Лабораторна робота 4.

Дослідження шерстного
/волосяного/ покриву
Мета заняття: Визначити методи дослідження шерстного /волосяного/
покриву та основні зміни, які можуть супроводжувати порушення росту
волосся.
Методика дослідження волосяного покриву та шкіри. Волосяний покрив і
шкіра є своєрідним дзеркалом, що відображає стан організму. Дослідження
волосяного покриву включає визначення довжини волосся, напрями його
зростання, блиску, міцності утримання у шкірі, еластичності. Основні методи
дослідження шкіри - огляд та пальпація, іноді використовують перкусію та
пробний прокол. При паразитарних та інфекційних хворобах шкіри нерідко
вдаються до мікроскопії, алергічних проб та визначення флуоресценції.
Волосяний покрив та шкіру тварини оглядають при природному освітленні.
Спочатку визначають їх фізіологічні властивості (колір, вологість, запах,
температура та еластичність шкіри). Потім спостерігаються патологічні зміни.
При оцінці шкірних покривів необхідно враховувати умови утримання,
годування, регулярність чищення та породність тварини.

Волосяний покрив. При дослідженні довжини та напрямки росту волосся слід

враховувати те, що навіть у однієї і тієї ж тварини на різних ділянках вони
неоднакові. Крім того, великий вплив на ці показники мають пору року,
характер годівлі та умови утримання тварин. У здорових тварин волосяний
покрив відрізняється своєрідним блиском. Влітку він короткий, гладкий і
щільно утримується у шкірі; взимку довше.

У хворих тварин волосяний покрив буває скуйовдженим, втрачає блиск і

легко випадає. У птахів при незадовільних умовах годівлі та утримання, а
також при патологічних станах пір'я втрачає глянцевість, бувають
скуйовджені і здебільшого склеєні. Линяння — нормальний процес, який
затримується у тварин, які страждають на порушення обміну речовин і
розлад травлення. При цьому у ссавців навіть улітку на окремих ділянках тіла
зберігається довгий зимовий волосяний покрив, а у птахів частина пір'я.
Випадання волосся на обмежених ділянках може бути ознакою трихофітії та
мікроспорії, парші, ураження вошами, бліхами, кліщами чи інших
захворювань. Облисіння на великій частині тіла вказує на розлад травлення
або свідчить про захворювання щитовидної залози. Посидіння волосся —
нормальний віковий процес, проте волосся може швидко сивіти і в
патологічних випадках, наприклад у свиней та собак при чумі, у коней при
інфекційній анемії. Місцеве посивіння буває в результаті глибоких запалень
шкіри (у коней після наминки, завданої хомутом і сідлом), при цьому і шкіра
на ділянках запалення виявляється позбавленою пігменту.

Міцність утримання волоси визначають наступним чином: захоплюють

вказівним і великим пальцями пучок волосся і намагаються його висмикнути.
Якщо висмикується невелика кількість волосся, то прийнято вважати, що
волосся утримується в шкірі досить міцно, а якщо цілий пучок - то слабко, що
буває в період линяння (навесні та восени) і при різних захворюваннях шкіри.

Еластичність волосся може порушуватись при ряді захворювань. Щоб

визначити еластичність, захоплюють волосся і, зігнувши його дугою,
відпускають один кінець. Еластичний волосся швидко розпрямляється. При
трихофітії волосся стає крихким і ламким, а ділянки шкіри нагадують
вистрижену поверхню.

Колір шкіри. Колір шкіри (у нормі блідо-рожевий) визначають шляхом її

огляду на непігментованих ділянках. У птахів, овець, білих свиней, білих
собак та кішок шкіра позбавлена пігменту та забарвлена у блідо-рожевий
колір. У птахів гребінь та борідка червоні. Найбільш поширені зміни кольору
шкіри - блідість, почервоніння, синюшність, жовтяничність.

Блідість (анемічність) спостерігають при анеміях, злоякісних пухлинах, спазмі

поверхневих судин шкіри внаслідок охолоджування та при ознобі (лихоманка
в стадії розвитку). Блідість шкіри швидко проявляється при порожнинних
кровотечах внаслідок розриву судин чи паренхіматозних органів. Мертвена
блідість настає при серцево-судинній недостатності, під час непритомності,
при колапсі та в стані агонії.

Почервоніння буває внаслідок розширення судин. Залежно від походження

розрізняють почервоніння гіперемічні та геморагічні. При гіперемії
почервоніння легко зникає при натисканні пальцем на почервонілу ділянку
(пика свиней), тоді як при геморагіях вона стійко утримується (чума свиней,
септицемія).

