Історія світу, як ми її вивчаємо, сповнена ілюзій.

З різних причин ряду політичних діячів історії присвоєно

звання “Великих”. Наприклад, Олександр Великий (Македонський) є цар і полководець, що завоював
Персидську імперію у 4 столітті до Р.Х. Як учень Аристотеля, він вірив у власні сили і завоював більшість
тогочасного світу. Протягом свого життя він не програв жодної битви. Але навіть Олександр не був
невразливим. Те що не змогли зробити сотні тисяч воїнів зробив маленький комар. Олександр Великий,
підкоривши цілий світ, помер від малярії у 32 роки.

Катерина Велика, Російська імператриця, що керувала державою з 1762-1796. Її “велич” базувалася на

загарбницьких завоюваннях та модернізації відсталого російського суспільства. Її єдиною позитивною
справою серед багатьох інтриг було заснування першої в Росії школи для дівчат. Катерина прийшла до
влади завдяки тому, що один із її чисельних коханців отруїв її чоловіка і законного російського царя.

Рамзес Великий, був визначним Єгипетським царем з 1279 по 1213р.р. до Р.Х. Він будував міста, храми
та піраміди. Але в історію він увійшов як узурпатор, який загарбав народ Божий і причинив багато
страждань людям.

Історія навчає, що “велич”, до якої прагнуть люди, є оманливою. Насправді, яке б місце не займала
людина в суспільстві, вона залишається звичайною людиною. Олександр Великий помер від малярійного
комара, Катерина Велика прийшла до влади завдяки вбивству, а Рамзес Великий увійшов в історію як
злочинець. Усі називалися “Великими”, але жоден із них не був навіть гідним.

Як ви думаєте, що можна збудувати маючи 57 центів? Якщо думаєте, що на такі гроші далеко не заїдеш,
то ця історія для вас.

Вона відбулася в Пенсильвенії на початку двадцятого століття. Одного разу маленька дівчинка стояла
коло входу до церкви розтираючи по щоках гіркі сльози. Клас недільної школи був переповнений і її
виставили назовні. Того часу її помітив місцевий пастор. Побачивши брудний, дірявий і убогий дитячий
одяг він одразу зрозумів причину, з якої дитину виставили за двері. Взявши дитину за руку, пастор завів її
всередину та знайшов вільне місце. Дівчинка була настільки вражена тим, що відбулося, що ввечері не
могла заснути і думала про всіх інших дітей, яким не знайшлося місця у недільній школі.

Через два роки дівчинка померла і її батьки закликали цього самого пастора на поховання. Вернувшись із
цвинтаря, батьки померлої дитини дали служителю старий гаманець, що його знайшли в речах доньки.
Всередині було 57 центів і записка “Ці гроші для того, щоб допомогти збудувати більшу церкву і недільну
школу, що зможе вмістити всіх місцевих дітей”. Протягом двох років дівчинка збирала кожну копійку й
вірила, що колись назбирає стільки, що можна буде побудувати нову велику церкву.

Наступної неділі пастор приніс гаманець із 57 центами та записку до церви, розповів історію дівчинки і
просив людей почати збір коштів на новий храм.

На цьому усе не завершилося. Місцева газета опублікувала історію цієї дівчинки. Прочитавши газетну
публікацію, один із торговців нерухомістю запропонував церковній громаді велику ділянку землі у
зручному місці ціною в понад мільйон доларів. Коли громада сказала, що і близько не може заплатити
такої суми, продавець знизив ціну і сказав, що готовий продати ділянку за тих самих 57 центів.

Довідавшись про все, що сталося, місцеві мешканці вважали своїм обов’язком дати щедру пожертву.
Через короткий час зібралася величезна сума, на яку і здійснили будівництво. Хто буває у Філадельфії
може побачити величну розраховану на 3300 місць церкву, що називається Temple Baptist Church. При
церкві засновано університет, де тисячі дітей наряду зі знаннями про Бога отримали освіту. Велика
справа стала можливою завдяки 57 центам, що їх маленька дівчинка старанно збирала і відкладала зі
своїх бідних статків.

