей у національній економіці використовують грошові агрегати.
9. Для визначення грошової маси (загальної кількості грошей) у
національній економіці використовують грошові агрегати. Рух грошей між господарськими
суб'єктами, що пов'язаний з реалізацією товарів і нетоварними платежами, називають
грошовим обігом. В сучасних умовах готівка у грошовій масі в розвинених країнах не
перевищує 10%; решта - банківські гроші. З цим пов'язане питання про кількість грошей в
обігу. З позицій неокласичного підходу, її визначають фізичним обсягом
по
Тема З
виробленого продукту, рівнем цін та швидкістю обігу грошей. В обігу може бути будь-яка
кількість паперових грошей, але надмірна їх кількість спричиняє знецінення грошей, тобто
інфляцію.
10. Ціна - це кількість грошей, які покупці віддають в обмін за одиницю певного товару або
послуги. Ціну товару, що виражена в грошах, називають його абсолютною ціною; ціну
товару, що виражена в певній кількості іншого товару - його відносною ціною. Сукупність
відносних цін в економіці називають структурою цін. Ціни бувають адміністративні й
ринкові. Ринкові ціни формуються в ході взаємодії попиту і пропозиції. Ринкова ціна виконує
такі головні функції в економіці: нормувальну, інформаційну, стимулювальну.
11. Спосіб організації грошового обігу, що склався історично в країні й закріплений законом,
називають грошовою системою. Нині грошова система має такі головні компоненти:
найменування грошової одиниці; види державних грошових знаків, що мають законну
платіжну силу; регламентацію безготівкового грошового обігу; державний апарат, що
регулює грошовий обіг. Історично були біметалеві та монометалеві системи грошового
обігу. У 1970-хроках остаточно утвердився новий тип грошової системи, основу якої
становлять паперові гроші.
12. Валюта пов 'язана із функціюванням грошей у міжнародному обігу, з економічними
відносинами громадян, фірм та урядів різних держав. Валюта - це грошова одиниця країни.
Розрізняють валюти: вільно конвертовані, частково конвертовані, неконвертовані.
Валютний курс є ціною грошової одиниці країни, вираженою в грошовій одиниці іншої країни.
За золотого стандарту країни фіксували валютні курси відповідно до золотого вмісту своїх
грошових одиниць. У сучасних умовах валютні курси бувають двох видів: фіксовані, плаваючі.
Золотовалютні резерви країн охоплюють: золото, резервні валюти, СДР (СПЗ).
Форма виробництва. Товарна економіка
ш
ТЕМ А 4

ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ
О План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
4.1. Національна економіка та економічна система. 4.2.. Типізація економічних систем. 4.3. Перехід до
ринку. Резюме
Ключові поняття та терміни
адміністративно-командна система американська модель виробничі відносини власність
володіння
галузева структура економіки
групово-кооперативні цінності
демонополізація державна власність державний патерналізм егалітарно-колективістські
цінності економічна система індивідуалістсько-конкурентні цінності
конкуренція користування лібералізація економіки макроекономічна стабілізація
національна економіка об'єкт власності перехідна економіка право власності приватизація
приватна власність продуктивні сили розпоряджання спосіб виробництва суб'єкт власності
Шведська модель "шокова терапія " Японська модель
Людство впродовж своєї історії застосовувало різні системи господарювання. Одні з них
передбачають використання грошей, в інших - гроші непотрібні. Одні системи господарювання
забезпечують добробут народу, в інших - більшість людей перебуває на межі виживання. У цій темі
з'ясуємо суть економічної системи, її еволюцію, основні складники, типізацію економічних систем. Це

допоможе зрозуміти, чому наприкінці XX ст. дедалі більше країн обрали шлях до ринкової економіки.
4.1. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА ТА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА
Національна економіка
Економічні ресурси використовують у межах національної економіки і відповідно певної
господарської (економічної) системи. Національна економіка, або господарство країни, - це
сукупність домогосподарств, підприємств, відповідних державних інституцій, установ,
інфраструктури та різних активів у межах певного природного середовища й державної
території. Основне завдання національної економіки -виробництво й розподіл споживчих і
капітальних благ, потрібних для підтримання життєдіяльності суспільства.
У національній економіці виділяють фізичну і грошову.
вз- Фізична економіка охоплює виробничі ресурси та вироблені життєві блага. Розвиток
фізичної економіки характеризують за допомогою різних натуральних показників обсягів
виробництва і споживання конкретних товарів і послуг, зайнятості населення тощо.
Головним компонентом монетарної економіки є гроші й пов'язані з ними процентні
ставки, валютні курси тощо. Монетарна економіка обслуговує фізичну економіку,
впливає на неї, але має власні закономірності розвитку. Фізична й монетарна економіки
утворюють складну єдність.
Національна економіка складається із галузей. Галузь є частиною національної економіки,
сукупністю підприємств і виробництв, які виготовляють однакову або подібну
продукцію. Співвідношення між окремими галузями національної економіки називають її
галузевою структурою. У національній економіці прийнято виокремлювати:
<=> галузі матеріального виробництва;
=> галузі нематеріального виробництва.
Отже, національна економіка має складну структуру і функціонує як певне системне
утворення - економічна система.
Економічна система - це спосіб організації економіки, сукупність взаємопов'язаних і
відповідно впорядкованих її Економічні системи
структурних елементів (галузей, підприємств, господарських суб'єктів та людей, що стоять за
ними), які визначають взаємозв 'язки міме виробниками та споживачами благ і послуг.
Економічна система є структурним елементом сутності вищого порядку -суспільноїсистеми, з
якою тісно взаємопов'язана, впливає на неї, оскільки пронизує усі важливі сфери її
життєдіяльності. Економічна система відкрита до впливу всіх інших чинників -суспільних і
природних. Люди, щоб спростити собі пізнання світу, вдаються до певного "виспеціалізування"
цього процесу, зокрема й економічного пізнання.
Місце економіки в суспільній системі визначає те, що вона постачає потрібні для її
життєдіяльності блага на основі раціонального використання обмежених ресурсів.
Економічна система має складну структуру, яка формується багатьма чинниками: панівними
цінностями, політичним ладом, правовим та екологічним компонентами, економічним механізмом
(регулятором поведінки господарських суб'єктів). Суттєвий вплив на економічну систему мають і
так звані "неформальні інститути": традиції, звичаї, господарська етика, історична пам'ять -
менталітет народу, а також географічне середовище, а нині й глобалізаційні процеси.
Чільне місце у функціюванні економічної системи належить головним економічним суб'єктам. У
сучасній ринковій економіці ними є домогосподарства, фірми і держава. В умовах глобалізації на
національні економічні системи істотно впливають різні наднаціональні утворення - інтеграційні
структури (наприклад, ЄС), та міжнародні економічні інститути (СОТ, МБРР, МВФ та ін.).
За всієї важливості господарських суб'єктів в економічній системі центральне місце в ній
належить людині, роль якої не обмежується тільки її здатністю до праці (робочою силою). У
постіндустріальному суспільстві надзвичайно важливою стає людина як особистість, як носій
знань, інтелекту, інформації тощо, усього того, що має назву "людський капітал". Людина із
суб'єкта господарської діяльності все більше стає його об'єктом -саме на неї, на задоволення її
матеріальних і духовних потреб все більше орієнтується вся господарська діяльність сучасної так
званої "нової економіки".
Економічна система визначає розв'язання проблем господарського життя, проблем економічної
організації суспільства.
114 Тема 4
^ Основні проблеми
економічної організації суспільства
Серед економічних проблем є три, які називають основними, або фундаментальними проблемами
організації економіки: що виробляти? як виробляти? для кого виробляти?
^ Що виробляти? Які блага та в якій кількості виробляти? Скільки кожного з товарів повинна
виробити національна економіка і скільки кожної з послуг варто запропонувати? І коли це
зробити? Що сьогодні треба виробляти - одяг чи взуття, небагато високоякісних дорогих сорочок
чи багато дешевих? Чи виробляти багато предметів споживання й небагато товарів виробничого
призначення, чи навпаки?
^ Як виробляти блага?Які фірми мають це робити? Які технології та ресурси доцільно
використовувати для виробництва продуктів? Із чого ліпше виробляти електроенергію - з нафти чи
з вугілля? Хто повинен обробляти землю, а хто навчати учнів і студентів? Як доцільніше
виробляти блага-за допомогою машин і механізмів чи ручної праці? На приватних чи державних
підприємствах?
=* Для кого виробляти блага? Кому пожинати плоди економічних зусиль, тобто як розподіляти
виготовлені блага між різними індивідами та домогосподарствами? Яке ми хочемо мати
суспільство - таке, де мало багатих і багато бідних, чи таке, в якому переважає середній клас, а
багатих і бідних обмаль?
Важливий вплив на економічні системи мають, по-перше, спосіб узгодження діяльності суб'єктів
господарського життя, або спосіб розв'язання основних проблем організації економіки; по-друге,
власність на виробничі ресурси та вироблені життєві блага; по-третє, принципи розподілу й
перерозподілу створеного національного продукту та ін.
Розв'язання основних економічних проблем суспільства передбачає передусім координацію
(узгодження) господарської поведінки суб'єктів господарювання в умовах обмежених ресурсів.
Хто її здійснює? На яких засадах?
Новітня економічна теорія виділяє два способи такої координації. Вони ґрунтуються на різних
принципах передавання інформації про рідкісні ресурси:
О спонтанний, або стихійний, порядок; Економічні системи
115
© ієрархія.
У першому випадку інформацію щодо поведінки виробників і споживачів передають за
допомогою цінових сигналів, спонтанно. На підставі відхилення цін на ресурси або вироблені
блага і послуги вирішують питання що, як і для кого виробляти. Спонтанний порядок
забезпечує ринок.
У другому випадку інформація про те, що, як і для кого виробляти надходить до суб'єктів
виробництва і споживання не від ринку, а "згори", від якогось Центру, начальника до
безпосередніх виконавців (виробників). Таку систему називають ієрархією. Вона заснована,
отже, не на цінових (ринкових) сигналах, а на владі, персоніфікованій у якійсь особі, центрі,
штабі абощо.
Застосування того чи іншого принципу передачі інформації визначено головно
трансакційними витратами. Останні пов'язані не безпосередньо з виробництвом, а із
супутніми йому витратами, зокрема, такими, як пошук інформації про ціни, про учасників
торговельних угод, витратами на укладання господарського договору, контроль за його
виконанням тощо. Тому ефективність спонтанного порядку й ієрархії в межах економічної
системи треба оцінювати і з погляду трансакційних витрат.
Величезні трансакційні витрати в командно-адміністративній системі колишнього
Радянського Союзу, породжені намаганням зібрати в єдиний координаційний центр
(держплан) усю розсіяну в суспільстві інформацію про обмежені ресурси й можливі потреби
людей, були причиною неефективності його господарки і, зрештою, розвалу всієї системи.
У реальному житті спонтанний порядок та ієрархія співіснують.
Важливий вплив на економічну систему мають "правила гри", визначені правами власності.
Власність, п типи та форми
Поняття власності надзвичайно містке і має багато аспектів: юридичний, економічний,
історичний, морально-психологічний та ін. Як юрндично-правова категорія власність
відображає відношення людина-річ, тобто майнові відносини, стосунки юридичних і фізичних
осіб із приводу благ, закріплені системою прав власності.
Як економічна категорія власність відображає відносини між людьми з приводу привласнення
об'єктів власності.
В історичному аспекті інститут власності розглядають з погляду його особливостей у різних
країнах та епохах.
116 Тема 4
Власність - поняття соціальне. Для Робінзона Крузо питання про власність взагалі не
виникало - все, що було на острові, він міг отримати без будь-чиєї згоди. Тільки в суспільстві,
власність, як поняття і явище, має сенс і силу. Тут вона є обмежувальним чинником щодо
привласнення блага.
Власність завжди передбачає наявність:
© права власності;
® суб'єкта права власності;
® об'єкта права власності.
йг Суб'єкт права власності - це фізична чи юридична особа, держава, чи їх комбінації, що
привласнюють певне благо і наділені правами володіння, користування і розпорядження щодо
нього.
оз» Об'єкт права власності - це те, що можуть привласнювати суб'єкти права власності, тобто
"щось", у чому вони відчувають потребу. У різних суспільствах є свій панівний об'єкт
власності. Наприклад, у нинішньому, постіндустріальному суспільстві - це різні послуги і
передовсім знання, освіта, інформація тощо.
І®*Правовласноспиьизначжггь формальними правами ("правилами гри"), якими володіє
суб'єкт права власності відносно об'єкта.
Власність охоплює відносини привласнення і відчуження. Привласнення благ означає, що
окремий суб'єкт (індивід, група людей або держава) здобуває право на володіння
конкретними благами, розпоряджання ними та їх використання.
в®* Володіння означає, що певний об'єкт власності належить певному суб'єктові необмежене
в часі.
вз* Розпоряджання - це ухвалення управлінських рішень щодо функціювання і реалізації
об'єкта власності, яке робить власник або уповноважені ним інші економічні суб'єкти.
«з* Користування - використання у виробництві чи споживанні корисних властивостей
об'єкта власності, а також створення за його допомогою благ.
Суб'єкт привласнення об'єкта власності є одночасно його володарем, розпорядником і
користувачем. Володар реалізує права розпорядника і користувача. Розпорядник може бути
користувачем, але не обов'язково володарем. Користувач окремих благ може не бути їхнім
володарем і розпорядником.
Одночасно з привласненням блага відбувається його відчуження. Привласнити можна тільки
те, що відчужене. Привласнення об'єкта власності одним суб'єктом є відчуженням його для
іншого суб'єкта.
Економічні системи 11 ?

Економісти розрізняють тип власності та форму власності.

«! Тип власності характеризує найбільш узагальнені принципи їїфункціювання. Виділяють
два головні типи власності: приватну і державну. Термін "приватна власність" пов'язують з
потребою виокремити (обмежити) державне майно від усіх видів іншого майна. Тому під
приватною власністю розуміють будь-яку недержавну власність. Один і той же тип
власності можна реалізувати через різні форми власності.
4 Форма власності- це впорядкована система господарських стосунків, що визначає
конкретний спосіб та механізм взаємодії об'єкта і суб'єкта власності. З економічним розвитком
форми власності урізноманітнюються.
Власність реалізується через організаційно-правові форми господарювання, тобто способи
впливу економічного суб'єкта на зовнішнє середовище задля отримання доходу чи досягнення
якихось інших цілей. Одна і та ж форма власності може бути реалізована через декілька
організаційно-правових форм.
Приватна власність функціонує і реалізує себе через такі організаційно-правові форми, як
одноосібне володіння, партнерство, колективну, акціонерну (корпоративну), а державна -
через загальнодержавну та комунальну форми.
Основою ринкової економіки є різні форми приватної власності. Приватну власність
реалізують через низку взаємопов'язаних прав власності, які визначають часткові
повноваження власника. Економіст Р. Коуз і відомий англійський адвокат А. Оноре
називають власністю не самі блага, а "пучок прав" щодо використання ресурсів. Тому
поняття "власність " вони замінили терміном "права власності".
"Пучок прав власності" містить дванадцять елементів: & право володіння, тобто право
виняткового фізичного контролю
над благами; & право користування, тобто право особистого використання
благ; ^ право управління (розпоряджання), тобто право власника
вирішувати, хто і як може використовувати благо; О право на дохід, тобто право на
володіння результатами від
використання благ; => право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну
або знищення блага; ^ право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ
_____і від шкоди з боку зовнішнього середовища;________________
__ __
*=> право на передавання благу тимчасове користування або назавжди; & право на
безстроковість володіння благом: благо належить
власникові доти, доки він існує;
*$ право на передавання блага у спадок. Якщо власником блага є фізична особа (а не фірма,
наприклад), то після його смерті благо успадковують;
>=> право на заборону шкідливого використання блага; *$ право відповідальності:
можливість відчуження благ у разі
потреби сплати боргів;
=> право на відновлення порушених за якихось обставин прав власника.
Перелічені права власності є своєрідними "правилами поведінки", які виникають з огляду на
існування та використання благ і санкціоновані суспільством. Права власності можна
трактувати як певні прийняті суспільством "правила гри ", що визначають правила
поведінки між людьми.
"Права власності" регламентовані передовсім юридичними нормами. Але не тільки. Вони
також є здобутком попередніх поколінь і передані у спадок через традиції, звичаї ("звичаєве
право"), норми поведінки тощо. Наприклад, сила звуку аудіоапаратури в сусідній квартирі чи
в сусідів-відпочивальників визначається не стільки правовими нормами (якщо такі є), скільки
вихованням сусідів, тобто прийнятністю для суспільства та взаємною згодою.
Отже, власність - це не те чим володіють, а сукупність прав володіння, розпорядження та
використання об'єктів права власності, які за суб'єктами права власності закріплені законом.
Власність випливає з факту обмеженості ресурсів. Вона є способом подолання невідповідності
між потребами і можливостями їхнього задоволення в умовах обмежених ресурсів. Права
власності у цьому випадку виконують функції фактора, що обмежує (вилучає) доступ до
рідкісних благ. Якщо доступ до ресурсів і споживчих благ вільний, то маємо "нічию" (так
звану суспільну) власність.
У господарській практиці люди використовують приватну, державну і (як поєднання перших
двох) змішану власність.
У першому випадку (приватна власність) окрема фізична чи юридична особа володіє всім
комплексом прав власності, або деякою їхньою комбінацією, що й зумовлює різноманітність
форм приватної власності.
Якщо ж увесь комплекс прав власності перебуває в руках держави, то маємо державну
власність і господарську систему з ієрархічною структурою.
Економічні системи 11

Сучасні економічні системи розвинених країн характеризують як змішані - змішана

економіка. Така система ґрунтується на комбінації приватної і державної власності.
Намагання посилити державний компонент у змішаній економіці призводить до посилення
ієрархічних зв'язків з неминучим зростанням транс-акційних витрат, що може перекреслити
"добрі наміри", з чим і пов'язують посилення ролі держави в економіці.
Суб'єктами приватної власності є індивіди, домогосподарства, корпорації, кооперативи,
релігійні та громадські об'єднання, трудові колективи тощо. Суб'єкти державної власності -
це урядові інституції, центральний банк, міністерства, комунально-муніципальні служби, інші
органи місцевого самоврядування тощо.
Об'єктами власності є земля, її надра, рослинний і тваринний світ, капітальні блага, праця та
її результати, цінні папери, гроші тощо. Особливо важливе значення має власність на
капітальні блага, бо їхній власник здебільшого привласнює й результати виробництва.
Кожному типові цивілізації притаманний панівний об'єкт власності. Для доцивілізаційної
епохи таким об'єктом було природне довкілля - земля з її флорою і фауною, які
привласнювала первісна людина. За аграрної цивілізації, коли землеробство і скотарство
стали головними видами діяльності людини, панівним об'єктом власності була земля. Після
Промислової революції таким об'єктом стали капітальні блага. За постіндустріального
суспільства дедалі важливішим об'єктом власності стає інформація, знання, освіта, різні
результати інтелектуальної праці.
У розвиненій ринковій економіці одночасно співіснують різні типи власності, і держава
законодавче гарантує їхню рівність. Це означає застосування до різних суб'єктів власності
однакової системи прав, обов'язків і відповідальності. Нині для України важливим завданням
є закріплення інституту приватної власності за всіма видами ресурсів та побудова правової
держави, яка гарантує реалізацію всіх основних прав власності.
Власність та економічна система
Яке значення має власність для функціювання економічної системи? Якщо економіст
говорить про права власності на ресурси, то він має на увазі щось дуже близьке до так званих
"правил гри". Будь-який вид діяльності - бізнес, урядова діяльність, дорожній рух, гра у
футбол або шахи - неможливий, якщо учасники не знають правил гри і не погоджуються їх
дотримуватись. Певні правила гри, що відомі її учасникам, визначають і координують
більшість
І2о Тема 4
відносин у суспільстві. Таку ж роль відіграють права власності в економічній системі.
Значення власності для функціювання економічної системи полягає, отже, у тому, що саме
вона визначає найважливіші правила поведінки економічних агентів.
Права власності в економіці - це права на контроль за використанням ресурсів і розподілом
витрат та вигід, що супроводжують це використання.
Люди в економічному житті поводяться так, а не інакше, керуючись сподіваннями, які
визначають чинні права власності. Прикладом на підтвердження цього може бути
використання економічного ресурсу земля. Вона може бути власністю держави, громади
(общини) або окремої особи. Ефективність використання землі в цьому разі буде різною. За
общинної власності плату (ренту) за користування землею не беруть - результатом цього є не-
раціональний розподіл землі або навіть зловживання нею. Землю використовують надто
інтенсивно, що призводить до її виснаження, зниження родючості тощо
Зміна права власності на землю зумовить зміну правил гри в аграрному секторі, що вплине на
ефективність аграрного виробництва. Україну, що перебувала у складі СРСР, змусили
запровадити повну державну власність на землю, що виявилось хибним.
Отже, чинні права власності визначають правила гри в економіці.
Яка ж форма власності найефективніше забезпечує функціювання економічної системи?
Досвід багатьох країн засвідчує, що коли в суспільстві всі економічні ресурси привласнює
держава, то фірми та домогосподарства не зацікавлені в ліпшому використанні виробничих
факторів, а національна економіка стає неефективною.
Недержавні форми власності стимулюють раціональне використання виробничого потенціалу
національної економіки. Ринкова економіка віддає перевагу недержавним власникам
виробничих ресурсів. Адже підприємці й домогосподарства, залучаючи економічні ресурси до
процесу виробництва, планують отримати дохід (прибуток, ренту, процент). Тому вони
стежать за тим, щоб ці ресурси були застосовані якнайліпше й забезпечили їм максимальну
вигоду.
Там, де діє інститут приватної власності, кожний актив і кожний клаптик землі має своєрідний
документ, або "титул власності", що належить або безпосередньо певній фізичній особі, або,
якщо йдеться про власність акціонерного товариства, акціонерам. Усі
Економічні системи , 21
економічні ресурси мають ринкову ціну. Отже, і титул власності на виробничі фактори також
має ринкову ціну.
За приватної власності юридичні права індивідів, домо-господарств, фірм на майно частково
обмежені. Наприклад, суспільство визначає, яку частину майна особа може заповісти своїм
спадкоємцям і яку частину отримає держава у вигляді податку на спадщину та нерухомість.
Суспільство регулює доходи фірм-монополістів тощо.
Більшість економістів нині вважає, що економічна система функціонує ефективно тоді, коли в
ній співіснують різні форми власності. Річ у тім, що для різних сфер, галузей і виробництв
найефективнішими є певні форми власності, які ліпше від інших пристосовуються до
конкретних умов виробництва. Наприклад, одноосібна власність добре зарекомендувала себе
в роздрібній торгівлі, у багатьох видах послуг (перукарні, майстерні побутової техніки,
ремонту взуття тощо). Виробництва, які не потребують надмірно складного й громіздкого
устаткування, ефективно працюють на базі приватно-колективних форм власності (товариства
з обмеженою відповідальністю, партнерства тощо). Велетні машинобудування, авіаційної,
хімічної промисловості можуть розвиватися на основі приватно-акціонерної форми власності.
Водночас залізниці, електростанції, оборонні підприємства успішно функціонують і в
державному секторі. У багатьох країнах у сільському господарстві діють і дрібні ферми, що
перебувають в одноосібній власності, і великі сучасні агрогосподарства та кооперативи, а
також державні організації з технічного обслуговування землеробства і тваринництва.
Плюралізм форм власності є об'єктивно неодмінним за умов переходу пострадянських країн
до ринку.
У багатьох державах у процесі економічного розвитку панівного значення набуває акціонерна
форма власності. Зростає кількість підприємств, які перебувають в одноосібній власності. В
окремих країнах такі підприємства виробляють майже 50 % сукупної продукції. Перевагою
таких підприємств є високий динамізм, здатність швидко пристосовуватися до змін ринкового
попиту та акумулювати технічні нововведення.
Загальною тенденцією, яка простежується в усіх країнах з ринковою економікою, є зростання
кількості власників у національній економіці.
Упродовж усієї історії простежувалися переходи між типами власності, а також між її
формами всередині одного типу. Ці
І22 Тема 4
переходи можуть відбуватися еволюційним шляхом на засадах конкуренції'! змагальності,
коли перспективніші й здоровіші форми власності витісняють менш життєздатні. Водночас
застосовують і насильницькі способи зміни форми власності, коли той або інший тип чи
форму власності силою насаджують в суспільстві. Насильницька зміна форми власності
обов'язково означає зміну економічної системи в країні, тоді як еволюційні зміни у формах
власності можуть відбуватися в межах однієї економічної системи.
4.2. ТИПІЗАЦІЯ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ
Цінності, політичне правління та економічна система
В економічній літературі є різні класифікації економічних систем. Критерії класифікації різні:
Ф система цінностей у суспільстві;
© панівна форма власності;
© спосіб координації економічої діяльності;
© технологія виробництва;
© загальноцивілізаційний і формаційний підходи та ін.
Останнім часом в українській науковій літературі все більше приживається думка, що в
економічному розвиткові визначальними є неекономічні чинники, серед яких на першому
місці - інституції та цінності.
Під інституціями розуміють "словесний символ для ліпшого опису суспільних звичаїв. Вони
означають панівний і постійний спосіб дії, що став звичаєм для якої-небудь соціальної групи
чи традиції для нації". Лауреат Нобелівської премії Д. Норт визначає два види інституцій:
формальні й неформальні.
Формальні інституції - це норми поведінки, що закріплені законом. Вони динамічні, їх можна
відносно легко і швидко змінити.
Неформальніінституціїфов'язат з традиціями і звичаями. Вони стійкіші й консервативніші.
Для їх зміни інколи потрібні десятиліття, або й триваліший час.
Цінності - це ставлення до природи, людської діяльності та її результатів, яке формується на
рівні суспільної свідомості й характерне для культури певних історичних епох у житті
окремих народів, чи регіональних співтовариств. Виділяють:
О цінності матеріального життя;
О соціальні цінності;
Економічні системи •
© культурні цінності.
Цінності - досить інертне і консервативне явище. Зміна їх -тривалий процес. Внутрішні
цінності людини формують сім'я, школа, церква, власна життєва позиція, а також довкілля і
спілкування з людьми свого і старшого поколінь.
Якщо кажуть про цінності як критерій класифікації (типологі-зації) економічних систем,
мають на увазі цінності не окремої особистості, а систему цінностей, властивих народові,
нації. Кожному суспільству, нації, країні властиві (чи характерні) свої системи цінностей (так
звана парадигма цінностей). Тому й розрізняємо представників різних народів і країн. Це і
стало вихідною точкою ідеї, щоб відмінності різних типів економічних систем розглядати
насамперед як відмінності в системах цінностей цих суспільств.
Панівні системи цінностей є основою однієї з популярних класифікацій економічних систем
— класифікації Богдана Гаври-лишина.
За Б. Гаврилишиним, суспільний лад, як певна система, має три складники:
О цінності - переконання, що впливають на стосунки між індивідами або групами людей та
на відносини в суспільстві загалом; © політичне правління - сукупність політичних
інституцій та
процедур; © економічна система - спосіб організації національної економіки.
Цінності як система переконань, що відображають національну ментальність, визначають
особливості коленої нації. Вони надзвичайно різноманітні; їх класифікують за значущістю та
важливістю, що особа надає самій собі, іншим особам або суспільству загалом.
За критерієм значущості, розрізняють три системи цінностей: індивідуалістсько-
конкурентні, групово-кооперативні, егалітарно-колективістські.
> У систем і індивідуалістсько-конкурентних цінностей кожну особистість розглядають як
унікум. Будь-яку особу турбують власні проблеми і прагнення, вона шукає шляхів
самоутвердження та самовираження. Подібна система цінностей сформувалася у США й
Канаді, куди емігрували схильні до індивідуалізму люди. У цій системі цінностей суспільне
благо є побічним продуктом устремлінь особистості до самореалізації.
> У системі групово-кооперативних цінностей особу розглядають як частинку Всесвіту й
частинку суспільного ладу. Кожна
людина добровільно підпорядковує себе вищим цілям, виконує свої обов'язки і реалізовує
своє призначення через кооперативну взаємодію з іншими. У цій системі цінностей
достоїнства людини вбачають у її прагненні жити так, аби відповідати сподіванням інших, а
не демонструвати своїх переваг над ними. На відміну від попередньої системи цінностей,
доброчесність людини полягає, радше, у стримуванні себе, ніж у самореалізації. Людина
добровільно підпорядковує себе цілям громади.
> Назва системи егалітарно-колективістських цінностей походить від французького е%аШе
- рівність (один із лозунгів Французької революції). Ця система цінностей розглядає людину
як частину колективної сутності. В основі егалітарно-колективістських цінностей є ідеї та
ідеали колективізму, які випливають із певних етичних мотивів, релігійних вірувань, однак
найчіткіше окреслені в марксистській теорії. Тією чи іншою мірою ці ідеали обстоювали різні
автори - від Платона, Томаса Мора й Томазо Кампанели до представників сучасної
комуністичної ідеології. Головний принцип світосприймання Мора-Маркса такий: люди
народжуються рівними щодо права на задоволення своїх потреб і щодо обов'язків перед
суспільством.
Другим елементом будь-якого ладу є певна система його політичних інституцій і процедур ~
політичне правління. Для виявлення форми політичного правління потрібно взяти до уваги, як
влада діє насправді, хто реалізує право на управління суспільством і ухвалення рішень. На
підставі таких засад виокремлюють такі три форми політичного правління: противага, або
боротьба за владу; колегіальність, або співпраця при владі; унітарна влада. Перші дві форми
правління називають демократією.
Противага, або боротьба за владу, ґрунтується на індивідуалістсько-конкурентних цінностях;
вона сформувалась у країнах, де переважають такі цінності (США, Канада, Великобританія та
деякі інші розвинені англомовні країни). Ця форма політичного правління передбачає
представницький уряд з однією партією при владі та з однією або кількома в опозиції. Багато-
партійна система має на меті запобігати зловживанням та ліпше використовувати владу.
Для гарантування громадянських свобод за такої форми політичного правління владу
поділяють на три гілки - законодавчу,
Економічні системи
125
виконавчу та судову. Концепція поділу влади ґрунтується на припущенні, що людина може
помилятися і бути схильною до зла. Отже, поділ влади повинен запобігти можливим
помилкам і зловясиванням. Такий спосіб мислення виправдовує і появу опозиції - "наріжного
каменя розвитку інституцій політичного правління".
Колегіальне правління, або співпраця при владі, передбачає ухвалення державних рішень
представниками в уряді відрізних груп виборців. Ці представники мають різні погляди, беруть
участь у процесі ухвалення рішень, а отже, поділяють відповідальність за їхні наслідки.
Колегіальна влада демократичніша від влади типу противаги, бо відображає різні погляди в
суспільстві.
Унітарна влада притаманна широкому колові політичних укладів минулого й сьогодення,
відомих як абсолютизм, автократія, деспотія, диктатура (права, ліва, військова чи
пролетаріату). Причини концентрації влади різноманітні, та наслідок завжди однаковий -
насильницьке усунення своїх політичних опонентів. Тому за такої форми правління легальної
опозиції, або противаги нема. Перехід від унітарного правління до демократії - нелегке
завдання.
Третім елементом будь-якого суспільного ладу є економічна система. Цінності суспільства
та форми політичного правління визначають головні способи організації економіки.
Наприклад, егалітарно-колективістські цінності за унітарного політичного правління
породжують адміністративно-комаїїдну економіку. Цю модель товарної економіки
характеризують державна власність, абсолютно заорганізований ринок та керівна роль уряду.
Всі питання організації економіки вирішують державні інституції через централізоване
директивне планування.
Індивідуалістсько-конкурентні цінності та політичне правління у формі боротьби за владу в
умовах товарної форми виробництва творять систему вільного підприємництва, або
капіталізм. У ній панують приватна власність і вільний ринок, а спонукальним мотивом
діяльності є максимізація прибутку. Відносини між урядом, бізнесом і найманими
працівниками полягають у змагальності.
Групово-кооперативні цінності за колегіального політичного правління в умовах товарної
форми виробництва також творять економічну систему вільного підприємництва, яке можна
назвати узгодженим. Система узгодженого вільного підприємництва подібна до
попередньої. Водночас вона ефективніша щодо узгодження економічних дій уряду,
підприємців і трудових спілок чи розв'язання загальнонаціональних проблем.
126
Цивілізаційний та формаційний підходи до класифікації економічних систем
Систему ринкової економіки часто називають капіталізмом.
Набуває популярності так званий цивілізаційний підхід до людської історії і відповідно до
класифікації економічних систем. У його основу покладено цілком зрозумілу ідею: економічні
системи формуються і змінюються разом із розвитком суспільства, його духовності,
матеріальної та організаційної структури.
Згідно з цим підходом у розвитку людства виокремлюють три великі етапи:
Ф дикість (присвоєння "дарів"природи);
© варварство (активний розвиток тваринництва і землеробства);
Ф цивілізація (розвиток промисловисті).
На основі цивілізаційного підходу розвинулися теорії стадій економічного зростання У.
Ростоу, економічного зростання Е. Кузнеца, інституційних змін Д. Норта та ін.
З погляду інституційних змін, основою яких є зміни технологічних факторів, виділяють:
> доіндустріальні;
> індустріальні;
> постіндустріальні економічні системи.
Час до першої Промислової революції (кінець XVIII - перша чверть XIX) - це час
доіндустріальних економічних систем, де панівним було натуральне господарство з
використанням переважно ручної праці.
З Промислової революції розпочався період індустріальних економічних систем, їх характерні
ознаки - заміна ручної праці машинами та інтенсивний розвиток ринкових відносин,
поширення їх на різні сфери господарської діяльності.
Нарешті нинішній етап розвитку економіки передових ринкових країн, започаткований СНТР,
характеризують як постіндустріальне суспільство ("нова економіка"). Важливими його
ознаками є: зростання ролі інтелектуальної праці, інформації, знання, освіти; зменшення
частки зайнятих у матеріальних галузях виробництва і зростання сфери послуг; перехід від
масовості виробництва до його індивідуалізації; зростання цінності свободи, демократії, авто-
номності особистості тощо.
Марксизм запропонував формаційний підхід до розгляду людської історії. Однак К. Маркс,
як ідеолог формаційного підходу,
Економічні системи
127
трактує історію інакше - як природно-історичний процес, в основі якого лежить розвиток
продуктивних сил і виробничих відносин. Він виділяє три формації у розвиткові суспільства
(суспільно-економічні формації) з відповідними їм економічними системами - способами
виробництва (К. Маркс не вживав поняття "економічна система"):
О первинну (архаїчну, базується на общинній власності) - з первіснообщинним, азійським
способами виробництва;
© вторинну (з приватною власністю) - з рабовласницьким, феодальним і капіталістичним
способами виробництва;
© комуністичну (ліквідована приватна власність); базується на суспільній власності.
Характер економічної системи К. Маркс пояснює на підставі продуктивних сил і виробничих
відносин та їх взаємодії.
Згідно з цим підходом у національній економіці можна виокремити: продуктивні сили і
виробничі відносини.
Продуктивні сили виражають взаємодію людини з природою, процес перетворення речовини
природи в продукти, які задовольняють потреби людей. До продуктивних сил належать
засоби виробництва і працівники, що мають певний виробничий досвід, навички до праці й
урухомлюють засоби виробництва. Працівники - головний компонент продуктивних сил.
Стосунки людей у процесі виробництва життєвих благ називають виробничими відносинами.
В основі виробничих відносин є власність на засоби виробництва.
У єдності продуктивні сили і виробничі відносини становлять спосіб виробництва.
Продуктивні сили, як ставлення людей до природи, є змістом способу виробництва, а
виробничі відносини -його суспільною формою. Розвиток продуктивних сил не може
відбуватися поза їхньою суспільною формою - виробничими відносинами.
Між виробничими відносинами і продуктивними силами є тісний взаємозв'язок. Характер
виробничих відносин визначають продуктивні сили. Певний рівень розвитку продуктивних
сил потребує певного типу виробничих відносин.
Прихильники підходу, який розглядаємо, вважають, що економічна система має три головні
елементи: продуктивні сили, виробничі відносини і механізм господарювання.
Вирішальними в суспільному розвиткові є процес виробництва і передовсім зміни у
продуктивних силах, що спричиняють зміни і у
І28 Тема 4
виробничих відносинах, насамперед у формах власності. Зміни у виробничих відносинах
спонукають до модифікації і в надбудові (політика, право, ідеологія, релігія, культура та інші
відповідні інститути). З позицій марксизму, отже, перехід від одного способу виробництва
(економічної системи) до іншого, а відповідно і перехід від однієї суспільно-економічної
формації до іншої, є природно-історичний процес.
Якщо в Б. Гаврилишина вихідним постулатом у визначенні економічної системи є цінності
(надбудівний елемент - з погляду марксизму), то марксизм самі цінності розглядає як похідні
від економічної системи (способу виробництва).
Формаційний підхід до розвитку суспільства, і відповідно -економічної системи, гостро
критикували ще в останні роки існування Радянського Союзу, висуваючи такі аргументи:
> теоретичний аналіз історичного поступу на основі теорії суспільно-економічної формації
і його частини - способу виробництва - не пояснює сучасних економічних процесів і змін,
сучасної картини світу;
> недоліком формаційного підходу є ігнорування особистісного чинника. У продуктивних
силах люди - це передусім робоча сила, яка володіє здатністю до праці;
> економічна історія не вписується у формаційну схему;
> наприкінці XX сторіччя так звана "вища стадія " суспільного розвитку- "перша стадія
комуністичної формації - соціалізм" внаслідок розвалу Радянського Союзу і всього так
званого "соціалістичного табору", майже повністю зникла. Можливо, за винятком одіозних
режимів Північної Кореї та Куби. Щодо Китаю, то він, проголошуючи комуністичні лозунги,
давно відчинив ворота для розвитку ринкової економіки.
Світ перестав бути роздвоєним. Усі державні утворення, що виникли на розвалинах
більшовицької імперії та її колишніх сателітів, повернули основний вектор свого розвитку на
180" до ринкової економіки.
Видатний австрійський філософ XX ст. К. Поппер, відзначаючи заслуги К. Маркса в галузі
економічної науки, водночас вважав найбільшою вадою його доктрини історизм, який він
нав'язує суспільному життю, надумані закони на основі яких будують різні пророцтва та
шкідливі утопії, за які людство дорого заплатило. Хід сучасного економічного і політичного
життя такий динамічний, що не дає змоги передбачити майбутнього...
Економічні системи !29

Економічні системи товарної економіки

З погляду власності та способів координації господарського життя в межах товарного
виробництва, виділяють три моделі економічної системи:
О ринкова економіка;
в командно-адміністративна (командна, планова), економіка;
© змішана економіка.
Ринкова економіка
Це така економічна система, яка ґрунтується на приватній власності та ціновому механізмі
розв'язання основних проблем економічної організації, її характеризують багато інститутів
(принципів), що визначають, як організувати виробництво, які товари і послуги виробляти і як
вони мають бути розподілені. Окрім приватної власності та цінового механізму розв'язання
економічних завдань, важливими принципами ринкової економіки є свобода підприємництва,
особиста зацікавленість, конкуренція, суверенітет споживача, обмежена участь держави в
економіці (Грунтовніше див. у темі "Ринкова економіка ").
Командно-адміністративна економіка
До ринкової економіки не завжди ставились позитивно. У XIX ст. були навіть практичні
спроби організувати виробництво на колективістських засадах. Однак вони зазнали фіаско. У
XX ст. колективістські ідеї були втілені в житті. І цей грандіозний за своїми масштабами і
наслідками проект став реальністю насамперед у колишньому Радянському Союзі. Тут
уперше у світі була створена економічна система, яка відома, як командно-адміністративна.
Процес її формування, розпочатий у 20-ті роки, закінчився у 30-ті роки XX сторіччя.
Адміністративно-командну (командно-адміністративну, командну, планову) - економічну
систему називають таку форму товарного виробництва, що базується на державній власності
на матеріальні ресурси і продукти, а координатором поведінки господарських суб'єктів щодо
питань виробництва, розподілу та споживання продукції, є центральні державні планові
органи.
Держава стає власником усіх матеріальних ресурсів - природних багатств, засобів транспорту
і зв'язку, усієї банківської системи, усіх промислових і чи малої кількості
сільськогосподарських підприємств, усіх закладів торгівлі, більшості житлового фонду у
містах і т. п.
Темд4

Командно-адміністративна економіка була створена свідомо, на основі марксистського вчення

про "щасливе майбутнє". Вона породжена марксистською ідеологією та її цінностями.
Панівною силою в суспільному житті радянської країни була комуністична партія, яка
називала себе авангардом робітничого класу, а згодом - усіх трудящих. Капіталістичну
ринкову економіку комуністи вважали нестабільною, втілен ням анархії і хаосу, такою, у якій
нещадно експлуатують робітників, вилучаючи в них додаткову вартість, яка є їхньою
неоплаченою працею. Тому капіталізм потрібно замінити іншим, справедливішим суспільним
ладом. Історичну місію організувати маси на знищення капіталізму, який підточений
суперечностями зсередини, і побудувати ліпший суспільний лад -покликана виконати
компартія. Для цього насамперед треба було ліквідувати приватну власність-з чим компартія
протягом короткого часу справилася "успішно" - замінити її державною, а ринковий механізм
- централізованим плануванням.
Економіка радянського типу могла за короткий історичний час нагромаджувати великі
ресурси, перерозподіляти їх у найбільш пріоритетні галузі, усунути безробіття, забезпечити
освіту, медичне обслуговування населення ... Але яким коштом?
Водночас радянська планова економіка була нежиттєздатною, що довели розвал Радянського
Союзу та і всього "соцтабору". Основні причини:
^ нарощування виробництва будь-якою ціною вимагало все більших кількостей землі, праці,
капіталу. Однак з часом цей спосіб збільшення виробництва вичерпав себе;
^ постійно зростали витрати виробництва в базових галузях, особливо в енергетичній та
видобувних галузях, внаслідок цього ціни на промислові продукти постійно зростали. Це
підривало всю фінансову систему держави;
^> централізація економічної і політичної влади породили бюрократизацію державного
управління, корупцію, хабарництво; ^ неспроможність створити дієву систему
стимулювання сільськогосподарського виробництва перетворило його на збиткову галузь.
Згодом, із 70-х років СРСР став постійним великим імпортером зерна;
^> у командній радянській економіці не вдалось знайти узагаль-нювальною продуктивного
показника, яким би оцінювались діяльність підприємств;
^> з ускладненням економічних взаємозв'язків в умовах Н777, ускладненням продукції тощо,
координація господарських
Економічні системи 1 ]

зв'язків за допомогою традиційних методів планування уже не спрацьовувала; ^ відсутність

ефективних економічних стимулів до праці та ін.
Командно-адміністративна система розвалилася. Разом з нею розпалася й остання імперія на
Землі - російська більшовицька імперія (СРСР).
Змішана економіка
Ринкова економіка сприяє ефективному використанню виробничих ресурсів. Тому втручання
держави в господарське життя обмежене: вона, як уже знаємо, у чистій ринковій економіці
виконує дві функції: 1) є гарантом приватної власності й 2) забезпечує потрібні "правила гри".
Однак з 30-х років XX сторіччя, від часів "Великої депресії" 1929-1933 років, віра в
самодостатність ринкового механізму була підірвана, і тоді було теоретично обґрунтовано
потребу активної державної участі в господарському житті, також у формі державного
регулювання ним.
Ринкову економіку, у якій уряд виконує активну роль в господарському житті, називають
змішаною економікою, змішаною економічною системою. Вона поєднує елементи ринкової
економіки (ринковий механізм передовсім) із державною участю в економіці, державним
регулюванням. Останнє здійснюється передовсім економічними методами, а не тільки
адміністративними, як за командної економіки.
Прогрес людської цивілізації пов'язаний зі становленням товарного виробництва, на основі
якого формуються різні економічні системи, зокрема й різні моделі ринкової економіки і
командно-економічної системи, а також змішана економіка.
У XXI ст. переважатиме ринкова (капіталістична) економіка. У цих умовах може йтися тільки
про різновиди ринкової економіки, тільки їх можна порівнювати.
Основні моделі сучасної ринкової економіки
ву Американська модель є найчистішим різновидом вільного підприємництва,
"індивідуалістичним" капіталізмом. Основу американської моделі становить система
всілякого заохочення підприємництва, досягнення особистого успіху, збагачення
найактивнішої частини населення. Групам населення з низькими доходами забезпечено
прийнятний рівень життя завдяки частковим пільгам і допомогам. Завдання соціальної
рівності тут узагалі не
ставлять.____________________________________
. __
Державне втручання в економіку неглибоке й охоплює визначення правил гри на ринку,
підтримання стабільної кон'юнктури й економічної рівноваги та перерозподілу доходів через
податковий механізм тощо.
Ця модель ринкової економіки високоефективна, якщо вона формується за таких умов. По-
перше, населення зростає повільно, що дає змогу поступово і без обмежень нагромаджувати
капітал, нарощувати промислове виробництво, підвищувати продуктивність праці у
промисловості, а через запровадження нових технологій - і в сільському господарстві;
населення може мігрувати із сільського господарства у промисловість. По-друге, країна
досягає стадії масового споживання, коли найвищим пріоритетом стає задоволення
індивідуальних потреб споживача, зокрема в товарах тривалого користування, предметах
розкоші тощо. Це передбачає велику кількість підприємств, здатних задовольняти різні смаки
й запити.
ЙР Японська модель є різновидом узгодженого вільного підприємництва. Ще інакше її
називають "комуттарним" капіталізмом, або державно-керованим капіталізмом, її
характеризує істотне втручання держави в господарське життя, щоб створити таке
макроекономічне середовище, в якому прогресивні галузі зростають найшвидше. Розвиток
економіки підпорядкований загальним національним завданням. Розв'язанням соціальних
завдань здебільшого займаються корпорації, а не держава. Цій моделі притаманне певне
відставання темпів зростання зарплатні порівняно зі зростанням продуктивності праці.
Завдяки цьому досягають зниження витрат виробництва і підвищення конкурентоспро-
можності продукції на світових ринках. Спеціальних перешкод, що стримують майнове
розшарування населення, немає, проте розрив у рівнях доходів між 10% найбагатшого
населення і 10% най-біднішого помітно менший, ніж в інших країнах.
Така модель ринкової економіки можлива лише за винятково високого розвитку національної
свідомості, пріоритету інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності
населення йти на певні матеріальні жертви задля процвітання країни. Це є наслідком
своєрідного культурно-історичного розвитку, де держава традиційно відіграє важливу роль
в економічному розвиткові.
У цій моделі законодавча і виконавча влади чітко не розмежовані, не протистоять одна одній,
а отже, законодавство й управління ліпше узгоджені. Схема консультацій різних сил, зокрема
узгодження інтересів уряду, бізнесу і праці, добре відпрацьована, і її чітко дотримуються. У
країні є компетентна, віддана національній справі керівна еліта. Економічні системи
вз" Шведська модель - це своєрідне поєднання ринкової економіки і соціалістичної ідеології, її
часто називають розподільним соціалізмом. Головний принцип цієї моделі полягає в
розмежуванні двох економічних функцій: створення багатства і його розподілу. Першу
функцію виконує в конкурентній ринковій економіці приватний сектор, другу - уряд, який
намагається усунути, на його погляд, несправедливість через перерозподіл доходів. У Швеції
одержавлено лише 5% засобів виробництва, однак частка державних видатків у 90-х роках
становила майже 70% валового внутрішнього продукту. Понад половину цих видатків
спрямовують на соціальні потреби -забезпечення доступності освіти, охорону здоров'я, щедре
страхування на випадок безробіття та пенсії у старості. Зрозуміло, що це можливе лише в
умовах високих ставок оподаткування.
Однак шведську громадськість непокоять високі податки і громіздкий бюрократичний
апарат, що збільшує накладні витрати і знижує конкурентоспроможність На світових ринках.
Чимало фахівців уважає, що зрівнювання матеріального становища людей через перерозподіл
доходів уповільнило економічний розвиток цієї країни. Це ставить перед цією моделлю
ринкової економіки головне запитання: чи можливий сталий прогрес економіки в умовах руху
суспільства до соціальної та економічної рівності? Прийнятність розподільного соціалізму для
інших націй залежить від їхньої здатності розв'язати це питання.
Розглянуті моделі ринкової економіки стосуються, однак, лише економічно розвинутої
частини сучасного світу. А це тільки близько двадцяти найрозвиненіших країн. Тут проживає
менше ніж 20% населення планети і виробляється понад 80% ВНП, а середній ВНП на душу
населення ще на початку 90-х років XX сторіччя сягав майже 20 тис. доларів. США тоді мали
найбільший ВВП у світі (5,6 трлн. дол.), а Швейцарія - найвищий ВНП надушу населення -
33,5 тис. дол. (1991).
Однак більшість населення світу проживає здебільшого не в багатих країнах. Понад половина
людства проживає в найбідніших країнах, де щорічний дохід на душу населення менший, ніж
500 дол., а ВНП - лише 6% від сумарного ВНП групи найбагатших країн (дорівнює ВНП
Великої Британії). Економічну систему багатьох цих країн можна визначити як традиційну, у
якій економічне життя часто ще регульоване традиціями і звичаями, які передаються з
покоління в покоління.
134
Тема 4
У сучасному світі економіки багато країн є перехідними від однієї економічної системи до
іншої. Українська економіка сьогодні переходить від командних до ринкових відносин.
4.3. ПЕРЕХІД ДО РИНКУ
Позитивне ставлення до ринкової економіки було не завжди. Ідеї ринкової економіки
поширювались, реформи охопили увесь світ, оскільки виявилася цілковита неспроможність
альтернативних форм господарювання.
^ Шляхи переходу до ринку
Серед країн, що переходять від командно-адміністративної системи до ринкових відносин,
визначилися принаймні три групи (за особливостями шляхів переходу).
Перша група країн обрала шлях "шокової терапії". Суть цього радикального переходу до
ринку полягає в тому, що відбуваються прискорені перетворення в усіх сферах суспільного
ясиття, своєрідний короткотерміновий струс суспільства. Програма "шоковоїтерапії"
передбачає:
> прискорену лібералізацію цін та економіки загалом;
> радикальну приватизацію державної власності;
> демонополізацію економіки;
> швидке формування ринкової інфраструктури, особливо фінансової;
> макроекономічну стабілізацію.
Під лібералізацією економіки розуміють звуження державного контролю в багатьох сферах
життя. Вона відбувається передусім через скасування директивного планування, відмову від
обов'язкового державного замовлення на продукцію підприємств, перехід до формування
оптових і роздрібних цін відповідно до попиту й пропозиції та ліквідацію монополії
зовнішньої торгівлі.
Радикальна стратегія переходу до ринку передбачає одно-моментну лібералізацію цін на
основну масу товарів і послуг, що усуває товарний дефіцит і урухомлює ринковий механізм.
Водночас лібералізується зовнішньоекономічна діяльність, унаслідок чого внутрішній ринок
відкривається для іноземних товарів і послуг. Попередню систему директивного планування й
адміністративного регулювання якнайшвидше замінює економічне регулювання. Прискорено
формується ринкова інфраструктура, особливо
Економічні системи 135

фінансова, тобто нові механізми налагодження господарських зв'язків, зокрема товарні й

фондові біржі, комерційні банки та інші фінансові посередники.
Приватизація економіки - це переданим чи продаж нарізних умовах державної або
муніципальної власності приватним і колективним суб'єктам господарювання. За
радикальної стратегії переходу до ринку відбуваються прискорена приватизація державної
власності й перехід до приватної власності на землю. Це забезпечує прискорене формування
приватного сектору.
Демонополізація економіки означає припинення й обмеження монополістичної діяльності та
одночасне сприяння формуванню ринкових відносин на основі розвитку конкуренції і
підприємництва.
Різкий перехід до ринкового типу ціноутворення в умовах товарного дефіциту, який
залишився від командно-адміністративної системи, та монопольного становища виробників
спочатку спричинює високу інфляцію. Тому одним із завдань переходу до ринку є фінансова
стабілізація, яка передусім означає подолання інфляції. Стабілізаційні заходи спрямовані на
ліквідацію інфляційного потенціалу через проведення жорсткої грошово-кредитної політики.
"Шокову терапію "як шлях переходу до ринкових відносин обрали країни Центрально-Східної
Європи - Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, а також країни Балтії. Ці держави мали певні
передумови до такого шляху: тут збереглася ринкова психологія населення, значною була
приватна власність (наприклад, у Польщі 4/5 землі належало одноосібним господарствам). Під
час реформ основна маса великих та середніх підприємств через акціювання перетворилася на
корпорації. Дрібні підприємства через різні форми приватизації перейшли в індивідуальну
власність. Іноземний капітал залучали в ці країни на взаємовигідних правових засадах. (До
речі, Угорщина розпочала ринкові реформи ще з другої половини 50-х років. Поступове
нагромадження ринкових компонентів у цій країні дало їй змогу обійтися без таких різких
струсів, як "шокова терапія").
Позитивними результатами "шокової терапії" є фінансова стабілізація, різке скорочення
дефіциту державного бюджету, подолання товарного дефіциту і досягнення рівноваги на
споживчому ринкові, коли споживач може вільно купити будь-який товар, раціоналізація
співвідношення цін на окремі товарні групи, підвищення позикового процента понад рівень
інфляції тощо. Проте
Тема 4
136
ці позитивні результати "шокової терапії" суттєво знецінює різке зниження життєвого рівня
великих груп населення, скорочення інвестиційного попиту і зменшення обсягів виробництва,
зростання безробіття та ін.
Загалом ця група країн уже подолала найскладніший шлях переходу до ринку. Тут
відновилися зростання обсягу національного виробництва, інвестиційний процес, зростає
рівень життя населення. Ці країни 1 травня 2004 р. уже стали членами Європейського Союзу.
У другій групі країн, передусім у Китаї, у 60-70-х роках в Угорщині та Югославії, а віднедавна
у В'єтнамі перехід до ринкових відносин відбувається еволюційним шляхом - через
формування в надрах старої командно-адміністративної економіки ринкових компонентів. У
результаті постає двосекторна модель економіки, в якій поєднано елементи ринкової й
директивної економік.
Характерною ознакою еволюційного шляху є те, що реформи починаються в сільському
господарстві - галузі, у якій зайнята переважна або істотна частина населення країни. У цій
галузі усувають найодіозніші риси командної економіки, стимулюють приватну господарську
ініціативу. Застосування цього шляху переходу до ринку дало непогані результати в Китаї -
виробництво споживчих благ швидко зростало завдяки розширенню приватного сектору.
Третя група країн (Україна, Болгарія, Росія, Румунія та ін.) обрала проміжний шлях переходу
до ринку. У цих країнах перехід до ринкової економіки відбувається повільніше, ніж у країнах
першої групи, однак швидше порівняно з країнами другої групи. Тут не було усталених
традицій ринкової економіки, а командна система сформувалася на базі, як правило,
традиційного виробництва. Ринкові реформи запроваджували повільно й суперечливо, бо в
суспільстві не було консенсусу щодо характеру перетворень. Унаслідок низки обставин у
багатьох країнах цієї групи відбувся обвал національного виробництва та рівня життя
населення.
Перехід від однієї економічної системи до іншої спричинює особливий, перехідний стан
національної економіки. Цей перехід не може відбутися миттєво, він триває деякий
історичний період, можливо, навіть кілька десятиріч.
Перехідній економіці притаманні деякі особливі риси. Передусім у ній взаємодіють старі й
нові економічні форми та відносини. Наприклад, в Україні на початку 90-х років криза
державної власності й директивно-планової системи регулювання поєднувалася з
виникненням різних форм приватної власності й формуванням ринкового механізму
регулювання.
Економічні системи
У перехідній економіці, зокрема на ранній її стадії, знижуються обсяг національного
виробництва, доходи населення, зростає рівень безробіття, внаслідок чого в суспільстві може
посилюватися соціальна напруженість. Відтак з формуванням ринкової економіки ця
напруженість зникає.
Перехід України до ринку
Перехід української економіки до ринкових відносин почався в першій половині 90-х років за
вкрай несприятливих умов.
^ По-перше, Україна успадкувала від СРСР економіку з архаїчною колоніальною
відтворювальною структурою. Економіка СРСР розвивалася під впливом догми про
переважне зростання засобів виробництва (підрозділ І) порівняно з виробництвом предметів
споживання (підрозділ II). Розширення підрозділу І відбувалося фактично на незмінній
технологічній основі. За цих умов значну й постійно зростаючу частку інвестицій
спрямовували в галузі важкої промисловості. Відповідно зменшувалася частка інвестицій у
житлове будівництво та соціальну інфраструктуру. Ця тенденція простежувалась у
промисловості, де в загальному обсязі продукції чільне місце посідали засоби виробництва
(група А), їхня питома вага становила близько 90% основних виробничих фондів. На групу Б
припало менше ніж третина продукції промисловості. У цій украй спотвореній структурі
економіки провідним був військово-промисловий комплекс.
^ По-друге, Україна успадкувала надмонополізовану економіку. Економіка СРСР формувалася
під впливом ще однієї догми - про переваги великого машинного виробництва. Ця теза була
зведена в абсолют і її вважали правильною для всіх галузей економіки.
Якщо в окремих галузях (наприклад, у металургії, енергетиці) висока концентрація
виправдана, то в більшості галузей з перервним виробництвом концентрація задля
концентрації не тільки не виправдана, а й неефективна та шкідлива. Передусім це ускладнює
систему управління виробництвом і постачання сировини, напівфабрикатів тощо. До того ж,
надмірна концентрація виробництва лягає важким тягарем на транспортну мережу країни і
має важкі екологічні наслідки. Наприклад, концентрація важкої індустрії України в
Придніпров'ї та Донбасі довела ці регіони до екологічної катастрофи. Великі підприємства,
стаючи монополістами у своїх галузях, гальмують науково-технічний прогрес.
"Ь По-третє, Україна успадкувала вкрай застарілий виробничий апарат, який перебував у
стані стагнації не менше 20 років. Переважна більшість підприємств підтримувала базовий
рівень виробництва нарощуванням обсягів капітального ремонту. Потреби економіки у
відтворенні основних фондів задовольнялися лише наполовину. На початку 90-х років
термінової заміни потребувало понад 25% загального обсягу основних фондів, серед них 40%
машин та устаткування.
"Ь По-четверте, українська економіка мала надзвичайно високий, навіть для країн з
командною економікою, ступінь одержавлення, а легального приватного сектору майже не
було. Водночас упродовж життя трьох поколінь насаджували колективістські настрої й
цінності, пов'язані з неринковою економікою; вони стримували та переслідували господарську
ініціативу і підприємливість. У населення формували гіпертрофовані уявлення про
економічну та соціальну роль держави.
Це в поєднанні з непослідовністю проведення реформ, боротьбою виконавчої й законодавчої
гілок влади, неготовністю частини населення до життя в умовах ринкової економіки та
незаінтересованістю частини керівної еліти, особливо регіональної, у будь-яких змінах
спричинилося до того, що економічна ситуація в Україні є складною.
Вітчизняну модель перехідної економіки, яка складалась упродовж 90-х років, характеризує
передусім сильна регулятивна роль держави. Навіть після приватизації значної частки
власності держава ще має потужний сектор в економіці. Питома вага дрібного й середнього
приватного підприємництва порівняно невисока. Досі зберігається тісний зв'язок політичної
влади і власності.
Форми приватної власності, які складаються в Україні, помітно відрізняються від тих, які
існують у розвинутій ринковій економіці. Основна частина приватизованих, тобто формально
приватних, підприємств перебуває під контролем держави і трудових колективів, що означає
відсутність ефективного приватного власника.
Чимала частина населення схильна до державного патерналізму - необгрунтованого
перебільшення ролі держави в перерозподілі доходів. Багатьох надихають спомини про
неринкові форми привласнення - безкоштовні вищу освіту, медичне обслуговування, низьку
плату за житлово-комунальні послуги тощо. Це стримує розвиток ринкових відносин і
несприятливо впливає на формування ринкової економіки в Україні.
Економічні системи
Високий рівень криміналізації економічного життя, зумовлений конфліктами в ході
перерозподілу власності та зростанням корупції, також спотворює вітчизняну модель
ринкової економіки.
На формування української моделі ринкової економіки несприятливо впливає енергетична
залежність від інших країн. З власного видобутку різних видів палива Україна задовольняє
лише третину своїх потреб. Здебільшого Україна ввозить паливо із Росії (невелика кількість
газу надходить із Туркменистану). Імпорт нафти та газу - це головна стаття дефіциту
платіжного балансу та зростання зовнішньої заборгованості держави. Україна повинна
якнайшвидше віднайти джерела для забезпечення енергетичної незалежності. Для цього є всі
передумови. Україна може збільшити свої газові ресурси до 50 млрд м 3(30 млрд одержати з
власного видобутку та 20 млрд м3 - оплати Росією та Туркменистаном транспортування газу
через територію України). Нафтовидобувна і нафтопереробна промисловість потребує
радикального технічного переоснащення. Потрібні пошуки нових покладів, а також видобуток
нафти за новими технологіями зі старих родовищ.
У сучасних умовах розвиток ефективних ринкових відносин в Україні стримує погіршення
галузевої структури національної економіки. У вітчизняній економіці майже вдвоє
зменшилася частка перспективних галузей - машинобудування та харчової промисловості й
аж у вісім разів - легкої, водночас більше ніж удвічі зросла питома вага такої неперспективної
галузі, як чорна металургія. На розвиток вільного ринку несприятливо впливають і низька
конкурентоспроможність більшості галузей обробної промисловості, неефективне
сільськогосподарське виробництво, невеликі обсяги інвестування тощо.
Однак навіть така перехідна економіка є кроком уперед порівняно з командно-
адміністративною системою. Україна з 2000 р. суттєво наблизилася до макроекономічної
стабілізації. Обсяг національного виробництва почав зростати. Це дає підстави сподіватися,
що з часом в Україні сформується зріла модель ринкової економіки. Ця модель
ґрунтуватиметься на індивідуалістсько-зважених цінностях, притаманних українській нації.
Українець завжди почував себе частиною громади і не протиставляв себе їй. Демонструвати
свої переваги над іншими не вважали доброчесністю. Особливості національної ментальності
- індивідуалізм у праці та побуті й водночас схильність до співпраці
- були вміло використані в кооперативному русі 20-30-х років у Західній Україні.
140
Тема 4
Індивідуалістсько-зважені цінності передбачають відповідну форму політичного правління.
Вони несумісні з владою однієї політичної сили чи партії. Наша ментальність потребує пред-
ставництва у владі різних політичних сил відповідно до їхнього підтримання народом.
Важливо, щоб представники в парламенті від різних верств населення, що мають різні
погляди, брали участь в ухваленні зважених рішень і поділяли відповідальність за їхні
наслідки.
Багато економістів уважають, що природу економічної системи визначають цінності
суспільства та форма політичного правління. З нашої ментальності й цінностей випливає, що
для України найпридатнішою є модель узгодженого вільного підприємництва. У цій моделі
ринкової економіки забезпечена недоторканість приватної власності, вільний ринок, а
визначальним мотивом діяльності підприємства є прибуток. Перевага такої економічної
моделі полягає в можливості досягнути згоди між урядом, підприємцями і працівниками з
питань загальнонаціональних цілей та пріоритетів.
^ Резюме
1. Національна економіка, або господарство країни, -це сукупність
домогосподарств, підприємств, відповідних державних інституцій та установ, об'єктів
інфраструктури та різних активів у межах певного природного середовища й державної
території. Основним завданням національної економіки є виробництво і розподіл життєвих
благ, потрібних для підтримання життєдіяльності суспільства. У національній економіці
виділяють фізичну і монетарну (грошову) економіки.
2. Фізична економіка охоплює ресурси - працівників, природні багатства, капітал та
вироблені життєві блага. Національна економіка складається з галузей матеріального і
нематеріального виробництва. Головним компонентом монетарної економіки є гроші та
пов'язані з ними ціни, процентні ставки, валютні курси тощо.
3. Спосіб організації національної економіки називають економічною
системою. Економічна система складається на засадах певної форми виробництва.
Головними компонентами економічної системи є спосіб узгодження діяльності суб'єктів гос-
подарського життя, власність на ресурси і виготовлені продукти, характер розподілу та
перерозподілу національного продукту, основний мотив діяльності підприємств тощо. В
Економічні системи
141
економічній науці існують різні підходи до типізації економічних систем та причин їхнього
формування. Одні економісти вважають, що характер економічної системи визначають
цінності суспільства і тип політичного правління. Інші підходи до класифікації економічних
систем та їхніх моделей такі: цивілізаційний, формаційний, з позицій форм власності і форм
координації економічної поведінки, технологічних факторів.
4. Власність є складним і багатоаспектним поняттям. Вона охоплює відносини
привласнення і відчуження. Привласнення означає, що окремий індивід, група людей або
держава здобуває право на володіння конкретними благами, розпорядження ними та їхнє
використання. В економічній системі можуть співіснувати різні форми власності, одна з
яких є панівною. В українській економіці відбувається відновлення інституту приватної
власності. В Україні закон передбачає існування приватної, колективної та державної
власності. Право власності в економіці - це право на контроль за використанням ресурсів,
розподілом витрат і вигід, що супроводжують це використання. Чинні права власності
визначають правила гри в економіці. Більшість економістів нині вважає, що економічна
система ефективно функціонує лише тоді, коли в ній співіснують різні форми власності. За
сучасних умов у розвинених країнах переважає акціонерна форма власності. Водночас
збільшується кількість підприємств, що перебувають в одноосібній власності. Загальною
тенденцією, яка простежується в у сіх країнах з ринковою і перехідною економіками, є
збільшення кількості власників.
5. У літературі поширена думка, що в економічному розвиткові визначальними є інституції
та цінності. Цінності - це переконання, що впливають на стосунки між індивідами або
групами людей та на відносини в суспільстві загалом. За критерієм значущості розрізняють
три системи цінностей: індивідуалістсько-конкурентні; групово-кооперативні; егалітарно-
колективістські. Політичне правління - це певна система політичних інституцій і процедур.
Виділяють три форми політичного правління: противага, або боротьба за владу,
колегіальність, або співпраця при владі, унітарна влада. Поєднання різних цінностей з
формами політичного правління дає різні економічні системи, зокрема: командно-
адміністративну, систему вільного підприємництва (капіталізм) і систему узгодженого
вільного підприємництва.
~2Тема 4
6. Цікавими підходами до класифікації економічних систем є цивілізаційний, та з позицій
технологічних факторів, коли виділяють такі системи: 1) доіндустріальні (з панівною
ручною працею та натуральним господарством); 2) індустріальні (заміна ручної праці
машинами); 3) постіндустріальне суспільство, для якого характерне зростання ролі знань,
освіти, науки, інформації тощо.
7. Згідно з формаційним підходом виділяють три суспільно-економічні формації з п'ятьма
економічними системами (способами виробництва): 1) первинну (архаїчна, - базується на
общинній власності - з первіснообщинним і азійським способами виробництва); 2) вторинну
(з приватною власністю) - з рабовласницьким, феодальним і капіталістичним способами
виробництва; 3) комуністичну (ліквідована приватна власність) - з комуністичним
(соціалістичним) способом виробництва. Спосіб виробництва охоплює продуктивні сили і
виробничі віносини.
8. Продуктивні сили виражають взаємодію людини з природою. До продуктивних сил
належать засоби виробництва і працівники, що мають певний виробничий досвід, навички до
праці й урухомлюють фактори виробництва. Взаємини між: людьми у процесі виробництва,
в основі яких є власність на ресурси, називають виробничими відносинами.
9. Ринкова економіка ґрунтується на приватній власності та ціновому механізмі розв'язання
основних проблем економічної організації. Основними принципами організації ринкової
економіки є приватна власність, економічна свобода, особиста зацікавленість, конкуренція,
обмежена участь держави в економіці.
Змішана економіка базується на принципах ринкової економіки. Однак роль держави в
економіці тут істотна.
10. Адміністративно-командна економіка передбачає державну власність на всі матеріальні
ресурси й централізоване директивне планування. Головними причинами краху командної
економіки радянського типу були неспроможність централізованого директивного
планування координувати складну сучасну економіку, відсутність раціональних показників
діяльності підприємств та відповідних стимулів, застій в аграрному секторі та нездатність
використати інтенсивні методи економічного зростання.
Економічні системи
143
11. Перехід від командної до ринкової економіки відбувається по-різному. Одна група країн
обрала шлях "шокової терапії", який передбачає прискорену лібералізацію економіки, швидку
приватизацію державної власності, демонополізацію економіки та макроекономічну
стабілізацію. У другій групі країн перехід до ринку відбувається сповільненим еволюційним
шляхом. Третя група країн обрала проміжний шлях переходу до ринку. У цих країнах ринкові
перетворення відбуваються повільніше, ніж у першій групі, але швидше, ніж у другій.
12. Перехід від однієї системи до іншої створює особливий, перехідний стан економіки.
Українську модель перехідної економіки, яка творилась упродовж 90-х років, характеризують
потужний державний сектор, низька частка дрібного й середнього підприємництва, схильність
населення до державного патерналізму, висока криміналізація економічного життя. Українська
ментальність потребує представництва у владі різних політичних сил відповідно до того,
наскільки їх підтримує народ. Найпридатнішою для України є модель узгодженого вільного
підприємництва, яка має забезпечити можливість досягнення згоди між урядом, підприємцями і
працівниками з питань загальнонаціональних цілей і пріоритетів.
144
Тема 4
ТЕМ А 5

