Швець Ілона, 31РА

Завдання: прочитати есе Д. Пеннака «Як роман» та виконати такі

завдання:
виписати з тексту есе 7-10 методичних прийомів залучення до
читання, прокоментувати 2-3 з них (на вибір);

• Читати вголос
• Не лякати читанням
• Не змушувати читати
• Розповідати про книги
• Давати читати те, що подобається
• Дати право не розповідати про прочитане

Записати Декларацію прав читача, коротко прокоментуйте кожне

положення декларації; назвати 2-3 положення, які найбільше
сподобались, аргументувати свою думку; дати відповідь на питання:
Чи погоджуєтесь ви з правами читача за Д. Пеннаком (з усіма в
цілому та з кожним окремо)?

1. ПРАВО НЕ ЧИТАТИ
Я погоджуюсь з цим положенням, оскільки обов’язковість читання не
сприяє бажанню людини читати.

2. ПРАВО ПЕРЕСКАКУВАТИ
Кожна людина читає так як їй подобається, якщо людину не цікавить
якась частина твору, а цікавить інша, вона вільно може пропустити
моменти які їй не до душі.

3. ПРАВО НЕ ДОЧИТУВАТИ ДО КІНЦЯ

Якщо читач відчуває, що твір занадто складний, нецікавий, не підпадає під
його погляди, то він має право не дочитувати до кінця.

4. ПРАВО ПЕРЕЧИТУВАТИ
Читачі перечитують книги, щоб повернутись до улюблених героїв,
поглянути на події з іншого погляду, дослідити твір з усіх боків.
Також читач може аналізувати одну й ту ж книгу, але в різні роки.
 5. ПРАВО ЧИТАТИ, ЩО ЗАВГОДНО
Кожен читач має право читати те, що подобається йому, незважаючи на
думки інших.

6. ПРАВО НА БОВАРИЗМ
«Загалом і цілому «боваризм» у цьому полягає – у винятковому і
невідкладному задоволенні спраги гострих відчуттів: уява вирує,
нерви тремтять, серце колотиться, адреналін б'є ключем, вживання в
образ не знає утримаю, і мозок приймає (ненадовго) гусей
повсякденності за лебедів романтики ... »

7. ПРАВО ЧИТАТИ, ДЕ ЗАВГОДНО

Читати можна будь-де. Але звісно, якщо без фанатизму і не в голос,
наприклад в метро, в офісі, коли є вільна хвилинка, на пляжі і тд.

8. ПРАВО ВТИКАТИСЯ
Це означає, що ми дозволяємо собі виудити з полиці першу книгу, що
потрапила, відкрити її на будь-якій сторінці і встромитись на хвилинку,
тому що у нас в розпорядженні тільки ця хвилинка і є. У деякі книги
втикатися зручніше, тому що вони складаються з окремих коротких
текстів: повні збори творів Альфонса Алле або Вуді Аллена, новели Кафки
або Сакі, «Колажі» Жоржа Перроса, старий добрий Ларошфуко та
більшість поетів.
Незалежно від цього, завжди можна відкрити Пруста, Шекспіра або
«Листи» Раймонда Чандлера на будь-якій сторінці, встромитись і читати з
будь-якого місця без найменшого ризику розчаруватися.
Якщо немає ні часу, ні коштів, щоб провести тиждень у Венеції, навіщо
відмовляти собі в праві зазирнути до неї на п'ять хвилин?»
Іноді людина може захотіти прочитати іншій вголос місце, що особливо
сподобалося йому в книзі. Це може також бути його спосіб уважності та
пильності, що теж дає результат у запам’ятовуванні та розвитку.

9. ПРАВО ЧИТАТИ ВГОЛОС

Можливо хтось скаже, що читати вголос неефективно, ніби це зайві

зусилля, але коли ми читаємо вголос ми відчуваємо зовсім інші емоції, і
самі намагаємось відігравати ролі. Читачеві надається змога,
запамятовувати описані події в книзі, за допомоги читання в голос,
розвивається зорова, слухова память.

10.ПРАВО МОВЧАТИ ПРО ПРОЧИТАНЕ

Ніхто не має права вимагати від нас звіт у такій приватній справі як
читання.

Особисто для себе я виділила два момента . Доволі часто у школі я

стикалася з творами, які мені зовсім не подобались,вони були для мене
занадто нудними, або просто не цікавили мене своєю назвою, темою,
історією, змістом або навіть письменником. Але кожного разу я була
змушена з початку до кінця, не пропускаючи жодної сторінки пхати в себе
текст силою, аби заробити на нормальний бал за системою оцінювання в
школі. Прочитавши есе Пеннака я дещо зрозуміла для себе. Мені дуже
складно змусити себе читати, бо у мене читання автоматично
асоціюється з тими нудними, для мене, в той час творами шкільної
програми. Але коли я починаю читати те, що мені справді подобається, я
можу почитати досить великі твори всього за день. Саме через це я
вважаю, що не можна змушувати читати, краще дати людині можливість
перескочити нудні для неї моменти, дати їй можливість не вбивати свою
любов до читання б’ючись в текст який є для неї непосильним та
нецікавим.

Виписати з тексту есе Д. Пеннака «Як роман» і прокоментувати 3-4

вислови, які можна вважати афористичними;

1. На відміну від хороших вин, хороші книги не старіють. Чекають та

чекають на нас на поличках. Старіємо – ми.
В контексті Даніель Пеннак писав про те, що ми чекаємо, коли книжка
дійде до «нашого віку», тобто ми прочитаємо та зрозуміємо її. На мою
думку, цей афористичний вислів пов'язаний ще і з тим, що люди читають,
бо бояться смерті.
«І в довершенні всього, ми читаємо проти смерті», – писав автор.
І книжки «перевірені часом» (так називають ще класику) не мають віку, як
і інші книжки на полицях. Вони продовжують жити, коли їх читають та
повчати, коли людина цього хоче.
2. Якщо постає питання, чи є час читати немає на те бажання. Бо якщо
розібратися, часу читати ні в кого ніколи немає. Нема у дрібних, нема у
підлітків, нема у дорослих. Життя - постійна перешкода для читання.
Якщо хочеться читати, то знайдеться декілька хвилин для цього
задоволення. Немає постійного часу для читання тільки у тих, хто не
поставив собі установу (що це важливо).
3. Слова випустили сенс, світ їхнім буквам.
Читаючи, людина поглинається у світ, про який написали у книзі. Слова
для нього перетворюються у те, що дає йому картинку, а букви, як
домівки, створюють ці слова. Для людини треба зробити зусилля, щоб
дізнатися про персонажа чи кінець у творі.
4. Людина будує будинки, бо живе, а пише книжки, бо смертна і знає це.
Людина прагне залишити після себе якийсь спадок, історію для
майбутнього покоління. Йому притаманно описувати свої емоції та
почуття, досвід від пережитого. Деякі прагнуть, щоб його пам’ятали, а
книжка також є пам’яттю після смерті.