учасне телебачення має в руках могутню силу.

Згадую репортажі про повінь, яка нещодавно

прокотилась Європою. Мене вразив не розгул стихії та не масштаби руйнувань, а поведінка
людей. Частина рятувалась, інша частина їх рятувала (інколи виявляючи справжній героїзм), а
третя — щодня відвідувала місце біди як атракціон. Чехи, які юрмилися в Празі біля Карлового
мосту, щоб не проґавити моменту, коли цей шедевр архітектури змиє хвиля; німці, які з не
меншим захопленням спостерігали за тим, як повінь руйнує тільки-но відновлений дрезденський
Цвінгер, де, між іншим, зберігається «Мадонна» Рафаеля; росіяни, які рвалися відпочивати на
узбережжя, де ще не були прибрані тіла загиблих; українці, які мародерствували на зруйнованих
водною стихією чернівецьких базарах... Різні країни, різна ментальність, а результат, як бачите,
той самий. Він ще красномовніший через те, що цей своєрідний тест Творець запропонував
людям майже одночасно. Телебачення ж його просто зафіксувало.

   Проте результати опитувань, які час від часу проводять у різних країнах, свідчать, що в
занепаді культури та духовності все одно звинувачують пресу. Останнє з відомих мені опитувань
провели не так давно в сусідній Росії. 60 % респондентів твердо переконані, що духовність і
культура в їхній країні в повному занепаді. Винне насамперед телебачення, яке змагається в
показі «чорнухи» та поганого іноземного кіно, а свого рідного не показує і не знімає. Думаю, що
таке опитування в Україні дасть не менш виразні результати, а оцінки стану вітчизняної культури
будуть ще різкішими.

   На мій погляд, такі опитування засвідчують не лише стан духовності та культури та
визначають їх «гробарів». Вони свідчать і про те, що ми все ще чекаємо, що хтось за нас обере
«розумне, добре, вічне», розсіє його, а нам залишиться тільки спожити готовий продукт. А як же
свобода вибору, яка, безумовно, є досягненням нашої молодої та недосконалої демократії? Ми
нарешті отримали доступ до таких явищ культури, про які й мріяти не могли в часи тоталітарного
минулого. Тобто вибір — година з Хемінгуеєм чи вечір з Хічкоком — це наш вибір. Ми отримали
можливість самим визначати якість культурного продукту, який би хотіли мати. До того ж вибір є
де реалізувати: достатньо бібліотек (хоча вони й животіють, а не живуть), збільшилася кількість
театрів, музеїв, художніх галерей.

Розумним і високоосвіченим людям, які виховані на високому Мистецтві, психологічно важко

змиритися із засиллям непотребу.

Але його буде ще більше, бо маскультура дуже швидко переорієнтувалася на потреби сіренької
маси. А втім, — нікому і ніщо не заважає вимкнути телевізор під час показу фальшиво-плаксивого
серіалу і взяти в руки гарну книжку. Категорії занепаду чи, навпаки, розквіту культури та
духовності — то категорії відносні, залежні від суб'єктивного смаку.