РИНКОВА ЕКОНОМІКА
П План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
5.1. Сутність та функції ринку.
5.2. Принципи організації ринкової економіки.
5.3. Кругопотік ринкової економіки.
5.4. Сучасний ринок та його структура. Резюме
Ключові поняття та терміни
акції виторг
витрати фірм вторинний ринок депозитні сертифікати домогосподарство економічна
відповідальність економічна свобода змішана економіка кредит
національний ринок облігації опціони
особиста заінтересованість первинний ринок прибуток
приватна власність принципи (інституції) ринкової економіки ринок
ринок грошей
ринок землі
ринок капіталів
ринок науково-технічних на-
працювань
ринок праці
ринок продуктів
ринок ресурсів
ринок товарів і послуг
ринок цінних паперів
свобода переміщення ресурсів
свобода підприємництва
свобода ціноутворення
су б 'єкти ринку
суверенітет споживача
сучасний ринок
схема кругопотоку
технологія
фінансовий ринок
фірма
чиста конкуренція
Економіка, на перший погляд, — це дві величезні зони: виробництво й споживання. У першій все
починається, у другій усе закінчується й знищується. Суспільство, не може
Ринкова економіка
145
перестати виробляти, так само, як воно не може перестати споживати. Ще лаконічніше і може
вульгарніше цю думку висловив Пру дон: єдина мета людини - це працювати і їсти...
Між цими двома світами, зонами економіки міститься третій, тонкий, але живий та імпульсивний
— обмін, сфера обміну. Отже, маємо три світи: 1) виробництво, 2) споживання; 3) обмін.
Виробництво означає поділ праці, що й прирікає людей на обмін. Сам обмін — це постійний рух1.
Світова практика засвідчує, що найефективнішою формою організації економічного життя
суспільства є ринкова економіка, яка традиційно пов'язана з ідеологією капіталізму.
У ринковій економіці питання господарського життя вирішують через взаємодію попиту і
пропозиції: уподобання покупців визначають попит на товари, тоді як витрати виробництва є
основою пропозиції товарів. Попит і пропозиція урівноважувані зміною цін (ціновим механізмом).
Ринок координує господарську поведінку в ринковій економіці.
Завдання цієї теми - з'ясувати суть ринку, головні умови і принципи його ефективного функціонування,
5.1. СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІЇ РИНКУ
Визначення ринку
Ринок, як явище господарського життя, виник багато сторіч тому внаслідок природно-
історичного розвитку виробництва та обміну.
Навіть найпростіший ринок - це улюблене місце попиту і пропозиції, місце звернення до
послуг близького (Ф. Бродель). Ринок - це можливість доступу до іншого світу, це вузький
прозір, через який люди обмінюються надлишками своєї діяльності.
З давніх-давен ринком називали певний простір (територію, майдан), де відбувається купівля-
продаж товарів. Цим місцем могли бути торговельна зала, територія сільського чи міського
ринку (не випадково, слово ринок у багатьох асоціюється зі словом базар), територія
адміністративного району, держави або групи держав. З цього погляду, розрізняють місцевий,
регіональний і світовий ринки.
'Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, ХУ-ХУІП ст. -Т. 2. - Ігри обміну. - С. 9.
Хоча таке тлумачення ринку частково справедливе, однак було б неправильно зводити ринок
тільки до місця обміну товарів. Це, як і ототожнення ринку з торгівлею, надто збіднює
сутність ринку і може неправильно орієнтувати щодо заходів для переходу від командної до
ринкової економіки. Справді, якщо ринок - це галузь економіки (торгівля), то проблема
ринкової трансформації спрощується і зводиться тільки до перебудови торгівлі.
Насправді ж ринок-поняття місткіше. У сучасному суспільстві неухильно збільшується
кількість товарів, покупців і продавців, з іншого боку, з'являються нові форми купівлі товарів
і послуг. Нині ринок - це не тільки крамниці, ярмарки, супермаркети, універсами, різні ятки,
де продають товари широкого вжитку. Є ринки, де продають різні цінні папери (акції,
облігації, сертифікати) - фондові біржі. Величезні кількості сільськогосподарських продуктів,
металів, енергоресурсів тощо продають за стандартними цінами на товарних біржах.
Масштабні торговельні угоди укладають телефоном, у мережі Інтернет, чи через мережу
багаторівневого маркетингу, коли взагалі продавець і покупець не бачать один одного. З
огляду на це, часто зникає потреба в конкретному місці для зустрічі продавців та покупців.
Тому ринок можемо визначити передусім як обмін, що ґрунтується на засадах грошових
відносин.
Отже, ринок передбачає не просто обмін (він може відбуватися й у вигляді бартеру), а обмін
вартісний, або грошовий, завдяки якому визначають ціни й кількості товарів. Це особливо
важливо, бо ринок відіграє роль механізму, що узгоджує інтереси виробників та споживачів.
У який би спосіб не спілкувалися контрагенти ринку (продавці та покупці), результатом є
обмін за ціною, про яку вдалося домовитися. У цьому разі відбувається добровільне
відчуження своєї власності й привласнення чужої. Отже,ринок означає також взаємне
передання прав власності.
Обмін передбачає цілу низку витрат, які пов'язані з передачею прав власності, з пошуком
інформації, веденням переговорів, визначенням кількісних і якісних характеристик товарів,
укладанням контрактів тощо. Це-трансакційні витрати. Тому в літературі ринок визначають і
як сукупність трансакцій.
Водночас обмін об'єднує відособлених суспільним поділом праці та правами власності
виробників. Тому ринок є і формою зв'язку між контрагентами обміну.
Ринок через систему цін передає інформацію про структуру суспільних потреб і в такий
спосіб перерозподіляє обмежені ресурси, що забезпечує їхнє ефективне використання.
146
Тема 5
Ринкова економіка
147
Отже, ринок - це обмін, який відбувається за законами товарного виробництва й обігу.
Найважливішою рисою ринку є те, що він зводить покупців і продавців разом, щоб визначити
ціну і кількість товару. Тому ринок можемо тлумачити як механізм, економічний інститут,
через який покупці й продавці взаємодіють, щоб визначити ціни і кількості товарів.
Ринок визначає ціни і через них збалансовує, зрівноважує акти купівлі-продажу. Тобто ринок
виконує роль механізму, через який за допомогою цін узгоджує і координує поведінку
суб'єктів господарської діяльності, допомагає досягти рівноваги попиту і пропозиції,
рівноваги економіки загалом. Тому ринок можемо визначити і як певний особливий механізм
координації намірів (планів) та дій виробників і споживачів певного блага, завдяки якому між
ними відбувається узгодження. Отже, ринок існує лише тоді, коли люди мають в
господарюванні широкий діапазон свободи. Ринок - це механізм взаємодії вільних людей.
Будь-які спроби замінити ринок якимось державним координаційним центром, як засвідчує
досвід, не дають позитивного ефекту. Сучасна економіка досягла таких параметрів
(номенклатура виробництва в розвинених країнах перевищує 24 млн. найменувань, десяту
частину яких щорічно оновлюють), що централізоване директивне управління, цінами також,
стало гальмом науково-технічного та господарського розвитку. За цих умов порівнювати
витрати з результатами, визначати ціни та кількість товарів може лише ринок. Це набагато
досконаліший і потужніший механізм, ніж найновіша комп'ютерна техніка.
Ринок забезпечує функціювання економіки через взаємодію його взаємопов'язаних між собою
специфічних видів.
У ринковій економіці кожен товар і кожна послуга мають ціну. Навіть різні види людської
праці мають ціну (заробітна платня). Кожен отримує дохід за те, що продає і використовує
одержані гроші, щоб купити, що хоче.
З історії розвитку ринку
Історія ринку губиться у глибині віків. Вона не проста і не прямолінійна. Тому й не дивно, що й у
новітні часи пліч-о-пліч з
? новими і найсучаснішими співіснують і уживаються традиційні й архаїчні форми.
• На основі величезного фактичного матеріалу видатний сучасний історик Ф. Бродель описав еволюцію
ринку в Європі. Цей опис заслуговує уваги, тому і подаємо короткий його виклад для тих, хто має
бажання глибше пізнати й зрозуміти економіку.
~~ Тема 5
...Найпростіші ринки, де продають переважно з перших рук "це торгівля з рук у руки, віч-на-віч". Це -
прямий обмін: усе, що продається, продається тут-таки; все, що купується, забирається^тут-таки й
оплачується одразу ж. Це - первісний, старий тип обміну. Його джерела губляться в пітьмі віків.
Міські базари (відбувалися раз або двічі на тиждень). Міська влада взяла у свої руки їхню організацію і
нагляд за ними: для міст це було життєво важливе питання.
Міські базари були природним центром суспільного життя. Тут люди зустрічалися один з одним,
обмінювалися новинами, домовлялися, сварилися, укладали угоди, влаштовували різні родинні справи
тощо. Тобто ринок перебував у самісінькому серці цілого світу взаємин між людьми.
"Ринки ставали набутком міст, ростуть разом з ними. Вони множаться, вибухають у міському просторі,
надто тісному, щоб їх стримати". У базарні дні перекупки викладають свої товари просто посеред
вулиць середньовічних міст, перешкоджаючи проїзду по них. (Але хіба це вже історія? Погляньмо на
Львів чи інші, особливо великі, міста України, і побачимо, що товари розміщаються на тротуарах, на
будь-якому вільному місці, посеред людей, бруду тощо. Тільки-но звільняється якийсь простір, як ним
заволодівають ринки. - 3. В.).
Зростання торговельного обігу примусило міста будувати криті ринки, які часто оточували ринки
просто неба. Найчастіше ці криті ринки були постійні й спеціалізовані: ринки зернові, винні, шкіряні,
хутрові, м'ясні, полотняні, рибні тощо.
Ринки були життєво необхідні для забезпечення міст, тому влада міст втручається в їхнє життя,
організацію, визначення розмірів ареалів навколо міст, з яких постачалися різні товари для
забезпечення потреб міст.
Із зростанням масштабів ринків збільшується роль і участь різних посередників в обміні; важливими
стають питання шляхів постачання товарів до міст, своєчасність і безперебійність доставки
товарів.
Розрив традиційного (прозорого) ринку, що зводив виробника-продавця віч-на-віч з міським покупцем-
споживачем зростає. Купець, третій учасник обміну міме селом і містом, стає активним учасником
міських ринків середньовічної Європи. "Посередницькі ланцюжки поволі простягалися між великим
купцем і роздрібненими торгівцями". Саме по цих ланцюжках йтиме більша частина торгівлі маслом,
сиром, птицею, садовиною, городовиною, молоком у великих європейських містах, таких, наприклад,
як Париж і Лондон.
Поступово посилюється спеціалізація ринків у національному масштабі залежно від характеру
пропонованих товарів, від відстаней, зручності чи незручності приступу до ринку, залежно від
географії виробництва й географії споживання. Ця спеціалізація ринків у Європі посилиться у XVIII ст.
Ринкова економіка .. _
149
Зростання обмінів сприяло використанню нових каналів обігу, вільніших і більш прямих. Так поряд з
відкритим.ринком, який перебував під жорстким контролем, розвиваються так званий приватний
ринок. Агенти цих ринків доходили до джерел виробництва товарів (пшениці, овець, вовни, свійської
птиці тощо). Вони виїжджали назустріч селянам, які везли свій крам на ринок і закуповували його.
Вони могли продавати ці товари за нижчими цінами. Приватні ринки - всеєвропейське явище, яке
зумовлене надмірною дорожнечею товарів на "відкритих ринках" і зловживаннями, жадібністю
монопольних торговців. Вже тоді виникають перші змови, домовленості виробників з перекупками
щодо цін та інших питань (монополії)).
У ХУП-ХУПІ ст., ще до епохи індустріалізації, у європейських країнах формується ринок праці. Так на
початку XVII ст. у ганзейських містах кількість осіб найманої праці безперервно зростало і становило
щонайменш 50% населення. В Парижі напередодні Революції ця цифра перевищувала 50%. (35 с.)
Життя селян Європи, однак, залишалося переважно поза-ринковим, зоною натурального господарства,
самодостатності, замкнутості в собі.
Згодом важливим засобам обміну стають крамниці, які, на відміну від ринків, що діяли періодично,
працюють майже безперервно. Крамниці спеціалізуються: за товарами, за мірками чи вагою тощо.
Крамниці поширилися "завойовуючи світ, вони пожирали міста, а невдовзі і села"; згодом поширилася
торгівля "на рознос".
Над ринками, крамницями, торгівлею на рознос розміщалася могутня надбудова торгівлі на далекі
віддалі, важливими знаряддями якої були ярмарки та біржі. Вони акумулювали всі великі операції.
Ярмарки постійно розвиваються, але згодом з XVIII ст. все більше зростає роль сховищ, пакгаузів,
складів, комор в оптовому обміні. Зростає роль бірж, ринку цінних паперів, а згодом і банків1.
Отже, еволюція механізмів обміну охоплює рух від найпростішого ринку аж до біржі. Вона висвітлює
сенс економічного розвитку Європи.
Розв'язання ринком основних проблем економіки
Головним механізмом, що дає змогу узгодити дії суб'єктів ринкової економіки, є система цін,
або ринковий механізм. Ринковий механізм працює так. Якщо якого-небудь продукту треба
більше
'Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, ХУ-ХУШ ст. -Т. 2. - С. 9-88.
150 Тема 5
(наприклад, пшениці), то покупці будуть більше його купувати. Оскільки покупці хочуть
купити більше пшениці, то продавці підвищать на неї ціни, щоб унормувати обмежену
пропозицію. А вищі ціни призведуть до того, що фермери вирощуватимуть більше пшениці. З
іншого боку, може трапитися, що виробництво (пропозиція) такого товару, наприклад, як чай
перевищує попит покупців. Продавці, які хочуть позбутися запасів чаю, знизять ціни на чай.
За нижчою ціною люди купуватимуть більше чаю, а виробники вже не вироблятимуть його в
таких кількостях. Іншими словами, попит розширюється, а пропозиція звужується. Спів-
відношення між покупцями і продавцями або те, що надалі називатимемо рівновагою попиту і
пропозиції, буде відновлено.
На будь-якому ринкові (ринкові будь-яких товарів) пропозиція і попит мають бути
збалансовані, зрівноважені. Цього досягають завдяки динаміці ринкових цін. Через систему
проб і помилок - до рівноваги цін і виробництва. Рішення, які ухвалюють покупці й продавці
продуктів, реалізуються через систему ринків.
Ринковий механізм установлює загальну рівновагу цін і розв'язує основні проблеми
організації економіки: що, як і для кого виробляти.
Що виробляти визначають купівельні рішення споживачів, а не парламент чи уряд. Попит
споживачів є вирішальним у визначенні видів і кількості продуктів, які виробляють.
Споживачі витрачають свої гроші на ті товари й послуги, які вони бажають і в змозі купити.
Збільшення попиту споживачів розширює виробництво продуктів і навпаки, зменшення
попиту призведе до скорочення виробництва продуктів. Зрозуміло, що фірми виробляють
лише ті товари і послуги, які приносять прибуток.
йг Прибуток - це різниця між виторгом і витратами.
сз" Виторг обчислюють як добуток ціни та кількості проданого продукту.
Е? Витрати визначають множенням ціни кожного фактора виробництва на його кількість,
потрібну для виробництва певного продукту, а після цього підсумовують витрати на всі
ресурси.
Проблему як виробляти розв'язує конкуренція між виробниками. Вона пов'язана з розподілом
ресурсів між окремими галузями, з технологією виробництва та фірмами, які вироблятимуть
продукцію. Ринкова система залучає ресурси в ті галузі, на продукти яких є достатній попит
споживачів і виробництво яких є прибутковим. Водночас ринкова система позбавляє
неприбуткові галузі обмежених ресурсів.
Ринкова економіка
151
У конкурентній ринковій економіці продукт виробляють лише ті фірми, які спроможні
застосовувати ефективніші методи виробництва, що залежить від технологій і техніки, а
також цін на виробничі ресурси. Технології передбачають різні комбінації ресурсів, які
можуть забезпечити бажаний обсяг товарів.
Технологія, що забезпечує комбінацію ресурсів, за якої виробництво продукту досягають з
найнижчими грошовими витратами, є ефективнішою. У ринковій економіці застосовують ті
технології, що забезпечують мінімальні витрати. Наприклад, свого часу паровий двигун
замінив коней, як енергетичний ресурс, бо здешевлював виробництво. Дизельні локомотиви
змінили ті, що працювали на вугіллі. У 80-90-х роках XX ст. скловолокно замінило традиційні
телефонні лінії з міді. Отже, ціни - це сигнал, що допомагає визначити відповідну технологію:
вибирають ті технології, які мінімізують витрати.
Розв'язання проблеми для кого виробляти пов'язане з грошовими доходами споживачів.
Грошовий дохід споживача залежить від кількості різних ресурсів - праці, землі й капіталу, які
отримувач доходу постачає на ринок ресурсів, і від цін на них.
Ринкова економіка, як механізм розподілу благ, не особливо дотримується етичних
принципів. Домогосподарства, які успадковують істотні матеріальні ресурси і нагромаджують
їх унаслідок важкої праці й ощадливості, завдяки діловій кмітливості, через шахрайство чи
обман, отримують великі доходи. Ці домо-господарства в ринковій економіці привласнюють
велику частку продукту. Домогосподарства, що постачають на ринок дешеві трудові ресурси і
не мають матеріальних ресурсів, отримують невеликі грошові доходи й, відповідно, малі
частки виготовленого продукту.
Ринковою економікою, як прийнято вважати, керують два "менеджери" - споживачі й
технологія. Споживачі "голосуванням" грошима визначають, куди спрямовувати ресурси
суспільства. Саме вони вибирають точку на межі виробничих можливостей. Однак економіка
не може вийти за ці межі: не можна виробити більше продукту, ніж це дозволяють технології
та ресурси. Попит ув'язується з пропозицією товарів.
Ринкова економіка, як довела господарська практика розвинених країн, аж ніяк не є системою
хаосу й анархії. У ній існує усталений порядок, коли дії і наміри всіх суб'єктів невидиме
координовані системою цін і ринків. Отже, ринкова економіка - це відпрацьований механізм
об'єктивної координації діяльності
152
Тема 5
мільйонів людей і фірм за допомогою системи цін і ринків. Це така форма організації
товарного господарства, за якої кожний окремий споживач взаємодіє через ринки з фірмами
(підприємствами), щоб розв'язати головні проблеми економічного життя - що, як, і для кого
виробляти. Ринкова економіка - це засіб зв'язку, що поєднує знання і діяльність мільйонів
індивідів. Без будь-якого централізованого ухвалення рішень, така економіка вирішує такі
завдання, які не міг би виконати найсучасніший комп'ютер.
Ринковий механізм демонструє свої переваги не тільки в розвинених країнах, але й у країнах,
що розвиваються. Тому є всі підстави стверджувати, що ринок - це одне з найбільших
досягнень цивілізації, загальнолюдська цінність.
5.2. ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
Останнє десятиліття XX ст. увійде в історію людства як епоха переходу багатьох країн від
командної до ринкової економіки, як епоха "повторного відкриття ринку" (П. Семюелсон).
^ Вільний ринок
У світі не має якоїсь однієї моделі ринкової економіки. У кожній країні ринок має свої
особливості. Водночас існує модель чисто ринкової економіки (вільний ринок), яка відома як
система "Іаіззег Гаіге", що буквально означає: "хай іде, як іде". Що є, радше, теоретичною
конструкцією, яка в чистому вигляді ніде не спостерігається.
Вважають, що ринкова економіка є ефективною за умов чистої конкуренції ("вільного
ринку"). Економічна наука сформулювала такі ознаки "вільного ринку":
> наявність великої кількості учасників конкуренції; вільний доступ до ринку, як і вільний
вихід з нього; відсутність державної власності;
> абсолютна мобільність усіх видів матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, що
забезпечує можливість вільного перерозподілу їх між: різними виробництвами і галузями
економіки;
> однорідність виробів на ринку;
> повна поінформованість учасників ринку про ситуацію на ньому;
> відсутність будь-якої монополії, а також інфляції, безробіття, надвиробництва.
_________•
Ринкова економіка 153
Безперечно, вільний ринок - абстракція, ідеальний образ ринкової економіки: такої
економічної системи ніде не було і не могло бути. Проте будь-якому реальному ринкові
властиві ті чи інші елементи вільного ринку. У реальній економіці завжди є відхилення від
ідеальної моделі; вони для ринкової економіки допустимі доти, доки не торкаються
найважливішого -ринкового механізму, тобто доки ціни формуються під впливом попиту і
пропозиції. Одночасно низка принципів (інститутів) ринкової моделі господарювання є
спільними і розкривають її природу.
Найважливіші принципи ринкової економіки: приватна власність, економічна свобода,
особиста заінтересованість, конкуренція, обмежене управління.
Приватна власність
У ринковій економіці всі ресурси (фактори виробництва) -земля, праця, капітал, а також
результати інтелектуальної праці-перебувають переважно у власності приватних осіб (домо-
господарств) та інституцій, а не уряду. Приватна власність дає змогу окремим особам та
підприємствам на свій розсуд залучати та використовувати ресурси, право вільно купувати
фактори виробництва, організовувати виробництво товарів і послуг, продавати їх на ринкові.
Володіння приватною власністю сприяє нагромадженню заощаджень і багатства, заохочує до
приватної ініціативи та працьовитості, гарантує дотримання добровільно укладених
контрактів і невтручання.
Інститут приватної власності формувався еволюційно, його підтримує право заповіту - право
власника майна призначати спадкоємця власності після смерті. Права власності-
найістотніші. Вони заохочують інвестиції, обмін та економічне зростання. Без права
власності люди змушені були б витрачати чимало зусиль та ресурсів, аби захистити й зберегти
свою власність.
Права власності можуть по-різному комбінуватися, що є основою множинності модифікацій її
форм.
У сучасній ринковій економіці представлено й інші форми власності: державну, колективну,
кооперативну. За кожною з них є певний суб'єкт господарювання, і всі вони функціюють в
однакових економіко-правових умовах, умоьах. рівних прав. Це означає, що ці умови однакові
для всіх форм власності, що не має якихось особливих сприятливих умов чи режиму для
однієї з них. Це -неодмінна передумова чесної конкуренції між різними суб'єктами
господарювання.
,54 Тема 5
У сі форми власності мають право бути представленими в сучасній ринковій економіці. Це
означає й те, що можливі різні тенденції у самій правовій формі власності: тут можуть бути і
приватизація, і реприватизація, перехід однієї форми власності в іншу. Однак за однієї умови
~ усі процеси мають відбуватися не через примус, рішення "згори", а на засадах вільного
економічного вибору.
На приватну власність поширюються певні обмеження. Права власності часто обмежені діями
соціальних груп чи урядових структур (виробництво наркотиків, друкування грошей та ін.).
До того ж істотна частка приватного багатства в розвинутих ринкових суспільствах перебуває
в руках не осіб, а бізнесових фірм, у громадській та державній власності.
У сучасних умовах до ідеальної моделі "вільного ринку" за критерієм власності найбільш
наближеними були США. Щодо найбільших європейських розвинених країн, то тут суттєвою
була державна власність. Співвідношення приватної і державної форм власності не є
стабільним. Останнім часом (80-90-ті роки XX ст.) процеси дерегулювання привели до
зміцнення приватного сектору. Йдеться, по суті, про пошуки оптимальних співвідношень
приватної і державної форм власності, які забезпечували б максимальну ефективність
національної економіки.
Економічна свобода
З приватною власністю нерозривно пов'язаний інститут економічної свободи. Про ринок
можна говорити тоді, коли всі його елементи (попит, пропозиція і ціна) формуються вільно.
Це передбачає широкий діапазон свободи: на виробників не повинні тиснути директивні
розпорядження; вибір покупців не має бути обмежений різними адміністративними
приписами, а визначатися купівельною спроможністю, що визначена власністю і доходами;
цін не може встановлювати держава-вони мають формуватися під впливом вільної гри сил
попиту і пропозиції.
Економічна свобода є фундаментальною частиною свобод громадянського суспільства. Вона
передусім - обов'язковий засіб досягнення політичної свободи; відповідно, політична свобода
гарантує економічну свободу.
Складниками економічної свободи є:
> свобода підприємництва;
> свобода споживання;
> свобода переміщення ресурсів між різними галузями економіки;
> свобода ціноутворення.
Ринкова економіка ,55
в®* Свобода підприємництва означає право кожної особи займатися господарською
діяльністю у формі, яка її приваблює. Власники ресурсів і грошей вільні вибирати будь-який
вид діяльності, Іцо співзвучний підприємницьким здібностям (хистові) людини. Вважають,
що людина обере ту галузь діяльності, де вона досягне найбільшого успіху і принесе зиск
собі, а, отже, і найбільшу користь суспільству. Це може бути: виробництво різних видів
продукції, надання послуг, торговельно-посередницька діяльність, фінансово-кредитна,
науково-інформаційна, управлінська тощо, або іншими словами, будь-які види діяльності в
будь-якій сфері господарки.
Образно цю рису ринкової економіки видатний сучасний історик Ф. Бродель характеризує
так: "... головним привілеєм капіталізму нині, як і в минулому, залишається свобода вибору, -
свобода, яка залежить водночас від його панівного соціального становища, від ваги його
капіталів, від здатності робити позички, від його інформаційної мережі й найменше від тих
зв'язків, які створюють між членами могутньої меншості, хоч би як вона була поділена грою
конкуренції, низку правил та форм співучасті" 1. Держава, однак, повинна забезпечити права
особи на вільне пересування до будь-якого регіону країни, пошук і сприяння у створенні
ділової одиниці тощо. Вибір конкретної галузі (сфери) діяльності або вихід з неї особа робить
самостійно і без перешкод з боку влади.
Економічна свобода передбачає не тільки можливість займатися будь-якою господарською
діяльністю, але й свободу споживання -суверенітет споживача.
Важливість інституту суверенітету споживача зумовлена тим, що споживання є визначальною
підставою для господарської діяльності. Ще А. Сміт зазначав, що споживання - це єдина і
кінцева мета кожного виробництва. Споживачі своїм попитом вибирають ті товари і послуги,
які відповідають їхнім потребам. Змагаючись за гроші споживача, виробник виготовлятиме
більше тих товарів, що користуються попитом, і менше - тих, які не мають попиту.
Виробництво є засобом, а споживання - метою. Свобода споживача, суверенітет у виборі
товарів і послуг оберігають його в ринковій економіці. Споживачі можуть вільно прийняти чи
відкинути все, що виробляють у ринковому середовищі. Тому вони є головною фігурою у
ринковій економіці, виробництво зорієнтоване врешті-решт на задоволення їхніх потреб.
'Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм. ХУ-ХУШ ст. -Т. 3. - С. 557.
Тема 5
с? Свобода переміщення ресурсів між різними сферами, галузями і виробництвами означає,
що це має відбуватися не внаслідок адміністративних рішень, а з міркувань економічної
доцільності -під впливом цін, зміни попиту і пропозиції.
Важливим принципом (інститутом) ринкової економіки є свобода ціноутворення. За ринкової
економіки люди й фірми ухвалюють економічні рішення переважно на підставі цін, цінових
співвідношень та їхніх змін. Ціни, отже, координують господарську поведінку мільйонів
роз'єднаних приватних фірм і споживачів. Саме завдяки механізмові цін обмежені ресурси
використовують на різноманітні потреби. Прибуток, що залежить від ціни продажу товару та
витрат на його виготовлення, інформує виробників, про те, що люди купують.
У ринковій економіці ціни визначають не адміністративні інституції, а співвідношення попиту
і пропозиції на ринкові.
Звісно, економічна свобода як і політична, соціальна, духовна, культурна обмежена історично
встановленими інститутами, які не дозволяють їй перерости в анархію, перетворитися в засіб
економічного хаосу. Економічна свобода не є абсолютною в ринковій економіці. Вона
передбачає суспільні обмеження й економічну відповідальність. Суспільство, передусім через
уряд, накладає певні обмеження, щоб економічна свобода не стала вседозволеністю й
анархією. Зокрема держава визначає загальні юридичні обмеження (формальні обмеження, за
Д. Нортом) на використання суб'єктами господарювання об'єктів власності. Вона забороняє,
наприклад, виробництво наркотиків, небезпечне забруднення довкілля, визначає технічні
умови використання автотранспорту, у багатьох країнах заборонено придбання вогнепальної
зброї населенням тощо.
Ці обмеження цілком оправдані, вони - в інтересах усього суспільства. Річ, однак, не в самих
обмеженнях, а в їхньому рівні. Важливо, щоб обмеження не сковували економічної свободи,
господарської ініціативи. Інакше кажучи, у ринковій економіці кожний суб'єкт
господарювання може вибирати будь-яку форму (вид) господарської діяльності, за винятком
тих, які небезпечні для суспільства, а тому й заборонені законом.
На тлі макроекономічних успіхів 2000-2003 років економічна
? свобода в Україні перебуває на доволі низькому рівні. У листопаді 2002 р. було опубліковано
рейтинг 156-ти країн за індексом • економічної свободи. Україна посіла в ньому 131-ше місце. Індекс
економічної свободи - це показник, який охоплює чималу кількість
Ринкова економіка
157
факторів - торговельну політику, урядове втручання, іноземні інвестиції, ціни і зарплату, регуляторну
політику, податкове навантаження, монетарну політику, банки і фінанси, захист прав власності, тіньову
економіку тощо.
У такій ситуації держава докладає обмаль зусиль щоб розв'язати цю проблему. Якби Україна
мала вищий рівень економічної свободи, то вона забезпечила б потужний потік
капіталовкладень і швидкий розвиток українського бізнесу.
Особиста заінтересованість
Ринкова економіка ґрунтується на особистій заінтересованості -що є внутрішнім мотивом і
рушійною силою ринкової економіки. Кожний учасник ринку має свою вигоду. Для
споживачів особистим інтересом є максимізація корисності, для виробників - максимізація
прибутку. Кожна людина й господарська ланка намагаються робити те, що їм вигідно:
власники ресурсів прагнуть продати їх у користування за найвищою ціною; фірми бажають
отримати найбільший прибуток; споживачі розподіляють свої доходи так, аби дістати
максимальну користь від споживання. Отже, особистий інтерес визначає фундаментальний
спосіб поведінки всіх учасників економічного життя. Заповзятість працівників, їхня
працездатність, налаштованість на інновації є потужним чинником ринкової економіки.
Причому особистий інтерес має узгоджуватися з чужими інтересами. Тому дотримання
особистого інтересу не слід плутати з егоїзмом.
ИЗР Особистим інтересом для бізнесу є прибуток. Мотив прибутку спрямовує і впорядковує
функціювання економіки. Фірми й постачальники ресурсів, дбаючи про власну вигоду й
діючи в межах конкурентної системи, одночасно - ніби спрямовані невидимою рукою -
сприяють досягненню суспільних інтересів.
в? Мотив прибутку зумовлений економічною потребою. У приватному підприємництві
прибуток потрібний для виживання, бо він є заробітком власника капіталу. Якщо бізнес не дає
прибутку, то його власник рано чи пізно стане банкрутом, втратить власність на фактори
виробництва і перестане бути самостійним виробником. Тому прибуток - це своєрідний тест
на те, варто чи не варто виробляти той чи інший товар, бути чи не бути виробникові.
Конкуренція
Існування інституту приватної власності, свободи підприємництва та інших економічних
свобод за умов обмеженості
І58 Тема 5
ресурсів і намагання людей отримати власну економічну вигоду приводять до конкуренції
(змагальності).
Конкуренція - неодмінна частина системи вільного підприємництва. У ній присутній елемент
соціального дарвінізму: життя - це конкурентна боротьба, в якій успіхів домагає най-
сильніший і найвдаліший.
Конкуренція передбачає розпорошення економічної влади всередині двох складників економіки
- фірм та домогосподарств (наявність на ринку великої кількості продавців та покупців
конкретного продукту або ресурсу). Конкуренція на ринкові є доти, доки жоден із продавців
або покупців, чи їхні невеликі групи, не можуть маніпулювати ринком для власної вигоди. За
великої кількості продавців на ринку певного продукту, кожен із них забезпечує таку мізерну
частку загального обсягу продукції, що практично не в змозі вплинути на пропозицію, а, отже,
й на ціну продукту. Це ж стосується і споживачів, які визначають попит на ринкові. Покупців
на ринку багато, і вони діють незалежно один від одного. Отже, окремі покупці також не
можуть впливати на ціну, маніпулювати ринком.
Конкуренція передбачає також, що виробникам легко входити в галузь і виходити з неї,
тобто нема штучних юридичних бар'єрів, які перешкоджають збільшенню або зменшенню
обсягів продукції в окремих галузях. Свобода входження в галузь і виходу з неї забезпечує
економіці гнучкість, без якої неможливий її ефективний розвиток.
^ Обмежене управління
Ринкова економіка сприяє ефективному використанню ресурсів, вона самодостатня і
саморегульована. Тому, щоб ринок функціював ефективно, він має діяти вільно ("вільний
ринок") на основі цінового механізму; координацію господарського життя ціновим
механізмом вважають найістотнішою перевагою ринкової моделі.
Держава в такій економіці повинна дотримуватися принципу невтручання в господарську
діяльність. Цей принцип випливає з припущення, що люди розумніше і ліпше захищають
власні інтереси, ніж це могла б робити держава 1.
Уважають, що втручання держави в господарське життя в економіці вільного ринку мусить
бути обмежене. Держава має брати
'Принцип невтручання (Іаіззег Гаіге) увів А. Сміт, як реакцію на урядові обмеження періоду меркантилізму, коли
держава контролювала всю економіку
Ринкова економіка
на себе тільки ті функції, що їх не можуть виконати окремі особи: гарантувати національну
оборону, підтримувати законність і порядок, налагоджувати дипломатичні відносини з
іншими країнами, забезпечувати законодавче середовище для нормального функціюваиня
ринку, будувати дороги, школи тощо.
Концепція ринкової економіки як саморегульованої системи не допускає директивного,
централізованого державного управління нею.
Проте низка небажаних наслідків, пов'язаних із функціюванням ринкової економіки, призвела
до того, що від 30-х років XX ст. вага уряду в економіці збільшилася.
Ринкову економіку, в якій уряд відіграє активну роль, називають змішаною.
5.3. КРУГОПОТІК РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
Для глибшого розуміння ринкової економіки застосуймо схему кругопотоку. Функціювання
ринкової економіки ґрунтується на взаємопов'язаному неперервному русі ресурсів,
виготовлених продуктів і доходів. Такий рух називають кругопотоком.
Головними учасниками господарського життя, або економічними суб'єктами, є:
домогосподарства, фірми (підприємства) і держава.
Домогосподарства - це особи або сім 7, які є власниками всіх ресурсів, мають спільні доходи і
спільно їх використовують. Отже, у ринковій економіці домогосподарства не лише
отримують і витрачають доходи, а й володіють усіма економічними ресурсами і постачають їх
на ринок.
Фірми - це основні виробничі (ділові) одиниці, які використовують ресурси для виробництва
товарів або послуг, щоб отримати прибуток. Розрізняють три головні форми фірм
(підприємств, бізнесу):
- одноосібні (індивідуальні);
- товариства;
- корпорації.
Держава виконує важливі функції в національній економіці. (Про роль держави в
господарському житті йтиметься в одній з наступних тем). На рис. 5.1. зображено
домогосподарства й фірми, які ухвалюють рішення в ринковій економіці. У верхній частині
схеми маємо ринок ресурсів. Домогосподарства безпосередньо або __
Тема 5
опосередковано (через власність наділові підприємства) володіють усіма ресурсами - працею,
землею, капіталом і підприємницьким хистом, знаннями й інформацією - і постачають їх через
ринок ресурсів підприємствам. Підприємства потребують ресурсів, бо саме за їхньою
допомогою вони виробляють товари й послуги. Під впливом взаємодії попиту й пропозиції на
величезну кількість трудових, матеріальних та інформаційних факторів виробництва на ринку
ресурсів установлюється ціна на кожен з них. Платежі фірм домогосподарствам за ресурси
називають доходами. Ці доходи домогосподарства привласнюють у вигляді заробітної платні
(оплата праці),ренти (плата за землю), процента (плата за капітал) та прибутку (плата за
підприємницький хист). Водночас платежі фірм за придбані ресурси є їхніми витратами.
Ринок г

Ресурси ресурсів ЗелІ'Ія, праця, капітал.

V підпрі смпицьки хист

І
Товари і й

Фірми (підприємства) Домогоспо-

дарства
і ь Товари І Ринок
!
послуги продуктів послуги

Виторг від продажу (дохід) Спожиачі видатки

Рис. 5.1. Кругопотік ресурсів, продуктів і доходів у ринковій економіці

У нижній частині схеми масморинок продуктів. Грошовий дохід, який домогосподарства
отримують від продажу ресурсів, вони використовують для купівлі товарів і послуг на ринку
продукції. Через видатки свого грошового доходу домогосподарства виявляють попит на
товари й послуги. Водночас підприємства використовують придбані на ринку ресурсів
фактори виробництва для виробництва товарів й послуг, які постачають на ринки продуктів.
Під впливом взаємодії попиту й пропозиції формуються ціни на продукти. З погляду
підприємств, грошові видатки домогосподарств на товари й послуги є виторгом,
надходженнями від продажу товарів і послуг.
Розгляд кругопотоку ринкової економіки дає підстави до таких висновків:
^ По-перше, домогосподарства і підприємства беруть участь у кругопотоці як самостійні та
незалежні суб 'єкти господарювання.
Ринкова економіка
ІоІ
*Ь По-друге, у закритій ринковій економіці витрати одних економічних суб'єктів є доходами
інших. Це означає, що обсяг виробництва (виторг фірм) дорівнює грошовим доходам домо-
господарств (споживчі видатки).
'Ь По-третє, домогосподарства і підприємства є учасниками обох ринків, проте в кожному
випадку вони діють, як контрагенти. На ресурсних ринках фірми діють як покупці, а
домогосподарства - як власники ресурсів і постачальники, що є продавцями. На ринкові
продуктів вони міняються ролями: домогосподарства, як споживачі, є покупцями, а
підприємства - продавцями. Кожний економічний суб'єкт одночасно і купує, і продає.
*Ь По-четверте, усі операції купівлі-продажу кількісно обмежені. Домогосподарства мають
обмежені ресурси, які вони постачають підприємствам, атому й обмежені їхні грошові доходи.
Обмежені доходи не дають змоги придбати всіх товарів і послуг, які споживач хотів би
купити. Через обмеженість ресурсів виробництво товарів і послуг також обмежене. Тому
проблема рідкісності ресурсів та ухвалення правильних рішень є визначальною в аналізі
схеми кругопотоку ринкової економіки.
•Ь По-п'яте, кінцевим результатом процесу є реальний потік економічних ресурсів, що на
схемі зображено рухом проти годинникової стрілки; грошовий потік рухається за
годинниковою стрілкою. Ці потоки рухаються без перешкод і безупинно, якщо видатки
домогосподарств дорівнюють обсягу виробництва фірм.
Ця схема розкриває фундаментальні принципи функціювання вільного ринку. Водночас у ній
не враховано низки обставин, зокрема:
О економічна роль держави; © роль міжнародного ринку;
© не розкрито реального процесу формування цін на економічні ресурси, товари і послу ги, а
також у се розмаїття взаємозв'язків і взаємозалежностей в економіці.
Нині вільний ринок не забезпечує найефективнішого функціювання економіки.
Двома найважливішими чинниками, що спричиняють збої ринкового механізму, є: ®
монополія; © зовнішні впливи.
Позитивні риси ринкового механізму реалізуються лише за умов досконалої конкуренції. А це
- ідеальна ситуація. Досконала
конкуренція існує тоді, коли жодна з фірм, що діють на ринку, не
____._..__..„_ __
може вирішальне впливати на ціни. Якщо ж, наприклад, обсяг торгівлі чи якоїсь іншої
діяльності фірми настільки великий, що може вплинути на ринкові ціни, то маємо
"недосконалу конкуренцію". Позитивні риси ринкового механізму тоді знецінюються, або в
усякому разі зменшуються.
Економісти вважають, що економіка досконалої конкуренції є ефективною, тобто перебуває
на межі виробничих можливостей. За недосконалої конкуренції економіка може зміститися
ліворуч від межі виробничих можливостей.
У реальному житті "конкуренція ніде навіть не наближається до "досконалості" (П.
Семюелсон). Для досконалої конкуренції декількох суперників ще недостатньо. Усе
економічне життя є, по суті, мішаниною конкуренції і монополії. Тут переважає недосконала
конкурси ці я. Спроби створити досконалу конкуренцію за допомогою закону - понад людські
можливості. Конкурентна система цін - це шлях організації господарства, але не єдиний. І все
ж: хоч система цін не є досконалою, не є досконалими і її альтернативи.
Ще однією причиною збоїв у функціюванні ринкового механізму є різні зовнішні обставини
(економічна діяльність виходить за межі ринку), наприклад, забруднення повітря. Фабрика
викидає в повітря відходи, які шкодять здоров'ю людей, руйнує їхнє майно, а фірми не
відшкодовують завданих збитків, тобто ціна на продукцію фірми занижена, і витрати на
поліпшення середовища перекладаються на все суспільство.
~~ Отже, —— -
ринковий механізм через низку причин '(головні: монополія і зовнішні впливи) не може нинГ "самостійно
регулювати господарського життя в національній* економіці. Неодмінним стає державне втручання в
економічне життя. (Ці питання розглядають у темі курсу "Економічна роль держави ".)
5.4. СУЧАСНИЙ РИНОК ТА ЙОГО СТРУКТУРА
Суть та головні види сучасного ринку
Сучасний ринок надзвичайно строкатий, багатосегментований. Він суттєво відрізняється від
ринку епохи вільної конкуренції. Йому властиві такі риси:
^ гарантований збут великої кількості товарів; Ринкова економіка
163
> розвинена система соціального захисту населення;
> державна активність у регулюванні фінансової, кредитної та цінової політики;
> розвиток нових сегментів (ринок інформації та ін.);
> розвинена інфраструктура.
Сучасний ринок проник в усі сфери економіки, в усі її клітинки й усі регіони держави. Уся
економіка стає ніби сукупністю ринків.
Отже, сучасний ринок - це складне полісистемне утворення, у якому ринкові закономірності
тісно взаємодіють з регулювальними зусиллями держави.
На сучасному ринкові багато суб'єктів: індивідуальні товаровиробники, фірми,
домогосподарства, держава, різні громадські та інші організації. Об'єкти ринку - це
специфічні групи товарів і послуг. Ринок країни цілісний, однак, він має надзвичайно багату
структуру.
Є різні класифікації ринку.
с^° За ступенем обмеження конкуренції (ступенем монополізації) виділяють:
<=> ринок досконалої конкуренції;
<=$ ринок монополістичної конкуренції;
<=> олігополістичний ринок;
<=$ чисто монополістичний ринок.
Ці моделі часто поділяють ще на два великі блоки: Ф ринок вільної (досконалої) конкуренції;
© ринок недосконалої конкуренції, який охоплює монополістичний ринок, олігополістичний і
ринок монополістичної конкуренції.
(Складники ринку за цією класифікацією ґрунтовно вивчають у курсі "Мікроекономіка ".)
и& За адміністративно-просторовою ознакою виділяють такі види ринку:
<=> місцевий;
^> регіональний;
о національний;
О міжнародний;
О світовий.
кз> За характером продаж ринок поділяють на оптовий і роздрібний; су за ступенем
регулювання - на регульований і не-регульований; «з* за ступенем насиченості - на
рівноважний, насичений і дефіцитний; сз? за відповідністю законодавчим нормам -па
легальний і "тіньовий" ("чорний").
~Тема 5
Докладніше розгляньмо структуру ринку за економічним призначенням об'єктів ринку. За
цією ознакою виділяють:
4 ринок товарів і послуг;
й ринок праці;
4 ринок природних ресурсів;
й фінансовий ринок;
й ринок науково-технічних розробок;
4 інші види ринку.
Національний ринок є взаємопов'язаною сукупністю усіх конкретних ринків: товарів і послуг,
праці, природних ресурсів, капіталів, грошей, цінних паперів, науково-технічних розробок
тощо. Зміни в будь-якому секторі національного ринку зумовлюють зміни в інших його
секторах.
На кожному з ринків циркулюють певні об'єкти купівлі-продажу, взаємодіють особливі
продавці й покупці та під впливом попиту і пропозиції формуються своєрідні ціни.
^ Ринок товарів і послуг
В історичному аспекті він виник першим. Згодом у ньому виокремились ринок факторів
виробництва і ринок споживчих товарів. Такий поділ зробив цей сегмент ринку більш
спеціалізованим, доцільнішим, а, отже, і досконалішим.
На ринкові товарів і послуг відбувається обмін товарів і послуг особистого й виробничого
призначення. В економіці є велика кількість ринків конкретних продуктів, функціюють
спеціалізовані ринки. Споживчий ринок охоплює ринки одягу, продовольства, побутової
техніки, меблів тощо; ринок товарів виробничого призначення -ринки вантажівок,
устаткування, сировини, паливних та енергетичних ресурсів і т. ін.
Ринки товарів і послуг (товарні ринки), різняться й за суб'єктами. Продавці та покупці на них
- юридичні й фізичні особи. На споживчому ринкові покупцями є домогосподарства, а
продавцями - фірми, які виробляють споживчі товари та послуги.
На ринкові товарів виробничого призначення покупцями є: ^ фірми, які потребують їх для
виробництва інших товарів і посл) >г;
*=$ посередницькі організації, які стають власниками товарів для їхнього подальшого
перепродажу;
<=> представники владних структур. Продавці товарів виробничого призначення - це фірми,
які їх виробляють, та посередницькі структури.
Ринкова економіка
165
Є відмінності між двома видами товарного ринку й у способах доведення продукції до
споживача. Між виробниками й споживачами товарів і послуг стоять посередницькі
структури. Вони полегшують виробникам реалізацію товарів і послуг, а споживачам -їх
купівлю. На споживчому ринкові важливими є гуртова та роздрібна торгівля, а на ринкові
товарів виробничого призначення - дистриб'ютори, дилери і брокери. Гуртова торгівля - це
купівля товарів великими партіями з метою перепродажу їх роздрібним торговцям, або
безпосереднім споживачам. Гуртові торгівці пристосовують свої послуги до потреб
споживачів, стежачи за попитом.
Роздрібна торгівля реалізує товари дрібними партіями кінцевим споживачам для
безпосереднього використання. Мережа роздрібної торгівлі охоплює торгові центри,
універмаги, спеціалізовані крамниці, крамнички та ін.
Дистриб'ютори - це гуртово-посередницькі фірми, які обслуговують різні галузі економіки;
вони закуповують товари гуртом, зберігають і продають їх від свого імені й на свій ризик.
Дистриб'юція сприяє просуванню товарів до споживачів.
характер попиту. Попит на продукти споживчого вжитку є первинний, природний, тоді як
попит на фактори виробництва - похідний, залежить від споживчого попиту;
гнучкість попиту. Попит на споживчі товари більше залежить від коливання цін, ніж: попит
на інвестиційні товари. Різкі коливання попиту на інвенспшцШні товари мали б небажані
наслідки для діяльності підприємств;
кількість партнерів. На ринку інвестиційних товарів коло партнерів вужче. Вони досить
добре .обізнані зі справами кожного.
Цікаво пригадати, як виглядав ринок товарів і послугу так званих соціалістичних країнах. Щодо ринку
споживчих товарів, то він був розбалансований, постійно дефіцитний, ненасичений. Такий стан -
наслідок ідеологічної догми, згідно з якою економіка була зорієнтована на переважне виробництво
засобів виробництва. Командно-адміністративна система СРСР відвернула виробництво від його
кінцевої мети - забезпечення потреб людини - і підпорядкувала його великодержавним імперським
інтересам та інтересам військово-промислового комплексу (ВПК). Цей дисбаланс виглядав так: на
фонд споживання й соціальних потреб виділяли близько 25-20% ВНП, а решта 75-80% була призначена
для капітальних вкладень, приросту виробничих ресурсів і ресурсів ВПК.
?

Водночас для розвинених країн пропорція була протилежною: 70% ВНП мало споживче призначення і
тільки 30% виділяли для інших цілей. Невипадково, ще в середині 90-х років XX ст. у структурно
деформованій економіці України ринок споживчих товарів становив тільки 12-15% суспільного
продукту!
Ринку факторів виробництва (інвестиційних товарів) у командній економіці не було. Розподіл факторів
виробництва відбувався централізовано через систему Держпосіачу, супроводжувався різними
лімітами. Результат такого розподілу - величезне марнотратство, що виявилося у так званих
довгобудах, розпорошенні капітальних вкладень, зростанні вартості споруджуваних об'єктів,
невідповідності світовим стандартам тощо.
^ Ринок праці
Особливості ринку праці пов'язані зі специфікою його об'єкта. Як і товарний ринок, ринок
праці доволі розгалужений, що зумовлено потребами економіки в різних видах праці.
Продавцями праці є люди працездатного віку, а покупцями -приватні або державні
підприємства.
Попит на ринкові праці похідний від попиту на товари і послуги й залежить від
продуктивності праці. Згідно з законом спадної продуктивності ресурсів, починаючи з
певного моменту, продуктивність праці кожного додатково найнятого працівника зменшу-
ватиметься. Підприємець наймає додаткових працівників доти, доки ціна праці (заробітна
платня) не перевищує їхнього внеску у створений продукт.
На пропозицію праці впливають різні чинники, передусім свобода вибору власника ресурсу
"праця". Початкове працівник має зробити вибір: продавати чи не продавати свою працю.
Звичайно, він робить вибір працювати, бо праця - важливе джерело його доходу. Далі
працівник мусить вирішити, яку кількість праці продати, тобто він робить вибір між дозвіллям
і тими споживчими благами, які він зможе придбати за отриману платню. Утім важливими є
такі обставини:
Ч> по-перше, із підвищенням платні виявляється ефект заміщеня: працівникові буває вигідно
відмовитися від певної кількості годин дозвілля задля збільшення годин праці за умови, що
ціна його праці висока і, отже, дає більше переваг;
*Ь по-друге, зі збільшенням тривалості робочого часу працівник витрачає щораз більше
енергії протягом кожної додаткової одиниці
Ринкова економіка 167
часу (зростають граничні витрати праці). Тому тільки за умови збільшення заробітної платні
працівник погодиться працювати довше (більше);
*Ь по-третє, з п ідвищенням заробітної платні діє ефект доходу; він виявляється в тому, що,
одержуючи вищу платню і задовольнивши свої першочергові потреби, працівник більше цінує
дозвілля. Тільки вища заробітна платня може спонукати працювати його більше.
Іншими словами, пропозиція праці прямо залежить від ціни на неї.
На пропозицію праці впливають також демографічна ситуація в країні, рівень втручання
держави в економіку, профспілки, імміграційні процеси та ін.
Ринок праці в Україні формується украй складно. Це пов'язано з різким і великим спадом
виробництва, закриттям багатьох гігантських державних підприємств, низькою оплатою праці
(46-те місце серед європейських країн! - м«нІІІе ніж 1% від рівня оплати данського робітника
(27,89 євро за годину!)), великою часткою прихованого безробіття, неспроможністю
економіки повністю використати складну працю випускників вищих навчальних закладів,
великою міграцією фахівців за кордон (близько 7 млн осіб) та ін.
Ринок природних ресурсів
Ринок природних ресурсів пов'язаний із купівлею-продажем такого специфічного ресурсу, як
земля. Він, як відомо, охоплює широке коло об'єктів: ґрунти, вода, повітря, рослинний і
тваринний світ, корисні копалини і т. ін. Цілком зрозуміло, що окремі природні ресурси,
наприклад, повітря і вода, безпосередньо не стають об'єктами купівлі-продажу. Щодо інших
елементів ресурсу земля, то корисні копалини, ділянки землі тощо можна вільно продавати і
купувати.
На ринкові природних ресурсів, які є об'єктом купівлі-продажу, відбувається передавання
прав власності від їхніх власників до майбутніх користувачів - підприємств (видобувних,
будівельних, сільськогосподарських - приватних чи державних). Покупцями ділянок землі
можуть бути окремі особи, корпорації та інші організації. Власниками, а отже, і продавцями
землі можуть бути приватні особи, органи державної влади, корпорації.
Кількість ділянок землі на планеті й в окремій країні обмежена.
Ринок землі, як засобу сільськогосподарського виробництва, в Україні поки що один із
найменш розвинутих. Є підстави вважати, що його формування відбуватиметься найдовше.
Це пов'язано з
168 Тема 5

тривалим існуванням державнрї власності на землю в минулому та небажанням впливових у

країні сил сприяти становленню приватної власності на землю, без якої її ринок функціювати
не може. Неврегульованість питань земельної власності дуже гальмує розвиток аграрного
бізнесу.
Фінансовий ринок
Фінансовий ринок - це ринок, де купують і продають фінансові засоби: гроші, облігації, акції,
векселі та інші цінні папери. Він представляє монетарну економіку. На цьому ринкові
формуються позиковий процент, курс валют і цінних паперів.
Фінансовий ринок - нині найважливіший після ринку товарів і послуг. Річ у тім, що в ринковій
економіці більшість видів господарської діяльності опосередковані фінансовими потоками і
проходять через фінансовий ринок. Водночас фінансовий ринок є найчутливішим показником
стану національного ринку.
Головне знаряддя фінансового ринку -позиковий процент, який став універсальним критерієм
ефективності прикладання капіталу. Позиковий процент відображає мінімальний рівень
віддачі, ефективності капітальних вкладень. Він є своєрідним еталоном визначення
прибутковості бізнесу. Якщо очікуваний прибуток від капітальних вкладень буде нижчий від
рівня позикового процента, то вигідніше покласти гроші у банк.
З іншого боку, фінансовий ринок є і найдосконалішим: по-перше, тому що забезпечує
практично єдину ставку позикового процента не тільки в окремо взятій країні, а й на
міжнародному рівні; по-друге, він має багато суб'єктів - ними є всі учасники економічних
відносин; по-третє, об'єкти купівлі-продажу тут порівняно однорідні (гроші, акції, облігації
тощо), що полегшує функціювання ринку, збільшує його передбачуваність; по-четверте,
сучасний фінансовий ринок має розвинуту інформаційну структуру, що забезпечує головну
умову конкурентного ринку: вільний вхід і вихід з нього.
Очевидно, що фінансовий ринок є ключовим у ринковій системі. Без розвиненого фінансового
ринку ринкову систему взагалі не можна вважати повноцінною.
Фінансові ринки можна поділити на: ринки грошей і капіталів, ринки цінних паперів (акцій та
облігацій), первинні й вторинні, організовані (біржі) іпозабіржові (неорганізовані).
Головними інструментами фінансового ринку є: акції, заставні, облігації корпорацій, цінні
папери уряду та урядових установ, боргові
зобов'язання місцевих органів влади тощо.___________________• -
Ринкова економіка 169

Ринок грошей і капіталів

Ці ринки досить близькі між собою. Відмінність між ними така: Ф на ринкові капіталу беруть
позику (купують гроші) для придбання капітальних благ, а на ринкові грошей - для купівлі
будь-яких товарів і послуг;
© ринок грошей охоплює лише короткотермінові (від одного дня до одного року), а ринок
капіталів - середньо- й довготермінові кредити.
Надання грошей у позику на засадах строковості, повернення та платності називають
кредитом. Платою за користування кредитом є процент.
На кредитному ринкові кредитні відносини встановлюються між власниками тимчасово
вільних грошових коштів та їх покупцями. Власниками (джерелом кредиту) є: заощадження
населення; тимчасово вільні кошти підприємств; капітали осіб, які живуть за проценти;
тимчасово вільні бюджетні кошти. Позичальниками, покупцями грошей є домогосподарства,
підприємства та органи державної влади.
У ринковій економіці є різні види кредиту - комерційний, банківський, споживчий, іпотечний,
державний, міжнародний.
Попит на гроші пов'язаний з функціями грошей як засобу обігу і як засобу нагромадження.
Він визначений:
> попитом на гроші для угод (для оплати товарів і послуг), що прямо залежить від
кількості товарів і послуг, які виробляють;
> попитом з боку фінансових активів. Річ у тім, що люди можуть зберігати свої
заощадження не тільки в банках на депозитах, але й вклавши їх в акції, облігації,
сертифікати тощо.
Пропозиція грошей представлена не тільки готівкою, а й різними банківськими депозитами.
Під впливом попиту і пропозиції грошей формується їхня ціна - банківський процент.
Ринок цінних паперів
З ринком грошей та ринком капіталів тісно пов'язаний ринок цінних паперів. Продаж цінних
паперів, як і використання кредиту, є засобом отримання фірмами додаткових коштів для
інвестування.
Поява цінних паперів пов'язана із суттєвими змінами у власності й формах господарювання,
передусім із розвитком акціонерної власності й акціонерних
підприємств.________________________
Темд5

Є два головні види цінних паперів приватних фірм - акції та облігації.

Акція засвідчує право її власника на частку (пай) активів і чистого доходу фірми, яка
випустила цей цінний папір. Власник акцій є співвласником капіталу фірми на величину акцій.
Якщо ви, наприклад, володієте однією з 100 тисяч випущених фірмою звичайних акцій, то це
означає, що ви маєте право на одну стотисячну активів і чистого доходу фірми. Власник акцій
отримує дохід у вигляді дивідендів.
Акція не може бути повернена фірмі, яка їх випустила. Єдина можливість повернути гроші за
акції - продати їх на ринкові. Оскільки акції не погашаються, то їх трактують як
довготермінові цінні папери.
Є різні види акцій. Серед них найпоширеніші звичайні та привілейовані акції. Звичайні акції
дають її власникові право голосу на зборах акціонерів і на відповідну частку активів компанії
та її доходу. З цим видом акцій пов'язане і поняття контрольний пакет акцій, тобто пакет,
який дає право повного контролю над ухваленням управлінських рішень у фірмі. Суто
арифметичне таке право надає володіння 50% + 1 акція. Проте, внаслідок великої
розпорошеності (дифузії) акцій серед акціонерів, багато з яких купують акції задля дивідендів
і не беруть участі в управлінських питаннях компанії, контрольним може бути пакет з 10%
акцій і навіть менше.
Привілейовані акції не дають права голосу, зате вони гарантують дохід незалежно від
фінансових результатів діяльності фірми. Розмір доходу на ці акції визначають у разі емісії,
він не може бути зменшений (підвищений - так).
Інші види акцій є видозмінами від звичайних і привілейованих. Облігації - це боргові
зобов'язання фірми, яка їх випустила (емітувала). Власник облігацій не є співвласником
підприємства -емітента, а є його кредитором. Купівля облігацій робить емітента боржником
їхніх покупців. Підприємство-емітент зобов'язане не тільки викупити облігації через певний
термін, скажімо, за п'ять, десять чи більше років, а й регулярно, за певні проміжки часу аж до
визначеної дати погашення облігацій, сплачувати передбачений до її номінальної вартості
процент.
Дохід на облігацію можна сплачувати й у вигляді скидки в ціні - дисконти. У цьому випадку
дохід (з дисконтом) виплачують одночасно з погашенням облігації.
Облігації вважають короткотерміновим борговим інструментом, якщо термін її погашення -
до року, середньотерміновим,
Ринкова економіка
якщо термін погашення - між роком і декількома роками, І довготерміновим, якщо термін
пошагення - десять і більше років. Правда, ця класифікація облігацій може відрізнятися по
країнах.
Облігації випускають не тільки приватні фірми, а й державні органи, місцеві також. Державні
облігації вважають найнадійнішими цінними паперами, оскільки вони забезпечені
(теоретично) усім державним майном.
Облігації, як і акції, мають ціну. Розрізняють декілька її видів: номінальну, курсову (ринкову),
ціну викупу (погашення).
Важливим борговим документом, який набув особливого поширення в розвинених країнах у
повоєнний час, є так звані заставні. Застава - це майно, яке передають кредиторові, якщо
позичальник неспроможний виконати боргові платежі. Заставні -це головна форма боргових
угод домогосподарств у США. Понад 85% боргу сімей у цій країні - це позики під заставу
(автомобіль, будинок тощо). Заставою для комерційних фірм та фермерських господарств
слугує нерухоме майно.
Акції й облігації мають свої переваги і недоліки. Перевагою акцій є те, що їхні власники
мають пряму вигоду від збільшення прибутковості фірми чи її активів. Власники облігацій
такої вигоди не мають, оскільки платежі їхні гарантовані. Правда, в разі зменшення активів і
доходів фірми переваги акцій стають їхнім недоліком, а недоліки облігацій -їхньою
перевагою.
Головний недолік акцій порівняно з облігаціями в тому, що дивіденди на них виплачують за
"залишковим" принципом, тобто після оплати фірмою її боргових зобов'язань (облігацій).
Облігації - надійніші, тому популярніші порівняно з іншими видами цінних паперів.
Хоч ми більше чуємо про акції та їхні ринки, однак насправді ринки облігацій за загальною
вартістю перевищують ринки акцій. На початку 90-х років у США вартість боргових
інструментів (облігацій і заставних) більше, ніж удвічі перевищувала вартість акцій. Водночас
треба зазначити, що в різних розвинених країнах акції й облігації, як джерела фінансових
коштів фірм, відіграють неоднакову роль. Якщо в США ринок облігацій більше ніж у 14 разів
важливіший від ринку акцій, то у Великобританії, Франції і Німеччині ринок акцій
важливіший від ринку облігацій.
Іншими видами цінних паперів, які з'явилися і набули поширення під впливом зміни
економічного середовища у другій половині XX ст., зокрема внаслідок зростання процентного
ризику (нестабільність позикового процента), є опціони, депозитні й ощадні
сертифікати, державні цінні папери, комерційні папери та ін._______
І72 Тема 5
Опціони-це у годи (зобов'язання), оформлені як цінні папери, що дають право на купівлю
(опціон покупця) або продаж (опціон продавця) іншого цінного паперу (акції, облігації тощо)
за наперед точно визначеною ціною (тик званою виконавчою ціною) до або на певну дату в
майбутньому.
Опціонні контракти (угоди) є формою страхування від несприятливої зміни процентної ставки
(процентного ризику). Тому покупці повинні платити за них певну ціну, яку називають
"премією" чи "застрахованим внеском".
Нестабільність процентних ставок збільшила попит на опціонні контракти. Опціонний ринок
став високоприбутковим.
Депозитні й ощадні сертифікати - це свідоцтва банків про внесення коштів (депозитів),
що надає право на отримання вкладів і обумовлених процентів. Іншими словами,
сертифікати є різновидом термінових вкладів, якими, до того ж, можна торгувати.
Депозитні й ощадні сертифікати продають і купують на ринках цінних паперів.
Комерційні папери - це короткотермінові боргові інструменти, що їх випускають великі й
відомі компанії.
Цінні папери є об'єктом купівлі-продажу на фінансовому ринку. Розрізняють первинний і
вторинний ринки цінних паперів.
Первинний ринок - це фінансовий ринок, на якому емітент, тобто фірма або урядова
установа, продає (розміщає) нові випуски цінних паперів.
Вторинний ринок-це фінансовий ринок, на якому відбувається перепродаж цінних паперів за
їхньою курсовою ціною, тобто цінні папери переходять до нового власника. Вторинними є
фондові біржі, валютні, обмінні, фючерсні та інші ринки.
Уразі продажу цінних паперів на вторинному ринкові гроші за них отримує суб'єкт, який
продав їх. До фірми, чиї цінні папери продають, ці гроші не доходять. Фірма отримує
додаткові кошти лише тоді, коли її цінні папери продають уперше, тобто на первинному
ринку. У чому ж тоді роль вторинного ринку? Які функції він виконує?
Вторинні ринки цінних паперів виконують дуже важливі функції в економіці. Бонн, по-перше,
роблять цінні папери ліквіднішими, а тому бажанішими для покупців, їх легше тоді продати
на первинному ринку. По-друге, курсова ціна на вторинному ринкові визначає ціну цінних
паперів на первинному ринкові. На первинному ринкові цінні папери продають за цінами, які
склалися на
Ринкова економіка
вторинному ринкові. Вторинний ринок, не беручи безпосередньої участі в збільшенні коштів
фірми, посередньо сприяє цьому. Потрете, через вторинний ринок цінних паперів
відбувається перерозподіл потоків капіталів у галузі з найвищою рентабельністю
(дохідністю).
Важлива функція вторинного ринку цінних паперів пов'язана також з тим, що він дуже
чутливо реагує на зміни в політичній, соціально-економічній та інших сферах людського
життя. Тому узагальнені показники стану цього ринку (індекс Доу-Джонса, індекс Рейтера у
Великобританії та ін.) є важливим показником стану економіки країни.
Варто зазначити, що через ринки цінних паперів реалізують демократичні принципи
управління фірмами - що більшою кількістю акцій хтось володіє, то більше прав він має.
Надзвичайно важлива функція цього ринку і в тому, що через нього держава, купуючи цінні
папери тих підприємств, які вона хоче підтримати, реалізує свою структурну політику, а
також регулює грошову масу в країні, тобто проводить свою фінансову політику. (Ці питання
докладно розглядають у курсі "Макроекономіка".)
Розрізняють два види вторинних ринків. Перший - організований ринок - існує у вигляді бірж,
де покупці та продавці цінних паперів зустрічаються в певному приміщенні для проведення
торгів. Доступ на цей ринок мають тільки дуже солідні компанії.
Другий - позабіржовийринок цінних паперів. На цьому ринкові продавці цінних паперів
продають їх кому завгодно і всім, хто готовий заплатити названу ціну. Позабіржовий ринок
високо-конкурентний і не дуже відрізняється від організованого ринку (біржі). До цього ринку
мають доступ не тільки солідні корпорації, а й малі та середні фірми.
Отже,
головна мета фінансових ринків - спряму-"вания тимчасово вільних коштів до осіб, які
можуть їх4 продуктивно використати. Це поліпшує економічну ситуацію і підвищує добробут
у суспільстві.
Рийок науково-технічних напрацювань
Обслуговує всі сфери людської діяльності. Впровадження найновіших досягнень науки й
техніки у виробництво - одна з
174
Тема 5
передумов зростання національного багатства, підвищення добробуту населення, його
духовного та інтелектуального поступу. В умовах ринку кожна фірма для свого виживання
повинна підвищувати ефективність виробництва, а отже, впроваджувати нову техніку, ноу-хау
й технологію. Тому нові технології стають об'єктами купівлі-продажу. Це стимулює
діяльність тих, хто розробляє нову техніку і технології, до пошуку нових науково-технічних
розв'язків, забезпечення їхньої конкурентоспроможності.
Чільне місце в цьому сегменті ринку посідають нові інформаційні технології'!' комп'ютери.
Вони стимулюють технічний прогрес, дають змогу швидко обмінюватися інформацією. Через
Інтернет уже нині реалізують товарів і послуг на десятки, а може й сотні мільярдів доларів.
Формування ринку науково-технічних напрацювань передбачає комерціалізацію установ, що
їх провадять, створення центрів поширення нової технології та ноу-хау, розвиток повноцінної
системи інформаційного забезпечення економіки.
Серед інших видів ринку важливим є валютний ринок, на якому об'єктом купівлі-продажу є
різні національні валюти й діють різні суб'єкти, зокрема комерційні банки. Тіньовий ринок є
елементом підпільної економіки, це несанкціонована ринкова діяльність. Тіньовий ринок за
будовою подібний до легального.
* Резюме
1. Найефективнішою формою організації економічного життя суспільства є ринкова
економіка. Ринкова економіка - це відпрацьований механізм об'єктивної координації
діяльності мільйонів людей і фірм за допомогою системи цін і ринків.
2. В основі функціювання ринкової економіки є її інституційні механізми (принципи):
приватна власність, економічна свобода, особиста заінтересованість, конкуренція,
обмежене управління.
3. Приватна власність сприяє нагромадженню заощаджень і багатства, заохочує до
особистої ініціативи та працьовитості. У сучасній ринковій економіці мають право бути
представленими й інші форми власності: державна, колективна, кооперативна. Економічна
свобода - фундаментальна частина свобод громадянського суспільства. Гі складниками є:
свобода підприємництва, свобода споживання, свобода переміщення ресурсів між різними
галузями економіки, свобода ціноутворення. Особиста заінтересованість - внутрішній
мотив,
Ринкова економіка
175
рушійна сила ринкової економіки, а конкуренція - її контрольно-регульований механізм.
Основою конкуренції є розпорошення економічної влади всередині двох частин економіки -
фірм та домогосподарств. Втручання держави в господарське життя в економіці вільного
ринку обмежене.
4. Ринок - економічне явище, що виникло внаслідок природно-історичного розвитку
виробництва й обміну. У сучасному розумінні ринок є поняттям містким і його визначають
як економічний інститут, через який покупці й продавці взаємодіють, щоб визначити ціни та
кількість товарів і послуг. На ринкові за допомогою цінового механізму відбувається
узгодження і координування поведінки суб'єктів господарської діяльності, на ньому
досягають рівноваги попиту і пропозиції, рівноваги економіки загалом. Ринок є одним із
найбільших досягнень цивілізації, він - загальнолюдська цінність.
5. Дії економічних суб'єктів узгоджує ринковий механізм. Він установлює загальну рівновагу
цін і розв 'язує три головні проблеми організації економіки: що, як і для кого. Проблема "що
виробляти" визначена купівельними рішеннями споживачів, а проблема "як виробляти" -
конкуренцією між виробниками. Розв'язання проблеми "для кого виробляти" пов'язане з
грошовими доходами споживачів, які формуються на ринку ресурсів. Ринковий механізм
демонструє свої переваги не тільки в розвинених країнах, але й у країнах, що розвиваються.
6. У ринковій економіці головними учасниками господарського життя (економічними
суб'єктами) єдомогосподарства, фірми і держава. Домогосподарства - це особи або сім V,
які є основними власниками ресурсів, мають спільні доходи і спільно їх використовують.
Фірми є діловими одиницями, які використовують куплені в домогосподарств ресурси для
виробництва товарів чи послуг з метою отримання прибутку. Держава виконує важливі
функції в національній економіці - формує правове середовище, перерозподіляє доходи,
забезпечує суспільство благами громадського вжитку, стабілізує національну економіку
тощо. Загальне уявлення про функцію-вання ринкової системи дає схема кругопотоку. Ця
спрощена модель відображає ринки продуктів, ресурсні ринки та найважливіші потоки -
доходи-видатки і ресурси-продукцію, які становлять систему ринкової економіки.
7. Сучасний ринок суттєво відрізняється від ринку епохи вільної конкуренції. Йому властиві
такі риси: гарантований збут
Тема 5
176
істотної кількості товарів; розвинена система соціального захисту населення; активна роль
держави в регулюванні фінансової, кредитної та інших сфер; розвинена інфраструктура;
поява і розвиток нових сегментів ринку тощо. Нині ринок проник в усі сфери економіки, усі її
клітинки й у сі регіони держави: вся економіка розвинених країн стала ніби сукупністю
взаємопов'язаних видів конкурентних ринків, які в такому взаємозв'язку творять
національний ринок.
8. Сучасний ринок структурований за багатьма ознаками: ступенем обмеження
конкуренції; адміністративно-просторовою ознакою; ступенем регулювання; відповідністю
законодавчим нормам тощо. За економічним призначенням об'єктів ринку (благ) можна
виділити такі великі сегменти: ринок товарів і послуг; ринок праці; ринок природних
ресурсів; фінансові ринки; ринок нерухомості й житла, ринок науково-технічних
напрацювань тощо. Кожний із цих ринків має свої об'єкти купівлі-продажу, тут
взаємодіють особливі продавці й покупці, існує певна специфіка у формуванні ціни.
9. Нині найважливішим сегментом ринку є фінансові ринки, де купують і продають
фінансові засоби: гроші, облігації, акції, векселі та інші цінні папери. На цьому ринкові
формуються позиковий процент, курс валют і цінних паперів. Важливість фінансового ринку
зумовлена тим, що в ринковій економіці майже всі види господарської діяльності
опосередковані рухом фінансових потоків і проходять через фінансовий ринок. Фінансовий
ринок - найдосконаліший і найчутливіший показник стану національного ринку.
10. На фінансовому ринку виділяють ринки грошей і капіталів. З ринком грошей і капіталу
тісно пов 'язаний ринок цінних паперів. Основними видами цінних паперів є акції та облігації,
векселі. Інші види цінних паперів: опціони, депозитні й ощадні сертифікати, державні цінні
папери, корпоративні папери. Розрізняють первинний і вторинний ринки цінних паперів, два
види вторинних ринків: організований і позабіржовий.
11. Серед інших видів ринку слід виділити ринок науково-технічних напрацювань, який також
обслуговує всі сфери людської діяльності. Чільне місце в цьому сегменті сучасного ринку
посідають нові інформаційні технології і комп'ютери. Вони стимулюють технічний прогрес,
дають змогу швидко обмінюватися інформацією. Серед інших видів ринку важливим є
валютний ринок, на якому об'єктом купівлі-продажу є різні національні валюти й діють різні
суб'єкти, зокрема комерційні
_____банки. Тіньовий ринок - елемент підпільної економіки.
Ринкова економіка
177
ТЕМ А 6
РИНКОВИЙ МЕХАНІЗМ
О План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
6.1. Попит та його чинники. Крива попиту. Закон попиту.
6.2. Пропозиція та її чинники. Крива пропозиції та її переміщення.
6.3. Рівновага попиту і пропозиції. Ціна рівноваги.
6.4. Еластичність попиту і пропозиції.
6.5. Переваги і вади ринку. Резюме
Ключові поняття та терміни
блага громадського вжитку блага індивідуального вжитку
вади ринку величина попиту величина пропозиції взаємодоповнювані товари взаємозамінювані
товари еластичність попиту за ціною еластичність пропозиції за ціною закон попиту
закон пропозиції зовнішні ефекти (екстернами)
крива попиту крива пропозиції негативні екстерналії переваги ринку позитивні екстерналії
попит пропозиція рівноважна ціна теорема Коуза
Основними інструментами саморегулювання ринкової економіки є попит, пропозиція і ціна, як
рівноважна взаємодії попиту і пропозиції в конкурентному середовищі. Ця тріада інструментів і
розкриває суть ринкового механізму.
Розгляньмо уважніше кожний із названих складників ринкового механізму.
6.1. ПОПИТ ТА ЙОГО ЧИННИКИ. КРИВА ПОПИТУ. ЗАКОН ПОПИТУ
Попит. Крива попиту
Покупці на ринку створюють попит. Основою попиту є потреби.
Попит відображає потреби, але не всі.________________________
178 Тема 6
Якщо ви хочете придбати комп'ютера, але не можете його купити через відсутність грошей, то
економісти назвуть це бажанням, а не попитом. Але якщо у вас є гроші, які ви готові
витратити на купівлю комп'ютера, то це вже попит.
Бажання, підкріплені грішми, перетворюються на попит. Попит - це потреби людей,
представлені на ринку і забезпечені грошима; іншими словами, попит - це платоспроможні
потреби людей. Говорячи про попит, економісти завжди мають на увазі платоспроможний
попит.
Як наукове поняття, попит характеризує зв'язок між ціною та кількістю товарів і послуг,
яку споживачі бажають і спроможні купити на ринку в межах визначеного часу за інших
однакових умов.
Практичний досвід і науковий аналіз засвідчують, що кількість товару, яку люди купують за
інших однакових умов, залежить від його ціни. Зазвичай, що вища ціна, то меншу кількість
певного товару люди хочуть купувати. І, навпаки, що нижча ціна товару, то більше охочих
його придбати. Кожній конкретній ціні (Р) відповідає певна величина попиту (О,), тобто
конкретна кількість товару, яку покупець хоче і може придбати. Між ціною товару й
величиною попиту на нього існує тісний взаємозв'язок. Цей взаємозв'язок можна відобразити
за допомогою шкали та кривої попиту.
Розгляньмо гіпотетичну шкалу попиту на яблука для окремого споживача (табл. 6.1).
Таблиця 6.1. Індивідуальний попит на яблука
Ціна за кг, Величина попиту,
грн кг/тиждень (0)
(Р)
А 5 2
В 4 3
С 3 4
О 2 6
Е 1 10
Із табл. 6.1 видно, що:
© за будь-якої ціни (Р) існує певна величина попиту (р) на яблука;
© покупець планує купувати більше яблук за низькою ціною, і менше - за високою. Висока
ціна є своєрідним бар'єром, який утримує споживача від купівлі великих порцій товару:
висока ціна знеохочує споживача, а низька - заохочує до купівлі яблук.
Ринковий механізм
179
Шкала попиту як така ще не дає відповіді на запитання, за якою з п'яти наведених цін яблука
купуватимуть, оскільки ціна залежить не тільки від попиту. Попит - це тільки наміри покупців
щодо можливих обсягів купівлі товару за кожної конкретної ціни і його визначають для
певного відрізку часу (день, тиждень, місяць і т. д.).
Дані табл. 6.1 можна проілюструвати графічно. Для цього відкладімо на горизонтальній осі
величину попиту на яблука /0/, а на вертикальній -їхню ціну/Р/ Кожну пару Р і <2, тобто
величину попиту і ціну, молена зобразити певною точкою на площині. Сполучімо відповідні
точки й одержимо криву
Рис. 6.1. Графік індивідуального попиту/ШУ.
попиту на яблука Графічне зображення шкали по-
питу називають кривою попиту, яку позначають буквою ^ (рис. 6.1.). Кількість (величина
попиту) і ціна перебувають в оберненій залежності: ^ збільшується, якщо Р зменшується. За
низької ціни споживач купує більше продукту, ніж за високої.
На рис. 6.1 бачимо, що крива попиту опускається з північного заходу на південний схід, тобто
є спадною. Це означає, що коли ціна на товар збільшується, то за інших однакових умов
покупець купуватиме менше яблук. І, навпаки, зі зменшенням ціни величина попиту зростає.
Цю обернену залежність між величиною попиту і ціною називають законом попиту.
Важливо зазначити, що, рухаючись уздовж кривої попиту від однієї точки до іншої, ми
переміщаємося тільки від однієї величини попиту до іншої. Це означає, що зміна ціни на
певний товар може призвести тільки до зміни величини попиту; сам попит (крива попиту) при
цьому не змінюється.
Закон попиту справджується для більшості товарів і послуг.
Дію цього закону, тобто обернену залежність ціни та величини попиту, економічна наука
пояснює двома причинами: ефектом доходу й ефектом заміщення. Ці ефекти виникають
унаслідок зміни ціни товару одночасно. Вони можуть впливати на поведінку споживача по-
різному.
Ефект доходу - це вплив зміни ціни продукту на реальний дохід споживача, а отже, і на
величину попиту на цей товар. Іншими словами, ефект доходу відображає зміни реального
доходу споживача і величини попиту спричинені зміною ціни певного
180 Тема 6
товару. Зміна ціни позначається на реальній купівельній спроможності споживача. Якщо ціна,
скажімо, яловичини знижується, то реальний дохід, або реальна купівельна спроможність
будь-якого покупця цього продукту зростає. Це зростання реального доходу вплине на
збільшення обсягу закупівель багатьох продуктів, яловичини також. Наприклад, у разі сталого
грошового доходу у 100 грн на тиждень покупець зможе купити 5 кг яловичини за ціни 20 грн
за кг. Однак якщо її ціна знизиться до 10 грн і споживач далі купуватиме 5 кг цього товару, то
за тиждень він зекономить 50 грн, які зможе використати для придбання додаткової кількості
цього, й інших продуктів. Отже, зниження цін робить нас дещо багатшими і дає змогу
збільшити обсяги купівлі товарів. У цьому суть ефекту доходу.
Ефект заміщення - це вплив зміни ціни продукту на його відносну дорожнечу, а, отже, і на
величину попиту. Іншими словами, ефект заміщення виявляє взаємозалежність між
відносними цінами товарів і величиною попиту на них. Зниження ціни на товар робить його
дешевшим відносно всіх інших товарів, абсолютні ціни яких не змінилися. Споживачі ж
схильні замінювати дешевшим продуктом інші продукти, які тепер стали відносно
дорожчими. У прикладі з яловичиною: зменшення ціни на яловичину за незмінних цін на інші
продукти робить її привабливішою для покупців. За ціни 10 грн. за 1 кг вона є "вдалішим
придбанням", ніж за 20 грн. Нижча ціна спонукає споживачів до часткового заміщення
яловичиною інших, тепер відносно менш привабливих товарів. Яловичина може заміняти
свинину, телятину, птицю, рибу та інші продукти харчування. Отже, нижча ціна збільшує
відносну привабливість продукту, і тому споживач купуватиме його в більших кількостях. У
цьому й полягає суть ефекту заміщення.
Ефекти доходу і заміщення виявляють себе одночасно в разі зміни ціни і впливають на
спроможність і готовність споживача купувати більше деякого продукту за низькою ціною, і
менше - за високою.
Закон попиту (спадний характер кривої попиту) має ще одне пояснення, оскільки його дію
пов'язують із законом спадної граничної корисності.
Хоч загалом потреби споживачів безмежні, потребу в конкретному товарі за короткий період
часу можна задовольнити повністю. У межах певного часу, коли смаки споживача не
змінюються, він може отримати і спожити таку кількість конкретного продукту, яка повністю
задовольнить його потребу в ньому. І що більшу кількість
Ринковий механізм 18 ]