Не має значення, яку суму кожен з нас може пожертвувати храму. Не важливо наскільки ми є
обдарованими. Маючи бажання, кожен може знайти можливість для того, щоб докласти своїх сил до
справи Божої. Хто обдарований музично – може співати в хорі. Хто вміє добре готувати – може
допомагати на кухні. Хто може вчити – нехай допомагає вести дитячу недільну школу. Хто знає Біблію –
нехай вивчає її з друзями. Робота знайдеться для всіх.

Суть в тому, щоб не чекати запрошення, а служити Богові тими талантами, якими наділений кожен з нас. І
пам’ятаймо: молодого пастуха на ім’я Давид Бог зробив царем; старий чоловік із дефектом мови, за
допомогою Божою, вивів ізраїльтян з Єгипетської неволі; юрбу рибалок і податківця Бог перетворив на
великих духовних лідерів; обідом для одного маленького хлопчика Бог нагодував 5000 чоловіків. Нехай
кожен з нас докладе можливих зусиль, а Господь примножить їх…

Суспільні стосунки диктують нам певні норми поведінки, нав’язуючи людям життя в стилі змагання за
перемогу. У цих змаганнях переможець має “ходити по головах,” “штовхатися ліктями” та йти до мети за
будь-яку ціну.

У сьогоднішньому Євангельському уривку Христос говорить, що секрет успіху не в тому, щоби перемогти
інших, а втому, щоби допомогти їм стати кращими. Найбільшого успіху досягає той, хто служить ближнім.
Життя Спасителя стало прикладом такого служіння. Будучи царем всесвіту Він став людиною, а своєю
смертю послужив спасінню людства. Від того часу бути християнином означає бути служителем.

Служіння, до якого закликає нас Христос, як і служіння самого Спасителя, пов’язано з труднощами і
випробуваннями. Воно приносить задоволення і душевний комфорт, але невіддільно від самообмежень і
невтомної праці….

Один хворий чоловік після довгого часу страждань прийшов до лікаря разом зі своєю дружиною. Після
ретельного огляду та чисельних аналізів доктор закликав до себе дружину хворого для розмови та
сповістив, що її чоловік хворий на тяжку форму анемії і без термінового лікування не проживе й кількох
тижнів. Разом із тим доктор сказав що, при належному догляді, з такою хворобою можна жити довго.
Головним для хворого був чіткий розпорядок дня й належне харчування. “Сніданок, обід, вечеря – мали
бути завжди свіжими та звареними за спеціальними рецептами. Хліб та тістечка також треба було
випікати вдома. Житло, одяг та інші речі, з якими контактував хворий, мали утримуватися в ідеальній
чистоті”. Жінка уважно вислухала й обіцяла переказати усе чоловікові.

Коли дружина вийшла з кабінету схвильований чоловік запитав, що сказав доктор. Дружина відповіла:
“Лікар сказав, що на жаль нічого зробити не можна”…

На факультеті психології один зі студентів аспірантури обрав темою дисертації динаміку психологічних
стосунків музикантів оркестру. В процесі роботи він зосередився на тому, як музиканти, що грають на
різних інструментах, сприймають один одного. Результати вийшли нeсподіваними. Ударників сприймали
як нечутливих, тупуватих, туговухих, але веселих. Струнників вважали пихатими, обмеженими та фізично
не розвинутими. Духовиків характеризували як занадто шумних. Найвище оцінили флейтистів, яких
бачили тихими та вдумливими, але, разом з тим, егоїстичними. Питання, яке поставив психолог: як такі
різні люди, з різними поглядами, характерами й не сприйняттям один одного, можуть разом грати таку
чудову музику?

Відповідь виявилася простою. Коли музиканти збираються разом, то вони підкорюються диригенту.
Незважаючи на те, як вони ставляться один до одного, кожен грає свою партію, а разом виходить музика.

Подібне відбувається і в житті церковної громади. збираються різні люди, зі своїми думками, уявленнями,
життєвими стереотипами. Можливо, у світському житті вони б ніколи не працювали разом. Але, корячись
волі Божій, кожен добре робить свою частину, а разом виходить справа Божа…