Download as pdf or txt
Download as pdf or txt
You are on page 1of 3

15.06.

2022

Екзаменаційний білет 8

Робота: Васковської Єлизавети

1. Історія і значення поняття «втрачене покоління».


2. Лейтмотив як засіб «очуднення» в романі Гюнтера Грасса «Бляшаний барабан».

1) Втрачене покоління або цей термін також називають «Втрачена генерація» —


літературна течія, яка існувала в період між двома війнами: Першою та Другою
світовими війнами. Течія об'єднала таких письменників, як: Ернест Хемінгуей, Еріх
Марія Ремарк, Джеймс Джойс, Томас Еліот, Френсіс Скотт Фіцджеральд, Річард
Олдінгтон.

Втрачене покоління — це молоді люди, які були призвані на фронт у підлітковому віці,
частіше, навіть, не закінчивши школу, почали воювати та, відповідно, вбивати. Після
війни такі солдати часто не могли адаптуватися до мирного та спокійного життя, багато
хто покінчив з собою, а деякі збожеволіли.

Вислів «втрачене покоління» став всесвітньо відомим завдяки Ернесту Хемінгуею,


який використав слова Стайн як епіграф до роману «І сонце сходить» («Фієста»). Після
публікації роману Хемінгуея «Фієста» вислів «втрачене покоління» став
використовуватися також для позначення певного соціально-психологічного феномену.
«Втраченим» називали покоління людей, які пройшли крізь випробування світової
війни і втратили не лише своє здоров’я, а й віру в подальше життя та майбутнє. Біль і
душевне сум’яття того покоління передавали у своїх творах письменники, які на власні
очі бачили справжнє пекло війни.

У тридцяті роки двадцятого століття німецький письменник Еріх Марія Ремарк пише
роман «Повернення», в якому розповідає про повернення на батьківщину після Першої
світової війни молодих солдатів, які вже не можуть нормально жити спокійним життям,
проте гостро відчуваючи все безглуздя, бруд та жорстокість життя все-таки
намагаються якось подолати себе.

У своєму романі «Три товариші» Ремарк передрікає сумну долю втраченому


поколінню. Письменник майстерно та детально описує положення та умови, в яких
виявилися ні в чому невинні люди. Повернувшись у рідні краї, багато хто з них
знайшли воронки від снарядів замість своїх колишніх будинків, більшість втратила
своїх рідних, близьких та друзів. У післявоєнній Німеччині панує розруха, бідність,
безробіття, нестабільність та знервована атмосфера. Еріх Ремарк так само надає і
характеристику самим представникам «втраченого покоління». «… Це люди жорсткі,
рішучі, вони визнають лише конкретну допомогу й іронічні з жінками. Чуттєвість у них
стоїть попереду почуттів».
На мій погляд, треба зазначити новелу Франца Кафки «Перевтілення» шокує нас своїм
песимізмом. Весь час автор наголошує на тому, що людина, опинившись у
безвихідному становищі, нікому не потрібна, її цураються, від неї відвертаються
найближчі - батько, матір, сестра. Суспільство, яке відштовхує душевно хвору,
безпомічну людину, не має шансу вижити, воно повинне загинути. Цікаво, що ніхто з
численних песимістів до Кафки не зміг показати людину в такому жалюгідному
становищі - перетворену на бридку потворну комаху.

2) Деталі матеріального світу містять величезні символічні значення, а бляшаний


барабан — невід’ємний атрибут головного героя, що багато прояснилося в його
характері. Барабан — це вираз прагнення до правди про суперечливу натуру головного
героя. Оскар категорично заперечує свою приналежність до Опору, на відміну від його
вульгарної позиції «без рук», він на деякий час виявляється борцем з антифашистами,
коли піднімається на подіум і топить нацистську пропаганду на мітингу Штрауса.
Вибір барабанів, як символічний атрибут, виявляється не випадковим. Пронизливе
звучання цього інструменту передає жорстокість і нелюдяність тієї епохи. Крім
перерахованих вище значень, символічний образ барабана має надзвичайно важливе
втілення — тобто належить до світу іграшок. І справді, як би голосно не били
барабанні палички Оскара, його улюблений інструмент — якраз для дитячої розваги. У
зв'язку з цим активна робота маленького барабанщика, його активний протест проти
реальності перетворюється на повну нісенітницю. Барабани — не єдина іграшкова
фігурка у творчості Гласса. Варто зазначити, що ці образи часто з’являються в похмурі,
трагічні моменти роману. Так, до зйомок Ян Бронський захоплювався будівництвом
карткових кімнат, які символізують крихкість і безпорадність самотнього життя в
поганий рік. Грейв зважив свій труп на складних вагах. Друг і сусід Оскара, Герберт
Тручинський, дізнався про його смерть, коли він пристрасно кинувся на зображення
дерев'яного галеона Необе. Продавець іграшок Маркус, єврей, покінчив життя
самогубством серед розкиданих ляльок, видовбаних плюшевих ведмедиків і скручених
жерстяних відер у своєму магазині. Джерело далекосяжних узагальнень.
Розділи «Кришталевих ночей» написані в стилі різдвяної казки і можуть розглядатися
як подальший розвиток теми «незграбного» світу іграшок. Завдяки стилізації виникає
ефект відчуження читача від описаних фатальних подій. Автор робить це не стільки
для того, щоб читач зрозумів, що у нього в голові (як у Брехта), скільки для того, щоб
відтворити зловісну атмосферу.
Темна історія масового винищення в газовій камері звучить переконливіше, ніж
звичайні розповіді про реальність. Кошмарне відчуття посилюється введенням
яскравих і сяючих образів Санти та немовляти Ісуса. У «Вірі. Надії. Любові» можна
сказати про виникнення символічної ситуації. Основи християнства повністю
дискредитували себе в той час, коли цілі народи були повністю знищені. Любов стає
егоїстичною, надія змінюється відчаєм, віра поступається місцем сумніву. Головні герої
різдвяної таємниці, Ісус-Викупитель і Санта-Клаус, знімають маски, щоб показати
духам неба свої справді жахливі маски. Весь світ виявляється газовою камерою,
активованою Богом або тим, на кого наївно сподівається читач.

You might also like