продукту споживач споживатиме, то менше задоволення або меншу корисність він

отримуватиме від додаткових одиниць цього продукту. У цьому полягає суть закону спадної
граничної корисності'.
Цей закон спадний характер кривої індивідуального попиту на конкретний товар пояснює так.
Оскільки колена наступна одиниця продукту забезпечує споживачеві щораз меншу додаткову
(граничну) корисність, то він купуватиме додаткові одиниці продукту лише за умови
зменшення їхньої ціни. З погляду продавця, спадна гранична корисність цього продукту
спонукає його знижувати ціну, щоб покупці мали стимул купувати більше товару.
Розрізняють індивідуальний і ринковий попит. Досі ми розглядали індивідуальний попит.
Проте на ринку є багато споживачів, разом вони формують ринковий попит. Останній є
сумою індивідуальних попитів усіх покупців на певному ринку в межах визначеного періоду.
Отже, ринковий попит визначають чинники, що впливають на поведінку окремих покупців
певного товару.
Нсцінові чинники попиту
Обсяг ринкового попиту залежить не тільки від ціни аналізованого товару, але й від інших,
нецінових чинників. Саме вони врешті змінюють попит і спричиняють переміщення його
кривої.
Крива попиту час від часу змінює своє положення. Найважливіші чинники, що зумовлюють її
переміщення, такі:
> доходи споживачів. Збільшення доходів спричинює збільшення попиту, відповідно,
змінюється структура споживчого кошика. У ньому збільшується частка нормальних товарів і
зменшується частка товарів нижчої споживчої якості. Зі зменшенням доходів - усе навпаки;
> ціни споріднених товарів, (взаємозамінюваних і взаємодоповнюваних);
> очікування споживачів щодо зміни цін і доходів;
> кількість споживачів;
> споживчі смаки й уподобання;
> інші чинники,
1
Корисність товару або послуги - цс задоволення або насолода, які одержують від їхнього споживання.
Розрізняють кількісну (кардинальну) і порядкову (ординальну) корисність. Перша передбачає можливість
кількісного вимірювання корисності, друга - упорядкування уподобань споживача за їхнім рівнем. Ідею про те, що
теорія попиту може спиратися на поняття ординальної корисності,
обгрунтував український учений Євген Слуцький (1880-1948).
__
Попит змінюється під впливом змін у цих чинниках, що графічно виражається у переміщенні
кривої попиту.
Якщо покупці бажають і спроможні купити більшу кількість продукту за кожну можливу
ціну, то відбувається збільшення попиту. Це відображається переміщенням кривої попиту
праворуч (рис. 6.1 О^ . Навпаки, зменшення попиту виникає, коли внаслідок зміни в одному
або кількох його чинниках покупці купують меншу кількість продукту за кожну можливу
ціну. Графічно зменшення попиту показують, як зсув кривої попиту ліворуч, (рис. 6.1 /)_,).
Тепер з'ясуймо, як впливають на попит зміни в кожному з перелічених вище чинників.
Зі зростанням доходів споживачі здатні купувати більше товарів за будь-якої ціни. Проте чи
зростає попит на всі товари і послуги? Ні. Споживачі купують більше овочів, фруктів, м'яса,
риби, одягу, взуття тощо, але менше хліба, виробів із борошна, картоплі, капусти тощо.
Товари, попит на які змінюється в тому ж напрямі, що і грошовий дохід, називають товарами
вищої споживчої цінності, або нормальними. Якщо зі зростанням доходів попит на певні
товари знижується, то такі товари називають товарами нижчої споживчої цінності.
Ціни інших товарів, пов'язаних зі споживаним товаром, по-різному впливають на попит.
Більшість товарів мають свої замінники - товари-субститути (взаємозамінювані товари: чай
і кава, масло і маргарин, яблука і груші). Зниження ціни на товар-субститут зменшує попит на
аналізований товар. Якщо, наприклад, ціна на груші підвищується, споживачі купуватимуть
більше яблук, і попит на яблука зростатиме. Крива попиту на яблука зсунеться праворуч і
відбудеться збільшення попиту на яблука для усього проміжку цін (рис. 6.1 /X).
Є багато товарів, які купують у парі, тобто вживають разом з іншими товарами. Це так звані
товари-комплементи (взаємодоповнювані товари). Наприклад, чай і цукор, магнітофон і
касети до нього, автомобіль і бензин.
Підвищення ціни на товар-комплемемт зменшує попит на аналізований товар. Якщо,
наприклад, ціна на бензин зростає, люди, звичайно, купуватимуть менше автомобілів, і попит
на них зменшиться. Крива попиту на автомобілі переміститься ліворуч, і попит на них
зменшиться для усього проміжку цін (рис. 6.1 О ?) .
Смаки й уподобання споживача залежать від його віку, статі, історичних, національних,
природно-кліматичних умов, реклами, моди тощо, їх зміна веде до зміни попиту та
переміщення кривої
Ринковий механізм
попиту. Наприклад, сприятлива для певного продукту зміна у смаках або уподобаннях
споживачів, зумовлена, можливо, рекламою або змінами в моді, означатиме, що попит зросте
за кожного рівня ціни. Несприятливі зміни в уподобаннях споживачів зменшуватимуть попит,
переміщуючи криву попиту ліворуч.
Закон попиту поширюється майже на всі товари, що зумовлено передусім обмеженістю
доходів покупців. Зниження ціни збільшує попит, оскільки: по-перше, збільшує кількість
нових покупців -люди з нижчим рівнем доходів почнуть задовольняти свої потреби; по-друге,
стимулює кожного споживача цього товару робити додаткові закупи (до певного насичення
потреби).
Слід розрізняти два явища: зміну величини попиту (це рух по кривій попиту внаслідок зміни
ціни, перехід від однієї комбінації "ціна-кількість товару" до іншої) і зміну в попиті (що
графічно виявляється у переміщенні кривої попиту під впливом змін у нецінових факторах).
Варто зазначити, проте, що є ситуації, коли підвищення ціни збільшує величину попиту.
Парадокси закону попиту
Передусім це стосується так званого парадоксу Гіффена (англійський економіст Роберт
Гіффен (1837-1910). Є суперечки з приводу того, хто відкрив явище, яке приписують Р.
Гіффенові.
Вважають, що Гіффен виявив це явище під час голоду в Ірландії в середині 1890-х років, коли
зросли попит і ціна на картоплю.
Парадокс Гіффена - це ситуація, за якої закон попиту порушується, а крива попиту стає
висхідною.
Парадокс Гіффена виявився і в нашій країні на початку 1990-х років стосовно частини родин,
коли різко зросли ціни на так звані продукти для бідняків (борошно, картопля, хліб, крупа,
макарони тощо - (т. з. товари Гіффена). Підвищення цін на ці товари не тільки не зменшило
обсягу їх купівлі, а навпаки, різко підвищило його на ці товари. Щоб вижити, люди були
змушені свої скромні доходи й заощадження витрачати на найважливіші продукти
харчування.
Уважають, що парадокс Гіффена - це єдиний виняток із закону попиту. Хоча, на думку
окремих економістів, це досить суперечливий виняток. Річ у тім, що тут ідеться про аномальні
умови, тобто порушуємо принцип за інших однакових умов.
Крім парадоксу Гіффена, відомі ще й інші ситуації, які вважають винятками із закону попиту
(однак і у цих випадках ідеться про порушення принципу за інших однакових умов).
І 84
Тема 6
т-Ціна як показник якості. Ситуація: у крамниці продають крем за одну грошову одиницю.
Однак торгівля йде мляво. Тоді власник крамниці вирішив підвищити ціну до двох грошових
одиниць, сподіваючись, що зменшення обсягу продажу буде компенсоване підвищенням ціни.
Продавець здивований: це підвищення ціни не тільки не зменшило обсягу продажу, а й
зумовило його різке зростання. Це сталося тому, що покупці пов'язали підвищення ціни з
уявним підвищенням якості продукту.
Однак така ситуація не може тривати довго, оскільки покупець швидко переконається, що
"новий" товар не відрізняється від старого.
в^ "Ефект приєднання до більшості" виникає тоді, коли споживання якогось товару стає
модою. Тоді попит може зростати і з підвищенням ціни на цей товар.
в^ Ефект сноба виникає тоді, коли деякі споживачі можуть зменшувати свій попит на товари
в разі зниження ціни на нього. Це пов'язано з тим, що товар стає доступнішим, масштаби його
споживання зростають, але певній категорії споживачів ці товари вже не цікаві, бо вони не
хочуть бути як "усі".
и& Ефект Веблена (демонстративне споживання) - це ситуація, коли попит підвищується
на престижні дорогі товари навіть за умови зростання цін на них. Адже серед покупців є
багаті споживачі, які купують товари не тільки з утилітарних міркувань, ай з престижних.
6.2. ПРОПОЗИЦІЯ ТА її ЧИННИКИ. КРИВА ПРОПОЗИЦІЇ ТА ЇЇ ПЕРЕМІЩЕННЯ
Якщо попит виражає бажання покупців придбати благо, то пропозиція виражає інший бік
ринкових відносин - постачання товарів на ринок для обміну на інші економічні блага.
Споживачі формують попит, пропозиція йде від виробників.
Пропозиція - це кількість продукту, яку виробник бажає та спроможний виробити і
запропонувати для продажу на ринку за будь-яку визначену ціну впродовж деякого періоду за
інших однакових умов.
Пропозиція визначена виробництвом і виражає бажання виробників продати свій товар.
Між ціною та кількістю пропонованого продукту (величиною пропозиції) існує пряма
залежність. Що вища ціна, то більша кількість товарів чи послуг може постачатися на ринок.
Ринковий механізм 185

Розгляньмо цю залежність за допомогою шкали пропозиції (табл. 6.2).

Таблиця 6.2 Індивідуальна пропозиція яблук
Ціна за 1 кг. гргі Вс.пічииа пропозиції, кг за
ти.мтдень
(Р) (0)
А 5 8
В 4 6
С 3 4
В 2 3
Е 1 0
З табл. 6.2 видно, що між ціною і величиною пропозиції є прямий зв'язок. За ціни 1 грн. за кг
яблук їх взагалі не пропонуватимуть на ринку. За такої низької ціни виробникам ліпше
займатися виробництвом іншої сільськогосподарської продукції. З підвищенням ціни
виробництво і пропозиція яблук зростатимуть.
Графічне зображення шкали пропозиції називають кривою пропозиції, яку позначають
буквою 8 (рис. 6.2), а пряму залежність між ціною та кількістю пропонованого продукту -
називають законом пропозиції1.
Р 7,

Рис. 6.2. Графік пропозиції

Як видно з рис. 6.2, крива пропозиції/8/є висхідною.
Зміна ціни змінює величину пропозиції. Якщо ціна зростає, величина пропозиції за інших
рівних умов збільшується; із зниженням ціни вона зменшується. Зміну у величині пропозиції
'Деякі автори висловлюють сумнів щодо категоричного твердження про існування закону пропозиції.
~ Тема 6
ілюструють, зокрема, як переміщення пропозиції від однієї точки до іншої по стабільній
кривій пропозиції; наприклад, від точки А до точки В. Причиною руху по кривій є зміна ціни
пропозиції товару.
Як і у випадку з попитом, розрізняють два види пропозиції -індивідуальну та ринкову.
Ринкову пропозицію визначають як суму індивідуальних пропозицій усіх продавців певного
товару.
Той факт, що за інших однакових умов виробники бажають виробляти і продавати більшу
кількість свого продукту за вищої ціни, ніж за нижчої пояснюють "здоровим глуздом" і
обґрунтовують теоретично. Життєвий досвід нам підказує, що криві пропозиції для більшості
благ мають бути висхідними. Теоретично це обґрунтовують, по-перше, за допомогою закону
спадної віддачі, з яким ми ознайомилися ще у темі "Потреби і ресурси. Ефективність
використання ресурсів". Висхідний характер кривої пропозиції виражає зростання затрат на
виробництво додаткової продукції за умови незмінності виробничих потужностей виробника.
Фермер, додаючи рівновеликі кількості капіталу і праці до незмінної площі
сільськогосподарських угідь з часом зіткнеться із зменшенням віддачі від цих вкладень.
Іншим поясненням висхідного характеру кривої пропозиції є закон зростання альтернативної
вартості (альтернативних витрат), суть якого також було з'ясовано у згаданій темі. В обох цих
випадках вищі витрати виробництва мають бути компенсовані вищою ціною.
Фундаментальною основою, яка дає змогу зрозуміти поведінку виробників щодо пропозиції, є
те, що вони виготовляють товари, щоб отримати прибуток, а не для власного задоволення чи
з міркувань доброчинності. Виробник пос-тачатиме більше продукту за вищими цінами, бо у
такому разі одержить більші прибутки.
Визначальним моментом, що враховують, ухвалюючи рішення з пропозиції, є витрати
виробництва. Якщо витрати на виготовлення однієї одиниці деякого товару нижчі, ніж його
ринкова ціна, то виробникові буде вигідно постачати на ринок багато такого товару. Якщо ж
середні витрати виробництва перевищують ціну товару, то виробники природно призупинять
виробництво товару, або виготовлятимуть незначну його кількість.
Отже, витрати виробництва - надзвичайно важливий визначник поведінки виробника і,
відповідно, пропозиції. Своєю чергою вони залежать від низки інших, так званих нецінових
чинників (детермінантів), які через відповідні впливи на витрати виробництва зумовлюють
збільшення чи зменшення пропозиції.
Ринковий механізм
187
До нецінових чинників відносимо такі визначники (детермінанти) пропозиції:
•=> технологія виробництва;
<^> ціни на ресурси (фактори виробництва);
•=> тривалість часового періоду;
<=> ціни споріднених (взаємозамінюваних) товарів;
=> ціни взаємодоповнюваних товарів;
•=> організація ринку;
<> податки та дотації;
=> кількість фірм, що виробляють конкретний товар та ін.
Зміни в нецінових чинниках змінюють пропозицію товару. У цьому разі крива пропозиції
переміщується праворуч або ліворуч (рис. 6.2). збільшення пропозиції переміщує криву
пропозиції праворуч, а зменшення - ліворуч. Причиною змін у пропозиції є зміна одного або
кількох нецінових чинників пропозиції.
Дуже важливим визначником пропозиції є технологія. Удосконалення технології дає змогу
знижувати витрати виробництва одиниці продукції, і фірма може тепер запропонувати більші
її обсяги за нижчої ціни. Це перемістить криву пропозиції праворуч. Розгляньмо такий
чинник, як ціни на ресурси. Припустімо, що внаслідок зростання факторних цін витрати на
виробництво одного автомобіля зросли. Тоді крива пропозиції автомобілів переміститься
ліворуч і відобразить зменшення їхнього обсягу пропозиції за кожного рівня ціни.
Якщо ціна на замінюваний продукт (субститут) зростає, то пропозиція цього продукту
зменшується, а крива його пропозиції переміщується ліворуч (див. рис. 6.2. 52). Наприклад,
зростання ціни червоного вина зменшить пропозицію білого вина, оскільки їх виробляють з
однієї сировини - виноградного соку. Тепер, за будь-якого рівня ціни, винороби зможуть
пропонувати дещо меншу кількість білого вина, і крива його пропозиції переміститься
ліворуч.
Іншими чинниками пропозиції є зміна кількості виробників, податки і субсидії, ціни на інші
товари, організація ринку, погодні умови тощо. Наприклад, запровадження спеціального
податку на тонізуючі напої означатиме для виробників додаткові витрати на їхнє
виробництво, а тому вони скоротять виробництво усіх тонізуючих напоїв, і криві їх
пропозиції перемістяться ліворуч, що означатиме зменшення їхньої пропозиції загалом.
188
Тема 6
6.3. РІВНОВАГА ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ. ЦІНА РІВНОВАГИ
Ринкова економіка реагує на зміни ринкових цін, які, відповідно, залежать від зміни попиту і
пропозиції. Ціну, яка формується па ринку під впливом взаємодії сил попиту та пропозиції,
називають ціною рівноваги, або рівноважною ціною. Як же визначається рівноважна ціна?
За умов конкуренції на ринку будь-якого товару є багато покупців і продавців. Тому можемо
перейти від індивідуального попиту і пропозиції до ринкових попиту та пропозиції. Сума
величин попиту всіх покупців за кожного можливого рівня ціни дасть нам змогу визначити
ринковий попит, а сума величин пропозиції усіх продавців за визначених рівнів цін є не чим
іншим, як ринковою пропозицією.
Для ілюстрації того, що відбувається, якщо попит і пропозиція стикаються на ринку, знову
скористаємося їхніми шкалами (табл. 6.3). Проте тепер будемо вважати, що в цій таблиці
міститься інформація не про індивідуальні попит і пропозицію, а про ринкові.
Таблиця 6.3 Ринкові попит і пропозиція яблук
Ціна за 1 Величина попиту, кг Величина пропозиції, Стан на Тиск
кг, гри (Р) за тиждень кг за тиждень ((25,) ринку па ціни
ш
А 5 2 8 Надлишок і
В 4 3 6 Надлишок і
С 3 4 4 Рівновага — 1
0 2 6 3 Нестача |

Е 1 10 0 Нестача т
Інформацію табл. 6.3 перенесімо на графік (рис. 6.3).

О 2 4Р б 8 10 Рис. 6.3. Ціна рівноваги

Ринковий механізм
189
Точка перетину ринкових кривих попиту та пропозиції (Е) і визначає рівноважну ціну (рис.
6.3). У цій точці ринкова величина попиту реї дорівнює ринковій величині пропозиції рз.
Величину рівноваги позначають через <3*, а ціну рівноваги - через Р*.
Проекція з точки перетину кривих попиту і пропозиції (Е) на горизонтальну вісь покаже
кількість продукту, яку споживачі бажають купити, а виробники - продати. Ця кількість
дорівнює ОР*.
Отож саме в точці Е ринок перебуває в стані рівноваги між двома протилежними силами -
попитом і пропозицією. Саме тут плани купівлі й продажу збігаються, а ціна не змінюється,
перебуваючи на рівні Р1". Отже, рівноважна ціна - це ціна, за якої інтереси покупців і
продавців збігаються: кількість продукту, яку хочуть придбати покупці, дорівнює кількості
продукту, яку хочуть продати продавці. Це саме та ціна, що очищає ринок від нестачі та
надлишку товару. За будь-якої ціни, вищої за рівноважну, величина пропозиції перевищує
величину попиту, і ринкова ціна буде знижуватися. Якщо ціна нижча від рівноважної, то,
навпаки, величина попиту перевищує величину пропозиції, і ціна буде збільшуватися.
Рівноважна ціна фактично виконує роль своєрідного фільтра, який розподіляє рівноважну
кількість товару між його продавцями і покупцями.
Рівноважна ціна допускає до участі в торгівлі не всіх покупців і продавців, а лише тих
продавців, які згідні продати свій продукт за рівноважною ціною або нижчою від неї, і тих
покупців, які можуть купити продукт за рівноважною ціною або вищою від неї. Усіх інших,
хто не погоджується з такими вимогами, ринок вилучає із процесу купівлі-продажу. Це видно
з рис. 6.3: обсяг ринку визначений обсягом О<3*, де продукти продають і купують за ціною
Р*. Фактичні продавці перебувають на тій частині кривої 8, що іде донизу від точки Е.
Покупці допущені до купівлі цієї кількості товару тією частиною кривої Е), яка прямує догори
від точки Е.
Отже, конкуренція і коливання величин попиту та пропозиції завжди відновлюють рівновагу
на вільному ринку, якщо на ньому фактична ціна відхиляється від рівня рівноважної.
Обмежену кількість товару ринок розподіляє між можливими його покупцями. Оскільки ж ми
розглядаємо цю проблему стосовно одного товару, то тут йдеться про часткову рівновагу на
одиничному ринкові.
Ціни не є сталими: вони час від часу змінюються; зміна однієї ціни зумовлює зміну цін інших
товарів. У межах усієї національної економіки може настати момент, коли вся система
виявиться в
рівновазі, тоді матимемо загальну ринкову рівновагу.
_ __
У стані рівноваги простежується збіг попиту і пропозиції. І саме в цьому стані економічної
рівновагії в суб'єктів господарювання і споживачів зникають стимули до зміни своєї
економічної поведінки. У точці рівноваги економічний рух тимчасово зупиняється. Цю точку
ще називають економічним нулем. Щоб вивести економіку зі стану рівноваги (економічного
нуля), потрібні зміни якихось зовнішніх чинників -рівня цін, технології, очікування тощо.
Важливо зазначити, що стан рівноваги в економіці - це наукова абстракція, як і ринок
досконалої конкуренції. Але саме ця абстракція дає змогу найглибше пізнати закономірності
функці-ювання ринкового механізму.
Попит і пропозицію порівнюють із ножами ножиць, які завжди діють одночасно. Проте, як у
ножиць, ножі рухаються у протилежному напрямку, так і попит й пропозиція змінюються в
часі. У короткотерміновому періоді кількість вироблених товарів більш-менш стала
(очікуваний урожай зернових, план випуску продукції підприємством тощо). Отже, в
короткостроковому періоді на визначення ціни впливатимуть переважно коливання попиту,
а не пропозиції. У довготерміновому періоді простежується протилежна ситуація. Адже з
часом, наприклад, фермери та підприємці можуть переорієнтуватися, змінити свої виробничі
потужності відповідно до вимог ринку. Тому в довгостроковому періоді на формування
ринкової ціни вагоміше впливає пропозиція.
6.4. ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ
Вище з'ясовано основи ринкового механізму, ринкової рівноваги. Однак ми ще не знаємо,
чому криві попиту і пропозиції набувають саме такої, а не іншої форми^чому вони
перетинаються у цій, а не в іншій точці. Тому дія ринкового механізму потребує всебічного
аналізу. Зокрема доцільно з'ясувати, як споживачі різних товарів реагують на зміни їхніх цін.
Спочатку розгляньмо попит через призму трьох можливих ситуацій на ринку (рис. 6.4).
Відмінності між ними пов'язані зрізним реагуванням покупців окремих товарів на зміни в їхніх
цінах, що відображено в загальному виторзі продавців. Останній є добутком ціни і кількості
проданого товару (Рхр). Нарис. 6.4 його величини зображено заштрихованими
прямокутниками.
Нарис. 6.4, а маємо ситуацію, коли зниження ціни удвічі (з 2 до 1 гривні) спричинило
збільшення величини попиту так само удвічі (загальний виторг у цьому випадку не змінився).
Ринковий механізм
На рис. 6.4, б відтворено інший випадок: ціна зменшилася з З до 1 гривні, а величина попиту
зросла знову удвічі. Тепер загальний виторг змінився, а саме зменшився на третину.
На рис. 6.4, в зображено протилежну ситуацію. Тут зменшення ціни удвічі (з 2 до 1 гривні)
супроводжує збільшення виторгу на третину.
РІ
1

ч
\
в 1

X
Б
д
\в

Рис. 6.4. Еластичність попиту

Отже, на рис. 6.4 зображено неоднакове реагування величини попиту на зміну ціни, що й
визначило динаміку загального виторгу. Чутливість покупців певного товару до зміни його
ціни в економічній науці називають еластичністю (гнучкістю) попиту за ціною.
Для вимірювання цієї чутливості застосовують коефіцієнт еластичності попиту, який
визначають як відношення відсотка зміни величини попиту на товар та відсотка зміни його
ціни. Він інформує про те, на скільки відсотків змінюється величина попиту залежно
,_ ч
від зміни ціни на один відсоток (£„ = — — - ).
Якщо величина попиту і ціна змінюються на однаковий відсоток (рис. 6.4, а), то виторг не
змінюється. Тут ми маємо справу з одиничною еластичністю попиту, оскільки коефіцієнт
еластичності дорівнює одиниці (за модулем).
Якщо відсоток зміни ціни більший, ніж відсоток зміни величини попиту (виторг зменшується
- рис. 6.4, б) то кажуть, що попит нееластичний за ціною. Коефіцієнт еластичності попиту за
абсолютним значенням менший від одиниці.
Нарешті, якщо відносна зміна в ціні менша, ніж відносна зміна у величині попиту (виторг
зростає - рис. 6.4, в), маємо еластичний
попит. Тепер |Еа|)1.
Поняття еластичності застосовують і до пропозиції.
192
Гема 6
Цінова еластичність пропозиції відображає чутливість продавців певного товару до зміни
його ціни. Розрізняють еластичну і нееластичну пропозицію за ціною. Пропозицію називають
еластичною, якщо несуттєва зміна ціни веде до суттєвої зміни величини пропозиції.
Пропозицію називають нееластичною, якщо суттєва зміна ціни призводить до несуттєвої
зміни величини пропозиції.
На цінову еластичність пропозиції особливий вплив чинить фактор часу. Річ у тім, що зміни
у величині пропозиції передбачають зміни у виробничому процесі. Отож вона повільніше, ніж
попит, пристосовується до змін у ринковій ціні. Потрібний час, щоб збільшити виробництво -
найняти робочу силу, придбати нові машини, наростити потужності тощо. Тому пропозиція
еластичніша в довгостроковому періоді, ніж у короткостроковому*.
Еластичність зумовлена не тільки цінами, вона залежить і від доходу. Справді, оскільки попит
розглядають як платоспроможний, то зрозуміло, що зміни в доходах населення також
впливають на нього. Переважно збільшення доходів веде до збільшення попиту на товари -
більше на товари тривалого користування і менше - на споживчі товари. Хоч і в цій групі
товарів (споживчих) зменшується частка так званих нормальних товарів, товарів нижчої
якості з нижчими споживчими якостями (наприклад, картопля, хліб) і зростає попит на товари
вищої якості (м'ясо, сири тощо).
(Еластичність попиту і пропозиції докладно розглядає "Мікро-економіка".)
6.5. ПЕРЕВАГИ І ВАДИ РИНКУ
Аналізуючи переваги, ринкову економіку порівнюють з іншими економічними системами,
зокрема з командно-адміністративною, а розглядаючи недоліки ринку, чомусь прийнято
порівнювати реальну ринкову економіку з її ідеальним взірцем - вільним ринком. Хоча,
видавалося б, що й тут слід дотримуватися того ж принципу - порівнювати вади
"невидимоїруки" з вадами, наприклад, "видимої руки" держави.
Переваги ринку
Ринкова економіка має істотні переваги над усіма іншими способами організації національної
економіки.
'Під короткостроковим розуміють період, який с надто малин для здійснення суттєвих змін у виробничому процесі.
Довгостроковий період - це період достатній для розширення або скорочення виробничих потужностей фірми
Ринковий механізм
Можливо, найсуттєвішою рисою ринкової економіки є те, що вона повертає всю господарку
обличчям до споживача. Споживач -центральна фігура в ринковій економіці. Саме на нього
постійно орієнтується виробництво. Будь-який товаровиробник хоче знайти споживача своєї
продукції і продати товар. Тому споживач, власник грошей, в підсумку визначає, що
виробляють, як і для кого. У ринковій економіці неможливе "виробництво на склад".
Через ринок відбувається стихійний перерозподіл обмежених ресурсів між різними галузями
економіки, пристосування обсягів і структури виробництва до обсягу і структури суспільних
потреб. Такі органічно притаманні командно-розподільній економіці явища, як "дефіцит",
"черги", "викинути товар", "дістати товар" тощо -невідомі ринковій економіці. Вона
ефективно розв'язує проблему насичення ринку потрібними споживачам товарами і
послугами.
Важливою перевагою ринку є й те, що він забезпечує ефективне використання ресурсів.
Кожний товаровиробник з досвіду знає, що він може поліпшити своє економічне становище
(збільшити прибуток) головно за рахунок зниження витрат на виробництво товарів,
підвищення продуктивності праці. Тому він зацікавлений поліпшити технічний рівень свого
виробництва, застосувавши досягнення науково-технічного прогресу. Це дає йому хоч і
тимчасові, але суттєві переваги в конкурентній боротьбі. Отже, ринкова система має
внутрішньовмонтовані стимули до підвищення ефективності виробництва та науково-
технічного прогресу.
Перевагою ринкового механізму є й те, що він постійно відтворює і підтримує стимули до
праці. Це досягається тим, що тут налагоджена реальна залежність між вкладом людини у
створення продукту та її грошовою винагородою.
Важливо й те, що ринкова економіка - це чинна система. Вона не є плодом якихось
теоретичних конструкцій та ідеологічних уподобань. Ринковий механізм виник стихійно,
пройшов тривалий і складний шлях розвитку та вдосконалення і довів свою життєздатність.
Промовистим є факт, що наприкінці XX ст. група нових країн, що виникли на
посткомуністичному просторі після розвалу СРСР, також зорієнтували свої економіки на
ринкові відносини.
Це засвідчує, що ринкова економіка повністю узгоджується з природою людини і її можна
вважати здобутком людської цивілізації.
Ринкова економіка в країнах, які давно застосувують її принципи у своїй господарці,
забезпечила їм процвітання і повагу у світі, а народові - добробут.
Тема 6
194
Після названих позитивів ринкової економіки можна навести парафраз вислову одного
політика, а саме, що ринкова економіка -не ідеальна система, але нічого ліпшого людство
поки що не створило.
Справді, було б неправильно й необ'єктивно упускати й ті обмеження й вади, які властиві
ринковій системі.
^ Вади ринку
Про справжні чи гадані вади ринку йдеться тоді, коли становище, яке витворює ринковий
механізм, відходить від певного ідеального зразка. Це справді трапляється. Однак варто
пам'ятати, що альтернативні механізми можуть мати ще гірші наслідки. Тому ринок треба
порівнювати з іншими способами координації господарської поведінки людей, наприклад, з
державним регулюванням. Відповідно, і слабини "невидимої руки" треба порівнювати зі
слабинами "видимої руки" держави.
З аналізу механізму ринку (попиту і пропозиції) знаємо, що ринкова економіка має тенденцію
до усталення рівноваги (через рівноважну ціну). Однак ця рівновага постійно порушується,
що робить усю систему недостатньо стабільною. Стабільність тут- це тільки певний момент
стану динамічної системи. Макроекономічна нестабільність виявляється: у нестійких темпах,
спадах виробництва, незавантаженості потужностей, неповній зайнятості, соціальних
негативних наслідках тощо. Ці явища не привнесені ззовні, а випливають головно з
недосконалості самого ринкового механізму.
Ринковий механізм найкраще працює за структури ринку, яку називають досконалою
конкуренцією.
Структура ринку характеризує умови, у яких відбувається конкуренція. Структуру ринку
визначають: за кількістю фірм та покупців на ринку, за наявністю та доступністю
інформації, можливістю змов між: продавцями чи покупцями, а також за легкістю
входження і виходу з конкурентного ринку. На структуру ринку може впливати також держава
через ухвалення економічних законів. Структура ринку впливає на рівень цін, обсяги
виробництва та прибутки підприємств.
Розрізняють, як ми вже знаємо з попередньої теми, такі основні ринкові структури: досконала
конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія і чиста монополія.
Досконало конкурентний ринок - це ринок з найвищим рівнем конкуренції. Досконала
конкуренція досягається за такої величезної кількості незалежних виробників, постачальників і
продавців, що
Ринковий механізм
жоден з них не може помітно вплинути на ринкову ціну через зміну кількості виробленої
продукції. Можливість укладання таємних змов на такому ринку невелика, точна інформація
про товари та їхні властивості легкодоступна. Різні виробники постачають на ринок
однорідний продукт. Нарешті, фірми можуть без перешкод входити на цей ринок та виходити
з нього.
Проте парадокс ринкового механізму полягає в тому, що його функціювання стимулює
виникнення недосконалих ринкових структур, які дозволяють економічним агентам впливати
на ринкові ціни.
^ По-перше, у своїй гонитві за прибутками фірми намагаються звільнитися від обмежень, що
накладає на них конкуренція. Нерідко вони укладають таємні угоди, дрібніші фірми можуть
злитися в одну велику фірму. Ще А. Сміт зауважив, що представники однієї галузі рідко
зустрічаються один з одним, але коли така зустріч відбувається, розмова між ними
закінчується ... якимось маневром щодо підвищення цін.
Ч> По-друге, технічний прогрес стимулює концентрацію виробництва. Ефективні нові
технології нерідко дають змогу кільком великим фірмам задовольняти потреби країни в
певному продукті.
Ці та деякі інші обставини зумовлюють виникнення недосконалих структур ринку та
монополізацію економіки.
За недосконалої конкуренції ефективність ринкової системи, як механізму раціонального
розподілу ресурсів, зменшується. На монополізованих ринках суверенітет виробників і
постачальників ресурсів витісняє суверенітет споживачів. "Невидима рука" на цих ринках
втрачає або істотно ослаблює свою силу, а відтак і здатність розподіляти ресурси
відповідно до потреб суспільства. Недосконалість ринкових структур - одна із головних
слабин ринкового механізму.
Суттєва вада ринку й у тому, що він не розв'язує проблеми зовнішніх (побічних) наслідків
(ефектів) виробництва або споживання блага, не відтворює цін на деякі дуже важливі блага.
Зовнішні ефекти - це позитивні або негативні побічні наслідки (екстерналії), коли
виробництво або споживання блага впливає на добробут людей, які безпосередньо не беруть
участі в ринковому обміні. Іншими словами, це витрати або вигоди, які одержують треті
особи, що не є покупцями чи продавцями цих благ.
Із позитивними зовнішніми ефектами маємо справу тоді, коли побічним наслідком
виробництва або споживання блага є вигоди, _ ^
Тема б
за які третім особам не потрібно платити. Це вигоди третьої сторони, так звані вигоди
переливу. Наприклад, компанія побудувала через населений пункт дорогу до свого
підприємства. У результаті жителі всього населеного пункту поліпшили умови свого життя -
почав ліпше працювати транспорт, зменшився час добирання до роботи, не кажучи вже про
низку інших побутових вигід. Тобто від діяльності компанії населення одержало очевидні
вигоди, позитивний ефект, яким користуються безкоштовно. У цьому разі виникає ситуація,
коли компанія затратила більше коштів, ніж отримала.
Ще один приклад. Завдяки вакцинації від інфекційних хвороб за кошти уряду чи доброчинних
організацій вигоду мають і окремі громадяни, і суспільство загалом. Невакциновані особи
матимуть очевидні вигоди, оскільки поширення хвороби сповільниться або й припиниться.
Однак ці вигоди від вакцинації не впливатимуть на її ціну - люди одержали їх безкоштовно.
Отже, ринок тут не реагує на явище, яке стало благом для людей. Ці блага є безкоштовними
для окремих споживачів, хоч їх виробництво вимагає затрат ресурсів. Іншими словами,
загальні господарські витрати (т. з. соціальні витрати) в цьому випадку вищі від приватних
витрат, що означає, що ефекти блага не отримують належної грошової оцінки і не відображені
в його ціні.
Класичним прикладом негативних зовнішніх ефектів є ситуація із забрудненням довкілля.
Головним благом тут є природне довкілля, а зовнішні ефекти постають у формі його
забруднення, що відбувається у процесі господарської діяльності. До прикладу. Виробник
якоїсь продукції N скидає в річку отруйні відходи, випускає в повітря шкідливі речовини, що
загрожує здоров'ю людей. Для людей - це негативні наслідки виробництва, які називають
втратами третьої сторони (витратами переливу). Однак, визначаючи ціну виробу М,
враховують тільки внутрішні витрати (на сировину, матеріали, енергію, зарплату тощо) і не
враховують витрат на захист довкілля й людей. Ціна виробленого блага, отже, не компенсує
негативних наслідків виробничої діяльності, шкоди, завданої довкіллю; вона занижена на
розмір перекладених на суспільство витрат. Отож ринок виділив тут менше ресурсів, ніж
потрібно було б з огляду на захист довкілля і людей. Ринок переклав ці витрати на третю
сторону, яка не є учасником обміну - на суспільство загалом.
Справді, ринок не може визначати ціни так званих вільних благ ~ дарів природи (наприклад,
повітря), бо вони не мають свого
Ринковий механізм
індивідуального власника, який присвоював би платню за їх використання. Проте подібний
недолік властивий й іншим реальним економічним механізмам, зокрема й державному
регулюванню. Наприклад, підприємства в командно-адміністративній системі так само мало
переймалися наслідками своєї діяльності для довкілля, як і підприємства ринкової економіки.
Однак між ними є важлива відмінність: приватне підприємство за своєю природою більше
схильне заощаджувати все, що має ціну. Радянський соціалізм виявився потужним
руйнівником природи.
Невідшкодування затрат через ринковий механізм призводить до поширення великої
безгосподарності під час виробництва благ, до марнотратства. Тут за нібито "безкоштовні"
блага платники податків мусять платити набагато більше, ніж в ефективній комерційній
системі. Іншими словами, тотальне вилучення принципів комерційної (ринкової) діяльності є
чудовим рецептом для виникнення черг і злиднів, а з іншого боку - для створення ідеальних
умов для корупції та криміналітету.
В економічній науці навколо можливостей мінімізувати чи навіть усунути зовнішні ефекти
(екстерналії) - у ринковій економіці триває дискусія. Певне розв'язання цієї проблеми
запропонував лауреат Нобелівської премії з економіки Р. Коуз, який підійшов до неї з відомої
нам позиції "пучка" прав власності. Його пропозиція, яку вважають великим здобутком
новітньої економічної теорії, увійшла в науку як теорема Коуза. її суть можна сформулювати
так: якщо права власності чітко визначені, і якщо люди згідні твердо дотримуватися
результатів добровільного обміну, то ніяких зовнішніх ефектів не виникає. У цьому випадку
витрати переливу "інтерналізуються", тобто зовнішні наслідки діяльності стають
внутрішніми. Звідси випливає висновок: оскільки провалів ринку немає, то немає й підстав
для державного втручання в економіку з метою її коригування. На думку Р. Коуза, держава
повинна обмежитись тим, щоб чітко розподіляти і захищати права власності ринкових
суб'єктів. Теорема Коуза грунтується на тому, що він в аналізі зовнішніх ефектів враховує
трансакційні витрати.
Нарешті, частина економістів і політиків вважає, що ринковий механізм не здатний
забезпечити повної зайнятості та стабільного рівня цін, а ринковий розподіл доходів є
несправедливий.
На жаль, так воно і є. Однак варто наголосити на тому, що ринкова система покликана
розв'язувати передусім головну економічну проблему - забезпечувати ефективний розподіл
обмежених ресурсів. І це завдання вона, порівняно з іншими
______
господарськими системами, виконує непогано. Економічний розвиток, заснований на ринкові,
дає змогу краще фінансувати систему соціального забезпечення. Та сфера її чинності не
повинна підривати динаміки самого ринку і гальмувати стимули до праці й підприємливості.
Обмеження сфери чинності ринку
Варто розрізняти два моменти: дійсні слабини (вади) ринку і обмеження сфери чинності
ринку.
Характеризуючи ринок, варто наголосити на його здатності відшкодовувати витрати на
виробництво товару через ціну. Тобто ринок забезпечує комерційне відшкодування затрат,
функціювання на засадах самофінансування.
Іншим способом відшкодування коштів є відшкодування через податки.
Ринок здатний забезпечити виробництво тільки тих виробів і послуг, які можна передати,
індивідуально продати окремим покупцям, тобто благ індивідуального вжитку. Ці блага
становлять більшість корисних для людей об'єктів.
Блага індивідуального вжитку є подільними. Фізичні розміри цих благ такі, що їх можуть
купувати окремі покупці. До того ж, товари індивідуального вжитку підлягають принципові
вилучення: ті, хто готовий і здатний заплатити рівноважну ціну, отримують продукт, а ті, хто
не спроможний і не готовий заплатити цю ціну, виходять із користувачів вигоди від
споживання цього блага.
Однак є також блага громадського вжитку, які неможливо передати і споживати
індивідуально. До таких благ належить національна оборона, охорона правопорядку, світло
маяків чи вуличних ліхтарів, контроль за повенями, боротьба з інфекційними хворобами
тощо.
Громадські блага неподільні. Фізичні розміри цих благ такі, що їх просто неможливо продати
індивідуальним покупцям, вони не можуть мати індивідуального власника. Індивід може
купити на ринку хліб, взуття чи автомобіль, але не автостраду чи космічний телескоп, чи їхню
частину.
Ще важливі ше те. що до громадських благ не можна застосувати принципу вилучення. Не
існує ефективного способу усунення індивідів від користування вигодами цих благ, якщо
вони вже є.
Класичний приклад громадського блага - маяк на небезпечному узбережжі. Спорудження
маяка економічно виправдане, якщо вигода (менша кількість аварій кораблів)
перевищуватиме витрати ^Ринковий механізм
на нього. Однак, коли маяк уже функціонує, його застережливе світло слугує усім кораблям.
Практично немає способу, щоб позбавити окремі кораблі отримувати цю вигоду. Тому постає
питання: навіщо будь-якому власникові судна добровільно платити за вигоди від світла
маяка? Світло видно всім, і капітан корабля бачить це світло, навіть якщо власник судна
вирішив не платити за це. Люди можуть отримувати вигоди від блага, не витрачаючи на це
коштів. Оскільки принцип вилучення тут застосувати неможливо, то приватні підприємства
не мають економічних стимулів, щоб споруджувати маяки.
Це приклад послуги, яка приносить важливі вигоди, але на виробництво якої ринок не виділяє
ресурсів. У цьому випадку ринок ніби недооцінює у грошовій формі корисності цього блага, а,
відповідно, і недооплачує його. Іншими словами, на виробництво громадського блага ринок
скеровує недостатню кількість ресурсів.
Отже, у сфері виробництва громадських благ чинність ринку обмежена. Тому видатки на
виробництво цих благ можуть бути відшкодовані не комерційним шляхом (через продаж
блага на ринку), а через податки, за рахунок бюджетних коштів.
Виявом обмеженості сфери дії ринку у певному сенсі є саме існування організацій', тобто
структур, у середині яких ринок уже
нечинний.
Діяльність зайнятих там людей підпорядкована ієрархічним розпорядженням. Чому ж
потрібні організації? Чому не може існувати економіка з безлічі окремих осіб, які б
самостійно продавали свої послуги на засадах безлічі індивідуальних угод купівлі-продажу?
Відповідь на це запитання дав лауреат Нобелівської премії Р. Коуз. Він звернув увагу на те,
що укладання такої кількості окремих угод було б неможливе або надто дороге. Отже,
надмірні трансакційні витрати обмежують сферу дії ринку. Організації потрібні, бо вони
зменшують витрати на угоди (трансакційні витрати).
До обмеження сфери чинності ринку іноді призводить і переконання про неприбутковість
або малу рентабельність окремих галузей, тому, вважають, їх треба розвивати не на
комерційних засадах, а переводити на бюджетне фінансування. Часто це
'Організаціїохоплюють: політичні органи (політичні партії, парламент, міську рад)'); економічні органи (фірми,
профспілки, ферми, кооперативи); суспільні органи (церкви, клуби, спортасоціації); освітні органи (школи,
університети, центри профпід геп о вки). Організації складаються з групи індивідів, пов'язаних між собою спільним
прагненням досягти певних цілей. (Дагас Норт. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки. - К.:
Основи, 2000. - С.13.) _ _ Тема б
стосується так званих стратегічних галузей (телекомунікацій, енергетики, водогонів,
залізничного транспорту). Вважають, що ці галузі мають бути у винятковій власності
держави. Однак такі міркування не завжди обґрунтовані. Практика багатьох країн
підтверджує, що і ці галузі можуть нормально функціювати на комерційних засадах.
Вади ринку є підставою до коригувального впливу держави в економіку. Однак це не означає,
що державі під силу усунути їх, і що ціна такого коригування не перевищить самої слабини
ринкової економіки.
Резюме
/. Попит - це кількість продукту, яку готові купувати покупці за певною ціною певний
проміжок часу. Між величиною попиту і ціною існує обернена залежність. Це означає, що
більше продукту куплять за низькою ціною і менше - за високою. Тому крива попиту є
спадною. Рух по кривій попиту передбачає зміну величини попиту, зумовлену зміною ціни. А
переміщення кривої попиту праворуч або ліворуч передбачає зміну попиту, зумовлену іншими
чинниками (так званими неціновими): доходи споживачів; ціна і корисність інших товарів;
очікування споживачів щодо змін цін і доходів; кількість споживачів; споживчі смаки і
уподобання та ін.
2. Пропозиція - це кількість продукту, яку виробники готові запропонувати для продажу за
певною ціною певний проміжок часу. Між величиною пропозиції та ціною є пряма
залежність. Це означає, що більше продукту пропонуватимуть на ринку за вищою ціною,
ніж за нижчою. Тому крива пропозиції висхідна. Зміни цін на взаємодоповнювані та
взаємозамінювані продукти, зміни у витратах виробництва, технології, податках і дотаціях
переміщуватимуть криву пропозиції на продукт. Переміщення цієї кривої праворуч відбиває
збільшення пропозиції, а переміщення ліворуч - зменшення. На противагу цьому зміна ціни
продукту зумовлюватиме зміну величини пропозиції, тобто переміщення від однієї точки до
іншої по стабільній кривій пропозиції.
3. Ціна, яка формується під впливом сил попиту і пропозиції, називають рівноважною ціною,
або ціною рівноваги. За
Ринковий механізм
рівноважної ціни попит дорівнює пропозиції. Зміна попиту або пропозиції змінює рівноважну ціну
та рівноважну кількість.
4. Аналіз попиту і пропозиції показує, як ринковий механізм розв 'язує
основні проблеми економічної організації - "що?", "як?", "для кого?". Він демонструє, як
"голосування "грошима визначає ціни й обсяг виробництва.
5. Еластичність (гнучкість) попиту за ціною виражає зміну величини попиту на товар залежно
від зміни його ціни, за незмінності всіх інших чинників. З цього огляду розрізняють еластичний і
нееластичний попит.
6. Еластичність пропозиції за ціною визначають як відсоток зміни
у величині пропозиції продукту відповідно з відсотком зміни в ціні продукту.
7. Ринковий механізм - важливий механізм організації національної
економіки. Він узгоджує господарську поведінку всіх економічних суб'єктів, встановлює загальну
рівновагу цін і забезпечує розв'язання головних проблем організації економіки: "що виробляти ",
"як виробляти ", "для кого виробляти ". Ці проблеми, які покликана розв'язувати національна
економіка, найкраще сьогодні розв 'язує ринковий механізм. Саме переваги ринкової економіки
спричинились до того, що наприкінці XX ст. десятки нових країн перейшли до ринкової системи
господарювання.
8. Ринковий механізм зазнає певних невдач унаслідок виникнення недосконалих ринкових
структур, недостатності інформації, обмеженої мобільності ресурсів, побічних наслідків, що
пов'язані з витратами або вигодами переливу.
202
Тема б
ТЕМА?
РИНКОВА ІНФРАСТРУКТУРА
О План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
7.1. Суть, функції та склад ринкової інфраструктури.
7.2. Інфраструктура реального сектору економіки.
7.3. Інфраструктура фінансового сектору економіки.
7.4. Формування ринкової інфраструктури в Україні. Резюме
Ключові поняття та терміни
активні банківські операції асиметрична інформація банк біржі брокер
депозитні сертифікати дилер
інвестиційні фонди комерційний банк кредитні спілки маклер
моральний ризик лізинг ломбард
небанківські фінансові інститути
несприятливий вибір опціон
пасивні банківські операції пенсійні фонди посередники
ринкова інфраструктура страхові компанії товарна біржа ф 'ючерсна угода фінансовий ринок
фінансові компанії фінансово-кредитні посередники фондова біржа форвардна угода
центральний банк
Важливим чинником фупкціюванпя ринкової економіки є стан інфраструктури.
В економічних системах розвинених країн інфраструктура посідає чільне місце. Вона добре розвинена,
що позитивно впливає на економічне зростання.
У країнах з перехідною економікою, і в Україні також,
інфраструктура і реального, і монетарного секторів
недостатньо розвинена. Це пов'язано, з одного боку, з тим,
________що в командній економіці, з якої відбувається трансформація,
Ринкова інфраструктура ?
багато елементів інфраструктури були просто відсутні, або перебували в зародковому стані, з
іншого - в ході трансформаційних процесів цим питанням не приділяли належної уваги, також і з
огляду нормативного забезпечення.
7.1. СУТЬ, ФУНКЦІЇ ТА СКЛАД РИНКОВОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ
Ефективне функціювання ринкової економіки безпосередньо залежить від стану різних
допоміжних господарських інституцій, які називають інфраструктурою.
У літературі її розглядають у широкому і вузькому аспектах. До загальних інституцій
інфраструктури відносять такі елементи реальної економіки, як шляхи і дороги, порти,
аеродроми, всі види пасажирського і вантажного транспорту, склади, підприємства зв'язку,
житлово-комунальне господарство тощо.
Однак щодо ринкової економіки (вузький аспект) у поняття інфраструктура вкладають дещо
інший сенс.
Ринкова інфраструктура - це сукупність служб, підприємств, допоміжних ланок і установ,
які опосередковують та полегшують взаємодію економічних суб'єктів і забезпечують
неперервне функціювання господарських взаємозв'язків, укладання і виконання ринкових угод
та можливість їх регулювання.
Інакше - ринкова інфраструктура - це система каналів зв'язку, які забезпечують переміщення
матеріальних і фінансових ресурсів, їхній розподіл в економіці. Інфраструктура становить
основу, підґрунтя, фундамент економічної системи, є її внутрішньою структурою, що
забезпечує цілісність.
Інфраструктура виконує, як .видно з визначення її суті, дві головні функції, які зумовлені
природою ринкової економіки: по-перше, вона опосередковує взаємини економічних суб'єктів
ринку й забезпечує безперебійність господарських взаємозв'язків і руху матеріальних та
фінансових ресурсів; по-друге, можливість її регулювання і фінансовий та правовий контроль.
Інфраструктура містить інформацію (сигнали), яка йде від споживачів (попиту), та передає їх
своїм й каналами виробникам, пов'язуючи виробництво і споживання в єдиний комплекс. Цим
вона сприяє підвищенню ефективності ринкового механізму, ефективності економіки загалом,
а, отже, економічному зростанню.
204 Тема 7
Інфраструктура ринкової економіки представлена:
^ у реальному секторі економіки:
- на товарному ринкові: торговельною мережею (ярмарки,
біржі, торгові центри, супермаркети, крамниці, ятки тощо);
- на ринку природних ресурсів і праці: товарними біржами,
освітніми закладами, мережею перепідготовки кадрів, приватними кадровими агенціями,
службами зайнятості (біржі праці), конторами працевлаштування;
^ у грошовому (фінансовому) секторі економіки: - банками і небанківськими фінансово-
кредитними інститутами (страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки та ін.):
- фондовими біржами, фінансовими посередниками -
торговцями цінними паперами (інвестиційні фонди і компанії, трастові (довірчі) компанії,
депозитарії, реєстратори тощо).
Серед інших елементів ринкової інфраструктури - інформаційно-консультативні фірми,
маркетингові, аудиторські та податкові установи, асоціації підприємців, рекламні
агентства, лізингові та консалтингові фірми тощо.
У науковій літературі наводять також іншу класифікацію елементів ринкової інфраструктури.
Зокрема виділяють такі чотири підсистеми:
>~ організаційно-технічну (товарні біржі, оптові ринки, аукціони, опціони, ярмарки, загальні
аукціони та ін.);
•^ фінансово-кредитну (банки, фондові та валютні біржі, фінансові небанківські
інститути);
-^ державно-регулятивну (законодавче забезпечення ринкових відносин, біржі праці,
ліцензування, оподаткування, митна система тощо);
^ науково-дослідне та інформаційне забезпечення (інституції з вивчення ринкових проблем,
консалтингові компанії, інформаційні центри та агентства, рекламні агентства, юридичні
контори, спеціальні навчальні заклади та ін.).
В обох класифікаціях інфраструктури названо інституційні елементи, які найглибше
виражають її зміст. Серед інших складників інфраструктури виділяють:
Ф інформаційні мережі (ЗМІ, Інтернет, інформаційні й та рекламні організації). Інформація
про внутрішні процеси в надрах
Ринкова інфраструктура 205

інфраструктури є "своєрідним сигналом зворотного зв'язку між нею й усією економічною

системою", що й забезпечує існування економіки як єдиного цілого;
© законодавство, яке нормативне забезпечує функціювання ринкової економіки і регламентує
господарську поведінку економічних суб'єктів та діяльність інституційних складників
інфраструктури;
© стан "ринкового мислення і поведінки населення, його готовність діяти за правилами
ринкової економіки".
Отже, зміст інфраструктури та її ефективність забезпечують цілий комплекс елементів. І
кожний з них - важливий.
До здобуття незалежності більшості елементів ринкової інфраструктури в Україні не було, або
вони перебували в примітивному (зародковому) стані. Україна успадкувала від колишнього
СРСР ситуацію, за якої функції інфраструктури виконував переважно централізований
розподіл матеріальних ресурсів через спеціальні державні установи (Держплан, Держпостач
та ін.). Це витіснило ринковий механізм від виконання притаманної йому функції розподілу
обмежених ресурсів в економіці.
Наслідком такої практики були низька ефективність, постійні дефіцити та інші болячки
командної економіки.
7.2. ІНФРАСТРУКТУРА РЕАЛЬНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ
Біржа. Загальна характеристика
Серед багатьох елементів інфраструктури реальної економіки, які обслуговують ринки товарів
і послуг, природних ресурсів і ринок праці, особливо важливим є інститут біржі. Термін
"біржа", за однією версією, походить від латинського слова "Ьигза", що означає "шкіряний
гаманець", за іншою - від імені першого біржовика голландського купця Уап ае Вигзе. Нас
цікавить не стільки походження терміна, скільки те, чому так поширені біржі в ринковій
економіці.
Біржі виникли давно. Ще у Стародавньому Римі відбувалися збори торгівців з метою обміну
інформацією та укладання угод.
206 ТеМд7

Особливо поширилися біржі (товарні) у ХУІ-ХУП ст., що пов'язано з Великими

географічними відкриттями, зокрема відкриттям Америки. Це були часи розвитку бірж у
Венеції, Генуї, Антверпені, Ліоні, Амстердамі, Бремені, Гамбурзі. Згодом центр біржової
торгівлі перемістився до Англії. У XIX ст. розвиток виробництва призвів до виникнення
широкої мережі бірж у Німеччині, США, Франції, Японії, Росії. Найбільші біржі стали
центрами торгівлі міжнародного значення. У XX ст. центр біржової торгівлі перемістився до
США, на які у 90-ті роки XX ст. припадало майже 80 угод з кожних 100.
За час тривалої еволюції сталися зміни у структурі бірж, яка, до того ж, відображає й
специфіку країн, у яких вони функціонують. Отже, виникнення і розвиток інституту біржі
пов'язані з розширенням ринкових відносин, зокрема зі зростанням торгівлі сировинними
ресурсами і сільськогосподарськими товарами, а згодом і цінними паперами. Традиційна
організація торгівлі -ярмарок - вже не могла задовольняти контрагентів ринку; на зміну йому
й приходить біржа, як досконаліша форма торгівлі. Особливостями біржової торгівлі було те,
що вона, на відміну від ярмарку, функціонує практично щоденно і, до того ж, торгує товарами
з особливими рисами. Біржовим товарам властиві: масовість, взаємозамінюваність у межах
своїх товарних груп, непередбачуваність коливання цін, що й зробило їх біржовими.
Специфіка цих товарів зумовила особливу увагу покупців і продавців до їхньої ціни, щоб вона
відображала реальне співвідношення між попитом і пропозицією. Це міг забезпечити тільки
високоцентралізований ринок, спроможний оперативно опрацьовувати велику кількість
інформації. Таким інститутом і стала біржа, де стикаються попит і пропозиція.
Біржа -містке поняття. Під біржею розуміють передусім постійне місце, де регулярно й у
визначений час відбувається торгівля певними товарами. Біржа - це торговельний
посередник між покупцем та продавцем, і об'єднання фізичних та юридичних осіб (продавців,
покупців і торгівців), які розробляють правила, що сприяють проведенню торговельних
операцій. З економічного погляду, чи не найважливіша ознака біржі та, що вона є особливим
механізмом ціноутворення. Експертним шляхом на біржі визначають так звану котирувальну
ціну, яка є ціною рівноваги попиту і пропозиції певного товару. Цю операцію виконує
виборний орган біржі - котирувальна комісія. Котирувальну ціну визначають на певний
термін або дату,
Ринкова інфраструктура 20?

вона є орієнтиром для покупців і продавців під час укладення угод. Котирування цін -
важливий інструмент регулювання ринку, а, отже, й управління господарським життям
країни.
Інформацію про котирувальну ціну, як і про обсяги угод, передають для публікації. Гласність
угод - важливий принцип діяльності біржі, прозорість процесу формування цін вигідна не
тільки для учасників біржових торгів, але й для тих торговців, які укладають угоди поза
біржею -для них інформація з біржі є надійним орієнтиром.
Отже, біржа - це вища форма ринку, організований і регульований ринок. Біржа - продукт
саморозвитку ринку, вона доводить здатність ринкової системи до самоудосконалення і
саморегулювання.
Особливістю біржі є те, що вона орієнтована на якийсь певний вид товару або групу товарів.
Це масові стандартні товари. Зазвичай, сам товар на біржі відсутній, що тільки наголошує, що
біржа є передусім засобом поєднання попиту і пропозиції й визначення ринкової ціни.
Щодо організаційно-правової форми, то біржі створюють як акціонерні товариства, головно,
закритого типу. Здебільшого біржі - це недержавно-комерційні підприємства. Членами біржі
можуть бути фізичні й юридичні особи, громадяни країни і негромадяни. Щоб стати членом
біржі, потрібно виконати низку умов щодо стартового капіталу, пайових внесків тощо. Біржа
має розгалужену систему управління: вищим органом управління є збори членів біржі, вищим
виконавчим органом - біржоварада; функцію оперативного управління виконує правління або
виконавча дирекція.
У сучасних умовах для координації діяльності біржі об'єднуються в різні асоціації і союзи.
Наприклад, європейські товарні біржі об'єдналися в асоціацію, яка розробила типову
документацію, зокрема форми контрактів. Національна асоціація біржових брокерів і дилерів
у СІНА розробила єдину систему автоматичного котирування для фондової біржі.
Торгівля на біржі має ту особливість, що вона відбувається не безпосередньо між покупцями і
продавцями, а через посередників. Ними є брокери, дилери і маклери.
Брокери - це чисті посередники, які працюють за гроші інвестора і як його агенти під час
купівлі-продажу товарів (цінних паперів). За послуги вони отримують винагороду у вигляді
комісійних.
Брокери об'єднані у брокерські фірми. За сучасних умов у деяких країнах брокерські компанії
починають займатися і діяльністю, яка традиційно притаманна комерційним банкам.
208
Тема 7
Дилери - це посередники, які торгують на свій ризик, їхній заробіток - різниця ціни купівлі та
продажу. Це дуже ризикований бізнес.
Маклери - це високваліфіковані працівники бірж, які регулюють порядок проведення торгів з
активами.
Процедура продажу якогось товару на біржі виглядає приблизно так. Якщо ви бажаєте продати певний
товар, який відповідає біржовим стандартам, то вам треба звернутися спочатку до брокерської контори,
члена цієї біржі, зв'язатися з брокером, який прийме ваше замовлення і виконає низку пов'язаних з цим
формальностей.
Усі біржові послуги оплачує клієнт. Ще до початку торговельної
? операції вам потрібно зробити так званий гарантійний внесок (до 10% можливої вартості всієї
операції), який підтверджує ваше
* серйозне ставлення до справи (після закінчення угоди продажу внесок вам буде повернено). Тільки
після цього ваша заявка буде передана безпосередньо на біржу, там через систему додаткових фор-
мальностей вона нарешті, потрапить у святая-святих біржі - так звану яму, де й відбувається торгівля.
Процедура в ямі виглядає досить незвично. Там постійний шум і гамір. Тому учасники торгів (брокери,
дилери, маклери) користуються різнокольоровими картками, якими вони голосують "за", чи "проти",
піднімаючи їх.
На біржі укладають угоди (письмово оформлені документи) з купівлі-продажу або поставки
різних активів. Біржові операції відбуваються в таких напрямах: купівля-продаж реального
товару; спекулятивні операції, пов'язані з перепродажем товару, якого часто ще навіть не має
(він ще не вироблений, не видобутий, не вирощений) надання допоміжних послуг.
Біржові угоди
Розрізняють два типи біржових операцій: на реальний товар; угоди
на термін. Якщо в першому випадку об'єктом біржової операції є
реальний товар, а метою угоди - його купівля-продаж, то об'єктом
угоди на термін є не сам товар, а контракт, зобов'язання на поставку,
§ іншими словами - титул власності на товар.
* Біржова угода з реальним товаром може передбачати негайне його передання контрагентові
або передання в майбутньому. У першому випадку права на товар передають під час укладання угоди,
а оплату - протягом кількох (двох-трьох) днів. Угода на термін (передання товару в майбутньому)
передбачає доставку товару в обумовлений угодою час, але за ціною, яка зафіксована в угоді на день
укладення угоди. У цей час продавець товару зобов'язаний подати товар на
Ринкова інфраструктура
передбачений біржею склад, після цього він отримує юридичний документ, що засвідчує виконання
контракту. Цей документ зберігається, як звичайно, у банку до закінчення обумовленого в контракті
терміну, і після того, як покупець оплатить товар, перелається йому.
У сучасних умовах масовими стали угоди на термін (термінові угоди). Розрізняють такі їх види:
форвардні; ф'ючерсні; опціонні.
Форвардні угоди - це угоди, метою яких є реальна купівля чи продаж товару (активу), вони є
своєрідним засобом страхування (геджування) постачальника від можливих непередбачених
несприятливих умов у майбутньому. За традицією - це позабіржові угоди, угоди без офіційного гаранта
(біржі). Ці угоди передбачають твердо обумовлені умови щодо ціни, термінів оплати і поставки товару.
Предметом угоди можуть бути товари, акції, облігації, валюта. У форвардній угоді беруть участь дві
особи: покупець і продавець.
Ф'ючерсна угода - це контракт на майбутню поставку певного товару (активу) за попередньо
узгодженою ціною. Ця угода, мабуть, не буде реалізована. Об'єктом угоди тут є сам контракт, тобто
право власності на товар. Ф'ючерсна угода - це завжди біржова угода, гарантом виконання якої є сама
біржа. (У цьому й полягає одна з відмінностей ф'ючерсної угоди від форвардної). Тому ф'ючерсні
угоди високоліквідні. Вони дають змогу страхуватися від процентного ризику.
Опціон - це торгівля попередніми контрактами. Опціонний контракт забезпечує право купівлі (опціон
покупця) або продажу (опціон продавця) певного товару або активу за визначеною ціною, яку
називають виконавчою ціною, або укладеною протягом певного часу. Правда, це право може й не бути
реалізоване. Цей фінансовий інструмент, як і ф'ючерси, дає змогу інвесторам зменшити процентний
ризик і є формою страхування від нього. Тому покупці повинні платити певну ціну за опціонні
контракти, яку називають премією, або застрахованим внеском. Предметом опціонного контракту є, як
звичайно, цінні папери. Опціонні контракти також ліквідні й прибуткові.
Отже,
біржа - це організація, яка, по-перше^ полегшує і впорядковує ринкові відносини; по-друге, "пов'язує
між собою господарство різних регіонів країни" '(формує єдиний національний ринок); по-третє,
полегшує м виробниче і міжгалузеве переливання капіталу, впливаючи цим на структуру економіки;
по-четверте, є важливим індикатором стану і розвитку економіки.
210
Тема 7
Розрізняють різні види бірж: товарні, фондові, товарно-сировинні, валютні, біржі праці. Отже,
біржа - це елемент інфраструктури, який забезпечує всі ринки.
Докладніше розгляньмо два види біржі: товарну і фондову.
Товарна біржа
Товарна біржа - це оптовий товарний ринок. З організаційно-правового погляду товарна біржа -
це об'єднання (асоціація) продавців, покупців і торговців-посередників з метою впорядкування
торгівлі, полегшення, прискорення і здешевлення торговельних угод та операцій. Членами
товарної біржі можуть бути посередницькі (брокерські, торговельні) організації, виробничі
фірми, банківські установи, інвестиційні компанії, окремі громадяни, тобто юридичні та фізичні
особи. Вони, згідно з визначеними біржовими правилами, укладають угоди купівлі-продажу
товарів за цінами, що формуються безпосередньо в ході торгівлі, залежно від співвідношення
попиту і пропозиції. Члени біржі мають вигоду від участі в торгах.
На початку 90-х років XX ст. у розвинених країнах кількість товарних бірж сягала майже 50.
їхній загальний оборот перевищував 10 трлн доларів, що становило 25% їхнього ВНП.
В Україні перші товарні біржі з'явилися у XIX ст.: 1834 р. - у Кременчуці, 1865 р. - у Києві.
Товарні біржі відновлені в незалежній Україні; вони функціонують на підставі Закону
України "Про товарну біржу". __________ ___________________
Товарна біржа на ринку виконує такі функції:
-^ збалансовує попит і пропозицію;
-^ упорядковує та уніфіковує ринок товарних і сировинних
ресурсів;
-^ стимулює розвиток ринку; .^ є економічним індикатором.
У розвинених країнах товарні біржі функціонують як неприбуткові асоціації, звільнені від
корпоративного прибуткового податку. Статтями доходу товарних бірж є:
> засновницькі та пайові внески і відрахування організацій, членів біржі;
> доходи від надання послуг членам біржі та іншим організаціям;
> інші надходження.
Ринкова інфраструктура
211