Синюшність (ціаноз) виникає внаслідок накопичення в крові великої кількості

відновленого гемоглобіну (останнього темнішого кольору, ніж
оксигемоглобін) при вираженій серцевій або дихальній недостатності,
наприклад при гострій застійній гіперемії та набряку легень, що насувається
задуху від здавлювання легень, при здутті шлунка і кишечника.

Жовтяничність (іктеричність) спостерігають при відкладенні у шкірі жовчного

пігменту білірубіну, що свідчить про розвиток тієї чи іншої форми жовтяниці.
Вологість шкіри. Показник оцінюють методами огляду та пальпації. При
підвищеній вологості (потіння, гіпергідроз) пальці після погладжування шкіри
стають вологими та навіть мокрими. Сальний наліт, що залишається на
подушечках пальців, свідчить про помірну вологість шкіри тварини, а лусочки
епідермісу, що обсипалися при погладжуванні, і відсутність сального нальоту
на пальцях — про сухість. Вологість шкіри залежить від потовиділення та
випаровування. Слід пам'ятати, що найбільш розвинені потові залози у
коней, меншою мірою - у дрібної та великої рогатої худоби та свиней. У собак
і кішок видиме утворення поту відбувається лише на лапах. У птахів потові
залози відсутні.

Носогубное дзеркало у великої рогатої худоби, п'ятачок у свиней, кінчик носа

собак, якщо тварина здорово, холодні і вологі. При дослідженні коней
звертають увагу на закриті ділянки шкіри (під гривою, чубчиком), а також на
область основи вушних раковин, підгрудків, зовнішніх статевих органів, де
вологість виражена сильніше, ніж на відкритих місцях.

Вологість шкіри підвищується при перегріванні, гарячкових станах, посиленні

основного обміну, гострої серцево-судинної недостатності. Загальне потіння
спостерігають під час критичного падіння температури при лихоманці, а
також при хворобах, що супроводжуються сильним болем (наприклад,
коліки). Виділення холодного та липкого поту - ознака важкого стану при
розривах шлунка у коней, розвитку колапсу.
Сухість шкіри відзначають при зневодненні (сечовиснаження, діарея,
блювання), стійкому спазмі шкірних судин, при важких гарячкових станах, а
також у виснажених тварин. У перерахованих випадках носогубне дзеркало у
великої рогатої худоби, п'ятачок у свиней та кінчик носа у собак стають
сухими та гарячими.

Запах шкіри. У здорових тварин специфічний запах, його інтенсивність

зменшується при хорошому догляді за шкірою. При хворобливих станах
з'являються не властиві шкірі запахи: сечі (уремія), ацетону (кетоз),
гангренозний (гангрена шкіри) тощо.

Температура шкіри. Щоб визначити температуру шкіри, коні пальпують вушні

раковини, кінцівки, грудну клітину; у жуйних - вушні раковини, основи рогів,
віночок копитець і в цілому кінцівки; у собак, кішок та свиней — носогубне
дзеркало, вушні раковини та кінцівки. Пальпувати потрібно одночасно двома
руками на симетричних ділянках тіла. У здорових тварин у спокійному стані
шкіра помірковано тепла. Її температура однакова на симетричних ділянках.

Найнижчу температуру відзначають на кінцівках та кінчику хвоста. Під

гривою, чубчиком, в області зовнішніх статевих органів, а також біля основи
рогів, вушних раковин температура дещо вища, ніж на крупі, спині та
кінцівках.

На поверхнях шкіри, що стикаються (пахова область) температура зазвичай

вище, ніж на відкритих ділянках (бічні поверхні грудей, кінцівки і т.п.). Багато
залежить від густоти мережі кровоносних судин: цим можна пояснити, чому
на деяких відкритих ділянках (губи, коло носа, вуха та череп) шкіра тепліша,
ніж на краще захищених місцях.

У птахів звертають увагу на температуру гребеня, сережок та кінцівок.

Загальне підвищення температури шкіри відзначають при лихоманці,

тепловому ударі, а також при різних хворобах, пов'язаних із сильним
збудженням тварини, наприклад, при інфекційному енцефаломієліті, коліках.
Місцеве підвищення температури шкіри може бути при запаленні суглоба,
карбункулі, флегмоні та ін.
Загальне зниження температури шкіри спостерігають при пологовому парезі,
кетоз у великої рогатої худоби та інших хворобах, а також у початковій стадії
лихоманки (підйом температури).

Неоднакова температура шкіри на симетричних ділянках може бути

результатом місцевого спазму судин: наприклад, у коней та великої рогатої
худоби при лихоманці у стадії підйому температури одне вухо часто буває на
дотик гаряче, а інше холодне. Симетричне охолодження периферійних
ділянок тіла спостерігають при серцевій слабкості та анеміях.