Товарні біржі можна класифікувати за різними критеріями: «з* За об'єктом, який продають, їх
поділяються на:
- універсальні - тут продають різні товари;
- спеціалізовані - тут реалізовують окремі товари або їх групи, «з* За суб'єктами створення:
- засновані державними установами; -засновані вільними підприємцями.
Біржовий товар має відповідати таким вимогам: ^ бути масовим; $ його кількість можна
визначити в натуральних одиницях
вимірювання (м3, штуках, вагонах, тоннах); і відповідати вимогам базового сорту як єдиної
міри. За базовий
сорт беруть найпоширеніший вид продукції цього ринку. Зокрема
в СІЛА, тверда червона озима пшениця є базовою щодо інших
видів.
Особливістю біржового товару є те, що його завжди можна купити і продати, тобто він є цілком
ліквідним. Він може багато разів переходити з рук до рук, перш ніж потрапить до споживача,
оскільки на біржі обертається не сам товар, а титул власності на нього (угода, контракт).
На сучасних товарних біржах торгують сільськогосподарською продукцією (зерно, м'ясо, бавовна
тощо); металом (чавун, сталь, алюміній тощо), енергоносіями (вугілля, нафта та ін.). Товарів
широкого вжитку на західних товарних біржах не продають.
7.3. ІНФРАСТРУКТУРА ФШАНСОВОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ
Дуже важливу функцію в ринковій економіці виконує фінансова інфраструктура, її інститути
забезпечують фінансову підтримку і кредитування підприємств.
Загальна характеристика
У ринковій економіці в одних людей і фірм з'являються тимчасово вільні грошові кошти, тоді як
іншим суб'єктам ринку ці кошти нагальне потрібні. Для того, щоб економіка нормально функці-
онувала, потрібно, щоб кошти, якими володіють люди і фірми, заощаджуючи їх, потрапляли до
осіб, які можуть їх продуктивно використати. Цю посередницьку функцію виконує фінансова
система.
212 Тема 7
Є два шляхи руху коштів через фінансову систему: через фінансові ринки (ринки акцій та
облігацій); через фінансових посередників. Фінансові ринки та фінансові посередники мають
винятково важливе значення для економіки.
У сучасних економічно розвинених країнах фінансова система має такі особливості:
© Фінансові ринки, тобто ринки цінних паперів (акцій і облігацій) нині не є головним джерелом
фінансування фірм. Це яскраво видно на прикладі США. Тут тривалий час (1970-2000) частка
акцій та облігацій у фінансуванні фірм становила тільки 32%, тобто менше ніж третину потреб.
Доступ до цих джерел фінансування мають тільки відомі й солідні корпорації. Маловідомим
фірмам, а тим паче малим, доступ до ринків цінних паперів закритий, зокрема тому, що укладання
й оформлення угод - складних юридичних документів - на фінансових ринках виявляється
дорогою процедурою. Щоб правильно укласти угоду, потрібно звернутися до кваліфікованого
юриста. Витрати на оформлення угод (один з елементів трансакційних витрат) стримують
дрібних власників вільних грошей *і дрібних позичальників від безпосередньої участі у роботі
фінансових ринків.
Ф Основне й найважливіше джерело фінансування фірм - це фінансові посередники, які
забезпечують так зване непряме фінансування, на відміну від прямого фінансування (через ринки
цінних паперів).
© Серед фінансових посередників головне місце посідають банки.. їхня частка, як зовнішнього
джерела фінансування фірм, становить нині в США майже 62%. Банки відіграють провідну роль у
фінансуванні ділових фірм. ® Фінансова система - найбільш регульований нині сектор
економіки.
Отже, центральне місце в сучасній фінансовій системі налеясить фінансовим посередникам і
передусім банкам.
Описана вище ситуація характерна не тільки для США, а й для інших розвинених країн - Канади,
Великобританії, Японії, Італії, Німеччини та Франції. В усіх цих країнах фірми шукають кошти
для фінансування своєї діяльності передусім у фінансових посередників. У США кошти
фінансових посередників більш ніж удвічі важливіші, аніж ринки цінних паперів, а в деяких
країнах вони с ще більшими. У Німеччині та Японії фінансування фірм через
Ринкова інфраструктура 213

фінансових посередників було майже в 10 разів більшим, ніж через фінансові ринки.
Є відмінності між країнами і щодо важливості окремих видів цінних паперів, а, отже, й ринку
облігацій щодо ринку акцій. У США ринок облігацій, як джерело прямого фінансування,
більш ніж у 10 разів важливіший від ринку акцій. В Італії та Франції важливішим джерелом
фінансування корпорацій є ринок акцій, а не облігацій.
У фінансовому секторі економіки важливими є фінансові ринки, ринки цінних паперів, їхньою
організаційною формою є фондова біржа.
Фондова біржа
Фондова біржа, як і товарна, є організованим оптовим ринком з тією відмінністю, що фондова
біржа - організований ринок цінних паперів. Вона є найважливішим елементом вторинного
ринку цінних паперів, де відбувається їхній перепродаж і перерозподіл фінансових ресурсів.
Діяльність цього інституту покликана сприяти обігові фондових
активів._________________________________________
•] Фондові бірзкі виконують такі в&меливі функції в економіці! \
->. є місцем, де зустрічаються покупці й продавці цінних паперів та відбувається укладання
угоди купівлі-продажу, і в умовах відкритості формуються ціни (курси) цінних паперів;
-^ відкривають фірмам та урядам доступ до відносно дешевих та практично безмежних
фінансових ресурсів;
-^ забезпечють рух капіталів та їхнє спрямування в галузі, що гарантують вищу
продуктивність і дохід. Власники грошей віддають перевагу цінним паперам із вищим
доходом;
-^ за допомогою фондової біржі уряд, продаючи державні цінні папери, залучає додаткові
кошти для своїх видатків;
-^ є своєрідним і дуже важливим індикатором ділової активності. Динаміка індексу курсів
акцій є одним із показників, які використовують для прогнозування рівня ділової активності.
Процеси на фондовому ринку безпосередньо впливають на ділову активність, що пов'язано
передусім із спекулятивним інтересом до цінних паперів. Можливість швидко розбагатіти на
фондових операціях робить цінні папери високоліквідними і тому привабливими для
власників вільних грошових коштів. Тому особливий інтерес є до акцій високотехнологічних
виробництв, ціни на які донедавна були особливо високі. Це акумулювало великі інвестиційні
ресурси для цих виробництв. Через біржу, отже,
214
Тема 7
перерозподіляють обмежені грошові ресурси на користь прогресивних галузей, які
визначають і стимулюють науково-технічний прогрес.
Фондова біржа як важливий інструмент впливу на економічні процеси не могла опинитись
поза увагою держави. У своїй економічній політиці держава використовує інститут біржі,
зокрема, впливаючи на правила гри фондової біржі. Фондова біржа працює згідно з чинним
законодавством країни та зі статутом.
Фондові біржі створюють у формі акціонерних товариств, асоціацій, змішаних підприємств.
Вони є приватні, державні, змішані. Фондова біржа - це некомерційна організація, що
заснована на самоокупності, не виплачу є доходів своїм членам. Доходами фондової біржі є:
доходи від продажу акцій фондової біржі; внески її членів; біржові збори з кожної угоди на
фондовій біржі.
На фондовій біржі існує постійне, тимчасове і часткове членство. Доступ до фондової біржі
мають не всі охочі, а тільки "першосортні" компанії. Біржі дбають про свій імідж і дуже
прискіпливо ставляться до компаній-претендентів, висуваючи до них низку умов щодо
вступних внесків, щорічних комісійних внесків, кількості випущених простих акцій, розмірів
річного доходу компанії, вартості майна та ін. Бути допущеним до біржі - престижно.
Хоча фондові біржі не є фінансовими посередниками, оскільки не мобілізують коштів через
випуск своїх зобов'язань, вони відіграють важливу роль у спрямуванні коштів від тих, хто їх
заощадив, до тих, хто може їх продуктивно використати.
У ході торгів важливою є робота маклерів, брокерів та дилерів.
Управляє фондовою біржею біржова рада з постійних членів і працівників біржі.
На фондовій біржі виконують такі операції:
> угоди за готівкою (касові);
> угоди на термін (термінові).
Угоди за готівкою найпростіші. Це угоди, за якими розрахунок
відбувається у найкоротший термін: протягом двох-трьох днів після
укладання. У межах цього часу покупець має заплатити готівкою
обумовлену суму, а продавець - передати покупцеві проданий цінний
папір. Переважно такі угоди укладають на фондові цінності
§ невеликої вартості і в усній формі, їхня особливість - швидкість і
^ простота.
Термінові угоди (на термін) - це угоди, виконання яких обумовлено певним терміном, передання
продавцем покупцеві цінних паперів за фіксованим курсом відбувається не відразу, а у
визначений термін.________________________________________
Ринкова Інфраструктура 215
Для термінових угод є певний мінімальний обсяг, нижче якого угода не може бути укладена.
Термінові угоди поділяють на: тверді угоди; угоди з преміями; онкольні операції; угоди на різницю.
Тверда угода (ф'ючерсиа) передбачає передання цінних паперів у визначеним час за курсом і в
кількості, що обумовлена угодою, незалежно від ринкової ситуації на день її виконання.
Угода з преміями (за опціоном) передбачає можливість відмовитися (за певну премію) від угоди, якщо
на цінні папери компанії, щодо яких була домовленість, складається несприятливий курс.
Онкольні угоди (від оп саіі-за вимогою) у день укладання угоди конкретної ціни цінних паперів не
фіксують. Угода грунтується на цінах, що складаються на біржі в день, зазначений в угоді. Цього дня і
відбувається реалізація угоди "за вимогою".
Угоди на різницю грунтуються на тому, що один з контрагентів угоди отримує різницю між курсом на
день укладання угоди і на день її виконання. Тут завжди одна зі сторін програє. Виплатою різниці
закінчується вся операція. У деяких країнах ці угоди заборонені.
Для визначення руху курсу акцій на біржах використовують індекс курсу акцій. Його
розраховують як середньозважену за певним колом акцій (акцій певної кількості компаній).
Наприклад, для визначення одного з найвідоміших і авторитетних індексів - індексу Доу-
Джонса (індекс акцій Нью-Йоркської фондової біржі) - у це коло (кошик) акцій введено ЗО
промислових, 15 залізничних, 15 комунальних компаній. Динаміка цього індексу є важливим
показником економічної ситуації в країні. Його зниження сприймають як ознаку погіршення
економічної ситуації.
Найбільшими фондовими біржами є Нью-Йоркська, Йоган-несбурзька, Торонтська,
Мельбурнська, Токійська, Амстердамська, Брюссельська. З них на фондові біржі Нью-Йорка,
Лондона та Токіо припадає до 60% обсягу угод за акціями.
Фінасово-кредитні посередники
Фінансові посередники - одна з найважливіших інституцій не тільки ринкової інфраструктури,
але й усієї ринкової економіки.
Фінансові посередники допомагають переміщати кошти від креднторів-заощадників до
позичальників-витратників. Це вони роблять, звичайно, не зі спонсорських міркувань, а
маючи цілком конкретну мету - отримати дохід. Посередники отримують кошти в тих, хто їх
має, за одну (нижчу) ціну, і надають акумульовані кошти тим, хто відчуває в них потребу, за
вищу ціну. Різниця в цінах є
важливим джерелом їхнього доходу.___________________
216 Тема 7
Існування фінансового посередництва зменшує трансакційні витрати.
Для фінансових посередників (кредиторів) пошук потенційних позичальників є складним і
дорогим процесом. Знайшовши їх, потрібні додаткові витрати для з'ясування того, чи
позичальник поверне борг. Виникає ситуація, коли один з учасників ділової операції не має
повної інформації про іншого учасника (контрагента), що важливо для ухвалення правильного
рішення. Ця ситуація отримала назву асиметричної інформації, тобто нерівності в інформації.
Асиметрична інформація створює для фінансових посередників дві проблеми: до ділової
операції - це так званий несприятливий вибір', після ділової операції - моральний ризик.
Несприятливий вибір означає, що позика може бути надана тим позичальникам, щодо яких є
великий ризик її неповернення. Моральний ризик пов'язаний з тим, що кредитор піддається
ризикові (втраті) через те, що в позичальника може з'явитися бажання до діяльності, яка з
погляду кредитора, є небажаною, ризикованою або й аморальною, що робить повернення
позики малоймовірним. Несприятливий вибір і моральний ризик - це фактори, які стримують
і обмежують надання позик.
Фінансові посередники працюють з великим колом клієнтів з різним ступенем ризику.
Вкладаючи акумульовані кошти в різні проекти, вони зменшують "усереднюють" ризик.
Фінансове посередництво залучає до економіки й кошти дрібних заощаджувачів, даючи їм
змогу також одержувати вигоду. Залучаючи до процесу непрямого фінансування
акумульовані кошти багатьох дрібних заощадників, фінансові посередники сприяють
поліпшенню їхнього фінансового становища, збільшуючи доходи на величину процента.
Мають вигоду і малі позичальники, яким недоступна фондова біржа, які, однак, можуть
отримати позику в банку чи в іншого фінансового посередника. Отже, фінансові посередники
залучають до вигід розвиненої фінансової системи широке коло дрібних власників коштів і
дрібних позичальників. Вигідними є фінансові посередники і для великих позичальників,
оскільки це збільшує надходження коштів і на ринки цінних паперів.
Окрім цього, фінансові посередники допомагають фізичним і юридичним особам свої нинішні
заощадження переміщати в майбутнє ("на потім"), забезпечуючи їм добробут.
Головними фінансовими посередниками, які забезпечують функціювання фінансової системи
є: депозитні й недепозитні фінансово-кредитні інститути (рис. 7.1). Розгляньмо найважливіші
з них.
Ринкова інфраструктура
217

1 1
Банківськ Нсбанківсь- Холдингові Договірні Інвестиційні Інвестицій-
і установи кі установи компанії, ощадні посередники ні банки
установи інститути

\ \
Комерційні Ощадно- Корпорації,
\ \
Компанії страху- Взаємні
банки позичкові які володі- вання життя фонди
Ощадні асоціації ють Компанії страху- грошового
банки Кредитні банками вання від нещас- ринку
Відділення спілки них випадків Фінансові
Іноземних Пенсійні фонди компанії
банків Трастові
 компанії
Рис. 7.1. Фінансово-кредитні посередники
Банки
Хоча назва "банк" виникла пізніше (уважають, що це слово походить від німецького гііе Вапк,
що означає лавка - лавка, де відбувалися розрахунки), однак заклади, які виконували певні
операції з грошима, з'явилися задовго до Різдва Христового.
Ще за 2300 років до Христа давні халдеї створювали торговельні товариства, які надавали гроші у
позику. Однак початок розвитку банківської справи пов'язують з Вавилоном.
Внесли свою лепту в розвиток банківництва і давні греки. Цією
? справою у Греції займалися храми. Згодом у них з'явилися серйозні конкуренти - так звані трапези
(міняйли). Операції з грішми • розширювалися, що привело до спеціалізації у цій сфері: одні установи
займалися тільки міняльною справою, інші - надавали позики.
Подальшого розвитку банківська справа набула у Єгипті та Римі. Нові моменти у банківництві
пов'язані з містами Ганзейського союзу. Розширення торгівлі тут супроводжувалося не тільки поваж-
ливішанням банківських інститутів, а й появою громадських банків,
2І8 Тема 7
які створювала міська влада й керувала ними (доти банківська справа була винятково приватною).
Функції банків значно розширилися.
Позначився розвиток банківництва і в Англії. Тут уперше створено державний банк (Англійський банк,
1694). Новим було й те, то цей банк створено для виконання принципово нових функцій - розв'язання
проблеми державного дефіциту.
Розвиток і поглиблення ринкових відносин супроводжувалися подальшим розширенням функцій
банків, що відобразилося у їхній спеціалізації. З'явилися депозитні банки, емісійні банки, чекові банки,
жиробанки, народні банки, іпотечні банки тощо. Одночасно виникли й інші, небанківські кредитні
установи.
У XIX ст. в європейських країнах створено державні банки (у Франції 1800 р., в Австрії - 1816 р., у
Бельгії - 1825 р.). У період кінця XIX - початку XX ст. відбулися важливі структурні зрушення у
банківництві - тут інтенсифікувалися процеси концентрації і централізації банківського капіталу.
З'явилися величезні банки, які відігравали щораз більшу роль в економіці.
Сьогодні банківська справа набула такої ваги в економічному житті, що, без перебільшення, можна
сказати: без розвиненої банківської системи нині неможлива ефективна економіка. Бан-ківництво
вважають чи не найдосконалішим витвором розвитку ринкових відносин і, без сумніву, здобутком
людської цивілізації.
Банки - це не просто місце, де зберігають гроші. У сучасних умовах банківська система
стала своєрідним нервовим вузлом усього економічного лсиття. Через неї держава може
впливати на всі соціально-економічні процеси в країні, прискорюючи або гальмуючи їх. Тому
питання банківництва - в центрі уваги урядів. (Можливості банків у макро-економічному
регулюванні розглядають у курсі "Макроекономіка ".)
Банки є фінансово-кредитними установами, що обслуговують рух грошей і капіталів.
Розвиток банків відбувався паралельно з розвитком кредитних відносин. Надання кредитів
(позик) - одна з головних функцій банків. Надання кредитів, як і зберігання вкладів
(депозитів), тобто коштів клієнтів, відбувається за певну плату -банківський процент. За
надані кредити банк бере процент, а за вклади - платить процент. Різниця між процентами за
кредит і процентами за вклади (маржа) забезпечує банкові прибуток.
Сучасна банківська система дуже розгалужена, вона охоплює різні банківські інституції.
Розрізняють одно- і дворівневі банківські системи.
Однорівневі банківські системи властиві слаборозвиненим економікам і тоталітарним режимам. У
такій системі центральний банк і комерційні банки перебувають на одному рівні як рівноправні,
або всі банки є державними, філіями єдиного державного банку.
Ринкова інфраструктура 219
Банківська система ринкового типу дворівнева. Вона складається з: центрального банку (в Україні
центральним банком є Національний банк України (НБУ)) та комерційних банків.
Центральний банк виконує широке коло функцій, зокрема:
°> здійснює емісію банкнот;
^ зберігає державні золото-валютні резерви;
<=> зберігає резервний фонд інших кредитних закладів;
==> провадить грошово-кредитне регулювання ;
<=> кредитує комерційні банки;
<=> забезпечує проведення розрахунків і перевідних операцій;
=> контролює діяльність кредитних установ. Центральний банк - це некомерційна державна
(або недержавна) установа.
Комерційні банки - це комерційні фінансово-кредитні установи, що виконують пасивні (залучення
вкладів) та активні (надання позик) операції. Вони також виконують різні комісійні послуги:
обслуговують платежі клієнтів; зберігають цінні папери; забезпечують отримання грошей за
зобов'язаннями -чеками та векселями тощо. Метою усіх цих видів діяльності є отримання
прибутку.
Комерційні банки формують другий рівень банківської системи ринкового типу. Вони самостійні у
своїй діяльності, але пов'язані з Центральним банком.
Хоча власний капітал є неодмінною умовою створення банку, часткою його активів, сучасні банки
головно оперують позиченими коштами, які становлять для більшості з них десь близько 75%
їхнього капіталу.
Операції банків поділяють на пасивні й активні. Пасивні операції - це операції, за допомогою яких
банки мобілізують тимчасово вільні кошти і створюють свої ресурси.
Найважливішими пасивними операціями банків є такі:
*& Вклади (депозити) па вимогу. Вони забезпечують вкладникам право вільного користування
вкладом. Для банку ці вклади малоприбуткові, оскільки вони можуть бути вилучені вкладниками
будь-коли. Через таку невизначеність термінів ці кошти не можуть бути розміщені у
високоприбуткові (довготермінові) активи.
Різновидами вкладів на вимогу є: розрахункові рахунки юридичних осіб, через які вони провадять
безготівкові розрахунки зі своїми клієнтами; чекові рахунки, які обслуговують чековий обіг (чеки
видають під суму вкладу в банку); бюджетні рахунки - рахунки
220 Тема 7

для бюджетних організацій, через які для них перераховують кошти з бюджету; поточні рахунки
для фізичних осіб, що зберігають свої заощадження протягом невизначеного часу.
ну Термінові вклади. Це вклади на певний термін: короткотермінові, якщо вклад роблять на три-
шість місяців чи до року; довготермінові - понад рік.
Вигідність цих вкладів для банків пояснюється тим, що ці кошти
можна використати для придбання довготермінових прибуткових
£ активів. За цими вкладами банки виплачують вищий процент.
Т Особливість цього виду вкладів у тому, що він передбачає вилучення
Ф відразу всієї суми. Правда, клієнт може це зробити і раніше
передбаченого терміну, однак тоді він платить штраф або втрачає
на розмірі процента.
Різновидом термінових вкладів є депозитні сертифікати.
ваг Депозитні сертифікати (ДС) - це своєрідні свідоцтва банків про депозити, що надають право
на отримання вкладів і обумовлених процентів. Депозитні сертифікати мають риси і термінових
вкладів, і цінних паперів.
Банк передає депозитний сертифікат на певний термін і виплачує
по ньому процент. Від термінового вкладу його відрізняє те, що цей
сертифікат не можна достроково повернути в банк, а тільки після
V закінчення терміну. Зате депозитні сертифікати можна продати на
^ ринкові цінних паперів, що й зближує їх з цінними паперами.
Депозитні сертифікати дуже вигідні для банків, оскільки вони
гарантують, що кошти за цими вкладами не будуть вилучені
достроково, а тому їх можна вкласти в довготермінові цінні папери.
І^ Ощадні вклади. Ці вклади роблять клієнти не просто для зберігання, а з метою нагромадження
грошей. Вони, на відміну від термінових вкладів, передбачають можливість постійного
поповнення внесеної на рахунок суми.
Вилучення цих вкладів без втрати процента можливе тільки в повному обсязі (як і термінових),
причому за двох умов: І) досягнення вкладом обумовленої завчасно суми; 2) досягнення заданого
терміну. Оскільки ці вклади забезпечують банкам триваліше користування ними, то за ними
? платять вищий процент, ніж за терміновими вкладами. Розмір процента залежить і від терміну
вкладу, і від його суми. За ощадними вкладами • виплата грошей може бути затримана до трьох
днів, хоча більшість банків дозволяє вилучати суми з їхніх ощадних рахунків без затримки
(результат конкуренції між банками за вкладника).
Крім депозитів, ще одним джерелом пасивів комерційних банків є позики від Центрального банку
та інших банків і фінансових інститутів.
Ринкова інфраструктура
Нарешті, важлива стаття пасивів банку - це його власний капітал, який мобілізують через
продаж нових акцій або з нерозподілених доходів. Певна частина капіталу банку становить
резерви банку на випадок неповернення позик.
Залучені цими різними способами кошти - це ресурси банку, які він може використати для
активних операцій, тобто розміщення зібраних коштів. Найважливіші:
о^ Частина акумульованих комерційним банком коштів (депозитів) є на рахунку
Центрального банку. Це так звані обов'язкові резерви, передбачені законом. Центральний банк
вимагає, щоб на кожну одиницю вкладів банку певну частку (наприклад 10%)
нагромаджували як резерви (ці резерви є дуже серйозним важелем уряду в здійсненні ним
монетарної політики).
«^ Певну частину депозитів банки тримають на рахунках в інших банках - на так званих
кореспондентських рахунках.
в^" Однією з найважливіших активних операцій комерційних банків є банківське
кредитування. Кредит - це надання банком позики на засадах повернення, терміновості,
платності й забезпеченості. Надання позики супроводжується, звичайно, укладанням
кредитного договору.
Останнім часом у разі надання кредитів поширилась практика кредитної лінії, яку банк відкриває для
позичальника. Це означає, що для позичальника відкривають розрахунковий рахунок і
? визначають ліміт кредитування. Особливість цього способу кредитування в тому, що за відсутності
коштів на розрахунковому • рахунку позичальника банк автоматично видає позику в межах
визначеного ліміту. Якщо позичальник перевищив домовлену суму позики, то він сплачує підвищений
процент.
в®* Облік векселів. Ця операція передбачає викуп банком векселів (боргових зобов'язань) у
суб'єктів господарювання, яким потрібні гроші, а не векселі. Передумовою використання цієї
операції є вексельний обіг в країні, коли підприємства можуть розраховуватися між собою не
грошима, а борговими зобов'язаннями, якими і є вексель.
Власник векселів, маючи потребу в коштах, може ще до закінчення терміну векселів продати їх
банкові. Звичайно, за нижчу суму (піну), ніж вказана у векселі. Ця різниця в цінах і становить одне з
джерел прибутку банку. Після закінчення терміну векселя банк пред'являє
§ Пого емітентові й отримує вказану в ньому суму. Банк може також
' пролати цей вексель іншому банкові.
кз= Фондові операції. Дуже важливі й прибуткові для банків операції з розміщення активів.
Вони передбачають участь банків в операціях з різними цінними паперами.

г
222
Тема 7
У багатьох розвинених країнах банки є покупцями цінних паперів, розміщують нові випуски акцій та
облігацій серед інвесторів, надають кредити під цінні папери тощо. Частка цінних паперів в активах
банків доходить до 10-20%.
І©° Останнім часом набула поширення і така операція банків, як лізинг.
У цьому випадку банки закуповують дороге обладнання, машини і здають їх у лізинг (оренду). Термін
лізингу може
? тривати від одного дня до 20 років. Банк у цьому разі зберігає право власності на наданий у лізинг
товар на весь термін оренди. • Користувачами лізингу часто є невеликі фірми, яким не під силу
придбати дорогу техніку, або техніку, яка потрібна їм на короткий час.
вз> Набула поширення й така посередницька операція банків, як факторинг. Суть її в тому,
що банк закуповує у клієнтів боргові зобов'язання, частково їх оплачуючи, а згодом
намагається отримати борги з боржників.
е®* І ще одна активна операцію банків - трастова. Суть її в тому, що банк, за дорученням
клієнтів, зобов'язується керувати всіма операціями, пов'язаними з цінними паперами клієнта.
Це вигідно обом сторонам: клієнт звільняється від потреби постійно стежити за подіями на фондовому
ринку - за нього це професійно робить банк. Банки ж мають змогу контролювати фірми від імені своїх
клієнтів.
Трастові послуги банків поширились не тільки на цінні папери. Вони можуть стосуватися і
розпоряджання майном клієнта, його доходами, виплатою податків тощо.
Крім цих операцій, банки надають клієнтам ще й низку інших послуг, кількість і характер
яких під впливом конкуренції та намірів збільшити доходи урізноманітнюються.
Спрямовуючи кошти в економіку, банки забезпечують її ефективне функціювання.
чз= Різновиди банків:
> інвестиційні банки (надають довготермінові кредити промисловим підприємствам);
> зовнішньоторгові банки (кредитують експортні операції);
> земельні банки (надають довготермінові кредити під заставу землі);
Ринкова інфраструктура ,23
> інноваційні банки (надають кредити під ризикові - (венчурні) проекти, що пов'язані з
науково-технічним прогресом);
> іпотечні банки (надають кредити під заклад нерухомості);
^ банки споживчого кредиту (кредитують споживчі товари довготермінового
користування);
> ощадні банки (приймають вклади населення та надають йому різні послуги).
Банківська діяльність в кожній країні регульована законодавством країни, що визначає
специфіку банківських систем. Наприклад, у США банківська система охоплює близько 12
тисяч комерційних банків, 2500 ощадних і позикових асоціацій, 500 взаємних ощадних банків
і понад 10 тисяч кредитних спілок.
Регулюванням банківської система США займається п'ять федеральних установ та численні
банківські комісії штатів. Основним мотивом такої підвищеної уваги до банківництва в США
є забезпечення надійності банківської систем й.
З метою страхування депозитів ще 1934 р. було створено Федеральну корпорацію страхування
вкладів (Ресіегаї Оерозіі Іпзигапсе Согрогаїіоп - РВІС). Вона забезпечує федеральне
страхування вкладів на випадок банкрутства банків. Початкове страхували вклади до 2500
дол., нині - до 100 000 дол. Частина депозитів не застраховані, оскільки перевищують суму
100 000 дол (хоч перші 100 000 застраховані).
На 2001 р. страховий фонд РОІС дорівнював близько 40 млрд дол. Застрахована ж сума в
багато разів перевищує фонд страхування РОІС. Наприклад, 1990 р., коли страховий фонд
становив тільки 10 млрд. дол., обсяг застрахованих вкладів перевищував 2 трлн. дол. Така
диспропорція, однак, не спричинює в американських вкладників тривоги, тим паче, паніки.
Річ у тім, що РОІС підтримують Федеральна резервна система (Центральний банк США) і
Міністерство фінансів країни, які мають достатньо коштів для покриття втрат від можливих
банкрутств банків. Зобов'язання уряду і його гарантії не допустити втрат вкладників є дуже
важливим чинником, що забезпечує стабільність банківської системи США.
Варто зазначити, що крім РВІС, яка страхує депозити вкладників комерційних банків і
взаємних ощадних банків, у СЩА підлягають урядовому страхуванню і депозити в ощадних
та позикових асоціаціях. Це виконує Фонд страхування ощадних асоціацій, який є відділенням
РОЮ. Страхують і кошти вкладників кредитних спілок. Цим займається фонд страхування
національних кредитних спілок (МСШІР).
224
Тема 7
У розвинених країнах банківництво і бізнес цінних паперів-різні сфери діяльності. Виділяють
два головні варіанти зв'язку між ними.
Перший варіант - це так звана система універсального банківництва, властива Німеччині,
Швейцарії і Нідерландам. Тут банківництво майже не відокремлене від сфери (ринку) цінних
паперів. Комерційні банки повністю забезпечують увесь набір банківських та страхових
послуг, а також послуг, пов'язаних з цінними паперами. Усі ці види діяльності регламентовані
єдиною правовою базою. Банкам дозволено володіти значною часткою акцій ділових фірм.
Інший варіант - система правового відокремлення банківництва від бізнесу цінних паперів.
Ця система властива США і Японії. Відмінність між американською банківською системою та
японською в тому, що японські банки можуть володіти вагомою часткою акцій промислових
фірм. Водночас останнім часом в обох країнах під впливом конкуренції намітилася тенденція
залучати комерційні банки і до проведення операцій з цінними паперами.
Небанківські фінансові інститути
Важливе місце у фінансовій інфраструктурі посідають спеціалізовані небанківські фінансові
інститути (фінансові посередники): страхові компанії і пенсійні фонди, довірчі (трастові)
компанії, взаємні фонди, інвестиційні компанії і фонди, фінансові компанії, ломбарди та ін.
Вони акумулювали величезні кошти і беруть активну участь у процесах нагромадження й
ефективного розміщення капіталу. Знову скористаємось прикладом США. Тут 2000 р.
сумарна вартість активів небанківських фінансових посередників більше ніж удвічі
перевищувала активи комерційних банків (відповідно, 21 897 і 8082 млрд. дол).
Серед цієї групи фінансових посередників особливо виділяють страхові компанії і пенсійні
фонди.
кг Страхові компанії мобілізують кошти, продаючи страхові поліси. Отримані кошти вони
вкладають в такі активи, як акції, облігації, заставні документи. Доходи від цих активів
використовують для виплати страхових відшкодувань в разі настання катастрофічних подій.
Страхова справа є прибутковою, розвивається в західних країнах швидкими темпами і
зосередила у себе величезні активи. Наприклад, у США в 90-х роках XX ст. було приблизно
5000 різних страхових компаній, активи яких з 1970 до 2000 р. зросли майже у 16 разів-з 251
до 4094 млрд. дол.
Ринкова інфраструктура 225

Страхові компанії бувають двох типів: компанії зі страхуванням життя; компанії із

страхування майна та від нещасних випадків. Перші можуть досить точно прогнозувати
розміри майбутніх виплат власникам полісів (на підставі досить високої достовірності
коефіцієнтів смертності населення), тому вкладають кошти переважно в довготермінові
активи - корпоративні акції та облігації. У США їхня частка перевищує 70%.
Компанії зі страхування майна та від нещасних випадків, які не можуть з такою
достовірністю, як компанії зі страхування життя, прогнозувати розміри майбутніх виплат
власникам полісів, надають переваги ліквіднішим активам - муніципальним облігаціям і
цінним паперам уряду США. Разом вони становлять понад 50% їхніх активів. Решта коштів
вкладена в акції та в облігації корпорацій.
Страховим компаніям належить надзвичайно важлива роль у забезпеченні інвестиційного
процесу. З одного боку, вони виконують функції інституційних інвесторів, а з іншого -
забезпечують стимулювання інвестиційної активності вітчизняних та іноземних власників
капіталу через здійснення страхових операцій за видами страхування, які гарантують
інвесторам повернення вкладених коштів, а в багатьох випадках і відшкодування
нестриманого доходу при настанні різних несприятливих подій, що призвели до втрати
вкладів. Розвиток таких видів страхування як добровільне страхування кредитів, добровільне
страхування інвестицій, добровільне страхування фінансових ризиків може бути
каталізатором активізації інвестиційної активності економічних
суб'єктів.
Важливим елементом фінансової інфраструктури є пенсійні
фонди.
Пенсійні фонди активно розвинулись після Другої світової війни, їх створювали підприємці,
трудові спілки, приватні особи. Кошти тут акумулювали внесками від роботодавців і від
працівників. Так виникла мережа приватних пенсійних фондів.
Держава підтримує розширення приватних пенсійних фондів, економічно також, вилучаючи,
зокрема, з оподаткуванням внески в них роботодавців.
Пенсійні фонди є головними інституційними інвесторами на ринку капіталів. Оскільки
пенсійні виплати добре прогнозовані (їх з досить високою точністю можна обчислити), то
пенсійні фонди інвестують свої вільні кошти в довготермінові активи: понад 60% активів
пенсійних фондів у США становлять акції та облігації. Активи приватних пенсійних фондів у
цій країні 2000 р. становили
226
Тема 7
5129 млрд. дол., що в 45 разів більше від активів 1970 р. Близько 27% усіх фінансових активів
США перебуває під контролем пенсійних фондів, їхня роль і у фінансовому посередництві, і в
соціальному забезпеченні громадян надзвичайно важлива. Загалом у соціально-економічній
структурі США й інших країн недержавні песійні фонди виконують дві головні функції;
соціального стабілізатора й основного джерела "довгих грошей", якими фінансують
довготермінові інвестиції.
У повоєнний час розвинулися і державні системи пенсійного забезпечення, у структурі яких
чільне місце посідає соціальне забезпечення. Виплати із соціального забезпечення охоплюють
пенсійні виплати, безкоштовну медичну допомогу людям похилого віку та допомогу
непрацездатним і поширюються, наприклад, у США на всіх, без винятку, громадян цієї
країни.
Пенсійні фонди також стикаються з проблемами, подібними до тих, що є в банківській
системі й страховій справі. Це зумовило появу в деяких країнах практики страхування
(гарантування) пенсійних виплат. У США, наприклад, створена Корпорація із гарантування
пенсійних виплат, яка подібно до РОІС, страхує пенсійні виплати.
в^ Інвестиційні фонди та компанії- це особливий вид фінансових інститутів, які
забезпечують посередництво в інвестиційному процесі через акумулювання грошових коштів
інвесторів через випуск і реалізацію власних цінних паперів та вкладання цих коштів в акції й
облігації різних підприємств. Сьогодні сукупні активи цієї індустрії становлять близько 12
трлн. дол., а загальна кількість фондів у світі сягає майже 50 тис.
Інвестиційні фонди та компанії розглядають як доповнення або альтернативу індивідуальному
інвестуванню. Вони орієнтовані переважно на роботу з дрібними інвесторами (у Німеччині та
Франції індивідуальні інвестори становлять близько 50% учасників, у Великобританії - 75%, в
Іспанії - 90%, в Італії - 95%, у США на 2000 р. домогосподарства вклали у взаємні фонди 3,2
трлн. дол. (92% своїх активів)). Для індивідуального інвестора виділяють дві вагомі переваги
вкладення коштів в інвестиційні компанії замість прямого інвестування у фінансові активи:
економія на масштабі та професійне управління активами.
Інвестиційні посередники, акумулюючи великі обсяги капіталів, спроможні забезпечити
високий рівень професійного управління ними, надійний захист від ризиків та певний рівень
дохідності за своїми цінними паперами (акціями, інвестиційними сертифікатами). Вони
пропонують своїм клієнтам диверсифіковані портфелі інвестицій, які важко сформувати
одному дрібному інвесторові.
Ринкова інфраструктура
Інвестиційні фонди та компанії характеризуються великою різноманітністю.
о®" Фінансові компанії належать до групи інвестиційних посередників, оскільки мобілізують
грошові кошти через емісії власних боргових зобов'язань (облігацій, векселів) та акцій, які в
подальшому скеровують у позички фізичним та юридичним особам для придбання товарів
виробничого чи споживчого призначення. Особливість діяльності фінансових компаній у
посередницькому фінансовому процесі полягає в тому, що вони беруть позички у великих
сумах, а надають позички в малих сумах, що відрізняє їх від банківських інститутів, які
залучають депозити в малих сумах, а надають часто великі суми позичок.
Кредити фінансових компаній переважно короткострокові й невеликі за розмірами. Тому їхні
активи досить диверсифіковані, що сприяє ослабленню кредитних ризиків і захисту інтересів
їхніх вкладників. Платіжне спрямування кредитів фінансових компаній сприяє прискоренню
реалізації товарів та послуг, що позитивно впливає на економічне зростання. Тому послуги
цих компаній користуються великим попитом у розвинених країнах. До групи фінансових
компаній також відносять лізингові та факторингові компанії, оскільки вони певною мірою
кредитують платіжні потреби своїх клієнтів.
Фінансові компанії можуть бути створені як самостійні юридичні особи на акціонерних чи
пайових засадах або як окремі структурні підрозділи, філії, дочірні підприємства банків,
страхових компаній, інших фінансово-кредитних інститутів, а також промислових фірм -
виробників споживчих товарів. Фінансові компанії особливо поширені в США, Канаді та
Великій Британії. Активи фінансових компаній США зросли від 1970 до 2000 р. більше ніж у
15 разів і досягли 1 трлн дол.
Окремі фінансові компанії спеціалізуються на наданні позик фірмам через закупівлю
дебіторської заборгованості зі знижкою (факторинг). Ще інші можуть бути створені
материнськими корпораціями для прискорення реалізації їхніх товарів.
Фінансові компанії швидко пристосувалися до вимог часу і освоїли такий бізнес, як лізинг.
Вони закуповують предмети тривалого користування (транспортні засоби, різноманітне
обладнання) і передають їх в оренду (лізинг).
«3= Особливим інститутом на ринкові споживчих кредитів є ломбарди. Особливість
організації кредитних операцій ломбардів полягає у відсутності кредитного договору з
клієнтом та заставного __ Тема 7
зобов'язання. Відносини між ломбардами та позичальниками оформляють спеціальними
документами (квитанціями), які мають статус угоди між сторонами, що дає підстави
відносити ломбарди до групи договірних фінансових посередників. Ломбарди не вважають
головним джерелом споживчого кредиту, проте вони виконують суттєву роль у наданні позик
населенню, яке звертається до цих установ за невеликими сумами грошей на короткий строк,
адже інші фінансово-кредитні установи не практикують таких операцій.
я& Довірчі товариства (трастові компанії) - це фінансові підприємницькі структури, які
покликані здійснювати представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з
довірителями (юридичними та фізичними особами) майна щодо реалізаціїїх прав власності.
Ідея зародження трастових послуг виникла як результат поділу праці у сфері використання
чужої власності в господарському кругообігу.
Довірчі товариства беруть кошти клієнтів у довірче управління та індивідуально формують
інвестиційний портфель, а також управляють ним. Довірчі операції вважають складними,
тобто такими, що вимагають найвищої кваліфікації в царині права, фінансового та
інвестиційного менеджменту, страхування, знання макро- і мікроекономіки. У кожній країні в
законодавчому порядку визначають власні специфічні траст-операції, вони багато в чому
залежать від обраної системи прав власності (англо-американської чи континентальної
(європейської)).
У сучасній практиці трастові операції здійснюють комерційні банки, трастові та інвестиційні
компанії, інвестиційні фонди, довірчі товариства. Проте ключовими фінансовими інститутами
на ринку трастових послуг є трастові компанії. Від ЗО до 40% американського національного
багатства перебувають у руках трастових компаній або керується ними.
РЗ* Кредитніспілки. Традиційно в США вони відіграють важливу роль у споживчому
кредитуванні (11,65% споживчого ринку). За неповних сто років вони створили досить
потужну національну систему кредитної кооперації, її членами є близько 50% економічно
активного населення (близько 83,3 млн.). Сукупні активи 10 тисяч кредитних спілок 2002 р.
становили 575 млрд. дол., що в 32 рази більше 1970 р. (18 млрд. дол.). Більшість кредитних
спілок має активи в межах від 1 до 5 млн дол. У США створено Національний фонд пайового
страхування кредитних спілок, який страхує паї (депозити) членів спілок до 100 тис. дол.
Ринкова інфраструктура
229
Інноваційні банки (надають кп проекти, що пов'язані з на

давством
Наприклад ||£ |||\||
ч>вуютьдля надання едитної спілки (66% Зезризикові державні агентств, у депозитні
:ової »АЇНІ
комерції'
взаємз ^
"
І*
55
о-
*
ренням конкурент

структури відбувається кової економіки і має країні розвиток ринкових вали (у роки "воєнного
/командної системи з кінця ктура є не цілком ринковою, /галом, так і в багатьох своїх
//визначені:
II Ісавного монополізму та ствоа;
> гармонізацією нормативної бази з інвестиційним елементом -в Україні розроблено
комплекс законодавчих документів: "Про товарну біржу", "Про цінні папери та фондову
біржу", "Про банки та банкову діяльність ", які регламентують діяльність відповідних
інститутів ринкової інфраструктури;
> входженням українського суспільства в світові інформаційні системи;
> станом ментальності й рівнем ринкового мислення і поведінки населення.
Складність процесу формування сучасної інфраструктури в Україні зумовлена низкою
обставин:
Ф багато інституцій інфраструктури формується вперше. Це стосується передусім
фінансових посередників, які в Україні були зорієнтовані передусім на обслуговування
приватизації, що не дало змоги їм повністю виконувати свої класичні функції -залучення
вільних коштів та їхнє інвестування в економіку;
Ф деякі інститути відроджуються, як-от біржові. Відродження біржових структур має
свої проблеми. Зокрема невизначена ситуація з фондовими біржами. Фондовий ринок ще не
сформувався, і фондові біржі об'єктивно не є барометром стану економіки;
230
Тема 7
Ф інститути, що існували в директивній економіці (наприклад, банки), зазнають серйозних
змін, щоб пристосуватися до виконання нових функцій в інфраструктурі ринкової економіки:
® недостатність законодавчого забезпечення ринкових перетворень в Україні, його
нестійкість.
Інфраструктура є важливим чинником, що визначає умови ринкового реформування
економіки. Вона забезпечує нормальний хід економічних перетворень, а відсутність прирікає
їх на неефективність. Тому потрібна особлива увага до всіх елементів інфраструктури, бо
тільки це забезпечить реалізацію ринкових реформ.
Реальний стан окремих інститутів ринкової інфраструктури в Україні такий (табл. 7.1.)
Таблиця 7.1.
Розвиток біржових інституцій в Україні (на початок року)
Біржі 1992 1994 1996 1998 2000
1. Разом 66 74 88 223 365
2. Універсальні 22 24 19 46 88
3. Товарні й товарно- 28 15 25 75 146
сировинні
4. Агропромислові 4 5 9 25 ' 28
З.Фондові й товарно- 2 8 14 24 26
фондові
6. Інші 10 12 21 53 77
Кількість бірж в Україні надмірна і не має жодного зв'язку з реальними потребами. В усьому
світі в 90-ті роки XX ст. налічувалося ІЗОф'ючерснихбірж.
Бурхливий розвиток різних бірж в Україні пов'язаний з тим, що наприкінці 80-х років ще
союзний уряд надав підприємствам право реалізації "зайвих" товарно-сировинних цінностей
за вільними цінами. Це, а також законодавча неврегульованість діяльності бірж, дало змогу
господарській номенклатурі привласнити величезні спекулятивні прибутки від перепродажу
ресурсів.
Українські біржі не відповідають світовим стандартам і за якісними показниками: часткою
біржових товарів у загальному обсязі біржової торгівлі; розумінням "універсальності" в
біржовій справі; домінуванням нерухомості в біржовій торгівлі.
Ринкова інфраструктура
^^ш
Формування елементів фінансової інфраструктури
Створення ефективної фінансової системи є основою переходу від командної економіки до
ринкової, тому країнам у процесі ринкової трансформації потрібно приділити велику увагу
фінансовим реформам як одному із шляхів досягнення економічної стабілізації.
Україна, як і більшість постсоціалістичних країн пішла шляхом створення банківсько-
орієнтованої моделі структурної організації фінансової системи, за основу якої взято німецьку
модель універсального фінансування комерційними банками, її втіленню сприяло, по-перше,
те що банки функціювали і за радянських часів, аринок цінних паперів танебанківські
фінансові інститути потрібно було створювати заново; по-друге, бажання країн швидше
адаптувати власне банківське законодавство до директив Європейського Союзу стосовно
ринку банківських і фінансових послуг з метою подальшої інтеграції в ЄС.
До того ж, багато науковців відстоюють позицію розвитку лише банківської системи,
аргументуючи це тим, що вона здатна повністю забезпечити ефективний перерозподіл
фінансових ресурсів. Наголошують саме на універсалізації банківських установ, які надають
повний і широкий спектр фінансових послуг. Проте, навіть враховуючи світові тенденції до
універсалізації банків, концентрацію діяльності в кількох (трьох, максимум п'ятьох) сферах
вважають оптимальною для будь-якого суб'єкта-господарника і фінансового також. Якщо
приділити увагу всім сферам одночасно, то втрачаються пріоритети, що в подальшому
призводить до зменшення ефективності діяльності такого суб'єкта. Банківським структурам у
перехідних економіках із недостатнім рівнем капіталізації нелегко розширювати сферу
послуг, оскільки керувати універсальними банками і контролювати їхню діяльність набагато
складніше, ніж спеціалізованими установами. Тому в країнах з перехідною економікою
зростає роль небанківських фінансових інститутів, оскільки вони краще, ніж банки,
пристосовані для фінансування заходів із високим ступенем ризику, а саме такий ризик
нерозривно пов'язаний із процесом економічних змін.
Структуру фінансової системи сучасної України характеризують:
> порівняно низький рівень фінансового посередництва; *- домінування банківської системи в
структурі фінансового сектору;
232
Тема 7
> низька участь небанківських фінансових інститутів у фінансовому посередництві;
> незначна роль ринку цінних паперів.
Україна, як і більшість країн колишнього соціалістичного табору, розпочала реформування
фінансової ситеми з банківництва, створення дворівневої банківської системи.
Банки існували ще в рамках командно-адміністративної системи, як державні галузеві банки:
Промбудбанк, Агропромбанк, Ощадбанк, Жилсоцбанк і Зовнішекономбанк. Вони були
перетворені на комерційні банки. Відповідно: Промінвест, АКБ "Україна", Ощадбанк,
Укрсоцбанк і Укрексімбанк. До того ж Ощадбанк і Укрексімбанк залишились у державній
власності. Поряд з цим створювалися незалежні комерційні банки, багато з них розорилося і
на 01.12.2003 р. їх було 184; 28 з них було створено за участю іноземного капіталу. Фактично
діяло 155 комерційних банків. Рівень концентрації капіталу в банківській сфері дуже високий:
на сім найбільших банків (менше 4% кількості) припадає половина всіх банківських активів.
Домінують "п'ять старих" правонаступників колишніх державних банків - за обсягом кредитів
і за кількістю філій у регіонах. Ще однією рисою банківської системи України є
нерівномірність розміщення: на Київ і Київську область припадає майже 50% від усієї
кількості комерційних банків з частками: у статутному фонді - 55%, а в сумарних активах -
51%.
На початку 1990-х років відбулося становлення інститутів небанківського фінансового
сектору: процеси приватизації зумовили потребу створення інвестиційних фондів та
компаній, довірчих товариств; пенсійна реформа передбачала формування накопичувальної
системи, функціювання якої забезпечують пенсійні фонди, недержавні також; потреба
страхування в умовах підвищеного ризику в контексті економічних реформ дала підґрунтя для
діяльності страхових компаній; з метою пожвавлення малого і середнього бізнесу та
полегшення наслідків малозабезпеченості населення створювалися кредитні спілки ті інші
установи з мікрокредитування.
Однак Україна ще на початковому етапі становлення усіх інститутів: тут триває формування
нормативно-правової бази, відбувається перерозподіл повноважень щодо регулювання та
контролю за діяльністю небанківських фінансових інститутів між різними органами.
Небанківські інститути набагато менше законодавче впорядковані й керовані порівняно з
банківськими, частина створених структур або "простоює", або займається
невластивою їм справою. ___________
Ринкова інфраструктура 233

Після скандалів у першій половині 90-х років з "фінансовими пірамідами", у результаті чого
постраждало близько 4 млн. довірливих вкладників (сума втрат - 132 млн. доларів США) була
підірвана довіра до довірчих товариств (Іпрастів).
Невластивими для них функціями займалися в Україні інвестиційні фонди і компанії. Не
маючи реального ґрунту для виконання своїх безпосередніх функцій, як інституційні
інвестори, вони були змушені займатися акумулюванням приватизаційних сертифікатів та
вкладанням їх у цінні папери приватизованих підприємств. Як відомо, активи інвестиційних
фондів перетворилися на пакети низьколіквідних акцій, що дуже ускладнило їхні можливості
навіть розрахуватися з власниками інвестиційних сертифікатів. На початку 2003 р. в Україні
налічувалось 135 інвестиційних фондів із загальною балансовою вартістю 364,7 млн. грн.
їхніми учасниками стали понад 20 млн. громадян України.
Почали відроджуватися кредитні спілки, які мають тривалу історію в Україні (на 0 1 .09. 1 9 1
9 р: налічувалося 33 тисячі кредитних та ощадно-позичкових кооперативів). Відродження
кредитівок почалося з першої половини 90-х років. Сьогодні, за даними Національної
асоціації кредитних спілок, в Україні працює 1400 кредитівок. У першій половині 2003 р. їхні
активи сягнули понад 1 10 млн. грн, а надані позики -близько 100 млн. грн. На фінансовому
ринку кредитові спілки мають все більшу конкуренцію з боку банківської системи.
Після прийняття відповідних нормативних актів дещо активізувалася справа з пенсійними
фондами. Однак приватні пенсійні фонди поки що не відіграють помітної ролі в пенсійному
забезпеченні населення України. І причина знову ж таки в недорозвиненості українського
фондов.ого ринку. Якщо в розвинених країнах пенсійні фонди є дуже солідним інституційним
інвестором і їхні багатомільярдні кошти вкладають у високодохідні й довготривалі фінансові
інструменти, то 16 млн. грн. 31 тисячі учасників пенсійного фонду України розміщені... на
депозитних рахунках банків.
Оптимістичніше можна оцінити стан страхової справи в Україні, хоч і тут є серйозні
проблеми. Законодавча неунормованість, відсутність традицій страхування, недовіра до
страхової справи, що збереглася ще з часів командної системи, а також підкріплена відомими
фінансовими аферами 90-х років - усе це не сприяє розвиткові страхової спри ви в Україні.
Водночас кількість страхових компаній зростала випереджувальними темпами порівняно з

банківською мережею. У 1995 році налічувалося близько 800 страхових компаній. До 2003 р.
їх кількість зменшилася до 357 компаній, (серед них ЗО компаній страхування життя). У
Німеччині з її у півтора раза більшим населенням, налічується не більше 80 страхових фірм.
При цій величезній кількості страхових фірм в Україні, що засвідчує високу дохідність
страхового бізнесу, сьогодні український страховий ринок охоплений лише на 5% своєї
місткості.
Під впливом законодавчих та економічних чинників окреслились певні тенденції у створенні
лізингових компаній. По-перше, засновниками більшості лізингових компаній були комерційні
банки. У світовій практиці використовують два методи участі банківського капіталу в
лізинговому бізнесі: прямий та опосередкований. Через залежність українських лізингових
компаній від банків у нас поширений саме опосередкований метод, за яким банк -єдиний чи
найбільший акціонер лізингової компанії, тобто вона фактично виступає як дочірнє
підприємство банку. На таких засадах діють лізингові компанії "Аваль-лізинг",
"Укрексімлізинг", лізингова компанія "Інкомбанку-Україна", "РЕАЛ-банк" тощо. По-друге,
лізингові компанії створювалися при українських заводах -виробниках устаткування, зокрема
сільськогосподарського. Це такі компанії, як АТ "Агротехсервіс", ВАТ "Украгромашінвест" та
його підрозділи: "Харківагромашінвест", "Одесаагромашінвест". По-третє, в Україні
поширене надання лізингових послуг закордонними компаніями-виробниками, що мають
представництва в нашій країні. Здебільшого - це транспортні компанії: "Зсапіа-Україна",
"Уоіуо Тгиск Согрогаїіоп", "Мегсесіез-Вепг", ІУЕСО, МАМ, - які реалізують свої машини
переважно через фінансовий лізинг. По-четверте, спеціалізовані лізингові компанії, що
створюються з частиною іноземного капіталу або цілком, формують українські засновники.
Це компанії ("Напга Ьеазіп§ & Расіогіп^", "Перша лізингова компанія", "Укрінкомліз",
"УкрДержЛізинг"), для яких лізинг є основним видом діяльності. По-п'яте, лізингові компанії
створюються у вільних економічних зонах (Лізингова Компанія "Євро-Сиваш"). Такі компанії
засновують для використання пільгового оподаткування та інших вигід вільних економічних
зон.
За даними Всеукраїнської Асоціації "Укрлізинг", за період незалежності України лізингові
послуги надавали близько 130 компаній, однак їх кількість до 2002 р. скоротилась майже в
чотири рази.
Нині в Україні лізингові операції реально здійснюють близько 22 компанії, з яких 15
працюють лише з лізингом обладнання, 5 -
Ринкова інфраструктура
лише з нерухомим майном, 2 - з обладнанням і нерухомим майном. За підрахунками асоціації
"Укрлізинг", обсяг лізингових угод 2001 року становив 326,5 млн. гри., з яких 297,8. млн. грн.
припадає на лізингові угоди про обладнання і тільки 28,7 млн. грн. - на угоди про лізинг
нерухомого майна.
Отже,
усі пебаиківські фінансові інститути" 'переживають в Україні початковий період станов-" "лення. Із
закінченням створення нормативио-правового' забезпечення їх функціювання, і за умови сумлінного
дотримання^ ними "правил гри" при одночасному поліпшенні макро-^ економічної ситуації можна
сподіватися на ефективнішу діяльність цих інститутів.
236
Резюме
1. Нормальне функціювання ринкової економіки залежить від стану
інфраструктури. Розвинена інфраструктура має позитивний вплив на економічне зростання.
2. Ринкова інфраструктура - це сукупність служб, підприємств, допоміжних ланок і установ, які
опосередковують та полегшують взаємодію економічних суб'єктів і забезпечують безперебійне
функціювання господарських взаємозв'язків, укладання і виконання ринкових угод та можливість
їх регулювання. Головними її елементами є: товарні та фондові біржі, біржі праці, системи
оптової і роздрібноїторгівлі, банки та небанківські фінансові посередники, а також
інформаційно-консультативні фірми, аудиторські та податкові установи, асоціації підприємців
тощо.
3. Через систему угод та контрактів біржі упорядковують і стабілізують стосунки покупців та
продавців товарів, цінних паперів, інших фінансових активів, полегшують фірмам реалізацію
продукції, отримання додаткових капіталів та їхнє спрямування в продуктивніші галузі.
4. На фінансовому ринку відбувається переливання коштів від тих,
хто має їхній надлишок до тих, хто потребує інвестицій та може ці кошти продуктивно
використати. Це поліпшує економічну ситуацію і добробут у суспільстві.
5. Найефективніше переміщення фінансових ресурсів від їхніх власників до позичальників
забезпечують фінансові посередники:
Тема 7
різні види банків та небанківські фінансові інститути. Вони надають широкий спектр
фінансових послуг, таких як: лізингові, факторингові, кредитування, страхування, довірче
управління майном, інформаційні, консультаційні тощо. 6. Формування більшості елементів
ринкової, особливо фінансової інфраструктури в Україні переживає початковий період
становлення. Із закінченням створення нормативно-правового забезпечення їхньої діяльності й за
умови дотримання ними "правил гри" при одночасному поліпшенні макроекономічної ситуації
моясна сподіватися на ефективніше функціювання цих інститутів.
Ринкова інфраструктура
237
ТЕМ А 8
ЕКОНОМІЧНА РОЛЬ ДЕРЖАВИ
О План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
8.1. Де рукава як економічний суб'єкт.
8.2. Еволюція поглядів на роль держави в економічному житті Я..?. Передумови участі держави в ринковій
економіці.
8.4. Економічні функції держави.
8.5. Методи державного втручання (регулювання) в економіку.
8.6. Державний сектор у національній економіці.
8.7. Межі та перспективи регулювальної діяльності держави. Резюме
Ключові поняття та терміни
адміністративно-правові (прямі) методирегулювання економічні (непрямі) методи
регулювання держава як економічний суб'єкт
держава як інститут (інституціоналізм ) -економічніфункції'держави
- "провали " держави державне регулювання
економіки
державний бюджет: доходи і видатки
державний сектор економіки:
- казенні підприємства
- корпоративні державні підприємства
державні трансфери економічний лібералізм
захист конкуренції
- антимонопольне законодавство
- перерозподіл доходів змішана економіка змішане управління економіки (економічний
лібералізм і економічний дирижизм) кейнсіанство
моделі регулювання (американська] японська, шведська, німецька) мопетаризм монетарна
політика неокласичний синтез неолібералізм персоніфікація держави підприємства податки:
прямі і непрямі стабілізація національної економіки
238
Тема 8
Держава існує не, для того, щоб перетворювати земне життя у рай, а для того, щоб завадити йому
перетворитися у пекло" (М. Бердяєв).
Економічна роль держави - одна з найважливіших і давніх проблем економічної науки. У ширшому
(філософському) аспекті вона відображає роль свідомого в координації господарської діяльності.
Важливість цієї проблеми з часом зростає, і в сучасному глобалізованому світі інститут держави,
його економічна роль, перебувають в центрі суспільної уваги. Друга половина XX ст.
продемонструвала переваги й обмеженість державних заходів в економічному розвитку. З одного
боку, державна активність мала успіхи, зокрема в галузях освіти, науки, охорони здоров'я. З іншого
боку, були й провали державного втручання в змішану економіку розвинених країн, що змусило їх
надати перевагу ринковим механізмам; зазнали стратегічної невдачі країни, економіка яких була
зорієнтована на панівну, тотальну роль держави: країни "соціалістичного табору" і багато країн, що
розвиваються. Це сприяло наростанню негативних настроїв щодо втручання держави в господарське
життя, тенденції до "мінімізації" держави. Однак і зорієнтувало на потребу підвищити
ефективність держави, посилити її роль як "каталізатора і помічника, що стимулюють і доповню-
ють діяльність приватного бізнесу". Ставлення до державної активності в економіці завжди було
неоднозначним: від повного заперечення координуючої ролі держави в ринковій економіці до визнання її
панівною силою, яка свідомо і планомірно керує економічними процесами. Як часто буває, ці крайності
- вільний ринок і централізовано кероване господарство — ідеальні моделі, а реальні економічні
системи — між цими крайніми полюсами.
8.1. ДЕРЖАВА ЯК ЕКОНОМІЧНИЙ СУБ'ЄКТ
Держава, як інституція, виникає на базі внутрішніх процесів у суспільстві. Вона не нав'язана
ззовні.
Сьогодні держава - це сукупність суспільних інститутів, що здійснюють публічну владу; вона
охоплює не тільки центральні, а й місцеві органи влади, органи самоврядування.
В усі часи держава виконує роль політичного центру, який забезпечує захист власності,
охорону правопорядку та загальне управління країною. Водночас держава ніколи не стояла
осторонь економіки, а завжди діяла, і подеколи дуже активно. Суспільство
Економічна роль держави
завжди використовувало державний апарат для досягнення певних господарських цілей,
гарантування національної безпеки, задоволення загального інтересу чи приборкання
небажаних для суспільства дій окремих громадян.
Як особлива політична організація, держава завжди була зовнішнім середовищем для
економічної системи, але не її елементом - не суб'єктом системи.
Однак характер державного втручання в ринкову економіку в XX ст. і особливо з 30-х років
докорінно змінився. Держава почала здійснювати цілеспрямовану політику для досягнення
певних економічних цілей. З цією метою вона розвиває власний виробничий сектор,
привласнює через оподаткування істотну частку національного доходу і перетворюється в
могутню економічну потугу. Держава стає власником і виробником, продавцем і покупцем,
позичальником і кредитором; вона активно втручається у відносини робітників і продавців
тощо - усе це перетворило її у повноправного суб'єкта господарського життя, тобто
господарська потуга держави дає змогу впливати на всю економічну систему. Усебічна
економічна діяльність держави і дає підстави вважати її суб'єктом господарського життя,
економічної системи.
Отже, особливість ролі держави в сучасній ринковій економіці в тому, що вона стала
суб'єктом економічної системи разом з домогосподарствами та фірмами, виконує активну
роль в економіці, є носієм певних прав та обов'язків.
У сучасній ринковій економіці взаємодіють три господарські (економічні) суб'єкти:
домогосподарства; фірми; держава.
ЮР Домогосподарства представляють населення країни. Вони є основними власниками і
постачальниками економічних ресурсів, а також головними споживачами, заощадниками і
платниками податків. Домогосподарства персоніфікуються в окремих громадянах і сім 'ях.
оз* Фірми є головними споживачами економічних ресурсів, а одночасно й виробниками
переважної більшості товарів і послуг у національній економіці. Фірми персоніфікуються у
підприємцях.
*& Держава, ставши суб'єктом економічної системи, забезпечує передусім загальні (рамкові)
умови господарської діяльності, а також є отримувачем доходів і їх розпорядником. Історія
засвідчує, що лише технічних й економічних умов для розвитку ще недостатньо. Потрібне
також належне інституційне середовище -правила і традиції, які й визначатимуть
ефективність використання
240
Тема 8
цих умов. Фундаментальна роль у цьому середовищі належить державі, яка забезпечує
впровадження в життя законодавчих норм для підтримання ринкових операцій - неодмінної
умови підвищення ефективності вкладу держави в розвиток. Держава стала власником і
виробником. Економічна діяльність держави охоплює всю систему усвідомлених економічних
цілей і завдань, способи й механізм їх ефективного здійснення. Будь-які дії держави, що
прямо чи опосередковано впливають на економічні процеси, а також безпосередня
господарська діяльність держави (державний сектор економіки) належать до її економічної
діяльності. Остання (економічна діяльність) конкретизується в економічній політиці держави.
Держава персоніфікується в державній бюрократії, чиновництві.
Оскільки держава стала суб'єктом господарської діяльності, то розглядаючи це питання,
мусимо насамперед з'ясувати: що є цей суб'єкт? Що є ця держава? Яка вона? Наскільки вона є
правовою, тобто як у країні поважають закони, і як ці закони та інші нормативні документи
державних органів влади виконують? Наскільки держава дбає про загальнонаціональні цілі та
інтереси?
Виявляється, що ефективність державних заходів різна: те, що добре для одних країн, може
мати цілком протилежні наслідки для інших. Навіть в країнах з однаковим рівнем розвитку
відмінності в розмірах, етнічному складі, політичній системі, культурі та менталітеті роблять
кожну державу неповторною. Тому, розглядаючи економічну роль Української держави, ми
маємо насамперед задатися питанням: що є ця держава? І з'ясовуючи її економічну роль, не
слід орієнтуватися тільки на те, що, наприклад, в індустріальне розвинених країнах Заходу
держава виконує такі-то і такі функції і це дає добрі результати. Сам факт, що в них щось
добре виходить, ще не є переконливим аргументом, для того, що саме це треба й нам робити.
Там - інша держава з багатовіковими традиціями, де шанують і поважають закони, а
населення законопослушне; там держава передусім виражає інтереси більшості населення, яке
швидко реагує на непопулярні заходи уряду і може вплинути на них.
Отже,
з'ясовуючи роль держави в економічному житті,
треба завжди враховувати яка це держава.
•~-^,______________________________
Економічна роль держави . 241
8.2. ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ НА РОЛЬ ДЕРЖАВИ В ЕКОНОМІЧНОМУ ЖИТТІ
Погляди на роль держави в господарському житті зазнали еволюції, що відображено в
основних економічних теоріях.
Економічна історія засвідчує, що вже з часу свого виникнення, в період ранніх цивілізацій,
держава намагалася контролювати господарську діяльність громадян, регламентувати
поведінку господарських суб'єктів, умови торгівлі та найму, ціни та ін. Це гальмувало
розвиток приватного інтересу та ініціативу. За Римської імперії було закладено основи
законодавчої регламентації господарювання, що регулювало цілу низку економічних процесів
(визначало права власності, відносини між кредиторами і позичальниками, продавцями і
покупцями, оподаткування і т.ін.)
Із розширенням обміну, товарних відносин і зародженням капіталістичної цивілізації,
особливо у зв'язку з Великими географічними відкриттями другої половини XV- початку XVI
ст. роль держави в економічному житті активізується. Це відображено в ідеях меркантилізму.
Економічна доктрина меркантилізму, яка виражала інтереси молодої буржуазії, передусім
торгового капіталу, ґрунтувалася на безумовній потребі державного регулювання торгівлі та
розвитку мануфактурного виробництва. Інтереси торгового капіталу вимагали подолання
феодальної роздрібненості. Для цього була використана держава. Меркантилісти розглядали
державу, як єдину альтернативу анархії; функції держави мали постійно розширюватися на
грошову сферу, виробництво, аграрні відносини тощо. Меркантилісти багатством країни
вважали гроші (золото і срібло), а тому заохочували їх накопичення в країні. Вони
відстоювали політику протекціонізму: державна влада повинна була забезпечити монополії
(привілеї) вітчизняних підприємств та комерсантів на внутрішньому та зовнішньому ринках
(сприяти експортові готової продукції й обмежувати експорт сировини; сприяти імпортові
дешевої сировини і обмежувати імпорт промислових товарів). Уже сам розвиток ринкової
економіки пов'язаний з активною діяльністю держави в політичній, і в економічній сферах. У
ХУ-ОСУШ ст., як зазначав Ф. Бродель, держава доторкнулася до всіх і до всього й була
однією з нових сил у Європі.
Фізіократи, як найпослідовніші прихильники "природного порядку", вбачали головну роль
держави в забезпеченні та охороні природного порядку і передусім захисту власності,
створенні умов для розвитку сільського господарства як єдиної продуктивної сфери. 242
Тема 8
Наприкінці XVIII ст. на зміну меркантилізму прийшли ідеї економічного лібералізму. Вони
стали панівними з подоланням феодальних перепон на шляху розвитку економіки і
поширенням ринкових відносин на різні сфери господарки. Держава виконала своє
призначення, і її постійна присутність в економіці вже була не тільки не потрібна, але й
обтяжлива. Лібералізм заперечував потребу державного втручання в економіку. А. Сміт
вважав ринкову систему самодостатньою (саморегульованою), в основі чого лежить
економічна свобода громадян і особистий інтерес, як основа ефективної господарської
системи. Ринковий механізм визнають найкращим інструментом, який ефективно розподіляє
обмежені ресурси, автоматично забезпечує рівновагу між попитом і пропозицією, координує
господарську поведінку суб'єктів господарювання.
Роль держави в такій системі "природного порядку", основним принципом якої є принцип
"Іашег/аіг - Іатег ро8зег "- (невтручання держави), зводиться до забезпечення законності та
порядку, гарантування прав приватної власності й виконання контрактів (Д. Рікардо, Ж. Сей,
Дж. Мілль, А. Маршалл та ін.).
Однак з переходом з початку XIX ст. до індустріального розвитку, коли ручну працю масово
витісняють машини, а в економічному житті виявляються такі явища, як економічні кризи,
масове безробіття, погіршення рівня життя широких верств населення, поглиблюється
соціальна диференціація суспільства - назріває критичне ставлення до ідей економічного
лібералізму, активізуються його опоненти. Тоді ж набувають поширення погляди щодо
потреби державного втручання в економіку, щоб нейтралізувати негативи ринкової економіки
(Ж. Сісмонді, Ф. Ліст). Ця критика економічної лібералізму наростатиме впродовж усього
XIX ст., і набере своїх екстремальних форм в марксистській доктрині, хоч це не завадить
економічному лібералізму бути головною течією західної економічної думки аж до 30-х років
XX ст.
Окремо варто сказати про марксизм, який ще всередині XIX ст. різко критично
схарактеризував ринкову економіку.
Марксизм. Приватна власність повинна бути знищена. І це зробить держава диктатури
пролетаріату. Роль держави має бути визначальною в усіх сферах суспільного, економічного
життя також. Держава повністю, свідомо та цілеспрямовано контролює економічну діяльність
і розв'язує всі проблеми економічного життя: що виробляти? як виробляти? для кого
виробляти (як розподіляти вироблений продукт)?
Економічна роль держави 243

Перелом у поглядах на економічну роль держави стався у 30-ті роки XX ст. і пов'язаний з
іменем Дж. М. Кейнса та його працею "Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей" (1936
р.) Ця праця здійснила революцію в економічній науці ("кейнсіанська революція"). На думку
відомого історика економічної думки М. Блауга, "кейнсіанська революція " завдала
смертельного удару доктрині Іаіззег Гаіге. (Швидше - її монополії в економічній науці).
Дж. М. Кейнс розкритикував так званий "закон Сея", згідно з яким пропозиція сама створює
собі попит, що забезпечує всій економіці стабільний стан загальної рівноваги. Він доводить,
що сукупний попит з об'єктивних причин не збігається із сукупними доходами власників
ресурсів внаслідок чого виникає дефіцит ефективного попиту. І саме це, за Кейнсом, є
причиною кризових явищ в економіці, також "Великої депресії" (1929-1933).
Встановивши діагноз, Кейнс пропонує рецепти лікування економіки. Для виходу з кризи,
вважає він, потрібно стимулювати сукупний попит та зайнятість. Цього можна досягти за
допомогою цілеспрямованої економічної політики держави. Основним чинником підвищення
рівня зайнятості Кейнс вважав збільшення інвестицій, а найважливішими інструментами
регулювання інвестицій:
О грошово-кредитну (монетарну);
© бюджетну (фіскальну) політику держави.
У 30-х роках XX ст. практично було доведено (особливо в період Великої депресії 1929-1933
рр.), що система ринкових відносин не є досконалою, і що орієнтація тільки на ринкове
саморегулювання є небезпечним і може загрожувати розвалом економічної системи. Дж. М.
Кейнс довів потребу державного втручання в економіку, яке здатне урівноважити сукупний
попит і сукупну пропозицію, вивести економіку з кризи, сприяти активізації економічної
діяльності (інвестиції, зайнятість), та прискоренню економічного зростання. Державне
втручання Кейнс розглядав як засіб порятунку ринкової системи, а не альтернативу їй.
Ідеї Дж. М. Кейнса були використані у розробленні механізму державного регулювання
економіки в багатьох західних країнах у 30-ті та в повоєнні роки. Увага зосереджувалась на
недоліках ринку і держава була їх головним корегувальником. Такий досить спрощений підхід
до економічної ролі держави був характерним для багатьох країн тривалий час.
Отже, "кейнсіанська" революція вплинула на ставлення суспільства до держави як
економічного чинника. Однак це не
Тема 8
244
означає, що економічна еліта сприйняла ідею держави, як альтернативу ринкової системи.
Дискусія перемістилася у сферу масштабів державного втручання в економіку, його форм,
методів і ефективності.
Міжнародний Банк Реконструкції і Розвитку (МБРР) визначив на найближче майбутнє такі
стратегічні напрями підвищення ефективності держави:
О дотримання співмірності дій держави з її потенціалом (можливостями): не намагатись
зробити надто багато, а зосередитися на основних напрямах, які є критичні для розвитку; о
зміцнення потенціалу держави через надання "нової енергії суспільним інститутам".
Важливо також удосконалювати механізми стимулювання ефективності роботи офіційних
осіб, а з іншого боку - обмежувати вияви волюнтаризму і корупції. У 30-ті роки XX ст.
формується також неоліберальний напрям в економічній науці, пов'язаний з прізвищами
майбутніх лауреатів Нобелівської премії Ф. Гаєка, Л. Мізеса та інших. Ці економісти
виступили з ідеєю оновлення лібералізму. Вони погоджувалися з тим, що ринковий механізм
вже не забезпечує саморегулювання та економічної рівноваги. Тому державне втручання в
економіку важливе і доцільне, але тільки з обмеженими цілями: задля забезпечення вільної
конкуренції та певної корекції ринкового механізму, коли він дає "збої". Методи такого
втручання мають обмежуватися правовими, грошово-кредитними та податковими заходами.
Надмірна ж участь держави в економіці шкідлива і небезпечна, оскільки паралізує приватну
ініціативу, веде до втрати економічної свободи і є, за образним висловом Ф. Гаєка, "дорогою
до рабства".
Отже, у 30-ті роки XX ст. економічна наука визнала потребу державної участі в економіці. До
цього висновку підійшли економічні школи, які сповідували цілком протилежні погляди.
Однак масштаби, цілі та методи цього втручання прихильники кейнсіанства і неолібералізму
трактують по-різному.
На часі стала ідея "великого компромісу" двох течій економічної науки щодо участі держави в
економіці - адже і кейнсіанство, і неолібералізм випливають із сучасного стану ринкової
економіки. Так виникла ідея "неокласичного синтезу" - поєднання двох доктрин і вироблення
єдиної теорії. Це завдання здійснив лауреат Нобелівської премії П. Семюелсон. Результатом
стала теорія "змішаної економіки", і змішаної системи вільного підприємництва, економічний
контроль в якій здійснюють і суспільство (в особі Економічна роль держави
245
держави), і приватні інститути. Неокласичний синтез поєднав кейнсіанський інструментарій
(бюджетна і грошово-кредитна політика) державного регулювання із широким використанням
ринкових інструментів (конкуренції, динаміки цін та ін.).
Насправді ж неокласичний синтез не став всеохопною доктриною, а сформував ще один
напрям у сучасній економічній думці.
Починаючи з 70-х років кейнсіанство (неокейнсіанство) втрачає свою популярність, оскільки
державне регулювання не захистило економіки розвинених країн від спадів, інфляції та інших
проблем. Водночас зростали витрати держави, марнотратство, розросталась бюрократія тощо.
І якщо потребу держави в економіці раніше обґрунтовували вадами ("провалами") ринкової
економіки, то в 70-90-ті роки XХет. почались розмови про "провали" держави. Надмірна
зарегульованість економіки сковувала ринкові сили. Так було підготовлено ґрунт для ідеї
дерегулювання -зменшення або й повного усунення державного регулювання в деяких сферах
економіки.
Найчіткіше ця ідея втілена в монетаризмі (М. Фрідман), який категорично заперечує
державне втручання в економіку, а навіть і в освіту та медицину. Держава неспроможна
ефективно регулювати економіку, тому її втручання в господарські справи є не тільки не
бажане, але й шкідливе. Єдиний засіб державного втручання, за Фрідманом, - це гроші:
жорстка грошово-кредитна політика.
Монетаризм ілюструє наростання антидержавних настроїв наприкінці XX ст., що
виявилось й в економічній політиці (рейганоміка, тетчеризм). Квінтесенція її зводилась до
зменшення державного контролю в економіці, скороченні державного сектору, звуженні
соціальних програм уряду.
Особливий підхід до участі держави в економіці має інституціоналізм.
Інституціоналісти сповідують концепцію економічної еволюції, яка ґрунтується на розвиткові
та поступовій зміні "правил гри". Вони виходять з твердження, яке доведене історією і
досвідом, що для розвитку недостатньо тільки економічних і технічних умов, а важливе також
фундаментальне інституційне середовище: правила і традиції, які визначають, як ці умови
будуть використані. Головна роль у цьому середовищі належить державі, яка нині
перетворилася у найважливіший чинник економічного розвитку.
Сучасна інституційна економічна теорія (Д. Норт, О. Вільямсон та ін.) розглядає державу як
особливу організацію (інститут), яка
_., Тема 8
246
здійснює свою діяльність на основі делегування їй громадянами частини своїх прав. Розподіл
прав між громадянами і державою фіксує Конституція, яка є соціальним контрактом. Державі
передаються ті права і сфери, де ринок дає "збої", "провали" і не може забезпечити
ефективного розподілу ресурсів. Інституціоналісти вважають суттєвим вплив й інших
інститутів на економіку - соціально-психологічних та політичних, формальних і
неформальних.
***
Еволюція поглядів на економічну роль держави засвідчує, що західна економічна думка
гнучко реагує на потреби практики і не розглядає держави в економіці як альтернативу
ринковому механізму. Світ змінюється, змінюються наші уявлення про роль держави в
економічному і соціальному розвиткові. Нині визнано, що співвідношення ринкового і
державного механізмів регулювання визначає конкретна економічна ситуація в країні і може
змінюватися на користь тієї чи іншої компоненти.
Можемо констатувати: якщо здобутком економічної науки першої половини XX ст. було
визнання потреби державного регулювання економіки, то друга половина XX ст. характерна
пошуком оптимальних обсягів державного втручання, підвищення його ефективності, а також
нових методів і способів державного регулювання економіки.
Ефективна держава потрібна для надання суспільству товарів і послуг, а також для створення
правил та інститутів, які забезпечують нормальне функціювання ринкам, а людям - добробут.
Без держави нині неможливий стійкий розвиток в економічній і в соціальній сфері. І якщо
всередині XX ст. вважали, що розвиток має забезпечувати держава, то сучасне бачення
держави таке: держава є центральним суб'єктом економічного і соціального розвитку, але не
як безпосереднє джерело зростання, а як партнер, каталізатор і помічник'.
8.3. ПЕРЕДУМОВИ УЧАСТІ ДЕРЖАВИ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
Незважаючи на різноманітність теоретичних поглядів на економічну роль держави, нині всі
вони сходяться на тому, що "невидима рука" ринку має доповнюватися "видимою рукою"
держави.
1
Отчет о мировом развитии 1997. Государство в меняющемся мире. - С. 1. Економічна роль держави
Потреба державного втручання в ринкову економіку пов'язана передусім з вадами та
обмеженнями ринку:
О Ринкова система не забезпечує загальної рівноваги між суспільним попитом і суспільною
пропозицією. Іншими словами, ринкова економіка - недостатньо стабільна система, що
виявляється у:
•=> нестійких темпах економічного зростання;
<=> циклічному характері розвитку;
«=> недовикористанні ресурсів;
*$ неповній зайнятості;
=> нестабільності загального рівня цін;
=> інфляції.
Справді, це вади ринку, які випливають з його внутрішньої суті. Вони не привнесені ззовні.
© Ринкова економіка не забезпечує виробництва громадських благ (національна безпека, охорона
порядку, фундаментальна наука, виробнича та соціальна інфраструктура).
© Ринковий механізм не розв'язує регіональних проблем (у межах країн є розвинуті й запущені
регіони; у межах світової економіки - розвинені і слаборозвинені країни).
О Ринковий механізм супроводжується зовнішніми (побічними) наслідками діяльності (витратами
переливу, екстерналіями);
0 Ринковій економіці властива тенденція до монополізації, тому для забезпечення конкуренції
потрібне втручання держави (антимонопольна політика).
© Ринок інертний (індиферентний, нейтральний) до забрудненого довкілля.
О Ринок не може розв'язати багато соціальних проблем (справді ринок соціальне нейтральний
механізм, хоч він і забезпечує економічні передумови їх розв'язання).
© Ринок не в змозі забезпечити повної зайнятості та стабільного рівня цін.
Ринкова економіка має чимало недоліків. Утім задаймося питанням: а чи існують в суспільному
організмі, та й загалом у природі явища чи події, що мають тільки позитивні характеристики і
наслідки? Чи інші механізми, зокрема державне регулювання, мають тільки позитивні
характеристики (наслідки)? Чи заміна ринкових механізмів державним регулюванням не призведе
до більших втрат, ніж втрати від вад ринкового механізму?
—— Тема 8
248
Логічно з цих запитань виникає ще одне: говорячи про державу в економіці, що ми хочемо в ній
(державі) бачити:
=> альтернативу ринкові;
О допоміжний засіб лікування ринкової економіки?
Поширена позиція, що держава в економіці є ефективнішою за ринковий механізм, тобто у ній
вбачають альтернативу ринкові. Тоді б треба ствердно відповісти на запитання: чи ліпше й
ефективніше держава розв'язує проблеми:
> зайнятості;
> раціонального розподілу ресурсів;
> забезпечення (охорона) довкілля;
> потреби в товарах і послугах суспільного призначення;
> противаги монополізації економіки;
> розв'язання соціальних проблем тощо.
Йдеться про те, чи держава розв'яже ті проблеми, які ми схарактеризували як вади і обмеженості
ринку?
Багато людей фетишизують, обожнюють державу. Побутує уявлення, що держава добра і справедлива,
як Бог, що вона може бути тільки добрим арбітром у розв'язанні наших, і не тільки економічних,
проблем. Це, однак, не так.
Я вже не кажу про державу "диктатури пролетаріату" з її мільйонними жертвами. А що ми маємо в
нашій незалежній Україні? У кому персоніфікується держава? - Не "в органах державної влади і
управління", а в державній бюрократії і чиновництві, тобто в живих людях при владі з їхніми
інтересами, ідеологією, мораллю, етикою,
? менталітетом загалом. Держава на місцях - це ті чиновники, які щокроку в Україні ф гальмують
ринкові відносини, розвиток малого і середнього бізнесу: "дають"- "не дають" різні сертифікати, квоти;
"дозволяють" - "не дозволяють" і т.п. і т.д. Вони давно забули, що є слугами народу, що найняті для
виконання певних суспільних функцій, що з податків отримують зарплату.
Варто навести окремі місця цікавої статті з газети "Дзеркало Тижня": "Бюрократія як результат". У ній
зазначено, що тривожною тенденцією політики пострадянських країн є посилення державного
контролю за бізнесом і підприємництвом, і суспільним життям загалом. Впливові партії закликають до
введення все нових форм державного контролю або посилення чинних, намагаються взяти під повний
контроль надра, великі підприємства, освіту, медицину, весь малий, середній та великий бізнес, одне
слово - все і вся. Результатом є відсутність конкуренції, величезна питома вага неефективного
Економічна роль держави
249
державного сектору в економіці, тотальне ліцензування, квотування, різні сертифікації, дозвільні
системи. Це подано так, що робиться "для блага народу" і від його імені. В очах багатьох наших людей
державний контроль панацея від усіх благ і проблем. І ледво ці люди дають собі звіт у тому, що саме
так і саме з їхньою допомогою відбувається еволюція держави в поліцейську державу, в тоталітаризм
(К. Поппер "Відкрите суспільство та його вороги"; Ф. Гаєк "Дорога до рабства").
Завдяки такій політиці множаться нові державні інститути (міністерства, комісії тощо), зростає
кількість бюрократів, а свободи громадян і господарників обмежуються (як тигрова шагренева шкіра!).
Абсолютно абсурдним є твердження, що введення і посилення державного контролю у сфері економіки
приносить благо споживачам - воно тільки здорожує відповідну сферу економіки, зростають витрати
на утримання чиновників і на виконання їхніх вимог; штучно підтримуються неконкурентоспроможні
збиткові державні підприємства, лобіювання суб'єктами господарювання для себе пільг та переваг у
"влади" тощо.
У такій ситуації громадянин, підприємець і вся економіка потрапляє в залежність від бюрократії, до
якої змушені іти на поклін з будь-якого приводу. Держава в особі бюрократії постійно намагається
охопити своїм регулюванням все більшу кількість економічних відносин - "все взяти і справедливо
поділити", тобто відібрати в одних у вигляді податків, платежів, перерозподілити через бюджет між
іншими.
Добробут бюрократії цілком не залежить від ефективності її роботи, або думки про неї громадян.
Бюрократизація системи -неминучий наслідок політики "державного контролю" над економікою -
обмеження тарифів, спроб цінового контролю, валютного та цілого списку інших видів контролю.
Бюрократизація - не побічне явище загального державного контролю, а його вінець і пряме творіння.
Результат кожної функції держави - бюрократія.
І, звичайно, така армія бюрократії буде боротися за своє існування всіми доступними їй методами, буде
доказувати свою виняткову корисність і важливість, проводити різні "реформи", переміщувати кадри,
заміняти одних іншими. Все безнадійно! Треба усунути середовище- надмірні повноваження і функції
держави!
Звичайно, де є держава - там є і бюрократія. Річ не в тому, щоб ліквідувати бюрократію. Однак цілу
низку функцій, які перебрала на себе держава, спокійно може виконувати ринок.
Заміна одних чиновників іншими - нічого не змінить. Не змінять
ситуації заклики до совісті чи підвищення матеріального добробуту
чиновників. Зло - в надмірності самих державних функцій, у явному
перевищенні рамок державного втручання; винна держава, а не її
__ „_Гема 8
окремі елементи. Не чиновників замінювати, а усувати функції держави -ліцензування, різні
регулятивні ц й дозвільні повноваження держави.
(За материками статті "Бюрократія як результат "//Д Т. - 2003. - 2 серп.)
Ось до яких невтішних висновків можна дійти, якщо в державі вбачати альтернативу ринкової
економіки.
Видається аргументованішим інший підхід до ролі держави в економіці - як до допоміжного
засобу "лікування" вад ринку. Наведу два аргументи:
Ф Ринок - складний суспільний організм. І як будь-який організм (біологічний, механічний,
соціальний) може давати "збої" (хворіти). Сучасна ринкова економіка також саморегульована
система, і якщо в неї виявлено "хвороби" (збої), то їх треба лікувати. Тобто державу слід
розглядати як доброго доктора Айболита з економіки!
На Заході в такій ролі й використовують державу (неокласичний синтез). Це засвідчує і факт
зростання чи зниження участі держави в економічному житті.
© Розглядаючи участь держави в економічному житті, завжди варто зіставляти ефективність
цього втручання з втратами, яке суспільство має від ринкових "збоїв".
На практиці, однак, коли йдеться про недоліки ринкового механізму, прийнято порівнювати
реальну ринкову економіку з її ідеальним взірцем. А справедливіше було б порівнювати
реальну ринкову економіку з результатами/7е<ш»мог0 державного втручання в економіку.
Може виникнути питання: а чи потребує економіка України державного втручання?
Безперечно. Але не тотального. Ось декілька аргументів:
> метою України є її перехід до соціально-орієнтованої ринкової економіки, а це передбачає
активну участь держави у трансформаційному процесі;
> перехід здійснюється від тотально одержавленої власності на ресурси. Держава
організовує процес роздержавлення і приватизації;
> тривалий час в Україні зберігатиметься відносно велика частка державних підприємств;
Економічна роль держави
держава мала б подбати про формування ринкової культури, ринкового мислення в населення, а
також цивілізованої етики бізнесу, соціальної відповідальності підприємств. Ці чинники
надзвичайно важливі в економічному розвитку.
8.4. ЕКОНОМІЧНІ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ
У ринковій економіці економічні функції держави визначаються передусім основними вадами
та обмеженнями ринку. Державне регулювання економіки є реакцією на недоліки у
функціюванні ринкового механізму.
Діяльність уряду в економічній сфері багатогранна і складна, вона постійно примножується,
тому проблемно навести повний перелік його функцій.
У відомому підручнику з аналітичної економії К. Р. Мак-коннелла і С. Брю найважливішими
завданнями держави названо:
О забезпечення правової бази і суспільної атмосфери для ефективного функціювання ринкової
системи;
«=> захист конкуренції;
<=£> перерозподіл доходів і багатства;
^ корекція розподілу ресурсів з метою змінити структуру національного продукту;
^ стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем зайнятості й інфляції, а також
стимулювання економічного зростання в країні. Перші два завдання пов'язані з підтримкою
функціональних можливостей ринкового механізму. Решта функцій -посилюють і модифікують
його.
Інші автори1 як класичні функції держави виокремлюють такі: $ захист прав власності; 4
забезпечення свободи підприємництва;
4 стимулювання ділової активності й боротьба з виявами монополізму;
<5 забезпечення законності та правопорядку в господарській сфері; $ регулювання грошового
обігу; $ забезпечення стабільності національної грошової одиниці;
'Наприклад: Абаянан Л.И. Роль государства в становлений й регулировании рьшочной системьі // Вопросьі
зкономики. - 1997. - № 6 - С. 5.
~Тема 8
$ регулювання взаємовідносин між працею і капіталом, між підприємцями і найманими
працівниками;
4 контроль за зовнішньоекономічною діяльністю, разом з організацією митної системи;
4 забезпечення економічної безпеки країни та ін.
У науковій літературі наведено й інші класифікації економічних функцій держави.
Ми зупинимося на класифікації економічних функцій за П. Семюелсоном. Він виділяє такі
три функції держави:
® забезпечення ефективності; © забезпечення справедливості;
Ф сприяння макроекономічному зростанню і стабільності (стабілізація національної економіки).
Видається, що ця проста і лаконічна характеристика охоплює більшість моментів, які
відзначають інші класифікації і відображає заходи держави на невдачі (вади) та обмеженості
ринку, які ми розглянули.
Забезпечення ефективності
Ця функція передбачає заходи держави щодо усунення таких "невдач" ринку як:
Ч> недосконала конкуренція (тенденція до монополізації);
^> побічні (позаринкові) наслідки економічної діяльності - екстер-налії;
^ небажання фірм займатися виробництвом товарів колективного вжитку (підтримка
національної оборони, охорона правопорядку, спорудження виробничої інфраструктури (дороги,
порти, елеватори, канапи тощо), підтримка фундаментальної науки, охорони здоров'я).
Найважливіші заходи в цій функції держава вживає щодо монополістичних тенденцій.
Парадоксом конкуренції є те, що вона породжує недосконалу конкуренцію і монополію.
Досконала конкуренція - ідеал. Економічне життя складається з елементів конкуренції і
монополії.
По-різному ставляться до конкуренції ті, хто виграє, і ті, хто програє. Щодо монополії, то її
вплив на економіку переважно негативний для споживачів і виробників:
Економічна роль держави
для споживачів: ^> обмеження конкуренції на ринку; ^ пав 'язування партнера.^ своїх умов;
^ обмеження виробництва з метою створення дефіциту і встановлення монополізації;
«=> створення перешкод для виходу на ринок інших виробників. Отже, монополії суперечать
інтересам споживачів, оскільки фактично підривають конкуренцію, встановлюють диктат
виробника над споживачем і розподіляють ресурси в своїх інтересах. Розподіл ресурсів стає
нераціональним.
Монополії негативно впливають і на самих монополістів: 6 на монополізованих підприємствах з
'являються застійні явища, зменшується інтерес до впровадження прогресивних технологій; $
намагання отримати прибутки через завищення цін, а не через
зниження витрат. Від цього страждають і покупці. Тому виникає потреба "загнуздати
монополії". Ринкова економіка не спроможна це зробити (вона не має "природного імунітету"
проти монополізму). Це під силу тільки державі, державному регулюванню за допомогою
різних заходів:
вз* економічних:
> зменшення прибутків монополій за рахунок вищих податків;
> контроль за цінами та обсягами виробництва;
> вплив на умови входження підприємств у галузь;
> створення державних комісій для регулювання цін і встановлення стандартів послуг.
кзг соціальних:
> екологічне регулювання діяльності монополій;
> гарантування безпеки продукції для споживачів.
Однак цих заходів, виявляється, недостатньо. Тому держава приймає антимоиопольпе
законодавство, яке спрямоване на стримування монопольного тиску на ринок, забезпечення
рівності різних форм власності та господарювання, збільшення кількості виробників у галузі.
Тобто держава підтримує ринок і захищає конкуренцію за допомогою правових актів.
Антимонопольне (антитрестівське) законодавство охоплює низку нормативних актів,
спрямованих на забезпечення успішного функціювання ринку і конкуренції між фірмами.
Вперше анти-трестівські закони прийняли в США ще наприкінці XIX ст. (Закон
254
Тема 8
Шермана, 1890) Згодом було прийнято низку інших законів. Цими законами було:
^ заборонено злиття (поглинання) різних фірм з метою монополізувати ринок;
$ заборонено практику фіксації цін на товари і послуги та будь-як угоди з подібних цілей;
4 здійснено захист громадськості від неправдивої чи обманливої реклами;
$ поставлено під контроль спроби горизонтального злиття фірм, що могло б призвести до
створення монополії.
Антимонопольна діяльність держави покликана захищати конкуренцію, що гарантує переваги
ринкової економіки, ефективність виробництва і якість задоволення потреб споживачів.
Останнім часом у результаті переходу від масового стандартизованого до гнучкого
індивідуалізованого виробництва, переміщення конкуренції з виробничої сфери у сферу
інформації та в науково-дослідну сферу цінова конкуренція все більше звільняє місце
неціновій формі.
Феномен малого і середнього підприємництва, розвиток венчурного бізнесу, процеси
глобалізації також вносять багато нового в конкуренцію, яка набуває глобального характеру.
Нині важко монополізувати будь-який напрям науково-технічного прогресу - усе це
загострило конкуренцію на світовому ринкові, що вплинуло на її зміст, і форми всередині
національних економік. Малі фірми нерідко стають першопроходцями в інноваціях. Це
зумовило те, що конкуренція потребує все менше державного захисту. (Історія з Місгозо/І
засвідчує, однак, що антимонопольне законодавство і нині актуальне та потрібне).
В Україні монополізм має свої особливості. Зокрема це'стосується технологічного
монополізму і монополізації інформації як джерела влади, регіоналізації ринків, масової
змови продавців на споживчому ринкові та ринкові ресурсів тощо. Тому дуже важливо, щоб
проти монополізму працювали не тільки центральна влада, але й влада на місцях. Боротьба з
монополізмом - це позбавлення бази для мафіозних структур, хабарництва, корупції.
У березні 1992 р. в Україні було прийнято закон "Про обмеження монополізму та
недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності". Цей закон визначає
правові засади обмеження та запобігання монополізму, здійснення державного контролю за
дотриманням норм антимонопольного законодавства.
Економічна роль держави
Демонополізація економіки України має бути проведена відповідно до спеціалізованої
програми. Державний контроль за додержанням антимонопольного законодавства доручено
здійснювати Анти-монопольному Комітетові (АМК), який підпорядкований Верховній Раді
України. Він має право визначати монопольне становище підприємців на ринку.
Монопольним визнають підприємство, частка якого на ринку певного товару перевищує 35
відсотків. Антимонопольний Комітет здійснює державний контроль за реорганізацією
(злиттям чи приєднанням) підприємств, створенням асоціацій, концернів, міжгалузевих,
регіональних та інших об'єднань підприємств. Якщо підприємці зловживають монопольним
становищем на ринку, Антимонопольний Комітет може ухвалити рішення про примусовий
розділ монопольних підприємств. Передбачено також штрафи за порушення
антимонопольного законодавства.
Ці заходи можуть поліпшити функціювання ринку і сприяти розв'язанню соціально-
економічних проблем. Однак слід мати на увазі, що монополістичні структури породжуються
не тільки ринком, - до них ближче стоїть держава, яка опанована лобістськими групами
(олігархами). Така держава, ставши джерелом монополізму (привілеїв), не поліпшує ринку, а
псує його, оскільки вилучає конкуренцію, запроваджуючи імпортні бар'єри та обмежуючи
вихід на ринок нових вітчизняних виробників шляхом ліцензій, дозволів, або обмежуючи
входження на ринок певних фірм чи галузей.
Зловживання монополістичним становищем (ЗМС) ЗМС є дуже поширеним в Україні. На 01.01.2002
р. органи АМК визнали, що на загальнодержавному рівні монополістичне становище займали 378
суб'єктів господарювання, а на регіональних ринках - 4183. Це - тільки виявлені, насправді їх набагато
більше! Монополісти буквально ставлять споживачів своїх послуг на коліна. Особливо болючими є
проблеми дискримінаційних та економічно
? високих цін і тарифів. Найбільша кількість таких порушень рік у рік виявляють на ринках житлово-
комунальних послуг (централізоване • тепло- і водопостачання, водовідведення, перероблення твердих
відходів, експлуатація та поточний ремонт житлового фонду). Ці підприємства, порушуючи
дисципліну цін, завдають відчутної шкоди малозабезпеченим і соціальне вразливим верствам
населення. Тобто це не тільки економічна, але й соціальна проблема.
У перехідній економіці України, крім традиційних сфер діяльності монополістів, з'явилися специфічні
напрями - це платні послуги
державних інституцій (підприємств, організацій)._______________
Тема 8
256
... На початок 2003 р. монополізованими було визнано 716 видів платних послуг, які надають державні
або довірені органи - різні види експертиз, паспортизація об'єктів, оформлення та реєстрація
документів на право власності, інвентаризаційні роботи, сертифікація тощо. Переважно це підготовчі
роботи перед отриманням певних дозволів і ліцензій від державних органів, що змушує заявника
беззаперечно підкорятися будь-яким зловживанням чиновників. Усі ці побори завищують витрати
виробництва. Наприклад, вартість дозволів і послуг державних контрольних органів сягає 30%
собівартості продукції будівництва, а в торгівлі її частка ще вища!
Часто встановлення монополістами дискримінаційних та монопольне високих цін і тарифів
поєднується з нав'язуванням ними додаткових умов, які не стосуються предмета угоди (нав'язування
непотрібних товарів і послуг, внесків у "благодійні" фонди тощо).
До того ж, монополісти дозволяють собі припиняти (!) виробництво або відмовляти в реалізації товару,
спонукаючи контрагентів до виконання певних зобов'язань. Непоодинокі факти створення
монополістами перешкод для доступу на ринок інших суб'єктів господарюван ня .
Антиконкурентні дн органів влади
Істотні перешкоди на шляху вільної конкуренції створюють представники владних структур
(центральних, місцевого самоврядування, адміністративно-господарські управління та контролю) у
вигляді усних "цінних" порад.
Це стосується:
> перешкоджання створенню нових підприємств;
^ введення обмежень щодо окремих видів діяльності;
> примушення до вступу до різних форм об'єднань (партій); ^ примушення до здійснення
концентрації;
> примушення до пріоритетного укладення договорів і перию-чергової поставки продукції;
> створення дискримінаційних умов для діяльності окремих під-приємців та ін.
З припинених з 2000 р. 397 фактів дискримінації щодо суб'єктів господарювання з боку органів влади
майже половина - це обмеження прав підприємців щодо придбання чи реалізації товарів...
Часто органи державної влади спотворюють конкуренцію посередньо - через делегування своїх
владних повноважень суб'єкта господарювання "наближеним" підприємцям, які, звичайно, часто
зловживають ними. Цим влада сприяє виникненню нових монополістичних структур, які в своїх
інтересах та інтересах владних чиновників, зловживаючи своїм становищем, вимагають високої плати
за свої послуги.
Економічна роль держави
Т
В Україні через відсутність наукового обгрунтування концепцій і надійних управлінських моделей державне
регулювання те не відіграє дієвої ролі в ринкових трансформаціях. Держава не стала справжнім менеджером
соціальних проектів, спрямованих на поліпшення життєвого рівня широких кіл населення, (за матеріалами
статті 3. Борисенка. Умови економічної конкуренції « Україні II Економіка України. - 2002. - № 10. - С. 4-Ю).
Досвід економічно розвинених країн показує, що в цивілізованій змішаній економіці має бути
тісний взаємозв'язок між науково обґрунтованим державним регулюванням та ринковим само-
регулюванням. Обсяги регулювальних функцій, що їх виконують держава і ринок, час від часу
можуть змінюватися, але вони завжди мають діяти відповідно до чинного законодавства.
Держава має стояти на варті загальнонародних інтересів, тоді як ринок відстоює приватні та
колективні інтереси.
Зовнішні ефекти (екстерналії) означають, що ринковий механізм породжує побічні наслідки,
коли виробництво чи споживання товару потребує від третьої сторони некомпенсованих
витрат, або, навпаки надає їй некомпенсованих вигід. Наприклад, фірма застосовує такий
дефіцитний ресурс, як чисте повітря чи воду, і не платить тим, чиє повітря і воду забруднює,
тобто нам з вами. Це також вимагає державного втручання задля ефективності національної
економіки.
Державне втручання в економіку зумовлене і тим, що держава забезпечує виробництво
товарів, які використовує все суспільство і не завжди можуть бути передані приватному
бізнесові. Йдеться про підтримання обороноспроможності, забезпечення законності та
порядку в країні, галузі інфраструктури, підтримання науки й охорони здоров'я.
Правда і з цього приводу є різні думки. Тривалий час галузі інфраструктури розглядали як
виняток з правила, де урядові послуги
- єдиний спосіб уникнути монополістичних зловживань і несподіванок ринку. Тому в
багатьох країнах був введений контроль за приватними постачальниками послуг і навіть
проведена націоналізація сфери інфраструктури. Досвід довів, що послуги державних
підприємств, які функціонують у сфері інфраструктури
- нижчої якості. Тому сюди знову почали допускати приватний бізнес. Цьому сприяло і те, що
технологічні зміни в галузях інфраструктури створили умови для конкуренції в деяких з них,
які раніше розглядали як природні монополії (особливо енергетичні галузі та засоби зв'язку).
У результаті у 1990-х роках "надання послуг
_ Тема 8
інфраструктури приватним сектором виросло у надзвичайно широких масштабах ... в усіх
сферах і в усіх регіонах світу"1. Огляд приватизаційних процесів у світі за останні тридцять
років показав, що "... з 24 випадків аналізу порівняльної ефективності послуг, які надають
державні й приватні підприємства, у половини приватних або приватизованих підприємств
виявився вищий рівень ефективності й продуктивності, і тільки у п'яти випадках дослідники
прийшли до висновку щодо вищої ефективності та продуктивності державних підприємств у
цій сфері"2. Тому, роблять висновок експерти, треба впроваджувати конкуренцію в ті галузі
економіки, де вона може замінити собою систему регулювання. Конкуренція здатна скоротити
тягар регулювання.
Забезпечення справедливості
Ми зосереджували увагу на вадах і обмеженнях ринку (невидимої руки), які можна
скоригувати розсудливим втручанням держави. Припустімо, що економіка функціонує
ефективно - на межі виробничих можливостей, вибирає правильні пропорції між
виробництвом різних товарів... Ринкова економіка спричиняє значну нерівність,
диференціацію доходів: високі доходи отримують високооплачувані (відповідно до
природних здібностей і майстерності ), а також ті, хто володіє капіталом і землею,
отриманими у спадок. Ті ж члени суспільства, які мають менші здібності, некваліфіковані,
старші люди, люди з вродженими і набутими вадами та інші мають менші доходи, або й
цілком позбавлені їх. Такий результат розподілу доходів може бути політичне чи етично
неприйнятним. Тому суспільство не має сприймати результату конкурентного розподілу
доходів як щось недоторкане, а змінювати їх через перерозподіл. Отже, держава повинна не
допустити надмірної нерівності в доходах та вживати заходів щодо зменшення масштабів
бідності.
Бідність - це суспільне явище всіх країн, але особливо загрозливих масштабів вона набула в перехідних
економіках, в Україні також.
? Сучасна наука визначає бідність як неможливість через нестачу коштів підтримувати спосіб життя,
притаманний певному сус-• пільству в конкретний період часу, тобто як неможливість досягти певних
соціальних стандартів або ж проживання нижче від певного ______мінімального рівня. Бідність - це не
тільки низький рівень освіти,
'Див.: Создание институциональньїх основ рьшочиой зкономики: Доклад о мировом развитии, 2002. - М., 2002. -
С. 151. •Там само. - С. 152
Економічна роль держави
але й низька очікувана тривалість життя, низький рівень методичного забезпечення, й психічні зрушення.
Бідність вимірюють за допомогою таких показників:
"^ межа бідності;
^ рівень бідності;
^ глибина бідності.
Рівень бідності - визначається як частка домогосподарств чи окремих осіб, рівень доходів споживання, який
нижчий від законодавче визначеної межі бідності.
Межу бідності кожна країна встановлює самостійно. Нею є такий рівень доходів, нижче від якого людина
має право на соціальну допомогу.
Глибина бідності - співвідношення доходів сімей чи окремих осіб, що "визнані бідними", з межею бідності.
Економічна теорія не може визначити, яку частину доходів потрібно передати бідним сім'ям.
Проте вона може проаналізувати економічні затрати і вигоди від різних перерозподільних
систем. Економісти можуть проаналізувати, як перерозподільні заходи позначаються на
виробництві, визначити ефективність різних способів компенсації.
Перерозподільну функцію держава здійснює через ціни, механізм оподаткування
(встановлення високого рівня неоподатковуваного мінімуму річного доходу; прогресивна
система оподаткування), але більшою мірою через використання бюджетних коштів.
Варто зазначити, що в сучасних умовах перерозподіл доходів через бюджет та систему оподаткування є
лише одним з елементів участі держави в соціальній сфері - соціального регулювання. Якщо антимонопольне
регулювання заторкувало інтереси передусім великого бізнесу, то соціальне регулювання викликало опір
всіх підприємців, і не тільки. У Німеччині масштабне соціальне забезпечення створювалося наприкінці XIX
ст. Ще канцлер Бісмарк заклав основи прогресивного соціального законодавства; було створено три галузі
страхування: у зв'язку з хворобою й інвалідністю; за старістю; у зв'язку з нещасними випадками. Ці види
страхування були запроваджені в наказовому порядку і йому чинили спротив усі: парламентська опозиція і
робітничий рух. Підтримка була тільки з боку... представників бізнесу. Частка соціального забезпечення у
ВВП Німеччини становила близько 30% (понад 1 трлн марок на рік).
У США державне регулювання соціальної сфери започатковано у 30-ті роки ("новий курс" Ф. Рузвельта),
коли було прийнято низку законів, які: встановили мінімальну заробітну плату; тривалість
Тема 8
260
робочого тижня, проголошували право робітників на колективний договір та організацію профспілок, на
допомогу з безробіття, соціальне забезпечення непрацездатних тощо. Згідно з "новим курсом" американська
держава почала займатися соціальним захистом населення. Протягом 1933-1938 рр. на ті цілі в США було
використано 25 млрд дол федеральних, штатних та муніципальних коштів (на військові цілі -11 млрд дол).
Звичайно, це викликало опір підприємств.
Після Другої світової війни система державного соціального регулювання поширилась на всі країни Західної
Європи.
Соціальний захист охоплює широку систему заходів, що захищають людину від економічної і
соціальної деградації, яка може статися внаслідок втрати роботи й відповідного доходу,
хвороби, травми, професійного захворювання і т.п. Соціальне регулювання держава здійснює:
> через податкову систему (прогресивне оподаткування; рівень неоподатковуваних доходів
та ін.);
> через державні трансфери (допомоги в разі нещасних випадків у побуті, хвороби,
інвалідності, старості, безробіття);
> через прийняття законодавчих актів, що забезпечують регулювання соціальних питань:
(встановлення мінімальної зарплати, граничних рівнів оплати житлово-комунальних послуг
тощо).
Діяльність держави в соціальній сфері в розвинених країнах оцінюють неоднозначне. Зокрема
відзначають такі негативні наслідки перерозподільних зусиль держави, як зменшення за-
цікавленості підприємців в інвестиціях, втрата стимулів до продуктивної праці.
Надмірні трансферні платежі негативно впливають на розвиток економіки, оскільки високий
рівень соціальних виплат підриває мотивацію до праці: з'являється спокуса жити за рахунок
соціальної допомоги, а не заробляючи гроші працею. До того ж високі соціальні виплати
вимагають високих податків, що скорочує інвестиційні можливості приватного сектору,
підриває мотивацію до інвестицій у підприємств.
У розвинених країнах частка виплат на соціальне забезпечення становить 26-37% сукупних
видатків урядів. Однак останніх часом соціальна сфера в західноєвропейських країнах постала
перед низкою проблем, пов'язаних, зокрема із демографічними проблемами та економічним
спадом. Уряди змушені вживати непопулярні заходи, що викликають протести населення.
Економічна роль держави

В Україні, на жаль, ще не створено ефективного механізму соціального регулювання. А тому

маємо:
О падіння життєвого рівня населення;
О його погіршення порівняно з розвиненими країнами;
€) втрату довіри в більшості працівників і пенсіонерів до соціально-економічної політики влади.
Згідно з даними ООН, за рівнем соціального розвитку Україна перебуває на 80-му (із 173) місці.
До порівняння: Росія - на 60-му; Естонія - на 42; Білорусь - на 56; Куба - на 55. До уваги експерти
брали не тільки економічні фактори, а й ступінь соціальної свободи, роль громадян у формуванні
системи влади та ін.
За рівнем національного доходу на душу населення Україна 2001 р. зайняла 143 місце (720 дол) -
на рівні Конго, Шрі-Ланки, Екваторіальної Гвінеї.
За рівнем середньомісячної зарплати (413,652 грн) Україна відстає: від Росії - удвічі; Польщі - (у
8,7 раза), США - у 60і разів.
Стабілізація національної економіки
Більша частина державних видатків оплачується з податків. Громадянство накладає на людину
тягар податків, але водночас кожен громадянин користується благами, які фінансує уряд
(встановлення знаків на дорогах, будівництво автострад, маяків і т.п.).
Поряд з функціями сприяння ефективності та справедливості уряд у ринковій економіці також
виконує функцію забезпечення (підтримання) економічної стабільності. Ринкова економіка
характеризується циклічним розвитком (спадом і піднесенням виробництва), змінами в рівні
зайнятості населення, коливанням цін, позикового процента та ін. Це вносить в економіку
елементи нестабільності.
Окрім економічної нестабільності, у національній економіці уряд може стикатися з нестабільністю
зовнішньоекономічної діяльності - відсутністю рівноваги експорту та імпорту чи різким
коливанням валютного курсу.
Ці явища можуть мати інтенсивний і навіть руйнівний характер, як це було в часи Великої депресії
- труднощі тривали десятиліття. Тому держава виконує функцію макроекономічної стабілізації,
застосовуючи фіскальні та монетарні інструменти впливу на
'Кінах А. Держава і реальний сектор: Необхідний активний діалог // ДТ. -2003.- 16 серп.
, Тема 8
економіку (монетарна та фіскальна політика), а також зовнішньоекономічну політику та політику
доходів.
Застосовуючи ці інструменти, уряд може впливати на економіку: уповільнювати чи прискорювати
економічне зростання, знижувати рівні інфляції та безробіття, збалансовувати експорт та імпорт та
ін. ез> Монетарна політика передбачає регулювання грошового обігу і банківської системи, щоб
впливати на рівень процента, умови кредиту та обмінного курсу, її інструментами є: О облікова
ставка; © норма резервування; © операції на відкритому ринку.
с^ Фіскальна політика має справу з державним бюджетом -податками й урядовими видатками.
Знижуючи державні видатки та податки, уряд може впливати на рівні зайнятості та інфляції.
к§> На боротьбу з інфляцією спрямована політика доходів. Обмежуючи зростання заробітної
плати або встановлюючи орієнтири динамік заробітної плати і цін, уряд може впливати на
інфляцію.
оз* Зовнішньоекономічна політика спрямована на врівноваження експорту й імпорту, стабільність
валютного курсу. З цією метою уряд використовує такі інструменти:
<=> митні та немитні бар 'єри; валютні інтервенції.
______ _____________—--,-, ,...._;,: .д^д^да^ •*&8!:Ш£$Ш%і'^ , н-д^'"'" "~У "^-ЦТ-^"Г]

^, забезпечення високих і стабільних темпів економічного зростання;

-^ досягнення високої зайнятості й зменшення безробіття;
>- забезпечення стабільності цін;
-^ забезпечення зовнішньоторговельної рівноваги.
Однак макроекономічна політика передбачає вибір між цілями: суспільство не може одночасно
забезпечити, наприклад, зниження безробіття та інфляції, швидких темпів економічного зростання
і одночасно високого рівня споживання. Тому доводиться вибирати: інфляція або безробіття;
швидке зростання економіки або зниження рівня споживання.
Макроекономічна політика може доповнюватися структурною, аптимонопольною, аграрною та
ін. У перехідній економіці важливого значення набуває приватизаційна та інституційна політика,
які Економічна роль держави
263
спрямовані на формування приватного сектору та інших інститутів ринкової економіки.
( Макроеконамічну політику докладно розглянуто в курсі "Микіюекоіюміка ").
Розгляд трьох функцій держави - забезпечення ефективності, справедливості та стабільності -
дають підстави зробити висновок про економіку розвинених країн Заходу як про змішану. Тут
ринковий механізм визначає ціни і виробництво в багатьох сферах, водночас держава робить
це там, де ринок дає збої, а також регулює ринок через систему оподаткування та за
допомогою інших інструментів. Обидва механізми - ринковий і державний - важливі.
Водночас роль і співвідношення цих механізмів залежать від багатьох чинників і можуть
змінюватися.
8.5. МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
Держава - суб'єкт економічного життя - розробляє господарські цілі, методи їх досягнення на
всіх рівнях виконавчої влади, організовує їх виконання.
Насамперед визначімося з поняттям державне регулювання економіки (ДРЕ) . ДРЕ - це
сукупність форм, методів та інструментів, за допомогою яких держава впливає на діяльність
суб'єктів господарювання (домогосподарства, фірми) і ринкову ситуацію, щоб забезпечити
нормальні умови для функціювання ринку та розв'язання соціально-економічних проблем
суспільства.
Для впливу на економіку держава використовує найрізноманітніші методи, їх можна
згрупувати у два блоки: Ф адміністративно-правові (прямі), та
© економічні (непрямі), які разом становлять державний механізм управління економікою.
Застосування цих методів залежить від конкретних соціально-економічних, історичних,
політичних, культурних умов країни, стану її розвитку. Тому механізм державного
регулювання має свої особливості в кожній країні.
Адміністративно-правові (прямі) методи регулювання
Держава здійснює адміністративний вплив на економіку на всіх рівнях управління. Для цього
використовують:
^
264
^> розроблення й удосконалення законів та контроль за їх виконанням;
^> державні закупівлі, трансферні платежі. До того ж держава є прямим економічним
суб'єктом як власник: у різних країнах їй належить від 10 до 40% основного капіталу у сфері
матеріального виробництва та ринковій інфраструктурі, що дає їй змогу суттєво вживати
на структуру та місткість ринку. Держава також забезпечує постачання населенню
суспільних благ, виробляючи їх на своїх підприємствах, або закуповуючи у приватного бізнесу,
тобто держава виступає посередником між споживачами і виробниками таких благ;
'•Ь індикативне планування і розроблення цільових програм. Індикативне планування
передбачає координацію господарської поведінки суб'єктів господарювання при реалізації
визначених державою пріоритетних цільових програм соціально-економічного розвитку
країни (стримування інфляції, соціальний захист населення, зменшення безробіття,
структурні зміни в економіці, розвиток духовної сфери, збереження чи відновлення
економічної рівноваги та ін). Індикативні плани мають рекомендаційно-орієнтовний
характер і покликані стимулювати інтерес економічних суб'єктів до досягнення визначених
урядом цілей;
^ прямий державний контроль над цінами. Цей захід (пряме регулювання цін) держава
застосовує, щоб усунути негативні явища інфляції і стосується товарів та послуг
насамперед таких галузей, як енергетика, зв'язок, громадський транспорт, оборонна сфери.
Правда, часто держава втручається в ціни і на продукти харчування (свіжий приклад -
цінова політика уряду України щодо цін на хліб 2003 р.);
^> прямі адміністративні заходи державної влади (заборони, дозволи, примус, встановлення
фіксованих цін, валютних курсів, введення державних стандартів, санкцій за порушення та
ін.). До адміністративних методів належать також квоти, субсидії, субвенції, дотації,
ліцензії та ін.
Економічні (непрямі) методи регулювання
Ми вже знаємо, що важливими інструментами впливу держави на ринкову економіку є
фіскальна і монетарна політика. Перша з них пов'язана з державними фінансами (зокрема
державним бюджетом). Уряд мобілізує грошові кошти насамперед через податки, які
формують доходи бюджету. Економічна роль держави
Податки є дуже потужним регулювальним засобом у руках держави, адже громадяни (фізичні
особи) і юридичні особи зобов'язані ділитися частиною своїх доходів з державою, віддаючи їх
на загальнодержавні цілі.
Розрізняють два суб'єкти оподаткування - фізичні та юридичні особи. Об'єктом
оподаткування фізичних осіб є дохід, майно і земля. Нині в Європі громадяни сплачують у
формі податків 45-48 відсотків свого доходу.
Об'єктом оподаткування юридичних осіб є прибуток, майно і земля. Підприємці в економічно
розвинених країнах сплачують до бюджету через податки 48-52 відсотки одержаного
прибутку.
-І*- прямі, такі, що стягуються безпосередньо з індивідів або
фірм (прибутковий податок з населення, прибутковий податок
з фірми та організації); -&> непрямі, що додані в ціну товарів і послуг (акцизи, мито,
податок на додану вартість), їх сплачують ті особи чи фірми,
що купують оподатковані товари і послуги; -^ інші (податок на нерухоме майно, спадщину,
землю).
<? Особистий прибутковий податок в Україні до 01.01.2004 р. був прогресивний: громадяни
з вищими доходами сплачували за вищими податковими ставками (максимальна ставка сягала
40%). Згідно з рішенням Верховної Ради від 01.01.2004 р. на наступні три роки в Україні
запроваджено єдину податкову ставку на доходи громадян на рівні 13 відсотків.
^ Оподаткування прибутку підприємств здійснюється на пропорційних засадах з
диференціацією податкових ставок залежно від виду підприємницької діяльності.
^ Акцизи - це податок, доданий до ціни підакцизних товарів і сплачується в момент їх
придбання. Акцизи встановлюються, і в Україні також, на високоприбуткові товари
(алкогольні напої, тютюнові вироби та ін.) і їх ставки можуть коливатися від 20 до 300%.
4 Податок на додану вартість - це універсальний акциз у ціні усіх товарів і послуг, і
стягується відповідно в час їх придбання з покупців. Хоч формальними платниками цього
податку є виробничі й торговельні підприємства, оскільки саме від них він надходить до
бюджету.
<? Мито - це податок, який доданий до ціни імпортованих товарів.
266
Тема 8
Податки формують дохідну частину бюджету, який зосереджує в сучасних умовах 1/3-1/2
національного доходу розвинених країн. Величина бюджетних коштів частково визначає
регулювальні можливості держави в соціально-економічній сфері.
Кошти державного бюджету використовують для забезпечення різноманітних видів діяльності
держави. Зокрема бюджетні видатки йдуть на:
"^ національну оборону;
^ утримання державного апарату;
=> фінансування бюджетного сектору економіки;
^ соціальні видатки;
^> фінансування економіки;
*$ проценти за державний борг.
У сучасних умовах близько 50% бюджету в розвинених країнах виділяють на соціально-
економічні цілі:
> виплати пенсій, допомоги, охорону здоров'я, підготовку кадрів;
> розвиток енергетики, житлового будівництва і комунального господарства, зв'язку,
транспорту;
^ охорону довкілля.
Одним з пріоритетів економічної політики в розвинених країнах є стимулювання науково-
технічного прогресу і розвиток на його основі науково-містких виробництв. Держава
підтримує фундаментальні наукові дослідження.
Важливим об'єктом державного регулювання через використання бюджетних коштів є
аграрна сфера. З державного бюджету виділяють цільові дотації на подолання стихійних лих,
реформування виробництва, розвиток соціально-економічної інфраструктури села. Значні
дотації держава виділяє для підтримання цін на сільськогосподарську продукцію. У
федеральному бюджеті СІЛА п'ять відсотків видатків передбачено для прямої підтримки
ферм, що вирощують зернові, а також на наукові дослідження в галузі сільського
господарства. Значні кошти аграрному секторові надають на рівні штатів - на облаштування
доріг, зв'язку, прибирання сміття та ін.
А в ЄС для підтримання аграрної сфери донедавна витрачали майже 50 відсотків його
бюджету.
Важливим напрямом бюджетного фінансування в США є геологорозвідувальні роботи.
Економічна роль держави
267
Державний бюджет може бути дефіцитний (видатки вищі від доходів) або профіцитпий (доходи
перевищують видатки).
У практиці розвинених країн для збалансування державного бюджету використовують такі
методи:
*Ь підвищення податків;
^ додаткову емісію грошей;
^ державні позики - через випуск державних цінних паперів.
У системі економічних методів державного регулювання важливою є монетарна політика, яка
пов'язана з низкою заходів у грошово-кредитній системі. Головними інструментами впливу на
економіку є:
О операції на відкритому ринку; © відсоткова (дисконтна) ставка;
© норма резервування. Зменшуючи кількість грошей в обігу, держава стримує ділову активність і
навпаки. Зменшуючи дисконтну ставку, держава стимулює ділову активність і навпаки.
(Докладно ці питання розглянуто в курсі "Макроекономіка").
У розвинених країнах держава особливу увагу зосереджує на підприємствах малого бізнесу, які
останнім часом дуже істотні в економіці, що дає підстави навіть говорити про своєрідний
ренесанс, феномен малого підприємства (МП-ва). Держава використовує різні інструменти
фіскальної і монетарної політики, надаючи допомогу малому бізнесу. Це - надання кредитів на
пільгових умовах, підготовка і підвищення кваліфікації кадрів, надання різних податкових пільг,
комерційної інформації тощо.
Держава відіграє важливу роль у структурній перебудові економіки, інвестиційній політиці,
зовнішньоекономічній політиці, широко використовуючи бюджетне фінансування, а також
монетарний інструментарій.
Отже, адміністративних й економічних методів державного регулювання є багато. Однак жоден з
них не є ідеальним: даючи позитивний ефект в одному випадку, вони призводять до негативних
наслідків в іншому. У різних країнах ці методи застосовують у різних комбінаціях: в одних
переважають економічні, в інших адміністративні. Співвідношення цих регуляторів змінюється і
залежно від конкретної економічної ситуації країн, і цілей, яких заплановано досягти. Тому,
напевно, досягнути найбільшого ефекту можна тільки поєднавши адміністративні й економічні
методи.
Особливим елементом ДРЕ є державний сектор економіки. _____
Гема 8
8.6. ДЕРЖАВНИЙ СЕКТОР У НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ
У сучасній ринковій економіці держава стає безпосереднім виробником і великим власником. У
розвинених країнах їй належить 10-40 і більше відсотків основного капіталу. Вона зосереджує у
своїх руках стратегічні галузі економіки, прибуткові або й збиткові, але суспільно важливі
виробництва, значну частку ринкової інфраструктури тощо.
Державна власність забезпечує матеріальну базу функціювання держави як політичного інституту
(майно парламенту, органів державного управління, збройних сил, міліції, митний збір, пошта і т.
ін.), а також економічну основу підприємницької діяльності держави (підприємства, Центральний
банк, залізниця та ін.).
Державний сектор займає важливу нішу в змішаній економіці. Державні підприємства
доповнюють або заміщують приватний бізнес, а також їх використовують як дієвий інструмент
здійснення урядової політики і регулювання національної економіки. Збільшуючи або зменшуючи
частку державного сектору, уряд має змогу впливати на ефективність всієї національної
економіки.
Державний сектор дуже динамічний. Він може швидко змінюватися внаслідок таких заходів, як
націоналізація, роздержавлення, приватизація чи реприватизація. Європа XX ст. знає кілька
"хвиль" націоналізації і приватизації. Зокрема друга приватизаційна хвиля припала на 70-90-ті
роки. Вона мала продовження в країнах колишнього "соцтабору" після розвалу СРСР. Правда,
причини приватизаційних процесів були різні: у Західній Європі вони були пов'язані з переходом
до пост-індустріального суспільства, а в посткомуністичних країнах -переходом від КАС до
ринкової економіки.
Державні підприємства ґрунтуються на державній власності: загальнодержавній і комунальній
(муніципальній). Відповідно виділяють і два види підприємств: загальнодержавні, якими
розпоряджається найвищий орган державної влади. Другий вид підприємств є власністю
адміністративно-територіальних органів влади.
Державний сектор України втратив своє панівне становище у промисловому виробництві. Якщо
1992 р. у ньому виробляли 81,3% загального обсягу виробництва, то на 1 квітня 2000 р. державний
сектор економіки становив 15,3 відсотка підприємств, на яких виробляли 27,9 відсотка
промислової продукції: 84,9 відсотка були підприємствами загальнодержавної форми власності, на
яких було вироблена абсолютна більшість промислової продукції державного
Економічна роль держави 269

сектору - 96,9 відсотка. Однак у деяких базових галузях він ще зберігає серйозні позиції: у
хімічній та нафтохімічній промисловості - 30,9%, електроенергетиці - 46,5%, паливній
промисловості - 53,7'%.
На початок 2000 р. держава була співвласником 2588 ВАТ (без урахування підприємств
комунальної власності), у 514 мала пакет акцій більший від 50%, а в 1162 - понад 25%, тобто
блокувальний пакет2.
Однак у 90-ті роки роки значно втратила контроль в управлінні своїм сектором, не
використала своїх корпоративних прав й не отримала належних їй доходів з цієї власності. За
деякими оцінками, 1998 р. замість належних їй доходів 1 млрд. грн. до бюджету надійшло аж
58 млн. грн., а 2500 підприємств взагалі були збитковими.
Виокремлюють три типи державних підприємств в Україні:
О Казенне (унітарне, бюджетне) підприємство. Тут ведеться виробнича та інша діяльність,
яку згідно із законодавством можуть здійснювати тільки державні підприємства.
Ці підприємства виготовляють продукцію, головним споживачем якої (понад 50 відсотків) є
держава. Вони не підлягають акціюванню і перебувають у прямій адміністративній під-
порядкованості відповідним органам державного управління. До них належать:
> підприємства, що випускають продукцію, яка забезпечує обороноздатність і національну
безпеку країни;
> підприємства, які потребують високої мобілізаційної готовності й виробляють особливу
еколого-небезпечну продукцію;
> підприємства, які здійснюють державну монополію в окремих секторах економіки
(транспорт, порти, трубопроводи, пошта, зв'язок, телекомунікаційні мережі, енергетика).
Ці підприємства перебувають у повній державній власності, у віданні відповідних міністерств
і відомств. Не завжди прибуткові, фінансовані з держбюджету і не мають зовнішніх джерел
фінансування.
© Корпоратизовані державні підприємства, у яких не менше 50 відсотків акцій + 1
належить державі. Це так звані "державні акціонерні товариства" ("державні корпорації"), які
контрольовані через контрольний пакет акцій. Вони володіють правом господарської
самостійності.
'Економіст. - 2002. - №7 - С. 42. 'Економіка України. - 2001. - №2. -С. 5.
..... Тема8

© Державні підприємства з часткою держави у статутному фонді менше ніж 25%+1

акція, тобто державі тут належить блокувальний пакет акцій. Держава у них представлена у
наглядових радах. Ці підприємства працюють на засадах повного комерційного розрахунку.
Державний сектор у перехідній економіці мас забезпечити реалізацію економічної політики
держави щодо ринкового реформування країни. Це його основна функція.
8.7. МЕЖІ Й ПЕРСПЕКТИВИ
РЕГУЛЮВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВИ.
СУЧАСНІ СИСТЕМИ І МОДЕЛІ УПРАВЛІННЯ
НАЦІОНАЛЬНОЮ ЕКОНОМІКОЮ
Розглядаючи участь держави в ринковій економіці, межі та перспективи її регулювальної
діяльності, варто пам'ятати, що:
Ф Сам факт явища (державне регулювання) ще не гарантує його якості.
© Відхилення реальної економіки від її ідеальної моделі ще не є достатнім аргументом для
втручання держави, оскільки:
^ по-перше, деякі недоліки економіки (як і життя загалом) -нездоланні. Наприклад,
неможливо в кожний момент забезпечити повну зайнятість;
^> по-друге, наслідки подолання деяких вад ринку державою можуть бути дошкульнішими,
ніж самі вади, що може призвести до своєрідної спіралі регулювання: перше втручання
викликає порушення в ринковому механізмі, а часто й неочікувані наслідки, що породжує
наступну хвилю втручань. Відповідно вся економічна система стає непрозорою,
корумпованою, підприємницька діяльність залео/сить від "пробивної сили "різних олігархічних
груп, а соціальна енергія витрачається на боротьбу за привілеї, а не на розвиток і
вдосконалення господарських механізмів. Така спіраль державного регулювання цілком
реальна для нашої країни.
® Не слід дивитися на державу як на комору необмежених можливостей для розв'язання усіх
господарських проблем. Держава - важливий, але також обмежений ресурс (обмежені:
компетенція Уряду, кількість та кваліфікація державних службовців, а також фінансові
засоби, якими володіє держава). Тому її треба використовувати оптимально саме для тих
цілей, щодо яких вона незамінна:
Економічна роль держави
*Ь створення і підтримання належного законного порядку; ^> забезпечення стабільності
грошей;
^ постачання благ, яких ринок взагалі не може надати (національна оборона, внутрішній
порядок, система судочинства), або надає надто мало (наприклад, у галузі освіти і науки). О
Ринок справді не розв'язує усіх проблем. Отож його "невидиму руку" треба зрівноважити,
доповнювати "видимою рукою" (держави). Однак слід пам'ятати що:
0> "невидима рука "ринку є природним і тому анонімним механізмом, який не піддається корупції;
^ натомість "видима рука " політика чи урядовця, яка роздає блага (концесії, ліцензії та інші
перепустки до зиску), не захищена від корупції.
0 Слід мати на увазі й те, що люди по-різному розуміють суть державного регулювання:
^ одні ототожнюють з ним будь-яку присутність держави в
економіці;
^ інші регулюванням вважають дії, що виходять за межі класичних функцій держави. Виконання
ж класичних функцій вони трактують так, що нібито держава нічого не робить. За такою
логікою, держава повинна врегульовувати будь-яку проблему. А це- пряма дорога до так званого
"соціалізму", який саме вирізнявся тотальним державним регулюванням господарського життя.
Пам'ятаючи ці методологічні засади, розгляньмо перспективи та ефективність державного
регулювання.
Можливості державного регулювання економіки, як ми бачили, частково забезпечені коштами
державного бюджету. Однак уже тривалий час у розвинених країнах видатки бюджету
перевищують його доходи, що безпосередньо пов'язано з активізацією держави в економіці.
Державні функції мають тенденцію до неперервного розширення, охоплюючи все нові сфери і
відносини. Відповідно і державний апарат, що виконує ці функції, також має тенденцію до
неперервного розширення, що збільшує витрати суспільства на його утримання.
Згодом вони перевищують доходи бюджету від функціювання державного регулювання.
Однак державний апарат продовжує розширюватися, що супроводжується зростанням
державного боргу. На певному етапі державний апарат надто "розбухає", а/ система
державного управління обюрокрачується.
272
Що й сталося із системою державного управління в західноєвропейських країнах у 70-х роках
XX ст. Обсяг державних законодавчих актів, розпоряджень і постанов, що регулюють
економічне життя збільшився до тисяч томів. Наприклад, щоб створити нове підприємство
або модернізувати чинне, треба було отримати дозвіл від десятків різних відомств і затратити
багато часу. У Західній Німеччині, оформляючи замовлення на будівництво, 1966 р. потрібно
було врахувати 48 законів та розпоряджень, а 1980 р. - уже 225!
Обюрокрачування системи державного управління економікою призвело до уповільнення
ухвалення економічних рішень, до обмеження підприємницької ініціативи та підриву
конкуренції, а одночасно супроводжувалося надмірними видатками держави на утримання
державного апарату. Щоб поповнювати державний бюджет, були підвищені податки, а це
збільшило державний борг, зумовило перетікання позикового капіталу з виробничої сфери у
сферу державних фінансів, що зменшує ділову активність. Сповільнюється виробництво,
зростає безробіття і т.д.
Зрештою, стало очевидним, що домінування державного регулювання соціально-
економічного розвитку на Заході вичерпало себе. Конкретною ознакою надмірного поширення
регулювальної діяльності держави стало зниження показників соціально-економічного
розвитку країн.
Під тиском цих тенденцій у розвинених країнах відбувся перехід до нової системи управління
економікою, її основою і став неолібералізм. Відбулося помітне згортання державного
регулювання - дерегуляція - посилення ролі ринку та стимулювання приватного сектору,
суттєве обмеження безпосередньої виробничої діяльності держави...
У нових умовах ринок та держава почали відігравати головну роль у регулюванні сучасної
економіки, доповнюючи одне одного: ринковий механізм визначає ціни й виробництво у
багатьох сферах, тоді як держава регулює ринок через оподаткування та інші важелі. Обидва
складники - ринок і держава -суттєві. Керувати економікою за відсутності того чи іншого - все
одно, що намагатися аплодувати однією рукою (Семюелсон).
З переходом до нової системи управління національною економікою було знижено податки,
зменшено соціальні витрати держави, запроваджено обмеження щодо розмірів державної
власності та модернізовано ЇЇ. Проте функції фінансового, кредитного, грошового
регулювання в національній економіці залишилися в компетенції держави.
Економічна роль держави

Якщо в 30-ті роки XX ст. закладалися основи державного регулювання з використанням

кейнсіанських методів бюджетного і монетарного стимулювання, які забезпечили вихід з
кризової ситуації економік західних країн, то у 70- і особливо у 80-ті роки явно переважала
ліберальна течія. У 80-90-ті роки монопольне панувала доктрина загальної лібералізації і
державного де-регулювання. Повернення до неокласичних ідей супроводжувалося
обмеженням державного втручання в економіку, зменшенням бюджетних дефіцитів,
скороченням видатків на соціальну сферу. І ця політика дала позитивні результати: зросли
інвестиції розвинених країн у країни, що розвиваються (з 1990 по 1999 р.: портфельні в 9
разів: з 3,7 до 34,5 млрд. дол.; прямі - у 7,4 раза: з 24,3 до 185,4 млрд. дол.). У групі
індустріальних країн бюджетні дефіцити були знижені з 3,7 % ВВП 1994 р., до 0,9 % - 1999 р.,
щомісячні прирости цін на споживчі товари зменшилися з 2,0 до 1,4 % '.
Змішане управління національною економікою
Сучасну система управління національною економікою можна схарактеризувати як змішане
управління.
Вона ґрунтується на плюралізмі (різноманітності) форм власності й органічно поєднує
переваги ринкових і державних регуляторів. У межах цієї системи управління регулятором
економічних процесів є ринковий механізм, а держава тільки створює інституційні умови для
вияву ринкових важелів. Тобто змішане управління поєднує гнучкість ринкового
саморегулювання, що забезпечує високу економічну ефективність виробництва, із стійкістю
державного управління, яка сприяє задоволенню соціальних потреб суспільства. Поряд із
ринковими й державними макроекономічними регуляторами в межах цієї системи управління
формується ще один елемент управління - інститут соціального партнерства, враховують
також рішення наднаціональних, міждержавних органів, а також корпоративного управління.
Змішана система макроекономічного регулювання притаманна країнам з розвиненою
економікою. Вона має і спільні риси, і певні національні особливості. Ці особливості дають
підстави виокремити два основні види регулювання - економічного лібералізму та
економічного дирижизму, а також кількох моделей державного регулювання економікою.
'Кораблін С. Розкіш стабільних цін // ДТ. -2003. - 16 серп.
Тема 8
$ Економічний лібералізм вирізняється домінуванням ринкових регуляторів; роль держави
тут зведена до мінімуму.
«? Економічний дирижизм, навпаки, передбачає істотну роль держави в соціально-
економічному розвиткові країни.
Серед різних моделей регулювання національної економіки, виділяють:
*=> американську, у якій переважають ринкові регулятори економічних процесів; державне
регулювання обмежене використанням правових та опосередкованих методів, які
забезпечують єдині "правила гри" і сприятливі умови для бізнесу;
*$ японську, яка ґрунтується на централізованому державному регулюванні соціально-
економічного розвитку країни з використанням переважно економічних, опосередкованих та
неформальних методів державного регулювання економіки. Основою є менталітет народу -
психологія колективізму, солідарності, підпорядкування особистих інтересів колективним,
загальнодержавним;
•=> шведську, яка передбачає активне втручання держави у процес розподілу і перерозподілу
доходів, створення сильної системи соціального захисту населення. Однак виробництво
розвивається на ринкових засадах;
=> німецьку, яка особлива тим, що активно використовує ринкові регулятори національної
економіки (насамперед конкуренцію). На державному рівні функціонує ефективна система
соціального захисту громадян країни.
Світ змінюється, а з ним змінюється і наше бачення ролі держави в економічному і
соціальному розвиткові. Тривалий час державу розглядали переважно, як силу, яка за
допомогою розумної економічної політики має "виправляти" вади ринку.
Однак протягом XX ст. функції держави дуже розширилися. Якщо до Другої світової війни
державне втручання в економіку пояснювали потребою подолати важкі економічні й соціальні
наслідки "Великої депресії", то в повоєнні роки державі відводили важливу роль в реалізації
обов'язків, пов'язаних з виконанням функцій "держави загального добробуту" у
високорозвинених індустріальних країнах і реалізацією стратегій розвитку багатьох країн, що
розвиваються. Надзвичайне розширення масштабів і
Економічна роль держави
функцій держави виявилось у швидкому зростанні частки держави у ВВП, яка сягає до
половини в розвинених країнах і до чверті у країнах, що розвиваються. Це спричинилося до
переміщення акцентів з кількісних аспектів держави в економіці до якісних - до ефективності
її (держави) впливу, ефективності задоволення суспільних потреб. До цього спричинилися й
інтеграційні процеси національних економік у світову економіку, глобалізаційні процеси.
Однак разом із розширенням масштабів і функцій держави в економіці виявилися і негативні
риси цих процесів, які досягли апогею у 60-70-х роках XX ст. і супроводжувалися
погіршенням показників соціально-економічного розвитку розвинених країн, стрімкою
бюрократизацією і корумпованістю суспільного життя, і відповідно охолодженням надій на
всесильність держави і вжиття заходів щодо зменшення участі держави в економіці, що й
виявилося в переході до змішаного управління національною економікою.
* Резюме
1. Держава виконує роль політичного центру, який забезпечує захист власності, охорону
правопорядку та загальне управління країною. Водночас держава ніколи не стояла осторонь
економіки, а завжди діяла і подеколи дуже активно. Однак у всі часи держава була зовнішнім
середовищем для економічної системи, а не суб'єктом системи.
2. Характер економічної ролі держави докорінно змінився у XX ст.
і особливо з 30-х років. Держава почала здійснювати цілеспрямовану політику для досягнення
певних економічних цілей. З цією метою вона розвивала свій виробничий сектор, привласню-
вала вагому частку національного доходу і ставала могутньою економічною потугою.
Держава стала власником і виробником, продавцем і покупцем, позичальником і кредитором,
що перетворило її у повноправного суб'єкта господарського життя поряд з
домогосподарствами і фірмами.
3. Погляди на роль держави в господарському житті зазнали помітної еволюції, що
відображено в основних економічних теоріях. Перелом у поглядах на економічну роль
держави відбувся у 30-х роках XX ст. і пов'язаний з іменем Дж. М. Кейнса та з його працею
"Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (кейнсіанськареволюція). "Велика депресія"
1929-1933 рр. практично довела недосконалість ринкового саморегулювання і те, що
орієнтація в економіці тільки на ринковий механізм
... Тема 8
276
є небезпечною і може загрожувати розвалом економічної системи. Дж. М. Кешіс
теоретично обґрунтував потребу державного регулювання економіки, яке здатне
урівноважити сукупні попит і пропозицію, вивести економіку з кризи й активізувати
господарську діяльність. Державне втручання Дж. М. Кейнс розглядав як засіб порятунку
ринкової системи, а не її альтернативу.
4. Спробу узгодити ліберальні погляди з кейнсіанством, поєднання
двох протилежних доктрин щодо ролі держави в економіці, зробив лауреат Нобелівської
премії П. Семюелсон, здійснивши так званий "неокласичний синтез ". Результатом стала
теорія "змішаної економіки", за якою економічний контроль (управління) в економіці
здійснюють і суспільство в особі держави, і приватні інститути (ринковий механізм).
Неокласичний синтез поєднав кейнсіанський інструментарій державного регулювання із
широким використанням ринкових інструментів.
5. Особливий підхід до участі держави в економіці має інституціоналізм.
Інституціоналісти є прихильниками концепції економічної еволюції, яка ґрунтується на
розвиткові і поступовій зміні "правші гри". Вони вважають, що для розвитку недостатньо
тільки економічних і технічних умов. Потрібне також фундаментальне інституційне
середовище: правила і традиції, що визначають, як ці умови будуть використані.
Фундаментальна роль в цьому середовищі належить державі, яка, на їхню думку, нині
перетворилася в головний чинник економічного розвитку.
6. Від 70-х років XX ст. кейнсіанство (неокейнсіанство) втрачає
свою популярність, оскільки державне регулювання не захистило економіки розвинених країн
від економічних негараздів - спадів, інфляції, безробіття та ін. Водночас зростали видатки
держави, марнотратство, розросталася бюрократія. Це дало підстави до розмов про
"провали" держави. Надмірна зарегульованість економіки сковувала ринкові сили. Так був
підготовлений ґрунт для ідеї дерегулювання - зменшення або й повного усунення державного
регулювання в деяких сферах економіки.
7. Найчіткіше ідея дерегулювання втілена в ідеях монетаризму (М. Фрідман), який
категорично заперечує державне втручання в економіку. Держава неспроможна ефективно
регулювати економіку, тому її втручання в господарські справи не тільки не бажане, але й
шкідливе. Єдиний засіб державного втручання,
Економічна роль держави
за М. Фрідманом. це - гроші: жорстка грошово-кредитну політика. Монетаризм ілюструє
наростання антидержавних! настроїв наприкінці XX ст., що відображено й в економічній!
політиці (рейганоміка, тетчеризм). Суть Ті зводилась да\ зменшення державного контролю
в економіці, скорочення^ державного сектору, скорочення соціальних програм уряду.
8. Еволюція поглядів на економічну роль держави засвідчує, західна економічна думка гнучко
реагує на потреби практики і не розглядає держави в економіці як альтернативу ринку. Свік
змінюється, і змінюється наші уявлення про роль держави економічному і соціальному
розвитку. Стає очевидним, щ співвідношення ринкового і державного механізмів регулювання
визначається конкретною економічною ситуацією в країні може змінюватися на користь
тієї чи іншої компоненти. Молена констатувати: якщо здобутком економічної науки?
першої половини XX ст. було визнання потреби державного^ регулювання економіки, то
друга половина XX ст. характерної пошуком оптимальних обсягів державного втручання,
підвищенням його ефективності, а також нових методів і способів державного регулювання.
Отже, сучасне бачення держави таке: вона є центральним^ суб'єктом економічного і
соціального розвитку, але не які безпосереднє джерело зростання, а як партнер, каталізатор
і| помічник.
9. Незважаючи на різноманітність теоретичних поглядів економічну роль держави, усі вони
сходяться на тому, ще "невидиму руку "ринку має доповнювати "видима рука "держі
Потреба держави в економіці пов'язана насамперед з вас та обмеженнями ринку. Для
України участь держави економіці зумовлена, ще й такими обставинами:
> орієнтацією на перехід до соціально-орієнтованої ринкової економіки;
> перехід здійснюється від тотально одержавленої влас ності на ресурси, тому держава
організовує прощ роздержавлення й приватизації;
> в Україні тривалий час зберігатиметься (через обставини! відносно велика частка
державних підприємств.
10. У ринковій економіці діяльність уряду багатогранна і складі вона постійно
пршшожується. Можна виділити такі щ функції держави:
> забезпечення ефективності економіки;
> забезпечення справедливості;
> забезпечення макроекономічної стабільності.
11. Держава, як суб'єкт господарського життя, розробляє господарські цілі, .методи їх
досягнення на всіх рівнях виконавчої влади, організовує їх виконання. Під державним
регулюванням економіки розуміють сукупність форм, методів та інструментів, за
допомогою яких держава впливає на діяльність суб'єктів господарювання
(домогосподарства, фірми) і ринкову ситуацію, щоб забезпечити нормальні умови для його
функцію-вання та розв'язання соціально-економічних проблем суспільства. Методи впливу
держави можна поділити на дві групи: 1) адміністративно-правові (прямі) і 2) економічні
(непряліі). До першої групи належать: розроблення нормативно-правової бази і контроль за
її дотриманням; 2) державні закупівлі й трансферні платежі; 3) індикативне планування й
на-працювання цільових програм; 4) державний контроль над цінами; 5) прямі
адміністративні заходи державних органів (заборони, дозволи, примус, квоти, субсидії,
субвенції, дотації, ліцензії та ін.) До економічних заходів відносяться: 1) податки (прямі й
непрямі) на фізичних і юридичних осіб, що формують бюджетні кошти; 2) бюджетні
видатки; 3) монетарна політика та ін.
12. Важливим чинником державного регулювання економіки є державний сектор. Держава
стала безпосереднім виробником і великим власником. У розвинених країнах вона володіє 70-
40% відсотками основного капіталу і зосереджує у своїх руках стратегічні галузі економіки,
прибуткові або й збиткові, але суспільна важливе виробництво, вагому частку ринкової
інфраструктури. Тобто державні підприємства займають важливу нішу в змішаній
економіці. Вони доповнюють або заміщують приватний бізнес і є суттєвим засобом
регулювання економіки: збільшуючи або зменшуючи частку державного сектору, у ряд має
змогу впливати на ефективність національної економіки. У перехідній економіці України
виділяють три типи державних підприємств:
> казенні (унітарні, бюджетні);
> корпоративні державні підприємства (частка держави в капіталі не менше ніж 50% акцій),
їх повністю контролює держава;
^ державні підприємства, де частка держави лише 25%. Держава тут представлена в
наглядових радах.
Економічна роль держави 2?9
278
13. Державне регулювання економіки мас свої межі, що й підтвердилося від 70-х років XX сіп.
Зростання бюджетних видатків на виконання державою економічних функцій і відповідно
державного боргу, обюрокрачування державного управління, що призвело до уповільнення
ухвалення економічних рішень, до обмеження підприємницької ініціативи та підриву
конкуренції і супроводжувалося надмірними видатками держави на утримання державного
апарату, а відповідно - зменшенням ділової активності та показників соціально-
економічного розвитку довело, що домінування державного регулювання соціально-
економічного розвитку вичерпало себе. Під тиском цих тенденцій у розвинених країнах
відбувся перехід до нової системи управління економіки - змішаного управління.
14. Основою змішаного управління став неолібералізм, "де ринок І та держава почали
відігравати важливу роль в регулюванні сучасної економіки" доповнюючи одне одного.
Змішана система макроекономічного регулювання притаманна країнам із розвиненою
економікою. Вона має спільні риси і певні національні особливості. Виділяють два основні
види регулювання -економічний лібералізм та економічний дирижизм. У першому випадку
домінують ринкові регулятори; роль держави тут зводиться до мінімуму. Економічний
дирижизм, навпаки, передбачає вагому роль держави в соціально-економічному розвитку
країни. Серед моделей регулювання національної економіки виділяють: американську,
японську, шведську і німецьку.
280
Тема
ТЕМ А 9
ПІДПРИЄМНИЦТВО І ПІДПРИЄМСТВО
О План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
9.1. Сутність підприємництва та його основи.
9.2. Підприємство і фірма.
9.3. Правові форми підприємств (фірм).
9.4. Види підприємств за розмірами.
9.5. Нові форми підприємницької діяльності.
9.6. Витрати і прибуток підприємств. Заробітна плата.
9.7. Основи менеджменту й маркетингу в підприємницькій діяльності. Резюме
Ключові поняття та терміни
бізнес
бізнес план
бізнесмен
бухгалтерські витрати
велике підприємство
венчурне підприємство
витрати виробництва
витрати обігу у сфері
виробництва
граничні витрати
державне підприємство
довгостроковий період
економічні витрати
загальні (сукупні) витрати
заробітна плата
змінні витрати
інжиніринг
капіталістичні витрати
виробництва
картель
колективне підприємство
конгломерат
концерн
номінальна зарплата одноосібне володіння орендне підприємство партнерство (товариство)
підприємець підприємництво підприємство постійні витрати почасова зарплата поштучна
(відрядна) зарплата прибуток:
а) економічний прибуток
б) бухгалтерський прибуток
в) нормальний прибуток реальна зарплата рентабельність середнє підприємство середні
(одиничні) витрати синдикат
система участі суб'єкти і об'єкти підприємництва
Підприємництво і підприємство
281
кооператив
короткостроковий період
корпорація
лізинг
мале підприємство (МП)
маркетинг
менеджмент
неявні витрати
суспільні витрати виробництва
технопарк
трест
фінансово-промислова група (ФПГ)
фірма
франчайзинг
франчайзі
франчайзор
явні витрати
Формування середовища підприємництва і суб'єктів ринкових відносин - підприємців є
визначальною умовою переходу до ринку.
Підприємство (фірма) - клітинка виробничої структури національної економіки. Тут
забезпечуються головні економічні процеси, формуються економічні й соціальні стосунки,
переплітаються інтереси особи, колективу та суспільства. Без перебільшення - успіхи
національної економіки визначаються тим, як живе підприємство.
9.1. СУТНІСТЬ ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА ЙОГО ОСНОВИ
З історії еволюції поняття
Сучасна наука відносить до економічних ресурсів і таку рису людини, як "підприємницькі
здібності" чи "підприємницький хист". Похідним від цієї риси є поняття "підприємництво".
Вважають, що вперше термін "підприємництво" вжив французький банкір Т. Кантіяьйон
(XVIII). До підприємців він відносив людей, які займаються ризиковою діяльністю, і тому
доходи їхні не гарантовані. У ті часи це були ремісники, селяни, торговці, лихварі, і навіть ...
розбійники та злидарі. Так Т. Кантільйон наголошував на схильності до ризику, як головній
рисі підприємця.
Для А. Сміта підприємець - це насамперед власник, який також ризикує заради комерційного
успіху. Він сам організовує виробництво, управляє ним і сам розпоряджається його
результатами.
Для французького економіста Ж. Б. Сея підприємець - це особа, яка вміло комбінує фактори
виробництва.
Наприкінці XIX ст. В. Зомбарт намагався розкрити "дух підприємництва". Він у підприємцеві
вбачає передусім людину сильної волі, розкріпачену. Це особистість, що може зацікавити
своїми ідеями інших людей; це - творець і організатор.__________
282 Тема 9
Німецький соціолог М. Вебер запропонував модель "ідеального підприємця". Мотивом
діяльності підприємця він вважав прагнення влади і визнання, що досягається
нагромадженням багатства. М. Вебер називав підприємництво "способом життя" певного
типу людей: людина існує задля справи, а не справа задля людей.
Вагомий внесок у дослідження підприємництва, як і інших економічних проблем, зробив
видатний український економіст і державний діяч М. Туган-Барановський.
У підприємництві Михайло Туган-Барановський важливу роль відводив патріотизмові,
культурі, релігії, психологічнші рисам характеру народу, тобто тим характеристикам, які
сьогодні передає поняття "менталітет", їх він уважав наймогутнішими чинниками
господарської діяльності. Дискутуючи з марксистами щодо перспектив капіталістичної
системи і запроваджуваного "соціалізму" він ще 1917 р. геніально передбачив, що за
соціалізму зв'язок між внеском людини в суспільне виробництво і винагородою буде
зруйновано. Соціалістична централізація за М. Туган-Баранов-ським, - це пригнічення
людської особистості, обмеження її свободи, які не сприятимуть самоудосконаленню людини
і її розвитку. Тому, наголошував учений, підприємництво в таких умовах розвиватися не
може.
Багато ідей М. Туган-Барановського згодом дійшли до наукової громадськості, зокрема, через
Й. Шумпетера, який часто подавав їх як власні.
Ґрунтовну і всебічну характеристику феномену підприємництва і підприємця уже в XX ст. дав
австро-американський економіст Й. Шумпетер, (у свій час, до речі, навчався у Чернівецькому
університеті). Він наголошував, що підприємець - не обов'язково власник. Такий висновок не
випадковий: наприкінці XIX - на початку XX ст. швидко, розвивається акціонерне
(корпоративне) підприємництво з яким пов'язане явище відокремлення функції власності від
функції підприємництва й управління (менеджменту). Останні функції стають усе
важливішими в досягненні комерційного
успіху.
Й. Шумпетер акцентує увагу на творчих рисах підприємця: це людина, яка вбачає своє
покликання у виготовленні нових благ або нової якості блага, освоєнні нових ринків, нових
видів сировини, нових технологій, нових методів управління тощо. Це під силу духовно
вільним особистостям, людям сильної волі, із нестандартним мисленням, які здатні до
ризикових, але продуманих вчинків. Це - економічні лідери.
Підприємництво і підприємство 283
Отже, головний зміст підприємницької функції полягає в реформуванні економіки через
використання нових ідей, технологій, винаходів (інновацій), або знаходження нових джерел
ресурсів та їх комбінацій, застосування модерних методів управління, освоєння нових ринків
збуту продукції.
У зв'язку зі швидким зростанням кількості малих підприємств та підвищенням їх ролі від 70-х
років XX ст. увага до підприємництва знову зросла. У цей час поглиблений інтерес
викликають проблеми співвідношення понять: "підприємець - малий бізнес", "підприємець -
велика корпорація", а також особливості підприємництва у великих фірмах і корпораціях, нові
форми підприємництва тощо.
В економічній літературі є різні визначення підприємництва.
Щдпритшцтвотр*
•^ соціально-організаційну діяльність, що є різновидом
творчості; •^ особливу ініціативну економічну діяльність, спрямовану на
задоволення потреб суспільства й одержання зиску; -^ особливий, творчий вид економічної
поведінки, що є основою
досягнення економічного успіху; •>> вміння організувати власний бізнес; -^ спосіб життя
або дій;
•^ особливий вид діяльності, в основі якого є інновація; "^ різновид економічної активності
людей та ін.
Бізнес і підприємництво. Бізнесмен і підприємець
Кожна з цих характеристик підприємництва наголошує певні його риси. Загалом можемо
визначити підприємництво, як особливий вид діяльності, що забезпечує розвиток і удосконалення
господарського механізму, постійне оновлення економіки, створення інноваційного середовища, а
також загальне зростання добробуту суспільства.
З приводу підприємницької діяльності використовують два терміни: "бізнес" і
"підприємництво". І відповідно суб'єктів підприємницької діяльності називають "бізнесмен" і
"підприємець", ідентифікуючи їх як людей, "що мають справу". Однак у науковій літературі
часто наголошують на відмінності цих понять.
Бізнесом вважають законно (або незаконно) організовану діяльність, що приносить дохід та
інші вигоди. Тобто головним у бізнесі є одержання комерційного зиску. _
Гема 9
Підприємництво ж, на противагу бізнесові, передбачає вихід за межі тільки ділової
(бізнесової) активності людей. Підприємництво - це реалізація потенційних можливостей
людини, це тип господарської поведінки щодо організації, розроблення, виробництва і
реалізації благ, щоб отримати прибуток та соціальний ефект.
В економічній літературі міститься таке алегоричне порівняння двох цих понять (явищ):
бізнесмен схожий на добру домовиту дружину, яка не шукає лелеки в небі, коли має в жмені
синицю; підприємець - це стрімкий гірський потік, для якого головна мета -рух
(продуктивний чи руйнівний).
Відповідно є відмінності між поняттями "бізнесмен" і "підприємець". Вважають, що бізнесмен
- це людина, яка займається просто відтворювальною функцією, виробляючи рік у рік одні й ті
ж товари, чи надаючи одні й ті ж послуги. Підприємець - це суб'єкт, якого вирізняє творчий
неспокій, ризик, бажання пошуку нових ресурсів, та їх нових комбінацій, технологій,
виготовлення нових благ, завоювання нових ринків збуту і нових сфер застосування капіталу.
В5* Суб'єктами підприємницької діяльності в сучасній економіці є:
> приватні особи;
> групи фізичних або юридичних осіб, які пов'язані між собою договірними відносинами та
економічними інтересами;
> держава (в особі відповідних органів).
В українській економічній літературі є й інша класифікація суб'єктів підприємництва (типів
підприємців):
•=> підприємець - власник; *$ підприємець - орендар; <=> підприємець - менеджер.
І& Щодо об'єкта підприємництва, то він пов'язаний із характером людської діяльності.
Виділяють такі його види:
^ виробництво;
^> торгівля;
%> посередництво;
^> фінанси;
^ інноваційна справа;
*Ь страхова справа. Підприємництво і підприємство
_0<
^сО