Еластичність (пружність, тургор) шкіри. Еластичність залежить від вмісту у

шкірі крові та лімфи. При дегідратації організму, виснаженні, недостатньому
кровообігу пружність шкіри зменшується.

Еластичність шкіри перевіряють так: шкіру збирають у складку двома

пальцями у великої рогатої худоби в середній третині лопатки, за лопаткою
та в середній частині XIII ребра, у коней – в області середньої третини шиї, у
дрібних тварин – на спині. У здорових тварин шкірна складка швидко
розправляється. Незначне зниження тургору відзначають у старих тварин та
тварин із незадовільною вгодованістю. Порушення еластичності шкіри –
ознака тяжкого загального (туберкульоз, паратуберкульоз) чи шкірного
(екзема, короста) захворювання.

Патологічні зміни шкіри. До них відносять припухлість, висипання та

порушення цілісності .

Припухлість шкіри. Може бути у вигляді набряку, емфіземи та слоновості, які

досліджують шляхом огляду та пальпації.

Набряк - припухлість, що характеризується скупченням транссудата або

ексудату в міжтканинному просторі шкіри та в підшкірній клітковині. На
набрякових ділянках шкіра стає гладкою, напруженою та блискучою; за
відсутності пігменту — блідої, а запальному набряку — червоної. Щоб
виявити набряк, натискають на ділянку припухлості великим пальцем: при
набряку дома тиску утворюється ямка. Розрізняють застійні, запальні,
кахексічні та ангіоневротичні набряки.

Застійні набряки виникають в результаті венозного застою при порушенні

серцевої діяльності та при закупорці вен; локалізуються в ділянці підгрудка,
нижній частині живота, на кінцівках та зовнішніх статевих органах. Застійні
набряки симетричні.

Запальні набряки виникають у шкірі та підшкірній клітковині при розвитку

запальної реакції, що супроводжується просочуванням тканин ексудатом.
Ділянка набряку гаряча, болюча, обмежена; тканина напружена;
непігментовані ділянки шкіри почервонілі. Запальні набряки розвиваються
найчастіше внаслідок проникнення гнійних або гнильних бактерій у відкриті
ушкодження тканин при таких інфекційних хворобах, як сибірка, геморагічна
септицемія, злоякісний набряк, а також при дії отруйних речовин (іприт,
люїзит) і при деяких інфекціях.

Ниркові набряки розвиваються внаслідок запальних, дистрофічних

захворювань нирок та їхньої функціональної недостатності. Ділянки набряку
бліді та м'які, їх виявляють в ділянці повік, губ, кутів рота, кінцівок, підгрудка,
нижньої стінки живота. Ниркові набряки спостерігають у собак і рідше - у
травоїдних.

Кахексічні набряки за клінічними ознаками подібні до застійних. Вони

виникають у зв'язку з голодуванням, при хронічних хворобах (туберкульоз,
диктіокаулез, фасціолез, інфекційна анемія коней, злоякісні пухлини тощо).

Ангіоневротичні набряки - наслідок трофічних та судинних розладів

внаслідок порушення нервової регуляції. Зустрічаються при паралічі кінцівок,
кропив'янці.
Емфізема - припухання шкіри внаслідок скупчення газів у підшкірній
клітковині. Емфізему виявляють методами огляду

(припухання) та пальпації (крепітація та еластична консистенція). Розрізняють

аспіраційну та септичну емфізему.

Аспіраційна емфізема розвивається в результаті проникнення повітря в

підшкірну клітковину з внутрішніх органів, що містять його (легкі, трахея,
стравохід, шлунок, кишечник) або при порушенні цілісності шкіри. При
розриві легені повітря потрапляє в інтерстиціальну тканину органу, за
рахунок дихальних рухів просувається до кореня легень і далі по пухкій
клітковині, навколишньої трахеї, стравохід і кровоносні судини - до вхідного
отвору грудної клітки. Звідси повітря поширюється підшкірною клітковиною
на сусідні ділянки тіла, що може викликати загальну емфізему. Розвиток
аспіраційної емфіземи при розриві легені завжди пов'язане з явищами
інтерстиціальної емфіземи та свідчить про тяжкий патологічний стан.
Аспіраційну емфізему встановлюють оглядом наявності припухлості навколо
дефекту шкіри, якщо вона виникла внаслідок поранення, або на шиї, якщо
вона розвинулася в результаті інтерстиціальної емфіземи легені. При
пальпації виявляють крепітацію – результат переміщення повітря у
підшкірній клітковині; ознак запалення відсутні.