Правові засади підприємництва в Україні

В Україні з відновленням незалежності створюються соціально-економічні, політичні та
правові передумови розвитку підприємництва. У сфері економіки такими є формування
багатоманітності форм власності в процесі роздержавлення і приватизації власності,
демонополізація господарства, що забезпечує свободу підприємницької діяльності.
Важливими політичними передумовами розвитку підприємництва є створення сприятливого
політичного клімату: гарантування суб'єктам господарювання права приватної власності,
усунення можливості націоналізації чи експропріації тощо. Уже закладені й правові основи
підприємництва, які гарантують рівні "правила гри" для всіх суб'єктів господарювання.
Зокрема прийнято Закон "Про підприємництво", в якому наголошено на таких принципах
здійснення підприємницької діяльності, як вільний вибір та добровільність, самостійність
формування програм діяльності, вільний найм працівників, вільне розпорядження прибутку,
самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності та ін. Законодавство України
накладає обмеження на можливість займатися підприємницькою діяльністю на такі категорії
громадян:
> військовослужбовців;
> службових осіб органів прокуратури, державної безпеки, МЕС, суду, державного арбітражу,
державного нотаріату;
> представників органів державної влади та управління;
> громадян, що були засуджені за економічні злочини тощо.
У сфері бізнесу і підприємництва, окрім формальних інститутів (економічних, політичних,
правових), важливу роль відіграють і так звані неформальні інститути (відносини): довір'я,
слово честі, джентльменство тощо, а також психологічні чинники, які пов'язані з
формуванням позитивної думки щодо підприємництва в суспільній свідомості. Не секрет, що
десятиріччя негативного ставлення до підприємництва в часи комуністичного режиму в
Україні не пропали "марно", і досі підприємницька діяльність викликає підозріння і
несхвальне ставлення у населення, особливо людей старшого віку.
Підприємницька діяльність зорієнтована на вигоду, її одержить той, хто ефективніше
використає ресурси, новатор ідеї. Тому підприємці мусять виявитися як особистості у своїй
сфері діяльності через сумлінну працю, силу волі, настирливість, творчість, організаційні
здібності, часто долаючи явний і прихований опір різних соціальних сил й адміністративних
(чиновницьких) перешкод. _ Гема 9
Особливістю підприємництва в Україні є те, що воно може розвиватися не тільки на
приватній, але й на державних, колективних і змішаних формах власності. До того ж
підприємець - не обов'язково власник. Він може працювати й з позиченим чи взятим в оренду
капіталом.
9.2. ПІДПРИЄМСТВО І ФІРМА
Підприємці, як суб'єкти економічного життя, реалізують свої підприємницькі здібності через
таку організаційно-господарську форму, як підприємство. Підприємствами в ринковій
економіці є всі самостійні господарські суб'єкти, які мають право юридичної особи і
здійснюють виробничу, науково-дослідницьку та інші види комерційної діяльності, щоб
отримати прибуток. Це - заводи, фабрики, універмаги, інститути і крамниці, шахти і фірми та
інші заклади, що виробляють товари або надають послуги задля отримання прибутку.
У структурі національної економіки підприємство є первинною ланкою, у якій поєднано
фактори виробництва, виробляють продукцію або надають послуги, реалізовують економічні
інтереси суб'єктів господарювання, формують відносини між ними. Можна говорити про
підприємство і як про єдність техніко-економічних і соціальних складників.
В економіці підприємство в.мініатюрі нагадує всю економіку: тут виробляють товари і
формують попит на них, створюють робочі місця, забезпечують доходи на фактори
виробництва, виробляють національне багатство, розвивають соціальну інфраструктуру. Це й
дало підстави називати економіку підприємства мікроекономікою.
Підприємство і національна економіка
Найважливішими ознаками, що характеризують підприємство як первинну одиницю в
структурі національної економіки, є : ® економічна відособленість; © економічна
самостійність.
в®1 Економічна відособленість виражає суть підприємства як окремого товаровиробника в
межах національної чи навіть глобальної економіки. Вона означає, що все майно підприємства
є його відособленою власністю, тобто, що підприємство володіє певними ресурсами,
користується ними, тобто заміщує витрати за рахунок власних коштів, і розпоряджається
цим майном, тобто
Підприємництво і підприємство
2о7
привласнює результати виробництва. Саме це й визначає підприємство як окремого
товаровиробника, продукт виробництва якого є товаром, і забезпечує можливість будувати
свої стосунки з іншими підприємствами на основі ринкових засад, тобто через обмін.
о^ Економічна самостійність характеризує підприємство як юридичну особу, що здатна
впливати на організацію своєї діяльності, і має свої: статут, баланс, розрахунковий рахунок,
печатку, товарний знак, право укладати угоди з іншими економічними суб'єктами.
Хоч підприємство є самостійною і відособленою господарською одиницею, воно не
ізольоване від решти економіки. Усі підприємства функціонують в єдиному економічному
просторі: ті з них, що виробляють однорідну продукцію, об'єднуються в галузі. Галузі між
собою перебувають в тісних зв'язках на основі поділу праці та обміну продукції. Усі галузі
економіки у своєму взаємозв'язку і взаємозалежності творять єдиний господарський організм -
національну економіку.
Місце та роль підприємств у національній економіці, їхня чисельність та види залежать від
типу господарської (економічної) системи. У ринковому середовищі підприємства
функціонують в умовах економічної свободи та конкуренції, тут їхня діяльність набуває
характеру підприємництва. У командно-адміністративній системі діяльність підприємств
здійснюється за вказівками адміністративних органів; тут фактично відсутня самостійність,
ризик і конкуренція, а отже, відсутнє і підприємництво.
У світі понад 40 млн. підприємств (фірм). Половина з яких - у США. Існує така залежність: що
розвинутіша країна, і розвинутіші потреби її населення, то більше й підприємств. У
колишньому СРСР налічувалось лише 750 тис. підприємств, серед них у промисловості тільки
45 тисяч. Така відносно невелика кількість підприємств властива для командно-
адміністративної економіки, що спрощувало централізоване управління низовими ланками.
"^ Підприємство і фірма
У українській економічній літературі поряд з терміном "підприємство" вживають і термін
"фірма"1.
У ринковій економіці всі підприємства - виробничі й торговельні, побутові й транспортні,
науково-дослідні й фінансові -
'"Фірма" походить від латинського "їїгтш", що означає міцний, надійний, юридичне дійсний.
Тема9
т
функціонують у формі фірм або у їх складі 2. Фірма - це ім'я (найменування) під яким
юридично повноправний економічний суб'єкт (одноосібний чи колективний) веде свою
справу. У ринковій економіці фірма - це головна ланка національної економіки, через яку
громадяни реалізують свою підприємницьку діяльність, зорієнтовану на отримання прибутку.
Підприємство як таке не є юридичною особою, відповідальність за нього несе фірма, яка його
репрезентує.
Більшість фірм має тільки одне підприємство, інші управляють декількома, а інколи й
багатьма. Назва фірми може відображати ім'я або прізвище її власника ("Форд") або
виробничу спрямованість фірми ("Дженерал моторе"), а часто і просто якусь надуману назву
тощо.
В Україні в науковому вжитку і на побутовому рівні, а також в нормативних документах
використовують не поняття "фірма", що є звичною назвою в розвинутій ринковій економіці, а
"підприємство". Це пояснюється тим, що десятиріччя монопольного панування державної
власності та фактичної відсутності економічної відповідальності міністерств та відомств
доцільним вважали створення спеціалізованих господарських одиниць. А вже у 70-80-ті роки,
коли почали уживати поняття "фірма", під нею розуміли об'єднання підприємств переважно
однієї галузі, технологічно пов'язаних між собою у виробництві однорідних товарів
("Прогрес", "Весна" та ін.).
У науковій літературі трапляється визначення фірми і як ділового підприємства. Вважають,
однак, що таке ототожнення некоректне, оскільки "ділове підприємство" відображає вид,
форму підприємницької діяльності, а не однозаводську структуру.
Отже, вживаючи термін "підприємство", надалі матимемо на увазі, що це є організація
(суб'єкт), яка здійснює господарську діяльність, тобто мова йтиме про "фірму ".
Існування фірм у ринковій економіці вимагає наукового пояснення. Якщо ринковий механізм достатньо
досконалий і спроможний забезпечити ефективне використання обмежених ресурсів, то чому виникають фірми? В
економічній літературі існують різноманітні відповіді на це запитання. Одні економісти розглядають сучасні
фірми як наслідок розвитку кооперації та поділу праці (К. Маркс), інші вважають, що фірми - результат
мінімізації ризику та невизначеності (Ф. Найт), ще інші пов'язують існування фірм із трансакційними витратами.
Як відомо, функціювання ринкового механізму потребує чималих витрат, пов'язаних з пошуком інформації про
ринок, веденням переговорів і укладанням контрактів та контролем за їх виконанням та ін. Для окремих осіб вони
надто накладні, тому виникають юридичні особи - фірми, які суттєво знижують трансакційні витрати.
Підприємництво і підприємство
289
10
В Україні, яка тільки на шляху до ринку, формування фірм щойно починається. Сьогодні в
ході реформування власності змінили форму власності понад 720 тис. об'єктів. Понад 75%
загального обсягу промислового виробництва виробляється на недержавних підприємствах.
Однак трансформування підприємств у ринкові суб'єкти (фірми) залежить від багатьох
обставин, зокрема від створення і забезпечення однакових "правил гри" в єдиному
економічному просторі. На це, зокрема, спрямовано низку нормативних актів. Зокрема в
нашій країні прийнято закони ("Про власність", "Про підприємства в Україні", "Про
обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій
діяльності"), які заклали основи здійснення підприємницької дільності для всіх економічних
суб'єктів.
Хто є підприємці в Україні?
Особливістю підприємництва в Україні є те, що воно формується не природним,
еволюційним шляхом, а штучно, під впливом таких обставин, як інфляційний тиск, фінансові
обмеження або пільги, недосконалої податкової політики, монополізму великих державних
структур, рекету і т. п. Це сформувало особливі типи підприємств.
Цікаву класифікацію підприємців у нашій державі подає український економіст В. Сизоненко.
Він виділяє такі типи: -вимушені підприємці - колишні вчителі, науковці, працівники
культури, висококваліфіковані технічні працівники та ін. Це люди, які втратили постійне
джерело доходу і змушені були зайнятися дрібним "човниковим" та іншими видами бізнесу у
сфері послуг і торгівлі; "вдалі"або ризикові підприємці - це ті, хто своєчасно і вдало
скористався розвалом СРСР і недосконалістю законодавства молодої держави, мав доступ до
інфляційних кредитних ресурсів і бюджету, отримання різних податкових пільг тощо. Це
динамічні і гнучкі підприємці, вони швидко реагують на зміну кон'юнктури і використовують
сучасний менеджмент; "номенклатурніпідприємці"-це колишня партійно-адміністративна
номенклатура, директори великих і середніх підприємств ("червоні директори"). Вони
скористалися своєю близькістю до влади, колишніми зв'язками, максимально скористалися
приватизаційними процесами, очолили корпоративні (часто й державні) підприємства,
володіють значними пакетами акцій приватизованих підприємств, їм важко позбутися
навичок адміністративного управління (а вони і не відчувають в цьому потреби), їм добре в
корумпованому і монополізованому _
Тема 9
середовищі. У них велика ностальгія за недавнім минулим. Тобто це "вчорашні" за настроями
люди, але які максимально використали нинішню ситуацію. Напевно, вони становлять більшу
частку з оцих 50 відсотків депутатів парламенту України, у руках яких, за словами одного з
відомих політиків, перебуває "не менше ніж третина власності української держави".
Сучасними підприємцями в Україні є і дрібні сільськогосподарські виробники (фермери,
селянські господарства (з земельними і майновими паями колишніх колгоспів і радгоспів,
власники особистих підсобних господарств.) Нині вони виробляють понад 60% валової
сільськогосподарської продукції. Підприємництво в сільському господарстві пов'язане зі
специфічними обставинами: впливом природних умов, особливістю виробничої структури,
сезонністю виробництва, обмеженістю придатної для сільськогосподарського виробництва
землі та ін. На підприємство в сільському господарстві покладають важливу функцію -
забезпечувати населення життєво важливими продуктами харчування.
9.3. ПРАВОВІ ФОРМИ ПІДПРИЄМСТВ (ФІРМ)
У ринковій економіці є велика різноманітність підприємств. Вони різняться за:
© власниками;
© розмірами;
Ф сферами діяльності.
Залежно від основних типів і форм власності (приватна, колективна (кооперативна),
державна) виділяють такі правові види (форми) підприємств: приватні, колективні, державні.
З'ясуймо організаційно-правові форми підприємств, що розвинулися на основі приватної
власності.
Приватна власність у класичному розумінні - це власність однієї особи. У ході еволюції
приватна власність модифікується. Відповідно змінюються й організаційно-правові форми
підприємств.
У межах приватної власності виділяють:
> одноосібне володіння (індивідуальне підприємство) ;
> партнерство (товариство); ^ корпорацію.
Підприємництво і підприємство
Одноосібні підприємства та товариства
Індивідуальне підприємство е власністю однієї особи, суб'єкта, що самостійно веде справу,
організовує, працює, веде бухгалтерію, здійснює управління, повністю відповідає за ризик і
отримує увесь дохід. Цс найдавніша форма ведення господарки.______________
. економічна свобода дій (вибір сфери діяльності, обсягів виробництва, способів
використання доходу);
- оперативність;
безпосередня зацікавленість в ефективній діяльності;
• низькі організаційні витрати. Недоліками одноосібного володіння є:
^ обмежені фінансові можливості;
*=> проблеми з отриманням кредитів і відповідно з оновленням
виробництва та застосуванням здобутків НТП; •=> зосередження в руках однієї особи
функцій виробництва, управління і реалізації, що ускладнює життя й часто призводять до
прийняття помилкових рішень, а навіть банкрутств.
Ці підприємства особливо поширені в ринковій економіці й водночас найменш стійкі. Вони
масово виникають й банкрутують. Партнерство (товариство), як форма підприємництва,
ґрунтується на об'єднанні майна (паїв) різних власників (громадян чи юридичних осіб) з
відповідним розподілом прав та обов'язків залежно від величини внеску до статутного фонду.
Партнерства - це переважно закриті підприємства, з відносно невеликою кількістю учасників.
Зміна власників паїв відбувається тільки за згодою більшості з учасників.
ВЗР Партнерства (товариства) бувають:
> повні (товариства з необмеженою відповідальністю);
> товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ);
> змішані (командитні).
Повне товариство - це об'єднання громадян або юридичних осіб для спільної діяльності на
основі угоди (договору) між ними. Вони характерні для сфер діяльності, де переважає
інтелектуальна праця і де невеликі фірми надають професійні послуги (адвокатура,
медицина, аудиторство, брокерство тощо).
Тема 9
292
І Члени повних товариств зберігають повну самостійність, але несуть і повну солідарну
відповідальність за діяльність товариства не тільки своїми паями, але й власним майном. У
товаристві з обмеженою відповідальністю його члени відповідають за діяльність
підприємства тільки в межах своїх паїв у статутному фонді. Ця форма товариства більше
поширена, оскільки менше ризикова для підприємця; такі товариства поширені в будівництві,
розробленні природних ресурсів, операціях з нерухомістю, посередницькій діяльності тощо.
Командитні товариства можуть об'єднувати на основі угоди кількох фізичних чи
юридичних осіб (чи їх комбінацій) для спільної діяльності. Мають складнішу структуру,
оскільки об'єднують:
> дійсних членів (комплементарів), які мають повну відповідальність за зобов'язаннями
товариства;
> членів-вкладників (командитистів), відповідальність яких обмежується тільки їхніми
внесками в капітал товариства. Право голосу мають тільки дійсні члени товариства.
Частка товариств у ринковій економіці невелика, але вони мають низку переваг порівняно з
індивідуальними підприємствами: •=> зрослі фінансові можливості (ефект об 'єднання); О
більше довіри в банків, а отже, легший доступ до кредитів; •=> зниження ризику
банкрутства;
•=> вищу ефективність управління внаслідок розподілу функціональних обов'язків між
партнерами.
Недоліком товариств є розбіжності в поглядах та інтересах партнерів, що ускладнює:
^> ухвалення узгоджених управлінських рішень ;
^ вироблення єдиної стратегії;
^ можливе загострення суперечностей між партнерами.
Корпорація
Провідною організаційно-правовою формою підприємства в сучасних умовах є корпорація. За
відносно невеликої кількості саме вони є визначальними у створенні ВВП країни.
Корпорація (акціонерне товариство) - форма об'єднання капіталів учасників акціонерного
товариства. Утворюється об'єднанням пайових внесків акціонерів і тому належить до
Підприємництво і підприємство
293
І товариств з обмеженою відповідальністю: члени А Тризикують тільки своїм внеском у
статутний капітал.
Капітал корпорації формується у грошовій формі й ділиться на однакові (за номіналом) паї у
вигляді акцій. Акції дають право його власникові на участь в управлінні корпорацією і на
дохід у вигляді дивіденду. Власник акцій є співвласником капіталу корпорації. Корпорація є
автономною юридичною особою.
Засновниками корпорації можуть бути фізичні або юридичні особи (їх комбінації), які
розподіляють (купують) акції між собою. Хто має більше акцій - має й більше прав.
Найвищим органом управління корпорацією є загальні збори акціонерів, які вибирають
керівні та контрольні органи АТ.
Реально ж рішення ухвалюють акціонери, які володіють контрольним пакетом акцій.
Теоретично - це 50% плюс одна акція. Насправді ж він набагато менший, оскільки у великих
корпораціях акції дуже "розпорошені" між великою кількістю власників (дифузія власності).
Багато з власників не бере участі в управлінні корпорацією, а орієнтує лише на дохід від акцій
(дивіденди). Часто вони передають свої акції в управління трастовим (довірчим) компаніям,
або банкам чи іншим, так званим інституційним, інвесторам.
Акціонерні товариства бувають двох видів: закриті (ЗАТ) і відкриті (ВАТ). У першому
випадку акції розподіляють тільки між засновниками і не підлягають вільній купівлі-продажу.
Щодо ВАТ, то акції цих корпорацій вільно купують і продають на відповідних ринках
(фондових біржах).
кращі умови залучення фінансових ресурсів акцій);
легший доступ до кредитів; зменшення ризику банкрутства; ефективне управління і маркетинг;
ІМЛІ-
значні затрати й труднощі зі створенням та припиненням діяльності;
ускладнена організаційна структура управління та його
бюрократизація;
подвійна система оподаткування.
Тема 9
294
"^ Об'єднання підприємств
У сучасній економіці набули поширення об'єднання підприємств.
Найпростіше з них - картель. Це угода між підприємствами, які виробляють споріднену
(однорідну) продукцію, щодо проведення узгодженої політики в галузі цін, квот виробництва,
розподілу ринків збуту, обміну патентами, ліцензіями тощо. Виробнича і збутова діяльність
підприємств не регламентуються.
Синдикат - об'єднання підприємств, які виробляють однорідну продукцію щодо спільної її
реалізації. Учасники угоди зберігають виробничу самостійність, але втрачають збутову - вся
виготовлена продукція надходить до єдиної спільної структури, яка й займається її реалізацією.
Доходи розподіляють пропорційно до частки виробництва кожного з учасників синдикату.
Трест - форма об'єднання, за якої його учасники повністю втрачають не тільки збутову, й
виробничу самостійність. Трест виступає юридичною особою / несе повну відповідальність усім
своїм майном за результати діяльності всіх учасників об'єднання. Частку кожного учасника
тресту визначає пакет акцій, відповідно до якого розподіляють і доходи.
Концерн - об'єднання підприємств різних галузей (промислових, фінансових, торговельних тощо),
які формально незалежні, але підпорядковані фінансовому контролю та керівництву фірми-
керівника - холдинговій компанії, яка й відповідає за всю господарсько-фінансову діяльність
підприємств концерну (у межах пакетів акцій кожного з них).
Конгломерат - об'єднання підприємств різних, часто не споріднених галузей. Виникають через
диверсифікацію (проникнення) в інші галузі, щоб забезпечити стабільність. Особливого
поширення набули в перші десятиріччя після Другої світової війни. Для них характерні
відсутність галузевого ядра, незмінність пропонованого ринку товарів і послуг, провідна роль
банків та інших фінансово-кредитних інститутів у формуванні їхньої структури.
Найвищою формою об'єднання підприємств є фінансово-промислові групи (ФІН). Це -
об'єднання великих промислових фірм з банківськими структурами, кожний з учасників якого
функціонує самостійно і розв'язує власні завдання, але в разі потреби залучають
Підприємництво і підприємство
до виконання якогось великого проекту. Координатором у ФПГ може бути промислова фірма або
банківська структура.
Упродовж нетривалого часу ФПГ можуть акумулювати значні фінансові ресурси, створювати
сприятливі умови для інвестиційної діяльності, ефективно контролювати використання
фінансових ресурсів, налагоджувати і сприяти розвиткові науково-дослідницьких розробок тощо.
Об'єднання підприємств у сучасних умовах вийшло за межі національних територій. У сучасному,
глобалізованому світі, "перші скрипки" в економіці грають транснаціональні компанії - ТНК і БНК
- (багатонаціональні компанії); економічний потенціал окремих з них сягає, а часто й перевищує
ВВП багатьох малих і навіть середніх національних держав.
Можливість вищих форм об'єднання підприємств (корпоративного капіталу) можливе завдяки так
званій системі участі, яка й визначає ступінь залежності учасників об'єднань. Компанія
(наприклад, холдинг), яка володіє контрольним пакетом акцій інших підприємств, виступає
материнською компанією щодо цих компаній, які відносно неї є дочірніми компаніями.
Материнська компанія своєю чергою може бути дочірньою у структурі якогось більшого
об'єднання. Система участі дає змогу контролювати величезні капітали.
Спільною негативною рисою всіх об'єднань є їхні намагання і можливості стати монопольними у
своїх сферах.
Кооперативи
Найпоширенішою організаційною формою підприємств, що виникли на основі кооперативної
(колективної) власності, є кооперативи. Це - об'єднання громадян з метою спільного виробництва
(виробнича кооперація), збуту продукції (збутова кооперація), закупівлі та споживання товарів,
послуг (споживча кооперація), будівництва та експлуатації житла (житлова кооперація).
•^ економічна самостійність та самоуправління;
-^ членство на засадах пайових внесків;
•^ особиста участь у розв 'язанні господарських питань;
-^ необмежена відповідальність. Перевагами кооперативної форми підприємств є:
> простота створення, вступу та виходу з кооперативу; __ __
Тема 9^
> рівноправність членів у розв 'язанні господарських питань;
> розподіл доходів пропорційно до трудової участі та пайового внеску.
Слабиною кооперативної форми є обмеженість економічної свободи через потребу узгоджувати
інтереси членів кооперативу.
Кооперативна форма підприємств найбільше розвинулася в сільському господарстві. Фермери
об'єднуються в кооперативи. Кожний фермер може бути учасником декількох кооперативів. У
Скандинавії та Японії 100% фермерів охоплені кооперативами.
Нині у світі діє близько 1 млн. кооперативів, які охоплюють понад 600 млн осіб.
Сільськогосподарські кооперативи - це об'єднання фермерів (селян) з метою перероблення та
збуту сільськогосподарської продукції, постачання ресурсів, кредитування, спільного обслуго-
вування у процесі виробництва тощо.
Кооперативи нині - це могутні підприємства, які забезпечують не тільки потреби внутрішнього
ринку, але часто працюють і на зовнішній ринок.
Кооперативний рух має глибоке коріння в Україні. Особливо активно розвивалася кооперація в
кустарному та сільськогосподарському виробництві. Ще у 20-ті роки XX ст. кооперативи
об'єднували майже 1/3 усіх селянських господарств. Згодом кооперативний рух був придушений.
Були створені колгоспи -замаскована форма державних підприємств.
Горбачовська перебудова кінця 80-х років XX ст. відродила масовий кооперативний рух у різних
сферах економіки, однак уже з 1992 р. намітилася тенденція до їх скорочення. Частина
кооперативів в Україні розпались під тиском податкових поборів.
Слід зазначити, що теоретичні засади кооперативного руху плідно розробляв видатний
український економіст М. Туган-Барановський.
Державне підприємство
У розвиненому ринковому господарстві підприємницька діяльність може здійснюватися на основі
державної власності. Державні підприємства виробляють товари і послуги, продають їх, діють на
основі обчислення доходів і витрат, тому змушені дбати про зменшення останніх, їхнім власником
є держава. Державні органи:
> розробляють плани-замовлення для своїх підприємств; Підприємництво і підприємство
> забезпечують їх потрібним первинним капіталом;
> призначають керівника;
^ регулюють заробітну плату та розподіл доходів тощо.
Державні замовлення забезпечують стабільність діяльності державних підприємств, певну
незалежність від ринкової кон'юнктури. Але ... опіка держави, як вважають, спричиняється до
меншої ефективності державних підприємств. Хоч, як ми знаємо з попередньої теми, нижча
ефективність державних підприємств могла бути зумовлена й іншими обставинами. Державні
підприємства створюються в галузях, які непривабливі для приватного бізнесу (наприклад, у
галузях виробничої та соціальної інфраструктури), але без яких економіка не може
функціювати.
Цілком інша ситуація у так званій "соціалістичній" економіці: тут державне підприємство -
єдина організаційна форма. Суттєві відмінності між державними підприємствами в ринковій
та адміністративній економічних системах зумовлені, зокрема тим, що державні підприємства
в ринковій економіці змушені дбати про зниження витрат виробництва і діють на загальних
ринкових засадах, хоч і мають гарантію збуту своєї продукції.
Для переходу від командно-адміністративної системи до ринку потрібно провести
роздержавлення і приватизацію державної власності, і так трансформувати державні
підприємства у приватні чи кооперативні. Звичайно, не всі.
Практика роздержавлення і приватизації державних підприємств в Україні витворила низку
проміжних (перехідних) форм підприємств, зокрема так звані колективні (народні) та
орендні.
Колективні підприємства - функціюють на основі власності асоціацій трудящих, яка
виникає в результаті переходу всього майна державного підприємства (через безоплатну
передачу або викуп) у власність трудового колективу підприємства. У таких підприємствах
виробничий капітал належать всьому колективу підприємства. Усі працівники колективного
підприємства управляють колективним майном, розподіляють доходи. Частка працівника в
доходах визначається його трудовим вкладом у створенні майна колективного підприємства.
Орендні підприємства - ґрунтуються на договірному, терміновому володінні виробничим
капіталом, продукцією і доходами. За оренди суб'єкт власності та господарчий суб'єкт не
збігаються. Однак фіксація умов оренди і порядку взаємовідносин з орендодавцем надає
орендареві певної економічної
298
Тема 9
свободи. Орендні підприємства можуть бути проміжною формою в перетворенні державних
підприємств: у випадку викупу всіх виробничих ресурсів орендар стає власником, і орендне
підприємство перетворюється, за ухвалою трудового колективу, в акціонерне, кооперативне,
колективне, приватне або інший вид підприємства.
Підприємництво на засадах оренди привабливіше для трудових колективів на початкових
етапах їхньої діяльності при переході до ринку. Однак орендна форма стикається з
обмеженістю джерел фінансування. Орендні підприємства також недостатньо зацікавлені в
інвестиційній діяльності, а отже, в роботі на перспективу, їх більше приваблюють прибутки
нині, фонд споживання, а не інвестиційна діяльність.
9.4. ВИДИ ПІДПРИЄМСТВ ЗА РОЗМІРАМИ
За розмірами підприємства поділяють на великі, середні та. малі. Кожний з цих видів
потрібний ринковій економіці й посідає в ній свою нішу та відіграє важливу роль в
забезпеченні зайнятості й виробництва ВВП.
Однак особливістю останніх десятиліть XX ст. є швидке зростання частки малих і середніх,
особливо малих підприємств. У розвинених країнах на них припадає близько половини і
більше зайнятості та виробництва ВВП. Це дало підстави вважати розвиток малого
підприємництва економічним феноменом кінця XX ст.
Критеріями визначення масштабів (розмірів) підприємств служить:
^> обсяг капіталу;
^ чисельність зайнятих і обсяг випуску продукції.
Законодавство різних країн має свої критерії поділу підприємств на великі, середні й малі.
Розміри підприємств визначають об'єктивні обставини. Серед них найважливіші:
> технологія виробництва (їжу можна виготовляти і в домашніх умовах, а трактори чи
автомобілі - тільки в заводських умовах, оснащених сучасною технікою);
^ здатність швидко реагувати на здобутки науково-технічного прогресу і втілювати їх у
виробничий процес (великі підприємства надто громіздкі для цього, а малим це часто буває
____ не під силу). Розміри підприємств мають бути оптимальними,
Підприємництво і підприємство
тобто такими, що забезпечують створення конкурентоспроможних товарів і послуг, тобто з
мінімальними витратами. Цілком очевидно, що для кожного виробництва існує свій оптимальний
розмір підприємства, який тісно пов'язаний з технологією та обсягами виробництва продукції; ^
здатність адекватно реагувати на зміни ринкової кон 'юнктури. Кожний із названих видів
підприємств має свої переваги й недоліки.
Великі підприємства
Забезпечують виробництво масової продукції за стабільним асортиментом. Тому вони мають
змогу зменшувати витрати на виробництво продукції і знижувати ціну на неї, роблячи її
доступнішою для масового споживання. На великих підприємствах зосереджено виробництво
важливих і технологічно складних, наукомістких виробів. Тому в переході до ринкової
економіки не слід суто механічно підходити до зміни розмірів підприємств. Критеріями має
бути соціально-економічна доцільність.
Оптимальною організаційно-правовою формою для великих підприємств є корпорація
(акціонерне товариство).
сзг Перевагами великих підприємств є те, що вони мають:
> кращі технологічні та фінансові можливості для використання досягнень //777;
> економію від масштабу виробництва;
> кращі умови для ефективного використання ресурсів (зниження матеріало-, фондо- і
трудомісткості);
> кращі умови для безпосереднього поєднання науки і виробництва;
> переваги у сфері обігу. До того ж вони стійкі та стабільніші за інші форми підприємств
(малі й середні).
саг Недоліками великих підприємств є те, що вони:
*$ не гнучкі й нездатні швидко оновлювати продукцію;
«=> вимагають для свого створення великих капіталовкладень і
тривалого часу; ^> потребують великої кількості робочої сили, що породжує низку
соціальних, транспортних, житлових та інших проблем; ^ мають громіздку і часто
неефективну систему управління.
Однак найбільше зло від великих підприємств - це монополізм. _
Гема 9
Щоб у період СНТР пристосуватись до нових економічних умов великі підприємства
здійснюють диверсифікацію виробництва, тобто намагаються проникнути в чужі галузі й
зайнятися виробництвом нетипової для них продукції чи послуг. Отже, нині великі
підприємства роблять акцент на ефект різноманітності, так що буває важко визначити їхню
галузеву належність.
Середні підприємства
Зосереджують виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів. Тобто вони зайняли
той сегмент економіки, який не вигідний чи не під силу іншим видам підприємств. Вони
чутливіші до змін ринкової ситуації і швидше реагують на них, швидше впроваджують
новації НТП у виробництво.
аз? Середні підприємства:
<=$ забезпечують конкурентні умови (середовище) для великих підприємств;
^ прагнуть зайняти свою нішу в певних сегментах ринку;
^ є масовим "матеріалом "для поглинань великими підприємствами.
Малі підприємства
Це найчисельніша група підприємств. Законодавче малі підприємства визначають за
чисельністю зайнятих на них працівників з урахуванням специфіки галузей та видів вироб-
ництва. У США до малих відносять підприємства з кількістю зайнятих до 500 осіб, у Японії -
до 300 осіб. В Україні малими (незалежно від форми власності) визнають підприємства, в
яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік не перевищує
п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період
не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом
Національного банку України щодо гривні.
В останні десятиріччя XX ст., починаючи від 70-х років, розвиток малих підприємств набув
небачених масштабів, що й дало підстави говорити про них, як про своєрідний феномен. У
розвинених країнах ці підприємства становлять 90-95 відсотків загальної кількості, а їх частка
у створенні ВВП сягає від 20 до 60 відсотків. На цих підприємствах зосереджена значна
кількість робочих місць, і вони середньорічне забезпечують удвічі більшу зайнятість на нових
робочих місцях ніж великі.
Підприємництво і підприємство ]

Розквіт малого бізнесу в індустріальне розвинених країнах тісно пов'язаний з державною

підтримкою. Для цього створено спеціальні урядові інститути з розроблення і втілення в
життя державних програм допомоги малим і середнім фірмам. Надаються пільгові позики під
створення підприємств, розширення та модернізацію виробництва, для придбання нового
обладнання. У США позики малим підприємствам надають на 8 років з можливим
продовженням
до 25 років.
Малий бізнес мас великі податкові пільги. У Великій Британії прибуток до 90 тис, фунтів
стерлінгів не оподатковують; інвестиції в малі та середні підприємства також не
оподатковують. У Німеччині удвічі зменшена ставка податку для малого бізнесу, річний
податок якого не перевищував 3 млн марок. У Франції протягом перших п'яти років роботи
малого підприємства ставка податку знижується
удвічі.
Держава не стоїть осторонь підтримки й так званих "інкубаторів" з "вирощування дрібного
підприємництва", де майбутнім підприємцям надають різноманітну фінансову, матеріальну і
консультативну допомогу.
Малі підприємства об'єктивно потрібні в сучасній ринковій економіці. Вони виконують
важливі функції:
'Ь оперативно реагують на кон 'юнктурні коливання ринку;
^ забезпечують атмосферу конкуренції, сприятливе середовище для підприємництва та
ініціативи;
Ч> створюють нові робочі місця;
^ насичують ринок товарами та послугами відповідно до нових потреб;
4$ сприяють ослабленню монополізму;
Ч> є основою для формування середнього класу;
У$ чутливі до інноваційної діяльності.
Водночас малий бізнес пов'язаний з постійним ризиком. Практика розвинених країн засвідчує,
що через 5-7 років від! бувається майже повна заміна всієї кількості МП. У США половин»
новостворених малих фірм банкрутує першого ж року. Однак на зміну збанкрутілих МП
приходять нові, перспективні підприємства, які працюють для задоволення нових потреб
суспільства і людини. Поява нових МП зумовлена й новими технологіями, які часто
орієнтуються не на великі площі та велику кількість працівників на якість праці, майстерність,
індивідуальність виконання, тощо
Гема
302
Не випадково, що дуже часто засновниками МП є молоді люди (навіть учні та студенти),
високоосвічені й ініціативні.
Дуже важливу роль МП відіграють у переході від командної до ринкової економіки. Ця роль
пов'язана зі здатністю МП стабілізувати споживчий ринок, створювати нові робочі місця, бути
чинником формування прошарку середнього класу - основи демократизації суспільства.
В Україні під кінець 90-х років працювало понад 160 тисяч малих підприємств, на яких було
зайнято близько 2 млн осіб (10 відсотків усього зайнятого населення). Однак кількість МП на
тисячу населення України приблизно в 10 разів нижча ніж у країнах Європейського Союзу. До
того ж, переважна більшість МП припадає на сферу гуртової і роздрібної торгівлі - 40
відсотків, тоді як на промисловість, будівництво і транспорт відповідно припадає 16, 9 і 5
відсотків. Низька частка МП у промисловості, сільському господарстві, сфері обслуговування,
сфері науково-технічних розробок і високих технологій зумовлена обмеженістю інвести-
ційних ресурсів, відсутністю можливостей тривалого кредитування. Тому малому
підприємництву потрібна ефективна державна підтримка. Вона мала б бути спрямована на:
> удосконалення механізму спрощеного оподаткування (фіксований податок; єдиний
податок; спеціалізований торговий патент тощо);
> спрощення процедури обліку й звітності;
> законодавче регулювання, що спрямоване проти чиновницького беззаконня, бюрократичної
сваволі тощо;
> спрощення процедури входження і виходу з ринку;
> впорядкування перевірок малих підприємств;
^ зниження адміністративного втручання держави в економічні процеси і підприємницьку
діяльність. Передача частини функцій держави механізмам ринкової саморегуляції
(дерегуляції) і недержавним інститутам'.
Слід зазначити, що МП дуже поширені в аграрній сфері. Це -фермерські господарства, як
дуже ефективний сектор економіки розвинутих ринкових країн, про що, зокрема, свідчить і те,
що в сільському господарстві названих країн зайнято менше ніж 10 % населення, а в деяких
країнах - 2-3%.
'Кінах А. Держава і реальний сектор: необхідний активний діалог // ДТ. -2003. - [6 серп.
Підприємництво і підприємство
303
Сучасне фермерське господарство - це високоспеціалізоване й високомеханізоване
виробництво, що застосовує сучасні системи машин, розгалужену систему виробничої та
ринкової інфраструктури. Його ведуть кваліфіковані, освічені спеціалісти із широким
застосуванням здобутків агрономічної та біологічної наук. Маємо і певні результати
фермерства в Україні, а також і спеціальний закон "Про селянське (фермерське)
господарство". Однак, дуже складно йде цей процес: на 01.01.2000 р. в Україні зареєстровано
36 тис. фермерських господарств. У їхньому користуванні було 1162,3 тис. га
сільськогосподарських угідь (у середньому по 32 га на господарство), серед них 1084,2 тис. га
ріллі (відповідно ЗО га). На цих земельних угіддях (3 % загальної площі ріллі України)
фермерські господарства зібрали 2,6 % валового збору зерна і цукрових буряків, 3,5 %
соняшнику. Фермери мають багато перешкод на своєму шляху. І чи не головна з них - це
відсутність ринку землі.
З історії малого підприємництва
Роль малих підприємств у західній економіці почала суттєво змінюватися від 70-х років. До цього цей
сектор вважали неперспективним, і йому не приділяли уваги з боку держави та дослідників. Ще в
середині 70-х років американський фінансист Ендрю Тобіас прогнозував, що великі компанії зростають
так швидко та утворюють так багато конгломератів, що до 1998 р. залишиться лише 479 гігантських
корпорацій. Вони повністю домінуватимуть в економіці. Незалежний підприємницький сектор буде під
загрозою вимирання.
Справді, американська економіка в цей час була незаперечним і| доказом цих прогнозів. Обсяги
діяльності 500 найбільших корпорацій щороку зростали. За даними на 1979 р., їхні продажі сягнули
58% валового національного доходу, що було на 37% більше, ніж 25 років тому. На них працювало три
чверті осіб, зайнятих у| сфері матеріального виробництва. Країна переживала пік злитті компаній у
конгломерати.
На тлі такого розвитку подій ні у кого не було сумнівів щодо перетворення західних економік на
олігархію гігантів, у якій не знайдеться місця для малих підприємств.
Однак протягом 70-х років центр тяжіння бізнесу поступожі почав зміщуватися у сектор малого
підприємництва. Це виявилося в суттєвому зростанні кількості малих підприємств та їх впливу на
створення національного доходу, робочих місць, ст|И мулювання конкуренції. До того ж, намітилась
тенденція виходу| малих підприємств за межі традиційних галузей (торгівдІШ побутового
обслуговування, громадського харчування) та пояі

їх у наукомістких сферах, таких як біотехнологія, електроніка, зокрема розроблення комп'ютерної

техніки, інформаційні послуги. Розпочався процес появи на ринку низки інноваційних підприємств,
головною діяльністю яких стало здійснення винаходів та їх практична реалізація чи продаж великим
корпораціям.
Англійські економісти П. Берне та Дж. Дьюгерст вказують, що на початку 90-х років на фірми, на яких
працює менше ніж 500 осіб, припадало понад 98% усіх підприємств Західної Європи. У середньому в
країнах Європейської Співдружності 95% підприємств - малі. У США до групи малих входить 90%
усіх підприємств. Вони виробляли 43% ВНП. Рекордне співвідношення між малими та великими
фірмами існує в Японії. У цій країні 99,2% компаній є малими та середніми.
Світова економіка переживає "бум" малого підприємництва, який щоразу набуває більших темпів, що
зумовлено такими обставинами:
Ф Технологічними змінами, поглибленням спеціалізації та децентралізацією виробництва.
Відбувається посилена інформатизація суспільного життя, яка дає поштовх до швидкого зростання
кількості малих фірм з надання бізнесових та інформаційних послуг, особливо комп'ютерних. Процес
інформатизації супроводжується
? появою нових галузей з вузькоспеціалізованим виробничим процесом, який може бути
забезпечений лише на підприємствах ф невеликого розміру.
Процес децентралізації виробництва, який набув великого поширення протягом останніх десятиліть
XX ст., охоплює багато малих підприємств. Великі фірми розміщують замовлення на виготовлення
різноманітних комплектувальних, деталей для монтажу автомобілів, комп'ютерів, конвеєрних ліній, та
ін. серед малих підприємств субпідрядників.
Ф Зростанням ролі послуг в економіці. Протягом останніх десятиріч спостерігається поступове
переміщення попиту від реальних товарів до різних послуг. Щоразу, поряд із традиційними,
з'являються їх нові види, зокрема такі, як: бізнес консультування, інформаційне (комп'ютерне)
забезпечення, нові види побутового обслуговування, медичні, освітні та соціальні послуги. Оскільки
надання послуг завжди було традиційним полем діяльності малих підприємств, їх роль у цьому напрямі
зростає.
® Проведенням приватизації та зменшенням регулювальної ролі держави в деяких галузях,
забезпеченням державою свободи підприємницької діяльності, розширенням державної підтримки
малого бізнесу.
Розгортання процесів приватизації дало поштовх розвиткові приватного підприємництва. Протягом 80-
і першої половини 90-х років слідом за Великобританією більш ніж у 100 країнах світу було
Підприємництво і підприємство
приватизовано понад 100 тис. приватних підприємств, не враховуючи сотень тисяч дрібних магазинів,
компаній, сфери послуг та сільськогосподарських ферм. У Західній Європі цей процес найбільше охопив
Францію, Німеччину, Австрію, Італію, Швецію, Грецію, Португалію та Іспанію. Тепер приватизація,
особливо мала, стала одним з головних чинників становлення та зростання сектору малого бізнесу в
Центрально-Східній Європі.
® Реформами податкової системи. Удосконалення податкової системи та перетворення її на стимулятор
економічної активності також дає поштовх розвиткові нових підприємств.
© Зростанням співпраці малого та великого бізнесу.
З 80-х років малі підприємства почали інтегруватись у структуру великих компаній. У таких випадках
великий бізнес, крім власних підрозділів, організовує мережу дрібних автономних господарських одиниць,
якими управляють їхні орендарі або власники. До того ж малі та великі підприємства не протистоять одні
одним, не ведуть між собою боротьби, а чесно співпрацюють та конкурують, взаємодоповнюючи свій
внесок в економічний розвиток.
Малим підприємствам це вигідно, оскільки вони перебувають під протекторатом великих компаній і мають
від них гарантовані замовлення. Наприклад, тільки в районі Турина фірма "Фіат" має 16 тис. підрядників.
Фірму "Дженерал Моторе" обслуговують 32 тис. • постачальників, а її продукцію реалізують десятки тисяч
самостійних дилерів.
© Появою ніш у споживанні внаслідок швидкої зміни моди на різні товари та активної диференціації
смаків споживачів. Покупці часто вже не задовольняються традиційними товарами, а хочуть чогось
екзотичного та незвичайного. Особливо така тенденція помітна в часи підвищення життєвого рівня
населення в розвинених країнах. Це створює ідеальні "ніші" для малих підприємств, які заповнюються для
задоволення найвибагливіших смаків та інтересів.
Прикладами таких незвичайних підприємств є крамниці старих речей (одяг різноманітних стилів моди
20,30-річної давності), речей відомих людей, одягу нетрадиційних стилів, екзотичних тварин, речей для
"неформальних" молодіжних груп, ресторани з делікатесною їжею тощо.
Ф Зростанням безробіття і, як наслідок, зростанням кількості самозайнятих. Багато осіб, які тривалий час
не можуть знайти роботу, пробують свої сили у приватному бізнесі.
Тенденція до зростання кількості самозайнятих спостерігається в усіх розвинених країнах, у США також. З
1975 по 1990 кількість самозайнятих тут збільшилось на 54%. Серед цієї категорії зайнятих помітнішу роль
відіграють жінки, їх частка в загальній кількості
______самозайнятих за згаданий період зросла від 26,1 до 32,2%.________
- Ге«а9
® Зростанням популярності надомного бізнесу. Цьому сприяють такі фактори, як можливість уникнути
проблем, пов'язаних з організацією офісу, бажання заощадити кошти на оренду та інші офісні витрати,
працювати в приємному домашньому середовищі та ефективніше поєднувати відпочинок, роботу й домашні
справи (людина отримує більше можливостей для самоорганізації та розподілу часу на різноманітні
обов'язки).
Надомний бізнес особливо поширився у сфері послуг: до таких традиційних занять, як пошиття одягу,
взуття, виготовлення коштовних прикрас, художніх речей, приєдналися бухгалтерські послуги, робота на
комп'ютері, редагування, переклади, юридичні консультації тощо. Приблизно 52 млн, або 40% зайнятого
населення США 1997 р. працювало в домашніх офісах, 1975 р. цей показник становив лише 2,5 млн осіб.
Надомний бізнес є вагомим джерелом зайнятості для жінок, студентів, пенсіонерів та інвалідів. За даними
Європейського Союзу, чисельність жінок серед надомників становить 90-95% у Греції, Італії, Нідерландах,
Ірландії, 84% у Франції, 91,5% в Японії;
® Поширення ідей вільного підприємництва, зростання ролі філософії "підприємницького успіху" як
каталізатора підприємницької активності.
Особливою популярністю ідеї власного незалежного бізнесу користуються в США. Упродовж сторіч вони
надихали і надихають цілі покоління людей до великих звершень. Успіх бізнесу залежить не лише від
добрих організаторських здібностей чи "ніш", але й від того невгасимого прагнення, бажання досягти цілей,
незважаючи на перепони, чи навіть численні невдачі (За матеріалами кандидатської дисертації Н. Кубай
"Становище і розвиток приватного підприємництва в перехідній економіці (на прикладі малих підприємств
в Україні", с. 36-42).
9.5. НОВІ ФОРМИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
З переходом до інноваційної моделі підприємництва з'являються нові його форми.
Найсуттєвіші серед них:
> венчурне підприємництво;
> лізинг;
> інжиніринг;
> технопарки;
> франчайзинг та ін.
Підприємництво і підприємство ~~
Венчурне підприємництво
Серед відносно нових форм підприємницької діяльності особливе місце займає венчурне
підприємництво. Воно поширилось передусім у науково-технічній сфері, де завжди існує
ризик в одержанні очікуваних результатів.
Венчурні (ризикові) фірми - це інноваційні підприємства, діяльність яких спрямована на
реалізацію "ризикових проектів". У сфері наукомісткого виробництва для отримання нових
продуктів, послуг та технологій з метою присвоєння максимального прибутку. За своїми
розмірами венчурні компанії належать до малих або середніх, а за організаційно-правовим
статусом -це партнерства (товариства).
Створення венчурних фірм передбачає наявність трьох суб'єктів:
в носіїв ідей (науковців, інженерів);
€> висококваліфікованих фахівців - управлінців;
© інституційних інвесторів (інвестиційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії тощо). У
центрі венчурної фірми - наукова або інженерна ідея, яка за допомогою належного
фінансування та високопрофесійного менеджменту (управління) має забезпечити високі
прибутки.
Найбільші фінансові ризики несуть інституційні інвестори. По-перше, оскільки проекти
високоризикові, а ризиковий капітал інвестор вносить у вигляді паю в статутний фонд фірми,
то інвестори заздалегідь погоджуються на можливу втрату своїх капіталів (у разі невдачі
проекту). По-друге, венчурний капітал може дати віддачу тільки за тривалий час: 3-5 років
потрібно, щоб переконатися в перспективності проекту, та ще 5-10 років, щоб отримати
прибуток.
За опублікованими даними, у США15% венчурних фірм приречені на повну втрату
ризикового капіталу; 30% - забезпечують скромний прибуток. Зате 30% особливо успішних
венчурних фірм за декілька років перекривають вкладений капітал у 20, а інколи й у сотні
разів.
Саме в США венчурне підприємництво набуло найбільшого розвитку. Тут щорічно виникає
близько 2500 нових венчурних фірм. На малі венчурні фірми в США припадає 25-30%
великих винаходів, які демонструють високу ефективність. Витрати на один винахід в малих
фірмах становлять в середньому 87 тис. доларів проти 2 млн. доларів у великих корпораціях 1.
'ПлоткінЯ. Д., ДубодєловаА. В.,ЗахарчукО. В.,ПурхаТ.С. Підприємництво.
Зарубіжний досвід. -. Львів, 1993. - С. 79._______
__
Американські венчурні фірми мають податкові та інші пільги. У Європі, за винятком Великої
Британії, венчурний бізнес розвинутий слабо.
"^ Лізинг
Останніми десятиліттями поширилась така форма підприємництва, як лізинг - модифікована
форма довгострокової оренди. Лізинг - це спосіб розширення збуту через передачу майна в
тимчасове користування на особливих умовах.
Учасникам лізингової угоди є:
Ф підприємства-виробники;
Ф підприємства-орендарі;
(І) лізингові фірми як посередники.
Лізингова фірма - спеціалізована фінансова (банківська чи позабанківська) інституція, яка, на
прохання орендаря, купує потрібне обладнання чи нерухоме майно з метою передачі його в
оренду на попередньо узгоджений термін за відповідну оплату. Із закінченням терміну оренди
користувач (орендар) може:
>• повернути об'єкт оренди;
> подовжити термін його оренди;
> викупити за залишковою вартістю.
Лізинг поєднує елементи оренди і кредиту, оскільки є своєрідним способом фінансування
інвестицій, який не вимагає від орендарів великих разових вкладень. Лізингова компанія
забезпечує ширший спектр послуг ніж банки. Вона надає інженерно-консультаційні послуги,
післяпродажне і страхове обслуговування, проводить навчання персоналу тощо.
Лізингові угоди є довгостроковими, їх укладають на термін від З до 20 років, а на нерухоме
майно - до 50 років. Залежно від терміну оренди, розрізняють різновиди лізингу: до 5 років -
це оперативний лізинг; понад 5 років - це довгостроковий або фінансовий лізинг. Протягом
всього часу власником об'єкта оренди є фінансовий посередник; орендар - тільки користувач,
який зобов'язаний зберегти об'єкт оренди в належному стані.
Нині лізинг став важливим видом підприємницької діяльності. На Заході масштаби лізингових
операцій постійно зростають. Лізингові операції набули поширення і в країнах Центрально-
Східної Європи, хоч не в таких масштабах. Щодо України, то тут обсяг лізингових операцій
поки що невеликий. Правда, більшість
Підприємництво і підприємство 309

великих вантажних автомобілів українських автоперевізників взято за лізингом.

Лізинг особливо вигідний малим і середнім фірмам, які мають обмежені фінансові можливості, і
яким було б не під силу придбати дороге обладнання чи транспортний засіб. Лізинг розв'язує цю
проблему.
У лізинг передають транспортні засоби (літаки, вантажні автомобілі), будівельні крани, дороге
виробниче обладнання, комп'ютери, нерухомість тощо.
Інжиніринг
Інжиніринг-система - це надання послуг фірмою-консуль-тантом фірмі-клієнтові в будівельній
справі, спорудженні промислових та інших об'єктів. Відповідно до цього виділяють декілька видів
інжинірингових фірм:
> інженерно-будівельні (надають повний комплекс послуг) ;
> інженерно-консультаційні (забезпечують проектування і будівництво без поставки
обладнання);
> інженерно-дослідницькі (розробляють технології та матеріали; вивчають ринки;
складають кошториси; здійснюють контроль за монтажем та запуском устаткування);
> консультаційні фірми з організації та управління (опти-мізація структур управління; кадрові
питання; сприяння організації збуту).
Франчайзинг
Найпоширеніша форма інтеграції малого і великого бізнесу в галузі збуту: у ресторанному бізнесі,
на станціях технічного обслуговування, у сфері туризму, роздрібній торгівлі, дизайнерських та
бізнесових послугах (прикладом франчайзерів є система швидкого обслуговування "Мак-
Дональдс", магазини та автомати з продажу "Кока-коли " та ін.) У США новий франчайзинговий
бізнес відкривається щоп'ятнадцять хвилин. Сьогодні сотні тисяч франчайзингів у десятках
галузей оперують на ринку країни.
Система франчайзингу насичує ринок якісними та різноманітними товарами й послугами.
Характеризується жорстким контролем з боку головної компанії (франчайзора), щоб забезпечити
якість і стандарти фірм-операторів (франчайзі). __
Гема 9
А суть системи франчайзингу полягає в тому, що головна фірма (франчайзор) передає малим і
середнім підприсмствам-операторам (фрайчанзі) виняткове право на продаж Ті товарів чи
послуг під торговельною маркою компсиїії-франчайзора. Згідно з угодою між головною фірмою і
фірмою оператором визначають нормативи відрахувань від прибутку головної компанії і
нормативи регулярних виплат за використання реклами під торговельною маркою франчайзора. У
США франчайзними угодами охоплено понад 500 тис. малих підприємств.
Система франчайзингу має свої переваги й недоліки для обох партнерів - франчайзора і фірми-
оператора.
Технопарки
Технопарки - форма венчурного (ризикового) підприємництва, поширені в США та Західній
Європі. Технопарки виникли як нові форми організації та фінансування науково-дослідної та
науково-виробничої роботи інтелектуальної еліти в нових, постіндустріальних умовах, як форма
самоорганізації творчого потенціалу людей, так званого "класу інтелектуалів". Нині в
індустріальне розвинених країнах технопарки належать до основних елементів інфраструктури,
що забезпечують функцію-вання інноваційної моделі економіки. Тому уряди цих країн
здійснюють стосовно них особливу економічну політику, яка передбачає надання податкових та
кредитних пільг, цільове фінансування важливих інноваційних проектів, державне замовлення на
інноваційну продукцію технопарків. Наукові й технологічні парки Європи фінансує переважно
держава: у Великобританії - на 62, ФРН - 78, Франції - на 74, а у Бельгії - на всі 100% '. Правда, у
США технопарки більше фінансує приватний бізнес. Класичним прикладом технопарку вважають
науково-виробничий центр, створений на базі Стенфордського університету в Каліфорнії, де
зосереджено близько 3 тис. середніх і малих електронних фірм, на яких зайнято майже 200 тис.
осіб.
В Україні технопарки з'явилися наприкінці 2000 р. Сьогодні зареєстровано і функціонує сім
технопарків, зокрема "Інститут монокристалів", "Вуглемаш", "Інститут електрозварювання імені
Е. О. Патона", "Київська політехніка" та ін. За даними Департаменту інноваційного розвитку МОН
України, за час свого існування
'Семиноженко В. Технологічні парки України: перший досвід формування інноваційної економіки. -2004. -№ 1. С.
16.
Підприємництво і підприємство
технопарки України були досить ефективними і виробили інноваційної продукції на 1 млрд.
382 млн. гри. В інноваційних та інвестиційних проектах, які реалізуються в рамках
технопарків, задіяно 23 тис. працівників 1.
У технопарках України створюють і виготовляють високо-технологічну продукцію, яка є
конкурентоспроможною не тільки на внутрішньому, але й на зовнішньому ринку. Технопарки
сприяють технологічному оновленню економіки України, збільшенню обсягів виробництва.
Серед інших нових форм підприємництва можна назвати ще так звані "торговельні мережі" -
об'єднання кількох крамниць під загальним контролем зі спільною службою закупівлі, збуту й
однотипним дизайном та мерчендайзинг - своєрідна система активізації торгівлі.
Форми підприємницької діяльності надзвичайно різноманітні. Нові форми створює розвиток
економіки й потреби споживачів.
9.6. ВИТРАТИ І ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВ. ЗАРОБІТНА ПЛАТА
Витрати
В умовах ринкової економіки підприємство має вільний вихід на ринок. Тому підприємець
має знати ринок, знати витрати, на які слід орієнтуватися, щоб за наявних цін отримати
прибуток. Адже прибуток - найістотніший стимул його діяльності.
Ринкова економіка виробила й певні обмеження щодо абсолютизації приватного (особистого)
інтересу підприємця. По-перше, ринок сприйме тільки ті товари, які потрібні людям. Ринок
"невидимою рукою" спрямовує діяльність підприємця на задоволення громадських інтересів
(потреб споживачів).
По-друге, серйозним обмежувачем особистих інтересів підприємця є діяльність держави, яка
через податки, дотації, штрафи та іншими засобами може коригувати діяльність підприємств,
а, отже, і його приватні інтереси. Важливим обмежувачем максимізації особистого інтересу є
ринкова інфраструктура: через біржі, банківську систему тощо вона впливає на формування
цін на фактори виробництва і вгамовує надмірні особисті інтереси підприємств.
'Там само. - С. 18.
312
Водночас отримання прибутку є могутнім стимулом ринкової економіки. Ключовим
твердженням економічної теорії фірми є вимога максимізації прибутку, яка досягається
стійким розширенням виробництва доти, поки вигоди перевищують витрати. Перш ніж
розраховувати на прибуток, фірма повинна купити послуги різних входових факторів і
здійснити певні витрати. Витрати є, отже, вартістю входових факторів, залучених до
виготовлення виходової продукції фірми, вони "реєструють конкурентну спроможність
фірми". В основі багатьох ділових рішень лежить величина витрат. Фірми приділяють
витратам особливу увагу, оскільки кожний долар витрат зменшує прибутки фірми.
Поняття витрат зазнало значної еволюції. Класики економічної науки А. Сміт і Д Рікардо, спираючись
на теорію трудової вартості, витратами називали середні суспільні затрати на одиницю продукції. Вони
визначили їх як суму ціни виробництва і ренти.
Карл Маркс виділяв два види витрат:
© витрати виробництва;
© витрати обігу.
Витрати виробництва К. Маркс поділяв на:
в Витрати виробництва підприємства (капіталомісткі витрати виробництва - КВВ). Вони
охоплюють витрати основного Ф капіталу, сировини, матеріалів, енергії тощо плюс витрати на
заробітну плату (у Маркса КВВ дорівнюють сумі С+У, де С -витрати постійного капіталу, а V -
змінного (витрати на оплату робочої сили)).
© Суспільні витрати виробництва (справжні витрати суспільства на виробництво товару), які є
витратами живої і уречевленої праці, тобто становлять вартість товару. Вони містять С+У+М, де М -
додаткова вартість.
Щодо витрат обігу, то вони також є двох видів: витрати обігу, які пов'язані з продовженням процесу
виробництва у сфері обігу (витрати на транспортування товарів, їх зберігання, розфасування тощо).
Щодо витрат обігу, які пов'язані з торгівлею, то К. Маркс розглядав їх як непродуктивні (чисті
витрати обігу).
Сучасна концепція витрат грунтується на використанні теорії граничної продуктивності
факторів виробництва. З огляду на обмеженість ресурсів, використання будь-якого ресурсу
для виробництва певного товару усуває можливість його використання у виробництві іншого
товару.
Економічна наука розрізняє економічні й бухгалтерські витрати.
Підприємництво і підприємство
Для окремого підприємства економічні витрати - це безпосередні витрати підприємства на
ресурси разом із недоотриманим виторгом від найкращого альтернативного способу
використання цих ресурсів.
Економічні витрати поділяють на явні та неявні.
взг Явні витрати (бухгалтерські або розрахункові) - це платежі фірми за усі придбані на
ринках ресурси: матеріали, сировину, паливо, працю тощо. За ці ресурси фірма явно (прямо)
сплачує гроші, тому явні витрати інакше ще називають грошовими витратами.
Явні (бухгалтерські) витрати класифікують за:
О €>
економічними елементами; калькуляційними статтями. У першому випадку їх поділяють
на:
>
матеріальні витрати;
> витрати на оплату праці;
> амортизація основного капіталу;
> відрахування на соціальні заходи;
> інші витрати.
Цей поділ витрат використовують для складання кошторису витрат на виробництво.
Кошторис витрат - це плановий розрахунок витрат на всі потреби підприємства за певний
проміжок часу. Співвідношення елементів кошторису дає уявлення про структуру
виробництва, на основі якої виробництва (галузі) поділяють на: матеріаломісткі,
капіталомісткі та
трудомісткі.
Окрім явних виділяють ще й неявні витрати. Річ у тім, що фірма може володіти й деякими
ресурсами і використовувати їх у виробничих процесах. Тоді вона за них безпосередньо не
сплачує грошей. Тобто неявні витрати - це неоплачувані фірмою витрати. Наприклад,
власник фірми використовує свої ресурси (земля, фінансові ресурси, управлінський хист), за
які він не сплачує грошей. Неявні витрати виробництва - витрати, зумовлені залученням до
процесу виробництва тих економних ресурсів, які є власністю підприємства. Неявні витрати
визначають як суму грошових доходів, які підприємство могло б отримувати за найкращого
альтернативного застосування цих власних ресурсів. Для визначення економічних витрат
фірма має визначити в грошовому еквіваленті свої неявні витрати і додати до них
бухгалтерські витрати.
~
Тема 9

З огляду на можливості підприємства змінювати обсяги використання ресурсів у процесі

виробництва, у сучасній економічній науці виділяють ще один вид витрат - трансакційні
витрати1, які виникають у сфері обміну і пов'язані з передачею прав власності, з пошуком
торгових контрагентів із укладанням угод і контролем за їх виконанням, витратами на
рекламу, на отримання і опрацювання інформації, утримання ринку тощо.
Політична економія XIX ст. фактично абстрагувалась від трансакційних витрат - витрат на
функціювання ринку. Однак на сучасному етапі не помічати їх уже неможливо.
Економічні витрати поділяють на короткострокові та довгострокові.
І®" Короткостроковим називають період, який надто короткий для того, щоб змінити
виробничі потужності підприємства, але достатній для зміни обсягу виробництва. У цьому
випадку збільшення обсягу виробництва продукції досягають завдяки збільшенню залучених
змінних факторів виробництва.
кг Довгостроковий період - це час, достатній, щоб фірма змінила виробничі потужності. У
цьому випадку приріст обсягу виробництва буде результатом і збільшення виробничих
потужностей, і відповідно використовуваних ресурсів.
Тривалість короткострокового та довгострокового періодів не визначається конкретними
часовими рамками. Для підприємств різних галузей економіки вона буде різною і залежить від
особливостей технологічного процесу. Наприклад, на підприємстві легкої промисловості чи
на малому підприємстві виробничі потужності можна змінити за одну добу; у металургії для
цього потрібні місяці або й роки.
До витрат виробництва передусім належать затрати елементів факторів виробництва
(заробітна плата, оплата природних ресурсів, енергії тощо). Ще у 20-ті роки XX ст. було
запропоновано ділити витрати на постійні та змінні.
'Поняття трансакційних витрат запровадив в економічну теорію Р. Коуз 1937 р. (у статті "Природа фірми").
Трансакційні витрати та їх вплив на процеси обміну стали об'єктом широкого аналізу після того, як Р. Коуз довів
свою теорему (1960): питома вага трансакційних витрат особливо велика в суспільствах, де права власності
(слабо) недостатньо визначені. Такі умови характерні й для країн з трансформаційною економікою. Однак
проблема трансакційних витрат актуальна і в розвинутому суспільстві.
Підприємництво і підприємство 3
Постійні витрати - це витрати, які певний час не залежать від обсягів виробництва. Це
витрати на: орендну плату, оплату охорони, на утримання підприємства, на оплату
управлінського та адміністративного персоналу, амортизаційні відрахування. Змінні витрати -
це витрати, величина яких залежить безпосередньо від обсягу виробництва (витрати на
сировину, матеріали, паливо, заробітну плату).
Поділ на постійні й змінні витрати стосуються тільки короткострокового періоду. У
довгостроковому періоді постійних витрат не існує - всі витрати змінні, оскільки всі фактори
виробництва змінюються.
Сума постійних і змінних витрат - це загальні витрати. Загальні витрати - це найменша сума
коштів, що потрібна для виробництва певного обсягу продукції.
Для визначення витрат на одиницю продукції використовують
такі показники:
> середні (одиничні) витрати;
> середні постійні витрати;
> середні змінні витрати.
їх визначають діленням відповідно загальних, постійних і змінних витрат на вироблений обсяг
продукції.
У визначенні стратегії фірми важливими є додаткові (граничні) витрати.
Граничні витрати - це витрати на додаткову одиницю продукції. Граничні витрати
розраховують, віднімаючи сусідні значення загальних витрат.
Знання динаміки витрат виробництва зумовлює поведінку підприємства. Так, за даної
технології та організації виробництва підприємство оптимізує свою діяльність, виробляючи
продукцію в обсязі, що відповідає мінімальним середнім витратам.
На рішення підприємця про збільшення обсягу продукції, особливо в умовах невизначеного
попиту, впливають саме граничні витрати, оскільки вони показують, як дорого обійдеться
виробництво додаткової продукції.
На динаміку витрат у довгостроковому періоді найбільше впливає характер ефекту від
зростання масштабу виробництва. Зауважмо, що навіть за умови зростаючого ефекту від
зміни масштабу виробництва фірмі слід збільшувати обсяги виробництва продукції доти, поки
потенційні можливості економії на масштабах не будуть вичерпані. 7
Тема 9
ЗІо
^^ Прибуток. Рентабельність
Знання своїх витрат виробництва фірмі потрібні, щоб визначити величину прибутку.
№ Прибуток - одна з найважливіших економічних категорій -є метою і рушійним мотивом
підприємницької діяльності й узагальнювальним показником господарювання трудових
колективів і окремих фірм. Він давно привернув до себе увагу учених. Різні школи по-різному
трактували джерело прибутку: сфера обігу (торгівля) - меркантилісти; сфера виробництва -
класична економічна наука; перетворена форма додаткової вартості -марксизм.
Поширеним є трактування прибутку як факторного доходу, (Ж. Б. Сей), як винагорода за
підприємницькі здібності, за впровадження нових технологій (Й. Шумпетер) та ін.
Суть прибутку виявляється у таких трьох функціях, які він виконує: обліковій (оцінній),
розподільній, стимулювальній.
За величиною прибуток - це різниця між загальними доходами фірми (виторгом) і загальними
витратами виробництва.
Економісти розрізняють:
=> економічний прибуток;
<=> бухгалтерський прибуток;
^ нормальний прибуток.
03і Економічний прибуток - визначають як різницю між загальним виторгом і загальними
(явними і неявними) витратами фірми.
на* Бухгалтерський прибуток - це різниця між загальними і явними витратами фірми.
І®3 Нормальний прибуток - це той мінімальний прибуток, який мусить заробити
підприємець, для того щоб залишитися у своєму бізнесі й продовжувати діяльність. Навіть за
умови, що економічний прибуток фірми за деякий період дорівнює нулеві (тобто сукупний
дохід - сукупні витрати = 0), фірма перебуватиме в цій сфері бізнесу, оскільки вона отримала
за цей період нормальний прибуток. Він є платою за підприємницький хист.
Прибуток - це основний узагальню вальний показник фінансових результатів господарської
діяльності підприємства. Величина прибутку залежить від виробничої, постачальницької,
збутової і фінансової діяльності підприємства.
Підприємництво і підприємство
\ Джерелами формування прибутку на підприємстві є: ~]
•^ прибуток від реалізації продукції;
-^ прибуток від іншої реалізації;
-^ позареалізаційні прибутки.
Основним джерелом прибутку на підприємстві є прибуток від реалізації товарної продукції.
Крім цього прибутку, підприємство отримує прибуток (або збитки) від іншої реалізації -
продажу продукції підсобного господарства (якщо вони у нього є), надання непромислових
послуг. На загальний прибуток впливають також позареалізаційні прибутки (збитки). До них
належать отримані й заплачені штрафи, пені, орендні доходи, дивіденди з цінних паперів.
Розподіл прибутку відбувається так: частину балансового прибутку відраховують у вигляді
обов'язкових платежів до державного бюджету. Основним платежем є податок на прибуток.
Другим видом платежів з прибутків є фіксовані (рентні) платежі, за допомогою яких
вилучається частина надлишкового прибутку підприємств, які працюють в найсприятливіших
умовах виробництва. Решта прибутку залишається у розпорядженні підприємств і його
використовують на соціальний і виробничий розвиток. З цього прибутку підприємство
виплачує: 1) проценти за банківський кредит; а також 2) погашає кредити; 3) формує фонди
економічного стимулювання та резервний фонд.
вз* Рентабельність. Абсолютний розмір прибутку не може бути достатньою основою для
характеристики якості роботи підприємства. Величина прибутку, який отримує підприємство,
залежить (за інших рівних умов) від обсягу виробництва, який зумовлюють багато інших
факторів. Тому якість роботи підприємства визначають за відносним показником, який
відображає ступінь прибутковості щодо того чи іншого фактора виробництва. Таким
показником є рентабельність.
І®3 Рентабельність підприємства визначають відношенням суми прибутку до
середньорічної вартості основних виробничих та обігових засобів і виражають у процентах.
Рентабельність служить також для порівняння ефективності роботи різних підприємств.
Ефективність виробництва окремих виробів визначається показником рентабельність
продукції. Він визначається відношенням
прибутку до витрат виробництва.
____^
^ Заробітна плата
Якщо підприємці свої доходи отримують насамперед у формі прибутку, то для більшості
населення - (споживачів) основною частиною доходів є заробітна плата. Саме заробітна
плата має вирішальний вплив на величину попиту споживчих товарів і рівень їхніх цін.
В економічній науці відсутнє єдине трактування суті зарплати. Можна виділити два підходи:
© заробітна плата - це плата за працю, її величина формується на ринку, а також
співвідношенням попиту і пропозиції;
Ф заробітна плата - це грошовий вираз вартості товару робоча сила (здатності до праці); її
величину у цьому разі визначають умови виробництва (відтворення) робочої сили. Цього погляду
дотримується марксизм.
Сучасна економічна наука визначає заробітну плату як плату за працю (оплату послуг праці).
Вона не розрізняє, а ототожнює поняття "праця" і "робоча сила". Під працею розуміють
затрати фізичної, розумової, нервової, інтелектуальної енергії на виконання певної роботи.
Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату.
Номінальна заробітна плата - це сума грошей, яку отримує працівник за працю.
Реальна заробітна плата - це маса життєвих благ, які можна придбати за грошову
(номінальну) зарплату. Вона залежить від двох чинників:
> величини номінальної зарплати - прямо; ^ рівня цін на життєві блага - обернено.
Існує дві основні форми заробітної плати - почасова і поштучна (відрядна).
к& Почасову зарплату визначають тривалістю затрат праці на виробництві (погодинна,
потижнева, помісячна тощо).
взг Поштучну (відрядну) зарплату визначають кількістю виробленої продукції.
Крім почасової і відрядної, використовують й інші форми та системи оплати праці: почасово-
преміальну, відрядно-преміальну, акордну та ін. Все ширше використовують так звані гнучкі
форми оплати праці. У США, наприклад, використовують такі чотири
Підприємництво і підприємство 3
системи оплати праці, коли поряд з твердим окладом передбачена винагорода результатів праці на
принципах участі в прибутках фірми:
Ч> участь у доходах;
^ участь у прибутках;
*Ь одноразова винагорода (за конкретно виконане завдання);
*Ь плата за кваліфікацію і знання.
Застосування гнучких форм оплати праці вимагає від адміністрації фірми попередньої
серйозної організаційної роботи.
9.7. ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ І МАРКЕТИНГУ В ПІДПРИЄМНИЦЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
Підприємець має добре керувати своєю справою й добре знати ринок. Управлінська діяльність, її
значення для виробництва, набули особливої ваги ще на початку XX століття, коли відбулося
масове відокремлення управління від власності.
У будь-якій організації - сукупності людей, які разом працюють для досягнення спільної мети, між
людьми виникають певні зв'язки. Вони є двох типів:
О горизонтальні (породжені поділом праці); © вертикальні (зумовлені потребою
координувати й узгоджувати діяльність людей, які виконують різні функції). Суттю управління є
координування роботи окремих людей в колективі. Серед керівників підприємств в умовах
планової економіки було багато таких, що погано розуміли, чим вони займаються.
Адміністративна система справді витворила цілий легіон керівників, для яких компетентність і
знання виробництва не були першочерговими. Та й у цьому й не було потреби, адже директор, по
суті, був "передавачем" команд згори до персоналу підприємства. Хоч поряд з ними були й чудові
управлінці.
Наука управління за командної економіки була зайвою. Цілком інші вимоги до управління ставить
ринкова економіка.
Зміст управління розкривається у здійсненні таких функцій: Процес управління

планування організація мотивація контроль

320
Планування - це сукупність методів, що забезпечує спрямованість зусиль усього колективу на
досягнення спільної мети.
У плануванні потрібно відповісти на такі три запитання: Ф який реальний стан економічних
ресурсів організації, її наукових
розробок? (на що можна спиратися, розпочинаючи справу); © які цілі й орієнтири розвитку має
підприємство? Ф як визначених цілей можна досягнути?
Важливим методом планування є складання бізнес-плану (БП). БП - це стислий виклад ідей та
особливостей справи, якою збирається займатися фірма. Бізнес-план є обов'язковим документом,
якщо фірма бажає отримати кредит чи укласти угоду.
Організація - це процес створення структури підприємства, тобто його підрозділів, розподіл
функцій та повноважень, забезпечення руху інформації.
Мотивація - це процес спонукання (вплив) на себе або інших до діяльності задля досягнення
спільної мети організації.
Контроль - це перевірка відповідності фактичного стану речей визначеній меті.
Продуктом діяльності управління (менеджмент) є управлінське рішення, яке має містити:
формування проблеми; визначення критеріїв та обмежень; з'ясування альтернатив; здійснення
вибору.
Щоб виробляти правильні управлінські рішення, сучасний менеджер мусить володіти основними
теоріями управління, вміти творчо застосувати їх на практиці. Він має володіти такими рисами:
> концептуальністю мислення (бачити діяльність організації загалом);
> оперативністю і гнучкістю мислення;
^ широким світоглядом і фаховою компетентністю;
^ вмінням організувати людей, бути лідером;
> вмінням передати свої ідеї;
> комунікабельністю.
У розвитку науки управління велику роль відіграли Ф. Тейлор, Г. Форд та ін.
У США функціонує 1300 університетських шкіл бізнесу та програм у галузі бізнесу та управління.
В Україні є два спеціалізовані заклади: Міжнародний інститут менеджменту в Києві та Львівський
інститут менеджменту.
Підприємництво і підприємство
^^ Маркетинг
Невід'ємним елементом підприємництва є маркетинг (ринкознавство).
Підприємницька діяльність означає також, що вироблений продукт має бути доведений до
кінцевого споживача, має бути проданий. У різних економічних системах механізм реалізації
різний. Однак задоволення потреб - особистих і виробничих - досягається саме через
реалізацію виробленого продукту.
Система реалізації продукції в адміністративно-командній економіці будується переважно на
принципах фондового розподілу ресурсів. Прямі тривалі господарські зв'язки між
підприємствами встановлювались переважно адміністративно і обсяги реалізації по них
перетворювались у формальний показник. В умовах відомчої замкнутості ці зв'язки не завжди
були раціональні. Продукцію перевозили на великі віддалі, існували зустрічні потоки
товарних мас.
Від 1991 р. централізований розподіл засобів виробництва за лімітами споживання
ліквідований. Велика частина продукції виробничо-технічного призначення переведена на
реалізацію через оптову торгівлю в оптово-посередницьких організаціях, формування
господарських зв'язків здійснюється на основі довгострокових договорів, які споживачі та
виробники продукції укладають самостійно на оптових ярмарках.
Для ринкової економіки характерними ознаками реалізації є вільний вибір партнерів і
наявність конкуренції між партнерами.
Щоб успішно працювати в ринковій системі, підприємства повинні створювати на базі
відділів реалізації нові структури, які займаються маркетингом.
Маркетинг походить від слова тагкеї (ринок) і на перший погляд, виглядає як організація
збуту. Однак, хоч маркетинг визначає й збутову політику, проте це різні явища: збут
починається з виробництва; маркетинг - з оцінки потреб споживачів;
О для збуту не типові зворотні зв 'язки, а маркетинг будується
на принципах зворотного зв'язку;
© кінцева мета збуту - власне збут; кінцева мета маркетингу -досягнення цілей фірми через
задоволення потреб споживачів.
У сучасному розумінні маркетинг - це процес планування і втілення задуму, ціноутворення,
просування і реалізації ідей, товарів, послуг через обмін, який задовольняє цілі окремих осіб
та
організацій._________________________________________._
Тема 9
322
Головне в маркетингу - двоєдиний підхід. З одного боку, це докладне вивчення ринку, попиту,
смаків і потреб; орієнтація виробництва на ці вимоги, адресність виготовленої продукції. З
іншого - це активний вплив на ринок та попит і на формування потреб.
Основні функції маркетингу: аналіз ринку, аналіз споживачів, планування товару (послуг),
планування збуту, планування просування товарів, планування ціни, забезпечення соціальної
відповідальності підприємств, управління маркетингом.
Служби маркетингу є мозковим центром підприємства.
Про те, наскільки важливий сьогодні маркетинг, свідчить, наприклад те, що приблизно
половина кожного долара, отриманого від реалізації продукції, іде на покриття видатків на
маркетинг, 25-35% зайнятих у цивільних галузях економіки СІІІА беруть участь у
маркетинговій діяльності.
^ Резюме
/. Феномен підприємництва в тому, що це особливий вид діяльності (поведінки), якому властиві
такі риси, як ризик, новаторство, свобода дій, самостійність, творчість, економічна та
соціальна відповідальність, що приносить особисте задоволення досягнутим і, звичайно,
грошовий дохід. Слід розрізняти поняття "підприємництво" і "бізнес". Під бізнесом, на відміну
від підприємництва, розуміють передусім діяльність задля отримання доходу та інших вигід.
Виходячи з цієї відмінності, є різниця і між поняттями "підприємець" і "бізнесмен". В Україні
вже закладені правові основи для підприємницької діяльності.
2. Організаційно-господарською формою реалізації підприємництва
є підприємство. У структурі національної економіки підприємства є первинною ланкою, у якій
поєднуються фактори виробництва, виробляється продукція або надаються послуги,
реалізуються економічні інтереси суб'єктів господарювання, формуються відносини між ними.
Усі підприємства функціонують в єдиному економічному просторі: ті з них, що виробляють
однорідну продукцію, об'єднують у галузі. Усі галузі економіки у своєму взаємозв'язку і
взаємозалежності творять єдиний господарський організм - національну економіку.
3. В українській економічній літературі поряд з терміном "підприємство"вживають і термін
"фірма". Якщо фірма - це одне підприємство, то обидва поняття збігаються. Однак у ринковій
економіці всі підприємства функціонують у формі фірм.
Підприємництво і підприємство 323

Фірма - це ім 'я, найменування, під яким юридична повноправна господарська одиниця веде свою
справу; це головна ланка національної економіки. Поняття фірма акцентує увагу на правовій
належності підприємства. Назва фірми може носити ім'я (прізвище) його власника ("Форд"), або
відображати виробничу спрямованість фірми ("Дженерал Моторе"), або просто якусь надуману
назву.
4. Розрізняють три основні організаційно-правові форми підприємств, що розвинулися на
приватній власності: 1) одноосібне володіння (індивідуальне підприємство); 2) партнерство
(товариство); 3) корпорація (акціонерне товариство). Найдавнішою формою ведення господарки
є одноосібне володіння, коли його власник самостійно веде справу і повністю відповідає за
діяльність. До товариств відносять товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ), повні,
командитні та акціонерні товариства. Найчисельніші в сучасній економіці -одноосібні
підприємства. Основною формою є корпорація (акціонерне товариство). Колена з цих форм має
свої переваги і недоліки й займає відповідну нішу в національній економіці.
5. У сучасній економіці поширені об'єднання підприємств: картель, синдикат, трест, концерн,
конгломерат, фінансово-промислова група (ФПГ). Ці об'єднання давно вийшли за межі
національних територій і були важливим чинником інтеграційних та глобалізаційних процесів.
Перші ролі в сучасній глобалізованій економіці відіграють так звані транснаціональні компанії
(ТНК); економічний потенціал окремих з них сягає, а часто й перевищує ВВП багатьох малих і
навіть середніх національних держав. Цією могутністю вищі форми об'єднань завдячують так
званій системі участі, яка й визначає ступінь залежності учасників об'єднань.
6. На базі кооперативної (колективної) власності утворилися кооперативи - об'єднання громадян
з метою спільного виробництва, збуту продукції, закупівлі та споживання товарів чи
будівництва житла (відповідно це: виробничі, збутові, споживчі та житлові кооперативи).
Найбільшого розвитку ця форма підприємств досягла в сільському господарстві. Кооперативи
нині - це могутні підприємства, які забезпечують не тільки потреби внутрішнього ринку, але
часто працюють і на зовнішній ринок. Глибоке коріння має кооперативний рух в Україні.
Теоретичні засади кооперативного руху плідно розробляв видатний український економіст М.
Туган-Барановський.
Тема 9
324
7. На базі державної власності розвинулися державні підприємства. У ринковій економіці вони
становлять окремий державний сектор, який у руках держави с істотним важелем регулювання
національної економіки. Цілком іншу роль відігравали державні підприємства в так званій
"соціалістичній " економіці, де вони були єдиною формою організації господарської діяльності. У
зв'язку із роздержавленням і приватизацією державної власності в перехідній економіці з 'явилася
низка проміжних (перехідних) форм, зокрема так звані колективні (народні) й орендні
підприємства.
8. За розмірами виділяють такі види підприємств: великі, малі та
середні. Об'єктивними критеріями визначення масштабів (розмірів) підприємств є: 1) обсяг
капіталу; 2) чисельність зайнятих і обсяг випуску продукції. Кожний з цих видів підприємств має
свої переваги і недоліки, але всі вони потрібні ринковій економіці й посідають у ній свої ніші.
9. Найчисельнішу групу становлять малі підприємства (МП), сягаючи 90-95% загальної кількості
фірм. Від 70-х років XX ст. розвиток малих підприємств набув небачених масштабів, що дає
підстави говорити про них як про своєрідний феномен. У розвинених країнах ці підприємства
виробляють від 20 до 60% ВВП, на них зайнята відповідно і значна частина робочої сили.
Особливо важливу роль відіграє мале підприємництво в перехідних економіках, свідченням чого
можуть бути, зокрема економічні успіхи Польщі та Китаю.
10. Перехід до інноваційної моделі підприємництва супроводжується появою нових його форм.
Серед них: венчурне підприємництво, лізинг, інжніринг, технопарки, франчайзинг та ін.
11. У ринковій економіці підприємство має вільний вихід на ринок. Щоб отримати прибуток -
найістотніший стимул діяльності підприємства - потрібно добре знати передусім свої витрати.
Неокласична теорія розрізняє економічні й бухгалтерські витрати. Економічні витрати
поділяють на явні - бухгалтерські, грошові -витрати (платежі фірми за придбані на ринках
ресурси) і неявні витрати (витрати неоплачених фірмою ресурсів).
12. Економічні витрати поділяють на коротко- і довгострокові, що здійснюються у коротко- і
довгостроковий період. Поділ на них - не з погляду тривалості, а концептуальний - з погляду
можливості зміни виробничих потужностей. Якщо, наприклад, на швейному підприємстві їх
можна змінити за кілька днів, то в металургійній галузі для цього потрібні місяці, а то й роки.
Підприємництво і підприємство
13. Витрати виробництва бувають: 1) постійні (не залежать від обсягів виробництва); 2) змінні
(залежать від обсягів виробництва): 3) загальні (сума постійних і змінних). Для визначення
витрат на одиницю продукції використовують: 1) середні (одиничні) витрати; 2) середні
постійні витрати; 3) середні змінні витрати (їх визначають діленням відповідно загальних,
постійних і змінних витрат на вироблений обсяг продукції). Для визначення стратегії фірми
важливими є додаткові (граничні) витрати - витрати на додаткову одиницю продукції
(визначають відніманням сусідніх значень загальних витрат).
14. Прибуток - одне з найважливіших економічних понять. Щодо його суті є розбіжності між
різними школами. За величиною прибуток - це різниця між загальними доходами фірми (загальним
виторгом) і загальними витратами виробницпіва (економічний прибуток). Розрізняють
економічний, бухгалтерський і нормальний прибуток. Бухгалтерський прибуток - це різниця між
загальним виторгом і явними витратами фірми. Нормальний прибуток - це мінімальний
прибуток, оплата підприємницького хисту, яка дає змогу залишатися підприємцеві в бізнесі.
15. Для характеристики якості роботи підприємства використовують показник
рентабельності. Розрізняють: а) рентабельність підприємства (відношення прибутку до
середньорічної вартості основних і обігових засобів); б) рентабельність продукції (відношення
прибутку до витрат виробницпіва).
16. Для населення основним доходом є заробітна плата. Розрізняють номінальну (виражену в
грошах) і реальну зарплату (виражену кількістю життєвих благ, які можна придбати за
грошову зарплату). Є дві основні форми заробітної плати: почасова і поштучна. В основі
обчислення почасової - відпрацьований час; поштучної (відрядної) -кількість виготовленої
продукції. Використовують й різні системи оплати праці.
17. Підприємець мас не тільки знати свої витрати, але й володіти вмінням управління
(менеджменту), яке розкривається у таких функціях: планування, організація, мотивація,
контроль. Особливо важливим є складання бізнес-плану.
18. Підприємництво передбачає й володіння маркетингом (ринкознавством). Сучасний маркетинг
має двоєдиний підхід. З одного боку - це вивчення ринку, попиту, смаків і потреб й орієнтація
виробництва на них. З іншого - це активний вплив на
ринок та попит і формування потреб. _
___
ТЕМА 10
ДОМОГОСПОДАРСТВО ЯК СУБ'ЄКТ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
П План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
10.1. Домогосподарство та його ознаки.
10.2. Домогосподарства як постачальники ресурсів і виробники товарів та послуг.
10.3. Домогосподарства як споживачі благ та заощадити доходів.
10.4. Родинний розподіл доходів. Резюме
Ключові поняття та терміни
домогосподарство функції домогосподарств функціональний розподіл доходів
споживчі видатки товари щоденного вжитку товари тривалого користування заощадження
від'ємні заощадження організовані та неорганізовані заощадження вимушені заощадження
родинний розподіл доходів квінтилі й децилі крива Лоренца коефіцієнт Джині політика
соціального захисту
Як відомо з моделі кругопотоку ресурсів, продуктів і доходів, первинними економічними
одиницями в ринковій системі є домогосподарства та фірми. У цій темі з'ясуємо основні ознаки
домогосподарств, їх економічні функції та особливості поведінки в країнах з ринковою
економікою і в умовах перехідної економіки України.
10.1. ДОМОГОСПОДАРСТВО ТА ЙОГО ОЗНАКИ
Сутність домогосподарства та його ознаки
Згідно з аналізом моделі кругопотоку, домогосподарство можна визначити як економічну
одиницю, що складається з однієї або більше осіб, постачає економіку ресурсами і використовує
отримані кошти
Домогосподарство як суб'єкт ринкової економіки
для купівлі товарів і послуг, які задовольняють потреби людини. Як синоніми до поняття
домогосподарства також використовують терміни домашнє господарство та сімейне
господарство.
Поняття сім'ї (родини) і домогосподарства близькі, але не тотожні. Сім'я здебільшого є
соціальною основою домогосподарства, проте домогосподарство може складатися і лише з
однієї особи. Сім'я - це двоє або більше людей, пов'язаних родинними зв'язками, які об'єднані
спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою. Сім'я є
первинною суспільною одиницею, натомість домогосподарство - одиниця економічна. Термін
сімейне господарство власне наголошує і на тісній спорідненості понять сім 'я та
домогосподарство, і на відмінності між ними.
Система національних рахунків використовує повніше визначення поняття домогосподарства:
невелика група людей, що проживають в одному помешканні, повністю або частково
об'єднують свої доходи і майно, спільно споживають певні види товарів та послуг. Це
тлумачення акцентує увагу на таких важливих аспектах, як спільне житло, спільні бюджет і
ведення господарства, узгоджене ухвалення економічних рішень.
Домогосподарства можна класифікувати за низкою демографічних та економічних ознак.
Важливими демографічними характеристиками домогосподарств є їх чисельність, склад та
місце проживання. Основним економічним критерієм, за яким поділяють домогосподарства, є
рівень їхніх доходів та багатства. До аналізу диференціації домогосподарств за рівнем доходів
повернемося дещо згодом, а спершу з'ясуймо демографічні відмінності.
В Україні налічується близько 17,5 млн домогосподарств. З них понад дві третини (понад 12
млн.) проживає в містах, і лише 5,5 млн - у сільській місцевості. Цікаво зауважити, що попри
тривалий процес скорочення чисельності населення в Україні кількість домашніх господарств
збільшується. Ймовірно, це відображає тенденції до відокремлення молодих сімей, зростання
кількості розлучень і, як наслідок, зменшення кількості осіб в одному домогосподарстві.
Процеси зменшення розмірів домогосподарств в Україні простежуються упродовж декількох
сторіч. Якщо у XVII ст. пересічна сім'я в Україні налічувала майже 7 осіб, у XVIII ст. - 6 осіб,
у XIX ст. - понад 5 осіб, то в середині XX ст. - лише 3,2 особи. Згідно з даними за 2002 рік,
середній розмір домогосподарства в Україні становив 2,71 особи. До того ж, понад 70%
домогосподарств _ Гема 10
складається з однієї, двох або трьох осіб, і менше 10% - з п'яти та більше осіб. Водночас понад
половина домогосподарств (57,5%) не мають дітей, а серед домогосподарств з дітьми 62%
мають одну дитину і 32,5% - двох. Ці дані досить промовисто свідчать не лише про серйозні
економічні проблеми у недалекому майбутньому, пов'язані з процесом старіння населення,
але й про реальну загрозу самому існуванню українського етносу.
Внесок українських учених у теорію функціювання домогосподарств1.
Домогосподарство, як одну з первинних економічних одиниць, сьогодні активно досліджують
на макро- та мікроекономічному рівнях. З погляду системи національних рахунків,
домогосподарства становлять один з п'яти інституційних секторів національної економіки.
Сучасна макроекономічна наука володіє ефективним інструментарієм аналізу поведінки
домогосподарств у сфері споживання та заощадження. Вагомий внесок у розвиток цієї теорії
зробили відомі вчені минулого сторіччя Дж. М. Кейнс, І. Фішер, М. Фрідман, Ф. Модільяні.
На мікроекономічному рівні аналіз поведінки домогосподарств ґрунтується на концепції
раціональності економічної поведінки людини і використовує теорію граничної корисності та
інструментарій кривих байдужості. Водночас прихильники інституціоналізму вважають, що
доцільно зважати передусім на структуру домогосподарств, соціальні норми і суспільні
цінності, проблеми невизначеності та неповноти інформації тощо. Представники нової
економічної теорії домогосподарства на чолі з лауреатом Нобелівської премії Г. Бекером
наголошують на важливості виробничої функції домогосподарств у сучасних умовах.
Різноманітні аспекти поведінки та функціювання домогосподарств активно досліджували
вітчизняні вчені. Ще в XIX ст. Д. Журавський вважав, що потрібно аналізувати функціювання
домогосподарств на основі вивчення цілої системи показників: природних умов, народного
побуту (житло, одяг, харчування, звичаї), відносин власності (облік майна, податків,
прибутків, праці, державного господарства та управління) тощо. Ці методичні підходи широко
використовували в дослідженнях представників
'Виклад більшої частини цього підрозділу грунтовано на матеріалах праць професора С. М. Злупка.
Домогосподарство як суб'єкт ринкової економіки 329

Чернігівської школи земської статистики - О. Русова, П. Чер-вінського та В. Варзара. їхня

програма досліджень передбачала аналіз економічних умов життя домогосподарств,
соціальних та етнічних відносин, побуту населення, особливостей землеволодіння та
землеробства. Новаторський підхід Чернігівської статистичної школи до обстеження сімейних
господарств було згодом поширено в межах усієї Російської імперії.
Оскільки у XIX ст. більшість населення України проживала на селі, природно, що українські
економісти зосереджували увагу на всебічному аналізі функціювання сільських
домогосподарств. Наприклад, С. Подолинський досліджував господарське становище
українського селянства, В. Навроцький з'ясовував причини майнової диференціації
селянських домогосподарств Галичини, а В. Барвінський наголошував на ролі ощадливості та
організації дешевого кредиту для зміцнення селянських господарств. Його економічна
програма передбачала захист дрібних виробників і розвиток ремісництва та промислу. Дуже
сучасно звучать міркування вченого щодо значення духу підприємництва та господарської
ініціативи для повноцінного функціювання домогосподарства в ринкових умовах.
У багатющій науковій спадщині Івана Франка є й серйозні економічні дослідження. І. Франко
аналізував становище селянських господарств після реформи 1 848 р. Він подав докладний
аналіз факторів розвитку селянського господарства, активно використовуючи і статистичні
методи. Важливою передумовою поліпшення ситуації на селі Франко вважав запровадження
наукового підходу до процесу господарювання. Водночас учений досліджував також
економічні умови життя робітничих родин, опублікував низку досліджень, присвячених
бюджетові робітничих сімей.
Видатний український статистик Ф. Щербина присвятив свої дослідження аналізові бюджетів
селянських господарств. Продовжуючи традиції української школи земської статистики, він
розробив програму бюджетних досліджень, яка повністю охоплювала селянське господарство:
його склад, річний обіг виробництва і споживання з чітким розмежуванням натуральних та
грошових складників видатків і доходів, його грошовий баланс. Учений наголошував на
важливості високої точності в бюджетних дослідженнях. Ф. Щербина вказував на тісну
залежність між бюджетами селянських господарств та державним бюджетом, тобто на
взаємозв'язки між мікро- та макроекономічним рівнями аналізу. Ще за життя українського
вченого визнали засновником бюджетної статистики домогосподарств.
330

Відомий економіст початку XX ст., засновник економетричної науки П. Чомпа наголошував

на ролі ощадливості в селянському господарстві. Праця видатного українського економіста Є.
Слуцького "До теорії збалансованого бюджету споживача" (1915) започаткувала новий етап в
аналізі бюджетів домогосподарств. Розроблені на основі теорії Є. Слуцького математичні
моделі поведінки споживача мали вагомий вплив на розвиток сучасної мікроекономічної
теорії.
Загалом, на думку визнаного фахівця в царині історії української економічної думки
професора С. Злупка, дослідження українськими вченими проблем функціювання
домогосподарств характеризувалися глибиною, масштабністю та усебічністю. За своїми
принципами, теоретичними засадами та інструментарієм вони часто були новаторськими і
сягали світового рівня.
10.2. ДОМОГОСПОДАРСТВА ЯК ПОСТАЧАЛЬНИКИ РЕСУРСІВ І ВИРОБНИКИ
ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ
Домогосподарство, як одна з первинних економічних одиниць ринкової системи, виконує
низку важливих функцій. З погляду сучасної економічної теорії, домогосподарства в ринковій
системі є постачальниками ресурсів, виробниками товарів та послуг, споживачами благ і
заощадниками доходів.
Домогосподарства як постачальники ресурсів
Згідно з простою схемою кругопотоку, домогосподарства в ринковій економіці є власниками
усіх чотирьох видів ресурсів -землі, капіталу, праці та підприємницького хисту, і постачають
ці ресурси фірмам. Водночас реальна картина складніша. Навіть у країнах із розвинутою
ринковою економікою частина матеріальних ресурсів (землі й капіталу) перебуває у власності
держави. З іншого боку, більшість фірм самі володіють капітальними благами, які
використовують, а домогосподарства часто володіють капіталом лише опосередковано через
власність на підприємства.
В умовах перехідної економіки України ситуація дещо інша, що зумовлено особливостями її
історичного розвитку. За командно-адміністративної системи колишнього СРСР
домогосподарства могли певною мірою розпоряджатися тільки людськими ресурсами. Усі
матеріальні ресурси перебували в так званій загальнонародній власності.
Домогосподарство як суб'єкт ринкової економіки
331
За ринкової трансформації економіки в Україні було відновлено право приватної власності.
Процеси роздержавлення і приватизації дали змогу домогосподарствам претендувати на
частину колишньої загальнодержавної власності. Проте, наприклад, частка основних засобів
виробництва, яка перебувала у приватній власності на кінець 2000 року, становила лише 4%,
тоді як на державну, комунальну та колективну власність припадало відповідно 32,6, 21,9 та
41,3%.
Подібна ситуація складається і стосовно власності домо-господарств на природні ресурси.
Згідно з Конституцією України, природні надра (корисні копалини), лісові та водні ресурси
належать народові України. Значним кроком уперед стало реформування сільського
господарства країни, яке уможливило приватну власність на землю. Орні землі колишніх
колгоспів розпаювали і поділили між селянами. Проте досі зберігається мораторій на право
купівлі-продажу сільськогосподарських земель. До того ж, ефективність використання нових
сприятливих можливостей низька, оскільки культуру господарювання на землі, якою завжди
славилася Україна, за понад сім десятиріч культивування соціалістичних методів ведення
господарства значною мірою втрачено.
Отже, на сучасному етапі ринкової трансформації економіки України, масштаби власності
домогосподарств на матеріальні ресурси значно нижчі, ніж у країнах з розвиненою
економікою.
Низка серйозних проблем пов'язана і з використанням людських ресурсів домогосподарств.
Пропозиція ресурсу праці істотно перевищує попит на нього в абсолютній більшості регіонів
країни, за винятком, можливо, столиці. Натомість офіційно зареєстрований рівень безробіття
не перевищує 4% (за даними Міжнародної організації праці - близько 9%). Відтак можна
говорити про значні масштаби прихованого безробіття в Україні. За різними оцінками, цей
показник може сягати третини працездатного населення. Унаслідок неможливості знайти
роботу в Україні, мільйони українських громадян подаються на заробітки, передовсім до
Росії, Італії, Португалії, Греції, Іспанії, Польщі, Чехії. А це, як не прикро, призводить до
руйнації соціальних основ домогосподарств.
Уже впродовж багатьох десятиліть в Україні складається драматична ситуація з таким
непересічним ресурсом домогосподарств, як підприємницький хист, що зазвичай
притаманний незначній частині населення (за оцінками - лише близько 5%). Українське
селянство, багато кращих представників якого володіли справжнім даром господарювання на
землі, зазнало непоправних втрат у першій половині минулого сторіччя унаслідок двох
світових __ тема 10
і громадянської воєн, селянських антибільшовицьких повстань 1920-х років, штучного
голодомору 1933 року.
Водночас і в інших сферах економіки можливості для вияву і розвитку схильності до
підприємництва були вкрай обмеженими. Адміністративно-командна система потребувала
здебільшого не ініціативи чи нестандартних виробничих рішень, а мовчазного виконання
строго визначених функцій та планових завдань. Люди, які намагалися ефективніше
використати альтернативні підходи або здійснити звичайні (у загальноприйнятому розумінні)
ринкові операції, часто опинялися поза законом.
І сьогодні, на етапі ринкових перетворень економіки України, створення сприятливого
середовища для реалізації підприємницьких здібностей домашніх господарств ще далеко не
завершено. Досі не усунуто серйозних перешкод до розвитку малого та середнього бізнесу.
Підприємницький хист українських громадян загартовується у спартанських умовах
човникової торгівлі, у боротьбі з недосконалістю законодавства та системи оподаткування і
свавіллям чиновників різних рангів. Водночас успіхи багатьох українських підприємств, і на
міжнародних ринках також, свідчать про високий потенціал вітчизняного людського капіталу.
Домогосподарства як одержувачі доходів. Функціональний розподіл доходів
Платежі за запропоновані на ринку ресурси становлять доходи домогосподарств.
Функціональний розподіл доходів вказує, яка частина грошового доходу суспільства припадає
на кожен з чотирьох видів ресурсів.
У країнах із розвиненою економікою, всупереч пропагованому за радянських часів уявленню
про експлуататорську суть капіталістичного ладу (тобто ринкової системи), найважливішим
джерелом доходів є плата за працю - заробітна платня. Зокрема в економіці США на неї
припадає майже три чверті сумарного доходу. Майже десяту частину доходу тут становлять
доходи одноосібних власників (лікарів, правників, фермерів, власників невеликих фірм), які за
своїм економічним змістом є фактично поєднанням заробітної плати, прибутку, ренти і
процента. Доходи від володіння матеріальними ресурсами - рента (плата за землю) і процент
(плата за капітал) разом із прибутками корпорацій становлять менше ніж п'яту частину
сумарного доходу американських домогосподарств.
Домогосподарство як суб'єкт ринкової економіки 333

В Україні напередодні краху адміністративно-командної системи основна частка доходів,

отриманих домогосподарствами (близько двох третин), також припадала на заробітну плату.
Іншими важливими джерелами доходів населення були урядові трансферні платежі (пенсії,
допомоги, стипендії) та, особливо в сільській місцевості, надходження від особистого
підсобного господарства.
З початком ринкового реформування економіки України реальні доходи до м о господарств
істотно знизилися, а їх структура помітно погіршилася. Різко зросла частка негрошових
доходів -надходження від ведення особистого підсобного господарства становили у 1994 -
1995 роках понад 30% усіх доходів домо-господарств. Частка оплати праці у їх сукупному
доході зменшилася в цей час до 40%. Водночас частка трансферних платежів не перевищувала
10%, тобто допомога держави в найскрутніші для населення часи була не надто вагомою.
Тільки з відновленням в Україні економічного зростання ситуація почала поліпшуватися.
Постійно зростає частка оплати праці в доходах домогосподарств. Збільшується частка
доходів, отриманих у грошовій формі. Зростає частка доходів від підприємницької діяльності
та власності. На державні соціальні виплати упродовж останніх років припадає приблизно
п'ята частина доходів домогосподарств. Водночас понад третина всіх доходів сільських
домашніх господарств і далі пов'язана з веденням особистого підсобного господарства.
Окрім даних, які фіксує офіційна статистика, частину своїх людських ресурсів
домогосподарства пропонують в тіньовій економіці. Масштаби тіньового сектору в країнах з
розвиненою економікою становлять пересічно 5 - 15% валового внутрішнього продукту,
залежно від специфіки конкретної країни. У країнах з перехідною економікою ситуація
складніша. Тут частка тіньового сектору на певному етапі розвитку нерідко сягає половини
офіційного обсягу виробництва товарів і послуг.
В Україні масштаби тіньової економіки були особливо значними в середині 1990-х років, коли
вони, за різними оцінками, становили 40 - 60% від офіційного валового внутрішнього
продукту країни. Водночас між різними видами доходів домогосподарств у межах тіньової
економіки існують серйозні відмінності. З одного боку, частина цих доходів припадає на
відверто кримінальні види діяльності - торгівлю наркотиками, зброєю, людьми. Натомість
більша частина доходів пов'язана з приховуванням діяльності з виробництва товарів і надання
послуг для уникнення сплати
334
податків. Ймовірно, що з поліпшенням економічного становища в країні, створенням
сприятливих умов для розвитку малого бізнесу, реформуванням системи оподаткування тощо
ситуацію вдасться поліпшити.
Справді, в останні декілька років завдяки низці заходів держави, покликаних сприяти виходу
економіки з тіні, масштаби тіньового сектору в Україні дещо зменшилися. Сьогодні серед
фахівців і в суспільстві загалом триває дискусія щодо можливості та умов амністії
некримінальних тіньових капіталів.
І, нарешті, вагомим джерелом доходів домогосподарств в Україні стали доходи від продажу
праці та підприємницького хисту поза межами України. За різними оцінками, у трудовій
міграції сьогодні перебуває до 7 млн. українських громадян, хоча більш обґрунтованими
видаються цифри 4-5 млн. Якщо кожен із заробітчан передає на Батьківщину 1,0 - 1,5 тис.
доларів США на рік, то в масштабі країни це може становити 4-7 млрд доларів.
Домогосподарства як виробники товарів та послуг
Домогосподарства можуть використовувати свої ресурси і самостійно виробляти товари та
послуги. Залежно від його мети, таке виробництво у межах домогосподарств поділяють на
ринкове і неринкове. У першому випадку домогосподарства постачають вироблені товари та
послуги для продажу на ринку, у другому -використовують для власного споживання.
Виробництво товарів і послуг для продажу здійснюють некорпоративні підприємства, які
перебувають у власності домогосподарств. Така організація процесу виробництва має низку
вагомих переваг. Некорпоративні підприємства домогосподарств можуть гнучкіше реагувати
на зміни попиту на ті чи інші товари і задовольняти потреби споживачів, швидше
пристосовуватися до змін в умовах господарювання, оперативно приймати ефективні
виробничі рішення.
Результати ринкового виробництва домогосподарств враховують в обчисленні валового
внутрішнього продукту країни. Натомість абсолютної більшості неринкових виробничих
операцій не додають до складу ВВП. Основними компонентами неринкової діяльності
домогосподарств є робота в особистих підсобних господарствах та домашні послуги
(приготування їжі, прибирання і дрібний ремонт житла, догляд за дітьми, хворими, інвалідами
тощо).
Домогосподарство як суб'єкт ринкової економіки
Основними видами ринкової виробничої діяльності домо-господарств в Україні є ведення
фермерського та особистого підсобного господарства, ремісництво (народні промисли),
човниковий бізнес і дрібна роздрібна торгівля (ятки, крамнички), автотранспортні
перевезення. За роки реформування економіки України масштаби ринкового виробництва
домогосподарств суттєво зросли. Зокрема 2002 р. в домашніх господарствах вироблено
приблизно три чверті усієї сільськогосподарської продукції. Загалом частка домогосподарств
у новоствореній доданій вартості у сфері виробництва товарів зросла більш ніж удвічі й
сягнула позначки 25%.
Значна частина ринкової виробничої діяльності домогосподарств в Україні припадає на
неформальний сектор економіки. Сюди відносять частину обсягів продажу і перепродажу
продукції сільського господарства та деяких інших товарів, будівельні й ремонтні роботи,
автотранспортні перевезення, випадкові заробітки тощо.
Збільшення обсягу виробництва товарів і послуг у межах домогосподарств має об'єктивні
передумови. Передовсім це дає змогу розширити коло учасників економічної діяльності та
ефективніше використовувати людський капітал. Праця вдома дає змогу зекономити час на
дорогу й уникнути витрат на транспорт, а також поєднати роботу з доглядом за дітьми.
Очевидно, що останній з чинників особливо важливий для жінок, частка яких у робочій силі
зростає.
Водночас бурхливий технологічний поступ істотно розширює можливості роботи вдома для
представників багатьох професій. Завдяки персональним комп'ютерам та доступові до
всесвітньої мережі Інтернет працювати вдома можуть тепер бухгалтери і дизайнери,
конструктори та науковці.
10.3. ДОМОГОСПОДАРСТВА ЯК СПОЖИВАЧІ БЛАГ ТА ЗАОЩАДНИКИ ДОХОДІВ
Домогосподарства як споживачі товарів і послуг
Переважну частину коштів, отриманих від продажу ресурсів землі, капіталу, праці та
підприємницького хисту, домогосподарства витрачають на споживання. У країнах із
розвиненою економікою
на споживчі видатки домогосподарств припадає часто до двох -----------------
336
третин валового внутрішнього продукту. В Україні упродовж декількох останніх років ця
частка становить близько 55%.
Усі споживчі видатки домогосподарств поділяють на три основні категорії: видатки на товари
щоденного вжитку, видатки на товари тривалого користування, видатки на послуги. Товари
щоденного вжитку - це споживчі товари зі сподіваним терміном використання до трьох років
(продукти харчування, переважна частина одягу, канцтовари, пальне для автомобілів тощо).
Товари тривалого користування - товари, сподіваний термін використання яких перевищує
три роки (наприклад, телевізори, холодильники, меблі, легкові автомобілі). Видатки на
послуги - це оплата житла та інших комунальних послуг, освітніх послуг, послуг транспорту
тощо.
Характерною особливістю структури споживчих видатків домогосподарств у країнах з
розвиненою економікою є зростання частки на оплату послуг. Зокрема в економіці США 2000
р. видатки домашніх господарств на послуги становили 58% усіх споживчих видатків, тоді як
видатки на товари поточного вжитку - 30%, а на товари тривалого користування - лише 12%.
Перш ніж говорити про споживчі видатки домогосподарств в умовах перехідної економіки
України, варто згадати про особливості їхнього споживання за адміністративно-командної
системи. Найхарактернішою рисою цього періоду було існування постійного дефіциту
багатьох видів товарів. Нинішньому поколінню важко уявити собі щоденне вистоювання в
чергах за найнеобхіднішими товарами, очікування упродовж місяців і років на можливість
придбати телевізор, холодильник, не кажучи вже про автомобіль. У ситуації, коли рішення
про те, що, як і для кого виробляти ухвалювались не ринком через механізм взаємодії попиту
на товари та їх пропозиції, а централізованими плановими органами, більшості споживчих
товарів завжди бракувало.
Прикрою, але закономірною особливістю динаміки споживчих видатків домогосподарств на
перехідному етапі розвитку національної економіки стало стрімке зростання частки на
придбання продовольчих товарів. Сьогодні видатки сімейних господарств на харчування
становлять приблизно дві третини їхнього використовуваного доходу (тобто доходу,
зменшеного на величину особистих податків). Для порівняння, у країнах з розвиненою
економікою ця частка не перевищує 15 - 20%.
В останні роки зросла частка видатків домогосподарств, що припадає на оплату послуг.
Проте, на жаль, більшою мірою це
Домогосподарство як суб'єкт ринкової економіки
пов'язано не з поліпшенням якості та асортименту послуг, а з помітним підвищенням цін і
тарифів на комунальні послуги, які були непропорційно низькими за адміністративно-
командної системи. Видатки на придбання товарів тривалого користування зменшилися
порівняно з 1991 р. у декілька разів. Однак сьогодні, після відновлення 2000 р. економічного
зростання, їх частка у споживчих видатках домогосподарств доволі динамічно зростає.
Домогосподарства як заощадники доходів
Домогосподарства заощаджують, якщо вони не повністю витрачають свої поточні доходи на
придбання товарів і послуг. Заощадження - це та частина використовуваного доходу, яка не
витрачається на споживання. Заощадження домогосподарств відіграють дуже важливу роль,
бо саме вони є основним джерелом інвестицій, які визначають розвиток економіки країни.
Водночас зростання заощаджень, зокрема в країнах з перехідною економікою, має вагоме
соціальне і політичне значення, оскільки сприяє підвищенню життєвого рівня населення та
його соціальної захищеності, зміцненню середнього класу в суспільстві й посиленню його
фінансової незалежності.
Якщо люди заощаджують частину свого поточного доходу, вони керуються різними
мотивами. Це і прагнення забезпечити собі певний життєвий рівень після виходу на пенсію,
потреба подбати про освіту дітей, бажання мати деякі резервні кошти на випадок
непередбачених обставин (хвороби, нещасного випадку чи втрати роботи) або залишити
спадок дітям чи онукам. Багато домогосподарств поступово нагромаджують кошти для
придбання житла, автомобіля чи інших товарів тривалого користування. Ті, хто відчувають у
собі схильність до підприємництва, заощаджують, щоб мати змогу відкрити власний бізнес.
Очевидно, що можливість заощаджувати визначається величиною доходу домогосподарства.
У кожному суспільстві існує певна частина населення, чиїх доходів вистачає лише на поточне
споживання. Навіть у країнах з розвиненою економікою ця частка становить декілька десятків
відсотків, а в інших країнах може сягати і поза 80 - 90%. За низьких поточних доходів
домогосподарство для підтримання певного життєвого рівня часто бере позику або
використовує раніше заощаджені кошти (тобто витрачає більше, ніж заробляє). У цьому
випадку кажуть, що воно має від'ємні заощадження.
- Тема 10
Окрім величини використовуваного доходу на заощадження впливає ще ціла низка чинників.
Загалом, що вищий рівень багатства домогосподарств, то більше вони споживають і менше
заощаджують. Розвиток ринків капіталу дає змогу використовувати позики для фінансування
освіти дітей та придбання житла, автомобіля тощо. Існування дієвої системи соціального
забезпечення і володіння деяким стандартним набором товарів тривалого користування також
знижує потребу в заощадженнях. На процес заощадження впливають сподівання
домогосподарств щодо розвитку економічної ситуації в країні та власних перспектив,
демографічні чинники (склад сімї, місце проживання, рівень освіти, сектор зайнятості), зміни
в оподаткуванні, зміни процентних ставок тощо.
Залежно від вигляду, якого набувають заощадження домогосподарств, вирізняють
організовані та. неорганізовані заощадження. До організованих відносять заощадження у
межах фінансової системи (вклади в національній та іноземній валюті в комерційних банках і
небанківських фінансово-кредитних установах, придбання цінних паперів (акцій та облігацій)
і страхових полісів). Неорганізовані заощадження - це готівка в національній та іноземній
валюті, що зберігається безпосередньо в домогосподарств. Неорганізовані заощадження
можуть набувати також і натуральної форми (придбання товарів тривалого користування).
Для розуміння особливостей заощаджень домогосподарств в Україні знову ж таки треба
згадати часи адміністративно-командної системи. Як вже зазначалося, домогосподарства тоді
часто не мали змоги придбати багато потрібних їм товарів. Це зумовлювало зростання так
званих вимушених заощаджень, коли люди відкладали гроші з надією, що економічна
ситуація поліпшиться, і бажані товари та послуги стануть доступнішими. Після розпаду СРСР
Україна взяла на себе зобов'язання щодо повернення цих знецінених заощаджень, загальна
сума яких становить майже 132 млрд гривень.
Натомість у перші роки ринкових перетворень в Україні, як і в більшості країн з перехідною
економікою, рівень заощаджень домогосподарств істотно знизився. Україна не стала
винятком. У період гіперінфляції 1992 - 1994 років домогосподарства в Україні активно
витрачали заощадження, намагаючись пом'якшити наслідки різкого зниження реальних
доходів. Для найбідніших верств населення це часто означало втрату не лише фінансових
активів, але й частини майна. Оскільки вклади в банківській системі катастрофічне
знецінювалися, домогосподарства віддавали перевагу зберіганню готівки, зокрема в іноземній
валюті.
Домогосподарство як суб'єкт ринкової економіки
Після помітного зниження темпів інфляції і запровадження восени 1996 р. повноцінної
національної грошової одиниці - гривні, українські домогосподарства доволі швидко
відновили довіру до банківської системи. Навіть фінансова криза 1998 р. лише дещо
пригальмувала темпи зростання організованих заощаджень домогосподарств.
З відновленням в Україні економічного зростання чітко простежується ще одна важлива
тенденція - збільшення схильності до заощадження в національній валюті. Темпи зростання
вкладів у гривнях вищі, ніж темпи зростання валютних вкладів. Загалом частка вкладів
населення як відсоток ВВП перевищує сьогодні 14%. Водночас, за різними оцінками,
приблизно дві третини заощаджень домогосподарств і досі зберігаються у вигляді готівки в
національній та іноземній валюті.
10.4. РОДИННИЙ РОЗПОДІЛ ДОХОДІВ
Вочевидь найважливішою ознакою, за якою можна класифікувати домогосподарства, є їхній
рівень доходів та майновий рівень. У будь-якому суспільстві є дуже багаті і вкрай бідні домо-
господарства. Особливості привласнення національного доходу в межах суспільства
аналізують за допомогою родинного розподілу доходів. Родинний розподіл доходів - це
розподіл у країні використовуваного доходу між різними домогосподарствами. Зазвичай
родинний розподіл доходів виявляє значну майнову нерівність у суспільстві.
Для вивчення диференціації домогосподарств за рівнем доходів чи рівнем споживання їх
поділяють на п'ять груп по 20% (квінтилі) або на десять груп по 10% (децилі) і з'ясовують, яку
частку національного доходу привласнює кожна з цих груп. Загалом нерівномірність
розподілу доходу в суспільстві характеризують за допомогою декількох інформативних
показників.
Крива Лоренца графічно відображає відхилення від рівномірного розподілу доходів у
суспільстві. Для її побудови по горизонтальній осі відкладають відсоток домогосподарств, а
по вертикальній осі -сумарний відсоток доходу, який привласнюють ці родини. За
рівномірного доходу 20, 40, 60, 80 та 100% усіх домогосподарств привласнювали б відповідно
20, 40, 60, 80, і 100% доходу. Графічно цю ситуацію ілюструє лінія 45° (див. рис. 10. 1).
Реально ж, найбідніші 20% домогосподарств привласнюють значно менше, ніж 20% доходу, і
крива Лоренца відхиляється від лінії 45°. Що вища
-^

нерівномірність розподілу доходу в суспільстві, то далі від цієї лінії лежить крива Лоренца.
Нерівномірність розподілу доходів різна в різних суспільствах. Серед країн з розвиненою
економікою найрівномірніший розподіл доходів простежується в Японії, де доходи
найбагатших 20% домогосподарств лише в чотири рази перевищують доходи 20%
найбідніших сімей. У Сполучених Штатах та Великій Британії це відношення близьке до
дев'яти. У країнах, що розвиваються ситуація значно драматичніша. Наприклад, у Бразилії
найбагатші 20% родин отримують доходи більш ніж у ЗО разів вищі за доходи найбідніших
20% домогосподарств.
В Україні за час ринкового реформування економіки ступінь майнового розшарування
населення значно зріс. Доходи найбагатших 20% домогосподарств у 6-7 разів перевищують
доходи найбідніших 20Уо населення. В умовах перехідної економіки України диференціація
домогосподарств дещо послаблюється завдяки натуралізації споживання - вико-ристанню
сільськогосподарських продуктів, отриманих з особистих підсобних господарств. Водночас

80
Відсоток домогосподарств Рис. 10.1. Крива Лоренца
доходи, одержані в тіньовій економіці, сприяють поглибленню розшарування населення,
оскільки простежується чітка тенденція: тіньові доходи помітно зростають при переході до
вищих децильних груп.
Іншим важливим показником нерівності доходів у суспільстві є коефіцієнт Джині.
Коефіцієнт Джині обчислюють на підставі кривої Лоренца як відношення площі фігури,
обмеженої лінією 45° та кривою Лоренца, до площі трикутника, обмеженого лінією 45°,
горизонтальною віссю та правою ординатою (див. рис. 10. 1). Легко бачити, що величина
коефіцієнта Джині змінюється в межах від нуля до одиниці й зростає зі зростанням
нерівномірності розподілу.
Пом'якшення нерівності розподілу доходів у суспільстві є одним з найважливіших завдань
держави в ринковій економіці. Щоб розв'язати цю проблему, уряд використовує систему
оподаткування та трансферні платежі. Дії уряду, спрямовані на досягнення більш
рівномірного розподілу доходів у суспільстві, мають бути
Домогосподарство як суб'єкт ринкової економіки
продуманими і виваженими, оскільки активний перерозподіл доходів може знижувати
стимули до праці й негативно впливати на перспективи економічного зростання країни.
Загалом проблема компромісу між рівністю та ефективністю є одним з ключових виборів,
перед якими постає кожне суспільство.
Для пом'якшення гостроти проблеми нерівності доходів цивілізовані країни здійснюють
політику соціального захисту населення. Ефективність і масштаби цієї політики визначаються
головно рівнем розвитку економіки країни та системою суспільних цінностей. Особливо
високого рівня соціальної захищеності досягнуто в скандинавських країнах та деяких інших
державах Європи.
У країнах з перехідною економікою основними складниками соціального захисту є пільги
окремим категоріям населення, соціальна допомога, тобто надання життєвих благ соціальне
вразливим групам населення та соціальне страхування. Прискіпливий аналіз чинної системи
пільг в Україні дає підстави зробити висновок про її недієвість та неефективність. Як свідчать
результати досліджень, 10% найзаможніших домогосподарств отримують більші ніж удвічі
вищі суми пільг та субсидій на оплату житлово-комунальних послуг і більш ніж у 13 (!) разів
вищі суми пільг на санаторно-курортні послуги, транспорт і зв'язок, ніж 10% найбідніших
домогосподарств. Ймовірно, вихід у цій ситуації полягає в переході до адресних грошових
виплат найбіднішим домогосподарствам.
^ Резюме
1. Домогосподарство - це економічна одиниця, що складається з
однієї або більше осіб, постачає економіку ресурсами і використовує отримані кошти для купівлі
товарів і послуг, які задовольняють матеріальні потреби людини. Важливими рисами
домогосподарства є спільне житло, спільні бюджет і ведення господарства, узгоджене
прийняття економічних рішень. Як синоніми до поняття домогосподарства часто
використовують терміни домашнє господарство та сімейне господарство.
2. Домогосподарства можна класифікувати за низкою демографіч-
них та економічних ознак. Важливими демографічними характеристиками домогосподарств є їх
чисельність, склад та місце проживання. Упродовж декількох сторіч в Україні простежується
тенденція до зменшення розміру домогосподарств.

Твма 10

3. Домогосподарство, як одна з первинних економічних одиниць ринкової системи, виконує низку

важливих функцій. У ринковій системі домогосподарства постають як постачальники ресурсів,
виробники товарів та послуг, споживачі благ і заощадити доходів.
4. Домогосподарства в ринковій економіці є власниками усіх чотирьох видів ресурсів - землі,
капіталу, праці та підприємницького хисту. В умовах перехідної економіки України масштаби
власності домогосподарств на матеріальні ресурси істотно нижчі, ніж у країнах з розвиненою
економікою. Водночас низка серйозних проблем пов'язана також з використанням людських
ресурсів домогосподарств.
5. Функціональний розподіл доходів вказує, яка частина грошового
доходу суспільства припадає на кожен з чотирьох видів ресурсів. У країнах з розвиненою
економікою найважливішим джерелом доходів домогосподарств є плата за працю - заробітна
платня. В Україні з початком ринкового реформування економіки реальні доходи
домогосподарств істотно знизилися, а їх структура помітно погіршилася. Значну частину
доходів домогосподарства в Україні отримують в тіньовій економіці. З відновленням
економічного зростання ситуація поступово поліпшується.
6. Домогосподарства можуть використовувати наявні в них ресурси
і самостійно виробляти товари та послуги. Виробництво в межах домогосподарств поділяють
на ринкове (товари і послуги пропонуються для продажу) та неринкове (їх використовують для
власного споживання). Сьогодні існують об'єктивні передумови до посилення виробничої функції
домогосподарств.
7. Переважну частину коштів, отриманих від продажу ресурсів,
домогосподарства витрачають на споживання. У країнах з розвиненою економікою на споживчі
видатки домогосподарств може припадати до двох третин валового внутрішнього продукту. В
Україні упродовж останніх років цей показник становить приблизно 55%.
8. Домогосподарства заощаджують, якщо вони не повністю витрачають свої поточні доходи на
придбання товарів і послуг. Заощадження - це та частина використовуваного доходу, яка не
витрачається на споживання. У країнах з розвиненою економікою заощадження
домогосподарств є основним джерелом інвестицій, які визначають розвиток економіки країни. В
Україні й досі приблизно дві третини заощаджень населення зберігається у вигляді готівки в
національній та іноземній валюті.
Домогосподарство як суб'єкт ринкової економіки
343
9. Родинний розподіл доходів - це розподіл використовуваного доходу між різними
домогосподарствами. Зазвичай родинний розподіл доходів виявляє значну майнову нерівність у
суспільстві. Нерівномірність розподілу доходів є різною в різних суспільствах. В Україні за час
ринкового реформування економіки ступінь майнового розшарування населення істотно зріс.
10. Пом'якшення нерівності розподілу доходів у суспільстві є одним з найважливіших завдань
держави у ринковій економіці Для розв'язання цієї проблеми уряди країн здійснюють політику
соціального захисту населення. У країнах з перехідною економікою основними складниками
системи соціального захисту є пільги окремим категоріям населення, соціальна допомога та
соціальне страхування. Чинна система пільг в Україні недостатньо ефективна. Багато фахівців
вважає, що доцільно замінити її системою адресної грошової допомоги.
344
Тема 10
ТЕСТИ
V І. Коли вперше застосували термін "економіка "?
а) 600 років до нашої ери;
б) 400 років до нашої ери;
в) 200 років до нашої ери;
г) правильна відповідь не наведена.
- 2. Хто є автором терміну "економіка "?
а) Платон;
б) Ксенофонт;
в) Арістотель;
г) правильна відповідь не наведена.
3. Який термін у перекладі означає мистецтво ведення домашнього господарства?
а) економіка;
б) мікроекономіка;
в) макроекономіка;
г) політекономія.
4. Економіка як дисципліна сформувалася у:
а) X-ХПст.;
б) XII 1-Х Уст.;
в) ХУІІ-ХУШст.;
г) правильна відповідь не наведена.
5. Хто є автором терміну "політична економія "?
а) А. Сміт;
б) А. Монкретьєн;
в) К. Маркс;
г) правильна відповідь не наведена.
6. Коли був введений термін "політична економія "?
а) 1500р.;
б) 1615р.;
в) 1715р.;
г) правильна відповідь не наведена.
Тести
345
І// у 7. Предметом якої науки виступає організація і управління суспільним * господарством?
а) політекономії;
б) мікроекономіки;
в) макроекономіки;
г) правильна відповідь не наведена.
8. Предметом політичної економії марксисти вважали:
а) продуктивні сили;
б) виробничі відносини;
в) взаємозв'язок продуктивних сил і виробничих відносин;
г) правильна відповідь не наведена.
І/ 9. Господарська діяльність людей стосується:
а) виробництва життєвих благ',
б) обміну і розподілу життєвих благ;
в) споживання життєвих благ;
г) усі відповіді правильні.
І/ 10. Що лежить в основі предмету економічної теорії?
а) гроші і ціни;
б) потреби і ресурси;
в) відносини між людьми в ході виробництва;
г) правильна відповідь не наведена.
^' 11. Наука, яка досліджує національну економіку в цілому і оперує агрегатними показниками:
а) макроекономіка;
б) мікроекономіка;
в) політекономія;
г) правильна відповідь не наведена. І
* 12. Наука, що вивчає окремі економічні одиниці, оперує поняттями "фірма", "домогосподарство"тощо:
а) мікроекономіка;
б) макроекономіка;
в) політекономія;
г) правильна відповідь не наведена.
'- 13. Метод економічної науки, який полягає в очищенні інформації від другорядного, випадкового і
виділенні в ній головного, типового, сталого:
а) наукової абстракції;
б) моделювання;
в) індукції;
г) правильна відповідь не наведена.
346
Тести
14. Рух від одиничного до загального, від фактів до теорій:
а) індукція;
б) дедукція;
в) наукова абстракція;
г) правильна відповідь не наведена.
/ 15. Рух від загального до одиничного, від теорій до фактів:
а) індукція;
б) дедукція;
в) наукова абстракція;
г.) правильна відповідь не наведена.
і/16. Формулювання економічних понять і категорій, принципів та теорій у ході систематизації та
узагальнення фактів називають:
а) економічним аналізом;
б) дедукцією;
в) науковою абстракцією;
г) правильна відповідь не наведена.
17. Науково обгрунтоване припущення, сформульоване на основі логіки та інтуїції, яке вимагає
підтвердження та перевірки на практиці:
а) гіпотеза;
б) теорія;
в) закон;
г) правильна відповідь не наведена.
18. Наука, яка базується на фактах, називається:
а) описовою;
б) емпіричною;
в) теоретичною;
г) правильна відповідь не наведена.
19. Що є джерелом отримання фактів у ході економічного дослідження?
а) спостереження;
б) вивчення даних економічної історії;
в) статистичні та бухгалтерські дані;
г) усі відповіді правильні.
\
20. Економічна політика, спрямована на розв'язання певних економічних проблем:
а) прикладна економічна наука;
б) теоретична економічна наука;
в) емпірична економічна наука;
г) правильна відповідь не наведена.
Тести
347

5
21. В економічній науці використовується метод:
а) порівняння;
б) експерименту;
в) математичного моделювання;
г) усі відповіді правильні.
І І/
22. Метод економічної науки, який базується на умовному, спрощеному відображенні економічної
дійсності опосередковано, тобто через вивчення інших, доступних для дослідження об'єктів:
а) наукової абстракції;
б) моделювання;
в) дедукції;
?) правильна відповідь не наведена.
23. Які бувають моделі?
а) табличні;
б) графічні;
в) економіко-математичні;
г) усі відповіді правильні.
24. Який економічний закон є емпіричним?
а) закон спадної віддачі;
б) закон зростання потреб;
в) закон рівноваги між попитом і пропозицією на досконало конкурентному ринку;
г) правильна відповідь не наведена.
25. Прикладом теоретичного економічного закону є:
а) закон спадної віддачі;
б) закон попиту;
в) закон рівноваги між попитом і пропозицією на досконало конкурентному ринку;
г) правильна відповідь не наведена.
26. Термін, який означає узагальнення або виявлення закономірностей у поведінці індивідів та
інститутів:
а) принцип;
б) закон;
в) теорія;
г) усі відповіді правильні.
27. Що відображає сталі причшию-наслідкові зв 'язки між економічними явищами?
а) економічний закон;
б) економічна категорія; __
348
Тести
в) економічна модель;
г) правильна відповідь не наведена.
28. Економічне сприйняття ґрунтується на:
а) обмеженості благ;
б) раціональній поведінці;
в) порівнянні вигод і витрат;
г) правильна відповідь не наведена.
/ (/ 29. Які функції виконує економічна теорія?
а) світоглядну;
б) теоретико-пізнавальну;
в) методологічну;
г) усі відповіді правильні.
30. Позитивний аспект економічної науки полягає у:
а) з 'ясуванні тенденцій та закономірностей економічного розвитку;
б) виробленні принципів економічної політики держави;
в) рекомендації конкретних заходів для розв'язання певної економічної проблеми;
г) усі відповіді правильні.
31. Нормативний аспект економічної науки полягає у:
а) з'ясуванні тенденцій та закономірностей економічного розвитку;
б) виробленні принципів економічної політики держави;
в) дослідженні і поясненні фактичного стану економіки;
г) усі відповіді правильні.
32. Яке твердження стосується позитивної економіки?
а) у 2000р. темп інфляції становив 15%;
б) у 2001 р. для зниження темпу інфляції необхідно обмежити емісію грошей;
в) у 2001 р. варто ввести в обіг нові грошові знаки;
г) правильна відповідь не наведена.
33. Яке твердження стосується нормативної економіки?
а) у 2000р. темп інфляції становив 15%;
б) у 2001 р. для зниження темпу інфляції необхідно обмежити емісію грошей;
в) у 2001 р. дефіцит державного бюджету становив 5 млрд.грн.;
г) правильна відповідь не наведена.
34. Напрям економічної науки, представники якого досліджували сферу обігу І ототожнювали багатство
країни з грішми:
а) меркантилізм;
Тести
349
б) класичний;
в) кейнсіанство;
г) правильна відповідь не наведена.
7
55. Який напрям в економічній науці багатством націй вважав "продукт землі", створений
землеробством?
а) меркантилізм;
б) фізіократизм;
в) класична школа;
г) правильна відповідь не наведена.
у 36. Напрям економічної науки, представники якого пов 'язували джерело багатства нації з поділом
праці:
а) меркантилізм;
б) кейнсіанство;
в) класична школа;
г) правильна відповідь не наведена.
37. Хто є автором теорії "невидимоїруки"?
а) Ф. Кене;
б) А. Сміт;
в) К. Маркс;
г) правильна відповідь не наведена.
38. Хто здійснив поділ економічної науки па позитивну і нормативну?
а) А. Монкретьєн;
б) У. Петті;
в) Дж. М. Кейнс;
г) правильна відповідь не наведена.
Х
- 39. Представники класичного напряму економічної науки виступали:
а) за державне втручання в економіку;
б) проти державного втручання в економіку;
в) за опосередковане державне втручання в економіку;
г) правильна відповідь не наведена.
40. Який напрям економічної науки сформувався па базі класичної політичної економи, соціалістичної
ідеї та філософської діалектики?
а) марксизм;
б) монетаризм;
в) кейнсіанство;
г) правильна відповідь не наведена.
, л / 41. Хто є представником меркантилістів?
а) Ф. Кене;___________________________________________
__ Тести
350
б) А. Монкретьєн;
в) А. Сміт:
?) усі відповіді правильні.
V 42. Хто є автором "Капіталу "?
а) К. Маркс;
б) Т. Мальтус;
в) А. Монкретьєн;
г) правильна відповідь не наведена.
43. Суб'єктивно-психологічний підхід до визначення вартості простежується у представників:
а) школи трудової теорії вартості;
б) австрійської школи граничної корисності;
в) нової історичної школи;
г) правильна відповідь не наведена.
ч 44. Яка школа акцентувала у вагу на розвитку мікроекономічного аналізу і сприяла формуванню
мікроекономіки?
а) нова історична школа;
б) Кембріджська школа;
в) Американська школа;
г) правильна відповідь не наведена.
45. Звідки бере свої коріння сучасний інституціоналізм?
а) з нової історичної школи;
б) з Кембріджської школи;
в) з Американської школи;
г) правильна відповідь не наведена.
46. Представник якої школи створив теорію граничної продуктивності та обґрунтував принцип
маржиналізму?
а) Австрійської школи граничної корисності;
б) Американської школи;
в) школи трудової теорії вартості;
г) правильна відповідь не наведена.
47. Відомий економіст, який увів в економічну теорію макроекономічішй аналіз:
а) Ф. Кене;
б) Дж. Юіарк;
в) Дме. М. Кейнс;
г) правильна відповідь не наведена. \ •
48. Напрям економічної науки, представники якого обгрунтували необхідність державного втручання в
економіку:
Тести
351
а) класичний;
б) кейнсіанство;
в) монетарнім;
г) правильна відповідь не наведена.
"•л V 49. Який сучасний напрям економічної науки акценту>с увагу на пропозиції грошей в економіці?
а) мопетаризм;
б) теорія раціональних сподівань;
в) економіка пропозиції;
г) правильна відповідь не наведена.
// V 50. Авторами концепцп "соціального ринкового господарства", що спирається на
загальнолюдські принципи, є представники:
а) неоліберальної школи;
б) кейнсіаіїства;
в) монетаризму;
г) правильна відповідь не наведена.
51. Представники якого сучасного напряму економічної науки наголошують на ролі та значенні комп
'ютеризацпу процесі отримання необхідної інформації на ринку?
а) монетаризму;
б) теорії раціональних сподівань;
в) економіки пропозиції;
г) правильна відповідь не наведена.
52. Представники якого сучасного напряму економічної науки основну увагу приділяють податковому
регулюванню з метою стимулювання національного виробництва?
а) монетаризму;
б) теорії раціональних сподівань;
в) економіки пропозиції;
г) правильна відповідь не наведена.
53. Відомий український економіст, який синтезував трудову теорію вартості та теорію граничної
корисності:
а) М. Балудянський;
б) С. Подолинський;
в) М. Туган-Барановський;
г) правильна відповідь не наведена.
54. Відомий український економіст, який у своєму дослідженні намагався знайти шляхи уникнення
енергетичної кризи:
а) Є. Слуцький;
352
Тести
б) М. Зібер;
в) С Подолинський;
г) правильна відповідь не наведена.
55. Відомий український економіст, який сприяв використанню математичних методів в економічній
науці, забезпечивши розвиток економетрики:
а) €. Слуцький;
б) М. Балудянський;
в) С. Подолинський;
г) правильна відповідь не наведена.
56. Відчуття нестачі чогось, що необхідне для підтримання життєдіяльності та розвитку людської
особистості:
а) попит;
б) потреба;
в) пропозиція;
г) правильна відповідь не наведена.
57. Потреби у повітрі, воді, ЬІсі - це потреби:
а) біологічні;
б) соціальні;
в) колективні;
г) правильна відповідь не наведена.
58. Потреба людини у самореалізації - це потреба:
а) нематеріальна;
б) соціальна;
в) індивідуальна;
г) усі відповіді правильні.
59. До нематеріальних потреб належать потреби в:
а) одязі, житлі;
б) послугах освіти, медицини;
в) продуктах харчування, автомобілях;
г) правильна відповідь не наведена.
60. Які потреби задовольняються за допомогою предметів розкоші?
а) соціальні;
б) вишукані;
в) біологічні;
г) правильна відповідь не наведена.
61. Хто запропонував класифікацію людських потреб, представивши їх у вигляді піраміди?
Тести
а) Т. Мальтус;
б) А. Маршал т;
в) А. Маслоу.
?) правильна відповідь не наведена.
62. Що є характерним для людських потреб?
а) вони є обмежені;
б) їх не молена задовольнити;
в) вони постійно зменшуються;
г) правильна відповідь не наведена.
63. Людські потреби:
а) зростають із розширенням виробництва;
б) зменшуються із розширенням виробництва;
в) не залежать від рівня виробництва;
г) правильна відповідь не наведена.
64. Хто виступає суб'єктами економічних інтересів?
а) окремі індивіди та домогосподарства;
б) трудові колективи та фірми;
в) суспільство загалом;
г) усі відповіді правильні.
65. Зростання курсу акцій на ринку - це:
а) особистий економічний інтерес;
б) груповий економічний інтерес;
в) національний економічний інтерес; г.) правильна відповідь не наведена.
66. Що відноситься до матеріальних ресурсів?
а) земля і капітал;
б) земля і праця;
в) капітал і підприємництво;
г) правильна відповідь не наведена.
67. Що відноситься до людських ресурсів?
а) земля і праця;
б) праця і капітал;
в) земля і капітал;
г.) правильна відповідь не наведена.
68. До якого економічного ресурсу належать гроші?
а) до землі;
б) до праці;
в) до капіталу;
г) правильна відповідь не наведена._____________
Тести
354
69. Що г характерним для капіталу?
а) він с результатом попередньої праці людей;
б) він с необмежений;
в) він с даровим благом природи;
г) правильна відповідь не наведена.
70. Вамсливого значення у виробництві капітал набуває:
а) у X ст.;
б)уХУШст.;
в) у XУст.;
г.) правильна відповідь не наведена.
71. Що не є характерним для економічних ресурсів?
а) вони с рідкісні;
б) вони є кііькісно обмежені;
в) їх кількість постійно зростає;
г) правильна відповідь не наведена.
72. Продуктивність праці ~ це:
а) кількість продукції, виробленої за одиницю часу;
б) кількість часу, необхідна на виготовлення одиниці продукції;
в) витрати фізичної, розумової та нервової енергії за одиницю часу;
г) правильна відповідь не наведена.
73. Що належить до основного капіталу?
а) будівлі та споруди;
б) сировина та паливо;
в) матеріали та енергія;
г) правильна відповідь не наведена.
74. Що належить до обігового капіталу?
а) будівлі та споруди;
б) сировина та матеріали;
в) машини та обладнання;
г) правильна відповідь не наведена.
75. Що означає моральне зношення основного капіталу?
а) він стає фізично непридатним;
б) він потребує невідкладного ремонту;
в) він знецінюється внаслідок появи сучаснішого обладнання;
г) правильна відповідь не наведена.
76. Норма амортизації- це:
а) відношення суми амортизаційних відрахувань до вартості основного капіталу;
Тести
355
б) добуток суми амортизаційних відрахувань та вартості основного капіталу;
в) відношення вартості основного капіталу до суми амортизаційних відрахувань;
г) правильна відповідь не наведена.
77. З якою метою проводиться політика прискореної амортизації?
а) щоб запобігти фізичному зношенню основного капіталу;
б) щоб запобігти моральному зношенню основного капіталу;
в) щоб стримати оновлення виробництва;
г) правильна відповідь не наведена.
78. Що належить до економічного ресурсу "земля"?
а) силові машини та установки;
б) орні землі, корисні копалини;
в) пластмаса, залізо;
г) правильна відповідь не наведена.
79. Що належить до економічного ресурсу "підприємництво"?
а) організаторські здібності;
б) комунікабельність;
в) оперативність прийняття рішень;
г) усі відповіді правильні.
80. Галузі суспільного виробництва, що надають матеріальні послуги:
а) транспорт, зв'язок;
б) наука, культура;
в) освіта, охорона здоров'я;
г) правильна відповідь не наведена.
81. Галузі суспільного виробництва, що надають нематеріальні послуги:
а) транспорт, зв'язок;
б) торгівля;
в) освіта, охорона здоров'я;
г) усі відповіді правильні.
82. Які стадії проходить суспільний продукт у своєму кругообігу?
а) виробництво;
б) розподіл і обмін;
в) споживання;
г) усі відповіді правильні.
83. Виробництво, яке розглядають не як окремий акт, а як безперервний процес, називається:
а) інвестуванням;
356
Тести
б) зростанням;
в) відтворенням;
г) правильна відповідь не наведена.
84. Відношення між результатом і затратами на цей результат називають:
а) продуктивністю;
б) інтенсивністю;
в) ефективністю;
г) правильна відповідь не наведена.
85. Збільшення виробництва суспільного продукту порівняно з попереднім періодом - це:
а) відтворення;
б) зростання;
в) інвестування;
г) правильна відповідь не наведена.
86. При якому відтворенні процес виробництва повторюється з року в рік у незмінних масштабах?
а) простому;
б) зростаючому;
в) розширеному;
г) правильна відповідь не наведена.
87. Що є синонімом економічного зростання?
а) просте відтворення;
б) розширене відтворення;
в) стабільне відтворення;
г) правильна відповідь не наведена.
88. За якого економічного зростання збільшення виробництва досягається за рахунок кількісного
нарощування економічних ресурсів?
а) інтенсивного;
б) прогресивного;
в) екстенсивного;
г) правильна відповідь не наведена.
89. За якого економічного зростання збільшення виробництва досягається підвищенням виробничої
ефективності використовуваних ресурсів?
а) інтенсивного;
б) регресивного;
в) екстенсивного;
г.) правильна відповідь не наведена.
Тести
357
90. Залучення ресурсів для виробництва найпотрібнішої суспільству продукції означає забезпечення:
а) розподільної ефективності;
б) виробничої ефективності;
в) пропорційної ефективності;
г) правильна відповідь не наведена.
91. Використання найсучаснішої технології, яка забезпечує максимальну віддачу від залучених ресурсів,
передбачає досягнення:
а) розподільної ефективності;
б) виробничої ефективності;
в) пропорційної ефективності;
г) правильна відповідь не наведена.
92. Яке з наведених припущень не відповідає умовам побудови кривої трансформації?
а) економіка функціонує за умови повної зайнятості;
б) наявні ресурси постійні за кількістю та якістю;
в) технологія виробництва є змінною;
г) у межах економіки виготовляється всього два види продукції.
93. Який вигляд має крива виробничих можливостей?
а) висхідна;
б) ламана;
в) опукла;
г) правильна відповідь не наведена.
94. Кожна точка на кривій трансформації відображає:
а) одночасне максимальне виробництво обох продуктів;
б) максимальне виробництво одного з продуктів;
в) мінімальне виробництво обох продуктів;
г) правильна відповідь не наведена.
95. Точки, які лежать нижче кривої трансформації:
а) є недосяжними;
б) означають неповне залучення ресурсів у виробництво;
в) відповідають потенційному обсягу виробництва;
г) правильна відповідь не наведена.
96. Точки, що лежать вище кривої виробничих можливостей:
а) означають неповне залучення ресурсів у виробництво;
б) стають досяжними за умови економічного зростання;
в) є досяжними лише за незмінної технології;
г) правильна відповідь не наведена.
358
Тести
97. Кількість товару, від якої треба відмовитися, щоб отримати деяку кількість іншого товару,
називається:
а) абсолютною вартістю;
б) альтернативною вартістю;
в) порівняльною вартістю;
г) правильна відповідь не наведена.
98. Закон зростання альтернативної вартості формулюється наступним чином:
а) для отримання додаткової одиниці потрібного продукту доводиться відмовлятися від щораз більшої
кількості іншого продукту;
б) для отримання додаткової одиниці потрібного продукту доводиться відмовлятися від щораз меншої
кількості іншого продукту;
в) для отримання додаткової одиниці потрібного продукту доводиться відмовлятися від такої ж кількості
іншого продукту;
г) правильна відповідь не наведена.
99. Що є основою дії закону зростання альтернативної вартості?
а) досконала еластичність ресурсів;
б) відсутність повної взаємозамінюваності ресурсів;
в) повна взаємозамінюваність ресурсів;
г) правильна відповідь не наведена.
100. За умови економічного зростання крива виробничих можливостей:
а) переміститься ліворуч;
б) переміститься праворуч;
в) не буде переміщуватися;
г) правильна відповідь не наведена.
101. Рух вгору по кривій виробничих можливостей означає:
а) зменшення виробництва одного виду продукції і збільшення виробництва іншого;
б) зменшення виробництва двох видів продукції;
в) збільшення виробництва двох видів продукції;
г) правильна відповідь не наведена.
102. Рух вниз по кривій виробничих можливостей означає:
а) зменшення виробництва одного виду продукції і збільшення виробництва іншого;
б) зменшення виробництва двох видів продукції;
в) збільшення виробництва двох видів продукції;
г) правильна відповідь не наведена.
< 103. Форма господарства, при якій продукти праці призначені для задоволення власних потреб
виробника:
Тести ~~ ~
а) товарна;
б) натуральна;
в) змішана;
г) правильна відповідь не наведена.
104. Форма господарства, при якій продукти праці призначені для продажу чи обміну на ринку:
а) товарна;
б) натуральна;
в) змішана;
г) правильна відповідь не наведена.
- /05. Коли в Європі починає домінувати товарна форма господарства?
а) уХ-ХУст.;
б) у ХУІІ-ХІХст.;
в) у УІІ-Хст.;
г) правильна відповідь не наведена.
* 106.3 чим пов 'язане виникнення та становлення товарного господарства?
а) з поглибленням поділу праці;
б) з розвитком міст;
в) з розвитком ремесел;
г) усі відповіді правильні.
V 107. Яка головна галузь натуральної економіки?
а) ремесло;
б) торгівля;
в) сільське господарство;
г) правильна відповідь не наведена.
~) '•/ 108. Спеціалізація виробників на виробленні певних видів продукції або на виконанні конкретних
операцій — це:
а) кооперація;
б) суспільний поділ праці;
в) інтеграція;
г) правильна відповідь не наведена.
У 109. Суспільний поділ праці ґрунтується на принципі:
а) абсолютної переваги;
б) відносної переваги;
в) порівняльної переваги;
г) правильна відповідь не наведена.
/
) ^ 110. Як називається поділ праці (на окремі сфери) в межах національної економіки?
Тести

а) загальний;
б) частковий;
в) одиничний;
г) правильна відповідь не наведена.
У 111. Як називається поділ праці всередині підприємства між цехами та майстернями?
а) загальний;
б) частковий;
в) одиничний;
г) правильна відповідь не наведена.
/112. Як називається поділ праці у межах великих сфер національної економіки на окремі галузі?
а) загальний;
б) частковий;
в) одиничний;
г) правильна відповідь не наведена.
113. Поділ праці між- окремими регіонами країни позивають:
а) загальним;
б) частковим;
в) територіальним;
г) правильна відповідь не наведена.
114. Поділ праці між країнами називають:
а) територіальним;
б) загальним;
в) міжнародним;
г) правильна відповідь не наведена.
115. Що не є визначальною рисою товарного господарства?
а) суспільний поділ праці;
б) економічна відокремленість виробників як власників;
в) обмін продуктами у формі купівлі-продажу;
г) замкнутий кругообіг продукту в межах господарства.
116. Що характерне для натурального господарства?
а) нерозвиненість суспільного поділу праці;
б) примітивність потреб;
в) низький рівень розвитку виробництва;
г) усі відповіді правильні.
117. Обмін різними видами діяльності та продукцією:
а) кооперація;
Тести
361
б) інтеграція;
в) суспільний події праці:
г) правильна відповідь не наведена.
і/ 118. Прямий продуктообмін називають:
а) торгівлею;
б) бартером;
в) суспільним поділом праці;
г) правильна відповідь не наведена.
. 779. Який вид товарного господарства ґрунтується на одноосібній приватній власності і особистій праці
виробника?
а) просте;
б) підприємницьке;
в) державне;
г) правильна відповідь не наведена.
/ 120. Вид товарного господарства, що передбачає різні форми приватної власності та наймання
працівників:
а) просте;
б) підприємницьке;
в) державне;
г) правильна відповідь не наведена.
121. Вид товарного господарства, що ґрунтується на державній власності та найманій працівників:
а) просте;
б) підприємницьке;
в) державне;
г) правильна відповідь не наведена.
122. Хто забезпечує макрокоординацію в умовах сучасного товарного виробництва?
а) ринковий механізм;
б) об'єднання виробників;
в) держава;
г) усі відповіді правильні.
V 123. Здатність товару задовольняти певну потребу людини - це:
а) споживна вартість;
б) мінова вартість;
в) альтернативна вартість;
г) правильна відповідь не наведена.
' 124. Здатність товару у певних пропорціях обмінюватися на інший товар або на гроші називають:
_ __
а) споживною вартістю;
б) міновою вартістю;
в) альтернативною вартістю;
?) правильна відповідь не наведена.
;/' 725. Що характерне для економічних благ?
а) вони є дарами природи;
б) існують в необмеженій кількості;
в) вони є результатом господарської діяльності;
г) усі відповіді правильні.
126. Що належить до позаекономічних благ?
а) комп'ютер;
б) вода в джерелі;
в) хліб;
г) правильна відповідь не наведена.
127. Прихильники теорії трудової вартості вважають, що мінова вартість товару визначається:
а) затратами праці на виробництво цього товару;
б) суб'єктивною оцінкою товару споживачем;
в) потребою в цьому товарі;
г) правильна відповідь не наведена.
128. Хто не є прихильником трудової теорії вартості?
а) К. Маркс;
б) А. Сміт;
в) Д. Рікардо;
г) К. Менгер.
129. Автори теорії граничної корисності належать до:
а) Американської школи;
б) Австрійської школи;
в) Кембріджської школи;
г) правильна відповідь не наведена.
130. Теорія граничної корисності виходить з положення, що у створенні вартості бере участь:
а) праця і підприємницький хист;
б) капітал;
в) земля;
г) усі відповіді правильні.
131. Суб'єктивна оцінка блага залежить від:
а) кількості блага;
Тести
363
б) потреби в ньому;
в) ступеня насиченості потреби в ньому; ?) усі відповіді правильні.
V 132. Який товар виконував роль грошей у слов'янських народів?
а) мед;
б) віск;
в) сіль;
г) хутро.
133. Швидкість і легкість, з якою певний актив перетворюється у засіб обігу, називають:
а) девальвацією;
б) ліквідністю;
в) конвертованістю;
г) правильна відповідь не наведена.
[у 134. Наказ банкові, який виписав власник вкладу про видачу зі свого рахунку х грошей пред'явникові,
називають:
а) чеком;
б) векселем;
в) банкнотою;
г) правильна відповідь не наведена.
' /35. Борговий документ установленого законом зразка про обов'язкову оплату боржником певної суми
грошей у вказаний строк:
а) вексель;
б) чек;
в) банкнота;
г) правильна відповідь не наведена.
У
'; V 136. Коли в Україні-Русі з'явилися перші монети?
а) у Хет.;
б) у XУст.; в)уХПст.;
г) правильна відповідь не наведена.
У 737. Яка функція грошей означає створення багатства?
а) міра вартості;
б) засіб обміну;
в) засіб нагромадження;
г) правильна відповідь не наведена.
138. Яку функцію виконують гроші, вимірюючи ціни усіх інших товарів?
а) міру вартості; —
б) засіб обміну;
в) засіб нагромадження;
г) правильна відповідь не наведена.
139. Яку функцію виконують гроші, виступаючи посередником між продавцем та покупцем?
а) міру вартості;
б) засіб обміну;
в) засіб нагромадження;
г) правильна відповідь не наведена.
140. Яку частку становить готівка у розвинутих країнах?
а) 30%;
б) 20%;
в) 70%;
г) правильна відповідь не наведена.
141. Кількість грошей, яку сплачують за одиницю певного товару, називають:
а) ціною;
б) вартістю;
в) тарифом;
г) правильна відповідь не наведена.
142. У чому виражається абсолютна ціна?
а) у грошах;
б) у відсотках;
в) у певній кількості іншого товару;
г) правильна відповідь не наведена.
143. У чому виражається відносна ціна?
а) у грошах;
б) у відсотках;
в) у певній кількості іншого товару;
г) правильна відповідь не наведена.
144. Адміністративні ціни визначаються:
а) виробником;
б) ринком;
в) державним органом;
г) правильна відповідь не наведена.
145. Ринкові ціни визначаються:
а) виробником;
б) державним органом;
Тести -,.
365
в) співвідношенням попиту та пропозиції; ?) правильна відповідь не наведена.
*'~ ' /
,-, ' 146. Яку функцію виконує ціна на ринку?
а) інформаційну:
б) нормувальну;
в) стимулювальну;
г) усі відповіді правильні.
147. Елементом грошової системи є:
а) найменування грошової одиниці;
б) види державних грошових знаків;
в) регламентація безготівкових розрахунків;
г) усі відповіді правильні.
148. Грошова система, у якій роль грошей викопують два дорогоцінні метали, називається:
а) монометалізмом;
б) біметалізмом;
в) поліметалізмом;
г) правильна відповідь не наведена.
149. Грошова система, у якій роль грошей виконує один метал, називається:
а) монометалізмом;
б) біметалізмом;
в) поліметалізмом;
г) правильна відповідь не наведена.
) 150. За якого виду золотого монометалізму відбувався вільний ввіз, вивіз та карбування золотих
монет, а також їх відповідність золотому запасу країни?
а) золотомонетного стандарту;
б) золотодевізного стандарту;
в) золотозливкового стандарту;
г) правильна відповідь не наведена.
У ' /57. За якого виду золотого монометалізму передбачену законом суму паперових грошей можна було
обміняти на золото?
а) золотомонетного стандарту;
б) золотодевізного стандарту;
в) золотозливкового стандарту;
г) правильна відповідь не наведена.

г
152. Що таке девіз?
366
Тести
а) іноземна валюта, яку розмінювали на золото;
б) валюта, яку неможна було розміняти на золото;
в) сума паперових грошей, яку можна було обміняти на золотий зливок,
г) правильна відповідь не наведена.
[/ 153. Яка валюта до 1971р. обмінювалася на золото?
а) фунт стерлінгів;
б) франк;
в) долар;
г) правильна відповідь не наведена.
154. Співвідношення золотого вмісту грошових одиниць називається:
а) тезаврація;
б) девальвація;
в) монетний паритет;
г) правильна відповідь не наведена.
155. З якого часу золото перестало виконувати роль грошей?
а) з початку X У Лет.;
б) з кінця ХХст.;
в) з середини ХІХст.;
г) правильна відповідь не наведена.
156. До якої групи валют належить гривня України?
а) вільно конвертовані;
б) частково конвертовані;
в) неконвертовані;
г) правильна відповідь не наведена.
І/ 157. Пропорцію обміну валют називають:
а) валютним курсом;
б) монетним паритетом;
в) альтернативною вартістю;
г) правильна відповідь не наведена.
158. Що є елементом золотовалютних резервів країни?
а) золото;
б) резервні валюти;
в) спеціальні права запозичення;
г) усі відповіді правильні.
159. Основними компонентами економічної системи є:
а) спосіб вирішення основних проблем організації економіки;
б) власність на виробничі ресурси та вироблені блага;
в) принцип розподілу і перерозподілу створеного національного продукту;
г) усі відповіді правильні.
Тести ...
367
- 160. Який епосів вирішення основних проблем організації економіки характерний для комаидно-
ї /

адміністративної системи?
а) спонтанний;
б) стихійний;
в) ієрархічний;
?) правильна відповідь не наведена.
/ 161. Сукупність прав окремого індивіда, групи людей або держави на володіння, розпорядження та
користуваїиія конкретними благами:
а) власність;
б) повноваження;
в) потреби;
г) правильна відповідь не наведена.
І/ 762. Яке право власності означає, що певний об 'єкт власності належить певному суб'єкту
необмежена в часі?
а) володіння;
б) розпорядження;
в) користування;
г) правильна відповідь не наведена.
163. Яке право власності означає ухвалення управлінських рішень із приводу функціонування і реалізації
об'єкта власності?
а) володіння;
б) розпорядження;
в) користування;
г) правильна відповідь не наведена.
V 164. Яке право власності означає застосування у виробництві і споживанні корисних властивостей
об'єкта власності?
а) володіння;
б) розпорядження;
в) користування;
г) правильна відповідь не наведена.
у
765. Хто визначив найбільш повну класифікацію прав власності?
а) А. СміттаД. Рікардо;
б) Р. Коуз та А. Оноре;
в) К. Менгер та Ф. Візер;
г) правильна відповідь не наведена.
V 766. При якому типі власності усі права власності належать окремій фізичній чи юридичній особі?
а) приватному;
б) державному;

368
Тести
в) змішаному;
г) правильна відповідь не наведена.
167. Суб 'сктами приватної власності є:
а) окремі індивіди;
б) домогосподарства;
в) корпорації;
г) усі відповіді правильні.
168. Суб'єктами державної власності є:
а) центральний банк;
б) урядові інституції;
в) міністерства;
г) усі відповіді правильні.
169. Об'єктами власності є:
а) земля;
б) цінні папери;
в) капітальні блага;
г) усі відповіді правильні.
170. Коли в Україні був прийнятий Закон "Про власність "?
а) у 1990р.;
б) у 1991р.;
в) у 1995р.;
г) правильна відповідь не наведена.
171. Власність адміністративно-територіальних одиниць:
а) кооперативна;
б) колективна;
в) комунальна;
г) правильна відповідь не наведена.
172. Конституцією України визначено:
а) приватну форму власності;
б) державну форму власності;
в) комунальну форму власності;
г) усі відповіді правильні.
' 173. Головним об'єктом інтелектуальної власності є:
а) цінні папери;
б) інформація;
в) гроші;
г) правильна відповідь не наведена.
Тести
369
і/ 174. На сьогодні в Україні домінує:
а) корпоративна форма власності;
б) комунальна форма власності;
в) одноосібне володіння;
?,) правильна відповідь не наведена.
175. Переконання, що впливають на стосунки мЬк індивідами або групами людей та на відносини в
суспільстві загалом:
а) потреби;
б) цінності;
в) інтереси;
г) правильна відповідь не наведена.
176. У якій системі цінностей кожна особа шукає шляхи самоствердження та розглядається як
унікальна?
а) індивідуалістсько-конкурентній;
б) групово-кооперативній;
в) егалітарно-колективістській;
г) усі відповіді правильні.
1 77. У якій системі цінностей кожна особа добровільно підпорядковує себе вищим цілям та
розглядається як частина суспільного ладу, що реалізовує себе через взаємодію з іншими людьми?
а) індивідуалістсько-конкурентнш;
б) групово-кооперативній;
в) егалітарно-колективістській ;
г) усі відповіді правильні.
178. В основі якої системи цінностей лежить ідея рівності людей щодо прав на задоволення своїх
потреб і щодо обов'язків перед суспільством?
а) індивідуалістсько-конкурентної;
б) групово-кооперативної;
в) егалітарно-колективістської;
г) усі відповіді правильні.
. Яка форма політичного правління передбачає наявність однієї партії при владі та однієї чи кількох в
опозиції?
а) противага;
б) колегіальна;
в) унітарна;
г.) правильна відповідь не наведена.
~; 180. Яка форма політичного правління передбачає наявність в уряді представників відрізних груп
виборців?
а) противага;
370
Тести
б) колегіальна;
в) унітарна;
г) правильна відповідь не наведена.
181. Яка форма політичного правління не передбачає наявність будь-якої опозиції при владі?
а) противага;
б) колегіальна;
в) унітарна;
г) правильна відповідь не наведена.
182. Яка форма політичного правління не е демократичною?
а) противага;
б) колегіальна;
в) унітарна;
г) усі відповіді правильні.
183. Складовою суспільного ладу є:
а) цінності;
б) форма політичного правління;
в) економічна система;
г) усі відповіді правильні.
\І _
' 184. Егалітарно-колективістська система цінностей та унітарна форма політичного правління
породжують:
а) ринкову економіку;
б) адміністративно-комаидну економіку;
в) змішану економіку;
г) правильна відповідь не наведена.
185. Індивідуалістсько-конкурентна система цінностей та політичне правління у формі противаги
породжують:
а) систему вільного підприємництва;
б) систему узгодженого вільного підприємництва;
в) систему розподільчого соціалізму;
г) правильна відповідь не наведена.
186. Групово-кооперативна система цінностей та колегіальна форма політичного правління
породжують:
а) систему вільного підприємництва;
б) систему узгодженого вільного підприємництва;
в) систему розподільчого соціалізму;
г) правильна відповідь не наведена.
187. Економічна система вільного підприємництва є характерною для:
Тести
371
а) США;
б) Франції;
в) Японії;
г) усі відповіді правильні.
188. Економічна система узгодженого вільного підприємництва є характерною для:
а) Німеччини;
б) Франції;
в) Японії;
г) усі відповіді правильні.
189. Економічна система розподільчого соціалізму є характерною для:
а) Німеччини;
б) Швеції;
в) Японії;
г) усі відповіді правильні.
190. До продуктивних сил належать:
а) засоби праці;
б) предмети праці;
в) працівники;
г) усі відповіді правильні.
191. Економічна система, у якій панує ручна праця:
а) доіндустріальне суспільство;
б) індустріальне суспільство;
в) постіндустріальне суспільство;
г) правильна відповідь не наведена.
^ 192. Економічна система, основою якої є машинна праця:
а) доіндустріальне суспільство;
б) індустріальне суспільство;
в) постіндустріальне суспільство;
г) правильна відповідь не наведена.
У
193. Економічна система, що ґрунтується на автоматизованій праці:
а) доіндустріальне суспільство;
б) індустріальне суспільство;
в) постіндустріальне суспільство;
г) правильна відповідь не наведена.
^-' 194. Який тип економічної системи на сьогоднішній день характерний для України?
а) ринкова економіка;
372
Тести
б) змішана економіка;
в) перехідна економіка;
?) правильна відповідь не наведена.
195. Що означає поняття "ринок "?
а) обмін, який ґрунтується на засадах ринкових відносин;
б) взаємне переданая прав власності;
в) сукупність трансакцій;
г) усі відповіді правильні.
196. Трансакцшнівитрати пов'язані з:
а) пошуком інформації;
б) переданням прав власності;
в) укладанням контрактів;
г) усі відповіді правильні.
197. Прибуток — це:
а) різниця міме виторгом та витратами;
б) різниця між витратами та виторгом;
в) різниця між виторгом та доданою вартістю;
г) правильна відповідь не наведена.
198. Виторг - це:
а) добуток ціни продукту та кількості проданого продукту;
б) різниця між прибутком та витратами;
в) сума доданої вартості та прибутку;
г) правильна відповідь не наведена.
7 799. У ринковій економіці економічні ресурси перебувають у власності:
а) уряду;
б) домогосподарств;
в) адміністративно-територіальних одиниць;
г) усі відповіді правильні.
ї/ 200. Принципами ринкової економіки є:
а) приватна власність;
б) економічна свобода;
в) особиста зацікавленість;
г) усі відповіді правильні.
; 201. Право кожної особи займатися економічною діяльністю на власний вибір означає:
а) свободу споживання;
б) свободу підприємництва;
в) економічну свободу;
г) правильна відповідь не наведена.
Тести 3?3
^ 202. Економічна свобода в ринковій економіці є:
а) абсолютна;
б) заборонена законом;
в) частково обмежена;
г) правильна відповідь не наведена.
У 203. Що виступає особистим інтересом у сфері підприєлашцької діяльності?
а) зарплата;
б) прибуток;
в) обсяг виробництва;
г) правильна відповідь не наведена.
204. Ідея досягнення суспільної вигоди через реалізацію особистих інтересів лежить в основі теорії:
а) К. Маркса;
б) Дме. М. Кейнса;
в) А. Сміта;
г) правильна відповідь не наведена.
205. Економічне змагання між товаровиробниками за вигідні сфери вкладання капіталу, джерела сировини
та ринки збуту називають:
а) кооперацією;
б) конкуренцією;
в) конвергенцією;
г) правильна відповідь не наведена.
206. Що не є характерним для конкуренції?
а) наявність на ринку значної кількості продавців та покупців конкретного товару;
б) неможливість жодного продави^ або покупця маніпулювати ринком;
в) свобода входження виробників у галузь та виходу з неї;
г) можливість окремого покупця впливати на ціну.
207. Яким є державне втручання в господарське життя у ринковій економіці?
а) пряме;
б) обмежене;
в) абсолютне;
г) правильна відповідь не наведена.
208. Для ринкової економіки характерним є:
а) директивне державне управління;
б) індикативне державне управління;
в) централізоване державне управління;
г) правильна відповідь не наведена.
374
Тести
209. Ринкову економіку, в якій уряд відіграс активну роль, називають:
а) ліберальною;
б) командною;
в) змішаною;
г) правильна відповідь не наведена.
210. Взаємопов'язаний та безперервний рух ресурсів, продукції та доходів у межах ринкової економіки
називають:
а) відтворенням;
б) кругопотоком;
в) зростанням;
г) правильна відповідь не наведена.
211. Суб'єктами ринкової економіки є:
а) держава;
б) домогосподарства;
в) фірми;
г) усі відповіді правильні.
212. Особи або сім % які є власниками усіх ресурсів, мають спільні доходи і спільно їх використовують,
називають:
а) юридичними особами;
б) домогосподарствами;
в) підприємцями;
г) правильна відповідь не наведена.
213. Домогосподарства привласнюють доходи у вигляді:
а) зарплати;
б) ренти;
в) процента;
г) усі відповіді правильні.
214. Видатки домогосподарств на товари і послуги з погляду фірм становлять:
а) прибуток;
б) виторг;
в) додану вартість;
г.) правильна відповідь не наведена.
215. Тип ринкової структури, при якому на ринку функціонує величезна кількість виробників
стандартизованої продукції, жодний з яких не може вирішальна впливати на ціни:
а) досконала конкуренція;
б) монополістична конкуренція;
в) олігополія;
г) правильна відповідь не наведена.
Тести
375
/
276. Тип ринкової структури, при якому на ринку функціонує декілька крупних фірм, які контролюють певну
галузь:
а) досконала конкуренція;
б) монополістична конкуренція;
в) олігополія;
. г) правильна відповідь не наведена.
«•"'

)~/ 277. Тип ринкової структури, при якому на ринку функціонує багато виробників диференційованої
продукції і значна роль належить пеціновій конкуренції:
а) досконала конкуренція;
б) монополістична конкуренція;
в) олігополія;
г) правильна відповідь не наведена.
/
У 218. Тип ринкової структури, при якому найбільшу частку ринку займає одна крупна фірма, продукція
!

якої є унікальною:
а) олігополія;
б) монополія;
в) монополістична конкуренція;
г) правильна відповідь не наведена. "І
І '' V 219. За територіальною ознакою виділяють такий вид ринку:
а) місцевий;
б) регіональний;
в) національний;
г) усі відповіді правильні.
- (/ 220. Ринок недосконалої конкуренції включає:
а) ринок монополістичної конкуренції;
б) олігополістичний ринок;
в) монополістичний ринок;
г) усі відповіді правильні.
Л:
І/ 221. Складовими національного ринку є:
а) ринок товарів та послуг;
б) ринок праці та природних ресурсів;
в) ринок грошей та капіталів;
г) усі відповіді правильні.
У 222. До якого ринку відносять купівлю-продаж інвестиційних товарів?
а) ринку товарів та послуг;
б) ринку праці та природних ресурсів;
в) ринку грошей та капіталів;
г) усі відповіді правильні.
Тести
223. За рівнем оплати праці серед європейських країн Україна займає:
а) 23 місце;
б) 46 місце;
в) 62 місце;
г) правильна відповідь не наведена.
І 224. На пропозицію праці впливає:
а) величина зарплати;
б) демографічна ситуація;
в) діяльність профспілок;
г) усі відповіді правильні.
х/
225. Ринок природних ресурсів пов'язаний з купівлею-продажем:
а) повітря;
б) води;
в) землі;
г) усі відповіді правильні.
І 226. Об'єктами купівлі-продажу на фінансовому ринку є:
а) акції та облігації;
б) векселі;
в) гроші;
г) усі відповіді правильні.
V 227. Ринок грошей охоплює:
а) короткотермінові кредити;
б) середньотермінові кредити;
в) довготермінові кредити;
г) усі відповіді правильні.
228. У ринковій економіці кредит, що надається під заставу нерухомості, позивається:
а) споживчий;
б) іпотечний;
в) комерційний;
г) правильна відповідь не наведена.
/ 229. Цінний папір, який засвідчує право його власника на частку активів і чистого доходу фірми, що
його випустила:
а) акція;
б) облігація;
в) вексель;
г) сертифікат.
230. Недоліком привілейованих акцій є те, що вони:
Тести
377
а) приносять дивіденди, величина яких залежить від фінансових результатів діяльності фірми;
б) не дають права голосу:
в) не гарантують отримання доходу;
г) усі відповіді правильні.
/ 231. Цінні папери, які є борговими зобов 'язаннями фірми, що їх випустила:
а) акції;
б) облігації;
в) векселі;
г) сертифікати.
/ 232. Облігації бувають з терміном погашення:
а) до одного року;
б) від 1 до 5 років;
в) більше 10 років;
г) усі відповіді правильні.
!
/ 233. Угоди, оформлені як цінні папери, що дають право на купівлю-продаж іншого цінного паперу у
майбутньому заздалегідь визначеною ціною:
а) аукціони;
б) опціони;
в) сертифікати;
г) правильна відповідь не наведена.
234. Вторинним ринком є:
а) фондова біржа;
б) валютний ринок;
в) ф'ючерснийринок;
г) усі відповіді правильні.
' 235. Функцією вторинного ринку є:
а) підвищення ліквідності цінних паперів;
б) визначення цін цінних паперів на первинному ринку;
в) перерозподіл потоків капіталів у галузі з найвищою рентабельністю;
г) усі відповіді правильні.
, 236. Що виступає об 'єктом купівлі-продажу на ринку науково-технічних напрацювань:
а) споживчі товари;
б) цінні папери;
в) ноу-хау;
г) корисні копалини.
237. Кількість продукції, яку споживачі бажають і спроможні купити на ринку за певною ціною та у певний
період часу за інших однакових умов, називають:______________________
~~~~——— Тести
а і потребою;
о) попитом;
н) пропозицією;
.' ) правильна ві<)поніоь не наведена.
238. Крива попиту є:
а) спадною;
б) висхідною;
в) ламаною;
г) правильна відповідь не наведена.
239. Величина попиту і ціна:
а) перебувають у прямій залежності;
б) перебувають в оберненій залежності;
в) с незалежними;
г) правильна відповідь не наведена.
240. Сукупний попит усіх покупців на певному ринку за певний період часу називають:
а) ринковим попитом;
б) частковим попитом;
в) індивідуальним попитом;
г) правильна відповідь не наведена.
241. Який ефект відображає вплив зміни ціни на реальну купівельну спроможність споживача?
а) ефект доходу;
б) ефект заміщення;
в) ефект процентної ставки ;
?) правильна відповідь не наведена.
242. Який ефект відображає взаємозалежність міме відносними цінами товарів та величиною попиту на
них?
а) ефект доходу;
б) ефект заміщення;
в) ефект процентної ставки;
?) правильна відповідь не наведена.
243. Неціновими чинниками попиту є:
а) витрати виробництва;
б) грошові доходи населення;
в) технологія виробництва;
?) правильна відповідь не наведена. '
:п"А
244. Куди переміщується крива попиту, як
Тести
ШЄ379

а) Ліворуч;
б) праворуч;
в) вгору;
г) правильна відповідь не наведена.
245. Куди переміщується крива попиту, якщо споживачі очікують різкого зростання цін?
а) ліворуч;
б) праворуч;
в) вниз;
г) правильна відповідь не наведена.
246. Прикладом товарів-комплементів є:
а) масло і маргарин;
б) магнітофон і касети;
в) свинина і яловичина;
г) усі відповіді правильні.
247. Прикладом товарів-субститутів є:
а) масло і маргарин;
б) магнітофон і касети;
в) машина і бензин;
г) усі відповіді правильні.
248. Якщо зниження ціни на один товар призводить до підвищення попиту на інший, то такі товари
називають:
а) комплементами;
б) субститутами;
в) взаємозамінними;
г) правильна відповідь не наведена.
249. Якщо зниження ціни на один товар призводить до зниження попиту на інший, то такі товари
називають:
а) комплементами;
б) субститутами;
в) взаємодоповнюючими;
г) правильна відповідь не наведена. }
250. Не належать до нецінових чинників попиту:
а) споживчі смаки та уподобання;
б) природно-кліматичні умови;
в) витрати виробництва;
г) ціна і корисність інших товарів.
251. Кількість продуктів, яку виробник бажає та спроможний виробити та запропонувати для
продажу на ринку за певними цінами впродовж
визначеного періоду за інших однакових умов:
„_ -
а) попит;
б) пропозиція;
в) потреба;
г) правильна відповідь не наведена.
252.Ситуацію на ринку, при якій підвищення ціни на товар першої необхідності спричинило зростання
попиту на нього, називають:
а) парадоксом Р. Гіффена;
б) ефектом Т. Веблена;
в) ефектом сноба;
г) правильна відповідь не наведена.
253. Підвищення попиту на товари розкоші за умови зростання цін па них називають:
а) парадоксом Р. Гіффена;
б) ефектом Т. Веблена;
в) ефектом сноба;
г.) правильна відповідь не наведена.
254. Між ціною та кількістю пропозиції:
а) існує пряма залежність;
б) існує обернена залежність;
в) не існує залежності;
г) правильна відповідь не наведена.
255. Крива пропозиції є:
а) спадною;
б) висхідною;
в) ламаною;
г) правильна відповідь не наведена.
256. Запровадження нової прогресивної технології виробництва переміщує криву пропозиції:
а) ліворуч;
б) праворуч;
в) вгору;
г) правильна відповідь не наведена.
257. Що не полежить до нецінових чинників пропозиції?
а) витрати виробництва;
б) податки та субсидії;
в) технологія виробництва;
г) грошові доходи населення.
.І
258. Якщо ціна на товар-субститут підвищується, то ярвмзиція
аналізованого продукту: ______ ~ - '' - '
Тести

N
а) збільшується;
б) зменшується;
в) залишається незмінною;
г) правильна відповідь не наведена.
259. Якщо ціна на товар-комплемент підвищується, то пропозиція аналізованого продукту:
а) збільшується;
б) зменшується;
в) залишається незмінною;
г) правильна відповідь не наведена.
260. Збільшення податкової ставки на прибуток підприємств перемістить криву пропозиції:
а) ліворуч;
б) праворуч;
в) вниз;
г) правильна відповідь не наведена.
261. Якщо ціна на товар встановиться вище ринкової, то на ринку виникає:
а) надлишок товару;
б) дефіцит товару;
в) рівновага;
г) правильна відповідь не наведена.
'"") 262. Якщо ціна на товар встановиться нижче ринкової, то на ринку виникає:
а) надлишок товару;
б) дефіцит товару;
в) рівновага;
г) правильна відповідь не наведена.
263. У короткостроковому періоді на визначення ціни більше впливають:
а) коливання попиту;
б) коливання пропозиції;
в) ринкова кон'юнктура;
г) правильна відповідь не наведена.
264. У довгостроковому періоді на визначення ціни більше впливають:
а) коливання попиту;
б) коливання пропозиції;
в) ринкова кон'юнктура;
г) правильна відповідь не наведена.
382
265. Коефіцієнт еластичності попиту визначають як:
а) відношення відсотка зміни величини попиту на товар до відсотка зміни його ціни;
б) добуток відсотка зміни величини попиту на товар та відсотка зміни його ціни;
в) відношення відсотка зміни ціни товару до відсотка зміни величини попиту на нього;
г) правильна відповідь не наведена.
266. Якщо незначна зміна ціни веде до значної зміни пропозиції, то останню називають:
а) еластичною;
б) нееластичною;
в) одинично еластичною;
г) правильна відповідь не наведена.
267. До загальних інституцій інфраструктури відносять такі елементи:
а) шляхи і дороги;
б) порти і аеродроми;
в) усі види пасажирського і вантажного транспорту; г.) усі відповіді правильні.
268. Система каналів зв 'язку, які забезпечують переміщення матеріальних і фінансових ресурсів, їх
розподіл в економіці:
а) інфраструктура;
б) кон'юнктура;
в) кооперація;
г) правильна відповідь не наведена.
269. Елементами ринкової інфраструктури є:
а) біржі, торгові центри, супермаркети;
б) ярмарки та аукціони;
в) банки і небанківські фінансово-кредитні інститути;
г) усі відповіді правильні.
270. Посередники, які працюють від імені і за рахунок клієнта, отримуючи комісійні:
а) брокери;
б) дилери;
в) маклери;
г) правильна відповідь не наведена.
271. Посередники, які діють від власного імені і за с«ш/мкзДІ^Щ •,;
а) брокери; - . >АІ\*'4 І. *
б) дилери; , у.
Тести
в) маклери;
?) правильна відповідь не наведена.
272. Працівники біржі, які обслуговують і регулюють порядок ведення торгів з активами:
а) брокери;
б) дилери;
в) маклери;
г) правильна відповідь не наведена.
273. Термінові угоди бувають:
а) форвардні;
б) ф'ючерсні;
в) опціонні;
г) усі відповіді правильні.
274. Перші товарні біржі в Україні з 'явилися: а)уХУШст.;
б)уХІХст.;
в)уХХст.;
г) правильна відповідь не наведена.
~~' 275. Біржовий товар повинен:
а) визначатися в натуральних одиницях вимірювання;
б) відповідати вимогам базового сорту;
в) бути масовим;
г) усі відповіді правильні.
276. Назва "банк" за походженням означає:
а) гаманець;
б) лавка;
в) рахунок;
г) правильна відповідь не наведена.
277. Прибуток банку - це:
а) різниця між процентом за вклади і процентом за кредит;
б) різниця між процентом за кредит і процентом за вклади;
в) сума процентів за вклади і процентів за кредит;
г) правильна відповідь не наведена.
278. В Украші існує:
а) однорівнева банківська система;
б) дворівнева банківська система;
в) трьохрівнева банківська система;
г) правильна відповідь не наведена.
384
Тести
279. Що не є функцією комерційних банків:
а) залучення вкладів;
б) надання позик;
в) емісія банкнот; г.) комісійні послуги.
280. До активних операцій банку належить:
а) лізинг;
б) кредит;
в) факторинг;
г) усі відповіді правильні.
281. Функцією біржі є:
а) налагодження стосунків між покупцями та продавцями;
б) полегшення реалізації продукції фірм;
в) забезпечення отримання додаткових капіталів;
г) усі відповіді правильні.
282. Банки, які надають кредити під ризикові проекти, пов 'язані з науково-технічним прогресом:
а) іпотечні;
б) інноваційні;
в) інвестиційні;
г) правильна відповідь не наведена.
283. До небанківських фінансових інститутів належать:
а) страхові компанії;
б) пенсійні фонди;
в) інвестиційні фонди;
г) усі відповіді правильні.
284. Фінансові посередники, які покликані здійснювати представницьку діяльність відповідно до договору,
укладеного з довірителями майна щодо реалізації їх прав власності:
а) кредитні спілки;
б) страхові компанії;
в) трастові компанії;
г) правильна відповідь не наведена.
285. Кількість бірж в У країні на 2000 рік становила:
а) менше 200;
б) менше 300;
в) менше 400;
г) правильна відповідь не наведена.
Тести
385
""і 286. Сучасна структура фінансової системи в Україні характеризується:
а) низьким рівнем фінансового посередництва;
б) незначною вигою ринку цінних паперів;
в) домінуванням банківської системи у структурі фінансового сектору;
г) усі відповіді правильні.
4 257. Процес формування сучасної інфраструктури в Україні включає:
а) створення нових інституцій;
б) відродження інституцій, які існували вже раніше в Україні;
в) зміну та реорганізацію існуючих інституцій;
г) усі відповіді правильні.
288. Суб'єктами економічної системи є:
а) фірми;
б) домогосподарства;
в) держава;
г) усі відповіді правильні.
289. У сучасній економічній системі держава є:
а) виробником і продавцем;
б) покупцем і власником;
в) позичальником і кредитором;
г) усі відповіді правильні.
290. Роль держави в економічному житті активізується:
а)уХ-ХУст.; б)уХ-ХУШст.;
в) уХХст.;
г) правильна відповідь не наведена.
291. Який напрям в економічній науці заперечував потребу державного втручання в економіку?
а) меркантилізм;
б) фізіократизм;
в) марксизм;
г) економічний лібералізм.
292. Критиками ідей "природного порядку " є:
а) Дж. Ст. Мілль;
б) Ж.-Б. Сей;
в) А. Маршалл;
г) Ф. Ліст.
293. Що є причиною кризових явищ в економіці на думку Кейнса?
а) надлишок сукупного попиту;______________________
386
б) дефіцит сукупного попиту;
в) рівновага сукупного попиту та сукупних доходів власників ресурсів;
г) правильна відповідь не наведена.
294. В основу "закону Се я " покладена ідея:
а) недосконалості ринкової економіки;
б) неспівпадання між попитом та пропозицією;
в) стабільний стан загальної рівноваги; г.) правильна відповідь не наведена.
295. Основними ідеями "кейнсіанської"революції є:
а) стимулювання сукупного попиту;
б) підвищення рівня зайнятості;
в) збільшення інвестицій; г.) усі відповіді правильні.
296. Представники неоліберального напряму виступають за:
а) повний державний контроль економічної діяльності;
б) невтручання держави;
в) обмежене державне втручання в економіку;
г) правильна відповідь не наведена.
297. Коли економічна наука почала визнавати потребу державної участі в економіці?
а) у другій половині ХУст.;
б) у середині ХУШст.;
в) у 30-х роках ХХст.;
г) правильна відповідь не наведена.
298. Хто здійснив синтез кейнсіанської та неоліберальної теорій?
а) М. Фрідман;
б) П. Семюелсон;
в) Ф. Гаєк;
г) правильна відповідь не наведена.
299. У якій сферімонетаристи допускають державне втручання?
а) у сфері грошового обігу;
б) у сфері освіти;
в) у медичній сфері;
г) правильна відповідь не наведена.
300. Економічна думка другої половини ХХст. характеризується:
а) визнанням потреби державного регулювання економіки;
б) визнанням саморегулюючої здатності ринкової економіки;
в) пошуком оптимальних обсягів і нових методів державного регулювання економіки;
г) правильна відповідь не наведена. ______••.,•/
Тести
ЗОЇ. Потреба державного втручання в ринкову економіку зумовлена:
а) неповною зайнятістю;
б) інфляцією;
в) циклічністю економічного розвитку;
г) усі відповіді правильні.
302. Функцією держави є:
а) забезпечення свободи підприємництва та захист конкуренції;
б) перерозподіл ресурсів, доходів та багатства;
в) забезпечення правової бази та захист прав власності;
г) усі відповіді правильні.
303. На думку П. Семюелсона функцією держави є:
а) забезпечення ефективності;
б) забезпечення справедливості;
в) забезпечення стабільності;
г) усі відповіді правильні.
304. Уперше антитрестівський закон прийняли в:
а) США;
б) Франції;
в) Японії;
г) правильна відповідь не наведена.
305. Закон Шермана був прийнятий:
а) у 1980р.;
б) у 1900р.;
в) у 1890р.;
г) правильна відповідь не наведена.
306. Коли в Україні був прийнятий закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності"?
а) у 1990р.;
б) у 1992р.;
в) у 1995р.;
г) правильна відповідь не наведена.
307. Соціальне регулювання держава здійснює:
а) через податкову систему;
б) через державні трансфери;
в) через прийняття відповідних законодавчих актів;
г) усі відповіді правильні.
308. Яка частка бюджету у розвинених країнах спрямовується на
соціально-економічні цілі?__________________________________________
ти
388
а і 15%;
б) 35%;
в) 50%;
г) правильна відповідь не наведена.
309. Адміністративно-правовими методами державного регулювання економіки є:
а) податки;
б) розроблення пш удосконалення законів і контроль за їх виконанням;
в) монетарна політика; ?.) бюджетні видатки.
310. Економічними методами державного регулювання економіки є:
а) індикативне планування і розроблення цільових програм;
б) державні закупівлі, трансферні платежі;
в) податкова система;
г) прямий державний контроль над цінами.
311. Прикладом прямого податку є:
а) особистий прибутковий податок;
б) акцизний збір;
в) податок на додану вартість;
г) правильна відповідь не наведена.
312. Прикладом непрямого податку є:
а) особистий прибутковий податок;
б) податок на прибуток підприємств;
в) мито;
г) правильна відповідь не наведена.
ЗІЗ.Частка державної власності у розвинених країнах становить:
а) /0-40%;
б) 40-60%;
в) 60-30%;
г) правильна відповідь не наведена.
314. Економічний лібералізм відстоює необхідність:
а) зростання ролі держави в соціально-економічному розвитку країни;
б) домінування ринкових регуляторів;
в) переважання централізованого державного регулювання;
г) правильна відповідь не наведена.
315. Економічний дирижизм передбачає:
а) вагому роль держави в соціально-економічному розвитку країни;
б) зведення ролі держави до мінімуму;
Тести
389
в) домінування ринкових регуляторів;
г) правильна відповідь не наведена.
316. Для якої моделі національної економіки характерне обмежене державне регулювання ?
а) американської;
б) японської;
в) шведської;
г) правильна відповідь не наведена.
317. Яка модель національної економіки грунтується на активному втручанні держави у процес
розподілу та перерозподілу доходів та сильній системі соціального захисту населення?
а) американська;
б) німецька;
в) шведська;
г) правильна відповідь не наведена.
318. Неолібералізм став основою виникнення:
а) ринкового саморегулювання;
б) державного регулювання;
в) змішаного управління;
г) правильна відповідь не наведена.
319. Хто вперше ввів термін "підприємництво"?
а) Ксенофонт;
б) Дж. М. Кейнс;
в) Р. Кантільйон;
г) правильна відповідь не наведена.
320. З якого часу почали вживати термін "підприємництво"?
а) з XУст.;
б) з ХУПіст.;
в) з ХХст.;
г) правильна відповідь не наведена.
321. Функцією підприємця є:
а) використання нових технологій, винаходів, ідей;
б) пошук нових джерел ресурсів та їх комбінацій;
в) освоєння нових ринків збуту та методів управління виробництвом;
г) усі відповіді правильні.
322. Що не є характерним для підприємця?
а) творчий пошук;
б) ризик;
390
Тести
в) заняття впродовж тривалого часу однісм і тією ж діяльністю;
г) бажання отримати прибуток та соціальний ефект.
323. Суб'єктами підприємницької діяльності с:
а) приватні особи;
б) групи фізичних або юридичних осіб;
в) держава;
г) усі відповіді правильні,
324. Об'єктом підприємницької діяльності є:
а) виробництво та торгівля;
б) посередництво та фінанси;
в) інноваційна та страхова справи;
г) усі відповіді правильні.
325. На основі якої форми власності може розвиватися підприємництво в Україні?
а) державної;
б) приватної;
в) колективної;
г.) усі відповіді правильні.
326. Кому не дозволяється займатися підприємницькою діяльністю згідно законодавства України?
а) військовослужбовцям;
б) службовим особам органів прокуратури та суду;
в) представникам органів державної влади та управління;
г) усі відповіді правильні.
327. Що не є ознакою підприємства?
а) економічна відособленість;
б) обмежена сфера діяльності;
в) економічна самостійність;
г) наявність права юридичної особи.
328. Яка організаційно-правова форма підприємств має обмежені фінансові можливості і найбільше
схильна до банкрутства?
а) індивідуальне підприємство;
б) повне товариство;
в) корпорація;
г) товариство з обмеженою відповідальністю.
.,;> ',ї\
529. Товариство, кожен учасник якого несе відповідальність за;.І^^рви» товариства усім своїм
майном: \?<^сг,ч\ $,%
а) повне; -...^.гаагу ^Ги -
Тести . 39І
б) товариство з обмеженою відповідальністю;
в) командитне;
г.) усі відповіді правильні.
330. Товариство, кожен учасник якого несе відповідальність за діяльність товариства лише в межах
свого паю у статутному фонді:
а) повне;
б) товариство з обмеженою відповідальністю;
в) командитне;
г) усі відповіді правильні.
331. У структурі якого товариства об'єднані учасники з повною і обмеженою відповідальністю ?
а) товариства з необмеженою відповідальністю;
б) товариства з обмеженою відповідальністю;
в) командитного;
г) усі відповіді правильні.
332. Командитисти - це учасники товариства, які:
а) мають право брати участь в управлінні товариством;
б) не мають права брати участь в управлінні товариством;
в) несуть повну відповідальність за діяльність товариства;
г) правильна відповідь не наведена.
333. Комплементарі - це учасники товариства, які:
а) мають право брати участь в управлінні товариством;
б) не мають права брати участь в управлінні товариством;
в) несуть обмежену відповідальність за діяльність товариства;
г) правильна відповідь не наведена.
334. Яка організаційно-правова форма підприємства є провідною в сучасних умовах?
а) партнерство;
б) одноосібне володіння;
в) корпорація; -
г) правильна відповідь не наведена.
335. Об'єднання підприємств, учасники якого мають виробничу та комерційну самостійність:
а) синдикат;
б) картель;
в) трест; гл
г) правильна відповідь не наведена.
392
336. Об'єднання підприємств, учасники якого мають виробничу, але втрачають збутову
самостійність:
а) концерн;
б) трест;
в) синдикат;
г) правильна відповідь не наведена.
337. Форма об'єднання, за якою учасники повністю втрачають не лише збутову, а й виробничу
самостійність:
а) трест;
б) концерн;
в) конгломерат;
г) правильна відповідь не наведена.
338. Об'єднання підприємств різних галузей, підпорядковані холдинговій компанії:
а) трест;
б) концерн;
в) конгломерат;
г) правильна відповідь не наведена.
339. Об'єднання підприємств різних галузей, у структурі якого провідна роль належить банкам та
іншим фінансово-кредитним інститутам:
а) трест;
б) концерн;
в) конгломерат;
г) правильна відповідь не наведена.
340. Видатний український економіст, який розвивав теоретичну основу кооперативного руху:
а) Є. Слуцький;
б) С. Подолинський;
в) М. Туган-Барановський;
г) правильна відповідь не наведена.
341. Що є критерієм визначення розмірів підприємств?
а) обсяг капіталу;
б) чисельність зайнятих;
в) обсяг випуску продукції;
г) усі відповіді правильні.
342. Що є характерним для великих підприємств?
а) гнучкість;
б) швидке оновлення продукції;
в) широкі можливості для поєднання науки та ві ) нестабільність
Тести
343. В Україні малими визнаються підприємства з середньообліковою чисельністю працівників:
а) до 100 чол.;
б) до 50 чол. ;
в) до 25 чол.;
г) правильна відповідь не наведена.
344. Що не є характерним для малих підприємств?
а) сприяння послабленню монополізму;
б) створення нових робочих місць;
в) оперативне реагування на споживчі потреби;
г) зниження матеріале-, фондо- та трудомісткості.
345. Передача нерухомого майна або обладнання у тимчасове користування на певний термін за відповідну
плату називається:
а) лізингом;
б) інжинірингом;
в) венчурним підприємництвом;
г) правильна відповідь не наведена.
346. Інноваційні підприємства у сфері наукомісткого виробництва, діяльність яких спрямована на
реалізацію нових ідей та проектів з метою максимізації прибутків:
а) лізингові фірми;
б) венчурні фірми;
в) фірми-конгломерати;
г) правильна відповідь не наведена.
347. Система, за якою головна фірма передає малим і середнім підприсм-ствам-операторам виняткове
право на продаж її продукції, називається:
а) франчайзингом;
б) інжинірингом;
в) лізингом;
г) правильна відповідь не наведена.
348. Система надання послуг фірмою-консультантом фірмі-клієнтові у будівельній справі, спорудженні
промислових та інших об 'єктів називається:
а) франчайзингом;
б) інжинірингом;
в) лізингом;
г) правильна відповідь не наведена.
349. Форма організації та фінансування науково-дослідної та науково-виробничої роботи інтелектуальної
еліти називається:
а) франчайзингом;
Тести
394
б) інжинірингом;
в) лізингом;
г) технопарком.
350. Галузі, у структурі витрат яких найбільша частка припадає на оплату праці:
а) капіталомісткі;
б) трудомісткі;
в) матеріаломісткі;
г) правильна відповідь не наведена.
351. Галузі, у структурі витрат яких найбільша частка припадає на амортизацію основного капіталу:
а) капіталомісткі;
б) трудомісткі;
в) матеріаломісткі;
г) правильна відповідь не наведена.
352. Галузі, у структурі витрат яких найбільша частка припадає на сировину, паливо, матеріали:
а) капіталомісткі;
б) трудомісткі;
в) матеріаломісткі;
г) правильна відповідь не наведена.
353. Платежі фірми за усі придбані на ринках ресурси - це:
а) економічні витрати;
б) явні витрати;
в) неявні витрати;
г) правильна відповідь не наведена.
354. Витрати, зумовлені залученням до процесу виробництва тих економічних ресурсів, які є власністю
підприємства:
а) економічні витрати;
б) явні витрати;
в) неявні витрати;
г) правильна відповідь не наведена.
355. Витрати підприємства на ресурси разом з недоотрилиишм виторгом від найкращого
альтернативного способу використання цих ресурсів:
а) економічні витрати;
б) явні витрати; (?) неявні витрати;
г.) правильна відповідь не наведена.
Тести
356. Період функціонування підприємства, достатній для зміни обсягу виробництва завдяки збільшенню
залучених змінних економічних ресурсів:
а) короткостроковий;
б) середньостроковий;
в) довгостроковий;
г) правильна відповідь не наведена.
357. Період, достатній для зміни фірмою виробничих потужностей:
а) короткостроковий;
б) середньостроковий;
в) довгостроковий;
г) правильна відповідь не наведена.
358. До постійних витрат підприємства у короткостроковому періоді не полежать:
а) амортизаційні відрахування;
б) орендна плата;
в) оплата охорони;
г) витрати на сировину та матеріали.
360. До змінних витрат у короткостроковому періоді не належать:
а) заробітна плата;
б) витрати на сировину і матеріали;
в) витрати на паливо та електроенергію;
г) амортизаційні відрахування.
361. Загальні витрати - це:
а) сума постійних і змінних витрат;
б) різниця міме постійними і змінними витратами;
в) різниця між змінними і постійними витратами;
г) правильна відповідь не наведена.
362. Витрати на додаткову одиницю продукції називають:
а) змінними;
б) граничними;
в) середніми;
г) загальними.
363. Для визначення витрат на одиницю продукції використовують:
а) середні загальні витрати;
б) середні змінні витрати;
в) середні постійні витрати;
г) усі відповіді правильні.

396
Тести
364. Різниця міме загальним виторгом і загальними витратами називається:
а) економічним прибутком;
б) бухгалтерським прибутком;
в) нормальним прибутком;
г.) правильна відповідь не наведена.
365. Різниця міме загальним виторгом і явними витратами фірми називається:
а) економічним прибутком;
б) бухгалтерським прибутком;
в) нормальним прибутком;
г.) правильна відповідь не наведена.
366. Мінімальний прибуток, який мусить заробити підприємець, щоб залишитися у своєму бізнесі,
називається: •
а) економічним прибутком;
б) бухгалтерським прибутком; ,
в) нормальним прибутком;
г) правильна відповідь не наведена.
367. Рентабельність підприємства визначають:
а) відношенням суми прибутку до середньорічної вартості основних виробничих та обігових засобів;
б) добутком прибутку та середньорічної вартості основних виробничих та обігових засобів;
~ч_, г
в) різницею прибутку та середньорічної вартості основних виробничих та обігових засобів;
г) правильна відповідь не наведена.
368. Рентабельність продукції визначається: '
а) відношенням прибутку до витрат виро&?шипва;
б) відношенням витрат виробництва до^"^*
в) добутком прибутку та витрат
г) правильна відповідь не наведена.
369. Який напрям економічної науки дотримується погляду, що величину зарплати визначають за умовами
виробництва (відтворення робочої сили)?
а) марксизм;
б) монетаризм;
в) меркантилізм;
г) правильна відповідь не наведена.
370. Форма заробітної плати, яка визначається кількістю виробленої
продукції:_________________________________. ._
Тести . .397
а) почасова;
б) відрядна;
в) реальна;
г) правильна відповідь не наведена.
371. Форма заробітної плати, яка визначається тривалістю затрат праці на виробництві:
а) поштучна;
б) відрядна;
в) погодинна;
г) правильна відповідь не наведена.
372. Сума грошей, яку отримує працівник за працю:
а) номінальна заробітна плата;
б) реальна заробітна плата;
в) мінімальна заробітна плата;
г) правильна відповідь не наведена.
373. Маса життєвих благ, які можна придбати за грошову зарплату:
а) номінальна заробітна плата;
б) реальна заробітна плата;
в) мінімальна заробітна плата;
г) правильна відповідь не наведена.
374. Сучасна економічна наука визначає зарплату як:
а) плату за працю;
б) грошовий вираз вартості товару "робоча сила ";
в) вартість благ, необхідних для відтворення робочої сили;
г) усі відповіді правильні.
375. Сукупність методів, що забезпечує спрямованість зусиль усього колективу на досягнення спільної
мети, називається:
а) організацією;
б) мотивацією;
в) плануванням;
г) контролем.
376. Процес спонукання до діяльності задля досягнення спільної мети називають:
а) організацією;
б) мотивацією;
в) плануванням;
г) контролем.
398
Тести
377. Перевірка відповідності фактичного стану речей визначеній .меті називається:
а) організацією;
б) мотивацією;
в) плануванням;
г) контролем.
378. Процес створення підрозділів підприємства, розподіл функцій та повноважень, забезпечення руху
інформації називають:
а) організацією;
б) мотивацією;
в) плануванням;
г) контролем.
379. Стислий виклад ідей та особливостей справи, якою збирається займатися фірма, називається:
а) стратегією;
б) тактикою;
в) бізнес-планом;
г) правильна відповідь не наведена.
380. Маркетингова діяльність розпочинається з:
а) оцінки потреб споживачів;
б) планування та втілення ідей;
в) підготовки та організації виробництва;
г) організації збуту.
381. Сучасний маркетинг:
а) вивчає ринок, попит, смаки та потреби, орієнтуючи виробництво на них;
б) активно впливає на ринок та попит, формуючи потреби;
в) сприяє досягненню цілей фірми, через задоволення потреб споживачів;
г) усі відповіді правильні.
382. Творцями науки управління є:
а) Тейлор та Г. Форд;
б) А. Сміт таД. Рікардо;
в) Ф. Візер та К. Менгер;
г) правильна відповідь не наведена.
383. Економічна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, постачає економіку ресурсами і
використовує отримані кошти для купівлі споживчих товарів і послуг:
а) корпорація;
б) домогосподарство;
в) партнерство;
г) сім'я.
Тести ~~ ~
як:
384. Чисельність домогосподарств в Україні становить:
а) 10,5 мли.;
б) 17,5 шн.;
в) 23,5мли.;
г) правильна відповідь не наведена.
385. Середній розмір домогосподарства в Украші становить:
а) 4,3 особи;
б) 3,2 особи;
в) 2,7 особи;
г) правильна відповідь не наведена.
386. При визначенні домогосподарства необхідно врахувати такий аспект
а) спільне проживання;
б) спільний бюджет;
в) спільне ведення господарства та ухвалення економічних рішень;
г) усі відповіді правильні.
387. Велика заслуга у розвитку теорії домогосподарств належить:
а) Дж. М. Кейнсу;
б) У. Петті;
в) А. Монкретьєну;
г) усі відповіді правильні.
388. Серед вітчизняних вчених, які досліджували поведінку та функціонування домогосподарств, слід
відзначити:
а) Д. Журавського;
б) С. Подолинського;
в) Є. Слуцького;
г) усі відповіді правильні.
389. Домогосподарства у сучасній ринковій системі є;
а) постачальниками ресурсів;
б) виробниками товарів і послуг;
в) споживачами благ;
г) усі відповіді правильні.
390. Найважливішим джерелом доходів домогосподарств на сьогоднішній день є:
а) плата за працю;
б) плата за землю;
в) плата за капітал;
г) урядові трансферні платежі.
400
Тести
391. Платежі за запропоновані на ринку ресурси становлять:
а) доходи домогосподарств;
б) витрати домогосподарств;
в) виторг домогосподарств;
г) правильна відповідь не наведена .
392. Функціональний розподії доходів вказує, яка частина грошового доходу суспільства припадає на:
а) кожен вид економічного ресурсу;
б) кожне домогосподарство;
в) кожного суб'єкта ринкової економіки;
г) правильна відповідь не наведена.
393. Доходи від володіння матеріальними ресурсами:
а) зарплата і рента;
б) рента і процент;
в) зарплата і прибуток;
г) рента і прибуток.
394. Ринкове виробництво у межах домогосподарств включає:
а) приготування їжі для власного споживання;
б) прибирання і дрібний ремонт власного житла;
в) виробництво продукції некорпоративними підприємствами для продажу на ринку;
г) усі відповіді правильні.
395. Ринкове виробництво домогосподарств в Україні включає такий вид виробничої діяльності як:
а) фермерське та особисте підсобне господарство;
б) ремісництво;
в) дрібна роздрібна торгівля;
г) усі відповіді правильні.
396. У країнах із розвиненою економікою на споживчі видатки домогосподарств припадає:
а) 70-20% ВВП;
б) 30-4&Х, ВВП;
в) 60-70% ВВП;
г) правильна відповідь не наведена.
397. У структурі споживчих видатків домогосподарств виділяють видатки на:
а) товари щоденного вжитку;
б) товари тривалого користування;
в) послуги;
г) усі відповіді правильні.
Тести . 4оі
398. Товари тривалого користування - це товари, сподіваний термін використання яких перевищує:
а) один рік;
б) два роки;
в) три роки;
г) правильна відповідь не наведена.
399. У країнах з розвиненою ринковою економікою частка використовуваного доходу домогосподарств,
що спрямовується на продукти харчування, становить:
а) 5-10 %;
б) 15-20 %;
в) 25-30 %;
г) правильна відповідь не наведена.
400. Домогосподарство має від 'ємні заощадження, якщо воно:
а) використовує раніше заощаджені кошти;
б) бере позику;
в) витрачає більше, ніж заробляє;
г) усі відповіді правильні.
401. На процес заощадження впливають:
а) зміни в оподаткуванні;
б) зміни процентних ставок;
в) демографічні чинники;
г) усі відповіді правильні.
402. До неорганізованих заощаджень домогосподарств відносять:
а) депозити в комерційних банках;
б) вклади в іноземній валюті в небанківських фінансово-кредитних установах;
в) готівку в національній та іноземній валюті;
г) правильна відповідь не наведена.
403. Розподіл використовуваного доходу міме різними домогоспо-дарствами називають:
а) родинним;
б) функціональним;
в) соціальним;
г) правильна відповідь не наведена.
404. За допомогою чого відображають ступінь рівномірності розподілу доходів у суспільстві?
а) кривої Лоренца;
б) кривої Філіпса; ___________ __

в) кривоїЛафера;
г.) правильна відповідь не наведена.
405. Як буде розташована крива Лоренца, побудована для країни з низьким ступенем майнового
розшарування доходів?
а) максимально наближена до вертикальної осі;
б) максимально наближена до горизонтальної осі;
в) максимально наближена до бісектриси;
г) правильна відповідь не наведена.
406. Як буде розташоваїш крива Лоренца, побудована для країни з високим ступенем майнової
нерівності у суспільстві?
а) максимально наближена до вертикальної осі;
б) максимально наближена до горизонтальної осі;
в) максимально наближена до бісектриси;
г) правильна відповідь не наведена.
407. Зі зростанням нерівномірності розподілу доходів у суспільстві, коефіцієнт Джині:
а) набуває від'ємних значень;
б) змінюється в межах від Одо 1;
в) більший одиниці;
• г) правильна відповідь не наведена.
408. Що використовує уряд, щоб зменшити нерівномірність розподілу доходів?
а) систему оподаткування;
б) трансферні платежі;
в) систему соціального захисту населення;
г) усі відповіді правильні.
409. В Україні на споживчі видатки домогосподарств припадає:
а)25%ВВП; 6)55%ВВП;
в) 75 % ВВП;
г) правильна відповідь не наведена.
402
Тести
Тести
цфЗ
ЛІТЕРАТУРА
1. Бродель Фернан. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, XV - XVIII ст. У 3-х т. Том І.
Структура повсякденності: можливе і неможливе. Пер. з фр. Г.Філіпчук: - К.: Основи, 1995.
2. Бродель Фернан. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, XV - XVIII ст. У 3-х т. Том 2. Ігри
обміну / Пер. з фр. Григорій Філіпчук.
- К.: Основи, 1997.
3. Бродель Фернан. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, XV - XVIII ст. У 3-х т. Том 3. Час
світу / Пер. з фр. Григорій Філіпчук. - К.:
Основи, 1998.
4. Ватаманюк О.З. Мікроекономіка: Навчальний посібник. - Львів:
"Інтелект-Захід", 2004. - 176 с.
5. Грабинський І. М. Еколого-економічна система У країни: порівняльний аналіз. -Львів: НТШ, 1997.
6. Грабинський І. М. Сучасні економічні системи: Навч. посіб. -Львів: Інтереко, 1997.
7. Економічна теорія. Посібник для вищої школи / За заг. ред. Є.М. Воробйова - Харків; Київ, 2001.
8. Економічна теорія: макро-та мікроекономіка: Навчальний посібник / За ред. З.Ватаманюка та
С.Панчишина. - К.: Альтернативи, 2003.
9. Економічна теорія: політекономія. Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. 3-тє вид. переробл. і доп. -
К.: Знання-Прес, 2004.
10. Злупко С. М. Основи історії економічної теорії: Навчальний посібник. - Львів: Видавничий центр
Львівського національного універ-, ситету імені Івана Франка, 2001.
11. Інституційні засади формування економічної системи України: теорія і практика (За ред. 3.
Ватаманюка. - Львів: "Новий Світ - 2000",
2005.-648с.
12. Кемпбелл Р. Макконелл, Стенлі Л. Брю. Аналітична економія: принципи, проблеми і політика.
Частина І. Макроекономіка. / Пер. з англ. Тянь Панчишин, Остап Ватаманюк. Наук. ред. пер. Тяня
Панчишина. Керівник проекту Зіновій Ватаманюк. - Л.: Просвіта,
1997.
13. Кемпбелл Р. Макконелл, Стенлі Л. Брю. Аналітична економія: принципи, проблеми і політика.
Частина II. Мікроекономіка. / Пер. з англ. Тянь Панчишин, Остап Ватаманюк. Наук. ред. пер. Тяня
Панчишина. Керівник проекту Зіновій Ватаманюк. -Л.: Просвіта, 1999.
14. Кульчицький Б. В. Економічні системи суспільства: теорія, методологія, типологізація.
Монографія. - Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка,
2003.
15. Н. Ґреґорі Манків. Макроекономіка / Пер. з англ. Наук. ред. пер. Степана Панчишина. Керівник
перекладацького колективу Зіновій Ватаманюк. К.: "Основи", 2000.
16. Основи економічної теорії. Підручник /А.А. Чухно, П.С. Єщенко, Г.Н.Климко та ін. За заг. ред.
А.А.Чухна - К.: Вища школа, 2001.
404
17. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко. - 5-те
вид., випр. - К.: Знання, 2004.
18. Панчишин Степан. Макроекономіка: Навч. посібник.- К.: Либідь. 2001.
19. Природа фірми: Походження, еволюція і розвиток (За ред. О.Е. Вільямсона, С.Дж. Вінтера. Пер. з
англ. А.В. Куликова: Наук, ред пер. В.П. Кузьменко. - К.: А.С.К., 2002. - 336 с.
20. Радіонова І.Ф. Макроекономіка: Теорія та політика: Підручник. -К.: Таксон, 2004. - 348 с.
21.Туган-Барановський М. І. "Основи політичної економії"". Науковий редактор, автор передмови і
вступної статті С. М. Злупко. - Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені
Івана Франка, 2003.
22. Семюелсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка / Пер. з англ. Науковий редактор С.
Панчишин. - Керівник перекладацького колективу Зіновій Ватаманюк. К.: "Основи", 1995.
23. Семюелсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Мікроекономіка / Пер. з англ. Науковий редактор С.
Панчишин. - Керівник перекладацького колективу Зіновій Ватаманюк. К.: "Основи", 1998.
465